Божественная Комедiя - 07

114] Без свідків я б не взяв на себе риск,
115] Коли б не людська совість: цей
вожатий
116] До мене руку із щитом простер,
117] Щоб чистого душею захищати.
118] Побачив я й мов бачу дотепер,
119] Як стежку тіло безголове стеле
120] У стаді покалічених химер.
121] І голову несе воно, дебеле,
122] В простягнутій руці, немов ліхтар,
123] І стогне болісно вона: «Ой, леле!»
124] Він сам собі світив, немов пожар,
125] І був один у двох і двоє в однім,
126] А як - це знає лиш правічний цар.
127] Він зупинився під мостом безводним
128] І руку простягнув свою увись,
129] Щоб зблизитись до нас лицем холодним
130] І мовити: «На мене подивись,
131] Між мертвих дишеш, як живе все диха,
132] Ти згляньсь на тих, що в муці тут
злились.
133] Коли ж з мого ім'я всім буде втіха,
134] То знай, що я Бертран де Борн, який
135] Призвів малого короля до лиха.
136] Я сина з батьком ятрив на сварки, -
137] Незгірш Ахітофел Авессалома
138] З Давидом збурював на бій гіркий.
139] Нарешті мозок мій скувала втома,
140] Бо він був зрубаний мечем з хребта
141] Й для нього решта тіла незнайома,
142] Така була мені покара й мста».
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА
1] Великий натовп цей і ці терзання
2] До того обпоїли зір мені,
3] Що підступали із грудей ридання.
4] Віргілій же: «Що бачив ти на дні?
5] Чому ти роздивлятися готовий
6] Ці тіні покалічені, страшні?
7] Тебе ж не притягали інші схови,
8] І там же ти не зупинивсь ніде.
9] На двадцять дві аж милі ці закови.
10] А місяць вже під наші ноги йде,
11] Лишивши обмаль часу нам на жалі,
12] Багато ще небаченого жде».
13] «Якби ти знав, - я мовив у печалі, -
14] На що я зором націляв своїм,
15] Ти сам би не велів мені йти далі».
16] Але він рушив, я пішов за ним,
17] Розмову слухавши, на зміст багату,
18] А там додав: «У цім дуплі бруднім,
19] Де зір мій прагнув одшукати втрату,
20] Напевно, і мій родич зотліва, -
21] Він платить за гріхи велику плату».
22] Тоді сказав учитель: «Постривай,
23] І думка хай твоя над цим не б'ється,
24] Бо он його майнула голова;
25] Я бачив все, як він між тіней в'ється,
26] Гукає щось, погрожує тобі,
27] І чув, що Джері він дель Белло
зветься.
28] А ти не помічав його в юрбі
29] Й, цікавлячись лиш владарем Отфору,
30] Не подививсь на родича в клятьбі».
31] «О вождю мій, він смерть мав наглу й
скору,
32] Яку не відомстили, - мовив я, -
33] Ті, що несуть ганьби тяжкої гору,
34] Не змила кров йому гидка сім'я,
35] Тому ми і зустрілися чужими, -
36] Тож співчува йому душа моя».
37] Наблизились з розмовами такими
38] До скелі ми, і схов новий цей нам,
39] Коли б світліш було, до дна б став
зримий.
40] Коли зійшли ми над останню з ям
41] Тих Лихосховів, і юрма безруха
42] Одкрилася здивованим очам, -
43] Розлігся лемент не одного духа,
44] Мов зойки караних з ста тисяч диб,
45] Тож затулив собі міцніш я вуха.
46] Такі знялися б стогони, коли б
47] У серпні всі лікарні в Вальдік'яні,
48] В Мареммі, на Сардинії у глиб
49] Занурити у звалище на твані.
50] Такий нестерпний дух сюди проник,
51] Мов гній зібрався в непромитій рані.
52] Ми підвелися на останній стик
53] Довгастої скали, звернувши вліво,
54] І погляд мій, що до імли вже звик,
55] Пройшов до дна, де Богу незрадливо
56] Слугує Справедливість, бо велить
57] Фальшівникам каратися жахливо.
58] Не знаю, чи було сумніше зріть
59] В Егіні, як людей, тварин до миші
60] Лихе повітря, сповнене страхіть
61] Заразних, вбило все, що тільки дише,
62] І винищило всіх, хто був живий,
63] Та знову людство, як поет нам пише,
64] Пішло уже від сім'я мурашви, -
65] Ніж бачити у цій жахній долині
66] Стражданнями заповнені рови.
67] Хто на живіт упав, а хто на спині
68] Лежав сусідовій, ті ж, мов козли,
69] Угору видирались по стежині.
70] Ми крок за кроком мовчазні ішли,
71] Дивуючися дивом стрічним трупам,
72] Що свого тіла звести не могли.
73] Побачив двох, що підпиравсь, як
слупом,
74] Сусідом кожен, сидячи, цілком
75] Від пальців ніг до тім'я вкритий
струпом.
76] Не бачив я, щоб працював скреблом
77] Бистріш слуга, як пан не терпить
ждати,
78] Чи сторож, змінюючись перед сном,
79] Ніж кожен шкіру дер собі, затятий,
80] Та розривав сверблячі пухирі,
81] Щоб хоч на мить полегшення дістати,
82] І так шкребли по скровленій корі,
83] Як з коропа луску зчищають вміло
84] Або з ляща на чорному дворі.
85] «О ти, що дряпаєш і рвеш злютіло, -
86] Почав мій вождь до одного із них, -
87] Мов кліщами, руками власне тіло,
88] Скажи, латинців чи нема яких
89] Між вами, хай же ти не поламаєш
90] Повіки нігтів для трудів таких!»
91] «Латинці ми, яких ти розглядаєш, -
92] Обидва, - відповів він із плачем, -
93] Ти ж будеш хто, що пильно так питаєш?»
94] І вождь мій мовив: «Ми разом ідем
95] Із ним, живим; я вийшов у дорогу,
96] Щоб Пекла показати весь об'єм».
97] Забувши про взаємну допомогу,
98] У мене кожен, тремтячи, вдививсь
99] Як і всі ті, що чути мали змогу.
100] Мій добрий вчитель ближче нахиливсь,
101] Сказав: «Скажи їм, що в думках витає».
102] Я й розпочав, пораді підкоривсь:
103] «Хай вічно ваша пам'ять не зникає
104] У першім світі, де людський є плід,
105] Хай під сонцями багатьма сіяє!
106] Скажіть, звідкіль ви і який ваш рід,
107] А що в броні ви з лусочок-мерзенниць,
108] То вам цього стидатися не слід».
109] «Я був з Ареццо, і Альберо-сьєнець, -
110] Сказав один, - мене вогню віддав,
111] Та не за те сиджу в найглибшім з
денець.
112] Я, правда, з ним якось пожартував:
113] «Літать я вмію летом небувалим», -
114] А він, глупак, до цих цікавий справ,
115] Хотів навчитись, та не став Дедалом.
116] І той, кому доводивсь як синок,
117] Звелів мене згубить вогненним палом.
118] Мінос же, що не робить помилок, -
119] А що в алхімії досяг я висі, -
120] В цей схов послав мене на вічний
строк».
121] І я сказав поетові: «Дивися,
122] Який пихатий сьєнський весь народ!
123] Французи - й ті не так би повелися!
124] А другий прокажений гріховод
125] Таке тоді мені додав: «Крім Стрікки,
126] За скупість гідного всіх нагород;
127] Та й Нікколо, що сім'я вніс гвоздики
128] Найперший в ґрунт, а із садових див
129] Линули урожайні втішні ріки;
130] Ще й товариство, у яке вгатив
131] З Ашани Качча землі всі з садами,
132] Засліплений же розум загубив.
133] Щоб ти довідавсь врешті, хто це саме
134] Кепкує тут із сьєнців залюбки,
135] Хай очі в тебе ще добавлять тями
136] Й впізнаєш ти Капоккйо тінь, який
137] Алхімією підробляв метали;
138] Пригадуєш, я змалку був такий
139] І в мавпуванні став мастак чималий».
ПІСНЯ ТРИДЦЯТА
1] В часи, коли Юнона відомщала
2] Семели гріх на Фівах, коли, страх
3] Із неба несучи, в доми їх мчала,
4] Цар Атамант із безумом в очах
5] Свою дружину вздрів з двома синками,
6] Яких вона тримала на руках,
7] Гукнув: «Даваймо зловимо сітками
8] Левицю з левенятами!» - і враз
9] Схопив маля залізними руками,
10] І, здійснюючи владарки наказ,
11] Леарха взяв розчерепив об стіну;
12] Втопилась мати з другим воднораз.
13] Коли фортуна кинула в руїну
14] Троян, щоб не лишилось і знаку,
15] І царство й цар знайшли свою кончину.
16] Гекуба впала у журбу тяжку,
17] Коли уздріла вбиту Поліксену
18] І сина Полідора на піску.
19] Залишив розум матір полонену,
20] Й завалувала псицею вона,
21] Свою судьбу жаліючи шалену.
22] Проте, ні Фів, ні Трої лють жахна
23] Не людям лиш, а й звірам, що на волі,
24] Ніколи не була така страшна,
25] Як лють, що виявили тіні голі,
26] Які, кусавши, бігли навпростець,
27] Мов свині, коли хлів повалять долі.
28] Одна Капоккйо уп'ялась в хребець
29] Зубами і під стогони великі
30] У дальній потягла його кінець.
31] І аретинець: «Той це Джанні Скіккі, -
32] Промовив тремтячи, - що нас усіх
33] Лякають у ньому ці скоки дикі».
34] «О, - мовив я, - поки зубів своїх
35] Він не встромив у тебе, то повинна
36] Піти в нас мова про шаленця гріх».
37] І він мені: «Душа це старовинна
38] Тієї Мірри, що її стряса
39] До батька досі ще любов злочинна.
40] Щоб согрішити з ним, оця краса
41] Себе так підробила в скромній шаті,
42] Як той, хто там далеко десь куса».
43] А той під Бодо підробивсь Донаті,
44] Кохавшись в пані табунів самій,
45] В його ж і заповіт писав кімнаті.
46] Коли скажених двоє цих у тьмі
47] Забігли десь, зустрічні та попутні
48] До себе привернули погляд мій.
49] Одного бачив: мав би форму лютні,
50] Коли б відрізать все від паху вниз,
51] Де почались роздвоєння відчутні.
52] З водянки, від якої він не ліз,
53] Не те що не ходив, живіт роздуто
54] Ще вище лиць, набряклих геть від сліз.
55] Так рот йому роздерла спрага люта,
56] Що ця губа, здавалось, вверх летить,
57] А та лягла на підборіддя круто.
58] «О ви, що всюди можете ходить,
59] І тут, як по землі, йдете так само, -
60] Промовив нам він, - згляньтесь,
поглядіть
61] Як мучиться тут майстер ваш Адамо!
62] Був на землі бенкет суцільний, пир,
63] А тут діймає спрага - дика прямо!
64] Струмки, які від Казентінських гір
65] Біжать зеленими лугами в Арно
66] Й каналом розрізають вогкий шир,
67] Ввижаються весь час мені - й не марно,
68] Бо сушить їхній блиск ще більш мене,
69] Хоч виглядаю я і так почварно.
70] Суворий суд, що з кривди не схитне,
71] Для мене визначив щабель карання,
72] І часто дух мій візьме та й зітхне.
73] Я там, в Ромені, брав на підробляння
74] Монети із Хрестителем ясні,
75] І тілу мить в огні була остання.
76] Якби побачив душі я сумні
77] Тих Гвідо, Алессандро та їх брата, -
78] Й фонтана Бранди не шкода мені!
79] Тут одного десь тінь блукає, клята,
80] Як вірить тим скаженим бігунам, -
81] Та що я вдію, бо нога - як втята!
82] Якби то легкість повернуть ногам,
83] Щоб крок ступить в сто літ я був би в
силі,
84] Уже давно я мандрував би там,
85] Шукаючи його в огидній гнилі,
86] Хай обводу всього, навкруг бери,
87] Миль з одинадцять, впоперек - з
півмилі.
88] Це ж через них попав я до діри -
89] Примушували карбувать флорини,
90] Що мали домішок каратів з три».
91] І я: «А хто ці двоє? В чім їх вини?
92] Як взимку змочена рука, димлять,
93] Праворуч там, людина до людини».
94] «Такими їх застав, коли з проклять, -
95] Сказав він, - прірва ця мене вхопила.
96] Ніколи брехень їм вже не казать.
97] От ця шахрайка Йосифа губила,
98] А грек, шахрай Сінон згубив троян;
99] Пропасниця ж смердюча все убила».
100] І той вже вскочив у злоби туман
101] І в гніві, з маху, скільки стало сили,
102] У пузо бахнув, як у барабан.
103] А майстер той Адамо, роздобрілий,
104] Його в одвіт у пику затопив,
105] Бо мав кулак не надто обважнілий,
106] Приказуючи: «Хоч не з ряду бив,
107] Бо рухатись мені не дуже зручно,
108] А все ж удар не надто ослабів».
109] А той відмовив: «Трапивши невлучно
110] У пломінь, ти не квапив ніг прудких,
111] Коли монету карбував поштучно».
112] Товстун же: «Правда йде зі слів
твоїх,
113] А чи слова ти правди говорив ці,
114] Коли за правду мав троянець їх?»
115] «Брехав я в слові, ну, а ти в карбівці,
-
116] Сказав Сінон, - тож ти життя й знання
117] Віддав, щоб жить на чортовій
верхівці».
118] «Клятвопорушнику, згадай коня, -
119] Відмовив черевань, - і тим карайся,
120] Світ пам'ята тебе до цього дня».
121] «А ти від спраги лютої старайся, -
122] Промовив грек, - налить живіт бурди
123] І черевом, як плотом, прикривайся!»
124] Тоді-монетник: «В тебе, як завжди,
125] Мерзоти повен рот, на гидь багатий,
126] Бо спрагу чую й дмуся од води,
127] Ти ж весь в жару, горить язик
проклятий,
128] І дзеркало, в яке дививсь Нарцис,
129] Ти б без запрошення почав лизати».
130] Що інтерес до спору в мене ріс,
131] Учитель мовив: «Що тобі в цім диві?
132] Ще трохи - й я цього б не переніс».
133] Коли сказав мені він так у гніві,
134] Я озирнувсь, і стид мене пойняв;
135] Ще й досі у душі він соромливій.
136] Мов той, хто лихом снив, як сон
змагав,
137] І, щоб те снилось лиш, він мріяв
спавши,
138] Бо переплутував з уявним яв, -
139] Таке ж і я чинив, благання славши
140] Від серця, щбб мені пробачив він,
141] І, що я прощений уже, не знавши.
142] «І менший сором більшу із провин, -
143] Сказав мій вождь, - спокутує
звичайно,
144] Й тобі журитися нема причин.
145] І пам'ятай, що стану я негайно
146] З тобою, в разі доля допуска,
147] Подібні свари слухать непотайно.
148] Воліть їх слухать - воля то низька».
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
1] Язик той, що завдав мені страждання,
2] Від чого сором в мене ріс і ріс,
3] Одразу ж вгамував мої вагання.
4] Так я чував, - був у Ахілла спис
5] Від його батька, що у час той самий
6] І рани завдавав, і ліки ніс.
7] Залишили ми ті злощасні ями,
8] Обходячи по краю без доріг,
9] І не обмінювалися словами.
10] Похмурий день на відпочинок ліг,
11] Я бачив кепсько, мов крізь сутінь
ночі.
12] Раптово я почув - звучав десь ріг;
13] Він заглушив би грім, що з хмар
гуркоче
14] Між блискавок та дощових гірлянд, -
15] І спрямував туди свої я очі.
16] Коли під натиском невірних банд
17] Великий Карл втрачав братів по зброї,
18] Так моторошно не сурмив Орланд.
19] Звернувши зір в бік музики різкої
20] Й побачивши немов громаддя веж,
21] Я: «Вождю, тінь фортеці то якої?»
22] І він мені: «Уяву не бентеж,
23] То далина тебе ввела в оману,
24] Ти ж хочеш бачити і в пітьмі теж.
25] От станем ближче, вийде все з туману,
26] І сумніви розвіються умить.
27] Отож тебе я й підганяти стану. -
28] Почав, за руки взявши, говорить: -
29] Щоб знову в прикрий не упав обман ти
30] Й даремно не лякався тих страхіть,
31] Тож знай, що то не вежі, а гіганти
32] До пупа видимі навкруг жерла.
33] Ми підійшли уже. Тепер поглянь ти».
34] Як, поки хмарна розтає імла,
35] Наш зір у темряві ще неглибокій
36] Те розрізня, де досі муть була,
37] Так ми пішли по стежці неширокій,
38] Спускаючись у ще хмурніший край,
39] І меншав мій обман, і ріс неспокій,
40] Бо, мов у вежах вся стіна стара
41] В Монтереджоне, як ведеш очима, -
42] Криничний так обстали грізно край
43] Ті вежі, половина тіла зрима
44] Жахних гігантів, що донині їм
45] Грозить Юпітер, в час, коли він грима.
46] Угадував я під лицем страшним
47] І плечі, й груди, й живота частину,
48] І руки понад краєм кам'яним.
49] Природа, створюючи без упину
50] Істоти різні, права все ж, свята,
51] Катів не давши Марсові в дружину.
52] А, творячи слона або кита,
53] Не кається, вдоволена собою,
54] І в цьому видна мудра простота.
55] Коли ж до сили разом із злобою
56] Буває додається й ум тямкий, -
57] Людина позбавляється спокою.
58] Був грубий в нього й довгий вид такий,
59] Як шишка близ Петра святого в Римі;
60] Належних розмірів були й кістки.
61] До лоба в половині тіла зримій
62] Один на одному б не дотяглись
63] Три фризи, велетні ці незборимі.
64] Від стегон тридцять п'ядей би
вляглись
65] До місця - так прикидував кришталь
мій, -
66] Де щільно застібки в плащі зійшлись.
67] «Рафель маї амек ізабі альмі!» -
68] Оглушно заревів страшенний рот,
69] Не назвичаєний в ніжнішій псалмі.
70] І вождь до нього: «Душе нечеснот,
71] За ріг берися, ним ти краще скажеш,
72] Як мучить злість чи інша із гризот.
73] Обмацай шию і на ній пов'яжеш
74] Дебелий ремінь, душе туману,
75] Тоді і ріг на ньому ти підважиш. -
76] До мене ж: - Це Немврод. Свою вину
77] Він зна. Через діла його нікчемні
78] Ми маєм в світі мову не одну.
79] Та годі з нас: розмови з ним даремні,
80] Бо як йому нікого не збагнуть,
81] Так і його слова для інших темні».
82] Ми подались ліворуч в дальшу путь
83] Й побачили за постріл арбалета
84] Гіганта, що його долала лють.
85] Хто дужчий поборов цього атлета,
86] Не знаю, - знов, щоб не чинив наруг,
87] Рука та - на живіт, ця - вздовж скелета,
88] І велетенське тіло все навкруг,
89] У нього відбираючи свободу,
90] Аж п'ять разів обвив тяжкий ланцюг.
91] «Гордій вважав, що ствердить
зверхність роду,
92] Як на Юпітера він зазіхне, -
93] Сказав мій вождь, - от має й нагороду.
94] Це Ефіальт - він витворяв страшне,
95] Коли богам гігант був страховитий,
96] А нині й пальцем не поворухне!»
97] І я йому: «Хотів би я уздріти,
98] Який він, той незмірний Бріарей,
99] Якби дозволив це мені зробити».
100] Він відповів: «Тут близько є Антей,
101] Він вільно розмовляє, без кайданів,
102] І послугу він зробить для гостей.
103] А той, кого ти хочеш бачить, станув
104] Десь далі, скутий теж, щоб не
крутивсь,
105] І гарний був, та гнів його споганив».
106] Ніколи ще підмурок не трусивсь
107] І не здригалась вежа, страхом скута,
108] Як в злобі Ефіальт заворушивсь.
109] Злякавсь я, що вже смерть підходить
люта, -
110] Бо страх, насправді, то смертельна
річ, -
111] Якби міцні я не помітив пута.
112] І далі стежкою пішли ми встріч :
113] Антею - певно, той був на льодині;
114] Він ліктів з п'ять од стегон мав до
пліч.
115] «О ти, хто в ощасливленій долині,
116] Де слави Сціпіон зажив навік
117] Вслід втеклій Ганнібаловій дружині,
118] Кричати з тисячами левів звик
119] І змушуєш у те пойняти віру:
120] Коли б ти на війну проти владик
121] Повів братів, то перемогу щиру
122] Сини землі дістали б, - нас знеси
123] В глибини, де Коціт замерз надміру.
124] А Тітія й Тіфона не проси;
125] Супутний мій дарунок знаменитий
126] Несе собі, нагнись, та не вкуси,
127] Твою він славу хоче відновити,
128] Бо ще живий і ласкою небес
129] Щасливо на землі гадає жити», -
130] Сказав мій вчитель; мов слухняний
пес
131] Той взяв його в простягнуті долоні,
132] Що міцність їх спізнав сам Геркулес.
133] Віргілій, вчувши зручність в їх
полоні,
134] Сказав мені: «Підходь, я обійму».
135] І з ним в однім ми опинились лоні.
136] Як Гарізенда видасться тому,
137] Хто йде внизу, нахиленою грізно
138] Й от-от впаде на голову йому, -
139] Мені здававсь Антей таким приблизно,
-
140] І пожалів: не той я шлях обрав,
141] А рятуватися було запізно.
142] Та він поставив нас на мерзлий став, -
143] Люцифера з Іудою пекельна
144] Терзала холоднеча там, - і встав,
145] І випроставсь, як щогла корабельна.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА
1] Якби мій вірш був жорсткий та суворий,
2] Щоб міг відповідать безодні тій,
3] Де починаються всі скелі й гори,
4] Я б вилив сік своїх думок і мрій
5] Якнайповніше, а без цього статку
6] Підношу полохливо голос свій,
7] Бо значно важча справа - без остатку
8] Дна світового дати малюнки,
9] Аніж дитячий белькіт: «мамко»,
«татку».
10] Поможуть віршу хай святі жінки,
11] Як Амфіону будувати Фіви,
12] Щоб він уславив бачене, дзвінкий!
13] О створений на лихо роде хтивий,
14] Думки про тебе в нас такі сумні!
15] Вже вівці кращі, аніж ти, бунтливий!
16] Коли ми опинилися на дні
17] В гіганта під ногами, я негайно
18] Став оглядати мури обвідні.
19] Зачулось враз: «Уважніше ступай-но,
20] Не йди по головах братам в біді,
21] Бо й так вони страждають
надзвичайно!»
22] Оглянувшись, побачив я тоді,
23] Що під ногами озеро, дзеркалам
24] Подібне, але зовсім не воді.
25] Узимку під таким товстим вкривалом
26] Не спить Дунай поміж австрійських
рік,
27] Чи Танаїс ген за холодним валом;
28] Коли б то величезний Тамберник
29] На озеро це впав, чи П'єтрапана, -
30] Крізь лід би жоден камінь не проник.
31] Як жаба висуває, мов із жбана,
32] З води свій писок кумкать в пору спек,
33] Коли селянка снить жнивами зрана,
34] Так мертві тіні в лід, немов у глек,
35] До ліній стиду на лиці ховались,
36] Зубами повторявши стук лелек,
37] Обличчями найнижче всі схилялись;
38] Про холод - ротом, а в чуттях тяжких -
39] Про болі серця - зором признавались.
40] Спустивши очі, біля ніг своїх
41] Побачив я дві тіні зледенілі,
42] Що й кучми переплутались у них.
43] «Скажіть ви, стиснуті в єдиній брилі,
-
44] Сказав я, - хто ви?» Не звелись самі,
45] Лиш вбік зирнули, скільки чулись в
силі.
46] І тут їх очі налились слізьми;
47] І сльози бралися відразу льодом
48] Від холоднечі вічної зими.
49] Вони були подібні двом колодам,
50] Які скобами збиті ще міцніш,
51] Аніж цапи б сплелись в борні над
бродом.
52] А інший, прихиливши вид щільніш,
53] Який з морозу без ушей зостався,
54] Сказав: «Чом в нас, як в дзеркало,
глядиш?
55] Щоб ти докладно про обох дізнався, -
56] Діл, де біжить Бізента, в їх роду
57] І від Альберто, батька їх, дістався.
58] Вони й одноутробні, на біду,
59] Нікого ти не знайдеш у Каїні,
60] Хто більше б заслужив тремтіть в
льоду:
61] Ні той, кому пробив - йому і тіні -
62] Огруддя списом доблесний Артур,
63] Ані Фокачча, ані той в глибині,
64] Хто заступа нам стежку до тортур
65] І називався Сассоль Маскероні, -
66] Його в Тоскані знає кожен мур.
67] І, щоб не бути в розпитів полоні,
68] Дізнайсь, що Камічоп де Пацці я
69] Й мені Карлін потрібен в обороні».
70] Я тисячі тих бачив, хто з лиця
71] Був синій, як собака, й зріть не можу
72] Відтоді крижаного озерця.
73] Чим більше наближалися ми к ложу,
74] Куди стремить усяка річ важка,
75] Тим я від страху був у більшім дрожу.
76] Чи випадковість, чи судьба така, -
77] Йдучи повз діл, весь од голів
строкатий,
78] Торкнувся враз я одного виска.
79] І дух з плачем гукнув: «Чого штовхати?
80] Коли ти не з'явився відомстить
81] За Монтаперті, то чого топтати?»
82] І я: «Мій вчителю, дозволь просить,
83] Постій, мою послухай просьбу щиру,
84] Ми потім надолужим кожну мить».
85] Мій вождь погодивсь, я ж сказав
блюзніру,
86] Який брехав гидкіш за всіх собак:
87] «Хто ти, що поспіль всіх ганьбиш над
міру?»
88] «А сам ти хто, - промовив він, - що так
89] На лиця ти ідеш по Антенорі, ,
90] Немов живий ступає на стрімчак?»
91] «А я живий і є, не будеш в горі,
92] Мабуть, коли, - одвіт мій був такий, -
93] Уславлю я тебе в земнім просторі».
94] І він: «Якраз я хочу навпаки, -
95] Йди геть звідсіль; кінчай цю мову
кляту;
96] Не місце тут розводить балачки».
97] Схопив я за потилицю кошлату
98] Й сказав: «Мені своє ім'я назвеш,
99] Бо обскубу я голову патлату».
100] А той: «За те, що ти мене скубеш,
101] Я не скажу, хто я, хай і каліччя,
102] Хай тисячу разів мене клянеш».
103] Я намотав собі на передпліччя
104] І висмикнув волосся жмут товстий,
105] А він із гавкотом ховав обличчя.
106] Коли гукнув хтось: «Бокко, з чого ти?
107] Хіба не досить щелепами гримать,
108] А ти ще й гавкаєш? Під три чорти!»
109] Я мовив: «Можеш язика притримать,
110] Запроданцю! Вернусь - і все повім,
111] І від ганьби ім'я тобі не вимить!»
112] «Іди, - він мовив, - всім брехать
живим,
113] Не обминай лиш згадкою живою
114] Цього із язиком його швидким.
115] Він плаче за французькою грошвою,
116] «Мені там, - скажеш, - стрівся Двера
злий,
117] Де всі корою вкриті льодовою».
118] Про інших зайде мова ще коли, -
119] Он Джанні Сольданьєр, он Беккерія,
120] Якому рідні комір розсікли.
121] Тут всі - від Ганелона-лиходія
122] До того, хто болонцям ключ одніс,
123] Як пойняла Фаєнцу сонна мрія».
124] Пішли ми, й враз вождю я руку стис,
125] Уздріли двох, вморожених в крижину, -
126] З них верхній капшуком на нижнім
звис
127] І, як вмирущий з голоду в хлібину,
128] Несамовито вгризся в місце, де
129] Із черепа заходить мозок в спину.
130] І не лютіш, помщаючись, Тідей
131] Пив Меналіппа кров зі скронь гарячу,
132] Ніж цей впивавсь у вмістище ідей.
133] «О ти, що виявляєш лють звірячу,
134] Гризучи голову в страшній грозьбі,
135] Скажи мені, - сказав я, - хай побачу,
136] Чи справедливий ти в своїй злобі.
137] Хто ти, скажи, й якій ти мстиш
мерзоті, -
138] І в світі дещо я зроблю тобі,
139] Поки не всохне мій язик у роті».
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] Піднявши рота від страшної страви
2] Й волоссям жертви з губ утерши кров,
3] Цей грішник припинив бенкет кривавий
4] І так почав: «Мене ти хочеш знов
5] Вернуть у розпач, що пече незгасно
6] Від думки лиш самої - не розмов.
7] Коли ж на зрадника, якого сласно
8] Гризу, впаде це сім'я відкриттям, -
9] Мовлять я й плакать ладен одночасно.
10] Не знаю, хто ти є і як відтам
11] Попав сюди, а що твоє коліно
12] З Флоренції - з вимови чую сам.
13] Тож знай, що я був графом Уголіно,
14] Архієпископом Рудж'єрі - цей;
15] Ворожість нас тут в'яже воєдино.
16] Як він мене брехливістю рацей,
17] Яким так вірив я, призвів до смерті, -
18] Усі наслухалися цих вістей.
19] Але ніхто в щоденній коловерті
20] Не знав, яка була та смерть страшна.
21] Про ницість слухай-но слова одверті.
22] В вузеньку шпарочку, замість вікна,
23] У вежі, що Голодною зоветься
24] Та багатьох ув'язнює вона,
25] Я бачив, місяць безліч раз дереться,
26] Коли злий сон душі порушив стан, -
27] Повівши, що зазнать нам доведеться.
28] Приснився цей мені владар і пан,
29] Він вовка гнав з вовчатами на гору,
30] Що Лукку затуляє від пізан.
31] Спустили і хортів, порвавши швору, -
32] Усі Гваланді, та й Сісмонді всі