Божественная Комедiя - 06

63] Було ще важче, ніж на першій брилі.
64] Я розмовляв, щоб очі одвести,
65] Аж з ями голос раптом стало чути,
66] Та слів ніяк не міг я осягти.
67] То дивно, що не в силах був збагнути,
68] Бо ж на мосту стояв, якраз над ним.
69] А голос був розгніваний і лютий.
70] І я нагнувся, та очам живим
71] Крізь пітьму не пройти до дна
жахного,
72] І я: «Учителю мій, перейдім
73] На другий бік, спустімся з мосту
цього,
74] Бо хоч я звідси й чую - слух ступів,
75] Хоч і дивлюсь - не бачу ж я нічого.
76] У відповідь він мовив: «Я б хотів
77] Сказать, що хочеш чути: що високу
78] Слід просьбу вдовольнять без зайвих
слів».
79] Зійшли із мосту ми із того боку,
80] Що поряд з восьмим сховом по стіні;
81] Цей схов явив картину нам широку:
82] І я побачив кублища страшні
83] Огидних змій; од негоді цієї
84] Ще й досі кров холоне у мені.
85] Не слав же, Лівіє, землі своєї,
86] Де крім амфесібен є тьма потвор:
87] Келідри, ченкри, якули, фареї.
88] Ні стільки гиді, ні подібний мор
89] Не стрінуться ні там, де ефіопи,
90] Ні там, де хвиль червоних чути хор.
91] Торуючи собі між гадів тропи,
92] Крутились голі тіні без надій
93] Знайти чи схови, чи геліотропи.
94] На грудях в них хвости й голівки змій
95] Сплітались, тиснучи із болем спину
96] І руки в'яжучи вузлом на ній.
97] Найближчому до нас в одну хвилину
98] Туди, де шия з пліч в живих стирчить,
99] Змія, вкусивши, упустила слину.
100] Скоріш, ніж О чи /хто начертить,
101] Спахнув він і згорів, весь
обернувшись
102] На попіл за якусь коротку мить.
103] І тільки він розсипавсь,
розметнувшись,
104] Прийшов цей попіл сам з собою в стик,
105] Ув образі колишньому зімкнувшись.
106] Учені знають часу певний лік,
107] Що Фенікс хоч вмира, та кров в нім
свіжа,
108] Коли надходить п'ятисотий рік.
109] Лиш сльози ладанні - у нього їжа
110] Та ще амом, не зерно, не трава,
111] А нард і мирра - в нього смертна хижа.
112] Мов той, хто падає і охлява,
113] Коли його на землю біс жбурляє,
114] Чи закупорюється голова,
115] Коли ж підводиться, все оглядає,
116] Тяжким припадком зламаний цілком,
117] Дивується і, дивлячись, зітхає, -
118] Так грішник встав над попелу
горбком.
119] О, Божий суд суворий надто з нами,
120] Раз безліч мук вділяє багатьом!
121] Мій вождь спитав, хто він і звідки
саме;
122] І той: «Недавно я з Тоскани зміг
123] Потрапить до цієї злої ями,
124] Звіряче, не по-людськи я поліг.
125] Так, мулом справді був: Я Ванні Фуччі
-
126] Звір, і Пістойя - гідний мій барліг».
127] І я вождю: «Нехай про дні він луччі
128] Розкаже нам, за віщо кари ці;
129] Я знав його лихим в благополуччі».
130] Перш грішник не вважав, що тут
співці,
131] Але, на мене звівши очі вперті,
132] Від сорому змінився на лиці
133] Й сказав: «Що ти страждання зриш
відверті, -
134] Це найлихіше у моїй судьбі
135] І навіть гірше від самої смерті.
136] Відмовити не можу я тобі,
137] Сюди-бо я попав як тать із татів, -
138] Взяв посуд з ризниці я, далебі,
139] А іншого в крадіжці звинуватив.
140] Та щоб цьому не дуже був ти рад,
141] Якщо на вихід ти надій не втратив,
142] Ти слух свій прихили для дальших рад:
143] В Пістойї спершу влада «чорних»
згине,
144] Та свій Флоренція поновить лад.
145] Марс пари з долу Магрського підкине
146] У тучі, як вмістилища покар,
147] І буря разом з громом всюди рине;
148] Почнеться бій з подертим клоччям
хмар,
149] Яке втече по Піхтовому полю, -
150] Там «білих» остаточний жде удар.
151] Кажу це, щоб тобі завдати болю».
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА
1] Наприкінці розмови святокрадець,
2] Підвівши руки, дулі поробив
3] І крикнув: «Боже, ось тобі мій
вкладець!»
4] Від того часу змій я полюбив:
5] Одна ті чорні заглушила звуки,
6] Мов кажучи: «А не кажи цих слів!»
7] А друга, оповивши йому руки,
8] Зв'язала у тугому їх вузлі,
9] Й не розірвать ніяк цієї злуки.
10] Пістойє, о Пістойє! Чом в золі
11] Ти не зникаєш у вогненних бурях,
12] Твоє закореніло сім'я в злі!
13] У жодному з пекельних кіл похмурих
14] Ще не траплявсь мені такий блюзнір,
15] Ні навіть той, хто впав на фінських
мурах.
16] І той побіг, немов лавина з гір;
17] Я вздрів центавра - з пащі била піна
18] І він кричав: «А де він? Де цей звір?»
19] Є, мабуть, у Мареммі половина
20] Тих змій, що збились там, де був конем,
21] До місць, де починалася людина.
22] Над тім'ям же нависши тягарем,
23] На плечах ширився, немов собака,
24] Дракон; із ніздрів дихав він огнем.
25] Учитель мій сказав: «Ти бачиш Кака,
26] Який колись під самий Авентін
27] Розлив озера крові, розбишака.
28] Давно не ходить із братами він,
29] Бо видурив собі в них на додаток
30] Велике стадо з тучних луговин.
31] Не довго так збирав собі достаток:
32] Дав Геркулес йому сто раз дубця,
33] Хоч перший же вмертвив його десяток!»
34] Центавр завіз у даль свого їздця,
35] Й три духи підійшли під час розмови,
36] їх не помітили б ні вождь, ні я,
37] Якби вони не вигукнули: «Хто ви?»
38] Тоді з нас кожен мову перервав,
39] їх пильно роздивлятись був готовий.
40] З них на землі нікого я не знав,
41] Та голос до знайомства спричинився,
42] Бо раптом хтось чиєсь ім'я назвав,
43] Промовивши: «А Чанфа де подівся?»
44] І носа пальцем я собі торкнув,
45] Щоб вождь з увагою з тим духом вівся.
46] Не диво, коли ти це все почув
47] І віру ймеш, читачу, неохоче:
48] Я теж не вірю, хоч і сам там був.
49] І поки я втупляв свої в них очі,
50] Враз виповз шестиногий змій гидкий
51] Та на одного з них як не підскоче!
52] В середні лапи він забрав боки,
53] Передніми перехопивши кисті,
54] А там обидві укусив щоки
55] І задніми він стегна стис нечисті,
56] Між обома протнув свого хвоста,
57] І вгору звівсь по спині всій
костистій.
58] Так плющ до стовбура не прироста,
59] Не глушить так, як ця гидка тварюка
60] Притиснулась до людського хребта.
61] Злились, як віск, людина і гадюка,
62] І постає в очах в нас не загин -
63] Забарвлених інакше тіл сполука.
64] Так барви зазнають в багатті змін,
65] Поки огонь не встиг папір пожерти, -
66] Уже не білий, ще й не чорний він.
67] А інші два, пізнавши образ стертий,
68] Волали: «Як, Аньєле, ти змінивсь!
69] Поглянь, - не два і не один тепер ти!»
70] На місці двох єдиний лик з'явивсь,
71] Бо й голови зімкнулися в єдину,
72] І вид новий од давнього різнивсь.
73] Руками лапи стали в ту хвилину,
74] Й не розпізнаєте, хоч як б'єтесь,
75] Живіт, литки, і стегна, й груди, й
спину.
76] Колишній вигляд зник, розвіявсь десь,
77] І образ «Два й ніхто», що небезпеку
78] В собі ховав, змінився геть увесь.
79] Мов ящірка, що в нестерпучу спеку
80] Десь блимне блискавкою серед дня,
81] Перебігавши стежку недалеку.
82] Так, звідкись вистрибнувши, змієня
83] На одного й останніх двох насіло,
84] Все чорно-синє, наче перченя,
85] Вп'ялось в те місце, котре нам служило
86] Найпершим живлення провідником,
87] А потім впало вниз до ніг безсило.
88] Укушений аж остовпів притьмом,
89] Стояв, дививсь на змійку, позіхавши,
90] Як вражений недугою чи сном.
91] У змійку - він, та - в нього зір
втуплявши,
92] Обоє дим пускали всім на страх,
93] Він - з рани, змійка з пащі виділявши.
94] Тож хай мовчить Лукан у тих місцях,
95] Де в нього зник Сабелл і з ним
Нассідій,
96] Хай слуха, про який повім я жах.
97] Про Кадма й Аретузу хай Овідій
98] Мовчить, що на ручай та на змію
99] їх обернув, - не з мене буть завиді, -
100] Бо дві істоти у однім строю
101] Він не міняв, у нього два сосуди
102] Взаємно не міняли суть свою.
103] Тут безперервно зміни йшли усюди:
104] З хвоста в гадюки вила рознялись,
105] Той ноги звів, піднявши їх по груди.
106] Голінки й стегна щільно так злились,
107] Що вже ніхто не міг би й пригадати,
108] Чи щілина й була між них колись.
109] Хвіст набирав все більш тієї втрати,
110] Що той зазнав, а шкірний в них покров
-
111] В змії м'який, а в мужа став лускатий.
112] Я бачив - лікоть у пахву ввійшов
113] І довші лапи у змії робились,
114] В людини ж руки йшли у глибший схов.
115] Дві задні лапи у змії скрутились
116] І вкупі стали членом потайним,
117] В нещасного ж дві лапи утворились.
118] Вкривав обох їх кольором новим
119] І переносив пасмами волосся
120] З одної голови на другу дим.
121] Одне з них впало, друге підвелося,
122] Та їх в'язав близьких очей огонь
123] В якім міняння пик розпочалося.
124] Той, хто стояв, розтяг лице до скронь,
125] І з зайвих решток речовин прилежних
126] Два вуха стало в розмірі долонь.
127] Що ж не сповзло назад з причин,
залежних
128] Від обсягу, те збилось в носа гак
129] Та ще у губи розмірів належних.
130] Той, хто лежав, свій писок витяг так,
131] Що вуха вмить зайшли в покров
лиснючий -
132] Подібне робить з ріжками слимак.
133] Язик, в людини цільний, балакучий,
134] Розпався навпіл, а жало, як є,
135] Стяглося, й зник раптово дим тягучий.
136] Душа, що втратила лице своє,
137] З сичанням голосним повзе тропою,
138] А той, заговоривши, вслід плює.
139] Він, повернувшись спиною новою,
140] До іншого: «Хай Бозо, як і я,
141] Поповзає стезею коловою!»
142] Так бачив я між сьомого сміття,
143] Що змінювалось все й мінилось гидко,
144] Й списав, можливо, щось не до пуття.
145] Хоч стомленим очам не дуже видко,
146] Й мій дух бентежився, в свої круги
147] Не так ті двоє тіней зникли швидко,
148] Щоб не впізнав я Пуччо Шкутильги, -
149] Із трьох лиш він був при своїм
суціллі
150] І не позбувся виду чи ноги.
151] А другий - той, за ким скорблять в
Гавіллі.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА
1] Радій, Фйоренцо, ти така велика,
2] Що на землі й на морі б'єш крилом,
3] Та йде і в Пеклі слава стоязика!
4] Увагу поміж злодіїв п'ятьом
5] Віддав я вродженням твоїм, якими
6] Ти б не пишалась; криюсь я стидом.
7] Коли у сні годинами нічними,
8] Насниш ти правду, взнаєш, що за змін
9] Ждуть жителі у Прато й інші з ними.
10] Раз має статись щось (хоч би й загин!),
11] То хай би якнайшвидше мав він
статись!
12] Бо тим він тяжчий, чим пізніший він.
13] Ми рушили; як мусили спускатись
14] На дно уступами, - по них тепер
15] Удвох з вождем ми мали видиратись.
16] І тут, між тріщин, каменів печер
17] Ми здерлись на стежину самітную, -
18] Нога не йшла, щоб лікоть не підпер.
19] Засумував тоді й тепер сумую,
20] Вернувши мислю бачених в юрбі,
21] І серце якомога я гальмую,
22] Щоб керівник був у його судьбі,
23] Й коли опорою зоря жива є
24] Чи ліпший хтось, - не заздрю я собі.
25] Мов селянин, який відпочиває,
26] В той час, як скрить лице своє пора
27] Тому, хто світ промінням осяває,
28] Як муха місце дасть для комара, -
29] Він бачить в світляках весь глиб
долини,
30] Де лан оре і виноград збира, -
31] В стількох вогнях тієї ж вздрів
хвилини
32] Я восьмий схов, як, бувши на мосту,
33] Побачив скрізь під ним страшні
глибини.
34] Мов той, за кого учинили мсту
35] Ведмеді, бачив, як візок з Іллею
36] Вогненні коні мчали в висоту,
37] Саме лиш сяйво, ясністю своєю
38] Подібне на хмаринку неясну,
39] Десь високо вгорі понад землею, -
40] Так бачив я, вогонь снував по дну;
41] Хоч душі в нім горіть не перестануть,
42] Не викривав із них він ні одну.
43] Я став на верх моста, щоб краще
глянуть,
44] Й якби я не затримавсь на краю,
45] То легко міг би в тій безодні кануть.
46] І вождь, цікавість бачивши мою,
47] Сказав: «У цих вогнях є душі, й кожна
48] Зодягнена у пагубу свою».
49] «Учителю, - промовив я, - тотожна
50] Ця думка з баченим; передусім '
51] Скажи лишень мені, коли це можна,
52] Який то пломінь із вершком двійним
53] Неначе ворожнечу ллє злостиву,
54] Мов Етеокл горить із братом в нім».
55] Він мовив: «Кару тут несуть правдиву
56] Улісс і Діомед; їх ремесло
57] До мсти веде їх, як вело до гніву.
58] В палаючий вогонь їх принесло
59] Сильце з конем, що відчинило браму,
60] Звідкіль шляхетне римське сім'я йшло;
61] Де'щамія, що в сльозах від страму
62] Ахілла, мертва, кличе в млі жадань;
63] Та ще Палладій, викрадений з храму».
64] «Якщо говорить це двійко палань,
65] Прошу, - сказав я, - вчителю, і знову
66] Прошу, і тисяч варте це прохань,
67] Не дай мені почуть твою відмову
68] Тут зачекать рогатий пломінь цей,
69] На волю згляньсь, уклін зробить
готову».
70] І він: «Оздоблює твоє лице
71] Достойна просьба, і її я вволю;
72] Не розмикай лиш губ своїх кільце.
73] Я сам казатиму; турботи й волю
74] Твої я знаю, ти ж для греків цих,
75] Мабуть, незбагнутих поділиш долю».
76] Обравши мить і місце, вождь до тих,
77] Що саме сходили на схил пологий,
78] Звернув промову в виразах таких:
79] «О ви, одягнуті в огненні тоги!
80] Якщо вас гідний став я, поки жив,
81] Якщо вас гідний став я, скільки змоги,
82] Як я вести почав високий спів,
83] Не рухайтесь, і хтось хай скаже, чому
84] Та як загинув, як життя скінчив».
85] Гойднувшись, вищий ріг в огні старому
86] Став видавати гуркіт чималий,
87] Неначе грім у вихрі вітряному.
88] І, розхитавши свій вершок малий,
89] Немов крило для підіймання й лету,
90] Заговорив і так сказав: «Коли
91] Я від Цірцеї, що мене в Гаєту
92] На цілий рік замкнула, відійшов
93] (Енея назва не пірнула в Лету),
94] Ні почуття до сина, ні любов
95] До батька, ні палкий вогонь
сердечний,
96] Який до Пенелопи не холов, -
97] Не похитнули потяг небезпечний
98] Душі моєї - бачить в світ вікно,
99] Людську чесноту і порок конечний.
100] Я спорядив одне тоді судно
101] І в море вийшов із товаришами,
102] Які були зі мною заодно.
103] Проплив між обома я берегами
104] Іспанії й Марокко, сардів край,
105] Й між іншими в тім морі островами.
106] Уже в нас над чолом сріблився гай,
107] Коли у місце ми зайшли вузьке те,
108] Де Геркулес, щоб позначити край
109] Шляхам, стовпи поставив для
прикмети,
110] Й пішов Севільї справа сад живий,
111] А зліва одійшли будови Сети.
112] «О браття, - мовив я, - пройшли вже ви
113] Крізь сотні тисяч лих на захід
дальній!
114] Недовгий строк потратьте життьовий,
115] Що вам лишився, на відповідальні
116] Ще дальші подорожі в світ сумний,
117] Щоб вслід за сонцем, землі зріть
печальні.
118] Тож пригадайте, ви чиї сини,
119] Бо ви народжені не животіти,
120] А знання й честь нести у світ ясний».
121] Недовга ця промова знаменитий
122] В моїх супутниках лишила слід,
123] І вже не знав я, як їх зупинити.
124] Кормою повернули ми на схід,
125] Зробили на шалений лет в просторі
126] Із весел крила й брали вліво хід.
127] Під іншим полюсом я всі вже зорі
128] Зрів уночі, а наші на очах
129] Зникали мало не цілком у морі.
130] Уп'яте сяяла на небесах
131] І гасла місячна стезя широка,
132] Відколи вийшли ми на смілий шлях,
133] Як несподівано гора висока
134] Замріла невиразно нам здаля,
135] Що вищою з усіх здалась для ока.
136] Зраділи ми, але нова земля
137] Зустріла негостинно, вітровінням
138] Ударивши у снасті корабля.
139] Кружило тричі нас води крутінням,
140] Вчетверте ж піднялась корма увись,
141] Униз же ніс пішов чиїмсь велінням -
142] І хвилі понад нами знов злились».
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА
1] Засяяв пломінь рівно, мов планета,
2] Помчав у далину і там заглух
3] Із дозволу привітного поета.
4] Коли наш зір принадив інший дух
5] Неясним звуком, що із нього рвався
6] І долинав до наших чуйних вух.
7] Як сицилійський бик, чий рев вчувався
8] На зойк того - і так тому і слід, -
9] Хто пильно збудувать його старався,
10] Ревів стогнанням жертв його обид,
11] Хоч, бувши зроблений увесь із міді,
12] Здавалось, од страждань та болів,
блід, -
13] Так, замкнені в палаючім боліді,
14] Говірку позичаючи в огні,
15] Слова з'являлись у туманнім виді,
16] Та зрештою собі шляхи ясні
17] На вістрі язика знайшли в проході,
18] І ринули розбірні й голосні, -
19] Й почули ми: «О ти, хто в нашім роді
20] Ломбардськім щойно чітко говорив,
21] Сказавши: «Йди лишень, із мене годі», -
22] Я б, може, пізно просьбу повторив,
23] Не пожалій спинитись на хвилину,
24] Як не жалію я, хоч би й згорів.
25] Як зараз впав ти в цю сліпу країну, -
26] Вгорі ж зосталась люба сторона
27] Латинська, що я втратив за провину, -
28] Скажи, чи мир в Романьї, чи війна?
29] Од гір, де Тібр почавсь, до стін
урбінця
30] Лежить моя вітчизна чарівна».
31] Я ще уваги повен був по вінця,
32] Коли мій вождь із доторком легким
33] Сказав: «Промов йому, вшануй
латинця».
34] І тут я волю дав словам таким
35] Без затримок тривалих чи обманів:
36] «О душе, скована вогнем палким!
37] Твоя Романья вся в серцях тиранів
38] Без воєн неспроможна й дня прожить,
39] А нині меч нікого там не зранив.
40] Равенна, як раніш, така ж лежить,
41] У ній орел Поленти загніздився,
42] І Черв'я під крилом його дрижить.
43] А край, що зрештою оборонився,
44] Де ліг француз кладовищем сумним,
45] В зелених лапах нині опинився.
46] А пес Веруккйо з песиком своїм,
47] Які Монтанью вбили так мізерно,
48] Скриплять зубами над шматком
смачним.
49] Міста ж біля Ламоне та Сантерно
50] Під юним левом білого герба,
51] Що зазіхає на добро пажерно.
52] Той край, де Савйо ллється з-під
горба,
53] Лежить собі між долом та горою,
54] Немов між волею й ярмом раба.
55] Але прошу тебе переді мною
56] Відвертим бути, як я щойно був,
57] Щоб не забувсь ти пам'яттю людською».
58] Вогонь, мугикнувши, ізнов хитнув
59] Своїм колючим вістрям, і, не знаю,
60] Як саме сталось, зрештою загув:
61] «Якби я вірив, що відповідаю
62] Тому, хто знов побачить білий світ,
63] То мій вогонь би не тремтів без краю.
64] Та ми терпіти будем вічний гніт,
65] Тож віддаватись нічого химерам, -
66] Не боячись ганьби, я дам одвіт.
67] Я воїном був, потім кордильєром,
68] Повіривши у мотуз рятівний,
69] І віру цю святим сповило б флером.
70] Якби мене наш пастир головний
71] Не спокусив - хай злом йому
помститься! -
72] Я розповім, як стався гріх страшний.
73] В житті, відколи зміг на світ
з'явиться,
74] З дарунком нені з м'яса та кісток,
75] На вдачу був не лев я, а лисиця.
76] Таємних я доріг знав кожний крок
77] І так прехитру лаштував я пастку,
78] Що край землі здригався од чуток.
79] Коли побачив я останню частку
80] Своїм літам, то надійшла пора
81] Згорнуть вітрила і прибрать
оснастку.
82] Утіхам давнім всім поклав я край
83] І дурня я прогнав, якого клеїв, -
84] Ах, я нещасний! - і вже бачив рай,
85] Та ватажок новітніх фарисеїв,
86] Що воював в місцях, де Латеран,
87] Не проти сарацинів чи євреїв;
88] Він ворогами мав лиш християн,
89] Які не здобували Акри сміло
90] Й не гендлювали в землях бусурман.
91] Зневажив він свій сан, святе все діло,
92] В мені ж - непоказний, сумирний чин
93] І мотуз, той, що геть ослабив тіло,
94] І як Сільвестра хворий Константин
95] З Сиратті кликав гоїти проказу,
96] Мене намірився закликать він
97] У нього люту вгамувать відразу.
98] 1 знітивсь я, не знавши, що робить:
99] Він нетверезим видався одразу.
100] А він казав: «Душі гризото, цить!
101] Я розгрішу тебе; хай ум багатий
102] Порадить Пенестріну як згубить.
103] Рай можу замикати й розмикати,
104] Ключі я маю для ції мети, -
105] їх не хотів мій попередник знати».
106] Не міг до мене доказ не дійти,
107] Не втримав слів у власній обороні,
108] Й сказав: «Раз, отче, зняв із мене ти
109] Мій гріх, то удержись в такім законі:
110] Багато обіцяй, а менш роби, -
111] Й восторжествуєш на високім троні».
112] Франціск по мене злинув на гроби,
113] Та чорний херувим промовив руба:
114] «Облиш, бо він іде в мої раби!
115] Мені душа була у нього люба,
116] Відколи раду він лукаву дав!» -
117] І зараз же вхопив мене за чуба.
118] Він не розкаявсь, прощеним не став;
119] А каючись грішить - дільце мерзенне,
120] Є суперечність в цьому стані справ».
121] Ой лихо! Чудисько оте скажене
122] Мене за чуб схопило й додало:
123] «А ти й не бачив, що за логік з мене»? -
124] І до Міноса вкинуло, й чоло
125] Насупив той, хвостом крутнув по
спині
126] Аж вісім раз, його куснувши зло,
127] Й сказав: «Вогонь - покара цій
провині».
128] Тому я тут в скорботі й муці йду,
129] В огонь одягнений, як бачиш, нині».
130] І пломінь в дальшу муку та біду
131] Посунув, змовкнувши, червонотілий,
132] Хитавши ріг свій гострий на ходу.
133] А я і вождь - ми разом поспішили
134] Звестись на кам'яної арки шар
135] Над ямою, де муками платили
136] Ті, хто на чварах наживав тягар.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА
1] Хто, навіть вільними від рим словами,
2] Повісти міг би, скільки крові й ран
3] Побачив я на дні нової ями?
4] Тут мова лиш заводить нас в обман:
5] Бо наш словник ще дуже невеликий
6] І розум завузький збагнуть цей стан.
7] Якби звелись усі мерці й каліки,
8] Хто кров у благодатному крак>
9] Пулійському пролив під зойки й крики
10] Від рук троян; хто в довгому бою
11] Перснями заплатив данину волі,
12] Як чесний Лівій в книгу вніс свою;
13] Ті, хто відчув непереносні болі,
14] Що їх завдав дерзкий Роберт Гвіскард,
15] І ті, чиї кістки гниють поволі
16] Під Чеперано, де без алебард
17] Пулійці зрадили, й, не вдівши лати,
18] При Тальякоццо їх здолав Алард;
19] Коли б на одну купу поскладати
20] Всі кукси й шрами, - їх стократ
затьмить
21] Той надто моторошний схов дев'ятий.
22] Побачив я того поміж страхіть,
23] У кого, мов у діжки не до вжитку,
24] Був розруб з губ до місця, чим
смердіть.
25] Кишки звисали аж по саму литку,
26] Йшли нутрощі до темного мішка,
27] Де в кал надходить все, що є в
спожитку.
28] На мене звівши очі хижака,
29] Розкрив свої він груди до скелета
30] Й сказав: «Дивись, розрубина яка!
31] Дивися на каліцтво Магомета!
32] А спереду йде стогнучи Алі, -
33] Спотворене лице - його прикмета.
34] Усі, хто тут несе в собі жалі,
35] Є сівачами розбрату й розколу
36] І йдуть, порубані, в жахливій млі.
37] А ззаду чорт рубає всіх посполу,
38] Бо грішники гуртом повз нього йдуть,
39] Шматує лезом він усіх спрокволу,
40] Коли вертається скорботна путь.
41] У нас, допоки дійдемо до нього,
42] То всі ушкодження і заживуть.
43] А ти хто, що по краю кам'яного
44] Йдеш гребеня, ти, може, відтягти
45] Гадаєш строк покарання страшного?»
46] «Не вмер він ще, і не гріхи стягти, -
47] Сказав мій вождь, - його повергли в
сушу, -
48] Бажання все самому осягти.
49] Умерлий, я його проводить мушу
50] Крізь Пекло, з кола в коло всіх
принук, -
51] Це так, як те, що бачу твою душу».
52] Спинив їх з сотню тої мови звук.
53] Всі, роздивляючись мене єдино,
54] Від подиву забули гіркість мук.
55] «Під ясним сонцем братові Дольчіно,
56] Щоб не зарано впав на наш поріг,
57] Перекажи таке, жива людино:
58] «Готуй припаси, бо глибокий сніг
59] Новарцю стане за підмогу, й з нею
60] Боротись довго ти б уже не зміг». -
61] Підвівши ногу трохи над землею,
62] Промовив Магомет такі слова,
63] Ступнув та й рушив стежкою своєю.
64] Той, в кого з одним вухом голова
65] Була обкарнана на повну силу,
66] Відтятий ніс і зрізана брова,
67] Спинивсь, бо мову вчув для себе милу,
68] Як всі, у здивуванні похиливсь,
69] Розкрив горлянку, з крові потемнілу,
70] Й сказав: «Ти не за гріх сюди
зваливсь,
71] Я в тій землі, де знають всі латину,
72] Стрічав тебе, якщо не помиливсь.
73] Ти П'єра пригадай да Медічіну,
74] Коли повернешся у чарівну
75] Поміж Верчеллі й Маркабо долину,
76] Ти попередь у Фано сивину
77] Мессера Гвідо з Анджолелло в парі, -
78] Бо прозираєм істину одну, -
79] Що скинуть їх за борт в мішку по сварі
80] Біля Каттоліки на дно руде
81] При зрадному тиранові-почварі.
82] Між Кіпром та Майоркою ніде
83] Не здибувавсь Нептун з таким пороком,
84] Хоч вільно там пірат судно веде.
85] Цей зрадник, що одним лиш бачить оком
86] І править в землях, що їх мій сусід
87] Повік минав би якнайшвидшим кроком,
88] До себе звабить їх, мов для бесід,
89] Але вітрам фокарським необорим
90] Вже їм було б молитися не слід».
91] І я йому: «Щоб світом я просторим
92] Розніс про тебе звістку між людьми,
93] Скажи: хто це з таким печальним
зором?»
94] Тоді він щелепи розняв самі
95] Сусіду, що ішов сумний, в мовчанні,
96] І вигукнув: «А він тепер німий!
97] Це ж він згасив у Цезаря в вигнанні
98] Весь сумнів, бо кого, мовляв, жде трон,
99] Той гаятись не мусить у ваганні.
100] Ой як стогнав, коли його закон
101] Позбавив язика, як плакав з туги
102] Колись швидкий на мову Куріон!
103] Пліч-о-пліч рештки рук підносив
другий
104] У темряві, поміж калічних зграй,
105] З лицем, аж почорнілим од напруги,
106] Вигукуючи: «Моску ще згадай,
107] Який сказав: «Раз почали - скінчімо!»
108] І тим приніс біду в Тосканський
край».
109] А я додав: «А в дім твій - смерть, всім
зримо!»
110] Й, примноживши страждання, видав
виск
111] Та й знову з криками подався мимо.
112] А я, вдивившись в дивовижний тиск,
113] Таке побачив, що розповідати