LatinEach bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
Розстріляне Відродження - 36
Total number of words is 4197
Total number of unique words is 1977
22.9 of words are in the 2000 most common words
31.3 of words are in the 5000 most common words
37.0 of words are in the 8000 most common words
«Нам передано изумительное литературное наследство, на нас, коммунистах, лежит тягчайшая ответственность за то, какую литературу даст нам новая Россия после Пушкина, Гоголя, Толстого».
Так в ересефесерівські простори сурмить «Красная Новь». Ми тут, на Україні, кричимо, хоч і на всі легені, але трохи інакше: — В минулому лежать надзвичайні шедеври мистецтва. «Третій стан» дав епоху відродження, Байрона, Ґете, Гюґо і т. д. Ми, комунари, несемо на собі велику відповідальність: цілком від нас залежить, яке мистецтво дасть пролетаріят у добу своєї диктатури.
Але ця відповідальність ускладнюється, коли ми уясняемо собі, що це мистецтво мусить творити культурно відстала нація. До цього часу ніхто ще не брав на себе труда з'ясувати ту заплутану ситуацію, з якою ми стикаємось в українській культурі.
...Стоїть така основна й не з'я сована дилема: — Чи будемо ми розглядати своє національне мистецтво як слу-жебне (в даному разі воно служить пролетаріятові) і як вічно підсобне, вічно резервне, до тих світових мистецтв, які досягли високого розквіту.
Чи, навпаки, залишивши за ним ту ж таки служебну ролю, найдемо за потрібне підіймати його художній рівень на рівень світових шедеврів.
Ми гадаємо, що це питання можна розв'язати тільки так: — Оскільки українська нація кілька століть шукала свого визволення, остільки ми розцінюємо це як непереможне її бажання виявити й вичерпати своє національне (не націоналістичне) офарблення.
Це ж національне офарблення виявляється в культурі й в умовах вільного розвитку, в умовах подібних до сьогоднішньої ситуації, з таким же темпераментом і з такою ж волею наздогнати інші народи, як це ми спостерігали й у римлян, що за порівняно менший період значно наблизились до грецької культури. Ця ж національна суть мусить себе вичерпати й у мистецтві.
Коли наші погляди в цьому випадку зійдуться з «чаяніями» нашої ж таки дрібної буржуазії і навіть фашистів, то це зовсім не значить, що ми помиляємось. ...Словом, коли «націонал-більшовик» Уст-рялов приймає програму компартії, то це зовсім не значить, що ця програма потребує коректив.
...Але тепер, коли ми перейдемо до дійсного стану речей, то треба сказати: — Наша постановка тільки в тому випадку буде мати реальні наслідки, коли нове суспільство стане розглядати наше мистецтво в фокусі світових мистецьких колізій. Іншими словами: ані на мить не спускаючи з ока відповідних досягненнь інших країн, ми мусимо найти якнайближчі шляхи до повного розквіту, бо в противному разі нема рації робити нашої установки. Що ж до того, що ми маємо більше тенденції на позадництво, за це говорить і уся історія нашої нації.
Це ж клясична країна гаркун-задунайства, просвітянства, культурного епігонізму. Це — клясична країна рабської психології. Недарма саме вона й породила антитезу до психологічної Европи: цю «ідеальну» «просвіту». Коли тов. Сталін говорить, що розвиток національної культури залежить від самої нації, яка думає творити цю культуру, то наші епігони розуміють це так: — «Приідіте і володійте нами».
Від Котляревського, Гулака, Метлинського через «братчиків» до нашого часу включно українська інтеліґенція, за винятком кількох бунтарів, страждала і страждає на культурне позадництво. Без російського дириґента наш культурник не мислить себе. Він здібний тільки повторювати зади, мавпувати. Він ніяк не може втямити, що нація тільки тоді зможе культурно виявити себе, коли найде їй одній властивий шлях розвитку. Він ніяк не може втямити, бо він боїться — дерзать!
Хіба наші сьогоднішні розмови про масове мистецтво не є ознакою позадництва? Хіба нам і досі не
доводиться витягувати ганебну постать Гаркуна і ставити його поруч із Европою, хоч би і для контрасту? Може і це, скажете, лірика? Може й це «манівці personalia»?
Тов. Дорошкевич вагається, що краще: просвітянство чи естетичне міщанство. Ми не вагаємось і кажемо: пара п'ятак. Міщанство — завжди міщанство і завжди йому одна ціна.
Але коли ми візьмемо конкретні постаті з нашого минулого, які захоплювались естетизмом, то й Євшан, і молодий Семенко, і Вороний є для нас не тільки представники певних соціяльних груп, але й трагічні моменти в історії нашої літератури. Коли взяти ті умови, в яких росла й розвивалась хох-ландія, коли взяти на увагу ту атмосферу жахливого позадництва, в якій жив той же поет Вороний, то нема нічого дивного, що наші естети впадали в крайність.
Хіба це знамените Tart pour Tart не проробило з часів Аріосто певної еволюції? Хіба античний пароль — «краса» з означенням клясових сил не шукав іншої гармонії, де б звучали громадські мотиви? Хіба той же Пушкін (знову вертаємось до «російської революційної літератури») не був тому яскравим прикладом? Хіба за «Русланом і Людмилою», цим — «Orlando furioso», ми не бачимо ще Пушкіна-громадянина? Але Пушкін жив у нормальній атмосфері культурного будівництва, а Коби-лянська, припустім, — за великою китайською стіною, серед дикунів та епігонів. Чи могла ж вона, можливо пересічний талант, поставивши перед собою велике завдання, вийти переможцем?
Український естетизм, як каже тов. Дорошкевич, «становив найповерховішу з громадського боку, найменш впливову плівку нашої літератури». Але чи значить це, що він був антигромадським явищем? Коли формула «мистецтво для мистецтва» є ознакою розкладу мистецтва, а також суспільства, то треба сказати, що в часи нашого українського естетизму наше національне мистецтво й наше
національне суспільство тільки-но становилось на ноги. Але, не припускаючи навіть цієї засади, ми, закликаючи до прийняття психологічного Заходу, в той же час надаємо представникам нашої мо-дерністично-естетичної Европи великого громадського значення. Бо ми виходимо не з сахаринно-народницьких засад, які затримують національний розвиток, а з глибокого розуміння національної проблеми.
Українське мистецтво мусить найти найвищі естетичні цінності. І на цьому шляху Вороні й Євша-ни були явищем громадського значення. Для нас славетний «мужик», Франко, який вва^кає Фльобе-ра за дурня, менш дорогий, ніж (да не буде це personalia) естет Семенко, ця трагічна постать на тлі нашої позадницької дійсности.
Що ж до ідеального революціонера-громадянина, то більшого за Панька Куліша не знайти. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного українського минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західнього інтеліґента. І ми зовсім не розуміємо, чому тов. Дорошкевич уважає його за представника «чорної Европи», на наш погляд, це саме й є Европа червона. Бо ж під «червоним» ми розуміємо не що інше, як символ боротьби. - Куліш був по суті ідеологом сильного «третього стану», і коли б він не стикнувся з мертвою стіною культурного епігонізму тодішньої української інтеліґенції, ми б, безперечно, в часи горожанської війни не мали б таких вождів, які завжди плентались у хвості маси. Як у свій час національні війни були революційним, червоним явищем в історії людськости, так і Куліш для нашої країни був проґресивною, червоною Европою.
Але чи значить це, що ми радимо брати за ідеал Кобилянську чи то Куліша? Хто так подумає, буде
наївною людиною. Ми тільки хочемо подивитись правді в очі.
Ці люди стояли на правдивому шляху, але, стик-нувшись із рідним позадництвом, залишились трагічними постатями, повними протиріч ? помилок.
...Навіть із тим же «різночинцем» Достоєвським щось не ладно в нашого опонента: його, Достоєв-ського, «чернетки-ориґінали» в світовій літературі займають більш поважне місце, ніж «француз» — Турґєнєв. Так ми думаємо, Дорошкевич — навпаки. Взагалі треба сказати, що аналогія: «різночинець» — селянин-робітник «трохи й навіть більше, як трохи», невдала. Цим не можна доказати, певніш виправдати сучасних златовратських у мініятюрі... Конкретніш: все це аксесуари з народницької скриньки, і ведуть вони свою родословну від тієї ж культурної української інтеліґенції, яка весь час стежить за дириґентською паличкою російського « діда-шестидесятника».
Життя ускладнюється. Треба шукати інших паралель, порівнянь, аналогій. Справа в тому, що ми не підемо на альянс із грінченківщиною. Ми, як і пролетаріят, ведемо свою родословну від Куліша, від великого «третього стану». З потенція льним буржуа ми нічого не маємо спільного. Вузькоути-літарний сахарин ми виробляти не будемо.
Тов. Дорошкевич не виправдав безграмотність нашого письменника, бо він грубо підійшов до системи надбудов. В мистецтві не завжди така послідовність: дворянин-різночинець — селянин-робітник. Буває і так: дворянин, а потім селянин Шевченко. Де ж подівся Винниченко? Очевидно, в еміґрації.
...Ми б'ємо тривогу й заявляємо: — Та кляса, що дала геніяльних теоретиків і практиків революції, не може не дати в скорому часі і своїх більш-менш талановитих мистців. Верґілій прийде... можливо й тепер із провінції, можливо й тепер не один. Він не був навіть за сторожа в університеті св. Володими-pa, але він (коли це вже буде дійсно він!) одкриє нову сторінку в історії світового мистецтва. З його приходом буде нанесено страшний, смертельний удар культурному епігонізмові.
— Фу, чорт! Пробачте: і тут лірика. Так останнє питання.
Це уривки з книжки Миколи Хвильового ДУМКИ ПРОТИ ТЕЧІЇ. Памфлети. Харків, Державне видавництво України, 1926, стор. 123. Памфлети ці друкувались початково в додатку до газети * Вісті ВУЦВК» — * Культура і побут» за листопад і грудень 1925 p., чч. 44, 45 та 46. Останній із памфлетів цієї книжки був початково друкований в журналі ?Червоний шлях», ч. 11-12, 1925, стор. 312-327.
АПОЛОГЕТИ ПИСАРИЗМУ
(До проблем культурної революції)
Здається, Гінденбурґ сказав: «Стратегія — річ велика, але той переможе, кому будуть міцніші нерви». Це — так. Це — як правило. І ми це завжди пам'ятаємо. Отже і тепер, коли нашу фортецю атакують з кількох боків, коли ми навіть не встигаємо відповідати на всі ті чистоплотні і нечистоплотні брошурки й статті, що ними обстрілюють нас, — тепер ми, як-то кажуть, беремо себе в руки і спокійно продовжуємо наступ.
По-перше, не треба повторюватись, по-друге — не треба чіпати дрібничок. Треба бити в саму суть. Ми підійшли до того відповідального моменту, коли боротьба на літературному фронті вступає в нову фазу свого розвитку і набирає суто політичного характеру. В той час як в Росії аналогічна дискусія допіру розпочинається (див. останні числа «Журналиста» й «Красной нови»), на Україні, в силу багатьох причин, вона підійшла вже до одного із своїх логічних етапів. Отже, зробимо деякі висновки.
«Дайош» пролетаріят!
Але яким же чином пролетаріят буде грати на першу скрипку, коли для нього українська культура і досі terra incognita? Коли ми кажемо, що пролетарський художник для «дальших» перспектив має соціяльний ґрунт, то це зовсім не значить, що
цей ґрунт в даному його стані може бути базою конкретних і міцних ідеологічних факторів для культури великого народу. Таким чином ми прийшли до того самого висновку, що його вже демонструвала кілька разів компартія: поки пролетаріят не оволодіє українською культурою, доти нема ніякої пев-ности, що культурна революція на Україні дасть нам бажані наслідки. Отже, розв'язуючи проблему ідеологічної організації літературних сил, ми знову і знову викидаємо бойове гасло: «Д а й о ш» пролетаріят!»
Але, на жаль, і це гасло не всі однаково розуміють. Тов. Пилипенко, наприклад, радить нам (чому не собі — аллах його знає!) якось там «зв'язуватись» з робітничою масою, йти до неї, йти, так би мовити, «в народ». Тов. Щупак, повіривши комусь, що його «виступи є ознака великого масштабу Щупакового світогляду», киває в журналі «Життя й революція» (ч. 12, 1925) на димар Бродського: мовляв, «дайош» пролетаріят.
...Така постановка питання не витримує ніякої критики і фактично мусить, за допомогою плу-жанських меморандумів, перевести нашу літературу на чужу компартії ідеологічну «точку опертя». Це з нашого боку був би гибельний компроміс. Ми в цьому питанні безкомпромісні. Ми «требуєм» (по-українськи — «в имагаємо») серйозно поставитись, кому це слід, до українізації пролетаріят у. На димар Бродського ми кивати не будемо.
Але що ж нам заважає перевести дерусифікацію робітництва? Адже відповідна постанова компартії єсть? Тут дозвольте «почастувать по башке» російського міщанина, бо він (безсмертний) і є головною перешкодою. Хіба ви не чули, як він хіхікав на протязі нашої дискусії: мовляв, «перегризлись хохли».
...Ми говоримо про нього, — про російського міщанина, якому в печінках сидить оця украї-нізація, який мріє про «вольний город Одесу», який зі «скрежетом зубовним» вивчає цей «собачий язик», який кричить в Москву: «ґвалт! рятуйте, хто в Бога вірує!», який почуває, що губить під собою ґрунт, який по суті є не менший (коли не більший) внутрішній ворог революції за автоке-фально-столипінський «лемент». Цей сатана з тієї ж самої бочки, що й наш куркуль.
Отже, наше друге завдання (коли перше — передати комбінацію з трьох пальців на отруби) — ошарашити «по башке» російського міщанина... Замість того, щоб витрачати енерґію на організацію в Києві димаря Бродського, тов. Щупакові слід піти в якийсь робітничий профсоюз і українізувати його верхушку. Вже час зрозуміти наше гасло «дайош» пролетаріят» так, як того вимагає дана політична ситуація.
Українізація, з одного боку, є результат непереможної волі 30-мільйонної нації, з другого — це є єдиний вихід для пролетаріяту заволодіти культурним рухом. І коли цього не розуміє російський міщанин, що сидить у робітничих клюбах, у відповідних культурно-правових установах, то перше бойове завдання для тов. Щупака — це допомогти йому. Треба, нарешті, переконати цього міщанина, що все одно йому прийдеться поділити українців на петлюрівців і комунарів, все одно йому прийдеться передати «бразды правления» у більш певні руки, все одно він скоро опиниться без бази і примушений буде остаточно капітулювати. Його «лебединая песня пропета».
Отже, розпускайте, тов. Щупаче, Плуг та злазьте скоріш на якусь командну висоту в робітничому профсоюзі; бо дерусифікація робітництва є перша й найголовніша передпосилка до розв'язання проблеми ідеологічної організації літературних сил. Досить «розговорчиков»! «Дайош» пролетаріят!
Іще «дайош» інтеліґенцію!
Хто в монастирі служити нам буде, Когда одберуться од нас всі люди?
Здається, чернець Єремія
Як бачите, у XVIII столітті люди вміли мудро думати, і чернець Єремія тому яскравий приклад. Отже, подивимось, як думають у XX.
...Так що ж таке інтеліґенція? На це запитання відповідь дає нам тов. Щупак... За ідеологом (який жах: ідеологом!) Плуга... виходить, що інтеліґенцію можна протиставляти пролетаріяту. Іншими словами, він її мислить, як якусь цілком самостійну соціяльну групу, як, можливо, окрему кля-с у. Це він підкреслює на протязі всієї статті, варіюючи на різні способи своє твердження: «Европа Хвильового означає «мистецтво не пролетарське, а інтеліґентське» і т. д. і т. п.
...Ах, Боже мій, яка тоска, яка мука, дорогий товаришу Щупаче, бути вчителем підготовчої групи і навчати вас, що інтеліґенція є ніщо інше, як освічена частина якоїсь кляси.
...І хоч тов. Щупак і «готовий з нами посперечатися», хоч він і насторожився півником, але ми з ним ведемо полеміку тільки тому, що навкруги тайга азіятської хохландії і темна «малоросійська» ніч. «Когда же придет настоящий день» — поки що невідомо. (Боже мій, «когда же придет настоящий день?» — ще раз можна вигукнути у тьму за Добро-любовим).
Per aspera ad astra. Важкий шлях, що веде до зор. Але що таке інтеліґенція, ми все-таки й нарешті вияснили: це є частина якоїсь кляси. Отже і протиставляти її пролетаріяту це значить: одну, революційну частину інтеліґенції, не допускати до робітництва, другу, молодшу, що часто виходить з цього пролетаріяту, штовхати в обійми дрібної бур-жуазії, переводити на чужу нам ідеологічну «точку опертя». «Хто ж тоді в монастирі служити нам буде, когда одберуться у нас всі люди?» Ну?
Ми на цю справу дивимось зовсім інакше. По-перше, одну частину інтеліґенції ми хочемо завоювати, а другій, по-друге, дати нашу ідеологічну «точку опертя». Перша це та, що її ми називаємо молодою українською інтеліґенцією, друга — це та, що ми її називаємо пролетарською (робітничо-селянською). Обидві вони й мусять стати частиною молодої історичної кляси — пролетаріяту. Взявши за соціяльну базу зде-русифіковане робітництво, вони й розв'яжуть велику проблему. Саме через них компартія і організує ідеологічно літературні сили й саму літературу. Саме через цю інтеліґенцію ми й надамо культурній революції відповідний ідеологічний зміст.
Значить, справа не в масі? Так, справа не в масі, а в негайній дерусифікації пролетаріяту, справа в правильному визначенні поняття інтеліґен-ц і я. Справа в тому, щоб запалити нашу інтеліґенцію огнем безсмертної ідеї визволення людськос-ти, убити в ній дрібно-буржуазний скепсис, справа в тому, щоб дати їй нашу ідеологічну «точку опертя» і тим переконати її, що порох є ще в порохівницях і пролетаріят готовий виконати історичну місію. Справа в тому, щоб виховати в ній залізну волю і повернути їй загублену в віках фанатичну віру в прекрасне далеке майбутнє.
Отже ми надаємо інтеліґенції велике і виключне значення, але тій, яка буде частиною пролетаріяту. Не маса, що не оформлена ідеологічно, буде задавати ідеологічний тон культурному ренесансу, а інтеліґенція цієї маси. Хто думає, що це — «культура для культури, ренесанс для ренесансу, мистецтво для мистецтва», хто думає, що це байдужість до проблеми пролетарського ренесансу на Україні, що це «націоналістичне захоплення
Хвильового», той по меншій мірі... тов. Щупак. Словом, перше гасло «дайош» пролетаріят» ми підпираємо другим: «дайош» інтеліґенцію».
Московські задрипанки
«Если русские могут гордиться несколькими поэтическими именами, — они первоначально обязаны этим соприкосновенности своей истории к истории Европы и усвоенным у Европы элементам жизни». «Что же касается малороссиян, то смешно и думать, чтоб из их поэзии могло теперь что-нибудь развиться. Двинуть ее (малороссийскую поэзию) возможно только тогда, когда лучшая, благороднейшая часть малороссийского населения оставит французскую кадриль и снова примется плясать трепака и гопака».
В. Г. Белинский
Цією красномовною й пікантною цитатою ми зовсім не думаємо обвинувачувати Бєлінського в шовінізмі, ми цим хочемо підкреслити, якою ненавистю до української поезії просякнуто було ту літературу, що в неї радять нам учитись наші москвофіли. Це зовсім не значить, що ми цю літературу не любимо, а це значить, що ми органічно не можемо на ній виховуватись. А втім, ми жартуємо: ми й не для цього наводили цю цитату: ми хочемо сказати тільки, що тов. Буревій помиляється, — Бєлінський «зробив помилку» не лише «проти Шевченка». Він зробив її «проти» всієї української літератури.
...Перекладами нас не заманите. Не заманите навіть оригінальною літературою, бо сьогодні, коли українська поезія сходить на цілком самостійний шлях, її в Москву ви не заманите ніяким «калачиком». Не найдете ви паралелів в «московському житті» і нашій дискусії. І це зовсім не тому, що той чи інший учасник українського диспуту талановитіший за того чи іншого російського (Боже борони!), а тому, що українська дійсність складніша за російську, тому що перед нами стоять інші завдання, тому що ми молода кляса молодої нації, тому що ми молода література, яка ще не мала своїх Львов Толстих і яка мусить їх мати, яка не на «закаті», а на відродженні.
Звичайно, розвиток культури «визначають економічні відносини». Але в тому то й справа, що ці відносини не зовсім «однакові в обох країнах». Вони однакові остільки, оскільки вони однакові в світовому хазяйстві і оскільки це потрібно для єдиного фронту проти буржуазії. Українська економіка — не російська економіка і не може бути такою, хоч би тому, що оскільки українська культура, виростаючи з своєї економіки, зворотно впливає на останню, остільки і наша економіка набирає специфічних форм і характеру. Словом, Союз все-таки залишається Союзом і Україна є самостійна одиниця... Бо і справді: Малоросія вже одійшла «в область пре-данія». Ми під впливом своєї економіки прикладаємо до нашої літератури не «слов'янофільську теорію самобутности», а теорію комуністичної самостійности. Правда, ця теорія наших москвофілів-«европенків» може налякати, але нас, комунарів, вона зовсім не лякає і навіть навпаки. Росія ж самостійна держава? Самостійна! Ну, так і ми самостійна.
Отже, оскільки наша література стає нарешті на свій власний шлях розвитку, остільки перед нами стоїть таке питання: на яку із світових літератур вона мусить взяти курс?
У всякому разі не на російсь-к у. Це рішуче і без всяких застережень. Не треба
плутати нашого політичного союзу з літературою. Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи не дали б Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування. Отже, вигодовувати на ній наше молоде мистецтво — це значить затримати його розвиток. Ідеї пролетаріяту нам і без московського мистецтва відомі, навпаки — ці ідеї ми, як представники молодої нації, скоріш виллємо у відповідні образи. Наша орієнтація — на західньоевропеиське мистецтво, на його стиль, на його прийоми.
...Що російська література є одна із най-кваліфікованіших літератур — це так. Але наш шлях не через неї. Коли сьогодні «московська література» — це ті джерела, з яких черпають «європейки», то завтра вони узнають, що М. Зе-ров незрівняно вище стоїть в своїх перекладах російських Жуковських (див. рецензію проф. Білецького). Нарешті вони узнають, що кінець прийшов не тільки «малоросійщині, українофільству й просвітянству», але й задрипанському москвофільству.
Досить «фільствовати» — «дайош» — свій власний розум! Коли ми беремо курс на західньоевропеиське письменство, то не з метою припрягти своє мистецтво до якогось нового заднього воза, а з метою освіжити його від задушливої атмосфери поза-дництва. В Европу ми поїдемо вчитись, але з затаєною думкою — за кілька років горіти надзвичайним світлом. Чуєте, москвофіли з московських задрипанок, чого ми хочемо?
...P. S. Пробачте: ми так і забули про кримінальну справу з літератором Миколою Хвильовим. Отже, просвітянська публіка страшенно нервується: мовляв, парвеню — й на тобі — «потрясає основи пролетарської літератури». Отже, треба, нарешті, розшифрувати цю таємну особу. Подивимось, що він тоді заспіває? Словом, почтенні громадяни нашої республіки скоро будуть читати таку афішу: « — Увага! Увага! Увага!
На днях буде знято «чорну маску» з всеукраїнського чемпіона полеміки Миколи Хвильового (вхід безплатний)... хоч знято буде, правда, і не по правилах циркової боротьби, бо, як відомо, машка-ру тоді знімають, коли супротивника положено на дві лопатки, тут же маємо навпаки: спершу знімемо, а потім вже положимо».
Примітка рукою Хвильового на афіші: «Даремно турбуєтесь: ви не положите і знявши!.. А втім може й є рація: недарма я думаю тікати за кордон».
Це уривки з памфлетів АПОЛОГЕТИ ПИ-САРИЗМУ Миколи Хвильового, що повністю були надруковані в «Культура і побут» чч. 9, 10, 11, 12, 13 за лютий і березень 1926 р. Окремою книжкою АПОЛОГЕТИ ПИСАРИЗМУ ніколи не були передруковані.
УКРАЇНА ЧИ МАЛОРОСІЯ?
...Коли українська радянська культура робиться в себе на Україні гегемоном, то це зовсім не значить, що вона не може стати комуністичною, але коли в боротьбі її проти російського конкурента (будь то конкурент з пролетарських письменників чи з «зміновіхівських») цю культуру не хочуть розуміти, то це вже загрозливе явище і з цього моменту ми будемо спостерігати відхід її до табору дрібної буржуазії. Треба бути послідовним: або ми визнаємо національне відродження, або ні. Коли визнаємо, то й робимо відповідні висновки.
...Замазувати самостійність порожнім псевдомарксизмом значить — не розуміти, що Україна доти буде пляцдармом для контрреволюції, доки перейде той природний етап, який Західня Европа пройшла в часи оформлення національних держав.
...Висловлюючись вульґарно, але зате й ясніш, боротьба за книжний ринок, за гегемонію на культурному фронті двох братніх культур на Україні — російської і української — це є та життьова правда, та проза, яка далека від сентиментів і романтики і яка з кожним днем становиться яснішою.
...Буттям визначається свідомість, відціля витікає й перша причина. Москва сьогодні є центр всесоюзного міщанства, що в ньому, як всесвітній оазис, пролетарські заводи, Комінтерн і ВКП. Коли на Україні і зокрема в центрі її чули тільки «това-рипі», то там вже давно перейшли з «громадянина» на «господина». Москва має міцні традиції, які глибоко входять в міщанство. Москва як Москва і (і навіть Росія без Сибіру) по суті не бачила Жовтневої революції і її героїчної боротьби.
Свою працю УКРАЇНА ЧИ МАЛОРОСІЯ? Микола Хвильовий написав навесні 1926 року, але ЦК КПУ заборонив її друкувати. Цитати з памфл. УКРАЇНА ЧИ МАЛОРОСІЯ? ми взяли з книжки Андрія Хвилі ВІД УХИЛУ — У ПРІРВУ. (Про ?Вальдшнепи» Хвильового). Харків, Державне видавництво України, 1928, стор. 40, 42, 45, 46.
Микола Зеров
1890-1937
EBP АЗІЙСЬКИЙ РЕНЕСАНС І ПОШЕХОНСЬКІ СОСНИ
«Крик серед півночі в глухім око лі» — я не знаю слів, які б краще характеризували нашу літературну суперечку цього року, а власне — листи Хвильового, що дали їй привід1*. Можна ще сказати інакше, — як сказав на диспуті Могилянський: «В кімнаті, де було так душно, що дихати ставало важко, раптом відчинено вікна, і легені разом відчули свіже повітря». Правда, поміж першим і другим означенням різниці по суті немає. Але що найцікавіше: так почуваємо не тільки Могилянський і я, якого Ю. Якович ласкаво, хоч і безпідставно, відносить до літературної правої2* (в наших безнадійно заплутаних відносинах літературних — «правая, левая где сторона?»). Так почувають і інші люди, що зачисляють себе до найлівішої лівої. В статті Ґадзінського, видрукуваній в ч. 9 «Життя й революція», читач може побачити ті самі слова («Рятунку! душимось! свіжого повітря!»), сказані вже від імени «живіших елементів» сучасного письменства.
Не можна не назвати цього явища знаменним. Це значить, — що хоч як говорять і ще, певно, говоритимуть про те, що Хвильовий впадає в єресь і, «в унісон з правими», виявляє невір'я у «творчі сили робітничо-селянського молодняка», що Хвильовий уважає, «ніби письменником може бути геній» і тому: «тисячоголові сопливі, не суйтеся до літерату-ри!»3), — а одно за тими його статтями мусять признати всі, хто тільки мислить і почуває: це їх турботу й тривогу за майбутнє нашого письменства. І треба в запалі боротьби остаточно придушити в собі дар орієнтації і почуття справедливости, щоб назвати невірою письменника, перед очима якого стоїть, породжена подіями революції, виношена в схвильованій свідомості активного її робітника, картина культурного ренесансу. Що ж то за невіра, що відкриває такі широкі перспективи і з такою тугою простягає до них руки: «Приходь, наставай, нове відродження!..» І навіть, коли б на Хвильового находили часом хвилини сумніву й вагання, то, гадаю, мої опоненти ласкаво погодяться зо мною, що це й є та проба, в якій завжди гартується переконання, і що сто раз вище стоїть людина, в якій вічна тривога думки плодить інколи сумніви, аніж ті люди, пласкі і впевнені, що вивчили катехізму і тим раз назавжди визволили себе від небезпеки сумніву та шукання.
Але вищезгадані напади на Хвильового тратять під собою всякий ґрунт ще й тому, що всі його сумніви ані трохи не захитають ґрунтовної підвалини наших революційних літературних угруповань — їх віри в культурно-творчу потенцію нових суспільних груп, що вже прийшли і мають ще розгорнутись. Радісний і світлий обрій культурно-історичних видінь Хвильового лише часово захмарений одною обставиною — чи справляться нинішні літературні угруповання, при нинішних методах їх роботи, з безмежно складними завданнями, які повинні вони розв'язати? Чи зможемо взагалі ми, люди переходової доби, не змінивши умов літературного життя, взяти той тон, якого вимагає наша роля і наша відповідальність? — «Глибокими борознами» лягають літа, зруйновано багато набутків, і багато чого потрібного поросло травою забуття. Валиться стара школа; культурний сосняк, посаджений коло неї, розрісся на справжню тайгу і закрив краєвид навіть на чумацький шлях Сагайдак; «до повіту — 60, до
станції 80», і в учительськім помешканні самогонний апарат, — і все-таки цей глухий шлях виходить десь на широку дорогу історії. Незмінною лишається «стара істина землі — сонце підводиться на сході». І цілина таїть в собі великі сили, треба лише знати, як ті сили збудити до життя...
З подібних міркувань виходить і Хвильовий. Ми повинні широко і ґрунтовно зазнайомитися з культурним набутком інших народів, з усім, що може поширити і запліднити наш власний досвід. Ми повинні засвоїти найвищу культуру нашого часу не тільки в останніх її вислідах, а і в її основах, бо без розуміння основи ми лишимось «вічними учнями», які ніколи не можуть з учителями зрівнятися. Ось що говорить сам ініціятор дискусії імпресіоністичним своїм натяком на Европу і пізнішими до свого гасла коментарями.
Так в ересефесерівські простори сурмить «Красная Новь». Ми тут, на Україні, кричимо, хоч і на всі легені, але трохи інакше: — В минулому лежать надзвичайні шедеври мистецтва. «Третій стан» дав епоху відродження, Байрона, Ґете, Гюґо і т. д. Ми, комунари, несемо на собі велику відповідальність: цілком від нас залежить, яке мистецтво дасть пролетаріят у добу своєї диктатури.
Але ця відповідальність ускладнюється, коли ми уясняемо собі, що це мистецтво мусить творити культурно відстала нація. До цього часу ніхто ще не брав на себе труда з'ясувати ту заплутану ситуацію, з якою ми стикаємось в українській культурі.
...Стоїть така основна й не з'я сована дилема: — Чи будемо ми розглядати своє національне мистецтво як слу-жебне (в даному разі воно служить пролетаріятові) і як вічно підсобне, вічно резервне, до тих світових мистецтв, які досягли високого розквіту.
Чи, навпаки, залишивши за ним ту ж таки служебну ролю, найдемо за потрібне підіймати його художній рівень на рівень світових шедеврів.
Ми гадаємо, що це питання можна розв'язати тільки так: — Оскільки українська нація кілька століть шукала свого визволення, остільки ми розцінюємо це як непереможне її бажання виявити й вичерпати своє національне (не націоналістичне) офарблення.
Це ж національне офарблення виявляється в культурі й в умовах вільного розвитку, в умовах подібних до сьогоднішньої ситуації, з таким же темпераментом і з такою ж волею наздогнати інші народи, як це ми спостерігали й у римлян, що за порівняно менший період значно наблизились до грецької культури. Ця ж національна суть мусить себе вичерпати й у мистецтві.
Коли наші погляди в цьому випадку зійдуться з «чаяніями» нашої ж таки дрібної буржуазії і навіть фашистів, то це зовсім не значить, що ми помиляємось. ...Словом, коли «націонал-більшовик» Уст-рялов приймає програму компартії, то це зовсім не значить, що ця програма потребує коректив.
...Але тепер, коли ми перейдемо до дійсного стану речей, то треба сказати: — Наша постановка тільки в тому випадку буде мати реальні наслідки, коли нове суспільство стане розглядати наше мистецтво в фокусі світових мистецьких колізій. Іншими словами: ані на мить не спускаючи з ока відповідних досягненнь інших країн, ми мусимо найти якнайближчі шляхи до повного розквіту, бо в противному разі нема рації робити нашої установки. Що ж до того, що ми маємо більше тенденції на позадництво, за це говорить і уся історія нашої нації.
Це ж клясична країна гаркун-задунайства, просвітянства, культурного епігонізму. Це — клясична країна рабської психології. Недарма саме вона й породила антитезу до психологічної Европи: цю «ідеальну» «просвіту». Коли тов. Сталін говорить, що розвиток національної культури залежить від самої нації, яка думає творити цю культуру, то наші епігони розуміють це так: — «Приідіте і володійте нами».
Від Котляревського, Гулака, Метлинського через «братчиків» до нашого часу включно українська інтеліґенція, за винятком кількох бунтарів, страждала і страждає на культурне позадництво. Без російського дириґента наш культурник не мислить себе. Він здібний тільки повторювати зади, мавпувати. Він ніяк не може втямити, що нація тільки тоді зможе культурно виявити себе, коли найде їй одній властивий шлях розвитку. Він ніяк не може втямити, бо він боїться — дерзать!
Хіба наші сьогоднішні розмови про масове мистецтво не є ознакою позадництва? Хіба нам і досі не
доводиться витягувати ганебну постать Гаркуна і ставити його поруч із Европою, хоч би і для контрасту? Може і це, скажете, лірика? Може й це «манівці personalia»?
Тов. Дорошкевич вагається, що краще: просвітянство чи естетичне міщанство. Ми не вагаємось і кажемо: пара п'ятак. Міщанство — завжди міщанство і завжди йому одна ціна.
Але коли ми візьмемо конкретні постаті з нашого минулого, які захоплювались естетизмом, то й Євшан, і молодий Семенко, і Вороний є для нас не тільки представники певних соціяльних груп, але й трагічні моменти в історії нашої літератури. Коли взяти ті умови, в яких росла й розвивалась хох-ландія, коли взяти на увагу ту атмосферу жахливого позадництва, в якій жив той же поет Вороний, то нема нічого дивного, що наші естети впадали в крайність.
Хіба це знамените Tart pour Tart не проробило з часів Аріосто певної еволюції? Хіба античний пароль — «краса» з означенням клясових сил не шукав іншої гармонії, де б звучали громадські мотиви? Хіба той же Пушкін (знову вертаємось до «російської революційної літератури») не був тому яскравим прикладом? Хіба за «Русланом і Людмилою», цим — «Orlando furioso», ми не бачимо ще Пушкіна-громадянина? Але Пушкін жив у нормальній атмосфері культурного будівництва, а Коби-лянська, припустім, — за великою китайською стіною, серед дикунів та епігонів. Чи могла ж вона, можливо пересічний талант, поставивши перед собою велике завдання, вийти переможцем?
Український естетизм, як каже тов. Дорошкевич, «становив найповерховішу з громадського боку, найменш впливову плівку нашої літератури». Але чи значить це, що він був антигромадським явищем? Коли формула «мистецтво для мистецтва» є ознакою розкладу мистецтва, а також суспільства, то треба сказати, що в часи нашого українського естетизму наше національне мистецтво й наше
національне суспільство тільки-но становилось на ноги. Але, не припускаючи навіть цієї засади, ми, закликаючи до прийняття психологічного Заходу, в той же час надаємо представникам нашої мо-дерністично-естетичної Европи великого громадського значення. Бо ми виходимо не з сахаринно-народницьких засад, які затримують національний розвиток, а з глибокого розуміння національної проблеми.
Українське мистецтво мусить найти найвищі естетичні цінності. І на цьому шляху Вороні й Євша-ни були явищем громадського значення. Для нас славетний «мужик», Франко, який вва^кає Фльобе-ра за дурня, менш дорогий, ніж (да не буде це personalia) естет Семенко, ця трагічна постать на тлі нашої позадницької дійсности.
Що ж до ідеального революціонера-громадянина, то більшого за Панька Куліша не знайти. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного українського минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західнього інтеліґента. І ми зовсім не розуміємо, чому тов. Дорошкевич уважає його за представника «чорної Европи», на наш погляд, це саме й є Европа червона. Бо ж під «червоним» ми розуміємо не що інше, як символ боротьби. - Куліш був по суті ідеологом сильного «третього стану», і коли б він не стикнувся з мертвою стіною культурного епігонізму тодішньої української інтеліґенції, ми б, безперечно, в часи горожанської війни не мали б таких вождів, які завжди плентались у хвості маси. Як у свій час національні війни були революційним, червоним явищем в історії людськости, так і Куліш для нашої країни був проґресивною, червоною Европою.
Але чи значить це, що ми радимо брати за ідеал Кобилянську чи то Куліша? Хто так подумає, буде
наївною людиною. Ми тільки хочемо подивитись правді в очі.
Ці люди стояли на правдивому шляху, але, стик-нувшись із рідним позадництвом, залишились трагічними постатями, повними протиріч ? помилок.
...Навіть із тим же «різночинцем» Достоєвським щось не ладно в нашого опонента: його, Достоєв-ського, «чернетки-ориґінали» в світовій літературі займають більш поважне місце, ніж «француз» — Турґєнєв. Так ми думаємо, Дорошкевич — навпаки. Взагалі треба сказати, що аналогія: «різночинець» — селянин-робітник «трохи й навіть більше, як трохи», невдала. Цим не можна доказати, певніш виправдати сучасних златовратських у мініятюрі... Конкретніш: все це аксесуари з народницької скриньки, і ведуть вони свою родословну від тієї ж культурної української інтеліґенції, яка весь час стежить за дириґентською паличкою російського « діда-шестидесятника».
Життя ускладнюється. Треба шукати інших паралель, порівнянь, аналогій. Справа в тому, що ми не підемо на альянс із грінченківщиною. Ми, як і пролетаріят, ведемо свою родословну від Куліша, від великого «третього стану». З потенція льним буржуа ми нічого не маємо спільного. Вузькоути-літарний сахарин ми виробляти не будемо.
Тов. Дорошкевич не виправдав безграмотність нашого письменника, бо він грубо підійшов до системи надбудов. В мистецтві не завжди така послідовність: дворянин-різночинець — селянин-робітник. Буває і так: дворянин, а потім селянин Шевченко. Де ж подівся Винниченко? Очевидно, в еміґрації.
...Ми б'ємо тривогу й заявляємо: — Та кляса, що дала геніяльних теоретиків і практиків революції, не може не дати в скорому часі і своїх більш-менш талановитих мистців. Верґілій прийде... можливо й тепер із провінції, можливо й тепер не один. Він не був навіть за сторожа в університеті св. Володими-pa, але він (коли це вже буде дійсно він!) одкриє нову сторінку в історії світового мистецтва. З його приходом буде нанесено страшний, смертельний удар культурному епігонізмові.
— Фу, чорт! Пробачте: і тут лірика. Так останнє питання.
Це уривки з книжки Миколи Хвильового ДУМКИ ПРОТИ ТЕЧІЇ. Памфлети. Харків, Державне видавництво України, 1926, стор. 123. Памфлети ці друкувались початково в додатку до газети * Вісті ВУЦВК» — * Культура і побут» за листопад і грудень 1925 p., чч. 44, 45 та 46. Останній із памфлетів цієї книжки був початково друкований в журналі ?Червоний шлях», ч. 11-12, 1925, стор. 312-327.
АПОЛОГЕТИ ПИСАРИЗМУ
(До проблем культурної революції)
Здається, Гінденбурґ сказав: «Стратегія — річ велика, але той переможе, кому будуть міцніші нерви». Це — так. Це — як правило. І ми це завжди пам'ятаємо. Отже і тепер, коли нашу фортецю атакують з кількох боків, коли ми навіть не встигаємо відповідати на всі ті чистоплотні і нечистоплотні брошурки й статті, що ними обстрілюють нас, — тепер ми, як-то кажуть, беремо себе в руки і спокійно продовжуємо наступ.
По-перше, не треба повторюватись, по-друге — не треба чіпати дрібничок. Треба бити в саму суть. Ми підійшли до того відповідального моменту, коли боротьба на літературному фронті вступає в нову фазу свого розвитку і набирає суто політичного характеру. В той час як в Росії аналогічна дискусія допіру розпочинається (див. останні числа «Журналиста» й «Красной нови»), на Україні, в силу багатьох причин, вона підійшла вже до одного із своїх логічних етапів. Отже, зробимо деякі висновки.
«Дайош» пролетаріят!
Але яким же чином пролетаріят буде грати на першу скрипку, коли для нього українська культура і досі terra incognita? Коли ми кажемо, що пролетарський художник для «дальших» перспектив має соціяльний ґрунт, то це зовсім не значить, що
цей ґрунт в даному його стані може бути базою конкретних і міцних ідеологічних факторів для культури великого народу. Таким чином ми прийшли до того самого висновку, що його вже демонструвала кілька разів компартія: поки пролетаріят не оволодіє українською культурою, доти нема ніякої пев-ности, що культурна революція на Україні дасть нам бажані наслідки. Отже, розв'язуючи проблему ідеологічної організації літературних сил, ми знову і знову викидаємо бойове гасло: «Д а й о ш» пролетаріят!»
Але, на жаль, і це гасло не всі однаково розуміють. Тов. Пилипенко, наприклад, радить нам (чому не собі — аллах його знає!) якось там «зв'язуватись» з робітничою масою, йти до неї, йти, так би мовити, «в народ». Тов. Щупак, повіривши комусь, що його «виступи є ознака великого масштабу Щупакового світогляду», киває в журналі «Життя й революція» (ч. 12, 1925) на димар Бродського: мовляв, «дайош» пролетаріят.
...Така постановка питання не витримує ніякої критики і фактично мусить, за допомогою плу-жанських меморандумів, перевести нашу літературу на чужу компартії ідеологічну «точку опертя». Це з нашого боку був би гибельний компроміс. Ми в цьому питанні безкомпромісні. Ми «требуєм» (по-українськи — «в имагаємо») серйозно поставитись, кому це слід, до українізації пролетаріят у. На димар Бродського ми кивати не будемо.
Але що ж нам заважає перевести дерусифікацію робітництва? Адже відповідна постанова компартії єсть? Тут дозвольте «почастувать по башке» російського міщанина, бо він (безсмертний) і є головною перешкодою. Хіба ви не чули, як він хіхікав на протязі нашої дискусії: мовляв, «перегризлись хохли».
...Ми говоримо про нього, — про російського міщанина, якому в печінках сидить оця украї-нізація, який мріє про «вольний город Одесу», який зі «скрежетом зубовним» вивчає цей «собачий язик», який кричить в Москву: «ґвалт! рятуйте, хто в Бога вірує!», який почуває, що губить під собою ґрунт, який по суті є не менший (коли не більший) внутрішній ворог революції за автоке-фально-столипінський «лемент». Цей сатана з тієї ж самої бочки, що й наш куркуль.
Отже, наше друге завдання (коли перше — передати комбінацію з трьох пальців на отруби) — ошарашити «по башке» російського міщанина... Замість того, щоб витрачати енерґію на організацію в Києві димаря Бродського, тов. Щупакові слід піти в якийсь робітничий профсоюз і українізувати його верхушку. Вже час зрозуміти наше гасло «дайош» пролетаріят» так, як того вимагає дана політична ситуація.
Українізація, з одного боку, є результат непереможної волі 30-мільйонної нації, з другого — це є єдиний вихід для пролетаріяту заволодіти культурним рухом. І коли цього не розуміє російський міщанин, що сидить у робітничих клюбах, у відповідних культурно-правових установах, то перше бойове завдання для тов. Щупака — це допомогти йому. Треба, нарешті, переконати цього міщанина, що все одно йому прийдеться поділити українців на петлюрівців і комунарів, все одно йому прийдеться передати «бразды правления» у більш певні руки, все одно він скоро опиниться без бази і примушений буде остаточно капітулювати. Його «лебединая песня пропета».
Отже, розпускайте, тов. Щупаче, Плуг та злазьте скоріш на якусь командну висоту в робітничому профсоюзі; бо дерусифікація робітництва є перша й найголовніша передпосилка до розв'язання проблеми ідеологічної організації літературних сил. Досить «розговорчиков»! «Дайош» пролетаріят!
Іще «дайош» інтеліґенцію!
Хто в монастирі служити нам буде, Когда одберуться од нас всі люди?
Здається, чернець Єремія
Як бачите, у XVIII столітті люди вміли мудро думати, і чернець Єремія тому яскравий приклад. Отже, подивимось, як думають у XX.
...Так що ж таке інтеліґенція? На це запитання відповідь дає нам тов. Щупак... За ідеологом (який жах: ідеологом!) Плуга... виходить, що інтеліґенцію можна протиставляти пролетаріяту. Іншими словами, він її мислить, як якусь цілком самостійну соціяльну групу, як, можливо, окрему кля-с у. Це він підкреслює на протязі всієї статті, варіюючи на різні способи своє твердження: «Европа Хвильового означає «мистецтво не пролетарське, а інтеліґентське» і т. д. і т. п.
...Ах, Боже мій, яка тоска, яка мука, дорогий товаришу Щупаче, бути вчителем підготовчої групи і навчати вас, що інтеліґенція є ніщо інше, як освічена частина якоїсь кляси.
...І хоч тов. Щупак і «готовий з нами посперечатися», хоч він і насторожився півником, але ми з ним ведемо полеміку тільки тому, що навкруги тайга азіятської хохландії і темна «малоросійська» ніч. «Когда же придет настоящий день» — поки що невідомо. (Боже мій, «когда же придет настоящий день?» — ще раз можна вигукнути у тьму за Добро-любовим).
Per aspera ad astra. Важкий шлях, що веде до зор. Але що таке інтеліґенція, ми все-таки й нарешті вияснили: це є частина якоїсь кляси. Отже і протиставляти її пролетаріяту це значить: одну, революційну частину інтеліґенції, не допускати до робітництва, другу, молодшу, що часто виходить з цього пролетаріяту, штовхати в обійми дрібної бур-жуазії, переводити на чужу нам ідеологічну «точку опертя». «Хто ж тоді в монастирі служити нам буде, когда одберуться у нас всі люди?» Ну?
Ми на цю справу дивимось зовсім інакше. По-перше, одну частину інтеліґенції ми хочемо завоювати, а другій, по-друге, дати нашу ідеологічну «точку опертя». Перша це та, що її ми називаємо молодою українською інтеліґенцією, друга — це та, що ми її називаємо пролетарською (робітничо-селянською). Обидві вони й мусять стати частиною молодої історичної кляси — пролетаріяту. Взявши за соціяльну базу зде-русифіковане робітництво, вони й розв'яжуть велику проблему. Саме через них компартія і організує ідеологічно літературні сили й саму літературу. Саме через цю інтеліґенцію ми й надамо культурній революції відповідний ідеологічний зміст.
Значить, справа не в масі? Так, справа не в масі, а в негайній дерусифікації пролетаріяту, справа в правильному визначенні поняття інтеліґен-ц і я. Справа в тому, щоб запалити нашу інтеліґенцію огнем безсмертної ідеї визволення людськос-ти, убити в ній дрібно-буржуазний скепсис, справа в тому, щоб дати їй нашу ідеологічну «точку опертя» і тим переконати її, що порох є ще в порохівницях і пролетаріят готовий виконати історичну місію. Справа в тому, щоб виховати в ній залізну волю і повернути їй загублену в віках фанатичну віру в прекрасне далеке майбутнє.
Отже ми надаємо інтеліґенції велике і виключне значення, але тій, яка буде частиною пролетаріяту. Не маса, що не оформлена ідеологічно, буде задавати ідеологічний тон культурному ренесансу, а інтеліґенція цієї маси. Хто думає, що це — «культура для культури, ренесанс для ренесансу, мистецтво для мистецтва», хто думає, що це байдужість до проблеми пролетарського ренесансу на Україні, що це «націоналістичне захоплення
Хвильового», той по меншій мірі... тов. Щупак. Словом, перше гасло «дайош» пролетаріят» ми підпираємо другим: «дайош» інтеліґенцію».
Московські задрипанки
«Если русские могут гордиться несколькими поэтическими именами, — они первоначально обязаны этим соприкосновенности своей истории к истории Европы и усвоенным у Европы элементам жизни». «Что же касается малороссиян, то смешно и думать, чтоб из их поэзии могло теперь что-нибудь развиться. Двинуть ее (малороссийскую поэзию) возможно только тогда, когда лучшая, благороднейшая часть малороссийского населения оставит французскую кадриль и снова примется плясать трепака и гопака».
В. Г. Белинский
Цією красномовною й пікантною цитатою ми зовсім не думаємо обвинувачувати Бєлінського в шовінізмі, ми цим хочемо підкреслити, якою ненавистю до української поезії просякнуто було ту літературу, що в неї радять нам учитись наші москвофіли. Це зовсім не значить, що ми цю літературу не любимо, а це значить, що ми органічно не можемо на ній виховуватись. А втім, ми жартуємо: ми й не для цього наводили цю цитату: ми хочемо сказати тільки, що тов. Буревій помиляється, — Бєлінський «зробив помилку» не лише «проти Шевченка». Він зробив її «проти» всієї української літератури.
...Перекладами нас не заманите. Не заманите навіть оригінальною літературою, бо сьогодні, коли українська поезія сходить на цілком самостійний шлях, її в Москву ви не заманите ніяким «калачиком». Не найдете ви паралелів в «московському житті» і нашій дискусії. І це зовсім не тому, що той чи інший учасник українського диспуту талановитіший за того чи іншого російського (Боже борони!), а тому, що українська дійсність складніша за російську, тому що перед нами стоять інші завдання, тому що ми молода кляса молодої нації, тому що ми молода література, яка ще не мала своїх Львов Толстих і яка мусить їх мати, яка не на «закаті», а на відродженні.
Звичайно, розвиток культури «визначають економічні відносини». Але в тому то й справа, що ці відносини не зовсім «однакові в обох країнах». Вони однакові остільки, оскільки вони однакові в світовому хазяйстві і оскільки це потрібно для єдиного фронту проти буржуазії. Українська економіка — не російська економіка і не може бути такою, хоч би тому, що оскільки українська культура, виростаючи з своєї економіки, зворотно впливає на останню, остільки і наша економіка набирає специфічних форм і характеру. Словом, Союз все-таки залишається Союзом і Україна є самостійна одиниця... Бо і справді: Малоросія вже одійшла «в область пре-данія». Ми під впливом своєї економіки прикладаємо до нашої літератури не «слов'янофільську теорію самобутности», а теорію комуністичної самостійности. Правда, ця теорія наших москвофілів-«европенків» може налякати, але нас, комунарів, вона зовсім не лякає і навіть навпаки. Росія ж самостійна держава? Самостійна! Ну, так і ми самостійна.
Отже, оскільки наша література стає нарешті на свій власний шлях розвитку, остільки перед нами стоїть таке питання: на яку із світових літератур вона мусить взяти курс?
У всякому разі не на російсь-к у. Це рішуче і без всяких застережень. Не треба
плутати нашого політичного союзу з літературою. Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи не дали б Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування. Отже, вигодовувати на ній наше молоде мистецтво — це значить затримати його розвиток. Ідеї пролетаріяту нам і без московського мистецтва відомі, навпаки — ці ідеї ми, як представники молодої нації, скоріш виллємо у відповідні образи. Наша орієнтація — на західньоевропеиське мистецтво, на його стиль, на його прийоми.
...Що російська література є одна із най-кваліфікованіших літератур — це так. Але наш шлях не через неї. Коли сьогодні «московська література» — це ті джерела, з яких черпають «європейки», то завтра вони узнають, що М. Зе-ров незрівняно вище стоїть в своїх перекладах російських Жуковських (див. рецензію проф. Білецького). Нарешті вони узнають, що кінець прийшов не тільки «малоросійщині, українофільству й просвітянству», але й задрипанському москвофільству.
Досить «фільствовати» — «дайош» — свій власний розум! Коли ми беремо курс на західньоевропеиське письменство, то не з метою припрягти своє мистецтво до якогось нового заднього воза, а з метою освіжити його від задушливої атмосфери поза-дництва. В Европу ми поїдемо вчитись, але з затаєною думкою — за кілька років горіти надзвичайним світлом. Чуєте, москвофіли з московських задрипанок, чого ми хочемо?
...P. S. Пробачте: ми так і забули про кримінальну справу з літератором Миколою Хвильовим. Отже, просвітянська публіка страшенно нервується: мовляв, парвеню — й на тобі — «потрясає основи пролетарської літератури». Отже, треба, нарешті, розшифрувати цю таємну особу. Подивимось, що він тоді заспіває? Словом, почтенні громадяни нашої республіки скоро будуть читати таку афішу: « — Увага! Увага! Увага!
На днях буде знято «чорну маску» з всеукраїнського чемпіона полеміки Миколи Хвильового (вхід безплатний)... хоч знято буде, правда, і не по правилах циркової боротьби, бо, як відомо, машка-ру тоді знімають, коли супротивника положено на дві лопатки, тут же маємо навпаки: спершу знімемо, а потім вже положимо».
Примітка рукою Хвильового на афіші: «Даремно турбуєтесь: ви не положите і знявши!.. А втім може й є рація: недарма я думаю тікати за кордон».
Це уривки з памфлетів АПОЛОГЕТИ ПИ-САРИЗМУ Миколи Хвильового, що повністю були надруковані в «Культура і побут» чч. 9, 10, 11, 12, 13 за лютий і березень 1926 р. Окремою книжкою АПОЛОГЕТИ ПИСАРИЗМУ ніколи не були передруковані.
УКРАЇНА ЧИ МАЛОРОСІЯ?
...Коли українська радянська культура робиться в себе на Україні гегемоном, то це зовсім не значить, що вона не може стати комуністичною, але коли в боротьбі її проти російського конкурента (будь то конкурент з пролетарських письменників чи з «зміновіхівських») цю культуру не хочуть розуміти, то це вже загрозливе явище і з цього моменту ми будемо спостерігати відхід її до табору дрібної буржуазії. Треба бути послідовним: або ми визнаємо національне відродження, або ні. Коли визнаємо, то й робимо відповідні висновки.
...Замазувати самостійність порожнім псевдомарксизмом значить — не розуміти, що Україна доти буде пляцдармом для контрреволюції, доки перейде той природний етап, який Західня Европа пройшла в часи оформлення національних держав.
...Висловлюючись вульґарно, але зате й ясніш, боротьба за книжний ринок, за гегемонію на культурному фронті двох братніх культур на Україні — російської і української — це є та життьова правда, та проза, яка далека від сентиментів і романтики і яка з кожним днем становиться яснішою.
...Буттям визначається свідомість, відціля витікає й перша причина. Москва сьогодні є центр всесоюзного міщанства, що в ньому, як всесвітній оазис, пролетарські заводи, Комінтерн і ВКП. Коли на Україні і зокрема в центрі її чули тільки «това-рипі», то там вже давно перейшли з «громадянина» на «господина». Москва має міцні традиції, які глибоко входять в міщанство. Москва як Москва і (і навіть Росія без Сибіру) по суті не бачила Жовтневої революції і її героїчної боротьби.
Свою працю УКРАЇНА ЧИ МАЛОРОСІЯ? Микола Хвильовий написав навесні 1926 року, але ЦК КПУ заборонив її друкувати. Цитати з памфл. УКРАЇНА ЧИ МАЛОРОСІЯ? ми взяли з книжки Андрія Хвилі ВІД УХИЛУ — У ПРІРВУ. (Про ?Вальдшнепи» Хвильового). Харків, Державне видавництво України, 1928, стор. 40, 42, 45, 46.
Микола Зеров
1890-1937
EBP АЗІЙСЬКИЙ РЕНЕСАНС І ПОШЕХОНСЬКІ СОСНИ
«Крик серед півночі в глухім око лі» — я не знаю слів, які б краще характеризували нашу літературну суперечку цього року, а власне — листи Хвильового, що дали їй привід1*. Можна ще сказати інакше, — як сказав на диспуті Могилянський: «В кімнаті, де було так душно, що дихати ставало важко, раптом відчинено вікна, і легені разом відчули свіже повітря». Правда, поміж першим і другим означенням різниці по суті немає. Але що найцікавіше: так почуваємо не тільки Могилянський і я, якого Ю. Якович ласкаво, хоч і безпідставно, відносить до літературної правої2* (в наших безнадійно заплутаних відносинах літературних — «правая, левая где сторона?»). Так почувають і інші люди, що зачисляють себе до найлівішої лівої. В статті Ґадзінського, видрукуваній в ч. 9 «Життя й революція», читач може побачити ті самі слова («Рятунку! душимось! свіжого повітря!»), сказані вже від імени «живіших елементів» сучасного письменства.
Не можна не назвати цього явища знаменним. Це значить, — що хоч як говорять і ще, певно, говоритимуть про те, що Хвильовий впадає в єресь і, «в унісон з правими», виявляє невір'я у «творчі сили робітничо-селянського молодняка», що Хвильовий уважає, «ніби письменником може бути геній» і тому: «тисячоголові сопливі, не суйтеся до літерату-ри!»3), — а одно за тими його статтями мусять признати всі, хто тільки мислить і почуває: це їх турботу й тривогу за майбутнє нашого письменства. І треба в запалі боротьби остаточно придушити в собі дар орієнтації і почуття справедливости, щоб назвати невірою письменника, перед очима якого стоїть, породжена подіями революції, виношена в схвильованій свідомості активного її робітника, картина культурного ренесансу. Що ж то за невіра, що відкриває такі широкі перспективи і з такою тугою простягає до них руки: «Приходь, наставай, нове відродження!..» І навіть, коли б на Хвильового находили часом хвилини сумніву й вагання, то, гадаю, мої опоненти ласкаво погодяться зо мною, що це й є та проба, в якій завжди гартується переконання, і що сто раз вище стоїть людина, в якій вічна тривога думки плодить інколи сумніви, аніж ті люди, пласкі і впевнені, що вивчили катехізму і тим раз назавжди визволили себе від небезпеки сумніву та шукання.
Але вищезгадані напади на Хвильового тратять під собою всякий ґрунт ще й тому, що всі його сумніви ані трохи не захитають ґрунтовної підвалини наших революційних літературних угруповань — їх віри в культурно-творчу потенцію нових суспільних груп, що вже прийшли і мають ще розгорнутись. Радісний і світлий обрій культурно-історичних видінь Хвильового лише часово захмарений одною обставиною — чи справляться нинішні літературні угруповання, при нинішних методах їх роботи, з безмежно складними завданнями, які повинні вони розв'язати? Чи зможемо взагалі ми, люди переходової доби, не змінивши умов літературного життя, взяти той тон, якого вимагає наша роля і наша відповідальність? — «Глибокими борознами» лягають літа, зруйновано багато набутків, і багато чого потрібного поросло травою забуття. Валиться стара школа; культурний сосняк, посаджений коло неї, розрісся на справжню тайгу і закрив краєвид навіть на чумацький шлях Сагайдак; «до повіту — 60, до
станції 80», і в учительськім помешканні самогонний апарат, — і все-таки цей глухий шлях виходить десь на широку дорогу історії. Незмінною лишається «стара істина землі — сонце підводиться на сході». І цілина таїть в собі великі сили, треба лише знати, як ті сили збудити до життя...
З подібних міркувань виходить і Хвильовий. Ми повинні широко і ґрунтовно зазнайомитися з культурним набутком інших народів, з усім, що може поширити і запліднити наш власний досвід. Ми повинні засвоїти найвищу культуру нашого часу не тільки в останніх її вислідах, а і в її основах, бо без розуміння основи ми лишимось «вічними учнями», які ніколи не можуть з учителями зрівнятися. Ось що говорить сам ініціятор дискусії імпресіоністичним своїм натяком на Европу і пізнішими до свого гасла коментарями.
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Розстріляне Відродження - 37
- Parts
- Розстріляне Відродження - 01Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3614Total number of unique words is 214321.0 of words are in the 2000 most common words31.8 of words are in the 5000 most common words37.5 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 02Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4059Total number of unique words is 195326.1 of words are in the 2000 most common words38.3 of words are in the 5000 most common words44.2 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 03Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4307Total number of unique words is 234122.9 of words are in the 2000 most common words33.8 of words are in the 5000 most common words39.4 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 04Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4153Total number of unique words is 239320.2 of words are in the 2000 most common words30.5 of words are in the 5000 most common words37.3 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 05Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3980Total number of unique words is 237119.2 of words are in the 2000 most common words30.3 of words are in the 5000 most common words36.3 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 06Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3949Total number of unique words is 215023.4 of words are in the 2000 most common words34.7 of words are in the 5000 most common words41.0 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 07Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4114Total number of unique words is 220225.4 of words are in the 2000 most common words37.4 of words are in the 5000 most common words43.4 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 08Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4215Total number of unique words is 236021.5 of words are in the 2000 most common words32.8 of words are in the 5000 most common words39.9 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 09Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3979Total number of unique words is 225122.7 of words are in the 2000 most common words34.4 of words are in the 5000 most common words40.4 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 10Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4178Total number of unique words is 232222.4 of words are in the 2000 most common words33.5 of words are in the 5000 most common words39.9 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 11Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3885Total number of unique words is 228121.0 of words are in the 2000 most common words30.5 of words are in the 5000 most common words36.7 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 12Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4238Total number of unique words is 257515.6 of words are in the 2000 most common words25.0 of words are in the 5000 most common words30.5 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 13Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4293Total number of unique words is 246121.0 of words are in the 2000 most common words31.5 of words are in the 5000 most common words38.3 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 14Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4043Total number of unique words is 223720.7 of words are in the 2000 most common words31.8 of words are in the 5000 most common words38.5 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 15Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3977Total number of unique words is 218320.1 of words are in the 2000 most common words30.8 of words are in the 5000 most common words36.2 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 16Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4374Total number of unique words is 205026.1 of words are in the 2000 most common words36.7 of words are in the 5000 most common words43.4 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 17Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4293Total number of unique words is 208526.0 of words are in the 2000 most common words37.4 of words are in the 5000 most common words44.1 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 18Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4287Total number of unique words is 237623.6 of words are in the 2000 most common words34.2 of words are in the 5000 most common words40.6 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 19Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4426Total number of unique words is 223625.7 of words are in the 2000 most common words36.6 of words are in the 5000 most common words42.6 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 20Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4192Total number of unique words is 220125.4 of words are in the 2000 most common words35.8 of words are in the 5000 most common words42.6 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 21Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4324Total number of unique words is 208728.0 of words are in the 2000 most common words38.1 of words are in the 5000 most common words43.4 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 22Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4242Total number of unique words is 209624.4 of words are in the 2000 most common words35.1 of words are in the 5000 most common words40.8 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 23Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3908Total number of unique words is 200025.5 of words are in the 2000 most common words36.2 of words are in the 5000 most common words41.9 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 24Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4113Total number of unique words is 233120.9 of words are in the 2000 most common words31.5 of words are in the 5000 most common words37.3 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 25Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4219Total number of unique words is 227627.6 of words are in the 2000 most common words38.6 of words are in the 5000 most common words45.3 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 26Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4272Total number of unique words is 223924.1 of words are in the 2000 most common words34.7 of words are in the 5000 most common words41.3 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 27Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4409Total number of unique words is 216725.6 of words are in the 2000 most common words36.5 of words are in the 5000 most common words42.0 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 28Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4200Total number of unique words is 207424.2 of words are in the 2000 most common words34.6 of words are in the 5000 most common words40.8 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 29Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4206Total number of unique words is 227022.2 of words are in the 2000 most common words32.3 of words are in the 5000 most common words38.1 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 30Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4006Total number of unique words is 167928.3 of words are in the 2000 most common words39.5 of words are in the 5000 most common words45.6 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 31Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4170Total number of unique words is 164431.0 of words are in the 2000 most common words40.1 of words are in the 5000 most common words45.3 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 32Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4061Total number of unique words is 177026.6 of words are in the 2000 most common words36.9 of words are in the 5000 most common words42.8 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 33Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3977Total number of unique words is 173627.6 of words are in the 2000 most common words38.1 of words are in the 5000 most common words43.7 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 34Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4157Total number of unique words is 217424.2 of words are in the 2000 most common words34.6 of words are in the 5000 most common words41.7 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 35Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4187Total number of unique words is 199923.2 of words are in the 2000 most common words31.7 of words are in the 5000 most common words36.8 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 36Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4197Total number of unique words is 197722.9 of words are in the 2000 most common words31.3 of words are in the 5000 most common words37.0 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 37Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4225Total number of unique words is 233721.3 of words are in the 2000 most common words29.3 of words are in the 5000 most common words35.7 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 38Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4101Total number of unique words is 213824.1 of words are in the 2000 most common words33.8 of words are in the 5000 most common words39.8 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 39Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3921Total number of unique words is 218319.0 of words are in the 2000 most common words28.8 of words are in the 5000 most common words35.0 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 40Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3919Total number of unique words is 222418.4 of words are in the 2000 most common words28.1 of words are in the 5000 most common words32.9 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 41Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4003Total number of unique words is 208520.1 of words are in the 2000 most common words28.6 of words are in the 5000 most common words34.4 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 42Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3916Total number of unique words is 214520.3 of words are in the 2000 most common words28.6 of words are in the 5000 most common words33.6 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 43Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3919Total number of unique words is 222220.6 of words are in the 2000 most common words29.8 of words are in the 5000 most common words35.0 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 44Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3954Total number of unique words is 216219.2 of words are in the 2000 most common words27.8 of words are in the 5000 most common words33.4 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 45Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4051Total number of unique words is 238318.6 of words are in the 2000 most common words27.4 of words are in the 5000 most common words33.3 of words are in the 8000 most common words
- Розстріляне Відродження - 46Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 310Total number of unique words is 24925.5 of words are in the 2000 most common words38.0 of words are in the 5000 most common words41.5 of words are in the 8000 most common words