Latin

Козир-дівка - 4

Süzlärneñ gomumi sanı 4548
Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1665
27.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
36.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
42.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
ads place
сам пішов по тому збитневі гоцака
вибивати. Порозхлюповав, позабризковав
усіх, дав збитенщикові п'ять цілкових,
поїхав дальш кумедії строїти.
Ївга, йдучи промеж народом, стала у
людей розпитова-ти: що се таке воно є?
– Та се найомщик, – їй сказали, –
найнявсь у некрути, так сьогодні гуляє,
і що задумав, усе робить і за усе
платить, бо взяв грошей багацько;
завтра ж йому лоб забриють, так поспіша
сьогодні нагулятись, щоб було чим волю
спом'янути.
От найомщик став і звелів своєму
сватові поїти дітей горілкою. Малі діти
п'ють, – їм і пожалуй! Далі звів їх
накулачки, а сам їх прицьковує. От Ївга
усе до нього ближче, усе ближче, усе
приглядається, усе придивляється, далі
як крикне:
– Тимохо!… се мій брат!., що се ти робиш?
– Га?… хто… там… такий?… Та се Ївга,
сестра моя. Де ти у гаспида узялася?…
Якого чорта тут робиш?
– Ти що се з собою робиш? чи ти тямиш?
– Сьогодні тільки і тямлю, сьогодні
мені воля на усе, а завтра, – «лєвой,
правой, лєвой, правой!» – і став по
вулиці маршировати, а сам хитається.
– Чи правда ж, Тимохо, що ти найнявся у
некрути? – питала його Ївга, усе
пристаючи і не відходячи від нього.
– Правда! Іду служить богу і государю у
православне воїнство… вислужуся
ахвицером… і прийду до вас…
– На кого ж ти батька покинув? Чи у
своєму ти умі?
– Батька?., тепер можна покинути:
гроші… його – поминай як звали: пішли
по шиночкам та по молодичкам. З'їв
Левка… своя воля! Вичистив батькову
скриню, фіть-фіть! аж гуде! тепер у
салдати. З'їв би і тебе… Ось вийди лучче
за нашого писаря…
– Як то ти з'їв Левка? Що се ти кажеш?
– Розказати? не можна-бо. Підцюкнув…
підвів. Спо-лать, Макущенко! Бравий
козак Тимоха!
– Як же ти його підвів? Розкажи мені. –
Сердешна думала у п'яного випитати, що і
як там він підвів Левка, так-бо сват
його, боячися, щоб сестра не відмовила
його від найомства і щоб гроші його не
пропали, скочив, повів його до дрожок,
сіли і закричали: «Ступай на вольну!» От
музика заграла Дербентського маршу,
вдарили в бубни, поїхали, тільки пил їх
покрив.
Народ посунувся у друге місце, а Ївга
зосталася як опечена. Тяжко їй та важко
стало, що одним один і який би то не був,
та усе брат, покинув старого батька і
йде у салдати! «Щось-то казав, що і
батькову скриню вичистив… мабуть,
зовсім обікрав та і втік від нього? Та
що се він каже, що підвів Левка і що з'їв
його? Тут би треба його випитати, так
люди не дали з ним і слова сказати! Як би
його зопинити та до батька відіслати?
Так що ж бо? як і батька обібрав (а без
мене йому своя воля) і у хазяїна багато
грошей за найом забрав, бо бач, як гуляє?
то чим ми будемо віддавати? Що на світі
робити, не знаю! А що? піду до
губернатора: він мені пораду дасть; він
же подозволив, яка буде їй нужда, прямо
прийти і йому сказати».
Шатнулася, мотнулася, справила своє
діло і пішла до губернатора і, вже не
боячись нічого, сміливо усе розказала,
як бачила Тимоху і що він їй казав.
Зараз губернатор послав жандармів
ськати Тимоху, а Ївзі звелів тутечка
дожидати.
Часів черезо два везуть раба божого
нарізаного так, що ледве тямить себе.
Губернатор постановив Івгу за
полотняну стіну і каже їй: «Слушай, што
він будет говорить»; а його звелів
увести до себе.
Тимоха як не п'яний був, а розчухав, що
він перед великим лицем, став
бодритися, випрямлятися, мов і
справжній салдат, та як витягнеться,
голову захилить, вона йому закрутиться,
то він так і точиться.
Губернатор грізно на нього закричав:
– Зачим ти такой п'яний?
– З волею прощався, ваше прево…
сходительство! Завтра вже не можна буде
– завтра скажуть: «Лоб!» [2] – сміливо
такий одвіт дав Макущенко.
– За сколько ти найнялся?
Тимоха думав-думав, хитався-хитався,
засопів, далі каже:
– За триста п'ятдесят рублів.
– А скольки пропил?
– Ще тільки півтораста, ваше… ваше…
– Усе пропил? Али осталось?
– Усі рішил дочиста, справний козак,
ваше проісходительство. Хазяїн більш
не дає, каже-говорить: «Нехай на
дорогу». Прикажіть, батюшка, віддать
усі; я завтра рішу і сі двісті рублів. У
службі мені не нужні: буде і жаловання,
буде і провйонт.
– Зачим ти от отца ушол?
– Я не ушол, а так пашол. Грошей,
батюшка, не стало, усі вичистив.
– Хто, ти ілі Левко?
– Ні, ні… ні… Левко – душа свята! Я,
батюшка, ваше… ваше… ну, нужди нема! я
витяг у батька усе.
– А Левко крал когда?
– Ні… ні… ніколи, ніколи…
– Как же єво застали над одбитим
сундуком?
– Ні… ні… Я увійшов, світлиця була
одімкнута, сундук… а там у сундуку… у,
грошей багато… Я… нікого не було… я і
відбив і… набрав багато-багато! Да як
набрав та пішов… і став батька
наводити на скриню, що будто не я
одбив… хотів на Левка звести… і привів
батька, аж Левко вже бере і собі гроші…
То воно б і нічого: в нас грошей багато,
я б мовчав, так писар наш каже: «З'їмо
Левка, а Ївга за мене…» От вже Левка
швидко і у Сибір.
Губернатор звелів тут усе списати, що
Тимоха п'яний розказовав, його під
калавур віддати, поки Левка приведуть,
з хазяїна зиськати останні гроші,
двісті рублів, що винен Тимосі, а Ївгу
відпустив, сказавши: «Ну, когда єто усьо
так і на ділі буде так, то молися богу,
не тужи: может, твой Левко не з так
виноват».
Дякуючи його дуже-дуже, пішла Ївга до
хазяйки.
Після цього незабаром, ще Ївга тільки
раз і була в угомонній палаті на
провідках, чи не привели Левка, а про
брата ще й не допиталася, де він і
содержиться, якраз прибіг до неї верхи
жандар і звелів як можна швидше йти до
губернатора.
Тьохнуло у Ївги в животі… зібралася,
пішла.
Губернатор тільки вздрів її і каже: «Ну,
привели ж твово Левка; я єво буду
допрошувать, а ти стань тут (і
вп'ять-таки постановив її за полотняну
стіну) і слушай, што он будет
розказовать, как то виплутається».
Ївга заступила за тую стіну і виглядає
в дірочку, як вестимуть Левка… Крий
матір божа!… Трохи не крикнула вона, як
побачила його! Чи він, чи не він, не
можна і пізнати! Сухий, блідий, бородою
заріс, голова уподовж половина
виголена, вже не можна того і назвати
сорочкою, що на нім було, та ще і руки у
залізах. Плаче, сердешна, тихенько;
тяжко їй на такого дивитися! Якби їй
воля, кинулась би вона до його, поперед
усього виціловала б його усюди, дарма,
що він увесь у пилу і, може, більш місяця
як умивався; руки б йому переціловала, а
більш, де пошморгані залізом. Так от-бо
губернатор став його допрошувати і
повелівав усю правду, як перед богом,
казати. «Коли, – каже, – мені усю правду
скажеш, то хоч і вина твоя яка буде, то я
за правду збавлю тобі пені».
От Левко перехрестився і став
признаватися, а Ївга ж то так і не дихне,
щоб їй якого слова не втеряти.
От Левко і розказав, як вони любилися з
Ївгою, який у неї батько недобрий був до
нього, а Тимоха як гуляв собі, який
злодіяка був, як гонив його і як через
нього старий ще й більш сердився на
Левка; далі і каже: «Як же нам стало
невмоготу терпіти від їх нападків, ми з
Ївгою хотіли порадитися, як би нам уже
швидше звінчатися. А в мене, які були
гроші, рублів там з п'ятдесят, та й ті
попропадали на людях; от я і журився, і
не признавався Ївзі; та як вона стала
приставати, щоб швидше звінчатися, і
змовилися зійтися у батькову світлицю
поговорити, і ключ від неї мені дала, а
сама кудися пішла. Я увійшов у світлицю
і сидю собі та думаю… аж ось чую, що
Тимоха гомонить у сінях і йде до
світлиці… Що мені тут робити? Застане
мене одного – причепиться,
прив'яжеться, щоб не завівся битись.
Втекти вже нікуди: той вже в сінях;
побачить, як виходитиму, теж
прив'яжеться, зачим я тут був, де ключ
узяв? Нічого мені робити, я й підліз під
стіл… дивлюсь з-під стола, увійшов
Тимоха, озирнувся, що нема нікого, у
вікно заглянув – нема нікого… зараз,
узявши у вуглі сокиру, хряп по замкові!.,
замок розсипався. Відчинив скриню,
недовго шарив, тягне мішок з грішми!
Хотів увесь понести, роздумався, мерщій
розв'язав… і став жменями тягти гроші
та у кишеню, та як то поспішав, та й
порозсипав їх чи трохи. Тут загомонів
старий Макуха та щось і близенько:
Тимоха, мабуть, злякався, шасть мерщій з
хати, а мішок розв'язаний, гроші
розсипані і скриню відчинену так і
покинув. Тільки він утік, я як опечений
вискочив з-під стола… лихорадка так
мене і б'є!… Господи милостивий!… Що
тут мені на світі робити? Сам себе не
тямлю! Вийти так, усе покинувши, – хто
побачить, скажуть на мене, і Ївга
подума, бо мені вона ключ віддала…
Подумав собі, піти зараз старому
сказати і привести сюди, – Тимоха
відбрешеться, старий мені не повірить,
і на мене паде велика пеня. Зовсім буду
злодій. Лучче поприбираю, поскладаю
усе, світлицю замкну, Ївзі скажу, і
порадимося, як нам батькові сказати. От
так подумавши, тільки-таки що підійшов,
боячися бог зна як, та розсипані по
скрині цілкові позбирав у жменю і хотів
у мішок зсипати і опісля з долівки
зібрати, як тут і набігли!… і кричать, і
ґвалтують: «Злодій Левко, злодій!» Я так
і змертвів! І що вже дальш зо мною було,
що вони робили зо мною, я нічогісінько
не знаю і не тямлю».
– Чи не боїшся ж ти, Левко, бога? – аж
крикнула Ївга, вибігши з свого кутка. –
Чом ти тогді ще сього мені не сказав? Я б
не страждала так, думаючи, що ти справді
злодій! – а з сим словом прямо йому на
шию так і повисла! і плаче, і виціловує
його, і регочеться… мов не у своєму умі.
– Де се ти взялася… моя кришечко?… Моя
рибочко! – нестямившись і забувши, де
він і перед ким він, та тільки і зна, що
приголублює свою Ївгу, радесенький, що
узрів її там і тогді, як ні думав, ні
гадав.
Губернатор – спасибі йому – нічого ж
то і не розсердився, а дивлячися на них,
що як голуби голубляться, аж сплакнув
та відвернувся від них, став платочком
сльози втирати.
Перша схаменулася Ївга – та до
губернатора:
– І не положіть, – каже, – ваше
превосходительство (бо вже розпитала,
живучи у городі, як його величати), не
положіть гніву, що ми при вашому лиці
так осмілилися… Єй же то богу! Я така
рада, така рада! – одно те, що побачила
його, а друге, що він зовсім не злодій! –
що забула і вас, і себе не
почувствовала.
– Нічево, нічево, галубушка! – казав
губернатор втираючися. – Я й сам рад,
што он не винават… Толькі правду лі ти
гавориш?
– Єй-богу, правда, єй-богу, правда!… –
перебила його Ївга, уступаючися за
Левка. – Се таки так усе й було! Вже
Левко не буде брехати…
– Правда, сударю, добродію! – сказав
Левко, низенько поклонившися. – Чи
можна, щоб я перед вашим лицем, що ви є у
нас від самого царя постановлені, щоб
нас ув абеду нікому не давати, та щоб я
осмілився і подумати яку брехню або
неправду сказати! Правда, іменно
правда!
– Харашо, – сказав губернатор. – Зачим
же ти перед справником признався, што
ти крал деньги, і перед судом так
сказал?
– Набрехано, ваше високо…
губернаторство, усе набрехано! Я ні
справника і нікого з судящих, що то є, і
у вічі не бачив, і які вони є на твар, і
не знаю, овсі не знаю. І у суді нога моя
не була. Я ж кажу: не тямлю собі і не
знаю, як я опинився у холодній, у
нашій-таки волості, і там троха не
пропав, не ївши, не пивши. Мене ніхто не
питав, і я нікого не бачив; так мене
схватили і зв'язаного повели у город та
прямісінько ув острог. Там я безвиходно
й сидів, і в суді ні разу не був. Адже
писар мене і препровождав до города;
він усе знає; нехай і він скажеть…
– Ну, вже той скажеть! – перехопила
Ївга. – Він наговорить на вербі груші!
Та він, ваше превосходительство, рад
Левка живого з'їсти, бо хоче, щоб я
замість Левка та пішла за нього! Нехай
собі і в голові сього не поклада! Дуля
йому під ніс, от що!
– Харашо, мужичок! – сказав губернатор.
– Скажеш ти так і у суді, і у глаза
справнику і суддям, што они тебя не
допрошували і што ти їх не видал?
– Скажу, у вічі скажу, ваше… як бо ти,
Ївго, величаєш?
– Та превосходительство, кажи!
– Так-так, ваше… от як Ївга каже; скажу
і не боюся нічого, бо іменно правда моя!
– Ну, – сказав опісля губернатор, –
ступайте ж. Ти, дєвушка, домой, а єво
розкуйте і одведіте покуда до
завтрього у поліцію. Завтра з тебе у
палаті допрос знімуть, і, когда ти
правду гавориш, так ти, дєвушка, там
сваво жениха получиш на свої руки.
Так і бризнулася вона губернаторові до
ніг, а за нею і Левко. Хоч топ їх і
піднімав, хоч і грізно приказував
устати, так таки ні: лежать, та ноги
цілують, та слізьми обливають, та вже
дякують, дякують, та бога молять, що
неначе їх на світ знов породив.
Вже Ївга не дала нікому розкововати
Левка, сама зняла залізо і одпровадила
Левка і до поліції, та таки і
напросилася і сама тут сидіти з Левком.
І вже не кажи, щоб вони спали: усе один
одному розказовали, як страждали –
Левко без людей, а Ївга від людей; він,
що нікому було за нього заступитися і
пораду дати, а вона, що як на неї
нападали, і про усяку свою біду
розказала.
Уранці привели Левка у палату; прийшла
і Ївга за ним, аж там уже і Тимоха, та вже
під калавуром, і за ним сал-дати з
оружжами. Левко на допросі усе, як учора
говорив (бо так воно і було), так і тут
сказав; а Тимоха вже протверезився,
хотів був повернути у брехунівку, так
увізвали Ївгу, так та йому зараз баки і
забила і змішала його, що повинився у
усім, як губернаторові казав. От його
почали ще пуще випитовати, так він їм
усе і розказав: що він кріпко подружив з
їх-таки писарем, що той хоче узяти за
себе Ївгу, так тим і топив усюди Левка:
підвів справника, щоб не допрошував
Левка; чи звеліли ще, чи ні, а писар і
відпровадив Левка ув острог; а у судах
підсипав добре, щоб пописали такі
допроси, які писареві хотілося, і хоч
судящі його у вічі не бачили, а
попідписовали, що їм підло-жили; бо вони
на те судящі, щоб підписовати, а на те
секретарі, щоб писати, як їм хочеться.
От так-то Тимоха і позабризковав усіх,
хто що робив, хто й не робив чого!
Посписовали ж усе тутечка, що тільки
Тимоха казав, і ві-дослали його ув
острог, а Левка відпустили, щоб куди
хотів ішов собі.
Тільки що Ївга з Левком радились, як би
то їм додому дійти і як піднятися на
нове господарство, аж і прибіг жандар і
покликав їх до губернатора. Пішли вони,
нічого не боячись, і увійшли
прямісінько до його. От губернатор і
каже Ївзі:
– Ну, ти настояща козир-дівка;
вихлопотала таки свого жениха,
ослобонила єго з Сибірі! Вот тобі
двєсті рублей. Єто от таво хазяїна, што
нанял твово брата у рекрути. Он тепер
буде салдат, єму деньги не нужни: а как
он обокрал тваво отца, так ти їх озьми
на твою свадьбу.
– Ні, ваше превосходительство, не так.
Як таки мені братову кров пити? Він
продав свою волю, а я щоб на ті гроші
справляла весілля? Не можна сього.
Нехай сі гроші братові, йому у них нужда
буде. – Так сказала Ївга, кланяючись та
просячи губернатора.
– Чим же ти одбудеш свадьбу і чим
житимеш? – питався губернатор.
– Весілля в нас буде сирітське: без
подарків і чарки горілки, а замість
короваю хліб святий розділимо. А жити
як? Трошки потерпимо нужду та будемо
робити, старатись та господарьовати, то
бог нам і пошлеть, ваше
превосходительство.
Так казала Ївга, а Левко за нею,
поклоняючись, казав: «Будемо робити, то
й заробимо, ваше… от як Ївга вас
велича».
– Когда ж так, так вот как! – сказав
губернатор і пішов до своїх гостей, що
їх там, у других горницях, сила-силою
була, і незабаром вернувся і зараз до
Ївги і каже:
– Вот тебе триста і двадцять рублей,
господа надавали; озьми собі на
свадьбу.
– Ні, вже сього не буде, ваше
превосходительство, не хочу і не озьму,
– казала Ївга, уклоняючись.
– Зачим не озьмеш? – питав губернатор.
– Затим, що не озьму, – казала Ївга. –
Як се таки можна? У нашому селі усі
знають, що я жила у губернії і вернулась
з такими грішми, що чоловік і у год їх не
заробить, а я собі дівка де їх узяла? Та
така слава піде про мене, що і не
відхрестишся і не відбожишся! Такого
навигадують, чого зроду і на думці не
було, і не буде, і рід їх не діжде!
– Возьми, дура, – ще таки казав
губернатор. – Ти замуж ідеш; што за
нужда, што про тебя будуть говорить?
– Та вже як хочете, – казала Ївга, – хоч
я, по-вашому, і дура, хоч яке хочете ще
імення прикладайте, я неозьму, їй же
богу, не озьму, хоч мені міх грошей
давайте, бо мені добра слава миліш
усього. Що заміж іду, так уже б то мені і
не треба доброї слави? Не знаю! і малі
діти киркатимуть на мене, почувши, що
хоч недовго жила у городі, та таку
велику суму принесла! її заробити
просто не можна, а ніхто не повірить,
щоб пани без усього надавали. Сором
буде і на людей дивитися!
– Ай, козир-дівка! – аж скрикнув
губернатор. – Правда, правда твоя, ти
умно розсудила: люди вездє одинакові, і
по городам, і по селам, і меж вами, і меж
нами. Ну, а жениху твоєму можна оддать
деньги?
– Як ви знаєте і як він зна, – сказала
Ївга, – ще я йому не жона, не можу над
ним командувати.
– Ну, так я йому їх і оддам, – сказав
губернатор. – Он озьмет за то, што
потерпєл, сидючи у острозі. Тепер ти
поєдь себе домой, а он тутечки
зостанеться та поєдєт з чиновником
доказувать у глаза тим суддям, што єво у
острозі держали, а с нєво допросу не
знімали. Прощай, козир-дівка!
– Прощайте, ваше превосходительство! –
сказала Ївга. – Благословіть же мене, у
шлюб уступаючи: ви мені і батько, і
отець, і благодітель! Без вашої милості
пропав би Левко зовсім, а без нього
пропала б і я. – Та, сеє кажучи,
поклонилась губернаторові тричі у
ноги, як закон велить перед весіллям, і
поціловала його руку, і відходячи
сказала: – Зоставайтесь же
здоровенькі! нехай вам бог віддасть за
усе те добре, що ви нам зробили! Дай
боже, щоб ні вам, ні діточкам вашим не
лучилося такої напасті терпіти і щоб
зроду не знали судящих! – Так, усе
молячи бога, і пішла з Левком.
Порадившися обо всім з Левком, що тепер
треба робити, узяла в нього часточку
грошей, заплатила хазяйці, хоч та і овсі
не хотіла нічого брати, найняла собі
підводу і поїхала додому.
Застала батька зовсім немощного: з
журби трохи не пропав, що й дочка його
покинула, і син обікрав і втік, і не чути
його овсі. Вона розказала, де була, як
поворочува-лась, як братик хороший
хотів з'їсти Левка, і як вона там
бідкалась та старалась, і як ослобонила
Левка, а що Тимоха вже зовсім пропав, і
як найнявся…
– Дурневі туди й дорога! – сказав
батько. – Я й сам думав, де обзоветься,
щоб його таки віддати у салдати. Нехай
йому бог помага!
Ївга розказала, зачим ще Левко не
приїхав і як вона з ним обо всім
порадилась.
– А си, – каже, – тату, не говоріть про
Левка нікому нічого, буцім і чутки про
нього нема.
– Добре, діти! – сказав батько. –
Робіть що знаєте, аби б біля мене були,
щоб було кому мене при смерті
доглядіти.
Аж ось увечері лізе пан писар з
старостами до старого Макухи, себто за
Ївгу рушники брати. Писар поперед усіх
і каже, що вже Левко зовсім пропав.
Злапали його і помчали швидш у
губернію, та там катюга його кнутом бив,
а далі і на каторгу послали, і вже об сім
і бамага прийшла; та розвернув якусь
бамагу і чита замість лепорта. А далі і
став казати, що вже Ївзі без Левка ні за
кого більш йти, тільки за нього, так
отеє він прийшов за рушниками, а щоб у
неділю і весілля.
– А дзуськи, поганий! – обізвалась Ївга
з кімнати, та аж вискочила у велику
хату, та до писаря: – Вон, бездільнику, з
нашої хати! Я такому ледащу не тільки
доброго слова, і гарбуза не дам! Поживеш
і сам, напившись людської крові, що
нассав з людей, п'явка проклята! А вам,
люди добрі, хоч би ви старости, хоч би ви
і хто, одно слово кажу: і не говоріть
законних речей, йдіть честю з нашої
хати; а ось як зараз не підете, погашу
світло, вилазьте тогді помацки з хати,
мов злодії, і безчестя вам не заплачу, і
всюди розказоватиму.
Нічого старостам робити, мерщій за
шапки та за палички, та мерщій з паном
писарем з хати! Закивали п'ятами,
скільки видно!
Уранці писар до голови і підліз з
хитрощами, не розказуючи нічого, який
йому бешкет Макухівна Ївга зробила, та
й каже:
– Пане голова! Трохим Макуха стар
чоловік, приньмит пішов на каторгу, син
у бігах; йому б дати льготу: почали люди
зносити общественне, а його б, по
старості літ і по одиночеству,
помилувати на сей год, чи не
споможеться на той?
– Що се ти мене підводиш? – гримнув на
нього голова. – Чи ти знаєш, що я не
люблю неправди? Я вам не Явдоким,
прежній голова, що ви з-за нього, що
хотіли, тут і робили по волості! Я хочу
сам усім командувати, а не через вас,
писарів. Зараз озьми людей і напади
мокрим рядном на старого Макуху, щоб
усю недоїмку зараз зніс. Нема, скаже,
грошей, – бери усю худобу, граб,
розоряй, продавай, самого тати у
холодну, облий водою, нехай мокне…
– А дочку на господарстві оставити? –
питався писар хитро, знавши натуру
свого голови.
– Ось я тобі дам зоставити! Я вам не
Явдоким, щоб ви по-своєму робили. Роби
по-моєму: озьми тащи і її; плахти,
намиста продай; не стане – коси обріж
та продай. Я їй дам, щоб не запобігала
перш до писарів. Нехай зна, що я голова!
Писареві того і треба було; нахватав
понятих, ціновщи-ків, сторожів! Набігли
хмарою до Макухи: зараз би то і скрині
розбивати, і худобу продавати… Так-бо
Ївга зараз і відсипала гроші, скільки
казав писар; і на що вже він там не
требовав? і на дороги, і на мости, і на
калавурних, і на світло у холодну, –
усе-усе Ївга поплатила, так що писареві
нічого було робити, тільки, почухавши
потилицю, йти додому з своїм причетом.
Упоравшись із писарем і знаючи, що вже
нічого боятись, Ївга, бачачи, що вже
неділенька близько, давай поратись:
хати помазала, столи, лавки позмивала;
птицю купує, бо своєї вже дасть бог:
Тимоха нагосподарював! ріже, патрає,
локшину кришить, паляниці вчиня. Горить
діло! У п'ятницю убралась, пішла людей
прохати: того дружком, того піддружим,
тих у старости, тих у бояри; напросила
свашок, світилок, батьків, порядчиків і
усякого народу, якого треба на весілля,
і у почот, і до порядку. Хто не спитає, за
кого вона йде, «за Левка» – один одвіт.
– Та де ж його узяти? його вже повели на
каторгу?
– Та вже ж що буде, то й буде; а вже ви,
дядьку або тітко, не відказуйтесь,
услужіте сироті.
Здвигнуть плечима, а собі сміються та
думають: «Чи не одуріла наша Ївга з
великого розуму? Збирається на весілля,
а жених там, де козам роги правлять!
Побачимо, який з цього пива мед буде».
У суботу зібрала Ївга коровайниць;
бгають коровай, пісень співають, шишки
ліплять, а тісто по пазухам крадуть;
скрипники грають, дружко поштує, старий
Макуха порядок дає, а сам, хоч хто його і
пита, нічичирк, мовчить. От як усе
готово, жінки поблагословилися і стали
коровай ліпити: у подошву положили
вівса та гривню грошей, а зверху і
почали накладати шишки, а там через
увесь положили великий хрест, а поверх
усього усе уточки, уточки, з тіста мудро
наліплені. Як піч вже поспіла, от
коровай посадили на лопату, дружко і
почав:
– Господи Ісусе Христе, сине божий,
помилуй нас!
– Амінь тому слову! – крикнули
старости.
– Спасибі за амінь.
– Старости, пани підстарости!
– А ми раді слухати.
– Благословіть сей чесний і важний
хліб у піч посадити!
– Боже благослови!
– У другий раз.
– Боже благослови!
– У третій раз.
– Тричі разом, боже благослови!
Зараз дружко і шурхнув його у піч, і
затулили; дві молодиці, такі, що вже
знали і слово, і що як у якому разі
треба, сіли біля печі і пильновали, щоб
ніхто і не підходив, і не дивився на піч,
а коли що, так зараз і відговорювали
собі нищечком, і спльовували через
плече.
А дружко, узявши тую діжу, що вчиняли
коровай, та й приліпив усередині чотири
свічечки воскових, і позасвічовав їх, і
накрив діжу кришкою; та узявши з
піддружим ті дві молодиці, які знали що
до чого, хрест-нахрест діжу, та й стали
серед хати, під сволоком, і стали діжу
носити, співаючи:
– Ой, піч ходить на ногах,Діжу носять на
руках.Пече ж, наша пече.Спечи нам
коровай грече!
– та й б'ють діжу тричі об сволок; та й
поцілуються про-меж собою, пара з парою;
та тричі так робили, а далі і стали
поштуватись; а музика знай гра. А народу
ж то, народу! повен двір і у вікна так і
лізуть. Еге, та хоч і порядкують, хоч і
горілочки не цураються, що скрізь усім
підносять та частують, а все-таки над
Ївгою сміються, що за кого вона йде?
Чого вона так мордується з сим
весіллям, коли молодого нема, та де йому
і бути, коли вже він досі у самій Сибірі!
Та й самі дружечки, що бігають за Ївгою
по вулиці та співають весільних
пісеньок, так тут приспівують до Левка,
а промеж себе тихенько сміються. Інший
зострічається, пита з хвоста: «Хіба ж
молодий приїхав?» – «Та ні! Се так щось
буде», – зарегочуться та й підбігають
за дружками.
Вздрів же і пан писар Ївгу, що як краля
йде поперед дружечок з розпущеною
косою, бо сирота без матері, заквітчана
та убрана, так що ну! Вздрів – і його так
і узяло за печінки! Зараз і надумав,
який би то бешкет Ївзі зробити, що таки
чи не піде вона за нього? Підвернувся до
пана голови, – знав, з якого кінця
зайти, – а той зараз і крикнув: «Не
заступайся за Макуху! Я знаю, що Левко
утік, а вони його ховають. Йди,
перетруси все, коли ж нема, бери і
старого, і дочку, при їх у холодну. Я вам
не Явдоким, я люблю, щоб по-моєму
робилося, а не по-вашому!».
Вернулася Ївга з дружечками; от би вже
лагодитись і на посад сідати, бо зовсім
вже впорались, так-бо молодого нема! Усі
люди ззираються, сміються нишком, що з
того буде, а Ївзі і нужди мало:
проворненька, веселенька, скрізь
мотається, сюди зазирне, туди загляне і
збирається дружечок усаджовати. Аж
шусть! пан писар з командою:
– Де ваш Левко мандрований?
Ївга веселенька, підбігла до нього
бистренько і каже:
– Не турбуйтесь, пане писарю, він зараз
буде. Просимо на хліб, на сіль і на
весілля!
– Ви передержанці – заревів писар. –
Ви передержуєте біглих! Десяцькі!
шукайте скрізь, викидайте усе на
вулицю, бийте, ламайте, шарте всюди,
поки знайдете злодіяку! А затим беріть
старого, тащіть його до правленія з
дівкою, обірвіть з неї і квітки, і ленти;
вона рештантка, поки знайдеться Левко.
– Та ось де я і знайшовся, не шукайте! –
обізвавсь хтось за писарем. Зирк! аж то
Левко!… Левко, таки сам, гарний та
бравий: у міщанській свиті, поясом
каламайковим підперезаний, шапка
висока з червоним верхом і з сірою
околицею і за поясом вже й хустка
червона та красна шовкова, з великими
квітками; такої по селам не видно. Став
перед писарем, узявшися у боки, і каже:
– А нащо я вам, пане писарю? Ось-ось де я!
– Бер… бер… бер… рріть його! – ледве
промовив слово писар, зжахнувшись, що
той Левко, про кого він думав, що вже
давно у Сибірі, а він тутечки і є перед
ним. – Беріть, – каже, – його та в
колоду! Він воряга, злодіяка, шибеник,
утік із Сибірі!
– Врьош, бездєльник! – закричав за
ним… хто ж то? пан, від самого
губернатора… – Озьміть його под
калавур!
– Потаскали раба божого самого у ту
яму, що копав для другого! Се ж усегда
так бува.
Зараз пан став розпрошувать про Левка.
Усі ж то уз один голос сказали, що нема
за ним ні одного качества, і що вони і
тогді писарю так говорили, а що він
писав, вони не знають. Та що тут довго
розказувати? Вивів у сім ділі усі кінці,
як писар плутовав і тут, і по судам з
секретарями. Дійшло і до того, як і
волость обдирав з-за голови; не
Sez Ukrain ädäbiyättän 1 tekst ukıdıgız.
Çirattagı - Козир-дівка - 5
  • Büleklär
  • Козир-дівка - 1
    Süzlärneñ gomumi sanı 4719
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1765
    26.2 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    34.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Козир-дівка - 2
    Süzlärneñ gomumi sanı 4578
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1702
    26.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    34.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.2 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Козир-дівка - 3
    Süzlärneñ gomumi sanı 4599
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1675
    28.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    37.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    42.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Козир-дівка - 4
    Süzlärneñ gomumi sanı 4548
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1665
    27.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    42.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Козир-дівка - 5
    Süzlärneñ gomumi sanı 3326
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2225
    15.8 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    22.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    27.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Козир-дівка - 6
    Süzlärneñ gomumi sanı 31
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 29
    20.5 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    23.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    30.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.