Божественная Комедiя - 18

114] Не бачено таких, як цей мудрець.
115] А з ним своє палання світоч в'яже,
116] Що досконально за життя дізнавсь
117] Природу й службу Богової стражі.
118] Блаженний вогник ще один снувавсь:
119] Поборник християнських тих історій,
120] Яких сам Августин пізніш навчавсь.
121] А зараз думкою проглянь в просторі,
122] Від сяйва в сяєво, хвалам услід,
123] І в восьмому уздриш великі зорі.
124] Радіючи на благ найменший слід,
125] Душа свята облуду в світі злому
126] Всім розкрива, хто терпить тьму обид.
127] Бо тіло, що її немає в ньому,
128] Лежить в Чельдавро, мученицька ж
тінь
129] Блаженствує в спокої неземному.
130] Очима стрінься ще в вінку світінь
131] Із Ізідором, Бедою, Рішаром,
132] Який над людством став після видінь.
133] А цей, мені сусіда ясним жаром,
134] Той сяйний дух, який в думках тяжких
135] Вважав був смерть занадто пізнім
даром,
136] Сігером звавсь - на лекціях своїх
137] В Кутку Солом'янім він без упину
138] Доводив істини в словах їдких».
139] Коли годинник будить у хвилину,
140] Коли дружина Божа йде хвалить
141] Щоранку любого свого дружину,
142] Й зубець, штовхнувши інші, їм велить
143] Свій виливати звук в «тінь-тінь»
співливі,
144] Що може дух, мов соком плід, налить, -
145] Так видатне у славі справедливій
146] Це коло рушило, і з ним потік
147] За співом спів у зграйності,
можливій
148] Лиш там, де радість не скінчиться
ввік.
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
1] О смертних нерозважне метушіння!
2] Який нікчемний кожен силогізм,
3] Що відбирає в крил снагу кружіння!
4] Хто в право зануривсь, хто в
«Афоризм»,
5] Хто - в вигоди церковної посади,
6] Хто в панство крізь насильство чи
софізм,
7] Хто - у торгівлю, хто - в діла громади,
8] Хто ж - у розпусні втіхи виснажні,
9] А хто - у ледарстві шука розради,
10] Коли, чужий усій цій метушні,
11] В ті висі я піднявся з Беатріче,
12] Де шана готувалася мені.
13] Пропливши в небі коло таємниче
14] І повернувшись на свої місця,
15] Незрушні встали душі, ніби свічі.
16] І я почув, як мовить ясність ця,
17] І, мовлячи, ще більше заяскріла
18] Усмішкою і голосу, й лиця:
19] «Яснію я у променях світила
20] І, дивлячись в одвічний світ святий,
21] Ту бачу річ, що мисль твою збудила.
22] Ти сумніваєшся й бажаєш ти,
23] Щоб виклав я докладніше основу,
24] Якою міг би розум твій піти
25] Од слів: «Живитимуться всі», - і знову
26] Од дальших слів: «Не бачено таких», -
27] Тож сенсу слід цьому надати слову.
28] Небесний промисл, що в путях своїх
29] Керує світом з мудрістю, якої
30] Дно недоступне для створінь
людських,
31] Послав обвінчаній, щоб у спокої
32] До вінчаного тернами чола
33] І щедрим струмом крові пресвятої
34] Вірніше і упевненіше йшла,
35] Двох вожаїв, які б шляхом незвичним
36] Вели її на визначні діла.
37] Один горів паланням серафичним,
38] А другий, невичерпний скарб наук,
39] Сіяв відбитком херувима вічним.
40] Скажу про одного, і правди звук
41] Обох торкне, бо йшли і той, і другий
42] На спільне кожен із своїх спонук.
43] Поміж Тупіно й річки, що з округи,
44] Де схил, Убальду любий, води ллє,
45] Зверта гора квітуча до яруги
46] І спеку, й холод на Перуджу шле
47] Крізь браму Сонця, ззаду ж слізьми
сходять
48] Ночера й Гвальдо, нісши іго зле, -
49] Де шлях в долину подорожніх зводить,
50] Колись там сонце світові зійшло,
51] Як наше з Гангу нам щоранку сходить;
52] Щоб на ім'я назвати це село,
53] «Ашезі» - назва не була б в пригоді,
54] Сказати «Схід» до речі б тут було.
55] Не так ще довго сонце йшло на сході,
56] А силою незмірною землі
57] Багато в чому стало при нагоді.
58] Почав цей світоч ще в літа малі
59] Із батьком суд за жінку, що в печалі
60] її в доми впускають крізь жалі.
61] Перед судом в єпископальнім залі
62] Й перед Отцем обітниці слова '
63] їй мовив, і любов зростала в палі.
64] В журбі за першим мужем удова
65] Жила понад тисячоліття з віком,
66] Аж поки з ним любов прийшла нова.
67] Байдуже, що безстрашно перед ликом
68] Того вона, як і Амікл, звелась,
69] Хто жах промчав над всесвітом
великим.
70] Байдуже й те, що смілива вдалась
71] І, кинувши Марію у риданні,
72] Сама з Христом аж на хреста знялась.
73] Щоб не блукав ти з слів моїх в тумані,
74] Дізнайсь, що то з убогістю Франціск,
75] Та, певно, сам ти взнав, хто ці кохані.
76] їх згоди й щастя їх осяйний блиск
77] Так на порив здивовання любовний
78] Збудив святими помислами тиск,
79] Що першим рушив сам Бернард шановний
80] Роззутий і чимдуж в життя нове
81] Спішився, бо, мовляв, забари повний.
82] О тайний скарбе, благо вік живе!
83] Роззувсь Егідій, і Сільвестр
роззувся
84] За тим дружиною - дружина ж зве.
85] А батько й вчитель їх не похитнувся,
86] З владаркою, з сім'єю тих іде,
87] Хто мотузом смиренним перепнувся.
88] Він з того не спускає зір ніде,
89] Що він - дитина П'єтро Бернардоне,
90] Зневажувана за лице худе.
91] Кладе велично, мов король із трону,
92] Він перед Інокентієм статут,
93] І перший той дає закон загону.
94] Коли ж вбогеньких зріс чималий кут
95] У пастуха, чия бучна звитяга
96] У небі славиться - не тільки тут,
97] Прихильна духа вічного увага
98] Гонорієві ще один вінець
99] Дала оздобити чоло ватага.
100] Ждучи на мученицький рішенець,
101] Оголосив перед султаном пишним
102] Він про прихід Христа й його овець.
103] Але казання не було успішним,
104] І він вернувсь, робучий, в рідний дім,
105] Де мався урожай зрости розкішним.
106] Між Арно й Тібром на шпилі страшнім
107] Він у Христа останні взяв печаті,
108] Й вони два роки ятрились на нім.
109] Коли ж прикликав Бог в сади крислаті
110] Обранця, що в смиренності святій
111] На милості заслужував багаті,
112] Кохану в спадок братії своїй
113] Довірив він, щоб, наче неню діти,
114] її гляділи та служили їй.
115] Лише із неї прагнула злетіти
116] У небеса його душа свята
117] І інших мар для тіла не творити.
118] Яка ж душа була, помисли, та
119] Вести з ним гідна морем величенним
120] Петрову барку з символом хреста.
121] Отцем у нас він був благословенним,
122] І всі, хто чинить так, як він велить,
123] Опікуються ділом преблаженним.
124] Його ж отара стала так воліть
125] Нового харчу, що порозбрідалась,
126] Урожаїв шукаючи й політь.
127] І чим вона охочіш відривалась
128] Від свого дому, тим частіш вона
129] Без молока у вимені верталась.
130] Лиш деякі, що пастка їм страшна,
131] Пригорнуться до пастуха; їх мало,
132] І обмаль їм на ряси йде сукна.
133] Тепер, якщо все говорив я вдало,
134] Якщо ти все у пам'яті зберіг,
135] Якщо до того ж і засвоїв дбало, -
136] Ти вдоволив бажання, скільки міг:
137] Побачив, де рослина розчахнеться,
138] І зрозумів, чому я застеріг:
139] Живитимуться всі, хто не
схибнеться».
ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
1] По мудрій мові полум'я блаженне
2] Замовкло, й знову порух між світів
3] Послав кружляти жорно те священне,
4] Та й першого ще кола не довів,
5] Коли намисто в зовнішньому крузі
6] Замкнуло з рухом рух, зі співом спів.
7] Суремний спів той в кожній нашій музі,
8] В сиренах наших зараз же чутно,
9] Як видно денний блиск у водній смузі.
10] Як на дугу дуга стримить водно,
11] Така ж і кольорами, й кривиною,
12] Мов слід Іріди крізь небес вікно,
13] Але породжувана основною,
14] Тієї голос, начебто, яка,
15] Мов пара сонцем, всушена жагою,
16] Дуга ж звисає, як печать тривка,
17] Засвідчивши слова до Ноя Божі:
18] Не взна потопу більш сім'я людська, -
19] Так віковічні ці сплелися рожі,
20] І, згоджені із одною одна,
21] Круг нас вились вже дві гірлянди
гожі.
22] Та враз врочиста пісня голосна,
23] Тріумфу гомін, радісне палання,
24] Із сяйвом сяйва мова затишна
25] Спинились в спільнім трепеті чекання
26] (Буває спільним так на світлі й в тьмі
27] Повік і вій змикання й розмикання), -
28] І з серця пломеня в новій юрмі
29] Злетіла річ, що зразу ж притягнула,
30] Мов зірка голку, зір уважний мій
31] І почала: «Любов, що огорнула
32] Мене, того вождя вславлять велить,
33] Бо про мого хвала тут спалахнула.
34] Обом достойно ту хвалу ділить, -
35] Як на землі рівнялися війною,
36] То й в славі цей із тим уряд стоїть.
37] Христова рать, великою ціною
38] Добувши зброю знов, брела до хмар,
39] Мала числом, несмілою ступою,
40] Коли в віках пануючий владар
41] На ці полки, запалі у тривогу,
42] Проливши не в заслугу щедрий дар,
43] Прислав своїй дружині на підмогу
44] Двох витязів, що їх діла й слова
45] Розгублених вернули на дорогу.
46] У тій землі, з якої повіва
47] Зефір солодкий, що теплом стікає
48] В Європу й зеленню її вкрива,
49] Та не у тому хвиль бурхливих краї,
50] Ізвідки вечорами суне мла,
51] А сонце від людських очей тікає,
52] Щаслива Каларога розцвіла,
53] Захищена великими щитами,
54] Де лев то здоланий, а то дола.
55] Тут народивсь закоханий без тями
56] В Христову віру богатир святий,
57] До друзів добрий, грізний з ворогами.
58] Зачатий, він такої висоти
59] Досяг одразу у своїх чеснотах,
60] Що неньці дав майбутнє проректи.
61] Коли в хрещальні малось при кіотах
62] Його і віру шлюбом об'єднать,
63] Обом те благо творячи в щедротах, -
64] Тій, що за нього згоду мала дать,
65] Наснилось, що його, з братами спільно,
66] За труд вмиває Божа благодать.
67] І щоб у слові суть відбилась пильно,
68] На рідних знявшись, дух його нарік
69] Того найменням, чий він був суцільно.
70] Отож з ім'ям Господній - Домінік -
71] Він між усіх обранців став Христових
72] У вертограді щирий помічник,
73] Посланець ще й слуга в садах
Христових,
74] І першою спахнула в нім любов
75] До першої поради з вуст Христових.
76] Вночі ще змалку, повний молитов,
77] Він крижем падав долі, мовчазливий,
78] Мов кажучи: «Я в світ на те й прийшов».
79] Феліче-батьку, справді ти щасливий!
80] Джованно-мати, мила небесам!
81] Бо зміст в іменнях ваших
справедливий.
82] Не слідуючи суєтним трудам
83] Остійця чи Таддео недоспалим,
84] Він добував лиш манну справжню сам.
85] Невдовзі став знавцем він досконалим
86] [ взявся у саду глядіти грон,
87] Що гинуть з виноградарем недбалим.
88] В престолу, що болів за всіх, в полон
89] Убозтвом взятих, а не про найближчих
90] (Бо виродок іще не сів на трон),
91] Він не посад тепліших або вищих,
92] Не виплати по два чи три за шість,
93] Не «десятини іже Божьїх нищих», -
94] А дозволу просив на добру вість
95] Про сім'я двадцяти чотирьох квітів,
96] Яку він сам заблудним розповість.
97] Знанням і волею шляхи намітив
98] Та й ринув на апостольські путі,
99] Немов потік із верхових гранітів.
100] Рубати єретичний сухостій,
101] І тим була палкіша в нього сила, -
102] Чим впертіший траплявся опір їй.
103] Пішла від нього вод силенна-сила,
104] Що католицьким садом протіка
105] Й багато вже деревець в нім зросила.
106] Коли таке одне з коліс візка,
107] В якому Божа церква подолала
108] Ворожі в міжусобицях війська,
109] То уявляєш славу, що засяла
110] Круг другого, якому з вуст Фоми
111] Хвала переді мною тут лунала?
112] Проте забулись колії самі
113] Од верху кола, й з винного остатку
114] Сама лиш цвіль зосталась серед тьми.
115] Шляхом вождя родина йшла спочатку,
116] Але багато хто з його сім'ян
117] Вже ставить пальці там, де ставив
п'ятку.
118] Й невдовзі доведе пожнивний лан
119] Суцільну ґандж; до житниць не
попавши,
120] Почне являть обурення бур'ян.
121] Звичайно, в томі нашому гортавши
122] Одну по одній славні сторінки,
123] Читаєш: «Я такий, яким був завше».
124] В Касале ж, в Акваспарті, навпаки.
125] Статут чернецький, як до їх натури,
126] Тим - засуворий, іншим - залегкий.
127] Поглянь, я дух живий Бонавентури
128] Із Баньйореджо; службу ніс у лад,
129] Не важачи на лівий зиск понурий.
130] От Августин з Іллюмінатом вряд,
131] З мотуззям первістки із стада того,
132] Що їм, вбогеньким, Бог надав розрад.
133] Тут і Гуго од Віктора святого
134] З Петром їдцем, з Іспанським теж
Петром,
135] Що дав дванадцять книг ума земного.
136] Натан-пророк тут, тут і Хризостом
137] (Що значить Златоуст), Ансельм з
Донатом,
138] Який відомий видатним трудом.
139] З Рабаном, що у Фульді був абатом,
140] Тут калабрійський пастир Джоакін,
141] Пророчим даром вславлений багатим.
142] Що тут великий Божий паладин
143] Підніс на заздрість вчинки
незабутні,
144] Це брат Фома причиною, - це він
145] На те підніс мене й вогні супутні».
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
1] Нехай уявить, хто охоту має
2] Дізнатись, що я зрів (і хай він те
3] Як в камені карбоване, тримає),
4] П'ятнадцять зір, що сяйво золоте
5] Із неба нам на землю ллють у блиску,
6] Повітря пересиливши густе;
7] Нехай уявить Віз, оту колиску,
8] Яка черкає небеса щедрот,
9] І дишель в ній не меншає й на риску;
10] Нехай уявить також рога рот,
11] Туди розтулений, де, мов притертий,
12] Не рушить кола першого оплот,
13] На ті два знаки в висях обіпертий,
14] Що, начебто Міноєва дочка,
15] Коли близький почула холод смерті,
16] Сплела проміння на взірець вінка;
17] І кожен знак летить один за одним,
18] Немов один від одного тіка, -
19] І вздрить тоді за колом хороводним
20] Мов тінь сузір'я в віддалі ясній,
21] Із рухом тим подвійним і свободним,
22] Який з усім, що в звичці є земній,
23] Не порівняти, як із рухом К'яни
24] Небесний рух, могутній і гінкий.
25] Спів не про Вакха лився, не пеани -
26] Про того, хто в особах трьох один,
27] Про Божеський його і людський стани.
28] Та закінчивсь пісень і танців плин,
29] До нас вернулись, мов почувши втому,
30] Святі огні, неначе на спочин.
31] Зламав божеств мовчанку незнайому
32] Той пломінь, що душею я прилип
33] До слів його про божого сірому,
34] Й сказав: «Раз впорано вже перший
сніп,
35] Раз впору з ниви урожаї знято,
36] То вже любов готує другу з кіп.
37] Ти думаєш, що в груди, звідки взято
38] Ребро на створення тих щічок-краль,
39] Де глотка людству обійшлась багато,
40] І в ті, які, пробиті списом, жаль
41] І скорб лише за всесвіт почували,
42] Аж з місця зрушилась одна із шаль,
43] Влила все світло, скільки б не
вміщали
44] Всі люди всіх часів і всіх держав,
45] Та міць, що їй обидва дітьми стали, -
46] І здивувався ти, як я сказав,
47] Що рівного не має тут в околі
48] Захований у п'яте сяйво слав.
49] Тож зір відкрий - і втямиш, як поволі
50] Твоя ця думка й слово це моє
51] У правді ляжуть так, як центр у колі.
52] Все, що вмира чи мертвим не стає, -
53] Лиш відблиск мислі, що на світ появу
54] Господь в своїй любові їй дає.
55] Бо світло те живе, що йде по праву
56] З світильником й одноістотне з ним
57] Та ще з любов'ю, третьою во славу,
58] Осяює, за зволенням ясним,
59] На дев'ять сфер, мов дзеркало чудове,
60] І вічно залишається одним,
61] А там донизу сходить по основі
62] Із кола в коло аж до кіл малих,
63] Де твориться минуще й випадкове.
64] За випадкове я в розмовах цих
65] Вважаю утвори, що небо пружне
66] І з сім'ям і без сім'я плодить їх.
67] їх віск і все оточення накружне
68] Не сталі, а тому й відбитки ці
69] Несуть значіння більш чи менш
потужне.
70] Тому на першім-ліпшім деревці
71] Плоди ростуть солодші чи гіркіші,
72] І власна мисль на кожнім язиці.
73] Якби-то віск лишав сліди масніші,
74] Якби-то небо тиснуло сяйне,
75] Були б в печаті блиски найясніші.
76] Природа ж все, бува, в туман замкне,
77] Мов хтось-то появив мистецьке вміння,
78] Й, здригнувшись враз, рука в митця
схибне.
79] Коли ж палка любов й ясне прозріння
80] Вливають першу силу у діла,
81] Тоді виходить звершене створіння.
82] Так сталось, що вшанована була
83] Земля над всею сутністю живою;
84] Так сталося, що діва понесла.
85] Погоджуюсь охоче я з тобою,
86] Що в вас, людей, такої не було
87] Й не буде вже натури, як ці двоє.
88] Коли б у мене мову одняло,
89] То: «Чим же мудрість в нього
незрівнянна?» -
90] Твою б це слово мову почало.
91] Щоб таїна розкрилась осіянна,
92] Згадай, хто він, як рушила у путь
93] На клич «Проси!» молитва безустанна.
94] Не так кажу, щоб ти не міг збагнуть,
95] Що цар той мав за головне й важливе
96] Премудрості царевої сягнуть,
97] Не взнати все число зірок правдиве;
98] Або чи вийде неминучість та,
99] Як з неминучим в засновку можливе;
100] Й невже той поштовх - перших сил мета;
101] І як трикутник збудувать в півколі,
102] Щоб не було прямого в нім кута.
103] Отож, коли я промовляв доволі
104] Тобі про мудрість, то стрілою слів
105] Я націлявсь у мудрість на престолі.
106] Як зір би на «не бачено» ти звів,
107] Побачив там би про державців мову:
108] їх безліч, гарних обмаль все ж царів.
109] Становить це речей моїх основу
110] Таку ж, як і в своїх ясних хвалах
111] І Праотцеві, й любому нам Слову.
112] Хай буде це свинцем в твоїх ногах,
113] Щоб вчув ти, мов утому від ступання,
114] Й до «ні», й до «так» щоб тягся довгий
шлях.
115] Бо той - тупиця між дурних остання,
116] Хто чи підтверджує, чи відкида -
117] Й все навмання - усяке запитання.
118] Було, хапання часто без труда
119] На хибний шлях без роздуму водило,
120] Бо розум топить пристрастей вода.
121] Хто істину розшукує невміло
122] Й не тим, що був, вертає в свій куток,
123] Той гірш, ніж марно підніма вітрило.
124] Відкритий всьому світові зразок:
125] Брісс, Парменід, Мелісс і всі, хто в
хмурній
126] Блукав пітьмі, шукаючи стежок;
127] Савелій, Арій і подібні дурні,
128] Що як мечі були для Божих книг,
129] Псували риси їм святі, безжурні.
130] Нехай би зважитись ніхто не міг
131] Чи суд, чи лік вершити з зиску й
збитку,
132] Аж поки ниви впорати не встиг.
133] Узимку бачив я задублу вітку,
134] Колючий терен, гострий блиск шабель,
-
135] І враз троянда розгорнула квітку.
136] Я бачив, як розкішний корабель,
137] Моря пропливши й океани, гине,
138] Уже діставшись бажаних земель.
139] Не мисліть, донно Берто й сер
Мартіне,
140] Що, дивлячись - цей щедрий, інший -
тать,
141] Ви з Богом дивитеся на єдине, -
142] Той може впасти, другий може встать».
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
1] Од краю в центр і з центру знов над
краєм
2] Колишем воду в круглій вазі ми,
3] Коли у ній боки чи дно торкаєм.
4] Згадалися ті образи й самі
5] В ту мить мені постали просто в вічі,
6] Коли замовк преславний дух Фоми
7] Й полився любий голос Беатріче,
8] Яка відповісти його словам
9] Так зволила для благосної стрічі:
10] «Цьому потрібно, хоч не каже вам
11] Ні голосом він, ні у мислі навіть,
12] Щоб корінь істини побачив сам.
13] Скажіть, вогонь, що в нього вас
оправить
14] Вам дано ласку, чи на всі віки
15] Залишиться, щоб вас, як досі, славить?
16] Якщо ж це буде так, то знов-таки,
17] Коли в нове одягнетеся тіло,
18] Чи буде одяг цей очам легкий?»
19] У ціль те запитання долетіло
20] І радощами кола осяйні
21] В живих піснях і танцях закрутило.
22] Так у танках, в веселій метушні
23] Захоплення раптове вмить здіймає
24] Ще вище скоки й співи голосні.
25] Хто ремствує на те, що врешті має
26] Розлуки із життям прийти пора,
27] Про свіжість вічного дощу не знає:
28] Один, два, три - хто вічно не вмира,
29] Віки царює в трьох, у двох, в одному
30] І, не увібраний, усе вбира,
31] Оспіваний був тричі в колі цьому
32] На той мотив, що кожен би обрав
33] За нагороду подвигу значному.
34] І найчистішу я почув зі слав
35] У меншім колі, й голос той ласкавий,
36] Яким Марії ангел проказав,
37] Так одповів: «Як райське свято слави,
38] Любитиме весь наш святий загал
39] Цей одяг променистий і яскравий.
40] Бо перед сяєвом його йде пал,
41] А перед палом - бачення щедроти
42] З хвали, чистішої з усіх похвал.
43] Коли одягнемо покрови плоті,
44] Святі й преславні, в душі нам злетить
45] Ще більша чистота, ніж сяла доти.
46] Тому й зросте без того, щоб сплатить,
47] Те сяйво, дане з блага неземного,
48] Те сяйво, що дає себе уздріть.
49] Звідсіль зросте вже бачення усього,
50] Зросте вже пал, який із того йде,
51] Зросте вже й промінь, що із палу того.
52] Як вугіль з себе полум'я зведе
53] І скрізь його жароту й поза нею
54] Своє обличчя виявить бліде, -
55] Так блиск, що вкрив нас ризою своєю,
56] Не зменшиться в видимості за плоть,
57] Донині ще приховану землею.
58] Не буде світло це очей колоть,
59] І силу матимуть частини тіла,
60] Щоб не вдалося радощам збороть».
61] Така була єдина зграйна сила,
62] З якою хори мовили «Амінь»,
63] Мов їх любов до мертвих охопила,
64] Не так до себе, як до поколінь
65] Батьків, і матерів, і всіх, хто з ними
66] Пройшов у вічну пломінну глибінь.
67] І от вогнями блискавок рясними
68] Замріло сяйво, сходячи до зір,
69] Із обріями схоже осяйними.
70] Як в надвечір'я згаснуть схили гір
71] І небом попливуть оманні хмари,
72] Яким і вірить і не вірить зір, -
73] Так тут пливли, з'являючись, примари,
74] Щоб ще один серпанок піднести,
75] Обидва вкривши попередні шари.
76] О духа огняного блиск святий,
77] Сліпучий! Він, як заграва стожарна.
78] Мою увагу змусив одвести.
79] А Беатріче радісна і гарна
80] Така здалась, що описать її
81] Була б перу моєму спроба марна.
82] Коли ж я очі знов розкрив свої,
83] То впевнився, що раптом нас із пані
84] У вищі перенесено краї.
85] Впізнав я про ту зміну в нашім стані
86] З палаючого усміху зорі,
87] Що червоніла, як троянди ранні.
88] Як наші праотці в часи старі,
89] Я справив Богові усеспаління
90] За те, що опинився угорі.
91] Іще у грудях не прочахло тління
92] Тієї жертви, я уже збагнув,
93] Що сприйнято зичливо ці моління:
94] Такий в дві стежки виблиск спалахнув
95] Таких ясних огнів, що я, дивившись,
96] Сказав: «О Боже, я про це й не чув!»
97] Як, з менших аж до більших
роз'яскрівшись,
98] Пала між двох кінцевих полюсів
99] Молочний Шлях, од мудрих затулившись,
100] Так із глибоких Марсових низів
101] Угору превелебний знак знімався,
102] Що в колі між квадрантами осів.
103] Мій розум перед пам'яттю зламався,
104] Бо хрест ясний виблискував Христом,
105] І з ним ніхто б красою не зрівнявся.
106] Хто ж взяв свій хрест і рушив за
Христом,
107] Пробачить хиби, - їх я припустився,
108] Уздрівши древо з сяючим Христом.
109] Поміж вершком і низом так іскрився
110] І між плечима спалах вогняний,
111] Який то зблизька, то здалека лився.
112] Так в'ється порох по землі дрібний -
113] Частинки всякі, сторчові й
навскісні,
114] Коротші й довгі, миготять вони
115] По променю, який, буває, блисне
116] У затінку, що з наших він турбот
117] І вмілості у нас в кімнаті висне.
118] Як в арфі злагодженістю красот
119] Бринять численні струни щось
приємне
120] Й для того навіть, хто не знає нот, -
121] Так пломені співання понадземне
122] Лили навкруг Христового чола,
123] Для мене чарівливе, хоч і темне.
124] Я зрозумів, що це звучить хвала,
125] Із слів: «Воскресни, щоб звитяжцем
бути!», -
126] А суть всього до мене не дійшла.
127] Так полюбився гімн, тоді почутий,
128] Що в серце глибоко мені проник, -
129] Такого вперш далось мені сягнути!
130] Засмілим здатись може мій язик,
131] Бо очі він принижує багаті.
132] Що в них мету життя вбачать я звик.
133] Але хто знає, як живі печаті
134] Краси ростуть угору день по дню, -
135] Я ж звів на них шляхи очей початі, -
136] Звинить мене, в чім я себе виню,
137] Щоб збутися вини, бо правду бачить:
138] Не підляга святий екстаз огню
139] Тим більш, чим ближче верх себе
означить.
ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА
1] Предобра воля благосна, якою
2] Завжди любов до праведних спонук
3] Являється, як жадібність, - лихою,
4] Притишила у ніжній лірі звук
5] І струн святих спинила рокотання,
6] Настроєне дбанням небесних рук.
7] Чи можуть буть глухими до благання
8] Ті сутності, що співи перервать
9] Погодились і вислухать прохання?
10] О, без кінця той має горювать,
11] Хто так минуще любить, що не хоче
12] Свою любов на вічне прямувать!
13] Як в тихій, ясній висі замигоче
14] Раптовий вогник і, вразивши нас,
15] Приверне наші неуважні очі,
16] Видаючись тремтливою весь час
17] Зорею, хоч насправді всім відомо,
18] Що жоден пломінь там іще не згас, -
19] Так з правого в хресті плеча до злому
20] Ковзнуло вниз світило вогняне
21] З-поміж зірок, що світять в небі тому.
22] Наблизилося видиво ясне,
23] Спускаючись по променевій смузі,
24] Мов блиск, який крізь алебастр сяйне.
25] Радів, як вірити найбільшій музі,
26] Так дух Анхізів, мов з великих свят,
27] Зустрівши сина в Єлісейськім лузі.
28] «О кровь моя! О лучшая стократ
29] Господня благодать! Никто доселі
30] Не зріл отверстих паки в небо epamU -
31] Так світло це; і погляди веселі
32] Я зніс до нього й до владарки звів, -
33] І став подібний тут і там до скелі:
34] В очах її сіяла, з ясних див,
35] Така усмішка, що я зрів на власні,
36] Як для блаженства в свій я Рай злетів.
37] Хоч дух цей, що його були прекрасні