Вибране - 09

Це нічого,
Втім, помилилися, на жаль,
Лиш часом, а не місцем.
Дама
Ради бога,
Пустіть!.. Я... Я не знаю вас.
Арбенін
Як ви збентежились!.. Ви мусите
відкритись... Ще спить, та може він
прокинутись всякчас.
Все знаю я... а подивитись Повинен...
Дама
Знаєте!..
(Він відкидає вуаль і здивований
відступає, тоді отятюється)
Арбенін
Хвала тобі, Творець,
Що ти хоч раз мені дозволив помилитись!
Баронеса
О! Що вчинила я? Тепер всьому кінець!..
Арбенін
Дурниці! Розпач ваш даремний.
Я згоден, прикро, що замість Палких
обіймів, неприємний Вам тут зустрівся
раптом гість.
Та це хвилинний страх... вам вийшло на
користь,
Що це не хтось, а я — благословляйте
Бога!
Я при собі лишу цю вість,
А то була б у місті скрізь тривога.
Баронеса
Ах, він прокинувся, говорить...
Арбенін
Уві сні.
О, заспокойтеся, вже час іти мені.
З’ясуйте лиш одне: чим, владою якою Цей
Купідон усіх вас полонив; чому,
Хоч сам холодний він, немов метал, йому
Ви всі скоряєтесь, палаючи жагою,
Чому не він тут, біля ваших ніг, з
слізьми,
З палким і пристрасним зітханням,
тьмяним зором,
А ви... ви, женщина, з душею, ви самі Йому
віддатися прийшли, забувши сором?
Чому ще женщина одна йому За погляд,
усмішку, єдине слово Свою любов, життя і
честь віддать готова?
(Шаленіючи)
Чому, чому?
Баронеса (рішуче)
Я зрозуміла вас... ви кажете... я знаю,
Що ви прийшли...
Арбенін
Що? Хто вам розповів? (Отямившись)
А що ви знаєте?
Баронеса
О, згляньтеся, благаю,
Простіть мені.
Арбенін
Та я вас не винив Ні в чім і навпаки —
радий за князя щиро.
Баронеса
Я пристрастю була без міри Засліплена.
Молю вас вислухать...
Арбенін
Мета
Яка тому? Мораль не стану я читати.
Баронеса
Але коли б не я, то не було б листа.
Арбенін/
Он що1... Цього вже забагато.
Листа? Якого? Лист! А, то це ви?.. Давно Ви
їх звели?.. Що ж, з власної ви волі
Взялися до цієї ролі?
І як? Вам до смаку воно?
Чи жертви всі свої приводите сюди ви?
Скажу одверто, пані, вам:
Ви у вітальнях скарб на диво,
Але не диво вже розпуста наших дам.
Баронеса
0, боже мій!
Арбенін
Я це кажу без лесті.
А скільки платять вам, цікаво знать
мені?
Баронеса (падає в крісло) Ви... ви
немилосердні!
Арбенін
Ні,
Помилився я, ви служите їм з честі.
(Хоче йти)
Баронеса
Я збожеволію... Стривайте! Він іде...
Я...
Арбенін
Що ж! Продовжуйте своє, часу не гайте,
Вас це до слави приведе.
Тепер мене не бійтесь, прощавайте,
Та якщо стрінемось ми ще — вас лихо жде.
Взяли у мене все ви, все на світі.
Нещадно буду вас гонити я завжди
І скрізь... на вулиці, на самоті і в
світі,
1, якщо ми зіткнемось, ждіть біди!
Я б вас убив... та смерть я зберігаю , Для
іншої, мов дар, немов належну дань,
Для вас же добрий я: вам рай земний
лишаю Замість пекельних катувань.
(Виходить)
ВИХЩ ЧЕТВЕРТИЙ
Баронеса сама.
Баронеса (услідйому)
Послухайте! Клянусь — це був обман....
вона Невинна... і браслет!.. Все я, моя
вина... Пішов... не чує, ах, що діять? Всюди
Лише відчай... байдуже... врятувать Його
будь-що я хочу... Так, я буду Просить
принижено, благать!.. Признатися в
усьому треба...
Він... він іде... Наважусь я... О, небо!
ВИХЩ П’ЯТИЙ Баронеса та князь
Князь (з іншої кімнати)
Іван! Хто там?.. Ну от мені напасть!
Який народ!.Хвилинки відпочить не
дасть.
(Входить)
О, маю честь вітати в себе Красуню я!
Безмежно рад...
(Впізнає й відскакує)
Ах, баронеса! Ви?.. Чи міг я знати?
Баронеса Чого ви кинулись назад?
(Слабким голосом)
Ви здивувалися?
Князь (зніяковіло)
Радий я вас вітати,
Та щастя я такого не чекав...
Баронеса Я здивувалася б, якби чекали.
Що думав я собі? Коли б я знав!
Баронеса
Все знати ви могли, але ви не бажали.
Князь
Свою провину я б хотів Спокутувать; від
вас найтяжче покарання Прийму покірно
я. Сліпець! Моє незнання Злочинне, і
тепер я не знаходжу слів.
(Бере її за руку)
Та ваші руки лід! Вам на лиці
страждання, Невже не вірите ви в
щирість слів моїх?
Баронеса
Ви помиляєтесь... не вимагать палких
Признань і не молить кохання Я
зважилась сюди сама,
Забувши сором, страх, приїхать тайкома.
Ні, лиш з обов’язку святого Прийшла до
вас сьогодні я;
Я залишаю світ; нового В селі шукатиму
життя;
Але причиною страшного Була я зла і
прагну каяття.
Мені рятунку вже немає.
Та іншого я врятувати маю.
Князь
Але...
Баронеса
Не заважайте, князь, мовчіть,
Мені і так було над сили Себе примусити
заговорить....
0 боже! Світ мені давно немилий,
1 ви, лиш ви, причиною тому...
Все ж мушу вас я врятувать... чому?
Не знаю,.. Ви не заслужили Всіх жертв
оцих... мене ані любить Ви не могли, ні,
навіть, зрозуміть.
Втім я цього й не домагалась, —
Та слухайте, сьогодні я дізналась Про
ваш необережний крок:
Писали вчора ви Арбеніна дружині.
Вона не любить вас; чуток Не
дослухайтесь, і, молю, віднині Не вірте
їм... ні, ні, ця думка лиш одна
Занапастить нас всіх! Вона Про лист не
відає... а він читав таємно...
Страшний це в люті чоловік,
Він вас уб’є... він тут вже був... він
звик До злочину і мсти...
Князь
Пусте. Ви боїтесь даремно Арбенін в
світі жив, не стане він повік Шукать
прилюдного скандалу,
Чи домагатися безглуздого завжди В
пустій комедії — кривавого фіналу.
А розгнівився, — що ж! І в тім нема біди
— Тоді Лепажа пістолети І секунданти з
двох боків.
Я заслужив ці еполети Не тим же, що
тікав від ворогів.
Баронеса
А що, як ваше, князь, життя дорожче, може,
Комусь, ніж вам самим? І жінка це одна...
А що, як вас уб’ють... уб’ють... О боже!
І я всьому вина.
Князь
Ви?
Баронеса
Згляньтесь!
Ні, стрілитись доведеться.
Я винен перед ним. Хоч несвідомо, честь
Його образив я... і виходу, здається,
Немає.
Баронеса Вихід єсть!
Князь
Зректись? О ні, інакший вихід дайте.
Я не зречусь, щоб зберегти життя,
І йду, не гаючись.
Баронеса Єдину мить! Стривайте!
В усім вина моя.
(Бере його за руку)
Вас всіх одурено!.. І маска та...
(Схиляється на стіл, падаючи)
Це я!
Князь Що? Ви? Це неможливо!
(Мовчання)
А Шпріх!.. Це він казав... і винний він в
усім.
Баронеса (отямившись і відходячи)
Була то помилка жахлива,
Чудне безумство... О, я гірко каюсь в
нім!..
Воно минулося і... годі з тим.
Віддайте їй браслет... його я випадково
Знайшла. Не говоріть Про все, що
сталося, ні слова Нікому ви... Бог буде
нас судить.
Вам він простить... мені простить не в
вашій волі. Але я мушу йти, доволі.
Хай вам щастить...
(Підійшовши до дверей, бачить, що він
хоче кинутись слідом за нею)
Ні, ні, за мною, князь, не йдіть.
(Виходить)
вихщ шостий
Князь сам.
Князь (після тривалого міркування)
Що думати я вже й не знаю.
А зрозумів одне лиш я з усього цього,
Що слушну я нагоду пропускаю,
Немов школяр...
(Підходить до стола)
Ото!
Записка від Арбеніна. Його Рука і
підпис... Прочитаю!
«Дорогий князь! Приїзди сьогодні
увечері до N; Там буде багато... і ми
весело перебудемо час... Я не хотів
збудити тебе, а то б ти дрімав увесь
вечір. Прощавай. Чекаю неодмінно.
Твій щирий Євгеній Арбенін».
Ну, треба добре око мати,
Щоб в цьому бачити картель.
Хто б на бенкет став зазивати,
Щоб потім кликать на дуель?
СЦЕНА ЧЕТВЕРТА Кімната у N.
ВИХЩ ПЕРШИЙ Казарін, господар та
Арбенін, сідають грати. Казарін
То справді зрікся ти химер отих
дивацьких,
Якими так пишався світ,
І став на путь колишніх днів юнацьких!
Чудесна думка це, і ти, з усіх приміт,
Поет... та ні, ще більше, геній.
Родинне коло, далебі,
Тісне вже, друже мій, тобі?
Тй наш.
Арбенін
Я ваш віднині.
Казарін
Ах, Євгеній,
Приємно бачити мені,
Як дивляться на світ розумні люди нині:
Немов кайдани їм пристойності
страшні... Зі мною будеш ти, гадаю, в
половині?
Господар
А слід би поскубти князька!
Казарін
ІЬк... так...
(Набік)
Та й сутичка ж почнеться!
Господар Побачим. Транспорт!..
(Чути шум)
Арбенін
Він, це він. Казарін
Рука
Тобі тремтить.
Арбенін Відвик... та це минеться.
(Князь входить)
ВИХІД ДРУГИЙ Ті самі й князь.
Господар
Ах, князь, це ви? Радий у себе вас вітать.
Сідайте, прошу, скиньте шаблю.
У нас запеклий бій.
Князь Я подивлюсь.
Арбенін
А грать
Все боїтесь іще? О, нині я вас зваблю.
Князь
0 ні, я з вами не боюсь.
(Убік)
От маєш: мужеві старанно догоджаю,
А за жоною волочусь.
Аби лиш виграть там, а тут нехай
програю.
(Сідає)
Арбенін
Я нині був у вас.
Князь
Записку я читав.
1 бачите, слухняний.
Арбенін На порозі
Мені зустрівся хтось — збентежений, в
тривозі. Князь
І ви впізнали?
Арбенін (сміючись)
Далебі впізнав.
Ви, князь, облесник небезпечний.
Я все збагнув і відгадав.
Він не збагнув нічого, безперечно.
(Відходить і кладе шаблю) Арбенін Я б не
хотів, щоб вам жона моя Сподобалась.
Князь (неуважно)
Це дивно дуже.
Арбенін
Чеснотами, яких завжди шукає в мужа
Коханець — не владаю я...
(Убік)
Спокійний він... Але я спокій цей порушу,
Я в твій солодкий світ отрути піділлю.
Коли б ти навіть міг на карту кинуть
душу,
То проти неї я поставив би свою.
(Грають. Арбенін мече)
Казарін Я ставлю п’ятдесят.
Князь
Я п’ятдесят так само. Арбенін
Я розповім вам анекдот,
Що чув, коли молодший був літами:
Мені з думок не йде сьогодні він; так от
Послухайте: один поважний барин,
Він був одружений — твоя взяла,
Казарін,
Він був одружений і спав спокійним
сном,
На вірність жінчину поклавшись
нерозважно.. Заслухались ви, князю, і
притьмом Програєтесь. Це легковажно.
Сердечно люблений, муж мирно раював;
В довершення всіх благ був даний
чоловіку Ще й приятель... колись йому
велику Зробив він послугу і через те
вважав За друга справжнього, що честь і
совість мав.
І що ж! Скажу вам щиро,
Не знати як, та муж прознав,
Що вдячний друг — боржник сумлінний
понад міру— Дружині послуги свої
пропонував.
Князь
Що ж муж?
Арбенін (немов не чувши запитання)
Гнете не дивлячися, князю.
Про гру забули ви.
(Поглянувши на нього пильно)
Що муж, цікаво вам?
Пусте щось вигадав — що я не знаю й сам,
І дав пояичника... Що ви в такому разі
Вчинили б, князь?
Князь Те саме. Ну, а там
Дуель?
Ні.
Арбенін
Казарін Як? Не бились?
Арбенін
Ні, ні...
Казарін То, може, помирились?
Арбенін (гіркопосміхаючись)
О, ні. „
Князь
То що він все ж зробив?
Арбенін
Він звабнику лишив Поличника та й край.
Така йому відплата.
Князь (сміється)
Це проти правил, слід сказати.
Арбенін
Де і який у нас Про мсту й ненависть є
закон або указ?
(Грають. Мовчання)
Взяла... взяла...
(Встаючи)
Стривайте, ви цю карту
Підтасували.
Князь
Я! Послухайте, ви...
Арбенін
_ Край!
Продовжувати гру не варто.
Ви...
(задихаючись) ви негідник і шахрай.
Князь
Я?.. Я?..
Арбенін
Шахрай, і я вас тут відзначу,
Щоб знали всі тепер про вашу підлу
вдачу.
(Кидає карти йому в обличчя. Князь такий
вражений, що не знає, що робить).
(Притишивши голос)
Ми поквитались.
Казарін Що тобі?
(До господаря)
Він збожеволів у найкращім місці.
Той розпалився вже й спустив би тисяч
двісті.
Князь (отямившись, підхоплюється)
За мною! Далебі Лиш кров! Лиш кров
образу змиє люту.
Арбенін
Стрілятись? З вами? Ні, цьому не бути.
Князь
Ви боягуз!
(Хоче кинутись на нього)
Арбенін (грізно)
А підступать Не раджу вам. І тут не
раджу залишатись.
Я боягуз, та не злякать І боягуза вам.
Князь
Я змушу вас стрілятись.
Про вчинок підлий ваш я скрізь
розголошу, Негідник ви — не я...
Арбенін
Розголосіть, прошу.
Князь (підходячиближнє)
Я розповім, що з вашою жоною...
Браслет згадайте!.. Він... він ще у мене
десь.
Арбенін
Я вас за це скарав уже ганьбою.
Князь
О, божевілля! Де я? Світ увесь Супроти
мене... Я вас вб’ю!
Арбенін
Пораду
І щодо цього вам так само дам я радо:
Вбивайте, та мерщій, бо за короткий час
Хоробрість ця пригасне в вас.
Князь
О, де ти, честь моя!.. Віддайте, ради бога!
Віддайте честь мені... Моє ім’я!..
Кінець...
Невже не маєте святого ви нічого?
Людина ви чи демон?
Арбенін
Я гравець!
Князь (падаючи й затуляючи обличчя)
Честь, честь моя!..
Арбенін
Так, честь не повернути. Бар’єр
зруйновано поміж добром і злом.
Тобі судилося зневаги біль відчути,
Віднині підеш скрізь ганебним ти
шляхом, Пізнаєш смак кривавих сліз,
розпуку І щастя ближнього
сприйматимеш, як муку Душі своєї; день і
ніч разом Ти будеш думати лиш про одне;
поволі Всі почуття твої пригаснуть,
відімруть.
Не матимеш тепер ні щастя, ані долі!
Мов листя з дерева гнилого, відпадуть
Від тебе друзі всі, і без надії,
Оганьблений в юрбі ходити будеш ти І
сором буде більш тебе пекти,
Ніж злочин лиходія.
Тепер прощай...
(Виходячи)
Бажаю довго жить.
(Виходить)
ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА ПЕРША Бал.
ВИХЩ ПЕРШИЙ
Господиня
Жпу баронесу, та не знаю, —
Чогось нема її... Мені вас жаль.
1-й гість
Мене? Як розуміть це маю?
2-й гість
Ждете ви баронесу Штраль?
Вона від’їхала!..
Багато хто
Куди? Чого? Коли це?
2-й гість
В село, сьогодні вранці.
Дама
Як, сама?
Своєю волею? Мій боже, от дивниця!
2-й гість
Фантазії! Романи!.. Сил нема,
Таке!..
(Розходяться. Інша група мужчин).
3-й гість
Ви знаєте, князь Звєздич знов
програвся.
4-й гість
Ні, кажуть, виграв він — та на
галай-балай,
І ляпаса дістав.
5-й гість Невже? Стрілявся?
4-й гість
Ні, не схотів.
3-й гість
Який же він шахрай!
Хто б здумав!..
1-й гість
О, віднині — край Знайомству з ним.
6-й гість
І я з ним більше не знайомий.
Він буде тут?
3-й гість
Не зважиться, по всьому...
4-й гість
Ось він!..
(Князь підходить, до нього ледве
вклоняються.
Всі, крім 5-го та 6-го гостей, відходять.
Згодом і вони відходять. Ніна сідає на
канапі).
Князь
Тепер нас тут залишено самих. Нагода
слушна для розмови.
(До неї)
Я маю вам сказать два слова, —
Повинні вислухать ви їх.
Повинна?
Князь Я про ваше щастя дбаю.
Ніна Мене дивує це без краю.
Князь
Так, дивно це: на вас лежить вина Моєї
згуби; все ж мені вас жаль; рукою Я
вражений тією, що вона Вас вб’є... Я
помстою дрібного Себе не оганьблю —
послухайте ж мене:
Ваш чоловік, — пильнуйте невідступно!
—
Він лиходій, безбожний і підступний,
І, знаю, лихо вам загрожує страшне.
Прощайте. Лиходій не викритий; не
здатний Я ще скарать його, але свого
діждусь, —
Настане час, — я повернусь.
Ось ваш браслет... Мені він більше
непридатний.
(Арбенін дивиться на них здаля).
Ніна
Ви збожеволіли — на вас І гніватись
було б негідно.
Князь
Я правду вам сказав. Прощайте
навсякчас.
Ніна
Куди ж ви ідете? Далеко, очевидно!
Та не на Місяць же?
Князь
Ні, ближче, — на Кавказ. (Виходить)
Господиня (додекого)
Всі поз’їздилися, і тут нам буде тісно.
Mesieurs, прошу до зали вас!
Mesdames, приєднуйтесь до нас.
(Виходять)
вихід ДРУГИЙ
Арбенін (сам до себе)
І я мав сумнів! я! А всім відомо, звісно;
Злостиві натяки я чую від усіх,
Я жалюгідний став, смішний для них.
Де плід старань моїх, де сили І влада та,
якою все життя Карав юрбу дотепним
словом я?..
Дві женщини її убили!
Одна з них та, що я її люблю...
Люблю... О, так мене дурити!
Ні, людям я її не відступлю...
Не будуть нас вони судити...
Сам довершу страшний свій суд...
Я кару їй знайду... Моя ж хай буде тут!
(Показує на серце)
Вона помре... Разом нам жить доволі... А
жити нарізно?..
(Немовби злякавшись самого себе) Ні, ні,
мерщій!
Вона помре, помре... Своєї волі Я не
зламаю: смерть судилась їй. їй, любленій
безмежна, невситимо Таким, як я,
злобителем, насміть Любити іншого? О,
боже, ти незримий, Але всевидящий!
Візьми її, святий!
Як свій заклад її тобі вручаю —
Благослови її й прости.
А я не Бог і не прощаю!..
(Чути звуки музики)
(Ходить по кімнаті, раптом спиняється).
В юнацтві ще, коли я лиш вступав На
поприще розпусти й тліну,
Одної ночі все до нитки я програв;
Тоді вже знав я злата ціну,
Але ціни життя не знав;
І ось отрути я з одчаю та з досади Купив
— і повернувся знов До карточних
столів — кипіла в грудях кров,
В лівицю взяв я склянку лимонаду,
Четвірку пік в правицю взяв...
В кишені лиш карбованець зостався Та
порошок — риск був страшний, я знав;
Та щастя винесло тоді — я відігрався!
Цей порошок у мене й досі є;
Його, мов талісман таємний,
Беріг відтоді я — і не даремно!
Беріг на чорний день... і день цей
настає.
(Швидко виходить)
ВИХЩ ТРЕТІЙ
Господиня, Ніна, кілька дам і кавалерів
Під час останніх рядків входять.
Господиня Спочиньмо тут. Прошу сідать,
mesdames.
Дама (до іншої)
Так жарко тут — я знемагаю.
Петров
Настасья Павлівна щось заспіває нам.
Ніна
Нових романсів я, на жаль, не знаю,
А всі старі самій набридли вкрай.
Дама
Ах, справді, Ніно, просим, заспівай.
Господиня
Така ти мила, що не будеш, знаю,
Примушувать просити довгий час.
Ніна (сідаючи за піано)
Та слухати уважно, — мій наказ.
Хоч трошки цим наказом вас Я покараю.
(Співає)
Коли в очах твоїх сльозою Печаль
промчиться іноді —
Немає болю за тобою.
Ти нещаслива з ним тоді.
Незримий змій гризе й тривожить Твоє
життя, судьбу твою,
І радий я, що він не може Тебе любить, як
я люблю.
А щастя усміх лиш єдиний У тебе
промайне з-під вій,
І я від мук таємних гину,
І пекло у душі моїй.
ВИХЩ ЧЕТВЕРТИЙ
Ті самій Арбенін.
(У кінці третього куплета муж входить і
спирається на фортепіано. Вона,
побачивши, спиняється).
Арбенін
Продовжуйте.
Ніна
Забула я, й мені Кінця не пригадать
сьогодні.
Я нагадаю.
Нащо? Ні.
(Убік, до господині)
Чогось нездужаю.
(Підводиться).
Гість (додругого)
У кожній пісні модній Слова завсіди є
такі,
Що їх і вимовить не зважаться жінки.
2-й гість
Занадто вже прямий цей наш язик
природний І до жіночих примх він досі
ще не звик.
3-й гість
Так, справді, мов дикун, підвладний лиш
природі,
Не гнеться гордий наш язик.
Зате вже ми гнемося так, що й годі.
(Подають морозиво. Гості йдуть у другий
кінець зали і по одному розходяться по
інших кімнатах, так, що нарешті Арбенін
і Ніна залишаються вдвох. Невідомий
з’являється в глибині театру).
Ніна (догосподині)
Десь осторонь спочить хотіла б я тепер.
Даруйте,
(до чоловіка)
Принеси морозиво,
(Арбенін здригається і йде по морозиво;
повертається й всипає отруту).
Арбенін (убік)
Смерть, поможи!
Ніна (донього)
Так журно знов... Іноді Нещастя жду
якогось я.
Арбенін (убік)
Я вірю, інколи, в передчуття.
(Подаючи)
Ось ліки від нудьги, як є охота.
Ніна
Так, це прохолодить.
Арбенін
О, так, прохолодить.
Ніна
Тут нині скучно.
Арбен ін
Що ж робить?
Щоб не скучать з людьми, годилося б
привчить Себе дивитись на підступство
і глупоту.
На цьому світ стоїть, а решта все дарма.
Ніна
Жахливо це і неприємно.
Арбенін
Неприємно.
Ніна Немає непорочних душ.
Арбенін
Нема.
Я думав, що знайшов одну, але даремно.
Ніна Що ти говориш?
Арбенін Я сказав,
Що в світі всім таку одну лиш відшукав
я.
...Тебе. .
Ніна
Ти зблід.
Арбенін Багато танцював.
Ніна
Опам’ятайся-но! Ти ж з місця не вставав.
Арбенін То значить через те, що мало
танцював я.
Н і н а (віддає порожнє блюдечко) Візьми,
постав на стіл.
Арбенін (бере)
Все, все!
Мені й краплини не лишить! Жорстоко!
(Роздумуючи)
Фатального назад не повернути кроку.
Та хай нікому більш це згуби не несе.
(Кидає блюдечко на землю й розбиває
його). Ніна
Необережний ти!
Арбенін
Я... я недужий.
Додому їдьмо... та мерщій.
Ніна
Гаразд. Але чого похмурий ти такий?
Незадоволений ти з мене чимсь, мій
друже?
Арбенін Ні, задоволений я з тебе і
радий.
(Виходять).
Невідомий (залишаєтьсясам)
Мені шкода її... і ледве, мимоволі,
Не кинувся вперед, до неї я...
(Замислюється)
Ні, ні, збувається хай визначення долі,
А діяти черга настане ще моя.
(Виходить).
СЦЕНА ДРУГА ВИХЩ ПЕРШИЙ
Спальня Арбеніна (ВходитьНіна,
слідомслужниця).
Служниця Вам, пані, зле? Ви на лиці
змінились.
Ніна (скидаючисережки)
Нездужаю.
Служниця То ви стомились.
Ніна (убік)
Мій муж мене лякає, а чого —
Не знаю я. Чудне мовчання, зір його...
(До служниці)
Так тисне цей корсет... Чогось мені
погано. Скажи, я до лиця була сьогодні
вбрана?
(Іде до дзеркала)
Бліда... бліда, мов смерть... Та що за
дивина? У Петербурзі тут хто не блідий,
цікаво?
Хіба, що лиш стара княжна,
Та й то — рум’яна! Світ лукавий.
(Скидає буклі й згортає косу)
Кинь десь її та дай-но шаль.
(Сідає в крісло)
Який чарівний вальс! В п’янкім
зачаруванні Все круженяла я, і дивне
поривання Мене й думки мої манило десь
у даль.
І серце біль проймав: немовби то печаль,
Немовби радість... Сашо, дай-но книжку...
Так знову князь набрид , що й не сказать!
Хоч і шкода його, признатись, трішки.
Що він казав там? Лиходій, скарать,
Кавказ... біда... Пусте!
Служниця
Накажете прибрать? (Показує на наряди) .
Ніна
Облиш.
(Поринає в задуму.
Арбенін з’являється в дверях).
Служниця
Накажете іти?
Арбенін (дослужниці, глухо)
Іди.
(Служниця не йде)
Ти чула?
(Служниця виходить. Арбенін замикає
двері).
вихщ ДРУГИЙ Арбенін і Ніна Арбенін Хіба
вона потрібна ще тобі?
Ніна
Ти тут?
Арбенін
Я тут.
Ніна
Я хвора, далебі;
В усьому тілі млость і голова спахнула.
Дай руку — ось: мов у вогні; це я собі
Морозивом нашкодила, як їла.
То й застудилася тоді, мабуть.
Так?
Арбенін (неуважно)
Що? Морозиво?.. А... може буть...
Ніна
Мій любий! Я тобі давно сказать хотіла!
Змінився зовсім ти з недавніх пір;
Колишніх ласк він тебе я не бачу,
Такий суворий став, холодний в тебе
зір...
І все за маскарад — клену я їх і плачу,
Заприсяглась собі обходити їх пріч.
Арбенін (убік)
Тоді, як їм вже віддано належне.
Ніна
Що значить раз, хоч раз вчинить
необережно. Арбенін
Необережно! О!
Ніна У тому ж тільки й річ.
Арбенін Все слід було раніш
обміркувати.
Ніна
О, якби знала я раніш характер твій,
З тобою вік не зав’язала б свій —
Терзать тебе, страждать самій,
Приємно й мило, — що й казати.
Арбенін
Та й то: пощо тобі моя любов?
Ніна
Яка вже тут любов! Я жить так незугарна.
Арбенін (сідає біля неї)
Так, справді! Що таке життя? Життя — річ
марна! Допоки в серці швидко ллється
кров,
На світі все нам радість і відрада.
А проминуть роки бажань, жаги —
Лиш тьма лишиться навкруги!
Так — що життя? Відома всім шарада,
Що й дітям розв’язати до снаги.
В ній перше — це народження! В ній друге
— Жахливий ряд турбот і біль таємних
ран;
Смерть — це останнє в ній, а ціле в ній
— обман.
Н і на (показуючи на груди)
Тут щось пече.
Арбенін (продовжуючи)
Зроби послугу:
Мовчи і слухай, прошу я.
Життя нам дороге, поки воно прекрасне.
Чи довго ж? Ні, життя,
Мов бал, — танцюєш ти — і весело, і ясно,
І грає музика, й вогнями сяє зал...
А там — утома лиш, і згас твій пал.
То краще в юності навік з ним
розлучитись, — Поки душа не звикла ще
миритись З його нікчемністю... і вмить У
потойбічний світ перелетіть,
Поки минулим ум не став іще журитись І
поки легка ще зі смертю боротьба.
Це щастя, та не всім дає його судьба.
Ніна
Ні, хочу жити я.
Арбенін
Дарма.
Ніна
Євгеній,
Я мучусь, хвора я!
Арбенін
О, муки є шалені,
Яких тобі повік не зрозуміть!
Ах, лікаря!
Арбенін Життя — це вічність; смерть —
лиш мить! Ніна
Та жити хочу я!
Арбенін
І душі незліченні Там втіхи ждуть собі.
Ніна (злякано)
О, я молю —
Пошли по лікаря скоріше!
Арбенін (підводиться, холодно)
Не пошлю.
Н іна (післямовчання)
Жартуєш ти... Але так жартувать —
безбожно. Умерти можу я — пошли мерщій.
Арбенін
То що ж? Хіба умерти вам не можна Без
лікаря?
Ніна
Ти лиходій,
Євгеній — я жона твоя.
Арбенін
Так! Знаю, знаю!
Ніна
О, зглянься! Лікаря скоріш!
Вогонь у грудях... я вмираю...
Арбенін Так скоро? Ні, ще ні.
(Дивиться на годинник)
За півгодини лиш.
О, ти мене не любиш! Ні!
Арбенін
А може
Любити той, кому ти вкинула страшне У
груди пекло? Ні, лиш веселять мене Твої
страждання... Боже, боже!
Ти, що любов не вміла шанувать, —
Ти зважилась любові вимагать!
Єдину мав я у житті відраду —
Тебе... великих жертв від тебе не жадав.