Latin

Буйний вітер - 30

Süzlärneñ gomumi sanı 4525
Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2284
25.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
36.3 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
42.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
Петро Сміян, Ата, Сластьон, директор, Ольга і всі інші, увесь колектив чекали на ранок великих подій. То­го, чим скінчилася їхня прем'єра, ніхто з них не передба­чав і ніяк не зміг би передбачити. Лявина впала на них... Власне, ця впала не на них, на інших, але наступна, цією спричинена, впаде на них. Чекали арештів, обшуків, слідства, допитів — усього, що в цій країні належиться в таких випадках.
І великі події прийшли... О Провидіння! Мають же люди іноді й щастя! Великі події прийшли, лише зовсім неждані й негадані...
На другий день у неділю раптом з усіх гучномовців грянуло:
— Війна!
Немов грім з ясного неба:
— Війна!
Іхенхаузен — Ст.-Блазієн
1952—1956 рр.


«ДЕРЖІТЬ ПОЇЗД!»
(уривок з другого тому роману «МАРУСЯ БОГУСЛАВКА»)
Уламки розбитих армій, корпусів, дивізій і полків панічно котилися через місто на схід. Це була лише част­ка того, що котилося на схід на величезнім просторі від Чорного моря до Балтики, всіма шляхами, дорогами й стежками, і так навпростець. Але й ця частка не потовплювалася на широченному тракті - вона творила суціль­ну лавину, що стугоніла й ревла цілий день і цілу ніч че­рез місто, десь на Харків, за Дін, на Урал, не зупиняю­чись. Спочатку то були лише біженці, жидівські родини, родини відповідальних радянських і партійних праців­ників, а також родини військових командирів, з усіма їхніми пожитками — столами, стільцями, шахвами, кур­ми, кроликами. Навантажені на великі авто, родини військових командирів часом мчали в супроводі самого господаря, що при повному озброєнні теж возсідав на по­житках, супроводив родину на схід, невідомо від кого охо­роняючи її в дорозі. Потік машин і підвід з евакуйовани­ми пересновувався величезними чередами худоби: корів, овець, свиней і коней... Вимучена, хора, з побитими копи­тами й ратицями худоба ледве повзла; її обганяли маши­ни, спихаючи геть у канави, на пішоходи, притискаючи до парканів. Потім у цьому потоці біженців і худоби почали гасати машини військових частин. Вони теж котилися на схід, а так як вони військові, а не цивільні, то правом військового часу вони летіли з ревом чимдуж, розштовху­ючи цивільних, розполохуючи череди худоби. Над тим усім захеканим потоком кружляла паніка.
А місто тим часом жило досить «нормально», без жодної паніки, навпаки — у веселому чеканні, у веселій лихоманці. Правда, державний апарат спаралізувався остаточно, але військомат з усіма його мобілізаційними пунктами працював досить справно. Та ще справно пра­цювали кіоски броварні біля мобілізаційних пунктів і взагалі по місту, де продавалося пиво в необмеженій кількості. Завдяки шаленій гонитві лавини втікачів, а також завдяки пивові настрій у мешканців міста був піднесений, всі були як наелектризовані. Стан небува­лий, незвичний, — стан істот, що відчувають на собі хід колосальних перемін.
Лавина військових розбитих частин та зевакуйованих цивільних, разом з потоками худоби, котилася че­рез місто на схід, а тим часом у місті спокійно йшла мобілізація, — забирали рештки чоловічого населення на фронт, щоб «спинити напасника». Це була остання й загальна мобілізація, загальний набір до спеціального війська, що офіційно мало вже горду назву «народноє ополченіє». Це «народноє ополченіє», мовляв, як за часів Мініна й Пожарського, мало доконати історичну рятівничу функцію — заступити грудима «Вітчизну» і врятувати її. Забирано до цього «ополченія» рештки «людського матеріалу» — всіх калік, всіх білобілетників, всіх тих, кого з будь-яких причин не взято до армії раніше, в тім числі й «класово ненадійних», всіх позбавлених колись права носити зброю через соціальну (класову) й політичну неблагонадійність, а також всіх чоловіків, здібних ворушити ногами, віком до 55 ро­ків. Всім наказано зразу з'являтися на мобілізаційні пункти з торбами, бо після мобілізаційної процедури відбудеться «формування» й «відправка». Нікого не відпускалося додому.
Петро теж з'явився на свій мобілізаційний пункт. Він знав, що за ним старанно пошукують (принаймні ще два дні тому) агенти таємної служби, а тому загуби­тися в армії, у хаосі фронту, — це був би для нього рятунок. Це його цілком влаштовувало. Так само, як влаш­товував його швидкий темп всієї процедури. Спершу він дуже вагався, — ану ж його там схоплять та й по всьому. Хотів піти десь на далекий мобілізаційний пункт, або навіть податися до іншого району. Мудру­вав, мудрував та й махнув рукою — з'явився на мобілізаційний пункт іменно своєї військової дільниці. Що буде. Взнав, що у воєнкоматі працюють люди зовсім чужі, нові, прибулі з заходу, та що темп там та­кий скажений, що про якесь там пильнування тепер уже дурних приписів не може бути й мови.
Навколо мобілізаційного пункту товпилися величезні маси «народного ополченія». Люди стояли гуртами, сиділи на канавах, лежали попід парканами, поклавши го­лови на полотняні торби. Одні вже пройшли процедуру й чекали «формування», інші Іце тільки проходили. Багато людей було знайомих Петрові — сусіди, уличани, а також люди з тієї частини міста, де він родився й виріс; здебільша все люди старші, лише де-не-де траплявся парубок або зелений юнак. Вся маса «народного ополченія» складала­ся переважно з людей літніх, зі стариків, що вже відбули дві війни — першу «єрманську» й громадянську, а оце кли­чуть їх на третю. Бо без них, либонь, не буде діла.
Знайомі віталися з Петром радісно і в той же час зди­вовано, стурбовано, очі їхні так і гукали:
— Агов! Та ти що, здурів, чоловіче? Чого тебе сюди принесло?!
Петро вже думав, чи не вернутися йому справді. Але куди? Та ж прийшла така смуга в його житті, коли для нього вже немає виходу. Смуга така, коли він може лег­ко втратити голову ні за що, ні про що. Знайдуть, схоп­лять і вже його ніхто ніколи не бачитиме й сам він теж нічого не бачитиме, — зразу десь вчинять розправу «без суда й слідства». Військовий час — це час спрощення, час особливої анархії й особливого беззаконня... До речі, це може статися саме ось тут.
Відчував, що йому трохи бракує повітря, але тим ча­сом став у чергу й та черга потягла його, мов конвеєр, до середини.
Затягло його до середини й тут він радісно зітхнув. Атмосфера цілковитого спантеличення й цілковитої новизни. Напевно, всі сексоти давно вже повтікали геть, як повтікали й усі колишні великі й навіть дрібні началь­ники. Серед персоналу мобілізаційного пункту воєнкомату жодної, бодай приблизно знайомої фізіономії: все якісь чужі, захекані, замотеличені люди, опановані га­рячковим поспіхом. Навіть більше того — серед того персоналу жодної військової людини, або людини у військовій формі. Самі цивільні чи вдягнені в цивільну одежу. Вся процедура мобілізації «народного ополченія» відбувалася досить комічно: біля одного столу цивільний питав про військовий білет, — якщо його не було, то він навіть не перепитував, де білет дівся, а просто записував прізвище на-слово й скеровував до лікаря. Лікар питав, чи ополченець скаржиться на якусь недугу. Якщо ополченець скаржився, то лікар (до речі, без жодних лікарських реліквій і навіть без халата) сту­кав його по голих грудях пальцем або щиколоткою, слу­хав на-вухо, що в тих грудях робиться, потім оглядав ру­ки й ноги й гукав: «Здоров!» Бо ж руки й ноги вцілості, що видно навіть неозброєним оком. Після того ополче­нець проходив ще біля двох столів, де його питали про рід зброї, якою він колись орудував в армії, вік, стать, адресу родини... Після того відбирали всі документи й видавали квитанцію... Все. Чекайте відправки. Обмун­дирування й зброю — «видадуть там».
Петрові сподобалася ця спрощеність процедури, ця недбала імітація закону й порядку. Він уперше в житті бачив на власні очі цілковиту поразку проклятої спеціально совєтської гіпертрофованої бюрократії, тієї бюрократії, що печінки переїла своїми безконечними анкетами, призначеними пильнувати т. зв. «бдітєльность», своїми безглуздими та образливими запитання­ми. Все вдарив параліч. Наочний доказ, що новий вік, нова ера гряде десь, гряде невблаганно. На серці було легко, навіть радісно.
Мобілізаційну процедуру Петро перейшов швидко й легко. Його зачислили до якоїсь там «першої сотні, першого батальйону». А далі більше нічого не сказали — ані назви полку, ані іншої військової частини, ані ро­ду зброї. Чи то військова таємниця, а чи то мало би просто називатися «Перша сотня, першого батальйону Народнього Ополченія з міста Нашого». Веліли чекати на вулиці.
Петро опинився на вулиці. Вибрав затінок межи ку­щами акації й попростував туди. Там його зустріли знайомі обличчя уличан. Це були старі, спрацьовані люди: похмурий і мовчазний, як осіння ніч, довготеле­сий Ставицький, коваль з професії, але дуже подібний до столяра Гилимея з театру — такий же кістлявий і довгорукий, немов орангутанг; другий — Арсентій Чичай, бондар; третій — Семен Очерет, кожум'яка; і ще кілька осіб. Кожум'яка Очерет підморгував Петрові, показав очима поруч і прошепотів: «Сідайте, Григоро­вичу, з нами». Вони сиділи або напівлежали й випивали по чарці. Посередині на ганчірочці стояла пляшка кала­мутного самогону, лежала часничина й кілька помідорів. Усі тягли з пляшки по черзі, приціляючись до сонця та намічуючи межу порції великим пальцем. Пили пильно, понуро, не кваплячись. І всі були напідпитку вже. Але не від цієї пляшки. Вони впилися ще вчора, а може, й позавчора та так і не висихають, підливають потрохи. Почастували й Петра, і він не відмовився, випив ковток за здоров'я старших. Петро знав усіх присутніх ще з часів свого дитинства, бачив їх тоді в усій їхній красі й величі. Ось цей Ставицький ко­лись пишався й цвів на всю околицю, приїжджав було до батька в драгунській уніформі і зводив з розуму дівчат та молодиць. Він тоді служив у драгунах, був гар­ний, високий і міцний. Хоробрий був вояка. Пройшов крізь вогонь першої війни й уцілів. Потім служив у «червоних гусарах» по мобілізації й так само, як і раніше, гордо носив свою уніформу завзятого кіннотника. Потім минули роки... Зараз він худий і згорбле­ний, виснажений злиднями й тяжкою працею. Та й літа вже. Уже йому за півсотні перевалило. Тяжка праця й літа згорбили спину й унесли диспропорції в його, ко­лись прекрасне, велетенське тіло. Тепер хребет його зігнувся, а руки витягнулися від праці й були довгі, як у орангутанга, ноги ж від ревматизму підкорчилися. Очі його безупину сльозяться, — вже він, напевно, не доба­чає, але ані не подбав сам, ані не подбав для нього хто інший за окуляри. Рід його давно розкуркулено й слід щез, а він уцілів, бо коваль та й колишній червоногвардієць-гусар. Такий от він. Одначе його не забраку­вали. Та й, мабуть, тим би його образили, — військовий дух ще жеврів у ньому. Особливо коли він вип'є келих горілки. Зараз він сидів під кущем, спершись ліктем на торбу, а буйною головою на лікоть, і дивився тупо на руді ніски своїх опорків (він був у опорках замість чобіт). Другим Петровим сусідом, знаним з дитинства, був Арсеній Чичай. Колись силань на всю вулицю — коня підіймав на плечах, солдат лейб-гвардії його імпера­торської величності. У війну — тричі кавалер Георгієвського хреста й носій багатьох медалей. Вислу­жився на поручника, а потім, в революцію, був змобілізований до червоної гвардії, пізніше був у полку «червоного козацтва». Кілька разів ранений. Але після революції цього йому ніхто не зарахував, забули. Одна­че «поручника» не забули, як не могли забути й лейб-гвардії, — кололи очі скрізь і всюди. Після революції він — бондар, «кустар-одиночка», систематично обкладуваний фінінспектором, як «дрібний буржуй», а пізніше й зовсім стероризований тим фінінспектором з метою загнати його до артілі. Але Чичай не здавався, до артілі не йшов, боронив свою свободу — волів тягти злидні, з горя пиячив немилосердно, що заробляв, те й пропивав. А колись рід його увесь був статечний, всіма шанований і поважаний. Зараз Чичай сивий, як голуб, з сухим об­личчям, на якому вражав орлиний горбатий ніс, — як той козарлюга з гоголівської «Страшної помсти». Теж похмурий і мовчазний, і сумний — придавлений якимсь болем надмірним.
Семен Очерет — завжди був кожум'якою. І завжди любив читати Біблію, хоч був малописьменний. Читав її, шукав Бога. Побував і в штундах, шукаючи Бога. А по­тім покинув і Біблію, і навіть Бога й узявся до горілки. З одчаю. Це, кажуть, після того, як рід його увесь, ближній і дальній, з усіма корінцями помандрував до Сибіру, а надто після того, як він побачив, як той рід викорінювано до тла, викидаючи й немовлят на сніг, і ніякі молитви не допомогли. І старий кожум'яка — Очерет повстав... Зараз у нього кудлата борода й налиті кров'ю й горілкою очі, як у «солов'я-розбійника», такі зухвалі й по-розбишацькому «зальотні». Ще кажуть, що він знову любить трактувати Біблію, але вже зовсім на інший лад, невигідний «ані для Біблії, ані для Бога, вба­чаючи в них підпору власти, бо ж «кожна власть дана від Бога» — так стоїть у Біблії. А звідси одчайдушне ставання на прю з Богом:
«Якщо Ти дав, то чого ж Ти не хочеш прибрати?!»
Це ніби стало улюбленим коником Очеретовим і він на ньому й зараз їде. Ось він розмовляє з своїм сусідом справа, теж бородачем, підпитим і меланхолійним, щось удовбує йому в голову хитромудрим, кучерявим «учоним» стилем, якого й сам не розуміє, занадто вже все закручене. Одначе найголовнішого він не вміє в той «учоний» стиль закрутити та так і бахкає, навпростець: — «Еге ж! Якщо Він дав, то чого ж Він не хоче прибра­ти?!» Після цього Очерет зітхає й додає:
«Хіба, може, оце вже прибирає...»
Бач, здається під тиском нової ситуації в Очерета пішло на примирення з Богом.
Інших, що сиділи й лежали колом, Петро теж знав добре. Все це були колишні вояки різних періодів російської імперії. Тепер це все напівінваліди, «народноє ополченіє», покликане зробити дублікат часів Мініна й Пожарського, не зважаючи на невідповідність ані ситуації, ані психології мас, ані території.
Навколо мобілізаційного пункту (що, до речі, містив­ся в колишній полковій школі, а за царя тут було «комісаровскоє учіліще», біля Зеленого озера) товпили­ся великими масами не тільки «ополченці», а й їхні жінки, матері, діти, онуки, родичі. Заплакані й стомлені жінки тримали немовлят на грудях і стовбичили, або сиділи попід парканами, на траві біля озера, у шкільно­му садочку. Одначе ніхто не брав усерйоз можливостей відправки всього цього війська на фронт! Де! От вида­дуть лопати та й звелять копати протитанкові рови тут-таки, або протиповітряні сховища-щілини, хоч ними й так перекопане все місто і, навіть, кажуть, всі степи й ліси, шляхи й дороги. «Всю Україну переколупано!» Ця фраза стала вже як формула доби, як рефрен всіх роз­мов, вияв загальної іронії.
XII
— По чотири ставай!
«От тобі й не відправлять на фронт!» Серед жіноц­тва прокотився шелест. Жінки, бабусі й діти почали збігатися до місця дії, де їхні чоловіки, батьки й діди ставали «по чотири».
В першій четвірці стали — колишній драгун Ставицький з величезною торбою за плечима, Арсентій Чичай, якийсь добре підпитий чолов'яга, замурзаний, як вугле­коп, здається кочегар з ливарні, і Петро. Це була перша четвірка Першої сотні Першого батальйону «народного ополчення». За нею стали інші четвірки. Так склалася перша сотня... Потім батальйон... Потім став другий ба­тальйон... Потім третій... Кінець сірої колони губився грець його зна й де.
Колона стояла й чекала понуро посередині вулиці. А жінки тислися обабіч на пішоходах, беззвучно плакали або без сліз заламували руки. Діти стояли, пороззяв­лявши роти, дивуючись, чого це їхні батьки та діди зду­мали бавитися в «салдатики», чого це їх нагло забрали до війська і отак без зброї та без військової одежі виши­кували посеред вулиці. На ґанок вийшов якийсь началь­ник у цивільному, з ним кілька новозмобілізованих «ополченців», що їх він призначив на командирів ба­тальйонів і сотень. Начальник щось поговорив з ними й вони мляво розійшлися по місцях. Потім начальник махнув рукою й біля першого батальйону розітнулася голосиста команда:
— Батальйон!.. Кро-ком... Руш!!
Тяжко, але твердо вдарили опорки, чоботи, черевики й взагалі взуття всіх систем, і так босі п'яти, й затюпали по глибокім піску вулиці... Це була та сама Соборна вулиця, по якій ще так недавно й так парадно, й так грізно марширувала інша колона, сіро-сталева, оправлена в блискавки тригранних багнетів. Зараз її місили шереги «народного ополченія». Вони рушили гойдливим, але вірним кроком, як ті, що колись добре машерували та трохи забули. Перші відділи йшли, а решта, вичікуючи інтервал, тупала на місці, збиваючи пилюку, потім теж рушала відділ за відділом... Скоро урухомилася вся колона, і пил піднявся хмарою й поплив над нею, затуманюючи небо.
І так само попливли сльози в жінок, затуманюючи світ. Жінки бігли, спотикаючись, слідом. І так само бігли діти...
Раптом якась жінка скрикнула слізно й заголосила:
«Ой, на кого ж ти нас покидає-е-ш...» — Піднявся плач по всій юрбі. І тоді в першій четвірці, у голові ко­лони, колишній драгун, коваль Ставицький, гойдаючись під тягарем своїх літ, враз замотав своєю хмільною го­ловою й несподівано затяг одчайдушним голосом на всю силу своїх легенів:
Ви не вєйтєся, русиє кудрі,
Над моєю больной ґоловой...
Діти шугнули наперед і засміялися весело, й побігли в голові колони, намагаючись потрапляти в крок пер­шої шереги, а головне в крок тому співучому дядькові з великою торбою. Вони, діти, сміялися й показували пальцями на того, хто це так чудно заспівав. А Ставицький, заточуючись, машерував по пилюзі, обома ру­ками тримав за плечима торбу і, нічого не бачучи, співав високим фальцетом. Він був червоний від нату­ги, але не здавався, бо був певен, що за ним співає вся колона, як же ж він може облишити! Але, крім нього, ніхто не співав. Усі йшли мовчки, понуро, дивлячись під ноги або в спину переднього. Скоро голос у Ставицького зірвався і він облишив пісню, на закінчення вигукнув хрипко:
— Дор-рогу!.. Народна армія йде!.. Тр-руси ви і п-падлєци!!
Сіра колона обірваних і здебільша босоногих «опол­ченців», супроводжувана жінками й дітьми, марширувала упоперек через усе місто. Вона перетинала шлях лавині біженців і армійських частин, змусивши ту лавину на якийсь час зупинитися. Кадровики, що сиділи на маши­нах, навантажених шафами, перинами, столами, стіль­цями й іншим «народнім добром», котре треба було конче й насамперед рятувати від німців, дивлячись на колону, презирливо копилили губи й сміялися з неї:
— Ці дадуть жару!
Колона машерувала до станції ладуватися на фронт, звільнивши шлях лявині втікачів і дезертирів.
XIII
Петро не любив армії. Колись служив у ній і знена­видів на все життя за її властивості принижувати люди­ну, уніфікувати її, обертати її в автомата без права мис­лити, критикувати, розпоряджатись собою. Але тут він почувався досить добре. Бо це не була армія, це було щось середнє між регулярним військом, приватним екс­курсійним товариством і арештантською колоною.
Очікуване нагле відрядження на фронт не відбулося, їх не відправлено на захід ані поїздом, ані погнато пішки. їх — величезну колону разом з жінками й дітьми — виведе­но просто на край міста, навіть не до залізничної станції, а просто на край міста, майже в степ, і тут зупинено. Це був величезний вигін над Н-ським трактом. Посеред вигону стояла школа, обставлена високими тополями, за школою стояли рядочком кузні, за ними глинища, зарої, ями, де ви­бирано пісок міщанами для хатніх потреб. Упоздовж вигін перекопано глибоко й широко меліоративною канавою, сухою тепер, поросло ключками й лопухом.
Колона розташувалася в темних клясах і коридорах школи, поза школою, під тополями, в зароях і ровах, геть по всій околиці. «Аванпости» її, тобто групи, яким так кортіло геть розбігтися, або принаймні побігти по­далі від міста, висунулися далеко в степ і розташували­ся на сухій, грудкуватій чорноземлі або на стерні. А ті частки, яким навпаки страшно було відриватися від рідного міста, розташувалися подалі від околиці, по-ближче до центру, в головній вулиці та перевалочках, теж у канавах та попід парканами.
Разом з «ополченцями» розташувалися й їхні жінки та діти, та родичі. Ніхто тих жінок і дітей не гонив, нікому до них не було ніякого діла. Відчувалося, що взагалі ніякого справжнього начальства немає й колона здана на саму себе. Можна би було всім розбігтися й розійтися в усі боки й ніхто нікого не затримував би. Але люди не розходились. І навіть жінки не тягли чоловіків додому. Бо де сховаєшся й як урятуєшся, і куди дінешся?! «То тільки,комісари й генерали можуть тікати з фронту без­карно, навіть барахло своє рятувати, а ти, рядова махор­ко, та ще й отака беззбройна, будеш негайно суджена й розстріляна». Ця сентенція, висловлена невідомо ким, облетіла всі гурти й гуртки, всю «народну армію». Але й без цієї сентенції люди не тікали б.
Петро тинявся в імлі по вигоні, межи тополями, попід тинами й парками. Сідав до гурту, закурював і частував інших. Знову вставав і йшов далі. Йому було смертельно нудно, сон його не брав, —його давила та безодня людського горя, яку він відчував у кожному слові, у кожнім зітханні, у кожному квилінні дитини, у кожнім схлипові немовляти, у кожній ядерній, припер­ченій лайкою або рипом зубів фразі дорослих, згорьованих і спрацьованих людей, а тепер от поставлених перед чимсь жаским, непоправним, неминучим... Во­ни коротали останню ніч на голій землі зі своїми рідними, щоб більше, може, не побачитися ніколи, розметаним фугасними бомбами, вогненними ураганами... І це мало статися, незалежно від того, куди їх поженуть — на захід чи на схід.
Під школою в бур'яні люди курили й гомоніли півголосом. Хтось, якийсь приблудний дезертир, а може, ра­нений, що гостює в когось тут на околиці, розповідав нервовим голосом про те, як «б'ють міномети, січуть і косять» як «сиплються грядом бомби» і кожна «в сто пу-дов», як клекотять автомати і «кожен німець має його і строче, уперши в пузо приклад»... Як розриває людей на шматки й перевертає будинки догори ногами... Як ідуть лавами страхітні, непробійні танки. Як здаються тисяча­ми вояки в полон... Де! Не тисячами! Сотнями тисяч!!. Люди слухали й мовчали, і не йняли віри, бо думали, що то якийсь «типок» «ума вивідує».
А в другому місці шугнула в темряві репліка:
— Продали народ мерзавці! І техніку продали! Все продали! Аби лиш самим врятуватися... Двадцять п'ять років ти, чоловіче, ішачив, позику платив, ударничав — непобідиму армію озброював, першу в світі фльоту по копійці збирав, а все для того, шоб в одну годину здати її собаці під хвіст!
А йому у відповідь:
— Та не жалько й тії фльоти й тії техніки-механіки, як жалько, що всі герої повтікали, а нас покинули...
А ще інший:
— Та нехай тікають, бодай і не вертали ніколи, щоб і слід пирієм поріс.
Ще інший, зітхнувши:
— Гірше не буде!
— Е-е-е... Що то буде, якби знаття!
— Та воно так... Та тільки ж не було від своїх добра, то ж як його ждати від чужих?
— Ото ж бо й є... Ех-хе-хе-хе...
Сміх. Чийсь молодечий, зухвалий. А потім їдкі, як гірчиця, слова:
— Еге ж, папаша! Виходить, що нам, яку тій приказці — хоч круть, хоч верть... Все не для нас. (Плюнув). Доки за розум не візьмемось...
Останні слова проціджені крізь зуби, а голос той са­мий, що просторікував про фронтові страхіття. Після цих слів розмова нагло урвалася, запанувала тиша. Так і здавалося, що кожен озирнувся навколо й утяг голову в плечі, за довголітньою звичкою втягати її навіть при меншій «єресі», а тут такі слова.
Петро напружив очі, хотів бачити того, хто це сказав, як він виглядає, той одчаюга. Але в темряві нічого не можна було вглядіти. Голос більше не зринав, мабуть, той, що говорив, передбачливо «змився», пішов до дру­гого гурту.
Мало хто з людей спав. Лежали люди, нудились, жу­рились, мерзли й від того цокотіли зубами, нагрітись не можна було. Не велено класти багаття і навіть не веле­но курити на просторому. Хто не велів, невідомо, але хтось не велів. Так само як «хтось» невидимий утриму­вав усю колону вкупі й вона не розбігалася.
Міста не було видно, лише відчувалася його близькість, як відчувається тепла піч в темряві; його бу­ло чути з крику півнів, з нявчання котів і повискування собак, але не видно було ані хат, ані жодного вогника. В цілому місті заборонено світити світло при «незадраєних» вікнах і навіть топити печі вночі. Хоч фронт ніби й далеко, але... Але тепера, мовляв, усюди фронт. І всюди шпиги...
Над ранок вигін виглядав, як велетенське побоєвище з казки про богатирів, — побиті вороги лежали ку­пами, один на одному, а богатирі обернулися в тополі. Перемучені люди не витримали й над ранок поснули, як де хто сидів, звалившись набік, і тепер лежали мо­рем трупів. Лише де-не-де, хто лишився живий і, пока­хикуючи з перестуди, крутив цигарку. В числі таких був і Петро, сон не міг зломити його. Він сидів під топо­лею, курив цигарку з махорки, завернутої в газету, й ди­вився на людське звалище, як воно сходило туманом і як з-за обрію до нього йшов ранок. Темрява на обрії ніби репнула і в щілині показалося небо. Воно спершу було булане, а потім взялося прикро червоним кольо­ром, як розіллята кров. Щілина між землею й темря­вою все більшала, нарешті з неї повіяв холодний віте­рець — це ранок.
Легенький туман закурів, неначе пара від людських тіл, від людського дихання. Десь голосно й тонюсінько заплакала грудна дитина й від того плачу весь простір заворушився, ніби, це хтось протрубив зорю.
Все складалося на те, що колону поженуть не на захід, а на схід. Логіка була за те: щоб це «народне опол­чення» воювало, треба було спершу його обмундирува­ти, взути, озброїти, вишколити, нарешті постачити ма­хоркою й сухарями, а тоді вже «марш-марш!» Так твер­дила елементарна логіка.
Така перспектива Петрові не подобалася. І всім во­на не подобалася, бо всім хотілося на фронт, на захід, і то якнайшвидше, бо рятунок здавалося був лише там. Єдина надія на те, що в цій безглуздій країні взагалі немає жодної логіки. Отже, часом і безглуздя буває до серця.
І сталося всупереч людській логіці.
XIV
Перон і весь простір навколо станції, за станцією й по той бік залізничних колій захряс народом. Біля перо­ну стояв довжелезний ешелон товарових, так званих «телячих» вагонів і в ті вагони щойно повантажено напівголу й напівбосу колону «народнього ополчення». Поки її вантажено, прибула ще одна колона, з іншого мобілізаційного пункту, так само супроводжувана ма­сою жінок і дітей... Цю колону теж стали запихати в той самий ешелон. Вагони були пристосовані до перевозу війська, — в них були настелені лави внизу, а потім ши­рокі «нари» посередині і нарешті широкі полиці вгорі. Так що в кожен вагон влазило багато душ. За царя сю­ди влазило «сорок человєк ілі восєм лошадєй», а тепер напаковувалося чоловік по вісімдесят, натоптувано «до отказу», тобто так, що й повернутися не можна було. Всією процедурою такого несамовитого натоптування на пероні ніхто не керував, самі люди вантажились і на­топтувались, а той, що керував, сидів десь у станції й усе його керівництво вичерпувалось наказом «Ванта­житись!», і ніхто його не бачив, лише бачили ті кілька чоловіків, яких було ще вчора призначено на коман­дирів — вони ходили в станцію, виходили звідти, чуха­ли потилиці й дивилися, як люди виконують і переви­конують наказ. І ніхто не бунтувався ані сперечався, — кректали люди, тислися, один одного підсаджували та підтягували за руки... Люди тислися у вагони, як прире­чені, що їм уже не було ані вибору, ані рації опиратися, що єдину потіху бачили вже лише в тому, щоб «усі ра­зом», щоб «усім однакова доля». Вони один одного підбадьорювали й навіть жартували.
Жінок і дітей з приходом другої колони збільшилося й тепер їх стояло справжнє море. Те море чекало пону­ро й напружено, подекуди гомоніло або схлипувало, затопило все навколо. Матері тримали малих дітей на ру­ках, а старшенькі дерлися на палісадник, на дерева, на дах станції.
Петро стояв у середньому вагоні в дверях, притис­нений до дебелої лати, якою було загороджено вихід, і дивився на грона очей, на сіре море провожатих. І пригадував щось аналогічне, вже колись бачене, а са­ме — проводи новобранців на фронт під час Першої світової війни на ось цій самій станції. Але тоді було не так: на рейках стояв ешелон, навантажений вже об­мундированими скороспеченими солдатами, а його проводжали родичі; тільки ті всі родичі тоді були по той бік станційної огорожі й могли лише махати рука­ми, прощаючись. Біля лати отак у вагоні стояв тоді його батько, а він — Петро — був серед родичів. Уся площа перед станцією і всі навколишні вулиці були тоді заставлені підводами, запряженими баскими кіньми, на яких родичі приїхали проводжати своїх синів, батьків, чоловіків, коханих. Ті сини, чоловіки, батьки й кохані, всі геть розпалені горілкою, ревли у вагонах душуроздираючих пісень: — «Зібралися всі бурлаки» та «Послєдній нонішній деньочок», гронами нависали в дверях і махали руками з вагонів, а по цей бік, постававши на возах, на стовпцях, на огорожі й так просто спинаючись на пальці, плакали матері й діти, жінки й сестри, махали хустками, хрестили, хрес­тили... Це було колись.
Sez Ukrain ädäbiyättän 1 tekst ukıdıgız.
Çirattagı - Буйний вітер - 31
  • Büleklär
  • Буйний вітер - 01
    Süzlärneñ gomumi sanı 4638
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2244
    25.8 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    35.0 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 02
    Süzlärneñ gomumi sanı 4622
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2307
    27.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.7 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    42.9 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 03
    Süzlärneñ gomumi sanı 4718
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2241
    28.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 04
    Süzlärneñ gomumi sanı 4688
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2193
    26.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    42.9 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 05
    Süzlärneñ gomumi sanı 4631
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1880
    30.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    46.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 06
    Süzlärneñ gomumi sanı 4273
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2135
    23.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    32.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 07
    Süzlärneñ gomumi sanı 4663
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2223
    25.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    34.3 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.3 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 08
    Süzlärneñ gomumi sanı 4762
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1935
    31.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.0 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    48.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 09
    Süzlärneñ gomumi sanı 4656
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2163
    25.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    37.0 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    42.6 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 10
    Süzlärneñ gomumi sanı 4637
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2312
    24.5 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    34.1 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.5 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 11
    Süzlärneñ gomumi sanı 4619
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2331
    25.2 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    35.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.9 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 12
    Süzlärneñ gomumi sanı 4568
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2275
    25.8 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    35.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.9 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 13
    Süzlärneñ gomumi sanı 4751
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2233
    26.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.2 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    44.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 14
    Süzlärneñ gomumi sanı 4667
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2177
    29.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 15
    Süzlärneñ gomumi sanı 4603
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2166
    27.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.9 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 16
    Süzlärneñ gomumi sanı 4464
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2190
    25.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    35.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 17
    Süzlärneñ gomumi sanı 4716
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2267
    27.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    44.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 18
    Süzlärneñ gomumi sanı 4643
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2247
    26.5 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    37.7 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.2 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 19
    Süzlärneñ gomumi sanı 4776
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2227
    25.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    35.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.9 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 20
    Süzlärneñ gomumi sanı 4827
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2145
    26.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    44.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 21
    Süzlärneñ gomumi sanı 4624
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2414
    22.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    32.2 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    37.5 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 22
    Süzlärneñ gomumi sanı 4646
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2339
    24.8 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    34.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 23
    Süzlärneñ gomumi sanı 4631
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2296
    26.5 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    37.2 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    42.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 24
    Süzlärneñ gomumi sanı 4627
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2229
    25.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    37.3 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    42.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 25
    Süzlärneñ gomumi sanı 4449
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2002
    29.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.1 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    46.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 26
    Süzlärneñ gomumi sanı 4737
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2070
    29.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    47.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 27
    Süzlärneñ gomumi sanı 4428
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2256
    23.2 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    31.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.3 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 28
    Süzlärneñ gomumi sanı 4696
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2266
    25.5 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.0 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.6 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 29
    Süzlärneñ gomumi sanı 4585
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2309
    25.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    35.0 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.2 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 30
    Süzlärneñ gomumi sanı 4525
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2284
    25.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.3 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    42.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Буйний вітер - 31
    Süzlärneñ gomumi sanı 800
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 487
    36.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    50.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.