Latin

Буйний вітер - 19

Total number of words is 4776
Total number of unique words is 2227
25.9 of words are in the 2000 most common words
35.5 of words are in the 5000 most common words
40.9 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
Ата задкує помалу, а дід, заховавши монету, сидить якусь мить, ворушачи устами. Потім помалу зводиться. За ним зводиться й його кудлатий пес, з ковтуном на хвості. Звівшись і тримаючись за стовп, дід повертаєть­ся лицем на схід на дитячий голос — звідти біжить ма­лесенька дівчинка, замурзана й простоволоса, — пово­датарка, значить. Вона підбігла радісна, але перед чужи­ми людьми враз згорнулась, як колючий їжачок, зніти­лась і зиркала спідлоба: дід помацав її за голівку, погла­див ніжно, потім сперся рукою на плече й вони пішли, — дід, пес і дівчинка.
Ата теж обертається і йде. Їй ніяково. Ніяково, бо що таке двадцять копійок! Харитон бурчить ревниво:
— І що ви з таким дурним дідом встряєте в розмову!
— Чому ж дурним, Харитоне Григоровичу?
— Бо дурним... Прізвище йому перемінили!.. Всім дурням прізвища перемінили, звісно! Розумний не дав­ся... От мій дід! Як був мій дід Кулик, так і я Кулик!
Ата сміється. Вона сміється з Харитонової просто-лінійності й віри в добру волю, що, на думку Харитона, фактор рішаючий і головний завжди й повсякчас. А тим часом... А тим часом буває так, що й не питають ані дум­ки, ані волі, якщо вірити тому ж таки «дурному дідові»...
* * *
З базару вони йдуть через міський парк.
При вході до нього ви-и-исоко мерехтить дзеркальна земна куля, на щоглі. Куля велика, мабуть з метр в діаметрі. Моря на ній викладено з шматків люстра, материки з кольорових черепків різних, СССР — з черво­ної емалі. А на тій червоній емалі той, хто робив її, ма­буть, зумисне утяв штуку: взяв і на півдні тієї емалі, десь між Дніпром і Доном зробив біле колечко, а в нього встромив червоний прапорець з серпом і молотом, а під колечком написав — «Н а ш е». Всім цей суперпатріотизм митця сподобався. Начальству ж він сподо­бався особливо. Звісно — їхнє місто, це пуп землі. Центр. Головна точка. Виправдання ж а чи логічна мо­тивація? Будь ласка: оскільки ця земна куля стоїть в їхньому власному місті, то чи не мають вони права по­значити на ній точку, де саме вона стоїть?! Навіть тре­ба би було й парк там намалювати. І навіть намалюва­ти, як у тім їхнім парку стоїть сніжно-білий (гіпсовий) бюст Сталіна на мармуровому п'єдесталі по один бік входу до головної алеї, а по другий бік — Шевченка (мармур, звичайно, мальований на фанері). І тільки те, що ті бюсти не можна намалювати на тій земній кулі в великому масштабі, стало на перешкоді здійсненню та­кої гарної ідеї самого голови міськради.
Ата й Харитон сідають на старезній дубовій лавці під старезною липою перед круглим, осяяним сонцем, май­данчиком супроти головної алеї й трохи відпочивають. Після такої вранішньої «фіззарядки». Ата дивиться на високі ялини, на розложисті клени, на зяблика, що стри­бає по доріжці в сонячних плямах, й сидить задумана, — згадує ту людську шалену біганину, згадує крутію чутих слів і вигуків, шибеничного гумору, калейдоскоп неголе­них облич, химерних прізвищ, пісню про «Морозенка», історію з «Гусаковим»... А Харитон чертить щось па­личкою на пісочку.
— Називайте мені... — каже Ата раптом. — Що?
— Прізвища.
— Та які? — дивується Харитон, спантеличений та­ким «наказом».
— А взагалі. Всі, які знаєте. Тутешні... Називайте!
— Ага. Ну, добре... — і Харитон починає бубоніти, як псаломщик у церкві, ніби читає «Апостола»: ...Мегера, Пидоря, Легеза, Колот, Бойко, Черевик, Чоботар, Гилимей, Дідич, Гопка, Кобка, Перебийніс, Лойко, Ловикота, Гречка, Путря, Одуд... Ну? — зупиняється він.
— Далі, — каже Ата, закинувши голову на бильце лавки й заплющивши очі й так слухаючи Харитонове бубоніння.
— Та навіщо вам?! — упирається Харитон.
— Треба, — каже Ата, не розплющуючи очей. — Для п'єси треба...
— А-а... — здогадується Харитон і бубонить далі вже веселіше, «раз для пієси»:... Каплун, Шапарь, Бубир, Лю­тий, Рябий, Попільнюх, Шандиба, Горленко, Сопітько, Скубак, Драшман, Качайло, Міняйло, Посипайло, Грабовський, Курило, Кочак, Косяк, Масєка, Хорошун, Го­ворун, Бігун, Пінчук, Богун, Лендер, Гарбуз, Батюк, Матяж, Рубан, Урбан, Дубовий, Лиховий, Кутовий, Мазур, Сахно, Махно, Смалій, Палій... Ну?
— Далі, — каже Ата. — Це все тутешні?
— Тутешні. Це всі, которих я сам знав.
— Добре. Далі...
— ...Барабаш, Гармаш, Карабан, Чабан, Соловей, Ко­рабельний, Колісник, Скляр, Сич, Индик, Бабич, Лойко...
— Лойко вже був!
— І-і, ти, голова мала, а пам'ятуща ж!
— Спасибі.
— Та на здоров'я... Значить Лойко вже був, ну на йо­го місце Боголюб, Хацько, Зелений, Чорний, Ханько, Пхайко, Базалій, Лябах, Суходоля, Недоля... Безрідний... Безхатній... Безкоровайний... Без... Ну?
Це «ну» вийшло благально, бо вже Харитон заморив­ся. Але Ата немилосердна, вона вслухається в звучання прізвищ, щось думає собі й каже: «далі»!
— Ф-у... Ну, ще — Тишко, Гришко, Харько, Кривонос, Кривов'яз, Дубов'яз, Бальбо, Мазепа, Мазій, Пуп, Медя­ник, Губарь, Дудар, Сідельник, Мельник, Загребельний,
Йонда, Цигип, Ботик, Чумак, Прунь, Волох, Довгопол, Канівець, Горобець, Луговий! Садовий!!. Карпо!!. Вовк!!. Ведмідь!!. Вареник!!! Сметана!!! — вже Хари­тон починає все дужче й дужче наголошувати прізвища, ніби забиває палі, — він сердиться. — Ну? — уриває він: — вже б і годі! Тут вже й на дві п'єси вистачить!
Ата мовчить. Лише ледь проходить посмішка з-під заплющених вій, як жмурка по воді, від останніх слів. Харитонові здається, що вона спить, заколисана бу­ботінням, і він замовкає. Мовчанка. Харитон дивиться скоса на Ату й посміхається — «спить».
Але Ата не спить, вона снує якісь химерні думки, навіяні тією чередою чудернацьких прізвищ, блукає уявою в тих часах, в героїчних, древніх, давно забутих часах, коли всі ці прізвища народжувалися, росли, гриміли — всі ці Мазепи, Богуни, Кривоноси, Перебийноси... Повертається до сьогоднішньої паради носіїв тих усіх героїчних прізвищ, і чомусь їй робиться тоскно, і чо­мусь їй робиться жаль. Але не так і не того жаль, як тій старій Чоботарисі, а якось інакше і чогось іншого жаль. Жаль за великим, за героїчним. Жаль за людьми не-равликами, де ж вони?!. Мовчанка.
— Добре, — каже Ата нарешті, не розплющуючи очей, а Богомазови?
— Ге-ге, дочко! — сміється Харитон. — А я думав, що вже заколихав вас, затуркав-забуркав тими Бугарами та Бальбами! А це ж ще тільки трішки було й то тільки козацькі прізвища. Це ж вам треба знати, що отакі прізвища, як Кулик («Харитон Кулик!» — поправляє Ата важно), еге ж, Харитон Кулик, авжеж! Так це все ко­зацькі прізвища. А ще є різні там на «ко» — ІваненКО, ПавленКО тощо, — так то все такі, некозацькі, а вже їхніх дітей і онуків. Таке, катзна-що... А їх же до біса! Найбільше. Називати?..
— А Богомазови? — допитується Ата про своє.
— Та й Богомазови ж — це теж з козацького коріня. Тільки корінь всох. Це були Богомази! Прадід був Богомаз і дід Богомаз. А потім чорт узяв і причепив хвости­ка, та й стали вони, як і той дід-сліпець, «Гусаковими». Ге-ге, може б якби не постарався той чорт, якби не при­чепив того хвостика, так вони не стали б і багачами. Так воно ж і обратно ж біда! Препогано вийшло з тим ба­гатством, все кінчилось нічим... Не дай Бог!..
Харитон замовкає. Чекає дальших запитань. Ата мовчить.
«От, — думає вона, — і хто після цього скаже, що від часів Гоголя тут лишився тільки модернізований колек­тивний чорт?!»
— Ну, досить Вам для пієси? — питає Харитон.
— Досить, — каже Ата тихо, — тут на сто... на тися­чу п'єс, Харитоне Григоровичу!.. Спасибі.
Їм уже пора бігти, але вони ще сидять. Тут так гарно сидіти. І гарно думати. А ще краще б — нічого не дума­ти... Сидіти й дихати, заплющити очі й нехай вітерець голубить лице, скроні, брови, шепоче на вуха щось... Так тут гарно, затишно, пустельно. Так вони сидять ще кіль­ка хвилин.
— Го-го! — вибухає раптом Харитон захоплено, — танцюють!! От танцюють!!.
— Хто? — розплющує Ата очі.
— Та он. Бач, як гатять! От гатять! —Тахто?!
— Та он! он! вгорі.
— А-а. — Ата сміється.
Насупроти них ротонда для оркестру, а на ротонді — група: двоє садять гопака навприсядки, а третій грає на бандурі. Це скульптурна група... Колись, як Ата вперше побачила цю скульптуру, здивувалася — як тая ротонда не впаде під таким тягарем!.. Та то бу­ла не справжня скульптура, а мальована на дереві, а потім вирізана. Одначе зроблена так мистецьки, що зразу трудно відпекатися від враження, що то тяжка скульптурна група.
Танок іде з великою експресією.
— От дають, так дають!.. Ото тільки й танцю нашо­го, — каже Харитон, — танцю, можна сказати, всенародного. Ач як гатять вражі сини! Чобіт не настачиш!.. — очі Харитонові беруться смішливими зморшками.
Група являє собою, без сумніву, синів Тараса Бульби й самого Бульбу. Списано їх з якихось популярних ілюстрацій до «Тараса Бульби», тільки змушено грати й танцювати.
Остап і Андрій «гатять», аж іскри з-під чобіт летять, чуби мають, як прапорці, а старий Тарас приграє на бан­дурі й підморгує.
— А хто це? — питає Ата, зводячись, бо пора вже йти.
— Та той же Гарбуз, глухонімий наш великий худож­ник.
— Гм... І що це в вас тут — як порядний чоловік, так неодмінно каліка?
— Та де! Гляньте, як гатять!
XXIV
Ще про шукання
Коли би хтось подумав, що у місті Нашому тільки й шукань було, що колишні пошуки Давида за п'ятим коле­сом чи Харитоненка за своїм бюстом, а тепер пошуки чортячої артілі за «червоною свиткою», — коли би хтось подумав, що це тільки й шукань у місті Нашому, той би дуже помилився. Ні, у місті Нашому ще начальник давньої ЧеКа, товариш Рубінський шукає бібліотеку...
Давно, на світанку нової ери, коли гриміла революція, тут було дещо інакше, й інакші люди формували душу міста Нашого, воскресну після вікової летаргії... От був такий юнак, такий романтик, що з громом революції, ко­ли розпалася царська імперія, увірвався до міста Нашо­го по уламках тієї імперії, аби формувати душу міста На­шого... Це тоді, коли пробуджена душа тая не знала, хто вона, й чого вона хоче, й чия вона, «яких батьків», і, діставши волю, не знала, що їй робити, як ту волю підперти, і замість стати за неї муром, запрягала собі во­ли «круторогі», обмотувала їм роги стрічками, одягала сама широченні шаровари та й їздила по вулицях, бла­женно розвалившись на возі, маніфестувала собі, рекла­муючи при тій нагоді «пиріжки» й «борщ» патріотичної ресторації й кав'ярні братів Мазуренків, «патріотів» ве­ликих... Це тоді, коли на прапорах тих «патріотів» ще стояли імена старих апостолів і пророків з-під стягу «бєлого царя», проти яких власники «пиріжків» і «бор­щу» все-таки ще не могли збунтуватися, разом зі своїми волами «круторогими»... Та прийшов юнак, а з ним йо­му подібні, й приніс інші прапори, а на них імена інших пророків і апостолів, — інші від тих, що їх мали власни­ки «пиріжків», й інші від тих, що їх мають теперішні Страменки й Сазонови... Які то були імена й апостоли? Відповісти на це могла би хоч би й оця школа, що стоїть при центральній площі насупроти Успенської дзвіниці та обіч будинку теперішнього облпарткому. Тепер це вели­ка школа імені Леніна, і «богом» у ній, на образі нама­льованим і на головйій стіні вивішеним, є «Владімір Ілліч». Патрон, цієї школи й усіх діток, що в ній вчаться. До революції ж це було т. зв. «Высшее Начальное Учили­ще», і патроном у нім був імператор Ніколай Александрович Романов, теж на образі намальований і на го­ловній стіні у актовій залі вивішений. Але в міжчассі, тобто тоді, коли прийшов сюди той юнак формувати ду­шу міста Нашого, тут постала велика щкола імені ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА з паралельни­ми групами. А патроном її став, після викиненого Романова і задовго до появи «Ілліча», дехто інший. Спочатку всі стіни були геть очищені від всього дому Романових та всілякого його мотлоху, а тоді, на тім місці, де пишав­ся «імператор», з'явився імператор інший, справжній господар, великий пророк і революціонер, син цієї землі — Т. ШЕВЧЕНКО. А обіч нього, через усі стіни актової
Ось і такі шуканя є в місті Нашому.
Від часів національного відродження мало що лиши­лося в матеріальних пам'ятках. Але багато чого лиши­лося в людських душах. І так само багато чого лишило­ся й в душах Страменків та Сазонових. Там лишився страх. І це головне. А ще лишилася формула заклинан­ня, якою нові апостоли й пророки хотять підмінити історію, власне, уніфікувати минуле, звівши його до однієї, на їхню думку сакраментальної, формули, що ма­ла би те минуле осмішити:
«Ті прокляті боротьбисти!.. »
Чомусь вони все звалили в цю категорію:
«Ті прокляті боротьбисти!..» Тільки це оформлено мовою сучасних командувачів нарадою. Тобто — не «ті», а «еті».
І тепер, на поругання тим всіляким «істам» єретич­ним, новий дух віє над містом Нашим і лопотить прапо­ром тим червоним, що в'ється над Успенською дзвіни­цею, над тим місцем, де колись лежало Євангеліє Мазе­пи й де так високо підіймався дим стовпом та літав попіл і сажа від спаленої величі й гіпнотизуючої сили «північного сусіда»... Товариш Рубінський, невидимий, але, на жаль, безсмертний гібрид і ідейний пристосува­нець, вічний, перманентний «вихрест» шукає в потьмах «общепонятну» бібліотеку, скарб духовного плебейства.
Ось і такі шукання є в місті Нашому.
Хто має більше рації й хто заслуговує на більше співчуття — чи той дурник Давид, що шукав колись п'яте колесо, а чи товариш Рубінський, що шукає бібліотеку, спалену веселим і одчайдушним «істом», — це питання складне. Воно стоїть на історичному, можна сказати, порядку деннім міста Нашого.
Так-бо все в історії складено, що в ній, як і в житті матеріальнім, ніщо не пропадає. Бо навіть Давид одного дня ще раз воскресне. То що вже говорити про товари­ша Рубінського, ентузіаста розшуків «общепонятної» бібліотеки!
XXV
Данко Шигимага
«Ш-ш-ш-шо ж ти?.. ІП-ш-шо ж ти?!.» — шумить сосна угорі. — «Ш-ш-ш-шо ж ти?!.»
Шумить, ніби докоряє, ніби хоче відібрати знахідку, щоб не дивилася, щоб не підглядала чуже. Збентежена Ата озирається навкруги, — може, справді негарно, що вона зазирає в цю книжечку. Навкруги нікого — тільки вона та бентежна сосна, трохи обчухрана й покручена вітрами на голім пагорбі, над урвищем, аж наче нагну­лася й розставила віти, підглядає, захищає, хоче відійня­ти... Ата не втримується й знову розкриває книжечку, не книжечку — чийсь зошит, знайдений в прим'ятій траві, списаний дрібним акуратним почерком, — розкриває й приникає очима й всім серцем до дивних рядків:
«Я люблю Тебе безумно!..
Якщо ж я люблю Тебе безумно, то суть не в Тобі, а суть в Мені. Не тому я закоханий в Тебе, що Ти гарна, гарніша від усіх, а тому я закоханий в Тебе, і Ти гарніша від усіх, що в мене кипить кров і серце б'ється пружно... Як я стану старий, а Ти з'явишся до мене така сама пре­красна і юна, я вже не любитиму Тебе, бо не буду на те здібен, бо погасну... Отже, суть не в Тобі, а суть в Мені...»
Ата береться полум'ям, відчуває, що вона вся чер­воніє від хвилювання, їй чомусь видається, що ці слова адресовані до неї і що цей зошит, оправлений в тверді коленкорові палітурки і списаний пильним почерком, належить Йому, що це Він загубив його тут. Бо хто ще міг загубити власне серце отак десь у бур'яні? Хто ще є такий розсіяний і непритомний? Напевно Він... Це так, як з тими ескізами! Тут теж є малюнки — вони вкрива­ють поля й палітурки, хаотичні, химерні, але таланови­тою рукою шкіцовані, і це підтверджує здогад, — це Він!
Ата закриває книжечку, кладе на траву й схвильовано дивиться просто себе, ген на далекі луки й пагорбки, заткані блакитним димком, дивиться, а серце тріпо­тить, збентежене написаним... «Я люблю Тебе безум­но!.. Я люблю Тебе безумно!..»
Не важно, що за цими словами йде егоїстичне само­ствердження й до певної міри заперечення об'єкта, в який Він «безумно закоханий», не важно. Але ж Він «бе­зумно закоханий!!» Ата хвилюється, дивиться на кни­жечку скоса й знову тягнеться до неї рукою... А сосна шумить протестуюче: — «Ну, ш-ш-шо ж ти! Ш-ш-шо ж ти?! Та, ну, ш-ш-ш-шо ж ти!..» Ата відводить руку й ди­виться вгору, як злочинниця. Вгорі гойдаються віти й шумить бурун шпильок... Але то не до неї! Пустотливий вітерець налітає з лугу, гойдає віти, пестить, голубить сизо-зелені, коротко стрижені коси, обціловує радісно золотаві плями на раменах, і сосна, полонена до краю, відбивається від нього збезсилено, удавано-сердито: «Ох! Ш-ш-шо ж ти!.. Та ну, ш-ш-шо ж ти!..» — ніби соро-миться свідка, що внизу.
Ата бере книжечку й кладе її на коліна, пильно й жадібно оглядає кругом, — жодного напису, жодного на­тяку, чия вона, жодної помітки, що прозраджувала би її власника. І на титулі жодного такого знаку, лише дата — «1941 рік», і все. Ата швидко її листає... Засмальцьований зошит списаний то чорнилом, то олівцем хімічним. Чийсь щоденник. Ні, не щоденник, а запис почуттів і ду­мок, найголовніших і найважливіших у чиємусь житті, за­писаних, щоби не забути, не загубити. Записаних і ноше­них біля серця, але не підписаних. В стилі часу, часу рав­ликів і черепашок. Вислід обережності, а може, й просто данина епосі тотального знеосіблення.
Ата починає зосереджено перечитувати записи. Після шаленого зізнання в «безумній» закоханості ко­мусь, що так стрясло Атиним серцем, пішли записи, як шал своєрідного й крайнього егоїзму. Егоїзму радикаль­ного, неприхованого, але безспірно правого, от що дивно. Егоїзму, як протесту проти фальшу часу. Навіть в самій тираді про любов, що силою може сперечатися з ліпшими місцями в «Пісні Пісень» Соломона, голов­ним є егоїзм, самоствердження. Це світогляд. Дерзкий. «Як я стану старий, а Ти з'явишся до мене така сама прекрасна і юна, я вже не любитиму Тебе... бо погасну». Ату вразила гола й страшна правда. Так може людина говорити лише сама з собою. А головне — правда в самій суті, в глибині: там, як їй здалося, лежить велика істина про те, що «суть не в Тобі, а суть в Мені». І, як підтвердження сказаного, йде далі запис:
«Хтось сказав — найпотворніші в коханні робляться янголами. Це неправда. Або — це правда, але ця правда буде брехнею завжди, якщо не ро­бити уточнення — «вони робляться янголами не тому, що вони дійсно ними робляться, а тому, що вони таки­ми видаються комусь». Це й є доказ попереднього».
«І тому — я люблю Себе, а не Тебе! І навіть не шко­дую, що мені не судилося бути янголом!»
Жах. Але яка все-таки правда! По серцю йде холодок. Хто це? Xто це, що говорить про найпотворніших, і чому? Дивно. Гм... А в зошиті стоїть далі:
«Коли за струни скрипки зачепить навіть муха або тар­ган, то зринуть чарівні звуки, але ті чарівні звуки мелодійні видає не муха і не тарган, а скрипка!! Це головне!»
Жах! Якщо це Він написав, то це жах! Бути хоч навіть і «безумно» любленою, але тільки «мухою» — хіба це не катастрофа! Ата закриває зошит і кидає його геть. Але по хвилі тягнеться до нього знову. Щось тягне її, як маг­нітом. Розкрила. Після якихось незрозумілих обчислень, після фрагментів, здається з хемії, та відписів з таблиці Менделєєва, йде знову гірке, як полин:
«Все єрунда, якщо ти сам єрунда. І твоє кохання буде лицемірною брехнею, якщо ти здумаєш доводити їй чи собі, що це в ній суть і ти їй будеш вірний до смерті».
Який сатанинський егоїзм! Який егоїзм! Але що найдивніше — це що ось так хтось живий думає! Іменно хтось живий і ось так думає! Це ж написане не для ко­гось, не зі спеціальним розрахунком, що хтось цю писа­нину знайде та й читатиме, та й скаже: «Ах, як геніально! Ах-ах! Хто це сказав? Ах, це отой сказав! Який хоро­ший, розумний, геніальний чоловік! Ану ж закохаюсь я в нього!» Ні, це записано зовсім не для того. І ще що надзвичайно цікаве — ось так хтось сьогодні думає. Сьогодні. І навіть записує це. І навіть носить з со­бою. І навіть губить ось у траві.
Після якихось знову обчислень написано: «Якщо ти сам душею гарний, то й увесь світ гарний. Якщо ти сам ду­шею поганий, то й увесь світ поганий. Якщо ти сам ду­шею паскудний, то й увесь світ для тебе темний, і ніякий Бог тобі не допоможе, хоч ти стань і архієреєм... Це най­краще видно у мистців, які намагаються світ відтворити, — світ існує тільки переломлений через їхню «душу».
Ата зітхає, хмуриться, думає над чимсь напружено, потім розсіяно слухає, як шумить стара сосна бентежно і закохано, і дивиться в далину, в марево, що блукає ген десь за луками по далеких ланах на узгір'ях. Хистке і мінливе марево, як незбагненна людська душа, як невло­вима столика істина... Ата зітхає й береться читати далі.
Після знову якихось шкіців та ієрогліфів записано вірш Велимира Хлєбникова:
Звєзди — нєвод, риби — ми,
Вєчно прізракіу тьми,
А за цим, ніби в розвиток божевільного виразу бо­жевільного поета:
«Світ зовсім не такий, як він нібито, існує, а лише та­кий, яким він людині видається, і горе тим, що його пога­но бачать!.. Між матеріальним і нематеріальним не мож­на просунути і леза бритви. Напр.: стіна, побілена білою крейдою, без сумніву біла, але це якраз і найбільша брех­ня. Ніколи біла стіна не буває білою для людини, вона може бути тільки сивою, сіро-синьою, рожевою, фіалковою, нарешті, кольорово-мозаїчною, невідтворимою в словах взагалі. Колір сприйнятої людиною стіни зале­жить від цілої суми чинників — відстань, колір землі, колір неба, час дня, стан повітря тощо, тощо і, нарешті (і це найголовніше!), — властивості апарату сприймання того, хто дивиться. Але це все речі й чинники в тій чи тій мірі матеріальні, чи напівматеріальні, а от:
В кому кипить життя в грудях, в крові, тому й осінь ви­дається весною, прекрасною, поетичною, запашною, спов­неною глибокого змісту й чару... Тому й колір тієї «стіни» мертвої залежить ще від властивостей душі твоєї».
Хто це? Що це за такий провінційний «саморобний» філософ, що це за такий Сковорода? Ата вже хотіла кеп­кувати, — таж всі ці думки зовсім не нові й не оригінальні, досить-таки банальні, вона їх вже десь (і не раз) читала й чула, а може, навіть сама так думала й тому все це баналь­не, крім хіба першої тиради про любов. Але в той же час вона щось бачить у цьому значуще. А значуще те, що той, хто загубив цей зошит, записаних у нім думок ні в кого не позичав і не сплагіював, ці думки народилися в нім самім. Без сумніву. І вони, без сумніву,— це реакція на дійсність, на таку плескату й неоригінальну сучасну дійсність з її до розпачу й до нудьги смертельної плескатою філософією. Це реакція на равликову епоху.
Раптом її опромінює думка, що всі ці розумування і зовсім не банальні, а надзвичайно глибокі, трагедійні, з якимось недосяжно глибоким змістом. Ну, ось це:
«Світ об'єктивний недоступний людині, бо в її сприй­манні він геть втрачає об'єктивність, а стає суб'єктив­ним, узалежненим від обставин, що псують і спотворю­ють якість очей, стан мізку, шлунок і кров».
Ну, хіба ж тут не захований відчай, трагічна віра в те, що справжній світ інший, аніж той, що нас оточує, який «псує нам якість очей, стан мізку, шлунок і кров»! Інший, аніж той, який нас навчили ось так, а не інакше сприймати! Ні, це здорово! Ну, хіба тут не захована віра в прекрасне, якого людина даремно шукає в своїм оточенні, але яке існує тут-таки десь!? Хіба це не протест проти видимої мерзості, в ім'я невидимої краси? Хіба це не чиясь трагедія?!
Вражена цією думкою, Ата під цим кутом переглядає знову все написане в убогім зошиті. І приходить до ви­сновку, що це все зовсім не банальне, та що багато з цього роїлося вже й у її голові, може, не так сформульо­ване, але щось аналогічне з наставлення, і саме як ре­акція на жорстоку й тупу дійсність, як спроба її запере­чення... Отакі от хитрі викрути! Отаке от ластів'яче «сліпе метання» в шуканні виходу з мертвящого тупика.
А в кінці пішли деякі твердження й зовсім карколомні. Несподівані. Оглушливі. І оглушливі для Ати саме тим, що вони були ніби відголоском її власних болючих думок, глибоко-глибоко затаєних, нікому не показуваних, але та­ких, що їх, мабуть, не обминула жодна жива душа й муси­ла на них відповідати, бодай сама перед собою.
«Я безбожник? Брехня! Я не безбожник!
Безбожників нема. І нема безбожжя! Брехня, ми не без­божники! Ми не підпора офіційного безбожжя спекулятив­ного. Але ми й не слуги слуг байки про діда бородатого!..
«Н а ш е «безбожжя» в його усій справжній глибині — це бунт справжніх віруючих проти рабської ідеї про Бога, що не витримала іспиту. Та рабська ідея впала то­му, що була фальшем, перетворенням релігії в підмурівок для кривди й насильства. І тому вона впала. І впав той «бог» з малої літери. Але нова система на­сильства скоро підніме його з пилу — того традиційно­го офіційного «бога» з малої літери, покровителя влади й насильства. Але ми ні! Наша душа заперечує «бога» з малої літери, але не заперечує, ні, не заперечує Бога з великої літери. О, ні!»
Ого! Ата страшенно захвилювалася, а особливо від того, що стояло далі.
«Важна не тільки віра в Бога, це найлегше, але важна насамперед віра в людину, в можливості розкриття божеського в людині. І це головне, може. І це найтяжче. Тяжба починаєтся там, де фарисеї й слуги зла роб­лять з Бога пострах, щоб принизити людину й обернути її в червака, в раба, не в Божого навіть раба, а в свого влас­ного...»
Це щось несамовите...
«Безбожжя — це повстання Бога в людині, сотво­реній по образу й подобію Божому, проти поругання, проти намагання рідних слуг Тьми зробити з Нього жандарма, підпору влади земних душогубців».
Ата читає й не вірить своїм очам. Хвилюється від таких рішучих радикальних висловів, а не вірить очам, що ще когось ятрять ці думи, що ще хтось тліє над ни­ми душею. Здавалося ж, що люди геть здерев'яніли й з усім примирилися й що ніщо вже їх не пече й не му­чить. А тут ось маєш!
З того, що в такім малім зошиті так багато приділено місця думкам про Бога, видно, що її власника ця пробле­ма Дуже турбує, що хтось одчайдушно й помацки знахо­дить шлях з трагічного душевного провалля.
В кінці всієї цієї своєрідної дискусії невідомого з невідомим (але напевно з кимсь живим і конкретним, з ким можна дискутувати, довіряючись і не ризикуючи го­ловою), стояло, як заключне слово того, хто одержав перемогу й записав її:
«Атеїзму в вашому розумінні немає, бо в атеїстич­ному протесті нашому виявляється якраз ідея Бога, справжнього Бога, великого Бога-духа, боротьба за тріумф найголовнішого й найбільшого в ідеї про Бога, а саме — за розкріпачення «духу Бога живого», вдмухне-ного в людину».
Що це? Пусті слова? Словесна еквілібристика? Чи це крик душі? Це крик душі! Це без сумніву, крик душі! М'ятежні її шукання виходу з чорного провалля, спрага краси, світла і радости в цій епосі страху й порожнечі. І наче на підтвердження цього, в кінці стояло як девіз:
«Найвищою релігією єсть Любов!
Це релігія всіх релігій».
На цьому знайдена книжечка кінчалася. Схвильована Ата закрила її, схопилася й подалася. Вона тримала зо­шит під пахвою й бігла з парку до міста. Вона вже була певна, що це зошит Його. І тепер вона поспішала його Йому повернути. І при тому подивитися Йому в облич­чя, — як Він зреагує, і що він скаже. Це може бути шлях до Його душі. Вона твердо вирішила підійти до нього, подати знахідку й сказати:
— Ви це загубили. Я знайшла й повертаю вам. Будь ласка...
Він буде безмежно зворушений, розгубиться, подякує й поспитає... Неодмінно поспитає:
— І... ви ... все прочитали?
Спитавши ж так, він буйно почервоніє. А почервоніє тому, що:
— «Я люблю Тебе безумно!..»
Згадавши це, Ата сама буйно червоніє, губиться й уже не може уявити, як та вся сцена може відбутися, що скаже Він і що скаже вона.
Найкраще, мабуть, буде, як вона з Нього покепкує. Такий от непритомний філософ!
Але покепкувати Аті з Петра не вдалося. З тієї прос­тої причини, що ательє його було замкнене. Постукала — ніхто не обізвався. Ще — знову мовчанка. Засмучена Ата (засмучена тому, що втратила таку прекрасну наго­ду подивитися йому в очі та й прочитати в них, чи він справді «безумно закоханий», і трохи на нього навіть сердита, як він смів у цей час бути відсутній!) зайшла в бічне фойє й сіла на кріслі під рясною пальмою. І так сиділа, все не випускаючи зошита з-під пахви («Ану ж Він ось з'явиться й проходитиме мимо, вона зразу й за­ступить Йому дорогу й доручить!»).
В фойє працював Данко Шигимага. Художник. Моло­дий злючий горбань і дивак, і, кажуть, надзвичайно обда­рований хлопчина — маляр-портретист, скульптор і гра­вер і взагалі на всі руки майстер. Кажуть, що в нього вдо­ма є шедеври мистецтва — його твори. Але що в нього вдома — невідомо, а от він який неоковирний, непоказ­ний і нелюб'язний, немов їжачок колючий. Горбань... Проте Ата чим більше дивилася, тим більше дивувалася з того, що бачила. Горбань, стоячи на стільці перед вели­чезним полотнищем, нап'ятим на раму, щось там черкав олівцем, ставив якісь хрестики й коми, злазив зі стільця, одходив, прицілявся понурим оком, тоді знову злазив на стільця й щось черкав — ставив якісь риски. Все полот­нище було розграфлене, як зошит до арифметики, на рівні чотирикутнички, й він щось в тих чотирикутничках ловив... Потім горбань узяв великий пензель (щітяк), яким малярі фарбують вікна й паркани, потер-потер тим пензлем (щітяком) об замазане брунатною фарбою покладене на іншому стільці люстро та й почав ним ти­кати в полотнище. Він бив тим пензлем направо й наліво, штрикав просто, тер несамовито на однім місці й знову бив у всі боки, орудував, немов рапірою. Скида­лося на те, що він з кимсь уроєним на тім полотнищі воює. Ударить пензлем (щітяком) по люстру, а тоді — по полотнищу... Буквально за кілька хвилин (Ата навіть не зчулася, як то вийшло) з полотнища став визирати Сталін. Так і вродився. І з кожним ударом пензля він ставав все живіший, все чіткіший... Ата дивилася на гор­баневі руки, мов зачарована, — яка в них надзвичайна сила! Сам Бог сидить в тих руках або водить ними, бог мистецтва... А коли Данко Шигимага якось так химерно й зневажливо-легко повів пензлем і з того вмить в Сталінових зубах уродилася люлька, Ата не втрималась і засміялась.
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Буйний вітер - 20
  • Parts
  • Буйний вітер - 01
    Total number of words is 4638
    Total number of unique words is 2244
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    40.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 02
    Total number of words is 4622
    Total number of unique words is 2307
    27.0 of words are in the 2000 most common words
    36.7 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 03
    Total number of words is 4718
    Total number of unique words is 2241
    28.0 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    45.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 04
    Total number of words is 4688
    Total number of unique words is 2193
    26.3 of words are in the 2000 most common words
    36.9 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 05
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 1880
    30.3 of words are in the 2000 most common words
    41.5 of words are in the 5000 most common words
    46.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 06
    Total number of words is 4273
    Total number of unique words is 2135
    23.7 of words are in the 2000 most common words
    32.5 of words are in the 5000 most common words
    39.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 07
    Total number of words is 4663
    Total number of unique words is 2223
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    34.3 of words are in the 5000 most common words
    40.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 08
    Total number of words is 4762
    Total number of unique words is 1935
    31.3 of words are in the 2000 most common words
    43.0 of words are in the 5000 most common words
    48.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 09
    Total number of words is 4656
    Total number of unique words is 2163
    25.6 of words are in the 2000 most common words
    37.0 of words are in the 5000 most common words
    42.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 10
    Total number of words is 4637
    Total number of unique words is 2312
    24.5 of words are in the 2000 most common words
    34.1 of words are in the 5000 most common words
    39.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 11
    Total number of words is 4619
    Total number of unique words is 2331
    25.2 of words are in the 2000 most common words
    35.6 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 12
    Total number of words is 4568
    Total number of unique words is 2275
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 13
    Total number of words is 4751
    Total number of unique words is 2233
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.2 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 14
    Total number of words is 4667
    Total number of unique words is 2177
    29.7 of words are in the 2000 most common words
    40.6 of words are in the 5000 most common words
    45.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 15
    Total number of words is 4603
    Total number of unique words is 2166
    27.4 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    43.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 16
    Total number of words is 4464
    Total number of unique words is 2190
    25.4 of words are in the 2000 most common words
    35.9 of words are in the 5000 most common words
    41.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 17
    Total number of words is 4716
    Total number of unique words is 2267
    27.9 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 18
    Total number of words is 4643
    Total number of unique words is 2247
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.7 of words are in the 5000 most common words
    43.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 19
    Total number of words is 4776
    Total number of unique words is 2227
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    40.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 20
    Total number of words is 4827
    Total number of unique words is 2145
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 21
    Total number of words is 4624
    Total number of unique words is 2414
    22.9 of words are in the 2000 most common words
    32.2 of words are in the 5000 most common words
    37.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 22
    Total number of words is 4646
    Total number of unique words is 2339
    24.8 of words are in the 2000 most common words
    34.4 of words are in the 5000 most common words
    40.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 23
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 2296
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.2 of words are in the 5000 most common words
    42.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 24
    Total number of words is 4627
    Total number of unique words is 2229
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    37.3 of words are in the 5000 most common words
    42.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 25
    Total number of words is 4449
    Total number of unique words is 2002
    29.3 of words are in the 2000 most common words
    40.1 of words are in the 5000 most common words
    46.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 26
    Total number of words is 4737
    Total number of unique words is 2070
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    47.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 27
    Total number of words is 4428
    Total number of unique words is 2256
    23.2 of words are in the 2000 most common words
    31.6 of words are in the 5000 most common words
    36.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 28
    Total number of words is 4696
    Total number of unique words is 2266
    25.5 of words are in the 2000 most common words
    36.0 of words are in the 5000 most common words
    41.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 29
    Total number of words is 4585
    Total number of unique words is 2309
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    41.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 30
    Total number of words is 4525
    Total number of unique words is 2284
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    36.3 of words are in the 5000 most common words
    42.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 31
    Total number of words is 800
    Total number of unique words is 487
    36.9 of words are in the 2000 most common words
    45.6 of words are in the 5000 most common words
    50.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.