Latin

Шагренева шкіра - 10

Süzlärneñ gomumi sanı 4239
Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2074
28.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
39.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
46.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
ads place
спогад приносить мені ці образи, як у
добру погоду морські хвилі викидають
на берег один за одним уламки корабля.
«Ви можете зробити мені важливу
послугу,— сказала графиня, збентежено
дивлячись на мене.— Визнавши перед
вами свою нехіть до кохання, я почуваю
себе вільнішою просити у вас послуги в
ім'я дружби. Чи не більша буде заслуга,—
сміючись, провадила вона,— коли ви
допоможете мені тепер?»
Я скорботно глянув на неї. Не
відчуваючи до мене нічого, вона
лукавила, а не любила, вона неначе грала
роль, як досвідчена артистка. Потім її
вираз, і погляд, і слово раптом збудили
в мені надію; та коли мої очі загорались
відродженою любов'ю, вона дивилась так
само незворушно; наче в очах тигра, в її
очах блищав метал. У таку мить вона була
мені ненависна.
«Протекція герцога де Наварена,—
провадила вона з ласкавими нотками в
голосі,— була б дуже корисна мені перед
однією всемогутньою особою в Росії;
втручання тієї особи необхідне, щоб я
повернула собі свої законні права, бо
від цього залежить і моє багатство й
становище,— мені треба, щоб цар визнав
мій шлюб. Адже герцог Наваренський ваш
родич? Його лист усе б вирішив».
«Наказуйте, я до ваших послуг»,—
відповів я.
«Ви дуже люб'язні,— запевнила вона й
потисла мені руку.— Приходьте до мене
обідати, і я розповім вам усе, як
сповідникові».
Ця жінка, така недовірлива, така
стримана, що від неї ніхто й слова не
чув про справи, все ж хотіла порадитись
зі мною.
«О, як я радий тепер, що ви наказали мені
мовчати! — вигукнув я.— Та я хочу ще
суворішого випробування!»
В ту мить вона не лишилась байдужа до
захвату в моєму погляді, не
відштовхнула його, отже, вона все ж
любить мене! Ми приїхали до неї. На
щастя, вмісту мого гаманця вистачило
візникові. Я провів той день як у раю —
з нею, на самоті, в неї вдома, це вперше я
мав змогу бачити її отак. До того дня
світ, його стримана ввічливість,
холодні умовності завжди розділяли
нас, навіть на її розкішних обідах. А
цього разу я почував себе з нею так,
ніби ми жили під одним дахом,— вона
немовби належала мені. Моя полум'яна
уява розбивала кайдани, з власної волі
визначала події, кидала мене в
блаженство щасливого кохання. Я уявляв
себе її чоловіком і відчував захват,
коли вона бавилася різними
дрібничками; бачити, як вона скидає
шаль і капелюшок, було для мене вже
щастям. На хвильку вона лишила мене
самого і, поправивши зачіску,
повернулась — напрочуд зваблива! І
такою вона хотіла бути для мене! За
обідом вона була дуже уважна до мене, її
безмежний чар виявлявся у всяких
марничках, що начебто не мають ціни, але
складають половину життя. Коли ми вдвох
сіли в крісла, обтягнені шовком, біля
каміна, в якому тріщав вогонь, серед
найкращих вигадок східної розкоші,
коли я побачив так зблизька жінку, чия
уславлена врода змушувала битися
стільки сердець, коли ця неприступна
жінка заговорила зі мною, звернула на
мене всю свою кокетливість,— моє
блаженство стало просто нестерпним. Та
я згадав, що мені, на жаль, треба
довершити важливе діло, і вирішив піти
на побачення, призначене мені
напередодні.
«Що? Вже йдете?» — сказала вона,
побачивши, що я берусь за капелюха.
Вона мене кохала! Принаймні так я
подумав, почувши, як ласкаво промовила
вона ці двоє слів. Щоб продовжити свій
захват, я б тоді віддав два роки життя
за кожну годину, яку вона ладна була
присвятити мені. А думка про втрачені
гроші тільки підсилила моє щастя! Була
вже північ, коли вона мене відпустила.
Правда, другого дня мій героїзм дорого
мені обійшовся: я злякався, що проґавив
справу з мемуарами, таку важливу для
мене, побіг до Растіньяка, і ми ще
застали в постелі того, хто мав
поставити свій підпис під моєю
майбутньою працею. Фіно прочитав мені
невеликий контракт, де не було й згадки
про мою тітку, ми його підписали, і Фіно
відрахував мені п'ятдесят екю. Ми
поснідали втрьох. Коли я купив новий
капелюх, заплатив наперед за шістдесят
обідів по тридцять су, сплатив усі свої
борги, мені лишилося тільки тридцять
франків, але на кілька днів усі
труднощі життя відступили. Якби я
схотів послухатись Растіньяка, я міг би
набути скарби, удавшись до
«англійської системи». Він хотів
неодмінно забезпечити мені кредит і
змусити мене залізти в борги — бо, як
запевняв він, борг зміцнює кредит. На
його думку, майбутнє — це найпевніший і
найбільший з усіх капіталів світу. Під
заклад моїх майбутніх прибутків він
доручив своєму кравцеві одягти мене;
той розумів, що таке юнак, і ладен був не
тривожити мене аж до мого шлюбу. Від
того дня я порвав з чернецьким життям
ученого, яким жив уже три роки. Я почав
учащати до Феодори, де намагався
перевершити всіх нахаб та улюбленців
вищого світу, що ходили туди. Гадаючи,
що я назавжди позбувся злиднів, я
віднайшов дотепність, я громив
суперників і вважався за невідпорного,
чарівного ловеласа. Тим часом мудрі
люди говорили про мене: «В такого
дотепного хлопця пристрасті лише в
голові!» Вони ласкаво вихваляли мій
розум за рахунок чутливості. «Щасливий
він, що не закоханий! — вигукували
вони.— Якби він кохав, то чи мав би
стільки веселості, запалу?» А поки що,
як справжній закоханий, я тупів у
присутності Феодори! На самоті з нею я
не знав, що сказати, а коли говорив, то
розводився про кохання й був
жалюгідно-веселий, як придворний, що
хоче приховати тяжкий смуток. Одне
слово, я пробував зробитися необхідним
у її житті, для її щастя, для її
марнолюбства — щодня коло неї, я був
рабом, постійною іграшкою. Змарнувавши
отак день, я повертався додому, щоб
попрацювати вночі, а спав лише дві-три
години вранці. Але, не мавши, як
Растіньяк, звички до «англійської
системи», я скоро знову зостався без
грошей. Відтоді, друже, я, чепурун без
багатства, дженджик без грошей, таємний
закоханець, я знову зажив життям
непевним, серед злиднів, тих глибоких,
холодних злиднів, що їх старанно
ховають під оманливою подобою розкоші.
Повернулись мої недавні муки, тільки не
такі гострі, бо я, мабуть, уже звик до їх
жорстоких нападів. Не раз пиріжки й чай,
що їх так скупо подають у світських
вітальнях, були моєю єдиною їжею. Часом
я мусив два дні жити з розкішного обіду
в графині. Я витрачав увесь свій час,
усі зусилля і спостережливість, щоб
глибше спізнати незбагненну вдачу
Феодори. Досі на мої думки впливали
надія й розпач, я бачив у ній то палко
закохану жінку, то холодну як крига, але
ці переміни радості й смутку стали
нестерпні, я прагнув кінця цієї
жахливої боротьби, хотів убити свою
любов. Часом похмуре світло горіло в
моїй душі, і я бачив безодню між нами.
Графиня підтверджувала всі мої страхи,
я ні разу не помітив сльозини в її очах;
у театрі найзворушливіша сцена
полишала її холодною й насмішкуватою,
вона берегла для себе всю витонченість
розуму, не здогадувалася про чужі
радість і горе. Вона таки гралася мною!
Щасливий, що приношу їй жертви, я майже
принизився заради неї, пішов до свого
родича герцога Наваренського, егоїста,
що соромився мого вбозтва і, дуже
винний переді мною, ненавидів мене за
те. Він прийняв мене з тією холодною
ввічливістю, від якої в словах і рухах
з'являється щось образливе.
Неспокійний погляд його викликав у
мене жаль. Я соромився, що він такий
нікчемний у своїй величі, такий убогий
серед такої розкоші. Він заговорив зі
мною про свої великі збитки на
трипроцентній позиці, тоді я сказав
йому, чого прийшов. Він став зі мною
ласкавішим, а мені було гидко. Що ж,
друже мій? Він пішов до графині й стер
мене на порох. Феодора знайшла для
нього незнані чари, зачарувала його,
без мене влаштувала свою таємничу
справу, про яку я так нічого й не
дізнався. Я був для неї тільки засобом!
Вона наче не помічала мене, коли в неї
був мій родич, і приймала мене тепер,
можна сказати, з ще меншою приємністю,
ніж тоді, коли ми познайомились. Якось
увечері вона принизила мене перед
герцогом одним із тих поглядів і
жестів, яких не можуть передати ніякі
слова. Я вийшов у сльозах, укладаючи
тисячу планів помсти, найжахливіших
намірів насильства. Часто я супроводив
її до Італійського театру, там, коло
неї, весь під владою кохання, я дивився
на неї, віддаючись чарам музики,
виснажуючи душу подвійною насолодою —
любити й знаходити в музичних фразах
відтворення порухів моєї душі. Моя
пристрасть витала навколо нас і над
сценою; вона тріумфувала всюди, тільки
не в серці моєї коханої. Тоді я брав
Феодору за руку, вдивлявся в її обличчя
й очі, молячись про злиття почуттів, про
ту несподівану гармонію, яку часом
будить у нас музика, змушуючи душі
звучати в унісон; але її рука лишалась
байдужою, а очі не промовляли нічого.
Коли вогонь серця, що бив з кожної моєї
рисочки, надто сильно вдаряв їй у очі,
вона кидала мені штучну посмішку, ту
умовну посмішку, яку відтворюють усі
салонні портрети. Музики вона не
слухала. Божественні сторінки Россіні,
Чімарози76, Цінгареллі не будили в ній
ніяких почуттів, ніяких поетичних
спогадів; її душа була безплідна. На цих
виставах Феодора виставлялася сама. Її
лорнет весь час мандрував з ложі до
ложі; неспокійна, хоч і незворушна на
вигляд, вона була жертвою моди, її ложа,
її капелюшок, її екіпаж, її власна особа
були для неї всім. Ми часто зустрічаємо
людей — на вигляд колосів, а серце в
їхньому тілі, наче вилитому з бронзи,
добре й ніжне. Зате в неї під граційною,
тендітною оболонкою билося бронзове
серце. Моя фатальна наука роздерла
переді мною багато запон. Якщо добрий
тон полягає в тому, щоб забувати про
себе ради інших, весь час зберігати
лагідність голосу й рухів, подобатися
співрозмовникові, пробуджуючи в ньому
упевненість у собі, то Феодора, попри
всю свою хитрість, не могла стерти з
себе слідів плебейського походження:
вона явно тільки прикидалася, ніби
забуває про себе, її манери були не
природжені, а старанно завчені, і в її
люб'язності було щось рабське. Проте
улюбленці вважали її медові слова за
вираз доброти, претензійну
перебільшеність — за шляхетний
ентузіазм. Тільки я вивчив її гримаси, я
здер з її внутрішнього єства тоненьку
плівку, якої було достатньо світові, й
мене вже не вводили в оману її мавп'ячі
хитрощі, я спізнав її душу, душу кішки,
до дна. Коли якийсь бевзь вихваляв її,
лестив їй, мені було соромно за неї. І
все ж я любив її! Я сподівався розтопити
кригу теплим повівом від крил поетової
любові. Якби я зміг хоч раз розкрити її
серце для жіночої ніжності, якби
причастив її до високої жертовності
кохання, тоді вона стала б досконалою,
янголом для мене. Я любив її як чоловік,
як коханець, як митець, а тим часом, щоб
її здобути, треба було не любити її;
пихатий дженджик,
холодно-розрахований, можливо, її
скорив би. Марнолюбна, нещира, вона б
напевне послухалась голосу свого
марнолюбства й дала б заплутати себе в
тенета інтриги; холодний і сухий
чоловік панував би над нею. Прикрий
біль пронизував мою душу, коли вона
наївно виявляла свій егоїзм. Я
скорботно передбачав, що колись вона
лишиться посеред життя сама, не знаючи,
до кого простягти руки, не зустрічаючи
дружнього погляду. Якось увечері я
наважився змалювати їй у яскравих
барвах її самотню, порожню й сумну
старість. Перед образом цієї жахливої
помсти зневаженої природи вона
відповіла жорстокими словами: «Багатою
я буду завжди. А маючи гроші, завжди
можна знайти круг себе почуття,
потрібні для нашого добробуту». Я
вийшов приголомшений логікою цієї
розкоші, цієї жінки, цього світу,
картаючи себе за своє дурне
ідолопоклонство. Я не любив Поліни, бо
вона бідна. Чи ж багата Феодора не має
права відштовхнути бідного Рафаеля?
Наше сумління — непомильний суддя,
поки ми ще не вбили його.
«Феодора нікого не любить і не
відштовхує,— кричав у мені голос
софіста.— Вона вільна, а колись
продалася за золото. Як коханець чи як
законний чоловік, російський граф
володів нею! Вона ще матиме спокуси!
Чекай». Ні праведниця, ні грішниця, ця
жінка жила далеко від людства у
власному світі, чи то був рай, чи пекло.
Жіноча таємниця, вбрана в кашемір,
мережива, гралася в моєму серці всіма
людськими почуттями: гордістю,
честолюбством, любов'ю, цікавістю...
Через примху моди чи з прагнення
здаватись оригінальними, властивим нам
усім, багатьох тоді охопила манія
вихваляти один театрик на бульварі.
Графиня виявила бажання побачити
обсипаного борошном актора, що тішив
деяких недурних людей, і мені припала
честь супроводити її на прем'єру
якогось поганого фарсу. Ложа коштувала
всього сто су, але я не мав ані мідяка в
кишені. Не дописавши ще півтома
мемуарів, я не важився канючити грошей
у Фіно, а Растіньяк, мій добродійник,
десь поїхав. Безгрошів'я весь час
отруювало мені життя. Якось ми вийшли з
Італійського театру під зливу, і
Феодора примусила мене їхати додому
екіпажем; я ніяк не міг ухилитись від її
вдаваної турботи, вона не слухала
ніяких відмовок, що я люблю дощ і що я
хочу ще до казино. Вона не
здогадувалась про моє безгрошів'я ні з
мого збентеження, ні з силуваних
жартів. Очі в мене налилися кров'ю, та чи
розуміла вона хоч один мій погляд?
Життя молодих людей підлягає дивним
випадковостям! У дорозі кожен поворот
будив у мені думки, що краяли серце; я
пробував відірвати дошку ззаду
екіпажу, щоб вислизнути на вулицю, але
не спромігся, і я істерично зареготав, а
тоді запав у похмурий тупий спокій, мов
людина біля ганебного стовпа. Коли я
приїхав додому, на перших словах Поліна
мене перебила:
«Якщо в вас нема грошей...»
Ох! Музика Россіні — ніщо проти цих
слів. Та вернімось до театру. Щоб мати
змогу водити графиню туди, я вже хотів
був заставити золотий обідок від
материного портрета. Хоча ломбард
завжди уявлявся мені брамою до каторги,
все ж краще самому віднести туди своє
ліжко, ніж просити милостині. Погляд
людини, в якої ви просите грошей, завдає
стільки болю! Позичити в декого —
означає позбутися честі, а відмова з
дружніх уст відбирає останню ілюзію.
Поліна працювала, мати вже лягла.
Кинувши побіжний погляд на ліжко,
запона на якому була ледь відгорнута, я
побачив, що пані Годен спить глибоким
сном; у затінку виразно виднів її
спокійний жовтий профіль на тлі
подушки.
«У вас якийсь клопіт»,— сказала Поліна,
поклавши пензлика на віяло, яке саме
розмальовувала.
«Дитя моє, ви можете зробити мені
велику послугу»,— відповів я.
Вона глянула на мене так ущасливлено,
що я аж здригнувся. «Невже вона кохає
мене?» — подумав я. Тоді сказав:
«Поліно!»
І сів коло неї, щоб краще бачити її. Вона
зрозуміла мене,— такий допитливий був
мій тон,— і опустила очі, а я розглядав
її, гадаючи, ніби читаю в її серці, як у
своєму, таке невинне й чисте було її
лице.
«Ви мене любите?» — спитав я.
«Трошечки!» — вигукнула вона.
Не кохає... Насмішкуватий тон і чарівний
жест виявляли тільки вдячність юної
жартунки. Я розповів їй про свої
труднощі з грошима й попросив
допомогти мені.
«Як! — вигукнула вона.— Ви, пане
Рафаелю, не хочете йти до ломбарду, а
посилаєте мене?»
Я почервонів, збентежений логікою
дитини. Тоді вона взяла мене за руку,
ніби хотіла пестощами зм'якшити
мимовільний докір.
«О, я б пішла, звісно,— додала вона,—
але це непотрібне. Вранці я знайшла за
фортеп'яно дві монети по сто су, видно,
закотились туди, а ви й не побачили. Я
вам на стіл поклала».
«Скоро у вас буде багато грошей, пане
Рафаелю,— озвалась і матінка,
вистромивши голову з-за опони.— А поки
що я можу вам позичити кілька екю...»
«Ох Поліно! — вигукнув я, стиснувши їй
руку.— Як я хочу бути багатим!»
«Ет! А нащо?» — жартівливо спитала вона.
Її рука в моїй тремтіла в такт із
ударами мого серця, вона висмикнула
пальці й почала роздивлятись мою
долоню.
«Ви одружитеся з багатою,— сказала,—
але вона вам завдасть клопоту! Ой
Господи! Вона вас зі світу зведе! Я
знаю!»
В голосі її звучала забобонна віра в
материну ворожбу.
«Яка ви легковірна, Поліно!»
«Так, так, та жінка, що ви покохаєте,
занапастить вас!» — повторила вона, з
жахом дивлячись на мене.
v
x
B
D
2
4
ö
ø
n
p
Взяла знову пензлика, вмочила в фарбу,
вкрай схвильована, і вже не дивилась на
мене. В ту мить я ладен був повірити в ці
химери. Забобонна людина не може бути
зовсім нещасною! Забобон часто подає
надію. Зайшовши до своєї кімнати, я
справді побачив на столі двоє
блискучих екю, поява яких видалась мені
незбагненною. Засинаючи, я все думав,
думав, підраховував свої видатки, щоб
пояснити цю несподівану знахідку, але
так і заснув, не додумавшись. Уранці
Поліна перестріла мене, коли я виходив
замовити ложу.
«Може, вам мало десяти франків? —
спитала мене добросерда, мила дівчина,
вся зашарівшись.— Мама дала мені оце
для вас. Беріть, беріть!»
Вона кинула на мій стіл три екю й хотіла
вийти, але я затримав її. Захват висушив
сльози, що виступили мені на очах.
«Поліно, ви янгол! — сказав я.— Не так
мені дорогі ці гроші, як ваша щирість,
що з нею ви їх принесли мені. Я мріяв про
дружину багату, елегантну, титуловану;
але тепер я б хотів сам мати мільйони й
зустріти молоду дівчину, як ви, й щедру
серцем, як ви, і зректись фатальної
пристрасті, що вб'є мене. Ви, мабуть,
сказали правду».
«Годі!» — відказала вона й вибігла; на
сходах залунали дзвінкі рулади її
солов'їного голосу.
«Яка вона щаслива, що не кохає ще
нікого!» — подумав я, згадавши свої
муки за кілька місяців. П'ятнадцять
франків від Поліни були для мене
неоціненні. Феодора, зміркувавши, що в
переповненому простолюдом залі, де ми
мали пробути кілька годин, буде задуха,
пошкодувала, що не взяла букет, я пішов
по квіти і підніс їй, а водночас — своє
щастя й усе своє багатство. Я й тішився,
й мучився докорами сумління, подаючи їй
букет, ціна якого показала мені,
наскільки марнотратна ота узвичаєна в
товаристві поверхова галантність.
Скоро вона поскаржилась, що
мексіканський жасмін надто сильно
пахне, вигляд залу викликав у неї
нестерпну відразу, а лава була тверда, і
вона дорікнула мені, що я привів її
сюди. Хоч вона сиділа коло мене, їй
захотілось додому, і вона поїхала.
Приректи себе на безсонні ночі,
витратити два місяці життя — й не
догодити їй! Ще ніколи цей демон не був
такий чарівний і такий безсердий.
Дорогою, сидячи поруч неї в тісному
екіпажі, я вдихав її віддих, торкався
напахченої рукавички, виразно бачив
скарби її вроди, відчував запах,
солодкий, мов від квіток ірису:
наскрізь жінка й нічого жіночого. В ту
мить наче спалах світла осяяв для мене
таємничі глибини її життя. Враз я
згадав книжку, недавно видану одним
поетом; задум справжнього художника
був виконаний досконало, як статуя
роботи Поліклета77. Я неначе побачив цю
потвору: то в подобі офіцера вона
приборкує шаленого коня, то, як юна
дівчина, чепуриться перед дзеркалом,
щоб зводити з розуму закоханих, то, як
коханець, зводить з розуму скромну милу
дівчину. Неспроможний інакше
витлумачити Феодору, я розповів їй цю
фантастичну історію, та вона нічим не
виявила, що вбачає в цій поемі про
неможливе аналогію з власним життям;
вона щиро потішилась, як дитина казкою
з «Тисячі й однієї ночі».
«Певне, якась таємниця дає Феодорі силу
встояти перед коханням юнака мого віку,
перед заразливим жаром цієї прекрасної
душевної недуги,— думав я,
повертаючись додому.— Може, її пожирає
рак, як леді Делакур? Вона, безперечно,
живе штучним життям».
Від цієї думки я похолов. Потім у мене
виник план, такий несамовитий і
водночас такий розумний, який лишень
може придумати коханець. Щоб вивчити цю
жінку в її тілесній подобі,— так як я
вивчив її душу,— я вирішив пробути ніч
у її спальні потай від неї. Ось як я
виконав цей задум, що пік мені душу, як
жадання помсти пече серце
корсіканського ченця. В приймальні
години у Феодори збиралось товариство
таке численне, що портьє навряд чи міг
устежити, скільки гостей увійшло і
скільки вийшло. Певний, що зможу
зостатись у домі, не викликавши
скандалу, я нетерпляче дожидав
наступної вечірки у графині.
Одягаючись, я поклав у жилетну кишеню
англійського складаного ножика, бо
кинджала не мав. Якби в мене його
знайшли, це знаряддя літератора не
викликало б підозри, а я, не знаючи, куди
заведе мене мій романтичний задум,
хотів бути озброєним.
Коли гості почали заповнювати кімнати,
я зайшов до спальні оглянути, що там є, і
побачив, що жалюзі й віконниці
зачинені: це сприяло мені, а що покоївка
могла прийти спустити завіси на вікнах,
то я спустив їх сам. Я неабияк
ризикував, наважившися зробити це
раніш за покоївку, але я вже все вирішив
і все холодно розрахував. Перед
північчю я сховався в заглибині одного
з вікон. Аби не видно було ніг, я
вчепився в шпінгалет і зіп'явся
підборами на плінтус, а спину притиснув
до стіни. Пристосувавшися зберігати
рівновагу тіла в тій позі, на таких
опорах, прикинувши відстань до завіси,
я освоївся з труднощами свого
становища й певен був, що мене не
викриють, якщо тільки я не чхну, не
закашляюсь, або мене не схоплять корчі.
Щоб не втомлюватись марно, я стояв на
підлозі, дожидаючи критичної хвилини,
коли доведеться повиснути, як павук на
павутинні. Білий муар та муслін завіс
звисав переді мною грубими складками,
схожими на органні труби, і я ножиком
прорізав у них дірочки, щоб визирати,
немов крізь бійниці. Я невиразно чув
гомін у салонах, сміх і вигуки гостей.
Декотрі заходили взяти свої капелюхи,
покладені на графининому комоді. Коли
вони торкалися завіси, я здригався,
думаючи про те, що ці люди в поспіху
можуть зазирнути куди завгодно.
Уникнувши цих небезпек, я вже вітав
себе з успіхом свого задуму. Ось уже
забрав свого капелюха останній гість —
закоханий у Феодору стариган; вважаючи,
що він тут сам, він подивився на ліжко й
гучно зітхнув, тоді щось вигукнув
досить енергійно. Графиня була в
сусідньому будуарі, з нею там ще було
п'ятеро чи шестеро найближчих
приятелів, вона частувала їх чаєм. До
всіх дотепів, епіграм, дзвону чашок та
ложечок домішувалось лихослів'я —
єдине, в що ще вірить нинішнє світське
товариство. Не даючи пощади моїм
суперникам, Растіньяк викликав регіт
своїми шпильками.
«Пан де Растіньяк,— сказала сміючись
графиня,— така людина, що з ним краще не
сваритись».
«Ще б пак,— простодушно відповів той.—
Коли я когось ненавиджу, то не без
підстави... І кого люблю — теж,— додав
він.— Мої вороги корисні мені, можливо,
не менше, ніж друзі. Я спеціально вивчав
сучасну мову й ті штучні викрути, до
яких удаються, щоб на все нападати й усе
захищати. Міністерське красномовство
— це досягнення суспільства. Якщо
хтось із ваших друзів не дуже розумний
— ви кажете, що він чесний, щирий. Коли
хтось надрукував незграбно написану
книжку, ви зображуєте її як сумлінну
працю. Якщо книжка написана погано, ви
хвалите її за ідеї. Хтось ні в що не
вірить, не має сталості, ненадійний —
зате він привабливий, показний,
чарівний. А як ідеться про ворогів,
валіть на них грішне й праведне; ради
них слова можна вивернути і викривати
їхні вади так само спритно, як ви
підкреслювали чесноти друзів. Уживати
лорнета, розглядаючи моральні
проблеми,— оце весь секрет світських
розмов, усе мистецтво придворного. А не
вдаватись до цього — однаково що
битися без зброї з людьми, закутими в
крицю, мов лицарі. І я вживаю лорнета!
Навіть часом надуживаю. Через те мене й
поважають — мене й моїх друзів,— бо,
між іншим, шпага моя теж варта мого
язика».
Один з найпалкіших поклонників
Феодори, юнак, відомий своїм
зухвальством, що служило йому засобом
вибитись у люди, підняв рукавичку, так
зневажливо кинуту Растіньяком.
Заговоривши про мене, він почав
надмірно вихваляти мене й мої таланти.
Про цей вид лихослів'я Растіньяк забув
сказати. Глузливі дифірамби спершу
обманули графиню, і вона почала
безжально ганити мене; аби розважити
своїх друзів, вона не пожаліла моїх
таємниць, моїх претензій і сподівань.
«Це людина з майбутнім,— сказав
Растіньяк.— Можливо, колись він
жорстоко помститься за все, таланти
його не менші від його мужності, і тих,
хто нападає на нього, я б назвав
сміливцями, бо в нього добра пам'ять...»
«Отож він і пише «спогади»,— озвалась
графиня, якій неприємна була глибока
мовчанка, що запала по тих словах.
«Спогади фальшивої графині»,— пояснив
Растіньяк.— Щоб їх написати, треба мати
інший вид сміливості».
«Я знаю, що він сміливий,— відповіла
графиня.— І відданий мені».
Раптом мені закортіло вийти зі
схованки, наче дух Банко в «Макбеті». Я
втратив кохану, зате я маю друга! Проте
кохання підшепнуло мені один із тих
боягузливих і вигадливих парадоксів,
якими воно вміє приспати всі наші
страждання.
«Якщо Феодора любить мене,— подумав
я,— то чи не доречно їй приховувати
своє почуття удаваною злостивістю?
Хіба рідко серце завдає брехню вустам?»
Урешті мій зухвалий суперник, що
зостався на самоті з графинею, зібрався
йти.
«Що? Вже йдете? — мовила вона ласкавим
голосом, від якого я задрижав.— Не
хочете лишитися ще на хвилинку? Невже
вам більш нічого сказати мені і ви не
хочете пожертвувати ради мене ніякими
втіхами?»
Він пішов.
«Ет! — вигукнула графиня, позіхнувши.—
Які вони всі нудні!»
І, сильно смикнувши за шнурок,
задзвонила, аж луна відгукнулась у
всьому помешканні. Графиня ввійшла до
спальні, співаючи «Pria che spunti»*. Ніхто
ніколи не чув, щоб вона співала, і щодо
цього йшли химерні балачки. Казали,
нібито вона пообіцяла своєму першому
коханцеві, зачарованому її хистом і
ревнивому вкрай — він навіть до
майбутньої могили ревнував її,— що
нікого не потішить своїм голосом,
тільки його самого. Я напружив усі сили
душі, слухаючи той спів. Нота за нотою
голос набрав сили, Феодора неначе
запалилась, голос заграв усіма тонами,
а в мелодії зазвучало щось божественне.
Графиня мала добрий слух, сильний і
чистий голос із надзвичайно
гармонійними переливами, що аж за серце
брали. Музикальні жінки майже всі мають
палку вдачу. Та, котра співає так,
повинна вміти й кохати. Краса цього
голосу була найбільшою таємницею в і
без того таємничій жінці. Я бачив її
так, як оце тебе; вона ніби слухала сама
себе з якоюсь особливою чуттєвістю;
вона ніби відчувала любовну втіху.
Докінчуючи головний мотив того
«рондо», вона підійшла до каміна, а тоді
раптом обличчя її змінилося,
скривилося, і вся постать виражала
втому. Вона скинула маску — актриса
дограла свою роль. Та й у цій в'ялості,
що відбилась на її вроді — чи то після
напруженого прикидання, чи то від
утоми,— був свій чар. «Оце вона
справжня»,— подумав я. А вона, ніби
хотіла погрітись, поставила ногу на
бронзовий бар'єрчик перед каміном,
стягла рукавички, познімала браслети, з
шиї скинула золотий ланцюжок, на якому
був підвішений флакончик для парфумів,
оздоблений самоцвітами. Я відчував
невимовну втіху, стежачи за її рухами,
такими делікатними, як у кицьки, що
вмивається на сонечку.
* «Поки не світає» (іт.) — слова з арії
опери італійського композитора
Чімарози «Таємний шлюб».
Вона глянула в дзеркало й раптом
сказала вголос із досадою: «Я була
негарна цього вечора, колір обличчя в
мене марніє страшенно швидко. Може,
треба раніш лягати спати, облишити це
безладне життя? Та де це Жюстіна, що
вона, глузує з мене?» І подзвонила
знову. Вбігла покоївка. Де вона спить? Я
не знав. Вона прибігла по потайних
сходах. Я зацікавлено дивився на неї.
Моя поетична уява вже часто
приписувала щось таємниче цій
невидимій служниці, високій, гарно
збудованій чорнявій дівчині.
«Ви дзвонили, пані?»
«Двічі,— відповіла Феодора.— Ти що,
глуха?»
Sez Ukrain ädäbiyättän 1 tekst ukıdıgız.
Çirattagı - Шагренева шкіра - 11
  • Büleklär
  • Шагренева шкіра - 01
    Süzlärneñ gomumi sanı 3976
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2204
    23.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    33.3 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 02
    Süzlärneñ gomumi sanı 3876
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2369
    21.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    31.7 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 03
    Süzlärneñ gomumi sanı 4053
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2196
    26.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    37.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    44.3 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 04
    Süzlärneñ gomumi sanı 3876
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2203
    25.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.1 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.6 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 05
    Süzlärneñ gomumi sanı 3882
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2252
    23.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    33.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 06
    Süzlärneñ gomumi sanı 4245
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2140
    28.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 07
    Süzlärneñ gomumi sanı 4246
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2270
    26.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    37.2 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 08
    Süzlärneñ gomumi sanı 4208
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2150
    27.2 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.3 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 09
    Süzlärneñ gomumi sanı 4262
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2073
    28.8 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    47.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 10
    Süzlärneñ gomumi sanı 4239
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2074
    28.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    46.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 11
    Süzlärneñ gomumi sanı 4255
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2065
    29.5 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.1 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    48.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 12
    Süzlärneñ gomumi sanı 4045
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2191
    26.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.1 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    42.7 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 13
    Süzlärneñ gomumi sanı 4024
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2082
    28.5 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 14
    Süzlärneñ gomumi sanı 4092
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2037
    30.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    42.2 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    48.7 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 15
    Süzlärneñ gomumi sanı 3910
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2044
    24.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    34.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 16
    Süzlärneñ gomumi sanı 3918
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2121
    26.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    37.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.5 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 17
    Süzlärneñ gomumi sanı 3983
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2157
    26.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    37.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    44.7 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 18
    Süzlärneñ gomumi sanı 4011
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2258
    25.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    37.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 19
    Süzlärneñ gomumi sanı 3661
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2125
    20.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    31.2 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    37.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Шагренева шкіра - 20
    Süzlärneñ gomumi sanı 700
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 553
    21.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    29.7 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    35.9 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.