Latin

Буйний вітер - 07

Total number of words is 4663
Total number of unique words is 2223
25.0 of words are in the 2000 most common words
34.3 of words are in the 5000 most common words
40.3 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
ads place
Якщо поминути славних «зірок» та мистецького керівника з директором, то найоригінальнішою з усіх постатей театру був, безперечно, старий Харитон — вічний завгосп, сторож, розпорядчик матеріальної части­ни сцени й найкращий її знавець, і взагалі — «за старшо­го куди пошлють». В цілому ж — він «батько театру». Не взагалі театру (ця роль ніби належить Кропивницькому), а оцього театру, «хазяїн» його, як його величали, бо він найстарший тут стажем театральним, він був при побу­дові цієї споруди 30 років тому, вступив в обов'язки його завгоспа, на цім посту пережив усі бурі війни й революції, й анархію, зберігши в тих бурях театр від розграбування й поругання, і на цім посту лишився й тепер. Він любить цей театр, як своє власне дитя. Він пережив усіх знамени­тих режисерів і знаменитих акторів, і незчисленних ант­репренерів, різних «Гаркунів-Задунайських», пережив різні влади, пережив різні напрямки й різні епохи в теат­ральній історії, все... Все те щезло, зійшло в непам'ять, а він — ні. Він собі існує й гордо походжає, як переможець, по всіх поверхах і підземеллях театру, погукує й покрикує, яко господар, чекає нових зірок і нових періодів та на­прямків в розвитку театру, присутній на всіх нарадах та при всіх починаннях, подає свої зауваги й мудрі поради; допомагає декораторам, робітникам сцени, електрикам і директорам, усім, — тягає «ставки» й лаштунки, забиває цвяхи де треба (й де не треба) і — вічно посміхається своєю доброю, батьківською посмішкою. Вона, та посмішка, у нього якась сонячна — добрячі його очі проміняться внутрішньою невгасимою радістю, що назовні розбігається безліччю малесеньких зморщок навко­ло очей, які розходяться (сяють!) радіусами в усі бо­ки. Він ту посмішку носить всюди, погукує та покрикує. І ніхто без його згоди нічого не може й не посміє тут зро­бити. Не тому, що його, скажімо, директори бояться, а тому, що така вже тут жартівлива традиція, така ознака доброго тону, такий порядок — питатись про все в «найс­таршого», в Харитона. Жартома, але питатися. Він тут, як англійський король, — царствує... ну, а управляє вже директор та мистецький керівник.
Ще на свій кшталт оригінальна постать — замдиректора, товариш Сметана, прозваний «комісаром». Він же й цікава постать взагалі в місті. Тому він потребує окре­мого портрета.
Комсомольців у театральному колективі досить значний процент (навіть Мороз комсомолець), але з партійним т. зв. «прошарком» було зовсім зле. «Проша­рок» той увесь складався тільки з двох осіб — з директо­ра та його заступника, тов. Сметани.
Ну, директор Ткач — такий собі партієць, що нікому не ліз з тим у вічі, хоч і належав нібито до верхівки партії; спокійний, стриманий, малоговіркий, вічно заклопота­ний своїм театром, який він дуже любив і через те (на думку партійних зверхників) був досить пасивний як член партії. А як на думку редактора місцевої (вірніше, обласної) газети «Червоний Комунар», то й «досить за­гадковий». Але це була людина з досить сильним і са­мостійним характером, і йому в дуже великій мірі завдя­чує театр своїм існуванням. В справи мистецького керівництва Ткач зовсім не втручався, хоч і був при­сутній (бо запрошуваний) завжди на нарадах, одначе речі апробував до вистави завжди після думки Сластьона, бе­ручи на себе повну відповідальність за все на підставі тієї думки. Ткача всі шанували й виказували йому це належ­но, — він був як батько, що тримав усе вкупі.
Натомість друга половина «партійного прошарку» театру, заступник Ткача товариш Сметана — це щось зовсім інше, що не користалося жодною пошаною в усьо­го колективу й було більмом на оці, а зрештою, не мало аніякісінького значення. Це був би дуже цікавий персо­наж для доброї комедії. Та зрештою, він зіграв і ще тро­хи дограє химерну свою роль в комедії життьовій. Зсу­тулений, заїкуватий, пристаркуватий і малопомітний чоловік, але по-своєму знаменитий, своєрідна історична постать міста Нашого.
Характерний цей Сметана тим, що мав Божий дар спритно достосовуватись до ситуації та був одержимий вічним бажанням усім догодити (не усім взагалі, а всім власть імущим). За думкою аборигенів міста Нашого, він міг би правити за ілюстрацію до чеховського хамелеона. Яко заступник директора, Сметана особливого нічого не робив, тільки сидів у директорськім кабінеті або «стовби­чив» там («стовбичив» — це за виразом Харитона), коли не було місця сісти, та тягся всюди за ним хвостиком, як його тінь або як нитка за голкою. В цьому й полягала йо­го функція заступника. Коротше кажучи, він виконував ролю своєрідного політкомісара при Ткачеві, «на всяк ви­падок» приставлений на цю роль не ким іншим, як Сазоновим. Негласно він ніби ще виконував обов'язки зав. секретної частини, чи пак «спецвідділу», тобто — «відділу кадрів». Але це неофіційно. Хоча доба явних політкомісарів на всіх ділянках ніби й давно минула, але практика неявних комісарів тривала, тобто приставле­них «соглядатаїв». Таким був Сметана.
З основного фаху Сметана вчитель. Колись, ще за ца­рату, цей Сметана учителював у церковноприходській школі (найбільшого приходу таки в місті Нашому, со­борного) і прославився серед стовпів суспільства своєю ревністю в службі «царю й отєчеству», а серед населен­ня (а надто учнів) навіки прославився тим, що бив не­щадно бідолашних малих аборигенів темної імперської провінції лінійкою по голові й навіть по губах за сакра­ментальне «мазепинство» — за невміння, і нездібність по-людськи, сиріч «благородно», говорити, за навертання «варнякати», тобто говорити по-своєму, як Бог по­велів. Цією лінійкою вірнопідданий Сметана викрив і потаврував яко «мазепинців» усе молоде покоління імператорських тубільців: «Мазепинець ти нещасний!»
Коли вибухнула революція, Сметана швидко пере­орієнтувався й став не чим іншим, як автокефалістом і... «мазепинцем». Та події розвивалися непередбачено швидко, він переорієнтовувався кілька разів, — при чер­воних «почервонів» і «розстригся» з автокефалії й став продкомісаром; при денікінцях якось викрутився й «побілів» і став завшколою; за Махна двічі «чорнів»; а як уже власть устабілізувалася совєтська, устабілізувався й Сметана й став посуватися успішно по урядовій драбині, як вірний і сумлінний, і «незамінимий» служака на різних ділянках. Вступив до державної партії. Згодом набув спеціального амплуа політкомісара. Вже не продкомісара, а ПОЛІТкомісара спеціального призначення. Та особ­ливо такий ужиток зробив з нього тепер Сазонов, зовсім спростивши цю функцію до звичайного «соглядатайства», використавши той факт, що Сметана колись був автокефальним діячем і чимсь там ще в Денікіна; знаю­чи це, Сазонов накинув на Сметану уздечку страху та й зробив з нього найвірнішого собі, безсловесного попиха­ча. В такій ролі, в ролі спрощеного «комісара» Сметана був при покійному Ляшенкові в дитреспубліці, як його ніби заступник; той боротьбист чи анархо-синдикаліст конче-бо потребував такої сметанівської «помочі». А те­пер в такій ролі він при Ткачеві, та, далебі, й при всьому персоналі театру. Тихенький, потайний, сумирний і на­шорошений, як щур. Він не дивиться на боки й ні на кого, але бачить все. Такий сумирний і скрадливий, чисто тобі єзуїт. Сама смиренність. Ходить дрібненьким шажком, нечутно посувається. Говорить тихо, безвиразно. За та­кою вдачею й за віком йому би бути архіваріусом десь в якомусь монастирі чи що, якби вони були.
Скрашувала цю мізерну й несимпатичну фігуру тільки пікантна його слава, вірніше, слава однієї анекдотичної події з ним, що колись нашуміла на всі околиці й насмішила людей майже на пару десятиліть і тепер товаришить Сметані та й, мабуть, товаришитиме до гроба.
Прізвище його С м е т а н а, і він заїкуватий. Отже, років з 18 тому, коли Сметана працював яко директор найбільшої в місті «Ленінської» школи, приїхав до міста гість зі столиці — інспектор шкільництва при Наркомосі на прізвище Вареник і теж з а ї к у в а т и й. З наго­ди приїзду такого високого гостя спілка РОБОС (проф­спілка робітників освіти) й вищі кола міста влаштували великий і пишний банкет. А на тім банкеті комусь (а дех­то каже, що цей «хтось» і банкет для того влаштував спеціально) спало на думку звести докупи тих двох заїк, які досі не були знайомі, — цей «хтось» вирішив познайо­мити їх і тим сподівався трохи розважити суспільство міста Нашого. І ця мета була досягнута блискуче. На пишному банкеті в залі клубу РОБОСу їх і було зведено привсенародно: знайомтесь!.. Все завмерло з остраху й хвилювання, збагнувши, що це за диявольський жарт хтось придумав; деякі навіть подерлись на стільці, щоб краще бачити сцену знайомства Вареника з Сметаною, — в залі стало тихо. І в тій тиші відбулося таке:
— В... в... в... ва! В... в... в... вареник! — простиг руку інспектор.
— С... с... см! С... с... сметана! — випалив Сметана в тон і простяг руку назустріч з великою важністю, набун­дючений з такої честі.
Інспектор збуряковів, затрясся увесь від образи, бо вирішив, що з нього глузують, копіюючи його нещастя, і — трах Сметану по вуху! Заля вибухнула з реготу. А Сме­тана інспектора й собі в ухо! І в друге!.. «Ага! Ти зне­важати!..» І зчепилися Вареник з Сметаною. Билися во­ни смертним боєм. І могло скінчитися трагічно, якби не розняли їх. Але й так вийшло досить-таки трагічно — Сметана як сильніший і, виявившись раптом надзвичай­но агресивним (і хто б подумав), добре потовк Варени­ка. Він виказав дивну силу, гонор і хоробрість у цім бою.
Це було вперше і востаннє в його житті, отака боє­здатність, такий гонор і такий темперамент. Після того Сметана, опам'ятавшись, хотів з переляку повіситись — «що ж він наробив! Та ще з начальством!». Але не повісився, бо аж так далеко сягнути його сила характеру не могла. Тоді почав бігати з ідеєю перемінити своє сак­раментальне прізвище, маючи нишком на думці убити двох зайців — змінити своє нефортунне, та ще й таке «мужицьке» прізвище (а він про це мріяв усе своє життя і тепер така прекрасна нагода!), а по-друге — сховатися від можливої помсти, від відплати того могутнього Ва­реника, яка, на його думку, таки колись мала впасти на його голову, — змінити прізвище — й шукай, Варенику, Сметани, як вітра в полі. Був Сметана й нема Сметани, а став з нього, скажем, якийсь Жемчужин, або Златогоров, або Орлов-Львов-Горкін... Попробуй тоді знайти Сметану! Він проводив цілі дні й ночі над добиранням прізвища і навіть втягнув у цю роботу таємно кількох своїх приятелів, а ті «по секрету» поінформували кожен приятелів своїх (звичайно, «найближчих і найвірніших»), і таким чином було таємно втягнуто в цю тяжку працю ціле місто. І яких тільки прізвищ не вигадувано й не по­давано, — до Олександра Македонського включно... Скінчилося все нічим, бо знайшлися щиросердечні люди й одрадили Сметану від такого кроку, виставивши непе­реможні аргументи. По-перше — прізвище змінити не штука, а от, міняючи прізвище, треба ж змінити й заїку­ватість, бо що то буде, коли, скажем, Олександер Маке­донський — і заїкуватий! Хто повірить! Треба змінити заїкуватість, а як ти її зміниш! Це раз. А вдруге — без заїкуватости само по собі прізвище його не таке вже й погане. Де! Навпаки! Чудесне прізвище! Був же ж десь композитор, славний на увесь світ, і теж називався «Сметана», і увесь світ йому з таким прізвищем б'є бра­во. Отже — прізвище гарне.
Так Сметана й лишився Сметаною. Але згаданий турнір з Вареником, отой його чин героїчний прославив його й навіки увів в історію міста Нашого, й відтоді він там возсідає, оповитий легендою, осяяний авреолею сла­ви переможця великого наркомосівського Вареника. Хоч, сказати правду, неспокій, і тривога, і трепетне чекання не­минучої відплати жили вічно в його полохливій, здисциплінованій і вірнопідданчій душі: ану ж Вареник того не забув і колись згадає про свою кривду на своєму урядово­му Олімпі, а може, ще стане наркомом та тоді: «А пода­ти сюди Тяпкіна-Ляпкіна! А подати лишень мені, столич­ному Вареникові, ту провінційну Сметану!» І що тоді?
Ще й тепер рецидиви цього страху мучать іноді Сметанину душу. Ану ж згадають про ту ганебну бійку при якійсь черговій «чистці» партії чи «радапарату»!.. Що ж, що він комісар!?.
Директор з своїм «комісаром» зовсім не числився. Не числилися й інші. Ніхто не визнавав у Сметані помічника директора, ніхто не визнавав у ньому заступника Ткача, бо ж він таким і не був. Він — «комісар», хоч офіційної та­кої посади він не мав й такого офіційного титулу він не мав права носити. Це начепила такий титул йому молодь, добираючи його до його делікатної функції й приставив­ши через це лапки. І пристав цей титул міцно, а звучав як прозвище, на зразок тих драстичних прозвищ, що їх дають пустотливі школярі найнелюбішим представникам казен­ного шкільного персоналу — «Комісар».
Молодь дозволяла собі різні вибрики, коли Сметана заходив за сцену під час інтенсивної праці колективу, — хтось невідомий чіпляв йому за хлястик піджака паперо­вого хвостика, абощо, а серйозні люди серйозно вітали­ся з Сметаною руками, вимащеними в грим... Цей жарт був оснований на тому, що Сметана мав вічну свербляч­ку в носі й завжди тер його долонями... Таким чином Сметана часто дефілював через усю сцену, через усі фойє й навіть іноді по вулиці з червоним або синім но­сом, поки йому хтось не звертав на те увагу. Раз такого його, розмальованого, зустрів у фойє якийсь язикатий знайомий з парткому, що за чимсь прийшов сюди:
— А, товаришу Сметано! А яку ж це ви ролю маєте грати? Чи не в «Марусі Богуславці?»
Сметана, уколотий нелюбим приятелем і мацнувши за носа, розсердився страшенно й перевершив сам себе, здобувшись на надзвичайний старечий дотеп:
— Турецького євнуха! — визвірився Сметана на того, хто питав, хотівши його в такий спосіб вилаяти. — Ту­рецького євнуха!!
Про це взнав увесь театр, і всім було весело.
Найзнаменнішим було, що Сметана навіть не при­пускав, що з ним хтось так жартує (бо хто посміє жарту­вати з комісаром!?), а вважав це за вислід власної необережності й неохайности під час візити за сцену, де, звісно, «все вимащено в грим та різні фарби». Тому раз навіть видав наказа з власної ініціативи на форменому директорському бланку й розліпив його по всіх робочих місцях поза сценою, в червоному кутку, в лабораторіях і в ательє декораторів та бутафорів; наказ про те, що су­воро забороняється неохайне поводження з фарбами, гримом і всіма «красяшими веществами» (не зміг подо­лати труднощів своєї власної мови, щоб перекласти з «общепонятного»), — забороняється акторам і маля­рам під час праці братися за різні «публічні речі» — за публічні ручки дверей, за клямки, за крісла (йшов дов­гий перелік «публічних» речей, за які акторам забороня­лося братись) ... По тому всьому йшов пишний підпис: «Замдиректора Сметана».
«Як у П'ятакова на червінцях!» — жартували ті, кому те все заборонялося. А деякі, особливо весело настроєні, дописували на «директорському» наказі ще й свої додат­ки до переліку «публічних» речей, за які заборонялося бідолашним акторам братися: «За публічні місця... За публічні ліхтарі... За публічних женщин і мущин...»
Так Сметана здійснював керівництво партії в ділянці театрального мистецтва.
Найкраще поводився із Сметаною Харитон, що якось особливо, стихійно не любив Сметани. Коли Сметана з'являвся на сцені під час праці, Харитонові конче в цю хвилину треба було щось волокти через сцену — то якусь там «ставку» (величезну декораційну раму для кімнат і павільйонів), то грубий кабель електричний, то наставне «дерево», то «спинку» до «задника» або й просто драбину, — він пер таку ставку чи драбину, ар­тистично обертаючи нею, просто на Сметану й гукав заклопотано, ділово, сердито, безцеремонно, так, як це вмів тільки старий Харитон:
— Гей! Гей! Гей! А відступімся, товаришу комісаре!! Соб! Соб!. Соб!!! — і пер на комісара щосили, наступав з тією жахливою своєю морокою, обертаючи нею. І ку­ди би не повернувся комісар, у Харитона все виходило «соб!» Бо Сметана не знав, куди ж саме треба було по­вертати, як «соб!». Так Харитон заганяв комісара «соб» десь в пильний закапелок, на потіху молоді, і ще й бур­чав сердито, й оком не змигнувши:
— Ах, ти Боже! І чого воно лазе!.. Не ходіть тут, товаришу комісаре, бо тут люди працюють!..
Це було зовсім неприємно Сметані, але не міг ні до чо­го причепитися, бачив-бо себе винним, бо не знав, куди саме треба повертати, коли Харитон каже: «Соб!» Через те Сметана став дуже рідко появлятися за сценою. Хай він сказиться, той Харитон! І що ти з ним зробиш!
І виходило так, що для Сметани на старості літ було тільки двоє найстрашніших і наймогутніших людей у всьому світі — Сазонов і Харитон.
Та цей замдиректора — це весела анекдотистика; хоч і життьова, але анекдотистика. Для скрашування буднів. Життя улаштоване мудро: щоб було в ньому над чим поплакати, та й над чим посміятися.
Воно (життя) постаралося й ще трохи, далебі, щоб зрівноважити з тим Сметаною, — до особливо ко­медійного додало й особливо трагедійного, а до різних снованих небилиць навколо театру й «Марусі Богуславки», до гострої інтриги додало ще трохи свого перцю, загострило її: воно вкинуло до театру ще й Сміяна.
VIII
Примха випадку
Сміянова течка, що він її було забув у читальні й що була потрапила на міліцейський смітник, не загинула. На неї якось натрапив начальник міліції і, хоч він і не ро­зумівся зовсім на малярстві, проте з професійного обов'язку змикитив, що тут щось може бути важне, і пе­редав течку з помальованим папером начальникові НКВД. А начальник НКВД переглянув усе пильно й доглупався, що то не якісь там звичайні помальовані шмат­ки паперу, а театральні рисунки і проекти декорацій до п'єси «Маруся Богуславка», назву якої й на деяких рисун­ках понаписувано. А так як він знав, що цю п'єсу ставить їхній театр, то взяв і подзвонив до театру, і між ним та директором відбулася приблизно така розмова:
— Слухай, директар! Ти ничіво не патєрал?
— Ні.
— Врош!
— Таж ні!
— Гаварі мнє!.. Ви там ставітє ету «Маруську» ілі как єйо... Стало бить, гета принадлежит вам... Прийдіте за­беріте!
Яке ж було здивування директора, режисера та помрежів, коли вони дістали до рук течку, передану начальни­ком НКВД! У ній, поміж недбалими різними шкіцами деталів машин, фрагментами орнаментів тощо, були теат­ральні ескізи, і якраз... до «Марусі Богуславки»! Проекти оформлення сцен, проекти костюмів, рисунки типів. Та які ескізи! Такій роботі міг би позаздрити не тільки їхній театр, а навіть найліпший московський, хоч там, як відо­мо, добираються найкращі мистецькі сили з усього СССР.
Почали дошукуватися, хто ж ті ескізи зробив. І на чиє замовлення? Шукали довго, і марно. Давали оголошення в газеті. Перепитали всіх місцевих художників і навіть усіх хоч трохи подібних до художників, чи це ча­сом не він утнув. Марно. Ніхто таких ескізів не втинав. Ще якби йшлося просто про продаж, то, може, хтось і знайшовся б охочий одержати гроші, але тут ішлося про те, щоб здійснити ті шкіци на театральній сцені, і то як­найскоріше, можна сказати — негайно. Ні, на це смілив­ця не знайшлося. Так би, може, й не дошукалися, коли б не випадок; власне, коли б не жарт одного з помрежів, який з досади порадив запитати ще в Давида, знамени­того дурника, що шукав п'яте колесо, чи не він це малю­вав або в того другого божевільного. Ідея всіх насміши­ла, як вдалий жарт. Одначе Сластьон якраз і вхопився за цю думку, — а чому б дійсно й ні? Як мистець сам, тоб­то до певної міри фантаст і «ненормальний», за його власним висловом, він мав свою оригінальну теорію (напівсерйозну-напівжартівливу) про те, що великі, не­ймовірно хороші речі неодмінно межують з божевіллям, а звідси — вони часом криються там, де ми ніколи й не запідозрюємо. Варіант з Давидом, звичайно, був забракований зразу, бо то вже явна була би нісенітниця, тут і Сластьонова теорія пасувала. Натомість щодо Сміяна, особливо на тлі всіх тих фантастичних легенд і байок, наснованих навколо цього імені, — то все можливе. І навіть по відношенню до цього імені: фантастика з ескізами видається зовсім не фантастично на тлі фан­тастики іншої... І сам Сластьон взявся до розшуків. І роз­шукав. І, на своє здивування та здивування інших, вияви­лося, що шкіци до «Марусі Богуславки» зробив таки Сміян. А для чого зробив — він і сам не знає. Так. Знічев'я. З божевілл я... Зі звичайної реакції на нас­тирливу, часто бачену рекламу цієї майбутньої вистави. Ще що вразило Сластьона, це те, що Сміян ані збенте­жився, ані здивувався, а просто сприйняв факт його роз­шуків та заінтересованости його ескізами як явище аб­солютно закономірне й саме таке, яке й мусило би ста­тися неминуче... Нічого ані розпитував, ані нічого особливого сам не говорив. Відповіді його на запитання Сластьона видалися цьому останньому не тільки занад­то скупими, а й досить-таки безглуздими. Ледве Слас­тьон виловив зі скупих, понурих і здебільшого зовсім алогічних фраз, що Сміян колись навчився декоративної штуки в якійсь «колонії Дзержинського», а потім «ко­лись» працював не то в столичному театрі, не то на «Біломорканалі»... Тут Сластьон злякався і більше не розпитував. Треба сказати, що він взагалі не надто ліз в душу, а коли ж почув про «Біломорканал», то власна його душа отерпла і він зовсім перестав питатись... Зрештою, яке йому до всього діло, що та як. Його ціка­вило мати цю людину для свого театру, решта — це не його діло.
Мати би цього чоловіка до своїх послуг! І це видава­лося найтяжчим. Як до цього приступити, як до діла взятись, щоб цю людину не наполохати, не турнути? Як йому пояснити?..
Але все розв'язалося на диво просто. Прослухавши всі схвильовані й плутані (від остраху й ніяковості) ти­ради Сластьона, Сміян ані не сполохався, ані рівно ж не виявив особливого інтересу, а чи, може, й належного розуміння, про що ідеться. Сприйняв усе якось без краю байдуже, без краю спокійно, навіть ніби з неприявною при розмові душею. А замість відповіді, якої чекав Сластьон, без жодних слів прийшов з ним до театру й так само без жодних зайвих дискусій отаборився в деко­ративній майстерні...
Правду сказати, Сластьон набрався страху, — ану ж цей маньяк все перепартачить, все перепсує, переламає, перепакостить... Та коли по якомусь часі Сміян (мовчки й майже не виходячи з своєї, приділеної йому, робочої кімнати, поринувши в працю з головою) зробив макети оформлення всіх сцен «Марусі Богуславки», Сластьон аж у поли вдарився від зворушення та захоплення... Роз­хвильований внутрішньо і нахмарений ззовні, він оббігав разом з директором Ткачем ряд «професійних та громадських» установ до НКВД включно, гаряче й рішуче вимагаючи віддати їм в їхнє розпорядження Петра Сміяна, чи то шукаючи в когось санкції. Але виявилося, що жодна установа Сміяном не цікавиться, що він ні до кого не належить і всім до нього байдуже; він — нічий. Покидьок такий собі... І «санкціонувати» ніхто нічого не збирається. Ніхто не сперечається. Не опирається. Лише кепкують собі: «Та беріть, беріть його!.. Заберіть з уздром! Будь ласка!.. Лише той... Будьте «бдітельні!»
Відтоді пішла поголоска, що божевільний оформляє «Марусю Богуславку». «Уявіть собі!..»
Хоч в анонсах і пресових різних повідомленнях ди­рекція театру не насмілилася поставити прізвища того божевільного, більше того, фігурував у тих повідомлен­нях і анонсах яко художник цієї вистави і рекламувався поруч з автором, режисером та «зірками», штатний де­коратор театру Костров, — одначе містом і околицями шастала уперта й інтригуюча поголоска, що божевіль­ний маньяк, божевільний Сміян оформляє «Марусю Бо­гуславку», то пак — малює Марусю!..»
Це було зовсім цікаво.
IX
Один іспит
Ата лежала в гамаку під старезними яблунями й чи­тала «БЄСИ» Достоєвського. Вона так заглибилася в чи­тання, що не помічала нічого, ані того, що сонечко вже хилиться на захід, ані того, що хтось підійшов тихенько й став оддалік за дуплястою яблунею й визирає на неї з-за китиці сивого яблуневого листу. Підперла ліктями розкуйовджену голову, звела круто брови й гнала через океан тієї пожовклої премудрості, чи пак «глитала» цю книгу сторінка за сторінкою. Це вже були останні сторінки. Вона добігала до краю, як той розпалений і задиханий змагун з бігу марафонського до фінішу. Вона так завжди читала книги — навально, в марафонський спосіб. Сонце пробивало зелене шатро, падало на неї золотими, сліпучими зайчиками й робило її плямистою, як пантера. Пантера лежала спружинена, ніби націлена до хижого скоку, — ось-ось стрибне. Зайчики ворушили­ся на ній, і було враження, що пантера вже вхопила біло­го птаха й тепер бавиться з ним...
Ата зупинилась втомленим зором на однім місці, ли­бонь, на останній крапці, і так завмерла. Дивилась неру­хомо. Потім відірвала зір від сліпучого паперу, зітхнула й наставилася очима в сизу глибінь занедбаного саду — туди, де буйно перлись до неба кропива й малина, пе­ресновані срібним павутинням. Дивилась туди, не морга­ючи й, напевно, нічого не бачачи, так була заглиблена в думи. Химерна усмішка блукала по її обличчю. Потім Ата згорнула книгу, перевернулась горілиць і, підклавши під голову руки, а під руки «БЄСИ», наставилась очима в синє небо крізь гілки. В небі там пливли бліді пір'ясті хмарин­ки високо-високо, Ата дивилася на них і все посміхалася. Ворушила губами. За гіллям збоку десь в Сонячному сяйві стояла височезна й буйна осика, сягала вершиною ніби аж до самих тих блідих хмаринок і трепетала.
Постать з-за дуплястої яблуні вийшла й стала ти­хенько наближатися. Це був Павло Гук. Він тримав у одній руці пишну червону півонію, а в другій свого шкіряного портфеля. Рука з півонією була простягнута наперед, і він так ішов, ніби ніс викуп за своє зухваль­ство (з'явитися непроханим і збаламутити дівчині спокій — це ж зухвальство!). Ата зачула шерех, здригну­ла, але не обернулася, лише повела оком. Побачила гос­тя — розсердилась, бо не любила гостей непроханих і невчасних. Але вгляділа розкішну півонію в руці й роз­гублену міну на закохано-розпроміненому Павловому обличчі й засміялася:
— А-а-а.., Це ви, мій Ромео!?
— Уявіть собі, Ата-тюрк, що це дійсно я.
— Боже, і з портфелем! А-а-а... Та це ж ви, пак, прийшли втягати мене до комсомолу?!
— Т-так...
— О! Як це мило з вашого боку! Будь ласка... — Ата звелась і простягла гостеві руку, — привіталась і водно­час забрала півонію. — Сідайте, — показала на ослін збоку. — А де ж ваша гітара?
— Яка гітара?
— Або принаймні балабайка. Серенади співати. І плащ?..
Павло почервонів, скривився, але відповів ніби спокійно, підкреслено серйозно:
— Ні, я справді прийшов втягати вас до комсомолу.
— Та-ак? Та ні! О, Павлику! Який же ви й послідов­ний! Ну, що ж, добре, хочу бачити, як би це мало вигля­дати... Та сідайте, сідайте! Так. А тепер берімось до ро­боти... Налигач маєте?
— Не дотепно, Ато! — образився Павло, все не мо­жучи дати ради з юнацьким замішанням. — Не дотеп­но... — Сів на ослін і поклав за ним геть у траву порт­феля. — Не дотепно ... — І наставився на Ату розгуб­леним і ніби «сердитим» поглядом. — Хіба аж так по­гано стоїть справа, що треба налигача? Ви це серйоз­но?
— Цілком. — Ата спустила ноги на землю, зручно вмостилася на краєчку рухливого гамака, поклала книгу на коліна, взяла півонію до обличчя й приготувалася до, здається, серйозної розмови, ушнипилася в Павла ціка­вими, мерехтливими очима. В тих очах бігав лукавий, злий і дерзкий бісик, бігав виклик, ховаючись за мрійли­вими, меланхолійними хмаринками, віддзеркаленими з синього неба.
Павло сопів і не знав, з чого почати. Боже, він хотів би не про те з цією дівчиною говорити! З цією одчай­душною, з цією божевільною, з цією неможливою дівчи­ною, що притьмарила йому розум і тримає в руці його серце! Павло хвилюється і не знає, з чого почати.
Чекаючи, що буде далі, Ата перевела очі на височен­ну осику, що стояла осторонь в сонячнім сяйві й, здава­лося, сягала вершиною до самісіньких білих пірястих хмаринок. Осика трепетала безліччю листочків, а Ата, піднявши лице, дивилася на них і ворушила губами, ніби хотіла повторити їхній лепет.
— Ви що, молитесь Богу? — зіронізував Павло на­решті.
— Ні, я складаю вірші, — не розгубилась Ата.
— Ого! І що ж, виходить?
— Авжеж, виходить.
— Гм... Цікаво... — Та ж іронія. — І що ж саме виходить?
— А ось, будь ласка... — Ата заплющила очі, як то, вона бачила, робить один знаменитий поет, подумала й продекламувала:
Гей, на нашій осиці
Три мільйони листочків!
Аж три мільйони! Аж три мільйони!
Вони організовують мітинги
І сваряться за промінчик сонячний.
О!
І розплющила очі. Це була явна пародія на вірші су­часних поетів. А може, й не пародія. На всяк випадок Павло, як не спеціаліст у віршах, зробив глибокодумну міну й похитав головою заперечливо.
Ата:
— Що? Погано?
— Ні. По-мойому... вірш кращий, аніж у Тичини, а Маяковському взагалі далеко до такого вірша. Тільки я не вірю, щоб на цій осиці було три мільйони листочків. От що.
— А-а ... Дійсно ... Так не вірите?
— Ні.
— Провірте. Злічіть.
— Справді! Мені це навіть і на думку не спало, — засміявся. — Якби я був літературний критик, то
справді скористався б з вашої поради, щоб не бути «го­лослівним».
— А вам личило би бути отаким яким-небудь Добринею-Романовим. Ха-ха! Але до діла! Так де ж ваш налигач?
— Ви це серйозно про налигач?
— Цілком.
— Е-е... Налигача то я й не взяв. Але чого так, що аж налигача треба?
— Бо, мабуть, буде занадто багато перепон.
— Ви будете собі ставити перепони?
— Не я, а дійсність їх понаставляла, й мені буде тяж­ко без вашої допомоги їх поперелазити. Боюсь, що й на­лигач не допоможе.
— Щось ви мудруєте, туманно говорите... Як той піп притчами. Ну, добре, що ж то за перепони?
— Ви так хочете все зразу! Не можна, ж так. Треба за порядком... Я й сама не знаю, як їх отак одразу назвати, яким словом. Ну, от, скажімо, що всі ті перепони в мене в душі. Ну, от душа моя, мабуть, не підходить до того стандарту, який існує при прийнятті до комсомолу... Ах, лихо з вами, ну як це вам пояснити?
— І чого ж та душа не підходить?
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Буйний вітер - 08
  • Parts
  • Буйний вітер - 01
    Total number of words is 4638
    Total number of unique words is 2244
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    40.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 02
    Total number of words is 4622
    Total number of unique words is 2307
    27.0 of words are in the 2000 most common words
    36.7 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 03
    Total number of words is 4718
    Total number of unique words is 2241
    28.0 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    45.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 04
    Total number of words is 4688
    Total number of unique words is 2193
    26.3 of words are in the 2000 most common words
    36.9 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 05
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 1880
    30.3 of words are in the 2000 most common words
    41.5 of words are in the 5000 most common words
    46.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 06
    Total number of words is 4273
    Total number of unique words is 2135
    23.7 of words are in the 2000 most common words
    32.5 of words are in the 5000 most common words
    39.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 07
    Total number of words is 4663
    Total number of unique words is 2223
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    34.3 of words are in the 5000 most common words
    40.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 08
    Total number of words is 4762
    Total number of unique words is 1935
    31.3 of words are in the 2000 most common words
    43.0 of words are in the 5000 most common words
    48.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 09
    Total number of words is 4656
    Total number of unique words is 2163
    25.6 of words are in the 2000 most common words
    37.0 of words are in the 5000 most common words
    42.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 10
    Total number of words is 4637
    Total number of unique words is 2312
    24.5 of words are in the 2000 most common words
    34.1 of words are in the 5000 most common words
    39.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 11
    Total number of words is 4619
    Total number of unique words is 2331
    25.2 of words are in the 2000 most common words
    35.6 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 12
    Total number of words is 4568
    Total number of unique words is 2275
    25.8 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    41.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 13
    Total number of words is 4751
    Total number of unique words is 2233
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.2 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 14
    Total number of words is 4667
    Total number of unique words is 2177
    29.7 of words are in the 2000 most common words
    40.6 of words are in the 5000 most common words
    45.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 15
    Total number of words is 4603
    Total number of unique words is 2166
    27.4 of words are in the 2000 most common words
    38.6 of words are in the 5000 most common words
    43.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 16
    Total number of words is 4464
    Total number of unique words is 2190
    25.4 of words are in the 2000 most common words
    35.9 of words are in the 5000 most common words
    41.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 17
    Total number of words is 4716
    Total number of unique words is 2267
    27.9 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 18
    Total number of words is 4643
    Total number of unique words is 2247
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.7 of words are in the 5000 most common words
    43.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 19
    Total number of words is 4776
    Total number of unique words is 2227
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    40.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 20
    Total number of words is 4827
    Total number of unique words is 2145
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 21
    Total number of words is 4624
    Total number of unique words is 2414
    22.9 of words are in the 2000 most common words
    32.2 of words are in the 5000 most common words
    37.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 22
    Total number of words is 4646
    Total number of unique words is 2339
    24.8 of words are in the 2000 most common words
    34.4 of words are in the 5000 most common words
    40.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 23
    Total number of words is 4631
    Total number of unique words is 2296
    26.5 of words are in the 2000 most common words
    37.2 of words are in the 5000 most common words
    42.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 24
    Total number of words is 4627
    Total number of unique words is 2229
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    37.3 of words are in the 5000 most common words
    42.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 25
    Total number of words is 4449
    Total number of unique words is 2002
    29.3 of words are in the 2000 most common words
    40.1 of words are in the 5000 most common words
    46.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 26
    Total number of words is 4737
    Total number of unique words is 2070
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    47.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 27
    Total number of words is 4428
    Total number of unique words is 2256
    23.2 of words are in the 2000 most common words
    31.6 of words are in the 5000 most common words
    36.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 28
    Total number of words is 4696
    Total number of unique words is 2266
    25.5 of words are in the 2000 most common words
    36.0 of words are in the 5000 most common words
    41.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 29
    Total number of words is 4585
    Total number of unique words is 2309
    25.0 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    41.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 30
    Total number of words is 4525
    Total number of unique words is 2284
    25.9 of words are in the 2000 most common words
    36.3 of words are in the 5000 most common words
    42.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Буйний вітер - 31
    Total number of words is 800
    Total number of unique words is 487
    36.9 of words are in the 2000 most common words
    45.6 of words are in the 5000 most common words
    50.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.