Latin

Буйний вітер - 21

Total number of words is 4624
Total number of unique words is 2414
22.9 of words are in the 2000 most common words
32.2 of words are in the 5000 most common words
37.5 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
Та цій обіцянці таки суджено було здійснитися — цій розмові суджено було продовжитись і закінчитись зго­дом. І то якраз з цим несамовитим волооким «проро­ком». І то в обставинах таких страшних і таких незви­чайних, яких ніхто не міг би ніколи передбачити.
Їй легенько паморочилась голова від хвилювання й страшенного напруження волі. Враз вона наче пірнула в інший світ — їй привиділось, що в дверях стоїть Петро Сміян... Обперся об одвірок і вже так стоїть давно й слу­хає... Обернулася... Ні, це тільки привиділося. Протерла очі — нікого в дверях нема, лише в сінях просунулась чи­ясь тінь, чиясь постать поуз двері й щезла...
Дощ і гроза надворі перестали, в вікно ударило сно­пом сліпуче проміння вечірнього сонця... Опромінена Ата думала про Петра... Шкода, що його не було тут. Цікаво, що він сказав би?
Та його не було, й Ата навіть не могла уявити, що він тут сказав би. И чи сказав би щось взагалі.
Зітхнула й помалу рушила геть...
А як уже відходила зі своєю подругою, до неї підійшов Данко Шигимага, зніяковілий, розгублений, опритомнілий і тихо запитав тоном вибачення:
— Ви на мене гніваєтесь?
— За що?
— За «горб на душі».
— Ну, що ви! Горб же є! Є горб на душі!.. В кожного є горб... Коли не свій, то чужий...
— Або равликів
— Що?
— Нічого.
XXVI
«Я бачив, як вітер березку зломив...»
«Я бачив, як вітер березку зломив...»
З популярного вальсу
Була велика маївка... Радісна маївка, що скінчилась для декого великою печаллю.
Маївка ця мусила бути, як і належиться, ще в травні, але було холодно, не було погоди, якось так випадало, що кож­на неділя зіпсована дощами; та оскільки в цьому місті маївка — річ традиційна і невідклична, бо надзвичайної ваги подія, то її святкування не здіймалося з порядку ден­ного, незалежно від календаря. Тим більше, що календар, як і все в цій країні, залежить від начальства, а не навпаки.
На маївку вибралося багато народу, а насамперед вся місцева верхівка, цвіт суспільства. Пішки й машина­ми, велосипедами й лінійками, і кількома автобусами, організовано й поодинці — все рушило зрання, немов на прощу, ген да-а-леко за місто, за п'ять кілометрів, на традиційну маївчану територію — в Шаманівку, в Доброславівку, на розкішні береги ріки, що впадає в Чорне море... по дорозі забігає в Дніпро на хвилину, а тоді вже прямісінько в Чорне море... Все рушило з запасами ви­пивки й пролетарської їжі, з гармоніями, з балабайками, з гітарами й мандолінами, з патефонами, з дітьми...
Їхало кілька духових оркестр, сурганились по піску валки вантажних машин і просто підвід з вантажами місцевої торговельної мережі: з «пролетарським» пивом, з «пролетарською» горілкою, з «пролетарськими» винами, з «пролетарською» «крем-содою» й «лимонадом», що її колись місцева буржуазія називала гордо «фіалкою», а простий нарід звав глузливо «панською шипучкою», — словом, з усім тим, чим багата ця країна, для таких от свят всенародних і всевипивальних (з горя й з радості), — все для ущасливлювання в най­простіший спосіб своїх вічно голодних і вічно натомлених трудящих. Але це ще не все для ощасливлювання. Найбільше їхало машин універмагів та церабкоопу із спеціальним крамом, необхідним, на думку влади, для кожного щастя: цим крамом вони «затоварені» без­надійно, бо мало таких щасливих нагод, коли в чаду щастя людині забракне тільки цього добра і коли їй в тім чаду можна його втелющити: це тройний одеколон (який нормально в цьому місті купують тільки без­надійні п'яниці, щоб пити, коли забракне горілки), і інші парфуми, панські віяльця, люстерка, різні креми, по­мадка до губів, пір'я до капелюшків, вуальки, пудра в ве­личезній кількості й всіх ґатунків, непарні «модельні туфлі» й черевики (парні давно розпродані по блату), парасольки, портрети всіх вождів, від Сталіна з люль­кою починаючи, а найголовніше — стоси книг, безліч книг: повні збірки творів Леніна, Сталіна, Маркса й Ен­гельса тощо, історія ВКП(б), «Вопроси ленінізма» тощо тощо... Словом — все потрібне для прохарчування й утримування цивілізованої людини. Нормально це все до­дається примусово-добровільно до ложок, мисок, виде­лок, хусточок та інших, хоч і прозаїчних і примітивних, але край дефіцитних, рідкісних, а тому дорогих речей щоденного вжитку: одна ложка — одна пляшка одеко­лону (звичайно за гроші: ложка — гривеник, одеколон до неї — 10 карбованців); одна алюмінієва миска — один комплект творів Леніна чи Маркса; одна хусточка — два томи Сталіна й портрет з вусами на придачу, за гроші, звичайно. Це все зветься навіть на офіційній мові «примусовий асортимент», клас торговельної культури міста Нашого. Зараз завідувачі універмагів просто в творчій лихоманці: вони надіються «виконати й переви­конати плани», втелющити «під п'яну лавочку» в руки щасливим громадянам велику кількість того добра.
А там десь, на тій святочній території вже кілька днів працюють бригади теслярів, малярів, і так різних будівельників, — будуючи ятки, шопи для оркестр, для буфетів, трибуни для «ораторів» і лавки для начальства, дощаний поміст для танців, а головне — пишуть безліч гасел на червоній матерії...
* * *
Колектив театру вибрався теж на маївку.
По-перше — спробуй не вибратись! Спробуй зігнору­вати різні витівки начальства! А по-друге — таж там можна дуже гарно відпочити й розважитись! На лоні бо­жественно гарної природи! Намилуватись краєвидами й живими людьми! Нахапатись сонця! Надихатися п'ян­кого повітря! Накупатися до несхочу в прозорих водах їхньої прекрасної ріки, що все ж таки тече в Чорне море і в увесь світ! Вибралися й всі «дівчата нашої країни», і Ата теж з ними; з ними вибрався й старий Харитон, та­кий радісний і щасливий.
Молодь вирушила пішечки через бори пахучі, через піски чебрецем порослі й запапші до одуріння, через луки. Найбільше треба йти бором. Гарна путь в ранковій про­холоді сизим бором, наповненим запахом живиці й уль­трамариновою синявою, попрострілюваною золотими со­нячними стрілами, — бором, що виглядав, як храм, всте­лений килимом падалішніх шпильок соснових, переснова­ний з якихось невидимих вікон пасмами проміння, із свічками юних пагінців на тих молоденьких соснах, що стоять нижче всіх, як панікадила чи поставці для свіч; місцями порослий травичкою й квітами-смолкою, таки­ми зірочками червоними, на яких бринить ранкова роса й пасуться одинокі, найпрацьовитіші джмелі в сонячних смугах. Ті смуги тут, в півтемнім бору, особливо яскраві. Зовсім як у храмі, а вже зовсім як на тім образі церковнім, де намальований Голуб — Дух Божий. Десь у вершечках сосен проти сонця туркотить горлиця, і це особливо зво­рушує: дівчата настроєні на надзвичайний лад, — на лю­бовний лад. Їм солодко завмирає серце й паморочиться голова, так хочеться летіти на крилах у казку й закохува­тись, закохуватись... Як та горлиця. Вона ж туркоче з надмірної любові. І вони теж... туркочуть...
В чарах кохання моє дівування,
Хочу я вільно, як пташка, прожить... —
це попереду йдуть Люся Жабка, Матильда й Оксана Чо­ботар і напівжартівливо напівсерйозно несуть цю пісеньку, як прапорець. Несуть попереду. Муркотять, як три горлиці:
Батько зітхає, матінка лає,
Слава про мене недобра біжить...
По дорозі до колективу несподівано пристав Павло Гук, виринувши раптом з синяви бору, як вродився. Він ішов через бір навскоси босоногий, з черевиками на па­личці через плече й з зарошеними голими литками — щоб не намочити штанів, він їх підкасав і так ламзав. Видно зумисне хотів перейняти цю групу. І перейняв. А вийшло зовсім «ненароком». Дівчата були дуже веселі з цієї зустрічі «ненароком».
Всім легко. Всім гарно. Це вже, мабуть, у людській вдачі так закорінене, що людину веселить кожна мандрівка. Мандрівка — ілюзія волі. В вічному стремлінні до ідеаль­ної свободи людина відчуває в якійсь мірі здійснення цієї мрії, коли отак вирветься від усяких обов'язків і всіляких обмежень та умовностей і кинеться навпростець іти й іти, без стежок і без доріжок, думати, що хотіти, пустувати по-дитячому, підставляти груди під сонце й вітерець, забути про всілякі остогидлі приписи й норми поведінки, про обов'язковий набір слів і понять, про обов'язкове коло фор­мул і фраз штампованих, і таких же штампованих жестів...
А за виразом Ати — це равлик вилазить з мушлі... Вила-а-а-зить... Сказати правду, так Ату і в цій маївці найбільше вабило побачити трохи тих равликів, побачи­ти, як вони показуватимуть ріжки на сонячних луках і в дібровах. Мушлю їм розпарить сонечко, тривогу й ост­рах приспить горілка й благословенний вітерець, терп­кий і п'янкий дух живиці й волі та плюскіт хвиль блакит­них виманить їхні душі з тісної шкаралущі...
Старий же Харитон був радісний і щасливий тому, що це нагадувало йому юність, його дитинство. Він розповідав усю дорогу, не цікавлячись тим, чи хто його слухає чи ні, про те, як він колись з своїми товаришами кожної Трійці (тобто Троєцькими святами) мандрував отут, цим же столітнім бором, до ріки, а тоді до монастиря... Це було за царя Гороха, в дні його юності (Харитонової цебто юності, не Горохової). І це був традиційний тоді похід на прошу, на храмове свято... Наро-о-ду-у! — плавом пливло. Бого­мольці з усього світу! «В лаптях і без лаптів, і так, бося­ком!» А дітлахи з усіх околиць, а особливо з міста, — з вуз­ликами харчів, з копійкою в жмені на перевіз... А перевіз цей — плавба на човнах — на «байдаках», на «запорозьких чайках», — річкою до монастирських гір! Це й була найцікавіша для дітей частина всіх торжеств, — пливти човнами! А річка — глибоока! А вода в ній чиста, аж воро­на від незміримої глибини! Га! Тепер ті глибини, мабуть, позамулювало й вони позаростали чуханцями, й горобець пішки там ходить. А мости!!. Аж п'ять мостів треба було переходити, поки доберешся, якщо би йшов пішки... Ех, бу­ло колись, було! А тепер уже й сонце не так світить...
Молодь підсміюється з добрячого Харитона, що чо­мусь завів і тягне вічну старечу пісню про те, що «от ко­лись було! а тепер катзна-що!». Проте в Харитоновій «пісні» була й крихта правди, — все напевно дуже змінило­ся з тих часів. Хоч би й тому, що вже десятки років жодні богомольці «в лаптях, і без лаптів і так, босяком» тут не ходять. Бо нема по що, — там, куди вони ходили, в рево­люцію стала велика дитяча республіка... А потім і її роз­громлено, як «гніздо контрреволюції» чи як там, і стала в ній армія, то пак «воєнний городок», а потім — просто стали якісь музеї, пустирища, артільна колгоспна база... А в бору цім столітнім стало багато великих старезних пеньків, а біля них багато самосіву — молодої буйної по­рості. Так, так, все змінилось. Але вершини найвищих ве­летнів все ті ж, і досі ніби все ті ж. Вони ніби пройшли крізь століття, дожили до сьогодні й маширують далі, поки мо­лодняк не підтягнеться аж до них, поки не прийде зміна. Це буде непомітно — зміна вахти. Прийде зміна, й тоді старі непомітно вмруть, лишаться пеньки трухляві; але молоді, постарівши, будуть ніби ті самі, ті самісінькі столітні велетні, й бір стоятиме все такий же величний, шумітиме верховіттям в синьому небі... Звичайно, якщо не втрутиться комунгосп і не вирубає цього бору тотально, передчасно, з примхи якого-небудь Гаврюшки Цигипа. І зробить він це на зло Ліспромгоспові, Миколці Пеле­хові, на доказ того, що в цім світі (в світі міста Нашого) не все діє згідно шильду, згідно логіки й згідно призначення.
Бір раптом кінчається, й перед очима встає величава панорама.
Великою, блакитно-фіалковою дугою простяглися да­лекі узгір'я, що становлять правий високий берег ріки. На тих узгір'ях біліють купки хаток, як квіти степової кашки. На пагорбах далеких, збоку селищ стоять млини, попіднімавши вгору руки, ніби благословляють світ а чи кричать пробі, гукають про порятунок. Хоч колек­тивізація вже й давно пройшла, а й досі кричать. Ті хатки й одинокі млини загубилися між синьо-сизими смугами лісів, сивими пасмами нив, лілово-сірими латками яруг і проваль. Між краєм бору й тією далекою, півсвіта охоп­люючою дугою, тим обрієм фіалковим, простяглися без­межні луки, на них брунатні щітки очеретів, полискують свічада саг і мерехтять сріблястою лускою артерії бистрих протоків. Кой-де тягнуться тонкі пасма (намітки) ту­манів, що не встигли піднятися вгору. На тлі соковитої ніжної зелені росяних лук, перетканих сріблом саг і про­токів, підіймаються, як темні оази в молочно-зеленім безмежжі, зелені гаї, групи дерев над сагами, кущі буйних верб, переліски — все це плями й візерунки різного ступе­ня зеленавості й синяви. З правого боку синіють великі масиви могутніх дібров, що одвоювали собі багато лугу.
А в самому центрі всієї тієї мерехкотняви зеленої, ділячи фіалкову дугу обрію надвоє, розтинаючи її, підносяться дві гори поруч, як два одногорбих верблю­ди. На одній горі, на самім хребті багато будівель і ви­сока вежа над урвищем, на голім шпилі — вежа древня, в татарському стилі; а нижче — вся гора заросла густим парком чи лісом. Туди не ведуть п'ять мостів, як колись було, а простягся праворуч всього лиш один міст. Один, але довжелезний, через усі луки.
Харитон аж у поли вдарився — от таке! Він не був тут кілька (а може й, кільканадцять) років і цих змін не бачив. Нема п'яти мостів! Лише один. До того мосту виповзла дорога з бору і поповзла по високій греблі, ви­гачена жужелицею й камінням і обтикана з обох боків білими стовпцями. Перспектива йти по цій греблі й цьо­му довжелезному мосту не подобалась Харитонові — він хотів їхати човном, як в юнацькі роки. Інакше було би і не йти на цю маївку.
Всі наставилися очима на гору, забудовану й зарослу парком, славну своїм героїчним минулим, — і вирішили насамперед добратися туди й там поблукати. Хоч центр маївки має бути не на цій горі, але ж вона, либонь, центр всього навколишнього світу, центр дивної панорами, а ко­лись була й центром всіх свят і торжеств міста Нашого.
Обминаючи міст і шукаючи легендарної «пристані» під провідництвом Харитона, вони таки її знайшли — на тому самому місці, де вона й була споконвіків і де її ще недавно бачили більшість присутніх, завзятих рибалок і купальників: А на пристані знайшли цілу череду човнів — досить-таки облуплених, але з традиційними романтич­ними назвами: «Віра», «Надія», «Любов», «Чайка», «Ластівка», рідше — «Колокольчик», а ще рідше — «Піонер» або «Октябрь», а біля них їхніх господарів, в вибійчаних латаних штанах, в старосвітських, «дорево­люційних» картузиках і босоногих, з чого було видно, що вони вже не колишні зарозумілі одноосібні човнарі, а ор­ганізовані громадяни, сколективізовані в артілі «Черво­ний човен», що тут же й написано на стовпі.
Романтика врятована! Пливем!..
Але Харитонів настрій був геть зіпсований, хоч він і сів у човна, — все плесо, з якого вони відпливали як з ро­мантичної гавані і яке колись було «глибоченне», тепер справді заросло чуханцями, й ряскою, й хвощем — не пропхатися.
— Я ж казав!.. — охнув стариган. — Заціпило б тобі!
Пробившись крізь мури очеретів цілою флотилією по вузюсіньких проточках, вони з чуханців і ряски рап­том випливли неначе в казку — на чудесний широкий водяний простір. Річка тут розбивалася на кілька ру­кавів і плинула урочисто й тихо, відбиваючи в собі мо­гутні дуби й верби на берегах, білі хмаринки й блакитну сильвету великої гори, вкритої тисячолітнім парком і будівлями. По річці радісно плюскала риба, викидаю­чись то там, то там з «незміримих» глибин; від збриж, що пішли від човнів, замиготіли сонячні мечі на всі бо­ки й сліплять очі... Харитон зцупив кашкета й перехрес­тився, стовчи на колінях, як на молитві, — губи йому тремтіли... Це дитинство! Як же ж миготить мечами! Як виграє веселкою! Як розсипалося діамантами враз!.. Аж всім ніяково на Харитона дивитися, бо в нього очі повні сліз, — ті вічно усміхнені очі в павутині добрих старечих зморщок.
«Ще краще! — шепотить Харитон, — ще краще...» — Він шепотить сам до себе.
І кожен знає, що як він сам доживе до такого віку... Але чи доживе?!
По воді десь здалека стеляться звуки оркестр, наладовуваних до свята: хтось пробує валторни й корнети, баритони й кларнети, — утворює дику какофонію, але вона не ріже вухо, стелиться по воді разом з легенькою ранковою парою над ситнягами.
Почувши звуки випробовуваних далеко труб і кларнетів, компанія розділюється — всі хлопці попливли на звуки, взявши й Харитона з собою, щоб не спізнитися на початок свята. Решта, тобто «дівчата нашої країни», по­ет Олекса Вітер і Павло Гук з ними, попливли трьома човнами під гору, туди, де були легендарні печери, гроти, старовинний парк, рештки монастирських мурів з іржавими флюгерами... Для них маївка вже почалася: вони з тієї ряски впливли в казку.
І неначе справді в казці, їх зустрічає величний і ста­резний парк, не парк — діброва тисячолітня, гайда­мацька... Ходить в народі переказ, що тут справді були колись гайдамаки та що саме на цій горі після розгрому Мазепи під Полтавою сховалася купка м'ятежної стар­шини, щоб продовжувати боротьбу, і тут-таки їм пости­нано голови... Але сучасники не пам'ятають тієї сивої давнини, не знають її. Вони знають минуле дещо ближ­че. От Павло Гук, веслуючи й дивлячись на надзвичайну красу природи, по якійсь невловимій асоціації згадує арцибашівського «Саніна», що він його недавно прочитав, потягши в редакції зі стола Страменка. «Це було тут», — снується йому в голові...
«Це ж тут, в оцих дібровах і в цих печерах і гротах, се­ред цієї дивної краси й величі той арцибашівський сатир Санін млів в еротичнім чаду й ганявся за Карсавіною, шу­каючи закутків, де б йому ту прекрасну самичку насісти»... Тут Павлів погляд падає на схилене Атине обличчя, ося­яне віддзеркаленими водою сонячними зайчиками, і він буйно червоніє від замішання, ніби це він уголос висловив таку занадто радикальну думку, хоч і осуджуючу того амо­рального Саніна: Йому стає соромно. Які похабні речі з тієї чортової книжки перелізли йому в голову! Ну й не отрута то?! Жах! Чортова книжка! І знову, як і вперше, ко­ли він ту книжку дістав, його опановує здивування, як ця жахлива проказа опинилася в редактора на столі. Він са­ме через це перечитав її уважно всю, щоб знати, що читає редактор і культпроп, та й поробив зо зла виписки, готу­ючись до спеціальної доповіді про маразм розкладу в ко­лишній царській імперії в епоху її особливого упадку, та й щоб рикошетом проїхатись по сучасності, — доповідь вважав за конче потрібну, оскільки така книжка ходить по руках (факт незаперечний!) в цю зовсім іншу епоху. Цитат він наробив багато, і тепер от те раптом все зринало з нього, перлось на язик, аж мусив прикусювати його, щоб щось не бовкнути, — аудиторія не підходяща. А думка все кружляє над тим чортовим Саніном... Бо так хвилююче перегукуються луни в діброві, нібито там десь на купаль­нях кричить тая злякана Карсавіна... Десь дзвінко, заго­нисто верещать сміхотливі дівчата. А тут ось такі чарівні його подруги, так воркочуть між собою грудними голоса­ми, а кругом така краса невимовна, а її ж колись занечишував той плаский міщух всеімперський!.. Ні, він мусить якось на ньому помститися!
Компанія молоді пливе в красі казковій, хлюпає во­дою, опустивши в неї руки, оглядає старезні дуби-велетні, що стоять, як варта, як передовий гайдамацький загін на крутому березі, покручені бурями й часом, але уперто вчепившись в землю і в каміння, обхопивши йо­го грубезним корінням... Потім вилізли на берег і огля­дали парк, печери, гроти, старовинні мури й різні будівлі за мурами на горі... Настрій урочистий, святко­вий, сонячний, красою величавою та й смутком руїн по­роджений.
«От...
Це тут арцибашівський Санін млів в еротичнім чаду й ганявся за Карсавіною!..» — далі Павло опустив про самичку те, що стояло занотоване в його конспекті при­готованої прилюдної доповіді, опустив, бо аудиторія не підходяща, щоб все говорити, і сказав наступний уступ: «Пласка «любов» знудженого всеімперського міщуха, самодура й циніка, загримованого Арцибашевим під са­тира, чи пак під «сина сонця», шаліла тут колись і кала­мутила та занечищувала оці прекрасні води й оцю ве­личну чистоту природи нашої ...» — вийшло гарно, об­разно. Можна сказати, зворушливо. Ні, він таки хоч ско­рочений варіянт своєї доповіді, а прочитає. Бо занадто він тим наповнений і чомусь те все йому муляє сьогодні. Якийсь дух неспокою, неусвідомленої досади й тривоги засів і під'юджує його. А ці ось супутники — майже всі нетутешні, та ще й зовсім зелені. Де їм про те знати. А мусять!
«Ось тут він ганявся... О!»
Перед ними мальовничі, праісторичні гроти, а поруч — таємничий, монументально вимурований і різними за­писами людськими обписаний вхід до таємничих і «страшних» печер... Страшних, бо нібито безкінечних і заплутаних, як печери святої Лаври в Києві або як древні християнські катакомби десь в невідомій Італії.
«Люди в печерах молилися Богу (даремно, звичай­но), прикладалися до мощей (теж даремно) і страждали на цій землі від злиднів і наруги чужої, а він іржав тут, той всеросійський прославлений «півінтелігент», той плаский міщух всеімперський, що від великих рево­люційних ідей, від революційної істерії вдарився в дру­гу крайність — в оголений жереб'ячий цинізм...»
Дівчата розсипаються сміхом, червоніють.
«Ні, так не піде, — думає Павло, — цілий конспект треба буде переробити, занадто радикально все».
Перед ними на узгір'ї над мальовничим крутим урви­щем рештки розкішного якогось павільйону, чи готелю, чи ресторану над шпильчастим, мовби кремлівським, муром монастирським, мохом порослим.
«Ага! Це й тут він млів і гасав!.. — не витримав Павло. — Це тут колись колонізатори, помираючи від нудьги, сплодженої неробством, вбивали час за преферансом, вином і еротикою... Доки... Доки не вдарила революція і не поодтинала їм голів, а разом з ними й всіх знарядь до пре­ферансу, до вина й до еротики...» — Павло поперхнувся, дівчата розсипаються реготом, дзвінким, перламутровим.
— Браво, «професоре»!.. Професоре історії!.. Ну, далі!.. Ха-ха-ха...
«Ні, брат, — думає Павло, — так не піде!» На тому лекція Павлова й скінчилася. «А шкода! Шкода. Тільки ж авдиторія — ну, зовсім непідходяща». Бо тих цитат, що він понавибирав з тієї повчальної книги і коментарів, що він подавав, навіть не кожне мужеське вухо зможе витри­мати. А прочитати б треба. Тим більше, що йому здаєть­ся чомусь, ніби герої тієї книги зовсім і не повмирали.
Ата згадала, що вона теж читала цю книжку, бо підсу­нув той Добриня-Романов колись, порядком, так би мо­вити, «виховання молоді», — і книжка та пласка викли­кала в неї огиду, страшну огиду своєю павіанячою мо­раллю. Почуття тієї огиди зринуло й зараз...
— Що це вам дався той Санін!
— Та я ж мовчу вже...
— Де ж ви мовчите, як ви щось там бубоните про «світловолосу фігуру боголюдини, що прийшла в цей світ, щоб бачити сонце, а тим часом підглядає голих дівчат на купальнях...».
Загальний регіт. Павло справді був спійманий Атою на тому, що, йдучи біля неї, мурмотів сам до себе, глуз­ливо цитував з пам'яті якийсь уступ з книги та свою їдку заувагу до нього.
— Та то я так.
— Киньмо. Світ такий хороший. Бачите?! Навіщо ж його псувати згадками про різних там паскудників і їхні паскудства. То все давно минуле...
— Ви думаєте? Мовчанка.
— Цитьте! Ось слухайте!..
Над рікою розгорнувся й поплив широкий і гойдливий мотив... «Я бачив, як вітер березку зломив...»
Грала духова оркестра там десь, за широкими про­токами, там, де височіли, як зелена хмара, буйні ліси Доброславівки.
— По конях! А то все відбудеться без нас!
Але замість бігти, всі дівчата стали прислухатися до вальсу, як зачаровані... Широка невидима ріка звуків десь зринула й завирувала, й потекла упоперек, через ріку блакитну, потекла через прекрасний ранковий світ.
«Я бачив, як вітер березку зломив ...»
Звуки котилися над сонячними луками, над зеркальними водами, гойдали блакитним повітрям мерехкотливого ранку, — і здавалося, що все затанцювало, загой­далось мрійно — трави й дерева, й проміння рос, і бджілки над квітами, й метелики... Дивно! Слова ж у цьо­му вальсі, як відомо, печальні, та й мелодія ніби жур­лива, а от зараз така вона радісна, легка, гойдлива, за душу бере, пориває гойдатися й упиватися тим ритмічним, молодим колисанням, ноги стають пружи­нясті й ступають не на п'яту, а на пальці, на самі кінчи­ки, хочуть відірватися від землі й піднестися в усміхне­не, радісне небо...
Дівчата похапалися руками одна за одну, побралися парами й закружляли по сонячних плямах широкої алеї, і викружляли так у молодому вихорі на сліпучозелену галявину, як на сонячний майдан... Закидали го­лови аж на спини й мружили й приплющували очі, хмеліючи від шуму крони, розгойданої мрійливим рит­мом вальсу...
«Я бачив, як вітер березку зломив...»
Звичайно, він її зломив з любові, цілуючи, а потім знову піднесе, й вони загойдаються, попливуть в вальсі кохання... І березка буде щаслива до безтями, залюблена...
— По конях! А то все відбудеться без нас!
Пострибали в човни й попливли туди, на музику, не­мовби метелики полетіли на сяйво... В човнах пливли й під ритм вальсу гойдалися з боку на бік, замалим не черпаючи води бортами, — виробляли «па» звиненими руками... Туди, на мрійливу, ліричну музику, — колисан­ку закоханих і юних!
* * *
Яка краса відродження країни!
Ще рік, ще день тут чувся плач рабів,
Мовчали десь святі під попелом руїни
І журно дзвін старий по мертвому гудів...
Петро тре очі. Це було ось тут! На оцій ось стіні. Колись. Чорний оцей величезний квадрат тоді був за­писаний малиновими літерами з золотою лиштвою, а кожна перша літера в рядку — візерунчаста. Це був вогненний клич. Намальовано його любовно, так са­мо патетично, як і звучав він, якимось героїчним но­вим небаченим шрифтом. А підписаний був цей тріумфальний крик душі незнаним, але таким вабля­чим, магічним ім'ям — «О. ОЛЕСЬ».
Що за «О. Олесь»? Що за «О. Олесь», що має таку силу слова і що так потрапив сказати за всіх, вислови­ти загальний крик воскреслої душі, її радість і шал? Хто він? Який він? Кожне їхнє серце перед цими сло­вами тоді трепетало, завмирало перед цією стіною, як перед великою скрижаллю з божеським одкровен­ням...
Петро сидить посеред великої, заснованої павутинням і заваленої якимось мотлохом залі на покривленому стільці верхи й дивиться на величезну стіну. Стіна облуплена й по­рожня, гола. Нічого на ній не написано. Анічогісінько. Ли­ше посередиш на ній велика чорна пляма, як могила, як прапор жалоби: кілька квадратових метрів старанно зама­зано не то дьогтем, не то друкарською фарбою... Ні, спер­шу облуплено, а тоді вже замазано. Зроблено фундамен­тально. І виглядає та пляма, як рілля восени. Ото там і був той напис... Петро сидить верхи на стільці, поклавши на бильце руки, а на руки голову, і дивиться, не моргаючи, на велику пляму... «Яка краса відродження країни!!!» Він заду­маний, запечалений. Пляма оживає, мерехтить, як і давно колись, грає фарбами й вібрує тріумфом:
Яка краса відродження країни!!.
Ще рік, ще день тут чувся плач рабів...
Воскресає дитинство, воскресають дні першої-найпершої юності, великі надії, гарячі святі поривання... Шумить, шумить, шумить дитинство —
Ми дзвіночки, лісові цвіточки,
Славим день!.. Славим день...
Петро тре очі, мружиться й зітхає. Чорна брудна пля­ма. Брутальна і жорстока. Немилосердна... Пустеля. Руїна. Смерть. Порожнеча. Він проводить очима по залі, заваленій старим реманентом чи утильсировиною, дивиться на повибивані вікна вгорі, захаращені паву­тинням і пилом, дивиться на повиламувану місцями підлогу, на похабні написи внизу по стінах, в межах засягу людської руки («в межах можливостей!») і втягає го­лову в плечі, спирає її підборіддям на груди, заплющує очі й так сидить...
Він тут один. Це він утік сюди, шукаючи спокою, утік від тих там, серед яких він зайвий і чужий, що прийшли десь сюди на квітучі гори, на тихі води, в веселі діброви справляти своє свято. Це ж сьогодні масова «культвилазка»... І він приволікся теж... Тільки він приволікся сторо­ною, слідом, за тією дівчиною, нишком, небачений і не­знаний, тягнучись за нею серцем. І пройшов навіть поуз біля печер, непомічений. Пройшов мимо них — мимо ве­селої компанії — мов тінь, стороною, лабіринтом пере­снованих стежок і зник у гротах. А тоді крізь підземну плутанину печер, лише йому одному знайомими ходами пройшов на інший бік... Лише око зафіксувало моментальну відбитку похиленої уважно голівки та вухо схопи­ло чиюсь веселу тираду про Саніна арцибашівського:
«Це ось тут арцибашівський Санін млів в еротичнім ча­ду й ганявся за Карсавіною...» — такий комічно-поважний тон, як то буває в провідника при обходах музеїв. — «Плас­ка любов всеімперського мішуха, самодура й циніка...»
Далі Петро не чув. Щасливо прослизнув, уникнувши зустрічі. Навіщо він їм! Сама-бо його поява приносить не­щастя. Шукаючи самоти, Петро забрався сюди, його впус­тив сторож цієї «цитаделі модерної цивілізації», що явля­ла собою нібито музей сільського господарства, а фактич­но поки що тільки зруйнований чужий храм, обернений на пустку, завалений всіляким сміттям. Сторож впустив йо­го як старого знайомого й лишив тут самого.
Боже, в що можна обернути красу і велич! І як можна зганьбити найкращі людські надії й людські пориви! Боже...
Петро сидить, схиливши голову на руки, й журба та жаль обступає його. Яка мерзость! Яке запустіння! А тут же не тільки «чаділа пласка любов всеімперського міщуха», тут цвіла й інша любов, справжня, велика любов, і цвіли інші серця.
Ми дзвіночки, лісові цвіточки,
Славим день, славим день...
Чорна пляма, накладена новими інженерами й будівничими людського щастя (офіційного щастя), бру­тальна і немилосердна, заступила світ. Петро не хоче дивитися на неї й заплющує знову очі; очі уперто див­ляться внутрішнім зором, не хочуть примиритися з чор­ною плямою, уперто ігнорують і не визнають її, стира­ють її геть — нема! — і перед ними знову горить, вічно горить і вічно горітиме, той тріумфальний крик душі, воскреслої з мертвих:
Яка краса відродження країни!!
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Буйний вітер - 22
  • Parts
  • Буйний вітер - 01
    Total number of words is 4638
    Total number of unique words is 2244
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    40.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 02
    Total number of words is 4622
    Total number of unique words is 2307
    27.0 of words are in the 2000 most common words
    36.7 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 03
    Total number of words is 4718
    Total number of unique words is 2241
    28.0 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    45.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 04
    Total number of words is 4688
    Total number of unique words is 2193
    26.3 of words are in the 2000 most common words
    36.9 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 05
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 1880
    30.3 of words are in the 2000 most common words
    41.5 of words are in the 5000 most common words
    46.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 06
    Total number of words is 4273
    Total number of unique words is 2135
    23.7 of words are in the 2000 most common words
    32.5 of words are in the 5000 most common words
    39.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 07
    Total number of words is 4663
    Total number of unique words is 2223
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    34.3 of words are in the 5000 most common words
    40.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 08
    Total number of words is 4762
    Total number of unique words is 1935
    31.3 of words are in the 2000 most common words
    43.0 of words are in the 5000 most common words
    48.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 09
    Total number of words is 4656
    Total number of unique words is 2163
    25.6 of words are in the 2000 most common words
    37.0 of words are in the 5000 most common words
    42.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 10
    Total number of words is 4637
    Total number of unique words is 2312
    24.5 of words are in the 2000 most common words
    34.1 of words are in the 5000 most common words
    39.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 11
    Total number of words is 4619
    Total number of unique words is 2331
    25.2 of words are in the 2000 most common words
    35.6 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 12
    Total number of words is 4568
    Total number of unique words is 2275
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 13
    Total number of words is 4751
    Total number of unique words is 2233
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.2 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 14
    Total number of words is 4667
    Total number of unique words is 2177
    29.7 of words are in the 2000 most common words
    40.6 of words are in the 5000 most common words
    45.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 15
    Total number of words is 4603
    Total number of unique words is 2166
    27.4 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    43.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 16
    Total number of words is 4464
    Total number of unique words is 2190
    25.4 of words are in the 2000 most common words
    35.9 of words are in the 5000 most common words
    41.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 17
    Total number of words is 4716
    Total number of unique words is 2267
    27.9 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 18
    Total number of words is 4643
    Total number of unique words is 2247
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.7 of words are in the 5000 most common words
    43.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 19
    Total number of words is 4776
    Total number of unique words is 2227
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    40.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 20
    Total number of words is 4827
    Total number of unique words is 2145
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 21
    Total number of words is 4624
    Total number of unique words is 2414
    22.9 of words are in the 2000 most common words
    32.2 of words are in the 5000 most common words
    37.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 22
    Total number of words is 4646
    Total number of unique words is 2339
    24.8 of words are in the 2000 most common words
    34.4 of words are in the 5000 most common words
    40.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 23
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 2296
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.2 of words are in the 5000 most common words
    42.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 24
    Total number of words is 4627
    Total number of unique words is 2229
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    37.3 of words are in the 5000 most common words
    42.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 25
    Total number of words is 4449
    Total number of unique words is 2002
    29.3 of words are in the 2000 most common words
    40.1 of words are in the 5000 most common words
    46.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 26
    Total number of words is 4737
    Total number of unique words is 2070
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    47.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 27
    Total number of words is 4428
    Total number of unique words is 2256
    23.2 of words are in the 2000 most common words
    31.6 of words are in the 5000 most common words
    36.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 28
    Total number of words is 4696
    Total number of unique words is 2266
    25.5 of words are in the 2000 most common words
    36.0 of words are in the 5000 most common words
    41.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 29
    Total number of words is 4585
    Total number of unique words is 2309
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    41.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 30
    Total number of words is 4525
    Total number of unique words is 2284
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    36.3 of words are in the 5000 most common words
    42.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 31
    Total number of words is 800
    Total number of unique words is 487
    36.9 of words are in the 2000 most common words
    45.6 of words are in the 5000 most common words
    50.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.