Вибране - 08

Це ти одна — створіння ніжне й чарівне,
Твій зір ясний, краса, твоє кохання...
Без них нема мені ні щастя, ні життя,
Без них не мислю існування.
Але коли обманутий був я...
Обманутий... коли багато днів змія На
грудях крилася у мене... коли точно Я
відгадав... Сліпий... я стільки літ
Осміюваний був заочно!..
О!.. Я народжений на світ З душею й
серцем наче лава:
Допоки не розтопиться — тверда Вона,
мов камінь... Та страшна забава З її
потоком стрінутись, — тоді біда!
Тоді даремні сподівання.
Закону я на помсту не позву.
Сам без жалю й вагання Життя своє й твоє
порву.
(Хоче взяти її за руку; вона
відсахнулася)
Ніна
О, не підходь!.. Який страшний ти...
Арбенін
Я? Страшний? Невже? Ні, ти жартуєш!.. Я
смішний...
Та смійтеся ж!.. Свого домігшися, для
чого Тремтіти й бліднути? Кажіть, хто
він такий, —
Той маскарадний франт, коханець ваш
щасливий?
Нехай приходить, де він є?
Усіх пекельних мук вкусить мені дали
ви,
Лише цієї нестає.
То ось яка підозра? Боже!
І усьому браслет, один браслет вина!
Але за це, повірте, може Вас осміять
весь світ, не я одна.
Арбенін
Так, смійтесь з мене ви, усі сліпці
нужденні, — Чоловіки довірливі й дурні,
Котрих траплялося дурити і мені,
Котрі, проте, живуть, немов святі
блаженні В раю... але ти, раю мій,
Прощай — небесний і земний,
Прощай, я знаю все...
(До неї).
Все знаю!.. Геть від мене! Наївний, я
гадав, що з каяттям вона Впаде до ніг
мені, зворушена й смутна В усім
признається... Ні, ні, почув гієни Я
сміх... Та я забув би гнів,
Коли б сльозу... сльозу побачив хоч
єдину...
Ніна
Не знаю, хто на мене наклеп звів,
Але прощаю вам; не відаю провини.
На жаль, не поможу я вам нічим, —
І, щоб розважить вас, неправди не повім.
Арбенін
О, замовчи!.. Прошу тебе... Благаю...
Ніна
Але невинна я... Нехай Мене скарає Бог, —
послухай...
Арбенін
Годі, край!
Все знаю, що ти скажеш...
Сил не маю Твої докори слухать... Я люблю
Тебе, Євгеній...
Арбенін
Справді!.. Чари
До речі ваші...
Ніна
Вислухай, молю...
0 боже, та чого ж ти хочеш?..
Арбенін
Кари.
Ніна
Кого ж каратимеш?
Арбенін
О, прийде час
1 ви здивуєтеся з того.
Ніна Мене?.. Не зволікай...
Арбенін
Геройство не для вас.
Н іна (зневажливо)
Кого ж?
Арбенін Ви боїтесь? За кого?
Ніна
Невже рокована я на неправий суд?
Ці ревнощі... О ні, не розумію!
Мене ти вб’єш цим... Я не вмію Просить...
ти невблаганний... Ате я і тут Тобі
прощаю...
Арбенін Марний труд.
Ніна
Та є на небі Бог... Він не простить.
Арбен ін
Жалію. (Вона в сльозах виходить).
(Сам).
О, женщина!.. Та знаю я давно Всіх вас,
всі ваші ласки й дорікання... Нікчемне,
втім, пізнання нам дано І дорого плачу я
за навчання!..
Та й за що їй було мене любить?
Чи не за те, що вигляд в мене грізний?
(Підходить до дверей дружини й слухає).
Що робите там вона? Сміється чи вже
спить? Ні, плаче. (Виходячи). Надто пізно.
ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА ПЕРША ВИХЩ ПЕРШИЙ Баронеса
сидить у кріслі, стомлена. Кидає книгу.
Баронеса
Як здумаєш, для чого ми живем? Достоту,
Щоб догоджать комусь і рабствувать
всякчас. Жорж Занд мав рацію: що женщина
у нас? Без волі власної покірлива
істота,
Розвага, іграшка для пристрастей чужих;
Світ мавши за судцю, без оборони в світі
Судилось їй таїть вогонь чуттів своїх.
Чи нищить їх у повнім цвіті,
Що женщина? Її ще з юна чепурять,
На продаж вигодам, мов жертву
наряджають. Любити інших не велять,
І себелюбство закидають.
Іноді в серці їй кипить, буяє кров,
А пристрасть розум засліпляє,
І перед світом страх забувши, геть
покров Вона з чуттів своїх скидає,
Віддаючись охоче їм, —
Прощай і щастя й спокій з ним.
Світ тут... Він тайни знать не хоче; він
стрічає Добро і зло по одягу, з очей, —
Не стерпить він порушення звичаю
І кару винним прирече.
(Хоче читать).
Ні, де вже тут читати... сил не маю...
Думки ці змучили... вони страшні,
Неначе недруги... А вчинок свій згадаю —
І дивно й соромно мені.
(Входить Ніна).
вихщ ДРУГИЙ Ніна
Каталась в санях я, і от на думку спало
Тебе відвідать, mon amour.
Баронеса
C’est une idee sharmante, vous en avez toujours.4
(Сідають).
Хоч і з морозу, небувало Бліда сьогодні
ти... І очі, далебі,
Червоні... не від сліз, звичайно? Що тобі?
Ніна
Цю ніч не спалося, нездужаю від того.
Баронеса Негоден лікар твій — візьми
нового.
вихщ ТРЕТІЙ Входить КНЯЗЬ 3 в є з д и ч.
Баронеса (холодно)
Ах, князь!
Князь
Я завітав до вас Зі звісткою, що з
пікніком невдача.
Баронеса Прошу сідати, князь.
Князь
Вважав я увесь час,
Що вас це засмутить... а вам байдуже,
бачу. Баронеса
Мені шкода.
Князь
А я, признатись, рад.
Я двадцять пікніків віддам за маскарад.
Ніна
Були ви вчора в маскараді?
Князь
Був.
Баронеса
У якім наряді?
Ніна
І хто ж там був?
Князь О, там
У масках декого пізнав я з наших дам.
Звичайно ж, наряджатись вам приємно.
(Сміється).
Баронеса (палко)
Даруйте, князю, це страшна На всіх нас
клевета і не смішна вона.
Порядна женщина не зважиться таємно
З’явитися туди, де всякий набрід є,
Де будь-який гультяй образить, осміє,
Де можуть і впізнать!.. Вам сором, князю,
й певно Зректись ви слів своїх ладні.
Князь
Соромитись ладен, зректись — даруйте —
ні. (Входить чиновник).
ВИХЩ ЧЕТВЕРТИЙ Ті самі й чиновник
Баронеса
А, ви! Звідкіль?
Чиновник
Я щойно лиш з правління. Про вашу справу
я прийшов поговорить.
Баронеса
Її розв’язано?
Чиновник
Ще ні, але... простіть,
Я перешкодив?
Баронеса
Ні.
(Відходить до вікна, розмовляє). Князь
(убік)
Ось мить порозуміння. (До Ніни).
Сьогодні стрів я в магазині вас.
Ніна
В якому?
Князь В англійськім.
Ніна
Давно?
Князь
Оце якраз.
Ніна
Мене дивує те, що вас я не впізнала.
Князь
Було вам ніколи.
Ніна (поквапно) Браслет я добирала
(виймає з ридикюля)
До цього ось.
Князь Прегарний це браслет.
А другий де?
Ніна
Згубила.
Князь
Дивовижно!
Ніна
Що саме?
Князь Так... а не секрет,
Коли?
Ніна
Три дні тому, учора, на тім тижні Чи не
однаково?
Князь
Я думку певну мав,
І досить дивну, бути може.
її питаннями своїми я стривожив.
Ох, ці вже скромниці!..
(До неї).
Я б у послузі став Охоче вам, щоб той
браслет скоріш найшли ви.
Ніна
Будь ласка. Але де?
Князь
А де ж ви з ним були?
Ніна
Не пам’ятаю я.
Князь На балі десь?
Ніна
Можливо.
Князь
Подарувать його комусь ви не могли?
Ніна
Чому подібне вам на думку, князю, спало?
Подарувала я? Кому ж?
Хіба що мужеві?
Князь
Чи в світі ж тільки муж? Подружницям у
вас немає переводу.
Ну, хай він згублений — та ось Його для
вас знаходить хтось —
Чи матиме від вас він щось у нагороду?
Ніна (посміхаючись)
Не знать!..
Князь
А що, як він Кохає палко вас? А що, як за
один
Чарівний усміх ваш чи слово, він
земного Не пошкодує у житті нічого?
Що, як йому, таємно, може буть,
Наважилися натякнуть Самі ви про
майбутнє раювання?
Що, як колись, під маскою, його Ви
пестили словами про кохання?
О! Зрозумійте це!
Ніна
Я з цього усього Те зрозуміла, князь, що
вас би не годилось Мені і слухати. Прошу
покірно вас Мене покинути віднині
навсякчас.
Князь
О, боже!.. Мріяв я... Невже ви
розгнівились?
(Сам до себе).
А! Викрутилась ти! Дарма, ще буде час —
Свого я не зречусь без бою.
(Ніна відходить до баронеси. Чиновник
розкланюється й виходить).
Ніна
Adieu, та chere, до завтра. Я вже йду.
Баронеса
О, ні, mon ange, зажди! Не мовила зі мною Ще й
слова ти.
(Цілуються).
Ніна (виходячи)
Тебе я завтра вранці жду. (Виходить).
Баронеса За тиждень стане день до
зустрічі з тобою.
ВИХІД П’ЯТИЙ Ті самі,крім Ніни й
чиновника. Князь (убік)
Я ще помщусь тобі! От скромниця
знайшлась! Можливо, я дурний, можливо,
ще й зречеться, Та я впізнав браслет.
Баронеса
Задумалися, князь?
Князь
Так, дещо розгадати доведеться.
Баронеса
Ви з Ніною, мені здалось,
Тут сперечалися про щось?
Князь
Доводив я, що стрів у маскараді...
Баронеса
Кого?
Князь
Її.
Баронеса Що? Ніну?
Князь
Так.
Я їй довів це.
Баронеса
Ви, однак,
Неславити людей і в вічі навіть раді.
Князь
Цього зректись не міг би я ніяк.
Баронеса
То пощадіть хоч би заочно.
Де докази цього, скажіть?
Князь
Дано браслет мені учора... а цю мить У
неї бачив я такий от точно.
Баронеса
Ну, от вам логіка! Це доказ? Не смішіть.
Подібні є у кожнім магазині.
Князь
Сьогодні всі оглянув їх І
пересвідчився, що тільки два таких.
(Після мовчання).
Баронеса
Дам завтра ж я пораду добру Ніні:
Не довірять балакунам.
Князь
Мені яка порада?
Баронеса
Вам?
Почате з успіхом продовжувать обачно,
І дорожити більше честю дам.
Князь
За дві поради ці подвійно вам я вдячний.
(Виходить).
вихщ шостий Баронеса
Так честю женщини безкарно жартувать!
Відкрийся я — мені було б те саме, може!
Прощайте, князю! Ні, оману викривать
Я вам тепер не стану... Ах, крий боже!
Одне дивує лиш: як я знайти могла Її
браслет... Так, Ніна там була.
І от розв’язання шаради.
Не відаю чому, та я його люблю...
Можливо, так, з нудьги, або з досади,
Чи з ревності... та муки я терплю І не
знайду собі розради.
Мені вже чується глумливий сміх юрби,
Злостиве співчуття, і шепотіння,
О, ні! Від сорому врятуюсь я... хоч би
Рахунком іншої... хай потім мук сумління
За це зазнаю я, та збудуся ганьби.
(Замислюється).
Жахливий збіг провин! О, я нещасна!
вихщ сьомий
Баронеса та Шпріх.
Шпріх (входить, розкланюється)
Баронеса
Ах, Шпріх! Ти завжди вчасно.
Шпріх
Та, боже мій! Щасливий був би я,
Коли б вам міг корисний бути.
Ваш чоловік...
Баронеса П’ять літ тому, ще за життя,
Я знаю це.
Шпріх Позичив тисяч...
Баронеса
Процента всі, за п’ять років, віддам
Тобі сьогодні ж я.
Шпріх
Та годі, годі вам!
Про гроші згадувать і звички я не маю.
Баронеса
Які новини є?
Шпріх
У графа щойно був Одного я, і там такого
Наслухався, — історій тьма!
Баронеса
Не чув
Про князя Звєздича й Арбеніну нічого?
Шпріх (спантеличено)
Ні... так... А втім, сказати слід,
Що й говорить про це уже покинув світ...
(Убік).
От жах який! — не відаю, що власне!
Баронеса
О, якщо це таке вже гласне,
Тоді нема чого й казать.
Шпріх
А ви про це скажіть, коли ласкаві.
Самі що зволите гадать?
Баронеса
Світ їх піддав уже неславі...
Проте могла б я їм поради дать цікаві.
Йому сказала б я, що люблять всі жінки
Настійливість в мужчині —
Щоб годен був піти він залюбки На все,
заради героїні.
А їй... їй побажала б я Не так суворості,
як скромності зажити. Пробачте, мосьє
Шпріх! Мене сестра моя Жде на обід, і я
вас мушу залишити.
(Виходячи, убік).
Я врятувалася... урок на все життя!
вихід восьмий
Шпріх (сам)
О, не турбуйтеся: все розумію я,
Повторювати марна справа,
Кмітливість розуму яка! Яка уява!
Інтрига тут... втручусь — лицем не вдарю
в грязь; По-перше, буде вдячний князь,
І траплю я йому в агенти;
Відтак сюди з рапортом прилечу Й тоді
одержу вже і полічу Я п’ятирічні всі
проценти.
СЦЕНА ДРУГА ВИХІД ПЕРШИЙ
Кабінет Арбеніна Арбенін сам,згодом
слуга.
Арбенін
Все ясно ревності, а доказів нема.
Боюсь я помилки, але несила терпіти це.
Вважать, що все дарма?
Таке життя — то краще вже могила.
Я знав людей, що їм душа застила;
Вони раюючи спокійно сплять в грозу.
Спокусливе життя!..
Слуга (входить)
•Жде посланець внизу.
Приніс він барині записку від княгині.
Арбенін
Що? Від якої?
Слуга Не дочув.
Арбенін
Записка? Ніні?
(Іде; слуга залишається).
вихід ДРУГИЙ Афанасій Павлович Казарін
та слуга.
Слуга
Оце лиш барин вийшли. Почекайте
Хвилинку їх.
Казарін
Гаразд.
Слуга
Я зараз доповім. (Виходить).
Казарін
Я ждатиму хоч рік, мосьє Арбенін:
знайте, Не відступлюсь ні перед чим!
Діла мої погані неймовірно,
Потрібен друг — товариш вірний,
Що мав би тисяч зо три душ, Великодушний
був би, можний —
Мав, тобто, грошей добрий куш І
покровительство вельможне.
Арбеніна будь-що я знов тепер втягну До
гри; не зрадить він старовину,
Товариша завжди підтримати зуміє,
Перед дітьми не сторопіє.
А молодь ця дурна —
Мов ніж мені вона;
Кажи їй що завгодно Нездатні ні почать,
ні кинуть вчасно грать, Ні чесність
гордо показать. Пересмикнувши
благородно. Погляньте ви на стариків:
Чимало з них при грі добилося чинів,
Та й з грязі
Знечев’я вийшли в князі.
А все чому? Тому, що вміли без вагань
Охоронять свої звичаї та закони.
Держались правил... Глянь!..
При них і честь і міліони.
ВИХІД ТРЕТІЙ
Казарін та Шпріх.
Входить Шпріх.
Шпріх
Ах, Афанасій Павлович! Вам шана!
Зустріти вас не думав тут ніяк.
Казарін
Я теж. Ти що, з візитом?
Шпріх
Так.
А ви?
Казарін
І я.
Шпріх
Невже? А непогано,
Що стрілись ми... Якраз такий случай —
Про діло є розмова з вами.
Казарін
Бувало ти все зайнятий ділами,
А ділом — первина.
Bon mot1 все тільки й знай!
А річ важлива це.
Казарін
До тебе маю справу Я теж.
Шпріх
От і гаразд! Зголосимось на славу.
Казарін
Не знаю... Ну, кажи!
Шпріх
Дозвольте лиш спитать:
Чи чули ви, що друг ваш милий Арбенін...
(Робить з пальців ріжки)
Казарін
Що?.. Та звідки знать Ти можеш це?
Шпріх
Небесні сили!
Я уладновував це п’ять хвилин тому.
Кому ж і знать?
Казарін
Та чорту ж, не кому!
Шпріх
От бачите, його дружина ці дні Не знаю
вже — на балі, на обідні Чи в маскараді
—стрілася з одним Князьком... Відтак
вони спізнались,
І князь щасливим став. Та тільки річ у
тім,
•Дотеп.
Що враз красуня перед ним
Від усього ледь-ледь не відклепалась.
Князь в лють запав — та й ну — туди й
сюди Розповідать!.. Тепер біда того й
гляди.
Мене владнати це просили діло.
Що ж! Взявся я — одразу все й приспіло:
Князь обіцяв мовчать, записку написав.
Покірний ваш слуга її ледь-ледь
підправив І за призначенням доставив.
Казарін
Гляди, щоб вуха муж тобі не обірвав.
Шпріх
Пусте! В бувальцях я бував,
Але миналось без картелі.
Казарін
І битий ще не був?
Шпріх
Вам тільки жарти й сміх, А я завжди
скажу: безглуздо на дуелі Життям
ризикувать...
Казарін
Ти правий, мудрагелю! Ризикувать
життям, таким для всіх Коштовним і
значним — це справді гріх.
Шпріх
Одначе, годі з тим — я про важливе з
вами Поговорити мав...
Казарін А це що ж?
Шпріх
Анекдот,
А діло втім...
Казарін
Та пек тобі з ділами!
Іде Арбенін.
Шпріх
Ні... Так от,
Хортів мені прислали — від самого Від
графа Вруті — добрі п’ять собак.
Казарін
Твій анекдот кумедний, їй же богу!
Шпріх
Ваш брат мисливець — взяв би хоч
одного. Казарін Ну та й Арбенін — от
дивак!
Шпріх
Купіть...
Казарін
Пошитись в дурні так!
От і женися після цього —
Одурений, осміяний...
Шпріх
Ваш брат, їй-богу ж, дуже буде рад.
Казарін
Честь, вірність — все брехня і всі
жінки однакі. Шпріх — не женись!
Шпріх
Давно жонатий я — от на! Послухайте
мене — це ж просто клад...
Казарін
Та ні, собака.
Казарін
От дались собаки!
Казав ти, скільки їх там штук?
Як жінку — не скажу, що Бог дасть —
невідомо. Але собак не скоро збудеш з
рук.
(Арбенін входить з листом, вони стояли з
лівого боку біля бюро, і він їх не
помітив).
Замислений, з листом... дізнатися б, що в
ньому?
ВИХЩ ЧЕТВЕРТИЙ Ті самі та Арбенін.
Арбенін (непомічаючи їх)
О, вдячносте людська!.. Хіба не я Недавно
ще, не знавши навіть, хто ти,
Честь врятував тобі й життя... І що ж?..
Змія! Нечувана підступність... В дім мій,
потай,
Мов злодій влізши, оганьбив Мою він
честь і соромом окрив Моє ім’я. А я —
сліпий достоту,
Мов те дитя, незнале ворогів,
Забувши все, весь досвід давніх днів,
Не запідозрив би цього злочинства
зроду.
Мені здавалося, що тут її вина...
А він... він, думав я, не знає, хто вона,
І вже забув, як сон, нічну свою пригоду.
Він не забув. Він став шукать її й
знайшов,
І тут не міг угамуватись.
О, вдячносте! Чого лише не знав Я у
житті!.. А довелось ще дивуватись.
(Перечитує лист)
«Зреклися ви, коли я вас найшов,
Мені признатися...» О, скромність
виняткова!
«Пересудів боялись ви й розмов.
Могли нас чути, випадково,
Так... не зневажливість, а страх Читав
тоді у ваших я очах.
Ви тайни любите — гаразд, це буде тайна!
Та я радніше вмру, аніж зречуся вас».
Шпріх
Лист!.. Оце так!.. Ну, от — пропало все
нараз! Арбенін
О, звабник вправний він, на славу!
Я хочу відповідь послать йому криваву!
(До Казаріна)
А, ти був тут?
Казарін Я жду вже довгий час.
Шпріх (убік)
Піду до баронеси. Хай клопоче І
розсипається, як хоче.
(Наближається до дверей).
ВИХІД П’ЯТИЙ
Ті самі крім Шпріха.
Шпріх непомітно виходить.
Казарін
Ми з Шпріхом... Де ж той Шпріх?
Пропав десь... (убік) Лист!.. Ах, он що! Ну,
віншую!
(До нього)
Чого замислився?
Арбенін Атак, думки... міркую.
Казарін Про марність всіх надій і благ
земних?
Арбенін Вгадав: про вдячність.
Казарін
Знов розумування'
Про це розбіжні є думки,
Та хто і що не думав би, такий Предмет
завжди достойний міркування
Арбенін
Що мислиш ти?
Казарін
Я мислю, друже мій,
Про вдячність так: це річ, що від ціни
послуги Залежить вельми. Зрозумій,
Що не завжди твоє добро — твоя заслуга.
Ось приклад: Слукін вчора знов Мені
щось тисяч п’ять програв — був би
здоров! Ціну тому я скласти незугарен!
Повіриш: п’ю, чи їм, чи сплю —
Все дякую йому,
Арбенін Жартуєш все, Казарін?
Казарін
Послухай, я тебе люблю.
Але молю уклінно й слізно:
Будь ласка, схаменись, облиш цей вигляд
грізний, Тоді тобі відкрию всю земну
Премудрість я — її глибінь і таїну.
Про вдячність знати міркування Мої ти
хочеш? Зволь; я докладу старання:
Що не кажи Вольтер там чи Декарт,
Для мене світ — колода карт,
Тут фатум — банкомет, а я — я граю.
І слушно це, повір.
На прикладі я так би це представив:
Нехай би тисячу на туза я поставив —
Так, з прочуття, — я в картах марновір —
Уявимо, що раптом, без обмину Він виграє
— ну, що ж, я дуже рад,
Та дякувати все ж я тузові не стану,
А мовчки загребу свій клад І буду гнуть
та й гнуть, хоч з вечора до рана. А там
підсумував,
Зім’яту карту геть — і встав!
Тепер... одначе, ти не слухаєш, мій милий?
Арбенін (вроздумі)
Усюди лихо, скрізь обман...
Я ж слухав мовчки, ніби істукан,
Про те, як сталось все і як мене дурили!
Казарін (набік)
Замислився... (до нього)
Це, друже, щодо карт.
Та інший казус нам розглянути ще варі;
Лиш послідовно, щоб не збиться.
Уявимо, що знов в розпусту або гру
Як-небудь здумав ти пуститься,
А тут хтось з друзів нагодиться І скаже:
«Стережись: бо не бувать добру»
Та й наговорить мудровито Тобі сім кіп
того й сього.
А ти випадком, так, послухаєш його —
Уклін йому та многі літа.
Якщо він стримав твій пияцтва шал,
То ти напій його негайно, без вагання,
І в карти обіграй в подяку за навчання,
А врятував від гри — то ти піди на бал,
І закохайся там в його жону, мій друже,
Чи спокуси її, щоб розплатиться з мужем,
І правий будеш ти, хоч так, хоч так,
дружок, Бо тільки сплатиш тим уроком за
урок.
Арбенін
О, з тебе мораліст!
(Набік)
То все це вже не тайна!..
А, князь... за ваш урок я вам сплачу,
звичайно.
Казарін^не звертаючи уваги)
Останній пункт розглянуть треба нам:
Ти любиш женщину... їй жертвуєш ти честю,
Багатством, дружбою, можливо, всім
життям, Ти оточив її увагою і лестю...
Та за що дякувать тобі їй? Сам Скажи,
подумавши уважно:
Ти жертвував усім цим, — зваж-но! —
Не задля неї, ні — її ти полонить Хотів,
щоб пристрасть вдовольнить,
І самолюбство... ось! Зваж все це
послідовно І скажеш сам, що в світі все
умовне.
Арбенін (розстроєно)
Так, правий ти: що женщині любов?
Потрібні їй нові всякчасно перемоги.
Благай і плач, терзайся знов і знов —
Лише смішний ти будеш їй... О, боги!
Так, дурень той, хто в женщині самій
Жадав знайти свій рай земний!
Казарін
Розумно мислиш ти, мій друже,
Хоч сам щасливий в шлюбі.
Арбенін
Дуже!
Казарін
Хіба не так?
Арбенін О, так!.. Щасливий...
Казарін
Що ж, я рад!
А все-таки шкода, що ти жонатий, брат.
Арбенін
А що?
Казарін
Так... Згадую, як ми бувало Бенкетували
ночі й дні...
Мінився світ, у головах тріщало,
Хоч голови були у нас міцні.
Було колись... солодкий спочин зранку Та
спогади про ніч, про втіхи до світанку,
Тоді обід, вино... Рауля честь...
В гранчастих кубках піниться та грає...
Розмови, дотепи... всього бувало єсть,
А там в театр... Душа співає,
Коли пригадуй), як часом з-за куліс Ми
танцівниць виманювали та актрис.
Погодься, брат, раніше Було все краще й
приємніше.
Ось п’єсу скінчено — ми летимо мерщій
До друга... увійшли... там гра вже в
повній силі, На картах золото горою...
той радий,
А той тремтить, блідий, —
- Достоту мертвий у могилі.
Ми сіли теж — і от почався бій.
Тут, тут крізь душу переходить Жаги і
відчуваннів тьма І думка враз
бентежить і заводить Пружину гострого
ума...
А переможеш супротивника, й покірно
Тобі до ніг впаде судьба сумирна,
То й сам Наполеон тобі Нікчемою
здається, далебі.
Арбенін
О, хто поверне... вас, надії й сподівання.
І вас, нестерпні вкрай та полум’яні
дні!
За вас віддам я спокій свій, бажання,
І щастя неука — пощо воно мені?
Мені — отцем сімейства й мужем бути?
Мені, мені, хто все давно спізнав,
Пороку й зла солодку пив отруту І перед
їх лицем не зблід, не трепетав?
Геть, доброчесність: Я тебе не знаю, —
Ти теж обман... Тож нетривкий Союз наш
нині я навіки розриваю,
Прощай, прощай...
(Падає на стілець і затуляє обличчя)
Казарін Тепер він мій!
СЦЕНА ТРЕТЯ
Кімната в князя. Двері до іншої
відчинені.
Він у іншій спить на канапі.
ВИХЩ ПЕРШИЙ Іван, згодом Арбенін. Слуга
дивиться на годинник. Іван
Уже от-от спливає сьома,
А він звелів себе о восьмій розбудить.
По-руському він спить, відомо,
І встигну ще в крамничку я сходить,
А двері на замок... воно вірніше.
Ну от!.. Іде хтось... От загин!..
Скажу: немає й край, а сам з очей
скоріше...
(Арбенін входить).
Арбенін
Князь дома?
Іван
Ні, нема.
Арбенін
Неправда.
Іван
П’ять хвилин
Тому пішли.
Арбенін (прислухається)
Брехня! Тут він,
(показує на кабінет)
І спить спокійним сном, прислухайся, як
диха. (Убік)
Коли б не перестав!
Іван (убік)
Почув. От лихо!
(До нього)
Себе будити князь наказу не давав.
Арбенін
Він любить спать... Тим краще:
доведеться І вічно спать іще.
(До слуги)
Я вже сказав,
Що ждатиму його. Ти ж чув, здається?..
(Слуга виходить). вихщ ДРУГИЙ
Арбенін (сам)
Тепер... або ніколи. Так, це слушна мить;
Тепер я все зроблю — рука не
затремтить.
Я доведу, що в нашім поколінні Є хоч
одна душа, яка з насіння Образи плід
дає... О, не слуга я їм,
Щоб перед ними тут згинатись;
Якби став битися я з ворогом своїм,
Вони б сміялися... Тепер їм не сміятись!
О, ні, я не такий... ганьби на все життя На
голові своїй не потерплю без кари.
(Прочиняє двері)
Він спить... що бачить він в останнім
сні?. (Страшно посміхаючись)
Гадаю, що помре він від удару, —
Він звісив голову... Хто б крові допоміг,
Щоб сталось все природи коштом?..
(Заходить до кімнати.
Стоїть хвилини дві й виходить блідий)
Я не зміг!..
(Мовчання)
Над силу це мені... О, боже!
Так зрадити себе!.. Я затремтів Уперше
за життя... Чи, може,
Я боягуз? Я? Хто сказать це смів?
Я сам... істото жалюгідна,
Тікай і червоній... Ганьба, ганьба!
Як і усіх, тебе притиснула доба.
Перед собою сам ти вихвалявся, видно.
Так, жалюгідний ти... як всі, знеміг І ти
під тягарем освіти!
Любити ти не вмів... не вмів... а мстити
Хотів... прийшов і — і не зміг.
(Мовчання. Сідає)
Злетів я високо без краю.
Певніший слід обрати шлях.
І задум я новий плекаю У змученому
серці і думках...
Так, так, він житиме... Убивство вже не в
моді. Тепер не те вже, що раніш За наших
днів живе освіта у народі:
Язик і гроші — ось отрута наша й ніж.
(Бере чорнило й пише записку, бере
капелюха).
ВИХІД ТРЕТІЙ
Арбенін і баронеса.
Іде до дверей, стикається з дамою у
вуалі.
Дама у вуалі
О боже!
Арбен ін А!
Дама (вириваючись)
Пустіть!.. О, пожалійте!
Арбенін
Ні, не удаваний це крик Продажної
чесноти.
(До неї суворо)
Годі! Стійте!
Яке підозріння!.. Мовчіть! Відкрийте
Обличчя ваше, підійміть вуаль.
Дама
Я помилилася дверима...
Арбенін