Latin

Борислав сміється - 13

Süzlärneñ gomumi sanı 4789
Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2164
24.1 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
33.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
39.5 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
ads place
Минуло кілька неділь. Цілковита, несподівана тиша настала в Бориславі. Жиди, котрих недавні грізні рухи робітників чимало-таки були налякали, тепер зовсім збилися з пантелику, не знали, на яку ступити і що о тім думати. Правда, були між ними такі, котрі сміялися з цілого наглого руху і наглого втишення, твердили, що вже по всьому, що гої так, як пустий вітер: пошумлять, пошумлять, а дощу не наженуть, і що тепер, коли вони знов зробилися м'які та податливі, пора знов надавити на них твердою рукою, пора вигнати у них охоту до всякої буйності. «Гой лиш печениіі добрий! — говорили вони. — Ти йому дай полегкість, а він собі подумає, що се йому так і належиться, і буде собі чимраз більше розбирати, як той кіт на решеті». Тільки в ненастаннім притиску, в ненастанній погрозі привчиться він до послуху, до покірності, до пильності та точності, станеться він, як любив говорити Леон Гаммершляг, «чоловіком, спосібним до вищої культури». І всі бориславські предприємці згодилися на те, що тепер, коли розбурхана хвиля робітницького руху раптом притихла, треба з подвійною силою надавити на непокірних, — хоть не всі предприємці годилися на той погляд, що хвиля тота після наглої бурі зовсім і оконечно утихла, уляглась, успокоїлась. Ні, деякі, а особливо Іцик Баух, уперто обставали при тім, що се заманлива, поверхня тиша, тиша перед страшною бурею, що іменно тої тиші і тої уданої покірності треба їм найдужче лякатися, бо се знак, що бунт робітницький, будь він який-будь, уложений і сильно зорганізований, і робітники, без сумніву, оружаться до нього, а тільки таємність і безшумність їх починань свідчать о тім, що вони щось поганого мають на думці і що роблять се систематично, порядно і ненастанно. І всюди, де тільки зійшлися предприємці: чи то на вулиці случайно, чи то де в світлиці на яку нараду, всюди Іцик Баух не переставав остерігати товаришів о небезпеченстві, не переставав намовляти їх до того, щоб удалися до староства в Дрогобичі і просили о зарядження острого слідства або хоч о прислання сильного постерунку жандармерії на побут до Борислава. І хоть в основі ніхто нічого не мав против того, хоть усякий, певно, й рад би був мати в кождій хвилі на свої услуги жандармерію для охорони перед своїми власними робітниками і для затвердження всіх роблених їм кривд урядовою печаттю, — але на подання соборної просьби якось не могли зібратися. Чи то пора така була гаряча та обезсилююча, чи то звичайна у наших людей — будь вони жиди чи християни — недостача ініціативи в ділах громадських, в ділах, виходячих поза обсяг вдиничних, приватних інтересів, чи, може, переконання, голосно висказане Леоном, що прецінь уряд сам повинен дбати о безпеченство предприємців в Бориславі, бо на те він і є поставлений, — досить, що бориславські жиди сим разом якось не здобулися на те, щоб удатися до власті, а навіть щоб донести їй о тім, що знали про недавній робітницький рух. А ще ж, безперечно, й нагле втишення того руху відняло у них пряму причину до такого кроку. О чім доносити до власті? Що має тота власть слідити? Що перед кількома неділями показувалися непокоячі об'яви якогось робітницького руху, котрі швидко щезли? Чому ж не донесено о них впору? Так ціле те діло й зам'ялося, поки несподіваний і досить таємничий случай не розбудив жидів з їх оспалості, мов наглий грохіт грому з невеличкої темнявої хмарочки. Не треба, бачиться, й казати, що цілий той наглий поворот від шуму до тиші і покірності був ділом наших побратимів, піднятим іменно в тій цілі, щоб змилити і ослабити чуйність та підозріння жидів. Бесіда Іцка Бауха, котру почув був Сень Басараб, переконала побратимів, що жиди можуть їм багато зашкодити, ба й розбити при помочі начальства все діло, коли воно буде вестися так, як досі, явно та шумно. От вони й почали уговорювати всіх — притихнути до пори, податися, придавити в собі бурливі чуття гніву і радості, поки не прийде пора. Великого труду стоїло се побратимів, поки їм удалося штучно притишити бурю і держати її немовби на припоні, щоб вона де-небудь за першим товчком не вибухла перед часом. Великого труду стоїло се і держало їх в ненастанній боязні, що ось-ось може вибухнути щонебудь таке, що жидам не пошкодить, а робітників зрадить і розіб'є. Тільки один був спосіб гамувати людей, а іменно той, що побратими обіцювали їм, що таким способом скорше прийде «пора». Але як небезпечні і двосічні були тоті обіцянки, се дуже добре знали побратими. Адже ж такими обіцянками вони прямо готовили невдачу свойому діяу. Бо відки ж вони візьмуть средства зачати змову справді так швидко, як би сього бажалося терплячому народові? Грошей досі вплило звиш вісімсот ринських до головної каси, — вкладки поки що плили ще правильно, але жиди почали наново і ще тугіше давити, ніж попереду, і треба було надіятися, що вкладок швидко омаліє і що в часткових касах буде мусила лишатися більша часть грошей на запомоги для потребуючих, хорих і безробітних. А в такий спосіб кільки-то ще місяців потягне, поки набереться потрібна сума! А коли так, то й замірена війна не зможе початися швидко, і робітники почнуть сумніватися о своїй силі, і запал їх остине, і все пропаде. Або коли ні, то роздражнений народ вибухне завчасно, вибухне без ладу і без певної цілі, протратить силу дарма, а замірене діло все-таки пропаде.
А вже сли кого мучили і гризли такі думки, то, певно, найбільше Бенедя. Адже ж діло се — то було його кровне діло, вистрадане тисячними муками і трудами, оповите в блискуче проміння надії. Адже ж в тім ділі — він чув се виразно — лежало тепер все його серце, всі його сили, все його життя. Він не знав, не бачив нічого поза ним, і случай невдачі сього діла йому показувався рівнозначучим з його власною смертю. Не диво затим, що коли тепер, при виповненні його замислів, чимраз нові трудності почали насуватися, Бенедьо днями і ночами об однім тільки й думав: як їх побороти або обминути, позеленів і похудів до решти і не раз довго-довго ночами, мов сновида, ходив по Бориславі, сумний, понурий, мовчазливий, і тільки час від часу важко зітхав, позираючи в темне, непривітне небо. А трудності бовдурилися чимраз вище, і Бенедьо чув, що йому починає неставати сили, що голова його — мов довбнею прибита, мозок — мов омертвілий, не здужав вже з давньою сплою працювати, не може напасти на ніякий щасливий слід.
Отак дождався Бенедьо знов того вечора, коли в Матієвій хатині зійшлися побратими на нараду. Що діяти? Народ нетерпиться. Чому не дають знаку, чому не зачинають, чому нічого не роблять? Люди починають опускати руки. Вкладки починають впливати слабше, жиди знов вменшили плату ще й проти давнього. Голод по селах трохи перестав, але жнива такі вбогі, яких ще не тямили люди від тісних років: рідко кому вистачить свого на прожиток до великого посту, більша половина ледве дотягне й до покрови. Народ швидко ще дужче почне пертися до Борислава, ніж досі. Коли б що зачинати, то тепер найліпше, бо тепер ще найлегше стримати людей по селах, щоб не йшли до Борислава, ба навіть можна би більшу половину з Борислава виправити на села на яких два-три тижні, щоби тут тим легше було держатися без роботи. А тут грошей нема на тілько — в тім біда! Коли побратими договорилися до того «сука», то всі стали і понурили голови, не знаючи, що на то порадити. Мертвецька тиша залягла хатину, тільки нерівний, тривожний віддих тих дванадцяти людей роздавався між низькими, покривленими стінами хатини. Довго тривала мовчанка.
— Га, дійся воля божа, — скрикнув нараз Сень Басараб, — не журіться, я тому зараджу!
Той голос, тота нагла рішучість серед загальної тиші і безсильності вразили всіх побратимів, мов наглий вистріл з рушниці. Всі зірвалися і обернулися до Сеня, що сидів, як звичайно, на стільчику коло порога з люлькою в зубах.
— Ти зарадиш? — запитали всі в один голос.
— Я зараджу.
— Але як?
— То моє діло. Не допитуйте нічого, тілько розходіться. А завтра о тім часі будьте тутка, будете видіти!
І більше не сказав нічого, і ніхто його не допитував більше, хоть у всіх, а особливо у Бенедя, на серці залягла якась тривога, якась холодна біль. Але ніхто не сказав нічого, і побратими розійшлися.
Сень Басараб, коли вийшли на вулицю, взяв за руку Прийдеволю і шепнув до нього:
— Підеш зо мною?
— Піду, — сказав парубок, хоть рука його, не знати чого, тремтіла.
— Будеш робити, що я скажу?
— Буду, — сказав знов парубок, але непевним, мов недобровільним голосом.
— Ні, ти не лякайся, — вважав конечним успокоїти його Сень, — страшного нічо нема в тім, що я задумав. Тілько сміло і живо, а все буде добре!
— Не пендич, а кажи, що робити, — перебив йому Прийдеволя. — Адже знаєш, що мені все одно!
Ніч була вже досить пізня. Майже у всіх хатах, окрім шинків, світло не світилося, і вулиця бориславська була зовсім темна. Наші оба побратими йшли мовчки горі улицею. Сень пильно глядів по вікнах. Дійшли вже на середину Борислава, де доми були трохи оглядніші, помальовані то жовтою, то синьою, то зеленою краскою, з заслонами на широких вікнах і з мосяжними клямками при дубових дверях, з ганочками або й без ганочків, а перед кількома були навіть малесенькі за штахетами огородці з нужденними цвітами. Тут жили бориславські «головачі» та «тузи» — головні предприємці. Насередині, найкращий з усіх, стояв домої; Германа Гольдкремера, критий бляхою і нині зовсім пустий, бо Герман рідко коли ночував у Бориславі. Побіч нього, трохи віддалік від решти, стояв другий, не такий гарний і далеко не такий огрядний домок — Іцка Бауха. В однім його вікні було ще світло, — очевидно, що Іцик мусив ще не спати, бо вікно було іменно з його кабінету.
Сень Басараб знав сей домок. Він довгий час робив в Іцкових ямах і не раз тут приходив за виплатою. Він знав, що, крім одної старої жидівкислужниці і Іцка самого, не було нікого в тім домі і що жидівка, певно, вже спить в кухні. Сього тільки йому й треба було. Він шарпнув за собою Прийдеволю, і коло найближчої ями оба обмастили собі лиця чорною кип'ячкою так, що їх лиць зовсім не можна було пізнати.
— Ходи за мною і не кажи ані слова, а роби, що я скажу, — шепнув Сень, і вони пішли. Осторожно підповзли вони до одних, далі до других дверей дому. але двері були позамикані. Се зовсім не знеохотило Сеня, і він почав осмотрювати вікна. Тихе псикнення дало знати Прийдеволі, що він найшов, чого шукав. Справді, одна кватирка в кухоннім вікні була незащеплена і легко далася створити. Сень встромив через неї руку, повідсував засувки і отворив вікно. Влізли до кухні. Кругом тихо було, як в гробі, тільки сонне сапання служниці чути було з-за печі. Побратими на пальцях пішли до дверей. Кухонні двері були незаперті, і вони вийшли до сіней. Сень намацав двері до Іцкового кабінету і хотів поглянути в дірку від ключа, але побачив, що в дірці був ключ. Потрібував тихенько покрутити клямку — і переконався, що двері були замкнені. Але Сень і тут недовго надумувався. Шепнувши кілька слів Прийдеволі, він голосно потермосив клямкою і запищав хриплим бабським голосом, подібним до голосу старої служниці:
— Herr, Herr, цffnen Sie!
— Wus is? — дався чути внутрі грубий голос Іцка, затим важкий скрип черевиків, а вкінці брязк ключа, що відчинив замкову пружину. Двері тихо відчинилися, потік світла линув з кабінету до темних сіней, і в тій хвилі два хлопи, зачорнені, як чорти, кинулися на Іцка і заткали йому рот, заким ще встиг крикнути. Впрочім, хто знає, чи сього й було треба. Несподіваний напад так налякав Іцка, що той як був з простягнутими руками і запитуючим, глупим виразом лиця, так-таки в тім положенні і задеревів, а тільки кліпання вибалушених сірих очей давало знати, що се не бездушна брила м'яса і товщу, але якась живина.
— Wie geht's, Herr, wie geht's? — пищав Сень усе ще бабським голосом. — Не бійся, небоже, ми тобі не хочемо нічого злого зробити, ні! Ми ще не правдиві чорти, що мають прийти по твою душу, ми тілько прийшли визичити від тебе троха грошей!
Іцик не пручався, не кричав, не стогнав, а все ще стояв так, як в першій хвилі, одубілий, непритомний, а затканим шматою ротом, важко дишучи ніздрями. Товариші взяли його за плечі, завели до крісла і посадили.
— Держи ж його добре і не дай кричати! — пропищав Сень до Прийдеволі. — А скоро би що-небудь — задуси! А я тим часом пообзираю его хатину!
Але Сенева погроза була даремна. Іцик не рушався і, мов безвладний труп, дав Прийдеволі зв'язати собі хусткою руки на плечах. А Сень між тим, все збоку зиркаючи на Іцка, почав озиратися по хаті. Очевидно, Іцик робив обрахунки, бо на бюрку перед ним лежала велика книжка, а побіч бюрка стояла створена невеличка залізна каса. Сень поквапно сягнув до неї і почав винімати порядно поскладані пачки банкнотів. В тій хвилі з грудей Іцка перший раз видобувся якийсь глухий, глибокий звук, мов посліднв стогнання підрізаного вола.
— Мовчи, бо смерть твоя! — пискнув Сень і порався далі коло каси. Він робив се зовсім спокійно і шептом числив купки банкнотів, поперев'язуваних вузькими папірцями, котрі винімав з каси і клав собі за пазуху. Банкноти були по ринському, а з грубості купки Сень догадувався, що в одній купці мусило бути сто' штук. Він нарахував уже тридцять таких купок.
— Досить, пора нам іти! — шепнув він до Прийдеволі. Оба зирнули на Іцка. Він усе ще дихав ніздрями, але його грубе, одуте лице страшно почервоніло і вибалушені очі стояли на мірі з якимось глупим, запитуючим виразом.
— Мовчи, бо смерть твоя! — шепнув йому до уха Сень, між тим коли Прийдеволя розв'язав його руки. Руки були холодні і звисли, мов неживі; Прийдеволя підняв їх і опер о бюрко. За тим Сень шепнув до Прийдеволі:
— Я піду наперед, а коли почуєш свист на улиці, то вийми му з рота шмату і втікай!
По тім Сень осторожно вийшов. Прийдеволя думав, що Іцик почне пручатися і кричати, і готов був у крайнім разі задавити його. Він стояв над Іцком блідий, тремтячий, збурений до дна душі, — але Іцик, мов і не знав, і не розумів нічого, сидів на своїм кріслі з витріщеними очима та дихав, посвистуючи носовими дірками. Вже й повіками не кліпав.
Аж ось дапся чути легенький свист під вікном. Тремтячою судорожно рукою виняв Прийдеволя Іцкові шмату з рота, певний, що в тій хвилі розляжеться страшенний крик і розбудить цілий Борислав, певний, що в тій хвилі впадуть товпи народа до сеї тихої хати, зловлять його, і зв'яжуть, і поб'ють, і поведуть вулицями, і вкинуть бог зна в яку підземну яму, і що се послідня хвиля його вольного життя. Але ні. Іцик і оком не змигнув. Він зачав дихати свобідніше, але й чимраз повільніше, та й тільки всього. Прийдеволя стояв ще хвилю над ним, не розуміючи, що се такого діється, і коли б не виразне голосне сапання, він був би думав, що Іцик неживий. Але коли почув другий свист під вікном, то покинув Іцка і тихо вийшов зо світлиці. «Та ні, — подумав собі, — треба погасити світло!» І ще раз вернувся, запер касу, з котрої Сень набрав грошей, підняв шмату, котрою був затканий Іцків рот, погасив світло і, виходячи, позапирав двері, защепив кухонне вікно, крізь котре виліз надвір, і свиснув стиха на Сеня.
— Ну, що? — спитав Сень.
— Нічо, — відказав Прийдеволя. — Сидить, не рушаєсь.
— Може, задусився?
— Ні, дихає.
— Гм, мусив так дуже перепудитися. Ну, про мене, нехай му завтра відливають переполох! А нам пора йти спати! Тридцять пачок маємо, — се, чень, вистане! А лице зараз теплою водою і милом — ані знаку не буде. Ну, що то скаже завтра Іцко, як протверезиться! Тепер уже певно, що сам побігне по шандарів!
Але Іцкові було не до шандарів. Чорна пітьма залягла його кабінет і мертва тиша. Він усе ще сидів на кріслі, з руками, опертими на біорі, з очима вибалушеними, але давно вже не чути було його важкого сапання. Так застало його й ранішнє сонце, коли визирнуло з-понад чорних бориславських дахів і крізь вікно заглянуло йому в мертві, скляні очі. Так застала його й служниця, так застав його й цирулик, і другі знакомі, що на її крик позбігалися, і ніхто не знав, що се таке з ним зробилося. Цирулик говорив, що Іцка «шляк трафив», бо на тілі його не було ніяких найменших слідів насилля, одіж була в порядку і ніщо не свідчило о якім-небудь нападі. Служниця, правда, говорила ііро якийсь шелест, про якесь ступання вночі і чула, як пан відмикав двері, але все те говорила вона дуже непевно і неясно, не знаючи, чи се був сон, чи дійсна ява. Далі прийшов і уряд громадський, зревізовано весь дім і все доокола, але нічого підозреного не найдено. Отворено касу: в касі були гроші і цінні папери. Правда, коли зведено докупи рахунки, над котрими вчора ще сидів небіжчик, то показалося, що в касі не стає трьох тисяч ринських. Тільки ж і тут найшлися «сучки». Рахунки, очевидно, були нескінчені, послідня цифра написана була тільки до половини: може бути, іцо небіжчик сам іще куди-небудь видав ті гроші. А по-друге, коли б тут був рабунок, то рабівники, певно, забрали б були й решту готівки — ще звиш дві тисячі. Притім же годинник і пулярес з дрібними грішми — все було в кишенях небіжчика нетикане, так що годі було увірити в правдоподібність рабівннцького забійства. Тільки дві чи три плями з кип'ячки на лиці і білій сорочці небіжчика наводили всіх на якесь неясне підозріння, котрого, однако ж, ніхто не міг вияснити. Були голоси між жидами, що, може, в тім була рука ріпників, котрі дуже ненавиділи Іцка, і голоси ті, безперечно, не одного предприємця проймали таємною дрожею, але наголос усі сьому перечили, тим більше, що судова обдукція трупа й справді виказала, що Іцик умер від апоплексії, до котрої здавна мав органічний наклін. Похолонуло в серці у Бенедя і у других побратимів, коли на другий день почули о Іцковій наглій смерті. Вони й хвилі не сумнівалися о тім, що тота нагла смерть стоїть в безпосереднім зв'язку з учорашньою бесідою Сеня Басараба. А коли вечером знов зійшлися до Матієвої хати, то довгу хвилю всі сиділи мовчки і понуро, мов почуваючись до спілкної вини в якімось поганім ділі. Перший перервав мовчанку Сень Басараб.
— Ну, що ж ви так посідали та й сидите, мов води в роти набрали? — сказав він, гнівно сплюнувши. — Отченаші відмовляєте за Іцкову душу, чи що? Чи треба мені присягатися перед вами, що я нічого злого йому не зробив і що коли його шляк трафив, то з власної волі? А впрочім, хоч би й ні, то що з того? То, що я зробив, то зробив на власну руку, а ви беріть від мене вкладку і робіть своє діло. Ось вам три тисячі ринських! Що Іцка шляк трафив, се навіть ліпше для нас, бо не буде впоминатися, а другі не доглупаються, бо я навмисно решту грошей лишив і нічого, зрештою, не тикав! А впрочім, що великого, що одною п'явкою на світі менше! Де дрова рубають, там тріски летять! Адже ж не викинете ті гроші для того, що вони не дуже чистим способом нам дісталися! Не бійтеся, се не Іцкова праця, се наша праця, наша кров, і бог не покарає нас, коли нею покористуємося. А впрочім, чи ж то ми для себе їх потребуємо? Ні, а для громади! Беріть!
Ніхто не відповідав на тоту Сеневу бесіду, тільки Бенедьо, мов під тиском якоїсь важкої руки, простогнав:
— Чисте діло чистих рук потребує!
— Певно, певно, — відказав живо Андрусь Басараб, — але будь ту мудрий зробити що-небудь чистими руками, коли, крім рук, треба ще й підойми, міцної підойми! А по-мойому, коли хочеш трам підняти, то бери підойму, яка е, — чи чиста, чи нечиста, — щоби тілько міцна!
— Гній же не шовком вимітують, а гнойовими вилами! — докинув з кута Прийдеволя.
І прийшлось Бенедьові хотя-не-хотя податися. Впрочім, і виходу другого не було!
По тій важкій переправі побратимство значно оживилося. Всім немов полегшало, немов камінь хто зняв з плечей. Почали нараджуватися над тим, що тепер робити. Звісна річ, загального робітницького збору скликати ніколи — се знов би розбудило увагу жидів, — війна мусить вибухнути раптово, несподівано, мусить приголомшити, і тілько в такім разі можна надіятися побіди. Треба затим передавати загалові робітників усякі вісті без шуму, без гвалту, найліпше через окремих висланців та через касієрів часткових кас. З ними також нарадитися над спровадженням живності до Борислава на час війни і над тим, котрих робітників на той час треба і можна буде видалити з Борислава. Видалювання, звісна річ, мусило бути добровільне: кождому, хто відходив з Борислава, малося дати дещо на дорогу, і виходити мали вони звільна, день поза день, малими громадками і буцімто з різних поводів. На склад живності ураджено винаймати шпихліри в сусідніх селах: в Попелях, Бані, Губичах та Тустановичах, де мала також стояти робітницька варта. Тут же ураджено вислати зараз двадцять хлопа в різні боки, щоби йшли по селах і голосили людям — не йти через пару неділь до Борислава, поки тамошні робітники не виборють собі і всім взагалі ліпшої плати. Якнайскорше, а коли можна, то й зараз завтра мали вибратися Матій і Сень Басараб до Дрогобича для закуплення хліба. Матій мав там знакомого пекаря і надіявся, що через нього можна буде без шуму і без підозріння замовити таку велику многоту муки і хліба, а перевезти бодай більшу половину замовлених запасів можна буде ще перед вибухом, в протягу тижня, в бочках та паках, в яких звичайно возять великі ладунки воску і нафти. Таким способом усі приготування могли б зробитися швидко і неспостережено, а іменно в тім лежала би найбільша порука вдачі для робітників, бо жиди переконались би о їх силі і о добрій організації цілого замислу, а й самі робітники, видячися забезпеченими від голоду і нужди, набрали б смілості і певності. Так само мав Андрусь Басараб з Деркачем піти по сусідніх селах і у знайомих газдів (брати Басараби були родом з Бані, в найближчім сусідстві Борислава, і знали багато газдів по дооколичних селах) позамовляти відповідні будинки для своїх складів. Прочі побратими мали остатися в Бориславі і надглядати, щоб усе йшло в порядку і щоб жиди завчасно не дізналися о тім, що таке загадали зробити робітники,
Позаяк того дня була неділя і нарада скінчилася досить завчасу, то побратими розбіглися, щоб зараз ще скликати на нараду часткових касієрів і обговорити з ними, як стоїть діло. Довго в ніч живо було в Матіевій хатині; старі й молоді, пожовклі і рум'яні лиця мелькали в слабо освітлених вікнах, поки вкінці, геть уже по півночі, не порозходилися всі по домах. Борислав під покриттям темноти спав уже давно глибоким сном, тільки десь далеко на Новім Світі з одного шинку доносився хриплий спів якоїсь підпитої кумпанії робітницької:
Ой не жалуй, моя мила, що я п'ю,
Тогди будеш жалувати, як я вмру!

XIV

Ще тиждень тривала тиша в Бориславі. Ще тиждень безжурно шниряли жиди вулицями, ходили за своїми гешефтами, торгували, шахрували, брали і видавали гроші, заняті тільки біжучою хвилею і біжучими рахунками. Робітники також ходили по-давньому нужденні, похилені, обмазані кип'ячкою; вони по-давньому лазили до ям, крутили корбами, їли сухий хліб і цибулю, рідко. колії куштуючи теплої страви, а зато більше вживаючи горілки. Правда, голосних, гучних, безумних пиятик тепер не видно було, в шинках не засиджувалися громади людей, але шинкарі, котрі звичайно заразом були і властивцями ям, не дуже ііа те бідкались: пора була жарка, робота дуже поквапна, з усіх боків ішли замовлення на віск, а з тверезим робітником все-таки більше можна було зробити, ніж з п'яним. Життя текло, мов річка, плитка і намулиста, і бачилось, що так воно буде плисти довіку. А між тим се був послідній тиждень!
І в Матієвій хаті, котра послідніми часами сталася правдивим осередком робітницького руху, куди щоночі, чи дощ, чи погода, то вулицею, то околичними стежками пробиралися робітники з усього Борислава на нараду, для перегляду каси, для вложення вкладок або й так тільки на розмову і по заохоту, — і тут було тихо. Бенедьо працював по-давньому в новій фабриці церезину у Леона, а Матій, по двох днях вернувши з Сеньом Басарабом з Дрогобича і розказавши побратимам, що і як вони уладилп, ходив далі на роботу до одної ями, належачої також до Леона. Старий був тепер мов відроджений. Таким охочим, веселим і жартовливим що й не бачив його Бенедьо. Він про все турбувався, о всім вивідувався, не ходив, а бігав, і, бачилось, усіх сил докладав, щоби й собі чим-небудь причинитися до якнайліпшої вдачі зачатого діла. Бенедьо, хоч чим іншим занятий, таки мусив се завважити і в душі порадувався тою переміною. А коли якось зговорився з Матієм і запитав його жартом о причину, лице Матія нараз зробилося дуже поважне.
— Маю вість, маю певну вість! — сказав він таємниче.
— Яку, о чім? — спитав Бенедьо.
— О моїм процесі.
— Ну, і що ж?
— Усе добре. Швидко самбірський суд видасть наказ арештувати Мортка.
— І то не зле, — сказав Бенедьо, але в душі зробилося йому якось невиразно, так, немовби жалів Матія, котрий в такій важній для всіх робітників хвилі може ще радуватись таким дрібним і остаточно так мало корисним фактом. Але швидко думка його, котра у всім і всюди шукала користі для загалу, для задуманого діла, вчепилася й за той мізерний факт. «А що, — подумав він, — якби надати тому ділу великий, якнайбільший розголос, якби тепер ще заінтересувати всю робітницьку громаду тям цікавим процесом бідного ріпника з потужним паном (бо що за Мортковими плечима стояв Герман, се видавалось йому зовсім природно і мусило так само видаватися й кождому другому) і якби відтак, може, в самім розгарі їх боротьби, прийшли жандарми, закували мого Мортка, на віз і везуть в параді через Борислав, — се мусило б бути заохотою для ріпників, се мусило б їм додати нової сили і надії, мусило б збудити в них переконання: таки і ми щось можемо! таки й нам хоч часом щось удасться, коли правда по нашім боці!» Він сказав свою думку Матієві, і Матій радо пристав на се. І справді, в кількох днях, то через Деркача та Побігайка, то через братів Басарабів, то й через самого Бенедя, майже всі робітники в Бориславі знали о Матіевім процесі, по всіх кошарах говорили о нім, висказуючи найрізнородніші здогади о тім, як то він скінчиться. Загально дивувалися смілості Матія, що він поважився ще раз піднімати процес на власну руку, коли прокураторія від нього віступила, і се в великій мірі  заострювало його цікавість. Правда, швидко нові і далеко важніші події зайняли увагу робітників, але все-таки і з сього посіву якесь зерно упало і мусило з часом дозріти.
А між тим приготування до робітницької війни швидко кінчилися. Братп Басараби наглядали над перевозом закупленого в Дрогобичі хліба, пшона і других живностей до своїх потайних складів в Губичах, на Бані і в Тустановпчах, де вже також замовлені були газди, котрі мали щодень довозити певну означену многоту живності до Борислава. Закуплено три величезні кітли, де мала варитися каша для робітників; навіть про полотно на шатра не забули побратими, щоб було де примістити беззахисних, коли б жиди, змовившися, повикидали їх з помешкань. Ід суботі все було готове, і по всіх кошарах понісся радісний а заразом тривожний шепіт: «Настає пора! пора! пора! пора!» Так, коли на лан спілого жита вхопиться легкий літній вітерець: тихі, похилі стебла ще дужче похиляться, потому здвигнуться вгору, знов похиляться, мірно хвилюючи, а повні надії колоски шепчуть, зразу тихо. а відтак чимраз сміліше: «Пора! пора! пора!» А вітер гуляє, далі і далі, чимраз нові хвилі будячи, чимраз ширшим кругом забігаючи, — а з ним разом чимраз далі, чимраз ширше, чимраз Голосніше несеться благодатний шепіт: «Пора! пора! пора!» Двадцятьма дорогами з Борислава спішили висланці робітницькі по селах і місточках, розносячи вість про нову війну, їх виділи на Уровім і в Підбужжі, в Гаях і Добрівлянах, в Стрию і Мединичах, в Самборі і Турці, в Старій Солі і Дзвіняччі, в Доброгостові і Корчиш. Вість їх стрічали бідні з утіхою, багачі з насмішкою та невірою; декуди гостили їх горілкою та хлібом, декуди питали о пашпорти і грозили арештуванням, але вони, не лякаючись, ішли чимраз далі, не минали ні одного присілка, просили і намовляли не йти на роботу до Борислава через кілька день, доки вони не скінчать своєї війни з жидами. Тисячні слухи пішли по селах о тій війні, попутані, страшні, які звичайно плодить велика нужда і безвихідне положення. То говорено, що бориславські робітники задумали вирізати всіх жидів; то знов, що хотять їх вигнати з Борислава. Вісті ті дійшли й до жандармів, і вони почали бігати по селах, грозячи, та зацитькуючії, та допитуючи, відки взялися ті слухи. Двадцять однакових реляцій вплило до староства в Дрогобичі про якихось таємничих людей, що голосять по селах комуністичні засади. Староство затривожилось і казало ловити їх, але поки тота переписка в урядовій формі дійшла до назначених місць, наші ріпники всі вже були в Бориславі, розворушивши три чи чотири повіти своїми вістями. Довго ще опісля уганялися жандарми по селах, ловили по селах, ловили проходячих під час вакацій студентів та вандруючих міських робітників, — їм і в голову не приходило, що можуть бути «комуністичні емісари» і в зрібних зароплених кахтанах і що ті самі емісари не раз супокійно, схилені і згорблені, переходили попри них.
Вкінці приготування всі вже були скінчені, і в неділю розпочалася війна. Перше важне воєнне діло було те, що більша половина робітників, між ними всі несмілі, слабовиті, багато жінок та недорослих, тої-таки неділі громадою виступили з Борислава. Деякі побратими бажали, щоб той вихід, конечний для повної вдачі змови і для повного притиснення жидів, відбувся потихо, без шуму, малими громадками, щоб жиди не швидко догадалися, що воно таке і до чого йде. І сам Бенедьо зразу так думав, але опісля, гадаючи і розгадуючи ненастанно, дійшов до тої мислі, що коли війна, то нехай же буде одверта, і що перший її крок, зроблений голосно і з належитим натиском, може відразу нагнати жидам значного страху і ослабити їх завзяття. Тож він і обстав за тим, щоби «вихід з неволі єгипетської» відбувся середодня, громадно, голосно. Адже й так завтра рано мало розпочатися «святкування», — чому ж не дати жидам віднині порозуміти, відки вітер віє?
Sez Ukrain ädäbiyättän 1 tekst ukıdıgız.
Çirattagı - Борислав сміється - 14
  • Büleklär
  • Борислав сміється - 01
    Süzlärneñ gomumi sanı 4521
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2142
    24.2 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    33.3 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.6 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 02
    Süzlärneñ gomumi sanı 4820
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2033
    28.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 03
    Süzlärneñ gomumi sanı 4881
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2090
    27.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 04
    Süzlärneñ gomumi sanı 4832
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1963
    29.1 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.7 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    44.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 05
    Süzlärneñ gomumi sanı 4928
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1953
    28.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.0 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.2 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 06
    Süzlärneñ gomumi sanı 4749
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2081
    26.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.3 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.6 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 07
    Süzlärneñ gomumi sanı 4743
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2243
    25.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    33.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.3 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 08
    Süzlärneñ gomumi sanı 4989
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1902
    29.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.3 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 09
    Süzlärneñ gomumi sanı 4807
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1878
    29.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 10
    Süzlärneñ gomumi sanı 4786
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1996
    26.2 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    34.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 11
    Süzlärneñ gomumi sanı 4791
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1816
    26.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    35.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.7 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 12
    Süzlärneñ gomumi sanı 4226
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1780
    29.1 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    44.7 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 13
    Süzlärneñ gomumi sanı 4789
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2164
    24.1 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    33.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.5 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 14
    Süzlärneñ gomumi sanı 4775
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2010
    28.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 15
    Süzlärneñ gomumi sanı 4867
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1829
    28.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    46.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 16
    Süzlärneñ gomumi sanı 4806
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1957
    29.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.2 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 17
    Süzlärneñ gomumi sanı 1147
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 701
    35.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.7 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    50.2 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.