Божественная Комедiя - 08

33] Й Ланфранкі мчали в цю жахливу пору,
34] Та й знищили в безжальності усій
35] З малими й батька, що звивався диба;
36] В крові ходили, наче по росі.
37] Я підхопивсь, і стисла горя глиба,
38] Бо плакали вві сні мої малі,
39] Також ув'язнені, й просили хліба.
40] Жорстокий ти, коли свої жалі
41] Словами кількома лише обмежив,
42] Не плакав, - та чи й плачеш взагалі?
43] Попрокидалися, і кожен стежив,
44] Коли тюремник принесе обід,
45] Але той сон усім серця бентежив.
46] Аж раптом чую, забивають вхід
47] Страшної вежі; мовчки подивився
48] Я на синів і скрив розпуки слід.
49] Відчув, що в камінь я перетворився,
50] Вони ж стогнали; Ансельмуччо мій
51] Спитав: «Чого ти, батьку, засмутився?»
52] Та я не плакав. У журбі німій
53] Просидів день і ніч, поки прекрасне
54] Зійшло світило у красі своїй.
55] Блідий світанок, що сяйне і згасне,
56] В сумну пробравсь темницю, і я вздрів
57] В них чотирьох своє обличчя власне, -
58] Собі я руки в розпачі вкусив.
59] Гадавши, що я голод за всіх важче
60] Терплю, вони, підвівшись із кутів,
61] Сказали: «З'їж нас, батьку. Це
найкраще,
62] Коли ти відбереш життя у нас.
63] Нехай воно іде на щось путяще».
64] Щоб не смутить їх, мій відчай пригас.
65] Ще день і ще без їжі, без вологи.
66] Чом не розверзлась нам земля в той
час!
67] А на четвертий день мій Гаддо ноги
68] Мої до себе пригорнув щільніш
69] І простогнав: «Дай, батьку, допомоги!»
70] І він помер, і, як мене ти зриш,
71] Я зрів їх смерть, - а був же кожний мол
од!
72] Смерть в п'ятий, шостий день - і не
пізніш.
73] Осліплий, мацав я камінний холод,
74] Звав кожного, - і кожний був мертвяк,
75] Аж поки горе переміг злий голод».
76] Замовкнувши, накинувсь неборак
77] На вбогий череп знову й ну глодати
78] Зубами гострими, як у собак.
79] О Пізо, ти ганьбиш весь край багатий,
80] Де наше «si» так солодко бринить!
81] Сусіди не спішать тебе карати,
82] То хай Капрайя і Горгона вмить,
83] Немов дві греблі, встануть в гирлі
Арно,
84] Щоб весь твій люд у хвилях потопить!
85] Хоча граф Уголіно вмер немарне,
86] Бо, зрадивши тебе, він замки здав,
87] Але дітей морити - це ж почварно!
88] Покайсь, мала фіванко, і прослав
89] Малечу - Угуччоне та Брігату
90] Та ще тих двох, що в пісні я назвав.
91] Ми вже в долину сходили покату,
92] На грішних іншого уже зразка
93] І навзнак перекинутих багату.
94] Сам плач їх плакати не допуска,
95] І біль, що набігає їм на очі,
96] Назад верта, і мука знов тяжка,
97] Як витекти сльоза з очей захоче,
98] Ледь на студене вийде прикриття,
99] То забралом криштальним заклубоче.
100] Хоч в холоді згубив я всі чуття
101] І вже ніяких форм, ні барв, ні літер
102] Не міг би, мабуть, розрізнити я,
103] Мені здалось, що почуваю вітер,
104] Тому я: «Вчителю, це б звідки йшло?
105] Бо тут же пари й слід хтось ніби
витер».
106] І він: «Пожди, хоч би там що було,
107] Вже скоро твої очі з прямотою
108] З'ясують цього вітру джерело».
109] А хтось із скутих холодом і тьмою
110] Гукнув: «Хіба ви, душі, злі такі,
111] Що вас послали до низького звою!
112] Ви тягарі зніміть з очей важкі,
113] І погляд знов нехай сльозою присне,
114] Поки не вернуть холоди бридкі».
115] І мовив я: «Тобі зроблю корисне,
116] Скажи ж, хто ти, і хай тягар вериг
117] Із криги, як збрешу, мене притисне».
118] І він сказав: «Я брат той Альберіг,
119] Що злі плоди в саду ростив, упертий,
120] Й ужинок має фініків - не фіг».
121] «О! - з подивом гукнув я. - То вже вмер
ти?»
122] І він: «Та не обходить це мене,
123] Чи дано тілу час життя чи смерті!
124] Одне лиш діло тут нам і ясне,
125] Що душі падають до Толомеї
126] Раніш, як нитку Атропос утне.
127] Щоб ти охочіш з ямини моєї
128] Знімав цю непрозору пелену,
129] Знай, що душа як зрадить, то до неї
130] Як і зі мною стало, в мить одну
131] У тіло входить біс в лихій погрозі,
132] Душа ж викочується в глибину,
133] В криницю, не спинившись на порозі.
134] Тут не вважають мертвим і того,
135] Можливо, хто заклякнув на морозі.
136] Коли з землі ти, мусиш знать його:
137] Це Бранка д'Ор'я; хто із нас не знає
138] Цього сусіду з давнини свого!»
139] «Боюсь, - сказав я, - правди тут немає:
140] Цей Бранка д'Ор'я зовсім ще не вмер.
141] Він їсть, і п'є, і спить, і вбрання
має».
142] І він: «До Ляхолапових озер
143] Туди, нагору, ще тоді не вийшов
144] Мікеле Дзанка, де сидить тепер.
145] З близьким я родичем місця полишив,
146] Де віддавались радощам стільком,
147] І вже надіями себе не тішив.
148] Тепер мерщій звільняй мій зір
цілком!»
149] Йому ж орбіти я не зчистив очні:
150] З ним найшляхетніш - стати селюком.
151] О генуезці, розуми порочні,
152] Чого ще на собі вас держить світ?
153] Чому не пожирає вас, збиточні?
154] Я з тим, хто сто пройшов решіт і сит
155] В Романьї, бачив одного, в якого
156] Душа давно вморожена в Коціт,
157] А тіло на землі вдає живого.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
1] «Трядут хоругви к нам владики Ada»
2] Все ближче; подивись лишень на знак, -
3] Сказав учитель, - де його громада».
4] І як, коли б у хмарах день побляк
5] Чи відійшов би з нашої півкулі,
6] Ледь бачимо здаля верткий вітряк, -
7] Побачив я будову в свисті й гулі
8] Й сховавсь од вітру за вождя в імлі,
9] Немов у найнадійнішій притулі.
10] Люд грішний в неймовірному числі -
11] Аж лячно в римах це віддать словами, -
12] В льоду стирчав соломинками в склі.
13] Хто лежачи, хто випроставшись прямо,
14] А хто сторчком, ногами догори,
15] Або упершись в маківку п'ятами.
16] Коли без слів прийшли ми до гори,
17] Учитель, показать мені схотівши
18] Того, хто гарним був у час старий,
19] Ступив набік, мене вперед пустивши,
20] «Ось Діте, - мовив він, - і ось той рів,
21] Де ти подужчаєш, все оглядівши».
22] Як раптом захолов я й остовпів,
23] Читачу, не питай: я весь стенувся,
24] Розповісти - не вистачило б слів.
25] Не чувсь я мертвим, та й живим не
чувся.
26] Збагнеш ти й сам, що я переживав,
27] Коли й життя, і смерті враз позбувся.
28] Володар найсумнішої з держав
29] Був до середини грудей в крижині.
30] Гігантові я б скорше дорівняв,
31] Аніж гігант руці його єдиній;
32] Тепер вже можеш сам ти справу здать,
33] Який він весь, умерзлий у льодині.
34] Якщо він на Творцеву благодать
35] Звести смів погляд, повний люті й
крові.
36] То скільки зла від нього треба ждать!
37] Я з подиву позбувся навіть м©ви,
38] Побачивши на ньому три лиця!
39] Той вид, що спереду, - увесь багровий,
40] Два інші йшли від шийного кільця
41] З обох боків і, пересікши міру,
42] Сягали десь під кучмою кінця.
43] З них правий вид мав барву жовто-сіру.
44] Коли ж пройти до водоспадів Ніл,
45] Побачиш лівого обличчя шкіру.
46] Над кожним височіла пара крил,
47] Таких же самих розмірів потрібних.
48] Я в морі не здибав таких вітрил
49] Безперих, на кажанячі подібних.
50] Махаючи весь час на цілий світ,
51] Вітрів він троє створював осібних,
52] Що обвівали без кінця Коціт.
53] І річка аж до дна вся прохолола:
54] Сльозами сходив він на шість ланит,
55] А кожна з пащ, мов терниця, молола
56] По грішнику, - щоразу об коли
57] Душа стражденна тіпалася гола.
58] Передній ще жахливіші були
59] Такі тертя під скреготи зубовні,
60] Що дерли шкіри кусень чималий.
61] «Той, угорі, що терпить кару вповні, -
62] Сказав мій вождь, - то Юда Іскарйот,
63] В зубах он голова, а решта - зовні.
64] А в тих обличчя видно без турбот:
65] У чорній пащі ти он бачиш Брута, -
66] Він корчиться увесь, та зціпив рот.
67] А в Кассія статура краще скута.
68] Та сутеніє вже; в дорогу час.
69] Вся хлань тобою бачена і чута».
70] Звелів тримать за шию, як за пас,
71] А сам, обравши місце й мить належні,
72] Щоб груди помах крил розкрив для нас,
73] Вчепився в шерсть почварі, обережні
74] Зробивши рухи, і притик в притик
75] Ввійшов крізь шпару у льоди сумежні.
76] Коли ж туди продерлись ми, де бік
77] Поволі обертається на ногу,
78] Він головою аж до п'ят приник
79] І, наче відчуваючи тривогу,
80] Поповз по шерсті знову серед тьми,
81] Знайшовши, мабуть, правильну дорогу.
82] «До мене ближче припади грудьми, -
83] Дихнув мій вождь, як той, що утомився,
-
84] Лиш так врятуємось із прірви ми».
85] В розколину камінну простромився,
86] На край мені він сісти допоміг,
87] Туди ж таки і сам перемістився.
88] Звів очі вгору я, де зріти міг
89] Люцифера таким, яким зрів досі, -
90] Але стриміло знизу двоє ніг.
91] Усі думки мої різноголосі
92] Хай той збагне, кому і невтямки,
93] Яку пройшов я зараз точку осі.
94] «Зведись, - сказав учитель, - шлях
тяжкий
95] Поперед нами й довга ще дорога,
96] А сонце вийшло на свої стежки».
97] Вкруг нас не сяла пишнота чертога,
98] Це скорше був якийсь природний льох,
99] Де струмувала напівтьма волога.
100] «Перш як залишим цю безодню вдвох,
101] Учителю, - сказав я, - на прощання
102] Розвій мій сумнів у словах кількох:
103] Де лід? А він? Чом терпить покарання
104] Він головою сторч? А сонце де,
105] Що вечір вмить змінився на світання?
106] І він: «Ти уявляв, що вождь веде
107] В те місце, звідки вдався до походу
108] На гробака, який у глиб іде?
109] Ти там і був, поки спускавсь до споду,
110] Але там оберт я зробив крутий
111] Куди всі тягарі стримлять ізроду.
112] Півкуля ж, де віднині будеш ти,
113] Зворотна тій, що знала небезпеки,
114] Коли на ній загинув той святий,
115] Що був од всякого гріха далекий.
116] А місце, де стопи твої сп'ялись
117] На це кружало, - спідній бік Джудекки.
118] Світає тут, - там зорі зайнялись.
119] З чиєї ж вовни нам була драбина,
120] Той все стирчить і досі, як колись.
121] Його ввібрала ця от половина,
122] Й земля, яка навколо тут цвіла,
123] Злякавшись, що її ковтне пучина,
124] До нашої півкулі утекла,
125] Підскочивши горою на тій рисці,
126] Де він ввіткнувсь в порожняву жерла.
127] Є недалеко Вельзевула місце
128] Ледь чутне та незриме й потайне,
129] І там, внизу, дзюркоче, як в криничці,
130] Струмочок, продовбавши кам'яне
131] Русло, похоже на тропу зміїну,
132] І це для нас є місце висхідне».
133] Мій вождь і я зійшли на цю стежину,
134] Щоб вийти з того Пекла до життя,
135] І дуже довго без перепочину
136] Угору йшли, він - першим, другим - я,
137] Аж поки не уздрів я в шпару скелі
138] Усю красу небесного буття.
139] Ми вийшли й зір звели на зорні стелі.
ЧИСТИЛИЩЕ
ПІСНЯ ПЕРША
1] Для вод спокійних паруси віднині
2] Суденце мого духа наставля,
3] Плавбу лишивши по страшній пучині.
4] Співатиму про друге царство я, -
5] Там душі очищаються, небесне
6] Блаженство прозираючи здаля.
7] Нехай же знов поезія воскресне,
8] Бо ваш я, чисті музи, на віки!
9] Хай створить Калліопа тло чудесне,
10] Вторуючи тим голосом, який
11] Відняв колись в Сорок злощасних віру,
12] Що злочин їм відпуститься важкий.
13] Солодкий колір східного сапфіру,
14] Зливаючись під першим небом цим
15] З прозорістю надхмарного ефіру,
16] Всю радість повернув очам моїм,
17] Як попрощавсь я з берегом конання,
18] Для серця і очей моїх страшним.
19] Ясна планета, що несе кохання,
20] Всміхатися примушувала схід,
21] Сховавши Риб у променях світання.
22] Направо глянув я, звернувши вид
23] На інший полюс, на тих зір чотири,
24] З яких втішався наших предків рід.
25] Вогням тим раде все в небеснім ширі,
26] Ти ж, їх не бачачи, ллєш ріки сліз,
27] О вдово Півноче, гіркі та щирі.
28] Коли ж я очі перевів униз,
29] На інший знову полюс, на місцину,
30] Де з неба зникнув пломенистий Віз, -
31] Побачив поруч я стару людину,
32] Що гідна шани вищої була,
33] Ніж та, яка сповняє душу сину.
34] Сивінь блищала в кучерях чола
35] І в бороді, яка по грудях, дбало
36] На сторони роздвоєна, лягла.
37] Так сяйво чотирьох світил спадало
38] Згори на нього, що здалось мені,
39] Неначе сонце перед ним палало.
40] «Хто ви, що тут, по хмурій струмині,
41] Тікаєте із вічної темниці? -
42] Спитав він, брови суплячи грізні. -
43] Хто вас провів? Хто пломенем зірниці
44] Ту нескінченну чорну ніч роздер,
45] Що тьмарить дно пекельної в'язниці?
46] Невже закон поламано тепер?
47] Чи небо передумало й пустило
48] Вас, непрощенні, до моїх печер?»
49] Вожай на мене глянув, зрозуміло
50] Словами, рухом, поглядом вказав
51] Спустити зір, схилитися несміло
52] І вимовив: «Не я того бажав, -
53] Зійшла жона небесна доручити,
54] Щоб я його в дорозі проводжав.
55] Коли ж ти хочеш в пам'яті лишити
56] Подробиці, то вимов слово лиш, -
57] І радий я в цьому тобі служити.
58] Свій вечір ще побачить він пізніш,
59] Та був ладен від безуму страшного
60] Побачити його якнайскоріш.
61] Я, присланий, як вже сказав, до нього,
62] Щоб вивести із нетрів злих облуд,
63] Обрав єдину, хоч тяжку, дорогу.
64] Я показав йому весь грішний люд,
65] А зараз покажу покутних духів,
66] Де нагляд за очищенням - твій труд.
67] Та більше не згадаєм наших рухів;
68] Небесна сила помагала нам,
69] Щоб він тебе побачив і послухав.
70] Тож привітай його із прибуттям -
71] Йому свободи дано теж бажати
72] Й заради неї жертвувать життям.
73] Ти смерть за зло також не міг вважати,
74] Бо в Утіці сам вік свій вкоротив,
75] А в судний день одягнеш пишні шати.
76] Законів нам ніхто ж бо не змінив:
77] Він ще живий, мене ж Мінос не знає,
78] Бо звідти я, де чисті очі стрів
79] Твоєї Марції, яку єднає
80] З тобою мрія, душе пресвятий.
81] її любов за нас хай промовляє!
82] Твоїх сім царств дозволь же нам
пройти,
83] І я подяку їй складу охоче,
84] Якщо згадать себе дозволиш ти».
85] «Так Марція мої втішала очі, -
86] Він відказав, - що, бувши на землі,
87] Робив я все, чого вона захоче.
88] Тепер течуть між нами хвилі злі,
89] Вона пішла навік з душі моєї,
90] Коли закон знайшов мене в імлі.
91] Та вас веде із милості своєї
92] Жона небесна - й слова не кажи,
93] Бо досить лиш послатися на неї.
94] Тож до призначеної йдіть межі,
95] Та перше змий йому з обличчя плями
96] І комишем його підпережи.
97] Недобре-бо із млистими очами
98] Являтись в рай, у місце пресвяте,
99] До першого поміж воротарями.
100] Он острівець; в болото вбоге те
101] Невтомні води б'ють у піні білій;
102] У мулі тільки сам комиш росте.
103] Ніякий стовбур прорости не в силі
104] На тих низьких багнистих берегах,
105] Бо неспроможний підкорятись хвилі.
106] Вертайтеся не по своїх слідах, -
107] Он перший промінь сонця появився.
108] Він вкаже вам на гору вірний шлях».
109] І з тим він зник. Я зараз же підвівся,
110] Не кажучи ні слова, підійшов
111] До вожая й на нього подивився.
112] А він почав: «Ходімо без розмов
113] Назад, мій сину. Бачиш на світанні,
114] Як далі вниз пішла рівнина знов».
115] Зірниця гнала сутінки туманні,
116] І в далині, куди вони пливли,
117] Замерехтіло море в трепетанні.
118] Ми навпростець долиною пішли,
119] Мов ті, що манівцями десь блукали,
120] Аж поки врешті стежки не знайшли.
121] Коли ж ми по рівнині мандрували,
122] Де промінь йа росу уже сяйнув,
123] А в затінку ще краплі не зникали, -
124] Учитель мудрий мій траву торкнув,
125] Зволожив руки у небесні соки,
126] А я, коли його думки збагнув,
127] Заплакані йому підставив щоки,
128] Й живу він барву поновив на них,
129] Яку зігнав у пеклі страх жорстокий.
130] Ми вийшли до пустельних вод смутних,
131] Що не носили на собі ні разу
132] Нікого, хто б вернувся до живих.
133] Підперезав мене він там з наказу.
134] О чудо! Він смикнув одну з рослин, -
135] І виросла нова така ж одразу
136] Там само, звідки першу вирвав він.
ПІСНЯ ДРУГА
1] Торкнуло сонце обрій знизу в місці,
2] Меридіан якого перетне
3] Сіонську гору у найвищій рисці.
4] І ніч, яка свій віз весь час жене,
5] Спливла із Гангу, терези тримавши,
6] Що кине їх, як меншать день почне.
7] І бачив я: мінилось все, як завше,
8] Аврора стала старіти за мить,
9] На жовтизну рум'янець помінявши.
10] А ми не знали, на яку ступить,
11] Мов той, залюблений у мандруванні,
12] Хто в думці йде, а тілом ще стоїть.
13] Та раптом, як у досвітки туманні
14] Червоний Марс на схід верстає шлях,
15] Так в мене перед зором на світанні -
16] Хай би ще раз це блиснуло в очах! -
17] Таке з'явилось бистре сяйво біле,
18] Що наздогнать його не годен птах.
19] І поки я звертав лице похиле
20] До вчителя, небачене зросло,
21] Пояскравішало незрозуміле.
22] А там з боків щось біле піднесло,
23] Не знати що, а з того потім знову
24] Униз потроху біле щось зійшло.
25] Учитель додивлявсь, урвавши мову.
26] Та повело воно крилом ясним,
27] І він, вгадавши яву загадкову,
28] Гукнув: «Стань на коліна перед ним!
29] Твори молитву! Це ж бо ангел Божий, -
30] Тут місце тільки слугам неземним.
31] Поглянь, вітрилам і веслу ворожий,
32] Човна веде на крилах він своїх,
33] По цій гладіні, на земну несхожій.
34] Поглянь, у небо простягає їх
35] І віковічне пір'я в них іскриться,
36] Не тлінні волоски істот людських».
37] Чим ближче підпливала сяйна птиця,
38] Тим яскравіше вид її блищав,
39] Аж очі не здолали вже дивиться,
40] Й я опустив їх. Ангел наближав
41] До берега такий легенький човен,
42] Котрий по хвилях сліду не лишав.
43] Було там душ із сотню; сяйва повен,
44] В човні стояв божественний вожай,
45] І спів навкруг летів, блажен,
стомовен:
46] «В ісходе Ізраїлеве...» - весь край
47] Псалма святого співами сповнявся;
48] І закінчили, як велить звичай.
49] Благословенням хресним попрощався
50] Стерничий з ними, бо зійшли з човна,
51] І легко, як приплив, назад помчався.
52] Уздрівши, що навколо глушина,
53] Скрізь обдивлялись душі якомога,
54] Мов той, кому відкрилась новина.
55] Далеко вгору повела дорога
56] Ще юний день, і сонячна стріла
57] З півнеба вже прогнала Козерога,
58] Коли чоло юрма їх піднесла
59] Й спиталася: «Чи ви б нам не вказали
60] Стежини, щоб на гору привела?»
61] Віргілій мовив: «Якщо ви вважали,
62] Що ми тут знаєм стежку, - то дарма.
63] Ми, як і ви, сюди примандрували
64] Тому й години, мабуть, ще нема.
65] Та ми дістались стежкою такою,
66] Що зійдемо на шпиль цей жартома».
67] Помітивши уважною юрбою
68] Із подиху мого, що я не мрець,
69] Поблідли душі з дива й неспокою.
70] Як тисне люд, коли прудкий гонець,
71] З оливкою в руці, гука важливі
72] Новини і для вух, і для сердець, -
73] Круг мене душі юрмились щасливі,
74] Забувши, що не вмили ще облич
75] І ще не стали чисті і вродливі.
76] Душа якась побачила увіч
77] І так мені зраділа, без облуди,
78] Що я їй мимохіть ступнув навстріч.
79] О тіні, можуть вас лиш бачить люди!
80] Я тричі прагнув обійнять її -
81] Й щоразу бив себе самого в груди.
82] Чи з дива риси витягайсь мої,
83] Але вона всміхнулась, одійшовши,
84] Коли ж прискорив кроки я свої,
85] Звеліла стати, поглядом вколовши, -
86] І я впізнав її та попросив
87] Порозмовлять зі мною трохи довше.
88] Відповіла: «Як я тебе любив
89] Живий, то й тут з тобою радо стрівся, -
90] Постіймо. Як досяг ти цих країв?»
91] «Та, мій Каселла, тут я появився
92] На час лише, поки дійду мети, -
93] Я мовив, - ти ж, померши, де барився?»
94] І він: «Не скривдив лик мене святий
95] Що нас вивозять звідтіля, де болі,
96] Хоч відмовлявсь не раз мене везти.
97] Він справедливій підлягає волі, -
98] Три місяці бере лиш тих у путь,
99] Хто хоче в мирі одійти з юдолі.
100] Нарешті біля моря, де течуть
101] Тібрійські води, в гирла каламутні,
102] Його прихильність зміг і я відчуть.
103] До берега, де ждуть його попутні,
104] Що шлях їм не лежить на Ахерон,
105] Керує нині крила він могутні».
106] А я: «Коли не відібрав закон
107] У тебе пам'ять з виконанням вмілим
108] Любовних заспокійливих канцон, -
109] Прошу, мені мотивом, серцю милим,
110] Ясного спокою у душу влий,
111] Вона тремтить, що тут укупі з тілом».
112] «Любов, що думці промовля моїй», -
113] Він заспівав так ніжно, що я слухав,
114] І ніжність слух навік скоряла мій.
115] У вчителя мого, у мене й духів -
116] В усіх захоплені були серця,
117] Закриті для душевних інших рухів.
118] Ми тихо йшли і слухали співця,
119] Але старий урвав ходу нескору,
120] Гукнувши: «Чи таке вам до лиця?
121] Не гайтесь лаштуватися на гору!
122] Щоб швидше Бог, безпам'ятні раби,
123] Проник до вас, зніміть із себе кору!»
124] Немов на зерно й кукіль голуби
125] Мовчущим табунцем собі злітають
126] Без звичної пихатої хвальби,
127] Та розлітаються, все покидають,
128] Коли б їх настрахать хто-небудь зміг,
129] Бо важчі їх турботи обсідають, -
130] Отак і душі враз, не зчувши ніг,
131] На берег кинулись, забувши й співи,
132] Мов той, хто заблудився без доріг.
133] І наш був крок також не менш
квапливий.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
1] Коли переполох, для душ нежданий,
2] По всій рівнині розпорошив тих,
3] Що йшли на шпиль, для розуму жаданий,
4] Я притуливсь до друга днів моїх -
5] Без нього що робив би я з судьбою?
6] І як би вийшов з мандрувань тяжких? -
7] І вчув, що він обурений собою,
8] Святе сумління - як найтонший слух!
9] Вина й мала стає йому тяжкою.
10] Коли ж нарешті він притишив рух,
11] Поважність звичну повернувши крокам,
12] То мій розгублений спочатку дух
13] Згадав мету, що втратив ненароком,
14] І от я очі звів на дивогляд -
15] Він в небо муром зводився широким.
16] Проміння, червоніючи позад,
17] Переді мною зникло на стежинці,
18] Як перед найгустішою з завад.
19] І, боячись лишитись наодинці,
20] Я озирнувсь, - аж по землі крутій
21] Лежала лиш переді мною тінь ця.
22] Мій захисник сказав: «Кинь, сину мій!
23] Чого це обдивлятись закортіло?
24] Чи я не тут? Чи не вожай я твій?
25] Де нині вечір, мир знайшло там тіло,
26] Що відкидало тінь мою хоч де
27] Й не в Бріндізі - в Неаполі спочило,
28] І от від мене тінь вже не впаде.
29] Хай вигляд хмар тебе сильніш вражає:
30] На промінь промінь тіні не кладе.
31] І хоч небесна сила полишає
32] У тілі біль і студінь навісну,
33] Та саме як - розкрити не бажає.
34] Закрито й іншу людям таїну -
35] Збагнуть її лиш дурня вабить мрія! -
36] Як три особи містять суть одну.
37] Тому й лишайся, людський роде, з quia!
38] Якби ти міг здійснить свої ждання,
39] То понести не мусила б Марія.
40] Ти бачив тих, що ждали навмання,
41] Але натомість, волею Закона,
42] Засуджені на вічне незнання.
43] Кажу про Арістотеля, Платона
44] І багатьох ще». Тиша залягла,
45] Й чоло поникле вкрила дум запона.
46] Нарешті стежка до гори звела.
47] Перемогти ці урвища могучі
48] Нога найдужча, певне б, не змогла.
49] З Турбії стежка в Лерічі по кручі
50] Здалася б і широка, і пряма
51] Проти цієї кам'яної кучі.
52] «Шукать дороги тут, либонь, дарма, -
53] Учитель вимовив, - яка б до стелі
54] Тих довела, у кого крил нема».
55] І от коли він в думи невеселі
56] Заглибився, понуривши чоло,
57] Я ж озирався навкруги на скелі, -
58] Побачив я ізліва, як ішло
59] До нас багато духів так повільно,
60] Що руху вздріти око не змогло.
61] Я мовив: «Вчителю, поглянь-но пильно -
62] Он рада йде; то може б, ти спитав,
63] Коли стежок не знаєш безпомильно».
64] Поет зирнув і лагідніш сказав:
65] «Ходім до них, бо їхні кроки важчі.
66] Ти, сину, сумніви свої зостав».
67] Були вони далеко: мовив краще -
68] Коли ми кроків з тисячу пройшли,
69] Лишалась відстань, як кидок із пращі.
70] Та ось вони спинились край скали,
71] Мов ті, що стали раптом у ваганні
72] І зовсім розгубилися були.
73] «О ви, померлі в добрім сподіванні! -
74] Віргілій вигукнув. - Хай мир благий,
75] Яким усі ви марите в єднанні,
76] На гору шлях підкаже до снаги,
77] Бо зволікання гірше, ніж удари,
78] Для тих, що час їм надто дорогий».
79] Як перша із овець іде з кошари,
80] Позаду ж всі - за одною одна
81] Із простої й сумирної отари,
82] Те саме й інші роблять, що вона, -
83] На спини лізли б, якби та спинялась,
84] Хоч їм причина зовсім не ясна, -
85] Так перша з душ до нас тут
приєдналась -
86] Печаткою чесноти на чолі
87] Вона й серед щасливців одрізнялась, -
88] Та глянувши, що сонця до землі
89] Моя особа зовсім не пустила
90] І тінь лягла праворуч по скалі,
91] Вона спинилась, потім одступила,
92] І кожна з тих, що натовпом густим
93] Позаду йшли, те ж і собі зробила.
94] «Без вашого питання відповім,
95] Що тіло це людське - живого роду,
96] Тому-то й рвуться промені на нім.
97] Ви не дивуйте на його свободу,
98] Бо дозвіл він дістав на небесах
99] І хоче подолати перешкоду», -
100] Сказав поет, і у таких словах
101] Всі духи радили: «Ходімо з нами», -
102] J з радістю показували шлях.
103] Один з них мовив: «Як ідеш з мерцями,
104] Мені увагу приділи живу, -
105] Чи не стрічав мене поміж бійцями?»
106] Оглянув постать я, мені нову:
107] Він був русявий, гарний і рухливий,
108] Та шрам надвоє розтинав брову.
109] Не розпізнав я, хто цей дух
вродливий;