Latin

Борислав сміється - 06

Süzlärneñ gomumi sanı 4749
Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2081
26.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
36.3 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
41.6 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
— Або ж я знаю, що робити та й що діяти? — відказав він зломаним голосом. — Смерть собі зроблю, як не зможу бодай пімстптися на своїх ворогах!
— Скарж їх до суду, най злодії хоть посидять! — дорадив Матій.
— До суду? — обізвався понуро Андрусь. — Ну, також добра рада! До суду! І хоть би їх там і позасуджували, то що? Посидять по пару місяців та й вийдуть і ще вдвоє будуть мститися над людьми. Але чи їх позасуджують? За що буде їх скаржити в суді, коли сам не знає, що вони там дівці зробили? А хоть би й сто раз знав, то де має на се свідків, як їм докаже? А може, дівка сама, з власної волі, зробила собі смерть, або, може, бог знає, яка на то інша була причина? Ех, Матію, Матію! з твоїм судом!.. Ту треба іншого суду, іншої правди!..
На ті слова Матій, мов справді побитий, схилив сумно голову і зітхнув важко, немов помимо своєї волі і охоти мусив признати їх правду. А Прийдеволя ще пильніше глядів на Андруся і ледве чутно промовив:
— Так, побратиме, і я так гадав, що свідків нема ніяких!.. Ще коби хоть вона жила, господи, коби вона жила!.. Але ви знали, яка вона була горда та неподатлива, ніякої ганьби, ніякого згірдного слова не могла стерпіти!.. Ну, але що ж мені робити, що діяти?..
Андрусь взяв його за плече і відвів до кута, моргнувши Матієві, щоби відступився, — і відтак зачав йому щось стиха шептати до вуха. І видко, що немалої ваги мусили бути Андрусеві слова, коли молодий парубок від них зразу поблід ще дужче далі почервонів, а вкінці, тремтячи всім тілом, немов у темниці, злим голосним плачем і, гаряче стискаючи Андрусеву руку, викрикнув:
— Так, твоя прімр, братчику, іншого виходу нема! Так і зроблю, і най дієся зо мною божа воля!
— Тілько зpyчно, розважно і сміло, а нічого нема боятися! Всі ми під божим судом ходимо, божий суд на всіх рівний справедливий, тілько людський суд не такий! А тоді ... тоді побачиш, що полегшає! Ну, а тепер іди вже, добраніч! Прийдеволя мовчки поклонився і пішов. Андрусь перейшовся кілька разів по хатині, силуючись надати свому лицю спокійний вираз, хоть, очевидно, і сам був до глибини зрушений. Далі приступив до Бенедя і випростувався перед ним в цілій своїй велетній поставі.
— Ну, ви бачили нашу роботу?
— Бачив.
— І що ж на все те скажете?
Бенедьо звісив• голову, мов хотів зібрати докупи розсипані думки..
— З усего бачу, що ви щось страшне і велике задумали, хоть сам собі не можу вияснити, відки се у вас взялося.
— Відки взялося? Е, се довга гісторія, котра, впрочім, і не належить до річі.
— А відтак, чи буде у вас досить сил, щоби зробити те, що думаєте?
— Ми сіємо, а чи сім'я зародить утроє чи вдесятеро, сього не знаєм!
— А відтак... ще одно. (Бенедьо запинався в мові). Чи подумали ви...
— Над чим?
— Над тим, що саме найголовніше?
— Ну?
— Яка користь і для кого користь буде з вашої роботи?..
Андрусь пильно поглядів на Бенедя, а далі засміявся гірким сміхом:
— Ха-ха-ха, користь? А конче мусить бути користь?
— Ну, я так гадав, — відповів спокійно Бенедьо, — що коли що робиться, і розважно робиться, то тре й погадати, чи і для кого буде з того користь?
— Гм, вольно вам і так гадати! А я так гадаю:
отеє мене тіснить ворог з усіх боків, виходу мені нема ніякого. Я набиваю стрільбу. Чи заб'ю нею ворога, чи себе самого, то мені все одно.
— Ні, ні, ні, — підхопив живо Бенедьо, — ее так з вас говорить сліпа, безвихідна розпука, а не розвага! Бо чи ж дійшло аж до того, що нема ніякого другого виходу? А хоть би діло й так стояло, то чи гадаєте, що се все одно — забити себе або забити ворога? Себе заб'єте — ворогові радість, ворогові легше та простовільніше!
Тепер на Андруся прийшла черга звісити важку голову і збирати думки докупи.
— Твоя правда! — сказав він вкінці до Бенедя. — Ту треба подумати. Хочеш. бути нашим побратимом і думати разом з нами?
— Вашим побратимом, але не сліпим знарядом вашої волі.
— Ні!
— І щоб вільно було кождому думати, що хоче, і другим говорити, що думає...
— Се у нас і тепер вільно. Адже ти чув нині...
— Так-то так, але я ще раз собі те вимовляю. Собі і кождому.
— Добре.
— А на таке, то буду вашим побратимом, буду думати разом в вами над тим, чи нема для нас виходу з великої, всенародної кривди!
Андрусь, а за ним Матій радісно обняли Бенедя, як брата.
Наші побратими так були заняті собою і своїми думками, що й не чули, як хтось закалатав у сіняні двері, отворив їх з легким скрипом і ввійшов до сіней. Аж коли рипнули й хатні двері і новий гість станув на порозі хати, тоді побачили його. Се був високий, рудий, пейсатий жид з недобрим позором сивих очей і з недобрим виразом на піганистім лиці, хоть те лице в тій хвилі трохи роз'яснене було якоюсь зловіщою радістю.
— Дай боже! — муркнув жид, припіднявши дрібку капелюх на голові.
— Дай боже! — відповів Матій, котрому якось недобре зробилося на вид нового гостя. Бо той новий гість то був його найбільший ворог, Мортко, наставник при кошарах у Германа Гольдкремера. Матій немало здивувався, чого хоче Мортко тепер, в таку пізню добу, в його хаті, але привичне нашим людям пошанування для кождого входячого в хату казало Матієві скрити в глибині душі свою ненависть і всі відживаючі на вид Мортка болючі споминки. Він привітав жида холодно чемним видом:
— Сідайте, Мортку! Мортко кивнув головою і сів.
— Що там чувати, що так пізно гостите до нас?
— А що ж би? Все добре чувати! — відповів із злорадним усміхом Мортко, а по хвилі додав: — Був у Вас нині возний з суду?
Матій здригнув при слові «суд», немов уколотий.
— Ні, — ледве видушив він, чуючи щось недоброго, — не був.
— Ну, то, певно, завтра буде. У мене був нині.
— Ну, і що ж там вам приніс нового? — спитав Матій, тремтячи всім тілом.
— Наша справа скінчена.
— Скінчена!
— Так!. І так скінчена, як я вам казав. Бо пощо то було вам мішатися до чогось, що вас не обходить?
— Не обходить! — скрикнув болісно Матій. — Жиде, сього мені не говори, бо хоть ти і в моїй хаті, але, знаєш, чоловік не святий!
— Ну, ну, — відказав Мортко, — не маєте за що гніватися. Я не то хтів сказати. Я хтів лишень сказати, що ви задарма на мене вергли підержіння (підозріння) і що я в тій справі, бог свідок, нічо не винен! Сам прокуратор у Самборі того признав і сказав, що против мене нема ніякого доказу, то він не може мене оскаржити за тоту річ, що ви на мене звалили. Впився небіжчик Півторак, упав у яму, — що ж я тому винен?
При тих словах Матій, мов оглушений ударом довбні, понурив голову і не міг сказати ані слова. «Пропало, пропало! — шептало, шипіло, вертіло щось в його голові. — Погиб чоловік, та й слід по нім застив, а той...»
В тій хвилі Андрусь Басараб, що досі мовчки слухав усеї тої розмови, звернувся сам до жида:
— Що се за справа така, Мортку? Яку ви справу маєте з Матіем?
— А нащо вам то знати? — відповів уразливо Мортко.
— Вже ти не питай, нащо мені то знати, — відказав Андрусь. — Але тобі, — що тобі шкодить сказати?
— Т-та шкодити не шкодить, але... Жид поглядів на Андруся пильно, немов боявся нажити собі в нім нового ворога.
— Говори ж, коли не шкодить! — сказав Андрусь і став над Мортком, мов чорт над грішною душею.
— Та що ту й говорити — пуста справа, puste Geschдft, та й годі! Тямите, от уже два роки тому з ями видобули кості чоловіка. По перстню пізнали, що то був Іван Півторак, чоловік тої Півторачки, що тота хата є!. Він перед роком, десь був пропав. Ну, а Матієві відкись влізло в голову, що я щось тому винен, що він впав в яму, та й ну ж на мене подавати до суду. Він гадав, що мене зараз озьмуть та й повісять... Коли-бо то в суді так не йде: скаржиш кого, то вперед докажи! А ту як мож доказати? Ну, але, богу дякувати, вже справа скінчилася! Слухайте, Матію, я ще раз кажу: що вам було в того вдаватися та тратитися на процес? А тепер, коли-сте програли, забудьте о всім і будьмо собі знов добрі, як перед тим! Ну, подай руку, старий!
Жид простягнув Матієві руку.
— Я, тобі? — скрикнув Матій. — Я мав би свою руку класти в тоту руку, що мого Іванчика зо світу зігнала? Ні, не діждеш того!
— Ну, видите, — сказав жид, обертаючись до Андруся, — він усе своє. Слухайте, Матію, ви собі з таков бесідов дайте спокій, бо тепер, коли суд сказав, що я не винен, ніхто мені того не сміє казати. Тепер я вас можу скаржити за образу!
— Ну, скарж, скарж, — крикнув Матій, — най мене повісять, що мали тебе повісити. А я, хоть би й десять судів не знайти що казало, все буду свеї, що ніхто інший, тілько ти пхнув Івана в яму! Та й годі. А тепер іди мені з хати, бо як ми терпцю не стане, то готово що неладне бути межи нами!
Мортко стис плечима і пішов. Але в дверях ще раз обернувся, поглянув з погордою на Матія і сказав:
— Дурний гой! Він гадав, що мені що зробить процесом, а то би треба не так рано встати, щоби мені що зробити!
І з тими словами Мортко пішов. А Матій усе ще сидів на припічку, блідий, розбитий, тремтячий, сидів без мислі і руху, а в голові його, мов млинове колесо, торохтіло одно темне, пусте, холодне слово:
пропало! пропало! пропало!..
Андрусь Басараб приступив до нього і положив свою дужу долоню на його плече:
— Побратиме Матію!
Матій підвів очі і поглянув на нього, мов потопаючий.
— Що се за справа така? Що за процес? Чому ми досі нічо о нім не знали?
— Ех, пропало, все пропало! — відказав Матій. — Що тепер і говорити о тім!
— Ні, ти розповідж, тобі самому лекше буде!
— Ой, вже, буде мені лекше! — сказав Матій. — Пропало, та й годі!
— Та хто ще знає, чи пропало, — вмішався Бенедьо. — Адже не раз можна раз програний процес зачати другий раз і виграти! А ту ще, як той жид казав, і зовсім так зле не є.. Адже ваш процес і в суді не був, а тільки прокуратор узнав, що доказів нема, кілько треба для оскарження. Значиться, якби докази були, то й оскарження буде.
Лице Матія прояснилося трохи при тих словах.
— Чи так? — спитав він, простуючись. Але якась важка думка живо знов насіла на нього і придавила додолу.
— Ні, ні, ні, нема що й говорити, — сказав він. — Сяк чи так, а все пропало. Три роки  минуло, де я тепер возьму ліпших доказів? Годі, годі й думати о тім!
І він закрив лице руками, а з очей його полились гарячі наболені сльози, і потекли поміж пальцями, і закапали на землю. Бенедьо і Андрусь побачили, що нині годі з ним далі говорити, — удар був надто сильний і наглий і підтяв усю його твердість. Тож Андрусь мовчки стиснув Бенедьову руку, взяв капелюх і тихо вийшов. Бенедьо також тихо розібрався і ліг на лаві на своїм петеку. А Матій сидів на припічку, мов помертвілий, мов з каменя витесаний. Нафтова лампочка блідо і чимраз блідіше меркотіла на комині. По кутах хатини стояли стовбури сумерку, немов ждучи тільки хвилі — загаснення лампи, — щоб гульнути з кутів на хату, придавити і прикрити собою все згори донизу. Бенедьо скоро тільки ліг, так в тій же хвилі під тиском тисячних сильних вражень того дня заснув мертвецьким сном. Уже минула північ, загасла лампа, пітьма залягла хатину, а Матій все ще сидів на припічку, з лицем, закритим долонями, без руху, без слова, без думки, чуючи в серці тільки страшний біль, велику пустоту і немов якусь свіжу ще рану, завдану тою думкою, що і в судах уже нема правди для бідного робітника. Аж геть над раном сон переміг втомлене тіло, голова його схилилася додолу, руки опали безвладно, і, лігши на голий припічок, Матій заснув  на годиночку, поки не роздалось по всім Бориславі ранішнє калатання та дзвонення, скликаюче робучий люд до праці.

V

В понеділок рано виринало блискуче сонце з-поза рожевих хмарок, щоб через день знов палити та жарити нерозцвілу підгірську землю. В блискучій легенькій бричці на ресорах, тягненій парою бистрих піганистих коней, їхав Леон Гаммершляг з Дрогобича до Борислава. Веселий, рожевий був настрій його духу, блискучі надії виринали перед ним, розросталися, повніли, набирали тіла і крові. Мірне гойдання брички розкішно вколисувало його, а його власні мислі та думи золотили перед ним увесь світ. Але ж бо й напрацювався, налітався він через тих три неділі, назнався неспокою, тривоги, наволочився з усілякими людьми, Поки таки не добився свого, не вхопив серед тої сутолоки золоту нитку, котра чень заведе його й до клубка багатства! Його побут у Відні, сяк чи так кажучи, був справді одною з найсміліших і найщасливіших його спекуляцій! То була правдива ловля на золоту рибку! Ну, і вдалась же йому тота ловля так, що ліпше й годі! Леон передумував усі подрібності тої героїчної ловлі, обчислявся з часом і грішми, щоб усе в задуманій ним афері пішло правильно, вміло та справно, як у годиннику. Головна суть його гадок була ось у чім.
Проживаючий в Відні бельгійський хімік ВанГехт, що від кількох літ працював над аналізом земного воску, по довгих пробах винайшов спосіб чищення того воску до такої степені, що очищений віск тратив властивий неприємний запах нафтовий. Невеличка примітка воску пчолячого надавала йому запах, а знов інша хімічна примітка — барву звичайного, чистого пчолячого воску. Сей новий фабрикат він назвав церезином і вистарався о патент на виключне користання з своєї винахідки. Проби свого воску Ван-Гехт післав між іншими і до церковного синоду в Росії з запитанням, чи міг би такий віск найти вступ до православних церквів, і з заявлениям, що в такім разі він міг би доставляти його в великій масі і по ціні далеко нижчій, ніж ціна пчолячого воску. Синод відписав йому по якімось часі, що предложений віск випробувано, що він сказався нічим не гіршим від пчолячого і що в кожній православній церкві в Росії свічки з того воску можуть горіти без ніякої уйми для хвали божої. В разі, коли б він, Ван-Гехт, міг достачити багато такого воску і по дешевій ціні, синод заповнює йому великий відбут у Росії. Маючи той важний дозвіл і патент на семилітню власність своєї винахідки, Ван-Гехт задумав добитися ними мільйонового маєтку. Він досі був бідним техніком, з тяжкою бідою отягнувся на уладження в Відні власної невеличкої лабораторії хімічної, в котрій працював сам при помочі тільки одного асистента-помічника, німчика Шеффеля. Тож і не дивно, що тепер він рішився якнайдорожче продати здобуток своєї праці. В тій цілі він оголосив у торгових та біржових часописах віденських свою винахідку і створені для неї обширні відбутові ринки запрошуючи «p. t. панів предприємців, фабрикантів та капіталістів, котрі при його співуділі хотіли би зробити корисну спекуляцію, до порозуміння, чи то особисто, чи то посредством агентів, з винахідчиком Ван-Гехтом». Се оголошення зробило відразу чималий розрух серед капіталістів віденських, а особливо серед галицьких жидів, що віддавна вжв гріли руки при бориславській нафті та при бориславськім воску. Довкола убогої Ван-Гехтової лабораторії, поміщеної в наймленій вогкій квартирі в сутерені, почали тишком та крадькома забігати різні агенти: один другого уникав, а нікотрий не приступав прямо до діла, тільки вітрив з боків, мов собака. Ван-Гехт бачив усе те, і хоть потрохи нетерпився в ожиданці бажаного мільйона, то, з другого боку, й радувався, знаючи, що в капіталістичнім світі вже воно так ведеться, що коли йде о якесь важніше діло, то насамперед нюхається і мацається на всі боки, що ніхто нікому не довіряє, кождий кождого боїться, і хоть кождий рад би випередити своїх собратів у погоні за зиском, а по змозі ще й одного та другого собрата повалити на землю, то, з другого боку, кождий старається ві в чім не подати виду другим, хоть, може, внутрі і згоряє всепожираючою гарячкою. Ван-Гехт знав те добре і старався й собі не подавати ніякого виду. Він по-давньому працював з своїм помічником у лабораторії, заходив часом на біржу, але все держався збоку, смирненько, мов і зовсім не той. Але проте він добре замічав, що його низенька, підсадкувата і трохи обрезкла фігурка починає звертати на себе увагу в тім світі моцарів капіталу.
Та воно й не диво було. Адже се діялось при кінці 60-х років, в добі великого розгону промислового в Австрії, в добі великої спекуляційної гарячки, великого «Aufschwindl»-y ! Адже в той сам час, коли в газетах появилося Ван-Гехтове оголошення, клались основні камені під славнозвісну «ротунду» — головний будинок віденської всесвітньої вистави 1873 р.! А що рівночасно з тим біржовим та спекуляційним «Aufschwindb-ом і невідлучно від нього сіялись сімена віденського «краху» 1873-го року, сього в добі гарячки ніхто не прочував, а Ван-Гехта се й зовсім не обходило.
Але вже, певно, нікого так не розворушило Ван-Гехтове оголошення, як наших знакомих, бориславських тузів, Германа Гольдкремера та Леона Гаммершляга. Вони віддавна вже метались на всі боки, щоб здобути для бориславського воску який ліпший і певніший відбут, ніж досі. Та й сама природа їх копалень перла до того, що прийшла пора налягати головно ва видобування воску, що віск мав тепер статися підвалиною бориславського багатства, а нафта — тільки більше або менше сильною підпорою. Бо треба знати, що в першій добі розвитку бориславських промислів було якраз навідворіть: нафта становила головне джерело доходів, а віск, коли де здибались у перших неглибоких ямах його поклади, або зовсім обминався, лишався в землі, або хоть і вибирався, але мало. Брали його захожі ріпники, брали заїжджі люди, що приїздили до Борислава дещо продавати, — і навозили його до домів не раз цілими великими грудами. Жиди мало стояли о віск, особливо дрібні властивці, що мали по одній, по дві ями. Але тепер настало друге діло. Нафта в великій часті ям вичерпалась, джерела, про котрі жиди думали, що будуть плисти віковічно, почали висихати. Та й ще ті кляті американці не тільки що почали свою нафту спроваджувати до Європи, а доказали ще й того, що їх нафта показалась і ліпше чищеною, і дешевшою від бориславської! Тож не диво, що головна вага бориславського промислу мусила з нафти перевалитись на віск. Жиди кинулись розбирати плиткі ями і слідити за тими жилами, котрі полишались давніше; від головних прямових шахтів почали брати склесні, бокові штольні, прості і круті, як до потреби. Почали також запускатися далі вглиб; що вперед найглибші ями були 30 — 50 сажнів, тепер пішли до 80 — 100 сажнів; чим далі вглиб, тим поклади воску ставали грубші, жили ставали багатші та видатніші. Одне тільки закарало бориславських тузів — се дорогітня очистки того воску; його дестиляція при дійстві квасу сіркового і другі процеси, потрібні для вироблення з тої жовтої, землянистої маси білого парафінового воску, коштували багато; ціна парафіну, хоть значно висока, не могла-таки приносити фабрикантам великих і швидких зисків. Аж ось у тій потребі, мов помічний ангел з неба, являється вигадливий бельгієць із своєю винахідкоюі Вироблювання церезину, — пише він у своїм оголошенні, — стоїтиме дешевше, ніж вироблювання чистого парафіну. Далі церезин має запевнений відбут в Росію. А ще винахідник — бельгієць! А бельгійці, звісно, народ статечний, дільний, на котрого можна спуститися, — не те що вітрогони французи або швіндлери німці! Значиться, зиск і швидкий, і великий, і певний!
І Герман, і Леон, прочитавши Ван-Гехтове обвіщення, сейчас написали до своїх агентів, щоб старалися розпізнати се діло, розвідатись о условини, і обіцяли в разі корисних видів самі приїхати до Відня і довершити торгу. Та тільки ж агентом Германа був якийсь солідний німець-гешефтсман, що хоть лупив з Германа добрі гроші, зате вже і вмів походити коло його діл у Відні. Він, одержавши Германове припоручення, пішов з ним прямо до Ван-Гехта, розпитав його о условини, поторгувався дещо і, випросивши у нього, що задержить в тайні їх вступну умову, обіцяв йому, що найдалі за тиждень, за два приїде й сам предприємець і довершить з ним згоди. При тім агент запевнив Ван-Гехтові, що Герман чоловік солідний і грунтовний і, роблячи з ним згоду, він може бути певний свого. Звісна річ, агент згори старався вибити з голови Ван-Гехтові гадки про будущий мільйон, але все-таки впевняв його, що на півмільйона може мати надію і що його припоручник краще, ніж хто другий, здужає сповнити ту надію. Ван-Гехт, хоть і з жалем в серці, пристав на все: нехай і півмільйона, то все ж і се красний маєток, о якім він колись і снити не міг. Агент ще раз наліг на те, щоб Ван-Гехт задержав в тайні їх угоду, а бельгієць, не догадуючись, о що тамтому ходить, пристав і на те. Швидко відтак агент зателеграфував Германові, як стоїть діло, і просив його якнайшвидше приїздити до Відня для довершення угоди з Ван-Гехтом. Ми бачили вже, в якім настрої духу і серед яких обставин застала його тота телеграма.
Але тим часом і агент Леона Гаммершляга не спав. То був проворний, хитрий віденський жидок, знакомий Леонові вже віддавна. Він за невеличку плату служив йому агентом, бо Леон, як і всі так звані німецькі жиди^-ліберали, хоть любив поверховно перед людьми ясніти та блищати, зате в скритості, в приватних ділах ніколи не міг позбутися властивої купецько-жидівської скнарості та брудноти. Тож він волів держати й леда якого паршивенького агента, щоб тільки менше йому платити. Правда, агент той умів досі завсігдн хитромудро уладжувати Леонові діла, «за його рукою» велося Леонові, і він уже кілька разів посилав
йому надзвичайні додатки на знак свого признання. От той-то агент і сим разом уладив се важне діло на велику радість Леона. Своїм звичаєм, він не брався до діла просто, як німець, але колесив,  крутився, нюхав, провідував через десяті руки. Аж ось розійшовся слух, що Ван-Гехт ставить нечувано високі жадання. Сам німець, агент Германа, розповідав у крузі своїх товаришів, що ходив до  бельгійця (замовчуючи, в чиїм ділі) і що той поставив такі условини: що приймив би ся керувати фабрикою церезину, коли предприємець запевнить  йому семилітню безпереривну службу і 5000 ринських плати на тиждень, та й ще в двох послідніх роках 5 % дивіденду з чистого зиску від проданого церезину. Такі важкі условини мусили, певно, налякати кождого; Леоновому агентові відпала й охота йти до Ван-Гехта. Але він пронюхав іншу стежку в горох. Перед кількома днями, іменно по умові з німцем, Ван-Гехт замкнув свою лабораторію, стараючись спродати її, відправив також свого помічника, Шеффеля, котрий тепер, без місця і зарібку, жив при одній з тісних вуличок віденського Vorstadt-y  (Передмістя (нем.). — Ред.. До того-то Шеффеля й пішов Леонів агент і почав випитувати та вибадувати його. Він « дізнався, що Шеффель знає докладно секрет фабрикації церезину, зумів би уладити відповідні кітли і прилади, одним словом, зумів би вести фабрику. Правда, Шеффель, чоловік бідний, несмілий і совісливий, був би наразі відтрутив кождого, хто би йому був сказав: ходи сюди і фабрикуй церезин! Але хитрий жидок не скасав йому сього, но зато сейчас по розмові з Шеффелем написав лист до Леона, щоб приїздив, бо хоть Ван-Гехт і ставить  дуже високі жадання, то прецінь з іншого боку  чень ся справа дасться далеко корисніше і легше уладити.
 А поки що жидок-агент прийнявся обробляти Шеффеля на своє копито. Він заприязнився з ним при пиві, заходив кілька разів до його хати і приглянувся його бідному життю. Шеффель жалувався йому на своє убожество, на недостачу зарібку, а жидок, мов наперекір, розводив перед ним широкі, блискучі картини зисків, маєтку та достатку, натякаючи чимраз виразніше, що і для нього зовсім не заперті брами до того золотого раю. Бідний Шеффель зітхав і знов починав розводити свої жалі. Щоб його ліпше прив'язати, жидок кілька разів делікатно випозичував йому невеликі суми грошей, раз у раз обіцюючи, що постарається для нього о місце, та й то о таке корисне, що буде його, певно, повік дякувати. Шеффель недовірливо хитав головою, але жидок так уперто товк своє, що бідака звільна немов туманів, немов безвладно давався уносити течії блискучих жидкових обіцянок. Досить того, що до приїзду Леона Шеффель уже був майже чисто приспособлений до того, що з ним задумав агент.
Леон причвалав до Відня, не знаючи, як його агент думає уладити справу. А коли почув його думку, то зразу немов звергся. Але- се не був опір;
попри довшій бесіді з агентом він пристав на все і казав йому привести Шеффеля до свого готелю. Тут по недовгій боротьбі, пертий, з одного боку, нуждою свого теперішнього положення, а з другого боку, блискучими Леоновими обіцянками, Шеффель уляг. Він прирік Леонові, що поїде з ним до Борислава і буде вести таємну фабрикацію церезину, та й то за відповідно невелику плату. А щоби будову і ведення нової фабрики прикрити чиіі іншим і відвести людські очі, Шеффель, несвідомий галицьких обставин, порадив Леонові голосити, що се будується невеличкий паровий млин.
Леон, як ми бачили, й зробив се, не розваживши добре, до чого ся рада могла довести.
Уладивши діло з Шеффелем, Леон не спочив. Він кинувся вишукувати для будущего свого церезину відбуту. При помочі свого агента йому удалось по якімось часі найти кількох російських жидівкапіталістів, пробуваючих переїздом у Відні. Вони радо прийняли на себе посередництво в справі достачування церезину, і дійсно, по трьох тижнях Леон уже заключив з свіжоутвореною в Росії «Восковою спілкою» контракт на доставу в піврічнім протягу 200 тисяч сотнарів церезину з такими корисними условинами щодо ціни і перевозу, що вже наперед міг обчислити чистий зиск з того одного діла на яких 100 тисяч ринських. От тоді він, ухопивши з собою золотодайного Шеффеля, пудом подув у Галичину, щоб, як стій, узятися до діла. Воску готового у нього в Бориславі було 10 тисяч сотнарових брил в магазинах. Два або й чотири рази тільки він мав надію сейчас же за власні гроші і по дешевій ціні закупити на місці у дрібних властивців ям, пізніше мали його контрагенти прислати в Борислав своїх людей, щоб доочне переконатися, чи, кілько і якого воску вироблено, а тоді мав Леон одержати таку часть угодженої суми, яка була після контракту вартість приготованого воску; за тоту суму він надіявся постачити цілу решту, умовлену контрактом, так що прочі гроші були б його чистим зиском, відлічивши хіба плату Шеффелеві та кошти вибудування фабрики.
І Шеффель за той час не дармував. Він, щоб зарекомендуватися свому «хлібодателеві», виладив докладний план нової фабрики, позамовляв ураз із агентом кітли, рури та прочі потрібні металеві прилади у віденських фабриках, вимовляючи собі якнайскорше їх приготування. Таким світом під час свого тринедільного побуту в Відні Леон безперечно досить потрудився коло уфундування свого багатства і своєї фортуни. Весь той час він бігав, мов у гарячці, з ніким не бував, не забавлявся, не вступав до знакомих, ба навіть не вітався з Германом Гольдкремером, котрого кілька разів стрічав на вулиці в натовпі пішоходів. Загальна спекуляційна гарячка обхопила його, — світ мінився перед його очима, і в нім Леон не міг уже добачити ні друга, ні брата, ні правди, ні кривди, — нічого, крім золота, багатства і блиску. Тота гарячка не покидала його й по повороті до Дрогобича. Ми бачили, що ще того самого дня, коли приїхав з Відня, він загодив будовничого і Бенедя, а в понеділок, з початком тижня, і сам полетів до Борислава, щоб власними очима допильнувати закладин нової фабрики. Його мов перло, гнало щось, щоби якнайскорше зробити се діло, тож він по повороті з Відия рішився, хоть і не дуже радо, спинити на час будову свого пишного дому, щоб мож тим способом більше грошей і більше сили повернути на якнайшвидше довершення нового, зисковного діла.
«Адже ж дім мій, щастя моє, сила моя, проте, не перестане будуватися, рости під небо! Ні, іменно успішне довершення сього діла — то буде одна з найголовніших підвалин мого дому».
Отакі споминки і такі мислі, на тисячні лади переливані, забавляли Леона під час скорої їзди до Борислава. Міцне гойдання брички розкішно вколисувало його, а його власні мислі та думи золотили перед ним увесь світ.
Ось він уже минув Губичі і, не доїздячи Борислава, казав візникові зупинитися на гостинці. Виліз з брички і.півперек толоки рушив на річку, де мала будуватися фабрика. Але, ще заким підійшов ід тому місцю, почув тамка якийсь гамір. Озирнувся і побачив з немалим дивом велику купу народу, що стояла довкола плацу, товплячися та цікаво роззираючись. Були се по більшій часті жиди, властивці ям бориславських, хоть досить також було безробітних ріпників, жидівок з дітьми, жиденят і всякого другого зброду. «Що за прислів'я? — подумав собі Леон. — Що могло ту статися, що така товпа народу ту згромадилась?»
Діло вияснилось зовсім просто. Ледве товпа цікавих його побачила, коли сейчас жиди-властивці рушили супротив нього і засипали його питаннями: що? як? чи справді він паровий млин будує? відки так нагло прийшла йому подібна думка? пощо наражується на неминучі страти, так як паровий млин у Бориславі, певно, не буде приносити йому ніякого доходу?
Леон дуже змішався тими запитаннями. Він аж тепер одним разом зрозумів, що, голосячи, немов то він будує паровий млин, він не то що не відвертає людські очі від свого предприняття, але, противно, заострюе тільки людську цікавість. Тож він на всі запитання- своїх товаришів по гешефті всміхнувся силуваним сміхом, не знаючи наразі, на яку відповідь здобутися. Аж ось і робітники, жидівки та весь бідний люд обступили Леона, одні — просячи його о роботу при будові, при млині, другі знов — дякуючи йому за те велике добродійство для бориславської бідноти, котрій чень тепер легше буде о хліб .святий. Леон ще дужче змішався. Він побачив, що тут уже ніяк уйти уваги людської.
— Але ж, люди добрі, — сказав він одумавшись, — хто се сказав вам, що ту млин паровий будуєся?
— А от пав будовничии, що нині рано приїхав шукати робітників до нової будови!
— Е, то пан будовничий зажартував собі з вас! — сказав Леон. — Се не млин паровий, се проста нафтарня будується! Де мені до парового млина!
Sez Ukrain ädäbiyättän 1 tekst ukıdıgız.
Çirattagı - Борислав сміється - 07
  • Büleklär
  • Борислав сміється - 01
    Süzlärneñ gomumi sanı 4521
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2142
    24.2 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    33.3 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.6 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 02
    Süzlärneñ gomumi sanı 4820
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2033
    28.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.9 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 03
    Süzlärneñ gomumi sanı 4881
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2090
    27.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 04
    Süzlärneñ gomumi sanı 4832
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1963
    29.1 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.7 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    44.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 05
    Süzlärneñ gomumi sanı 4928
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1953
    28.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.0 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.2 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 06
    Süzlärneñ gomumi sanı 4749
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2081
    26.4 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.3 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.6 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 07
    Süzlärneñ gomumi sanı 4743
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2243
    25.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    33.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.3 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 08
    Süzlärneñ gomumi sanı 4989
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1902
    29.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.3 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 09
    Süzlärneñ gomumi sanı 4807
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1878
    29.0 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.8 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 10
    Süzlärneñ gomumi sanı 4786
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1996
    26.2 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    34.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.1 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 11
    Süzlärneñ gomumi sanı 4791
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1816
    26.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    35.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.7 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 12
    Süzlärneñ gomumi sanı 4226
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1780
    29.1 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    44.7 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 13
    Süzlärneñ gomumi sanı 4789
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2164
    24.1 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    33.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.5 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 14
    Süzlärneñ gomumi sanı 4775
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 2010
    28.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    38.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.4 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 15
    Süzlärneñ gomumi sanı 4867
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1829
    28.9 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.8 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    46.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 16
    Süzlärneñ gomumi sanı 4806
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1957
    29.3 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    39.5 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    45.2 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Борислав сміється - 17
    Süzlärneñ gomumi sanı 1147
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 701
    35.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    43.7 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    50.2 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.