Божественная Комедiя - 15

62] Як озирнувся на своє ім'я,
63] Що мимоволі тут в рядок лягає,
64] Побачив жінку на тім боці я, -
65] За мною стежила крізь покривало,
66] Навколо ж гралась ангелів сім'я.
67] Хоча розглянути її спиняло
68] Густіючою тінню на лиці
69] В Мінервиному листі запинало, -
70] Вона промовила слова оці,
71] По-царськи випроставшись мальовниче,
72] Мов той, хто каже головне в кінці:
73] «Вдивляйсь отак - так, так, я Беатріче.
74] Як стати на цю гору зваживсь ти?
75] Не знаєш, що вона щасливих кличе?»
76] У воду глянувши, перевести
77] Я поспішив свій зір в траву, додолу,
78] Бо лоб мій сорому не міг знести.
79] Дошкульність материнського уколу
80] Я взнав, бо в нім чуття мої знайшли
81] З гіркою ніжністю суворість голу.
82] Замовкла; ангели розпочали
83] Усі: «На Тя, Всевишній, уповаю»,
84] Та за «стопи моя» не перейшли.
85] Як сніг, по скелях та по вітах гаю
86] Замерзлий на Італії хребтах
87] З вітрів того, що родить славів, краю,
88] Знов тане і тече в жарких ґрунтах
89] Безтінних, аж ти згадуєш палання
90] Вогню, що віск розтоплює в свічках, -
91] Такий я був, без сліз і без зітхання
92] До того, як крилатих спів почув
93] Після святого вічних сфер співання.
94] Коли ж я з. їхніх голосів збагнув
95] їх співчування більш, аніж сказали
96] Вони б: «Владарко, чим він винен був?»
-
97] Крижини, що на серці намерзали,
98] Сльозами й зойками з грудей моїх
99] Виходити крізь очі й рота стали.
100] Благим істотам на благання їх,
101] Не ворухнувшись у коші священнім,
102] Вона відповіла в словах таких:
103] «Чатуєте в кружінні цілоденнім, -
104] Ні тьма, ні сон не скриють
найпильніш,
105] Що робить вік у русі нескінченнім.
106] І через те я відповім гучніш,
107] Щоб той почув, хто плаче на тім боці, -
108] Що кари міряють гріхами лиш.
109] Не тільки сфери маю я на оці,
110] Що сім'я перетворюють на плід
111] У спільному зористому потоці,
112] А й весь той благодатний неба хід,
113] Який так може пару піднімати,
114] Що в вишині важкий зникає слід, -
115] Бо цей в новім житті мав дар багатий
116] Із риски вдачі, хоч яка дрібна, -
117] Найвищу славу Богу добувати.
118] Але земля тим менш дає зерна,
119] Як не скропляти потом, мов росою,
120] Чим краща та родючіша вона.
121] Якийсь-то час впливала я красою
122] Свого лиця, і зір дівочий мій
123] Його проводив стежкою прямою.
124] А тільки я поріг лишила свій
125] До віку другого і відлетіла,
126] Як цей піддався суєті земній.
127] Коли я духом підвелась із тіла
128] І виросла в чесноті і красі,
129] Для нього стала менше люба й мила.
130] Неправим шляхом погляди усі
131] Він скерував і лиш мари питався,
132] Що скрізь облуди сіє ті і сі.
133] І в яв, і в снах, яким він віддавався,
134] Нагадувала я про Вишній суд -
135] Але він цим не дуже клопотався
136] Й до того впав, що був би марним труд
137] Великий мій, якби по всій дорозі
138] Не провела його між грішний люд.
139] Отож я стала в мертвих на порозі
140] І в того, хто привів його сюди,
141] Я випросила бути в допомозі.
142] Зазнали б кривди Божі всі суди,
143] Якби він став тут, Лету перепливши,
144] Та й ще покуштував її води,
145] Борг покаяння слізьми не сплативши».
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
1] «Чом ти мовчиш, на тому боці ставши? -
2] Знов слів жало націлила грізне,
3] Уже і так їх лезом ран завдавши,
4] Й нещадно вдарила вона мене: -
5] Скажи, скажи, визнаннями доповни
6] Моє обвинувачення страшне».
7] Я був такий бентежний, що гріховний
8] Не міг мій голос із грудей пройти
9] До рота, й зоставався я безмовний.
10] Пождала й мовила: «То як же ти?
11] Відповідай-но, поки Лети хвилі
12] Не змили болісної тяготи».
13] В збентеженні й страху був ледь я в
силі
14] «Так, правда» видавити з уст смутних,
15] Не вуху, тільки оку зрозумілі.
16] Як лук, із сил натягнутий усіх,
17] Рве тятиву, ламається, й важкою
18] Стає стріла у пошуках своїх, -
19] Так я знемігсь під ношею тяжкою,
20] Бо ніс у зойках та сльозах одвіт,
21] І голос зник від смутку й неспокою.
22] Тоді вона: «Коли мій заповіт
23] Тобі «Любити благо», здавна даний,
24] Повинен був заповнити твій світ, -
25] Які ж провалля та які кайдани
26] Перед собою бачив ці роки,
27] Що забував подальший шлях жаданий?
28] Які приваби та зазив який
29] Читав ти, на чоло красунь зирнувши,
30] Що переслідував їх залюбки?»
31] І довго, тяжко в каятті зітхнувши,
32] Насилу весь свій голос я зібрав,
33] Заледве тільки рота розімкнувши,
34] І з плачем вимовив: «Щоденних справ
35] Брехливі радощі звели з дороги,
36] Як тільки вид ваш із очей пропав».
37] Вона ж:« Хоч ти б весь час мовчав,
убогий,
38] Або вигадував за річчю річ,
39] Але суддя всю правду знає строгий.
40] Коли ж зізнатись у провинах ввіч,
41] З обмитим щирими сльозами зором,
42] То тут точило кружить вістрю встріч.
43] Проте, щоб взяв тебе ще більший сором
44] З твоїх помилок і на інший раз,
45] Сирен зачувши, ти лишавсь суворим, -
46] Насіння плачу кинуть - мій наказ,
47] І слухати: не так чинити мали
48] Кістки мої, заховані од вас.
49] Такої радості ще не давали
50] Колись тобі природа й твір митця
51] Як риси ті, що прахом нині стали.
52] Тоді ж, коли найвища радість ця
53] З моєю смертю зникла, то навіщо
54] Було вертать до смертного лиця?
55] І тільки стрельнула брехня найнижча,
56] Тобі звести слід очі ввись було,
57] Слідом за мною - я ж бо правда віща.
58] Тягар було не брати на крило
59] Й не піддаватися ані дівчатку,
60] Ні іншому чомусь, що б там не йшло.
61] Мисливця вбачить досить пташенятку
62] Лиш двічі-тричі, і тікає птах
63] Тенет чи стріл, в яких нема нестатку».
64] Як дітлахи із соромом в очах
65] Понуряться, коли ти їх картаєш,
66] І мовчки каються в своїх гріхах,
67] Так я стояв. Вона ж: «Коли страждаєш,
68] Лиш чуючи, то бороду зведи,
69] Бо дивлячись - ще більш страждати
маєш».
70] Мерщій дуби із ґрунту, мов з води,
71] Геть вивертає наський вітер зразу
72] Чи той, що з краю Ярби мчить сюди,
73] Ніж підборіддя зводив я з наказу,
74] Де в слові «борода» замість «лице»
75] Гірку отруту вчув я і образу.
76] Нарешті я уздрів, мов крізь сильце,
77] Що перестали первістки творіння
78] Змикать круг воза квіткове кільце.
79] І ще уздрів я, мов серед проміння,
80] Що Беатріче зір тримала свій
81] На звірі двоєдиного коріння.
82] На тому березі, в габі ясній,
83] Була ще краща, ніж коли бувала
84] Найкращою з красунь на кулі всій.
85] Відчув я каяття кропивні жала,
86] Й чим більше щось любив, було, колись,
87] Тим більш ненависть нині повивала.
88] І так жалі у серце уп'ялись,
89] Що впав я. Знає владарка стеменне,
90] Які події далі відбулись.
91] Коли ж з душі знялось ярмо тяженне, -
92] Схилилась жінка, давній мій водій,
93] І мовила: «Тримайсь, тримайсь за
мене».
94] Й занурила у річку, а тоді
95] Вмить потягла, заглибивши до рота,
96] Мов човника по лагідній воді.
97] Блаженства берег, де була чеснота
98] Й співали: «Окропи мя», - близько був,
99] Та це списать - не до снаги робота.
100] І мимоволі я нараз пірнув,
101] Бо жінка, склавши пальці, тім'я ними
102] Моє натисла, й я води ковтнув.
103] Між чотирма жінками чарівними
104] Поставила мене, й вони сами
105] Руками стали обіймать своїми.
106] «Ми - німфи тут, зірки ми - в прірвах
тьми.
107] Ще Беатріче не було на світі,
108] їй слугувати готувались ми.
109] Тебе на очі, для добра відкриті,
110] Зведем, хай тільки погляд погострять
111] Тобі ці троє, зором знамениті».
112] Співаючи, мені звеліли стать
113] Проти грудей грифона, і плечима
114] До нас була кохана благодать.
115] І ще сказали: «Тут слідкуй очима,
116] Бо ти стаєш перед смарагда грань,
117] Й до нього спрага в тебе невтолима».
118] І тисячі роз'ятрених жадань
119] З моїм скували зором зір невинний,
120] В грифона втуплюваний без вагань.
121] В її зіницях звір двополовинний,
122] Як в дзеркалі світило, відбивавсь,
123] Являвши вид то орлій, то левиний.
124] Зміркуй, читачу, як я здивувавсь,
125] Побачивши, що звір, без змін на очі,
126] На іншого в очах перекидавсь.
127] Я, дивлячись на чудо це пророче,
128] Тієї їжі споживав шматок,
129] Яку хто більше їсть, то більше хоче.
130] А троє гарних молодих жінок,
131] Наділених, мабуть, званням високим,
132] По-ангельськи співали під танок.
133] «Глянь, Беатріче, глянь пресвітлим
оком, -
134] Я чув слова, - на вірного свого:
135] Прийшов до тебе шляхом він
жорстоким.
136] Зласкавсь, будь ласка, над слізьми
його,
137] Відкрий свої уста, хай він спізнає
138] Ще другу красоту єства твого».
139] Живого світла сяєво безкрає!
140] Чи на Парнасі є завзятий хтось,
141] Хто з джерела жагу задовольняє,
142] Хто б зважився і щоб йому вдалось
143] Тебе таким списать, яке розкрилось
144] І в тінь гармонії небес влилось,
145] Коли перед очима появилось?
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА
1] В очах моїх міцна така напруга
2] Була з десятирічної жаги,
3] Що проти неї никла всяка друга.
4] Ховавсь уважний зір за мур благий -
5] Його в мережі так тримав пестливо
6] Божественний той усміх дорогий.
7] Та мусив погляд я звернути вліво,
8] Бо вигуки почув неголосні
9] Тих трьох богинь: «Занадто вже
сміливо!»
10] Осліплення, яке дають вогні
11] Побаченого сонячного диску,
12] На хвилю одібрало зір мені.
13] Коли ж я звикнув до малого блиску
14] (Кажу «малого», бо не тим було
15] Те сяйво, що з чужого збувсь я тиску),
16] Помітив я, що вправо враз пішло
17] Славетне військо, і перед очима
18] У нього сонце й сім вогнів пливло.
19] Як полк заходить лівими плечима,
20] А потім всі під прапором стоять,
21] Щоб шикувалась лава незлічима,
22] Так ця небесної держави рать,
23] Це воїнство круг повоза зімкнулось,
24] Який не починав ще завертать.
25] Нарешті все жіноцтво озирнулось,
26] Грифон же зрушив, обернувши вид,
27] І ні пірце на нім не ворухнулось.
28] Прекрасна, що скеровувала хід
29] За колесом зі Стацієм і мною,
30] Крутішої дуги лишала слід.
31] Під спів з небес розмірною ходою
32] Ми рухалися лісом самітним,
33] Що Євиною позначивсь виною.
34] Як тричі луком стрельнути тугим, -
35] Ми стільки йшли до дерева сухого,
36] І Беатріче стала перед ним.
37] «Адам!» - з докором всі шептали
строго,
38] Оточуючи яблуню сумну,
39] Що зовсім не росло на ній нічого.
40] Чим вище, більшало в широчину
41] її гілля; схилявшись смаглим лобом,
42] Індійці б славили в ній вишину.
43] «Хвала, грифоне, що не вдарив дзьобом
44] Ти дерева, бо гарний має смак
45] Та браму різним відмика хворобам!»
46] Навколо товплячись, гукав усяк;
47] І мовив звір подвійної природи:
48] «Скрізь правди сім'я бережеться так!»
49] Він дишля за ріжок без перешкоди
50] Вузлом прип'яв до яблуні-вдови -
51] Й єдине ціле склали дві породи.
52] Як тужать в нас дерева без листви,
53] Коли ж велике світло йде в промінні,
54] Що ллє позад небесної плотви,
55] Брунькують враз та барви всі
первинні
56] Собі вертають, поки сонцю віз
57] Готується не в іншому зорінні, -
58] Так раптом одягнувсь у розкіш риз,
59] Що тон троянд, з фіалковим зливали,
60] Той стовбур, де гілля було як хмиз.
61] Ніколи я не чув, щоб так співали,
62] Бо на землі такий не лине спів,
63] І я знести не міг чуттів навали.
64] Коли б я мав снагу та відтворив,
65] Як повість про Сірінгу очі пильні
66] Склепила, й пильний зір за це сплатив,
-
67] Мов той, хто дав з моделей
безпомильні
68] Малюнки, свій би сон я описав:
69] Та краще зроблять це умілі й сильні!
70] Я ж перейду на мить, коли устав,
71] Бо в одіж сну проникнув блиск рожевий
72] І голос вигукнув: «Устань і вслав!»
73] Мов квіт уздрівши ніжний яблуневий,
74] Що втіху ангелам дає плодом
75] І празник в небі прикраша вогневий,
76] Іаков з Іоанном і Петром.
77] Підняті голосом, що мчить в просторі
78] І має владу і над кріпшим сном,
79] Побачили - немає на Фаворі
80] Ураз обох - Мойсея та Іллі,
81] А сам Господь явивсь в новім уборі, -
82] Я теж схопивсь і добрість на чолі
83] Побожниці уздрів, що таємниче
84] Вела мене по річці й по землі.
85] Спитав схвильовано: «Де Беатріче?»
86] Й вона: «Поглянь, під деревом сидить
87] В новому листі і тебе ось кличе.
88] Поглянь, громада ця навкруг стоїть,
89] Та ж за небесним звіром шлях
прослала,
90] І співи ніжні линуть у блакить».
91] Не знаю я, чи ще вона мовляла:
92] Бо перед поглядом була ота,
93] Що розумові уші затуляла.
94] Сиділа прямо на землі, проста,
95] Мов силою двоїстого грифона
96] Прип'ятий повіз стерегла, свята.
97] Була круг неї німф сімох заслона
98] І факели тримала, мур немов,
99] Що не боявся Австра й Аквілона.
100] «Походиш трохи серед цих дібров,
101] А там зі мною будеш вічно в Римі,
102] Куди Христос як римлянин ввійшов.
103] Для світу ж, де провини незчислимі,
104] На повіз цей поглянь, а там спиши
105] Події, що очам постануть зримі», -
106] Так Беатріче. З щирої душі
107] Я, підкоряючись її наказу,
108] Спинив свій зір і розум на коші.
109] Небесне полум'я, яке одразу
110] На землю падає із гущі хмар,
111] Так не злітало з вишини ні разу,
112] Як птах Юпітерів, що вмить удар
113] Од верху скрізь завдав по листю й
вітах,
114] Які з'явились, мов нежданий дар,
115] По возу врешті, що стояв на квітах, -
116] І той хитнувсь, мов буря потягла
117] Його по хвилях пінявих, сердитих.
118] Я ще побачив, як лиса повзла
119] До пишної в тріумфі колісниці,
120] Бридка, худюща, зголодніла й зла.
121] І стала дорікать за вчинки ниці
122] Владарка їй моя, й якнайскоріш
123] Пропала ця кощава тінь лисиці.
124] Я ще орла побачив: як, давніш
125] Злетівши, знову сів на віз жаданий,
126] Насипав пір'я з себе повний кіш.
127] І наче з серця, що болить од рани,
128] Із неба голос жалібний розливсь:
129] «Мій човнику, який вантаж поганий!»
130] А там здалось мені, мов ґрунт
розсівсь
131] Між двох коліс, і я побачив змія,
132] Який хвостом у повіз знизу в'ївсь,
133] Мов жало з ранки, витяг лиходія
134] Свого із подення та й зник назад,
135] Бо вже доволі вдовольнила дія.
136] Недоломки ж, як той живучий сад
137] Вкривається весь листом, пір'ям
вкрились,
138] Залишеним із добрих, знать, засад.
139] Усі колеса й дишель оперились
140] За мить таку недовгу, що в устах
141] За неї віддихи б не повторились.
142] Із дишля троє і по всіх кутах
143] Повипиналиєь голови з будови
144] Нечуваної, що спорудив птах.
145] Три мали по два роги, як корови,
146] А кутові - лише по одному, -
147] Чи був іще де звір семиголовий?
148] Неначе башта на круту строму,
149] Повія до повозки пресвятої
150] Зійшла, бридка у стиді своєму,
151] А поруч дикий велет став у зброї,
152] Либонь, щоб не хапнули, крадії,
153] Й щомиті цілувалися обоє.
154] Як раптом на мені вона свої
155] Нахабні очі жадібно спинила,
156] Лихий коханець враз шмагнув її,
157] В злобі, яка від ревнощів кипіла,
158] Страшидло відіпнув і втяг у ліс,
159] Де гущина з моїх очей вхопила
160] Повію й звіра, що із воза зріс.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] «Язиці приїдоша, Боже», - звівся
2] На три й чотири голоси псалом,
3] І спів з жіночими сльозами злився.
4] А Беатріче із смутним чолом
5] Усю пойняв глибокий біль затятий,
6] Ще більше, ніж Марію під хрестом.
7] Коли ж дівчата скінчили співати,
8] Вона до них обличчя вогняне
9] Звернула й почала їм промовляти:
10] «5м емалі і не видите мене,
11] І се глаголю вам я, сестри милі,
12] / паки емалі узрите мене».
13] Сімох вперед послала, нам же (в силі
14] Був я, й мудрець, і жінка, щоб її
15] Й без слів були накази зрозумілі)
16] Вказала мовчки на сліди свої,
17] Та кроків з десять лиш пройшла
стежину,
18] Як очі раптом втупила в мої
19] І з виглядом спокійним: «Підійди-но, -
20] Сказала, - щоб не проминуть промов,
21] Призначених лише тобі єдино».
22] Коли ж я, як належить, підійшов,
23] Вона сказала: «Брате, чом сміливо
24] Мене ти не питаєшся ізнов?»
25] Мов ті, що так занадто шанобливо
26] Звертаються до старшого, аж їм
27] Не йде назовні й слово полохливо,
28] Почав я звуком, майже не чутним:
29] «Відомі, пані, вам мої турботи
30] І як їх заспокоїти і чим».
31] Вона: «Ти б збувся ляку й соромоти
32] І так би говорити перестав,
33] Як той, хто щось белькоче із дрімоти.
34] Дізнайсь: те подення, що змій зламав,
35] Було й нема. Людці хай знають ниці,
36] Що Божа мста до їх байдужа страв.
37] Що безліч внуків буде завжди в птиці,
38] В орла, що, пір'я скинувши в візок,
39] Зробив страшидло й здобич з
колісниці.
40] Бо твердо знаю й добре бачу крок,
41] Яким іде у небі кожна зірка,
42] Аби наблизить без завади строк,
43] Коли п'ятсот, і десять, і п'ятірка,
44] Число від Бога, кралю ту заб'є
45] Із велетом, що з нею винен гірко.
46] Можливо, що пророцтво це моє,
47] Як і Феміда, й Сфінкс, навряд чи раду
48] Подасть, бо теж розгадки не дає,
49] Та дійсність перетвориться в наяду,
50] Яка розв'яже загадок вузли
51] Й не заподіє шкоди хлібу й стаду.
52] Завваж слова, що з вуст моїх зійшли,
53] І всім тим, хто живе життям, що кличе
54] До смерті, передай і перешли.
55] Та занотуй, записуючи швидче,
56] Як вразило це дерево тебе,
57] Що при тобі зогиджене аж двічі.
58] Бо хто його рубає чи скубе -
59] Своїм блюзнірством ображає Бога,
60] Який творив, щоб вдовольнить себе.
61] Понад п'ять тисяч літ, вкусивши з
нього,
62] Чекала перша мучена душа
63] Того, хто зніме гріх із світу всього.
64] Твій розум спить, коли не виріша,
65] Від чого саме стовбур той високий
66] Така широка крона виверша.
67] Коли б не вгруз, як в Ельсу, до мороки
68] І, нею тішачись, ти б не плямив '
69] Свій розум, мов Пірам шовковиць соки,
70] Належну Думку скласти б ти зумів
71] Про справедливість Божу з заборони
72] Круг дерева цього для всіх умів.
73] Та кам'яніє, бачу, і холоне
74] Твій розум у гріхах - із сліпоти
75] У сяйві слів моїх безсилий тоне,
76] Тож, як не в записах винось їх ти,
77] Бодай в малюнках хоч, на землю плоску,
78] Як пілігрим несе ціпок святий».
79] І я: «Як вдавлена печатка в воску
80] Без зміни сотні літ пережива,
81] Так ви відбилися у мене в мозку.
82] Та чом жадані ваші мчать слова
83] Так високо, що зір, хоч як би знявся,
84] За ними все-таки не поспіва?»
85] «А це, - промовила, - щоб ти дізнавсі
86] Яку пройшов тут школу, й подививсь,
87] Чи вдало розуміть мене навчався.
88] Щоб знав: од Бога шлях ваш віддаливсь
89] Далеко так, як від земного краю
90] Небесний круг, що перший закрутивсь».
91] І я їй відповів: «Не пам'ятаю,
92] Коли себе од вас я відштовхнув,
93] Тож мучитись сумлінням я не маю».
94] «Не маєш тільки тим, що все забув, -
95] Всміхаючись відповіла, - згадай-но,
96] Що ти із Лети щойно вод ковтнув.
97] Немає диму без вогню, звичайно,
98] Й забутливість ця - доказ, що твоя
99] Грішила воля ще, відверто й тайно.
100] Тож неприховано надалі я
101] Казатиму, щоб слово долетіло
102] Й закарбувалося на все життя».
103] Яскравіш полудневе те світило
104] Нам з точки, що весь час повільно йде
-
105] Як до положення землі, - блистіло,
106] Коли спинилися (той, хто веде
107] Загін вперед, прикмети, повні змісту,
108] Примітивши, так опізнілих жде)
109] Ці сім жінок, у тінь зайшовши чисту,
110] Яка ляга на води Альп од ґрат,
111] Що творить чорна гілка й зелень
листу.
112] Мені здалось, що Тігр, а з ним Євфрат,
113] З одного витоку набравши ходу,
114] В розлуці тужать, як за братом брат.
115] «О світло, о хвало людського роду!
116] Що за річки з одного джерела
117] У далину несуть окремо воду?»
118] Й на запитання відповідь була:
119] «Питай Мательду, скаже хай». І наче
120] Та, що провину на собі несла,
121] Прекрасна: «Я про все, про це ж, -
найпаче
122] Йому розповіла, і пам'ята
123] Це, певна я, й по Леті око зряче».
124] І Беатріче: «Мабуть, пам'ять та
125] Занурена не в ті турботи й жалі
126] І розумові очі відміта.
127] Біжить Євноя тут у звивах далі, -
128] Як завше, вирушай з ним до води,
129] Верни йому там сили підупаді».
130] Немов душа шляхетна, що завжди,
131] Бажання інших роблячи своїми,
132] Уловлює охоче їх сліди, -
133] Мене торкнувши пальцями тонкими,
134] Пішла прекрасна, встигнувши сказать,
135] Як чемна дама, Стацієві: «Йдімо».
136] Коли було б, читачу, де писать,
137] Я б оспівав хоча б напій єдиний,
138] Що хочеться ще раз до уст узять.
139] Та сторінки для другої частини
140] Уже я всі заповнив - до рядка,
141] Й вузда мистецтва - проти писанини.
142] Я вийшов з прохолодного струмка,
143] Освіжений у цій святій купелі,
144] Оновлений від першого ж ковтка,
145] Готовий зводитись на зорні стелі.
РАЙ
ПІСНЯ ПЕРША
1] Одвічне сяєво того, хто водить
2] Світи по колах, славу підійма
3] Угору більше і додолу сходить.
4] У небі, що найбільш його сприйма,
5] Я був і бачив те, чого віддати
6] По воротті ні в кого слів нема.
7] Бо, летячи на те, що смів жадати,
8] Наш розум досяга таких глибів,
9] Звідкіль несила пам'яті вертати.
10] З красот святого царства я зробив
11] В умі своїм коштовностей зібрання,
12] Які нестимуть до вершин мій спів.
13] О добрий Аполлоне, увостаннє
14] Ти душу оберни в сосуд мені
15] І лавром увінчай її старання!
16] Задовольняв мене у давні дні
17] Один Парнасу верх, тепер же сміло
18] Обох благаю на діла трудні.
19] Ввійди мені у груди, щоб світило
20] Натхнення, як було, коли, благий,
21] Ти витяг з піхов Марсієве тіло.
22] О Божа доблесте, як подих твій
23] Примножить сили цим писанням бідним
24] З відбитків, знятих в пам'яті моїй,
25] Мене ти під своїм галуззям рідним
26] Побачиш і даси мені вінок,
27] Мене зробивши цього змісту гідним.
28] Так рідко, батьку, листя рвуть з гілок
29] На шану цезаря або поета
30] (Одна з людських ганебних помилок!),
31] Що радісна була б для Дельф прикмета,
32] Якби людина в затінок зайшла
33] Пенейського гіллястого намета.
34] Великий пломінь іскра дасть мала;
35] Хтось після мене ліпшими піснями
36] Вблагає Кірру, щоб відповіла.
37] До смертних сходить через різні
брами
38] Лампада світу; в тій, де заплелись
39] Чотири обводи трьома хрестами,
40] Гарнішає на всю небесну вись
41] Вона сама, й зоря її гарніша,
42] Щоб втиски в воску світовім вдались.
43] І майже звідти день устав, темніша
44] Ніч стала в нас, збіліла вся кругом
45] Півкуля та, а ця була чорніша,
46] Коли я Беатріче вздрів: з чолом,
47] Ліворуч звернутим, вона зорила
48] На сонця лик, змагаючись з орлом.
49] І так, як другий промінь родить сила
50] Проміння першого, щоб той вертавсь,
51] Немов блукач, кому оселя мила, -
52] Той вчин її крізь погляд мій діставсь
53] До почуття мого й відбивсь у вчині, -
54] І в сонце довше я, ніж хто, вглядавсь.
55] Багато з неприступного людині
56] Стає цілком приступним в місці тім,
57] Колись призначенім людській родині.
58] Недовго промінь я терпів, а втім,
59] Устиг помітити, що розсипався
60] Навколо жар, як в горні вогнянім.
61] Враз видалось, що день до дня додався,
62] Мов другим сонцем в небі на весь шир
63] Одразу Всемогутній розсіявся.
64] То Беатріче свій втопила зір
65] У віковічний повіз, я ж дивився
66] На неї лиш, забувши про ефір.
67] І, дивлячись, я тим в душі зробився,
68] Ким Главк зробивсь, коли його трава
69] Зробила богом, як її наївся.
70] Цього онадлюдинення в слова
71] Не вкласти. Приклад цей доступний
зорам,
72] А сутність явить благодать жива.
73] Якби лишавсь я тим, який був твором
74] Твоїм, любове, що весь світ ведеш,
75] Ти піднесла б мене ясним простором!
76] Коли той рух, що колесу даєш,
77] Мою увагу привернув до нього,
78] Бо в нім гармонію і лад ти ллєш,
79] Такі простори з сонця огняного
80] Спахнули, що ні дощ, ні всі річки
81] Не налили б водоймища такого.
82] Нові ці звуки, цей огонь близький
83] Мені жаги до знань встромили жала,
84] Що досі пал не був такий різкий.
85] Мене, як сам я, знавши, побажала
86] Вона мій ум звільнить од дум хитких,
87] Уста розкрила й запитань не ждала,
88] А почала: «Під тягарем важких
89] Ти помилок того не споглядаєш,
90] Що споглядав би, якби збувся їх,
91] Бо вже не на землі ти, як гадаєш,
92] І полиск блискавок, що вниз майнув,
93] Не так летить, як вгору ти злітаєш».
94] І тільки знищений мій сумнів був
95] Коротким словом ласки та щедроти,
96] Коли нову непевність я відчув
97] І мовив: «З мене ти зняла турботи,
98] Та ще нова турбота виника:
99] Як я лечу над ці легкі істоти?»
100] Вона ж, сердечна й розумом тонка,
101] На мене глянула з зітханням гожим,
102] Як мати на цікавого синка,
103] І почала: «Тобі ми допоможем,
104] Все має лад, і формою він є,
105] Яка весь світ на Бога робить схожим.
106] Створінням вищим видний тут стає
107] Слід сили вічної, закон якої
108] Нагадувало слово вже моє.
109] У цьому ладі - різновидні строї
110] В природі, нахили і почуття,