Розстріляне Відродження - 31

— А хіба я мало питань та проблем розплутав, розв'язав? Примітка: проблеми — це пломби, що ними запечатано двері в майбутнє. 1) Про негайну реформу людини і в першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти, 2) про реформу української мови з погляду повного соціялізму, а не так, як на телеграфі, що за слово уночі правлять, як за два слові — у, ночі, 3) додаток: схема перебудови України з центром у Києві, бо Харків здається мені на контору. Соціяльні батьки! Ще раз нагадую: поспішіть з моїми проектами, найпаче з проектом негайної реформи людини. Наочні доводи негайности — ось вони (показав пальцем на всіх, кого привів). Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім!.. Учора п'ять було, завчора три...
Перший до всіх
— Що скоїлось? За що він вас привів?
знявся ще гучніший гомін
— Ми сами не знаємо...
— Стояли біля церкви, гомоніли про се, про те, і раптом... (Заметушився дідок).
— Пардон. Цій дівчині млосно стало в церкві, отож я заскочила туди і вивела її на свіже повітря. Сами знаєте, який на Тройцю у церкві пікантний дух: березка, трава, квіти... (тремтіла рожевим пером дама). Вивела її у холодочок і раптом підходять
вони (на Малахія): «Я вас веду в Раднарком». __
«Мене»?
— «Вас»... — «Будь ласка, — од церкви, кажу, не одійду, але в Раднарком, будь ласка!..»
— Я стояв. Прийшла оця баба... гражданка... Про щось мене спитала... І раптом: ідіть в Раднарком!.. Дозвольте, — я член дітей, авіохему, житло-коопу і мене в Раднарком? За що? (Вигукував, немов вигавкував, той, що в ґаліфе). За віщо?
М а л ахій
— За що?.. О, лю-ди! Ще зречено було в староіндійських книгах Риґ-Ведах: не вдар женщини навіть квіткою, а ви що зробили? (На ґаліфе й дідка). Ви напередодні соціялізму одштовхнули женщину, вдаривши її зневажливим словом!..
Той, що в ґаліфе
— Я? Ударив? М ал ах ій
— Ви ж (на даму й парубка) ще гіршеє вчинили, — ви біля церкви полювали на дівчину (показав на бліду дівчину), о, люди!
Дама
— Я? Я, навпаки... Я ж сама женщина! Той, що в ґаліфе розтривожено
— Дозвольте, мсйо! Я вдарив? Кого? Мал ахій
— Кого? (До баби — прочанки). Об чім ви, гражданка, хотіли в їх спитати? Я бачу, ви із села прийшли.
Баба
— Еге... Прибилась, голубе. Люди сказали, що дорогу до Єрусалиму вже розгороджено...
Мал ахій
— Вибачте і дозвольте перебити на слові: об чім ви в їх спитали?
Баба
— Чи не знають, є тепер дорога до Єрусалиму — спиталась.
Мал ахій
до дідка й ґаліфе
— А ви... ви що їй одповіли?
Дідок
— Ми?
Ґаліфе
— Дозвольте, — я?
М ал ахій
— Так! Ви!.. Де б сказати їй, що не до гробу тепер єрусалимського нам треба йти, а до Ленінового мавзолею, до нового Єрусалиму плюс до нової Мекки, — до Москви, ви сказали: проходь, проходь, матінко, — зневажливо, прикро, — і кому, питаю? Женщині, селянці!
Ґаліфе
— Жодного прикрого слова! Навпаки, я з дитячих літ воєнний. Ввічливість — моя стихія! Ідеал!
М алахій на дідка
— А ви... Замість доказати їй і ствердити все вищесказане, що скоро прийде час, коли всесвіт заспіва Москві: святися, святися, новий Ієрусалиме, слава бо революції на тобі возсія — а ви сказали: одчепись! На біржу!..
Дідок
— Я ж не знав, що таких на Москву треба справляти.
М ал ах ій
ще з більшим піднесенням
— Ага! Він не знав!.. Наочні доводи кажуть й показую далі (до блідої дівчини). Скажіть, будь ласка, і простіть на слові, — чим надили, на яке ремесло спокушали вас (показав на дамочку й панночку) вони сьогодні, там, біля церкви? (Дівчина мовчала). Не казали вам: тридцять карбованців на місяць, харчі добрі, навіть солодке, білизна, вбрання?
Дама
затремтіла рожевим пером
— Пардон, і як вам не соромно! (До дівчини). Скажіть, милонько (до панночки), ти, Матильдонь-ко, скажи, що я сказала, про що говорила, як вивели ми її, сердешную, з церкви. Дитя моє! — сказала... Матильдо, скажи, як я сказала?
Панночка
— Дитя моє, сказали ви, мадам Аполінаро... (Сама закурила, затяглася димом). Дитя моє! Ви не з машиністочок, часом?
Мадам Аполінара до дівчини
— А ви як мені відповіли, милонько... Ну? Ну?.. (Побачила, що дівчина мовчатиме, сама одповіла за ню, змінивши голос на молодий і скорботний). Ні, санітарка я, — сказала вона, дитя моє. Я тяжко, важко зідхнула і спитала... Матильдо, скажи, про що я спитала?
Панночка
— У якій лікарні? Скільки заробітку? — спитали ви.
Аполінара за дівчину
— У Сабуровці, вісімнадцять на місяць — сказа-до дитя моє!.. То Матильдонька аж ойкнула... (До Матилъди). Скажи, як ти ойкнула?
Матильда
— Ой! Та там же збожеволіти можна... Аполінара
— Ойкнула Матильдонька, а я додала: сердешнее дитя. Колись і я отак сиріткою бідненькою, дівонькою бліденькою служила, плакала, плакала, — аж поки... не виплакала собі долі... (До Малахія). Що, може не так я сказала? Не така була наша розмова?.. Пардон, і будь ласка! Я знаю, що я казала і що іще казатиму...
Ма л ахій
пильнуючи кожного її слова, раптом рукою впинив
— Більш точно: «Служила, служила, плакала, плакала, аж поки не плюнула отак... пху, та й пішла до одної мадамочки» — сказали ви. «Ось і Матильдонька так, а подивіться — ви й вона, вона й ви» — сказали, ще й показали ви, о женщино!
Аполінара
— Я? Мал ахій
— І надили, і спокушали велехитро, що є у вас їсти й пити, хорошенько походити, мило духовите, гігієна, шоколад...
Аполінара
— Матильдонько, скажи, чи ж я таке казала, душенько?
Матильда
— Навпаки і нічого подібного! Парубок
— Я при тому був. Нічого такого і подібного не
говорила ця гражданка мадам... Навпаки, хоть я їхнього соціяльного походження й не знаю, проте скажу, що поводження їхнєє було з Олею, не треба вам восьмого березня.
Мал ахій
— Проповідують і пишуть — нема нічого поза клясами, а я кажу — ось вам, ось вам позаклясова солідарність злих (до парубка). Та хто ж, як не ви перший приступив з помаранчами до неї, як змій спокуситель спокушав її під деревом біля церкви, щоб забула вона про Кирюшика і полюбила б вас, і хто, як не Оля, заплакавши гірко, розсипала ваші помаранчі та й побігла в церкву губити свідомість?
Парубок
— Виходить, я її призвів до церкви? Ха-ха... Та я всю антирелігійну аґітацію напам'ять знаю і навпаки весь час їй агітував, щоб вона кинула все і не боялася Бога...
Аполінара
— А я її з церкви вивела.
Перший комендант підійшов до Олі — серйозно, чутливо
— Скажіть, будь ласка, товаришко, вас справді вмовляли, улещували, щоб ви кинули радянську роботу і пішли... ну... на іншу роботу, чи що?
Оля по павзі
— Ні.
Другий комендант звів брови
— Ні?.. Так, може, хто-небудь нав'язливий був, образив вас словом, нечемно поводивсь?.. Скажіть по щирості, не бійтесь, за це, я запевняю, неприємності вам аніхто не зробить.
Оля
— Я й не боюся. Кажу — ні! (Заметаливсь гнівом голос). І коли вже хочете знати, то найбільш мені упікся (на Малахія) він. Цілий ранок простежив за мною. Ну, як мара та (до Малахія, гнівно). Скажіть, чого ви стежили за мною? Навіщо?
Ма л ахій
— Не стежив, а стеріг од тих, хто іменно стежив і полював на вас.
О л я
зло й насмішкувато
— Ви, часом, не були в божевільні? Мал ахій
— Двадцять сім год. Рух. Захвилювались усі.
О л я
Два кроки до Малахія
— Що?.. Де саме? Мал ахій
У»* %* • ? •• своїй сім і.
О л я
— А я подумала — справді...
Мал ахій
— Справді, Олю, бо ж сучасна сім'я — божевільня. Перший ступень божевільні. Божевільний куток. Скорочено — божкуток.
О л я
— А любов?
Мал ахій
— Це — мара! Голубая мара, себто — мрія... Бо
хіба ж не вона, нездійсненна, привела вас сьогодні до церкви?.. (Оля поникла. Малахій два кроки до неї). Хіба ж не вони (на парубка й Аполінару показав), скориставшися з вашого стану, спокушали і надили вас вийти на розпуття жіноче, щоб грати на струнах універсального кохання?
Оля
звела голову
— Ні. (Рвучко повернулась і пішла). Парубок
до Малахія
— Га?
Аполінара кинулась була за О лею
— Дитя моє! Олю! (Та Оля так глянула на неї, що Аполінара прикусила язика. Тоді обернулась та до Малахія). Будь ласка, ведіть її тепер ви! Будь ласка! Я маю собі заробіток... (До комендантів). Нарешті, я просю защити од таких і подібних натяків та ще де — у Рад-нар-комі! Матильдо! (Демонстративно одійшла).
Матильда
— Я теж! (Одійшла). Парубок
— Це ж наклеп! Провокація! (Одійшов). Дідок
— Нуда ж... (Подибав і собі). Ґаліфе
— І за що?.. (Одійшов).
з
А вже входив у комендатуру кум, небритий, суворий. За ним боязко ступала з дорожнім клуночком Любуня
Кум
— Спокійно! Він тут!
Не хапаючись, мовчки дійшов до Малахія, став, подивився на його, поминув, повернувся, знов підійшов
Перший комендант
— Ви в якій справі, товаришу, прийшли? До кого?
Кум
Суворо глянув на коменданта, одійшов до Малахія, постояв, чи не озветься він, чи не усміхнеться він, тоді
втретє підійшов
— Хоч здрастуй, куме, коли мовчиш, і я мовчу! (До комендантів і до всіх). Га?.. Трохи під машину не попали, і за це така стріча!
Любуня боязко наблизилась
— Папонько! Мамонька... (Затремтіли губи, не могла далі вимовитись).
Кум
— Спокійно!.. Ну що ж, куме!.. Кланялась тобі жона твоя, а моя кума...
Любуня перемоглася
— Казали — проклену, Любуньо, як без папонь-ки вернешся...
Кум
— Спокійно! Кланялась, ридала, ще й переказала, що має три доньки: Віру, Надію, Любов (до
всіх)у мої хрещениці (до Малахія). Віру та Надію вдома залишає, а Любов по тебе посилає.
М ал ахій
— Тіні минущого, гетьте з очей! Гетьте з очей! Лю бун я
— Папонько! (Хотіла щось сказати, та кум, во-ди їй подавши, перебив).
Кум
— Випий, Любонько! Випий, хрещенице, бо вода хоч і холодна, проте тепліша за серце і кров твого батька... (До Аполінари). Можна подумати, що він їй рідний папаша?
Аполінара тихо
— Я спочуваю... Скажіть, він за кого тут служить? У якому чині?
Кум
— Він?.. Ніде він не служить. Навпаки, — хоч і повнолітній, — безпризорний він правопорушник. Три тижні, як із дому втік.
Аполінара
— Ага-а!.. Так он він хто!.. (До своїх). Він ніхто — ви розумієте?
Ґа ліфе
— Як? Аполінара
— Він з дому втік, а дочка шукає...
Парубок
— Ага-а... з полюбовницею?
Аполінара
— Тільки так! Забрав гроші, усе чисто, а донька
оце ось і догнала, ви розумієте. Ніякого права він не має, щоб водити нас по раднаркомах, тим паче допитувати... Ніякого права, і жодної хвилинки я тут не лишаюся. Матильдо! Альон додому!.. (До коменданта). Оревуар! (Пішла).
Матильда
— Я теж!.. (Пішла). Парубок
— Я й подавно! (Пішов). Дідок
— Хе-хе... Я теж (і собі подибав). Ґаліфе
— За що? (І пішов). Мал ахій
— Усе це, плюс попереднє, плюс — що втекли — ще дужче переконує мене, як потрібна негайна і тільки за моїми проектами реформа людини... (До комендантів). Де мої проекти?.. Півтора року носив я їх в голові, півроку писав і переписав каліграфічно, — де вони?..
Другий комендант
— Я вам уже сказав...
Мал ахій
— Негайно подайте їх на розгляд РНК! Щоб сьогодні подали! Чуєте? Ні, зараз подайте! Зараз!.. Чого ж ви стоїте? Хіба можна сьогодні стояти, коли ж ви сами бачили й чули, — отакеє з людьми робиться, дарма що навколо у радіо грають, пасуться трамваї, басує авто!
Другий
— Ось слухайте, дорогий мій. Ви витратили на писання двох прекрасних, скажу, надзвичайно серйозних проектів два роки?
Мал ахій
— Так.
— І ви хочете, щоб такі проекти та було розглянуто й вивчено (а їх треба серйозно й всебічно вивчити) за якихось два тижні?
— Це ж ви до чого?
— Бачите, треба більшого часу, щоб, приміром, держплян вивчив ваші проекти. То я б радив вам посісти яку-небудь посаду (між іншим, є директива ОВИКОВІ дати вам посаду), ждати на ухвалу проектів, а тим часом, може, написати і ще пару нових...
М алахій
подумав, тихо собі усміхнувся
— Гаразд! Я згоджуюсь.
Коменданти зраділи
— Так?
— От і чудесно! До речі, ось і доня ваша по вас приїхала...
Кум
— Не тільки хрещениця, — я, його кум!
Другий
— І кум. От разом всі й повертайтесь на вашу округу...
Кум
— І я тебе, куме, як вернемось, ой і поздоровлю ж з днем твого ангола! (До комендантів). Це йому сьогодні сорок сім годочків вийшло. (До Любуні). А як там, подумай, вдома з приводу цього, як там сусідям і людям, що день ангола є, а самого чоловіка нема.
М алахій
— Згоджуюсь — з умовою: посаду мені тут, в столиці, в РНК. Хоть за швайцара, аби тут.
Комендант
— От тобі й на! Та що ви, голубчику! В РНК всі посади обсаджено, і швайцарську тоже. Звільнити #с когось, щоб вас посадити — ви ж самі розумієте
— ніяково, живі ж люди сидять...
М алахій
— Я стоятиму... Дайте мені посаду стояти, коли всі сидять! Інакше Симеоном Стовпником стану отут і стоятиму, аж поки РНК не розгляне моїх проектів. Крім того, просю вас не курити!
Другий
— Вибачте!
Мал ахій
— За цей плякатик боляче, — кричить, кричить, і ніхто його не слухає. А це ж РНК...
Перший
— Тільки ви не кричіть!
Кум
— Спокійно!
Мал ахій
— Мільйони дивляться з молінням на цю свою найвищу установу, на гору цю — Преображення України, на нову Фавор, а ви ходите тут під плякатом
— і ламаєте першу найважливішу заповідь соціялізму — не кури!.. Ні, ще раз переконуюсь, що без моєї негайної реформи людини всі плякати — це тільки латки на старій одежі... Де мої проекти? Я зараз саморучно подам їх голові РНК. Він зрозуміє, бо він бачить і чує, як шкодять революції люди, люди і люди.
Кум
— Наприклад, ти в першу чергу, бо куме, куме, хто ж, як не ти, прийшов до товаришів, котрі спеціяльні люди, в революції напрактикувалися, а ти їм заважаєш?
Ma л ахій жодної на це уваги
— Негайно потрібна реформа, найнегайніше, кажу, бо бачите, що робиться з людиною, бачите? (Показав на бабу прочанку, що закуняла на стільці і тихенько хропла). Бачите? Чуєте? Тільки що ввійшла у свій раднарком — і вже заснула! Наочний приклад до негайности реформи — ось... Покличте сюди голову РНК! Тільки, будь ласка, мерщій. Це буде цікаве й повчаюче видовище: найкращий син народу, голова РНК, розбудить у себе в комендатурі найтемніший елемент з того ж народу, в присутності реформатора з того ж таки народу... О, друзі! Голову мерщій! До речі й фотографа покличте!.. (Замріяно). Увійде голова, торкнеться її... Між іншим, скажіть, щоб не забув він булаву взяти, бо до голови треба й булави... Увійде, торкнеться булавою й спита: хто ти, громадянко, що прийшла й заснула?
Баба
прочулася
— Агапія Савчиха я! Підбилася, голубе, — йду в Єрусалим.
— Куди? — перепита голова.
— В Єрусалим або на Ахон-гору.
— Темна ж ваша путь, громадянко, й непроґре-сивна! — скаже голова.
— А темна, голубе! Така вже темна, що йдеш і не знаєш, чи є туди путь, чи нема — і ніхто не зна. Казали на селі у нас люди, що буцімто совіцька власть у турків Гроб Господній вторгувала і дорогу говільникам розгородила, та чи так же воно?..
— О, люди, люди! — скаже голова і додасть вельми ввічливо: не до Єрусалиму тепер треба йти, а до нової мети.
— До якої ж, голубе?
— До якої? До вищезазначеної, великої, № 666006003, голубої мети... Тоді вернеться грома-дянка назад, на своє село, і, йдучи, проповідуватиме слово нове й благокрасне.
Агапія
— Ні, я в Єрусалим обрікалася. Хату спродала і все чисто спродала, щоб тільки доставитись туди або на Ахон-гору, намальовану бачила — сяйво і Божую Матір на хмароньках — та щоб ото вернулась я?
Мал ахій напівмрійно
— Ой, вернися, громадянко, — скаже голова. Агапія
— Ой, не вернуся. Мал ахій
— Ой, вернися, — додам вже я. Агапія
— Ой, ні! Мал ахій гнівливо
— Вернися!
Агапія теж з серцем
— Ні!
Мал ахій з оприском
— Раба ти!
Агапія зраділа
— У лаврі манахи колись так взивали: раба Божа Агапія.
Ma л ахій обійшовши
— Ой, раби ж!.. Як поночі в сливи, так вона в той соціялізм дивиться. Жаль, що не маю булави...
Кум
— Запитання!.. (Малахій обернувся). Тепер вже не до тебе, куме! (До комендантів). Запитання! Руба!
Другий
— Будь ласка! Руба! Кум
— Та невже ж раднаркоми не мають сили погнати кума додому, хоча б етапним шляхом?
Другий здвигнув плечима
— Нема за що. Кум
— Як, нема за що?.. Аджеж чоловік утік із дому, у жінки (у куми) удар за ударом в самісіньке серце, дочки в непритомії. (До Любуні). Я вже думаю, хрещенице, чи не подохли там кури, бо хто ж за ними тепер нагляне, припустім — сьогодні, коли така спека і взагалі незручно в природі. (Втерся хусткою, до комендантів). До того ж усі сусіди, увесь народ у містечку зворушився, ходить отак і сам себе питається: — яка ж це власть, що під нею батьки тікають з дому?
Другий
— Подайте на його в суд.
Кум
— На такі ваші бюрократичні слова дозвольте сказати, що я невдоволений з радянської влади!
Другий
— Що ж поробиш... Кум
— Спокійно!.. Незадоволений і маю на це юридичне право... А втім, я не про це прийшов сказати рад наркомам.
Другий
— А про що? Кум
— Ось писане прохання. Просю, прочитайте зараз і вголос при йому, при мені й при хрещениці.
Другий
почав читати тихо. То перший підійшов і дочитав уголос: — ...на підставі програми комуністичної партії про дарове державне лікування, з одного боку, і на підставі немовби слабого на голову отця нашого й кума, з другого, я й хрещена донька моя колективно клопочемось у раднаркомів, аби одіслали отця й кума нашого до божевільного дому на пробу, і, якщо хоч трошки розуму в йому вбавилось, то...
Кум
— Про що далі пишеться, то довоєнний аблакат сказав, що раднаркоми не мають права одкинути не тільки моєї, а й хрещениці просьби.
Любуня
— Тільки це не насправжки.
Кум перебив
— Спокійно! Перший дочитав
— Гаразд! Подумаєм...
Кум
— Подумайте!.. Тільки просю вас — недовго думайте.
Мал ахій до кума
— Мене до божевільного дому? Мене? Та як ви смієте! Мене народ послав.
Кум
— Брешеш, куме! Всі сусіди, увесь народ мене сюди послав, щоб завернути тебе додому...
Мал ахій
— Більш як сто сіл, хуторів, містечок я пішки пройшов, йдучи до Харкова, столиці УЕСЕРЕР, на ногах моїх ще й нині порох степових пі ляхів, із ста криниць та колодязів, спочивавши, пив я воду і з народом гомонів... Я делеґат!
Кум
— Брешеш! Ти з дому втік!
Мал ахій
— Я всеукраїнський делеґат, куме! Кум
— Навпаки, хоч скоро вся Україна делеґатами стане, ти ж і я — ніколи в світі! Отож ходім краще додому, кажу.
Мал ахій до комендантів
— Вимагаю: вигоньте його — це раз! і негайно покличте сюди голову РНК і всіх наркомів — два. Я сам беруся, зараз отут на Агапії покажу вам, як треба робити негайну реформу людини. Ну?.. Чого ж ви стали?
Кум
— І я вимагаю! Не тільки я, — хрещениця ось, кума там, а за сусідів, за народ я вже говорив, як він ходить і вимага... Негайно пошліть його туди!
Мал ахій ображено, велично
— Мене? Реформатора? (Підійшов до телефону). Станція? Перекажіть там голові РНК і всім наркомам, хай попричеплюють значки до петельок і йдуть в комендатуру на раду — негайно. Чуєте? Порядок денний: доповідь реформатора Малахія про негайну реформу людини з наочним показом на Агапії — така даль голубая сьогодні, а вона стоїть та соняшник лускає... Не перебивайте! Хто там перебиває?
Перший
— Товаришу реформаторе! Прошу до порядку! (Тільки одвів Малахія, кум за телефон).
Кум
— Товариші раднаркоми! Не слухайте його! Не слухайте, кажу, бо хіба лС НЄ бачите, що він не сповна розуму став. Младенці в голові... Та не перебивайте ж!..
Перший
одібрав телефона, одзвонив
— Алло... Трапилась маленька трагікомедія... Це ті самі, що з Учорашнього прийшли... та ні, з містечка Вчорашнього... Ні, не п'яні... Трошки згодом все це виясниться...
Увійшов кур єр
Перший до Малахія
— Зараз дзвонили сюди з РНК, просили, щоб ви прийшли до заступника голови.
Ma л ахій зрадів
— А що, куме!.. (Велично). Одзвоніть і перекажіть йому — іду. Ні, краще пустіть мене до телефону, я сам подзвоню. Однині між мною й урядом жодного посередника. Годі!
Перший
— Він одійшов уже од телефону. Між іншим, просили, щоб ви прийшли негайно. Вас ждуть на дачі РНК.
Ma л ахій
— Який вострог! Іду!.. Між іншим і ви, Агапіє. Я появлю вас заступникові голови РНК, як наочний досвід до моїх проектів...
Аг апія
— Може він скаже, чи є тепер дорога до Єрусалиму?
Перший
— Просили конфіденціяльно. Розумієте?
Мал ахій
— Ага! То тоді ви, Агапіє, зостаньтеся поки що тут. Я скоро вернуся... А куди ж іти? Куди?
Перший
написавши пакета, дав його кур'єрові
— Ось вас оцей товариш проводить... (До кур'єра). Будь ласка, одведіть товариша реформатора на Сабурову дачу*.
Мал ахій
— Дякую! (Пішов за кур єром, показавши кумові дулю).
Кум
* Назва Харківської психіатричної лікарні.
— Куди ж його ви? Перший
— Як ви просили — психіятрам на освідчення. Агапія
наблизившись до телефону, боязливо взяла трубку та нишком: — Товариші! Просю ухС я вас, як би мені до Єрусалиму доставитись.
ТРЕТЯ ДІЯ 1
Закрякали, закружляли над Малахієм у саду в Сабу-ровці грайворони дзюбаті. Загомоніли, закричали
кругом його хворі: — Гей, чорні! Помовчіть!.. Тож не встиг ще Бог світ сотворити, як вони небо вкрили і поклювали першу золоту зорю, із сонця решето зробили... Темно мені й холодно!.. (Сумно кричав на грайворонів один і звертався до Малахія). Реформуй сонце!
Ма л ахій
рухом голови й рук своїх показав
— Реформую!
Другий
весь час напружено до всього прислухаючись, таємниче шепотів: — Тихо, благаю вас.
2
Підійшла санітарка Оля, а за нею зустарений парубок, санітар
— Олю Манойловно!
Оля
— Я вже сказала...
— Олю!
— Одчепіться!
— Він же вас увів у неславу, а я зовсім другу любов маю на мислях... Прийдіть, а то я до вас прий-ду.
Оля
відійшла
— Я місцькомові скажу...
Перший хворий до Малахія
— Це професор напустив навмисне їх у сад, щоб вони клювали мені голову... Ось глянь, як уже поклювали... (Став навколішки). Вижени їх!
Мал ахій одним рухом
— Вижену!
З
Підійшов третій. Він увесь час змітав щось біля себе
Третій
— Позамітайте крихти. Дивіться — накришили...
4
Прибіг четвертий з жовтою квіткою
Четвертий
— Бачили Олю? Вона сьогодні чарівна. Вона — прекрасна. У неї така ніжна й запашна полова зало-за (понюхав квітку). Такої я ще не бачив, хоч і мав любов...
Перший
— Вони й залозу поклюють! Третій
— Хай клюють, аби не топтали... Другий
трепетно
— Тихо!.. Почують. Четвертий
— Мав любов з дівчатами, жінками, бабами... Пригадую, де це було. Вперше у кухні, потім в ко-морці, на кладовищі, в церковній ограді — росяна трава і дзвони, ще й досі дзвони, білий фартушок, гострий молодик з правого боку...
Третій
— Це на крихтах, на хлібові!..
Четвертий
— Заждіть! Разом сто сім жінок за п'ятнадцять років, чотирнадцять тисяч, п'ятсот тридцять... тридцять...
Перший
— Поможіть їх розігнати! У-у-у...
Закричавши тужно, став бігати й підстрибувати. За ним побігли другі, кожен із своїм рухом, вигуком або
піснею
5
Підійшов санітар. Четвертий до нього: — Ви бачили Олю?
Санітар
— Он туди йди! Вона там... (Показав у другий од Олі бік).
Четвертий
— У неї прекрасна й запашна, як троянда, полова залоза — я бачив...
Санітар
— Де ти... бачив?
— Я сидів отам в кущах... А вона підійшла... -Ну?
— Рвала квіти...
— Ну?
— Нахилилась...
— Ну-ну?
— Я й побачив... На нозі біля коліна... А вночі вона прийшла до мене і, якби не кішка...
— Яка кішка?
— Та, що й цієї ночі знов привела мені троє котят... Скажіть, яке має право та кішка нявкати всім, що котята од мене...
— Ну, вже поблудив... Отуди йди, до всіх...
Четвертий обійшовши
— Що прокинусь уночі, а вона вже з котятами і нявкає, нявкає всім: — няв-няв-няв...
6
Підійшла Оля, щоб заспокоїти четвертого. Санітар заступив їй дорогу
— Інтеліґентик оцей каже, що ви приходили до нього вночі.
Оля
— Щодня йому гіршає.
— А може цьому й правда?
— Що?.. Боже мій! Трохиме Ивановичу!
— Я не винний, бо ще й не такий на вас поговір може вийти.
— Поговір?
— Знаю я про все, Олю — як і де тулялося вам і як морозивом Кирюшика годувала та як постіль квіточками посипала, сорочечку білую скидала.
О л я
хитнулась
— Неправда!
— Неправда? Та я про любов про вашу все чисто знаю і навіть можу сказати, якого числа уночі ви прив'язали Кирюху до себе косою і такечки спали...
— Як же це... ви дознались! Боже мій! Хто вам про це сказав?
— Хто, питаєте??
— Скажіть!..
— А гарнесенька ви зараз. Цей сором вам дуже личить, їй-богу. Очата, як дві небесні плянети, і так далі...
О л я
одними губами
— Хто?
— Про морозиво пташка розповіла, бо на дереві сиділа і все чисто бачила, про постіль та квіти не-тля-метелик, ну а про косу — муха-ха-ха. Ну, ну... Я шуткую, бо що таке му-ха? Дурна кома-ха-ха...
— Що ж тепер мені робити?..
— Не що інше, як плюнути на Кирюшика, бо все одно з другою вже крутить любов.
— На любов свою хіба можна плюнути?
— Як не плюнете — піде поговір...
— Трохиме Ивановичу! Невже ж ви хочете мене перед усім світом на поглум виставити, щоб згоріло в мені серце. Що я вам зробила?
— Нічого. Проте я хочу, щоб ви зробили мені любов, бо я вже знемігся без неї... Чуєте?.. Пора вже подумати й про мене.
О л я
заломила руки
— Скажіть як ви дозналися?
— Про що?
— Ну... про морозиво, постіль, квіти?..
— Я ж уже сказав: пташка, метелик, муха...
— Трохиме Ивановичу! Скажіть!
— А попросіть!
— Трохиме Ивановичу...
— Попроси!
— Ну, милий! Скажіть! Санітар її за руки притяг до себе
— Пустіть.
— Ну-ну... Не норовися!
— Не давіть мені руки!
7
Тяжко зігнувшись та міцно стиснувши руки, наблизивсь п'ятий хворий
— Поможіть!
Санітар до Олі
— Оцьому ввижається, немов носить він на плечах величезного удава, що хвіст його волочиться десь по той бік світу... А любов моя без взаємности ще гірша за того удава, бо давить не руки, а серце... Отак! Отак!
О л я
скрикнула
— Не мучте!
П'я т и й
— Не можу! Знемігся! Зараз впустю. Зараз буде катастрофа. Поможіть!
Санітар
— Він сказав... Кирюха. Оля
— Він!
П'ятий до Малахія
— Не можу задавити... Це ж удав — всесвітнє зло. І тільки я впустю його — він задавить увесь світ... Поможіть!
Мал ахій рухом руки
— Поможу! О л я
— Невже він? Санітар
— Ще не вірите... У вас тут (показав на спину) родинка. Так? (Показав на груди). А ліва трошки більша за праву... Так? А ви любите, щоб все... (Зашепотів про щось в ухо).
О л я
— А він не казав, що тепер у мене тут... од його дитина?
Санітар
— Дурниця. Подвійний аборт; Кирюху із серця, дитину із черева — от і вся проблема.
О л я • — А про свою хворобу не казав?
Санітар
— Про яку хворобу?.. Та ви шуткуєте, Олю Ма-нойловно!
О л я
— Хочете пересвідчитись? Санітар
— Ну-ну... Це він на зло мені, за ті гроші... Отже паскудник, га! А ви чого зразу про це не сказали... Хіба так можна гратися!.. (Пішов).
Оля упала і тяжко заплакала П'ятий
— Зараз буде катастрофа! Пускаю! Поможіть!
Ма л ахій
непомітно стеживши за санітаром та Олею, заходив, захвилювавсь, як ще ніколи