Божественная Комедiя - 13

88] Такий я хист мав* що своїм співцем
89] Мене, тулузця, визнав римський форум
90] Та ще й оздобив миртовим вінцем.
91] Ще й досі Стація всі славлять хором:
92] Співав про Фіви й за Ахілла взявсь,
93] Але в дорозі впав під другим твором.
94] Мій запал тим жаринам розкривавсь,
95] З яких вогонь священний пломениться,
96] Що в сотнях серць раніше розгорявсь.
97] Кажу про «Енеїду», - годівниця
98] І мати це в поезії мені,
99] Без неї в мене все було б дрібниця.
100] За те, щоб жити в ті щасливі дні,
101] Коли Віргілій жив, я б дав охоче
102] Сонцевий строк в обителі ясній».
103] Віргілій повернув до мене очі,
104] Немовби мовчки наказав: «Мовчи!»
105] Та воля може не усе, що хоче.
106] За почуттями сміхи та плачі
107] Так швидко йдуть, що з воль найбільш
висока
108] Не завжди встигне піднести бичі.
109] І я, мов той, хто хитро мружить око,
110] Всміхнувсь, а він у вічі подививсь,
111] Бо частка видна в них душі глибока,
112] І: «Боже, дай, щоб вдало закінчивсь, -
113] Сказав, - твій задум, та чого несмілий
114] У тебе відблиск усмішки з'явивсь?»
115] Я опинився між двома, безсилий,
116] Бо той забороняв, благав же цей, -
117] Тож я зітхнув, і мій учитель милий
118] Збагнув мене і: «Ти не бійсь речей, -
119] Він мовив, - бо схвильований він дуже.
120] З'ясуй цікаве для його очей».
121] І я тоді: «Ти, стародавній душе,
122] Дивуєшся, що посмішку зустрів,
123] Та я ще більш твої здивую уші:
124] Отой, хто вгору зір мені підвів,
125] Це й є Віргілій, в кого ти навчався
126] Оспівувати смертних і богів.
127] Отож, коли в чому ти сумнівався,
128] То сумніви свої, прошу, вздкинь -
129] Із збігу я кумедного сміявся».'
130] Учителю, подавшись на ступінь,
131] Припав до ніг він, той же мовив:
«Брате,
132] Згадай, що тінь ти сам і бачиш тінь».
133] І він, підводячись: «Таке багате
134] В мені чуття до тебе збереглось,
135] Що я забув становище закляте,
136] Вважаючи мару за справжнє щось».
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
1] Уже лишився ангел десь за нами,
2] Той ангел, що вказав нам дальший шлях
3] І на моїм чолі торкнувся плями,
4] І ті, що правду носять у думках,
5] Сказали ніжним голосом: «Блаженні...»
6] Ще й «жаждущії» - та й по цих словах.
7] Цей дотик ще ваги забрав у мене,
8] І я скоріш, як досі, вгору йшов,
9] Куди вели співці благословенні.
10] Віргілій розпочав: «Одна любов,
11] Запалена до цнот, запалить другу,
12] Як зовнішній вогонь її зборов.
13] Відколи розповів на всю округу
14] Про тебе в нас у Пеклі Ювенал,
15] Що ти віддав любов мені, як другу,
16] Я теж відчув до тебе в серці пал,
17] Хоча тебе ніколи я й не бачив, -
18] Гадаю, й тут заслужиш ти похвал.
19] Прошу, щоб ти по-дружньому пробачив
20] За неміцну вузду на язиці,
21] А я б тобі по-дружньому віддячив.
22] Розвій же хмару на моїм лиці:
23] То як же ти на скупості спіткнувся,
24] Якщо тебе навчали мудреці?»
25] На те звертання Стацій усміхнувся
26] І вожаєві мовив моєму:
27] «Радію, що з тобою я зіткнувся.
28] А й дійсно, правди не знайти тому,
29] Хто прагне роздивитися у тому,
30] Що видно зовні, всю глибинну тьму.
31] Вважаєш, мабуть, що гріху тяжкому
32] Жадливості в житті я віддававсь,
33] Бо в колі здибав ти мене такому?
34] То знай, що скупості я опиравсь
35] Усе життя, а час настав понурий -
36] Багато місяців за це каравсь.
37] Якби я проминув твій вірш похмурий,
38] Цей досконалий вияв чистоти,
39] Обуреної з нашої натури:
40] «Чом не керуєш смертним серцем ти,
41] Жаги до золота нелюдська сило?»
42] Я б мав кружляти в люті і клясти,
43] А так я взнав, які широкі крила
44] У щедрих рук, забув про грошей дзвін,
45] Про всі гріхи, що їх душа носила.
46] О, скільки лисих встане з домовин,
47] Бо через совість, незнанням закуту,
48] І каяття з них не зняло провин!
49] І знай, що вада відбува покуту
50] Таку ж гірку, як протилежний гріх.
51] І там же всушує свою отруту.
52] Тож лиш того я опинивсь між тих,
53] Кому на плечі люта скупість тисне,
54] Що в мене вдача не така, як в них».
55] «Ти оспівав нам війни, люттю звісні,
56] І сліз Йокастиних подвійний струм, -
57] Сказав співець пастушачої пісні, -
58] Тож плід натхнень Кліо не ствердить
дум
59] Що віра, без якої добре діло -
60] Ніщо, ввела тебе до вірних в тлум.
61] Раз так, яке ж то сонце чи світило
62] Роздерло тьму в тобі й ти постернив
63] На човен рибаря своє вітрило?»
64] І він йому: «Це ти мене привів
65] На вславлену Парнаську верховину,
66] А потім і до Бога напутив.
67] Ти діяв так, як той, хто на стежину,
68] Якою інших поночі веде,
69] їм світить, беручи вогонь за спину.
70] Сказав ти: «Час оновлення гряде,
71] Вертають Правда й перший вік у мирі,
72] Поріддя сходить з неба молоде».
73] Твій син у віршах, я твій син і в вірі.
74] Щоб все ти осягнув, додам зусиль
75] І вкрию фарбою малюнки сірі.
76] Вже сповнивсь світ до океанських
хвиль
77] Христовим словом, ним-бо засівали
78] Посли святого царства все суціль.
79] Отим твоїм думкам відповідали
80] Слова, що їхні вчителі вели
81] І рідними за те мені ставали,
82] Бо в правилах таких святих жили,
83] Що, як Доміціан почав їх гнати,
84] Без мене сліз кривавих не лили.
85] Не припиняв я їм допомагати
86] Увесь земного існування строк,
87] Вільніших сект одкинувши багато.
88] Ще вів своїх я греків до річок
89] Фіванських, як прийняв хреста на
себе,
90] Та з боязні приховував свій крок
91] Під маскою поганства більш як треба, -
92] За цю байдужість четверо століть
93] Четвертим колом кодував до неба.
94] Нам довгий шлях тут для розмов
лежить.
95] І ти, хто місце, де хвали невгавні,
96] Мені колись зміг приязно розкрить,
97] Скажи тепер: а де Теренцій давній,
98] Цецілій, Плавт, Варрон, - де всі вони?
99] В якому колі мучаться преславні?»
100] І вождь мій: «Персій, я, ще гурт ясний
101] Із нами, й грек, що музи краснолиці
102] Йому лиш харч давали чарівний, -
103] Всі в першім колі хмурої темниці
104] Вчащаємо у думці до гори,
105] Де пробувають наші годівниці.
106] Там з Антіфоном Евріпід старий
107] І з Сімонідом поруч Агатона
108] Ще сила греків славної пори.
109] А з тих, що оспівав ти, - Антігона,
110] Аргія, Деїфіла, дотепер
111] Засмучена Ісмена безборонна;
112] Ще й няньку, хлопчик у якої вмер,
113] Стрічав, дочку Тіресія, Фетіду,
114] Деїдамію між її сестер».
115] І мова їм урвалася без сліду,
116] Бо в мурі ми пройшли останній крок
117] І нам краса відкрилась краєвиду.
118] Служницям першим дня вже вийшов
строк,
119] І п'ята, взявши дишель колісниці,
120] Підводила розжеврений ріжок,
121] Коли вожай: «Немає тут різниці,
122] Спішім, як перш, щоб південь не потух,
123] До прірви обертаючи правиці».
124] За звичкою ми й почали свій рух
125] Упевнено, а надто як до ладу
126] З тим згодивсь другий чеснотливий
дух.
127] Вони вперед ішли, а я позаду
128] З їх бесід вчився, як тлумачить слід
129] Високої поезії відраду.
130] Та, перервавши їм розмови хід,
131] Враз перед нами дерево постало,
132] Яке вкривав пахучий ніжний плід.
133] Чим більше в височінь воно сягало,
134] Тим, як в ялин, коротшало гілля, -
135] Мабуть, це лізти вгору заважало.
136] А з кам'яного муру, побіля,
137] Струмок спадав, блискучий та
краплистий,
138] І ним скроплялись зелень і земля.
139] І підійшли під велет ряснолистий
140] Поети, і почули голос там
141] Погрозний, владний: «Вам цього не
їсти!»
142] І ще: «На святі не своїм устам
143] Марія, що до всіх любов'ю дише,
144] Хотіла догодити всім гостям;
145] Колись-то римлянки в воді лиш свіжій
146] Утіху мали; Даниїл-звіздар
147] Здобув собі знання, як зрікся їжі.
148] Для голоду був жолудь - неба дар
149] У перший вік, що золотим був віком,
150] Для спраги ж не вода текла - нектар.
151] Хреститель сарану їв з медом диким,
152] В пустелі живши, віддалік од міст,
153] І став таким славетним та великим,
154] Як свідчить нам святий євангеліст».
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] Тоді, як в зелень зором я впивався,
2] Мов той, хто вік пустив намарно свій,
3] Бо на пташок безглуздо любувався,
4] За батька більший мовив: «Сину мій,
5] Ми маєм скористатись зараз саме
6] Нам даним часом, - тож ходім хутчій».
7] І зір я й крок повів за мудрецями,
8] Й не довелося докладать зусиль, -
9] Так захопивсь я їхніми речами.
10] Але з плачем співання, звідусіль
11] «О господи, устні мої!» почуте,
12] Вливало в серце радощі та біль.
13] «Мій ніжний батьку, що це може бути?» -
14] Спитав я, й він: «Це тіні у сльозах,
15] Мабуть, розв'язують вузли покути».
16] Немов юрба прочан в святих думках,
17] Не зупиняючись, лиш погляд кине,
18] Коли хто-небудь перетне їй шлях,
19] Так натовп мовчазних побожних тіней,
20] Догнавши нас, випереджав, легкий,
21] Занурений у почуття єдине.
22] Запали темні очі, вид різкий
23] У всіх здавався, висохлий,
здрібнілий,
24] І шкіра обтягала їм кістки.
25] Навряд, щоб отакий худий та білий
26] Став Ерісіхтон, як, на кістяка
27] Змарнівши, падав з голоду без сили.
28] Подумав я: «Єрусалим така
29] Сповняла, мабуть, людність тої ночі,
30] Коли Марія з'їла хлопчака».
31] Були мов персні без каміння - очі.
32] Хто ж «ОМО» бачить на людськім лиці,
33] Той скрізь би «М» розпізнавав охоче.
34] Не відаючи, в чому корінці,
35] Хто б думав, що плоди й вода пахучі
36] Виснажують жаданням душі ці?
37] Я дивувавсь, чого вони худючі,
38] Чому покров їх шкіри лусковий, -
39] Пояснення ховалось ніби в тучі.
40] Та із глибин своєї голови
41] Цікава тінь на мене поглядала
42] Й гукнула враз: «О радість, ти живий?»
43] Нікого жодна з рис не нагадала,
44] А з голосу її я все згадав,
45] Що в себе жадна худина забрала.
46] З тієї іскри в мене спомин встав
47] Про губи, висхлі тут з тяжкого посту,
48] І я тоді Форезе упізнав.
49] «О, не зважай на люту цю коросту, -
50] Благав він, - що знебарвлює мене,
51] На тіло, нині без ваги та зросту.
52] Скажи, щоб все було мені ясне,
53] Про себе й тіні ці, що йдеш із ними,
54] Промов мені слівце хоча б одне».
55] «Твоє обличчя, що я змив гіркими,
56] Коли помер ти, варте знов цього, -
57] Я відповів, - із змінами тяжкими.
58] Та, бога ради, схудли ви чого?
59] І не питай причин мого приходу, -
60] В думках про це не вимовиш того».
61] І він: «Спадаючи на листя й воду,
62] Тут сила потаємна та блага
63] Гріховну нам знесилює природу.
64] Юрбу, що в плачі й співах не ляга,
65] Бо встигнув рот багато зла накоїть,
66] Тут очищають голод і жага.
67] Бажання їсти й пити непокоїть
68] їм дух, коли зачують, як пахтять
69] Плоди та рідина, що зілля поїть.
70] Під дерево ідуть себе терзать,
71] Щораз вертають на нові страждання...
72] Кажу: «страждання», «втіха» б мав
сказать.
73] Ця ж воля, що сюди веде з блукання,
74] Звела Христа до зойку: «Боже мій!», -
75] Коли Він кров'ю відкупляв сконання».
76] І я: «Форезе, нас в земній пітьмі
77] Лишив, на кращий світ її змінявши,
78] Ти літ із п'ять - так згадую в умі.
79] Якщо ти навіть доживав, не мавши
80] Гріхів нових, аж поки став на иуть,
81] Себе стражданням з Богом поєднавши, -
82] То як ти встиг цю вишину здобуть?
83] Гадав зустрінутися я з тобою
84] Там, де покуту рік за рік здають».
85] А він мені: «Це плачем та журбою
86] Моя подбала Нелла влити сил
87] В полин солодкий тужного напою.
88] Й відколи я зійшов з землі у діл,
89] А тіло сповила смертельна тиша,
90] Звільнити з місць, де ждуть, і з інших
кіл.
91] Тим Богові приємніша й рідніша
92] Вона, хто сльози безутішно ллє,
93] Чим у своїй чесноті самітніша.
94] В Сардинії в Барбаджі - й там своє
95] Пристойніший жіноцтво вигляд має,
96] Як в цій Барбаджі, де мій дім ще є.
97] Знай, любий брате, - скоро час минає:
98] Коли цей день, що в небесах стоїть,
99] Утечі з пам'яті ще не зазнає,
100] З амвонів скрізь під тягарем
страхіть
101] Осудять безсоромних флорентинок
102] І їхню звичку персами світить.
103] Чи треба варварок та сарацинок,
104] Щоб не ходили з голими грудьми,
105] Лякати карами за цей їх вчинок?
106] Коли ті соромітниці самі
107] Дізнаються, що ждало їх за гулі,
108] Завиють, наполохані, зі тьми.
109] Бо посмутяться у посмертнім гулі
110] Раніше, як змужніє те маля,
111] Що нині мирно спить під «люлі-люлі».
112] Та, брате, бачиш, що не тільки я,
113] А й всі цікавляться, щоб ти
відкрився,
114] Бо в тебе тіло сонце затуля».
115] А я на це: «Коли б ти в пам'ять вбився,
116] Згадав би дружбу давньої пори,
117] То тут од прикрощів би й не дивився.
118] Оцей, що стежку вказує, старий,
119] З життя мене поніс на край дороги,
120] Коли був повен лик цього сестри, -
121] Й на сонце показав: - 3 його помоги
122] Помандрував до справжніх я мерців
123] Зі справжнім тілом, що несуть ці
ноги.
124] Підтримав він, до сходів цих привів
125] По стежці на верхів'я таємниче,
126] Яке спрямляє в вас, що світ скривив.
127] Він мовив, що мене до Беатріче
128] Охоче доведе й на вишині
129] Лишусь без нього після тої стрічі.
130] Віргілій - той, хто мовив так мені, -
131] І я сказав: на честь цієї ж тіні
132] Був трус гори і співи голосні,
133] Бо з вашим царством розстається
нині».
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
1] Ні мові нашій рух не був на шкоду,
2] Ні руху мова, - ми тепер неслись,
3] Немов судно в сприятливу погоду.
4] Мерці, що двічі трупами здались,
5] В дірки очей світили подив знову,
6] Що я живий, як і вони колись.
7] І, далі ведучи свою розмову,
8] Я проказав: «Ця тінь не поспіша,
9] Либонь, через нову якусь умову.
10] А де Піккарди чарівна душа?
11] І ще скажи, коли це тільки можна,
12] Хто з славних тут увагу полиша?»
13] «Сестра, не менш прекрасна, як
побожна,
14] Святкує на Олімпі між святих
15] В своїм вінку, щаслива і вельможна».
16] Так він сказав, а потім: «Тут усіх
17] Назвати вільно, бо не зчинять бунту,
18] Такі спотворені обличчя в них.
19] Пізнай-но в цім, - вказав він, -
Бонаджунту.
20] Це Бонаджунта з Лукки, а в лиці,
21] Сухішому від кам'яного ґрунту,
22] Того, хто взяв із церквою вінці, -
23] Тепер цей турець згадує голодним
24] Больсенську рибку, зварену в винці».
25] Він одного показував за одним,
26] І прикрості не взнав ані один
27] Із згадуваних духом благородним.
28] Тут марно зуби шкірив Убальдін
29] Із замку Піла, був там Боніфацій,
30] Що юрми пас жезлом серед рівнин.
31] То був месер Маркезе, що горляці,
32] Ще не сухій, заняття дав хмільне
33] Й ніяк не міг скінчить цієї праці.
34] Мов той, хто з різних обира одне,
35] Я врешті зупинивсь на тому, з Лукки,
36] Що начебто найбільше знав мене.
37] Почув я, як шептав ім'я Джентукки
38] Він ротом, що без їжі та води
39] Терпів тяжкі безперестанні муки.
40] «О душе, - я сказав, - а ти не жди
41] Моїх питань, а сам, як хочеш, далі
42] Зі мною втішну мову поведи».
43] «Іще та жінка не вдягла вуалі, -
44] Почав він, - що тебе розважить в нас,
45] На спільний осуд у міськім загалі.
46] Бодай пророцтва зміст в тобі не згас!
47] Коли ж в думки заводить помилкові
48] Тебе мій шепіт, - правді буде час.
49] Чи не того я бачу, хто чудові
50] Нові рядки створив і так почав:
51] «Ви, донни, знаєтеся на любові...»?
52] А я: «Що від любові я чував,
53] Все списував у зошит на роздачу
54] І сказане мені всім повідав».
55] «О брате, - мовив він, - тепер я бачу,
56] Чому Гвіттоне, нотарю й мені
57] Новий солодкий стиль явив задачу.
58] Бо ваші пера, бачу, запальні
59] І вірно пишуть, що любов диктує,
60] А наші в цьому надто забарні.
61] І саме цим, хай всякий занотує,
62] Новий різниться від старого стиль».
63] І, мов скінчивши, вдав, що більш не
чує.
64] Як птаство, що летить до нільських
хвиль
65] На зиму, по весні, зібравшись в зграї,
66] Ключами повертається звідтіль,
67] Так душі, схудлі у сумному краї,
68] Сухі, легкі, без гомону й пісень,
69] Звернули на стежки страждань
безкраї.
70] І наче той, хто, втомлений за день,
71] Пускає інших наперед юрбою,
72] Аж поки стишить віддихи легень,
73] Форезе так пускав перед собою
74] Весь натовп, тихо йшовши до мети,
75] Питаючись: «Чи стрінемось з тобою?»
76] «Не знаю, - я промовив, - скільки йти
77] Ще мушу, та хоч як цей час пролине,
78] Хотів би швидше в гавань приплисти,
79] Бо місто, де життя у мене гине,
80] Збавляється щодня нових чеснот
81] І котиться по схилу до руїни».
82] І він: «То йди, бо мерзощів оплот
83] Звірюці, бачу, до хвоста прип'ятий,
84] В низину тягнеться, де край підлот,
85] І звір прискорює свій біг затятий,
86] Хвицаючи копитами щомить,
87] Щоб скинуть труп спотворений,
розтятий.
88] Уже недовго сферам цим кружить, -
89] І очі зняв до неба, - і в усьому
90] Розглянешся, чого не пояснить.
91] Тут я тебе лишу, бо в царстві цьому
92] Час дорогий, я ж гаюсь, далебі,
93] В ходінні із тобою нешвидкому».
94] Як уперед виноситься в гоньбі
95] Кіннотник перед кінними бійцями,
96] Щоб першому почати лютий бій,
97] Так він помчав за іншими мерцями,
98] А я зостався знову із двома,
99] Що в світі славними були митцями.
100] Коли ж він загубивсь між усіма
101] І став не більш приступний нам для
зору,
102] Ніж зміст його розмови для ума,
103] Побачив я, поглянувши під гору,
104] Ще яблуню в спокусливих плодах,
105] Розложисту, високу і простору.
106] І сила тіней заступила шлях,
107] Благально руки простягла до листу,
108] Як діти біля того, хто в руках
109] Показує їм звабу пломенисту,
110] І, поки казяться вередуни,
111] Він мовчки слуха просьбу голосисту.
112] Немов отямившись, пішли вони,
113] Й тоді ми підступили до глухого
114] На зойки дерева, як до стіни.
115] «Проходьте - не добудете нічого,
116] Згори мій предок віття нахиля, -
117] Колись-то Єва куштувала з нього», -
118] Так хтось проголосив тут із гілля,
119] І ми, притиснувшись до скель
лускатих,
120] Пройшли вперед - Віргілій, Стацій, я.
121] «Згадайте, - мовив той, - п'яниць
проклятих
122] Із кодла Хмари, що Тезей гатив
123] По грудях їх, подвійних та кошлатих;
124] І тих євреїв, хто в вигоді пив
125] І не придавсь у військо Гедеону, '
126] Як сходив той на Мадіан з горбів».
127] Ми слухали про неба заборону
128] І про ненащності гріх тяжкий,
129] Про справедливість кари та закону.
130] Коли ж на вільні вийшли ми стежки,
131] То далі сунули в мовчущім строї
132] І кожен з нас заглибивсь у думки.
133] «Куди йдете, замислені, всі троє?» -
134] Раптово хтось сказав, і я здригнув,
135] Мов звір, що чує раптом брязкіт
зброї.
136] І зір на того, хто питав, звернув, -
137] Як в горні, склом розжареним надміру
138] Й розжевреним металом, враз сяйнув
139] Той хтось, що мовив: «Ясного ефіру,
140] Сюди пішовши, певно сягнете.
141] Іде сюди, хто прагне йти до миру».
142] Він засліпив мене, і, мов на те,
143] Щоб сказаному підкоритись, очі
144] Одвів назад на двійко я святе.
145] І, наче вдосвіта вітрець лоскоче
146] Траву і ніжні квіти на землі
147] І ледве в гарних пахощах шепоче,
148] Такий відчув я повів на чолі
149] І вчув, як од легкого колихання
150] Тонку амброзію, чутно в крилі,
151] Й почув: «Блажен, у кому пожадання
152] Солодких страв не може затулить
153] Високого до неба поривання,
154] Хто їсть, аби лиш сили поновить».
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА
1] Додержуючи вічного закону,
2] На небесах меридіан здали
3] Тельцеві сонце, ніч же - Скорпіону.
4] Отож, мов той, хто вдень чи серед мли
5] Іде, не спинений припоном жодним,
6] Бо пильні справи в мандри потягли, -
7] Крутими сходами один за одним
8] Так рушили ми швидше, без розмов
9] Проходом тільки одному свободним.
10] І як малий лелека, що готов
11] Злетіти, крила розправля й, лишати
12] Гніздо страхаючись, склада їх знов, -
13] Жадавши знать, як тільки міг жадати,
14] Я врешті рух зробив після вагань,
15] Як той, хто мову хоче розпочати.
16] І хоч спішили ми на вищу грань,
17] Мій добрий батько вимовив:
«Стріляй-но,
18] Бо вже натяг ти лука запитань».
19] Я, осмілівши, рот розкрив негайно
20] Й почав: «Як схуднуть так могли вони,
21] Коли усі тут не їдять звичайно?»
22] «Ти пригадай, як Мелеагр смутний
23] Згорав, аж поки головня згорала,
24] І знайдеш, - мовив він, - одвіт ясний.
25] Ще помізкуй, як рухами дзеркала
26] Рух віддають ваш, і уздриш гнучким
27] Все те, що мисль твоя твердим вважала.
28] Щоб край покласти сумнівам тяжким,
29] Он Стацій тут, - до нього я звернуся
30] І ліків ранам попрошу твоїм».
31] «Коли йому я при тобі візьмуся, -
32] Той мовив, - говорить свої слова,
33] То лиш слухняністю з вини звільнюся. -
34] І він почав: - Як в тебе голова
35] Це слово, сину, сприйме й заховає,
36] Тоді її осяє мисль нова.
37] Кров досконала, що не прибуває
38] До спраглих вен, неначе повний стіл
39] Усяких страв, а з серця випливає,
40] Творить нові тіла, в нім взявши сил,
41] Які частками тіло знову творять
42] Із крові, що беруть вони із жил,
43] Пливе туди, про що в нас не говорять,
44] А звідти в кров чужу іде вона,
45] В природний келих, де вони не спорять,
46] А змішуються: з них слабка одна
47] Й терпляча, друга ж - дійова і сміла,
48] Бо з місця досконалого зрина.
49] Вона й береться до складання тіла:
50] Згустить ту кров, яка рідка була,
51] І оживить усе те, що згустила.
52] Душею ставши, сила чимала,
53] Підхожа до рослини всім, крім того,
54] Що йде іще, а та уже дійшла,
55] Цілком подібна до гриба морського,
56] Теж має рух і почуття пізніш
57] Зростає й інше з зародків усього.
58] Так, синку, з серця батька йде повніш
59] І ширше розвиток дочки чи сина;
60] Про це природа дбає найпильніш.
61] Не знаєш ти ще, як стає дитина
62] З тварини, та схибнула в тайні цій
63] Мудріша й вченіша, ніж ти, людина,
64] Навчавши, буцімто в душі людській
65] Можливий розум не перебуває,
66] Бо там не місце здібності такій.
67] Відкрий же груди правді, що все знає,
68] І відай: мозок тільки і живе,
69] Як певну частку в зародку займає.
70] Радіючи на чудо це нове,
71] Рушій найперший їй вдихає духа,
72] Це вмістище для цноти життьове,
73] Який діяльне все вбирає, й руха,
74] І складує у душу - в те одно,
75] Що і живе, і дивиться, і слуха.
76] Поглянь, щоб дивним не здалось воно,
77] Як сонячне тепло, віддавшись грону,
78] Із соками його дає вино.
79] Коли ж у Лахезіс забракне льону,
80] Дух звільнить здібності із тіла
вмить,
81] Людські й божественні, немов з
полону.
82] Частина більша з них уже мовчить,
83] А пам'ять, розум, воля - від порогу
84] Враз починають в діянні гостріть.
85] Душа, мов чудом чуючи знемогу,
86] На берег падає, на той чи цей,
87] Уперше дізнається про дорогу
88] І йде між душ без м'яса та костей
89] У сяйві сили творчої живої, ,
90] Як і колись, серед живих людей.
91] І як вологи повне дощової
92] Повітря проти сонця розгорта
93] Розкішні різноколірні сувої, -
94] Повітря те, яке навкруг літа,
95] Бере той образ, що душа дарує,
96] Коли стоїть незрушна та густа.
97] Як полум'я за вогником слідкує,
98] Хоч де б він рухатися не хотів,
99] Так образ за душею скрізь прямує
100] І зветься «тінь», бо йде до всіх
кутів
101] За нею; творяться таким звичаєм
102] Знаряддя зору й інших почуттів,
103] Так сміємось ми, так ми розмовляєм,
104] Так плачемо й зітхаємо в журбі, -
105] Та сам ти чув це, йшовши нашим краєм.
106] Тінь обриси свої міня собі
107] Як до бажань і порухів натури.
108] Це все й збудило подив у тобі».
109] Ми вийшли до останньої тортури,
110] Праворуч рушивши в прохід вузький,
111] І подивлялися вже не на мури,
112] Бо з кручі пломінь вилітав яркий,
113] З провалля ж дужий вихор виривався,
114] Гнав до стіни вогненні язики.
115] І кожен з нас по краю пробирався
116] Один по одному; і тут - в огні,
117] Там - в прірві опинитись я боявся.
118] Вожай мій: «Стережись! - казав мені, -
119] Вузду очей тримай, бо оступання
120] Тут небезпечне, похибки страшні».
121] І враз «Бог вящей милості» - співання
122] Почув я крізь розжарену глибінь,
123] І виникло поглянути бажання.
124] Уздрів я в полум'ї за тінню тінь
125] І, голову звертаючи на боки,
126] Вбачав то їх, то дальший свій
ступінь.
127] Скінчився гімн, і голос чийсь
високий
128] «Не знаю мужа» крикнув на краю,
129] І тихо відновився спів широкий.
130] «Діана, - знов гукнули всі, - в гаю
131] Геліки не лишила, бо дівчині
132] Дала Венера трутину свою».
133] І заспівали знов рухливі тіні
134] Хвалу жіноцтву і чоловікам,
135] Чесноті вірним і своїй родині.
136] Мабуть, кричать вони й співають там,
137] Аж поки палить пломінь, вітром
гнаний,
138] І засіб цей нещадний, цей бальзам
139] Загоює нарешті їхні рани.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА
1] Ми низкою отак ішли по краю,
2] І вчитель часто говорив мені:
3] «Побережись, тебе остерігаю».
4] Аж от засяли промені ясні
5] У нас на правих плечах: розчинило
6] Західне сонце синь у білині.
7] Де впала тінь моя, зачервоніло
8] Яскравіш полум'я; з усіх сторін'