Latin

Шагренева шкіра - 05

Общее количество слов 3882
Общее количество уникальных слов составляет 2252
23.7 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
33.9 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
40.1 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
висміяли всяку владу, а це так само
банально, як заперечувати Бога! Ви вже
ні в що не вірите. Тому наше сторіччя
схоже на старого султана, що занапастив
себе розпустою! Врешті ваш лорд Байрон,
дійшовши до кінця в поетичній зневірі,
почав оспівувати злочин.
— А знаєте що,— озвався зовсім п'яний
Б'яншон.— Від якоїсь дрібки фосфору
залежить, чи буде з людини геній чи
негідник, мудрець чи ідіот, доброчесний
чи злочинець.
— Як можна так ставитись до чесноти! —
вигукнув Кюрсі.— Чесноти — теми всіх
п'єс, розв'язки всіх драм, основи всіх
судів.
— Мовчи, йолопе. Твоя чеснота — це
Ахіллес без п'яти! — сказав Бісіу.
— Випиймо!
— Закладімося, що я вип'ю цілу пляшку
шампанського одним духом?
— Оце — то дух! — вигукнув Бісіу.
— Напились, як биндюжники,— озвався
юнак, що з поважною міною напував вином
свій жилет.
— Так, сучасне врядування полягає в
тому, щоб надавати владу громадській
думці.
— Громадській думці? Так це ж
найрозбещеніша з усіх повій! Як
послухаєш вас, моралістів і політиків,
то треба завжди віддавати перевагу
вашим законам перед природою, а
громадській думці перед сумлінням. Ет!
Усе на світі правдиве і все фальшиве!
Коли суспільство дало нам пух для
подушок, то врівноважило цей дарунок
подагрою, так само як правосуддя
врівноважується судом, а кашемірові
шалі породжують нежить.
— Потвора! — сказав Еміль, перебивши
мізантропа.— Як ти можеш ганити
цивілізацію серед таких розкішних вин,
страв, сам набравшись до того, що
ось-ось опинишся під столом? Ось
угризни оту сарну з позолоченими
ріжками та ратичками, але не кусай
власної матері.
— Чи я винен, що католицтво вже запихає
в один лантух мільйон богів, а
Республіка завжди кінчається якимсь
Наполеоном, межі королівської влади
пролягають десь між убивством Генріха
Четвертого і стратою Людовіка
Шістнадцятого, а лібералізм стає
Лафайєтом?46
— А хіба ви не обнімалися з ним у липні?
— Ні.
— То помовчіть, скептику.
— Скептики найсумлінніші люди.
— Вони взагалі не мають сумління.
— Та що ви! У них аж по двоє сумлінь.
— Здобути знак із самого неба — оце
справді комерційна ідея. Стародавні
релігії були тільки вдалим розвитком
фізичної насолоди; а ми, теперішні,
розвинули душу й надію, і в цьому
полягає поступ.
— Ех! Друзі мої, чого можна сподіватися
від сторіччя, пересиченого політикою?
— сказав Натан.— Який був кінець
«Історії короля богемського та його
семи замків»47 — цієї найчарівнішої з
повістей?
— Що? — гукнув «знайко» через увесь
стіл.— Та ж це купа слів, висмоктаних із
пальця, такі книжки хіба в божевільні
читати!
— Дурень!
— Йолоп!
— Що? Що?
— Те, що чув!
— Зараз поб'ються.
— Ні.
— До завтра, добродію!
— Хоч і зараз,— відповів Натан.
— Ет, годі! Обидва ви молодці!
— Вже ж не такі, як ти! — гукнув заводій
сварки.
— Та ж вони на ногах не встоять!
— Я, мабуть, і справді не встою! —
погодився войовничий Натан,
підводячись нерішуче.
Він тупо глянув на стіл, а потім, неначе
знесилений спробою підвестися, впав на
стілець, похилив голову й замовк.
— От була б утіха — побитись на дуелі
через твір, якого я не читав і не бачив!
— сказав «знайко» своєму сусідові.
— Емілю, побережи фрака, твій сусіда
поблід,— озвався Бісіу.
— Кант? Іще один пухир, надутий
повітрям на забавку дурням!
Матеріалізм і спіритуалізм — дві гарні
ракетки, якими шарлатани в мантіях
відбивають той самий волан. Чи Бог є в
усьому, як твердить Спіноза, чи все
виходить із Бога, за святим Павлом...
Йолопи! Відчинити чи зачинити двері —
хіба це не той самий рух? Чи яйце з
курки, чи курка з яйця? (Подайте-но
качку!) Оце й уся наука.
— Бевзю! — гукнув йому вчений.— Твоє
запитання розв'язане ділом!
— Яким?
— Адже не професорські кафедри
придумані для філософії, а філософія
придумана для кафедр! Начепи окуляри й
прочитай бюджет.
— Злодюги!
— Йолопи!
— Шахраї!
— Бовдури!
— Де ще, як не в Парижі, ви знайдете
такий швидкий і жвавий обмін думками? —
вигукнув Бісіу чомусь раптом
баритоном.
— Ну ж, Бісіу, розіграй нам який-небудь
класичний фарс. Якийсь шарж, ну-бо!
— Показати щось із дев'ятнадцятого
сторіччя?
— Слухайте!
— Тихо!
— Замовкніть!
— Та заткни пельку, опудало!
— Налийте йому вина, і хай мовчить,
шмаркач!
— Ну, давай, Бісіу!
Художник застебнув чорного фрака аж до
коміра, натяг на руки жовті рукавички,
глянув зизом, зображуючи видавця
«Огляду двох світів»48,— але гамір
перекривав його голос, і ніхто не
розібрав ані слова з його блазенської
промови. Та йому пощастило зобразити
коли не сторіччя, то принаймні журнал,
хоча він і сам не чув себе.
Десерт було подано ніби якимись чарами.
Весь стіл зайняв величезний сервіз із
позолоченої бронзи, виконаний у
майстерні Томіра. Високі фігури, яким
уславлений митець надав форм, у всій
Європі визнаних за ідеал краси, тримали
в руках чи на плечах тарелі полуниць,
ананасів, свіжих фініків, жовтого
винограду, золотавих персиків,
апельсинів, привезених пароплавом із
Сетубаля гранатів, китайських плодів,
одне слово — всі несподіванки розкоші,
чудеса кондитерського мистецтва,
найсмачніші делікатеси,
найспокусливіші ласощі. Барви цих
гастрономічних картин були ще й
відтінені блиском порцеляни,
іскристими смужками позолоти,
граційними вигинами ваз. Ніжний, мов
піна океанської хвилі, зелений
пухнастий мох увінчував пейзажі
Пуссена, скопійовані на севрській
порцеляні. Цілого німецького
князівства не вистачило б, щоб оплатити
цю безсоромну розкіш. Срібло,
перламутр, золото, кришталь з'являлись
на столі знов і знов, але затуманені очі
гостей, захоплених гарячковими п'яними
теревенями, майже не помічали цієї
феєрії, гідної східних казок. Десертні
вина вабили ароматом і вогнем,
могутніми чарами п'янких випарів,
будячи в головах гостей примари, а їхні
могутні пута сковували ноги, наливаючи
тягарем руки. Піраміди фруктів були
розхапані, голоси захрипли, гамір
наростав. Слова звучали невиразно,
падали й розбивались келихи, шалений
сміх злітав ракетами. Кюрсі вхопив ріг
і засурмив тривогу. Той сигнал подав
ніби сам диявол. Знавісніле товариство
загорлало, засвистіло, заспівало,
завило, заревло, загарчало. Годі було не
всміхнутись, побачивши, як люди, від
природи веселі, ставали похмурі, ніби
розв'язки в п'єсах Кребійона49, або
замислені, ніби моряки, що мандрують
суходолом. Хитрі люди розкривали свої
таємниці перед цікавими, а ті їх і не
слухали. Меланхоліки всміхались, наче
танцівниці після вдалого піруету. Клод
Віньйон стояв і похитувався, наче
ведмідь у клітці. Найщиріші друзі ладні
були побитися. Подібність до тварин,
така виразна в людських обличчях і так
цікаво пояснена фізіологами, вже
прозирала і в рухах та поставах. Якийсь
Біша50, опинившися там спокійним і
тверезим, знайшов би для себе готову
книжку. Господар, відчувши, що сп'янів,
не важився підвестись, але він
схвалював вихватки своїх гостей
застиглою усмішкою, силкуючись
зберегти скромний і гостинний вираз.
Його велике обличчя вже червоне, аж
синювате, було жахливе, а голова
хиталась, наче корабель на хвилі.
— Ви повбивали їх? — спитав його Еміль.
— Кажуть, ніби кару смерті мають
скасувати на честь Липневої
революції,— відповів Тайфер, звівши
брови з виразом водночас хитрим і
дурним.
— Та чи не ввижаються вони вам уві сні?
— озвався Рафаель.
— Терміни давності вже минули! —
сказав убивця, що купався в золоті.
— А на його могилі,— ущипливо вигукнув
Еміль,— гробар вирізьбить: «Перехожий,
пролий сльозу на спомин про нього!» О,—
додав він,— я дав би сто су
математикові, що алгебраїчним
рівнянням довів би мені існування
пекла.
Він підкинув монету, гукнувши:
— Решітка — за Бога!
— Не дивіться,— сказав Рафаель,
підхопивши монету.— Звідки знати?
Випадок — великий жартун.
— Гай-гай! — відказав Еміль із
блазенсько-сумною міною,— куди не
ступиш ногою — або геометрія
безвірника, або «Отче наш» папи
римського. Ет! Випиймо! Ось що, по-моєму,
означає слово «Трінк», це провіщення
божественної пляшки в кінці
«Пантагрюеля».
— Ми за «Отче наш»,— відказав
Рафаель.— Йому ми завдячуємо все: і
наші мистецтва, наші пам'ятники, може, й
наші науки, а ще важливіше — наші
сучасні уряди, за яких п'ять сотень умів
чудесним чином представляють
величезне, плідне суспільство, де
протилежні сили взаємно
нейтралізуються, полишаючи всю владу
Цивілізації, велетенській цариці, що
заступила короля,— цій стародавній,
грізній постаті, якомусь
псевдофатумові, що його людина зробила
посередником між небом і собою. Перед
лицем стількох досягнень атеїзм
здається скелетом, який анічогісінько
не породжує. Що ти на це скажеш?
— Я думаю про річки крові, пролиті
католицтвом,— холодно відповів
Еміль.— Воно вступило нам у жили, в
серця,— наче всесвітній потоп. Та що
вдієш! Кожна розумна людина повинна йти
під знаменом Христа. Тільки Христос
освятив перемогу духу над матерією,
тільки він відкрив нам поезію світу, що
служить посередником між нами й Богом.
— Ти так гадаєш? — спитав Рафаель,
усміхаючись п'яною, якоюсь
невизначеною усмішкою.— Ну що ж, аби не
скомпрометувати себе, проголосимо
знаменитий тост: «Diis ignotis»*. І вони
вихилили свої келихи — келихи науки,
вуглекислого газу, пахощів, поезії й
невіри.
* Невідомим богам (латин.).
— Прошу до вітальні, каву подано,—
оголосив мажордом.
У цю хвилину майже всі гості блукали в
тому солодкому переддвер'ї раю, де
світло розуму гасне, де тіло,
визволившись від свого тирана,
віддається на волю шаленим утіхам. Ті,
досягши апогею сп'яніння, супились,
щосили намагаючись уловити думку, яка б
засвідчила їхнє власне існування; ті,
отупілі через те, що насилу
перетравлювали з'їдене, зовсім не
хотіли рухатись. Відважні оратори ще
вимовляли невиразні слова, змісту яких
самі не розуміли. Ще звучали якісь
рефрени, наче клацала машина, що
вимушено завершувала свої оберти —
механічну подобу життя. Метушня
химерно поєднувалася з мовчанкою.
Проте, почувши гучний голос служника,
що замість господаря звістував їм нові
втіхи, гості рушили до зали, тягнучи й
підтримуючи один одного, а декотрих
навіть несучи на руках. На хвильку
натовп зупинився в дверях, нерухомий,
заворожений. Всі втіхи бенкету
поблідли перед збудливим видовищем,
яке пропонував амфітріон, щоб потішити
найсолодше з людських почуттів. При
світлі свічок у золоченій люстрі, круг
столу, заставленого золоченим сріблом,
перед остовпілими гостями з'явилися
жінки, і очі в гостей заблищали
діамантами. Розкішні були вбрання, але
ще розкішніша сліпуча жіноча краса,
перед якою блідли всі дива цього
палацу. Палкі очі дівчат, чарівливих,
мов феї, сяяли яскравіше за потоки
світла, що відбивалися від тканих
шпалер, білого мармуру та гарних
опуклостей бронзи. Серця пломеніли від
вигляду розмаяних кучерів та розмаїтих
привабливих, характерних постав. Очі
оббігали зчудовано строкаті гірлянди
квітів упереміш із сапфірами, рубінами
та коралами, ланцюжки чорного намиста
на сніжно-білих шиях, легкі шарфи, що
тріпотіли, мов полум'я маяка, пишні
тюрбани, спокусливо-скромні туніки. Цей
сераль чарував усі погляди,
задовольняв усі примхи. Танцівниця, що
застигла в звабливій позі під хвилями
кашеміру, здавалась оголеною. Там —
прозорий серпанок, тут — мінючий шовк
приховував або відкривав таємничі
красоти. Вузенькі ніжки промовляли про
кохання, вуста мовчали, червоні й свіжі.
Юні дівчата так тонко вдавали
несміливих і невинних, що здавалося,
ніби прегарні їхні коси дихають
побожною чистотою, а самі вони — осяйні
видива, що ось-ось розвіються від
одного подиху. А там красуні
аристократки з гордовитими обличчями,
але по суті мляві, по суті кволі,
тендітні, витончені, схиляли голови з
таким виглядом, ніби ще не розпродали
всієї королівської ласки. Англійка —
білий, цнотливий, ефірний образ, що
зійшов із хмар Оссіана51,— була схожа на
янгола смутку, на голос сумління, що
втікає від злочину. Парижанка, вся
краса якої — в її невимовній грації,
горда своїм туалетом і розумом, у
всеозброєнні своєї всемогутньої
слабкості, гнучка й сильна, сирена без
серця й без пристрасті, але навчена
штучно відтворювати все багатство жаги
й симулювати всі відтінки ніжності,— і
вона була в цьому небезпечному
збориську, де видно було й італійок, на
вигляд безтурботних і щасливих, але
завжди розважних, і пишних нормандок з
розкішним тілом, і чорнокосих південок
із чарівним розрізом очей. Можна було
подумати, що скликані Лебелем
версальські красуні, ще зранку
наготувавши всі свої принади, з'явились
сюди, ніби юрма східних рабинь,
пробуджених голосом купця й готових на
світанку зникнути. Засоромлені, вони
збентежено тислись коло столу, як
бджоли, що гудуть у вулику. Їх небоязке
збентеження, в якому був і докір, і
кокетство,— все разом являло собою чи
то розраховану спокусу, чи то
мимовільний вияв сором'язливості.
Можливо, почуття, якого жінка ніколи не
виявляє до кінця, веліло їм кутатись у
плащ доброчесності, аби надати більше
чару й гостроти розгулові нечестя. І
ось інтрига Тайфера, здавалось, була
приречена на невдачу. Непогамовні
чоловіки спочатку скорились
царственій могутності, якою наділена
жінка. Шепіт захвату пролетів, наче
найніжніша музика. Тієї ночі кохання ще
не супроводило їхнього сп'яніння;
замість того, щоб віддатись ураганові
жаги, гості, захоплені зненацька в
хвилину слабкості, віддались утіхам
солодкого екстазу. Митці, покірні
голосові поезії, що панує над ними
завжди, заходилися з насолодою вивчати
вишукану вроду цих жінок в усіх її
найтонших відтінках. Філософ,
пробуджений думкою, яку, мабуть,
породила кислота, що виділялася з
шампанського, здригнувся, подумавши
про нещастя, які привели сюди цих жінок,
колись гідних, можливо, найчистішого
поклоніння. Кожна з них, мабуть, могла б
розповісти криваву драму. Майже всі
вони носили в собі пекельні муки, тягли
за собою спогад про чоловічу
невірність, про порушені обітниці, про
радощі, відняті злиднями. Гості
статечно підійшли до них, зав'язалися
розмови, такі різноманітні, як і вдачі
співрозмовників. Утворилися групки.
Можна було подумати, ніби це вітальня в
пристойному домі, де дівчата й дами
звичайно пропонують гостям після обіду
каву, солодощі й лікери, які полегшують
ласунам тяжку працю травлення їжі. Та
ось, де-не-де почувся сміх, гомін
наростав, голоси гучнішали. Оргія, на
хвильку приборкана, мала знову
прокинутись. Чергування тиші й гамору
чимось нагадувало симфонію Бетховена.
Тільки-но двоє приятелів сіли на м'яку
канапу, до них зразу підійшла висока
ставна дівчина, гордо випростана, з
досить неправильними рисами обличчя,
але звабливими, повними жаги; своїми
різкими контрастами вони впливали на
уяву. Чорні пишні коси, що неначе вже
побували в любовних боях, розсипались
сласними кільцями по округлих плечах,
які мимохіть притягували погляд. Довгі
темні кучері наполовину прикривали
величну шию, на яку раз по раз падало
світло, окреслюючи тонкий, напрочуд
гарний контур. Матову білість обличчя
відтінювали яскраві живі тони рум'янцю.
Очі з довгими віями кидали сміливе
полум'я, іскри кохання. Червоні уста,
вологі, ледь розтулені, кликали до
цілунків. Стан у дівчини був повний, але
гнучкий, ніби створений для любощів,
перса й плечі пишно розвинені, ніби в
красунь Карраччі52; а проте вона
справляла враження моторної й легкої,
сильне тіло наводило на думку про
звинність пантери, мужня доладність
форм обіцяла палючі втіхи любострастя.
Хоч ця дівчина, певне, вміла сміятись і
пустувати, її очі й усмішка лякали уяву.
Вона була схожа на пророчицю, одержиму
демоном, вона скоріше викликала подив,
ніж подобалась. То один, то інший вираз
на мить блискавкою осявав її живе
обличчя. Пересичену людину вона б, може,
зачарувала, але юнак би налякався її. То
була велична статуя, що впала з
фронтону еллінського храму,—
прекрасна здалеку, але грубувата, коли
дивитися зблизька. Проте своєю разючою
красою вона, мабуть, збуджувала
безсилих, своїм голосом чарувала
глухих, поглядом оживляла старі кістки;
ось чому Еміль знаходив у ній певну
схожість чи то з трагедією Шекспіра,
химерною арабескою, де радість завиває,
де в коханні є щось дике, де чар
витонченості й полум'я щастя змінюють
криваву сваволю гніву, чи то зі
страховищем, що вміє й кусати, й
голубити, реготати, як демон, плакати,
як ангел, у одних обіймах раптом злити
всі жіночі спокуси, за винятком зітхань
меланхолії та чарівливої дівочої
скромності, а за мить заревти,
розтерзати себе, зломити свою жагу,
свого коханця і врешті занапастити
саму себе, як збунтований народ.
Одягнена в сукню з червоного оксамиту,
вона недбало ступала по квітах, що
впали з голів її подруг, і гордовитим
рухом простягала двом приятелям срібну
тацю. Горда своєю вродою, горда,
можливо, своїми пороками, вона
виставляла напоказ білу руку, що
яскраво вимальовувалась на червоному
оксамиті. Вона була немовби королевою
насолод, немовби втіленням людської
радості, тієї радості, що розтрачує
скарби, нагромаджені трьома
поколіннями, сміється над трупами,
глумиться з предків, розчиняє перли й
розтоплює трони, перетворює юнаків на
дідів, а часом і дідів на юнаків,— тієї
радості, яка дозволена тільки гігантам,
що знемоглися від влади, втомилися від
думки або звикли дивитись на війну як
на розвагу.
— Як тебе звати? — спитав Рафаель.
— Акіліна.
— А! Ти з «Урятованої Венеції»53! —
гукнув Еміль.
— Так,— відповіла вона.— Як папа
римський, піднісшись над усіма
чоловіками, бере собі нове ім'я, так і я,
перевершивши всіх жінок, узяла собі
нове ім'я.
— І, як ту жінку, чиє ім'я ти носиш, тебе
кохає шляхетний і грізний змовник,
ладний померти за тебе? — жваво спитав
Еміль, збуджений цим серпанком поезії.
— Мене кохав такий чоловік,— відповіла
вона.— Але гільйотина стала моєю
суперницею. Тому я завжди оздоблюю своє
вбрання чимось червоним, щоб не
віддаватися радості надміру.
— О, тільки дозвольте їй розповісти
історію чотирьох ларошельських
сміливців54 — і вона ніколи не скінчить!
Мовчи, Акіліно. В кожної жінки
знайдеться коханець, за яким можна
поплакати, тільки не всі мали щастя, як
ти, втратити його на ешафоті. Ох, куди
краще знати, що твій коханець лежить у
могилі на Кламарському цвинтарі, ніж у
постелі суперниці.
Ці слова вимовила ніжним, мелодійним
голосом інша жінка, найчарівніше,
найлюбіше створіння, яке лишень могла
паличка феї виворожити з чарівного
яйця. Вона підійшла нечутною ходою, і
друзі побачили делікатне личко, тонкий
стан, голубі очі з чарівливо скромним
поглядом, свіжий і чистий лоб.
Сором'язлива наяда, що вийшла зі
струмка, не така несмілива, біла й
наївна, як ця молоденька, на вигляд
шістнадцятирічна дівчина, що їй,
здавалось, невідоме кохання, невідоме
зло, бо вона ще не спізнала життєвих
бур, вона щойно прийшла з церкви, де,
мабуть, молила янголів просити за неї
Творця, щоб він дочасно взяв її на небо.
Тільки в Парижі трапляються такі
створіння з невинним поглядом, які
приховують щонайглибшу розбещеність,
витончену розпусту під чистим і ніжним,
мов стокротка, чолом. Спочатку ошукані
обіцянками небесної втіхи, що нібито
таїлись у тихій принадності цієї
молоденької дівчини, Еміль і Рафаель
почали її розпитувати, взявши каву, що
вона налила в чашки, принесені
Акіліною. Скінчилося тим, що в очах обох
поетів вона стала похмурою алегорією,
яка відбила ще одне лице людського
життя — протипоставила суворій і
жагучій виразистості постаті своєї
гордої подруги образ холодного,
любострасно жорстокого пороку, досить
легковажного, щоб учинити злочин, і
досить сильного, щоб посміятися з
нього,— щось ніби безсердого демона,
який мститься багатим і ніжним душам за
те, що вони зазнають почуттів,
недоступних для нього, і який завжди
готовий продати свої любовні фіглі,
пролити сльози на похороні своєї
жертви й потішитись, читаючи ввечері її
заповіт. Поет міг би замилуватися
прекрасною Акіліною, геть усі мали б
утікати від зворушливої Ефразії: одна
була душею нечестя, друга — нечестям
без душі.
— Хотів би я знати, чи ти коли думаєш
про майбутнє? — сказав Еміль цьому
чарівному створінню.
— Про майбутнє? — перепитала вона,
сміючись.— А що ви називаєте майбутнім?
Нащо мені думати про те, чого ще немає? Я
не заглядаю ні вперед, ні назад. Чи не
досить мені думок про сьогодні. А втім,
наше майбутнє нам відоме: лікарня.
— Як ти можеш передбачати лікарню й
нічого не робити, щоб її уникнути? —
вигукнув Рафаель.
— А що ж такого страшного в лікарні? —
спитала Акіліна.— Адже ми не маємо ні
дітей, ні чоловіків; старість подарує
нам чорні панчохи на ноги і зморшки на
лоб; усе, що є в нас жіночого, зів'яне,
радість у погляді наших друзів згасне,
і що нам буде потрібне тоді? З усіх
наших принад залишиться тільки
застарілий бруд, і він ходитиме на двох
лапах, холодний, сухий, загнилий і
шелестітиме, як опале листя. Найгарніші
наші вбрання стануть ганчір'ям, від
амбри, що пахтіла в нашому будуарі,
повіє смертю, трупним духом; до того ж
якщо в цьому бруді опиниться серце, то
ви всі над ним поглумитеся: адже ви не
дозволяєте нам навіть берегти спогади.
Такими, якими станемо ми тоді, чи не
однаково — бавитися своїми песиками в
багатому домі чи розбирати ганчір'я в
шпиталі? Чи ми ховатимемо сиві коси під
червоно-синьою картатою хусткою, чи під
мереживом, будемо замітати вулицю
березовою мітлою, а чи сходи Тюїльрі
своїм атласним шлейфом, сидітимемо
перед роззолоченим каміном, чи
грітимемося біля горщика з жаром,
дивитимемося на спектакль на Гревській
площі, чи слухатимемо в театрі оперу —
ото велика різниця!
— Aquilina mia*, я згодна, з тобою, як іще
ніколи, і мій погляд на це не
веселіший,— підхопила Ефразія.— Так,
кашемір і веленевий папір, золото,
парфуми, шовк, розкіш, усе блискуче
личить тільки молодості. Самий лише час
угамує наші безумства, але щастя буде
нашим виправданням. Ви смієтеся з
мене,— вигукнула вона, в'їдливо
посміхаючись до обох приятелів,— але
хіба не правду я сказала? Краще померти
від насолоди, ніж від хвороби. Я не
відчуваю ні прагнення до вічності, ні
великої поваги до людського роду —
досить поглянути, що зробив з нього Бог!
Дайте мені мільйони, я їх процвиндрю, ні
сантима не залишу на той рік. Жити, щоб
подобатись і владарювати,— ось що
підказує мені кожен удар мого серця.
Суспільство мене схвалює: хіба воно не
постачає всього на догоду моїй
марнотратності? Нащо Господь Бог
щоранку дає мені прибуток із того, що я
витрачаю ввечері? Нащо ви будуєте для
нас шпиталі? Не на те ж Бог поставив нас
між добром і злом, щоб ми вибирали те, що
завдає болю або вкидає в тугу,— тож
дурна була б я, не розважаючись.
* Моя Акіліно (іт.).
— А інші? — спитав Еміль.
— Інші? А це їхня справа! Як на мене, то
краще сміятися з їхніх прикрощів, ніж
плакати над своїми. Хай-но спробує
чоловік хоч трохи покривдити мене!
— Ти, мабуть, удосталь натерпілась,
коли так думаєш! — вигукнув Рафаель.
— Мене покинуто задля спадщини, ось що!
— сказала Ефразія, ставши так, щоб
випнути всі принади фігури.— А я ж день
і ніч працювала, щоб прогодувати його!
Більш мене ніхто не одурить — ні
усмішкою, ні обіцянками, я хочу, щоб моє
життя було суцільним святом.
— Але ж хіба щастя не в нас самих? —
вигукнув Рафаель.
— А що ж, по-вашому,— підхопила
Акіліна,— бачити, як тобою
захоплюються, тобі лестять,
підноситись над усіма жінками, навіть
найдоброчеснішими, затьмарюючи їх
своєю вродою, багатством,— це все
марниця? До того ж за день ми зазнаємо
більше, ніж чесна міщанка за десять
років. У цьому вся річ.
— Хіба не огидна жінка, позбавлена
чесноти? — звернувся Еміль до Рафаеля.
Ефразія кинула на них погляд єхидни й
відповіла з нищівною іронією:
— Чеснота! Полишмо її бридким та
горбатим! Що їм, сердешним, робити без
неї?
— Помовч! — вигукнув Еміль.— Не
балакай про те, чого не знаєш.
— Що? Це я не знаю? — відрубала
Ефразія.— Все життя віддаватися
ненависному чоловікові, ростити дітей,
що покинуть тебе, дякувати їм, коли вони
крають тобі серце,— ось ті чесноти, що
ви накидаєте жінці; а на додачу, щоб
винагородити її за самозречення, ви
накладаєте на неї тягар страждань,
намагаючись її спокусити; а коли вона
встоїть, ви її скомпрометуєте. Веселе
життя! Краще вже не втрачати своєї волі,
любити тих, хто подобається, і вмерти
молодою.
— А ти не боїшся, що колись доведеться
за це розплачуватись?
— Ну що ж,— відповіла вона,— замість
змішувати насолоди зі смутком, я поділю
своє життя на дві частини: перша —
молодість, безперечно, весела, а друга
— старість, мабуть, смутна,— тоді вже
натерплюся вдосталь...
— Вона не кохала,— своїм глибоким
голосом озвалась Акіліна.— Їй не
доводилося проходити сто миль, аби
тільки в захваті дістати в нагороду
один погляд, а потім відмову; ніколи її
життя не висіло на волосинці, ніколи не
була вона готова заколоти кілька душ,
щоб урятувати свого володаря, свого
пана, свого бога... Кохання для неї —
красень полковник.
— А, знов Ла-Рошель! — відказала
Ефразія.— Кохання — як вітер: ми не
знаємо звідки він віє. Так, урешті, коли
тебе кохала тварюка, то почнеш
стерегтися й людей.
— Карний кодекс забороняє нам кохати
тварин,— насмішкувато промовила
велична Акіліна.
— А я гадала, ти поблажливіша до
військових! — засміялась Ефразія.
— Невже ви щасливі з того, що можете
зректися розуму? — вигукнув Рафаель.
— Щасливі? — перепитала Акіліна,
усміхнувшись безпорадно, розгублено і
розпачливо дивлячись на обох друзів.—
Ох, ви не знаєте, що це таке, коли зі
смертю в душі силуєш себе розважатись!..
Глянувши в ту хвилину на вітальню, ви б
побачили щось схоже на Мільтонів
Пандемоніум55. Блакитний вогонь над
пуншем забарвив пекельною блідістю
обличчя тих, хто ще міг пити. Шалені
танці, в яких знаходила вихід первісна
сила, викликали регіт і крик, що лунали,
наче вибухи ракет. Будуар і мала
вітальня скидались на бойовище,
всипане мертвими й умирущими. Вино,
насолоди, розмови наче розпекли
атмосферу. Сп'яніння, жага, маячня,
самозабуття були в серцях і на
обличчях, відбивались на килимах,
відчувались у розгардіяші, застелили
всі погляди легким серпанком, крізь
який повітря здавалося насиченим
п'янкими випарами. Довкола, як
блискучий пил, що тремтить у сонячному
промені, мерехтіла світла імла, і в ній
вигравали щонайхимерніші форми,
ставалися щонайдивніші зіткнення. То
там, то там групи сплетених в обіймах
тіл зливалися з білими мармуровими
статуями, з вишуканими шедеврами
скульптури, які прикрашали кімнати.
Обидва приятелі ще зберігали в думках і
почуттях якусь оманливу ясність,
останнє тремтіння, недосконалу подобу
життя, але вже не могли розрізнити, чи є
щось реальне в тих дивних фантазіях,
щось правдоподібне в тих надприродних
картинах, які безперервно проходили
перед їхніми втомленими очима.
Задумливе небо наших марень, пекуча
ніжність, що сповиває імлою образи
наших сновидь, і скована чимось
рухливість — одне слово,
найнезвичайніші явища сну охопили їх
так живо, що розваги бенкету здались їм
химерами сонної змори, де рухи нечутні
й крик не доходить до слуху. В ту
хвилину довірений служник Тайфера
насилу спромігся викликати його до
передпокою й сказав на вухо
господареві:
— Пане, сусіди дивляться у вікна й
Вы прочитали 1 текст из Украинский литературы.
Следующий - Шагренева шкіра - 06
  • Части
  • Шагренева шкіра - 01
    Общее количество слов 3976
    Общее количество уникальных слов составляет 2204
    23.0 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    33.3 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    39.8 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 02
    Общее количество слов 3876
    Общее количество уникальных слов составляет 2369
    21.7 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    31.7 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    38.0 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 03
    Общее количество слов 4053
    Общее количество уникальных слов составляет 2196
    26.4 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    37.9 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    44.3 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 04
    Общее количество слов 3876
    Общее количество уникальных слов составляет 2203
    25.7 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    36.1 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    41.6 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 05
    Общее количество слов 3882
    Общее количество уникальных слов составляет 2252
    23.7 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    33.9 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    40.1 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 06
    Общее количество слов 4245
    Общее количество уникальных слов составляет 2140
    28.3 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    39.6 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    45.8 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 07
    Общее количество слов 4246
    Общее количество уникальных слов составляет 2270
    26.0 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    37.2 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    43.4 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 08
    Общее количество слов 4208
    Общее количество уникальных слов составляет 2150
    27.2 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    38.4 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    45.3 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 09
    Общее количество слов 4262
    Общее количество уникальных слов составляет 2073
    28.8 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    40.5 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    47.4 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 10
    Общее количество слов 4239
    Общее количество уникальных слов составляет 2074
    28.0 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    39.8 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    46.8 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 11
    Общее количество слов 4255
    Общее количество уникальных слов составляет 2065
    29.5 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    41.1 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    48.1 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 12
    Общее количество слов 4045
    Общее количество уникальных слов составляет 2191
    26.3 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    36.1 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    42.7 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 13
    Общее количество слов 4024
    Общее количество уникальных слов составляет 2082
    28.5 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    38.9 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    45.4 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 14
    Общее количество слов 4092
    Общее количество уникальных слов составляет 2037
    30.0 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    42.2 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    48.7 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 15
    Общее количество слов 3910
    Общее количество уникальных слов составляет 2044
    24.4 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    34.6 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    40.0 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 16
    Общее количество слов 3918
    Общее количество уникальных слов составляет 2121
    26.3 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    37.5 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    43.5 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 17
    Общее количество слов 3983
    Общее количество уникальных слов составляет 2157
    26.6 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    37.6 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    44.7 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 18
    Общее количество слов 4011
    Общее количество уникальных слов составляет 2258
    25.9 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    37.4 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    43.8 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 19
    Общее количество слов 3661
    Общее количество уникальных слов составляет 2125
    20.9 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    31.2 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    37.0 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Шагренева шкіра - 20
    Общее количество слов 700
    Общее количество уникальных слов составляет 553
    21.4 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    29.7 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    35.9 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов