Latin

Байки - 6

Süzlärneñ gomumi sanı 3043
Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1560
25.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
35.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
41.7 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
– А ти нащо? – вона його спитала.
– Я? – обізвавсь Будяк. –
Я, серденько, не проста штука,
Я – степовий козак!
Мені колючка, як шаблюка,
Щоб ворогів страшить,
Щоб всім було спокійно жить.
Вам більш нема ніякої роботи –
Цвісти, пахтіть, а не колоти.
– Не все ж колоть і Будякам, –
Троянда каже, – треба й нам,
Щоб Крученії Паничі боялись
І до Троянди не чіплялись.
Сунеться який біс –
Йому колючка в ніс,
Щоб не забувся,
Як слід Троянду шанувать,
А не знічев'я обвивать.
– Хіба! – сказав Будяк і усміхнувся.
Скомпонував я сей примір
Для наших любих дочок;
Нехай вони його змотають у клубочок,
Як кажуть панночки, на сувенір.
[1893]
КІТ І БАБА
У одному селі була
Весела Баба Шелестиха.
– Аби я добренько жила,
А більш копи не буде лиха! –
Шуткуючи, було, і скаже, і моргне:
– Дивіться ла мене! –
Всім весело, як Шелестиха скаче, –
Не треба нам того, хто плаче,
Сльозами коровай ле бгать...
Весела Баба, .що казать!
Раз на святках пішла куму провідать,
Погостювать і пообідать,
В бесед і серце звеселить,
Дулівочки ловить,
А на лотуху
Варенуху.
Оставсь у хаті Кіт хазяйнувать,
Щоб мишам волі ле давать;
Сидів він цілий день лід лавою даремно,
Аж локіль стало темно,
А бісова мишва ліде не шелестить;
Розсердивсь ла таку дурницю,
Нюхнув угору – щось пахтить;
Він скочив ла лолицю
І з миски ковбасу під припічок поніс;
«Жди тих мишей, – подумав, – хай їм біс!
Се, певно, корисніше буде,
Недаром же смакують люде...»
Аж двері рип у хату із сіней –
Вернулась Баба із гостей;
Як глянула – аж здивувалась,
Не думала, не сподівалась,
Щоб збожеволів Кіт, –
Хіба пристріт!
Швиденько свічку засвітила,
Сама на лаві сіла;
Під припічком мурло сидить,
А Баба головою хить та хить
І ну хазяїна журити:
– Так от як ти почав робити!
За те, що жив в теплі, в добрі...
Гай-гай! Сміятимуться кури,
Кричатимуть в дворі:
Ледащо. Кіт, злодюга мурий,
Знущається над Бабиним добром...
Його із хати помелом!... –
А Кіт ковбаску уминає,
Неначе й не до його річ?
Бабуся знов: – І сорому немає!
Ковбаски захотів, який панич...
Се не панич, се чортова, нахаба,
Се капость, се позор, а: не користь... –
Дудукає п'яненька Баба,
А мурий їсть собі та їсть.
Що ж. помоглось од Бабиної, казки?
Занапастив кільце ковбаски,
До половини, може, зїв,
А то порвав і розкришив.
До прикладу я хочу так сказати:
Де треба настрашить, там нічого в кутку,
Як кажуть, прясти на, тонку
І теревені розпускати.
[1892-1893]
ЛЕВ НА ОБЛАВІ
Жили у гущині глибокого байрака
Страшенний Лев, всесвітній Лис,
Бурлака Вовк і наш Сірко-собака,
Що із села помандрував у ліс
І розбишакою зробився, –
З людьми, чи що, не вжився.
Побратались вони, щоб по-сусідськи жить,
Ніколи шкоди не чинить;
Умовились гуртом робити
Облаву потайну
І, хто добуде що, – все нарівно ділити;
Лев був за старшину.
Улучив Лис годиноньку щасливу,
У верболозі притаївсь
І якось там козу дурну і полохливу
Піймати умудривсь.
Упоравсь молодець проворний
І звістку другим дав як слід;
Зраділи всі, що Лис такий моторний,
Що буде їм вечеря і обід.
Не гаючись, вони зійшлись на гору,
І каже Лев: – Я зараз поділю;
Глядіть, щоб не було ніякого тут спору,
Бо перекору не терплю!
Беру я першу четвертину,
По уговору – се моя;
І другу теж собі кладу частину,
Бо хто між вами дужчий? – Я!
І третю слід мені... Не мовте ні словечка:
Я – Лев, а не плоха овечка!
Четверту ж хто торкне або нюхне,
Той знатиме, як дратувать мене!.. –
І очі витріщив, і грива стала диба:
Ану, мов, огризнись...
«Нехай тобі і озеро, і риба», –
Подумали усі – та й розійшлись.
І я там був, і придивлявся,
І кривду вилаять хотів, –
Лев заричав, а я злякався
І приказку десь загубив.
[1892-1893]
КУНДЕЛЬ
У полі тихому жив у норі Хом'як;
На самоті скучав він, неборак!
Подивиться кругом – багато поля
Комусь дала щаслива доля;
І глянуть весело, і любо походить,
Не те що у норі сидіть.
Он двір стоїть багатиря гладкого,
Неначе городок;
Чого нема у його?
Будинок і садок...
Надумався Хом'як себе розвеселити –
І насадив маленький квітничок.
Порозцвітали гарно квіти:
Нагідочки, красолі і мачок,
Барвінок стелиться, і рута зеленіє;
Подивиться Хом'як – аж серденько радіє.
Де взявся Кундель із двора...
Гасаючи по полю, –
Бодай би він не знав добра, –
Накинувся на тиху долю.
– А що се ти тут наробив?
А нащо квітничок розвів? –
Загавкав Кундель навіжений.
Аж затрусивсь Хом'як смиренний:
За що, про що, чого напав?..
– Я думав, щоб... – Хом'як казать почав, –
Щоб горенько було чим розважати...
– Ти думав?! – Кундель став гарчати. –
А чи дозволено ж вам думать, Хом'якам,
Неначе тим розумним головам? –
Злякавсь ще більш Хом'як, аж серце холодіє,
А Кундель гав та гав: – Так знай же ти про те:
Коли в дворі цвіте,
То за двором ніхто цвісти не сміє! –
По квітничку собака поскакав,
Усе понівечив і потоптав.
Став бідненький Хом'як і плакать, і тужить:
– Ой квіти, мої діти!
Нащо ж я вас кохав?
Нащо вас доглядав?
Хто ж розважатиме заплаканую долю? –
Аж дивиться – іде по полю
Висока Правдонька і стала перед ним.
– Чого ти журишся? – вона спитала тихо. –
Чи плачеш ти за ким,
Чи скоїлося лихо? –
– Був квітничок у мене, а тепер...
Он глянь, як Кундель навтішався! –
Хом'як до неї обізвався
І лапкою сльозу утер, –
Хоч би ти, матінко, як-небудь настрашила,
Щоб унялась собача сила...
– Ох! – каже Правдонька. – І я його боюсь,
Бо Кундель, бач, який здоровий, мов скотина;
Зустрінусь, аж трушусь, –
Нехай його страшить лиха година!
Бодай би Кундель той пропав!
На Хом'яка нагнав таке він лихо,
Що той і приказку у норку заховав,
Аби, як кажуть, лихо тихо.
[1892-1893]
СКОРОБАГАТЬКО
Десь на шляху, біля діброви,
У хаті чепурній шинкарочка жила;
Про біле личко, чорні брови
Далеко чутка йшла.
Один купець – забув, як звати, –
Із ярмарку багато грошей віз
І до шинкарчиної хати
Він привернув і з воза зліз.
Вишнівочка-первак, хазяйка чорноброва,
Та ще к тому веселая розмова
Забавили його,
І він забув й погонича свого.
Шинкарка язиком, як на цимбалах, грає,
Купець, прицмокуючи, п'є,
Погонич все на клунок поглядає,
Бо догадавсь, яке добро там є.
У хаті жарти, сміх; погонич пильно слуха
Та й думає: «Багатим всюди рай».
А біс йому в обидва вуха
Все шепче: – Утікай!
Багатирем ти станеш, будеш паном,
Розкошуватимеш весь вік... –
І розум в голові покривсь чудним туманом...
Погнав він коненят і десь у полі зник.
Одумався гуляка, вийшов з хата;
Туди-сюди – було та загуло...
Купець заметушивсь... – Рятуйте! – став кричати,
А рятувать і нікому було.
Побіг він, плачучи, шукати вітра в полі;
Нема ні чутки, ні сліда.
Не сподівався він такої злої долі,
Не снилася йому така біда.
Літали в полі скрізь і вітра не піймали...
Рибалки шапочку край берега найшли,
І хвилі їм нічого не сказали,
До моря горе понесли.
За днями дні летіли і минали;
Пристарілось і те, що змолоду цвіло;
Багато деяких пісень переспівали;
Постало те, чого і не було.
Скоробагатько по горі скотився,
У городі на ноги став, –
На пустирі будинок уродився
І всіх причарував.
Меди і вина щастя розливало,
Скоробагатько панував,
Усе йому кувало і плескало,
І чорт дітей, як кажуть, колихав.
Як бджоли на той мед, злітались городяне,
І ласо їли всі, і солодко пили,
Розумником його зробили громадяне,
Хоч казочку про шапочку й плели...
Що язики! Не вимовчать ніколи,
А добрі пироги
Не вороги:
Не слід цураться хліба й солі.
Хотів сказать ще більше я,
Та перебила доленька моя.
– Даремна, – каже, – річ, і рот тобі замажуть,
Сиди собі, не лізь,
Бо золотий обушок, люди кажуть,
Відчинить двері скрізь.
[1892-1893]
ТРАНДАФИЛЬ І СВИНЯ
Свиня пропхалась у садок;
Усюди треба їй, ледачій,
Усунуть свій зажерливий роток,
Бо сказано – Свиня і робить по-свинячи;
В багні куйовдилась, ще й на квітник прийшла
Між квітами пориться;
А посередині Трандафиль там цвіла,
Хороша, повна – любо подивиться.
Свиня до неї тиць – і кинулась назад, –
Знайшла понура клад –
Обиду превелику:
Трандафиль поколола пику.
– Такую погань держать у садку, –
Промовила Свиня, – та ще й на квітнику!
Що з того, що пахтить, коли у пику коле? –
Похрюкала і побрела у поле.
Так ясна правда для брехні,
Як та Трандафиль для Свині,
І перекір, і закарлючка;
Хороший чоловік усім
І друг, і побратим,
Поганому ж – колючка.
[1892-1893]
ВЕДМЕДИК
На муріжку, серед двора,
Гуляла дітвора;
Гостинчики переглядала,
Що матінка понадавала.
– Нум у ведмедика гулять! –
Сусідній Хлопчик став казать.
– Нум, нум! – всі почали кричати.
– Ведмедиком, лежати буду я, –
Вигадує Хлоп'я, –
Гарчатиму на вас, мов хочу похапати,
А ви кажіть мені: «Ведмедику, цить, цить
У рот гостинчики потрошечку кладіть. –
Послухали, усі докупи, збились
І у ведмедика гуляти заходились.
Лежить Ведмедик і гуде,
А дітвора у рот йому кладе.
Потрошку та по половинці,
Пооддавали, всі гостинці.
– Тепер ви кидайтесь Ведмедика побить, –
Навчає Хлопчик, – віточки, беріть! –
І діти віточки побрали,
Ведмедика ганяти стали.
Ведмедик хитрий скік та скік,
Туди-сюди і, сміючись, утік.
Ведмедика нема, гостинчики пропали,
І діти матері жаліться стали:
– Ведмедик, мамо, обдурив,
Гостинчики поїв... –
А в оченятах слізочки блищали...
– А нащо ж ви йому давали? –
Сказала мати їм. –
Так вам і слід, дурним:
Ото з дурлигою не знайтесь
І у ведмедика не грайтесь!
Так іноді і ми, як дітвора,
Дурієм, ніде правди діти:
Ведмедикам надаємо добра,
А самі плачемо, як діти.
[1892-1893]
ВАРЕНИКИ
Веселий господар Дем'ян
Любив гостей на бесіду скликати.
Він був багатший від усіх селян,
Всього доволі мав, було ним шанувати.
Вподобався йому найбільше Клим,
Земляк хороший, що т казати,
На все умів розумну раду дати,
Усі дружили з ним.
Прийшов він раз обідать до Дем'яна,
А у Дем'яна «отрава добрая була:
І маслечко, і сало, й сметана, –
Гаразд, як кажуть, піч варила і пекла.
Поставили на стіл вареників макітру
І пляшку – свашку всі «мирян.
– А нум, мірошнику, молоть без вітру,
Сказав, шуткуючи, Дем'ян. –
Попереду – підмажемо колеса,
Щоб млин не торохтів
І шестірня довготелеса
Не дряпала боків. –
Всесвітня свашка поклонилась,
І чарочка перчівочки вродилась.
– Ну, по сій мові, – каже Клим, –
Дай, боже, здрастувать усім! –
1 прийнялись мірошники молоти:
Дем'ян кладе, а Клим товче;
Від дружної роботи
Аж маслечко по бороді тече.
– Ох, важко! – Клим сказав. – Перемололи дуже
Не лізе більше, кіш малий...
– Ану, – озвавсь Дем'ян» – потіш мене, мій друже
Ось глянь – вареничок бокастенький який...
– Хіба один... – промовив Клим ліниво,
Посилкувався і змолов.
– От бач, один проліз щасливо –
Ну, ще! – Дем'ян благає знов.
– Ой, схаменися, друже милий! –
Аж стогне Клим. – Немає сили,
Я намоловся досхочу...
Не силуй, братику, бо утечу!
– Нехай наш ворог утікає! –
Дем'ян товче своє. –
Он на весіллі тісно як буває,
А прийде старшина – і місце є...
Щоб вовка ми у лісі не боялись –
Голубчику, ковтни ти старшину!.. –
Мірошники зареготались.
– Для тебе, – каже Клим, – ковтну, –
І ще ум'яв один вареник.
– Ну, се вже, – каже, – побіденик,
Всі заставки запер,
Хоч хто не влізе вже тепер.
– А може, хоч звершечку ляже?
Дем'ян йому лукаво каже,
Вареничок узяв
І на тарілочку поклав.
– Послухай, – каже Клим, – ти справді вже глузуєш!
Схотів, щоб я п'ятами накивав?..
– Тривай! – гуде Дем'ян. – Недобре шеретуєш!
І хапнув Клима за рукав...
Схопився Клим і дременув із хати
І у Дем'яна годі гостювати.
І переказував Дем'ян, і сам просив,
А Клим і слухать не хотів.
Се байка вам, писаки,
Письменства рідного невдатні раки!
Не пхайте через лад тулеників своїх,
Коли не хочуть їх,
Коли, мовляв, дороги їм не гладять,
Бо часом і вони завадять
І одіб'ють мирян,
Як ті вареники, що пхав Дем'ян.
[1892-1893]
ЯСЛА
Був на селі козак Кирило Яловець,
Щасливий, дякуючи долі:
Хазяйство добре мав і повний гаманець,
Всього було доволі;
І ще одно він щастя мав –
Розумну жінку бог послав;
Без неї чоловік – неначе блин без масла,
Як примовляє кум Гордій.
От заходився раз Кирило мій
Плести у хаті ясла.
На що, на що – на се дотепний був,
Ще і лози червоної добув,
Щоб виплітать уперемежку
І на краях зробить мережку.
Радіє він – плете,
Не думає про те,
Що ясла будуть на півхати –
Такі, що й в двері не пропхати.
Він, може б, так і не робив,
Та хтось із-за угла мішком його прибив.
– От ясла втяв! Таких ніхто не має!
Чи так? – у жінки він питає.
А Мотря каже: – Так-то так,
Та тільки з хати як? –
Кирило засміявсь: – Ми знайдемо дорогу
Покличем кума на підмогу. –
А жінка знов йому: – Торох!
Як по стіні горох...
Ти ж роздивися – ясла на півхати!
Куди ж їх винести? Стіну рубати? –
І справді: кинулись нести –
Бодай було б і не плести –
Ніяк не вилізуть із хати!
Прийшлося ясла розбирати,
У клуню однести
І наново плести.
Роби розумно, кажуть люде,
Не так, як робить Яловець,
Міркуй про те, що з того буде,
Який кінець.
[1892-1893]
ДІДОК У ЛІСІ
Пішов Дідок у ліс по дрова;
Не забарився в'язку нарубать,
Та як її на плечі взять:
Осика – не полова!
Як не мостивсь, як не ладнав,
А оберемка не підняв.
Сердега сів, схилився
Та й зажурився.
Згадалось все йому – і давня давнина...
А де тепер вона?..
Минулось все, неначе снилось;
Далеко десь туманом вкрилось,
Не буде знов;
Прожив той вік, мов поле перейшов,
Квітчастеє, веселе та зелене...
Ох, доле, доле!.. А тепер...
Дідок сльозу утер.
– Забула десь і тая смерть про мене, –
Зітхнувши тяжко, він озвавсь
І за вірьовку знов узявсь;
Аж чує – щось по листях шелеснуло,
Холодним вітриком дихнуло...
Коли глядить –
Страшенна Смерть близесенько стоїть...
Дідок оторопів – і рученьки помліли,
І причувається, неначе із могили:
– Я недалечко йшла,
На той світ душу провела,
Аж чую – тут і ти озвався. –
Сердега так перелякався,
Що аж тремтить; якби молодший був,
То, може б, дременув.
– Звиняйте, тіточко, я... теє... вашу ласку,
Щоб помогли мені піднять на плечі в'язку,
Як не во гнів се буде вам.
Буває трудно, гірко нам
На світі тую лямку терти,
А все-таки ми боїмось умерти:
Живий живе гада,
І смерть – найгіршая біда.
[1892-1893]
ГАВА І ЛИСИЦЯ
Літаючи по дворах, Гава
Шматок ковбаски добула;
Хоч кажуть, що вона дурна роззява,
А до крадіжки здатная була.
От узяла та й полетіла,
Щоб недалечко, у ярку,
На самоті поснідать до смаку:
Усе було, ще ковбаси не їла.
«Спасибі, – думає, – розумним головам,
Що в світі потрудились,
Усячину робить навчились;
Поміж людьми, як кажуть, добре й нам:
Що-небудь можна роздобути».
Не вспіла Гава носом ткнути,
Аж і Лисичка тут стоїть
І жалібно квилить:
– Голубко кумонько! Тебе я ждала-ждала
Аж плакала, як виглядала,
Щоб голосочок твій почуть,
Хоч на хвилиночку про горенько забуть...
Ти, може, серденько, того й не знаєш
Як гарно, любо як співаєш –
І соловейко так не втне...
Розваж хоч трошечки мене! –
Прийшлось роззявитись дурному горлу:
– Кра! кра! – а ковбаса додолу,
Лисичка хап – і у кущі мерщій, –
Оддячила кумі своїй!
Прокракала, роззява, огляділась –
Чортма куми, і снідання «ема...
– А щоб ти, – каже, – подавилась,
Лукавая кума!
Прилащиться підлиза хоч до кого:
Солодкії слова
Приманюють великого й малого, –
То вже така дурниця світова;
Про се розумні знають люде,
Та що ж ви будете робить:
Хто маже – не скрипить, –
Так, мабуть, і довіку буде.
[1892-1893]
ЛЕВ I КОМАР
Десь там, не в нашій стороні,
Під височенною горою,
Серед діброви в гущині
Вечірньою добою,
Поївши добре, Лев лежав
І гордовито поглядав.
Здоровий сам, кудлата грива,
На пиці широченний ніс, –
Не тільки миша полохлива,
Злякався б навіть і сам біс.
Близенько на вербі Комарики дрімали,
Тихенько нічки дожидали.
Один Комарик молодий
Розхвастався перед старими.
– Он, – каже, – як розтягся біс рудий!
Господарює над дурними,
Бо нікому його провчить...
От я ні кришки не боюся,
Аж сміх бере, як подивлюся,
Що перед ним усяка твар тремтить. –
На се озвавсь Комар старенький:
– Гай, гай! Раденький, що дурненький!
Дурне й базікання твоє;
Лев – сила, пан на всю діброву,
Захоче – і хвостом уб'є
Не тільки комара – корову. –
Комарик молодий своє дзинчить:
– Мене не настрашить,
Нехай хоч як хвостом молотить;
Нехай він сім корів покотить,
А я от зараз полечу,
Дам йому лиха до плачу. –
Комарик молодий спустився
І дратувати заходився.
Лев головою покрутив;
Комар йому на лобі сів,
Лев лапою тернув по пиці,
Бо вже були такі дурниці;
Комар круть-верть – на ніс присів, –
Лев клацнув, не вловив;
Комар ще гірше умудрився
І в усі опинився.
Схопився Лев, хвостом крутнув,
На всю діброву кашлянув,
Аж галки крику наробили,
У лозах десь вовки завили,
І пугач пугать став;
Повитріщались з ляку сови,
І бідний зайчик драла дав
Аж на кінець діброви, –
А в'їдливий Комар своє робив.
Лев і стрибав, і по траві качався,
І у кущі ховався,
Із сили вибивсь, аж упрів,
Не знав, що діяти з собою...
Комар сховався, Лев упав
І довго, лежачи, стогнав,
Неначе воював з великою бідою.
А на вербі сміються угорі
Ледачі Комарі.
– Ну, молодець! – гукнув Комар старенький.
Утяв! Дарма що молоденький!
Химерна баєчка пригодна і для нас:
Чого, подумаєш, на світі не буває!
Маленьке лихо в інший час
І значним людям докучає.
[1892-1893]
ЧАБАН І КОМАР
У холодочку, під вербою,
Приліг Чабан спочить;
Кийок поклав під головою,
Собака у ногах лежить, –
Не боязко, заснути можна сміло:
Отара стишилась, лінується ходить,
Бо дуже сонечко пригріло,
І хоч би що – собака не проспить.
Заснув Чабан; а лишенько не спало:
Гадюка вилізла з трави; сичить...
Комар углядів, жалко стало,
І Чабана він кинувся будить;
Гудів-гудів, аж крилечки помліли,
А той не чує – спить;
Комар присів на лоб; щоб з усієї сили:
Свій гострий носик устромить.
Чабан прокинувся – аж перед ним Гадюка,
Він києм – бух! – і витяглась зміюка;
Пропав би був Вівчар,
Та визволив Комар.
Куди ж він з переляку дівся?
Отож-то й що! Чабан Гадюку вбив,
А Комара, що прислужився
І впору розбудив,
Спросоння тріснув так, що аж прилип до лоба.
Така-то за добро шаноба!
Як перед більшим менший чоловік
До правди повернуть язик
Одважиться, по стародавній мові,
Що хлібець їж,
А правду ріж,
Того й гляди – утнуть, як Комарові.
[1892-1693]
ПЕРЛИ І СВИНІ
Надворі, якось опівдні,
Заможний чоловік насипав на рядні
Чимало Перлів просушити,
Бо в скрині почали жовтіти.
– Гляди! – озвався через тин
Кум Северин. –
Як доберуться Свині – потокмачать! –
Хазяїн засміявсь, любив він шуткувать.
– Їм не судилося сього добра вживать,
Так хоч нехай побачать. –
Не в «добрий час промовив неборак,
Бо вийшло онде як:
Добрались Свині, всe «порозкидали,
З землею Перли помішали,
Поживи не знайшли,
Похрюкали й пішли,
А другі їм назустріч: – Що, сестриці,
Поласували добре там?
Пожива буде й нам?
– Та де там, – кажушь, – все дурниці,
Насипано блискучих камінців;
Нам тільки клопоту хазяїн наробив,
Ми перерили все – хоч би тобі «гнилиця...
Вертайтеся, бо нічим поживиться.
Свята старовино! Про тебе я згадав;
Правдивії слова твої не.вмерли,
І я промовлю їх, щоб світ не забував:
Коли ти маєш Перли,
То й розум май
І перед Свинями не розсипай.
[1892-1893]
ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ ГЛІБОВ
БАЙКИ
Видавництво «Дніпро»
Редактор
О.З. КАГАРЛИЦЬКА
Художник
Ю. І. КРИГА
Художній редактор
В.В. МАШКОВ
Технічний редактор
Г. Г. ПОДГУРСЬКИЙ
Коректор
А. В. КУДРЯВЦЕВА
Видавництво «Дніпро», 252601, Киів-МСП, Володимирська, 42.
Глібов Л. I.
Г54 Байки. – К.: Дніпро, 1979, – 174 с. ІСБН
До збірки ввійшло краще з творчої спадщини видатного українського поета Л. І. Глібова (1827-1893) –
його байки, що здобули широку популярність у народі.
70403-015
Г – – – – – – – – – – – – – – – – – – 15-79 4702590100 У1
М205(04) – 79
Sez Ukrain ädäbiyättän 1 tekst ukıdıgız.
  • Büleklär
  • Байки - 1
    Süzlärneñ gomumi sanı 3837
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1628
    26.5 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.1 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.7 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Байки - 2
    Süzlärneñ gomumi sanı 3755
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1687
    26.5 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.1 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    42.2 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Байки - 3
    Süzlärneñ gomumi sanı 3566
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1683
    25.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    34.2 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.5 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Байки - 4
    Süzlärneñ gomumi sanı 3698
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1745
    26.6 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    36.4 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.5 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Байки - 5
    Süzlärneñ gomumi sanı 3610
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1726
    24.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    33.7 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    40.0 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.
  • Байки - 6
    Süzlärneñ gomumi sanı 3043
    Unikal süzlärneñ gomumi sanı 1560
    25.7 süzlär 2000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    35.6 süzlär 5000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    41.7 süzlär 8000 iñ yış oçrıy torgan süzlärgä kerä.
    Härber sızık iñ yış oçrıy torgan 1000 süzlärneñ protsentnı kürsätä.