Вибране - 07

Побитий був; з безбожником безбожник,
З ченцями — єзуїт, тут, поміж нас, —
картьожник, А з чесними людьми —
щонайчесніший він.
Ну, словом, ти його полюбиш очевидно.
Арбенін
Портрет хвалю, — оригінал огидний!..
А той вусань, — хто він, скажи мені?
Звичайно, відставний коханець?
Наводить штучний він рум’янець,
Крамничок модних гість, бував на
чужині,
І, певна річ, герой... в пустелі...
Та ще стріляє добре в ціль.
Казарін
Так... у полку служив і вигнаний
звідтіль Був за дуель... Ні, зрікся був
дуелі;
Убійником боявся надто стать Та й матір
строгу мав. Втім, років через п’ять
Стрілився, слід сказать,
Як знов дійшлося до картелі.
Арбенін
Ну, а маленький, що пройшов Усміхнений,
— розпатланий страшенно?
З хрестом і табакеркою...
Казарін
Трущов.
Створіння то неоціненне.
Сім років в Грузії служив, —
Був посланий з якимось генералом,
Там спотайна когось, казали, вбив,
Сидів пять років під началом І хрест на
шию заробив.
Арбенін Та й перебірливі ж ви на нові
знайомства!
Гравці (гукають)
Казарін, Афанасій Павлович, сюди!
Казарін
Іду.
(З удаваним співчуттям).
Жахливий приклад віроломства!
Ха-ха-ха-ха.
1-й понтер Скоріш.
Казарін Біда якась? Зажди!
(Жвава розмова поміж гравців, потім
вони заспокоюються. Арбенін помічає
князя Звєздича й підходить.)
Арбенін Ви, князю? Тут? І може, вже й не
раз?
Князь (незадоволено)
Те саме щойно я хотів спитать у вас.
Арбенін
Ваш відповіт я попереджу, князю:
Давно знайомий тут, я часто в кожнім
разі Дивився з подивом німим,
Як колесо фортуни діє, —
Один вщасливлений, а інший вбитий ним.
Я бачив тут відчай, і радість, і надію,
Та заздрощів чи співчуття не знав.
Щасливих неуків життя спостерігав, —
Душею щирих юнаків, котрих*Метою Була
колись єдина лиш любов.
Вони тут гинули передо мною.
І от, судилось це мені побачить знов.
Князь (зворушено беручи його заруку)
Я вщент програвся.
Арбенін
Бачу. Що ж, стрілятись? Князь
О, я у розпачі!
Арбенін
Є дві лише путі:
Заприсягтись до карт повіки більш не
братись, Чи сісти знов... Та мавши на
меті
У них тут виграшів уперто домагатись,
Забути треба честь, родину, — все в
житті.
Вам треба вивчити і оцінить доцільно
Всі ваші здібності і душу; по частках
Розкласти їх; навчитись ясно й вільно
Думки і наміри угадувать і в очах
Суперників; віддати роки,
Щоб вправності набути рук,
Закон, людей, — все зневажать, забути
спокій, Дні думать, ночі грать, мук
зазнавать жорстоких,
І щоб ніхто не бачив ваших мук,
Не зраджувать себе, коли противник
вправний От-от вас оганьбить, і знищить,
може, вкрай;
Не червоніть, коли вам скажуть явно:
«Шахрай».
(Мовчання. Князь, хвилюючись, ледве
слухає його.)
Князь Що, що мені робить?
Арбенін Мене ви не питайте.
Князь
А може, щастя я..
Арбенін
Ні, щастя тут не ждіть.
Князь
Я все програв, усе... Порадьте, що робить?
Арбенін
Я не даю порад.
Князь Ну, сяду...
Арбенін (раптом бере його за руку)
Я сяду замість вас. Ви молоді ще, — був
Колись і я такий, як ви, юначе,
Зухвалий, необачний і гарячий,
Якби тоді...
(спиняється) розважне слово я почув,
То...
(Дивиться на нього пильно. Змінивши
тон).
Мені на щастя руку дайте сміло
І край,
А далі вже не ваше діло.
(Підходить до стола; йому дають місце).
Дозвольте карту інваліду.
Дізнатись хочу я, що скаже нам судьба, —
Чи дасть теперішнім улюбленцям без
сліду Старого розчавить раба.
Казарін
Не витримав, — заграла кров шалена.
(Тихо). Ну, покажи їм крам лицем.
Пізнає молодь хай зелена,
Як з давнім мірятись гравцем.
Гравці
Будь ласка, вам і карти в руки, — ви
хазяїн, Ми гості...
1-й понтер (на вухо до другого)
Стережись, це не абихто сів.
Не до душі мені цей Ванька Каїн,
Не притузив би він моїх тузів,
(Гра починається; всі товпляться
навколо стола, іноді різні вигуки, на
протязі дальшої розмови дехто з
гравців похмуро відходить від стола.
(Шпріх відводить на авансцену
Казаріна).
Ш п р і х (лукаво)
Ну, наче грім упав на всю юрбу гравців.
Казарін Завдасть він їм на місяць
страху.
Шпріх
ттт „ Видно,
Що майстер.
Казарін
Був.
Шпріх Був? А тепер?
Казарін
Тепер
Він одружився, став багатий і солідний.
Ягнятком дивиться, та в ньому звір не
вмер.
Натура, кажуть, здатна кожна Переломить
себе. Авжеж, дурним скажіть!
Удати й ангела святого можна,
А чорт, проте, в душі сидить.
Ти перед ним...
(Ударивши його по плечу)
Хоч, може, й немовлятко,
А і в тобі сидить десь чортенятко.
(Двоє гравців, жваво розмовляючи,
підходять.)
1-й гравець Казав же я тобі...
2-й гравець
Що вдієш, брат,
Я ж хитрував при кожнім ході.
Та бач, — коса на камінь, — всіх
підряд!..
Ганьба та й годі.
Казарін (підходить)
Що там у вас? Не до снаги, мабуть?
1-й гравець Арбенін ваш мастак.
Казарін
Та ні, не може буть?
(Хвилювання біля стола поміж гравцями).
3-й гравець
Ста тисяч може він, гнучи отак,
доп’ясти.
4-й гравець (набік)
Обріжеться...
5-й понтер Побачим.
Арбенін (встаючи)
Баста.
(Бере золото, відходить, інші
залишаються біля столу; Казарін та
Шпріх так само біля столу. Арбенін
мовчки бере за руку князя й віддає йому
гроші; Арбенін блідий).
Князь
Вік пам’ятатиму. Мені життя Урятували
ви.
Арбенін
І гроші всі так само.
(Гірко)
А що дорожче — до пуття,
Мабуть, не знаємо ми, князю, з вами.
Князь
Велика жертва це від вас мені.
Арбенін
Пусте!
Радий нагоді був я кров розхвилювати І
розтривожити свій розум; через те Я
грати сів — як в бій ідуть солдати.
Князь
Але програти ви могли.
Арбенін
Я?.. Ні... ті дні щасливі одійшли.
Я бачу наскрізь все... їх тонкощі всі
знаю, І от чому тепер я вже не граю.
Князь
Прийнять не хочете подяку ви мою.
Арбенін
По честі кажучи, подяк я не терплю.
Я зобов’язаний ніколи і нікому Не був
нічим; коли ж платив добром, — Ніяк не з
приязні, а просто лиш у тому Вбачав
потребу й зиск разом.
Князь
Не вірю вам.
Арбенін
Хто ж силує вас вірить?
До цього я давно вже звик. А втім,
Коли б не лінощі, почав би лицемірить,
Але, даруйте, годі з тим.
(Помовчавши).
Розвіятись годилося б. Можливо,
Ви не від того теж? Сьогодні маскарад У
Енгельгардта.
Князь
Так.
Арбенін
Поїдем?
Князь
Залюбки. Арбенін (убік)
В юрбі спочину я.
Князь
Там женщини є — диво!
І, кажуть, там бувають потайки...
Арбенін
Хай кажуть, — нам яке до того діло?
У масках рівні всі чини.
У маски ні звання, ні серця — тільки
тіло. Коли під маскою не видно лиць, —
вони З чуттів скидають маску сміло.
(Виходять).
вихід ТРЕТІЙ Ті самі, крім Арбеніна й
князя Звєздича.
1-й гравець Забастував до речі він...
для нас.
2-й гравець
Хоч би отямитись нам дав хоч трохи,
клятий?
Слуга (входить)
Вечерю подано...
Хазяїн
Панове, прошу вас! Шампанське хай вам
відшкодує втрати. (Виходять).
Шпріх (сам)
З Арбеніним зійтися ближче слід...
І повечерять непогано...
(Приставивши пальця до лоба)
Втім... повечеряю... часу мені ще стане, —
І в маскарад майну за ними вслід.
(Виходить і розмовляє сам із собою).
СЦЕНА ДРУГА
Маскарад
ВИХЩ ПЕРШИЙ
Маски, Арбенін, згодом князь 3 в є з д и ч.
Юрба проходить по сцені вперед і назад.
Ліворуч канапа.
Арбенін (входить)
Даремно скрізь розваг шукаю; нецікава
Передо мною ця юрба гуде, мов рій.
У серці холодно і спить моя уява:
Усі чужі мені, і я усім чужий.
(Князь підходить, позіхаючи).
Ось покоління вам сучасне!
Та чи такий був я колись, в його літа?
Що, князь, не трапилось створіння вам
прекрасне?
Князь
Час тільки марно проліта.
Арбенін
А ви бажаєте, щоб щастя вас ловило?
Це щось нове... У світ годилося б
пустить.
Князь
Розумних масок тут нема.
Арбенін
О, не скажіть! Безмовна маска — сфінкс,
а балакуча — мила.
Ви вільні посмішці її, словам Надати
значення, якого вам завгодно.
Ось, приміром, погляньте, там —
Як виступає благородно Туркеня та,
висока і ставна!
Як груди дихають їй пристрасно й
природно!
А знаєте ви, хто вона?
Можливо, горда це графиня чи княжна,
Діана в світі цім... Венера в маскараді,
Що завтра ввечері, можливо, тайкома,
На півгодини вас відвідає сама.
Ви, князю, будете у всіх випадках раді.
(Виходить).
вихід ДРУГИЙ
Князь та жіноча маска.
Одне доміно підходить і спиняється;
князь стоїть замислений.
Князь
Все так це... на словах, — однак Спливає
час, а я все позіхаю.
Та ось іде одна... дай господи!
(Одна маска відділяється й ударивши
його по плечу).
Маска
Князь І навіть добре, чи не так?
Маска
І те, що думав ти, мені не таємниця.
Князь
Тоді щасливіша за мене ти, ручусь!
(Зазирає під маску). Одначе ротик — я
клянусь! — Прегарний в цеї чарівниці.
Маска Тобі до серця я? Тим гірше це...
Князь
Кому?
Маска
Одному з нас.
Князь
Проте я не збагну, чому?
Ні, віщуваннями мене ти не злякаєш.
Не строю з себе мудреця,
Та пізнаю, хто ти.
Маска
То ти, виходить, знаєш, Скінчиться чим
розмова ця?
Князь
Розійдемось, поговоривши.
Маска
Браво!
Князь
Ліворуч ти, а я направо.
Маска
А що, коли я тут навмисно, щоб хоч мить З
тобою бачитись і говорить?
А що, як я скажу, що присягатись будеш
Мені ти в тім, що вік мене вже не
забудеш,
І будеш рад мені віддати все життя За
те, щоб з вуст моїх почути в мить
останню, Коли, мов привид, зникну я,
Єдине слово: до стрівання!
Князь
Розумна маска ти, — а слів не бережеш.
То знаєш ти мене? Я хочу знати теж.
Ти! Безхарактерний, лихий, ти все
від’ємне В собі поєднуєш, що має ця
юрба.
В тобі однім відбилася доба, —
Доба теперішня — блискуча і нікчемна.
Боїшся пристрастей, жадаючи утіх,
Сам хочеш знати все, а жертв — о, ні! не
знаєш, Людей без гордощів, без серця
зневажаєш, — Сам — іграшка людей таких.
О, знаю я тебе!
Князь Мені ти лестиш, маско.
Маска Ти лихо чиниш всім.
Князь
Можливо, мимохіть. Маска
Не знаю! Вислухай, будь ласка,
Ще річ одну: жінкам не слід тебе любить.
Князь
Любов!.. Її я не шукав.
Маска
Шукать не вмієш.
Князь
Або стомивсь шукать.
Маска
А що, коли за мить До тебе з’явиться
вона, щоб полонить,
Невже нечулим ти лишитися посмієш?
Князь
Та хто ж вона?.. Звичайно, ідеал?
Маска
Ні, женщина... а далі, що за діло?
Князь
То покажи її... з’являється хай сміло.
Маска
Не мало хочеш ти, вгамуй шаленства пал.
(Якусь мить мовчання).
Не вимагатиме вона признань, зітхання,
Ні сліз гірких, ні полум’яних слів...
Але клянись лишити намагання
Дізнатись, хто вона... і разом з тим
Мовчать.
Князь
Клянусь землею й небесами,
І честю я клянусь!
Маска
Гляди ж! Тепер ходім І пам’ятай, — не
жарти поміж нами.
(Виходять попід руки).
вихід ТРЕТІЙ
Арбенін та дві маски. Арбенін тягне за
руку чоловічу маску.
Арбенін
Це клевета! Це неможливо!
Не знаю, пане, хто ви єсть,
Та ви мою сплямили честь.
Ви знаєте, хто я?
Маска
Я знаю, ким були ви.
Арбенін
Скидайте маску! Вийшов час!..
Ви дієте безчесно, пане!
Навіщо вам? Лице моє незнане Вам, як і
маска. Сам я вперше бачу вас.
Арбенін
Не вірю! Надто ви злякались!
Забирайтесь!
Я навіть гніватись на вас соромлюсь, —
пріч!
Маска
Я йду. Проте, ви начувайтесь!
Нещастя з вами станеться сю ніч.
(Зникає в юрбі).
Арбенін
Стривайте!.. Зник... От, Бог наслав
злоріку!
Цей боягуз... хтось з ворогів, мабуть...
А їх у мене скрізь без ліку.
Ха-ха-ха-ха! Ну, що ж, бувай, щаслива путь!
ВИХІД ЧЕТВЕРТИЙ
Шпріх та Арбенін Шпріх з’являється. На
канапі сидять дві жіночі маски.Хтось
підходить і інтригує, бере за руку...
одна виривається й виходить; з руки її
падає браслет.
Шпріх
Кого ви тут безжально так тягали.
Мосьє Арбенін?
Арбенін Так... я жартував...
Мій приятель...
Шпріх
Звичайно, жартували Не жартома ви з
ним... на вас він нарікав.
Шпріх Якась там маска.
Арбенін Слух на диво
У вас.
Шпріх
Все чую, так... та до чужих я справ
Втручатись не люблю, і все мовчу...
Арбенін
Можливо...
То ви не знаєте?.. Ну, сором, особливо Про
це...
Шпріх А що таке?
Арбенін Ні, я пожартував.
Шпріх
Скажіть...
Арбенін У вас жона красуня тут
найкраща?
Шпріх
Ну, що ж?..
Арбенін (змінившитон)
А їздить ще до вас смуглявий той вусань?
(Насвистує пісню й виходить).
Шпріх (сам)
А щоб тобі засохла паща!
Смієшся з мене ти, а сам от-от рогань.
(Зникає в натовпі).
ВИХІД П’ЯТИЙ
1-а маска, сама.
1-а маска, схвильована, швидко входить і
падає на канапу.
1-а маска
Ах, серце вистрибне... Він маску міг
зірвати!
О, боже мій, як збутися біди?
Та ні, він не впізнав... Не міг він і
гадати,
Що женщина, перед якою світ завжди, —
Нехай і заздрячи, схилявся з
дивуванням, — Нараз, в запалі
самозабуття Йому на шию кинеться з
благанням На неї зглянутись; палаючи
коханням,
Зухвало скаже: я твоя!
Цієї тайни він ніколи не пізнає...
Нехай... Не хочу я... Та він жадає На
згадку в мене взять собі якийсь
предмет... Цей перстень.., Ні... Це риск,
крий боже!
(Помічає долі браслет і підіймає).
От щастя! Боже мій! Загублений браслет!
Емаль і золото... Віддам йому... Не зможе
Він з ним знайти мене...
вихід шостий
1-а маска такнязьЗвєздич.
Князь з лорнетом квапливо
продирається.
Князь
Так... Справді, ось вона. Між тисяч інших
я тепер її впізнаю.
(Сідає на канапу й бере її за руку).
О, ти не зникнеш, ні!..
Маска І наміру не маю.
Князь
Я хочу бачить вас.
Ах, думка ця смішна.
Я перед вами, тут.
Князь
Недобрий жарт. Я знаю Твій намір
жартувать, — я іншого жадаю. Якщо
зречешся ти негайно, вмить, Мені красу
свою явить,
То я зірву лукаву цю личину,
Я силоміць...
Маска
От і збагни мужчину!
Ви невдоволень.. Замало вам того,
Що я люблю вас... Ні, вам хочеться всього,
Мене знеславити ви маєте бажання,
Щоб, стрівши десь на балі, на гулянні,
Про цю смішну пригоду розказать Всім
друзям, сміючись, могли ви?
І, щоб розвіять їх сумніви,
Промовить: ось вона... і пальцем
показать?
Князь
Запам’ятаю я твій голос...
Маска
Справжнє чудо!
Та в ста жінок — ручусь! — сто голосів
таких Вас засміють, — зверніться лиш до
них; Втім, це до речі, навіть, буде.
Князь
Та щастя повного не маю я...
Маска
Не знать!
За те, що маску цю не хочу я скидать,
Вам, може, долю слід благословлять.
Що, як стара я і гидка?.. Яку ви міну Мені
зсудомите?
Князь
А, хочеш ти злякать!
Та чари знаючи твої наполовину,
Чи можна ж решти не вгадать?
Маска (хоче йти)
Прощай...
Князь
О, ні! Лиши на спогад щось про себе...
Невже, мов тінь, ти зникнеш так з очей?
Нема жалю до мене в тебе?
Маска (відійшовши два кроки)
Мені вас жаль... Гаразд, браслет
візьміть оцей.
(Кидає браслет долі, поки він його
підіймає, вона зникає
в юрбі).
вихід сьомий
Князь, згодом Арбенін.
Князь (він даремно шукає її очима)
Так ошукать!.. Жалю я справді вартий.
Немає...
(Побачивши Арбеніна)
А...
Арбенін (ідезамислений)
Хто цей лихий пророк?
Мене він знає, так... І не були то жарти.
Князь (підходячи)
На користь був мені недавній ваш урок.
Радію щиро я...
Князь Та щастя налетіло
Само і вмить...
Арбенін А з щастям завжди так. Князь
І ледь його схопив я, мислячи: от діло!
Воно...
(дме на долоню)
Тепер собі сказать я можу сміло: Коли це
все не сон, то дурень я й дивак.
Арбенін Щоб заперечувать, потрібно
більше знати. Князь
Ви все жартуєте... Порадьте, що почати.
Послухайте...
(Кілька слів на вухо).
Ну, як не вразитись мені? Хитрійка
вирвалась — і ось...
(Показує браслет)
Мов уві сні.
Такий сумний кінець...
Арбенін (посміхаючись)
А почали не зле ви. Так. Покажіть мені
браслет.
Князь
Будь ласка, ось.
Арбенін
Десь бачив ніби я подібний... А!
Стривайте! Та ні, не може буть... Здалось.
Князь
Де відшукать її?
Арбенін
Та ось вам, вибирайте, — Тут сила їх...
між них десь і вона.
Князь
А що, як ні?
Арбенін
Дарма, ще знайдеться одна.
Її ви й підхопіть... а ні, то уявляйте.
Князь
Ні, з цим браслетом я знайду її, — сама
Вона дала його...
Арбенін
Що ж, зробимо два тури. Але, якщо вона не
зовсім дура,
То тут її і сліду вже нема.
СЦЕНА ТРЕТЯ
ВИХЩ ПЕРШИЙ
Арбенін входить; слуга.
Арбенін
Минув ще вечір... мов туман, мов чад.
Ще мерехтить в моїй уяві Строкатий
набрід цей, — увесь цей маскарад,
Розмови, лиця нецікаві...
І що я там робив — лиш здумать зволь!
За інших мріяв, як поети,
Порівнював даровані браслети,
Чужі відгадував думки і таємниці...
Не до лиця подібна роль В моєму віці.
Приїхала вже пані?
Слуга
Ні.
Арбенін Коли ж?
Повинна бути?
Слуга Велено чекати
В дванадцять.
Арбенін
Так. А зараз дві вже, не раніш. Чи там
вона лишилась ночувати?
Слуга
Цього не знаю, пане.
Арбенін
Ніби? Ну,
Іди. Свічу постав на стіл. Гукну.
(Слуга виходить; він сідає в крісло).
вихід ДРУГИЙ Арбенін (сам)
Бог справедливий, і мене спіткало Те
лихо, що його немало Завдав я іншим без
жалю.
Чужі жінки мене чекали так, бувало.
Як от чекаю я свою.
Поміж примхливиць безоглядно І марно
юність я прожив.
Мене любили пристрасно, незрадно,
Я жодну з них ніколи не любив.
Ще в зародку роман, а знав я вже
розв’язку,
Й слова любові говорив Новим серцям, як
няня казку.
І тяжко стало й сумно жить!
Тоді мені порадив хтось лукаво
Женитись, щоб святе вже мати право
Анікогісінько на світі не любить.
І от, дружину я знайшов... І без вагання
Створіння це прекрасне, мов зоря.
Неначе жертву на заклання,
Я без жалю повів до вівтаря.
Та враз забутий звук в мені почувся,
В змертвілу душу я свою Поглянув і
відчув, що я її люблю.
І — сором мовити... жахнувся,
І марні мрії та любов У грудях знов
буяють на просторі.
Човен розбитий вщент, я кинутий у море...
Чи повернусь у пристань знов?
(Замислюється).
ВИХІД ТРЕТІЙ
Арбенін та Ніна.
Ніна входить навшпиньках і, підійшовши,
потихеньку цілує його
в чоло.
Арбенін
Ах, здрастуй, Ніно, ти... Однак...
Давно вже час...
Ніна А що, хіба так пізно?
Арбенін
Я вже годину жду.
Ніна
Невже?
Приблизно.
Ти милий мій...
Арбенін
А думаєш... дивак?
Він жде мене... а я...
Ніна
Ну, ось... отак.
Ти щоразу: похмурий, грізний, — нене!
Ніяк тобі не догодиш.
Смутний, коли не поруч мене,
А стрінемось, — бурчиш.
Скажи одверто: Ніно,
Кинь світ!.. І жити стану я
Для тебе лиш; пощо якийсь мужчина,
Що дні марнує і життя, —
Бульварний франт, затягнений в корсеті,
Щодня з тобою десь на балі чи в балеті,
А я на день годину лиш якусь З тобою
можу мовить слово.
Скажи мені це — я готова:
Покину все, — бали і моду І осоружну цю
свободу.
Скажи як другові мені це... Та дарма,
Мене уява так заколисала...
Щоправда любиш ти мене, але так мало, Що
й не ревнуєш, хоч би трішки, тайкома.
Арбенін (посміхаючись)
Що ж діяти? Я ревнувать не вмію,
Та це і смішно...
Ніна
Розумію.
Ти гніваєшся?
Ні, я не корю.
Арбен ін
То засмутилась?
Ніна
Ні, я тільки говорю,
Що ти мене не любиш.
Арбенін
Ніно!
Ніна
Що ви? Арбенін
Стривай... одної долі нас окови Навік
з’єднали... і судити не мені,
Була це помилка чи ні.
(Притягає її до себе на коліна й цілує).
Ти молода. Життя велика книга Для тебе
ще нечитана скрижаль,
Ти не відчула на собі кормиги Добра і
зла; перед тобою вдаль Шляхів лежить
багато.
І вільна ти собі з них будь-який обрати.
Минуле ж в тебе, мов кришталь.
Не знаючи мене й себе так само,
Ти віддалась мені і любиш, вірю я.
Та несвідомо, бавлячись чуттями,
Пустуєш, мов дитя.
А я люблю інакше, я все знаю,
Все пережив, відчув, все зрозумів,
пізнав... Любив... частіш ненавидів без
краю І більше над усе страждав,
Жадаючи всього — все потім зневажав я,
То сам себе не визнавав я,
То світ мене не визнавав.
І на житті своїм відчувши знак
прокляття,
Все став ще більше зневажать я,
Й замкнув обійми для чуттів.
Немало так спливло років.
Про дні, отруєні пороком,
Дні юного мого життя,
З яким обуренням глибоким На грудях в
тебе мислю я!
Так, я колись тобі ціни не знав,
нещасний.
Та скоро черствості кора З душі злетіла
і, мов промінь ясний,
Моїм очам відкрився світ прекрасний,
І я воскреснув для життя й добра.
Але, буває, знов якісь ворожі сили
Несуть мене у вир колишніх днів,
Стирають з пам’яті й чуттів Твій зір
ясний, твій образ, голос милий...
У боротьбі з собою я тоді Стаю похмурим
іноді.
Боюсь зневажити тебе я приторканням,
Боюсь, щоб стогін мій тебе не настрашив
Чи зойк, породжений стражданням.
Тоді говориш ти — мене він розлюбив.
(Вона дивиться на нього ласкаво й
гладить йому волосся).
Ніна
Чудна людина ти... так іноді ласкаво Ти
про любов свою розказуєш мені,
І голова твоя в огні,
І мисль в очах сіяє жваво,
І вірю я всьому тоді...
Та часто...
Арбенін
Часто?
Ніна
Ні, та іноді!..
193
і Лєрмонтов
Арбенін
Я серцем постарів — ти зовсім ще дитя,
Та нас єднать могло б кохання.
В твоєму віці вірив я Всьому без
жодного вагання.
Ніна
О боже! Знов похмурий ти й лихий.
Арбенін
Ні, ні... Щасливий я... Безумний! Знову На
тебе сам я звів обмову.
Далеко від юрби, з тобою, раю мій,
Щасливий я... і твій.
Творець тебе у нагороду З своїх небес
послав мені.
Забудьмо все тепер — образи і незгоду,
—
Непам’ять чорній давнині.
(Цілує їй руки та раптом, помітивши, що
на одній з них немає браслета,
спиняється й блідне).
Ніна
Ти зблід, тремтиш... О, милий боже!
Арбенін (схоплюється)
Я? Ні.. . Де другий твій браслет? Нема?
Ніна
Згубила...
Арбенін А! Згубила!
Ніна
Може,
Знайдеться ще. А ні, — дарма.
Завжди за двадцять п’ять карбованців
дістану схожий.
Арбенін (сам до себе)
Згубила... О, яку тривогу я відчув.
Яке страшне в душі збудилось
підозріння! Невже засліплений я був І
час настав прозріння?
Ніна
Я не збагну... збентеженість твоя...
Арбенін (склавши руки, гостро на неї
дивиться) Згубила ти?
Ніна (образившись)
Ні, вигадала я.
Арбенін (сам до себе)
Але подібність!..
Ніна
Певне, я впустила Його в кареті. Ви
звеліли б обшукать...
Його я не посміла б, звісно, взять,
Коли б хоч уявила...
ВИХЩ ЧЕТВЕРТИЙ Тісамійслуга.
Арбенін (дзвонить, слуга входить). (До
слуги).
Уздовж і впоперек карету обшукай.
Згубила пані там браслет... Ие дай
Господь тобі прийти назад без нього!
(До неї).
Про честь мою, про щастя мова йде.
(Слуга виходить). (Після паузи, до неї).
Але, якщо він там браслета не знайде?..
Ніна
То в іншому він місці — тільки й того.
Арбенін
Де саме? Де? Ти знаєш?
Ніна
Вперше ви Такі скупі й суворі нині Щоб
заспокоїть вас. новий Замовлю завтра я
браслет у магазині.
(Слуга входить)
Арбенін
Ну, що?.. Кажи, ти відшукав?
Слуга
Я винишпорив всю карету.
Арбенін
Ну?
Слуга Там нема браслета.
Арбенін Нема? А, я це знав.
(Значний погляд на неї). Слуга
Його згубили ви, звичайно, в маскараді.
Арбенін А!.. В маскараді?.. То були ви там?
ВИХІД П’ЯТИЙ Ті самі, крім слуги.
Ар б е н і н (до слуги)
Іди.
(До неї).
Невже так важко вам Було сказать про це
раніш? Я радо
Просив би дозволу туди вас провести І
мав би честь назад, додому відвезти.
Я б вам не заважав ні пошлим упаданням,
Ні пильним поглядом очей.
З ким ви були?
Ніна
Спитайте у людей,
Вони охоче вам складуть оповідання,
Про все з подробицями, в лад З’ясують: з
ким я розмовляла,
Хто був, кому браслет подарувала.
Дізнаєтесь про все ви краще у стократ,
Аніж коли б самі примчали в маскарад.
(Сміється).
Сміятись хочеться, їй-богу!
Не сором вам, не гріх?
Хтозна-чого чинить тривогу.
Арбенін
Дай боже, щоб це був не твій останній
сміх. Ніна
О, якщо я терпіть це й далі маю,
То не останній, запевняю.
Арбенін
Хто знає... Та на мить
Спинись... Послухай, я смішний страшенно
Тим, що люблю тебе так міцно, так шалено.
Як тільки можна на землі любить.
Та й що за діло? В інших є на світі
Мільйони цілей та бажань, —
У того є багатство на приміті,
Той віддає наукам дань,
Хто домагається чинів, хрестів — чи
слави, Хто любить блиск юрби й забави,
Подорожують ті, — тим гра хвилює кров;
Я працював і грав, і по світах тинявся,
Зрадливу знав і дружбу і любов Та слави
не зажив, чинів не домагався.
У злиднях скнів, хоч був багатий перед
тим,
Усюди бачив зло, та, гордий, перед ним
Ніколи не схилявся.
Все, що в житті тепер приваблює мене,