Latin

Без Догмата - 15

Total number of words is 4769
Total number of unique words is 2079
32.5 of words are in the 2000 most common words
44.5 of words are in the 5000 most common words
51.4 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
ads place
Нарешті я почав розмову. Спрямовував її туди, куди сам хотів, бо хоч тепер мій розум був неприступним для зовнішніх вражень, не пов’язаних з моїм коханням, зате в межах свого почуття я виявляю майже подвійну сприйнятливість і таку прозірливість, яка буває в людей, що поринули в гіпнотичний сон і бачать дещо виразніше, ніж у нормальному стані. Незабаром ми заговорили про особисті переживання. Я розповів про себе тим інтимно-довірчим тоном, яким говорять з найближчою людиною, яка лише одна має право знати все про тебе. Завдяки цьому між нами виникав цілий світ взаємопорозуміння й близькості, приналежний тільки нам обом. Оскільки така близькість мала існувати лише між нею та її чоловіком, то я паче вів її до духовної зради чоловікові, але вів так обережно й повільно, щоб вона цього не помітила.
Ця чутлива душа, однак, підсвідомо зрозуміла, що ми пішли якимсь незвичайним шляхом. Я наче вів її за руку, все далі й далі, хоч відчував її внутрішній опір ї добре розумів, що цей опір одразу посилиться, як тільки я потягну її сильніше чи небезпека стане вже не такою невловимою. Хоч я бачив ясно, що перевага на моєму боці і що поступово я заведу її туди, куди захочу.
А тим часом я навмисне говорив про минуле.
– Пам’ятаєш,- казав я,- як у давні добрі часи ти якось запитала мене, чому я не живу на батьківщині й марную свої здібності, що їх бачать у мені люди. Я пам’ятаю кожне твоє слово. Це було тоді, коли я пізно повернувся з міста, а ти мене чекала… Навіть важко сказати, який величезний вплив ти мала па мене. Я не міг одразу взятися за якусь роботу, бо змушений був виїхати до Рима; потім помер батько… Але твої слова запали мені в душу, скажу тобі щиро: якщо я повернувся сюди, вирішив оселитися тут назавжди й чимось зайнятися і коли я нарешті чогось досягну в житті,- це буде твоя заслуга…
З хвилину ми мовчали, чути було тільки, як усе ще свистіли іволги. Анелька, напевно, шукала відповіді, потім вона сказала:
– Я не можу повірити, що в такого чоловіка, як у тебе, не було інших, більш серйозних причин для цього. Ти ж добре знаєш, що це – твій обов’язок, а те, що було, минуло, тепер усе стало зовсім інакше.
– Дещо інакше, а дещо й ні,- заперечив я.- Може, якщо почну займатись якимсь ділом, то з часом захоплюся ним і полюблю його. Але така людина, як я, котра всупереч тому, що ти кажеш, навіть не вважала своїм обов’язком зайнятися будь-чим, повинна мати якісь особисті причини, щоб докорінно змінити своє життя… І чим гірше їй живеться на світі, тим більше потрібний такий душевний поштовх… Та навіщо мені брехати тобі?… Я зовсім не щасливий… Почуття громадського обов’язку – чудова річ, але, на жаль, його в мене немає. Ти краща за мене, благородніша, ти могла б мені його прищепити… Сталося інакше… Та ще й тепер, пам’ятаючи, що ти колись хотіла, щоб я працював, тільки через тебе й заради тебе я зможу за що-небудь узятись.
Анелька пішла швидше, наче поспішала повернутись додому, і майже пошепки промовила:
– Не кажи так, Леоне, прошу тебе, не кажи так. Адже ти розумієш, що я не можу погодитись на такі стосунки.
– Чому не можеш? Зрозумій мене правильно. Ти є й зостанешся для мене завжди любою сестрою. Нічого іншого я не хотів сказати.
Анелька рвучко простягла мені руку, яку я поволі, шанобливо підніс до вуст.
– Так, я буду твоєю сестрою, завжди буду! – квапливо відповіла вона.
І я бачив, що в неї ніби камінь із серця звалився, так її заспокоїло, підкупило й зворушило одне слово «сестра». Це допомогло й мені опанувати себе, бо в першу мить, коли я доторкнувся вустами цієї найдорожчої руки, в мене мало не потемніло в очах, і мені захотілося обняти Анельку, пригорнути до себе, розповісти їй усю правду.
Обличчя в Анельки тим часом прояснилось і повеселіло. Чим ближче ми підходили до дому, тим вона все більше заспокоювалась, і я, зрозумівши, що так скоріше викличу в неї довір’я, вів далі спокійну, звичайну розмову.
– Бачиш, сестричко, навколо мене страшенна пустка. Батька вже немає, тітка – свята жінка, але нам з нею важко знайти спільну мову,- вона не розуміє ані нових часів, ані нових людей. В нас із нею зовсім різні погляди. Я ніколи не одружусь, отже, подумай лишень, який я самотній І Нікого навколо І Немає нікого, з ким я міг би поділитися своїми думками, намірами чи звіритися зі своїм горем. Пустка, та й годі… Скажи сама: хіба це дивно, що я шукаю співчуття там, де надіюсь його знайти?… Я схожий па жебрака-каліку, який стоїть під ворітьми, чекаючи, може, йому винесуть якийсь гріш. Зараз цей жебрак справді дуже вбогий, стоїть він під твоїм вікном і випрошує трошки доброзичливості, приязні й милосердя. Він і думати не осмілюється про щось більше, ніж про милостиню, а в милостині ти йому не відмовиш?… Чи ж не так?
– Так, Леоне,- відповіла Анелька,- так; тим більше, якщо тобі так тяжко…
Голос у неї урвався, губи затремтіли. Знову мені потрібно було зробити над собою величезне зусилля, щоб не впасти їй до ніг. Мене так зворушив її вигляд, що і в мене здавило в горлі.
– Анелько! Анелько! – вигукнув я, не знаючи, що їй сказати.
А вона замахала руками, наче хотіла відштовхнути мене, нарешті промовила крізь сльози:
– Зараз, зараз!… Я заспокоюсь. Я не можу такою повернутись… Пробач мені…
І вона поквапливо пішла геть.
– Прости мені, Анелько! – гукнув я їй услід. Спершу я хотів бігти за нею, потім подумав, що їй треба залишитись самій, і лише провів її поглядом. Вона швидко попрямувала в ту саму алею, по якій ми прогулювались, потім звернула вбік. Часом гущавина затуляла її, а потім знову світла сукня виднілася між деревами, виблискуючи на сонці. Я бачив здалеку, як вона згортала й розгортала парасольку, наче намагаючись цими механічними рухами заспокоїти себе. А я весь час подумки говорив їй найніжніші слова, що їх може продиктувати кохання. Я не міг змусити себе піти звідси, не глянувши хоча б іще один раз їй в обличчя; однак мені довелося довгенько чекати. Нарешті вона повернулась, але пройшла повз мене швидко, наче побоюючись нового хвилювання; тільки всміхнулася мені мимохідь ангельськи-ніжною усмішкою і сказала:
– Вже добре! Вже добре!
На її розпашілому від швидкої ходи обличчі вже не видно було сліз. Я зостався сам, і мене охопила шалена, невимовна радість, моє серце сповнилось надією, в голові була тільки одна думка: «Вона кохає мене, захищається, не піддається, обманює себе, але кохає». Часом найрозсудливіша людина від надміру почуттів може дійти мало не до божевілля. Я теж був такий близький від нього, що мені хотілося помчати в глибину парку, качатись там по траві й кричати на весь голос, що вона мене кохає.
Зараз, коли я вже більш спокійно згадую про цю радість, бачу, що вона складалася бозна із скількох почуттів. Було в ній і щастя художника, який відчуває, що в нього виходить шедевр, було, може, й задоволення павука, впевненого, що муха попадеться в його сіті,- але були й доброта, жалість, ніжність і все те, від чого, як сказав поет, радіють ангели на небесах. Мені було шкода цієї беззахисної бідолахи, яка попаде до мене в руки, і водночас ця жалість розпалювала моє кохання, а отже й бажання володіти Анелькою; мене мучили докори сумління від того, що я її обдурюю, і разом з тим я знав, що ще ніколи в житті не говорив так щиро, від усього серця.
Адже я не брехав, благаючи її про співчуття і дружбу. Вони мені теж потрібні, як здоров’я. Я тільки не висловив їй усіх своїх бажань, бо для цього ще не настав час; не сказав їй усієї правди, щоб не злякати цієї дорогої мені, несміливої душі. Зрештою я прагну і до свого, і до її щастя, вибравши до нього найпрямішу дорогу.

10 травня

Небо погідне, і стосунки між нами теж погідні. Анелька спокійна й щаслива. Вона свято повірила в те, що мої почуття до неї тільки братерські, отже її сумління дозволяє любити мене як брата, і вона дала волю серцю. Я один знаю, що це тільки лояльний спосіб ошукувати саму себе й чоловіка, бо під прикриттям сестринського почуття приховується і росте в ній інше почуття; звичайно я не збираюся пояснювати їй, що вона помиляється, доти, доки це почуття стане непереборним… Незабаром воно охопить її, мов полум’я, і його не загасить пі сила волі, пі почуття обов’язку, ні сором’язливість цієї білосніжної, мов лебідь, жінки. Поки що й мені добре, так добре, що іноді здається, нічого більше й не хотів би, але тільки при тій умові, щоб ніхто інший не мав на неї ніяких прав. Весь час мені спадає на думку, що, кохаючи її найсильніше за всіх, я маю на неї і найбільше право. Що може бути більш логічне й справедливе? Адже за етикою всіх народів і релігій основою шлюбу має бути кохання.
Але зараз я такий умиротворений і щасливий, що хочу не розмірковувати, а жити почуттями. Між нами тепер установились дуже щирі, дружні стосунки. Як же ми створені одне для одного, як ми тягнемось одне до одного, як це бідолашне дівчатко відігрівається і втішається в спокусливому теплі моїх «братерських» почуттів! Ніколи після свого приїзду до Плошова я не бачив її такою веселою. Раніше, дивлячись на неї, я часто згадував шекспірівського «бідного Тома». Таким натурам кохання потрібне, як повітря, а той Кроміцький, зайнятий комерцією, не досить кохає дружину, та він і не здатний кохати. Вона мала б право скаржитися й повторювати за Шекспіром: «Бідному Тому холодно!» Я не можу не хвилюватися, думаючи про це, і в душі присягаюся, що їй не буде холодно, поки я живу.
Якби в нашому коханні було щось погане, ми не могли б бути такими спокійними. Бо хоч Анелька й не називає свого почуття по імені,- однаково воно існує. Весь сьогоднішній день був для нас ідилією. Колись я не любив неділі, а тепер пересвідчився, що неділя від ранку до вечора може бути суцільною поемою, особливо в селі. Одразу після чаю ми пішли до костьолу на ранню обідню. З нами пішла й тітка, навіть папі Целіна, скориставшись гарною погодою, попросила, щоб її повезли туди у кріслі. Людей в костьолі було мало, тому що більше народу ходить тільки на пізню обідню. Сидячи на лаві біля Анельки, я уявляв собі, що вона моя наречена. Час від часу я поглядав на її милий профіль, на складені на пюпітрі лави руки, мені мимоволі передавалась зосередженість, яка була в її позі та обличчі. Моя пристрасть задрімала, думки стали чистими, я любив її в ці хвилини ідеальною любов’ю, відчуваючи, як ніколи раніше, що Анелька зовсім не схожа на тих жінок, що їх я знав досі, у стократ чистіша й краща за них.
Давно в мене не було такого настрою, як у цьому сільському костьолі. Його створювали і присутність Анельки, і врочиста атмосфера, що панувала тут, і слабе миготіння свічок у мороці вівтаря, і сонячні промені, які проникали крізь кольорові шиби вікон, і цвірінькання горобців за вікнами, і тихе богослужіння. В усьому цьому ще відчувалась якась вранішня сонливість, і все це впливало надзвичайно заспокійливо. Мої думки пливли так само тихо й спокійно, як хмарки диму з кадильниці перед вівтарем. У душі прокинулось ніби якесь бажання до самозречення, і внутрішній голос казав мені: «Не мути цієї чистої води, пощади її прозорість».
Тим часом обідня скінчилась, ми вийшли з костьолу. Я дуже здивувався, побачивши на паперті обох старих батьків покійного Латиша, вони сиділи на землі з дерев’яними мисочками в руках і просили милостиню. Тітка, яка знала, що я дав їм гроші, побачивши таке, страшенно розгнівалась і почала їх сварити, однак стара Латишиха, простягаючи до нас свою мисочку, спокійно відповіла:
– Панська щедрість сама по собі, а божа воля сама по собі. Проти божої волі не можна йти. Коли нам Ісус звелів тут сидіти, то й будемо сидіти, нині, і присно, і навіки-віків, амінь.
Проти таких міркувань годі було щось заперечити. Особливо мені так сподобалося те «навіки-віків, амінь», що я навіть дав їм милостиню, забавляючись оригінальністю ситуації. Народ вірить головним чином у призначення, сліпо підкоряючись йому, по-своєму поєднує цю віру з вірою в бога. Оці Латиші, яким я дав тисячу двісті карбованців, тепер стали заможнішими, ніж були будь-коли, та однак вони пішли жебрати під костьол, упевнені, що так їм призначено на роду, і це призначення бабуся називає по-своєму: «божа воля».
Тепер ми повертались додому. Вже дзвонили до пізньої обідні. Дорогою йшли до костьолу натовпи чоловіків і жінок. Люди з дальніх фільварків брели одне за одним через поля, межами серед ще зелених, але вже високих хлібів,- весна цього року була рання. Скільки оком окинеш, у прозорому повітрі виднілись яскраві хустки дівчат, наче різнобарвні квітки маку, що ріс серед зелені. Між іншим, в усій Європі піде немає таких широких просторів, як у нас. І ще вразив мене незвичайний святковий настрій, що панував і серед людей, і в природі. Правда, погода стояла чудова, але здавалося, що й вітер не віє, тому що неділя, і хліба не колишуться на ланах, ї листя не тремтить на тополях, бо неділя; всюди глибокий спокій, тиша, святкові вбрання й повно світла.
Я пояснював Анельці з погляду художника красу навколишнього краєвиду і кольорових плям, які гармоніювали з голубим тоном повітря. Потім ми заговорили про селян. Признаюсь, я бачу в них лише велике зборище більш чи менш мальовничих моделей. Зате Анелька ставиться до них зовсім інакше. Вона розповіла мені багато характерних випадків з їхнього життя, сумних і веселих; від розповіді й прогулянки вона пожвавішала й була така чарівна, що, дивлячись на неї, я почав мимоволі повторювати подумки три останні рядки поеми, яку написав ще в університеті й забув усю, крім цих рядків:
Чого під твоїми стопами
Не виросте квітка ясна?
Ти ж птах золотий між пташками,
Ти ж май, ти ж рай, ти ж весна!
Розмова знову перейшла на Латишів, точніше, на стару Латишиху, яка насмішила нас своїми розумуваннями. Я застосував їх до себе. Тому що тітка лишилася з папі Целіною, яку слуга віз у кріслі, за кільканадцять кроків позаду нас, я міг нагадати Анельці про нашу нещодавню прогулянку в парку.
– Я теж просив милостиню,- сказав я,- і ти мені її дала. Тепер бачу, що це мене ні до чого не зобов’язує, і я можу йти жебрати під костьол.
– Авжеж! – погодилась Анелька.- І можеш просити милостиню в інших добрих душ. Тітонька збирається сьогодні одну таку душечку запросити на завтра до Плошова; тепер я все розумію!
Я заперечив, що Клара Гільст надто велика, щоб поміститися в одному серці, і кохати її треба було б щонайменше втрьох, однак Анелька не переставала дражнити мене й, погрожуючи мені пальцем, повторювала:
– Щось я підозрюю, щось підозрюю!
– Даремно,- відповів я,- бо в моєму серці містяться лише братерські почуття, в ньому безроздільно панує те зле створіння, яке мене зараз дражнить.
Анелька перестала сміятись і погрожувати мені пальцем, пішла повільніше, і за хвилину наші дами порівнялися з нами. Весь день минув у нас безхмарно й так весело, що мені часом здавалося, ніби я знову студент. Очима я, правда, говорив Анельці «кохаю», але пристрасті в мені затихли, надто дорогою була вона мені того дня. Тітка одразу після сніданку поїхала до Варшави; я решту дня просидів у кімнаті пані Целіни, читаючи їй листи Монталамбера, з яким мій батько свого часу листувався. Ті листи наганяли б на мене нудьгу, якби не було поруч Анельки. Відводячи очі від книжки, я зустрічався з її поглядом, який сповнював мене радістю, тому що або я зовсім втратив відчуття, або вона дивилась на мене, як дивиться жінка невинна і чиста, яка, сама не усвідомлюючи того, кохає всією душею. Який це був гарний день! Тітка приїхала ввечері й сповістила, що завтра приїдуть гості: Снятинські й Клара Гільст.
Вже досить пізно, але мені не хочеться спати, бо шкода розлучатися з враженнями сьогоднішнього дня. Ніякий сон не може бути кращим за них. До того ж парк аж стрясається від солов’їного співу, а в мені ще міцно сидить старий романтик. Ніч настала така ж ясна, яким був і день. Небо всипане зорями. Думаючи про Анельку, я кажу їй подумки: «На добраніч!» Сто разів повторюю ці слова. Бачу, що в мені поряд з «Vimproductivitй slave» є ще й якась типово польська сентиментальність. Досі я не знав про це. Та мені байдуже… Як я її кохаю!

13 травня

Клара й Снятинські не приїхали. Вони дали знати, що приїдуть завтра, якщо погода буде гарна. Сьогодні над Плошовом пронеслась така буря, якої вже давно тут не пам’ятають. Близько десятої години ранку зірвався жаркий вихор, який затулив світ хмарами куряви. Він віяв не весь час, але до полудня пориви його були такі сильні, що дерева гнулися до землі. Наш чудовий парк сповнився тріском гілля, що ламалось, а серед клубів куряви кружляли хмари зірваного листя. Велика липа, що росла біля правого флігеля, де помер молодий Латиш, розкололася надвоє. Було нестерпно задушливо; легеням не вистачало повітря; здавалося, ніби той вихор виривається з якоїсь розпеченої печі й несе з собою вугільний чад. Я звик в Італії до сироко, тому якось терпів це, але пані Целіна дуже страждала, Анелька мучилась через неї, а тітка вчинила скандал старому Хвастовському за шкоду, що її завдав вихор парку. Запальний шляхтич, якого, напевно, не раз тягали за вуха через Гомера, не забув, очевидно, «Одіссеї» й не проковтнув язика, бо відповів тітці, що якби він був Еолом, то не служив би в неї управителем і не наражався б на несправедливі нападки. Тітка цього разу відступила, мабуть тому, що небо погрожувало далі. Після полудня буря раптом стихла, але почали насуватися величезні вали хмар, то чорні, мов жалоба, а то мідяного кольору, облямовані золотом. Часом ставало темно, як уночі, аж пані Целіна просила засвітити лампи, а потім знову весь світ заливало зловісне червоне світло. Вся природа ніби перелякалась. Хвастовський помчав на фільварок розпорядитись, щоб пригнали худобу з поля, та пастухи вже пригнали її самі, не чекаючи наказу; незабаром ми почули жалібне мукання корів, яке в цьому затишші перед бурею долинало аж до самої садиби. Тітка, вхопивши лоретанський дзвоник43 почала бігати навколо будинку й завзято дзвонити. Я навіть не пробував пояснити їй, що це дзвоніння в такому нерухомому повітрі може скоріше викликати, аніж відвернути грім і блискавку. Хоч я знав, що нічим не зможу їй допомогти, все ж супроводив її в цій прогулянці, бо мені було соромно залишати її саму в небезпеці. Тітка була просто велична, коли, піднявши голову, виклично дивилася на чорні й мідяні громаддя хмар і погрожувала їм своїм дзвіночком. Я не шкодував, що пішов з нею, адже я мав перед собою наче символічну картину: в ту хвилину, коли все тремтить перед грозою, припадає від страху до землі й завмирає, тільки одна віра не боїться, викликає на бій – і дзвонить! Що не кажи, а це джерело незмірної сили в людській душі.
Ми повернулися в дім, коли перші удари грому розкочувалися по небу. Через кілька хвилин гуркіт став безперервним. Мені здавалося, ніби грім котиться по настилу з хмар, той настил щомиті провалюється під ним, і все разом з неймовірним гуркотом падає на землю. Блискавка вдарила в ставок, що в кінці парку, а зразу ж після неї друга – ще десь ближче, аж стіни нашого плошівського будинку задвигтіли до підмурків. Мої дами почали молитись, а я пережив кілька дуже неприємних хвилин, бо мені здавалося, що коли я молитимусь разом з ними, це буде з мого боку лицемірством; якщо ж не молитимусь, то це скидатиметься на позу погано вихованого розумахи, який не хоче рахуватися з усталеним сільським звичаєм і, головне, зі страхом жінок. Та незабаром я побачив, що помиляюсь, приписуючи їм страх; обличчя в них були спокійні, навіть ясні. Напевно, ця традиційна молитва здавалась їм таким надійним захистом від всілякої небезпеки, що в їхніх серцях уже не було страху. Тоді мені ще спало й інше на гадку, а саме, що я духовно чужий цим трьом польським жінкам, кожна з яких знає в десять разів менше від мене, але за звичайною людською міркою варта в десять разів більше від мене. Вони як книжки з невеликою кількістю сторінок, але сповнені ясних і простих правил, а я подібний до багатотомного видання, в якому немає жодної безсумнівної істини, і в будь-якій з цих істин я перший ладен сумніватись.
Але ці роздуми тривали недовго, їх розвіяла буря, що ставала все грізнішою. Знову зірвався такий вітер, що парк аж до землі гнувся під його поривами. Часом вітер стихав, і тоді потоки дощу обрушувались на землю. Я бачив не краплі, а безперервні струмені води, що з’єднували небо з землею. Алеї в парку перетворились на бурхливі річки. Часом раптовий страшний порив вітру розпиляв воду, що висіла в повітрі між небом і землею,- й навколишній світ вкривав такий густий туман, що за крок нічого не було видно. Безперервно розкочувалась громова канонада. Повітря було насичене електрикою. У мене в скронях сильно пульсувала кров; навіть у кімнатах відчувався задушливий запах бурі, що поширюється після ударів грому. Нарешті, за прикладом стихії, розбушувались і мої почуття та пристрасті. Я забув про бурю, бачив перед собою лише Анельку; я вже зовсім не володів собою і, підійшовши до неї, спитав:
– Хочеш подивитись на бурю?
– Хочу,- відповіла вона.
– Ходімо до сусідньої кімнати… Там є венеціанське вікно…
Вона пішла зі мною, і ми стали біля вікна. В цю мить стало майже темно, але через кожні кілька секунд морок перетинали блискавки, білі й червоні, відкриваючи глибину небес і водночас освітлюючи наші обличчя й весь світ, залитий дощем. Анелька була спокійна, тільки в кожному спалаху блискавки здавалась мені все більш жаданою.
– Ти не боїшся? – спитав я пошепки.
– Ні…
– Дай мені руку…
Вона здивовано глянула на мене. Ще мить, і я схопив би її в обійми, припав би вустами до її вуст,- а потім нехай би й Плошів провалився в землю. Але Анелька злякалась – не грози,- а виразу мого обличчя й цього шепоту, бо, швидко відійшовши від вікна, повернулась до кімнати, де сиділи мати й тітка.
Я зостався сам, розсерджений і принижений. Звичайно, я зловжив би Анельчиним довір’ям, та все ж мені здавалося, що вона образила мене своїм недовір’ям. Я вирішив дати їй це зрозуміти. Під враженням того, що трапилось, я не швидко заспокоївся; ще з годину я простояв біля вікна, бездумно дивлячись на сліпучі блискавки. Тим часом надворі ставало дедалі ясніше, нарешті хмари розірвались, і з-за них засяяло сонце, таке яскраве, наче викупане і ніби здивоване тими спустошеннями, що їх наробила гроза.
А вона завдала чимало шкоди; алеями парку ще текла жовта спінена вода, з якої стриміли зламані гілки. Подекуди лежали повалені дерева, а на стовбурах у тих, що вистояли, навіть здалеку виднілися садна, наче великі рани. Скільки сягало око, скрізь спустошення й руїна, ніби після битви.
Коли вода трохи збігла, я вийшов до ставків, щоб зблизька оглянути шкоду. Раптом увесь парк закишів людьми, що з якоюсь дивною енергією почали весело збирати позламувані гілки й рубати повалені дерева. Виявилося, що це навколишні селяни, які не мали свого лісу, пробралися з сокирами в парк через повалений бурею паркан, щоб запастися дровами. Мені, зрештою, було байдуже, але тому що вони вдерлися сюди без дозволу й поводились якось подикунському, а я й так був у поганому настрої, то став їх сердито розганяти, і чим більше вони опиралися, тим більше я злився. Я вже пригрозив їм війтом, коли зненацька позаду мене озвався найдорожчий для мене в світі голос:
– Хіба це погано, Леоне, що вони очистять парк?
Я обернувся й побачив Анельку в хусточці, зав’язаній під підборіддям. Обома руками вона підняла сукню, відкривши до кісточок маленькі ноги у високих черевичках, і, трошки нахилившись уперед, прохально дивилась па мене.
Коли я побачив її, мій гнів ураз зник, я забув про не давню образу й тільки дивився на неї, не можучи надивитись.
– Ти так велиш? – спитав я. І, звернувшись до селян, сказав:
– Подякуйте пані й забирайте дрова.
Цього разу вони охоче виконали мій наказ. Деякі з них, дякуючи називали Анельку «панночкою», що було мені невимовно приємно. Якби Плошів був моїм, я за одне її слово дозволив би вирубати весь парк. Через півгодини все, що наламала буря, було прибрано, і парк справді набрав веселішого вигляду. Ходячи з Анелькою алеями парку, ми знайшли багато ластівок та інших пташок, мертвих або напівживих і наскрізь мокрих. Збираючи їх і віддаючи Анельці, я доторкався її руки, дивився їй у вічі, і знову мені було добре. До нас повернулась ідилія, що панувала між нами вчора, а разом з нею невимушеність і веселість. Я радів у душі, тому що бачив те, чого не бачила Анелька,- що в нашій нібито братерській дружбі вдвічі більше ніжності, аніж могло й мало бути навіть між найбільш люблячими родичами. Я був цілком певний, що вона кохає мене, сама того не усвідомлюючи, але кохає так, як і я її. Отже, мої надії та наміри більш ніж наполовину здійснились, мені залишалося тільки домогтися, щоб Анелька зрозуміла: вона кохає мене й перестала боротися зі своїм почуттям.
Коли я зараз думаю про це, серце в мене б’ється від щастя, і я пригадую, як уже колись писав у цьому щоденнику, що жодна жінка не може опиратися чоловікові, який полонив її серце.

15 травня

Гості наші приїхали не вчора, а сьогодні, і добре зробили, бо тільки сьогодні підсохло як слід і погода стоїть чудова. Цей день п’ятнадцятого травня залишиться одним з найпам’ятніших у моєму житті. Зараз уже за північ, а я не сплю й не збираюся спати; сон відлетів від мене десь за тридев’ять земель; я такий збуджений, що не відчуваю найменшої втоми й збираюсь писати до ранку. Стараюсь лише, щоб не почати з кінця, а описати все послідовно. В цьому мені дуже допомагає звичка.
Тітка послала карету по Снятинських і Клару дуже рано, тому вже під обід вони були в Плошові. Обидві дами приїхали свіжі, веселі й щебетали, мов горобчики, гак їх радувала і погода, і прогулянка за місто. А які туалети! Які модні капелюшки! Клара була в світлій смугастій сукні й видавалася в ній не такою великою, як завжди. Я помітив, що Анелька з першої ж хвилини зустрічі зацікавлено придивлялась до неї і була ніби здивована її вродою, про яку я ніколи не згадував під час наших розмов про Клару. Я робив так не з якогось розрахунку, а просто всі мої помисли настільки зайняті Анелькою, що багато дечого не спадає мені на думку, проходить повз мою увагу. От хоча б, приміром, я двічі бував у Снятинських, а тільки зараз помітив, що Снятинська коротко підстрижена, і це їй дуже личить. Ясна гривка, що спадає їй на чоло, робить її схожою на рожевого меткого хлопчика. Ми з нею тепер дуже дружимо. Свого часу через Анельку вона ладна була втопити мене в ложці води. Та, напевно, чоловік розповів їй, скільки я вистраждав, а жінки взагалі симпатизують людям, що страждають через кохання, тому вона простила мені всі мої гріхи, і тепер ставиться до мене дуже ласкаво. Присутність цієї милої, жвавої жінки допомогла зламати перший лід між Анелькою і Кларою. Тітка, відчуваючи вдячність до Клари, прийняла її надзвичайно сердечно. Анелька ж, при всій своїй привітності і вродженій м’якості, була якоюсь наче несміливою і стриманою. Тільки під час веселої загальної розмови за сніданком вона й Клара трохи зблизились. Клару вразила Анельчина врода, а тому що вона була простодушна й звикла відверто висловлювати свої думки, то вона й Анельці висловила своє захоплення нею, але так мило й щиро, що це зворушило Анельку. Пані Целіна, яка снідала разом з нами, росла, мов на дріжджах, і хоч, мабуть, уперше в житті опинилася в товаристі жінки з мистецького світу, все привітніше поглядала на Клару.
Нарешті, звернувшись до Клари, сказала, що хоч вона й Анельчина мати, однак повинна визнати, що Анелька ще в дитинстві була гарненькою, і можна було сподіватись, що вона стане ще кращою. Обоє Снятинських теж втрутилися в цю розмову. Він одразу ж засперечався з Кларою про різні типи жіночої вроди й при цьому розмірковував про Анельчин «тип» і його естетичну довершеність з такою кумедною об’єктивністю, наче Анелька була портретом, що висить на стіні, а не живою, присутньою тут жінкою. Слухаючи його, вона червоніла й опускала свої густі вії, мов дівчинка, і від цього ставала ще чарівнішою, ніж завжди.
Я мовчав, але сам порівнював обличчя трьох жінок, намагаючись теж дивитись на них об’єктивно, тобто незалежно від того, що в Анельку я закоханий і тому вона для мене найпривабливіша серед інших жінок. Одпак навіть за цієї умови порівняння було на її користь. У Снятинської, особливо тепер, коли вона підстригла коси, дуже гарна голова, але в кожному англійському Keepsake44 можна побачити подібну до неї; Кларина врода – в приємних рисах її обличчя, а головне – в блакитних очах і майже прозорій шкірі, яка здебільшого буває у німкень; та якби не те, що вона піаністка, завдяки чому, дивлячись на неї, ти відразу думаєш про музику, її обличчя було б просто миловидним. А в Анельки не тільки правильні риси обличчя, вона не тільки вся наче задумана й створена художником у надзвичайно благородному стилі, але й має в собі щось таке своєрідне, що її не можна зарахувати до жодного загального типу. Може, ця своєрідність полягає в тому, що Анелька, не будучи ані брюнеткою, ані блондинкою, своєю зовнішністю справляє враження, що вона брюнетка, а душевним складом, що блондинка. Може, так здається через її надзвичайно пишне волосся, при невеликому личку, в усякому разі, її краса єдина в своєму роді. З цього погляду вона навіть краща від Лаури Девіс, краса якої бездоганна, але це краса статуї. Лаура викликала в мене тільки захоплення і пристрасть, Анелька ж розбуджує в мені, крім цього, ідеаліста, який захоплюється поезією її обличчя, поезією для нього новою, досі незнаною.
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Без Догмата - 16
  • Parts
  • Без Догмата - 01
    Total number of words is 3839
    Total number of unique words is 2276
    18.2 of words are in the 2000 most common words
    27.9 of words are in the 5000 most common words
    33.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 02
    Total number of words is 4252
    Total number of unique words is 2164
    23.7 of words are in the 2000 most common words
    34.8 of words are in the 5000 most common words
    41.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 03
    Total number of words is 4630
    Total number of unique words is 1941
    28.5 of words are in the 2000 most common words
    40.3 of words are in the 5000 most common words
    45.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 04
    Total number of words is 4586
    Total number of unique words is 1970
    30.8 of words are in the 2000 most common words
    43.0 of words are in the 5000 most common words
    50.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 05
    Total number of words is 4656
    Total number of unique words is 1955
    33.2 of words are in the 2000 most common words
    45.5 of words are in the 5000 most common words
    52.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 06
    Total number of words is 4696
    Total number of unique words is 2104
    30.5 of words are in the 2000 most common words
    41.4 of words are in the 5000 most common words
    48.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 07
    Total number of words is 4743
    Total number of unique words is 2061
    29.6 of words are in the 2000 most common words
    42.4 of words are in the 5000 most common words
    48.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 08
    Total number of words is 4781
    Total number of unique words is 1931
    31.8 of words are in the 2000 most common words
    42.8 of words are in the 5000 most common words
    49.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 09
    Total number of words is 4836
    Total number of unique words is 2024
    31.8 of words are in the 2000 most common words
    44.4 of words are in the 5000 most common words
    51.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 10
    Total number of words is 4748
    Total number of unique words is 1859
    33.3 of words are in the 2000 most common words
    45.4 of words are in the 5000 most common words
    52.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 11
    Total number of words is 4699
    Total number of unique words is 1934
    29.2 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    47.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 12
    Total number of words is 4799
    Total number of unique words is 2044
    31.5 of words are in the 2000 most common words
    43.6 of words are in the 5000 most common words
    49.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 13
    Total number of words is 4741
    Total number of unique words is 1979
    32.9 of words are in the 2000 most common words
    46.9 of words are in the 5000 most common words
    53.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 14
    Total number of words is 4689
    Total number of unique words is 2030
    31.4 of words are in the 2000 most common words
    43.5 of words are in the 5000 most common words
    50.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 15
    Total number of words is 4769
    Total number of unique words is 2079
    32.5 of words are in the 2000 most common words
    44.5 of words are in the 5000 most common words
    51.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 16
    Total number of words is 4782
    Total number of unique words is 1916
    32.2 of words are in the 2000 most common words
    46.4 of words are in the 5000 most common words
    52.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 17
    Total number of words is 4825
    Total number of unique words is 1926
    32.0 of words are in the 2000 most common words
    44.0 of words are in the 5000 most common words
    51.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 18
    Total number of words is 4609
    Total number of unique words is 2070
    29.8 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    47.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 19
    Total number of words is 4781
    Total number of unique words is 1896
    32.4 of words are in the 2000 most common words
    43.3 of words are in the 5000 most common words
    50.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 20
    Total number of words is 4743
    Total number of unique words is 1900
    33.0 of words are in the 2000 most common words
    45.8 of words are in the 5000 most common words
    53.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 21
    Total number of words is 4817
    Total number of unique words is 1897
    33.5 of words are in the 2000 most common words
    46.6 of words are in the 5000 most common words
    52.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 22
    Total number of words is 4874
    Total number of unique words is 1927
    32.4 of words are in the 2000 most common words
    45.0 of words are in the 5000 most common words
    52.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 23
    Total number of words is 4866
    Total number of unique words is 1910
    33.2 of words are in the 2000 most common words
    46.1 of words are in the 5000 most common words
    52.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 24
    Total number of words is 4841
    Total number of unique words is 1868
    35.1 of words are in the 2000 most common words
    47.9 of words are in the 5000 most common words
    55.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 25
    Total number of words is 4834
    Total number of unique words is 1940
    32.5 of words are in the 2000 most common words
    44.6 of words are in the 5000 most common words
    52.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 26
    Total number of words is 4721
    Total number of unique words is 1849
    33.9 of words are in the 2000 most common words
    45.3 of words are in the 5000 most common words
    52.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 27
    Total number of words is 4821
    Total number of unique words is 1773
    35.6 of words are in the 2000 most common words
    47.5 of words are in the 5000 most common words
    54.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 28
    Total number of words is 4787
    Total number of unique words is 1769
    35.7 of words are in the 2000 most common words
    48.0 of words are in the 5000 most common words
    55.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 29
    Total number of words is 2311
    Total number of unique words is 1128
    38.8 of words are in the 2000 most common words
    49.9 of words are in the 5000 most common words
    57.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.