Розстріляне Відродження - 30

случай, сказали філософічно
— А вже, мабуть, спочинемо в комхоза на дачі (на кладовищі).
— Отам уже виспимось вволю.
— Здрастуйте, Тарасовно!
Тарасовна
ледве, через силу підвелась. Привіталася
— Сідайте, сусідоньки. Хоч і хвора я, хоч і драма в домі, а просю — сідайте. (Дала середульшій хусточку). Дай мені другу хусточку!
Середульша
— Мокра ж, як хлющ... Хіба ж отак можна плакати, мамонько?
Сусіди
на таке питання всміхнулись, примовивши: — Гм... А чому й ні?
— Питає.
— Сказано — молоде, зелене...
Тарасовна
— Не так себе жалько, як їх, моїх діток: що'дне не спить — мамо, каже, не можу, друге не спить, плаче у подушку тихо, третя, Любуня, як тінь, біля мене всю ніч вистоює... А батькові байдуже: ті-ка-а-є...
Сусіди
— Та невже Малахій Минович, сказать би, при літах, та на таке діло пустився? Просто не віриться.
Тарасовна
— Вже у дорогу склався, ось: ціпочок, торбина з сухарями.
Старша
— Самі й сушили. Тарасовна
— Потайки сушив... Оце побіг до виконкому совіцького пашпорта брати... Сьогодні й тіка.
Сусіди
— Та куди, хоч і не годиться закудикувати, куди, Тарасовно?
— Не питайте!
Старша
— Не кажуть.
— Не каже, сусідоньки милі. Вже й кум питав, вже й на молебень давала, вже й п'яним напували — не каже...
Сусіди
ще більше здивувались
— Гм... Воно справді — ціпочок. І торбина. Це так, як на прощу йдуть... А може він говіти налагодився, до ікони якої, абощо?
Тарасовна
— Де вже йому до ікони, коли сюприз такий викинув, паски заборонив був пекти...
— Та що ви кажете?
— Свиням... Крашанок накрасила сито, дак він сви-и-ням... Сьомий годок отак — нема в домі пора-доньки, супокою, сьомий заступає, а він ще й з дому тіка-а-є... (Та й заголосила).
Дочки
— Ой, ой, мамонько, ой!.. Сусіди
— Та що ви, Тарасовно! Стямтеся! Мов по мертвому. Хіба ж так можна?
Тарасовна
— Не можу, сусідоньки, до тями прийти. Лучче б йому вмерти. Щоб я його на той світ виряджала, як оце він тіка не знать і куди... Бо до мертвого хоч порадитися підеш, на хрест той похилишся та й виплачеш горе, а як втече він, куди мені йти? Де його шукати? По яких світах, у яких дорогах... Ні мертвого, ні живого не ви-и-дно...
Сусіди
Вже їх пройняло. У хустки та фартухи сякаючись
— Така ж драма, така драма, що й кіна не треба!.. (По павзі). Хоч скажіть, коли це сталося з ним, з чого й як?
Дочки так і сипнули
— Ще з тої пори, як салдати паркан наш спалили...
— Неправда! Як куля ударила в сіни...
— Я розкажу!
— Я!
Тарасовна впинила дочок
— Про мужа ніхто краще не розкаже, як законная жона, — тільки я... Ластівкою, ластівкою, сусідоньки, хутенько, бо сьогодні ж будень... Ще як почалась ото революція, як почалась, як почалася...
Дочки
— Салдати...
— Не перебивай, ідіотко!
— ...паркан наш спалили.
Сусіди
— У нас тоді свиней покололи красноголові маке-дони.
Тарасовна й дочки
навипередки
— З тої пори й почалось, сусідоньки. Попервах Маласик пив воду нишком...
— У папоньки аж цокотіли...
— Не перебивай, бо'дна я бачила... Три дочки, три дівулі в домі, а ніхто, пріч мене, не бачив, як пив воду мій Маласик і як в його цокотіли зуби...
— ...їв мене цокотіли, мамонько...
— Брешеш! Ти й в революцію спала. То Любуня свої зубки зціплювала, бідна, щоб не заплакати од революції...
— ...Всі ми зціплювали.
— Мовчи!.. А вночі перед світом, сусідоньки, як уже й революція засинала, ми, збившись докуп-ки, плакали, плакали й плакали...
Сусіди розтривожились
— Ударила революція, всіх чисто ж вона вдарила!
Тарасовна
— А найдужче мене, і за що? За віщо?
Дочки як горохом
— Отоді, як...
— Не перебивай.
— ...було вбито начальника пошти... Тарасовна
— Мовчи! Отоді, як було вбито начальника пошти, Маласик затремтів і замурувавсь у чулані...
Сусіди
— Га? Що? Дочки
— Папонька...
— Замурувавсь...
— ...а двері замазали.
Тарасовна
— Два роки висидів.
Сусіди
аж повставали
— Та що ви кажете!
— Два роки в чулані?
Тарасовна
— То ж подумайте, яка мука була мовчати... Мовчала я, й вони мовчали, мов у рот води понабирали.
Сусіди скинулись очима
— То виходить, що Малахій Минович і не їздив, як казали, на село до брата?
— Ні, ні... Аж тепер одкриюсь, сусідоньки, аж тепер усю правду скажу...
— І не служив там?
— Ні й ще раз ні! Тільки Бог знав, що Маласик замурований сидить, тільки Бог, та ще я та ще дівоньки, та ще кум...
Сусіди
досадно стало, що як же це вони не дізналися про це
— Ну, хто пойме віри!.. От драма... То ж нам чулося вночі... Та куди ж він, простіть на слові, до вітру ходив?
Середульша
— У віконечко.
Тарасовна
— Цить!.. У потайне віконечко, в горщечок...
Сусіди
— Це в той, що полуплений?..
Тарасовна
— У той самий... Ще як Любунею ходила, то купила.
Сусіди звели плечима
— Хм... То ж щоранку дивишся...
— Горщок на паркані... А й не туди, що то ж Ма-лахій Минович у чулані замурований...
— Сидить...
Тарасовна
— Вже як зайшла непа... Пам'ятаєте, сусідоньки, кумові дозволили торгувать іконами?
— Аякже! Вперше за всю революцію ладану купили...
Середульша
— Аж тоді папочка розмурувався...
Тарасовна
— Цить!.. І краще б він замурований довіку сидів, як тепер, книжок большовицьких начитавшись, із дому тіка-а-а...
4
Тут убігла Любуня, молодша дочка. Кошика додолу, руки до серця
— Ви тут плачете, ви тут тужите, а не знаєте, що вже папонька з викрнкому вийшли. (Йойкнула Тарасовна). Мене поцілували, а самі раді та веселі...
Тарасовна
— Пашпорта узяв?
— Не знаю... Пішли до начраймила. А я в церкву заскочила, мамонько, навколішки впала, помолилася: Боже, кажу, не дай мені щастя-долі, тільки дай, щоб папонька вдома зосталися! Підлогу поцілувала (а сама плаче та показує, як вона це робила). Чи гаразд, що я так зробила, мамонько?
Тарасовна
— Гаразд, моя доню... А баси? Баси?
— Зараз прийдуть.
Сусіди
— Молебня найняли, чи що? Любуня
— Ні, це хрещений казали покликати баса й тенора з хору, щоб папоньку співами впинити... Ой, я й забула!.. Мамонько! Мокій Якович сказав, що найбільїп любить папонька не «милость мира», а «векую мя отринув єси»...
Тарасовна заметушилась
— Так про це ж зараз треба хрещеному... (До старшої). Біжи нагукай!
Старша
— Та як же їх нагукаєш, коли вони... заскочили!
5
Та и прикусила язика, бо повагом увіходив кум. Знесилений
Тарасовна як до Бога
— Хіба ж можна так довго... коли таке горе, таке горе, куме!
Кум
не пускаючи руки з живота
— Спокійно... На крилах прилетів би, кумо, коли ж чуєте. (І по павзі, як всі дослухатися стали, додав): Чуєте, як булькотить?.. Ху... Так, каете, тіка?
Тарасовна
— Вже вийшов з виконкому. Кум
авторитетно
— Знаю. Лю буня
— Мене поцілували, а самі раді та веселі. Кум
авторитетно
— І про це знаю. Тарасовна
— Подавсь до начраймила. Кум
непереможно авторитетно
— І це мені не секрет. Тарасовна
— Та за що ж, куме, така мені драма? За віщо?
Кум
глибокодумно показав угору пальцем
— Тілько Той знає. Сусіди примовились
— А правда, правда... Тільки Той знає, за віщо. Кум
до сусідів
— Здоровенькі були! Сусіди
— Здрастуйте й вам! Кум
— От яких мук зазнаєм. Тіка од нас кум, а куди — то й сам, мать, не зна.
Тарасовна
— Карти в одну душу — дорога... Кум
— Знаю й про це і кажу: хай же на гробки дорога йому ляже, тільки не туди...
Тарасовна, дочки й сусіди
— Господи, куди? Куди, хрещений? Куди?
Кум
до клітки. Журно похитав головою
— Здрастуй, пташонько! Сумуєш? Печалуєшся й ти, що тіка твій хазяїн? (Обернувся до сусідів). Не дурно ж у пісні співається: — «канареечка так жалібно пойоть»... (Тоді став драматичний весь і возговорив). Слухайте, кумо, і ви, хрищениці, й ви, сусіди! Довідався оце я, що виконком не в силах заборонити кумові нашому тікати...
Тарасовна
хитнулась. Тоді до кума, до всіх
— Дзвенить... в ухах... тонюсінько ж отак дзвенить...
Кум
побачив, що Любуня якось чудно дивиться, не рухається — до неї
— А ти ще держишся, хрещенице? Любуня
— Як була революція, хрещений, то всі пили воду й цокотіли зубами... Одна я отак стояла і всю революцію як страсті вистояла. Тільки отут (показала на щелепи) боліло... А тепер тут болить (на щелепи) і тут болить (взялася за серце) і в колінках болить, болить...
Кум
— І навіть начраймил сказав мені, еге... Нема, ка, в радянської влади закону, щоб забороняв тікати з дому, тим паче, ка, немалолітньому вашому кумові.
Тарасовна, дочки, сусіди
— Куме! Що тепер робити?
— Хрещений, порадьте!
— Така ж драма, така драма!
Кум
— Спокійно!.. От тепер ви вповні зрозуміли, од чого живіт, нерви і все чисто в світі... Через кума!.. Басів покликали?
Любуня
— Зараз, сказали.
Кум
— Слухайте ж ще раз... Спокійно — себто, не
плакати, тим паче в непритоміє не падати, аж поки не скажу — це раз...
Сусіди
— Слухайте! Слухайте! Кум
— Канарку сюди! Ближче до столу!.. Отак,.. Засвітіть лямпадика!
Тарасовна й дочки
— Розіб'є, куме!
— Папонька вже не вірять у лямпадик.
Кум
— А я кажу — засвітіть!.. Ладан є? Тарасовна
— Є... Отам достань, доню, отам на божниці!.. Кум
— Накадіть, щоб на нерви йому вдарило. То дарма, що сьогодні він проти релігії. 27 год людина любила канарок, щоб ладаном пахло, у співах церковних кохалась — і щоб даром оце все минулось йому? Це — два...
Сусіди
хитали, вихитували головами
— А так, так!
— Авжеж так!
Кум
— От що, — которую курку найбільш любив кум? Тарасовна
— Жовтяву, золотий чубок.
Кум
— Убийте жовтяву!
Тарасовна
— Та що ви, куме! Таку курку!.. Кум
— Убить, кажу! Хай прибіжить котра з дівчат... Ну, от ти, Любуню!.. Ні, ти гратимеш на фісгармонії... Ти, Віруню!.. Прибіжи з куркою й кричи, що немов сусіда Тухля убив курку кийком по голові...
Тарасовна
— Це ж курка — нема ціни, куме. Кум
— Отут то й воно. Убить кілком, щоб око вискочило, щоб розтривожився він!.. Може, Бог дасть, почне позиватись за курку, як колись до війни позивався він три роки за півня...
Сусіди
— Справді — це спосіб розумний... Біжи котора. Тарасовна
— Вірунько, біжи!
Всі
разом на Віруню і сама вона на себе
— Біжи, біжи! (Побігла).
Кум
— Це — тільки три... Чотири, спокійно, — я оце йшов і на природу дивився... І знаєте, що я помітив? (По павзі). Помітив, що вже й природа не та, що за старого режиму була (по павзі). А чого так?.. А того, що попсували комуністи й природу... Отак запитаннями самими заплутаю кума — не втече... Недавно в райсельбуді центральний оратор виступав, дак я його запитаннями, немов каміннями отак... От і баси.
б
Тільки хористи у двері, а вже кожне їм дорогу дає. Тенор, заїка, привітавшись, як почав
— Чу-чу-чув, що...
Та, спасибі, бас підхопив
— Тікають Малахій Минович?
Кум
— Не так тяжко було б, якби він помер добровільно, навіть сьогодні. Сорок сім років, подумайте, сім'я, честь честю, і тут тобі на! — тіка.
Тенор і бас здивувалися
— А ку-ку-ку...
— Куди, інтересно, тіка?
Кум
— Іду, каже, куме. Куди, питаюся. Послі, ка, одкриюся.
Тенор і бас
— Чу-чу-чудно!
— Чудно!
Кум
— Заболіло, защеміло мені серце, немов кропивою він ударив. Все життя приятелювали, сказать би, в серці одне в одного ночували, і от тобі на! — зачинився, замовк, мислями темними вкрився, і от тобі на! — тіка, і от тобі на! — сьогодні тіка.
Тенор
— А чи не краще на його подіє — ра-ра... (Заспівав). Разбойника благорозумного во єдинім часе...
Кум
— Ні, ні! Тільки «Милость мира» Дехтярьова!
«Милость мира» найбільш він вподобав. Рибу, було, ловимо, а він «Милость мира» тихенько співа. Сам казав — умліваю, ка, видіння божественні бачу, як зачую цей спів...
7
Старша на дверях
— Папонька!.. Папонька йдуть!
Знялася тривога. Зарухались всі
— Далеко?
— До двору доходять.
— Куме! Як же тепер?
— Може починати? (Бас)
— До-соль-мі-до! (Тенор).
До кума всі обернулись. А він рукою, як булавою: — Спокійно! Я тоді знак покажу... Курку ж убийте! Кадильницю винесіть!..
8
Увійшов Малахій. Став на порозі. Тиша. Тільки шелест очей
Кум
— Чого, куме, став у порога?.. Хіба не впізнав? Це ж друзі твої посходились, зачувши, що ти сьогодні тікаєш.
Малахій
очі замріяні, з порога зійшов
— Не тікаю, а йду.
Кум
— Це все одно — тікаєш.
Ma л ахі й
— Ой, як ми не втямимо, навіть ще не бачимо, — яких прав, яких прав надавала революція людині! Істинно потрібні оновлені очі, щоб бачити їх.
— Це ж до чого, кумр, хоч і знаю я?
— Хотів заборонити мені йти у подорож... А ще начраимил. Він, як і ти, куме, не втямить, що право на велику подорож дала мені революція...
— Так ти, значиться, йдеш?
— Іду, куме! Іду, друзі мої!
— Куди?
— Куди?.. У голубую даль.
Сусіди
як очерет од вітру — ш-ш-ш
— Куди він сказав? Куди? Як? Кум
ударив Малахія очима
— Не шуткуючи скажи, куди? Тарасовна
— Люди ж прийшли на проводи, хоч їм скажи — куди?
Мал ахій
повінь мрійна в очах
— Ах, куме, і ви, друзі! Якби ви знали — немов музику чую і справді бачу голубую даль. Який восторг! Іду!.. Між іншим, погасіть лямпадик!
Кум
— Невже лямпадик заважа тобі тікати? М ал ахі й
— Не мені, а вам заважа він втікати з полону релігійного. Погасіть!.. Скоро вже місяць стане непотрібний — електрика ж! А ви з лямпадиком...
Кум
— Запитання! М алахій
— І ладаном пахне..* Як посміли кадити! Одчиніть вікно!
Зворухнулась було Тарасовна, та кум Ті поглядом спинив. Помітивши це, Малахій сам одчинив вікно, погасив лямпадика
Кум
— Спокійно! Запитання маю... Малахій
— Будь ласка.
— Тільки спокійно! Ти, куме, за соціялізм?
— Так.
— І навіть за кооперацію?
— А ти за лямпадик?
— Спокійно! Раз я питаю, то просю одповісти.
— Будь ласка, питай!
— Як ти можеш за соціялізм, тим паче за кооперацію стати, коли вся вона до останнього ґудзика фальшива?
— Себто?
— Спокійно! Чому я набрав в єпі радянської матерії й місяць не поносив, як вона полиняла, розлізлась, і це факт як двічі два?
Сусіди
— А правда! Голубого набереш на косинку чи там на прапор, гульк — а воно вже полиняло, аж біле.
Малахій усміхнувся
— Далі! Кум
— Чому жінка купила радянського гребінця, нарочито з найкращого сорту, і хоч би сама чесалася, а то ж... (повернувся до вСІХр ЯК до свідків) Нінонь-ка, дитя неповинне, ще й волоссячко як льон (закивали всі головами — мовляв, знаєм). То чому, я питаю, з гребінця зразу аж три зубці випало, і це теж факт?
— Три зубці. Далі!
— Чому нитки гнилі, а панчохи на третій день рвуться, чом у бані не так чисто, як колись було? І лікаря не докличешся, хоч тричі помирай?
— Панчохи і баня. Далі!
Кум
голосом гучним, як трибун
— І чому вже третій рік, як весни нема, а все якесь недоуміння в природі: холодно, навіть сніг і раптом — трах, бах, як у бані на вишній полиці!.. І це хіба не факт, скажеш?
Бас і тенор
— Факт!
— Факт!
Сусіди
— А факт!
— Авжеж факт.
М ал ахій
— Все?
Кум
— Нехай буде все, хоч таких запитань маю я мільйон.
Мал ахій повінь в очах
— Скажіть мені, чому я, ти, куме, всі ми до революції думати боялись, а тепер я думаю про все, про все?!
Кум
обійшов до канарки
— Далі!
Ма л ахій
— Скажи, чому я мріяти боявся, хоч і манило взяти торбинку, ціпок і пойти, пойти отак в далечінь, — я гнав тії мрії, а тепер... вільно беру ціпочок в руки, сухарів у торбу і йду...
Кум ущіпливо
— Тікаєш. Далі! Мал ахій
— Скажи, чому я трепетав начальства, на службі, вдома навшпиньках ходив (заходив навшпиньках). — Отак, отак... Мухам дорогу давав, а тепер (глянув чудно якось на всіх) пишу листи до раднаркомів України і маю відповідь (вийняв листа, урочисто підніс голос). Просю встати! (Прочитав): УЕСЕРЕР, Управління Ради Народних Комісарів, Харків, дата, нумер. На ваші запитання канцелярія РНК повідомляє, що ваші проекти та листи одержано й передано до НКО та НКОЗ... Який вострог! РНК України, Олімп пролетарської мудрости й сили, сповіщає мене, колишнього поштальиона, що мої проекти одержано... (Трошки велично). Мої проекти! От куди я йду. А на всі такі запитання, куме, є відповідь у моїх проектах. Як тільки їх буде розглянуто й ухвалено, тоді ти, куме, і ви всі, всі одержите всяку відповідь негайно. Негайно, кажу, і зараз рушаю. Любуню! Дай мені в дорогу сорочку й підштаники!
Кум
— Куме! Не ходи!..
Мал ахій
— Невже ж ти не зрозумів? Проекти передано на попередній розгляд... Невкоснительно треба
поспішатись, боюсь-бо, що дещо в проектах наркоми не зрозуміють і потрібні будуть пояснення... Сорочку й підштаники! (Та й вийшов у другу кімнату).
Тарасовна
Принишкли всі. Зашепотіла помертвілими губами
— Матінко Божа! Куме! Сусідоньки! Рятуйте!.. Просю вас — рятуйте!.. Не пускайте, благаю!..
Кум
— Спокійно!.. Одкрився... Так ось воно що! Тож він цілісінький рік щось писав уночі й на марки у мене позичав...
Любуня вхопилась за матір
— Ой, мамонько! Хрещений! Страшно! Сьогодні у церкві молившись відчула — немов духом холодним подуло на мене... Глянула — в Божих очах сум і тінь неминущого... Тінь неминущого.
Тарасовна
— Скинулось серце! Чую і я, що на смертну путь іде він...
Кум
— Спокійно! До ВЕЦЕКА, до РЕНЕКА возноситься. Вже гордість у голову вдарила, а ми раби і немов дурні... І це наш кум! Ні! Не пустю! Не я буду. Богом присягаюсь, як не поверну його назад. З дороги верну. Сам до ВЕЦЕКА вдарюся!.. От що: зараз, як вийде, я промову скажу, а ви, Мокію Яковичу, почніть «Милость мира»...
Тенор так і кинувся
— До-до, соль, мі, до-до. Любо Малахієвно! На-ду-дуню! Ставайте до фісгармонії...
Кум
рукою, знов як булавою
— Спокійно! Не зразу, кажу! Порядок даю: перше — я промову скажу, далі канарка, милость мира, сльози і курка. Глядіть лишень не збийтесь! Я знак покажу.
Кожне пошепки собі повторило
— Промова, канарка, милось мира, сльози і курка.
9
Увійшов Малахій, готовий в путь. Кум заступив йому
дорогу
— Ти справді йдеш, куме?
— Іду, куме.
Кум
глянув на всіх. Тихо
— Промова. (Голосно). Слухай, Малахіє, — не тільки ти, а всі, хто в домі сему сущі! Гадалося нам, що доживеш ти безмалахольно свого віку і сконання життя вчиниш на руках у нас, у друзів, і ми за труною твоєю підемо, співаючи: Святий Боже, Безсмертний, помилуй нас... Дайте води! (Випив, тяжко зідхнув). Спокійно. Гадалося, що цю промову скажу я над труною твоєю, або ти над моєю, бо це ж однаково, а вийшло не так. Не ту путь ти собі ізбрав і зрадив релігію, закон, жону і діток і нас друзів та кумів твоїх... І куди ото ти взагалі йдеш, подумай тільки!.. Випийте води, Тарасовно!
Тарасовна
випила води. Ледве вимовила
— Я ж не виживу сама, помру я, Маласику...
Іще хтось хотів випити води, та кум, строго зиркнувши, графина заткнув
— Та не вірю я, не вірю, що підеш ти на темну путь, бо хто ж, як не ти, найвірніший християнин був і на клиросі 27 год виспівав, а що вже святое письмо, то до буковки знаєш! Не йди! Тебе просить церковна громада, обрати на голову хочуть і це факт...
Бас, тенор, сусіди
— Фактично так, бо в неділю й збори! Кум
— Як ідеш, то оглянься, подивись, як сумує жона твоя та й доньки похилились, немов вербоньки над ставом у степу... Ти глянь, канарка — і та засумувала!
Мал ахій
Підійшов до клітки. Замислився. Затаїли всі дух. Зняв
клітку
— Отак і я сидів, отак у клітці життя свого найкращі роки (до вікна та й пустив канарку). Лети, пташко, і ти в голубую даль. (Повернувся, до всіх). Прощавайте!
Кум
показавши знак тенорові, до Малахія
— Куме, не ходи, бо загинеш! Мал ахій
— Хай я загину!
— Заради чого, куме?
— Заради вищої мети.
Любуня заграла на фісгармонію, тенор руками, як крилами, махнув і залунало: «Милость мира жертву хваленій» (Дехтярьова). Малахій спинився, хотів щось промовити, та бас не дав: покрив усі голоси й фісгармонію, аж жили на шиї набрякли — вивів: «Імами ко Господу».
Ma л ахій
болісно усміхнувшись, до кума
— От і повимітав з душі павутиння релігії, а не знаю, чого мене спів цей так чудно тривожить...
Хор далі: «Достойно і праведно єсть поклонятися Отцу і Сину і Святому Духу, Тройце єдиносущой і нераздельной»...
Ma л ахій
— Ще малим, пам'ятаю, на Зелені у церкві святки як співали це, уздрілось мені, немов за нашим містечком Бог зійшов на землю, в царині ходить і кадить... Такий собі дідок сивенький у білій одежі, а очі сумні... Кадить на жито, на квіти, на всю Україну... (До сусідів, до кума). Чуєте, бринить кадило і співають жайворонки.
Кум
— У неділю, куме, в церкві співатимуть оце «Милость мира» хіба так! Зоставайся з нами!
Узяв Малахія за руку, налагодивсь вже торбину з нього
взяти
Мал ахій
раптом зчувся
— Пусти!.. Геть спів цей отруйний! Замовчіть! Кум
рукою
— Співайте!
М ал ахій
— А-а, це ти вмисне хористів церковних накликав, щоб мене співом оцим та ладаном знов отруїти. Так не вдасться тобі це зробити! Бо дивіться — підходить до старенького Бога хтось в червоному, лиця не видно і кида ґранату! {Хор гримнув: Свят, свят, свят Господь Саваоф ісполнь небо і земля сла-ви Твоєя»)... Чуєте грім? Огонь і грім на квітчастих степах українських... Кришиться, дивіться, пада розбитеє небо, он сорок мучеників сторч головою, Христос і Магомет, Адам і Апокаліпсис раком летять... І сузір'я Рака й Козерога в пух і прах... (Заспівав щосили). Чуєш, сурми заграли... Сурми революції чую. Бачу даль голубого соціялізму. Іду! (До жінки). Будь здорова і щаслива, старенька...
Тарасовна заридала
— Не йди, Маласику, бо вмру я отут!.. Прийде, прийде журба горбата та й сядеть в головах вночі... Засушить, задавить...
10
Раптом ускочила старша дочка з убитою куркою
— Мамонько! Папонько! Курку нашу вбито! (Тиша нависла).
Кум
— Яку?
— Жовтяву ось, золотий чубок...
М ал ах ій
взяв курку. Обдивився
— Хто вбив?
Дочка
— Тухля Василь Іванович. Кийком у голову влучив... Кум
до Малахія
— Що, куме! Ще й з двору не вийшов, а вже вороги твої дибки пішли. То я б, тобою бувши, не подарував цього Тухлі довіку. Зараз би по міліцію і на суд...
Сусіди
— Авжеж, на суд треба! Тарасовна
— Це ж золото, а не курка. Пам'ятаєш, Маласи-ку, як ти її ще курчатком пшоняною кашкою годував, а воно попоїсть, та на плечі хур-хур?
Кум
побачив, що Малахій замислився
— Кличте міліцію! Я за свідка буду. Люди добрі! Подивіться, яке варварство! Вбито неповинну курку, і за що?
Малахій
— Так. Це варварство.
Кум
— Так клич міліцію протокола писати!
М ал ахій
— Ні, не треба... Протоколами зла не зруйнуєш і соціялізму не збудуєш. Цей злочин ще раз переконує мене, щоб я негайно поспішив до раднаркомів, щоб прискорити ухвалу моїх проектів... Бо головне ж тепер — реформа людини, і саме про це проекти я склав... Іду!
Кум
уже й він розгубився
— Куме, не йди! Пам'ятаєш, як ще школярами крашанки ми їли у страсну п'ятницю? (Малахій карту зика на голову натяг). Не йди, бо вдарю!..
Любуня впала перед батьком навколішки. Очами одними просила
Малахій
— Зворушили мене, розхвилювали... Та не можу, доню, не можу, куме, зостатися, бо встократ дужче зворушений і потрясений я од революції.
11
Тарасовна
тим часом примчала із кухні солодку бабку
— Маласику! Ось, я бабку тобі улюблену спекла... Не йди, Маласику! Така вже ж вийшла пухо-вита, запашна... І зірка, ось глянь, п'ятикутна з озюминок...
Ще тричі хитнувшись, пішов Малахій. Через силу ступав, немов видирався з болота. За порогом хода його стала вільніша. Випала бабка. Підогнулись ноги в Та-расовий. Припала вона до розбитої миски
Сусіди
— І миска розбилась... Тарасовна
— Не миска, сусідоньки, — це жисть моя розби-лася...
Заплакала тихо і тяжко. Доньки помліли. Любуня, мов статуя та, — скаменіла. Кум, одчинивши двері, дивився услід. І, як очерет той вечірньої пори, шелестіли сусіди: — От уже драма! От вже коли виплакатись можна уволю!..
ДРУГА ДІЯ 1
Задзвонили телефони в РНК УЕСЕРЕР — то жалілись коменданти, що їм клопіт робить Малахій Стаканчик
— Черговий секретар РНК? Дзвонить комендатура. Просимо директиви, товаришу, що ж робити з Малахієм Стаканчиком? Та з отим божевільним, що проекти пише. Третій тиждень ходить, день у день. І нехай би сам, а то ж узявсь других водити. Кого? — Та, наприклад, хтось побивсь із жінкою, він того привів, хтось когось налаяв, він обох притяг, п'яний десь мочивсь в провулку, він і того ублагав прийти. Вимагав негайної на них реформи... Слухаю! Так. Так. Так. А як не послухається, то що тоді? (Кинув трубку). Оце директива!
Другий
— Що сказав? Перший
— Тактовно й обережно порадьте, каже, старому, щоб вернувсь додому. До ОВК написано, щоб було дано йому посаду... «Не поможе бабі й кадило, коли бабу сказило»!
Другий
— Ти думаєш — він божевільний? Перший
— Коли він не божевільний, то тоді ти або я божевільний, інакше не може бути.
Другий
— Ет... просто чудій! Перший
— А його проекти? Другий
— І божевільного мало. Я чув, казали в РНК — просто наколотив чоловічок гороху з капустою, оливи з мухами, намішав Біблії з Марксом, акафіста з Анти-Дюрінґом...
Перший
— Ну, коли так просто, будь ласка — тактовно й обережно порадь йому, щоб вернувся додому. Он він іде.
Другий
— Сам?
Перший
— Просто не сам. Зараз наколотить тобі оливи з мухами — і ти мусиш все це тактовно й обережно з'їсти.
Почувся Малахіїв голос: — О, люди, люди!.. Перший ухопився за голову
— Чуєш?.. Починається!
2
Увійшов Малахій з ціпочком. За ним розгублені, аж налякані, протовпились: дідок у дармовисі, з парасолькою, колишній воєнний в ґаліфе, літня дама в брилику з тремтячим рожевим пером, накрашена панночка, бліда
дівчина, застарений парубок
Малахій
пропустивши їх
— О, люди, люди? — сказав Тарас (до комендантів). І це у столиці! — додам і я.
Другий під тон йому
— Що трапилось, скажіте? М алахій
— Що? По-перше — перекажіть од мене привіт на пролетарський Олімп. Більш точно: наркомам і голові. Шановні соціяльні батьки! Ждучи на ухвалу моїх проектів (вже третій тиждень), віншую вас з днем мого ангола. Чим розважите мене ви в цей наречений і святий день? Питаюсь, — чим, бо тінь журби української впала і мені на плечі: місяць пропав, пшениця погоріла, хазяйка вигнала з квартири...
Знявся гомін
— Пшениця?
— Яка хазяйка?
— Причому ж тут ми?
— За віщо ж нас?..
— (Перебив хтось). Навіщо нас?
— (Разом двоє). Приведено?
Мал ахій