Latin

Буйний вітер - 11

Total number of words is 4619
Total number of unique words is 2331
25.2 of words are in the 2000 most common words
35.6 of words are in the 5000 most common words
41.9 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
ads place
Вечір почався з промови товариша Маслова, пред­ставника центру. Він говорив довго, говорив натхненно, він уже кричав патетично: про потребу працювати, пра­цювати й ще раз працювати. Говорив запальні слова про «партію й уряд», про Сталіна, про «дєло слави, дєло честі» — всі такі ударні, пробоєві слова... Дуднів... дуднів... дуднів... А людські голови хилилися все нижче й нижче. Товариш Маслов уловлював вухом то там, то там уже хропіння сплячих від утоми й підносив голос... А може, він не чув хропіння? Ні, не міг не чути, бо Ата чула те хропіння виразно... Маслов підносив голос і го­ворив, говорив... Таке змагання ентузіязму зі сном! І ніхто не насмілився промовця перебити, сказати йому: чоловіче! Та змилуйся вже нарешті! Ата з-за улаштова­ної з ряден перегородки на сцені стежила за залю, і в неї було на душі так само темно, як і в тій залі. Помалу вона вибралася з-за ряден і протиснулася в масу людей. Це було вже півсонне царство. Товариш Маслов гово­рив красиво, милувався своїм голосом, упивався красно­мовністю своєю й заколисував залю все більше й біль­ше. І про культуру, й про «батька народів», і про соціалістичну батьківщину, й про соціалістичну рево­люцію, й про соціялістичну перебудову всього світу... А люди обпиралися плечима одне об одного, щоби не впасти додолу зі сну, з яким вони безнадійно борюкали­ся. Можна сказати — боролися зі сном колективно. Ніхто нічого не розумів з того, що говорилося зі сцени. Голови-бо й так не призвичаєні до думання за тяжкою безпросвітною працею, а тут ще після такого довгого та гарячого дня робочого... Ата підсіла до якоїсь жінки — та куняла й з усієї сили не піддавалася в полон остаточ­но. Ата торкнула її за плече, жінка глипнула очима й ніяково посміхнулася.
— Ви не спіть, — сказала Ата підбадьорливо, — скоро скінчиться, а тоді буде цікава вистава, п'єса така, і музика...
Жінка покліпала очима жалібно й винувато, й махну­ла рукою, немов вибачаючись, і прошепотіла:
— Ох, дочко!.. Де вже нам до тих пієс-тіятрів!..
А збоку хтось говорив до іншого півсонно, спантели­чено:
— Чи я дурний, чи це він так по-панськи джеркотить, як той москаль, що я нічого й не второпаю...
А другий збоку спросонку:
— Га!? А що ж це він, вже заготівлю велить везти, чи Що?!. Тю! Так ще ж не жато й не кошено!..
Третій:
— Та ні... Про «побєду» якусь рече ...
Маслов того не чув, співав соловейком. Допомагав ліквідувати прорив. Говорив він уже години з дві. Ата теж вже очманіла й не схоплювала смислу говореного (якщо взагалі смисл був) і недалека була від такого ж розпачу, який вирвався й у того про «не жате й не кошене». З зали перемандрувала знову до своїх за рядняну перетинку. Там теж усі були посоловілі — хто зі злости, хто з досади, а всі разом з утоми.
Маслов ще якийсь час говорив, явно плутаючись при кінці, ніяк не можучи гідно завершити свою патетичну промову. А як закінчив нарешті (голосним кличем про ліквідацію проривів на усіх фронтах при допомозі уряду, партії й Сталіна, отак, як сьогодні!) — з перших рядів, де сиділи свої люди, «начальство», проляпотіло кілька шалених, але ріденьких оплесків. Решта залі відповіла хропінням, зовсім недвозначним і безпомилковим.
Маслов вилетів «за куліси» — цебто за рядняну пере­тинку — й від сказу не бачив нічого перед собою. Дійсно, як же він красиво промовляв, а вони сплять! — «Хами!.. Мерзота!.. Дикуни!.. Готтентоти!.. Готтентоти-и! — кипів він, клекотав так, що й у «залі», далебі, було чу­ти. — Готтентоти!.. Куркульські недобитки!.. Це зумисно!.. Це демонстрація!.. Це саботаж!!»
А «готентоти» прокидалися, жахалися зі сну, прихо­дили до пам'яти від тиші, що запанувала після промови й ріденьких оплесків, й ніяковіли, бідолашні. Промова була для них ширмою, маскувальною заслоною, за якою так гарно спати, а настала тиша — й чути їхнє хропіння!
До «готтентотів» належав і голова колгоспного «ку­ща», — він сидів у першім ряду серед начальства, і з то­го, як він скинувся, коли заляпотіли його сусіди, видно було, що він міцно спав. Так само міцно, як і все його обідране й голопузе військо трудове. І щось, може, гар­не йому й снилося... Може, нарешті ліквідація проклято­го й вічного «прориву».
Серед начальства обурення на масу. Хтось помірко­ваніший рвав на собі чуба, що не захопили з собою духо­вого оркестру, — от би ніхто й не спав, бо така музика «й мертвих підіймає».
Виручив гармоніст, місцевий таки, — виліз звідкі­лясь. Він приніс гармонію, двохрядку, й запілікав якісь «вальси», сівши перед сценою на купі піску. Розворушуючи людей, принесли багато ліхтарів «летучая мишь» (позбирали, либонь, з конюшень і свинарників), по­засвічували й почіпляли всюди на стінах, а сцену освіти­ли електрикою, що якимось дивом узялася тут, як доказ наявності комунізму (монтери нарешті справили непо­ладок, що так недоречно унеможливив появу цього сяй­ва на самім початку дійства).
Після промови Маслова говорили представники ор­ганізацій і профспілок і, як то заведено, розробляли ту саму тему, задану згори... Говорили від спілки учи­телів... Від товариства безвірників... Від піонерів... Від комсомолу... від ... від ... від...
А люди... Бідолашні «готтентоти»! Воістину, це для них інквізиція!! Це куди тяжче, аніж найтяжча праця в полі, там хоч вітер віє...
Після всіх промов, що нарешті (нарешті!) скінчилися, пішов уривок з «Платона Кречета», друга дія. І тут Корнійчуків геній драматичний потерпів цілковиту, найповнішу, драматичну поразку. Ніхто нічого з того уривку, з тієї дії другої не зрозумів, ніхто нічого не вто­ропав. Навіщо воно? Для чого воно? З якої нагоди це воно? І як це воно допоможе ліквідувати прорив, скажімо, на буряках?! От якби усім тим, що балакали й балакають і що викаблучуються, дати сапачки в руки, ну то так була би поміч якась! А так — нічого не зро­зуміло... Проте ніхто не розходився, всі героїчно лупали очима, трималися до кінця, до перемоги.
Після Корнійчукового «Кречета» Аті так було сором­но, як ніколи в житті, хоч крізь землю провалюйся: для чо­го вони оце людей мучать?! Отак уночі! І отакою нісенітницею!
Павло Гук зайшов до них за лаштунки, й видно було, Що теж мучається, він уникає Атиного погляду, ніби це він за все винен: за тих, що сплять, і за тих, що не сплять, а людей мучать.
Одначе при кінці виявилося, що вони не марно «пер­лися» сюди, до цих «готтентотів», та що ті «готтентоти» — дивні люди, — замість того, щоб дедалі дужче спати, во­ни раптом розбудилися. Це коли після «Кречета» вийш­ло в концерті троє дівчат — таких молодесеньких і го­лосистих — і проспівали кілька народних пісень, так добре дібраних до сезону, а серед них:
Коли б уже вечір та й завечоріло…
І другу –
Повій, вітер, ой да вітерочок, Тай з глибокого яру...
Сон утік геть. Людей розворушило, за душу взяло. Надто ж гойднуло ними, коли двоє хлопців, тенор і ба­ритон, проспівали:
Де ти бродиш, моя доле!..
Це була пісня до часу й місця!.. Тільки ж вона була за програмою остання.
Молодь розцвіла. А старенькі натруджені люди ви­тирали очі долонями, билися об поли й казали:
— Ну таке!! Господи! І чого ж ви з цього не починали!!.
Культпохід, виходить, тільки оце почався. Але вже було пізно, й через те він на цьому й закінчився.
Люди щиро дякували. Всім. Навіть товаришу Маслову, вибачаючи йому таку страшенно довгу промову, якою той годин зо три латав прорив; про «готтентотів» вони не зрозуміли, але теж вибачали, а якби зрозуміли, то теж би вибачили, бо хіба це образа. Тільки де їм до таких мудрих слів. Ліпше нехай усі приїжджають, і товариш Маслов теж, після жнив у якесь свято, — може, вони до того часу таки вилізуть з вічного прориву, як з того вічного пекла, та добудуть горшки!., та накачають меду!..
Начальство ще мало якесь «засідання» вночі (як до­помагати, так допомагати!). Такі роботяги!.. Ну там ще, може, мимохідь, «ночувати», й «вечеряти», й «горло мочити»...
Решта культпоходівців і культбригада молоді гибіла тут же в «клубі» на ослонах і біля «клубу» на колодках, куняючи та мріючи до зірок рештку ночі, до ранку, пове­черявши з своїх рюкзаків. Правда, їх усіх запрошувано по хатах, але мало в кого вистарчило відваги й совісти йти й турбувати людей, завдавати клопоту, бачивши, які во­ни ухойдокані працею та «латанням прориву» тут. Так і збавляли ніч. Не вперше!
Хтось над ранок, трясучись від холоду на голій лавці, деклямував весело Володимира Маяковського крізь цо­котіння зубів:
Для вєсєлія
планета
наша
мало оборудована!..
Ата теж не пішла ні до кого ночувати. Бо їй увіччю стояла та бабуся, що безпам'ятно хитала головою серед темної, злиденної хати, як живий мрець в домовині... І вже їй видавалося, що то не бабуся, ні! То ж змучена, згорьована, непритомна від утоми бідолашна душа оцього соціалістичного села нашого! Вона хитає голо­вою й крізь поволоку утоми каже:
«Ах, дочко! Де вже нам до тих тіятрів!..»
* * *
Додому поверталася культбригада театру пішечки.
Вони могли поїхати автом, тим самим вантажним тритоновим «ЗіСом», яким приїхали, але не схотіли. Автом поїхали їхні манатки — декорації й реквізит та торби з харчами й зайвими речами, а також поїхали, як зайві (нарешті поїхали!) культпропи та агітпропи та інше начальство, і тов. Маслов, прозваний уже позаочі «ревізором»... Це вночі хтось після лицедійства в «клубі» так прозвав гостя з центру — наіменував «ревізором», щоб не називати Хлєстаковим. Це було сказано чемненько і в темряві, але Січкаренко, придобрюючись до своїх колег, підхопив це й розтряс повним голосом, ще й зіскалозубив, що товариш ревізор приїхав ревізувати «генеральну лінію», викликавши тим шале­ний регіт. Тільки регіт той швидко вщух, бо знали всі, що з Січкаренком не розсмієшся дуже, як би не засміятись часом на кутні; одначе кличка «ревізор» при­липла до імени товариша Маслова.
Поїхав «ревізор», поїхала з ним і Людочка Богомазова, «лінія Генеральная». Примостився з ними й Січкарен­ко... Решта зітхнула вільно. Молодь не схотіла сідати до машин, а виявила радісне бажання пройтися пішки. Пробігтися лісами, полями, гаями заквітчаними, закоси­ченими... Вони ж бо не тільки ентузіасти культури, вони ще й фізкультурники. Вони й натуралісти, що так люб­лять свою землю, її природу, ріки й озера, ліси і луки, і всі стежки-доріжки... «Ой, ви веселі, стежки-доріжки, там, де ходили милої ніжки!..» Треба бути калікою або при­наймні безнадійним стариком, щоб лізти в той брудний «ЗіС», в той просмерділий бензином і нафтою «ковчег» і пхатися ним пісками або гикати і клацати зубами на ковбоїнах, а то й витягати з ковбоїн, та ще в таку спеку! А чи не краще пробігти ці «надцять» (вісімнадцять всьо­го лише) кілометрів у веселому товаристві зеленими ки­лимами лук, казковими колонадами дібров, синіми сутінками борів столітніх, голубими озерами ланів! Пройти їх босоніж по гарячій землі, приспівуючи, при­танцьовуючи, закохуючись у травинки й квіти, в пташок і метеликів веселкових, у малахітових ящірок, в луни бага­тоголосі, в далекі-далекі сильвети козацьких могил у сте­пу, заткані маревом, звабливі, як ніжно-фіалкові брами на шляхах, у чарівне невідоме, вічно зовуще, нове, бо не­знане... Є!! Програма схвалена!! Всі йдуть пішки!.. Поски­давши черевички й черевики, попідкасувавпш штани та геть постягавши панчохи, щоб перебродити брідочки, всі йдуть пішки! Наввипередки!
Від'їзд начальства — це немов би усунення болячки, що так муляла й псувала все... Ніхто таких думок не ви­словлював уголос, але саме такий висновок напрошував­ся сам собою з того гарного, піднесеного настрою, що запанував після від'їзду різних «тузів».
Лишився серед молоді тільки один начальник — Павло Гук. Але присутність цього «начальника» цілком доречна й більше ніж виправдана, і ніхто не відчував її тягару на собі. По-перше — він милий і симпатичний юнак. По-друге — він тут не як начальник, а як полоне­ний... Значить, як підлеглий. Авжеж! Він тут як смер­тельно закоханий, у ролі джури однієї дівчини... Це було й приємно, й весело, й нікому не перешкоджало, навпа­ки, це всім підносило гарний настрій до найвищої риски. Подумати тільки — «четвертий вождь» області в полоні в простої, безпартійної дівчини! І головне — не при­знається, а всі про те знають! Шильдом чи виправдан­ням присутности Гука в цій культбригаді є наявність у ній кількох комсомольців; цього досить, щоб серед них був і їхній вождь. Проте, якби треба було перед кимсь там (скажімо, перед яким-небудь там ревізором із цент­ру) виправдовуватися, то секретар може виправдатися дуже легко й просто: секретар скрізь на варті — він втя­гає молодь до комсомолу. Хто тут може щось подума­ти? Ніхто, звичайно, нічого не може подумати; лише ве­селі дівчата посміхаються, бо вони якось уміють читати правду по очах закоханих, навіть хоч би яку казенну машкару чоловік намагався на себе нацупити. Саме той факт, що Гука всі трактували як закоханого, робив з ньо­го страшенно милого, симпатичного хлопця в очах усіх. Та й насправді Павло Гук сьогодні був надзвичайно ми­лий і симпатичний.
Коли машина з найвищими «рибами» щезла, вірніше, коли щезли ті «риби», так і не вмовивши Павла їхати ра­зом з ними, Павло, головний ініціатор «фізкультурного кросу босоніж», помахав рукою на прощання «ревізо­рові» й його «Генеральній лінії» з кепсько прихованою іронією, зареготався невідомо з якої причини, а тоді, насвистуючи арію з «ЗАПОРОЖЦЯ ЗА ДУНАЄМ»: «Тепер я турок, не козак!» — сів роззуватися. Це він зро­бив, наслідуючи всю компанію, що на вигоні біля «гамазеїв» лаштувалася в дорогу — зв'язувала черевики й че­ревички докупи шнурками та чіпляла їх на паліччя. Пав­ло виломив і собі паличку з верболозу, обстругав її, зро­бив таку гарну, рівненьку... Але, помітивши, що Ата не може підібрати собі зручної палички, віддав їй. Це він зробив з підкреслено театральною міною. Ата прийня­ла дарунок і віддячилась — схилила голівку набік і, притримуючи граційно двома пальчиками краєчок су­конки, зробила кніксен, зовсім як старосвітська панноч­ка в старосвітському водевілі. Ця глузлива пантоміма всіх розсмішила. Після того Павло виламав собі сукува­ту палку, начепив на неї черевики, і вони всі рушили, пе­ребрели потічок і, як зграя гомінких шпаків, подалися навпрост. Вони не пішли шляхом услід за машинами, а пішли зовсім у інший бік — вони пішли в луг. Вони йти­муть ці «надцять» кілометрів якомога навпростець, стежками, доріжками, манівцями.
Супроводила культбригаду молодь з колгоспу — кілька хлопців і дівчат, на доручення голови. Всі ці хлопці й дівчата були вже закохані в міську культбригадівську молодь, в «городян», позирали на них з непри­хованою заздрістю, а хлопці зорили очима на Ату й не могли тих очей від тієї дівчини одвести. Вони пе­решіптувалися між собою, удавали, що дивляться в інший бік, а очі самі поверталися все до тієї самої точки. Ата це помітила й мимоволі червоніла під настирливи­ми й досить-таки «зажерливими», й досить-таки приємними для дівоцької пихи поглядами тих простих, але гарних хлопців.
Йшли лугом, або, як прийнято говорити в цих місцях, йшли низом, тобто не битим шляхом, не трактом, а понад водою. Кепсько в'їжджена доріжка вилася помежи буйними заростями верболозу, помежи острівцями вільшини, через перегати на висхлих протоках, випина­ючись гнилими обаполами й хворостом, помежи свіча­дами саг, обставлених очеретами — мурами очеретів! — що кивали назустріч веселій компанії шовковими «лисицями»-мітелками. Часом збивалися з доріжки (зу­мисне збивалися) й чимчикували упрост по високих тра­вах, виходили на глибокі броди, на круті береги річки й милувалися блакитною безоднею, в якій пливли хма­ринки і в якій дерева й увесь світ стояв догори ногами. Кидали в воду камінці (хто далі!), порпались, як діти, в жовтому піску оббитих берегів, де худоба за багато-ба­гато років прочовгала цілі ущелини, ходячи на водопій. Зривали квіти й бавилися в «любить — не любить», об­риваючи пелюстки. Причім, деякі хитрували, приноровляючись так, що вкінці неодмінно виходило «любить». Такі «хитрування» Ата помітила за Павлом. Він це про­робляв глузливо — скуб квітку, дивився на неї й промов­ляв зосереджено — «любить — не любить»... Виходило «любить», і Павло говорив наївним голосом про якусь третю особу, ділячись цим секретом з Атою: «Вона ме­не любить». Це все були жарти. Але за тими жартами були не жарти. І тому Ата увесь час норовила, щоб Пав­лові не вдалося бути з нею на самоті, відбитися від ком­панії, а чи й у компанії бути близько біля неї. Для цього вона оточила себе муром з чотирьох хлопців-колгоспників. Вона серйозно розмовляла з ними на різні кол­госпні теми. Хлопці здебільша одмовчувались, бо запи­тання часом були досить слизькі, але Ата не конче по­требувала їхніх відповідей. Вона просто спостерігала цих юнаків зблизька, представників нового, соціалістичного села. Хотіла на їхніх обличчях прочитати, чого це їхній колгосп називається «СОЦПЕРЕБУДОВА». Хлопці бу­ли міцні, засмалені вітрами й сонцем, виспортовані тяжкою працею, але якісь мовчазні, замкнені в собі. Не те, щоб вовкуваті, ні, вони дивилися прямо й твердо, але якісь загадкові, ніби застебнуті на всі ґудзики. Ата питала їх про колгоспне життя, а вони посміхалися й го­ворили про інше, показували на фіалкові далекі обрії залужанські й називали села та діброви, говорили про нічний концерт, висловлюючи коротесенькими, малоскладовими репліками своє задоволення та побажан­ня, щоб отак до них частіше приїздити. Вони надзвичай­но змужнілі, передчасно змужнілі. Вони явно уникали розмови на теми колгоспні, бо брехати такій дівчині, далебі, не хотіли, а правду говорити... гм... хто ж тепера говорить правду! Незважаючи на химерний стиль роз­мови, Аті було приємно з хлопцями розмовляти. І саме такий химерний стиль розмови був для неї найзрозуміліший. Тим більше, що вона відчувала їхню велику симпатію до себе. Вона, наприклад, питала високого чорнявого парубка, що називався Микола й що був одяг­нений у занадто вже полатані штани й сорочку (до непристойності полатані, аж видно було, що Микола від того мучиться перед дівчиною, але, не мавши ради, ря­тується за напускною бравадою), Ата питала:
— А скажіть мені, товаришу Миколо, як у вас тепер з харчами, тобто в колгоспі?
Микола посміхається кутиком ока, мовчить якийсь час, дивиться задумано на далекі голубі пагорби залужанські, де мерехтять віконцями і біліють кілька хаток, і каже нарешті замріяно:
— Ото Скелька... Колись там кріпаки повстання ро­били... Давно...
Ясно! Кращої відповіді Ата й не потребує. Вона при­гадує бачені вчора злиденні хати, замурзаних і худих дитинчат, порозвалювані тини, мозолясті, запрацьо­вані руки матерів і дівчат, безпросвітні злидні й мо­ральну депресію колись веселих і гостинних людей, ка­зенний «патріотизм», а ще казенніший «ентузіазм» — і вважає відповідь Миколи за абсолютно точну. Ні, цей Микола їй рішуче подобається. І всі вони подобаються Якісь немов спеціально дібрані, симпатичні хлопці.
Оце вона — молодь «соціалістичного села». Не мо­лодь, а сфінкс. Мовчазний, нерозгаданий і тим, ма­буть, небезпечний. Хто знає, що в цих комсомольських головах роїться. Якщо в них от бродять дивні, невідо­мо ким заронені рефлексії про кріпацькі повстання, як­що вони вміють зв'язувати героїчну давнину з сьо­годнішнім днем, то який же контраст між убогими їхніми лахами, між їхньою зовнішністю і між їхніми серцями!
Задоволена з відповіді, Ата ставить нове запитання:
— А скажіть, товаришу Миколо, чим живе ваша мо­лодь? Га?
Микола дивиться Аті в очі й посміхається. І крізь ту посмішку помалу говорить:
— Ай-яй-яй!.. Мені здається, що ви, товаришко, зовсім не читаєте газет. А ще з город а!
Знаменито. Ата заливається сміхом, а за нею сміються всі хлопці, вся її колгоспна охорона, вторячи дівочому сопрано тенорками та басками. Не розмова, а чудесна гра в стукалочки-палочки.
Та ця прекрасна розмова мусила, на жаль, урватися, бо дехто з компанії почав занадто вже дослухатися, з чо­го це так сміється Ата й її гвардія. Аті навіть здалося, що Павло теж дуже пильно дослухається, кидаючи з-під приплющених вій ревнющі погляди. Але в інший мо­мент їй зовсім виразно почулось, як Павло з непідробленою щирістю сміявся з Миколиної сентенції про чи­тання газет. Проте Ата перестала ставити дразливі за­питання, шкода їй було хлопців: мало чого буває на цьо­му світі, ану ж втратить міру котрийсь і бабахне що-не-будь таке, за що потім і не оббереться біди. Перейшли на дурниці — хто в кого закоханий, та хто коли зби­рається женитися, та чи глибока ця річка й чи «далеко до неба». Все це — під веселий сміх.
Аті все свербів язик запитати хлопців, чи знають вони, чого це їхній колгосп називається «Соцперебудова», як би вони це пояснили? Цікаво! Але не зважилася на такий жарт. Пошкодувала хлопців. Натомість приступила до Павла: сама підійшла до нього й голосно та наївно-наївно запитала його на військовий штиб, беручи «під козирок»:
— Товаришу начальник! Дозвольте звернутися?
— Дозволяю, — милостиво відповів Павло.
— Поясніть мені, будь ласка, просю вас, як це ро­зуміти «Соцперебудова»? Чому це колгосп, який ми вчора бачили, називається «Соцперебудова»?
Павло червоніє і прикушує губу з досади — він зро­зумів, що дівчина глузує й спеціяльно приступила до нього — хоче розіграти його, щоб він казенною мовою тут викладав політграмоту. Та ще про такий колгосп! На таку дурну тему! Вона хоче зударити дійсність з про­пагандою. Нахмурившись, Павло пробубонів:
— Вас цікавить взагалі чи іменно про цей колгосп?
— Іменно про цей. Який ми бачили. Бо що говорити про те, чого ми не бачили! Ажи?
— Так... То що ж вас цікавить?
— Чому він називається «Соцперебудова»?
Павло помовчав. Пожував зірвану травинку, помор­щив чоло, ніби розв'язуючи трудну шараду. А тоді, да­лебі, знайшовши рішення, підняв голову й наставився колючим поглядом на злоязику свою приятельку:
— Ви вчора там були?
— Була.
— Бачили?
— Бачила.
— І голову бачили?
— Бачила.
— То чому ж ви його не спитали?
Аті стало шкода хлопця. В цю хвилину він нагадав їй припертого до муру й ощиреного від розпачу звірка. Во­на знала, що пояснити ці «ножиці», які існують між те­орією й практикою, він не зуміє, вірніше, не схоче, не зможе, бо то є й ножиці його душі, то є, може, найбіль­ше й трагічне протиріччя в ній. На самоті, може б, він і сказав їй щось несподіване, але в такій великій компанії!.. Ата відчула, що вона чинить по-свинськи, став­лячи хлопця в неймовірно тяжку ситуацію. Вже те, що він не хоче вдаватися в казенну офіційну патетику й тарабанщину, мусить бути оцінене належно. Навіть коли це просто почуття такту чи почуття міри. Ну, а як це ще й вислід критичного ставлення до тієї самої дійсности? То чого ж вона хоче? Щоб він про це сказав уголос?..
— Вибачте, — промовила Ата вже іншим, примирли­вим тоном. — Я задоволена вашою відповіддю. При другій нагоді я конче спитаю про це в голови.
— Без політики, товариші!! Без політики! — закрича­ло тим часом кілька дівочих голосів, відчувши, що стру­на вже перетягнута. — Давайте краще співати! Або біжімо наввипередки! Ану, хто кого пережене!
І вся компанія кинулася по травах навзаводи. Писк, вереск, хтось когось наздогнав і вимагає програш — на­магається поцілувати, хтось комусь підставив ніжку... Без політики, товариші! Без політики!!.
Колгоспній молоді «городяни» так сподобались, що вона вирішила супроводити симпатичних гостей якнай­далі, тим більше, що це їм доручено офіційно. Таке враження, що ці юнаки, ці передчасно змужнілі діти хотіли би йти аж у саме місто й покинути тую свою «соціалістичну перебудову» навіки. Ата вже майже загітувала остаточно хлопців і дівчат вступати до них у театральну студію, довівши їм усі вигоди від такого кро­ку. А потреба в них велика. От, скажімо, тепер потрібно багато статистів для сцен з бідними невольниками, об­дертими, закутими в кайдани, вимученими, але не по­доланими... Це ж їм так пасує... Тим більше, що й гриму­ватися дуже не треба би було.
Перейшли луг і пішли піщаними дюнами, помежи червоною шелюгою й малою сосновою посадкою. Потім увійшли у високий та густий бір і пішли ним. Зби­рали бирки й кидалися ними. Гукали на всі легені, до­слухаючись до лісових лун... З соснового лісу перейшли в дубину, що широкою смугою тяглася межи лугом і степом. Дубовий ліс поріс папороттю, йти ним було ро­мантично, бо папороть і синій присмерк у гущавині на­гонили думи про «Ніч під Івана Купала», про «Лісову пісню», зроджували чуті легенди про казкові скарби, про страхіття народної міфології... Дівчата всерйоз шукали бодай натяку на якусь квітку на кущах папороті й усе гірко розчаровувались. Деякі з них не бували в полі і в лісі, народившись і виросши в великому місті, а якщо бу­вали, то давно, й тому почувалися надзвичайно, як відкривателі нових, незнаних світів, як Колумби в оке­ані Маловідомого.
Нарешті ліси скінчилися, перетяті навскоси, і почав­ся степ. Це сталося раптом, ніби хтось несподівано пе­реставив діяпозитив у чарівному ліхтарі.
Широкий і безкраїй степ відкрився очам, хвилю­ючись блакитними хвилями аж ген до обрію, немов оке­ан. Правічною силою й містичним чаром війнуло в душі, змусивши їх затрепетати. Вийшовши на якісь пагорби, порослі буйними травами й ще якимись рослинами, компанія отаборилася, солодко розпростуючи натомлені ноги, підставляючи груди під ніжний вітерець, що гнав зі степу сріблясті баранці по океану пшениці...
Яка велич! І яка могутність! І яка все ж таки прекрас­на їхня земля!!
Пісню сюди! Хорошу пісню! І пісня з'явилась.
Невідомо, хто її заспівав перший — може, Ата, може Павло, а може, Микола... А може, всі одразу. Пісня роз­горнулася, як прапор, і затрепетала під синім небом:
Гарно, гарно
серед степу —
Видно південь, північ, схід...
Мені сонце
косу клепле
І мантачку золотить...
Мені сонце косу клепле...
Праворуч ясніє велике степове озеро, що так і звало­ся Велике Озеро, рівне й сліпуче, як колосальне люстро, а на краєчку того люстра хтось вовтузиться біля переки­нутого човна. Зачувши пісню, постать на краєчку озера-люстра випросталася й завмерла. Стояла, зіпершись на весло. Провела рукою по обличчі — може, витерла піт, може, зігнала задуму, може...
А пісня котиться на південь, на північ, на захід і на схід, проста, але така прекрасна, співана щирими, юни­ми голосами:
Виступає нас немало —
Аж дванадцять косарів...
Постать біля човна прикладає руку щитком до очей і намагається побачити, хто ж це там співає. Але сонце б'є назустріч, затоплює очі повінню сяйва, а може, їх за­топлюють сльози, й тяжко розібрати, де ж це й хто ж це співає. А пісня стелиться, летить ластівкою над дзер­кальною поверхнею озера, кружляє над океаном пше­ниці, жене десь ген до лілових козацьких могил, що бов­ваніють на обрії, як вічна загадка...
Раптом пісня уривається від несподіваного й зляка­ного дівочого вигуку:
— Боже!!. А де ж це ми сидимо!..
То вигукнула Оксана Чоботар, і пісня урвалася. Всі озирнулися. Озирнулися — і не в одного побіг мороз поза шкірою від несподіваного викриття страшної алегорії...
...Вони сиділи на руїнах якоїсь хати, ні, не тільки хати, а якогось цілого села, як на кладовищі. Юнаки з колгос­пу «Соцперебудова», що сиділи біля Атиних ніг, похню­пились.
— Це ж Гута-а?!? — прошепотіла Оксана, озира­ючи пагорби й бур'янища поширеними очима. — Ви­мерла з голоду Гута... Село Гута?..
— Гута, — понуро ствердили хлопці біля Ати. — Була...
Задивлені в величавий і загадковий, прекрасний степ, вони всі не звернули зразу уваги на те, де ж це вони ота­борюються. Вони тільки сконстатували були, що місце дуже вигідне — з пагорбка далеко видно в усі боки. А назад не озиралися. А тепер озирнулися... Навіть той, хто тут ніколи не бував, при слові «Гута» зблід, бо хто не чув про Гуту, про село «людоїдів»!.. За їхніми спинами громадилися пагорби, багато пагорбів, зарослих буйно бур'яном, — лободою, щирицею, реп'яхами, будяками, височенною нехворощею, блекотою, дурманом, що так добре росте на руїнах і пустирищах, колючками... Помежи бур'яном то там, то там чорніли рештки печей і ди­марів, якихось глиць, полискувало череп'я давно поби­тих полив'яних горшків, валялися шматки вивітреної цегли, де-не-де стирчали шматки іржавої, мов закривав­леної, бляхи, кой-де стояли стовпи з іржавими цвяха­ми... все це прибите дощами, засипане піском і поро­хом, задекороване старанно дикими травами й бур'яна­ми, але реальне, ще не зітерте з лиця землі остаточно, кричуще... Тут було село, що вимерло з голоду, село, де матері з'їдали своїх дітей, село, що було колись, на світанку нової ери, перейменоване в «ШЛЯХ ДО СОЦІАЛІЗМУ», а потім кануло в безвість; село де лю­ди паслися на вигоні, як худоба, рятуючись від голодної смерти, і все-таки не врятувалися... Це було вісім років тому. Дивно, чому ж це місце не забудовується знову? Мабуть, люди бояться селитися на цій жаскій руїні, на цім кладовищі «людоїдів»...
— Але ж це було вісім років тому! — прошепотів хтось розгублено, здивований, що ці руїни існують і досі.
Тиша. Тягуча. Болісна. І раптом у тиші, як відповідь на розпачливий заміт, чийсь ледве чутний, немов по­тойбічний, але з виразною злобною ноткою шепіт:
«Та-а-к... Бувають такі рани, що не загоюються ніко­ли...»
Хто це сказав?! Невідомо. Може, то вітер проше­лестів. А може, це так видалося кожному, може, це шерех його власної думки. Всі озирнулися насторожено один на одного. Всі дослухалися. Здається, дослухався й той дідусь, там, біля сліпучого озера, в сонячному сяйві, витираючи рукою сльози з старечих очей... Може, йому уроїлося, що мерці-людоїди встали й співають, і він че­кає продовження... Так і лишилося таємницею, хто це сказав. Мабуть, хтось із хлопців-колгоспників, що сиділи, уткнувши голови в коліна й не цікавилися зовсім руїнами, — може, отак котрийсь проговорив у сиру зем­лю. А може прошепотів хтось з-під отого череп'я, хтось із тих, що з'їдав своїх дітей?..
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Буйний вітер - 12
  • Parts
  • Буйний вітер - 01
    Total number of words is 4638
    Total number of unique words is 2244
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    40.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 02
    Total number of words is 4622
    Total number of unique words is 2307
    27.0 of words are in the 2000 most common words
    36.7 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 03
    Total number of words is 4718
    Total number of unique words is 2241
    28.0 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    45.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 04
    Total number of words is 4688
    Total number of unique words is 2193
    26.3 of words are in the 2000 most common words
    36.9 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 05
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 1880
    30.3 of words are in the 2000 most common words
    41.5 of words are in the 5000 most common words
    46.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 06
    Total number of words is 4273
    Total number of unique words is 2135
    23.7 of words are in the 2000 most common words
    32.5 of words are in the 5000 most common words
    39.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 07
    Total number of words is 4663
    Total number of unique words is 2223
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    34.3 of words are in the 5000 most common words
    40.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 08
    Total number of words is 4762
    Total number of unique words is 1935
    31.3 of words are in the 2000 most common words
    43.0 of words are in the 5000 most common words
    48.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 09
    Total number of words is 4656
    Total number of unique words is 2163
    25.6 of words are in the 2000 most common words
    37.0 of words are in the 5000 most common words
    42.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 10
    Total number of words is 4637
    Total number of unique words is 2312
    24.5 of words are in the 2000 most common words
    34.1 of words are in the 5000 most common words
    39.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 11
    Total number of words is 4619
    Total number of unique words is 2331
    25.2 of words are in the 2000 most common words
    35.6 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 12
    Total number of words is 4568
    Total number of unique words is 2275
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 13
    Total number of words is 4751
    Total number of unique words is 2233
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.2 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 14
    Total number of words is 4667
    Total number of unique words is 2177
    29.7 of words are in the 2000 most common words
    40.6 of words are in the 5000 most common words
    45.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 15
    Total number of words is 4603
    Total number of unique words is 2166
    27.4 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    43.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 16
    Total number of words is 4464
    Total number of unique words is 2190
    25.4 of words are in the 2000 most common words
    35.9 of words are in the 5000 most common words
    41.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 17
    Total number of words is 4716
    Total number of unique words is 2267
    27.9 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 18
    Total number of words is 4643
    Total number of unique words is 2247
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.7 of words are in the 5000 most common words
    43.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 19
    Total number of words is 4776
    Total number of unique words is 2227
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    40.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 20
    Total number of words is 4827
    Total number of unique words is 2145
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 21
    Total number of words is 4624
    Total number of unique words is 2414
    22.9 of words are in the 2000 most common words
    32.2 of words are in the 5000 most common words
    37.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 22
    Total number of words is 4646
    Total number of unique words is 2339
    24.8 of words are in the 2000 most common words
    34.4 of words are in the 5000 most common words
    40.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 23
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 2296
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.2 of words are in the 5000 most common words
    42.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 24
    Total number of words is 4627
    Total number of unique words is 2229
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    37.3 of words are in the 5000 most common words
    42.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 25
    Total number of words is 4449
    Total number of unique words is 2002
    29.3 of words are in the 2000 most common words
    40.1 of words are in the 5000 most common words
    46.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 26
    Total number of words is 4737
    Total number of unique words is 2070
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    47.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 27
    Total number of words is 4428
    Total number of unique words is 2256
    23.2 of words are in the 2000 most common words
    31.6 of words are in the 5000 most common words
    36.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 28
    Total number of words is 4696
    Total number of unique words is 2266
    25.5 of words are in the 2000 most common words
    36.0 of words are in the 5000 most common words
    41.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 29
    Total number of words is 4585
    Total number of unique words is 2309
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    41.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 30
    Total number of words is 4525
    Total number of unique words is 2284
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    36.3 of words are in the 5000 most common words
    42.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 31
    Total number of words is 800
    Total number of unique words is 487
    36.9 of words are in the 2000 most common words
    45.6 of words are in the 5000 most common words
    50.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.