Божественная Комедiя - 14

9] Дивились тіні на таке несміло,
10] Й вони про мене, ідучи вздовж стін,
11] Заговорили в палі чималому,
12] Почавши: «Не з примарним тілом він».
13] І пересвідчувалися у тому,
14] Та не переступаючи межі,
15] Щоб залишатись в вирі вогняному.
16] І хтось: «Свій слух до слова прив'яжи,
17] Ти, що, либонь, з пошани йдеш позаду,
18] Й нам, хто в огні й жазі горить, скажи.
19] Ця відповідь нам принесе розраду,
20] Потрібніше тут душам всім вона,
21] Ніж мешканцям пустелі свіжість саду.
22] Чого ти перед сонцем, як стіна,
23] Стоїш собі, немов тебе ще й досі
24] В тенета не вловила смерть страшна?»
25] Та слово з уст моїх ще не знялося.
26] Як раптом трапилося щось нове,
27] Й моє єство до нього потяглося.
28] Знов душі йшли крізь полум'я живе
29] Назустріч першим, мов дарма тинялись,
-
30] І в видиво я втупивсь миттьове.
31] Я бачив, що квапливо обіймались
32] Вони, вітальні кажучи слова,
33] Та навіть на хвилинку не спинялись.
34] Отак на стежці сіра мурашва
35] Збирається питання вирішати,
36] Мабуть, про шлях чи про якісь дива.
37] І тіні перед тим, як вирушати,
38] Прощалися по-дружньому цілком,
39] Та й ну одна до одної кричати.
40] Нові: «Оце Гоморра і Содом!»
41] А ті: «В телицю лізе Пасіфая,
42] Щоб хіть угамувати із биком!»
43] І як ключами журавлина зграя
44] Від спеки чи льодів летить кудись,
45] Чи буде це Ріфей, чи суш безкрая,
46] Так тіні в різні боки розійшлись
47] Із тими ж вигуками та піснями,
48] Які найкращими для них здались.
49] Ті ж душі, що уже рівнялись з нами,
50] Прийшли, уважливі й поштиві, знов,
51] Моїми зацікавившись словами.
52] І я відчув їх потяг до розмов,
53] Почав: «О духи, вірно ви вчинили,
54] Що кожен правильну тропу знайшов!
55] Себе мої там члени не лишили:
56] Старі чи юні, тут усі вони,
57] Зі мною кров моя, суглоби, жили.
58] Угору йду, щоб зір мій став ясний:
59] Таке жони з небес веління важне,
60] Щоб смертне тіло вніс я в світ
страшний.
61] Хай сяйво зглянеться на вас звитяжне
62] І вас у лоно прийме на віки
63] Любові повне небо всеосяжне!
64] Але скажіть, хто ви, щоб сторінки
65] Заповнить міг би записом, для чого
66] Іде за вами натовп гомінкий».
67] Горянин, як до міста голосного
68] Уперше потрапляє з диких гір,
69] Так оком водить з подиву німого,
70] Як тіні ці втупляли в мене зір,
71] Аж поки заспокоїлися знову -
72] Високе серце скоро знайде мир.
73] «Блажен, хто усього життя основу
74] Шукає з досвіду в краю гіркім, -
75] Так дух той мовив, що почав розмову. -
76] Зустрічні душі согрішали тим,
77] За що в тріумфі з Цезаря глумились,
78] Ім'ям «цариці» кидались бридким.
79] Із вигуком «Содом!» вони пустились,
80] І зашарілі зразу щоки їх
81] В почервонілому вогні відбились.
82] Зате у нас був двостатевим гріх,
83] Такий, проте, що личить не людині,
84] А диким пристрастям тварюк ярких.
85] Тому, як зустрічаєм інші тіні,
86] Плямим себе тією, що була
87] Твариною у дощаній тварині.
88] Ти наші взнав тепер гріхи й діла,
89] А хто тут є - розповісти не можу
90] Й не маю часу - нас тут без числа.
91] Своїм лише ім'ям твій слух стривожу:
92] Я - Гвідо Гвініцеллі - тут іду,
93] Бо вдавсь, вмираючи, по ласку Божу».
94] Раділи, на Лікургову біду,
95] Сини, принісши порятунок нені, -
96] І я відчув ту ж краску на виду,
97] Коли назвався батько мій - знаменне
98] Є в нього ще поріддя молоде,
99] Значніше у поезії за мене.
100] Не кажучи, не чуючи, хто й де,
101] В думках я йшов край вогняної смуги,
102] Та не пускало полум'я ніде.
103] Нарешті, зір наситивши, у слуги
104] До нього щиро зажадав піти, -
105] Цій щирості не міг не вірить другий.
106] І він мені: «Усе, що мовив ти,
107] Лишило слід в мені такий яскравий,
108] Що Леті ані змити, ні звести.
109] Якому ж вияву якої слави
110] Я вдячний за любов таку, радий,
111] Що знак її, як бачу, нелукавий?»
112] І я: «В рядках такий ви молодий,
113] Що поки буде вірш нової мірки.
114] їх атрамент сіятиме завжди».
115] «О брате, - мовив він, - поглянь-но
зірко, -
116] І він перед собою показав, -
117] Ото ковач був рідної говірки!
118] Як вірші й прозу нею він писав!
119] Хай йолопи верзуть, що той, з Ліможа,
120] Був кращий ніби для усіх тих справ, -
121] їм важить галас, а не правда гожа,
122] Вони й виходять з нього до пори,
123] Ума й мистецтва думка їм ворожа.
124] Колись Гвіттоне славився старий
125] Найпершим із поетів, їх вожатим,
126] Аж поки правда не взяла гори!
127] Раз жеребом ти значений багатим,
128] То як потрапиш у чудесний гай,
129] У ту обитель, де Христос абатом,
130] За мене оченаша прочитай,
131] Крім слів, що нам були в потребі
зроду,
132] Але давно покладено їм край».
133] І, наче іншим даючи свободу,
134] Туди ступнув, де душ брела сім'я,
135] Пірнувши в полум'я, як риба в воду.
136] До вказаного ним наблизивсь я
137] І мовив, що хотів би, повен миру
138] Й поваги, привітать його ім'я.
139] І відповідь почав він ґречну й щиру:
140] «Віншує пан мене в тонких словах.
141] І я одвіт не маю за офіру.
142] Арнаут я, йду з піснею в сльозах
143] По ватрі учорашніх злих зусиль,
144] По ватрі сподівань на ліпший шлях.
145] А що ласкавий пан іде на шпиль
146] У втішливі і файні височіні,
147] То прошу пана пам'ятать мій біль».
148] І зник в очисного вогню лавині.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА
1] Там, звідки перший промінь пада саме
2] На гору, вкриту кров'ю бога слав,
3] І Ебро блискотить під Терезами,
4] А Ганг вогнем опівдні запалав, -
5] Там стало сонце, й день уже спустився,
6] Як ангел Божий раптом нам засяв.
7] Він на краю, не в полум'ї з'явився
8] Й «Блаженні серцем чистії» завів,
9] І голос благовісника полився:
10] «До того, поки пломінь не вкусив
11] Вас, душі, - йти святим невільно вище:
12] Пройдіть багаттям, слухаючи спів».
13] Він так сказав, як підійшли ми ближче,
14] І, чувши те, подібним я зробивсь
15] До трупа, що несуть на кладовище.
16] Підвівши руки, в жар очима впивсь
17] І згадував те видиво страшенне,
18] Коли на спалюваних я дививсь.
19] Мої вожді поглянули на мене,
20] І вимовив Віргілій: «Сину мій,
21] Не смерть - лиш муку дасть кільце
вогненне.
22] Згадай, згадай... Коли вже в ямі злій
23] Я зніс тебе на плечах Геріона, -
24] Чого б не зміг я на горі ясній?
25] Надійна в тебе, певна охорона:
26] Нехай би сотні літ в огні ти був,
27] Не стане в тебе й цяточка червона.
28] А хочеш знать, чи я не обманув,
29] То сміливо зайди в огонь невтомний,
30] Щоб полумінь твоє вбрання лизнув.
31] Зламай же ти, зламай свій страх
незломний
32] І сміло йди, чого б то я боявсь!»
33] Та я не рухавсь, хоч і був притомний.
34] Побачив він, що я упертим вдавсь,
35] Збентежився й промовив: «Бачиш, сину,
36] До Беатріче мур лиш цей зоставсь».
37] Зачув колись-то про свою єдину
38] І очі звів, конаючи, Пірам,
39] Коли пофарбувала кров рослину, -
40] Так подививсь я на вождя, ім'ям
41] Тим пресвятим повернутий до тями,
42] Що дороге весь вік моїм ушам.
43] Кивнув він і сказав: «Та що це з нами?
44] Так і не підем?» Ніжно посміхнувсь,
45] Немов дитині, звабленій плодами.
46] І перше, ніж зайти в огонь, звернувсь
47] До Стація, прохавши йти позаду,
48] Бо з місця той між нами не схитнувсь.
49] Коли за ним ступив я, то розраду
50] Знайшов би навіть у киплячім склі, -
51] Такий-бо жар узяв мене в обладу.
52] Мій батько, проганявши страхи злі
53] Й весь час про Беатріче яснооку
54] Казавши, мовив: «Он вона, в імлі!..»
55] А голос кличним співом з того боку
56] Нас вів і вивів просто на місця,
57] Де знов був хід на крутизну високу.
58] Тут од такого сяйного лиця,
59] Що відвернувся вбік я: «Приїдіте, -
60] Почув, - благословеннії отця/..»
61] «Сідає сонце, присмерком сповите,
62] Вам не спинятись, поспішати слід,
63] Бо скоро небо тьмою буде вкрите».
64] Угору в скелі сходи йшли на схід,
65] І тіло в мене, промені собою
66] Спинявши, слало перед себе слід.
67] Ми встигли трохи лиш пройти ступою,
68] Як з того, що моя пропала тінь,
69] Відчули вечір мудреці зі мною.
70] І перед тим, як безліччю сплетінь
71] Одноманітний морок опустився
72] І вийшла ніч із безлічі склепінь,
73] На східцях кожен з нас лягти
вмостився,
74] Бо, сходячи так стрімко догори,
75] Не так зрадів з дороги, як стомився.
76] Мов кози, що скакали до пори,
77] Стрибавши зі шпиля на шпиль далекий,
78] Аж поки, ситі, не скінчили гри
79] І не притихли у години спеки,
80] А біля них з ґирлиґою хлопчак
81] Уважно доглядає їх безпеки;
82] Чи, мов козар, що, здершись на
стрімчак,
83] Чатує стадо у нічній долині,
84] Щоб не нагнав його якийсь хижак, -
85] Такі утрьох були ми в тій хвилині -
86] Я за козу, вони за пастухів -
87] І звідти й звідси стиснені в щілині.
88] Там тільки клапоть неба нам світив,
89] На ньому ж більші сяяли зірниці,
90] Яскравіші, ніж досі я зорив.
91] На них я став замріяно дивиться
92] Й запав у сон, той сон, що знає все
93] Ще перед тим, коли воно здійсниться.
94] Мабуть, коли Цітера, що несе
95] В чаду кохання сяйво без спочинку,
96] На сході перший промінь свій пасе,
97] Побачив уві сні я юну жінку, -
98] Вона, вродлива, поставна, струнка,
99] Співала, рвавши квіти у корзинку:
100] «Коли питаєшся, хто я така
101] Й чого квітки збираю, знай, - я Лія,
102] І гарні руки ці плетуть вінка,
103] Бо дзеркало оздобить - в мене мрія.
104] Не чинить так сестра моя Рахіль:
105] Вдивлятись в нього - це для неї дія.
106] Для неї зір - мета дбання й зусиль,
107] А я цікавлюсь рук своїх діянням,
108] їй споглядать, для мене ж діять -
ціль».
109] А ближче вже до дня, перед світанням,
110] Приємним для прочан, що в путь
знялись,
111] Побачивши кінець своїм блуканням,
112] Додолу тіні в темряву сповзлись,
113] І я повіки звів, од сну свобод ні,
114] Уздрів учителів, що теж звелись.
115] «Солодкий плід, якого всі голодні
116] Шукають всюди по гілках рясних,
117] Жагу тобі вгамує вже сьогодні».
118] Віргілій саме в цих словах ясних
119] Сказав, і новорічного подання
120] Ніхто б не дав любішого за них.
121] Таке жадання до мого жадання
122] Тут додалось, що кручі вперекір
123] Щокрок зростали крила на злітання.
124] Коли ми вийшли із східчастих гір,
125] Закінчивши свій довгий шлях
величний,
126] Віргілій обернув до мене зір
127] І мовив: «Пломінь часовий і вічний
128] Ти бачив, сину, та мені вже строк
129] Не кидать оком за щабель граничний.
130] Я вміло скерував сюди твій крок,
131] А далі - волі підкоряйся власній,
132] Бо вийшов ти з крутих, вузьких
стежок.
133] Глянь, щік твоїх торкнувся промінь
ясний,
134] Глянь, квіти й зелень в пишній гущині
135] Самі зростають на землі прекрасній.
136] І поки очі прийдуть чарівні,
137] Що втерти їхні сльози був я радий,
138] Сиди, гуляй по любій глушині.
139] Не жди од мене й слова чи поради, -
140] Мені б тебе послухати було:
141] Ти мудрий, вільний, і як знаки влади
142] Прийми корону й митру на чоло».
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА
1] Оглянути зсередини та зовні
2] Старезний ліс, могутній і святий,
3] Де юний день ховавсь у млі чудовній,
4] Часу не гаючи, крізь діл пустий
5] Від прірви я відходив стиха-стиха,
6] Навколо ж лився аромат густий.
7] Тонкий вітрець, що повсякчас тут диха,
8] Все гладив лагідно чоло моє,
9] Немов зефір, з яким приходить втіха.
10] Готові листя ворухнуть своє,
11] Вершки дерев назад всі напрямлялись,
12] Де першу тінь священний шпиль дає.
13] Але вони не дуже відхилялись,
14] Тож щебетухи в вітті чарівнім
15] В мистецтві дивовижному вправлялись
16] І радісним цвіріньканням своїм
17] Виспівували величання сходу,
18] А лист одлунював повтором рим.
19] Так гілка з гілкою шумить в негоду
20] Над К'яссі в соснику, коли з заков
21] Еол пуска Сірокко на свободу.
22] Хода нечутна тихих підошов
23] Мене помалу в давній ліс пустила,
24] Аж я незчувся, як туди зайшов.
25] Та зліва річка враз мене спинила,
26] І хвилі пробігали в ній дрібні,
27] Й трава обабіч неї зеленіла.
28] На всьому світі води скрізь брудні,
29] В них домішки усякі неприємні,
30] А в цих, прозорих, видно все на дні,
31] Хоча вони здавались темні-темні,
32] Бо й промінь не проходив крізь той
гай
33] У непроникні сутінки таємні.
34] Я став і поглядом через ручай
35] Пройшов туди, де хаща несходима
36] Стояла в щебеті пташиних зграй,
37] Коли з'явилася (перед очима
38] Так іноді з'являється нам річ,
39] Спочатку з подиву нерозрізнима),
40] Одніська жінка йшла мені устріч,
41] Зі співом бравши скарби квітникові,
42] Що без числа цвіли вподовж узбіч.
43] «О гарна дамо в сяєві любові,
44] Коли правдиво вказують сліди,
45] Що певно свідчать про серця чудові,
46] Зласкався, я благаю, підійди, -
47] До неї мовив, - до струмка, на розцвіт,
48] Щоб любий голос долинав сюди.
49] Ти наче Прозерпіни юний одсвіт,
50] Що в матері відірвана була,
51] Вона сама і весь її первоцвіт».
52] Як з одною одну ступні звела,
53] Кружлявши, танцюристка і на полі
54] За ногу ставить ногу спроквола, -
55] Прекрасна в різноколірнім околі -
56] Червоне з жовтим - так звернула вбік,
57] Мов дівчина, спустивши зір поволі,
58] І підійшла туди, де біг потік,
59] Моє прохання любо вдовольнивши,
60] Бо чув я, що сказав її язик.
61] Тоді вона, мене перепинивши,
62] Де хвилі обмивали стебла врун,
63] Осипала дарами, зір підвівши.
64] Така, напевне, іскра, мов перун,
65] Під віями в Венери не займалась,
66] Коли влучав у матір син-пустун.
67] Вона до мене лагідно всміхалась,
68] В руках тримавши цілий жмут квіток,
69] Що сила тут, несіяних, здіймалась.
70] Була завширшки річка чи не крок,
71] Та Геллеспонт, для Ксеркса - шлях
свобідний,
72] Для інших славолюбів же - замок,
73] Такий же був Леандрові огидний,
74] Коли той протягом стількох ночей
75] Перепливав його, коханець бідний.
76] «Ви новаки, і, може, усміх цей, -
77] Розпочала вона, - в такій місцині,
78] Призначеній колись-то для людей,
79] В вас будить подив і непевність нині,
80] Але псалом «Возвеселил єсиь
81] Вам розжене туман у розумінні.
82] Ти ж, хто спитавсь у мене, попроси
83] На гідне подиву щось відповісти,
84] Бо я на те й зійшла у ці ліси».
85] «Вода, - сказав я, - й гамір
густолистий
86] Зневірюють у тому, що я чув,
87] Чому перечить вигляд очевистий».
88] Тоді вона: «Скажу, щоб ти збагнув,
89] Як все з причини родиться, й розвію
90] Пітьму, що нею ти пойнятий був.
91] Найвище благо, що для себе дію
92] Всю творить, добрим людям тут дало
93] Оселю, як на вічний мир надію.
94] За гріх свій людство вигнане було,
95] За гріх свій од покори та спокою
96] До зла, печалі й жалів перейшло.
97] Аби з тих змін, що їх несуть з собою
98] Ізнизу випари води й землі,
99] Йдучи по змозі вгору з теплотою,
100] Ніколи б людям не прийшли жалі,
101] Оця гора ніде вітрів не знає
102] Од брами аж до саду на шпилі.
103] Але в повітрі кола піднімає
104] Рушій той перший, що й собі кружля,
105] Коли ж їм перешкод ніде немає,
106] То вир находить звідти, іздаля
107] Сюди на вільний шпиль в живім
повітрі
108] І тут розхитує рясне гілля.
109] І дерево свої прикмети хитрі,
110] Гойдавшись, віддає, й вони притьма
111] Летять із гаю в далину на вітрі.
112] І там, де небо та й земля сама -
113] Все інше, родить сад вона багатий,
114] Внизу дерев зростає тьмуща тьма.
115] Отож не доведеться дивувати,
116] Як щось, неначе без насіння, там
117] Враз прийметься та стане квітувати.
118] І про святий цей лан дізнайся сам,
119] Що сповнений він сім'ям та плодами,
120] Просякнутими завтрашнім життям.
121] Потік же цей не живиться парами,
122] Морозом зрідженими, як ріка,
123] Що то всиха, то повниться часами, -
124] Тече він з невичерпного струмка,
125] Що з волі й слова Бога всеблагого
126] Двома річками далі протіка:
127] Коли він випливає з боку цього,
128] То забирає пам'ять про вини;
129] Про добрі вчинки - повертає з того.
130] Тут з Лети, там - з Євної, струмини
131] З обох покуштувать повинні люди,
132] Бо діють тільки разом вдвох вони.
133] В них кращий смак за той, що в водах
всюди,
134] І хоч вгамуєш ти жагу собі,
135] Так що про неї й мови вже не буде, -
136] Та з ласки особливої тобі
137] Ще думку висловлю - надію маю,
138] Що ти її не втопиш у ганьбі.
139] Пливла колись Парнасом серед гаю
140] Про золоті часи пісень луна -
141] Так то був одгомін із цього краю:
142] Невинні люди тут, цвіте весна
143] Одвічно, й солодко в річках дзюркоче
144] Нектар - співцям приємна рідина».
145] І, на своїх поетів звівши очі,
146] Побачив я, що кожен усміхнувсь,
147] Останні чуючи слова жіночі;
148] І знов я на прекрасну озирнувсь.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА
1] Вона своє скінчила говорити
2] І стала, мов закохана, співать:
3] «Блаженні ті, чий гріх уже покритий»,
4] Як німфи, що ополудні спішать
5] По затінку діброви самітними
6] Зирнуть на сонце й далі простувать,
7] Пішла вона лугами запашними
8] Тим берегом, а цим - проти води,
9] Дрібним я крокам слідував дрібними.
10] По сотні кроків нашої ходи
11] Враз береги кудись убік звилися,
12] І я на схід звернув свої сліди.
13] Коли ми трохи далі подалися,
14] То жінка та мені, як я почув,
15] Сказала: «Брате, слухай і дивися».
16] І раптом висвіт з гущини блиснув, -
17] Він для очей таким сліпучим здався,
18] Що я на блискавку помислив був.
19] Та полиск блискавки б умить
промчався,
20] А цей нестримно далі все зростав,
21] Аж я: «Та що ж воно таке?» - спитався.
22] В осяйному повітрі спів почав
23] Неждано ширитись, принадно й гойно,
24] І знову, гнівний, Єву я згадав.
25] Все Господу корилося достойно,
26] Вона ж сама зневажила Творця,
27] Який життя вдихнув у неї щойно.
28] Якби не скинула вона з лиця
29] Покрову, то мені б в садах прегарних
30] Була б найперша й довга втіха ця.
31] І поки йшов я в спогадах примарних
32] Про вічні радощі в раю земнім,
33] З бажанням свят, ще більших та
безхмарних,
34] Повітря осяйнуло вогняним
35] Серпанком зеленіючу дорогу
36] І ніжний звук став співом чарівним.
37] Святі дівчата, голоднечу вбогу,
38] Безсоння мусив я за вас нести, -
39] Подайте ж зараз світлу допомогу!
40] Збере хай думи Гелікон святий,
41] Та й ще підсобить хором Уранія
42] У вірш важке для розуму ввести!
43] Сім золотих дерев уздріла мрія,
44] Бо відстанню обманена була:
45] Обман цей - віддалі звичайна дія.
46] А от як стала відстань ця мала
47] І річ, іздалеку ніби туманна,
48] Всіма своїми рисами зросла, -
49] То над думками влада безустанна,
50] Що світники це, - довела увіч,
51] І влад виспівували всі: «Осанна!»
52] Проміння розливала кожна з свіч
53] Розкішніше за місяць серед ночі,
54] Коли уповні він і повна ніч.
55] Захоплений, свої звернув я очі
56] На доброго Віргілія, який
57] Вернув у здивуванні зір пророчий.
58] Я на високі глянув світники -
59] Ті посувались далі так повільно,
60] Що їх догнали й молоді б жінки.
61] Та провідниця мовила: «Як сильно
62] Оцим живлющим світлом захопивсь,
63] Що дальшим не цікавишся ти пильно!»
64] І погляд мій за вогники повивсь,
65] І там людей уздрів я в білих шатах, -
66] Світ на таке ніколи не дививсь.
67] Та зліва річка в берегах покатих
68] Одбила, як упав на неї зір,
69] Мій лівий бік, мов із дзеркал багатих.
70] Не зупинявся аж до тих я пір,
71] Спішивши йти назустріч невидимим,
72] Поки не ліг між нами водний шир.
73] А світники все шляхом невгасимим
74] Лишали слід, накреслений без рук,
75] Мов пензлем, вимальовуваний димом.
76] Лягли в повітрі, як стрічок тих пук,
77] Сім стяжок різноколірних, що б склали
78] Перев'язь - Делії, а Сонцю - лук.
79] Вогні все далі й далі відбігали,
80] Аж поки не зробилися малі,
81] Й весь час між себе десять кроків
мали.
82] Під пишним небом, по ясній землі
83] Двадцять чотири діди йшли ступою
84] З лілейними вінками на чолі,
85] І всі співали: «Благодать з тобою
86] Між дочок всіх Адамових, вовік
87] Будь благодать з твоєю красотою!»
88] Коли останній проминув старик
89] І розрівнявся трав і квітів килим,
90] Що під його стопами був поник,
91] Як в небесах світило за світилом,
92] Ступило четверо тварин тепер, -
93] Оздоблених листом зазеленілим.
94] У кожної шість крил з барвистих пер,
95] І кожне з них було таке окате,
96] Як Аргус, поки той іще не вмер.
97] Але, читачу, рими витрачати
98] Не можу тут, бо далі місце є,
99] Ще й не одне, цікаве та багате.
100] Читай Єзекіїля: він дає
101] їх опис, рух із півночі крізь вири,
102] Де вітер, сніг і полум'я снує.
103] Які на сторінках у нього звірі,
104] Такі ж і тут ішли, - без всяких змін,
105] Лиш крил було по шість - не по чотири.
106] Святковий повіз між святих тварин
107] Повільно рухала грифона сила -
108] Вагу велику віз невтомно він.
109] Він простягнув одне за одним крила
110] З середньої по трьох і трьох стяжках,
111] І кожна їх без шкоди пропустила,
112] Й вони кінцями зникли в небесах,
113] А тіло золотим було пташаче
114] Й червоним з білим, де вже був не
птах.
115] Убогішим візком втішав гаряче
116] Завзяття Риму сам Октавіан,
117] І повіз Сонця б не сіяв багатше;
118] Той Сонця повіз, що на зойк землян
119] Згорів аж до останньої дощинки,
120] Коли творив свій суд Юпітер-пан.
121] При правім колесі ішло три жінки
122] Весь час у танці; першої не зміг
123] Помітить я у виблисках жаринки,
124] У другої від голови до ніг
125] Все тіло й кість були як з ізумруду,
126] А третя сяла, наче свіжий сніг.
127] То біла брала інших під оруду,
128] А то червона, і мінявсь танок,
129] Скоряючись її пісням, як чуду.
130] Ліворуч гралось четверо жінок
131] У пурпурі, піддаючись єдиній
132] З трьома очима, кращій від зірок.
133] Йшло двоє за описаними нині
134] В одежі неоднаковій старих,
135] Однакових в суворій благостині.
136] Бо перший, мабуть, вчивсь у школах
тих,
137] Де Гіппократ в природи сам навчався
138] На користь любих їй істот людських,
139] А другий зовсім іншим видавався
140] З мечем, який так страшно блискотів,
141] Що я й на цьому березі злякався.
142] Ще бачив скромних чотирьох дідів
143] І одного, який, повитий снами,
144] Самотній в даль проникливо глядів.
145] Ці семеро одягнені так само
146] Були, як перші, тільки не з лілей
147] їх чола прикрашалися вінками, -
148] З багряних рож: для неблизьких очей
149] Здавалось, що вогонь горить стіною
150] Понад бровами у святих людей.
151] Вже порівнявсь блаженний віз зі
мною,
152] Коли по небу раптом грім пройшов.
153] І перед забороною грізною
154] Похід спинився біля корогов.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТА
1] Коли це семизір'я, в вищім небі
2] Ні сходу, ані схилу, ані хмар,
3] Окрім гріха, не беручи на себе,
4] Всім вказуючи їх моральний дар, -
5] Як наше, нижче, вказує дорогу,
6] Що нею йде до берега весляр, -
7] Спинилося, то старці, вірні Богу,
8] Що поперед грифона йшли за ним,
9] До воза стали, що втишав тривогу.
10] І хтось, мов небом посланий ясним,
11] Гукнув: «Гряди, невісто, от Ліванак -
12] Підтримуваний хором голосним.
13] Немов святі, коли сурма неждана
14] Покличе, встануть з домовин співать
15] Воскреслими устами всі: «Осанна!», -
16] Так сотні тих, хто ширить благодать,
17] Єгда прорік премудрий, в колісниці
18] Святково стали угорі літать,
19] На спів: «Благословен грядий!»
клониться
20] І квіти кидати, додаючи:
21] «Наповнюйте лілеями кошниці!»
22] Бувало, бачиш, з місця не йдучи,
23] Початок дня і схід порум'янілий,
24] А решту неба - в ясній ще ночі,
25] І устає вид сонця потьмянілий,
26] І вранці за серпанками хмарок
27] Дивитись легше диск потуманілий.
28] Отак у хмарі запашних квіток,
29] Що кидали їх ангельські загони
30] Й метали у візок і повз візок,
31] В вінку з олив з-над білої запони
32] Явилась жінка, й згортками спадав
33] Зелений плащ їй на убір червоний.
34] Моєму духу, що не трепетав
35] Уже давно у неї на прикові,
36] Бо вже давно її не зустрічав,
37] Не очі - сили потайні, чудові,
38] Йдучи од неї, й почуття міцне -
39] Дали впізнать колишній чар любові.
40] І тільки бачення моє сумне
41] Висока сила вдарила в хвилину,
42] Що ранила, як змалку ще, мене,
43] Звернувсь я вліво, схожий на дитину,
44] Жалем чи страхом змушувану вмить
45] За мамину приховуватись спину,
46] Хотів сказать Віргілію: «Тремтить
47] Усе в мені з нестримного екстазу,
48] І стала кров, як в юності, горіть», -
49] Але Віргілій десь від нас одразу
50] Пропав, Віргілій, добрий батько мій,
51] Віргілій, мій вожай з її наказу.
52] І сад, зчужілий матері старій,
53] Не став розрадою сльозам чималим
54] На вмитій росами щоці моїй.
55] «Ти, Данте, за Віргілієм пропалим
56] Не плач іще, за ним іще не плач,
57] Ще маєш плакати під гострим жалом».
58] Мов адмірал, який в ім'я удач
59] З корми та з носа в морі прикликає
60] Підлеглі судна, пильний оглядач,
61] Такою у коші на лівім краї,