Latin

Буйний вітер - 12

Total number of words is 4568
Total number of unique words is 2275
25.8 of words are in the 2000 most common words
35.5 of words are in the 5000 most common words
41.9 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
ads place
Стало моторошно. Ата тихенько заспівала від розгубленості недавню пісню, машинально, за інерцією, роззираючись по румовищу:
Гарно ж, гарно
серед степу...
Пісню ніхто не підхоплював, бо навіть так тихенько промимрена, вона різонула по серцю. Вся компанія зве­лася й, ніби утікаючи з руїн, пішла до озера. «Додому! Додому!»
Лишилася групка молоді з колгоспу та Ата з Павлом. Павло сидів оддалік, тяжко схиливши голову, й креслив щось трісочкою на піску, а Ата дивилася на нього пиль­но, ніби чекала, що ж він скаже, що він нарешті скаже. Дивилася, а в грудях підіймалася буря, закипали сльози протесту, гніву, обурення. «Бувають рани, що не загою­ються ніколи! Ніколи!!» Ну, .що ж він скаже?!. Але Пав­ло мовчав.
Тоді Ата підійшла до нього щільно, опустилася на коліна, спинила руку, що креслила по піску, й, подивив­шись довгим поглядом юнакові в лице, прошепотіла, видихнула злобно в саму душу:
— От... А ви мене втягаєте до комсомолу!..
Скільки тут було сарказму, злоби, презирства. Ата вклала сюди все, що вирувало в її душі.
Павло підвів голову. Лице його посіріло-посіріло. Зімкнув щелепи, подивився якимсь чужим, холодним поглядом на дівчину. А потім процідив крізь зуби ох­риплим, не своїм голосом:
— Це... моє рідне село... (і різонув трісочкою глибоку борозну по піску, натискаючи ніби усім серцем). — Тут... вимер увесь мій рід... Іди собі!
Останнє прошепотів ледве чутно й кинув трісочку.
Господи! Отак вдарити!!. Отак вдарити!..
Вкрай розгублена, Ата схопилася. Озирнулася. Поба­чила групку колгоспної молоді осторонь і стала з ними хапливо прощатися. Вона їх запрошувала на виставу, на прем'єру «МАРУСІ БОГУСЛАВКИ», обіцяла всім добу­ти квитки... Вона це може зробити, хай лиш приходять... І, попрощавшись, швиденько пішла. Пішла, похнюпле­на, бур'янами. Молодь колгоспна теж рушила в інший бік.
Павло лишився сам. Він ще довго сидів сам. Курив схвильовано. Потім звівся, кинув цигарку й пішов слідом за Атою.
Ішов, тиняючись, ніби раптом сп'янілий чи від уто­ми. Доганяв дівчину, що пливла ген морем бур'янів над руїною, і ніяк не міг догнати.
XIV
«Галло!..»
Вибухи амоналу розсаджують голову, чварахкаючи зсередини надсадно, навально... Це завжди так від уто­ми, коли напруга нервових центрів у творчому палах­котінні доходить межі, начертаної йому злою долею, — тієї межі, на якій автоматично зчиняється цей дзвін і грохіт — жаскі рефлексії в провалах надщербленої психіки, оглушливі амоналові детонації, відголоски тих часів, коли він працював в бамлагівській команді підривників-динамітників на ріці Буреї, свердлячи поро­ги й скелі й висаджуючи їх в небо...
Петро сидить сам в кабінеті директора, занурившись втомлено в глибоке м'яке крісло й обхопивши руками голову та Заплющивши очі.
Хвилини йдуть нечутні, скрадливо-ніжні, роботящі, — вони ділять дійсність і рефлексії на частки і забирають з собою; по одній... Хвилини йдуть... І грохіт помалу вщухає.
Вщухає грохіт. І приходить натомість тихий смуток, приходить жаль, терпкий і щемлячий, — думки звільня­ються з громохкого полону й вертаються до дійсності...
Він сьогодні сам на цілий театр, — молодь поїхала десь в «культпохід» до якогось там колгоспу, всі інші ма­ють вихідний, «комісар» захворів, а Ткач виїхав терміново в столицю до Наркомосу, викликаний негайно. Мабуть, його викликано в справі... Ні, не мабуть, а напевно в справі його — Петрової праці тут, бо повіз макети... Десь там хтось дуже затурбований його присутністю в театрі та виконанням важливого, дуже важливого завдання. А може, хтось пише скарги, якась добра душа. Вже запи­тували раз офіційно ... Та хіба раз!.. Петро розплющує очі з німим здивуванням і запитом: «Хіба раз!?»
Це дуже огірчувало, бо ж, викинений з життя й всіма визнаний за маніяка, він дійсно з маніакальним інтере­сом поринув у цю працю, не мавши інших точок прикла­дення сил, — віддався їй усією душею, вкладаючи її (душу ту) всю, таку, як вона є. Це ж єдине пристановище для неї.
Знав, що ця його праця породила вже багато поголо­сок всюди. Може, саме тому й директора викликано?..
Досадно буде, як його одного дня викинуть. А втім... — Петро тяжко, втомлено зітхає й фаталістично махає рукою.
Вічний його, глибоко затамований жаль і терпка гіркота підіймаються до горла. Скільки, скільки ж ще йому лишилося на цій землі того невиносимого терпіння! Ще одна крапля... і, здається, буде всьому кінець, він зірветься в безодню одчаю й справді натво­рить безумств.
Одначе відчай, хоч як проривається, все ж видертися не може. Не може виломитися через загороджувальну заслону чийогось у ньому суворого, залізного контролю...
Так сидів, нахмарений і печальний, і дивився на яск­раві бліки на телефонному апараті. Увесь у фарбах, за­лишивши свою працю десь там, нагорі, щоб відпочити й подумати в тиші й прохолоді, і в культурній вишуканості цього директорського кабінету, у цьому ось м'якому фо­телі, оббитому чорною шкірою, з фамільним гербом ба­рона Букрабо.
Помалу думки перемандрували на інше — на Ату, зродивши ще більший біль і гіркоту... Що він їй! І навіщо він їй, отакий!..
Потім думки перемандрували на Сазонова. Звівши тепер щелепи й зціпивши зуби, думав про Сазонова. Ду­мав, бо знав, що цей пильнує за Атою, за кришталевою дівчиною, очима того брудного свого «комісара», а так само пильнує й за ним через усі свої «очі» й «вуха», яких має тут багато. Голова починає гудіти знову, але вже інакше, — його починає розбирати безсилий гнів, як у того гордого, але скованого й поруганого бранця, на­ростаючи до безтямного пориву утнути щось таке, після чого довго би бренів резонанс і розходились кола по цьо­му нестерпному рудому болоті цієї нестерпної дійсності... Кинути піти гранату?! Дві!.. Багато!!. Спалити цей театр в безумному пориві, як той безумний Герострат, лише без наміру прославитися, а з божевільного відчаю?!. Стрибнути з найвищого балкона вниз і розби­тися на площі перед очима всіх людей?!.
Але він нічого такого не втинає. Вгамовує серце і нічого не втинає. Лише мляво знімає телефонну рурку, прикладає до вуха й задумано дмухає в неї. Чіпляє її знову на вилку й думає про Сазонова далі. Раптом — пригадує одну особу, такого Курпаса, начальника ДТО НКВД залізничного вузла Харків — Основа... Курпас!
Великий інквізитор і мучитель неповинних людей! І, либонь, близький друг Сазонова. Вони всі друзі, чорт їх забрав!.. Садист, той полетів зі своїх чекістсь­ких високостей після т.зв. «розгрому» т.зв. «єжовщи­ни» й потрапив до тюрми, де Петро й мав щастя того «великого чоловіка» бачити. Звичайно, це був усього лиш типовий чекіст, нічим не гірший за інших, його тільки принесено в жертву, міняючи «курс» політики, але який же він був і знаменитий по тюрмах, і на Са­буровій дачі, серед модної клієнтури епохи! І от — за «викривлення лінії партії», за жорстоке мордування людей, за садистичні «зловживання по службі» цей ко­зел відпущення дістав вищу міру соціального захисту з заміною на 25 років каторги. «Мурин зробив своє діло — мурин може йти геть!..» Сидячи разом зі своїми не­давніми жертвами, доводжуваними колись ним торту­рами до божевілля, Курпас тремтів тепер як найпідліший боягуз, бо кожної хвилини чекав, що ко­лишні його клієнти втоплять тепер його в параші. Мо­же, його для того сюди й вкинено!.. Але його не вто­пили. Лише коли Курпаса вже мали відправляти на етап, то його жертви так його збили в сумерках каме­ри, що він захлинався власною кров'ю, — збили до півсмерти, й він потрапив сперш не на етап, а в тю­ремний шпиталь, а вже потім на етап...
Петро думає про все це, посміхається понуро: чи знає Сазонов про долю свого дружка? Якщо знає, — це для нього буде вічним «мементо»... А ще посміхається презирливо, згадавши, як той Курпас пишався своїм прізвищем і перестерігав усіх, щоби його прізвища не плутали з «тим Курбасом, з тим дрібнобуржуйським актором і виродком», якого він «знищив власноручно»...
Посміхаючись, Петро знов знімає рурку телефону й Дме в неї, крутить ручку й чекає. Потім каже на голос якоїсь милої дівчини в рурку:
— Дайте Облвідділ НКВД...
Він не знає номера, але хіба для такої установи ще треба номера? По хвилі його зв'язано з НКВД. «Дай­те кабінет тов. Сазонова...» — Сказавши це, Петро хотів повісити геть рурку, бо не сподівався, що так скоро й так легко це вдасться, бо був певен, що дзвоніння до цієї страшної установи зв'язане з цілим рядом різних умовлених заходів, перепон, низкою дистанцій, і був певен, що нічого не вийде, а воно вийшло моментально. Хотів повісити геть рурку, ру­ка чомусь здригнула, і перебіг по серцю холодок... але саме тому й не повісив, стиснув рурку міцно й рішуче подув у неї, видуваючи туди все своє презирство... В рурці зашерехтіло, клацнуло («зняв, значить», — мельк­нуло в Петровій голові), і почувся важний, набундю­чений голос:
— Са-а-зонов... — так важно, в розтяжну, ніби це ма­ло означати щонайменше — Ко-ро-ль!
«Са-а-зонов!» Петро мовчить.
— Галло! — гнівається вже голос грізно. — С-са-а-зо-о-нов!!
Тоді Петро посміхається й, змінивши голос на такий же важний, але прихильний, повільно каже в рурку по-російськи, намагаючись якнайточніше удавати москвичський акцент:
— Прівєт... от Євґенія... Івановіча... К у р п а с а !
В рурці захлинулось повітрям, заїкнулось, явно втра­тило панування над собою від несподіванки, розгуби­лось, задихало в рурку схвильовано, а тоді заспішило вже іншим, єлейним і тремтячим голосом:
— Хто говорить?!. Галло, будь ласка, хто говорить?!. Петро мовчить. Насуплений, зімкнувши щелепи.
— Хто говорить?! — кричить вже нервовий і розгуб­лений голос з рурки.
Петро роздимає ніздрі, примружує очі. Нотки пере­ляку в Сазоновім голосі, такого точнісінько підлого, як і в того Курпаса тоді, зривають в душі несамовиту втіху... Петро опускає кутики уст в гримасі безмежного презирства. Одводить від себе рурку, тримаючи її в ви­тягнутій руці, як гадюку, і одвертаючись від неї інстинк­тивно, ніби боячись, що його крізь неї вглядять і впізна­ють. Потім помалу чіпляє рурку на вилку апарата.
«Власне, треба би казати не Курпас, — думає він по­нуро, а Куропас, щоби була більша різниця між цим підлим прізвищем і КУРБАСОМ. Та так його, мабуть, і хрещено колись — Куропас. Прізвища-бо даються наро­дом влучно й відповідно до об'єкта».
Що він зіпсував Сазонову настрій на багато днів, у цьо­му він ні крихти не сумнівається. Зіпсував і посіяв люту тривогу в серце цього барбоса. Чей же він знає долю свого дружка й такий пригад, та ще кимсь невідомим і важним, судячи з московського акценту й апломбу, не з приємних. Хто може ручитися, хто це іменно був? І з якою метою так його поздоровив у цей непевний, три­вожний час?
Ага, барбосе!
Так одвів Петро свою збаламучену й печальну душу.
Після обіду, працюючи в своїй майстерні, нагорі, Петро побачив у вікно Сазонова, що стояв на площі пе­ред театром і розмовляв з комісаром полка Шубіним... Поруч з Сазоновим стояв той щелепатий його лотиш і ще якийсь в уніформі.
«Цікаво, — думай Петро, дивлячись крізь сітчасту штору вниз, — чи це вони випадково тут зупинилися, а чи спеціально той варвар з своїм цербером сюди прителіпався?
Цікаво, здогадався він чи не здогадався?
Невже здогадався?
Гм... Звідки дзвонено — це він узнав на центральній. Але... це ще нічого ж не говорить же!»
Проте Сазонов не виявляв жодної цікавості до теат­ру. Був він насуплений, чимсь глибоко заклопотаний, в кепському настрої, що видно з кашкета, нацупленого блискучим козирком на самий ніс — ознака поганого настрою кожного, хто носить кашкет з козирком. «Ні, мабуть, не здогадався». Сазонов стояв, широко розкаря­чивши клишоногі свої кінцівки, й з явною нудьгою во­див очима по транспаранту, простягненому над пло­щею, жував слова мляво й спльовував їх до Шубіна... А щелепатий лотиш таки водив очима по вікнах театру — внизу, посередині, потім вгорі, ніби лічив їх... Але це знічев'я, бо що має робити цей бичок, коли начальство розмовляє з кимсь?..
Підійшла «емочка». Сазонов сів у неї з лотишем і мляво помахав рукою Шубіну. Поїхали собі. Шубін пішов направо, суб'єкт в уніформі пішов наліво посвис­туючи, що видно й з пальців руки, які щось викивували в такт.
Петро постояв замислено. Потім потер міцно чоло й зітхнув, беручись до роботи.
Сьогодні у нього буде знову клопітна проблема — де йому ночувати. В якому такому невідомому й не­знаному нікому новому місці прихилити йому свою го­лову?
Воно то, як треба взяти, то візьмуть і з-під землі. Але все ж — не треба валятися на дорозі, як чурбак.
Це вже від вовчого інстинкту.
XV
Де бамкає старенький дзвін...
В пошуках цікавої розваги одного вихідного дня «дівчата нашої країни» оглядали місто — древнє ко­зацьке місто Наше.
Ата, Оксана Чоботар, Ольга Шведова, Люся Жабка, Христя Карабан, Ліда Ісаєва, Матильда Боброва, Марія Безбородько, Віра Перебийніс і Галина Бондаренко — отак цілою дівочою бригадою вирушили зранку в похід, змовившись потинятися позагеттю й подивитися в своєму місті невідомі для них речі. От, скажемо, десь бамкає тонюнько і несміливо дзвін, когось кличучи, не­мовби потопельник, а чи по комусь плачучи. Де він? Який він? Чий він? І чого ж він бамкає? В місті ж позакривано давно всі церкви, а він десь бамкає! Це цікаво!.. Або, скажемо, тут є козацькі древні вали — а що, як на них по­дивитися спокійним оком? Спеціально подивитися! Або є десь там напіввикорчуваний із землі й поколотий та так і залишений цементовий пам'ятник, ще й з іржавим лан­цюгом на уламках, немов з кайданами... Або... Таких «або» багато. Але навіть без жодних «або», просто так глянути збоку спокійним і незапорошеним буденними турботами оком на місто, придивитися до нього, загля­нувши за вивіски, через тини й паркани, — хіба не цікаво? Дуже цікаво! Тому вони й рушили в походеньки...
І в цих походеньках їх чекало щонайменше дві ціка­вих пригоді.
До дівчат ще причепився, на роль веселого чичероне, Колька Трембач, що йому Атина ідея (а це була Атина ідея обдивитися місто, а головне пошукати того дзвона) дуже сподобалась. Цей Колька — дуже милий в това­ристві, веселий шибайголова; вічний сміхун, мисливець на різну кримінальну хроніку, ентузіаст театру й усіх інших публічних видовищ, а найголовніше — фанатичний джура всіх «дівчат нашої країни», бо чи не в усіх одразу залюблений. Любов його таємна, але така пломеніюча, що всі дівчата підсміхалися й скубли його за чуба, випробо­вуючи силу тієї його любові до кожної — якщо буде гніватись, значить, не любить, а якщо не буде — значить, любить. Колька взяв свій «ФД» через плече (а мати фо­тоапарат та ще й «ФД», та ще й носити його бравурно че­рез плече — це в місті Нашому не тільки велика розкіш, а ще й великий привілей, на який мають право тільки вибрані та ще репортери газет) і товаришив дівчатам. Його обов'язком, добровільно взятим на себе, було — супроводити дівчат в глухі трущоби й захищати там їх від чужих собак і від чужих хлопців, смішити їх різними анекдотами і, нарешті, давати довідки з усіх питань, особливо з тих, у яких він найменше тямить сам.
Було свято, по-старому це була неділя й тому свято, а по-новому це був вихідний день, день офіційного відпо­чинку й через те ніби також свято. Але ніде не видно тієї святковості. Як сказати по щирості, то місто мало не тіль­ки не святковий, а навіть дикий вигляд. Як відомо, все в цьому місті руде. Але що лишилося в нім не руде, то було рябе, заляпане вапном точнісінько так, як ото заляпують хлорним вапном клозети, — все геть захвоськане — стовпці, дерева, кущі акацій понад «бульварами», паркани й навіть тини, й навіть телеграфні стовпи, — це так було все одного разу побілено, а потім те вапно, де лишилося, а де пооблазило, а де розтеклося патьоками та плямами під впливом дощів, вітрів і хурделиць. Це вапно на всьому до половини — це залишки торішньої т.зв. «білої гарячки», так населення .прозвало офіційну ударну кампанію білен­ня парканів, стовпців і дерев — геть усього нерухомого матеріального світу (дополовини — на честь очікуваних відвідин міста главкомами РККА Тимошенком і Ворошиловим, що мали тут, нібито переїздити в зв'язку з велики­ми військовими маневрами Української Військової Окру­ги (УВО). Очікувані главкоми чомусь так і не переїздили, але стовпці, дерева, паркани й мостові перила, й тини, й кущі було побілено в усьому місті. Звичайним вапном. Ми­нув рік, природа втрутилася в наказ влади й поробила свої поправки... І тепер деякі вулиці виглядають і зовсім комічно, так ніби зазнали неохайної але тотальної хлорної дезинфекції. Ніби місто пережило страшну чумну або хо­лерну епідемію та боротьбу з тією епідемією.
В буденний день, коли людина біжить без пам'яти на працю, все це не впадає в око, але коли людина отак на дозвіллі озирається навколо спокійно і допитливо, та ще коли вона має естетичне око, та ще коли вона лю­бить своє місто, — то тій людині аж заплакати хочеть­ся. Проте це, може, не всім, а тим тільки, хто забув, у чо­му річ. Для тих же, хто знав і пам'ятав, як розкішно сяяли білизною стовпчики, дерева, нижні половини пар­канів і навіть кущі акацій понад пішоходами, вони й те­пер, може, уявляються такими, й не ріже око старчаче лахміття, що в нього обернулася парадна форма. Ось як, приміром, для Кольки Трембача. Цей хлопчина, ви­йшовши на алею високих тополь, які обабіч Харківської вулиці маршували ген у далину в вапні, немов у білих су­конках, аж млів від захоплення. Він прозвав цю алею «райською алеєю», «алеєю наречених», «алеєю щастя», нарешті, не підібравши сильнішого епітета, назвав її «піонерською алеєю» й фотографував кілька разів. Потім він до тополь підібрав образ гарних дівчат, струнких, трішки смутних, трішки залюблених, що йдуть десь на побачення з своїми милими... З нього кепкують, але він не здається і навіть почав порівнювати окремі тополі до окремих конкретних дівчат з їхнього гурту. Дівчата так сміялися з хлопцевих вигадок, що аж люди на них озиралися, либонь, такого безжурного й буйного сміху давно не чули на цій вулиці, на цій «райській алеї». На Жовтневій площі вони постояли біля пам'ятника Ленінові. Обійшли його навколо. Знаменитий їхній пам'ятник! Біла кам'яна постать з простягнутою рукою на чорнім мармуровім п'єдесталі. Надзвичайний пам'ят­ник. Бо, можна сказати, тричі історичний. По-перше, історичний тому, що постать Леніна відображає історич­ний момент — «Ленін на панцернику». По-друге, істо­ричний тому, що сам п'єдестал походить з глибокої історії, чи пак має оригінальну історію. І по-третє — історичний ще дечим іншим. Влада думає, що ніхто нічо­го не знає, не пам'ятає, а тим часом навіть діти в місті Нашому знають всю анекдотичну історію цього пам'ят­ника чи з цим пам'ятником. Через те пам'ятник цей є об'єктом спеціяльної уваги громадян міста й його око­лиць, як виключно славна і неповторна пам'ятка міста Нашого, кожен до нього приходить з усмішечкою на ус­тах, і цікавість до цього пам'ятника не маліє. Він, можна сказати, певною мірою став джерелом доброго гумору для цілого міста, навіть цілої области, як нелегальна, тобто законспірована, весела контрреволюційна анекдота. Для компанії дівчат він теж джерело доброго наст­рою. Як порядний чичероне, Колька Трембач передав «в особах» історію цього пам'ятника.
Виходило так (на сором міськраді), що оця біла по­стать Леніна належала Ленінові, але чорний п'єдестал з полірованого мармуру належав не Ленінові, а належав Харитоненкові. Це, можна сказати, експропрійований п'єдестал, «буржуазний» п'єдестал... А було все ось як.
Колись, до революції, тут, на цьому самому п'єдесталі, на цьому блискучому мармурі стояв бюст Харитоненка, відомого цукрозаводчика в цих краях і, мабуть, в усій Ук­раїні. А стояв бюст тому, що пам'ятник був збудований за Харитоненкові гроші його родичами. Та прийшла ре­волюція, й нова влада скинула геть Харитоненка з його п'єдесталу й поставила на його місце маленьку постать Леніна, при тому не здійнявши меморіальної дошки, а лише поклюцавши та подряпавши її долотом, щоб не бу­ло видно золотих Харитоненкових літер, тобто щоб не було видно, що мармуровий цей блискучий постамент експропрійований Леніном у Харитоненка. Але все-таки було видно золоті літери. Тоді хтось там звернув увагу, розгнівався й звелів прибрати Леніна, а натомість поста­вити якусь іншу постать чи бюст, якусь більш підходящу фігуру до такого, «відібраного народом у хахлацького буржуя» мармурового п'єдесталу. Ну, а яка може бути більш підходяща для такого случаю постать, на думку ви­щої влади? Звичайно, Шевченкова.
І от поставили бюст Шевченка, Тараса Григоровича. Бюст робив якийсь кубіст (організатор і завідувач ху­дожньо-керамічної профшколи, такий Лапковський), і тому бюст був виключно модерний і виключно страхо­винний. Громадяни міста Нашого одного дня були при­голомшені, побачивши на місці Харитоненка й Леніна на чорному мармуровому «буржуйському» п'єдесталі погруддя великого свого Тараса. Шапка на ньому була, як добра діжа, щелепи й підборіддя визирали з-під неї, як кутасті чавунні брили. А більше нічого з-під шапки не було видно, хіба що кожух, з якого, власне, й було ясно, що це Тарас. Меморіальну ж дошку з Харитоненковими золотими літерами збили зовсім геть, щоби й натяку не було, і на тому місці стала гола чотирикутна пляма, сліпуча гіпсовою білизною, а на ній ніякого напису; зби­ралися колись зробити; але одне діло збити, а інше — зробити. Чекаючи того напису, Тарас стояв на Харитоненковому місці й хнюпився, ніби від сорому нацупив шапчищу аж на носа. І так само соромилися цього видо­вища всі мешканці міста Нашого, обходили його сторо­ною. Прикро всім було. Та одного ранку місто аж запи­щало зі сміху. Сміх той покотився в усі кінці, вздовж і впоперек по місту, а починався він біля пам'ятника на великій площі. Хтось уночі взяв і на білій плямі, на місці меморіальної дошки, написав чорною фарбою:
Діти ж мої, діти,
Що ж ви наробили!
Замість шапки на голову
Макітру наділи!!
Це гагахнуло, як бомба, й пішло кружляти по всьому місту, по всіх його закутках і околицях... Весело було.
Ну, звичайно, після такої заяви самого Тараса Григо­ровича погруддя його негайно зняли. І після того довго стояв сам мармуровий п'єдестал, порожній, хіба що іноді на ньому сідав якийсь безпритульний і прудив воші, або пряжився на сонці, як живий пам'ятник епохи... Та мину­ли роки. Змінилися люди. «Сто разів» змінилися голови міськради, облвиконкому тощо. Затерлося минуле. Впав У око якомусь новому начальству такий гарний, дорогий, але порожній постамент, і от знову було на нього поцуп­лено й поставлено Леніна. На цей раз велику, сліпучо-білу фігуру, що так добре гармоніювала з чорним марму­ром. А на білу пляму, де колись був уночі написаний історичний, безсмертний напис про «макітру», приліпили но­ву меморіальну дошку з золотими літерами: «Володи­мир Ілліч Ленін». І тепер от «Володимир Ілліч» стоїть і показує рукою на північ... Туди, де куриться димар ко­лишньої Харитоненкової цукроварні (тепер цукрокомбінат Цукротресту СССР). Комбінат називається «ЧЕРВОНА ЗОРЯ», і це на неї так Ленін повчально по­казує... Кортіло зазирнути під меморіальну дошку, за зо­лоті літери, чи є там напис про «м а к і т р у». Але це не­можливо зробити. І тому компанія тільки потупцялася навколо великого вчителя та й пішла в тім напрямку, ку­ди він показує. Лише не пішли вони до «ЧЕРВОНОЇ ЗОРІ», а трохи повз, схитрували — пішли містом.
Довго вони по ньому блукали. Вони його обійшли десь по середній лінії, так би мовити, «розтяли косим ударом». Отак відійшовши від центру, від величавої постаті Леніна та казенних будівель, де висіли пишні , плякати й бравурні бойові гасла, пішли тими вулицями, вуличками, площами й перевалками, де не було плакатів, а була гола, неприкрита дійсність, та така кричу­ща дійсність, що її ніякими плакатами не закриєш, не за­тулиш, — випирає з усіх щілин, з усіх шпарин, з усіх дворів, зухвало дивиться з усіх вікон і дверей кожному в вічь..
Йшли осяяними сонцем вуличками й вулицями, пе­реходили через греблі над замуленою й укритою ряс­кою річкою, зазирали через бильця у воду, кидали в ряс­ку камінці й знову йшли. Блукали собі. И дивилися, ди­вилися... Немов якісь чужинці. Бо й почувалися чужин­цями, якимись недоречними неробами, паничами, байдикарями... Вулиці, вулички й перевалки пустельні, не­мов вимерлі, ані ніхто не їде, ані ніхто не йде, не гуляє, хоч і свято, і через те весела компанія почувається до­сить кепсько, бачить свою недоречність. Але вони упер­то блукали. Сідали на лавках біля дворів у холодочках і відпочивали. Лавки були покривлені, підгнилі, древні; такі ж покривлені й древні хати під соломою або під очеретом і такі ж древні дуплясті верби, або білокорі осики, або немічні, об'їдені гусінню яблуні й груші, що перезирали через занедбані, півзруйновані паркани. Віяло давниною... Від цього було й приємно і — від цьо­го було й неприємно: віяло пасивністю, злиднями, уто­мою, віяло якимсь безнадійним повільним умиранням, як від яблунь, обжертих і занечищених гусінню, віяло мовчазною журбою, мовчазним, глибоко прихованим і нікому не висловлюваним покірним горем ...
Вставали й ішли далі.
Це ж вони шукали чогось радісного, чогось простого, але зворушливого в своїй простій красі, чогось такого гарного, оптимістичного, як гарна усмішка хлопця чи дівчини, чи якоїсь бабусі, як уривок стрункої пісні, скал­ка сміху, сонячна пляма на народньому орнаменті вивішеного на тину килима, як веселі квіти в веселій хаті за відслоненою фіранкою... Вони шукали, але нічо­го такого не знаходили.
За тинами, за півзруйнованими парканами вони ба­чили всюди людське горе, біду, втому... Замурзаних ди­тинчат на шпориші... Жахливі неуявні людські лахи на тинах та на мотузках... Чули десь сварку — тяжку, злоб­ну сварку чоловіка з жінкою... Чули жіночий плач і жах­ливі прокльони. І всюди те саме — праця, праця й пра­ця безрадісна, бо безперспективна. Люди, забувши про свято, щось перуть, щось латають, латають і перуть, і щось підпирають, щоб воно не падало... І тільки раз ба­чили, як люди грали в карти посеред двору, і то грали якось так понуро, мовчки, ніби когось зосереджено били кулаками на шевському стільці розкладеного, якогось свого ворога лютого.
Настрій зійшов на пси. Навіть Колька Трембач, нев­томний сміхун і шибайголова, перестав скалозубити та все просив дівчат іти геть десь на річку — досить цього! Купатися! Плавати навзаводи, стрибати з трампліна або з похилої верби вниз головою в прозору глибінь! Та­ка нудьга. «Досить цієї біди циганської!!»
Дійсно досить би. Рожевий настрій, з яким вони ви­рушали на влови за гарними враженнями, за цілющи­ми життєдайними скалками радости, за душевною розвагою, нарешті за душевним відпочинком, так не­поправно розвіявся, і за короткий час вони зовсім пе­ретомилися...
Коли йшли Зеленою вулицею, тією околицею, де жи­вуть селяни й ремісники, й коли бачили біля каламутно­го позеленілого ставочка, як купка голопузих і золотуш­них дітлахів пильнувала двійко гусенят на воді (пильну­вали й бавилися в ганчір'яні ляльки), Аті зовсім світ потьмарився. Ініціаторка «екскурсії» по місту Нашому була вбита. Вже не цікаві були ані козацькі вали, ані всі інші «достославності» цього достославного міста. Ата чула, як десь далеко-далеко бамкав дзвін, лірично так і задумливо, немов скаржився на щось, і її душу тягло ту­ди. Тягло непереможньо. Щоб не бачити нічого... Ах, якби оце серце затужавіло, на камінь, й уже не реагува­ло ні на що, щоб було таке байдуже, як і в тих людей, ба­чених через паркан, що понуро й апатично били уявного ворога кулаками на стільці. А дзвін помовчить, помов­чить — та знову «бам!».
Ата нікому не казала, але йшла на цей дзвін, йшла на звук...
На тій лінії, куди вабив таємничий дзвін (він уже й за­мовк, але все дзвенів і дзвенів невідступно в Атиних ву­хах), трапився їм і повалений пам'ятник. Вони на ньому сіли відпочивати. Це в тополевому скверику, обгризено­му козами, на одній із площ міста. Пам'ятник, величез­ний колись, тепер розламаний на кілька частин, повале­ний і вгрузлий (врослий), в землю під різними кутами; старі рясні акації й липи стоять біля нього й нависають шатром, утворивши холодок, і тут зручно сидіти.
Хто ж і навіщо поламав цей пам'ятник? А якщо вже поламав, то чому не прибрав геть уламків, щоб вони не муляли очей, нарешті, щоб не кричали?.. А вони кри­чать про якусь величезну кривду. Про що вони кричать?
Про це мало хто знає тепер у цьому місті достеменно. Існує багато легенд про цей пам'ятник, але котра з них вірна? Колька Трембач божиться, що знає вірну легенду, знає Правду про цей пам'ятник, чув від когось знаючого. І нашвидку розповів дівчатам цю правду, вво­люючи їхню волю. За цією версією виходило так (а вона таки правдива, як і історія з «макітрою»).
Колись цим містом ішла революція. Маршували че­рез нього різні армії. І були в тих арміях усе сини тих са­мих матерів — одні в «червоних», інші в «білих», ще інші в «зелених», в «блакитних» чи пак «жовто-блакит­них», а ще інші в «махновцях», ну, а з ними й над ними були ще й інші різні люди, що «так хотіли їм добра»... Всі боролися проти всіх, всі боролися за «щастя для всіх»... Усі були найкращими, всі були єдино правими, й усі були один одному жорстокими ворогами, нещадни­ми й немилосердними один до одного в «ім'я людсько­го щастя».
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Буйний вітер - 13
  • Parts
  • Буйний вітер - 01
    Total number of words is 4638
    Total number of unique words is 2244
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    40.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 02
    Total number of words is 4622
    Total number of unique words is 2307
    27.0 of words are in the 2000 most common words
    36.7 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 03
    Total number of words is 4718
    Total number of unique words is 2241
    28.0 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    45.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 04
    Total number of words is 4688
    Total number of unique words is 2193
    26.3 of words are in the 2000 most common words
    36.9 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 05
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 1880
    30.3 of words are in the 2000 most common words
    41.5 of words are in the 5000 most common words
    46.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 06
    Total number of words is 4273
    Total number of unique words is 2135
    23.7 of words are in the 2000 most common words
    32.5 of words are in the 5000 most common words
    39.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 07
    Total number of words is 4663
    Total number of unique words is 2223
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    34.3 of words are in the 5000 most common words
    40.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 08
    Total number of words is 4762
    Total number of unique words is 1935
    31.3 of words are in the 2000 most common words
    43.0 of words are in the 5000 most common words
    48.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 09
    Total number of words is 4656
    Total number of unique words is 2163
    25.6 of words are in the 2000 most common words
    37.0 of words are in the 5000 most common words
    42.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 10
    Total number of words is 4637
    Total number of unique words is 2312
    24.5 of words are in the 2000 most common words
    34.1 of words are in the 5000 most common words
    39.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 11
    Total number of words is 4619
    Total number of unique words is 2331
    25.2 of words are in the 2000 most common words
    35.6 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 12
    Total number of words is 4568
    Total number of unique words is 2275
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 13
    Total number of words is 4751
    Total number of unique words is 2233
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.2 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 14
    Total number of words is 4667
    Total number of unique words is 2177
    29.7 of words are in the 2000 most common words
    40.6 of words are in the 5000 most common words
    45.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 15
    Total number of words is 4603
    Total number of unique words is 2166
    27.4 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    43.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 16
    Total number of words is 4464
    Total number of unique words is 2190
    25.4 of words are in the 2000 most common words
    35.9 of words are in the 5000 most common words
    41.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 17
    Total number of words is 4716
    Total number of unique words is 2267
    27.9 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 18
    Total number of words is 4643
    Total number of unique words is 2247
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.7 of words are in the 5000 most common words
    43.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 19
    Total number of words is 4776
    Total number of unique words is 2227
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    40.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 20
    Total number of words is 4827
    Total number of unique words is 2145
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 21
    Total number of words is 4624
    Total number of unique words is 2414
    22.9 of words are in the 2000 most common words
    32.2 of words are in the 5000 most common words
    37.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 22
    Total number of words is 4646
    Total number of unique words is 2339
    24.8 of words are in the 2000 most common words
    34.4 of words are in the 5000 most common words
    40.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 23
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 2296
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.2 of words are in the 5000 most common words
    42.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 24
    Total number of words is 4627
    Total number of unique words is 2229
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    37.3 of words are in the 5000 most common words
    42.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 25
    Total number of words is 4449
    Total number of unique words is 2002
    29.3 of words are in the 2000 most common words
    40.1 of words are in the 5000 most common words
    46.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 26
    Total number of words is 4737
    Total number of unique words is 2070
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    47.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 27
    Total number of words is 4428
    Total number of unique words is 2256
    23.2 of words are in the 2000 most common words
    31.6 of words are in the 5000 most common words
    36.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 28
    Total number of words is 4696
    Total number of unique words is 2266
    25.5 of words are in the 2000 most common words
    36.0 of words are in the 5000 most common words
    41.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 29
    Total number of words is 4585
    Total number of unique words is 2309
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    41.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 30
    Total number of words is 4525
    Total number of unique words is 2284
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    36.3 of words are in the 5000 most common words
    42.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 31
    Total number of words is 800
    Total number of unique words is 487
    36.9 of words are in the 2000 most common words
    45.6 of words are in the 5000 most common words
    50.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.