Latin

Буйний вітер - 18

Total number of words is 4643
Total number of unique words is 2247
26.5 of words are in the 2000 most common words
37.7 of words are in the 5000 most common words
43.2 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
ads place
— «Обрізан!...» — зашипів нагло з темряви котрийсь з «чортів», попередливо, тривожно. А другий на першого:
— Цс-с-с!..
На Аті все потерпло. «Обрізан»?! Господи, та це ж сам знаменитий і таємничий отаман чортячої шайки!
А той відмахнувся рукою в темряву і вклонився Аті театрально.
— Це правда... — і приклав руку до серця, явно па­родіюючи якогось театрального лицаря. — Я той чорт, що шукає «червону свитку»... До побачення.
Зовні це виглядало, ніби прощаються добрі друзі. В го­лосі «чорта» дійсно чортяча зухвалість і бравада. Та й як утриматися, щоб не порисуватися перед такою дівчиною?!
Ата — ні пари з уст. А як уже «чорт» сказав до поба­чення, Ата здобулась на слово:
— А як я закричу «Міліція!»? — промовила щоб бо­дай же щось сказати.
— Зіпсуєте знайомство. А втім, кричіть. — Бандит підняв весело руку, відсалютував по-піонерському і ка­нув у темряві.
— До побачення! — гукнув з темряви.
Ата шарпнулася в середину світляного кола й кину­лась навтьоки. Котрийсь засміявся з темряви на таку хапливість, і той сміх гнався за Атою, бринів їй у вухах, поки вона бігла вулицею до центру міста! «Чорти» ли­шилися в чорній безодні ярмаркової площі, а сміх гнав­ся назирці, такий грудний, таємничий, «чортячий».
Така фантастична пригода! Ну, не фантастична пригода?!
Від душі відлягло тільки тоді, як попереду замаячіла центральна площа, а над нею сіро-зелено-сталевий бу­динок театру. Ата зупинилася й засміялась голосно. Аж хтось з перехожих озирнувся злякано. А Ата засміялася від радості, що щасливо позбулася біди, а ще більше від думки, що, виходить, її ім'я шанується й серед бандитів! Теж мені популярність! Але це таки популярність, і та­ки це її вирятувало з біди!.. Йшла й сміялася.
Потім згадала фантастичну версію про те, як якісь бандити відкопали Оксану Петрусенко на цвинтарі, — і страх вернувся до серця знову й аж млосно стало. Ка­жуть, що бандити шукали в могилі не «червону свитку», а коштовностей, що їх нібито було покладено славній співачці в домовину. Не знайшовши коштовностей (а чи, може, й знайшовши), бандити, не стали закривати домовини знову, а лишили так, підвели Петрусенко в ній, і посадили, і начепили на груди плакат зі словами найулюбленішої пісні славної співачки:
Спать мені не хочеться,
І сон мене не бере!
Це, звичайно, велика популярність, але... Але Бог з ними, з такими поклонниками.
XXIII
«Фіззарядка»
Як страшно переходити Ярмаркову площу вночі!
Але як гарно вештатись по ній у великий базарний день!.. Звичайно, тут кожен день базарний, але є прості, а є великі базарні дні, що згідно прадавньої традиції бувають тільки двічі на тиждень — у середу й у п'ятийцю. В ці дні відбувається щось особливе, хоч і триває ду­же коротко, ніби химерний сон. Починаються улітку ба­зари ледь засіріє, а в пів до восьмої все вже розлітаєть­ся, як дим. Це тому, що всім треба на працю, ще й без запізнення, а тієї категорії суспільної, для якої базар був професією й усім сенсом життя, давно немає. То «дрібнобуржуазна стихія», «ходом історії» приречена на усунення. І не тільки приречена, а самою тією «історією» (у вигляді фінінспекторів та міліції) геть усу­нена. Доказом є цей базар. Тому традиція цих базарів дотримана тільки в календарі (середа й п'ятниця), а в усьому іншому це щось виключно нове й виключно оригінальне.
Це не базари, а якийсь масовий танок трудящих, фіззарядка чи фіззаправка їхня перед працею на фабри­ках, в заводах, в артілях, в установах, в порожніх крам­ницях, в переповнених лікарнях... В ці дні люди збіга­ються з усіх усюд і гасають на величезній цій ярмарковій площі великими юрбами, ніби на перегонах, — одні юр­би біжать сюди, інші — назустріч, а ще інші впоперек, тоді всі крутяться в водокрутні посередині, знову бурха­ють в різні боки й знову крутяться в гігантській людській веремії... А потім, коли вже «фіззарядка» зроблена й наближається восьма година, все розбігаєть­ся геть. Так, ніби й не було їх. І якби не боліли ноги, то здавалось би, що це був ранковий сон, візія недоспаної ночі, якийсь шабаш почманілих істот, фікція з похмілля.
Ата любила ці базари. Вона спеціально вставала в такі дні удосвіта, щоб пометушитися серед людей, щоб брати участь в тих масових людських перегонах, після чого потім ішла на працю й до півдня на праці куняла. Але варто було. Іноді вона пірнала в ту ранкову фантас­тику сама. Іноді з матінкою Оксани Чоботар. А іноді з Харитоном.
Якби хтось подумав, що ці базари подібні до старо­винних ярмарок, той би дуже помилився. Ата колись чи­тала (та й на сцені бачила і в фільмі теж) про гоголівський «Сорочинський ярмарок». Ну, це зовсім не подібне. Тут годі б шукати екзотичних циган і екзотичних Со­лопіїв Черевиків, і заквітчаних та закосичених дівчат, і зальотних парубків у старовинних смушевих шапках та театральних козацьких шароварах; і годі би шукати тієї фантастичної веремії краму, худоби, коней, птиці, збіжжя, свистілок і череп'яних опішнянських півників, іржання, ігігікання, музик і танців... Нічого цього не бу­ло. Кажуть, що раніше на оцій самій площі відбувалися такі самісінькі ярмарки, як і в Сорочинцях, та ще й кращі, але зараз і натяку на те немає. І Ата би ніколи не повірила, що тут могло щось подібне бути, коли би не Оксанина мати, з якою вони часто вештались по базару. Відсутність того, колишнього, не печалила Ату. Нема, то й нема, їй і так цікаво. Вона живе в такій епосі, в якій судилося. Не те матінка Оксани Чоботар. Коли вони плавали (де плавали, пробивалися!) по цьому людсько­му морю вдвох, Ата кожного разу наслухається бурчан­ня й зітхання «старої» Чоботарихи. В той час, коли Аті весело отак собі просто «товктися» серед людей, Окса­нина матінка, засапавшись від поспіху, бурчить:
— А Боже ж ти мій! Все геть як крізь землю прова­лилося! Та було ж!.. У цих от рядах — молоко, масло, сир і мед, і... А у оцих поруч — яйця, кури, курчата, кач­ки, гуси, індики... йшов такий довгий перелік, що в Ати паморочилась голова і переставала сприймати ту безкінечну номенклатуру речей, що продавалися «ось у цих рядах». Те саме, коли вони підходили до «зелених рядів», потім до тих, де — колись — продавали худобу (знову перелік — свині, вівці, телята, поросята, корови, коні...) А тут — зерна було!.. А тут — кавунів!.. А муки! А круп! А ягід! А... А... А... А народу! З усіх кінців, з усіх сел, хуторів, містечок і інших міст!.. Самих старців та лірників було більше, як тепер продавців та покупців, і всім подавали люди... Ата сміється. Вона сміється тому, що їй приходить в голову жарт відносно старців, їй хо­четься заперечити це твердження, бо, на її думку, щодо старців, то цей час просто непереможний, його не мож­на затьмарити ні тепер, ані у всіх майбутніх віках. Ось їх ціле море, а ще ж неприсутніх скільки! Але вона тільки сміється, а каже не те:
— І то так жалко того старого!? Все одно ж не вер­неться...
— Та не вернеться, дитино, — зітхає «стара» Чоботариха примирливо й беззлобно. — І ніхто за ним і не жаліє. Чого дарма жаліти, коли не вернеться. Ні, ніхто за старим не жаліє, але ж і новим ніхто не дорожить... Вийшло катзна-що з того «нового». Тьху!.. Я вже свого пиляю, пиляю, куди їхні очі дивилися, як ту революцію робили! Нароби­ли... А бодай його... А переробляти й нікому... — стара вже сміється з того, що вони «наробили», а нікому «пере­робляти»... І ця заклопотана жінка, це не така собі проста міщанка, вона була колись студенткою, потім вчитель­кою і також «революціями захоплювалась», боролась за «нове життя, за крашу долю всіх». Та потім — «біда заїла, отакі різні Оксани та Володьки, мал мала ще менша світ заступили! «Революціонери!» — Чоботариха тислася в «зелені ряди», їй треба чогось купити, чогось «їстівного», моментально купити й бігти додому — годувати «рево­люціонерів», отих, що «нову таку жисть улаштували» — чоловіка, синів і дочок, та ба! То тяжка проблема щось ку­пити, та ще й моментально. Там, де було «море яєць, мо­лока й сметани — порожньо. Все те пішло в «заготяйце», в «молочарсоюз», «заготм'ясо» тощо. «Плани виконує». Лишились самі покупці безплянові, метушаться, як на по­жежі. Тільки в «зелених рядах» кой-де червоніє редиска, десь майне головка капусти, купка щавлю чи кропиви, і покупці всі пруть туди, — там відбуваються цілі баталії: за один пучечок редиски тримаються зразу кілька покупців і рвуть його один сюди, другий туди, а третій ще он куди, а «купчиха», чи пак власниця (ясно, пережиток приватно-власництва, недобита «дрібна буржуазія», десь з глухих і несвідомих околиць), ламає з розпачу руки, що пропаде редиска й не відомо буде, з кого й гроші брати. Там, де були рибні «ряди», на столах тільки сидять дядьки й важно їдять цибулю з сіллю, а риби немає. Воно ніби рибу теж десь тут продають, але з-під поли, бо прямо заборонено — треба здавати до ресторанів та їдалень, такий закон, — так що зловити тут рибу куди тяжче, як у річці... В цім спортовім змаганні Чоботариха вибивається з сил. Кінчається їхня отака спільна участь в ранковому цьому масовому дійстві зовсім не цікаво для Ати, бо обмежуєть­ся на зелених та рибних «рядах». Здобувши десь нарешті пучечок редиски чи трошки щавлю, стара Чоботариха мчала додому — годувати тими трофеями своїх «рево­люціонерів», а Ата йшла на працю з затурканою Чоботарихою головою — набитою безкінечною номенклатурою неіснуючих речей.
Ні, ці «зелені» та «рибні» ряди Ату не цікавили. її ціка­вила найбільша глибінь цього моря людського, його вир, т. зв. «т і ч о к», що займав головну територію й що «ряди» ці були лише його периферією. Тут, можна ска­зати, танцювала епоха. Ні, тут було дві епохи — одна лежала, а друга над нею танцювала... І в тому фантас­тичному дійстві Ата любила брати участь як жадібний спостережник і як учасник різних цікавих сцен.
Ось вона плаває по цьому морю сама...
Людей так багато, що, здається, ніби вони збіглися сюди з цілої республіки. І іменно збіглися, гнали десь вчвал, бо порозхристувані й простоволосі, і босоніж, чи в черевиках набосоніж, і без торб чи кошиків, позабува­ли чи погубили в поспіху. Поспіх — це перша характер­на прикмета цих велетенських юрбищ. А друга прикме­та — вони всі дивляться вниз... Всі дивляться вниз... Во­ни всі чогось шукають, гальопом, нагально, наввиперед­ки: ніби шукають щось давно загублене, якусь коштовну перлину, без якої їм вже не можна й жити, і знайти не можуть... А третя риса — це, попри всю зосередженість, все ж на обличчях ані яскравої журби, ні справжньої пе­чалі, навіть якась ніби вдоволеність чи примиренність, що так контрастувало з загальним виглядом цих людей — обшарпаних, убогих, простоволосих і босоногих, здебільше подібних до арабських дервішів.
Униз вони дивляться всі тому, що, власне, там унизу розташовано всі чудеса й приваби цього базару, вистав­лені напоказ, на продаж... Просто на землі безкінечни­ми рядами — вздовж, паралельно і навхрест — розкла­дено різні речі, винесені обивателями для продажу; тут є все — від старого недобитого скляного посуду, через різні цвяшки, бляшки, кочережки, чаплії, старі засиджені мухами до невпізнання картини, старі рями, кухлики, пляшечки й пляшки, шматки якихось рурок, шпуги, скаби од дверей і скринь, шматки якогось старого хутра, старі картки фотографічні, старі книги, рашпилі, тер­пужки, обценьки, творені, лієчки, лампи, різне старе че­реп'я і т. д., і т. п. і аж до недоламаних крісел, недоламаних грамофонів, балалайок, гітар...
Словом, тут викладено «всі свої пожитки», що до то­го були в користанні кількох поколінь. Продавці сидять рядочками над ними, теж ніби якісь старі деталі мину­лої епохи, од чогось одірвані, заржавші, недоречні, го­тові до продажу за безцінь.
Найкоштовнішими речами, либонь, були старі шкар­бани, старі, геть зношені черевики, галоші, або пан­тофлі, що пережили вже кількох володарів, а то й кілька режимів, або навіть тільки частки черевиків, чобіт, пан­тофлів — халява, обцас, передок, підметка, опорок, — рештки «минулої слави». Біля таких коштовностей тов­пилися юрбища, стояли тичбами, мацали й нюхали (взуття ж!!) і прицінювались до них. В них найбільша магнетична сила... Проте, як для кого.
Ата найбільше цікавилася старими книгами. І вона в цім була не одна. Ще якісь студенти й студентки теж отак никали помежи покладами різного добра на землі й стовбичили там, де була хоч одна книжка...
Вся маса сунулася швидким темпом межи рядами розкладеного краму й сидячих над ним зрезигнованих фігур, товпилася, душилася, переступала через голови продавців, простуючи до іншого ряду... Але люди мало що купували, більше прицінювалися, либонь, бажаючи взнати ціну, щоби на другий раз винести й своє отаке добро на продаж. Над всім цим морем людей стоїть ли­ше тихий рівний гул; ніяких ексцентричних звуків, пісень чи вигуків, чи музики, як то буває на великих базарах чи ярмарках. Лише іноді десь з самісінької глибини цього глухого гулу зринає жалібний голос і звук захриплої гар­монії, — то десь співає одинокий сліпець...
Ата йшла куди хотіла, никала без жодного плану й сис­теми, просто крутилася в водокрутні; її штовхають з усіх боків, вона теж прокладає собі дорогу, коли треба, то й ліктями, оглядає все, прислухається... Яка сила-силенна речей, найрізноманітніших! Ніби хтось ціле тисячоліття збирав їх, ховаючи від людського ока, а потім ураз з одчаю взяв та й вивернув усе вже поржавіле, погниле й попріле — нате! І продавці здебільша цілком до пари крамові, — а були й такі, ніби взяті з музею чи з панопти­куму, таких, либонь, і не побачиш ніде на вулицях та пло­щах міста, а десь вони лежать присипані нафталіном, як вибулі геть з ужитку речі, і тільки виповзають на оцей ба­зар разом зі своїм приватним музеєм-архівом.
Часом крам був такий дивний, що Ата не могла зро­зуміти, для чого він виставлений і хто його може купи­ти. Ну, от, скажімо, лежить одірваний і зовсім гнилий закаблук з великого якогось чобота. Для чого він? Бач, мабуть, він лежить тому, що походить з чобота велетня, не йначе, як рідкість історична. А закаблук собі лежить, наїжачився щетиною цвяшків іржавих... Та ось підхо­дить чолов'яга, хапає закаблука захоплено, ніби якраз оту загублену перлину, що без неї й жити годі, і вже не хоче випустити з рук, торгується. Підходить другий — і створюється конкуренція... «Попит перевищує пропо­зицію»! Ата пильно дослухається, для чого їм потрібен закаблук такий гнилий і плюгавий? От бач!!. Виявляєть­ся, справа зовсім не в закаблукові, а в цвяшках! Це ж цілий капітал — цвяшки!!!
Та Ата не тільки роздивляється на фантастичний асортимент цього «горизонтального універмагу» (за ви­значенням якогось веселого студента з цих-таки юрбищ), і не тільки полює вона на книги, — вона ще й шукає чо­гось іншого, важнішого. В стократ важнішого! Не ярмар­кової екзотики гоголівських часів шукає вона, ні. Зреш­тою, Ата вже звикла до думки, що з тих гоголівських яр­маркових атрибутів лишився, мабуть, тільки той «сколективізований чорт», що шукає ночами (а може, і вдень тут десь по кишенях) «червону свитку», та й той (чорт) зовсім змодернізований. Ні, Ата ходить на ці базари, як у школу, тільки нікому не признається. Вона на всі вуха слухає гомін. Вона впивається м о в о ю! В цієї обідраної юрби, позбавленої всіх гоголівських пишнот і прикрас ко­лишніх, яка ж прекрасна мова! Соковита, звучна, співуча! І — динамічна! — ось цим нова. Тепер вона динамічна. Не солопіївська. Яка прекрасна мова!
Аті спадає на думку, що це ж найкоштовніший атри­бут іменно гоголівських ярмарок, гоголівських часів — мова! І що проти цього воли та корови! і навіть цигани й всі чорти? Мова — це ж душа всієї країни і оцих усіх юрбищ. І вона пісенна, звучна, мила, з чудесним округ­лим, «ль», з такою гарною фонетичною стильністю, що найкращим мовникам і не снилась.
Особливо Ату приваблювали різні голосні суперечки, перепалки помежи жінками. Ата неодмінно поспішала туди й слухала. Від деяких словечок вуха їй в'яли, але нічого, з пісні слова не викинеш, — поза тим — яка ж гарна лекція мови. Кожен такий її «похід в маси», «в на­род» збагачував її лексику, а головне — оживляв душу її власної мови й вимови.
Біля якої-небудь жінки чи бабусі, що звучання її мови особливо впадало Аті в вухо й вабило, Ата зупинялася й зумисне розпитувала її про якусь річ, прицінювалася, сперечалася, торгувалася. Смішно. І чим краще жінка чи бабуся говорила, тим гарячіше Ата торгувалася. Милу­валася звуками й зворотами мови, перехоплювала їх і повторювала в суперечці, поки жінка чи бабуся не гово­рила: «Іди, дочко, не мороч мені голови!». Заодно й лю­дей отак студіювала.
Тепер ось вона отак стоїть і торгується з якоюсь старенькою-старенькою бабусею... Бабуся продає старі книги, ще старіші за неї, а серед тих книг Біблія. Ця Біблія геть розшарпана й без оправи, але все ж таки це Біблія, ще й на старослов'янській мові. А сама бабуся теж така, як і Біблія, — біблійна якась бабуся, древня. Щось у ній таке, що вра­жає. Вона говорить звичайною, простою українською мо­вою, але сама, здається, далеко не з простого роду. Щось в її обличчі аристократичне, хоч одягнута вона в звичайні, знеосіблені лахи. Бабуся сидить на землі, трясе головою від старости, а білі-білі пасемка волосся сяють на сонці, як авреоля... Ата вже закінчувала розмову з бабусею, купив­ши Біблію за 2 карбованці, як хтось її торкнув за плече. Ата обернулася й зраділа усмішці, опроміненій рясними зморшками, що засяяла назустріч, — Харитон!
— Здрастуйте, Дахненя! Базаруємо?
— Здрастуйте... Базарую...
— Ну, то будемо разом, а то ви ще загубитесь. Ач яке возстаніє вавилонське!.. Здрастуйте, Бакрабихо! — гук­нув Харитон до бабусі. — Боже поможи!
Бабуся закивала привітно, як добра стара знайома:
— Здоров, здоров, Харитоне Григоровичу!.. Спасибі, спасибі...
Харитон взяв Біблію з Атиних рук. — Ага, це про Страшний Суд!.. Добра книга. Це в Бакрабихи? Добра ба­ба... Тільки ж і нащо вона вам, ця книга? Це попові б... Або хай би той Губенко читав, собачий син, про Страшний Суд. Йому треба... А вам... Ну, кат-тього бери! Пропав копо­вик?.. Два карбованці?! Та що ви?! Ну, кат-тього бери...
Харитон взяв Біблію під пахву, й вони пішли далі пла­вати по людському морю. Харитон почувався в цьому морі ще краще ніж Ата. Він не стогнав, як стара Чоботариха, не жалів ні за чим, а високо задирав голову, крутив нею на всі боки й на всі боки сяяв посмішкою своєю добрячою, радісною, великодушною, — і бігав з усіма. Він ви­бачав усе — і що люди такі обідрані, і що краму нема, і що ті бідолахи продають «все своє добро», «все лахміття й все сміття», — сонце-бо на небі сяє, люди не плачуть, а навпаки, всі, либонь, веселі, — чого ж іще?! — так, здаєть­ся, говорила Харитонова посмішка й увесь вигляд. Він супроводив Ату й давав різні цікаві пояснення.
Скажемо, про Бакрабиху: що це за таке химерне прізвище? Й хто вона? А це, брат, французьке було прізвище, тільки ж «було, та загуло», стало наше. Був та­кий французький барон Букрабо. Поселився тут колись. А вона була жінкою його, баронеса Букрабо. Потім барон взяв та й умер, а вона взяла та й лишилася та й стала Бакрабихою, так народ перехрестив, давно-давно. А народ вже як перехрестить, то вже назад і з попом не одхрестиш. Жила, як всі. Учителювала й працювала в конторах, і тор­гувала — всяко було... Стала зовсім наша. Бакрабиха. А тепер, бач, ледве вже повзає, як черепашка. Стара вже. А гарна ж яка була молодою! І людина ж хороша яка...
Ата слухає, а сама думає: «Боже, яка ж і страшна си­ла в цього людського моря, в оції стихії! Хто в нього пірнув, то вже ніколи не випірне... Все собі забирає... Ко­ли вже й з баронеси Букрабо зробило Бакрабиху».
— А оце ось Пхайко... — рапортує Харитон. На ряд­нині сидить сива, насуплена, броваста людина, з вигляду — колишній генерал чи й губернатор, ще й на старезному-старезному кітелі помітно плями від еполет. А уста штивно підібрані, стиснені, і увесь вираз — закам'яніла відчуженість, незміриме презирство чи безмежна апатія «бувшої», скиненої з рахунку, людини. Людина з панопти­куму. Живий труп. Він продає якісь пляшечки («пузирьки»), якісь розпаровані карти, й пучечки розсмиканих ста­рих аксельбантів (для кресала), й пучечки якихось старих паперових квітів, засиджених мухами...
— Це Пхайко! Генерал був. Але ж був — і не дай Бог!.. Бог з ним... По старості уцілів... — Харитон махнув рукою й не став тривожити Пхайкового минулого. — Бог з ним...
Авжеж. Тепер це мумія, тінь, напівзітертий ієрогліф.
— А оце ось Соловйов... Гля!.. І досі живий... — Харитон сам здивувався.
Поруч з першим ієрогліфом сидів другий, подібний: людина з орлиним тонким носом і такими стрішкуватими бровами, що під ними зовсім не можна вглядіти очей. Блідий, зосереджений і відчужений. І в цій відчу­женості найбільше нещасний.
— У Думі засідав колись чоловік, — пояснив Харитон з ноткою співчуття. — Але ж і обратно, звисока дуже впав, бідолаха...
— А оце ось... — тут Харитон притишив голос і май­же шепнув Аті на вухо, довірочно так, як великий сек­рет: — Башмаков...
Ата витріщила очі, не розуміючи чого ж такий сек­рет?.. Коло перших двох шкутильгала навколо розстеле­ної ряднинки зовсім не страшна, а навпаки, сіренька, миршава, зібрана, як кишеньковий ножик, людинка. Од­на нога в неї коротша. На лиці та сама відчуженість і презирство. Лише видно було, що затамована внутрі цієї людини зненависть була така велика, що не вміща­лася в її малій фігурі і якимось чином випирала назовні.
— Кажуть, був бєлим охвицером... З великих панів Башмакових...
Проте фігурка була така миршава й така жалюгідна, що тяжко було повірити, щоб вона колись була бравим офіцером.
Ці троє як зумисне зібрались поруч, ніби для вистав­ки — виставки експонатів давно поваленого ладу, зали­шених на пам'ять, і продавали череп'я тієї епохи, уривки минулої слави своєї у вигляді розсмиканих аксельбантів, для кресала. Люди з паноптикуму...
Ата дивилася на них з цікавістю й з простим людсь­ким жалем, і їй навіть і в голову не спадало, що ці му­зейні експонати ще воскреснуть. Раптом воскреснуть, вийдуть з паноптикуму. І то скоро. І навіть вершитимуть її власну долю. Та ще й вершитимуть немилосердно.
Тим часом бурхливі хвилі несуть їх далі. Харитон гой­дається на тих хвилях, плаває по людському морю й дає пояснення. Скільки справді оригінальних, цікавих, над­звичайних типів в цьому, на перший погляд зовсім знеосібленому, людському морі! До них би треба гоголівського генія, щоб на них подивився та й написав про них ве­лику книгу. Книгу про ці душі. Але не мертві, хоч і не зовсім живі; скажем, про «душі напівживі», що наперекір всьому так уперто чіпляються за життя.
Море людське гуде глухим прибоєм, і тільки зрідка з нього проривається тужлива мельодія чиєїсь далекої одинокої пісні. Ата й Харитон перетинають море уповздовж і опиняються якраз біля тієї точки, звідки зринає пісня. Тут, на обрубку дерева, під стовпом си­дить сивий, безокий дід і співає пісню, й акомпаніює собі на старій, розладженій гармонії. Ата й раніше ба­чила цього діда і завжди він співав «Катюшу». І завжди Аті було прикро й якось аж наче соромно слухати, як цей старезний дід, сивий безокий патріарх, виводив чу­жою йому мовою недоречні такі слова хрипким фаль­цетом: «Виходіла на беріг Катюша!..»
«Катюша» й цей сивий безокий старець!!! І завжди біля нього лежав худющий кудлатий пес і ніби соромився дідо­вої пісні, дивився винувато сльозливими очима. І слухало діда пара дітлахів. Ату дражнила недоречність, і вона зав­жди проходила мимо, не зупиняючись.
Але зараз зупинилась, вражена: сліпий дід не співав «Катюші»! Він співає «М о р о з е н к а»! Він сидить, ото­чений юрбою слухачів, сперся спиною об стовп, підвів обличчя вгору, сіре, страдницьке, спітніле, ворушить по­рожніми очицями до сонця й співає у синє небо:
За тобо-о-ю...
Морозе-е-нку...
Вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна, як рідная мати...
І співає він зовсім не фальцетом, а глибоким груд­ним голосом. І співає він усією душею. А навколо стоїть не пара дітлахів, а ціла юрба людей, посхилявши голо­ви, стоїть тісним колом. Ата теж стала в коло і завмер­ла, спостерігаючи картину. В середині кола жовтіє на землі дерев'яна мисочка; мисочка та порожня, — ніхто навіть не здумав туди щось кинути — люди стоять на­суплені, похмурі й слухають важку, тягучу пісню:
Не так тая Україна, як рідная мати...
Заплакала Морозиха, стоя біля хати...
Закінчивши строфу, дід замовкав, ворушив бровами й зморшками чола, по якому стікали великі краплі поту, забігаючи в порожні очиці, а пальцем перебирав клявіші гармонії — гармонія сопла й хлипала... І все те було ду­же трагічне.
Дід співав, а юрба все більше никла головами.
Доспівавши пісню, дід замовк, і гармошка замовкла. Дід чогось дослухався пильно, сторожко, здавалося, не тільки вухами, а й порожніми очицями. Може, він дослу­хався до мисочки, але там ані звякнуло, ані брязнуло. Ніхто нічого туди не вкинув. Дід зітхнув глибоко й звісив голову на груди. Поворушив бровами. Потім розвів гармошку й затягнув «Катюшу». Хтось в юрбі ви­тер очі, юрба прокинулася й розійшлася. Лишився дід, пес, Ата з Харитоном і порожня мисочка в пилюці.
— Чого ж вони нічого не вкинули? — прошепотіла огірчено Ата до Харитона.
— А що ж вони туди вкинуть, дочко?
Ата озирнулася, ніби хотіла когось хапати за поли й звеліти: «Кидай!», — показавши на мисочку. Але нікого не було. Людей ніби вітром здмухнуло. Й не тільки слу­хачів «Морозенка», а й взагалі все рухливе людське мо­ре. Поки вони слухали «Морозенка», в цей час, ніби на знак чарівної палички, хтось моментально перемінив декорацію, й перемінив усе дійство. Там, де було людське море, — порожнеча, лишилось оголене «морське» дно, а на тім дні, ніби коралові горбочки, рябіли лише ряди «продавців» з їхнім «крамом», розікладеним на розстелених ганчірочках, шматках ряднини, рогожках, а то й просто в пилюці. Та ще стов­бичили міліціонери, раптом здемасковані відпливом, показавшись усі разом — скілько ж їх є! Ця картина на­гадує морське дно, а ще краще нагадує викошений рап­том і вигребений дочиста луг, де лишилися тільки сліди від покосів та кущики некошених червоноголових будяків — міліціонерів в червоних кашкетах.
Людське море зникло, щезло, розвіялось. Порожне­ча. А в тій порожнечі деренчить фальцет:
Виходіла на беріг Катюша...
І вторить йому захрипла гармонія. Ата ступнула до діда й поклала руку на гармонію, ніби затуляючи тій «Катюші» рота:
— Годі, дідусю... Відпочиньте.
Дід схаменувся. Послухав — тихо, значить базар скінчився, — покірно звів міх гармонії докупи й опустив руки. Дослухався до голосу, що повторив «відпочиньте», й підвів на той голос порожні очиці, ніби хотів побачити ту, що їй цей дивний, такий юний голос належить. І по­сміхнувся, ніби справді вглядів. Аті стало страшно погля­ду тих порожніх очиць, аж одвела очі набік, але вони (очі її) повернулися назад, перемагаючи страх.
Обличчя у діда, як у справжнього, традиційного коб­заря, народнього менестреля, отого Перебенді, як його ускрізь малюють: волохаті сиві брови, сліпі очі, велике чоло, пооране зморшками мудрости й життьової утоми, сиві вуса й голий череп, лише з пуком сивого ріденького волосся на самій маківці, розвіваного вітерцем.
— Навіщо ви співаєте цю «Катюшу», — промовила Ата тихо, досить-таки огірчено. — Хіба ви інших не вмієте?
Дід посміхнувся, але нічого не сказав. Ворушив брова­ми, піднімав їх високо, здивовано й ніби іронічно, ніби ни­ми казав: «А хіба ти не чула?» та «І чого ти доскіпуєшся, дитино?» — Але з уст не пускав і пари. Дослухався до спо­рожнілої площі, де стовбичили міліціонери, і це дослухання було досить красномовне, хоч, може, дід і не мав на думці нічого подібного. Справді, що він міг мати на думці? Мовчанка. Ата сіла на колодці поруч з дідом і про­вела пальцем по старих перламутрових клавішах гар­монії: «Кобза!» — буркнула насмішкувато і досадно. Дід знову нічого не відповів, знову поворушив зморшками чо­ла й високо підняв брови — чи здивовано, чи огірчено, а чи знов іронічно. Мовчанка.
— А як ваше прізвище, дідусю? — питає Ата вкрад­ливо, лагідно так. Мовчанка. Дід повертає до неї очиці, ворушить бровами, ніби той великий нічний метелик поводить крильцями, хоче спурхнути і не летить, — нічого не каже. Ата зітхає, тоді дід ворушить губами й повертає очиці до сонця, й каже тихо, зломано ніби:
— Гусаков...
Ата аж скинулася здивована, знизує плечима, потім криво посміхається. Сліпий дід якимось дивом угадує її здивування й посмішку, зітхає й каже, так само дивля­чись порожніми очицями на сонце:
— Був, дочко, колись Гусаком, та став Гусаковим...
— А то ж чого?!
Дід мовчить якусь мить, дослухається до зовнішньо­го світу всім своїм єством, застібає гармошку, либонь, збираючись уже йти, а застібаючи, каже:
— Та так... Як була колись у нас перепись... давно-давно... так тоді й зробили ще мого діда «Гусаковим»... А був він Гусак, так його, й його батька, й батька його батька дражнено споконвіку... Так, бач, прийшли пани й все перейначили — з Свердла зробили СвердлОВА, з Орла — ОрлОВА, з Гусака — ГусакОВА... Та й стали ми так панами...— дід посміхається скорбно, скептично й починає чіпляти гармонію на плече. Ата розуміє, що дід тим дає знати, що розмову закінчено, вона встає й, ніяковіючи, кладе в його мисочку 20 копійок. Дід пиль­но дослухається, як брязнула тихо монета в мисочці, потім шарить тремтячою рукою, знаходить мисочку й притискає її до грудей, щоб тая монетка не випала, підводить кудись очиці зовсім не в той бік і каже тихо:
— Спасибі, дитино...
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Буйний вітер - 19
  • Parts
  • Буйний вітер - 01
    Total number of words is 4638
    Total number of unique words is 2244
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    40.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 02
    Total number of words is 4622
    Total number of unique words is 2307
    27.0 of words are in the 2000 most common words
    36.7 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 03
    Total number of words is 4718
    Total number of unique words is 2241
    28.0 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    45.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 04
    Total number of words is 4688
    Total number of unique words is 2193
    26.3 of words are in the 2000 most common words
    36.9 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 05
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 1880
    30.3 of words are in the 2000 most common words
    41.5 of words are in the 5000 most common words
    46.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 06
    Total number of words is 4273
    Total number of unique words is 2135
    23.7 of words are in the 2000 most common words
    32.5 of words are in the 5000 most common words
    39.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 07
    Total number of words is 4663
    Total number of unique words is 2223
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    34.3 of words are in the 5000 most common words
    40.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 08
    Total number of words is 4762
    Total number of unique words is 1935
    31.3 of words are in the 2000 most common words
    43.0 of words are in the 5000 most common words
    48.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 09
    Total number of words is 4656
    Total number of unique words is 2163
    25.6 of words are in the 2000 most common words
    37.0 of words are in the 5000 most common words
    42.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 10
    Total number of words is 4637
    Total number of unique words is 2312
    24.5 of words are in the 2000 most common words
    34.1 of words are in the 5000 most common words
    39.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 11
    Total number of words is 4619
    Total number of unique words is 2331
    25.2 of words are in the 2000 most common words
    35.6 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 12
    Total number of words is 4568
    Total number of unique words is 2275
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 13
    Total number of words is 4751
    Total number of unique words is 2233
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.2 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 14
    Total number of words is 4667
    Total number of unique words is 2177
    29.7 of words are in the 2000 most common words
    40.6 of words are in the 5000 most common words
    45.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 15
    Total number of words is 4603
    Total number of unique words is 2166
    27.4 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    43.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 16
    Total number of words is 4464
    Total number of unique words is 2190
    25.4 of words are in the 2000 most common words
    35.9 of words are in the 5000 most common words
    41.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 17
    Total number of words is 4716
    Total number of unique words is 2267
    27.9 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 18
    Total number of words is 4643
    Total number of unique words is 2247
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.7 of words are in the 5000 most common words
    43.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 19
    Total number of words is 4776
    Total number of unique words is 2227
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    40.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 20
    Total number of words is 4827
    Total number of unique words is 2145
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 21
    Total number of words is 4624
    Total number of unique words is 2414
    22.9 of words are in the 2000 most common words
    32.2 of words are in the 5000 most common words
    37.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 22
    Total number of words is 4646
    Total number of unique words is 2339
    24.8 of words are in the 2000 most common words
    34.4 of words are in the 5000 most common words
    40.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 23
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 2296
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.2 of words are in the 5000 most common words
    42.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 24
    Total number of words is 4627
    Total number of unique words is 2229
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    37.3 of words are in the 5000 most common words
    42.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 25
    Total number of words is 4449
    Total number of unique words is 2002
    29.3 of words are in the 2000 most common words
    40.1 of words are in the 5000 most common words
    46.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 26
    Total number of words is 4737
    Total number of unique words is 2070
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    47.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 27
    Total number of words is 4428
    Total number of unique words is 2256
    23.2 of words are in the 2000 most common words
    31.6 of words are in the 5000 most common words
    36.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 28
    Total number of words is 4696
    Total number of unique words is 2266
    25.5 of words are in the 2000 most common words
    36.0 of words are in the 5000 most common words
    41.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 29
    Total number of words is 4585
    Total number of unique words is 2309
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    41.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 30
    Total number of words is 4525
    Total number of unique words is 2284
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    36.3 of words are in the 5000 most common words
    42.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 31
    Total number of words is 800
    Total number of unique words is 487
    36.9 of words are in the 2000 most common words
    45.6 of words are in the 5000 most common words
    50.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.