Божественная Комедiя - 22

62] Наповнить істина думки близькі,
63] Як визріє в тобі ця мисль правдива.
64] Тілесні кола ширші чи вузькі
65] Од сил, що їх приймають без остатку
66] Всі частки їх, високі і низькі.
67] Чим добрість більшає, тим більше
статку,
68] Тим статку більш, чим більшає об'єм,
69] Де частки досконалі ще з зачатку.
70] І, всесвіт женучи, немов бичем,
71] Узгоджується вихором незмірним
72] З любові й знання вогняним кільцем.
73] Отож як не за розміром позірним,
74] За сутністю давать оцінку їм,
75] Істотам, що тут кружать колом зірним,
76] Уздриш ти цей увесь зв'язок чудним
77] У кожнім небі в стані неспокою -
78] Значного з більшим, меншого з малим».
79] Як сяючою стане і тонкою
80] Повітряна півкуля, бо дихне
81] Борей своєю м'якшою щокою, -
82] Склепіння враз яснішає хмурне,
83] Туманів смуга розтає нестала,
84] Й сміється радо небо чарівне, -
85] Такий був я, коли мені казала
86] Привітна владарка слова свої,
87] І правда, мов нічна зоря, сіяла.
88] І тільки мова скінчилась її,
89] То враз, як із розжареної криці
90] Йдуть іскри, з кіл сипнули їх рої.
91] Здавалося, що кожна з них іскриться,
92] І їх палало більше, ніж коли
93] Подвоювать на клітках шахівниці.
94] Я чув, як здійнялись хвали й хвали
95] До цятки непорушної, що ними
96] Лишаться завжди, як завжди були.
97] І та, що бачила мій незборимий
98] Порив, сказала: «В першім колі цім
99] Витають херувими й серафими.
100] Захоплювані наміром одним
101] Вподібнитись до цятки, їх водійки,
102] Ведуть всі стежку колом осяйним.
103] Любові йдуть ще, крім цієї двійки,
104] Святі Престоли Божого лиця, -
105] Які до першої належать трійки.
106] То знай: вся радість кожного кільця
107] У баченні, що в істину ввіходить,
108] Утишуючи розум до кінця.
109] Як можна бачити, це думку родить,
110] Що лиш у баченні - блаженства суть,
111] Воно ж любов пізніше вже приводить.
112] Заслуги силу баченню дають,
113] їх - ласка й добра воля навіває, -
114] На східець так зі східця вгору йдуть.
115] Знов інша трійка листя розвиває,
116] Бо споконвік цвіте весна жива,
117] Яку Баран вночі не осяває, -
118] «Осанну» безперестану співа
119] На троє голосів, і в них єдині
120] В трьох родах радощів бринять слова.
121] В цій ієрархії є три богині:
122] Це - Панств, це - Сил могутня
благодать,
123] І третій рід - Властей у благостині.
124] Передостанні кола два мигтять,
125] З Архангелами там Начала мають,
126] В останньому ж лиш Ангелам літать.
127] Всі ті роди угору зір спрямляють
128] І, долу проливаючи свій вплив,
129] Всі, Богом підняті, всіх піднімають.
130] І Діонісія так запалив
131] Цих родів вигляд, що він лад багатий,
132] Як я роблю, назвав і поділив.
133] Григорій не хотів на це пристати,
134] А як на власні очі глянув сам,
135] То став тоді із себе кепкувати.
136] Не диво, що в земних долинах, там,
137] Всі знає смертний тайни верховинні:
138] Хто ж їх тут бачив, той повідав вам
139] Між тайн, не знаних в людському
корінні».
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА
1] Коли обоє родженців Латони
2] При знаках Терезів та Барана
3] Стоять на точках обрійної зони,
4] То, поки їх вагу зеніт єдна
5] Й, міняючи півкулю мальовниче,
6] І він цей пояс кидає, й вона, -
7] Так глянула, всміхнувшись, Беатріче,
8] Звернувши блиск нетлінної краси
9] На цятку й відсвіт на моїм обличчі,
10] І почала: «Непевні голоси
11] З твого бринять єства, що взнать
схотіло,
12] Де сходяться простори всі й часи,
13] Не щоб покращать - цього, зрозуміло,
14] Не може буть, - а щоб в красі ясній
15] Усюди слово «Єсмь» заблискотіло,
16] Любов одвічна в вічності своїй
17] Поза часів і просторів імлою
18] Створила дев'яти любовей рій,
19] І перш вона була сама собою,
20] Ні «перш», ні «після» не було, коли
21] Дух Божий промовляв понад водою.
22] Він суть і речовину, що були,
23] В політ у бездоганний блиск усталив,
24] Як тритятивний лук на три стріли.
25] І як у скла, бурштинів чи кристалів,
26] Що промінь проникає в них і вмить
27] Наповнює без всяких інтервалів. -
28] Так став триформний твір Господній
лить
29] Єдине неподілене сіяння,
30] І ладу в нім було не розрізнить.
31] А далі йшли ладнання та світання
32] Тих сутностей, що встали на верхах
33] У всесвіті, які значить діяння.
34] Можливість же - внизу, де тьма і страх;
35] Всередині - діяння і можливість
36] У нерозв'язних заплелись зв'язках.
37] Довів Ієронім вам справедливість
38] Думок про те, що ангельські війська
39] Старіші за стрімку світів
рухливість.
40] Та істина написана ярка
41] В усіх письменників Святого Духа,
42] Побачиш це з їх кожного рядка.
43] І розуму свого лишень послухай:
44] Чи довго рушії знесли б усі,
45] Що справжня досконалість їх не руха?
46] Так взнав ти, де й коли любові ці
47] Сотворено і як; в бажаннях в тебе
48] Отож загашено три пломінці.
49] Ще не налічив двадцяти як треба,
50] А частка ангелів геть потрясла
51] Стихії ваші від основ до неба.
52] А інші закружляли без числа,
53] Й тебе захоплює та невгавуща
54] Жага, що в коло танців їх ввела.
55] Примусила упасти проклятуща
56] Пиха того, якого - зрів ти сам -
57] Стиска вага, з усіх земних найдужча.
58] А ті, кого ти бачиш тут і там,
59] Смиренно визнали, що розумінням
60] Завдячують лише святим словам.
61] Наповнилися очі їх зорінням,
62] Засяяли заслуги й благодать
63] їх цілковитим і твердим болінням.
64] Покинь свій сумнів, ти повинен знать:
65] Заслуга тягне благодать, і знову
66] Любов готується її сприйнять.
67] Тепер собор цей і стезю чудову
68] Ти самотужки розглядати линь,
69] Коли мою сприйняв як треба мову.
70] А що твердить усяка шкільна тлінь,
71] Говорячи про ангельську породу,
72] Про здатність мислі, пам'яті, волінь,
73] То я скажу, щоб відвернути шкоду,
74] Якої щирій правді завдає
75] Закрутистий читець такого роду:
76] Ці духи, щастя бачивши своє
77] У Божому лиці, очей не зводять
78] Від Нього, бо Йому все явним є.
79] Отож ніколи зору їх не шкодять
80] Новини, тож нема потреби їм
81] Пригадувать думки, що геть проходять.
82] Ми ж унизу, хоч не спимо, а сним,
83] І вірячи й не зірячи казанням,
84] На осуд і ганьбу синам земним.
85] Не ростемо там філософуванням,
86] Бо світ усіх занадто полонив
87] І марнотою, й самовихвалянням.
88] А тут не менший викликає гнів,
89] Ніж перекручування в Божім слові
90] Й додатки, роблені до наших днів.
91] Не маєте ви й гадки, скільки крові
92] Взяла його сівба, тому й вінця
93] Був гідний той, хто йшов з ним до
любові.
94] А марна слава знаджує ченця
95] На вигадки, щоб їхній блиск торкнувся
96] Усіх, з Євангелія ж - ні слівця.
97] От ці твердять, що місяць повернувся
98] Під час страстей Христа, не даючи,
99] Щоб сонця промінь крізь пітьму
проткнувся;
100] А ті - що день пропав десь уночі,
101] Тікаючи із неба Палестини,
102] Від індів та іспанців біжачи
103] Імення Лапо й Бінді хто не стріне
104] В Флоренції на вулицях витких?
105] А з кафедри дурниць ще більше рине.
106] З казань же гурт овець бреде тупих,
107] Пустопорожню ремиґає фразу,
108] Й темнота їхня не рятує їх.
109] Христос апостолам не дав наказу:
110] «Ідіть і проповідуйте брехню», -
111] До неї в них він виховав відразу.
112] Це їх запалювало на борню
113] За перемогу вічного блаженства;
114] Євангельє за спис було й броню.
115] А нині храми сповнені блазенства,
116] Як сміхом зайдеться в мирян душа,
117] Клобук аж дметься з шалу
верховенства,
118] А в шлик таке вгніздилося пташа,
119] Що люд би, бачивши його, побачив,
120] Хто саме їх щосвята розгріша.
121] І дур такий усіх людей позначив,
122] Що вірять всяким брехням навмання,
123] Хоч доказів ніхто їм не постачив.
124] Смакує так в Антонія свиня,
125] Смакують інші, за свиней поганші,
126] Яким підробка гроші підміня.
127] Та ми таки зблудилися, - поглянь же,
128] Зверни свій погляд на правдиву путь,
129] Щоб час і шлях у нас були без ґанджі.
130] Роди ці ангельські далеко йдуть
131] В чисельності, і ані смертна мова,
132] Ні розум їх не можуть осягнуть.
133] Уважно придивися ти до слова
134] Із тьмою тем, що мовив Даниїл,
135] І в нього скрита числова основа.
136] Найперше світло, сяючи навкіл,
137] По-всякому сприймається повсюди,
138] Бо стільки з ним злучається світил.
139] Вчин од чуття не від ступа нікуди,
140] Й вогонь любові в кожнім язику
141] По-різному горіть чи жевріть буде.
142] Поглянь, велику творить річ яку
143] Одвічна сила, бо себе всю крає
144] В стількох дзеркалах, в кожному
шматку, -
145] І неподільність завжди зберігає».
ПІСНЯ ТРИДЦЯТА
1] Мабуть, що за шість тисяч миль із
лишком
2] Горить година шоста, і малі
3] Світи схиляють тінь над всім
проміжком,
4] Коли небес глибінь очам землі
5] Стає така, що зірка найсвітліша
6] Немовби губиться на цьому тлі,
7] То йде служниця сонця найясніша,
8] І в небі погаса зірок сім'я,
9] Зоря з зорею, навіть найгарніша.
10] Година свят, яка в огнях сія,
11] Обнявши цятку, що мене скосила,
12] Уміщуваним вміщувана вся,
13] Помалу-малу сяєво гасила;
14] Коли ж все згасло, то любов мій зір
15] До Беатріче знову опустила.
16] Як ту хвалу, що ніс до цих я зір,
17] Зібрати всю в єдиній мовній лаві,
18] То нині замалий би вийшов збір.
19] Красу її збагнуть моїй уяві
20] Несила, й думаю, що осягнуть
21] її творець би тільки міг у славі.
22] (Цей уступ, визнаю, мене вжахнуть
23] Спроможен глибше, ніж думки урочі
24] Поетів театральних в страх женуть.)
25] Як сонце стомлює кволіші очі,
26] Так з гадки про її усмішки слід
27] Усі гадки мої стають коротші.
28] Відколи вперш її побачив вид
29] В цьому житті, аж до цього стрівання,
30] Я завжди пісню їй носив услід.
31] А тут забракло слів для віршування
32] Про вроду, як у кожного митця,
33] Що вже досяг верхів обдарування.
34] Така, яку я вищій, аніж ця
35] Моя сурма, лишаю (ясно й світло
36] Я досуремлю труд свій до кінця),
37] Та, на лиці якої сяйво квітло,
38] Немов меткий вожай, сказала знов:
39] «З найбільшого звелись ми тіла в
світло,
40] В безтіле світло, що саме - любов,
41] Любов до блага, що сама - відрада,
42] Відрада, всіх блаженств найвищих
схов.
43] Зри, райська рать одна і друга пада
44] Сюди згори, й одна така, яку
45] Душа в день суду зріти буде рада».
46] Як, блискавку побачивши близьку,
47] Наш зір ураженим стає й уздріти
48] Не здатен навіть річ і громіздку,
49] Так я таким був сяєвом окритий,
50] Що світ навкруг увесь мені погас
51] І я не міг нічого розрізнити.
52] «Любов, що в небі мир пильнує в нас,
53] Гостей вітає зустріччю бучною
54] І запалить свічки ладна всякчас».
55] І ледь мені до слуху далиною
56] Долинули короткі ці слова,
57] Я вчув, як підіймаюсь над собою.
58] І сила зору припливла нова,
59] Так що не стало світляного вічка,
60] Увага щоб зневажила жива.
61] І я побачив світло, що, мов річка,
62] Блищало лиском в берегах святих,
63] Де весняних лісів тяглася стрічка.
64] Спадали зграї вогників живих
65] У квіти, пурхаючи над потоком
66] Рубінами в оправах золотих,
67] І, сп'янені тим запахом високим,
68] В глибини поринали аж на дно,
69] І ті йшли вниз, а ті - угору скоком.
70] «Бажання, що горить в тобі одно -
71] Все взнати із навкружного простору, -
72] Тим втішніше, чим більш стає воно.
73] Та маєш воду випити прозору,
74] Щоб спраги жар в тобі нестримний
стух», -
75] Так вимовило сонце мого зору.
76] А там: «Ця річка, цей топазів рух
77] Угору й вниз, цей сміх трави
священний -
78] В усім провісний правди сяє дух.
79] Не сам собою він є незбагненний,
80] А через власну похибку твою,
81] Бо зір твій зовсім ще не
глибоченний».
82] Так не зверта дитина силу всю
83] На молоко, коли вона проспала
84] Годину звичну годувань свою,
85] Як, щоб удосконалити дзеркала
86] Своїх очей, я до води приник,
87] Яка повз мене тихо дзюркотала.
88] І ледь почув я, що дашок повік
89] Зволожився, як начебто зробився
90] З протяглого округлим весь потік,
91] Мов той, хто машкарою був прикрився,
92] А як облудний вигляд враз упав,
93] З лицем справдешнім раптом появився,
94] Так ще ясніше забенкетував
95] Квіток та іскор світ, і я побачив
96] Обидві раті перед себе в'яв.
97] О Божий блиску, у якім побачив,
98] Де свято істинного царства є,
99] Дай сил сказати, що я там побачив!
100] Є світло нагорі, що в нім стає
101] Творець наш зримим кожному
створінню,
102] Яке там в мирі щастя зрить своє.
103] І він складає коло величінню
104] Таке, що випрямлене коло те
105] Лягло б круг сонця здовженою тінню.
106] Йде з променя лице його святе,
107] Відбите на вершку перворушійнім,
108] Що в нім його життя і міць росте.
109] Як, оддзеркалившись в струмку
спокійнім,
110] Глядить пригорок на свій власний луг
111] В оздобленні зеленім, легковійнім,
112] Так світло, висячись округ і вкруг, -
113] Я бачив, - тисячами граней грало
114] В тих, хто вернувся до небесних дуг.
115] Коли вже дно себе так представляло,
116] Яке ж тоді розкішне, пишне тло
117] У розі коло пелюсток являло!
118] Ніщо моїм очам не завдало
119] Тут шкоди, і вони вхопили, смілі,
120] Яких і скільки радощів було.
121] Там близь і даль узяти й дать не в
силі,
122] Бо де сам Бог свій присуд виріка,
123] Природні там закони не при ділі.
124] У жовтизну правічного цвітка,
125] Що в пахощах для сонця весняного
126] Розкрився пелюстками до листка,
127] Ввела мене, у захваті німого,
128] Тут Беатріче й мовила: «Почну
129] Із натовпу сліпучо-снігового.
130] Зри ж міста нашого величину!
131] Зри лави довгі і народом повні,
132] Що чи вмістять ще душу хоч одну!
133] Ось трон стоїть, і очі невгамовні
134] Ти втупиш, бо корону залиша
135] І перш, як ти, - на учти повнокровні,
136] Сюди велична з'явиться душа
137] Високого Арріго, - вгамувавши
138] Італію, він дуже поспіша.
139] Сліпа неситість, розум відібравши,
140] З вас робить немовлят. Як малюки,
141] Мрете голодні, мамку відігнавши.
142] Префект на божім форумі такий:
143] З ним зовні буде приятель, а тайно
144] Штовхатиме його на шлях тяжкий.
145] Та Бог недовго витерпить, звичайно,
146] Того в святому сані й прожене
147] Туди, де стогне Сімон-маг одчайно,
148] Й цього, з Аланьї, глибше
проштовхне».
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
1] Мов біла роза, пишний цвіт яскравий,
2] Переді мною стала рать свята,
3] Що з нею взяв Христос свій шлюб
кривавий.
4] А та, що в льоті зір і спів зверта
5] На блиск того, кого вона кохає
6] Й кого велична робить доброта,
7] І, як крильми родина бджіл махає
8] На квітку ще і ще й летить назад,
9] Де їх труди солодкість просякає, -
10] Злітала в наймахровішу з засад,
11] Із льоту повертаючи швидкого
12] В її любові віковічний сад.
13] Всі лиця кольору були жаркого,
14] А крила - золоті, й убір такий,
15] Що снігу не знайти ніде такого.
16] Вони від пелюсток на пелюстки
17] Лили і мир, і пал вгорі та долу,
18] їх беручи із Божої руки.
19] Ширяючи між східцями престолу
20] І квіткою, полки святих могуть
21] Не заважали зору й ореолу:
22] Господні сяйні сили в світ ідуть
23] В тій мірі, щоб йому відповідала,
24] Й завад ніколи тут не може буть.
25] Держава ця, радіюча і стала,
26] Рясна на стовпища нові й старі,
27] Свою любов і зір до цятки слала.
28] Троїсте сяйво, що в одній зорі
29] Блискочеш в очі, - наче мирні віти,
30] До наших бур схили свій зір вгорі!
31] Якщо вже варвари, діставшись звідти,
32] Де кружить свій щоніч Геліка стан,
33] А перед нею - син, в любов сповитий,
34] Запали в Римі в непритомний стан,
35] Коли, мов чудо, з смертними не схоже,
36] їм встав перед очима Латеран, -
37] То я, коли зміняв людське на Боже,
38] На вічність - час короткий та плохий,
39] Флоренцію - на місто праве й гоже,
40] Який удар я раптом вчув лихий!
41] Потрапивши між нього та відради,
42] Волів, щоб став сліпий я та глухий.
43] І як прочанин оглядає радий
44] Освітлений обітницею храм
45] І в думці вже описує облади, -
46] Надав я волі жадібним очам
47] І зором перебіг по сяйних лавах
48] Вгорі, внизу, навкруг, і тут, і там.
49] Сувій облич сіяючих, яскравих
50] У світлі й усмішках я розгорнув
51] І лиць, похвал достойних, нелукавих.
52] Будову Раю я вже озирнув,
53] Але, спинившись перед розгляданням
54] Частин його, їх форми не збагнув
55] І озирнувсь, озорений жаданням
56] Про те, що для ума було трудним,
57] До владарки звернутися з питанням.
58] Та ждав одне, а здибався не з ним:
59] Не Беатріче вздрів, але старого
60] В убранні, притаманному святим.
61] Зичливістю весь образ діда цього
62] У душу глибоко мені запав
63] І виглядав по-рідному, не строго.
64] І: «Де ж вона?» - я зараз же спитав,
65] А він: «Щоб не лишавсь ти сам у тузі,
66] Від Беатріче щойно тут я став.
67] На третю лаву у найвищім крузі
68] Поглянь - вона вже відчуває мир
69] На троні, даному їй по заслузі».
70] Не відповів я й, знявши вгору зір,
71] Побачив, як вона сидить уроче
72] В вінку з яскравих, променистих зір.
73] Із високостей, звідки грім гуркоче,
74] До глибу, де придонний плин тече,
75] Не більша віддаль одбирає очі,
76] Як в Беатріче від моїх очей;
77] Але ця даль обличчя не згасила -
78] Воно й крізь відстань сяло гаряче.
79] «О владарко, моїх надій ти сила,
80] З якою, щоб мене порятувать,
81] Свої сліди у Пеклі ти лишила!
82] В усім, що дозволяла споглядать
83] Ти з добрості й могутності своєї,
84] Я впізнаю потугу й благодать.
85] До волі з рабства провели моєї
86] По всіх стежках, по тропах всіх вони,
87] Де тільки влади міць була твоєї.
88] Щедротами мені ти сохрани
89] Здорову душу з тілом не опрічно
90] І потім вгодною тобі звільни!»
91] Так я благав. Вона, здаля незвично,
92] Всміхнулась, глянула на мене й знов
93] Вдивилась в джерело, що ллється
вічно.
94] І дід святий: «Щоб ти мети дійшов, -
95] Сказав, - я слушну дам тобі пораду,
96] Як просьба вказує й свята любов.
97] Обвівши зором обвід цього саду,
98] Божественного променя цей дар
99] Ти сприймеш легше на свою відраду,
100] Й цариця неба, що увесь їй жар
101] Любовний я несу, поможе в цьому,
102] Бо я - навіки вірний їй Бернар».
103] Мов той, хто йде з Кроації, із дому,
104] Поклавши, залишаючи сільце,
105] Вероніку побачити відому,
106] І думає, як поглядить на це:
107] «О Господи святий, Христе Ісусе,
108] То справді в тебе ось яке лице!», -
109] Таким був я, в душі вчувавши струси
110] З краси того, хто жив у світі сліз
111] І не піддався впливові спокуси.
112] «О сину ласки, бачить сяйво риз, -
113] Почав він, - зір у тебе неспроможний,
114] Бо ти весь час вдивляєшся униз.
115] Ти ж роздивись круги окремо кожний,
116] І трону досягнеш цариці скл,
117] Якій весь край скоряється побожний».
118] Я очі звів: як вранці небосхил
119] Яскравіший на сході, ніж у жодній
120] Частині, де зникає знак світил,
121] Я, зводячи свій зір, мов із безодні,
122] Побачив, що середина кайми
123] Пруги лишила темні та холодні
124] Як дужче пломеніє там, де ми
125] Ждем дишля, згубного для Фаетона,
126] Обабіч же - дедалі більше тьми,
127] Так мирна орифлама та червона
128] Посеред смуг темніших, неярких
129] Мінилася, мов огняна корона.
130] Я бачив юрми ангелів святих
131] Співали посередині й світились,
132] І блиск і вміння розрізняли їх.
133] Я бачив, що, коли вони крутились,
134] їм слала'усміх, як м'який єдваб,
135] Краса, й на неї радо всі дивились.
136] Зі скарбом слів, як і уяви, я б,
137] Скромнішим бувши із людей,
смиренний,
138] Не описав найменшої з приваб.
139] Бернар, побачивши, як очі в мене
140] Принадив пал, що і його палив,
141] У нього затопив свій зір вогненний,
142] І зір мій теж сильніш запломенів.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА
1] Повитий в радість мудрий
споглядальник
2] Почав так мову у святих словах,
3] Мов добрий та уважний стернувальник:
4] «Ту рану, що Марія у віках
5] Загоїла, - завдати ще й ятрити
6] Тій дано, що сидить в її ногах.
7] А трохи нижче - третій ряд відкритий
8] Рахіллю, що ласкавий зір зверта
9] До Беатріче, як ти мав уздріти,
10] Ревекка з Сарою, Юдіф і та,
11] Яка прабабкою була співцеві,
12] Що для «Помилуй мя» розкрив уста, -
13] Здадуться всі тобі кільцем в
кільцеві,
14] Я ж оком кожний теж пройду карниз,
15] Аж поки стане низ кінцем кінцеві.
16] Од лави сьомої угору й вниз
17] Єврейки посідали на сидіннях
18] В яскравім сяйві пелюсткових риз.
19] Помітно змінність в різних
поколіннях
20] У вірі у Христа між різних лав,
21] Як вал, що височить на половинах.
22] Де квіт весь розпустився й розплатав
23] Всі пелюстки - собор там розмістився
24] Тих, хто Христового пришестя ждав.
25] Де ж простір поміж дуг ще не закрився,
26] Над чолами сіяє ореол
27] В тих, хто повірив, як Христос явився.
28] В усіх віках уславлений престол
29] Цариці неба й нижчі ще престоли
30] Собою створюють великий мол.
31] Навпроти ж - Іоанн, високочолий
32] Святий пустельник, що, зазнавши мук,
33] Два роки ще топтав у Пеклі доли.
34] А нижче лави у відрубний пук
35] Франціска, Бенедикта, Августина
36] Та інших в'яжуть, як у зграйний звук.
37] Дивуйся ж на дбайливість властелина:
38] Два зори віри в цьому є саду,
39] І кожному в нім- рівно половина.
40] Униз за поділяючу гряду,
41] Яка проходить точно та грунтовно, -
42] Не по своїх заслугах всі в ряду,
43] А по чужих, проте й не безумовно,
44] Бо виправдані душі ці були,
45] Як ще їм правди шлях не сяв любовно.
46] Ти в цім переконаєшся, коли
47] Побачиш зір невинний та чудовний,
48] Почуєш хор дитячий немалий.
49] Не певний ти й в непевності
безмовний,
50] Але я визволю від пут, що ум
51] Тебе оплутав, сам облуди повний.
52] Ніяка випадковість дій і дум
53] По всіх просторах вишньої держави
54] Не знана, як і голод, спрага, сум.
55] Одвічний-бо закон порядок правий
56] Установив, і звичаї святі,
57] Немов на пальці самоцвіт яскравий.
58] Тому й дочасний мир у тім житті
59] Не без причин малеча торжествує,
60] На різній пое-ідавши висоті.
61] Той цар, в якого царство розкошує
62] В такій любові, в радості такій,
63] Що їх ніколи і ніхто не вчує,
64] Уми в одраді творячи палкій,
65] Дарує ласку з вибором свободним, -
66] З вас досить висновків у мові тій.
67] Це явлено у мудрістю безоднім
68] Святім письмі, де двоє близнюків
69] В утробі ще сварились один з одним.
70] Тож відзнача роздачею вінків
71] Найвища благодать, з ясним сіянням
72] Вслід ідучи забарвленню висків.
73] Тому-то не за життьовим діянням
74] Щабель розміщення різниться в них,
75] Але різнить за першим спонуканням.
76] На самому початку літ земних
77] Була достатня, щоб спастись,
невинність
78] У злуці з вірою батьків старих.
79] У міру, як минала часу плинність,
80] В хлоп'ят невинних біль будив сльозу,
81] Обрізання ж давало силам цінність.
82] Коли вже час зростив нову лозу,
83] То без хрещення іменем Христовим
84] Зосталась та невинність унизу.
85] Поглянь на ту, чиє лице з Христовим
86] Найбільше схоже, і дістанеш сил
87] Іти назустріч святощам Христовим».
88] Над нею, несеною махом крил
89] Істот, сотворених у верховині,
90] Я бачив дощ з таких сяйних світил,
91] Що все, побачене в світах донині,
92] Немов стопила непрозора мла
93] Перед лицем святої благостині.
94] Й любов, яка нам перша повіла
95] Спів «Радуйся, Маріє-приснодіво»,
96] Простерла перед нею два крила.
97] Святим цим звукам одповів співливо
98] З усіх усюд благословенний двір,
99] Обличчями ясніючи на диво.
100] «Святий мій Отче, що приніс свій зір
101] Вниз ради мене і підвівся з лави,
102] Де радісно вкушав довічний мир, -
103] Який це ангел зору в сяйві слави
104] Не зводить од Царициних очей,
105] З любові, наче з полум'я, яскравий?»
106] Так мовив я й того чекав речей,
107] Якому озорила вид Марія,
108] Мов ранком сонце зірку гаряче.
109] І він мені: «Краси й відваги дія
110] У ньому виявляється без змін -
111] У нас про це можлива тільки мрія, -
112] Дав гілку пальмову Марії він
113] В ту мить, як тягарем вини всієї
114] Себе обтяжить зволив Божий Син.
115] Дивись же й мови дослухайсь моєї:
116] Ось тут сидять патриції значні
117] Побожної імперії цієї.
118] З них двоє - щастям значені, ясні,
119] Посаджені найближче до Августи,
120] Мов корені у розі неземні.
121] Отцеві, що ліворуч, суд стоустий
122] Плода солодкий закидав укус,
123] Бо людству гірко від його розпусти.
124] Отець, що справа, - вільний від спокус
125] Страж церкви Божої, йому-бо саме
126] Ключі від рози передав Ісус.
127] А той, хто перед смертними часами
128] Із днем зіткнувся, для жони тяжким,
129] Звойованої списом та цвяхами,
130] Сидить з ним поруч; вліво ж, поруч з
ним, -
131] Той вождь, який приніс колись-то
манну
132] Невдячним людям, зрадним і пустим.
133] Насупроти Петра ти бачиш Анну,
134] Що з доччиного ніжного лиця