Божественная Комедiя - 02

71] Мужів і дам - весь почет іменитий,
72] Я засмутився, жаль пройняв мене,
73] І я сказав: «Співцю, поговорити
74] Хотів би я із тінями двома,
75] Що вихор їх жене несамовитий».
76] І він: «Побачиш, як зрідіє тьма
77] Й вони наблизяться: ім'ям любові
78] Благай, і пара підлетить сама».
79] Коли до нас їх вир підніс раптовий,
80] Подав я голос: «Привиди журби,
81] Як Інший зволить, станьмо до
розмови».
82] Як в полум'ї жадоби голуби
83] У рідні гнізда між зелені крони
84] Летять на крилах спільної судьби, -
85] Вони удвох з оточення Дідони
86] Перенеслись у пітьмі коловій, -
87] І стали біля нас без заборони.
88] «О ти, що ходиш по землі живий
89] І надійшов сюди, у сморід чорний,
90] До нас, що світ забарвили в крові.
91] Якби нам другом цар був непоборний,
92] Вблагали б ласку ми тобі послать,
93] Щоб ти щасливим був у висі горній.
94] То слухай, споминай, що є згадать,
95] І поки буря десь там забарилась,
96] Ми будем слухати і розмовлять.
97] Жила я там же, де й на світ з'явилась,
98] Над морем тим, що в нього По втіка,
99] Котра супутниць тьмою збагатилась.
100] Кохання, що шляхетних обпіка,
101] Його зманило молодичим станом,
102] Який сточила тут печаль гірка.
103] Кохання, що кохать дає й коханим,
104] Мене взяло, вогнем наливши вщерть,
105] Що став моїм він, як ти бачиш, паном.
106] Кохання нас вело в злощасну смерть.
107] Каїна жде того, хто кров'ю вмився», -
108] І вже їх ворушила вітраверть.
109] Ці душі слухавши, я похилився
110] І в болісну заглибився печаль;
111] Поет спитав нарешті: «Чом спинився?»
112] І я на це почав: «О лютий жаль!
113] Ці ніжні мрії, ці солодкі чари
114] їх завели в таку скорботну даль!»
115] А там звернувся до цієї пари
116] Й почав: «Франческо, від твоїх
страждань
117] У серці чую болісні удари.
118] Але скажи: під час палких зітхань
119] Як вчило вас чаруюче кохання
120] Спізнати мить жагучих поривань?»
121] Й вона: «Немає більшого страждання,
122] Як згадувати любий щастя час
123] В біду; твій вождь здає в тім
справоздання.
124] Коли ж ти прагнеш знать, який у нас
125] Початок був коханню, збудься спраги,
-
126] Я плакать буду й мовить водночас.
127] Якось ми вдвох читали для розваги,
128] Як Ланчелота взяв кохання пал,
129] І самоти не брали до уваги.
130] І часто, мов під дією дзеркал,
131] Нам під очима лиця пік рум'янець.
132] Але нас подолав миттєвий шал:
133] Ми прочитали, як тремтів коханець,
134] Бо вперше в губи цілував самі, -
135] І цей от, мій незмінний
співвигнанець,
136] Мені вуста торкнув, з жаги німий, -
137] Твір і співця за Галеотто мавши,
138] Вже того дня більш не читали ми».
139] Так дух розповідав цей, споминавши,
140] А той ридав; і руки я простер
141] У даль за ними, від жалю вмиравши,
142] І впав, неначе той, хто нагло вмер.
ПІСНЯ ШОСТА
1] Вернулась тяма, що на час лишила,
2] Коли жалів я свояків отих,
3] Чия печаль так дуже засмутила,
4] Й нові я муки й мучених нових
5] Побачив всюди, де б не озирався,
6] Де б не лишав мій крок слідів своїх.
7] Я в третім колі: дощ не припинявся,
8] Холодний, вічний, проклятий, важкий;
9] Він по землі одноманітно слався.
10] Градини, іній, снігові грудки, ,
11] Мішаючись із мороком постійним,
12] Смердили під ногами ґрунт в'язкий.
13] І Цербер, звір із вищиром потрійним,
14] На три собачі пащі валував
15] На люд, поглинутий болотом гнійним.
16] Багряні очі, шерсть, масна від страв,
17] Грубезне пузо, лапи - кігті наче -
18] Він гриз, і дер, і дряпав, і кусав.
19] Промоклі тіні вили по-собачи,
20] Й чи той чи цей ховаючи з боків,
21] Крутились дзиґами, та без удачі.
22] Хробак здоровий, Цербер нас зустрів,
23] Роззявив пащі враз, ошкірив зуби
24] І весь од люті сильно затремтів.
25] І руку простягнув вожай мій любий,
26] Землі взяв жменю та як кидоне
27] В голодні пащі наїдок той грубий!
28] Мов пес, коли йому шматок заткне
29] Голодну пащу й зів, з брехання
спухлий,
30] Замовкне раптом, поки не ковтне, -
31] Так Цербер увірвав, одразу вщухлий,
32] Свій рев, який так голосно гуде,
33] Що душі тут усі були б поглухли.
34] Йдучи по тінях, по яких іде
35] Дощ нескінченно, ставили ми ноги
36] В порожняву у вигляді людей.
37] Вони підводитись не мали змоги,
38] І лиш один схопивсь аж підстрибнув,
39] Коли побачив нас серед дороги.
40] «О ти, хто сміло в Пекло це ступнув, -
41] Він проказав, - мабуть, мене впізнаєш,
42] Бо ти уже, коли я вибув, був».
43] І я йому: «Такий ти вигляд маєш
44] Унаслідок тривалого ярма,
45] Що вже навряд тепер тебе вгадаєш.
46] Повідай же - бо тут ти недарма, -
47] Який ти гріх вчинив, що кар за нього
48] Є сила важчих, гірших же нема?»
49] І він: «У місті, заздрому до всього,
50] Ти народився, - тож я твій земляк,
51] Бо й я родивсь там для життя масного.
52] Обжерливістю відзначавсь я так,
53] Що Чвакалом дражнили всі знайомі, -
54] А тут я мокну під дощем, бідак.
55] І довелося не мені самому
56] Однакових тут скуштувать силець
57] За гріх однаковий». Сказав по тому
58] Я: «Чвакало, так скрушно для сердець
59] Бринить твій жаль і викликає сльози;
60] Та, може, знаєш ти, який кінець
61] У нашім місті матимуть погрози,
62] І що веде співгромадян до чвар,
63] І де зростають праведності лози?»
64] І він мені: «Після тривалих свар
65] Рясна проллється кров лісовиками,
66] А партію противну жде удар.
67] На третій рік повернуться до брами
68] Вигнанці й переможницькі війська,
69] Й підлесник прийде нинішній з
військами.
70] Притисне здоланих п'ята важка
71] Тих, що надовго містом завладають,
72] А цим лишаться сльози і тоска.
73] Два праведники марно промовляють:
74] Жадоба, скупість, заздрість до єства -
75] Од іскор тих в людей серця палають».
76] Так закінчив печальні він слова,
77] І я йому: «Іще прошу, мені ти
78] Відкрий усе, що темрява хова.
79] Тегг'яйо, Фаріната знаменитий,
80] Ще Рустікуччі Якопо й ще хтось, -
81] От як Арріго й Моска іменитий, -
82] Скажи мені, де місце їм знайшлось?
83] Дізнатись хочу про судьбу найкращих -
84] Іти їм в Рай, чи в Пекло довелось?»
85] І він: «У норах ще чорніших, важчих
86] За гірший гріх каратись треба їм,
87] Побачиш їх внизу у муках тяжчих.
88] Як знову підеш світом ти живим,
89] Прошу, згадай мене хоч ненароком,
90] А більш я не скажу й не відповім».
91] І ще раз скошеним од болю оком
92] На мене глянув і під шум струмин
93] Згубився в натовпі сліпців широкім.
94] Вожай сказав: «Уже не встане він,
95] Аж поки на сурму громовокрилу
96] Не явиться нещадний властелин.
97] Усяк повернеться в свою могилу,
98] Одіне плоть колишнього буття
99] Й почує вироку незрушну силу».
100] Ми тихо йшли, немов між куп сміття,
101] Між тіней, кинутих під дощ похмурий,
102] І про грядуще мовили життя.
103] Сказав я: «Вчителю, чи їм тортури
104] Побільшить вирок правий судії,
105] Чи проясніє їхній вид понурий?»
106] І він: «Науки пригадай свої:
107] Відомо, що чим ближча досконалість
108] В душі, тим більші рай чи скорб її.
109] До риси досконалості й на малість
110] Не підійти їм після їхніх діл,
111] А все ще сподіваються на жалість».
112] Так в бесіді пішли ми третім з кіл,
113] Про зміст її не стану я казати,
114] І вийшли зрештою на дальший схил.
115] І тут зустрів нас Плутос, недруг
клятий.
ПІСНЯ СЬОМА
1] «Папе Сатан, папе Сатан алеппе!» -
2] Завів так Плутос голосом хрипким,
3] І мій мудрець, що знав усе в цім
склепі,
4] Мене розрадив: «Хоч би й надто злим
5] Був звір, а все ж не втрима на запорі
6] Від тебе переходу колом цим».
7] А далі товстогубій злій потворі
8] Промовив він: «Проклятий вовче, цить!
9] Бо задихнешся, як смертельно хворі.
10] Не без причин в безодню він стремить:
11] Так хочуть там, де військо Михаїла
12] Взялось пиху насильницьку зломить».
13] І як під бурю падають вітрила,
14] Коли зламалась щогла на кормі,
15] Так хижа твар звалилася безсила.
16] І далі ми пішли по цій тюрмі,
17] В четверте коло, до провалля ближче,
18] Де зло всесвітнє скублилось у тьмі.
19] О правосуддя Боже! Хто б міг вище
20] Накупчити страждань, ніж я уздрів!
21] І чом душа стає гріхам за грище!
22] Як хвиля, кинувши Харібди зів,
23] Біжить назад і інші б'є з розгону, -
24] Так люд не шкодував тут кулаків.
25] Я бачив люд з найбільшого загону,
26] Примушених з усіх боків штовхать
27] Грудьми й всім тілом кляту перепону.
28] Тут люто пхала одна одну рать
29] І вантажі носила з ревним криком:
30] «Чого їх кидати?», «Чого збирать?» -
31] Так рухались похмурим колом диким,
32] І кожен тяг у протилежний бік
33] З гучним тим самим безсоромним
кликом.
34] А, на серединний прийшовши стик,
35] Вертали знову битися жахливо,
36] І я, не в силі здержати язик,
37] Сказав: «Учителю, з'ясуй це диво:
38] Чи часом не тонзурники всі ті,
39] Із лисинками, що від нас наліво?»
40] І він: «В своєму першому житті
41] Усі вони були на розум косі
42] Й не знали міри в їжі і в питті,
43] Тож по-собачому хрипкоголосі,
44] Вертають, вивергаючи лайки,
45] Всередину із крайніх точок осі.
46] В тих, в кого на тонзуру маківки
47] Поголені - у пап, у кардиналів, -
48] Найбільш скарбів заховано в мішки».
49] І я: «В цій, вчителю, картині жалів
50] Я добре розпізнати мав би тих,
51] Кого порок іще недавно вжалив».
52] І він: «Ти марних не чекай утіх:
53] Гидке життя спотворює собою
54] До невпізнанності обличчя їх.
55] Вони на суд останній прийдуть з бою:
56] Той стисне кулаки й проклін пошле,
57] Цей голою заблиска головою.
58] Бо ті, хто зле збирав, хто тратив зле, -
59] Приречені на чвари проклятущі,
60] І всяке їм картання - замале.
61] Ти бачиш, сину, як скороминущі
62] Дари Фортуни чинять людям зло,
63] На бійки спонукаючи найдужчі.
64] Все злото, що під місяцем було
65] Чи є, душі хоча б одній-єдиній
66] Спокою ні на хвилю б не дало.
67] «Учителю, - спитав я, - благостині!
68] Яку Фортуну ти згадав мені,
69] І як із рук її все благо лине?»
70] Озвався він: «О витвори дурні!
71] Яке ж бо вас невідання вразило!
72] Думки тобі відкрию неясні.
73] Той, хто ширяє в світі мислю сміло,
74] Небесні сфери сотворив і їм
75] Дав рушіїв, щоб все навкруг світило.
76] Усюди світлом ширячись сяйним,
77] А серед людства діло це - наснага
78] Тій, хто владає таланом земним,
79] Щоб всі передавав минущі блага
80] Народ народові, сім'ї - сім'я,
81] Бо меншає в людей з літами спрага.
82] Той кориться, цей силою сія
83] За присудом тієї, що з ділами
84] Весь час таїться, як в траві змія.
85] І, високо літаючи над нами,
86] Вона провидить, судить і вершить
87] Нарівні з іншими всіма богами.
88] У ній ніщо на місці не стоїть
89] І зміни одна одну обганяють,
90] Нове-бо виникає кожну мить.
91] І от її усі лиш розпинають,
92] Замість палку складати дяку їй,
93] І заповзято й дружно проклинають.
94] Вона ж в незмінній радості благій
95] Співає з ангелами нам із далі
96] І крутить кулю в благості своїй.
97] Проте спустімось на ще більші жалі, -
98] Заходять вже зірки, які стреміли
вверх,
99] Коли я рушив; поспішімо ж далі.
100] Пройшли ми колом тим на самий верх,
101] Звідкіль стікав ручай, зникавши в
рові,
102] В якому промінець останній мерк
103] В воді, скоріше чорній, ніж багровій.
104] І ми зійшли в провалину саму,
105] Ідучи вслід похмурому струмкові.
106] Збігаючи в ненависну пітьму,
107] Спливала річка, наче під ворота,
108] Під те багно, що Стікс ім'я йому.
109] Я, придивившись, що то за сквернота,
110] Побачив тіней голих гурт тісний,
111] Занурений в драговину болота.
112] Не лиш руками билися вони,
113] А й головою, і грудьми, й ногами,
114] А хто й зубами гризся, навісний.
115] Мій добрий вчитель: «Сину, перед нами
116] Це душі тих, кого вразила лють,
117] А ще до того знай: під струминами
118] Багато душ у смороді гниють,
119] Окіл бентежать зойками гучними
120] Й колишуть, як ти бачиш, каламуть».
121] Стогнали в твані тонучі: «Були ми
122] У траурі на сонячній землі,
123] Нам душу сповивали чорні дими,
124] Й терзаємось у смороді, в гниллі».
125] Так виливали, кумкаючи, муку,
126] Інак не в силі висловить жалі.
127] Відмірявши значну дугу по луку,
128] Між річкою й болотом серед мли,
129] На тих дивившись, хто ковтав багнюку,
130] Високої ми вежі досягли.
ПІСНЯ ВОСЬМА
1] Я, далі ведучи, скажу, що, пішки
2] Ще вежі не діставшись, на вінці
3] Ми зори зупинили біля вишки,
4] Де вздріли два спахнулі промінці
5] Й на відповідь ще й третій розгорівся
6] У ледь очам приступній далі цій.
7] Й від мене в море всяких знань полився
8] Потік розпитувань: «Це хто? Кому
9] Той пломінь відповів? Як він
з'явився?»
10] І вождь: «Якби ти крізь імлу німу
11] Міг бачити, то б стрівсь очима з
жданим,
12] Невидним ще у випарів диму».
13] І як проноситься над стиглим ланом
14] Легка стріла з дзвінкої тятиви,
15] Так утлий човен, мовби ураганом,
16] Нестримно мчав на берег неживий,
17] А в ньому іздаля човняр жахливий
18] Кричав: «Нарешті, грішнику новий!»
19] «Ні, Флегію, ні, Флегію гнівливий, -
20] Сказав мій пан, - з тобою будем ми,
21] Лиш поки цей здолаєм бруд вадливий».
22] Як хто розчарувань зазнавши тьми,
23] Почне стогнати й голосить при цьому,
24] Так зойки Флегій видихнув сами.
25] Вождь опинився в човнику легкому,
26] Подавши знак мені іти за ним;
27] Вагу в човні лиш я складав вагому.
28] Ми посідали, і шляхом мутним
29] Побіг наш човен, глибший слід
лишивши,
30] Ніж поки був він із гребцем самим.
31] Ми рухались, по мертвій річці пливши,
32] Як перед мною встав хтось у багні
33] Й спитав: «Хто ти, що йдеш тут, не
доживши?»
34] І я: «Іду, бо вільно йти мені,
35] А ти хто? Ти збудив ніяк не жалі».
36] І він: «Я з тих, що плачуть тут сумні».
37] І я: «Бодай ти у плачу й печалі,
38] Проклятий образе, віками гнив!
39] Тебе впізнав я, хоч ти весь у калі».
40] Тоді він борт обіруч ухопив,
41] Та вчитель відіпхнув його, до діла
42] Сказавши: «Геть іди, до інших псів!»
43] А там притис мене тісніш до тіла
44] Й, цілуючи, сказав: «Блаженна та,
45] О гнівний душе, що тебе родила!
46] Живим владала ним пиха пуста,
47] Ніхто добром не згадує за нього,
48] А тінь його тримають болота.
49] А скільки ще царів та панства того,
50] Що тут залізуть свиньми у багно
51] І не залишать спогаду малого!»
52] І я: «Учителю, прошу одно:
53] Нехай човняр продовжить веслування,
54] Поки гордій не піде геть на дно!»
55] І він мені: «Єдина мить чекання!
56] Ще човен наш не стане на приплав,
57] Як буде здійснено твоє бажання».
58] І я побачив, як того обпав
59] Великий гурт, до люду не подібний,
60] І Богу вдячні я слова послав.
61] Усі горлали: «Ось Філіппо Срібний!»
62] А той, скажений флорентійця дух,
63] Рвав бік собі і в люті був несхибний.
64] На тому зник з очей і гамір вщух.
65] Та вчулося виття, по тьмі розлите,
66] І знову я напружив зір і слух.
67] Мій добрий вчитель мовив: «Слізьми
вмите
68] Це місто, де страждає люд без меж;
69] Воно, прокляте, має назву Діте!»
70] І я: «Учителю, мечетей, веж,
71] Будинків пломеніють ясні стекла,
72] Пойняте все загравами пожеж».
73] А він: «Огонь, де йде борня запекла,
74] Дає свій одсвіт у найдальший схов,
75] Це взнаєш, нижнього досягши Пекла».
76] Нарешті човен у рови зайшов,
77] Які оточували землю туги;
78] Був, як з заліза, мур навкруг будов.
79] Але ще довго човен креслив дуги,
80] Аж поки не гукнув човняр: «Тепер
81] Мерщій виходьте, це ваш берег
другий!»
82] Було при брамі кількасот химер,
83] Колись рясним дощем упалих з неба,
84] Вони гукали: «Хто з вас ще не вмер,
85] А йде нахабно й сміло до Ереба!»
86] Зробив їм знак мій вчитель видатний,
87] Що потай побалакати їм треба,
88] І, хижу вдачу стримавши, вони
89] Сказали: «Йди, цього ж лиши в пащеках
90] Страхів, як він не боягуз дурний,
91] То хай вертається стежок далеких
92] Собі шукати, ти ж лишайся тут,
93] Ти, що водив його по небезпеках».
94] Читачу, уяви, яких отрут
95] Я скуштував, страшну зачувши мову,
96] І захотів побачить рідний кут!
97] І я: «О вождю, подавав чудову
98] Мені ти допомогу раз із сім,
99] Видимі ж біди виникали знову!
100] Не кидай же мене під містом цим!
101] Коли мені йти глибше - річ не вільна,
102] То краще вже додому повернім!»
103] Та вождь, що путь була з ним досі
спільна:
104] «Не бійсь, не відберуть в нас
навмання
105] Доріг, які дала нам влада чільна.
106] Тут жди мене, і хай охороня
107] Тебе Надія; в цій імлі мертвотній
108] Тебе ніколи не залишу я».
109] Пішов мій добрий батько, я ж,
самотній,
110] Запав у нерішучість претяжку
111] Між «так» і «ні» в борні
безповоротній.
112] Ловив його я мову нешвидку,
113] Вони ж раптово, ніби ненароком,
114] Всі поспішили за стіну міську
115] Й замкнули браму перед самим оком
116] Учителя мого, і він один
117] До мене повернув повільним кроком.
118] Потупившись, ішов понурий він,
119] Весь час гадавши про відмову строгу:
120] «Хто не пустив мене до скорбних
стін?»
121] Сказав мені: «Я не досяг порогу,
122] Та не турбуйсь, здолаю їх війська,
123] Готові довгу витримать облогу.
124] Це не нова зухвалість їх така:
125] їх взнали верхні брами всемогучі,
126] Що й досі залишились без замка.
127] Вгорі ти прочитав слова мертвучі,
128] Але уже крізь місто те страшне
129] Йде без супутніх колами по кручі
130] Той, хто нам брами всюди відімкне».
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
1] Той колір, що я вкрився ним од страху,
2] Коли побачив, як верта вожай,
3] Відбивсь йому в лиці відтінком жаху.
4] Спинивсь поет, запавши у відчай,
5] І став вдивлятись марно, хоч і ревно,
6] Крізь непрозору млу в туманний край.
7] «Проте ми подолати мусим певно, -
8] Почав він, - а як ні... Підмога де?..
9] О, якби він з'явився тут напевно?..»
10] Я добре бачив, що у нього йде
11] Уривано за одним словом друге,
12] Зв'язку ж немає поміж них ніде.
13] І сповнився боязні я і туги,
14] Вбачаючи у мові тій сліди
15] Уявної душевної недуги.
16] «Чи сходив хто до щілини сюди,
17] Для цього перше кинувши кружало,
18] Де кара - безнадійність назавжди?» -
19] Так я спитав і мовив він: «Бувало,
20] Що хтось сюди проходив не без діл
21] Тим шляхом, що я ним пройшов чимало.
22] От і мене у цей послала діл
23] Зла Еріхто; її відьомська школа
24] Вертати вміла духів до їх тіл;
25] Коли моя душа лишилась гола,
26] Вона вдягла ізнов у плоть мене,
27] Щоб тінь вернуть з Іудиного кола.
28] Найнижче місце те найбільш сумне
29] Й найдальше від небес, що всім
керують.
30] Тож знаю шлях я, - хай твій ляк мине.
31] Ці болота, що всюди тут панують,
32] Смердять навколо міста злих жалів,
33] Де вороги загибель нам готують...»
34] Забув я, що він далі говорив,
35] Бо надто вражений я став страшилом,
36] Коли на вежі вогняній уздрів
37] Пекельних фурій, що звились над
схилом
38] Утрьох, жахливі, геть усі в крові,
39] Хизуючись своїм жіночим тілом.
40] Зелені гідри - шати їх живі,
41] Замість волосся ж в них клубки зміїні
42] Сичали в кожної на голові.
43] І він, служниць пізнавши господині
44] Над царством вічного плачу гірким:
45] «Поглянь, - сказав, - на лютих цих
еріній.
46] Це - Алекто із голосом гучним,
47] А поруч - Тісіфона, образ жаху,
48] Мегера ж - зліва». І скінчив на цім.
49] Ті ж груди дряпали собі, з розмаху
50] Руками били й так ревли з-за стін,
51] Що до поета я припав зі страху.
52] «Медуза де? Хай скам'яніє він, -
53] Вони горлали, дивлячись додолу, -
54] На ньому мста Тезеєвих провин!»
55] «Ти відверни й сховай лице під полу:
56] Побачивши страшний Горгони лик,
57] Забудеш путь по сонячному колу», -
58] Сказав і повернув мене убік
59] Учитель та притис іще й руками
60] Мої долоні до моїх повік.
61] О люди із здоровими думками!
62] Помисліть-но, яка наука вам
63] Під цими дивовижними рядками!
64] Тим часом ріс у напрямі до брам
65] Разючий гуркіт у бурхливій хвилі,
66] Надаючи стрясання берегам.
67] Так вихори шаліють знавіснілі,
68] Коли повітря б'ють дві течії,
69] У прямуванні різні, рівні в силі, -
70] Гілля ламають, гатять ручаї,
71] Нестримно мчать, женуть людей,
худобу,
72] Не розбиравши, де стада чиї.
73] І вождь, звільнивши зір мені: «Ти
спробуй
74] Звернути ока нерв спочилий свій
75] На древню піну й пари люту злобу».
76] Мов жаби, як зачують раптом змій,
77] Закумкають, аж затуляєш уші,
78] І всі під воду кинуться мерщій, -
79] Так, бачив я, численні грішні душі
80] Від Одного тікали в твань грузьку,
81] А Той ступав по Стіксу, як по суші.
82] А щоб запону одслонять важку,
83] В задусі зводилась його лівиця,
84] Мов піднімала річ якусь тяжку.
85] Я взнав посла небес, що мав явиться,
86] Звернувсь до вчителя, і він мовчком
87] Дав знак мені в шанобі поклониться.
88] Ах, як гнівився цей борець із злом,
89] Що ображало в ньому досконалість!
90] Він браму розчинив тонким жезлом.
91] «О вивержена з неба клята малість! -
92] Гукнув він, ставши на жахний поріг, -
93] Звідкіль така обурлива зухвалість?
94] Чом опиратись тим, хто переміг?
95] Скорітесь волі, що в мету влучає
96] І збільшує для вас тягар вериг?
97] Ви знаєте, чим доля відомщає?
98] У Цербера у вашого з оков
99] Намулені місця всяк добачає!»
100] Нечистим шляхом він назад пішов,
101] На нас не кинувши свій погляд милий,
102] Мов той, хто, ринувши у мислей схов,
103] Не бачив тих, що поруч з ним ходили.
104] Дало нам сил це сяйво серед мли,
105] Й відважно ми поріг переступили.
106] Без опору до міста ми зайшли,
107] І палко я бажав про тих дізнатись,
108] Що у фортеці замкнені були.
109] Зайшовши, став я миттю оглядатись
110] І вмить побачив діл скорботи й зла,
111] Де мало все од лементу здригатись.
112] Як в Арлі, де ріка тече мала,
113] Як в Полі над Карнаро, де в затоці
114] Італія замок собі знайшла,
115] Гробниці горбляться на кожнім кроці,
-
116] Тут ними всіяно весь ґрунт пустий;
117] Та гірш було, що з усієї моці
118] Між ними звився полумінь густий.
119] Жара пашіла скрізь така велика,
120] Якої й звиклим не перенести.
121] На трунах зсунуті були всі віка,
122] Й зітхання чулися з-під них жаскі,
123] Мов із грудей розтятих чоловіка.
124] І я: «Учителю, це хто такі,
125] Що, змушені до скорбної постави,
126] Лиш зойки дикі видавать важкі?»
127] І він: «Це лжеучень усяких глави
128] З їх послідовниками. Тут, в огні,
129] Злічити їх не вистачить уяви.
130] Із схожим схоже тут в одній труні
131] У полум'ї, то більш, то менш
похмурім».
132] Він шлях праворуч показав мені,
133] І ми пішли між полем мук і муром.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
1] І от іде стежиною вузькою
2] Між мурами товстими й полем мук
3] Учитель мій, і я за ним ступою.
4] «О вишній уме, що до гірших лук
5] Ведеш мене, - почав я, - як владика,
6] Ти спрагу вдовольни із власних рук!
7] Чи можна тих, чия вина велика,
8] Побачити? Нехай би підвелись -
9] Немає ж варти, і розкриті віка».
10] І він: «...Вони закриються колись,
11] Як з Йосафату вернуть опочилим
12] Тіла, в які свого часу вляглись.
13] Це кладовище віддане могилам
14] Для Епікура та його рідні,
15] Які вбивають душу з вмерлим тілом,
16] Але небавом при одній труні
17] Задовольниться й це твоє жадання
18] І друге, що ховаєш в таїні».
19] І я: «Мій добрий вождю, запитання
20] Я пильно бережу в душі своїй,
21] Щоб виконать твої заповідання».
22] «О ти, що йдеш по місту цім живий
23] Уродженцю Тоскани, будь же ґречний,
24] Прошу тебе, зі мною мить постій.
25] Твоя вимова - доказ безперечний,
26] Що ти із благородної землі,
27] Якій я, може, був занебезпечний».
28] Так гримнув голос у гробничій млі, .
29] І з страхом до вождя я пригорнувся,
30] Немов до нені злякані малі.
31] А вождь мені: «Чого це ти вжахнувся?
32] Ти бачиш Фарінату, що піднявсь
33] По крижі в домовині й не схитнувся».
34] І пильно в нього зором я втуплявсь,
35] А він, чоло здіймаючи та груди,
36] Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.
37] Вожай до нього між могильні груди
38] Штовхнув мене, уміло ведучи,
39] Й сказав: «Хай мова в тебе ясна буде».
40] Коли ж наблизився я, ідучи,
41] На мене скоса він поглянув знизу
42] Та й попитав зневажливо: «Ти чий?»
43] І я, щоб догодить його капризу,
44] Нічого не втаївши, все повів,
45] І він неначе в млу вгорнувся сизу.
46] А далі вимовив: «Твоїх дідів
47] Вважав я з партією ворогами
48] І двічі на вигнання засудив».
49] «Та привела до рідної їх брами, -
50] Я відказав, - і перша, й друга путь, -
51] Цього ж зробить не вміли ваші з вами».
52] І тут, в труні, приховуючи лють,
53] Звелась ще друга голова по шию -
54] Навколішки підвівся дух, мабуть.
55] Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію
56] Побачить поруч мене ще когось,
57] Але, даремну втративши надію,
58] В сльозах сказав: «Коли уму вдалось
59] Тебе звести у цю сліпу в'язницю,
60] Де син мій? Не з тобою він чогось».
61] І я: «Не сам іду крізь цю темницю: