Latin

Без Догмата - 28

Total number of words is 4787
Total number of unique words is 1769
35.7 of words are in the 2000 most common words
48.0 of words are in the 5000 most common words
55.8 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
ads place
Раніше я намагався про це не думати, бо в мене паморочилося в голові, а тепер я іноді навмисне думаю про це, щоб заглушити голос, який все частіше звучить у мені й запитує: «Хіба вона винна, що їй нав’язали цю дитину? Звідки ти знаєш, що відбувається у неї в душі? Не була б вона жінкою, якби не полюбила дитини, коли та появиться на світ, але хто тобі сказав, що вона зараз не почуває себе такою ж нещасною, як і ти?»
Часом мені здається, що вона, може, ще нещасніша від мене, тоді мені хочеться знову захворіти запаленням легенів. Жити з таким хаосом у думках неможливо.

30 жовтня

Чим краще я себе почуваю, тим частіше повертаюсь у колишнє зачароване коло. Лікар запевняє, що вже через кілька днів я зможу їхати. І таки поїду, бо звідси дуже близько до Варшави й до Плошова. Може, це одне з моїх дивацтв, але мені здається, що в Римі, на Бабуїно, мені буде спокійніше. Я не ручаюсь, що й там не думатиму про минуле, навпаки, там я думатиму про нього з ранку до вечора, але ці думки будуть схожими на ті, що їх снують ченці за монастирськими гратами. Та хіба я знаю, що буде?! Знаю тільки, що тут мені не всидіти. Дорогою заїду до Ангелі. Хочу, щоб у мене в Римі був її портрет.

2 листопада

Покидаю Берлін, не їду до Рима, а повертаюсь до Плошова. Колись я вже писав: «Вона для мене не тільки кохана жінка, а й найдорожча на світі людина». Так воно і є! Нехай це називається неврозом, чи старечим божевіллям, чи ще як-небудь, мені байдуже: це почуття ввійшло вже в мою плоть і кров. Поїду до Плошова, буду їй служити, буду її доглядати, пильнувати, а в нагороду хочу тільки дивитись на неї.
Дивуюсь, як я міг уявляти, що зможу жити, не бачивши її.
Тітчин лист ніби відкрив мені те, що я ховав у собі. Ось що пише мені тітка:
«Я не писала тобі подробиць про нас, бо не могла сповістити нічого радісного, а тому, що брехати не вмію, то краще було мовчати, аніж тривожити тебе, знаючи, що ти нездоровий. Дуже хвилююся з приводу Кроміцького й хочу порадитися з тобою. Старий Хвастовський показав мені листа від сина, той пише, що справи Кроміцького в жахливому стані, а йому самому загрожує судовий процес. Усі його там обдурили. Від нього вимагали термінової доставки великої партії товарів, а тому, що часу на це дали мало, він не зміг перевірити, чи якість доставленого йому матеріалу добра. Отож весь матеріал виявився поганим, зіпсованим – і його було забраковано, до того ж Кроміцького ще звинувачують у шахрайстві й хочуть віддати під суд. Дай боже, щоб хоч це на нього не звалилося, тим більше що він зовсім не винен. Байдуже, що він розориться, аби тільки не було ганьби. Але я розгубилася. Що робити, як його врятувати? Боюсь ризикувати грішми, які призначала для Анельки, але вкрай необхідно звільнити його хоча б від суду. Леоне, порадь що-небудь, з твоїм розумом ти завжди можеш щось придумати. Целіні й Анельці я не сказала досі про це й слова, бо мене зараз особливо тривожить Анельчине здоров’я. Ти не уявляєш, що з нею робиться. Целіна – славна жінка, але вона завжди була занадто сором’язливою і в такому ж дусі виховала Анельку. Не сумніваюсь, що Анелька буде чудовою матір’ю, однак тепер мене часом аж зло бере, бо коли виходиш заміж, треба бути готовою до наслідків, Анелька ж у такому відчаї, наче вагітність – це ганьба. Щодня помічаю на її обличчі сліди сліз. Жаль дивитись на її змарніле обличчя, сині круги під очима, па те, що вона в будь-яку хвилину ладна розплакатись, на вираз якогось болю й сорому в її очах. У своєму житті я ще ніколи не бачила, щоб жінка так тяжко переживала свій стан. Я пробувала умовляти її, лаяти, але це нічого не допомагає. Скажу тобі відверто, чи то я занадто люблю її, чи, може, на старість уже не вистачає в мене енергії. І при цьому це така славна дівчинка! Якби ти знав, як вона щодня розпитує про тебе: чи не було листа, чи ти здоровий, куди думаєш їхати, чи довго ще пробудеш у Берліні? Вона знає, що я люблю поговорити про тебе, й навмисне цілими годинами веде зі мною такі розмови. Щоб тільки бог змилувався над нею і дав їй силу перенести те лихо, яке її чекає. Я так потерпаю за її здоров’я, що не наважуюсь жодним словом натякиути їй про справи її чоловіка. Однак рано чи пізно вона про все дізнається. Целіні я теж нічого не казала, бо вона й так пригнічена Анельчиним роздратуванням і не може втямити, чому Анелька так трагічно ставиться до своєї вагітності».
Чому? Тільки я один розумію, тільки я міг би відповісти на це запитання і тому повертаюсь до Плошова.
Ні! Вона трагічно переживає не свій стан, а мою втечу, мій відчай, про який здогадується, розрив наших взаємин, які стали їй дорогими з того часу, коли після стількох зусиль і страждань вона нарешті змогла зробити їх чистими. Тепер я ніби входжу в її душу й думаю за неї. Її трагедія дорівнює моїй. Відтоді, як я повернувся до Плошова, кохання в цій незвичайно благородній душі боролося з почуттям обов’язку. Вона хотіла залишитися чистою й вірною тому, кому присяглася бути вірною, бо її натурі огидні бруд і брехня, та разом з тим вона не могла опиратись почуттю до чоловіка, котрого покохала першим коханням, тим більше не могла, що цей чоловік був біля неї, кохав її і був нещасним.
Протягом місяців вона переживала глибокий душевний розлад. Коли ж нарешні трохи заспокоїлась, коли їй уже здавалося, що те кохання перетворилося в містичний зв’язок душ, який не порушує ані чистоти думок, ані її подружньої вірності,- все раптом рухнуло, вона залишилася сама, з такою ж пусткою перед собою, як і в мене. Оце причина її теперішнього горя.
Я тепер читав в її душі, як у книзі,- тому повертаюсь.
Розумію я тепер і те, що я, мабуть, не покинув би її, якби був цілком упевнений, що її кохання до мене витримає всі випробування. Навіть тваринні ревнощі, які переповнюють серце люттю, а уяву – огидними картинами близькості її з іншим, не могли б відірвати мене від цієї жінки, в якій міститься для мене весь світ. Але я гадав, що ця дитина ще до свого народження заволодіє всіма її почуттями, зблизить її з чоловіком, а мене назавжди викреслить з її серця й пам’яті.
І я не обманюю себе: знаю, що не буду для неї тим, чим був, а головне – тим, чим міг би стати, якби не такий збіг обставин. Адже я міг стати для неї єдиною дорогою людиною, яка зв’язувала б її з життям і щастям, а тепер уже так не буде. Та все ж, поки в ній тлітиме хоч іскорка почуття до мене, я не піду від неї, бо не можу піти й не маю куди.
Отже, я повернусь, почну роздмухувати цю іскру й грітися біля неї. Якщо я цього не зроблю, то зовсім замерзну.
Ще раз перечитую тітчиного листа: «Якби ти знав, як вона щодня розпитує про тебе, чи не було листа, чи ти здоровий… чи довго пробудеш у Берліні…» – і не можу насититись цими словами. Зовсім так, наче я вмираю з голоду, а хтось несподівано приніс скибку хліба. їм його, й хочеться плакати від вдячності. Може, бог нарешті змилувався паді мною?
Відчуваю, що за останні дні я вже змінився, що колишній чоловік завмер у мені. Я вже не протестуватиму проти її волі, все знесу, заспокою її, втішу і навіть порятую її чоловіка…

4 листопада

Я вирішив затриматися в Берліні ще на два дні. Це з мого боку жертва, бо я ледве міг тут усидіти, але необхідно було спершу повідомити листом про свій приїзд.
Телеграма могла налякати Анельку, так само, як і мій несподіваний приїзд. Написав веселого листа і в кінці його послав сердечне вітання Анельці, так, паче між нами нічого не сталося. Я хочу, щоб вона зрозуміла, що я змирився зі своєю долею і повертаюсь до неї таким, яким був колись.
Тітка, напевно, трохи надіялася, що я приїду.

Варшава, 6 листопада

Я приїхав сьогодні вранці. Попереджена моїм листом, тітка чекала мене у Варшаві.
У Плошові все гаразд, Анелька стала спокійнішою. Від Кроміцького за останній час не було ніяких звісток.
Бідна тітка, побачивши мене, вигукнула: «Що з тобою сталося, Леоне?» Вона не знала, що я хворів, а я, мабуть, від такої довгої хвороби дуже змарнів. Крім того, волосся в мене на скронях так посивіло, що я навіть думаю, чи не підфарбувати його. Не хочу тепер ні старіти, ні здаватися старим.
Але ж і тітка за останній час дуже змінилась. Адже не так давно ми з нею розсталися, а я помітив у ній велику переміну. Обличчя її втратило колишній рішучий вираз і разом з тим свою рухливість. Впало в око, що голова в неї стала злегка труситись, це особливо помітно, коли вона уважно слухає. Я почав занепокоєно розпитувати її про здоров’я, і вона відповіла з притаманною їй відвертістю:
– Після повернення з Гаштейна я почувала себе чудово, але тепер усе пішло на спад, відчуваю, що вже наближається моя остання година,- Помовчавши, вона додала: – Всі Плошовські закінчують паралічем, і в мене ліва рука щоранку терпне. Та годі про це, на все божа воля!
І більше не хотіла говорити на цю тему. Ми стали довго радитись, як допомогти Кроміцькому, й вирішили не допустити, щоб його віддати під суд, хоч би що нам це коштувало. Врятувати його від розорення ми могли б хіба що ціною власного розорення, на що не можна було згодитися, щоб не погубити Анельку. Я придумав план, як врятувати Кроміцького від суду, примусити його повернутись на батьківщину й зайнятися сільським господарством. Серце в мене калатало, коли я думав, що тепер він житиме біля Анельки, проте, щоб моє самозречення було повним, я вирішив випити й цю чашу до дна.
Тітка обіцяє віддати йому один зі своїх фільварків, поблизу від Плошова, я дам необхідний капітал, усе це разом буде посагом для Анельки. Але Кроміцький повинен буде пообіцяти, що назавжди облишить свої комерційні спекуляції.
А поки що ми пошлемо йому на допомогу одного тутешнього адвоката, забезпечивши його коштами, необхідними для припинення судового процесу.
Закінчивши цю розмову, я почав розпитувати про Анельку. Тітка оповідала про неї дуже багато; між іншим сказала, що Анелька вже дуже змінилась і попоганіла. Коли я почув таке, мені стало ще більше шкода Анельку. Тепер уже ніщо не зможе відвернути від неї мого серця.
Вона для мене найдорожча в світі!
Я хотів сьогодні одразу ж після нашої з тіткою наради їхати до Плошова, однак тітка сказала, що вона стомлена й хоче переночувати. Я признався їй, що хворів на запалення легенів, тому підозрюю, що вона зосталась навмисне, аби я не їхав у таку негоду.
Дощ сьогодні йде зранку. І ми не змогли виїхати, а завтра виїдемо, напевно, десь аж під вечір. Справа Кроміцького вимагає негайного втручання. Необхідно завтра ж домовитися з адвокатом і якнайшвидше відправити його на Схід.

7 листопада

Ми приїхали до Плошова о сьомій годині вечора; тепер уже північ і всі в домі сплять. Слава богу, зустріч не дуже схвилювала Анельку. Вона вийшла до мене збентежена, невпевнена, в очах у неї я помітив ніби якийсь сором і страх, але пообіцяв собі, що привітаюся з нею так невимушено й природно, ніби ми вчора розстались. Тому в нашій зустрічі не було ніякого відтінку примирення чи прощення, нічого врочистого. Побачивши Анельку, я швидко підійшов до неї, простягнув їй руку й вигукнув майже весело:
– Як ся маєш, люба Анелько?! Я так скучив за вами всіма, що відклав свою морську подорож на пізніше.
Вона одразу зрозуміла, що таке привітання є виявом згоди, примирення, що я повернувся до неї заради її спокою. На мить на її обличчі промайнуло таке глибоке хвилювання, що я злякався, чи зможе вона його погамувати. Вона хотіла щось сказати й не могла, тільки міцно потиснула мою руку. Я подумав, що вона розплачеться. І, щоб перевести розмову на інше, почав квапливо говорити таким самим веселим голосом:
– А як портрет? Адже голова була намальована, коли ми виїздили, чи ж не так? Однак Ангелі його не скоро надішле, бо сам казав мені, що це буде його шедевр. Він, напевне, виставить його у Відні і в Парижі. Добре, що я замовив йому й копію, інакше нам довелося б чекати ще з рік. До того ж я хочу обов’язково мати його й для себе.
Отож, незважаючи на те, що відбувалося в її душі, Анелька повинна була потрапляти мені в тон, до того ж у розмову втрутились тітка й пані Целіна. Так проминули перші хвилини. Все, що я говорив, мало на меті замаскувати наші взаємні почуття. Весь вечір я не вийшов
зі своєї ролі, хоч відчував, як піт зрошує мій лоб від зусиль, що їх я робив над собою. Я був ще дуже слабий після недавньої хвороби, крім того, так важко було тримати себе в руках. Я кілька разів помічав, як за вечерею Анелька тривожно й схвильовано поглядала на моє бліде обличчя й посивілі скроні; вона, мабуть, зрозуміла все, що я пережив. Але я й про мої берлінські злигодні розповідав теж майже весело. Намагався не дивитись на її змінену постать, щоб вона не відчула, що я помітив ті зміни й вони мене дуже вразили. В кінці вечора я кілька разів відчув слабість, але пересилив себе, і Анелька могла прочитати в моїх очах лише спокій, глибоку ніжність і водночас цілковите примирення зі своїм становищем. Вона дуже чутлива; все знає, відчуває і розуміє, та я перевершив самого себе: поводився так природно й невимушено, щоб і вона кінець кінцем могла повірити в те, що я сказав собі: «З чим не можна боротись, з тим треба примиритись». Якщо навіть у її душі залишились якісь сумніви щодо цього, то в одному я переконав її цілком: що я кохаю її, як і раніше кохав, що вона назавжди залишиться для мене моєю найдорожчою колишньою Анелькою.
Я бачив, що в неї потепліло на серці. І справді міг пишатися собою, бо відразу вніс радісний промінчик у цей дім, де панував похмурий настрій. І тітонька, й пані Целіна змогли це оцінити. Коли я побажав їм доброї ночі, пані Целіна щиро сказала мені:
– Слава богу, що ти приїхав. Тепер нам з тобою буде веселіше.
Анелька ж, ніжно потискаючи мені руку, спитала:
– Тепер ти вже не скоро поїдеш від нас?
– Ні, Анелько,- відповів я,- тепер я нікуди більше не поїду.
І пішов, точніше, втік до себе нагору, побоюючись, що більше не витримаю. Того вечора я так глибоко відчув своє горе, що мене душили сльози. Є малі жертви, які коштують нам значно більше від великих.

8 листопада

Я тому так часто повторюю: «Ця жінка мені найдорожча за все на світі», що й справді жінку треба кохати більше за життя, не тільки як жінку, а як найдорожчу людину, щоб не втекти від неї за таких обставин. Я відчуваю, що сама фізична відраза відштовхнула б мене від будь-якої іншої, а цієї я не покинув і не покину; знову мені спадає на думку, що моє кохання – це певною мірою хвороба, якесь нервове відхилення, якого не могло б бути, коли б я був здоровою й нормальною людиною. Сучасна людина, яка все пояснює собі неврозом, усе аналізує, позбавлена навіть тієї втіхи, яку могло б дати їй усвідомлення своєї вірності. Бо коли кажеш собі: «Твоя вірність і постійність це хвороба, а не заслуга»,- тобі тільки стає гірко на душі. Якщо, усвідомлюючи такі речі, люди все більше отруюють собі життя, то навіщо прагнути до цього самоусвідомлення?
Тільки сьогодні при денному світлі я побачив, як дуже змінилося навіть Анельчине обличчя,- і серце в мене розривається. Губи в неї підпухли, лоб, колись такий бездоганний, втратив чистоту своїх ліній. Тітка мала рацію! Анельчина краса майже зникла. Тільки очі лишилися такі, як були. Але мені й цього досить. її змінене обличчя тільки посилює мою ніжність і жалість, стає для мене ще дорожчим. Навіть якби вона ще в десять разів стала бридкішою – я її завжди кохатиму. Якщо це хвороба,- то гаразд. Я хворий і не хочу одужувати,- волію краще вмерти від такої хвороби, ніж від будь-якої іншої.

9 листопада

Настане час, вагітність закінчиться, і її врода повернеться. Сьогодні я думав про це й запитував себе: якими будуть наші стосунки в майбутньому, чи вони якось не зміняться? Я певен, що ні. Я вже знаю, що означає жити без неї, і не вчиню нічого такого, що б змусило її відштовхнути мене,- а вона залишиться такою, як була. Тепер у мене немає жодного сумніву в тому, що я їй потрібен, але знаю й те, що вона ніколи, навіть у душі, ніколи не назве свого почуття до мене інакше, ніж великою сестринською любов’ю. Байдуже, чим воно буде насправді,- для неї воно назавжди залишиться ідеальною близькістю душ, отже, чимось дозволеним, можливим навіть між родичами. Якби це було інакше, вона одразу почала б переборювати себе.
Відносно цього в мене немає ілюзій. Я вже казав, що наші стосунки дорогі для неї з того часу, як вони змінились і стали, на її думку, чистими. Нехай же вони такими й залишаться, аби тільки вона завжди дорожила ними!

10 листопада

Яка ж неправильна думка, що сучасні люди стають дедалі менш чутливими. Іноді я думаю, що насправді все навпаки. Коли в людини залишається тільки одна легеня, вона посилено дихає однією, а в нас забрано все, чим раніше жила людина, й залишено тільки нерви, більш розшарпані і вразливі, ніж у колишньої людини. Інша річ, що брак червонокрівців у нашій крові робить і наші почуття ненормальними й хворобливими; через це й трагічність людських переживань збільшується, а не зменшується. Збільшується тому, що колись людина, якій не пощастило в коханні, могла знаходити втіху чи то в релігії, чи в усвідомленні свого громадянського обов’язку; сучасні люди цієї втіхи вже позбавлені. Раніше гальмом для бурхливих пристрастей був сильний характер; тепер сильні характери трапляються все рідше і мусять зникати через скептицизм, який впливає па нашу психіку, розкладає нас. Він, як бацила, сточив людську душу, ослабив і знищив її опір фізіологічним забаганкам нервів, які ще до всього хворі у пас. Сучасна людина швидко все усвідомлює, але нічого неспроможна змінити.

11 листопада

Від Кроміцького вже досить давно не було жодних звісток; навіть Анелька не одержувала листів. Я сповістив його телеграмою про те, що послав до нього адвоката, а потім написав листа, однак послав його майже наздогад, бо важко сказати, де він зараз перебуває. І лист, і телеграма з часом знайдуть його, але коли саме, не знаю. Старий Хвастовський написав синові. Може, він раніше одержить відповідь.
Я тепер проводжу цілі години з Анелькою, і ніхто мені в цьому не перешкоджає, бо навіть пані Целіна, якій ми з тіткою пояснили справжній стан речей, просила мене якось підготувати Анельку до тих звісток, що їх вона може будь-якого дня одержати від Кроміцького. Я вже говорив Анельці, що справи її чоловіка можуть закінчитись погано, але зауважив, що це лише мої особисті припущення. Я казав, що коли Кроміцький навіть геть усе втратить, вона не повинна брати це близько до серця, що це буде в певному розумінні найкращий вихід, тоді вона зможе жити спокійно. Я також заспокоїв її відносно грошей, які я позичив Кроміцькому, і запевнив, що вони ніяк не можуть пропасти; вкінці я згадав щось про тітчині плани. Анелька вислухала мене досить спокійно. Її підтримує головним чином усвідомлення того, що вона серед людей, які люблять її, а таких людей біля неї досить. Неможливо висловити, як я кохаю її тепер,- вона це бачить і читає по моєму обличчі. Коли мені щастить розвеселити її, викликати в неї усмішку, моє серце переповнюється радістю. В моїй любові до Анельки є зараз щось від сліпої відданості слуги обожнюваній господині. Іноді я відчуваю непогамовну потребу підкорятися їй. Весь час відчуваю, що моє місце біля її ніг. Навіть якщо вона зміниться, постаріє,- вона мені завжди подобатиметься, від неї я все прийму, на все погоджуся і все в ній обожнюватиму.

12 листопада

Кроміцького немає більше в живих! Катастрофа приголомшила нас, як грім з ясного неба. Дай боже, щоб з Анелькою нічого не сталося! Сьогодні прийшла телеграма, що Кроміцькому, звинуваченому в шахрайстві, загрожувало ув’язнення, і він наклав на себе руки. Будь-що я міг сподіватися від нього, але не цього… Кроміцький помер! Анелька вільна! Та як вона переживе це? Вже кілька годин я все перечитую телеграму, і мені здається, що це сон. Я не вірю своїм очам, хоча прізвище Хвастовського, написане на телеграмі, свідчить, що це правда.
Я знав, що все це погано скінчиться, але не припускав, що кінець буде такий несподіваний і трагічний. Ні, нічого подібного мені й на думку не спадало! Мене наче обухом по голові вдарили. Якщо зараз не зсунуся з глузду, то я вже все витримаю. Одного разу я був допоміг Кроміцькому; нещодавно я послав йому на допомогу адвоката, отже моє сумління чисте. Правда, був час, коли я бажав Кроміцькому смерті, але тим більша моя заслуга, що, незважаючи на це, я рятував його. І раптом настала його смерть, не внаслідок моїх зусиль, а всупереч їм,- і Анелька вільна! Дивно: я все розумію, але ще не зовсім у це вірю. Я наче вві сні. Кроміцький був для мене чужим, до того ж був найбільшою перешкодою в житті. Цієї перешкоди вже не існує, отож я мав би відчувати безмежну радість, а я не смію радуватись, може, тому, що дуже потерпаю за Анельку. Першою моєю думкою, коли я прочитав телеграму, було: що станеться з Анелькою? Як вона переживе цю звістку? Нехай бог її боронить! Вона цього чоловіка не кохала, але в її теперішньому стані потрясіння може вбити.
Яке щастя, що телеграму віддали мені в моїй кімнаті, а не в їдальні чи вітальні. Не знаю, чи зміг би я приховати своє хвилювання. Довго не міг прийти до тями. Потім зійшов униз, до тітки, але і їй не відразу показав телеграму, а лише сказав:
– Я одержав дуже погану звістку про Кроміцького.
– Що таке? Щось сталося?
– Тітонько, тільки ви не лякайтесь.
– Він уже попав під суд? Авжеж?
– Ні… Гірше… тобто він під судом, але не під людським.
Тітка закліпала очима.
– Що ти кажеш, Леоне?
Тоді я показав їй телеграму. Прочитавши її, тітка не промовила й слова, тільки відійшла до аналоя, стала навколішки і, затуливши обличчя руками, почала молитись. Потім підвелась і сказала:
– Анелька може через це втратити життя. Що робити?
– Вона ні про що не повинна дізнатися, поки не народиться дитина.
– А як же від неї приховати? Про це всі говоритимуть, та й газети… Як від неї приховаєш?
– Тітонько, люба, я бачу лише один вихід. Треба виликати лікаря й сказати йому, щоб він звелів Анельці виїхати звідси, ніби так необхідно зробити для її здоров’я. Тоді я вивезу її й пані Целіну до Рима, де в мене власний дім. Там я влаштую так, що ніякі звістки до неї не дійдуть. А тут це буде важко зробити, особливо, коли й слуги довідаються.
– Та чи зможе вона виїхати в такому стані?
– Не знаю, про це скаже лікар. Я ще сьогодні викличу його.
Тітка погодилася з моїм планом. Адже нічого кращого не можна було придумати. Ми вирішили втаємничити пані Целіну, щоб вона підтримувала наш намір виїхати. Слугам я суворо звелів не переказувати Анельці ніяких звісток. А газети, телеграми і всі листи, хоч би кому вони були адресовані, відносити до мене в кімнату.
Тітка довгий час ходила, мов приголомшена. Вона вважає самогубство найстрашнішим гріхом, що його може вчинити людина,- тому до почуття жалю за покійником у неї домішується страх і обурення. Щохвилини вона повторює: «Він не повинен був цього робити, знаючи, що незабаром стане батьком». А я припускаю, що він міг ще й не знати про це. Останнім часом, мабуть, метався як у лихоманці й переїздив з місця на місце, бо цього вимагали його заплутані справи. Я не смію осуджувати його, і, відверто кажучи, відчуваю до нього певну повагу. Є люди, котрі навіть після того, як їх справедливо звинуватили в зловживаннях та шахрайстві, й засуджені за це, п’ють шампанське навіть у в’язниці й провадять веселе життя. А Кроміцький до такого не опустився – він вирішив смертю змити з себе незаслужену ганьбу. Може, він пам’ятав і про те, хто він. Я менше співчував би йому, якби він заподіяв собі смерть лише через розорення. Хоч думаю, вже й одне це могло довести його до самогубства. Пригадую, які погляди він висловлював у Гаштейні. Якщо моє кохання – невроз, то, без сумніву, його лихоманка наживи теж була ним. Коли він зазнав поразки, втратив грунт під ногами, то побачив перед собою таку саму безодню й порожнечу, як я в Берліні. Що ж тоді могло його зупинити? Думка про Анельку? Він знав, що ми її не залишимо, до того ж, хто знає, може, він відчував, що Анелька не дуже його кохає.
У всякому разі, я вважав його гіршим, ніж він був насправді; не сподівався від нього такої мужності – і признаюся, що був несправедливим до нього.
Вже було відклав перо, але знову беруся за нього, бо про сон нічого й мріяти, крім того, коли я пишу, то трохи заспокоююсь, і в голові не так думки вихряться. Анелька вільна, Анелька вільна! Я повторюю ці слова, хоч ще не встиг цілком збагнути їхнього значення. Здається, я збожеволію від радості, але одразу ж мене охоплює якийсь незрозумілий страх. Невже справді для мене почнеться нове життя? Що це – пастка, яку поставила мені доля, чи бог змилувався наді мною за те, що я так страшенно настраждався і так сильно кохав? А може, існує якийсь закон буття, якась містична сила, котра віддає жінку тому чоловікові, який найглибше кохав її, щоб здійснився вічний закон творення життя? Не знаю! Тільки відчуваю, ніби мене і всіх довколишніх людей несе могутня хвиля, що затоплює будь-яку людську волю, будь-які людські зусилля…
Я знову кинув писати: повернувся екіпаж, що його посилали по лікаря. Лікар не приїхав. У нього сьогодні операційний день, він пообіцяв приїхати завтра вранці. Треба, щоб він був у нас у Плошові до нашого від’їзду й супроводжував нас до Рима. Там я знайду інших лікарів.
Пізня ніч… Анелька спить і не підозрює, що над нею нависло, яка велика зміна відбулася в її долі… Хоча б ця зміна принесла їй щастя і спокій! Вона їх заслужила. Може, це над нею змилувався господь?…
Нерви в мене такі напружені, що, коли зачую собаче гавкання десь у фільварку чи тріскачку нічного сторожа, мені здається, що це прийшла якась нова звістка й може дійти до Анельки.
Намагаючись заспокоїтись, я пояснюю собі, що ця дивна тривога, яка охоплює мене, з’являється через страх за Анельку, що якби не її вагітність, я не тривожився б. І повторюю собі, що мої тривоги минуть, як минає все, а потім почнеться нове життя.
Мені треба звикнути до думки, що Кроміцький помер… Ця катастрофа принесе мені щастя, про яке я й мріяти не смів, однак є в нас якесь моральне почуття, воно забороняє радіти навіть смерті ворога. Притому сама смерть навіює якийсь страх. Біля покійника люди завжди розмовляють пошепки… Ось чому я не смію радіти.

13 листопада

Всі мої плани руйнуються. Вранці приїхав лікар і, оглянувши Анельку, сказав нам, що про подорож не може бути й мови, що вона просто була б небезпечною для її життя. В неї виникли якісь ускладнення. Яка мука слухати ці медичні терміни, кожен з яких, здається, загрожує смертю моїй коханій. Я розповів лікареві про наше становище, а він відповів мені, що з двох бід треба вибрати меншу і менш можливу.
Найбільше мене обурила й занепокоїла його порада відповідно підготувати Анельку й повідомити їй про смерть її чоловіка. На жаль, нічого не скажеш, він має певну рацію. Він сказав так: «Якщо ви цілком упевнені, що зможете простежити, аби ця звістка не дійшла до пані Кроміцької ще протягом кількох місяців, то, звичайно, краще нічого їй не казати, але якщо ні,- то краще буде обережно підготувати її й потім сказати, бо коли вона дізнається зненацька, може статися друга катастрофа.
Що робити? Мабуть, я влаштую навколо Плошова справжній карантин; не впускатиму ні людини, ні листа чи газети, поясню всім слугам, що вони мають говорити, навіть як мають дивитись… Бо яке враження справляють такі звістки навіть на підготовлену до них людину, я сьогодні мав нагоду пересвідчитись на пані Целіні, котрій ми змушені були нарешті сказати правду. Вона двічі непритомніла, в неї почалися спазми, а я мало не збожеволів, бо мені здавалося, що весь дім почув її стогони. А вона ж не дуже любила свого зятя. Її теж найбільше злякала думка, що буде з Анелькою.
Я всіляко опираюсь лікаревій пораді і, здається, ніколи на неї не погоджусь. Не можу їм сказати одного: що Анелька не кохала свого чоловіка, саме тому її ще більше вразить звістка про його смерть. Тут ідеться не про тугу за померлою дорогою людиною, а про докори, які робитиме собі Анелька, що, мовляв, якби вона більше кохала свого чоловіка, то й він більше дорожив би життям. Даремні, безпідставні, несправедливі докори! Те, що залежало від її волі, вона примусила себе зробити й зробила – відкинула моє кохання, зосталася чистою й вірною своєму чоловікові. Але треба знати цю жінку, таку вимогливу до себе, щоб зрозуміти, як вона страждатиме й одразу ж почне думати, чи не пов’язана смерть її чоловіка з прихованим у її душі прагненням свободи, чи не відповідає ця смерть її потаємним бажанням, у яких вона не насмілювалась признатися сама собі? В мене волосся стає сторч на голові, коли я про це думаю, тому що ця смерть справді відкриває перед Анелькою нове життя, отже її чекає подвійне потрясіння, два удари грому розкотяться над бідною дорогою голівкою… А цього не розуміють ані лікар, ані тітка, ані пані Целіна.
Ні! Вона не повинна нічого знати до самого кінця.
Яке нещастя, що вона не може звідси виїхати!
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Без Догмата - 29
  • Parts
  • Без Догмата - 01
    Total number of words is 3839
    Total number of unique words is 2276
    18.2 of words are in the 2000 most common words
    27.9 of words are in the 5000 most common words
    33.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 02
    Total number of words is 4252
    Total number of unique words is 2164
    23.7 of words are in the 2000 most common words
    34.8 of words are in the 5000 most common words
    41.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 03
    Total number of words is 4630
    Total number of unique words is 1941
    28.5 of words are in the 2000 most common words
    40.3 of words are in the 5000 most common words
    45.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 04
    Total number of words is 4586
    Total number of unique words is 1970
    30.8 of words are in the 2000 most common words
    43.0 of words are in the 5000 most common words
    50.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 05
    Total number of words is 4656
    Total number of unique words is 1955
    33.2 of words are in the 2000 most common words
    45.5 of words are in the 5000 most common words
    52.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 06
    Total number of words is 4696
    Total number of unique words is 2104
    30.5 of words are in the 2000 most common words
    41.4 of words are in the 5000 most common words
    48.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 07
    Total number of words is 4743
    Total number of unique words is 2061
    29.6 of words are in the 2000 most common words
    42.4 of words are in the 5000 most common words
    48.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 08
    Total number of words is 4781
    Total number of unique words is 1931
    31.8 of words are in the 2000 most common words
    42.8 of words are in the 5000 most common words
    49.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 09
    Total number of words is 4836
    Total number of unique words is 2024
    31.8 of words are in the 2000 most common words
    44.4 of words are in the 5000 most common words
    51.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 10
    Total number of words is 4748
    Total number of unique words is 1859
    33.3 of words are in the 2000 most common words
    45.4 of words are in the 5000 most common words
    52.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 11
    Total number of words is 4699
    Total number of unique words is 1934
    29.2 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    47.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 12
    Total number of words is 4799
    Total number of unique words is 2044
    31.5 of words are in the 2000 most common words
    43.6 of words are in the 5000 most common words
    49.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 13
    Total number of words is 4741
    Total number of unique words is 1979
    32.9 of words are in the 2000 most common words
    46.9 of words are in the 5000 most common words
    53.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 14
    Total number of words is 4689
    Total number of unique words is 2030
    31.4 of words are in the 2000 most common words
    43.5 of words are in the 5000 most common words
    50.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 15
    Total number of words is 4769
    Total number of unique words is 2079
    32.5 of words are in the 2000 most common words
    44.5 of words are in the 5000 most common words
    51.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 16
    Total number of words is 4782
    Total number of unique words is 1916
    32.2 of words are in the 2000 most common words
    46.4 of words are in the 5000 most common words
    52.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 17
    Total number of words is 4825
    Total number of unique words is 1926
    32.0 of words are in the 2000 most common words
    44.0 of words are in the 5000 most common words
    51.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 18
    Total number of words is 4609
    Total number of unique words is 2070
    29.8 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    47.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 19
    Total number of words is 4781
    Total number of unique words is 1896
    32.4 of words are in the 2000 most common words
    43.3 of words are in the 5000 most common words
    50.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 20
    Total number of words is 4743
    Total number of unique words is 1900
    33.0 of words are in the 2000 most common words
    45.8 of words are in the 5000 most common words
    53.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 21
    Total number of words is 4817
    Total number of unique words is 1897
    33.5 of words are in the 2000 most common words
    46.6 of words are in the 5000 most common words
    52.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 22
    Total number of words is 4874
    Total number of unique words is 1927
    32.4 of words are in the 2000 most common words
    45.0 of words are in the 5000 most common words
    52.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 23
    Total number of words is 4866
    Total number of unique words is 1910
    33.2 of words are in the 2000 most common words
    46.1 of words are in the 5000 most common words
    52.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 24
    Total number of words is 4841
    Total number of unique words is 1868
    35.1 of words are in the 2000 most common words
    47.9 of words are in the 5000 most common words
    55.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 25
    Total number of words is 4834
    Total number of unique words is 1940
    32.5 of words are in the 2000 most common words
    44.6 of words are in the 5000 most common words
    52.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 26
    Total number of words is 4721
    Total number of unique words is 1849
    33.9 of words are in the 2000 most common words
    45.3 of words are in the 5000 most common words
    52.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 27
    Total number of words is 4821
    Total number of unique words is 1773
    35.6 of words are in the 2000 most common words
    47.5 of words are in the 5000 most common words
    54.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 28
    Total number of words is 4787
    Total number of unique words is 1769
    35.7 of words are in the 2000 most common words
    48.0 of words are in the 5000 most common words
    55.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 29
    Total number of words is 2311
    Total number of unique words is 1128
    38.8 of words are in the 2000 most common words
    49.9 of words are in the 5000 most common words
    57.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.