Latin

Вечори на хуторі біля Диканьки. - 05

Süzlärneñ gomumi sanı 4614
Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2101
30.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
41.0 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
47.6 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
"Ні, знати, міцно заснула моя ясноока красуня", сказав козак, доспівавши пісню і підходячи ближче до вікна. "Галю, Галю! ти спиш, чи не хочеш до мене вийти? Ти боїшся, певне, щоб нас хто не побачив, чи не хочеш, може, показати біле своє личко на холод? Не бійся: нікого нема. Вечір теплий. Та коли б і нагодився хто, я прикрию тебе свиткою, підпережу своїм поясом, закрию руками тебе — і ніхто нас не побачить. А якби й повіяло холодом, я пригорну тебе до серця, зігрію поцілунками, надіну шапку свою на білі твої ніженьки. Серце моє, рибко моя, перлино! виглянь на часок! Подай крізь віконце хоч білую ручку свою... Ні, ти не спиш, горда дівчино!" вимовив він гучніше і таким голосом, неначе засоромився, що дався був на зневагу: "тобі любо знущатися з мене, прощай!"
Тут він одвернувся, зсунув набакир свою шапку і гордо відійшов од вікна, тихо перебираючи струни на бандурі. Дерев'яна закрутка в дверях у цей час повернулася: двері заскрипіли й одчинились, і дівчина на порі сімнадцятої весни, оповита присмерком, несміливо оглядаючись і не випускаючи дерев'яної закрутки, переступила поріг. У півпрозорій імлі горіли привітно, мов зірочки, ясні очі; блищали червоні коралі, і від орлиних парубкових очей не могло сховатися навіть те, як соромливо запаленіло її обличчя.
"Який-бо ти нетерплячий!" промовила вона до нього півголо-сом. "Уже й розсердився! А нащо вибрав такий час: люди юрбами сновигають по вулицях... Я вся тремчу..."
"О, не тремти, моя червона калинонько! Пригорнись до мене міцніше!" говорив парубок, обіймаючи її, відкинувши бандуру, що висіла на довгому ремені в нього на шиї, і сідаючи разом із дівчиною біля хатніх дверей. "Ти знаєш, мені ж і годину тяжко тебе не бачити".
"Знаєш, що я думаю?" перебила вона, задумливо втупивши в нього свої очі. "Мені все щось ніби на вухо шепче, що тепер уже нам не бачитись так часто. Недобрі у вас люди: дівчата все поглядають так заздрісно, а парубки... Я примічаю навіть, що мати моя з недавнього часу пильніше наглядає за мною. По правді сказати, мені веселіше в чужих було".
Туга якась перебігла по обличчю її, коли вона це вимовила.
"Два місяці тільки в стороні рідній і вже знудьгувалася! Може, і я надокучив тобі?"
"О, ти мені не надокучив", проказала вона, усміхнувшись. "Я тебе кохаю, чорнобривий козаче! за те кохаю, що в тебе карі очі, і як глянеш ти ними, то в мене наче на душі всміхається: і весело й хороше їй; що привітно моргаєш ти чорним усом своїм; що ти йдеш вулицею, співаєш і граєш на бандурі, і весело слухати тебе".
"О, моя мила дівчино!" скрикнув парубок, цілуючи й пригортаючи її дужче до грудей своїх.
"Стривай! годі, Левку! скажи спершу, чи говорив ти з батьком своїм?"
"Що?" сказав він, немов прокинувшись. "Так, що я хочу женитись, а ти вийти за мене заміж — говорив!" Та якось смутно озвалося в його устах те слово: говорив.
"Та й що ж?"
"А що ти з ним подієш? Удав, старий хрін, як звичайно, глухого: нічого не чує, та ще й лається, що волочуся бозна-де, гульки справляю, фіглі виробляю з хлопцями на вулицях. Та не тужи, моя Галю! Ось тобі слово козацьке, що таки умовлю його".
"Та тобі тільки аби слово сказати, Левку — і все вийде на твоє. Я знаю це по собі: часом і не послухала б тебе, а скажеш слово — і несамохіть роблю, чого тобі хочеться.

Сонце низенько, вечір близенько, Вийди до мене, моє серденько!
 
Глянь, глянь!" вела вона далі, поклавши голову на плече йому й звівши очі вгору, де синіло без кінця, без краю тепле українське небо, зап'яте знизу кучерявими вітами вишень, що стояли перед ними. "Глянь, он-он далеко блимнули зірочки: одна, друга, третя, четверта, п'ята... Правда ж, то ангели божі повідчиняли віконця у своїх ясних хатках на небі та й дивляться на нас? Так, Левку? Адже це вони дивляться на нашу землю? Що, коли б у людей та були крила, як у птахів, — туди б полетіти високо, високо... Ух, страшно! Жоден дуб у нас не дістане до неба. А кажуть, проте, що є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і бог сходить ним на землю вночі саме проти Великодня".
"Ні, Галю; у бога є довга драбина од неба аж до землі, її становлять проти Великодня святі архангели; і скоро бог ступить на перший щабель, усі нечисті духи полетять стрімголов і купами попадають у пекло, і тим-то на Христове свято жодної нечистої сили не буває на землі".
"Як тихо колишеться вода, мов та дитина в колисці!" казала далі Ганна, показуючи на став, похмуро обставлений темним кленовим лісом і оплакуваний вербами, що потопили в ньому жалібні свої віти. Мов безсилий дід, держав він у холодних обіймах своїх далеке, темне небо, обсипаючи крижаними поцілунками вогняні зорі, які тьмяно миготіли серед теплого нічного повітря, немов передчуваючи, що незабаром з'явиться пишновеличний цар ночі. Біля лісу, на горі, дрімав із зачиненими віконницями старий дерев'яний дім; мох та дике зілля вкривали його дах; кучеряві яблуні розрослись перед його вікнами; ліс, обіймаючи своєю тінню, кидав на нього дику понурість; ліщинові зарослі стелилися біля підніжжя його і скочувались до ставу.
"Я пам'ятаю, мов крізь сон", сказала Ганна, не одводячи очей од нього: "давно, давно, коли я ще була маленька й жила у матері, страшне щось розказували про дім цей. Левку, ти, певне, знаєш, розкажи мені!.."
"Бог із ним, зоре моя! Мало чого не наплетуть баби та люди нерозумні! Ти себе тільки розтривожиш, боятимешся, і не заснеться тобі спокійно".
"Розкажи, розкажи, любий, чорнобривий парубче", казала вона, притуляючись личком своїм до щоки йому й обіймаючи його. "Ні, ти, певне, не любиш мене; у тебе є інша дівчина. Я не боятимусь; я спокійно спатиму ніч. А тепер от не засну, коли не розкажеш. Буду мучитися, думати та гадати... розкажи, Левку!" "Мабуть, правду кажуть люди, що в дівчатах сам дідько сидить, їхню цікавість підбурюючи. Ну, то слухай же: давно, моє серденько, жив у цьому домі сотник. У сотника була дочка, ясна панночка, біла, як сніг, як твоє личко. Сотникова жінка давно вже померла; задумав сотник женитися вдруге. "Чи будеш же ти голубити мене, як перше, батьку, коли візьмеш другу жінку?" — "Буду, доню моя; ще дужче пригортатиму тебе до серця! Буду, доню моя; ще ясніші сережки та намиста даруватиму тобі!"
"Привіз сотник молоду жінку до нового дому свого. Красна була молода жінка. Рум'яна та білолиця була молода жінка; тільки так страшно глянула на свою пасербицю, що та аж скрикнула, її побачивши. І хоч би тобі слово за цілий день сказала лиха мачуха. Зайшла ніч; пішов сотник з молодою жінкою до своєї опочивальні; замкнулася й ясна панночка у себе в світлиці. Гірко їй стало; заплакала вона. Аж бачить: страшна чорна кішка крадеться до неї; шерсть на ній горить, і залізні пазури цокають по помосту. Злякалася панночка, вискочила на лаву: кішка за нею. Перестрибнула на лежанку: кішка й туди, та як кинеться їй на шию та й ну душити. Скрикнула панночка, одірвала її од себе, кинула додолу; знов скрадається страшна кішка. Туга її взяла. На стіні висіла батькова шабля. Схопила вона її та брязь по помосту — лапа з залізними пазурами відскочила, і кішка з виском зникла в темному кутку. Цілий день не виходила із світлиці своєї молода жінка; на третій день вийшла з зав'язаною рукою. Вгадала бідолашна панночка, що мачуха її відьма і що вона їй перерубала руку. На четвертий день звелів сотник своїй дочці по воду ходити, хату мести, як простій мужичці, і заказав заходити до панських покоїв. Тяжко було сердешній; та нічого не вдієш, мусила чинити батькову волю. На п'ятий день вигнав сотник свою дочку босу з дому і скибки хліба не дав на дорогу. Аж тоді заридала панночка, закривши руками біле лице своє: "Занапастив ти, батьку, рідну дочку свою! Занапастила відьма грішну душу твою! хай тебе бог простить; а мені, безталанній, мабуть, не велить він жити на білому світі". — "І от, чи бачиш ти..." Тут повернувся Левко до Ганни, показуючи пальцем на дім. "Глянь сюди: он там, далі від дому, найкрутіший берег! З того берега кинулася панночка в воду, і з того часу не стало її на світі..."
"А відьма?" боязко перебила Ганна, дивлячись на нього стуманілими від сліз очима.
"Відьма? Старі баби вигадали, буцімто з того часу всі утоплені виходили місячними ночами в панський сад грітися проти місяця; і сотникова дочка стала у них за найстаршу. Якоїсь ночі побачила вона мачуху свою біля ставу, кинулася на неї і, кричачи, затягла у воду. Проте відьма й тут додумалась: обернулась під водою на одну із утоплених, та через те й уникла трійчатки з зеленого очерету, якою хотіли її утоплені бити. Ет, вір бабам! Кажуть іще, немов панночка збирає щоночі утоплених і заглядає поодинці кожній в обличчя, щоб пізнати, котра з них відьма; та й досі не пізнала. І коли попадеться з людей хто, зараз силує його вгадувати, страхаючи, що як не вчинить по її, то вона його втопить у воді. Ось як, моя Галю, оповідають старі люди!.. Теперішній пан хоче ставити на тому місці винокурню1 і прислав навмисне для того винокура... Та стривай, чути гомін. Це наші повертаються з вулиці. Прощай, Галю! Спи спокійно і не думай про ті бабські вигадки!"
По тій мові обійняв її міцніше, поцілував та й пішов.
"Прощай, Левку!" сказала Ганна, задумано вдивляючись у темний ліс.
Величезний огняний місяць почав у цей час пишно вирізуватись із землі. Ще половина його була під землею; а вже весь світ наповнився якимсь урочистим сяйвом. Став заіскрився. Тінь од дерев ясно стала вирізнятися на темній зелені.
"Прощай, Ганно!" розляглися позад неї слова з поцілунком разом.
"Ти вернувся?" сказала вона, оглядаючись; та, побачивши перед себе незнайомого парубка, одвернулася.
"Прощай, Ганно!" почулося знову, і знов поцілував її хтось у щоку.
"От принесла лиха година ще й другого!" сказала вона спересердя.
"Прощай, мила Ганно!"
"Ще й третій!"
"Прощай! прощай! прощай, Ганно!" і поцілунки засипали її з усіх боків.
"Та тут їх ціла ватага!" кричала Ганна, вириваючись із гурту парубків, що навперебій хапалися обняти її. "І як їм не набридне безперестанку цілуватися! Скоро, далебі, не можна буде вийти на вулицю!"
По цій мові двері з грюкотом зачинились, і тільки чути було, як скреготнув у них залізний засув.
---
1 Винокурня — підприємство, де виготовляють горілку, вино.
 
II. ГОЛОВА
Чи знаєте ви українську ніч? о, ви не знаєте української ночі! Пригляньтесь до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще безмежніш. Горить і дише воно. Земля вся у срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч! Нерухомо, натхненно стали гаї, виповнені темрявою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави; холод і морок вод їх похмуро оточений темно-зеленими стінами садів. Незаймані гущавини черешень та черемхи боязко простягай своє коріння у студені джерела і шепочуть іноді листям, немов сердячись та гніваючись, коли прекрасний зальотник — нічний вітер, закравшися зненацька, цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все дише, все чудове, все урочисте. А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівлива ніч! І раптом усе ожило: і гаї, і стави, і степи. Котиться величний грім українського солов'я, і здається, що й місяць заслухався його посеред неба... Як зачароване, дрімає на пагорбі село. Ще біліше, ще краще блищать проти місяця гурти хат; ще сліпучіше вирізуються з темряви низькі їх стіни. Пісні замовкли. Скрізь тихо. Благочестиві люди вже сплять. Де-не-де тільки світяться вузенькі вікна. Перед деякими тільки хатами, біля порога, запізніла сім'я сидить за пізньою вечерею.
"Та гопак же не так танцюється! отож-то я дивлюсь, усе воно щось не теє. Що ж це розказує кум?.. Ану: гоп трала! гоп трала! гоп, гоп, гоп!" Так розмовляв сам із собою підпилий дядько середнього віку, танцюючи по вулиці... "їй-богу, не так танцюється гопак! Чого мені брехати? от, їй-богу, не так! Ану, гоп трала! гоп трала! гоп, гоп, гоп!"
"Ото здурів чоловік! хоч би ж іще хлопець який, а то старий кабан, дітям на сміх, танцює вночі серед вулиці", скрикнула літня собі жінка, несучи дорогою солому: "Іди до хати своєї! Пора спать давно!"
"Я піду", сказав, зупинившись, дядько. "Я піду! Я не подивлюсь на якогось там голову! Що він собі думає, дідько б утисся його батькові, що він голова, що він обливає людей на морозі холодною водою, то й кирпу дере! Ну, голова, голова. Я сам собі голова. От бий мене сила божа! Хай мене сила божа поб'є! Я сам собі голова. От що, а не то що..." говорив він, підходячи до першої найближчої хати, і спинився перед вікном, мацкуючи пальцями по склу і силкуючись налапати дерев'яну закрутку: "Стара, одчиняй! Стара, мерщій, казано тобі, одчиняй! Козакові спати пора!"
"Куди ти, Каленику! Ти ж до чужої хати потрапив", закричали, сміючись, позад нього дівчата, що верталися з веселої вулиці. "Показать тобі твою хату?"
"Покажіть, любі молодички!"
"Молодички? чи чуєте", підхопила одна: "що за чемний цей Каленик? За це йому треба показати хату... та ні, раніше потанцюй!"
"Потанцювать?.. Ой, ви ж химерні дівчата!" протяг Каленик, сміючись та сварячись пальцем і заточуючись, бо ноги його не могли вдержатись на одному місці. "А дастеся перецілувати? Всіх перецілую, всіх!.." І він, бокуючи, припустив за ними. Дівчата зчинили крик, перемішались; та потім посмілішали і перебігли на другий бік, побачивши, що Каленик не дуже швидкий на ходу.
"Он де твоя хата!" закричали вони йому, тікаючи й показуючи на хату, багато більшу за сусідні, що належала сільському голові. Каленик слухняно поплентався у той бік, починаючи знову лаяти голову.
Але хто ж цей голова, що накликав на себе такі недобрі поголоски та пересуди? О, цей голова велика особа на селі. Доки Каленик дійде, куди прямує, ми, певна річ, встигнемо дещо сказати про нього. Все село, побачивши його, береться за шапки; а дівчата, щонаймолодші, віддають надобридень. Хто б із парубків не захотів головувати? Голові вільно навідуватися до всіх тавлинок; і кремезний дядько шанобливо стоїть, знявши шапку, увесь час, поки голова порається своїми грубими та зашкарублими пальцями в його луб'яній табакерці. На сільському сході чи громаді, дарма, що влада його обмежена кількома голосами, голова завжди бере гору і мало не з власної волі висилає, кого йому схочеться, справляти та рівняти шляхи чи копати рови. Голова чоловік понурий, суворий на вигляд і не любить багато говорити. Давно ще, дуже давно, коли блаженної пам'яті велика цариця Катерина їздила до Криму, був обраний він за провожатого; цілих два дні служив він цю службу і навіть удостоївся сидіти на передку поруч із царициним кучером. І з того самого часу голова вивчився роздумливо та поважно понурювати голову, розгладжувати довгі закручені вниз вуси і бистрим соколиним оком зиркати спідлоба. І з того часу голова, про що було тільки хто з ним заговорить, завжди уміє звернути на те, як він ото віз царицю і сидів на передку в царській кареті. Голова любить інколи вдати глухого, а надто як почує те, чого б не хотілося йому чути. Голова ненавидить франтівство: ходить завжди у свитці з чорного доморобного сукна, підперізується кольоровим шерстяним поясом, і ніхто ніколи не бачив його інакше одягненим, опріч хіба того часу, як переїздила цариця до Криму, коли на ньому був синій козацький жупан. Але навряд чи вже хто на селі той час пам'ятає, а жупан лежить у нього в скрині під замком. Голова вдівець: та коло нього живе своячениця, що варить йому обідати й вечеряти, змиває лавки, білить хату, пряде йому на сорочки, заправляє всією господою. На селі подейкують, буцімто вона зовсім йому не родичка; але ми вже бачили, що є в голови багато ворогів, радих про нього пускати всякий поговір. Проте, може, цьому дало привід і те, що своячениці завжди не подобалось, коли голова заходив у поле, вкрите жницями, або до козака, у якого була молода дочка. Голова сліпий на одно око; зате видюче око в нього лиходійське і здалека може примітити гарненьку селянку. Одначе він тоді тільки наведе його на гарненьке личко, як роздивиться добре, чи не стежить звідкись своячениця. Але ми, мабуть, усе вже розповіли, що треба, про голову; а п'яний Каленик не дочвалав іще й до половини дороги, і довго ще частував голову всіма добірними словами, що тільки могли спасти на лінивий та неповоротний язик його.
 
III. НЕСПОДІВАНИЙ СУПЕРНИК. ЗМОВА
Ні, хлопці, ні, не хочу! Що за розгулля таке? Як вам не набридне гультяювати? Уже й так ославлено нас, буцімто ми бозна-які паливоди. Лягайте краще спати!" Так говорив Левко до розгульних товаришів своїх, що підбивали його на нові витівки. "Прощайте, братове! добраніч!" Він швидко пішов від них вулицею.
"Чи спить же то моя ясноока Ганна?" думав він, підходячи до знайомої нам хати з вишневими деревами. Серед тиші почулася неголосна розмова. Левко спинився. Поміж деревами забіліла сорочка... "Що це значить?" подумав він і, підкравшися ближче, сховався за дерево. Проти місяця сіяло перед ним дівоче обличчя... Це Ганна! Але хто ж отой високий чоловік, що стояв до нього спиною? Даремно придивлявся він: тінь огортала того від ніг до голови. Тільки спереду він був освітлений трохи, та найменший рух Левка вперед загрожував неприємністю бути поміченим, і тому, тихо прихилившись до дерева, вирішив він зоставатися на місці. Дівчина ясно вимовила його ім'я. "Левко? Левко ще молокосос!" говорив хрипко і півголосом високий чоловік. "Якщо я застану його коли в тебе, то добре намну йому чуба..."
"Хотілося б мені знати, що це за шельма нахваляється нам'яти мені чуба!" стиха промовив Левко і витяг шию, щоб не пропустити жодного слова. Але незнайомий говорив далі так тихо, що нічого не можна було почути.
"Як же тобі не соромно?" сказала Ганна, коли він докінчив своє. "Ти неправду кажеш; ти обманюєш мене; ти мене не любиш; і я ніколи не повірю, щоб ти мене любив!"
"Знаю", провадив далі високий чоловік: "Левко багато наговорив тобі дурниць і закрутив твою голову" (тут здалося парубкові, що голос незнайомого не зовсім незнайомий, і начебто він десь його й чув); "та я дамся взнаки Левкові!" вів далі свою мову незнайомий. "Він думає, що я не бачу всіх його фіглів. Скуштує він, собачий син, які в мене кулаки!"
При цих словах Левко не міг уже більше стримати свого гніву. Підійшовши на три кроки до нього, замахнувся він з усієї сили, щоб одважити доброго ляща, від якого незнайомий, хоч, бачилось, і дужий, та не встояв би, певне, на місці; але саме тут світло впало на лице йому, і Левко остовпів, побачивши, що перед ним стояв батько його. Тільки й міг парубок на таке диво похитати головою та присвиснути стиха крізь зуби. Десь збоку щось шелеснуло; Ганна прудко влетіла в хату, грюкнувши за собою дверима.
"Прощай, Ганно!" закричав тут один із парубків, підкравшись і обнявши голову, — і з ляком одскочив назад, зустрівши жорсткі вуси.
"Прощай, красуне!" скрикнув другий; та зараз же полетів сторчака від тяжкого стусана голови.
"Прощай, прощай, Ганно!" закричало декілька парубків, почепившися йому на шию.
"Згиньте ви, прокляті гульвіси!" кричав голова, одбиваючись і тупаючи ногами. "Що я вам за Ганна! Гетьте слідом за батьками на шибеницю, бісові діти! Поприлипали, як мухи до меду. Дам я вам Ганни!" "Голова! голова! голова це!" загукали хлопці та й кинулись урозтіч.
"От так батько!" казав Левко, отямившись од такого дива і дивлячись услід голові, що, лаючись, відходив геть. "Бач, які фіглі-миглі він витіває! добре! А я ж то дивлюсь та мізкую, що воно за знак, що він раз у раз удає глухого, коли з ним заговориш про діло. Стривай же, старий шкарбане, будеш ти в мене знать, як швендяти під вікнами у молодих дівчат, будеш знать, як одбивати чужих наречених! Гей, хлопці! сюди! сюди!" гукав він, махаючи рукою парубкам, що знову сходились до гурту. "А йдіть-но сюди! Я умовляв вас іти спати, а тепер передумав і ладен хоч цілу ніч сам гуляти з вами".
"Оце до діла!" сказав плечистий і кремезний парубок, що мали його за найпершого паливоду та гультяя на селі. "Мені все якось нудно, коли не вдасться погуляти гаразд та штук натворити. Усе наче бракує чогось. Так, немовби загубив шапку чи люльку; одно слово, не козак та й годі".
"Чи згода ваша подратувати сьогодні як слід голову?"
"Голову!"
"Еге, голову. Що він собі справді вигадав! Він верховодить у нас, наче гетьман який. Мало йому, що коверзує, наче над своїми холопами, так ні, він ще й під'їжджає до дівчат наших. Адже, мабуть, нема на все село гарненької дівчини, щоб до неї не лицявся голова".
"А так, а так", гуртом закричали всі хлопці. "Що ми, хлопці, за холопи? Хіба ми не такого роду, як і він? Ми, слава богу, вольні козаки! Покажімо йому, братця, що ми вольні козаки!"
"А й покажемо!" загукало парубоцтво. "Та як голову, то вже й писаря не минути!"
"Не минемо й писаря! А в мене, як на те, склалася славна пісня про голову. Ходім-но, я вас її навчу", казав далі Левко, вдаривши по струнах бандури. "Та слухайте: попереодягайтеся, хто там у що може!"
"Гуляй, козацька голово!" казав кремезний гультяй, вдаривши ногою об ногу й ляснувши руками. "Що за розкіш! Що за воля! Як візьмеш дуріти, то здається, наче давні літа згадуєш. Любо, вольно на серці; а душа наче в раю. Гей, хлопці! Гей! гуляй!.."
І ватага галасливо понеслася вулицями. І благочестиві бабусі, розбуджені криком, одчиняли віконця і хрестилися сонними руками, примовляючи: "ну, тепер гуляють парубки!"
 
IV. ПАРУБКИ ГУЛЯЮТЬ
Водній тільки хаті кінець вулиці ще світилося. То господа голови. Голова вже давно скінчив свою вечерю і, напевне, давно б уже й заснув; та в нього був саме гість, винокур, що його прислав будувати винокурню поміщик, який мав невеликий шматок землі між вольними козаками. На покуті, на почесному місці, сидів гість — низенький, товстенький чоловічок, з маленькими, сміхотливими оченятами, де, здавалося, написано було, як то йому любо курити свою коротеньку люльку, щохвилини спльовуючи і притоптуючи пальцем перегорілий уже на присок тютюн, що з неї вилазив. Димові хмари швидко розросталися над ним, одягаючи його в сивий туман. Було схоже, ніби широкому коминові з якоїсь винокурні набридло сидіти на своєму даху, і він надумав прогулятися та й засів собі звичайнісінько у хаті в голови. Під носом стирчали в нього коротенькі і густі вуси; але вони так невиразно мелькали крізь тютюновий дим, що здавалось, наче то миша, яку винокур упіймав та й держав у роті в себе, підкопуючись під монополію комірного кота. Голова, як господар, сидів у самій сорочці та полотняних шароварах. Орлине око його, як вечірнє сонце, помалу починало мружитись і примеркати. Кінець стола палив люльку один із сільських десяцьких, які складали команду голови, що сидів задля пошани до господаря у свитці.
"Чи скоро ж ви думаєте", сказав голова, обертаючись до винокура й кладучи хреста на рот, саме-бо позіхнув: "поставити свою винокурню?"
"Як бог поможе, то цієї осені, може, й закуримо. На Покрову, то я ладен на що хочете битися об заклад, якщо пан голова не буде ногами німецькі кренделі виписувати по дорозі".
На цім слові оченята винокурові зникли: замість них протяглися промені до самих вух; увесь тулуб заколивався од сміху, і веселі губи випустили на якусь мить димучу люльку.
"Дай-то, боже", сказав голова, удавши на обличчі своєму щось подібне до усмішки. "Тепер іще, слава богу, винокурень розвелось трохи. А от за давнього часу, коли проводжав я царицю по переяславській дорозі, ще небіжчик Безбородько..."
"Ну, свате, згадав часи! Тоді від Кременчука аж до Ромен не налічив би і двох винокурень. А тепер... Чи чув ти, пак, що повигадували кляті німці? Незабаром, кажуть, будуть курити не дровами, як усі чесні християни, а якоюсь чортячою парою". Теє кажучи, винокур задумано дивився на стіл і на розставлені на ньому руки свої. "Як це парою — далебі, не знаю!"
"Що за дурні, прости господи, оті німці!" сказав голова. "Я б їх батогом, сучих дітей! Чи чувана річ, щоб парою та можна було варити що. Виходить, ложку борщу не можна піднести до рота, не засмаживши губ, замість молодого поросяти..."
"І ти, свате", обізвалася, Сидячи з підгорнутими ногами на лежанці, своячениця: "увесь цей час житимеш у нас без жінки!"
"А навіщо вона мені? Коли б іще хоч що добре було". "Начебто не гарна?" спитав голова, навівши на нього око своє.
"Де там гарна! Стара, як біс/Пика вся в зморшках, немов порожній гаманець". І низенька постать винокура захиталася знову од реготу.
При цих словах щось почало шарити за дверима; двері одчинились, і чоловік, не скидаючи шапки, ступив за поріг та й став, наче у роздумі, посеред хати, роззявивши рота й оглядаючи стелю. Це був знайомий нам Каленик.
"От я й додому прийшов!" говорив він, сідаючи на лаву біля дверей і не зважаючи анітрохи на присутніх. "Ач, як розтяг вражий син, сатана, дорогу! Ідеш, ідеш, і кінця нема! Ноги наче попереламував хто. Дістань-но там, стара, кожуха, підстелити мені. На піч до тебе не прийду, їй-богу, не прийду: ноги болять! Дістань його, там він лежить, коло покуття; гляди, тільки не перекинь горшка з тертою табакою. Або ні, не займай, не займай! Ти, може, п'яна сьогодні... Хай уже я сам дістану..."
Каленик підвівся трохи, але непоборна сила прикувала його до лави.
"За це люблю", сказав голова: "прийшов до чужої хати та й порядкує, як у себе дома! Витурити його, доки живий та цілий!.."
"Нехай він собі, свате, відпочине!" сказав винокур, спиняючи його за руку. "Це корисна людина; коли б тільки таких було більше — і винокурня наша славно пішла б..."
Проте не з добродушності ішли ті слова. Винокур вірив у всі прикмети, і зараз-таки вигнати людину, що сіла вже на лаву, означало в нього накликати біду. "Що то, як старість прийде!.." бурмотів Каленик, лягаючи на лаві. "Хай би вже, сказать, був п'яний; так ні ж таки, не п'яний, їй-богу, не п'яний! Чого б я брехав? Я ладен сказати це хоч і самому голові. Що мені голова? Бодай він здох, сучий син! Плював я на нього! Бодай його, одноокого чорта, возом переїхало! Що він обливає людей на морозі..."
"Еге! влізла свиня в хату та ще й ногами на стіл преться", сказав голова, гнівно підводячись зі свого місця; але в цей час важкенький камінь, розбивши вікно вдрізки, полетів йому під ноги. Голова спинився. "Коли б я знав", сказав він, підіймаючи каменя: "що це за шибеник шпурнув, я б навчив його, як кидатись! Які капості!" провадив він далі, розглядаючи камінь на руці лютим поглядом. "А бодай він подавився цим каменем..."
"Стривай, стривай! Боже тебе борони, свате!" підхопив, сполотнівши, винокур. "Боже борони тебе, і на тім, і на цім світі, поблагословити когось такою лайкою!"
"Ото найшовся заступник! Хай він пропаде!.." "І не думай, свате! Ти не знаєш, певне, що сталося з покійною тещею моєю?"
"З тещею?"
"Еге, з тещею. Увечері, трохи, може, раніш, ніж оце тепер, посідали вечеряти: небіжчиця теща, небіжчик тесть, та наймит, та наймичка, та дітей штук із п'ятеро. Теща одсипала трохи галушок з великого казана в миску, щоб не такі були гарячі. По роботі всі виголодались і не хотіли чекати, доки прохолонуть. Ото понастромлювали на довгі дерев'яні шпички тії галушки та й почали їсти. Аж тут хто зна відкіля взявся якийсь чоловік, якого він роду, бог його знає, проситься й собі до трапези. Як не нагодувати голодного чоловіка! Дали і йому шпичку. Тільки ж гість лигає галушки, наче корова сіно. Доки ті з'їли по одній і опустили шпички по другій узяти, дно було гладеньке, як папський поміст. Теща насипала ще; думає, гість наївся, то буде уминати менше. Куди там! Ще краще взявся трощити! і другу спорожнив. "А бодай ти подавився цими галушками!" подумала голодна теща; а той раптом похлинувся та й упав. Кинулись до нього — а він уже й богові душу оддав. Подавився". "Так йому, ненажері клятому, й треба!" сказав голова.
"Так воно так, та не те вийшло: з того часу спокою не було тещі. Що тільки ніч зайде, мрець і тарганиться. Сяде верхи на комин, проклятий, і галушку держить у зубах. Удень тихо, і не чути про нього; а скоро почне примеркати, глянеш на хату, а він уже й осідлав, собачий син, комина..."
"І галушка в зубах?"
"І галушка в зубах".
"Чудасія, свате! Я, пригадую, чув щось похоже ще за покійниці цариці..."
Тут голова спинився. Під вікном почувся гамір і тупання: хтось танцював. Спершу тихо дзенькнули струни бандури, до них прилучився голос. Струни загриміли дужче; кілька голосів почали підтягати, і пісня зашуміла, як вихор:
Гей, чи чули, хлопці, ви? Чи голів ви позбувались? У старого голови Клепки всі порозсипались. Треба голову набить Та міцними обручами. Треба голову скропить Батогами! Батогами!
Одноокий голова
Вже старий, як біс, — а дурень:
На дівчат усе кива
Та моргає... дурень, дурень!
І куди вже пнешся ти?
Та тебе б у домовину,
Сивий дурню, одвести
За чуприну! за чуприну!
Sez Ukrain ädäbiyättän 1 tekst ukıdıgız.
Çirattagı - Вечори на хуторі біля Диканьки. - 06
  • Büleklär
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 01
    Süzlärneñ gomumi sanı 3959
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2163
    19.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    29.1 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    34.5 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 02
    Süzlärneñ gomumi sanı 4594
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2341
    26.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.3 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    44.5 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 03
    Süzlärneñ gomumi sanı 4370
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1996
    28.8 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    46.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 04
    Süzlärneñ gomumi sanı 4642
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2255
    28.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    46.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 05
    Süzlärneñ gomumi sanı 4614
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2101
    30.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.0 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    47.6 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 06
    Süzlärneñ gomumi sanı 4606
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2143
    28.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    46.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 07
    Süzlärneñ gomumi sanı 4893
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2161
    29.5 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    47.3 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 08
    Süzlärneñ gomumi sanı 4798
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2017
    30.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    42.1 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    47.9 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 09
    Süzlärneñ gomumi sanı 4468
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1898
    31.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.7 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    50.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 10
    Süzlärneñ gomumi sanı 4671
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2176
    29.8 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    49.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 11
    Süzlärneñ gomumi sanı 4621
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1920
    30.5 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    42.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    49.6 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 12
    Süzlärneñ gomumi sanı 4812
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2179
    29.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.7 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    48.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 13
    Süzlärneñ gomumi sanı 4657
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2192
    28.2 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.6 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 14
    Süzlärneñ gomumi sanı 4549
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1905
    32.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    44.0 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    50.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Вечори на хуторі біля Диканьки. - 15
    Süzlärneñ gomumi sanı 1714
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 868
    38.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    47.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    52.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.