Без Догмата - 29

Тут буде важко, майже неможливо, оберегти її. Тут вона по обличчях людей, що її оточують, здогадається, що щось трапилося. Будь-яке слово чи погляд можуть привернути її увагу й викликати в неї різні підозри. Так, приміром, сьогодні її здивував несподіваний приїзд лікаря, і, як сказала мені пані Целіна, вона почала розпитувати, чому він приїхав, чи не загрожує їй якась небезпека. На щастя, тітка не розгубилась і відповіла, що жінці в такому стані завжди час від часу необхідно радитися з лікарями. Анелька ж така недосвідчена, що відразу їй повірила.
А як я зможу вплинути на наших слуг, щоб вони но робили таємничих мін? Вони вже й зараз про щось здогадуються саме через мої накази й застереження і, напевно, скоро дізнаються про те, що сталося. Не можу ж я розігнати всіх слуг.
Навіть те, що так часто надходять телеграми, може викликати підозру в Анельки. Сьогодні я одержав другу телеграму з Баку від Хвастовського, він запитує, що робити з тілом покійного. Я відповів, щоб він поки що поховав його там, на місці. А старого Хвастовського попросив, щоб поїхав до Варшави й звідтіля послав синові мою відповідь і грошовий переказ на необхідні витрати. Хоч я навіть не знаю, чи можна з Варшави до Баку переказувати гроші телеграфом.

13 листопада

Переглядав учорашні газети. В двох надруковані телеграфні повідомлення про смерть Кроміцького. Якщо це молодий Хвастовський надіслав цю телеграму, то він просто збожеволів. Слуги вже знають про все. Обличчя в них такі, що я дивуюся, як Анелька не звернула на це уваги. Під час обіду вона була весела й незвичайно жвава. Мене підбадьорює тільки присутність лікаря. Його смерть Кроміцького зовсім не обходить, тому він розмовляє з Анелькою, жартує з нею, вчить її грати в шахи. Зате пані Целіна доводить мене до розпачу. Чим веселішою була сьогодні Анелька, тим у пані Целіни вираз обличчя ставав усе більш похоронним. За це я її сьогодні картав, мабуть, аж занадто суворо.

14 листопада

Ми всі за порадою лікаря у Варшаві. Анельці сказали, що в будинку у Плошові будуть ставити калорифери, тому на кілька тижнів треба виїхати. Дорога її дуже стомила. Погода стоїть погана. Але я Задоволений, що ми сюди приїхали, бо мої тутешні слуги надійніші. В домі певний безлад. Всюди лежать розпаковані картини. Анелька, незважаючи на втому, захотіла подивитись їх, і я був їй за екскурсовода. Я сказав, що моя заповітна мрія – бути колись її гідом у Римі, а вона відповіла з легким смутком:
– Я теж часто думаю про Рим, але іноді мені здається, що я там ніколи не побуваю.
В мене защеміло серце, бо тепер я всього боюся, навіть передчуттів, і в будь-якому слові вбачаю віщування. Але я весело відповів Анельці:
– Урочисто присягаюсь тобі, що ти туди поїдеш і до того ж надовго.
Дивно, як швидко людська натура пристосовується до будь-якого становища й користується своїми новими правами: я вже мимоволі вважаю Анельку своєю і оберігаю її, наче свою власність.
Лікар таки мав рацію. Ми добре зробили, що перебрались до Варшави. По-перше, тут легше дістати потрібну допомогу; по-друге, тут можна не приймати ніяких візитів, у Плошові ж було б неможливо не пускати гостей па поріг. А різні знайомі, безсумнівно, приїздили б, щоб висловити співчуття. Крім того, в Плошові вже створилась якась похмура, сповнена таємничості атмосфера, в якій мої зусилля надавати розмовам веселий топ здавались дуже недоречними. Може, такого настрою ми не уникнемо і в Варшаві, але тут хоча б Анельку відволікатимуть і цікавитимуть тисячі різних дрібних вражень, якими сповнене міське життя, в той час як у Плошові її увагу привертали б усі ті зміни, що їх вона могла б помітити в настрої близьких їй людей.
На вулицю вона тут ніколи не виходитиме сама, взагалі буде мало виходити. Щоправда, лікар звелів їй побільше ходити, але я й на це знайшов раду. За стайнями в мене чималий сад, який прилягає до дерев’яної галереї. Я звелю цю галерею засклити, і там узимку, а особливо в непогожі дні, зможе прогулюватись Анелька.
Який жахливо нестерпний цей постійний страх, що навис над нами.

15 листопада

Як це сталося? Чому в неї виникла підозра? Не можу зрозуміти. Однак підозра виникла. Сьогодні за сніданком вона зненацька звела очі, уважно подивилась на нас і сказала:
– Не знаю, чому, але мені здається, що ви щось приховуєте від мене.
Я відчув, що блідну; пані Целіна зовсім не володіла собою, тільки моя славна, люба тітонька не розгубилась і почала бурчати на Анельку:
– Авжеж, авжеж, досі ми приховували від тебе, що вважаємо тебе дурненькою, але більше приховувати цього не будемо. Леон учора казав, що ти ніколи не навчишся грати в шахи, бо в тебе не вистачає кмітливості.
Я, трохи отямившись, звичайно, вхопився за цю тему розмови і став сміятись і жартувати. Анелька пішла до себе, наче трохи заспокоєна, хоч я не був певен, що нам пощастило цілком розвіяти її підозру і що моя веселість не здалася їй штучною. Тітка й пані Целіна були страшенно перелякані, а мене охопив розпач, я одразу збагнув усю безнадійність наших намагань зберегти все надовго в таємниці. Гадаю, що зараз Анелька підозрює нас тільки в тому, що ми приховали від неї якісь погані звістки про грошові справи; але що буде, коли минуть один тиждень, два, місяць, а від Кроміцького не надійде жодного листа? Що ми тоді їй скажемо? Чим пояснимо його мовчання?
Близько полудня прийшов лікар. Ми розповіли йому, що сталося, і він повторив те, що казав раніше: Анельці треба сказати всю правду.
– Звичайно, пані Кроміцька,- говорив він,- не отримуючи листів від свого чоловіка, незабаром почне тривожитись і робитиме всілякі найгірші припущення.
Я намагався ще відтягти цю неминучу розв’язку і сказав, що в найгіршому разі саме ця тривога й підготує її до страшної звістки.
– Так,- мовив лікар,- однак тривале хвилювання – погана підготовка організму до випробування, що його чекає, тим більше, що навіть у сприятливих обставинах воно не буде дуже легким.
Може, це й так, однак серце в мене аж завмирає від страху. Все має свої межі, людська мужність – також. Щось у мені відчайдушно протестує проти такого рішення, я боюся внутрішнього голосу, який мені повторює: «ні»! А тітка й пані Целіна вже майже вирішили завтра вранці розповісти Анельці всю правду. Я не хочу в це втручатись. Просто не уявляв собі, що можна настільки чогось боятись. Але ж тут ідеться про Анельку.

16 листопада

До вечора було все гаразд, а ввечері зненацька почалась кровотеча. Я ж казав!… Третя година ночі… Вона щойно заснула. Лікар сидить біля неї. Я повинен бути спокійним, повинен! Це потрібно заради неї, адже хтось у домі повинен не розгубитись. Я повинен!…

17 листопада

Лікар сказав, що перший період хвороби проходить правильно. Що це означає? Невже це означає, що вона помре?
Температура в неї висока. Кажуть, ніби так завжди буває перші два дні. Анелька притомна, почуває загальну слабість, але не дуже мучиться. Однак лікар попередив нас, що потім температура може піднятися до сорока градусів: почнуться сильний біль, непритомність, набрякання ніг… Оце наобіцяв!
Нехай воно все западеться!
Господи! Якщо це кара за мої гріхи то присягаюсь, я виїду, я ніколи в житті її не бачитиму,- тільки врятуй її!

18 листопада

Досі я ще не був біля неї. Чергую під її дверима, але не заходжу, боюся, що, коли вона побачить мене, їй стане гірше, підвищиться температура.
Іноді в мене з’являється страшна думка, що я можу збожеволіти і якоюсь шаленою вихваткою вбити Анельку. Тому я примушую себе писати й писатиму всі дні, бо мені здається, що це допомагає мені володіти собою, тримати себе в шорах.

19 листопада

Чув крізь двері її голос і стогін. При цій хворобі буває страшний біль. Лікар каже, що це нормальне явище, але по-моєму, це сліпа жорстокість! Тітка розповідала, що Анелька весь час простягає руки, обіймає за шию то її, то матір і благає врятувати її. А тут нічим не можна допомогти, хоч бийся головою об мур!
Весь час її нудить. Біль посилюється. Ноги дуже набрякли.
Лікар нічого не обіцяє, каже, що все може закінчитись погано, а може, й добре. Це я й без нього знаю! Температура – сорок градусів. Вона весь час притомна.

20 листопада

Я вже знаю. Ніхто мені цього не казав, але я знаю напевно: вона помре! Я володію собою і вже навіть спокійний. Анелька помре! Сьогодні вночі, сидячи під її дверима, я побачив це так ясно, як зараз бачу сонце. Буває такий стан, коли людина бачить речі, які й не снилися людям, не здатним зосередитись на чомусь одному. Перед світанком зі мною щось таке сталося, що я враз побачив неминучий кінець, ніби хтось зняв завісу з моїх очей і мозку. Ніщо в світі не врятує Анельки. Я знаю це краще за всіх лікарів.
І я вже не метаюсь. Хіба ж це допоможе їй і мені? Вирок нам обом винесено. Треба бути сліпим, щоб не бачити, що якась сила, всемогутня, як цілий світ, розділяє нас. Що це за сила і як вона зветься,- не знаю. Знаю тільки, що коли впаду навколішки й битимусь головою об підлогу, молитимусь і благатиму, то, може, зрушу гори,- але цієї сили не вблагаю. Оскільки тепер забрати в мене Анельку могла тільки смерть, отож Анелька мусить померти.
Може, все це дуже логічно, проте я з цією розлукою не змирюся.

21 листопада

Анелька сьогодні захотіла побачити мене. Тітка вислала всіх із кімнати, думаючи, що хвора хоче просити мене, щоб я потурбувався про її матір, так воно й було. Я побачив мою кохану, моє щастя. Вона притомна; очі блищать, вона збуджена. Біль майже стихнув. Усі ознаки її вагітності зникли, і лице в неї зараз стало ангельським. Вона всміхнулась мені, я теж відповів їй усмішкою. Від учорашнього дня я знаю, що нас чекає, і мені здається, що я вже вмер, отож я володію собою. Взявши мене за руки, Анелька почала говорити про матір, а потім довго дивилась на мене, ніби хотіла надивитись перед тим, як очі її погаснуть, і сказала:
– Не бійся, Леоне, я почуваю себе значно краще, тільки я про всякий випадок хочу, щоб тобі після мене щось залишилося… Може, не годиться робити такі освідчення одразу після смерті чоловіка, але ж я можу померти, тому зараз хочу тобі сказати, що я тебе дуже, дуже кохала.
– Знаю, моя найдорожча!
Я тримав її руки, ми дивились у вічі одне одному. Вперше в житті вона всміхнулась мені, як моя наречена. В цю хвилину я обручався з нею на віки вічні. Нам було гарно, хоч над нами витав смуток, сильний, мов смерть. Я пішов від неї лише тоді, коли нам сказали, що приїхав ксьондз. Ще перед тим Анелька попросила мене, щоб я не лякався, бо вона покликала ксьондза не тому, що збирається помирати, але коли ти хворий, то краще заспокоїти душу.
Коли ксьондз вийшов, я повернувся до Анельки. Після стількох безсонних ночей вона була змучена й скоро заснула. Вона ц зараз спить. Коли прокинеться, я вже не відходитиму від неї, хіба що знову засне.

22 листопада

Настало значне поліпшення. Пані Целіна не тямиться від радості. Один я з нашої родини знаю, що це означає. Лікар міг би й не казати, що це настає параліч кишечника.

23 листопада

Анелька померла сьогодні вранці.

Рим, 5 грудня

Я міг стати твоїм щастям, а став нещастям,- я винуватець твоєї смерті, бо якби я був іншою людиною, не позбавленою всіх життєвих основ, на тебе не звалилися б ті потрясіння, які тебе вбили.
Я це зрозумів уже в останні твої хвилини на землі й присягнувся в душі, що піду за тобою. Цю присягу я дав біля твого смертного ложа, тепер мій перший обов’язок – бути з тобою.
Твоїй матері я залишаю все своє багатство; тітоньку доручаю господу богу, нехай у його милості знаходить розраду в останні роки свого життя, а сам іду за тобою – так треба.
Ти думаєш, я не боюся смерті? Боюся, тому що не знаю, як там, на тому світі, бачу там лише безкрайній морок і здригаюсь. Не знаю, чи там небуття, чи якесь існування поза простором і часом, чи, може, якийсь міжпланетний вихор переносить монаду людської душі з однієї зірки на іншу і вселяє її в щоразу нове життя; не знаю, чи там вічний Рух чи безмірний і блаженний Спокій, що його могли створити тільки Всемогутність і Вседоброта.
Але якщо ти через моє «не знаю» померла, то як же мені залишатися на цьому світі й жити?
І чим сильніше я боюсь, чим більше не знаю, що нас там чекає, тим глибше усвідомлюю, що не можу відпустити тебе туди саму; не можу, моя Анелько, і піду за тобою.
Нехай там разом канемо в небуття чи пройдемо разом призначену нам путь; а тут, де ми стільки настраждались, залишимо після себе тільки мовчання.
                                                                ________

1  Маркс К., Енгельс Ф. До історії первісного християнства. Твори.— 2 вид.— Т. 22.— С. 443.

2  Цєшковський Август (1814—1894) — польський філософ і економіст.

3  Лібельт Кароль (1807—1875)—польський філософ і естетик, літературний критик і публіцист.

4  Непереможний Леон (фр.)

5  Гепе-Вронський Юзеф Марія (1776—1853)—польський філософ, математик,астроном, один з представників польського месіанства.

6  «Жорстока благодійниця» (фр.).

7  Літтре Еміль (1801-1881) — французький філософ, філолог і політичний діяч

8  Слов’янська непродуктивність (фр.)

9  Книжечка, в якій дама на балу записує, з ким обіцяла танцювати який танець (фр.).

10  Ламкий, крихкий (фр.)

11  Дуже крихкі (фр.)

12  Неотесані брили (латин.)

13  Хіба я знаю? (Фр.)

14  Мир! (Латин.)

15  Соната-фантазія (іт.)

16  Соната скорботи (іт.)

17  Суєта суєт (латин.)

18  Світильники (гр.)

19  Шеффер Арі (1795—1858) — голландський живописець І графік.

20  Зрештою, жінка —це най прекрасніше, що є в світі (Фр.)

21  «Римські бесіди» (фр.)

22  Твір мистецтва (фр.)

23  «Дух його» і «Вічний спокій» (латин.)

24  Дуже цікаво! (Англ.)

25  Хай йому біс! (Іт.)

26  Ранок мудріший від вечора! (фр.)

27  Повідомлення про весілля, смерть тощо (фр.)

28  Як рівного (іт.)

29  Вона гарна, але вдвічі перевершує нормальні людські розміри (фр.)

30  Це вб’є те (фр.)

31  Призначення (гр.)

32  «Бути чи не бути? (Англ.)

33  «Заради чистоти свого пір’ячка» (фр.)

34  «Так, так, пір’ячка!» (Фр.)

35  Я за самого себе (англ.)

36  Цитата з п’єси В. Шекспіра «Гамлет». (Переклад Л, Гребінки)

37  Свіже повітря (Фр.)

38  Прикріплені до землі (латин.)

39  Пам’ятай про смерть (латин.)

40  Ви зрозуміли мене? (Нім.)

41  ак, і я почував себе дуже нещасним (Нім.)

42  Ам’ель Анрі (1821—1881) — швейцарський письменник, професор філософії в Женевському університеті.

43  Освячений дзвоник, дзеленчання якого начебто відвертає грозу.

44  Ілюстрований альбом (англ.)

45  Уривок з п’єси В. Шекспіра «Венеціанський купець». (Переклад Ірини Стешенко)

46  Вередливий, свавільний (англ.)

47  «Кордіан» — драма Юліуша Словацького (1809—1849)

48  Становище зобов’язує (фр.)

49  Пюві де Шаван П’єр Сесіль (1824—1898) — французький художник.

50  На англійський мапір (фр.)

51  Все в порядку (англ.)

52  Чиста дошка (латин.)

53  Ще! Ще! (Фр.)

54  Надійна людина... (Англ.)

55  Вічне мовчання... (Іт.)

56  Рядки з поеми Ю. Славецького «В Швейцарії».

57  3 любов’ю (іт.).