Latin

Буйний вітер - 20

Total number of words is 4827
Total number of unique words is 2145
26.6 of words are in the 2000 most common words
38.5 of words are in the 5000 most common words
44.1 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
Горбань обернувся. Подивився непритомними очи­ма, потім опритомнів, але погляд від того став ще не­привітніший, і запитав:
— Чого?
— Як ви так швидко й гарно малюєте! — висловила Ата своє щире захоплення й здивування. Горбань по­добрішав:
— Це називається «сухим пензлем»... Така техніка...
А взагалі — це «лівою ногою», хіба це малювання! — і, вдаривши зневажливо пензлем по полотнищу, став тер­ти Сталіна по голові — як терне раз, так і пасмо волос­ся, та так гарно зачісане... Він дивиться на маленький Сталінів портретик, приколотий внизу полотнища й що його Ата тільки тепер помітила, й швидко та недбало тикає пензлем у всі боки. Це ж він малює портрети вождів на замовлення дирекції для оздоблення цілого театру! Ата згадала, що про це вже давно поговорювано, — готуються до «Марусі Боїуславки»! І це має бути екстра-шик, понад двометрові портрети, немов десь у Москві, в палацах культури.
А горбань Данко Шигимага священнодіє. Під сміли­вими і швидкими ударами його пензля Сталінове об­личчя все рельєфнішає, все більше оживає і виграє бліками, немов вилите з якоїсь темної бронзи. Раптом горбань зупиняється, немов щось згадує, опускає руку і так завмерши стоїть, повернутий спиною до Ати... Потім обертається й дивиться в якусь точку... Кладе пензель на люстро й помалу підходить до Ати, дивля­чись поширеними очима все в ту точку. Він дивиться на Атине плече, на рам'я...
Враз обертається й кидається шпарко до великого етюдника, до такої скриньки, що стоїть під стіною біля мальованого портрета, розкриває його й тремтячою ру­кою щось шукає... перегортає масу тюбів фарб, якихось барвистих ганчірок, пензлів, пляшечок, бльокнотів... Здивована Ата бачить на вікові етюдника зсередини приколотий етюд — той самий краєвид, де вона сьо­годні була, там, біля одинокої покрученої сосни над урвищем, краєвид на далекі луки й діброви...
Не знайшовши чого шукав, схвильований і розгубле­ний, аж поблідлий, горбань підходить до Ати й, показу­ючи кривим і пофарбованим пальцем та спіткаючись на кожному слові, белькоче:
— Де... Де ви... оте... взяли?
Він показує на зошит у Ати під пахвою.
— А-а... Це ваше?!. Хіба це Ваше?! — безмежно зди­вувалася Ата, не ймучи віри, щоб цей зошит, а надто оті слова про «безумне» кохання належали цьому горба­неві. Але факт! Це таки належить йому! Як і той етюд у тій коробці. Але до кого ж тоді адресовані ті шалені слова про «безумну любов»?!. Останнім Ата була так заскочена і так огірчена, а саме тим, що ті слова були написані не «Ним» і адресовані не до неї, напевне не до неї, що не хотіла тому вірити. Вже горбань простягнув руку й взявся за зошит, а Ата все не хотіла його випус­кати з-під пахви. А потім отямилась, почервоніла й швидко випустила зошит.
— Ах, пробачте... Пробачте...
— Де... де ви його взяли?.. — бубонів, а скоріше хрипів горбань, теж почервонівши.
«Невже... Невже ті слова адресовані таки до мене?!» — майнуло в голові, але тут же впало шалене запере­чення: «Ні! Не може бути!» — а вголос промовила май­же пошепки, так була вражена всім:
— Я знайшла... Знайшла... там ... — і махнула рукою кудись.
«Ах, бач, чого шуміла так тая сосна!» — зринуло чо­мусь в мізку: — «Ш-ш-ш-шо ж ти! Ну, ш-ш-шо ж ти?!»
Горбань взяв зошит, швидко перелистав тремтячи­ми руками, ніби для того, щоб переконатися, чи всі дум­ки в нім цілі, поплямкав тремтливими й побілілими гу­бами й запитав:
— Ви... Ви це прочитали?.. Ви... Все?
— Так... Я прочитала... Все, — прошепотіла Ата роз­гублено й щиро, а вийшло нещадно жорстоко, убивши тим горбаневі останню надію на те, що, може ж, таємни­ця лишилася недоторканою. — Я прочитала... Все...
Горбань Данко Шигимага шпарко обернувся й, пішов, ні, побіг геть, забув і пензель, і портрет, і етюд­ник — все. Химерно шкутильгаючи й шарпаючи раме­нами та всім горбом, ніби панічно поспішаючи видерти­ся з тим горбом геть з-під чийогось нахабного й убивчого, глумливого споглядання, вилетів з фойє, але спіт­кнувся об поріжок, і щез.
Аті було прикро. Страшенно прикро. Вона картала себе. Отак залізти в чужу душу з черевиками! Га! І попе­реджала ж тая сосна, щоб не брала, щоб не зазирала! «Ш-ш-ш-шо ж ти! Та ну, ш-ш-що ж ти?!.» А, Боже мій! А їй видалося, що то сосна закохано з вітром гомоніла, відбивалася від пестощів: «Ну, ш-ш-шо ж ти!.. Та ну, ш-ш-що ж ти?!.» Якусь мить Ата постояла розгублена. А потім зітхну­ла і засміялась, і проговорила навздогін, услід горба­неві, що втік так панічно:
— Равлик! Бач, який ти равлик! А я тебе бачила! Ага!..
* * *
Увечері Ата довго просиділа над історією мистецтв... Вона взяла її в театральній бібліотеці — таку грубезну-величезну книгу, багато ілюстровану, ще доісторичного, то пак дореволюційного видання — і тут же, в печальній і таємничій тиші гарно обставленої бібліотеки-читальні поринула в неї, немовби втекла від цього світу, біля лампи з зеленим абажуром... Вона була сама, якщо не рахува­ти старенької-старенької Анастасії Петрівни, бібліотекарші, печальної й тихенької, як мишка, й мовчазної, ніби зовсім і неіснуючої, похованої тут від світу... Ата новими очима, дивилась на невідомий той інший світ, «перелом­лений через очі й душі митців»... Ах, той зошит!.. Вона те­пер зовсім не була певна, що те все, відображене так прекрасно і велично в геніяльних творах, що те все імен­но таке й було, а що то не візія талановитих і геніальних, що то не фікція, що то не утеча від дійсності далеко бу­деннішої. Вона бачила прекрасних красунь, але тепер то все було ілюзорне, і дивні пейзажі, як марево, і відобра­жена любов, теж як марево, нічого сталого, і не вловити тепер межі між можливо реальним і можливо вигаданим з безмежного відчаю, або з шаленого гону до самостве­рдження одиниць-вибранців...
Довго Ата сиділа над Джокондою. Сперш дивилась на геніального старигана Леонардо да Вінчі. А потім зу­пинилась над Джокондою і дивилася на неї, сиділа, спершись головою на руки, і не рухалась, замислилась, думала свою думу про оте, що й досі бриніло в душі «Я люблю Тебе безумно!», і думала й про це химерне обличчя. Чого вона така дивна? Така гарна чого? Адже ж вона в дійсності негарна як жінка, але щось таке в ній є, щось таке загадкове й непереможне, щось величне... Раптом Аті йде холодок по серцю, — з туману втомле­ного зору їй увижається дивний сміх в очах Мони Лізи... І тепер вона бачить, що це ж не Мона Ліза дивиться на неї — це дивиться сам мудрий Леонардо, це його усміх в примружених очах і в мудро складених устах... Ата тре очі, але вже не може відпекатися від химерного вражіння. А Мона Ліза посміхається до неї загадково... Плід великої, полум'яної любовиі геніяального майстра — цей вічний шедевр... І це його душа в нім! Потім ува­га Ати й зовсім роздвоюється від щемлячого болю — зринає той божевільний крик про любов, а за ним біль: «Значить, це не його слова!» Серце щемить, щемить... А Джоконда посміхається лукаво й неначе каже: «А чи не є й твоя любов, чи не є й той її об'єкт, той магніт, що твоє серце так тягне, всього лиш твоїм власним маре­вом? Якийсь «тарган» торкнув за струни твого серця, й воно тепер так прекрасно звучить, так вібрує!..»
Проклятий зошит!
* * *
Наступного дня Ата з Ольгою Шведовою була в гос­тях у Данка Шигимаги. Це сталося зовсім непередбаче­но й зовсім не пляново. Сталося це несподівано.
Десь в обідню пору, під час перерви, Ата здибала Дан­ка Шигимагу знову в бічному фойє. Горбань уже встиг до компанії Сталінові намалювати Леніна й Берію, а тепер малював Карла Маркса. Вожді стояли рядочком попід стіною й чекали побожно, поки вилупиться з білого «ніщо» їхній найголовніший. Такими ж самими, як і вчора, недба­лими помахами щітяка Данко обробляв біле полотнище, витягаючи звідти бороду, очі, ніс, гриву новітнього грізно­го божища. Вглядівши Ату, горбань, на диво, зовсім не розгнівався, як треба було б сподіватися; не одвернувся, а навпаки, привітно посміхнувся, чим Ата була дуже враже­на. Вона сподівалася після вчорашнього, що в особі цього горбаня нажила собі смертельного ворога, бо принаймні з книжок знала, що всі каліки страшенно амбітні, перечулені нетерпимці, злючки. А тут — привітна посмішка й ясний погляд великих, і сьогодні таких чистих, лагідних очей. З високого чола на очі спадає уперте пасемко русявого чу­ба, й Данко його увесь час стріпує кивком голови, хоче по­ставити на місце, дме на нього знизу вгору й посміхається.
— Добридень, — привітався горбань перший.
— Добридень...
— Ви на мене не гніваєтесь?
— Я? На вас?!. — здивувалась Ата. — А чого б же я на вас гнівалась?
— А так... На мене чомусь всі гніваються.
— Що ви ?! І то ж чого?
— А я знаю... — Помовчав, а далі з гіркотою: — бо... бо я такий... — і махнув пензлем, і почав ним люто тикати в Марксову бороду, не доказавши, який же він. Далебі, сер­дився сам на себе, а виміщав те серце на Марксовій бо­роді. Потім засміявся криво:
— Хіба ви не бачите!..
Він, безперечно, натякав на свій горб. Цей фізичний ґанж його мучить, як кричущий доказ неповноцінності. Він натякав на горб, а тим самим і на те, що він через те негар­ний і злючка. Ата зрозуміла, але не знала, що сказати. Роз­губилась. А горбань, бачачи це, посміхнувся з викликом:
— Проте, я думаю, краще мати горб на спині, аніж горб на душі! Ажи? — і аж замерехтів якось дивно очима спідлоба, що стали раптом колючими й злими. І од­вернувся... — Ажи?..
Ух, скільки їді, скільки жовчі!
— Так, це правда, — ствердила Ата зовсім спокійно й зовсім серйозно, хоч і зрозуміла, що цей дерзкий постріл про «горб на душі» стосується насамперед її. — Це правда.
— Ну, от... — і горбань уже не обертався, він був пе­вен, що смертельно зачепив таку гарну, таку прекрасну дівчину. А от він її так садонув смертельно! Нехай знає. Цей його випад був несподіваний і таки брутальний.
Ата постояла нерішуче. Після такого брутального випаду їй би треба повернутися й піти геть, Бог з ним, але чомусь не йшла.
«Ах, яке люте, яке потворне й яке горде створіння! Це вже не равлик. Це щось кусюче, дошкульне!»
А Данко робився все зліший, це видно з того, як він поводився з Марксом, б'ючи його пензлем в бороду, в очі, в ніс, по голові; він не малював, а він його мучив, так, мучив, з насолодою садиста.
Посмутніла й озадачена Ата хотіла якось стушувати прикру ситуацію, хотіла якось розрядити зло цієї люди­ни, повернути до первісного веселого стану й тому, щоб потішити, сказала:
— Боже! Як гарно ви малюєте! Який у вас прекрас­ний фах!
— Це не мій фах!! — буркнув горбань різко.
— Як же? Хіба оце не ви малюєте? Хіба це не ваш фах?
— Це не мій фах! Мій фах — мистецтво.
— А це?..
— А це? — Данко озирнувся по фойє та майже з ви­криком: — Це халтура!! — і вдарив Маркса щітяком у груди.
Ату поривало щиро й шалено зареготатися, але замість того вона відступила на крок, боячись, щоб той щітяк не походив і по її голові, потім ще на крок, ще...
І втекла. На цей раз втекла вона, лишивши злого горба­ня з його вождями.
Це було в обід. А в полудень, ні, після полудня, коли над містом нависла гроза, коли тяжкі й велетенські гори-хмари заклубочилися, прилягаючи аж до землі, втискаю­чи своєю вагою те місто в болото і в калюжі, черкаючи за Успенську дзвіницю й б'ючи її громами, — Ата й її вірна подруга Ольга Шведова бігли глухою Повстяною вули­цею, думаючи її швиденько перебігти ще до того, як поч­неться справжня грозова вакханалія. А на те заносилося, десь били такі громи, що аж моторошно. Вони, цебто дівчата, поспішали до Ольги на Заозірну. Одначе голов­на частина грозової вистави почалася раніше. Вдарила така блискавка, а за нею такий грім, а за ним бурхонув та­кий дощ, що дівчата кинулися під якусь хату й приникли до стіни, обтираючи на ній глину, рятуючись від зливи. Але це їх мало рятувало — дощ напався й сік навскоси, періщив, наче батогами, по чім попало...
В цей час насупроти, в кам'янім будинку розчинилось вікно й хтось замахав руками та закричав:
— Сюди! Сюди! Галло!! Сюди!..
Це був Данко Шигимага. Ата, не роздумуючи довго, кинулася через дощову кипінь. Ольга за нею. Так вони врятувалися від дощу.
Як уже вбігли в двері будинку, що самі роззяпилися їм назустріч, побачили, що це ж будинок колишнього купця Боброва, тепер зайнятий з одного боку якоюсь шевською артіллю, а з другого мешкали приватні люди.
— Сюди, сюди! — запрошував на диво чемний і на диво привітний горбань.
Гострий дух фарб, вареної олії, клею, терпентину, бен­зину, паленої гуми, гудрону, цвілі й ще чогось іще вдарив у ніс від Данкового житла, аж голова запаморочилась. Але не це, власне, вразило, вразило інше. Велика кімната, в далекім кутку якої стояло брудне, привалене якимись згортками паперу та малярським причандаллям, ліжко, була буквально загромаджена скульптурами, картинами, етюдами, шкіцами, книжками, мапами... Багато-багато різних облич і краєвидів, квітів, натюрмортових овочів, птахів, риб, жаб... Якась веремія чи ярмарок творів мисте­цтва в різних стадіях викінчености та знарядь для їх тво­рення. Хоч вікна й були відчинені, але в кімнаті було сіро, бо гроза обложила небо, через те всі твори й речі мали ніби печать легкого смутку. Посеред хати мольберт з ве­ликим шматком фанери на нім, а поруч, на високій підставці, щось замотане в простирадло — якась скульп­тура, в самім центрі кімнати. Зразу перед дверима великі ночви з рудою глиною, відра, лопати мулярські, уламки якоїсь побитої гіпсової постаті...
Дівчата як переступили поріг, та так і стали мов уко­пані. Горбань перед ними привітно простяг руку, запро­шуючи. Ата зовсім розгубилася, блукаючи очима по цьому горбаневому світові, не знаючи, як туди ступити, все геть захаращено. Але горбань показав, як треба пе­реступати через ночви з глиною, потім через відра, потім через сувої якихось старих картин, і завів їх досе­редини. На диво серед усього того хаосу десь знайшло­ся аж двоє крісел, горбань миттю їх розкопав, зітер пи­люку й поставив перед дівчатами.
— Сідайте. Будь ласка...
Сам він був і трохи стурбований, і радий з такої наго­ди. Він видимо хвилювався, позирав на Ату, ніби хотів сказати: «Ось це мій фах! Це ось не халтура! Це мій світ!.. Мій храм...» А замість того сказав, показуючи на купу лахміття, яка громадилася біля дверей на пенечку і якої дівчата одразу були не помітили:
— А це ось... кгм... мій друг...
Купа лахміття ворухнулася, й з неї глипнули на дівчат банькаті очі, зовсім ніби сова, сидячи на пенечку. Особ­ливу подібність до сови робили волохаті, стрішкуваті брови над круглими очима. Це була знайома постать. Та це ж знаний у місті жебрак-п'яниця, дідуган, окатий, з ор­линим носом і з славою не то чаклуна, не то гіпнотизера «ілюзіоніста», а в кожному разі непросипного п'яниці; з забутим минулим — не то пристав, не то купець з самісінької Москви, застуканий революцією на «юґе России» й скинений тією революцією геть з рахунку: обгри­зений вошами й коростою, нечесаний і немитий, але здоровенний, подібний до Гришки Распутіна, як його ма­люють мемуаристи. Він завжди ходив — одна нога боса, одна взута, або одна в галоші, друга в лапті. Називали його в місті і в околицях чомусь «п р о р о к о м». Міцно пристала до нього ця кличка, сам дідуган, либонь, був з того дуже задоволений, не вбачав у цьому аніякісінької іронії і, здається, підігравав під цю кличку свідомо. Та ніколи Аті навіть і в голову не могло би прийти, що ця, безперечно іронічна кличка прикриває зовсім не іронічну й не жартівливу суть, та що цьому «пророкові» судилося в її житті зіграти трагічну ролю.
Названий «другом», «пророк» глипнув очима й злег­ка вклонився самою головою, прозрадивши стилем, що колись він був трохи вихованою людиною й що те вихо­вання ще не вилиняло зовсім. Дівчата теж вклонились, а Ата навіть сказала «добридень!». А сказавши добри­день, Ата завважила, що їх — пророків — аж два: один на пенечку, а другий, зовсім подібний, на мольберті, на листі фанери, нашкіцований чорним вуглем...
— Це я так... — пояснив горбань, помітивши, куди ди­вилася Ата, — до «Пророка» Пушкінового. І запросив дівчат знову сідати. Але дівчата не сідали, вони роззира­лися по кімнаті. Хто б міг сподіватися, що цей горбань отакий-о! Що він має отакі от речі?! Що він такий от...
Аті мимохіть пригадалося, що хтось там з геніальних італійських майстрів теж був ніби такий вузлуватий і теж був злючка, і вона глянула на горбаня здивовано.
— Це ви все?.. Це все ваше?
— Моє, — промовив горбань тихо й повів рукою, ніби кажучи: «Ну, що ж, якщо ви вже прийшли, то, будь ласка, я вам дозволяю оглянути... Але тільки вам!»
І вони оглянули... Тут було на що подивитися! Дивні шкіци голів дитячих, і дівочих, і старечих. Особливо вражаючими були шкіци різних калік: обличчя сліпих і глу­хих, що в надзвичайному напруженні тяглися до світла й до звуку, до втраченого життя... Щось таке своєю кричу­щою й трагічною виразністю, чого Ата ще не бачила ніколи. Це все, мимо чого проходиться байдуже щодня й не помічається. А воно от кричить, а воно от сповне­не такої надзвичайної, такої трагічної краси людської, душевної... Прегарні, в якомусь модерному, ще небува­лому стилі зроблені пейзажі, сповнені тепла й любови, й аж наче музики, — пейзажі їхньої рідної землі, етюди з різних закутків їхнього рідного міста, сповнені сонця, й барв, і невловимого звучання... Натюрморти з квітів, трав, яблук вкритих росою... Скульптурні мініатюри, по­одинокі й групові, як грайливі відбитки оточення... І з усього б'є життя — квітуче, соковите, звабливе, радісне... Який шалений талант! І серед усього — жод­ної, а жоднісінької риски на теми, офіційні, на теми пропагандивної дійсності, на теми т. зв. «соцзамовлення». Все те десь там, поза цими стінами. Тут панує він — Данко Шигимага, отакий-о горбатий чаклун. Це його світ, власне «світ, переломлений через нього».
Ата пригадує горбанів вираз про «горбату душу» й по-справжньому розуміє сенс цього щойно тепер. І згод­жується. Покірно згоджується. Дійсно... І від того стає їй трохи журно. Ах, яка ж вона убога тут супроти нього! Вона відчуває, яка ж вона убога...
Нарешті стомлена спогляданням, сповнена враженг нями, а особливо підтята згаданим виразом про «горба­ту душу», Ата сіла на одне, з крісел і, ніби відчуваючи гор­батість власної душі, знітилась... А надворі періщить дощ, б'є грім, ніби зумисне не даючи їм звідси вийти, щоб побачили все і пізнали все до кінця, щоб побачили світ і душу цього горбаня до глибин...
Ольга підійшла й тихо сіла біля Ати й дивилася здиво­вано на горбатого господаря. А він, хоч і зовсім юний, а такий негарний і некрасивий, миршавий і сіренький, сто­яв і чекав, увесь якийсь насторожений, зібраний в кім'ях, і тільки очі поблискували, ніби говорили: «Ну ж, дивіться далі! Ви хотіли бачити мою душу, так дивіться далі! Дивіться! Це все була єрунда, а от дивіться далі!..»
Тут Ата вловила погляд «пророка», що здивований мандрував від неї до тієї таємничої постаті на підставці, замотаної в простирадло, і назад, ніби порівнював, і зрозуміла — головне там! І це горбань хоче, щоб вони глянули й на те, що під тим накривалом.
— А то що? — запитала Ата в горбаня, з тремтінням у серці, кивнувши на простирадло.
— Та то так... — мляво протяг горбань, а чоло йому вкрилося потом, зніяковів, аж зблід, схвилювався.
— А можна глянути?
— Та... знаєте... — зам'явся горбань, — то так... знаєте... — а очі так і кричать «можна! можна!»
Ата, чомусь хвилюючись шалено, підійшла й — зня­ла простирадло. І обидві вони з Ольгою так і обімліли. Ольга тихо ахнула, Ата стрималась, але скрикнула в душі...
На підставці стояла — Людмила Богомазова!! Та... повія... та «Генеральна лінія»! Погруддя вилите зі сніжно-білого гіпсу? Людмила Богомазова! Але яка! Невимовно прекрасна. Не звичайна Людмила Богома­зова, пропаща дівчина, оклепана «Генеральна лінія», а дивна. Небесно гарна. Печальна й чиста, як янгол!.. Го­лова її гордо піднесена вгору, очима в небо, а очі нена­че повні сліз... В рисах обличчя викарбувана прекрасна людська душа, очищена в печалі, в великій трагедії... Бо­жеська душа. Руки одтяті по самі плечі, зумисне, щоб не заважали; бо нащо тут руки!
Приголомшена Ата стояла й дивилась, не відводячи очей. Згадала про той зошит і зрозуміла, що то до Цієї ось були адресовані ті слова «Я люблю тебе безумно!..» І слово «Тебе» там стояло з великої літери.
Ой, яка ж сила таланту! Ой, яка ж вона прекрасна!.. І яка ж і шалена любов породила це диво! Яка ж, яка ж вона дивно гарна!..
А Данко теж стояв і дивився молитовно, як зачарова­ний, і Аті видалося, що в нього зовсім немає горба, такий він увесь перероджений, одухотворений... І враз Ата збаг­нула, що це ж не вона, це не Людмила Богомазова. Тіло це її, але душа не її. Це їй удмухнув горбань свою душу! Це його душа! Це вона, його душа, так поривається в небо!
— Це не її душа! — мимоволі виронила Ата з незро­зумілим протестом, тихо.
Гнітюча мовчанка.
— Ви думаєте? — похмурнів Данко; помовчав, а тоді пробубонів сумно: — А ви її знаєте?
— Ні... Але... Гм... А ви її знаєте?
Данко помовчав, ніби роздумуючи, чи знає він справді її, чи ні... а тоді повільним рухом накрив погруд­дя простирадлом...
А накривши, провів рукою по чолі, по очах і пробу­бонів:
— Ні, ви її не знаєте.
«Справді! Відкіля мені знати, яка в неї душа?!» — роз­каялася Ата в своєму блюзнірському сумніві. Десь проки­нувся тоненький незбагненний жаль, ще вчора чи навіть позавчора народжений, жаль з невідомої причини. Хотіло­ся раптом встати й тихо вийти, піти геть. «Ах, яка шалена сила любові!» Але надворі періщить скажений дощ.
Тут купа лахміття заворушилася, великі банькасті очі в ній заблищали — мовчазний досі «пророк» несподіва­но осміхнувся й прорипів густим пияцьким басом по-російськи:
— І ти не знаєш... Ти ж ніколи навіть не говорив з нею... Ти ж виліпив її так... ну так, як Бог Єву, — взяв шматок глини брудної, дмухнув у нього, в бруд, і — на! маєш! З бруду маєш щось!..
Мова расова, орловська, з широким «о» і «ё».
Горбань шарпнувся, хотів сказати щось гостре, бру­тальне, але швидко гнів його минув, і він вимовив з яко­юсь печаллю ніби, огризнувся:
— А ви мовчіть там!..
В голосі було вже каяття, що він це показував. Та «пророк» вирішив чомусь не мовчати:
— Ну, чаво ж — заговорив він, розтягуючи смашно «о» й «ё». — Ти єйо создал... Но ґординя твоя напрасна, ето не ти, а Бог всьо, Бог!.. Всьо, брат, ад Бога! А ти, что ти — вошь ти малая, сєрдітая такая... червь земной ти, вот что... — говорив він вольовим твердим голосом і з фанатичним блиском в очах, як чаклун.
Ата згадала про зошит і що було написано в тім зо­шиті, про ту гордість несамовиту, про високий лет дум­ки й гордої душі в тирадах про справжнього Бога й ду­мала, що горбань зараз стане цапки, поб'є діда чим по­пало й викине з кімнати. Але, на диво, того не сталося. Горбань якось знітився, як послушник перед ігуменом, як дійсно червак земний, і тихенько став, обіпершись об мольберт. В нім відбулася якась дивна зміна, він дивив­ся блискучими очима на дідугана і спідлоба позирав на дівчат, мовляв «ага! ось тепер ви послухайте!»
«Що, що таке? Що це значить?» — високо звела бро­ви Ата з дива. «Як же пов'язати той зошит, ті несамови­то горді слова в нім з цією упокореністю, з цією майже побожною шанобою до того, що говорить отой брудний п'яниця? Що може говорити про Бога цей?!»
А п'яниця, дійсно, як несамовитий маньяк, уже по­трясав космами й говорив з чаклунською силою переко­нання... Видно, що він сів на свого улюбленого коника, вирішивши, що для того найвідповідніший момент. І ма­ла би між ними відбутися розмова-дискусія, на зразок тієї, яку Ата чула колись між Харитоном і Чубенком з Гилимеєм.
— Червь!., І мразь!! — гримів «пророк» з маніакальними очима. — Всє мразь... І ваш удєл — гєєна оґненная! Гєєна... Ваш удєл!..
— А ваш? — пролепетала злякана Ольга. Ата мовча­ла, все більше хмарніючи.
— Ваш!.. — заклекотав «пророк» і аж простяг руку. — Удєл грєшніков!.. А праведників Бог обирає...
Ольга зовсім злякалася й замовкла, знітилась. А ді­дуган гримів:
— Забули Бога!!. Строптиві й горді!.. Це по ділам ва­шим... Ну, от ти, — раптом простяг дідуган руку до Ати, — ти віриш в Бога? Га? Га?!.
Ата мовчала. Вона дивилася на Данка Шигимагу й че­кала, думала, він візьме на себе цей прикрий обов'язок зу­пинити цю комедію, або дискутувати з цим несамовитим дідом, що, здається, не в жарт розігрує з себе пророка й посланця з самісінького неба. Але горбань мовчить, ди­виться на діда блискучими очима побожно й молитовно, а той напосідає, вимагаючи від Ати відповіді:
— Ні, ти віриш?!. Ти віриш?!
Ата знизала плечем і тихо промовила:
— Ви краще спитайте он у нього, і нехай він вам пояс­нить, — кивнула вона на Данка, автора тиради про «діда бородатого», їй хотілось (вона чекала), щоб Данко Шигимага вступив у двобій з цим несамовитим дідуганом, посланцем давньої, непобідимої всеросійської дичавини, отієї, що стала «підпорою жандармів». Але горбань мов­чав. А «пророк» аж палахкотів:
— Хто він — я знаю! Я його знаю! Він душа праведна і не спокушена дияволом. Я його знаю. А от ти!.. Віриш?!
Ата зітхнула, знову знизала плечем здивовано, а тоді промовила уперто, зумисне наперекір, зломивши брови:
— Ні... Не вірю...
— Вона вірить! Вірить! — скрикнув раптом горбань. — Вона вірить!
— Ні, я не вірю, — повторила Ата спокійно. «Про­рок» від цієї несподіваної твердої прямоти аж рота роз­зявив та так і завмер. Горбань чомусь розхвилювався, а Ата до нього усторч зі здивуванням:
— Слухайте! Ви питали, чи я читала ваш той зошит? Я читала! І от ви тепер поясність мені й вашому «дру­гові» отой ваш уступ про «справжнього Бога».
— То не я! — спалахнув і скрикнув горбань, почер­вонів буйно, й аж сльози йому виступили: чи то сльози обурення, чи сльози замішання: — То не моє!., то пак... то... то не мої думки!
— Як, як?..
А горбань гаряче, ніби заговорюючи увагу шаленим темпом, щоб не дати говорити про ті «не мої думки»:
— Це ж неправда, що ви не вірите!.. Ви ж недавно хо­дили до церкви... Все місто говорить, що ви ходили до церкви... (і «пророкові»). — Це та сама...
— А-а-а... да-да-да!.. Блудна вівця... Вона!.. — протяг дідуган з понурим «пророчим» тріумфом.
— Дивно, — протягла Ата своє задумливо, адресую­чись до горбаня: — Якщо то не ваші думки, то чого ж ви їх носите за пазухою, при собі? Як же це?
— А так... Мало чого я ношу ... — роззлостився гор­бань. — Але разом з усім я ношу глибоку віру... віру в Бо­га!.. І визнаю себе за мразь і за червака земного... А, от Ти!.. (Він навіть пальнув «ти», але Ата не розгнівалась).
Пауза.
— А як же ж з «новою, вищою формою релігії»?
— Ах, облиште про те! — аж скрикнув горбань, пози­раючи на свого «друга», розпаленого, вогненноокого. — Скажіть ліпше, що це правда, що ви ходили до церкви! Все місто говорить. Це правда?
— Правда...
— Ну от! — зрадів горбань. — Значить, вірите.
— Блудна вівця! — гагахнув кудлатий «пророк». — Як же ж ти не вірила, а ходила до церкви?!
Ата шарпнулася, хотіла згарячу стрелити щось за ту «блудну вівцю», але стрималась, звела брови й промо­вила насмішкувато, наперекір:
— А так... Не вірила й ходила... Що ж тут?
— Як?! Храм Божий сквернити!.. О Боже праведний, о деснице карающа!
— Ви вірите!.. Скажіть, що ви вірите! — залопотів горбань; видно було, що йому чомусь залежить на тім, щоби Ата сказала, що вона вірить. Скидається на те, що вона правила комусь тут за аргумент до чогось. Може, до тези про навернення «дурних овець» і «черваків» на «шлях істини». Від цієї думки її всю скоробило. «Ага! Добре. Так я ж вам зараз доложу про те «навернення»!»
— Не вірю! — відрізала вона категорично і гостро.
— Не вірю! — вона це випалила й сама вже була пев­на, що це іменно так, хоч стало їй якось журно-журно й до сліз боляче, так як тоді в церкві на цвинтарі. Го­лос її став терпкий, а слова тяжкі, як брили, вона їх не­наче вивертала з самої глибини серця, зривала з живо­го місця:
— Віра потребує прикладу, як квіти потребують сонця... В час великого горя ту чисту й святу віру, не­мов ясну свічечку, запалила в моїй душі одна бабуня...— пауза. — А коли вона померла, я, дитина ще, стояла над її могилою з тією іскоркою дивної віри в душі й ду­мала пройти з нею крізь все життя... — пауза. — Але та іскорка швидко й погасла... В бруді життьовому та іскорка погасла... — пауза. — І погасили її ви, отакі от... як ви! — кивнула до «пророка», — черваки, нездібні на подвиг і жертву, нездібні на великий при­клад... а лише на пусте крякання шаманське...
— О маловіри! — рикнув дідуган патетично.
— Почекайте, — взялася Ата за голову. — Ви помовчте, отче. Я скоро піду, й ви так і не будете знати, хто ж я і чому я така... А ви про це мусите знати... Доложите на небі і скажете за нас слово... Ні, ви не кричіть, бо Бог не велів ... Чи, може, Бог велів вам на нас кричати?
«Пророк» був заскочений такою мовою. Він справді хотів кричати, ворушив щелепами й тряс бородою, але Ата, її тон, іскра щирого болю в її голосі не дали йому кричати.
— Ви вірите по-своєму — це добре. Але чого ви скіпаєтесь до мене, й кричите, й топчетесь по душі, й хо­чете конче вивернути ту душу, й вже розпинаєте?.. Га­разд, я скажу це вам... — Ата аж заломила руки на гру­дях, хруснувши пальцями; Ольга схопила її за плече по-передливо: «Не треба! Ходім!»
«Ні, вони мусять це знати... Цей саморобний «апос­тол правди» мусить це знати... Навіть коли він сексот Сазонова!» — І заговорила голосно, збираючись таки вивернути їм свою душу.
— Ви хочете знати все... І ви хочете знати, чому я хо­дила до церкви. До речі, мене про це питали вже деінде, інші, і теж новітні апостоли й пророки... Ходила... Ходи­ла... І не тільки я, а й душа моя розчахнена... До сліз... до розпачу... Е-е... — Ата враз махнула рукою й замовкла. Потім зітхнула:
— Нехай я вам це розповім колись. Нехай колись... На тім розмова нагло й урвалася. Ата урвала її.
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Буйний вітер - 21
  • Parts
  • Буйний вітер - 01
    Total number of words is 4638
    Total number of unique words is 2244
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    40.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 02
    Total number of words is 4622
    Total number of unique words is 2307
    27.0 of words are in the 2000 most common words
    36.7 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 03
    Total number of words is 4718
    Total number of unique words is 2241
    28.0 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    45.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 04
    Total number of words is 4688
    Total number of unique words is 2193
    26.3 of words are in the 2000 most common words
    36.9 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 05
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 1880
    30.3 of words are in the 2000 most common words
    41.5 of words are in the 5000 most common words
    46.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 06
    Total number of words is 4273
    Total number of unique words is 2135
    23.7 of words are in the 2000 most common words
    32.5 of words are in the 5000 most common words
    39.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 07
    Total number of words is 4663
    Total number of unique words is 2223
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    34.3 of words are in the 5000 most common words
    40.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 08
    Total number of words is 4762
    Total number of unique words is 1935
    31.3 of words are in the 2000 most common words
    43.0 of words are in the 5000 most common words
    48.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 09
    Total number of words is 4656
    Total number of unique words is 2163
    25.6 of words are in the 2000 most common words
    37.0 of words are in the 5000 most common words
    42.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 10
    Total number of words is 4637
    Total number of unique words is 2312
    24.5 of words are in the 2000 most common words
    34.1 of words are in the 5000 most common words
    39.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 11
    Total number of words is 4619
    Total number of unique words is 2331
    25.2 of words are in the 2000 most common words
    35.6 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 12
    Total number of words is 4568
    Total number of unique words is 2275
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 13
    Total number of words is 4751
    Total number of unique words is 2233
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.2 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 14
    Total number of words is 4667
    Total number of unique words is 2177
    29.7 of words are in the 2000 most common words
    40.6 of words are in the 5000 most common words
    45.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 15
    Total number of words is 4603
    Total number of unique words is 2166
    27.4 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    43.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 16
    Total number of words is 4464
    Total number of unique words is 2190
    25.4 of words are in the 2000 most common words
    35.9 of words are in the 5000 most common words
    41.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 17
    Total number of words is 4716
    Total number of unique words is 2267
    27.9 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 18
    Total number of words is 4643
    Total number of unique words is 2247
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.7 of words are in the 5000 most common words
    43.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 19
    Total number of words is 4776
    Total number of unique words is 2227
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    40.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 20
    Total number of words is 4827
    Total number of unique words is 2145
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 21
    Total number of words is 4624
    Total number of unique words is 2414
    22.9 of words are in the 2000 most common words
    32.2 of words are in the 5000 most common words
    37.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 22
    Total number of words is 4646
    Total number of unique words is 2339
    24.8 of words are in the 2000 most common words
    34.4 of words are in the 5000 most common words
    40.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 23
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 2296
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.2 of words are in the 5000 most common words
    42.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 24
    Total number of words is 4627
    Total number of unique words is 2229
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    37.3 of words are in the 5000 most common words
    42.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 25
    Total number of words is 4449
    Total number of unique words is 2002
    29.3 of words are in the 2000 most common words
    40.1 of words are in the 5000 most common words
    46.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 26
    Total number of words is 4737
    Total number of unique words is 2070
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    47.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 27
    Total number of words is 4428
    Total number of unique words is 2256
    23.2 of words are in the 2000 most common words
    31.6 of words are in the 5000 most common words
    36.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 28
    Total number of words is 4696
    Total number of unique words is 2266
    25.5 of words are in the 2000 most common words
    36.0 of words are in the 5000 most common words
    41.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 29
    Total number of words is 4585
    Total number of unique words is 2309
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    41.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 30
    Total number of words is 4525
    Total number of unique words is 2284
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    36.3 of words are in the 5000 most common words
    42.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 31
    Total number of words is 800
    Total number of unique words is 487
    36.9 of words are in the 2000 most common words
    45.6 of words are in the 5000 most common words
    50.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.