Божественная Комедiя - 23

135] Очей не зводить і співа «Осанну».
136] Навпроти ж Превеликого Отця
137] Сидить Лючія, що в тяжкі години
138] Була в лісу тобі за посланця.
139] Але збігають сну твого хвилини,
140] Й скінчу на тім. Щоб вийшов добрий
шов,
141] Швець кроїть так, щоб стало
шкуратини.
142] Спрямуймо зір очей на Пралюбов,
143] Щоб, мавши змогу ближче придивитись,
144] Ти скільки змоги в блиск її зайшов.
145] Та щоб тобі не ззаду опинитись
146] І щоб не марно крилами махать,
147] Повинні ми про ласку помолитись.
148] Молитись тій, хто дасть нам
благодать.
149] За мною йди з любов'ю, без вагання,
150] Щоб од молитви серцем не відстать».
151] І він почав таке святе благання.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] «О Приснодіво, доню свого Сина,
2] Сумирне й найвеличніше з сердець,
3] Надіє вічного добра єдина!
4] Подарувала людству ти вінець
5] Облагородження, і стати твором
6] Сам навіть не погребував Творець.
7] В тобі спахнула світовим простором
8] Любов, і на чолі її горить
9] Правічна квітка перед мирним зором.
10] Вгорі тут - ласки полуденна мить,
11] Внизу ж, хоч де б ти смертних не поїла,
12] Із тебе сподівання струменить.
13] Така, владарко, в тебе міць і сила,
14] Що спроба полетіти, летячи
15] Без тебе, буде, певна річ, безкрила.
16] Твоїм щедротам вдячні прохачі,
17] Та не вони самі, бо досконалість
18] Всім благодіє, просьби не ждучи.
19] В тобі - вся добрість, у тобі - вся
жалість,
20] В тобі - вся лагідність, в тобі - для
душ
21] Людських злилось все милосердя в
сталість.
22] З невтоленою спрагою цей муж,
23] Який дорогою зо дна земного
24] У душах бачив лють, щедроту, суш,
25] Тебе благає зглянутись на нього
26] Й дозволити на верх піти йому,
27] До джерела палання осяйного.
28] І я, щоб знять з очей своїх пітьму,
29] Не піднімав молитви ще такої,
30] Але тепер за нього підніму.
31] Розвій же хмари смертності важкої
32] З його путі, нехай він із перлин
33] Бере блаженство в щасті й супокої!
34] Іще прошу, царице верховин,
35] Хай помислами чистими палає
36] Й по тому, як усе побачить він!
37] Твій пал пориви хай людські здолає!
38] Глянь, Беатріче з сонмом Душ святих,
39] Піднісши руки, теж про це благає».
40] Тут зір очей, для Бога дорогих,
41] Звернувся на промовця, й їх горіння
42] Явило радість від прохань таких.
43] Вони звелись у вічне пломеніння,
44] Що, проти недоречних сподівань,
45] Його ніяке не сягне створіння.
46] Я, до кінця усіх своїх бажань
47] Усю дорогу ревно проходивши,
48] Покінчив у собі з вогнем жадань.
49] Бернар мені всміхнувся, знак
зробивши,
50] Щоб я угору глянув; я ж підняв
51] Уже лице, його упередивши.
52] Вістря очей одвертих устромляв
53] Все більше й більше я у промінь самий,
54] Який у правді свій початок мав.
55] Мій зір бере тут гору над словами,
56] Бо не відтворять бачене вони,
57] Воно ж на пам'ять тисне тягарями.
58] Неначе той, хто часто бачить сни,
59] І довго з них один його хвилює,
60] І тільки він один йому ясний, -
61] Такий і я: хоч обмаль вже вогню є
62] В моїй примарі й жевріє вона,
63] А в серці насолода аж вирує.
64] Так точить сніг яскравість весняна,
65] Так листя в вихорі легке знялося,
66] І сплутались Сівілли письмена.
67] О вишнє світло, що у вись звелося
68] Над смертну думку, розумові кинь
69] Моєму трохи з баченого досі
70] І дай моїм словам таку глибінь,
71] Щоб слави присок, ледве нині видний,
72] Знесла аж до найдальших поколінь!
73] Оживши в пам'яті, як відсвіт бідний,
74] І продзвенівши в цих моїх рядках,
75] До них долине пломінь твій побідний!
76] Згадавши рани на своїх очах
77] Від сяєва, вважав я, що, осліпши,
78] Не бачив би нічого по боках.
79] Пригадую, що я, немов прилипши,
80] Дививсь туди, аж поки Вічна Міць
81] Не піднесла мене у світ ще ліпший.
82] О щедрий даре вишніх таємниць,
83] Дай утопити зір в яскравім світі,
84] Який не зна ні меж, ані границь!
85] Я бачив, що у цій глибіні скритій
86] Любов, як в палітурці, добира
87] Розкидане, мов сторінки розбиті.
88] Суть, випадковість, суміш зла й добра
89] Роїлись на межі мого вмлівання...
90] І мову ніби сутінок стира.
91] Я, мабуть, вузол бачив їх зливання,
92] Бо, не скінчивши слова ще свого,
93] Відчув я величезне раювання.
94] Забулася ця мить життя мого,
95] Мов двадцять п'ять віків, як замір
смілий
96] Нептуна здивував веслом Арго.
97] Тож розум мій глядів заціпенілий,
98] Піднесений, уважливий, меткий,
99] Здивований і з дива спломенілий.
100] За ясним\"сяйвом пломінь цей такий,
101] Що в нього йде все на землі постале,
102] І іншого не вміщують думки.
103] До нього пожадання волі стале, -
104] Все - в ньому благо, поза ним стає
105] Потворним все, що в ньому досконале.
106] Хоч вбоге усвідомлення моє,
107] Проти моєї мови здався б пишним
108] Дитинки крик, яка із груді п'є.
109] І не тому, що він із чимось лишнім
110] В живому світлі цьому не вміщавсь, -
111] Увесь однаковий він із колишнім;
112] І несказанно зір в мені зміцнявсь,
113] І мерхнув образ зовнішній ясною
114] Глибінню, бо я сам в собі мінявсь.
115] В глибокій ясноті переді мною
116] Явилися із світла троє кіл
117] Трьох кольорів з об'ємністю одною.
118] Одне - відбиток другого всіх сил,
119] Немов Іріда близ Іріди стала,
120] А третє йде вогнем з обох світил.
121] Який ти куций одяг надівала,
122] Безсила мисле, проти ж тебе річ
123] Іще куцішою себе являла.
124] О вічний блиску, що шляхом сторіч,
125] Самоосяжний, самоосягаєш
126] Й, осягнутий, собі зориш устріч!
127] На колі, що відбитий в ньому сяєш, -
128] Коли його я зором перебіг, -
129] Бо ти навколо сяйвом осяваєш,
130] Де завертав унутрішній поріг,
131] Мені немовби з нас малюнок здався,
132] І наче барви власні він зберіг.
133] Мов геометр, який старанно брався
134] За вимір площ і ліній колових,
135] Але, засад не маючи, стерявся, -
136] Такий став я при дивинах нових:
137] Хотів уздріть, як образ той у колі
138] Розміщено, як скріплюється їх.
139] Були ж у мене крила надто кволі;
140] Але яскравість сяйва тут прийшла,
141] І міць зростала розуму і волі.
142] Уяву сила зрадила була,
143] Та, мов колеса, ясні і веселі,
144] Жадобу й волю долі повела
145] Любов, що водить сонце й зорні стелі.
КОМЕНТАРІ
ПЕКЛО
ПІСНЯ ПЕРША(1) Ліс. - Пагорб. - Три звірі. -
Віргілій
(1) Скорочення: Ен. - Віргілій, «Енеїда».
Метам. - Овідій, «Метаморфози». П. -
«Пекло». Ч. - «Чистилище». Р. - «Рай».
Римськими цифрами позначається пісня,
арабськими - рядок.
1-136. Як визнав сам автор у відомому
листі до молодого друга й покровителя,
веронського володаря Кангранде делла
Скала, надісланому з Равенни десь, на
думку дослідників, 1317 p., під час праці
над «Раєм», - Данте писав свою поему з
тим, щоб її можна було тлумачити з
чотирьох поглядів. Перший аспект -
буквальний, коли текст розуміється
таким, яким він написаний. Другий
аспект - алегоричний, коли під текст
слід підставляти події зовнішнього
світу. Аспект моральний передбачає
опис переживань і пристрастей людської
душі. Четвертий аспект - «анагогічний»
(у перекладі з старогрецької: «Такий, що
підносить угору»), тобто містичний, у
нашу епоху майже суцільного
раціоналізму та безвірництва не
цікавий, хоч свого часу він накликав на
автора лють поборників ортодоксальної
церкви, які вважали цей аспект
придатним лише для святих книг.
Пояснімо сказане на прикладі цієї
пісні, вступної до всього твору. Перше
тлумачення - буквальне: автор заблукав
у темному лісі, де шлях йому заступили
страшні звірі, але на порятунок
з'явився його улюблений великий
римський поет Віргілій, який обіцяє
йому показати правильну дорогу. Друге
тлумачення, алегоричне: автор
розгубився серед партійних чвар у
Флоренції, які винесли його на верх
політичного життя, а незабаром
примусять тікати з рідного міста. Шлях
йому перепиняють лютий і підлий, хоч
дрібний, леопард - політичні
супротивники: жорстокий лев - король
Франції, і, нарешті, зажерлива худа
вовчиця - римське папство. На порятунок
приходить оспівувач слави Римської
імперії, проголошувач єдиної
всесвітньої держави. У третьому
тлумаченні, моральному, дія
відбувається у людській душі,
звідусіль оточеній гріхами й поганими
пристрастями, яким протистоїть ідеал
громадянських чеснот.
1. На півшляху свого земного світу... -
Тривалість людського існування за
часів Данте, як і тепер, вимірювалась
сімдесятьма роками; отже, півшляху - 35
років, тобто це було в 1300 році, бо поет
народився в другій половині травня 1265
року. Саме 1300 року він поринув у
політичну боротьбу, що весь час
точилась у Флоренції. Він був обраний
одним з десятьох пріорів, які стояли на
чолі уряду. На цій посаді поет виявив
неабиякі дипломатичні здібності,
беручи керівну участь у по
сольствах Флорентійської республіки
до сусідніх правителів, між іншим до
папи Боніфація VIII.
2. Похмурий ліс густий... - У другому
«алегоричному» тлумаченні під цим
лісом можна розуміти папський Рим,
повний показної пишноти і весь
злочинницький, куди Данте, у складі
флорентійського посольства до
Боніфація VIII, приїхав якраз
напередодні великодніх свят 1300 року.
8. За благо те... - за зустріч з Віргілієм.
13. Я опинивсь під пагорба стіною... - Над
лісом гріхів і помилок височить
рятівний пагорб доброчесності, осяяний
сходячим сонцем істини.
31-60. Вийти на пагорб спасіння поетові
перешкоджають три звірі: леопард - у
третьому тлумаченні - любострастя, лев -
гордість і вовчиця - корисливість.
62. Явився хтось... - Віргілій (70-19 pp. до н.
є.), видатний римський поет, автор
героїчної епопеї «Ене'ща» та поем з
сільського життя «Буколіки» та
«Георгіки». У середні віки він мав
легендарну славу мудреця, чародія і
передвісника християнства, зокрема
догмату про народження Христа від
незайманої діви (до речі, по-латині
«діва» - «virgo». Чи не звідси походить
середньовічна форма написання імені
славетного поета «Віргілій» замість
античного «Вергілій»?).
69. Мантуя. - Віргілій народився в
Мантуанській області, в містечку Андес,
нині П'єтола.
70. Во время Юлія... - За життя Юлія Цезаря,
державного діяча Риму (100-44 pp. до н. є.).
74. Син Анхізів - Еней, герой Віргілієвої
«Енеїди», зять і союзник троянського
царя Пріама. За поемою, коли впала Троя,
він відплив в Італію і тут заснував
місто Рим, майбутню столицю
всесвітньої держави.
91. Хай буде інший шлях тобі прикметний...
- Перед тим, як подолати вовчицю і іійти
на пагорб спасіння, Данте мусить пройти
три царства мертвих.
101. Надія на Хорта є... - Хорт - майбутній
рятівник Італії від зажерливого
папства; виразний натяк на Кангранде
делла Скала (сапе - італійською мовою -
«пес», «собака»), при дворі якого жив
тоді вигнанець Данте і в особі якого
він хотів бачити цього рятівника.
105. Між Фельтро й Фельтро... - між містом
Фельтро в Тревізанській області і
замком Монтефельтро в Романьї, тобто у
веронських володіннях Кангранде.
107-108. Італійці, персонажі Віргілієвої
«Енеїди», які полягли в бою з ворогом:
Камілла, що очолювала вольськів, вождь
рутулів Турн,троянські юнаки Ніс та
Евріал.
114. Місця, які я взнав уже давно, - тобто
пекло, яке Віргілій уже описав у VI книзі
«Енеїди».
117. Повторну смерть на себе накликають. -
Грішники в пеклі, що вже померли
тілесною смертю, хотіли б померти й
душею, щоб скінчились їхні муки.
118. Побачиш тих... - тобто душі Чистилища.
122. Душі, достойнішій за мене... - тобто
Беатріче, що супроводжуватиме Данте по
Раю до його останньої сфери.
134. Хай браму бачу я з Петром святим... -
брама Чистилища, що її охороняє ангел,
намісник апостола Петра.
ПІСНЯ ДРУГА
Сумніви Данте. - Відповідь Віргілія
13. Батько Сільвіїв - Еней, що, як
розповідається в VI книзі «Енеїди», за
життя сходив у царство тіней, де бачив
свого батька Анхіза.
27. Стола - одяг служителів католицької
церкви.
28. Сосуд обрання - тобто апостол Павло,
що, як розповідає легенда, нібито
відвідав Рай і Пекло. У Пеклі він
побачив, яких кар зазнають грішники.
52. Був з тими я, хто між добром і злом... -
тобто у переддвер'ї Пекла. Там Данте
помістив тіні великих мужів древності,
чий гріх полягав у тому, що вони не
знали християнського Бога, бо жили
перед народженням Христа.
70. Беатріче - Данте покохав її з
дитинства, і, коли вона в двадцять п'ять
років померла (в 1290 p.), у своєму «Новому
житті» дав обіцянку «сказати про неї
те, чого ніколи ще не говорилося ні про
одну жінку». Це була перша і єдина любов
Данте. Уособлення найвищого розуму.
71. З місць, куди вернутись хочу... - з Раю.
94. Благородна є жона... - Богородиця,
символ небесного милосердя.
97. Лючія - сіракузька мучениця,
християнська свята, символ освітлюючої
благодаті (лат. lux - світло).
101. Рахіль - жінка біблійного патріарха
Іакова, символ споглядальності.
ПІСНЯ ТРЕТЯ Брама Пекла. - Нікчемні. -
Ахерон. - Човен Харона
1-9. Напис на брамі Пекла. - За
християнською міфологією, Пекло
створено триєдиним божеством: Богом
Отцем («Могуття, що все родить»), Богом
Сином («Найвища Мудрість») і Богом
Духом Святим («Пер-шолюбов»), щоб
служити місцем тортур для Люцифера
(Діте, Вельзевула).
Данте змальовує Пекло, як підземну
воронкоподібну прірву, яка, звужуючись,
сягає центру землі, її схили мають
концентричні уступи, «кола» пекла.
36. Жили собі без гани, без хвали. - Данте
сюди вміщує тих, що були байдужі до
політичної боротьби, люди
слабохарактерні й малодушні, їм
закриті висоти Раю і глибини Пекла.
38-39. / не вороги й не слуги Божі... -
Ангели, які під час бунту Люцифера не
стали його прибічниками, але й не
виступили на захист Бога.
59-60. Побачив я того... - Папу Целестіна V,
який у 1294 р. був обраний у віці 79 років, а
через п'ять місяців кардинал Бенедетто
Кае-тані примусив його зректися сану і
сам сів на його місце під іменем
Боніфація VIII. Через півтора року
Целестін помер в ув'язненні. Боні-фацій
VIII був головним винуватцем вигнання
Данте.
78. На Ахероновій косі журній. - Ріки
античного Пекла протікають також і в
Дантовому Пеклі. По суті це один потік,
утворений слізьми крітського Старця,
що проникають в надра землі (див. П. XIV,
94-142). Спочатку потік з'являється як
Ахерон (грецьке: ріка скорботи) і
обмиває перше коло. Потім, стікаючи
вниз, утворює болото Стіксу (грецьк.:
ненависний), інакше Стігійське болото,
в якому караються гнівні (II. VII, 100-108) і
яке оточує мури міста Діте, що стоять
навколо прірви нижнього Пекла (П. VIII,
67-75). Ще нижче стає Флегетоном (грецьк.:
пекучий), кільцеподібною рікою
киплячої крові, в яку занурені
насильники проти ближнього (П. XII, 46-54).
Потім у вигляді кривавого струмка, який
ще називається Флегетоном (П. XIV, 132, і
прим.), перетинає ліс самогубців і
пустелю, де падав вогняний дощ (П. XIV, 76-90;
XV, 1-12). Звідси шумливим водоспадом рине
вглиб (П. XVI, 1-3; 94-105), і в центрі землі
перетворюється на крижане озеро Коціт
(грецьк.: плач) (П. XIV, 119; XXXI, 123; XXXII, 22-30; XXXIV,
52).
83. Почварний дід... - Харон, перевізник
душ античного Пекла. В Дантовому Пеклі
він перетворився на злого духа.
93. Моє судно важке тобі для плавань. -
Харон, знаючи, що Данте не засуджений на
пекельні муки і йому личить бути в тому
легкому човні, в якому ангел перевозить
душі до підніжжя Чистилища.
128-129. І що в Харона грізний був привіт... -
Харон суворо зустрів Данте, вбачаючи в
ньому «добру душу», призначену на
спасіння.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА Коло перше (Лімб). -
Нехрещені немовлята і доброчесні
нехристияни
1. Мій раптом перервався сон глибокий... -
У мить пробудження Данте опиняється
вже по той бік Ахерону.
24. Уперше коло, що круг прірви йде. - Це
Лімб (лат. Limbus- кайма) католицького
Пекла, де за церковним ученням
перебували душі стародавніх
праведників і куди потрапляють душі
немовлят, які померли не-хрещеними.
Сюди ж Данте вміщує душі всіх
доброчесних нехристиян. Тут же
перебуває і сам Віргілій.
52-54. Бувши тут ще новаком... - Віргілій,
який помер у 19 р. до н. є., вступив у Лімб
приблизно за півстоліття до того дня,
коли, за християнською легендою,
Властитель (тобто Христос, ім'я якого з
поваги Данте не називав в Пеклі), між
своєю смертю і воскресінням,- зійшов у
Пекло і вивів звідти старозавітних
святих у Рай, який до того чайу був
закритий.
55. Всіх прародитель - Адам.
60. Рахіль, дорожча над усе майно... - тому
дорога, що, за Біблією, Іаков прослужив
батькові Рахілі чотирнадцять років,
щоб той віддав йому за жінку.
86-90. Он глянь... - Віргілія, який
повертається в Лімб, вітають чотири
стародавніх поети, що їх Данте виділяв
як найвидатніших: грек Гомер,якого
Данте визнавав «усім поетам паном», і
римляни: Горацій (65-8 pp. до н. є.), Овідій (43
р. до н. є. - 17 р. н. є.) і Лукан (39-65 pp. н. є.).
Овідієві «Метаморфози» і Луканова
«Фарсалія» були авторові
«Божественної комедії» неабиякими
джерелами.
121-144. Перед очима Данте постають
знамениті персонажі стародавньої
історії та епічних поем: Електра, дочка
Атланта, кохана Зевса, мати Дардана,
засновника Трої; Гектор, син Пріама і
Гекуби, троянський герой, і Еней (П. І, 74;
11, 13); Пентесілея, цариця амазонок,
союзниця Трої, вбита Ахіллом. Поряд з
ними - прославлені римляни: Гай Юлій
Цезар, полководець і державний діяч,
який заклав основи єдиновладдя (100-44 pp.
до н. є.); рід його, за легендарною
генеалогією, бере свій початок від Іула
(Асканія), сина Енея від Креуси; Камілла,
войов-ниця з «Енеїди» (П. І, 107); Лавінія,
дружина Енея, і її батько, цар Лацію
Латін, герої «Енеїди»; Люцій Юній Брут,
перший римський консул (разом з Люцієм
Тарквінієм Коллатіном, 509 р. до н. є.),
який скинув останнього з римських
царів, Тарквінія Гордого; дочка Цезаря
Юлія, дружина Помпея; дружина
Коллатіна, Лукреція, яку збезчестив
царський син Секст Тарквіній і яка
покінчила з собою, що призвело до
повалення царської влади в Римі;
Корнелія, дочка Сціпіона
Африканського, мати Тіберія і Гая
Гракхів, народних трибунів II ст. до н. є.;
Марція, дружина Катона Молодшого,
останнього захисника
республіканського Риму. Осторонь їх -
мусульманин Саладін, султан Єгипту і
Сирії (1137-1193), прославлений і на
християнському Заході своїм душевним
благородством. Окремим колом сидять
мудреці і поети: «Учитель всіх, хто
знає» - Арістотель (384-322 pp. до н. є.), якого
шанували в середні віки, як найбільшого
з учених; Сократ (469-399 pp. до н. є.); Платон
(427- 347 pp. до н. є.); Демокріт (бл. 460- 370 pp. до
н. є.), який вважав, що світ виник
внаслідок випадкового з'єднання
атомів; філософи VI-IV ст. до н. є. - Діоген,
Фалес, Анаксагор, Зенон, Емпедокл,
Геракліт; Діоскорід (1 ст. до н. є.) -
лікар, який писав про цілющі
властивості рослин; Люцій Анней Сенека
(н. між 6-3 pp. до н. є. - 65 р. н. є.), римський
філософ; міфічні поети Греції - Орфей,
що своїм співом чарував звірів і
каміння, і Лін; Марк Туллій Ціцерон (106-43
pp. до н. є.) - римський оратор і філософ;
геометр Евклід (III ст. до н. є.); астроном
і географ Птолемей (II ст. н. є.), чиєї
системи світу дотримувався і Данте;
грецькі лікарі Гіппократ (бл. 460-377 pp. до
н. є.) і Гален (131-бл. 211 pp. н. є.); східний
філософ і лікар Авіценна (Ібн-Сіна) (бл.
980-1037);Аверроес (Ібн-Рошд) (1126-1198),
арабський філософ, відомий тлумач
Арістотеля.
ПІСНЯ П'ЯТА
Коло друге. - Мінос. - Порушники шлюбної
вірності. - Франческа да Ріміні
4. Мінос - обернутий у Дантовому Пеклі на
біса - верховного суддю, який витками
хвоста визначає міру покарання
грішникам, міфічний справедливий цар о.
Кріт.
58. Семіраміда - легендарна ассирійська
цариця, вдова царя Ніна. Видала закон,
що дозволяв шлюб між близькими
родичами. Історичним прототипом її
була ассирійська цариця Шаммурамат (IX
ст. до н. є.).
61. Кохання жертва нещаслива... -
карфагенська цариця Дідона, вдова
Сіхея, яка покінчила самогубством, коли
її залишив^Еней.
63. Клеопатра - єгипетська цариця, кохана
Юлія Цезаря, а потім Марка Антонія (69-30
pp. до н. є.). Взята в полон Октавіаном,
покінчила з собою, давши вкусити себе
отруйній змії.
64. Єлена - за міфом, дочка Зевса і Леди,
дружина спартанського царя Менелая,
викрадена троянським царевичем
Парісом, що призвело до Троянської
війни.
65. Ахілл - славетний грецький герой
Троянської війни. За однією з легенд,
він загинув через любов до Поліксени,
Пріамової дочки.
67. Паріс - див. прим. 64. Він був
смертельно поранений ще до падіння
Трої.
Трістан - герой середньовічного роману
(XII ст.). Він полюбив Ізоль-ду, дружину
корнуельського короля Марка, втік з
нею, і під час втечі обоє трагічно
загинули.
73. І я сказав... - Мова йде про тіні
Франчески да Ріміні й Паоло Малатести,
нерозлучні навіть у пеклі.
Франческа, дочка Гвідо да Полента,
синьйора Равенни (П. XXVII, 40-42), була
близько 1275 р. видана заміж за
некрасивого і кривого Джанчотто
Малатесту, батько якого був вождем
рімінійських гвельфів. Коли Джанчотто
дізнався, що вона полюбила його
молодшого брата Паоло, то убив обох. Це
сталося 1285 р.
Останній свій притулок вигнанець Данте
знайшов у племінника Франчески, Гвідо
Новелло да Полента, синьйора Равенни.
Припускають, що молодий Данте міг
бачити Паоло, коли той у Флоренції
командував загоном.
103. Кохання, що кохать дає й коханим... -
Прославлений рядок, що в віртуозно
відточеній афористичності стверджує
думку про можливість і навіть
бажаність взаємного почуття; вираз
«дає» можна було б замінити точнішим
відтворенням оригіналу «не забороняє»,
«не перешкоджає».
107. Каїна - перша частина дев'ятого кола
Пекла, де караються ті, хто вбив або
зрадив своїх рідних. Назва за ім'ям
першого братовбивця Каїна.
128. Ланчелот - герой французького роману
XII ст. про рицаря Круглого Стола і про
любов його до королеви Джіневри
(Женьєври), дружини короля Артура. Роман
цей був і в італійському перекладі.
137. Галеотто - рицар, який сприяв
зближенню Ланчелота з Джінев-рою. Він
умовив прекрасну королеву поцілувати
соромливого героя.
ПІСНЯ ШОСТА Коло третє. - Цербер. -
Черевоугодники. - Чвакало
2. Свояків - тобто Франчески з Паоло,
братом її чоловіка.
13. Цербер - у грецькій міфології -
триголовий пес, що охороняє вхід до
Аїду. У Данте це - триголова потвора,
біс, з рисами пса і людини (борода, руки),
який терзає черевоугодників.
49. У місті, заздрому до всього... - у
Флоренції, рідному місті Данте.
53. Чвакало - це прізвисько у Флоренції
другої половини XIII ст. дано веселому
дотепникові Джакомо за його
обжерливість.
64-75. / він мені... - Чвакало говорив про те,
що саме чекає Флоренцію, в якій на той
час точилася жорстока політична
боротьба між «чорними» гвельфами
(прибічниками римської курії),
очолюваними знатним родом Донаті, і
«білими» гвельфами, з родом Черкі на
чолі (які відстоювали незалежність
Флоренції проти зазіхань папи
Боніфація VIII). Тривалі свари скінчаться
1300 р. кривавою перемогою лісовиків (так
звалися «білі», бо Черкі були вихідці з
села), а багатьох «чорних» спіткає
вигнання (влітку 1301 року). Та на третій
рік (тобто 1302 р.)«вигнанці... повернуться
до брами», а їх політичні вороги
надовго залишать рідне місто.
73. Два праведники марно промовляють... -
Немає ніяких даних, щоб встановити, чи
мав тут Данте на увазі певних осіб.
Може, він просто хотів сказати, що у
Флоренції не знайдеться навіть трьох,
праведників, які, за біблійним виразом,
що став приказкою, самі врятувалися б
від Божого гніву.
79-87. Данте питає про долю деяких
славетних флорентійців, гвельфів і
гібелінів. Тег яйо Альдобранді дельї
Адімарі і Якопо Рустікуччі будуть у
сьомому колі Пекла, серед содомітів (П.
XVI, 41; 43); Фаріната дельї Уберті - в
шостому, серед єретиків (П. X), Моска деї
Ламберті - у Лихосховах серед
призвідників розбрату (П. XXVIII, 103-111).
Згаданий тут Арріго далі не
зустрічається. Тому що він названий
поряд з Мос-кою, можливо, що це Арріго
деї Фіфанті, один з учасників убивства
Бондельмонте.
95. Аж поки на сурму громовокрилу... -
тобто до Страшного суду, який за
церковними уявленнями, чекає на живих і
мертвих.
106-111. Науки пригадай свої... - Згідно з
ученням Арістотеля, на «Етику» і
«Фізику» якого Віргілій посилається в
інших випадках (П. XI, 80; 102). Чим істота
досконаліша, тим вона сприйнятливіша
до насолоди і до страждання. Душа без
тіла менш досконала, ніж з'єднана з ним.
Тому, після воскресіння мертвих,
грішники, на яких грізний суд не
зглянеться, зазнаватимуть ще більших
страждань у Пеклі, а праведники - ще
більшого блаженства в Раю.
115. Плутос - бог багатства в грецькій
міфології. Тут - звіроподібний демон, що
охороняв доступ до четвертого кола
Пекла, де карають скнар і
марнотратників.
ПІСНЯ СЬОМА
Коло четверте. - Плутос. - Скнари і
марнотратники. - Фортуна. - Коло п 'яте. -
Стігійське болото. - Гнівні
I. «Папе Сатан»... - можливо, це звертання
до Сатани як до верховної пекельної
влади, так би мовити, пекельного папи.
Як видно з pp. 3-12, Віргілій розуміє ці
загадкові для інших слова.
I1. Михаїл - архістратиг, який в
«Апокаліпсисі» скидає з неба Сатану і
його військо.
22. Харібда - вир, утворений зустрічними
течіями в Мессінській протоці, біля
сіцілійського берега, проти Сцілли (мис
Шільйо) на італійському березі.
62-96. Фортуна - римська богиня долі і
випадку (у грецькій міфології Тіха).
Віргілій докоряє Данте за його
помилкову думку, ніби з рук Фортуни«все
благо лине» (р. 69), і пояснює, що вона
лише виконує справедливу Божу волю.
Бог, що «небесні сфери сотворив і їм дав
рушіїв» (р. 74-75), тобто ангелів, які
керують обертанням небесних сфер і
передають їм силу впливу на земне
життя. У кожній із згаданих небесних
сфер, - пояснює він далі, - є своє
ангельське коло. Земним же щастям
розпоряджається Фортуна; тут вона
повновладна і кружляє «нарівні з
іншими всіма богами» (р. 87).
98. Заходять вже зірки... - Коли поети
вирушили в дорогу (П. І, 136; II, 5), зірки
підіймались від сходу до середини неба.
Тепер вони почали схилятись до заходу,
тобто минула північ. '
ПІСНЯ ВОСЬМА
Коло п 'яте (закінчення). - Флегій. -
Філіппо Срібний. - Місто Діте
4. Два промінці - сигнал про прибуття
двох нових душ, на який з вежі міста
Діте (по той бік Стігійського болота)
подається сигнал-відповідь, слідом за
чим звідти на човні відпливає
перевізник.
19. Флегій - за грецьким міфом, цар
лапіфів, син Арея і смертної. В гніві на
Аполлона, який збезчестив його дочку
Короніду, він спалив Дельфійський храм
і був укинутий в Аїд. У Данте він -
гнівний сторож п'ятого кола, перевізник