Божественная Комедiя - 24

душ через Стігійське болото, де карають
гнівливих.
25-27. Вагу в човні лиш я складав вагому. -
Данте - жива людина (з вагою), а Віргілій
- тінь (без ваги).
32. Перед мною встав хтось у багні... - це
зарозумілий багатий флорентійський
рицар, прибічник «чорних», Філіппо
дельї Адімарі, який мав люту вдачу. Його
прозвали Срібним (р. 61), тому що він
підковував свого коня сріблом. Є
підстави вважати, що між ним і Данте
була гостра ворожнеча.
68-69. Місто Діте. - Діте - латинське ім'я
Аїда, або Плутона, володаря Пекла, сина
Сатурна і Реї, брата Юпітера і Нептуна.
Данте називає так Люцифера, верховного
диявола, царя Пекла (П. XI, 65; XII, 39; XXXIV, 20).
Його ім'я має і пекельне місто, оточене
Стігійським болотом, тобто частина
Пекла, що лежить усередині кріпосного
муру і має загальну назву нижнього
Пекла (р. 75).
82. Було при брамі кількасот химер... -
тобто дияволів, які колись були
ангелами, але разом з Люцифером
повстали проти Бога. їх вигнано з неба і
кинуто в Пекло.
125-126. Брами... що й досі залишились без
замка. - Тобто пекельні брами, які були
відімкнені Христом, коли він виводив з
пекла старозавітних праведників.
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА Біля воріт Діте. - Фурії. -
Посол з неба. - Коло шосте. - Єретики
1-3. Зміст: «Побачивши, що при його
поверненні Дайте зблід од страху,
Віргілій переміг свою блідість».
17. Перше кинувши кружало... - тобто Лімб.
23. Еріхто - легендарна фессалійська
чарівниця, яка воскрешала мертвих і
примушувала їх пророкувати майбутнє
(Лукан, «Фарсалія»).
37-48. Три фурії (грецькі ерінії, р. 45),
тобто Алекто («невгамовна»), Тісіфона
(«месниця за вбивство») і Мегера
(«ненависниця») в античній міфології -
богині прокляття, помсти і кари. Вони
перебували в пеклі, де панує цариця
вічного плачу гіркого (р. 44) Прозерпіна.
52. Медуза - за грецьким міфом - одна з
трьох сестер - Горгон, змієволоса діва,
побачивши яку, люди і звірі кам'яніли.
Персей відрубав їй голову, і «лик
Горгони» став у його руках страшною
зброєю проти ворогів, обертаючи їх у
камінь. Рядок цей допускає два
тлумачення: 1) фурії закликають саму
Медузу; 2) вони вимагають, щоб принесли
її голову.
54. На ньому мста Тезеєвих провин... -
Тезей (П. XII, 12) із своїм другом Піріфоєм
спустився в пекло, щоб викрасти для
нього Прозер-піну. Розгніваний Плутон
наказав ерініям покарати їх, і обидва
герої приросли до скелі, на яку сіли.
Згодом Геркулес звільнив Тезея. Ерінії
шкодують, що свого часу не знищили його;
тоді у смертних зникло б бажання
проникати в підземний світ.
85. Посол небес - тобто ангел.
98. У Цербера у вашого з оков... -
найважчим із дванадцяти подвигів
Геркулеса було викрадення Цербера (П. VI,
13). Вступивши в боротьбу з потворою,
Геркулес скував Цербера ланцюгом,
виволік із пекла, показав царю Еврісфею
і потім кинув назад. Поранений Цербер
аж завив з болю.
112. Арль - місто у Франції (Прованс) на
лівому березі Рони; поблизу нього
знамените в середні віки кладовище з
безліччю римських язичницьких і
християнських могил.
113. Пола - місто на півдні Істрії, яку
обмиває затока Карнаро. В його околицях
також був великий римський некрополь
(могильник).
1 ЗО. Із схожим схоже тут в одній труні...
- тобто тут лежать грішники, що вчинили
однакові гріхи.
132. Він шлях праворуч показав мені... - У
кожному колі Пекла Віргілій і Данте
ідуть ліворуч (П. XIV, 125-126). Тільки тут, а
також досягнувши внутрішнього краю
свого кола (П. XVII, 31), вони звертають
праворуч.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
Коло шосте (продовження). - Фаріната
дельї Уберті. - Кавальканте Кавальканті
11. Йосафат - долина біля Єрусалима в
Палестині, де, за церковними
уявленнями, відбудеться Страшний суд.
До того часу труни будуть розкриті, бо
мають класти в них ще багато єретиків.
14. Епікур - грецький
філософ-матеріаліст (341-270 pp. до н. є.),
який заперечував безсмертя душі, був
проти втручання богів у земні справи. В
середні віки епікурейцями називали
взагалі всіх єретиків, вважали, що
епікурейці - це люди, які вбачають мету
життя в чуттєвих насолодах.
17. Задовольниться й це твоє жадання... -
тобто бажання зустріти в Пеклі
могутній дух Фарінати дельї Уберті, про
якого він розпитував Чвакала (П. VI, 79-84).
32-51. Фаріната. - Фаріната дельї Уберті (н.
на поч. XIII ст.) - глава флорентійських
гібелінів (прибічників імперії). Предки
Данте, належачи до ворожої гібелінам
партії гвельфів (яка в боротьбі з
домаганнями імперії спиралась на
папство), двічі були розгромлені.
Вперше їх вигнали з міста гібеліни, з
допомогою кінноти імператора Фрідріха
II, в 1248 р. їх будинки і вежі були
зруйновані. Через три роки вони
повернулись у Флоренцію і в 1258 р. в свою
чергу вигнали властолюбного Фарінату
та його прибічників. Ті заручились
допомогою Сьєни і неаполітанського
короля Манфреда і в 1260 p., поблизу замку
Монтаперті на ріці Арбії, завдали
жорстокої поразки флорентійським
гвельфам та їх союзникам. Ріка Арбія
тоді переповнилась кров'ю. Гвельфи
мусили вдруге залишити Флоренцію. У 1264
р. Фаріната помер. У 1266 p., коли Манфреда
було розбито біля Беневенто, зміцнілі
гвельфи повернулися знову до міста.
Разом з тим вони вдались до
заступництва Карла І Анжуйсько-го який
владарював у Неаполі і Сицилії, і, коли
той вислав їм на допомогу військову
силу, гібеліни, в ніч перед Великоднем
1267 p., назавжди залишили Флоренцію.
Особливо суворо поставилась
гвельфська Флоренція до роду Уберті. На
місці їхніх зруйнованих будинків
влаштували площу; амністія, надавана
іншим вигнанцям, ніколи на них не
поширювалась, і ті Уберті, які
потрапляли до рук правлячої в
республіці партії, засуджувались на
смерть.
52-72. / тут в труні... - інший епікуреєць,
Кавальканте Кавальканті, зять
Фарінати, гвельф, батько Гвідо
Кавальканті (бл. 1259-1300), філософа і
поета, найближчого друга Данте. Він
здивований, не побачивши свого сина
поряд з Данте, і той йому пояснює, що
приведений сюди Віргілієм, з яким Гвідо
«не міг заприязниться». Зрозумівши це
слово так, що Гвідо вже нібито нема на
світі (насправді Гвідо помер через
кілька місяців), і по-своєму сприйнявши
мовчання замисленого Данте, він у
відчаї падає в свою розжарену могилу.
80. Прекрасна владарка держав нічних... -
В античних віруваннях Прозерпіну,
нарівні з Діаною, вважали богинею
Місяця. Рядки 79- 81 означають: «Не мине й
п'ятдесяти місяців, як ти сам зрозумієш,
чи легко вигнанцю повернутися на
батьківщину». Справді, на цей час, тобто
у червні 1304 p., Данте втратив надію на
повернення і порвав із своїми
товаришами по вигнанню.
92. Фйоренца - старовинна назва
Флоренції.
93. Сам проти всіх був... - Після перемоги
біля Монтаперті вожді тосканських
гібелінів вимагали зруйнування
Флоренції. Цього не допустив Фаріната,
заявивши, що він, поки живий, один проти
всіх з мечем у руці виступить на її
захист.
97-99. Як я гадаю... - Слова Фарінати, як і
пророкування Чвакала, переконали
Данте, що грішники в Пеклі наділені
даром передбачення, тим часом, судячи з
запитання Кавальканте, вони не знають
того, що відбувається на землі тепер.
108. Коли замкнеться хід в майбутній
час... - тобто коли настане Страшний суд.
119. Федеріко Другий - Фрідріх II
Гогенштауфен (1194-1250), імператор
Священної Римської імперії, король
Неаполя і обох Сицилій. Його
непримиренна ворожість до папства, що
тричі приводила його до відлучення від
церкви, покровительство арабським і
єврейським ученим і вільний спосіб
життя створили йому серед сучасників
славу небезпечного єретика-епікурейця.
120. Кардинал - Оттавіано дельї Убальдіні
(пом. 1273), завзятий гібелін, такий
впливовий, що коли говорили просто
«кардинал», то мали на увазі саме його.
Зберігся його афоризм: «Якщо є душа, то
я загубив її заради гібелінів».
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
Коло шосте (закінчення). - Гробниця папи
Анастасія. - Розміщення грішників у
Пеклі
8-9. Це папи... - Папа Анастасій II (на
папському престолі 496- 498 pp.), який
прагнув усунути розкол між західною і
східною церквою і ласкаво прийняв
константинопольського легата Фотіна.
Римське духовенство оголосило його
єретиком.
16-66. Віргілій пояснює своєму
супутникові, що в безодні нижнього
Пекла (П. VIII, 75), над якою вони стоять,
трьома уступами, як сходини, лежать три
менші кола - сьоме, восьме і дев'яте. В
цих колах карається злоба, що орудує
або насильством, або обманом.
Насильство менш мерзенне, ніж обман, і
карається в ближчому колі, сьомому,
поділеному на три концентричних пояси,
що лежать на одному рівні.
В першому поясі (р. 34-39) карається
насильство над ближнім (убивство,
злісне поранення) і над його майном
(грабіж, підпал, утиски).
В другому поясі (р. 40-45) - насильство над
собою (самогубство) і над своїм майном
(гра і розтринькування, тобто безглузде
знищування свого майна, на відміну від
марнотратства, тобто любові до
безмірних витрат, що карається в
четвертому колі).
У третьому поясі (р. 46-51) - насильство,
спрямоване проти Божества
(богохульство) і проти створеного ним
порядку (проти природи - содомія,
статеві збочення, і проти природи і
мистецтва - хабарництво).
Омана, залежно від того, чи обманутий
довірявся обманщикові, чи ні (р. 52-54),
карається у восьмому або в дев'ятому
колі.
У восьмому колі (р. 55-60), що складається з
десяти Лихосховів, караються ті, хто
обдурив людей, що не довірялися (І -
звідники і спокусники; 2 - підлесники; 3 -
святокупці; 4 - віщуни; 5 - хабарники; 6 -
лицеміри; 7 - злодії; 8 - лукаві порадники;
9 - призвідники розбрату; 10 -
фальшівники: металів, людей, грошей і
слів).
У дев'ятому колі, на самому дні Пекла,
утвореному крижаним озером Коцітом,
караються ті, хто обдурив людей, що
довірились, тобто зрадники. Тут - чотири
пояси: Каїна (зрадники родичів),
Антенора (зрадники однодумців), Толомея
(зрадники друзів) і Джудекка (зрадники
благодійників), а посередині, в центрі
всесвіту, вмерзлий у крижину Діт
(Люцифер) шматує в трьох своїх пащах
зрадників величності земної і
небесної.
50. Каорса -місто Кагор (франц. Cahorse) у
Південній Франції, що славилося в
середні віки своїми лихварями. В Італії
слово «каорсець» означало «лихвар».
Содом - у біблійній легенді місто,
спалене небесним вогнем за
протиприродну розпусту його мешканців
(содомітів).
67-90. Відповідаючи на запитання, чому
гнівні, черевоугодники, любострасники,
скнари і марнотратці караються не на
споді ями, Віргілій пояснює, що вони
менше винні, ніж насильники і
обманщики, бо їх гріх полягає в
нездержливості. При цьому він
посилається на добре відому Данте
класифікацію пороків, яку Арістотель
дав у своїй «Етиці»: нездержливість,
злостивість, тваринна хіть.
Нездержливість, тобто зловживання
природними насолодами, тілесними і
душевними, карається в колах другому -
п'ятому.
Тваринна хіть, тобто задоволення
низьких імпульсів, що призводить до
різного роду насильства, карається в
сьомому колі.
Злостивість, тобто душевна
зіпсованість, що орудує обманом,
карається у восьмому й дев'ятому колах.
Між верхнім і нижнім Пеклом, всередині
стін міста Діте, над обривом, що веде в
сьоме коло, терплять муку єретики (П. IX,
106-133; X; XI, 1-9). Відступників від віри і
тих, що заперечують Бога, виділено
окремо з безлічі грішників, що
заповнюють верхні й нижні кола.
97. У філософському... зводі... - у творах
Арістотеля.
102. Фізика - тобто «Фізика» Арістотеля.
105. Воно є... Божим внуком. - За Данте,
мистецтво - дочка природи, а оскільки
природа є дочкою Бога, то мистецтво є
внуком Божим.
113. Пливуть до обрію небесні Риби. -
Сузір'я Риб.
114. Наблизився до Кавру сяйний Віз -
сузір'я Великої Ведмедиці. Кавр - назва
північно-західного вітру. Отже, до
сходу сонця залишилось дві години.
ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
Коло сьоме. - Мінотавр. - Перший пояс. -
Флегетон. - Центаври. - Насильники над
ближніми і над їх майном
4-6. На Тренто схожі... - Данте порівнює
спуск у сьоме коло з одним із обвалів на
річці Адіче (Адідже) між містами Тренто
(Трієнт) і Вероною.
14. Ненатлий звір... - Мінотавр (грецька
міфологія), потвора, яку народила
дружина крітського царя Міноса Пасіфая
від бика. Античне мистецтво
зображувало Мінотавра людиною з
головою бика. У Данте - це бик з головою
людини. В Дантовому Пеклі він вартує
сьоме коло, де карають насильників.
18-21. Вождь їх... - Афінський царевич
Тезей, який забив Мінотавра. Сестра
Мінотавра - Аріадна, дочка Пасіфаї і
Міноса, вручила Тезеєві клубок ниток,
щоб він, забивши потвору, міг знайти
вихід з Лабіринту.
37-45. Та перед тим, як в огненній геєні. -
Данте користується євангельською
легендою про землетрус у момент смерті
Христа, щоб пояснити картину обвалів,
які сталися в Пеклі (П. XXI, 106-114; XXIII, 133-138;
XXIV, 20-33). Пекельний льох трусонувся, як
каже своєму супутникові Віргілій,
незадовго перед тим, як у Лімб
спустився Той (тобто Христос), хто вивів
багатьох із тих, що вили, в Діте
полонені - старозавітних праведників.
47. Потік вогненний - Флегетон, що оточує
перший пояс сьомого кола.
55. Центаври - напівконі-напівлюди
грецької міфології (назву «центаври»
подаємо в латинській вимові, яка була
звичайною для автора), такі ж
насильники, як і ті, кого вони стережуть
у Дантовому Пеклі.
65. Хірон - найсправедливіший із
центаврів, прославлений лікар, віщун,
астроном і музикант, вихователь
багатьох героїв, в тому числі Ахілла (р.
71).
67-69. Несе намагався викрасти Деяніру,
дружину Геркулеса, але той смертельно
поранив його стрілою, змоченою в
отруйній жовчі Лер-нейської гідри.
Умираючий центавр подарував Деянірі
грудку своєї скипілої крові,
запевнивши її, що ця кров має
приворотну силу. Коли Де-яніра
приревнувала Геркулеса до Іоли, то, щоб
повернути його любов, вона послала йому
плащ, насичений Нессовою кров'ю, і
Геркулес, одягши його, загинув у
страшних муках.
72. Фол - один із центаврів, який був
співучасником викрадення Гіподамії в
день весілля її з Піріфоєм.
88-89. Та - Беатріче, яка, сходячи до
Віргілія, припинила в Раю співи
«Мілуйя» (давньоєврейське: хваліть
Бога).
107. Можливо, не Александр (356-323 pp. до н. є.),
цар Македонії, а Александр, тиран міста
Фереса у Фессалії, який наказував своїм
полоненим ворогам надівати звірячі
шкури і цькував на них собак або
закопував ворогів у землю живими.
Діонісій І - тиран сиракузький (з 407 по 367
р. до н. є.).
110. Граф Адзоліно - падуанський тиран
Едзеліно да Романа (1194- 1259).
110-112. Обіщо д'Есте, - Обіццо II, маркіз
Феррари і Анконської марки. В 1293 р.
нешлюбний син Адзо VIII забив його.
118-120. Він проколов... - У 1271 р. граф Гі де
Монфор, намісник Карла І Анжуйського в
Тоскані, убив у Вітербо, під час
богослужіння, принца Генріха,
племінника англійського короля
Генріха III, і виволік його за волосся з
церкви. Цим він помстився англійському
королівському дому за свого батька.
Розповідали, що серце забитого принца
було в Лондоні покладено в золоту чашу,
встановлену на колоні біля мосту через
Темзу.
134. Аттіла -вождь племені гуннів (з 434 по
453 p.), спустошитель Європи, прозваний
«бичем божим».
135. Секст Помпей (75-35 pp. до н. є.), молодший
син Помпея Великого, вів корсарську
війну проти Цезаря і другого
тріумвірату і сіяв жах у Середземному
морі; або ж Секст Тарквіній, син
останнього римського царя Тарквінія
Гордого, який жорстоко знищив жителів
міста Габій, винуватець смерті
зганьбленої ним Лукреції.
Пірр. - Це або епірський цар (319-272 pp. до н.
є.), який воював з Римом, або син Ахілла,
який при здобутті Трої забив старого
царя Пріама.
137. Ріньер. - Ріньер з Корнето в Римській
Мареммі, розбійник XIII ст.; Ріньєр де
Пащі із Вальдарно, представник
знатного роду, який прославився
розбоями і вбивствами.
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
Коло сьоме. - Другий пояс. - Насильники
над собою і над своїм майном
9. Як до Корнето з Че'чіни ліс клятий. -
Від міста Корнето до річки Чечіни,
тобто в Тосканській Мареммі, вздовж
Тірренського моря.
10-12. Гарпії - міфічні птиці з дівочими
обличчями, що жили на Строфадських
островах. Коли Еней зі своїми
супутниками причалив туди по дорозі в
Італію, гарпії осквернили їхню їжу, і
одна з них, Целено, навіяла «на них
пророцтвом жах», після чого троянці
залишили негостинний острів.
25-26. Мені здалось, що вчителю здавалось,
немов мені здається... - Так і у Дайте:
I'credo ch'ei credette ch'io credesse. Така словесна
фігура була часто вживана в часи
середньовіччя.
48. Я в вірші про це диво говорив. -
Віргілій розповідає, що, коли Еней,
прибувши у Фракію, почав ламати
миртовий кущ, щоб прикрасити вітами
олтарі, з кори виступила кров і почувся
жалісний голос похованого тут
троянського царевича Полідора (Ен. III,
13-56).
58. Я той... - П'єр делла Вінья, міністр і
фаворит імператора Фрід-ріха II (П. X, 119),
блискучий стиліст і оратор. Інтриги
ворогів довели до того, що імператор
повірив наклепам і наказав виколоти
колишньому фаворитові очі і кинути
його в тюрму. Там він покінчив
самогубством.
Обидва ті ключі - ключ милості і ключ
немилості.
69. Август - тобто імператор (Фрідріх II).
72. Всім правий, я неправим став собі -
тобто невинним стратив себе.
102. В рані отвір є... - вилом, з якого
вилітають стогін і крик.
118. Перший - сьєнець Лано, один з
«марнотратного товариства» (П. XXIX, 130),
який поліг у бою біля Топпо (1287 p.), де
сьєнці були розбиті аретинцями.
119. Другий - падуанець Джакомо да
Сант-Андреа, відомий своїм
марнотратством.
143-145. Яз того міста... - з Флоренції, що
заради нового християнського
покровителя, Іоанна Хрестителя,
відреклася від заступника язичеського
- Марса. Тому Флоренція так багато
терпить від Марсового хисту, тобто від
постійних воєн і міжусобиць.
146-150. Якби побіля Арнського моста... - В
часи Данте у Флоренції при в'їзді на
Старий міст (Ponte Vecchio) стояв уламок
кам'яної статуї коня. В народі вважали,
що це статуя Марса, яка за римлян нібито
стояла в його капищі, і при зруйнуванні
Флоренції Аттілою (подія легендарна) її
було скинуто в Арно, а при відбудуванні
міста Карлом Великим (подія теж
легендарна) з дна ріки витягай її нижню
частину і встановили на давньому місці,
бо інакше місто не вдалося б
відбудувати. Дух самовбивці виражає
народну впевненість, що, коли б не цей
охоронний уламок Марса, Флоренція
знову була б зрівняна з землею і її
відбудовники потрудились би даремно.
151. Я ж рідний дім обрав собі за плаху. -
На думку старих коментаторів, це - або
Лотто дельї Альї, суддя, який за хабар
виніс несправедливий вирок і
повісився, або багач Рокко деї Модзі,
який розорився і теж покінчив з собою.
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
Коло сьоме. - Третій пояс. - Насильники
над божеством. - Капаней. - Крітський
Старець. - Пекельні ріки
15. Як вів Катон... - Катон Молодший, який
повів залишки Пом-пеєвого війська
через Лівійську пустиню на з'єднання з
нумідійським царем Юбою (Лукан,
«Фарсалія», IX, 378-410).
22-24. Горілиць на піску лежали... -
богохульники; навпочіпки... посідали -
здирники; тинялись і самі, й в гурті -
содоміти.
31-36. Як Александр, уздрівши... - Данте
подає одну з версій легенди про
Александра Македонського.
46. Це хто лежить, великий, громіздкий... -
це непримиренний богохульник, «який
мов нехтує вогненні язики», - Капаней,
один із семи Царів, що облягали Фіви,
про загибель якого Стацій розповідає в
«Фіваїді»
(X, 827-XI, 20). Зійшовши на ворожий мур, він
кинув зухвалий виклик богам, охоронцям
Фів, і самому Юпітеру. Громовержець
ударив його блискавкою.
52.І хай Юпітер... - Син Юпітера, Вулкан,
бог-коваль з допомогою циклопів кував
йому стріли в надрах Етни.
5&. Флегра - долина в Фессалії, де
гіганти, за грецьким міфом, навалюючи
гору на гору, намагались приступом
взяти небо, але були побиті блискавками
Юпітера.
79-81. Булікаме - озеро гарячої
мінеральної води біля Вітербо, ще в
римські часи славилося своїми цілющими
властивостями. З нього витікав струмок,
воду якого відводили в свої житла
грішниці, що жили недалеко.
96. Коли ще світ наш був як немовля. - Коли
на Криті, говорить міф, панував Сатурн,
син Урана і Геї, на землі був золотий
вік.
100-102. Там Реї син у схованці своїй... - Гея
провіщала Сатурнові, що він буде
скинутий одним із своїх дітей. Тому він
їх пожирав, як тільки вони
народжувались. Але останню дитину,
Юпітера, врятувала його мати Рея,
дружина і сестра Сатурна. Вона
приховала немовля на критській горі
їді; а, щоб батько не чув його крику, її
слуги, курети, ударяли списами об шити.
103-111. У тій горі стоїть старик великий...
- Образ, запозичений з біблійної
легенди: вавилонському цареві
Навуходоносору приснився такий самий
істукан, і пророк Даниїл розтлумачив це
видіння як символ теперішнього і
майбутніх царств. У Данте Критський
Старик - символ людства, яке в своїй
історії пройшло золотий, срібний,
бронзовий і залізний віки. Тепер воно
спирається на крихку глиняну ступню, і
незабаром настане його кінець. Старик
обернений спиною до Даміати (місто в
Нільській дельті), тобто на схід, до
стародавніх царств, що віджили свій
вік, а обличчям - до Рима, де, як у
дзеркалі, відбита колишня слава
всесвітньої монархії і звідки, на думку
Данте, ще може засяяти спасіння світу.
112-120. Крім золота... - Вся статуя, крім
золотої голови, розколота (пороки, що
вкривають виразками людство), і сльози,
що течуть крізь щілини (світове зло),
просякаючи в Пекло, утворюють пекельні
ріки.
136. Лета - у грецькій міфології підземна
річка забуття. Душі померлих, напившись
із Лети води, забували все своє минуле.
Ця ж річка тече і через Чистилище.
ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА
Коло сьоме. - Третій пояс (продовження). -
Насильники над природою (содоміти)
4-9. Як межи Бруджею й Гвідзантом... -
Данте порівнює закам'янілі набережні
Флегетону з греблею, побудованою
фламандцями вздовж моря між містом
Бруджею (Брюгге) і містечком Гвідзантом
(Віссант), а також з греблями вздовж
ріки Бренти поблизу Падуї.
9. Як в К'ярентані стане жар чималим... -
тобто як стане тепло в Каринтійських
Альпах (К'ярентана - давня назва
Каринтії) і почнеться весняна повідь.
ЗО. Брунетто - Брунетто Латіні, або
Латіно (нар. бл. 1220 - пом. 1294), учений, поет
^державний діяч Флорентійської комуни,
прибічник гвельфської партії. Йому
належать: «Li Livres dou Tresor» («Книга про
скарб»), велика енциклопедія в прозі,
провансальською мовою, і *Li Treesoretto»
(«Малий скарб»), дидактична поема
по-італійськи. До моло дого Данте
Брунетто Латіні ставився по-дружньому.
Данте його дуже шанував і вважав його
своїм учителем.
55. «За провідною йди зорею...» - Брунетто
Латіні і Данте вірили, як і всі в
середньовіччі, що небесні світила і їх
розміщення впливають на долю і
характер людини. По зорях Брунетто
провіщав Данте блискуче майбутнє на
книжному терені.
61-63. Але народ відомий з хизування... -
Згідно з місцевою легендою, римляни,
зруйнувавши за часів Цезаря місто
Ф'єзоле, заснували на березі Арно, біля
підніжжя Ф'єзольських висот, Флоренцію,
і багато хто з ф'єзольців туди
переселився. Пізніше Ф'єзоле було
відбудоване, але приплив жителів
звідти тривав. Данте був переконаний,
що це змішування населення привело до
послаблення і занепаду Флоренції. Себе
він вважав одним із небагатьох
нащадків тих римлян, які колись її
заснували.
67. Сліпим у світі дражнять ще донині... -
Різно пояснюють це прізвисько. Дж.
Віллані - в «Хроніці» говорить:
повіривши обіцянкам остготського
короля Тотіли, флорентійці впустили
його в своє місто, а він винищив жителів
і зруйнував місто. Інші говорять, що
флорентійці часто терпіли від очних
хвороб. Треті коментатори тієї думки,
що флорентійці були сліпі у виборі
подарунка від пізанців, які за те, що
флорентійці охороняли Пізу, поки її
воїни повернуть з походу,
запропонували їм на вибір два
подарунки - або двоє бронзових вхідних
дверей для кафедрального собору, або
дві корони. Флорентійці обрали
останній подарунок, який був
пошкоджений вогнем.
71. Кожна з партій... - «білі» і «чорні».
74. На їх гною... - у Флоренції.
90. У Знаючої з уст... - з уст Беатріче.
97. Вчитель - Віргілій.
109. Прісціан - славетний латинський
граматик VI ст. н. є.
110. Франческо - (1225-1293), син знаменитого
юриста Аккорсо і теж визначний юрист.
112-114. Отій, яку смиренний раб рабів... -
Мова йде про Андреа деї Модзі, єпископа
флорентійського, якого за скандальну
поведінку Боні-фацій VIII (титул «раб
рабів Божих» - Sen/us Servorum Dei - застосований
до цього властолюбного папи іронічно) у
1295 р. перевів з Флоренції (з-над Арно) у
Віченцу (на ріці Баккільйоне), де той
через рік і помер.
119. «Скарб» - «Книга про скарб» (див.
прим. 30).
122-124. Як той в Вероні... - Біля Верони раз
на рік (у перший тиждень посту)
влаштовувались змагання з бігу,
причому учасники їх були голі.
Переможець одержував шмат зеленого
сукна, а той, хто добігав останнім, -
півня, якого мав нести до міста.
Порівняння, що тут наводиться,
виправдано тим, що Брунетто Латіні, як
грішники майже всіх кіл Пекла, голий і,
крім того, змушений швидко бігти, щоб
наздогнати передніх.
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА Коло сьоме. - Третій
пояс (продовження)
4-6. Коли три тіні... - Ці тіні відділилися
від натовпу, що складався з людей
військових.
8. Твій одяг видає... - 3 того, що
грішники-флорентійці з одягу пізнають
у Данте свого земляка, випливає, що поет
був у якомусь місцевому вбранні, а не в
універсальній чернечій рясі, яку ми
звичайно бачимо на ілюстраціях до
твору. Помилка ілюстраторів походить,
мабуть, від того, що вони ідуть у
зображенні автора «Комедії» від
ідеалізованого портрета, який дав
Рафаель, пишучи цей портрет через
двісті років після смерті великого
флорентійця, ідеалізував його,
виходячи з уявлення про нього лише як
про геніального творця «Комедії»,
тобто про Данте періоду вигнання і
найвищого розквіту його генія, а не
тієї доби, коли відбувається уявна дія
твору і коли сам автор був одним з
найвищих урядовців, видатним
дипломатом і носив шати посла
Флорентійської республіки. Саме таким
і зображує його Боттічеллі у своїх
ілюстраціях (кінець XV ст.) і це далеко
більш відповідає як конкретним
історичним умовам, так і самому
текстові.
37. Онук він чеснотливої Гвальдради... -
Гвапьдрада - дочка Беллін-чоне Берті
деї Равіньяні, дружина графа Гвідо
Старого, родоначальника графів Гвіді
(помер у 1213 p.), була взірцем
стародавньо-флорентійської
доброчесності.
38-45. Гвідо Гверра, граф Гвіді, Тегг'яйо
Альдобранді дельї Адімарі і Якопо
Рустікуччі, який розмовляє з Данте, -
флорентійські гвельфи. Про долю двох
останніх Данте довідувався у Чвакала
(П. VI, 79-87).
Вони всі караються за гріхи, що за часів
Данте мали назву «содомії» (чоловіче
статеве збочення). Гріх цей був такий
поширений у рідному місті Данте, що у
всій Західній Європі ті, хто вдавався
до цього пороку, звалися
«флорентійцями».
70. Гульєльм Борсьєре, який недавно
приніс старим воїнам нерадісну звістку
про їх батьківщину, - флорентієць, дуже
впливовий у багатьох знатних домах
Італії.
84. І зможеш «Я там був...» - тобто: