Latin

Без Догмата - 14

Total number of words is 4689
Total number of unique words is 2030
31.4 of words are in the 2000 most common words
43.5 of words are in the 5000 most common words
50.9 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
ads place
Однак у цю мить ніби мороз скував мої думки. Мені спало на гадку, що перший обряд, на якому ми з Анелькою разом присутні в Плошові,- похорон. Так, як невиліковно хворий, що втратив віру в медицину, ладен повірити в знахарські ліки, так смертельно хвора душа, яка у всьому зневірилась, ладна повірити навіть у пересуди. Напевно, ніхто не стоїть так близько від безодні містицизму, як абсолютний скептик. Ті, що зневірились в релігійних і соціологічних ідеалах, що втратили віру в могутність знання й людського розуму,- вся ця маса високорозвинених людей, які не бачать перед собою шляху, втратили будь-які догмати й надію, і тепер глибше поринатимуть у туман містицизму. Цей містицизм – бурхлива реакція проти сучасного життя, побудованого на позитивному обмеженні людської думки, придушенні ідеалів, гонитві за втіхами, на бездушному практицизмі. Дух людський починає розвалювати будинок, у який його помістили, бо той будинок надто схожий на біржу. Закінчується якась епоха, настає якась еволюція в усіх сферах. Я часто замислювався над цим і дивувався, що, приміром, найсучасніші, найпопулярніші польські письменники навіть не знають, які вони близькі до містицизму. Деякі з лих уже зрозуміли, що стали містиками, й відверто це визнають. У кожній книжці, яку останнім часом розгортав, я бачив не відображення людської душі, сили волі й людських пристрастей, а якісь абстрактні фатальні сили, втілені в образах страшних істот, сили, які не залежать від окремих явищ і живуть самі в собі, як гетевські матері…
Я теж, безперечно, стою над безоднею, бачу це, але мені не страшно. Безодня взагалі притягає до себе, а мене вона притягає так сильно, що якби я міг, то вже зараз опустився б на самісіньке її дно – й опущусь, як тільки зможу.

28 квітня

Упиваюся життям у Плотові, щоденними зустрічами з Анелькою й забуваю, що вона дружина когось іншого. Цей Кроміцький, який сидить у Баку чи ще десь далі, уявляється мені якимсь привидом, чимсь нереальним, якимсь нещастям, що рано чи пізно має статися, так, як, приміром, настає смерть, про яку одпак не думаєш весь час. Але вчора трапилося щось таке, що змусило мене згадати слова «memento mori»39. Незначна й найзвичайні- сінька дрібниця! Анелька вранці за чаєм одержала аж два листи. Тітка спитала в неї, чи це від чоловіка, вона відповіла: «Так!» Почувши це, я відчув те, що, мабуть, відчуває засуджений до смертної кари, якому напередодні кари снився приємний сон, але його зненацька розбудили й сповістили, що пора остригти волосся і йти під ніж гільйотини. Раптом я надзвичайно глибоко збагнув усе своє нещастя. Цілий день мене не полишало це зловісне почуття, тим більше, що й тітка наче заповзялася мучити мене. Анелька хотіла прочитати листи після сніданку, а тітка зволіла їй читати зараз і потім почала розпитувати, як поживає Кроміцький.
– Дякую, тітонько, добре,- відповіла Анелька.
– А як його справи?
– Слава богу! Пише, що краще, ніж він сподівався.
– А коли він повернеться?
– Каже, що як тільки зможе.
І я змушений був вислуховувати ці запитання й відповіді. Якби тітка завела з Анелькою якусь неймовірно цинічну розмову, вона менше терзала б мої нерви. Вперше з дня мого приїзду до Плошова я образився на Анельку й відчув до неї неприязнь.
«Май же ти хоч трошки милосердя й не говори при мені про того чоловіка, не дякуй у відповідь на запитання про його здоров’я й не кажи: слава богу!» – думав я. Анелька тим часом розпечатала другого листа; глянувши на дату, вона сказала: «Це давніший»,- і почала читати. Я дивився на її схилену голову, на проділ у волоссі, на лоб, опущені повіки,- і мені здавалося, що це читання триває нестерпно довго. Разом з тим я розумів, що її з Кроміцьким об’єднує цілий світ спільних інтересів і цілей, що вони зв’язані нерозривними узами, отже неминуче повинні відчувати цей зв’язок між собою і близькість одне одному. Я зрозумів, що в силу обставин завжди перебуватиму поза Анельчиним життям, навіть якби вона відповіла взаємністю на моє кохання. Відтоді, коли я знову побачив Анельку, й досі я лише вгадував глибину мого нещастя, як угадуєш глибину безодні, заслонену туманом. Тепер туман розсіявся, і я побачив її до дна.
Проте в мене є одна властивість: коли мене щось надмірно гнітить, я починаю випростуватись. Досі моє кохання не насмілювалось чого-небудь бажати, але зараз ревнощі почали розпачливо прагнути розтоптати й знищити всі ті невблаганні закони, узи й залежність. Анелька читала всього кілька хвилин; а я за цей час пройшов усю шкалу душевних страждань; при цьому, як завжди, мене обсіли й інші думки, в яких були аналіз і критика моїх основних переживань. Я казав собі, що мої обурення і образа смішні й схожі на жіночі примхи; потім подумав, що з такими нервами, як у мене, не можна жити; нарешті запитав себе: коли така звичайнісінька річ, як те, що чоловік пише дружині, а вона читає його листи, зовсім виводить тебе з рівноваги, то що буде, коли він сюди приїде, і ти щохвилини на власні очі перекопуватимешся, що вони близькі одне одному?
Подумки я відповідав собі: «Я вб’ю його!» – і водночас розумів, як це смішно й безглуздо.
Неважко здогадатись, що такі запитання не заспокоювали мене. Анелька, закінчивши читати листа, одразу помітила, що я якийсь сам не свій, і занепокоєно поглядала па мене. Ця ніжна душа обов’язково потребує, щоб навколо неї була дружня атмосфера, інакше їй і важко, і страшно. Це пояснюється безмірною чутливістю її серця. Пам’ятаю, що в ті часи, коли Хвастовський ще обідав не в сина-броваря, а в тітки, яка з ним завжди сварилася за обідом, Анелька боялася й не могла переносити цих сварок, аж поки впевнилась у їхній безневинності. Зараз її, мабуть, занепокоїло моє хвилювання, хоч вона не могла здогадатися про його причину. Кілька разів вона пробувала заговорити зі мною про Кларин концерт, а очі її запитували: «Що з тобою?»
Але я відповідав їй холодним поглядом, не можучи простити ані тих листів, ані розмови з тіткою. Як тільки ми випили чай, я встав і повідомив, що мені треба їхати до Варшави.
Тітка хотіла, щоб я зостався на обід, після якого, як ми домовились раніше, я мав поїхати з нею на концерт.
Та я сказав, що маю кілька справ у Варшаві, хоч насправді мені хотілося побути самому. І звелів запрягати коней.
– Я хотіла б якось віддячити пані Гільст,- сказала тітка,- чи не запросити нам її на якийсь день до Плотова?
Мабуть, тітка вважала запрошення до Плошова такою великою честю, що вагалася, чи не забагато це буде для Клари.
За хвилину вона знову озвалась:
– Якби я тільки була певна, що вона з цілком пристойного товариства…
– Панна Гільст – приятелька румунської королеви,- сказав я роздратовано,- і щороку гостює в неї по кілька тижнів. Якщо вже про честь ідеться, то це вона виявить нам честь.
– Ну, ну,- буркнула тітка.
Перед самим від’їздом я спитав Анельку:
– А ти поїдеш з тіткою на концерт?
– Я повинна бути біля мами, а крім того, мені треба понаписувати листи.
– Якщо йдеться про почуття сумуючої дружини, то я не смію заважати.
Іронічністю цих слів я облегшив собі душу. Нехай знає, що я ревную, подумав собі; вона, як її мати й тітка, теж належить до жінок «ангельської породи», які по припускають існування вад людських. Нехай же зрозуміє, що я кохаю її, нехай у неї виникне така думка, нехай вона звикнеться з цією думкою і почне хвилюватися, боротися з нею. Вселити в її душу такий чужий їй, розкладаючий елемент, такий фермент,- це вже певна перемога. Побачимо, що буде далі.
Я відчув короткочасне полегшення, але сильне, схоже на зловтіху. Та тільки-но я сів в екіпаж, як мене охопив гнів на самого себе, на душі був неприємний осад. Здавалося, що все, що я думав і сказав, було дріб’язкове, викликане витонченими, вередливими нервами, так могла поводитись істерична жінка, а не чоловік. Важкою була моя дорога до Варшави, важчою, аніж тоді, коли я, повернувшись з-за кордону, їхав уперше до Плошова. Я думав про те, що страшна нежиттєздатність, яка тяжіє, мов фатум, над подібними до мене людьми взагалі, а наді мною зокрема, пояснюється тим, що в нашій натурі жіноче начало переважає над чоловічим. Я не хочу цим сказати, що ми, як жінки, фізично слабі, боягузливі, позбавлені енергії. Ні! Справа зовсім не в цьому. Енергійності й відваги в нас якщо не більше, то не менше, ніж в інших, кожен з нас ладен сісти на необ’їждженого коня і їхати куди завгодно. Але що стосується психології, то про кожного можна було б казати «вона», а не «він». У нашій духовній організації не вистачав якоїсь спокійної синтетичної рівноваги, нечутливої до дрібниць. Будь-що ранить нас, розхолоджує і примушує відступати, тому на кожному кроці ми жертвуємо незмірно важливим заради незмірно малого. Моє минуле є доказом цього. Адже я пожертвував величезним щастям усього життя, своїм майбутнім ї майбутнім коханої жінки тільки тому, що свого часу прочитав у тітчиному листі, нібито Кроміцький має намір посвататись до Анельки. Мої нерви стали дибки й понесли мене не туди, куди я хотів. Це було не що інше, як прояв хвороби сили волі. Але такою хворобою хворіють жінки, а не чоловіки. Отож не дивно, що й зараз я поводжусь, як жінка-істеричка! Це нещастя, з яким я народився на світ, в ньому винні цілі покоління моїх предків і всі ті умови, в яких мені доводиться жити.
Знявши з себе таким чином будь-яку відповідальність, я, проте, не втішився. Приїхавши до Варшави, збирався насамперед відвідати Клару, але в мене раптом розболілась голова, біль стишився аж увечері, перед самим тітчиним приїздом.
Тітка застала мене вже одягненим, і ми незабаром поїхали на концерт, який пройшов чудово. Кларина слава принадила всю інтелігенцію і музичний світ, а благодійна мета концерту – все вище варшавське товариство. Я зустрів багато знайомих, серед них і Снятинських. Зал був переповнений. Але в мене був такий поганий настрій, і нерви мої були такі розладнані, що мене все дратувало. Не знаю чому, але на мене напав страх, що Клара зазнає фіаско. Коли вона виходила на естраду, то потягла за собою по підлозі афішу, яка випадково зачепилася за шлярку її сукні. Я злякався, що це робить її смішною. Сама вона, в бальному вбранні, відділена від публіки порожнім простором естради, здавалась мені скоріше незнайомою музиканткою, аніж близькою приятелькою. Мимоволі я запитував себе, чи це та сама Клара, з якою мене зв’язує щира дружба. Тим часом вітальні аплодисменти стихли. На обличчях у слухачів з’явився той глибокодумний, серйозний вираз, який допомагає людям, котрі не розуміються на мистецтві, вдавати з себе знавців і суддів. Клара сіла за рояль, і хоч я злився па неї і на весь світ, все ж змушений був визнати в душі, що в неї благородної форми голова, гарна постава, що вона поводиться просто, не маніриться. Вона заграла концерт Мендельсона, який я знаю напам’ять,- і, чи тому, що відчувала, як багато від неї чекають, чи тому, що була схвильована надзвичайно теплим прийомом, спочатку грала гірше, ніж я сподівався. Це дуже неприємно вразило мене; я здивовано подивився на Клару, на мить наші очі зустрілися. Вираз мого обличчя зовсім збентежив її, і я знову почув кілька неясних, слабких і невиразних акордів. Я вже був певний, що вона таки зазнає фіаско. Ще ніколи рояль, звучання якого зараз приглушувалося ще відстанню й поганою акустикою залу, не здавався мені таким убогим концертним інструментом. Іноді я чув ніби уривчасті звуки арфи. Через якийсь час Клара заспокоїлась, але, на мою думку, весь концерт зіграла не блискуче. Який же я був здивований, коли після закінчення концерту розляглися такі оплески, яких я ніколи не чув навіть у Парижі, де Клару приймали з винятковим ентузіазмом. Музикознавці попідводилися з місць і жваво розмовляли з рецензентами; їхні усміхнені обличчя світилися задоволенням. Аплодисменти тривали доти, аж поки Клара знову появилась на естраді. Вона вийшла з опущеними очима, і я, який добре знав її, прочитав на її обличчі: «Ви дуже добрі, дякую вам, але я грала погано й мені хочеться плакати!» Я теж аплодував, за що вона кинула на мене побіжний докірливий погляд. Клара надто любить музику, щоб її могли задовольнити незаслужені аплодисменти. Мені стало її шкода; хотілося піти до неї й сказати кілька підбадьорливих слів, але нестихаючі вигуки «браво!» не відпустили її з естради. Вона знову сіла за рояль і заграла Сонату cis-moll Бетховена, якої не було в програмі.
Напевно, немає іншого музичного твору, в якому так виразно було б відтворено велику душу, що її терзає якийсь трагічний неспокій. Я маю на увазі головним чином третю частину сонати: presto agitato. Її настрій, мабуть, відповідав Клариному хвилюванню під час концерту і, безумовно, гармоніював з моїм настроєм, бо, відколи живу, я не чув такого виконання Бетховена й не відчував його так глибоко. Я не музикант, але гадаю, що й музиканти не знали досі всього, що криється в цій сонаті. Не можу знайти іншого слова, щоб визначити враження, що його соната справила на всіх, як тільки слово: «гніт!» Здавалося, ніби відбувається щось містичне, виникало видіння якоїсь потойбічної пустки, страшенно сумної, безформної, ледь освітленої місячним сяйвом, а посеред цієї пустки кричить, ридає і рве на собі волосся безнадійний розпач. Це було і страшно, і разюче, бо все відбувалося наче поза межами реального життя,- і водночас зачаровувало, принаймні мене музика ще ніколи не наближала так до чогось абсолютного. Я не вразливіший за інших людей, але в мене почалась мало не галюцинація. Мені здавалося, що в тій пустці, в тому безформному могильному мороці я шукаю когось, хто мені найдорожчий у світі, без кого я не можу й не хочу жити, ї ось шукаю, знаючи, що шукатиму вічно й ніколи не знайду. В мене так стислося серце, що стало важко дихати; я не звертав ніякої уваги на якість виконання, яке зрештою вже, мабуть, досягло такої висоти, коли вже й питання про нього не виникає. Весь зал був під таким самим враженням, як і я, не виключаючи й самої Клари.
Коли вона закінчила грати, ще якийсь час сиділа, піднявши голову й дивлячись угору, з поблідлим обличчям і напіввідкритими вустами. Це не було ефектною естрадною позою, це, безсумнівно, було справжнє натхнення й самозабуття. В залі панувала мертва тиша, ніби люди ще чогось чекали, ніби вони закам’яніли від суму чи ловили останні відголоси того ридаючого розпачу, що його вже підхопив вихор замогильного світу. Потім почалося щось таке, чого, напевно, ще ніколи не бувало па жодному концерті. В залі знявся такий галас, наче людям, що були там, загрожувала катастрофа. Кілька рецензентів і музикантів підійшли до естради. Я бачив, як вони схиляли голови до Клариної руки. В неї на віях блищали сльози, але обличчя було натхненне, ясне й спокійне. Я теж підійшов разом з іншими слухачами, щоб потиснути їй руку.
З першої хвилини нашого знайомства й до цього вечора Клара завжди розмовляла зі мною по-французькому; а сьогодні вперше, гаряче відповідаючи на мій потиск руки, спитала по-німецькому:
– Haben Sie mich verstanden?40
– Ja,- відповів я,- und ich war sehr ungl?klich41.
Так воно й було насправді. Продовження концерту стало для Клари суцільним великим тріумфом. Після закінчення концерту Снятинські забрали її до себе на вечір. Я не захотів туди їхати. Повернувшись додому, почував себе таким стомленим, що, не роздягаючись, упав на софу і пролежав з годину без сну. Тільки перед тим, як зібрався зробити запис у щоденнику, усвідомив, що весь час думаю про похорон ксьондза, про Анельку й про смерть. Потім звелів принести свічку і взявся за перо.

29 квітня

Листи Кроміцького мене так розхвилювали, що я й досі не можу заспокоїтись. Щоправда, мій безпідставний гнів на Анельку минає; чим більше я відчуваю, що був незаслужено суворим до неї, тим більше розкаююсь і ще з більшою ніжністю думаю про неї. Зате я все виразніше бачу, як сама сила фактів невблаганно зв’язує цих людей. Від учорашнього дня я в лабетах тієї думки й тому не поїхав сьогодні до Плошова. Там мені треба стежити за собою, треба бути спокійним чи хоч удавати спокійного; а я зараз не здатний на це. Все в мені: думки, почуття, враження збунтувалися проти того, що сталося. Не знаю, чи може бути щось жахливіше за той стан, коли ти не погоджуєшся з чимось, протестуєш кожною клітинкою мозку й серця і водночас відчуваєш себе безсилим проти того, що сталось. Я розумію також, що це лише передчуття того, що мене чекає. Нічого не можна вдіяти, зовсім нічого! Вона вийшла заміж, вона дружина Кроміцького, належить йому й належатиме завжди, а я, не можучи з цим змиритись, бо інакше не зможу жити, попри все мушу змиритись. Протестувати проти усталеного порядку речей, коли жінка, вийшовши заміж, належить чоловікові, я міг би з таким самим успіхом, як протестувати проти земного тяжіння. То й що ж? Примиритися з цим порядком? Що мені допоможе порожнє, марне, беззмістовне слово «згоден», коли в моїй душі немає на це ніякої згоди? Інколи мені спадає на думку, що краще виїхати звідси, але я відчуваю, що без цієї єдиної жінки життя для мене – те саме, що смерть, тобто ніщо, а головне, я наперед знаю, що нікуди не поїду, не вистачить на це в мене сили. Не раз я замислювався над тим, що людське горе буває більшим, ніж можна собі уявити, часом ти вже й не думаєш про нього, а воно, наче море, розливає ться все ширше й ширше. Ось зараз мені здається, що я сам пливу серед цього моря.
Але це не зовсім так. Щось у мене ще залишається. Колись я читав у мемуарах Ам’єля42, що вчинок – це лише думка, згущена аж до матеріальності. Однак думка може залишатись абстрактною; а почуття ніколи не бував абстрактним. Теоретично я це знав і раніше, але тільки тепер перевірив це на самому собі. З того часу, як я повернувся до Плошова, й до цієї хвилини я не сказав собі ясно, рішуче, що прагну Анельчиного кохання, але це нічого не означає. Насправді я знав, що я хотів і хочу володіти нею. Кожний мій погляд, кожне слово, всі мої вчинки були спрямовані тільки до цієї мети. Почуття, відірване від бажання і дії,- ніщо. То нехай же слово буде вимовлене: «хочу!» Я хочу стати для Анельки найближчою і найдорожчою людиною, такою, якою вона стала для мене; я хочу, щоб її кохання, всі її помисли, її душа належали мені, і я не збираюсь обмежувати свої бажання; я зроблю все, що звелить мені серце, вживу всіх засобів, які мій розум визнає найдоцільнішими, щоб домогтися її взаємності. Я відберу в Кроміцького таку частину Анельки, яку тільки зможу, і заберу її всю, якщо тільки вона на це згодиться. Тоді в мене буде мета в житті, я знатиму, навіщо встаю вранці, навіщо підкріпляю себе їжею вдень і сном уночі. Я не буду цілком щасливим, бо для цього мені треба було б не тільки забрати її для себе, а й помститися тому, хто володів нею,-але я матиму чим жити. В цьому мій порятунок. Так я вирішив уже давно, а зараз я лише словами виразив усе те, що відбувалося в моїй душі, ті бажання й прагнення, що закладені в коханні й невіддільні від нього.
Прожену під три вітри всілякі сумніви. Страх, що Анелька, покохавши мене, буде нещасною, повинен відступити перед тією великою, як світ, правдою, що сама любов уже наповнює життя, надає йому змісту і в сто тисяч разів більше варта, ніж життя без любові, в порожнечі.
Вже кілька тисяч років тому знали, що добрим і моральним є тільки те, що наснажує життя, а порожнеча й ницість життя ведуть до царства зла. Та хвилина, коли голова коханої схилиться мені на груди, коли ті любі вуста притуляться до моїх вуст, буде торжеством добра і правди. Серед сумнівів, що заповнили мій мозок, лише ця єдина думка світить ясно, лише про неї я можу сказати: вірю, що це так. Я збагнув, що саме найважливіше в житті. Я добре знаю, який великий розрив між цією моєю вірою і ходячою умовною мораллю, виробленою для щоденного вжитку в людському суспільстві; знаю, що й для Анельки цей світ буде чужим, страшним, але я візьму її за руку і введу в нього, бо впевнено зможу їй сказати: «Там добро і правда!»
В таких думках я знаходжу підтримку. Більшу частину дня мені було дуже погано, мучило відчуття власного безсилля в тих умовах, в яких перебуваємо ми з Анелькою. Мені навіть спадало на думку, що, може, вона кохав Кроміцького. І тільки від самого такого припущення я мало не збожеволів. На щастя, такі мої роздуми перервав після полудня приїзд лікаря Хвастовського. Він приїхав із Плошова, щоб порадитися зі старим лікарем, який раніше лікував пані Целіну. Перед від’їздом зайшов провідати мене. Розповів, що пані Целіна почуває себе так само, а в пані Кроміцької зранку дуже боліла голова, і вона не вийшла пити ранковий чай.
Потім він ще довго говорив про Анельку, а я його охоче слухав, бо це трохи заміняло мені її товариство. Хвастовський, зрештою, говорив як чоловік інтелігентний, хоч і молодий. Він заявив мені, що воліє ставитись до людей недовірливо не тому, що вони цього заслуговують, а тому, що так для нього безпечніше. Що ж стосується пані Кроміцької, то він може з чистим сумлінням зарахувати її до натур з усіх поглядів вищих. Він загалом відгукнувся про неї з таким запалом, що в мене промайнула підозра, чи немає в нього до неї якогось глибшого почуття, ніж просто захоплення.
Ця підозра мене зовсім не розсердила, мабуть, тому, що надто велика відстань відділяла недавнього студента від Анельки. Навпаки, я був йому вдячний за те, що він оцінив її, і довго не відпускав його від себе, бо розмова з ним рятувала мене від дуже тяжких думок. Я запитав Хвастовського, які в нього плани на майбутнє. Він відповів, що спершу йому треба зібрати трохи грошей, щоб поїхати попрацювати в закордонних клініках, а потім повернутися до Польщі й влаштуватися в Варшаві.
– Що ви маєте на увазі, кажучи «влаштуватися в Варшаві»?
– Я маю на увазі наукову роботу при якій-небудь лікарні і, може, лікарську практику.
– І, звичайно, одружитесь?
– Настане час і для цього, але ще не тепер.
– Поки не прийде кохання й не підкорить собі вас. Ви як лікар знаєте, що кохання – фізіологічна потреба.
Молодий Хвастовський хотів, мабуть, здаватись людиною з тверезим розумом, яка стоїть вище загальнолюдських слабостей, тому він стенув широкими плечима, погладив підстрижену їжачком чуприну й промовив:
– Цю потребу я визнаю, але не збираюся приділяти їй більше уваги, ніж слід. З кожною потребою можна впоратись.
І він переможно посміхнувся, але я сказав серйозно:
– Якщо глибше замислитись над цим почуттям, то хтозна, чи варто жити заради чогось іншого?
Хвастовський з хвилину подумав.
– Ні! Є багато іншого, ось хоча б наука, громадські обов’язки. Я нічого не маю проти одруження: чоловік повинен одружитись і заради себе, і для того, щоб мати дітей,- це теж громадський обов’язок. Але шлюб це одне, а вічні романи – це інше.
– Що ви хочете цим сказати?
– Я хочу сказати, що ми – мурашки, які будують мурашник. Ми, люди праці, просто не маємо часу, щоб присвячувати своє життя жінкам і коханню. Це добре тільки для тих, що можуть нічого не робити або не хочуть нічим іншим займатись.
Сказавши це, Хвастовський поглянув на мене як людина, що говорить переконливо, розумно й виступає від імені найділовитіших людей у Польщі. Я задоволено дивився на цього сильного духом представника людського роду і признаюся, що, незважаючи на деяку хлопчачу, майже студентську самовпевненість, те, що він говорив, було зовсім не дурне. Адже правда, що жінка й кохання до неї не відіграють такої величезної ролі в житті людей праці та людей, які ставлять перед собою серйозні завдання й цілі. Селянин одружується, щоб тільки одружитись і завести своє господарство. Насправді ж здатність його до глибокого почуття мала, хоч поети й романісти намагаються переконати нас у протилежному. Вчений, державний діяч, політик відводять жінці дуже мало місця в своєму житті. Виняток становлять митці. їхнім фахом є кохання, тому що саме мистецтво існує лише завдяки коханню й жінкам. А загалом лише в заможних верствах суспільства, де багато людей ухиляються від праці, жінка владарює неподільно й цілком заповнює цим людям життя. Вона оволодіває всіма їхніми помислами, стає рушієм їхніх вчинків, єдиною метою їхніх прагнень. Інакше й бути не може. От візьмімо, приміром, мене. Середовище, до якого я належу, не таке багате, як інші, але сам я – людина заможна. Внаслідок цього я ніколи нічого не робив, а тому ніколи не мав і не маю якоїсь певної мети в житті. Може, все було б інакше, якби я народився англійцем чи німцем, але, крім усього, паді мною тяжіє ще той фатальний «первородний гріх», який називають «L’improductivite slave». Жодна зі складових частин сучасної культури не захопила мене, не полонила моєї душі з тієї простої причини, що ця культура немічна й просякнута скептицизмом. Якщо вона сама передчуває свій кінець і сумнівається в собі, то важко вимагати, щоб я в неї повірив і присвятив їй життя. Загалом я жив, наче людина, що повисла в повітрі, бо не міг зачепитись за що-небудь на землі. Коли б я був людиною сухою, холодною, дуже дурною, або тваринно хтивою, я звів би своє життя до рослинного існування чи до задоволення тваринних потреб – і якось існував би, але сталось якраз навпаки. Я народився на світ з живим розумом, з пристрасною натурою і неабиякими життєвими силами. Цим силам потрібний був якийсь вихід, знайти його вони могли тільки в коханні до жінки. Нічого іншого мені не залишалось. Я розумію це й підкоряюсь, бо однаково боротися з цією силою було б марно. Кохання до жінки – це єдиний смисл, єдина засада мого життя. Все моє нещастя полягає в тому, що я дитя хворої цивілізації, я ріс криво, тому й кохання моє якесь викривлене.
Простота понять дала б мені щастя, та про це не варто й говорити. Кожен горбань радо позбувся б свого горба, однак не може, бо він був горбатим ще в материнській утробі. Так само моїми «горбами» обдарувала мене цивілізація й епоха, яка породила мене. Та, горбатий чи стрункий, я повинен кохати – і хочу кохати!

4 травня

Мій розум цілком підкорився почуттю й перетворився на візника, який стежить лише за тим, щоб не поламався екіпаж. Вже кілька днів я в Плошові, і все, що говорю й роблю,- тільки тактика кохання. Лікар Хвастовський дуже розумно вчинив, порадивши Анельці прогулюватись у парку. Сьогодні вранці я зустрів її там. Бувають хвилини, коли почуття, яке зберігають у глибині серця, раптом проявляється так бурхливо, що мало не лякає тебе своєю силою. Така хвилина була в мене сьогодні, коли па завороті алеї я побачив Анельку. Ніколи ще вона не здавалась мені такою прекрасною й жаданою, ніколи ще не відчував я так сильно, що вона обов’язково має бути моєю. Це саме та єдина в світі жінка, котрій за якимись таємничими, ще не вивченими, а лише названими в науці законами судилося притягати мене до себе, як магніт притягає залізо, володіти мною, прив’язати мене до себе, стати метою і сенсом мого життя. Її голос, постать, погляд п’янить мене. Сьогодні, коли я підходив до неї, мені здавалося, що в ній її власна принадливість поєдналася з чарівністю цієї ранкової пори, погожої весни, з радістю птахів і рослин; і вона для мене більше, ніж жінка, вона – втілення краси, принад і щедрот усієї природи. Мені спало на думку, що коли природа створила її такою, що вона сильніше приваблює мене, ніж якогось іншого чоловіка, то тим самим призначила її для мене,- а тим часом моє право на неї потоптане її одруженням. Хто знає, може, всі потворності життя породжені саме зневажанням таких прав, і чи не в цьому причина недосконалості життя.
Люди неправильно уявляють собі, що в кохання па очах полуда. Навпаки: нічого, жодна найменша подробиця не приховається від його погляду; воно в дорогій істоті все бачить, усе помічає,- але все це, розтоплене в полум’ї почуття, зливається в одне велике й просте «кохаю!». Підходячи до Анельки, я побачив, що очі в неї блищать, наче після сну, а по її обличчю і по світлій ситцевій сукні ковзають золотисто-зеленуваті відблиски сонячного проміння, яке проникало крізь молоде грабове листя; помітив я й те, що волосся її сколоте будь-як, що вільна блузка невимовно чарівно окреслює ї стрункий стан і плечі, що в її зачісці й туалеті є якась ранкова недбалість і водночас від неї віє якоюсь свіжістю, що робить її в тисячу разів привабливішою. Не пройшло повз мою увагу й те, що в цій алеї високих грабів вона видається меншою, ніж звичайно, і надзвичайно юною, майже дівчинкою,- одне слово, я все побачив, але всі ці спостереження злилися в захоплення закоханого до безтями чоловіка.
На моє «добрий день» Анелька чомусь відповіла ніяково. Кілька останніх днів вона мене боїться, тому що я гіпнотизую її кожним словом, кожним поглядом. Її внутрішній спокій уже порушений, я заронив у її душу фермент. Вона не могла не зрозуміти, що я кохаю її, та разом з тим видно, що вона нізащо не хоче признатися в цьому навіть собі. Іноді мені здається, наче я тримаю в руці голуба й відчуваю, як під моїми пальцями тривожно б’ється його перелякане серце. Ми пішли поряд. Запало ніякове мовчання, якого я навмисне не порушував. Я знаю, що для Анельки така ніяковість між нами дуже прикра, але це робить її певною мірою моєю спільницею і наближає мене до мети. В навколишній тиші чути було тільки скрипіння піску під ногами та веселий свист іволг яких у парку повно.
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Без Догмата - 15
  • Parts
  • Без Догмата - 01
    Total number of words is 3839
    Total number of unique words is 2276
    18.2 of words are in the 2000 most common words
    27.9 of words are in the 5000 most common words
    33.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 02
    Total number of words is 4252
    Total number of unique words is 2164
    23.7 of words are in the 2000 most common words
    34.8 of words are in the 5000 most common words
    41.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 03
    Total number of words is 4630
    Total number of unique words is 1941
    28.5 of words are in the 2000 most common words
    40.3 of words are in the 5000 most common words
    45.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 04
    Total number of words is 4586
    Total number of unique words is 1970
    30.8 of words are in the 2000 most common words
    43.0 of words are in the 5000 most common words
    50.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 05
    Total number of words is 4656
    Total number of unique words is 1955
    33.2 of words are in the 2000 most common words
    45.5 of words are in the 5000 most common words
    52.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 06
    Total number of words is 4696
    Total number of unique words is 2104
    30.5 of words are in the 2000 most common words
    41.4 of words are in the 5000 most common words
    48.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 07
    Total number of words is 4743
    Total number of unique words is 2061
    29.6 of words are in the 2000 most common words
    42.4 of words are in the 5000 most common words
    48.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 08
    Total number of words is 4781
    Total number of unique words is 1931
    31.8 of words are in the 2000 most common words
    42.8 of words are in the 5000 most common words
    49.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 09
    Total number of words is 4836
    Total number of unique words is 2024
    31.8 of words are in the 2000 most common words
    44.4 of words are in the 5000 most common words
    51.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 10
    Total number of words is 4748
    Total number of unique words is 1859
    33.3 of words are in the 2000 most common words
    45.4 of words are in the 5000 most common words
    52.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 11
    Total number of words is 4699
    Total number of unique words is 1934
    29.2 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    47.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 12
    Total number of words is 4799
    Total number of unique words is 2044
    31.5 of words are in the 2000 most common words
    43.6 of words are in the 5000 most common words
    49.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 13
    Total number of words is 4741
    Total number of unique words is 1979
    32.9 of words are in the 2000 most common words
    46.9 of words are in the 5000 most common words
    53.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 14
    Total number of words is 4689
    Total number of unique words is 2030
    31.4 of words are in the 2000 most common words
    43.5 of words are in the 5000 most common words
    50.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 15
    Total number of words is 4769
    Total number of unique words is 2079
    32.5 of words are in the 2000 most common words
    44.5 of words are in the 5000 most common words
    51.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 16
    Total number of words is 4782
    Total number of unique words is 1916
    32.2 of words are in the 2000 most common words
    46.4 of words are in the 5000 most common words
    52.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 17
    Total number of words is 4825
    Total number of unique words is 1926
    32.0 of words are in the 2000 most common words
    44.0 of words are in the 5000 most common words
    51.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 18
    Total number of words is 4609
    Total number of unique words is 2070
    29.8 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    47.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 19
    Total number of words is 4781
    Total number of unique words is 1896
    32.4 of words are in the 2000 most common words
    43.3 of words are in the 5000 most common words
    50.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 20
    Total number of words is 4743
    Total number of unique words is 1900
    33.0 of words are in the 2000 most common words
    45.8 of words are in the 5000 most common words
    53.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 21
    Total number of words is 4817
    Total number of unique words is 1897
    33.5 of words are in the 2000 most common words
    46.6 of words are in the 5000 most common words
    52.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 22
    Total number of words is 4874
    Total number of unique words is 1927
    32.4 of words are in the 2000 most common words
    45.0 of words are in the 5000 most common words
    52.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 23
    Total number of words is 4866
    Total number of unique words is 1910
    33.2 of words are in the 2000 most common words
    46.1 of words are in the 5000 most common words
    52.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 24
    Total number of words is 4841
    Total number of unique words is 1868
    35.1 of words are in the 2000 most common words
    47.9 of words are in the 5000 most common words
    55.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 25
    Total number of words is 4834
    Total number of unique words is 1940
    32.5 of words are in the 2000 most common words
    44.6 of words are in the 5000 most common words
    52.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 26
    Total number of words is 4721
    Total number of unique words is 1849
    33.9 of words are in the 2000 most common words
    45.3 of words are in the 5000 most common words
    52.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 27
    Total number of words is 4821
    Total number of unique words is 1773
    35.6 of words are in the 2000 most common words
    47.5 of words are in the 5000 most common words
    54.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 28
    Total number of words is 4787
    Total number of unique words is 1769
    35.7 of words are in the 2000 most common words
    48.0 of words are in the 5000 most common words
    55.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Без Догмата - 29
    Total number of words is 2311
    Total number of unique words is 1128
    38.8 of words are in the 2000 most common words
    49.9 of words are in the 5000 most common words
    57.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.