Latin

Вибране - 01

Süzlärneñ gomumi sanı 3934
Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2057
26.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
38.2 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
46.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
Лермонтов М. Вибране
ПОЕТ БОРОТЬБИ І ВОЛІ
XIX столітя в історії російської
літератури — це час, коли одна за одною
виникають на її обрії велетенські
постаті, які титанічним змахом крил
виносять її на найвище узгір’я у світі.
Це час, коли приходять Пушкін,
Грибоедов, Гоголь, а слідом за ними
чується могутня хода Некрасова,
Толстого, Тургенева, готуючи дорогу
Чехову і Горькому.
І в цьому прекрасному сузір’ї імен, що
не має рівних собі у світі, особливо
вражає неймовірною блискавичністю
льоту, своїм творчим доробком,
створеним протягом дуже короткого
часу, той поет, який загинув, як і
Пушкін, від кулі царського слуги, —
Михаїл Юрійович Лєрмонтов.
Поетичний талант Лєрмонтова
розгорнувся за юних років. Справедливо
казав він про себе: «Я рано почав».
15-річним хлопцем він написав таку
довершену річ, як «Поет». До юнацьких
його віршів належать такі шедеври, як
«Російська мелодія», «Могила бійця»,
«Два велетні», нарешті — «Парус» —
поезія, яку можна було б поставити
епіграфом до всієї його творчості.
Далекоглядні й розумні сучасники поета
швидко розгадали в ньому наступника
Пушкіна. І це не тільки тому, що нікому,
власне, доти невідомий юнак єдиний у
Росії озвався гнівним віршем проти
убивць Пушкіна, очолюваних царем
Миколою І, що й дало привід О. І. Герцену
заявити: «Пістолетний постріл, що убив
Пушкіна, розбудив Лєрмонтова».
Але й тому, що в ньому швидко вгадано
великого, геніального поета, речника
своєї доби й свого покоління, яким для
своєї доби й для свого покоління був
Пушкін. Разом із тим
В. Бєлінський — перший, хто зрозумів і
визначив усю велич Лєрмонтова,
вигукнувши після розмови з ним
віч-на-віч: «Глибокий і могутній дух! О,
це буде поет з Івана Великого!» — уже
Бєлінський підкреслив цілковиту
творчу самостійність Лєрмонтова,
індивідуальну неподібність його до
Пушкіна, як і ні до кого з інших поетів.
З
Герцен, Бєлінський, Чернишевський,
Добролюбов одностайно сходилися на
тому, що Лєрмонтов передовсім був
по-етом-громадянином, поетом, який
закликав до дії, до боротьби, поетом
волі і вільності. А пізніше
ліберально-буржуазна і консервативна
критика перетворила його на співця
самотності, презирства до людей,
відлюдності, зненависті до життя.
«Самотність» і «відлюдність»
Лєрмонтова — легенда, до створення
якої, правда, спричинив значною мірою
він сам. Насправді ж поет мав чимало
щирих і сердечних друзів, як Столипін
(«Монго»), Дурнов («друг, якого донині
люблю і поважаю»),
С. Раєвський, Шеншин (якому Лєрмонтов
присвятив поему «Останній син
вольності»), декабрист Одоєвський. У 1839
р. автор «Демона» був у Петербурзі
членом волелюбного «гуртка
шістнадцяти». Коли його у 1940 р. вислано
на Кавказ, то весь гурток поїхав за ним.
Є свідчення, що, довідавшись про приїзд
майбутнього свого вбивці — Мартинова,
Лєрмонтов із дитячою радістю вигукнув:
«Мартишка приїхав!» Поет любив людей,
хоч іноді й таївся з цим.
Він різний, Лєрмонтов... Про це свідчать
і його твори.
Олександр Мельник
ПОЕТ
Коли Рафаель у натхненні Мадонни
обриси священні Чудовим пензлем
змалював, — Він, власний зрозумівши
геній, Перед картиною упав!
Та скоро захват цей чудесний Погас у
серці молодім;
В утомі, в роздумі німім Забув він про
вогонь небесний.
J
Так і поет: лиш забринить У нього мисль,
як він розлить Готовий душу в звуках
ліри, Чарує світ — і в тишині Співає у
солодкім сні Про вас, душі його кумири!
Та раптом остигає жар,
Стихає серця хвилювання, Нема й сліда
хистких примар! Та довго ще первісний
чар Живе — можливо, до сконання.
ВІЙНА
Палає, друзі, в нас війна,
І кличе стяг за честь устати. Скликає
сурмою вона В поля кривавої відплати.
Прощайте, бенкети гучні,
І ви, хвали достойні, співи,
І Вакхові дари ясні,
Святая Русь і красні діви!
Забуду я тебе, любов,
Бентежні юності забави,
І полечу я, вільний, знов Ловить вінок
довічний слави.
1829
РОСІЙСЬКА МЕЛОДІЯ
Уявою я інший світ створив І образів
непевних існування, їх між собою
ланцюгом скріпив, їм вигляд дав, — не
дав найменування. Та раптом вихор
зимовий завив, —
І зникло все у далині туманній.
Так з балалайкою в юрбі На колодках у
день недільний Простий співець сидить
собі,
І некорисливий і вільний.
Там спів гучний зненацька ожива Для
діви милої, зринаючи буремно,
І звук зненацька струни обрива,
І чується початок пісні — та даремно! —
Ніхто кінця її не доспіва.
1829
НАРІКАННЯ ТУРКА
(Лист до друга, іноземця)
Чи знав ти дикий край, де спека над
полями, Де доли і гаї зів’ялені
цвітуть?
Де хитрощі злобі байдужно дань несуть?
Де серце в пристрастях страждає до
нестями?
І там, у дальній стороні,
Уми з’являються спокійні і холодні,
Та сила в них вмира в гіркій самотині,
І гасне в них добро, мов промінь у
безодні. Там зав’яда життя під посвист
батогів,
Там вслід за втіхою чвалає докоризна.
Там стогне люд в ярмі від рабства й
ланцюгів!. Це, друже, знай! — моя
вітчизна!
P. S. Ах, зрозумій мої слова,
Прости цей натяк без облуди —
Хай істину брехня хова:
Що ж діять? Всі-бо єсть ми люди!..
1829
ЧЕРКЕСКА
Я бачив вас: горби і ниви,
І розмаїтих гір хребти,
В суворім чарі красоти.
Глухих степів народ щасливий
Незайманої простоти.
Та там, де Терек протікає.
Черкеску випало зустріть, —
Той погляд полонив умить;
І думка з радістю шугає До скель
далеких мимохіть.
Так дух розкаяності, звуки Почувши
райські, відліта І в небі ясному вита;
Так зойк жаги, любові ймуки До гроба нас
не покида.
1829
КАВКАЗ
Хоч долею я на зорі моїх днів,
0 гори південні, узятий од вас,
Щоб завжди їх бачить, там треба буть
раз: Мов рідного краю чаруючий спів,
Люблю я Кавказ.
Хоч втратив я матір в літа молоді, —
Здавалось, в рожевого вечора час
Повторював степ іїголос не раз.
За це я люблю ті вершини круті,
Люблю я Кавказ.
Знав щастя я з вами, ущелини гір;
Промчало п’ять літ: все журюсь я без
вас. Там очі божественні бачив я раз,
1 серце шепоче, згадавши той зір:
Люблю я Кавказ!..
1830
ЕЛЕГІЯ
Котись, котись, у піні й шумі,
Бий, хвиле гомінка, у береги нічні.
Я тут стою на скелі в вишині, Стою над
морем у задумі, Забувши світ, людей і
гомін голосів І не звіряючись уже
нікому в сумі.
Ось поблизу намети рибаків:
Між них виблискує вогонь яскраво;
Сім’я спокійно там^сидить круг
казанка,
Під тиху повість старика Готує на
вечерю страву!
Далекий я в душі від щастя їх!
Згадав я шум блискучої столищ,
Безповоротний рій затруйливих утіх.
І що ж? — сльоза пече зіницю,
І вже мене тривожить жаль гіркий,
Весь час з’являються загиблі роки
хмарні,
І погляд цей, задумливий і гарний.
Тверджу в душі: забудь мерщій!
Переді мною він, — і я тверджу все
марно!..
0, в цих місцях коли б я народивсь,
Де не живе підступна лицемірність,
Я перед долею багато б завинивсь —
Тепер нема у неї прав на вірність!
Як жаль того, кому вже принесла Ряд
зморщок молодість для хмурого чола
1, відібравши кращі всі бажання,
Саме засмучене розкаяння дала;
Хто відчував, як я — щоб відчувать
страждання. Хто рано світ пізнаві — і у
пустельній млі Покинув, наче я, прах
рідної землі Для добровільного
вигнання!
, 1830
ПРОРОЦТВО
Настане час, Росії чорний час,
Коли, царі, впаде корона з вас,
Забуде чернь свою до вас любов,
І за поживу людям буде кров;
Коли дітей, коли невинних жон Повалений
не захистить закон;
Коли чума від купи мертвих тіл Почне
блукати між печальних сіл.
Щоб бідарів хустиною скликать,
І голод буде бідний край терзать,
І заграви відіб’ються в воді, —
Могутній муж появиться тоді,
І ти його пізнаєш, і за мить Збагнеш,
чому булатний ніж блищить В його руці. І
знай: від сліз твоїх,
Від стогону йому лиш буде сміх;
І всім страшний він буде на землі,
Як плащ, його, як дума на чолі.
1830
ПІСНЯ БАРДА
Я довго був в чужих краях,
Дружин Дніпра співець старий,
І враз майнуло у думках У рідний край
вернуться свій. Прийшов і, гуслі взявши
в млі, Колишню пісню заспівав...
Дарма! — князь рідної землі Під ханську
дудку танцював...
В степи, де лізли вороги,
Поніс я голову свою,
І крок топтав мій навкруги Траву,
скривавлену в бою.
І звірі йшли услід боям,
І зграї птахів лісових.
Бо скрізь лежало більше там Число
убитих, ніж живих.
Хто б пісню міг заграть одну?
Несамовитим рухом рук Сіпнувши, мов
живу, струну,
Бувало викликав я звук;
Але так швидко гаснув він!
І якби раб почув оцей
Вмираючий свободи дзвін —
Він не торкнувсь його б ушей!
Враз хтось спитав у леті днів: «Чого я
часто сльози ллю,
Де чоловік так вільно жив?
Кого клену, кого хвалю?..» Образилась
душа моя —
Надій останній рій пропав,
На землю гуслі кинув я,
Й ногою мовчки розтоптав.
1830
ЖЕБРАК
Стояв біля святих воріт З очима,
повними благання, Бідняк — він висох
весь і зблід Від спраги, голоду й
страждання.
Шматка лиш хліба він прохав,
І зір являв нестерпну муку,
І камінь хтось тоді поклав В його худу
простерту руку.
Отак молив любові я У тебе з тугою
гіркою,
Так серця кращі почуття Були обмануті
тобою.
1830
ЗО ЛИПНЯ 1830 РОКУ
Ти міг буть кращим королем,
Та не хотів. — Ні! Ти бажав Народ
принизить тягарем.
Але французів ти не знав!
І для царів є суд земний, — Проголосив
він твій кінець.
ІЗ
І з голови ти, навісний, Тікаючи, згубив
вінець.
І розпочався лютий бій.
І прапор вільності, мов дух, З’явився у
юрбі людській,
І звук єдиний сповнив слух,
І бризнула в Парижі кров. — Тиране! чим
заплатиш ти За праведну, гарячу кров,
За кров людей, кров бідноти?
Коли, мов грім, труба грізна Заграє в
синіх небесах,
Коли відкриється труна,
І стане знову тілом прах, — Поставлять
терези в цей час,
І їх підійме судія...
Чи волос твій не встане враз? Не
затремтить рука твоя?..
Безумче! Як той день зустріть, Як нині
вже ганьба страшна? — Ти привид пекла,
тінь страхіть, Проклята долею мана!
Упавши від безсмертних ран, Почнеш
благати ти на скін,
І закричить кривавий стан: Злочинець
він! злочинець він!
1830
НОВГОРОД
(З жовтня 1830)
Сини снігів, сини слов’ян, Чому ви
духом занепали? Чому?.. Погибне ваш
тиран,
Як всі тирани погибали!..
До наших днів при імені свободи
Тріпоче ваше серце і кипить!..
Є місто бідне, бачили народи
В нім те, куди тепер ваш дух летить.
1830
МОГИЛА БІЙЦЯ
Він спить останнім сном давно.
Він спить останнім сном.
Над ним був висипаний горб І дерен ліг
кругом.
Покрила посивілий чуб Земля, як чорна
ніч;
У дні бенкетів молодих Він вився аж до
пліч.
Він білий, наче піна хвиль,
Що б’ється об граніт.
Уста, охочі до розмов,
Скував могильний лід.
І щоки у мерця бліді, —
Так з недругів лихих
Бліднів усякий в час, коли Вривався він
між них.
Не важко грудям, хоч землі Багато
налягло,
Черв’як, не боячись його.
Повзе через чоло.
Невже він жив і меч носив На те, щоб в
час імли
З пустелі на курган його Зліталися
орли?
Хоч він оспіваний не раз Співцем і
пастухом,
Та співом — спів, життя — життям! Він
спить останнім сном.
1830
БАЛАДА
В хатині пізньою порою Слов’янка
молода сидить. Багряносмугою габою На
небі заграва горить...
Дитя слов’янка колисає,
І, колисаючи, співає...
«Не плач, не плач! чи серцем чуєш, Дитя
моє, близьку біду!..
Ну, годі, рано ти сумуєш,
Від тебе я не відійду.
Скоріш я чоловіка втрачу.
Дитя, не плач! і я заплачу!
Твій батько став за честь і Бога До лав
бійців проти татар, Кривавий слід йому
дорога,
Його булат горить, мов жар. Поглянь: там
заграва ятріє:
То бій насіння смерті сіє.
Я рада, що збагнуть не в силах Ти
небезпеки, любий мій,
Не плачуть діти на могилах,
І страх кайданів — їм чужий; їх шлях —
він заздрості достоїн..." Враз шум, — і в
двері входить воїн.
В крові волосся, збито лати. «Збулося!!
— крик луна гіркий, —
Збулося! Торжествуй, проклятий!.. В
неволі край мій дорогий Татари билися
несито,
Орда взяла, і нас побито...»
І він упав — і помирає,
Як жив — за рідний край бійцем. Жона
дитину піднімає Над дорогим блідим
лицем: «Дивись, як умирають, сину,
І помсти вчись, моя дитино!»
1830
* * *
(23-го березня 1831 р.)
Послухай, ти мене згадай,
Коли, законом царським гнаний, Покину я
свій отчий край, Вигнанець на землі
незнаний.
І ти колись на самоті Сидітимеш до
полуночі,
І груди у хвилини ті Зітхнуть — і враз
заплачуть очі;
І скажеш ти: бувало він Мені звіряв
сердечні болі І серед цих німотних стін
Ждав присуду своєї долі!
1831
* * *
Коли я кину рідні ниви,
І в півдня сонячні гаї Візьму свій
смуток бунтівливий І сни оманливі мої,
І люди чорною ганьбою Мого життя
окриють дні,
Перед бездушною юрбою Чи будеш
захистом мені?
О, будь! Час юності згадавши, Обмови
жертву пожалій, Клянися, радість щоб
назавше Не вмерла в пам’яті моїй;
Щоб мовив я в землі вигнання: Є серце, де
я все зберіг!
В пошані там моє страждання І світ
зчорнить його не міг.
1831
ВОЛЯ
Моя мати — лиха недоля, Батько в мене —
тяжка неволя; А брати мої, хоч і люди,
Не дають їм припасти на груди,
Обнятись;
їм сором зі мною,
Бідним сиротою,
І знатись.
Тільки Бог дав одну Молодую жону, —
Волю-волюшку,
Вольність дав мені, Найдорожчий дар.
Інша радість моя —
Батько, мати, сім’я:
Моя мати — роздолля широке, А мій
батько — небо високе; Вони мене
доглядали,
Годували, поїли, кохали;
Мої брати у лісах —
Берези та сосни.
Чи мчуся я на коні, —
Степ говорить мені!
Чи блукаю я по лугах —
Сяє місяць у небесах!
А брати мої вдень ясний Кличуть затишок
свій,
Махають здаля руками,
Мають зеленими шапками;
І воля мені гніздо звила Як світ —
неозоре!
ЧАША ЖИТТЯ
1
П’ємо ми з келиха буття З закритими
очима, Змочивши вінця за життя Украй
слізьми своїми.
2
Та як настане смертний час, Пов’язка
геть спадає,
І все, що чарувало нас,
З пов’язкою зникає, —
З
Тоді ми бачим, що пуста Була злотиста
чаша,
Що в цій — лиш мрії жагота,
І що вона — не наша!
1831
ВЕРЕСНЯ 28
Я знов, я знов твій погляд бачив милий, З
тобою розмовляв.
І все колишнє, що на дні могили,
Твій голос, нагадав.
Навіщо? — хтось твої цілує очі,
Ясну красу твою!
Десь іншому твій голос в пітьмі ночі
Твердить: люблю! люблю!
Цілунки ці — невже нелицемірні?
Признайся ти мені.
Вони правам подружжя лиш покірні, Та не
любові, ні;
Він не для тебе зовсім; ти родилась Для
пристрастей палких.
Віддавшися йому, ти відступилась Від
почуттів сво'іх.
Чи відчував він трепет потаємний В
присутності твоїй;
Чи вмів він зневажати світ нікчемний.
Щоб жить в тобі одній;
Чи він стрічав з мовчанням і сльозами
Холодний твій привіт,
За мить одну чи він платив літами Тобі,
в якій весь світ?
Ні, певен я: кохання насолоди Не може
принести
Той, хто лиш чари зовнішньої вроди В
тобі зумів найти.
Так! ти його не любиш... Дивна влада Тебе
вернула знов
Душі сумній, якій чужа відрада,
Та ніжній, як любов.
1831
НЕБО І ЗОРІ
Чисте вечірнєє небо,
Ясні далекії зорі,
Ясні, мов щастя дитини;
О! Чом не можу я навіть подумать: Зорі,
ви ясні, мов щастя моє!
Чом нещасливий ти?
Люди спитають.
Тим нещасливий я,
Добрії люди, що зорі і небо —
Зорі і небо! — а я лиш людина!..
Тут одне одному
Люди всі заздрять;
Я ж, не як люди, —
Заздрю я тільки цим зорям прекрасним,
Тільки їх місце зайняти б хотів.
1831
АНГЕЛ
По небу опівночі ангел летів,
І тихо лунав його спів.
І місяць, і хмари, й зірки золоті
Вслухалися в звуки святі.
Співав про блаженство він духів ясних У
райських садах осяйних,
Про Бога-творця він співав, і хвала Його
щиросердна була.
Він душу невинну, леліючи, ніс Для світу
печалі і сліз;
І звук його пісні в душі молодій
Зостався без слів, та живий.
І мучилась довго на світі вона,
Від дивної мрії сумна,
І звуків небес не могли ні на мить їй
співи земні замінить.
МІЙ ДІМ
Мій дім знайду я скрізь, де небеса, Де
чути звук пісень бентежний, Все в нім
живе, у чім життя краса,
Та для поета — він безмежний.
Зірок сягнув покрівлею своєю,
Між стін послалась навпростець Далека
путь, яку душею —
Не зором змірює жилець.
Чуття є правди в серці у людини —
Безсмертне вічності зерно: Безкраїй
простір, літ ріку невпинну За мить
охоплює воно.
І всемогутній для цього чуття
Побудував він дім високий, Страждатиму
я в нім усе життя,
І лиш у нім знайду я спокій.
1831
СТАНСИ
Душу давить днів журба-омана,
Хочу жить в кривавій боротьбі,
Там, можливо, битись перестане Серце
щире, віддане тобі.
Ні, я в тебе не прошу любові,
Хай тебе жага не попелить,
Хочу смерть побачить, хочу крові, Щоб
вогонь в душі своїй залить.
Хай впаду, як воїн в браннім полі,
Без плачу людського, в забутті,
Та не буду я, хоч мимоволі,
Тягарем нікому у житті.
Юних літ високі сподівання Доля обірве
без вороття,
Як без сліз, без мук, без нарікання Я
пірну в солодке забуття.
Так, але ж, як серце не забуде Сну любові
у смертельним сні,
І якщо присуджено повсюди Образ твій в
собі носить мені;
І якщо в країні раювання,
Серед потойбічного житла Ран тяжких, що
завдало кохання, Вигоїти й вічність не
здола, —
О, поглянь привітно в час розлуки Ти на
того, хто, відрікшись мрій, Не боїться
ні людей, ні муки,
За вітчизну гордо йде на бій:
Хто в таємному зачаруванні Поглядом
красу твою ловив, Викликав сторонніх
співчування І твоїй усмішці так радів.
1831
* * *
Люблю я пасма синіх гір,
Коли з-за них в незмірну шир, Неначе
метеор ясний,
Спливає місяць золотий,
Владар найкращих дум співця, Найкращий
перл того вінця,
Що небо чисте горде ним,
Як цар земний — вінцем своїм. Іще палає
сонця жар,
Освітлюючи ребра хмар,
І місяцеві відступить Усе не хоче він
блакить;
Та скоро захід погаса...
Панує місяця краса.
Хмарок прозорчаста імла Чоло йому
оповила, —
Оце і вся його чалма,
Убору ж іншого нема.
Хто не стрічав ночей таких В степах чи
серед гір стрімких?
Раз у такій голубизні Я мчавсь на
бистрому коні В просторі радісних
долин,
Як вітер, вільний і один.
Туманний місяць і мене,
Й коня мого, і все земне Сріблистим
блиском обсипав:
Я чув, як кінь мій трепетав,
Як пружним скоком від землі Він
одривався в свіжій млі;
І я в чудеснім забутті Всі рухи
сковував свої,
І з ним себе хотів я злить,
Щоб ще прудкіше нам летіть;
І довго линув так мій кінь...
Та глянув я у далечінь;
Все так же місяць там сіяв.
Мені, здалось, він дорікав Холодним
поглядом ясним,
Що чоловік з конем своїм Обладу
мовчазних степів У нього відібрать
хотів!
1832
* * *
Ні, я не Байрон, інший я Обранець, людям
ще незнаний,
Як він, мандрівець, світом гнаний. Та
руська лиш душа моя.
Раніш почав я і скінчу зарання,
Так мій розум завершить;
В душі моїй, як в океані,
Надій розбитих скарб лежить. Хто може,
океане, в шумі Твої пізнати тайни? Хто
Юрбі мої розкаже думи?
Лиш я — чи Бог — або ніхто!
1832
* * *
Поцілунками я позначав Щасну путь
життьову свою,
Та від щастя я стомлений став, Я нікого
тепер не люблю.
Я сльозами колись позначав Буйну путь
життьову мою,
Та тоді я любив і бажав...
Я нікого тепер не люблю!
І я днів своїх лік утеряв І крила спокою
ловлю:
Як би серце своє я їм дав!
Як би вічність їм кинув мою!
1832
* * *
Я хочу жити! Хочу суму, Коханню й
радощам на зло; Вони мою ступили думу І
надто згладили чоло.
Пора, пора, глузливий світе, Прогнать
байдужості туман; Як без страждань
поету жити? І що без бурі океан?
Він хоче жить ціною муки, Тривожних і
тяжких годин,
Він сам купує неба звуки,
Не хоче щастя даром він.
ДВА ВЕЛЕТНІ
В шапці з золота тяжкого Руський
велетень старий Ждав на велетня нового,
Що здаля ішов на бій.
За лісами, за полями Чуть було про нього
річ;
І помірятись мечами їм хотілось
віч-на-віч.
І війною вийшов сміло Тритижневий
молодець,
І вхопився знахабніло Він за
царственний вінець.
Та усмішкою грізною Руський витязь
відказав: Той, хитнувши головою, Тільки
охнув — і упав!
Та упав він в дальнім морі, Де граніт
німий лежить,
Де лиш буря на просторі Над безоднею
шумить.
1832
* * *
Вона не гордою красою Чарує жвавих,
молодих, Вона не водить за собою Юрбу
закоханців німих.
І стан її — не стан богині,
І грудь, як хвиля, не встає, Ніхто її,
немов святині, Склонившися, не визнає;
Але хода її мінлива, Усмішка, риси і
слова —
Неначе пісня чарівлива,
Краса і проста, і жива.
І голос душу всю проймає,
Мов світлих днів найкраща мить,
І серце любить і страждає,
Немов соромиться любить.
1832
ГУСАР
Гусаре! Радий ти й щасливий, Червоний
вдягши доломан;
Та знай: настане день бурхливий,
І щастя на землі — обман.
Ліниво вуса підкрутивши,
Ти згадуєш бенкетів шум;
Та бійся чорних дум, — чорніші Вони за
вус твій, хмари дум.
Нехай судьба тебе голубить, Безумна
пристрасть хай смішить; Але й тебе
ніхто не любить,
Твоїм життям не дорожить.
Коли ж ти, доблесний вояко, Мчиш, бурі
дикій навздогін,
Не скаже дівчина ніяка: «Проїхав тут
для мене він».
Коли ти вихором натхнення Летиш у бій,
герой побід,
Ніхто, ніхто благословення Не посила
тобі услід.
Гусаре! Чи любов жадана Минула? Чи не
знав її?
Де ангел твій — твоя кохана?
Де очі люблені твої?
Мовчиш — і ум твій в безнадії,
Коли вино в бокалі є...
Минули роки молодії,
І серце черствіє твоє!
Ти був колись не той, що нині,
Ти жив. Життя ти добре знав... Останню ти
свою святиню І пломінь серця поховав.
1832
ПАРУС
Біліє парус одинокий В морськім тумані
голубім...
По що пливе він в світ широкий?
Що кинув він в краю своїм?
Вирують хвилі, вітер грає,
І щогла хилиться струнка...
Дарма! — він щастя не шукає І не від
щастя утіка!
Під ним ясні струмки лазурі,
Над ним проміння виграє, —
А він, бентежний, просить бурі,
Немов у бурях спокій є!
1832
* * *
Мовчки стояли юрбою в рядах,
Коли хоронили ми друга;
Щось піп полковий мурмотів — та в полях
Ревіла осіння зав’юга.
Навколо, де прах опочив дорогий,
Ківери в тумані блищали,
І шапка уланська, і меч бойовий На гробі
тесовім лежали, —
І билося серце в груді не одній,
І в землю всі очі зорили,
Немовби все те, що вже віддано їй,
Вони в неї вирвать хотіли.
Слізьми не проллялися марні жалі:
Печаль наші душі стискала,
І лунко прощальної жменя землі На дошку
тесову упала.
Прощай, наш товаришу, мало ти жив,
Співець запальний синьоокий!
Лиш вічную пам’ять ти в нас заслужив Та
хрест дерев’яний високий.
1833-1834
СМЕРТЬ ГЛАДІАТОРА
I see before ше the gladiator lie...
Byron
Шумує буйний Рим... арена вся гримить
Від оплесків, гучних, у захваті єдина, —
А він — уражений — безмовно він лежить,
У крові і в пилу дрижать його коліна...
Даремно кличе він до жалощів юрбу:
І володар на час, і раб його сенатор
Вінчають успіхом звитягу і ганьбу...
Що знатним і юрбі вмирущий гладіатор?
Актор освистаний — він марно шле
мольбу!
І кров його тече — останні вже хвилини
Мелькають... близько смерть... він
думками лине У рідну сторону... Шумить
ясний Дунай,
І кревні люди там, далекий, вільний
край;
Він бачить — у сім’ї, на тихомирнім
лоні Там батько простяга старі свої
долоні І сина заклика, опору ветхих
днів,
І діток бачить він, що ніжно так любив...
Чекають там його — і здобичі, і слави...
Дарма! Нещасний раб, мов звір той
лісовий,
1Я бачу перед собою поверженого
гладіатора. Байрон.
Він згинув, римлянам розпусним для
забави... Прощай, життя земне і люде
рідний мій!
Так само й ти, Європо, що була Для
мрійників зразком і сонця, і тепла,
В могилу клонишся сумною головою,
Безсила в боротьбі вагань і дум тяжких,
Без віри, без надій — на горе і на сміх
Дитячою оганьблена юрбою!
Уже конаючи, звернула погляд ти З
зітханням, сповненим печалі,
На дні, коли могла ти радісно цвісти,
На юність, що її ти в шалі Забула для
брехні, пороку й суєти;
В жадобі заглушить останніх днів
страждання Ти пильно слухаєш пісні
старовини.
Про рицарські часи лункі оповідання,
Гірких облесників невірогідні сни.
1836
РУСАЛКА
1
Русалка у плесі пливла голубім,
Вся в місячнім сяйві яснім;
І старалась вона доплеснуть до зірок
Сріблопінної хвилі струмок.
2
І шумлива ріка коливала хмарки,
Що відбились у водах ріки;
Співала русалка — і звук її слів
Долітав до крутих берегів.
З
Співала русалка: «У мене на дні
Виблискують світлі огні;
Там рибок гуляє юрба золота,.
Кришталеві там сяють міста.
4
І там, на подушці з яскравих пісків,
Під тінню густих комишів,
Спить витязь, ревнивих укоханець хвиль.
Спить витязь, не знати відкіль...
5
Розчісувать кучерів шовк золотий Ми
любим у пітьмі нічній;
І в чоло і в уста в полудневий ми час
Цілували красуня не раз.
6
Та марні цілунки русалок палких,
Він холодний буває до них;
Він спить, — і схилившись на перса мені,
Він не дише, не шепче у сні».
7
Так пісню русалка, у пору нічну,
Вела таємниче-сумну.
Шумлива ріка коливала хмарки,
Що відбились у водах ріки.
1836
БОРОДІНО
«Скажи-бо, дядю, таж недаром Москва,
спустошена пожаром, Залишена була?
Були ж криваві там події,
Зазнав француз там веремії,
Гримить недаром по Росії Бородіну
хвала!»
Sez Ukrain ädäbiyättän 1 tekst ukıdıgız.
Çirattagı - Вибране - 02
  • Büleklär
  • Вибране - 01
    Süzlärneñ gomumi sanı 3934
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2057
    26.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.2 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    46.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вибране - 02
    Süzlärneñ gomumi sanı 3967
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2177
    22.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    33.1 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.6 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вибране - 03
    Süzlärneñ gomumi sanı 3974
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2174
    24.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    35.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.3 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вибране - 04
    Süzlärneñ gomumi sanı 3827
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2058
    23.1 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    33.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.7 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вибране - 05
    Süzlärneñ gomumi sanı 4118
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2163
    23.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    34.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вибране - 06
    Süzlärneñ gomumi sanı 3999
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1983
    25.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    47.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вибране - 07
    Süzlärneñ gomumi sanı 3845
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1623
    33.8 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    46.3 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    53.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вибране - 08
    Süzlärneñ gomumi sanı 3887
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1623
    31.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    44.1 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    50.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вибране - 09
    Süzlärneñ gomumi sanı 3797
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1577
    34.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    46.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    53.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вибране - 10
    Süzlärneñ gomumi sanı 3876
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1840
    29.5 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.2 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    48.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вибране - 11
    Süzlärneñ gomumi sanı 2029
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1227
    23.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    35.0 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.