Latin

Без Догмата - 13

Общее количество слов 4741
Общее количество уникальных слов составляет 1979
32.9 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
46.9 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
53.4 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
ads place
Вони мали скоро прийти, бо стіл був уже накритий, чашки розставлені, а самовар шипів і буркотів, випускаючи вгору клубки пари. Тут теж найменші подробиці не залишилися поза моєю увагою. Я помітив, що в їдальні холодно й темнувато, бо вікна її виходили на північ. Потім завважив, що світло, яке проникало крізь троє вікон, відбивалося в темному навощеному паркеті й утворювало три світляні доріжки; після цього почав розглядати, ніби щось нове, буфет, який знав з дитинства; а після того пригадав свою розмову зі Снятинським у цій кімнаті, коли ми дивилися крізь вікно на його дружину й Анельку, які йшли в ботах по снігу до оранжереї.
Врешті мене охопили сум і відчуття душевної порожнечі. Я сів біля вікна, щоб бути ближче до світла і знову подивитись на сад. Однак моє внутрішнє роздвоєння не минало, я весь час думав про те, що незабаром, може, за кілька хвилин, побачу її, що повинен буду привітатися, розмовляти з нею, а потім місяцями бачити її щодня. Запитання: «Як це буде? Що буде?» – тіснились у мене в голові, обганяли одне одного. Є люди, які від страху здійснюють неймовірні подвиги; а зі мною часто буває так, що тривога, нерішучість, невпевненість у тому, що має статися, змінюються якимсь вибухом нетерпіння і гніву. Так сталося й тепер. Різниця між колишньою Анелькою і теперішньою пані Кроміцькою так виразно уявилась мені, як ніколи досі.
«Та якби навіть у тебе місяць був на лобі,- подумав я,- якби ти була в стократ вродливішою, у стократ чарівнішою, ніж я можу собі уявити, для мене ти будеш нічим, скажу навіть більше: все в тобі мене відштовхуватиме». Гнів мій ще збільшився, коли я, не знати чому, уявив, що Анелька і зараз, і падалі намагатиметься при зустрічах зі мною своєю поведінкою доводити мені, що я помиляюсь, бо вона навіки лишиться для мене жаданою й неприступною. «Побачимо!» – відповідав я їй подумки, передчуваючи, що мене чекає якийсь дивний і незрозумілий поєдинок з цією жінкою, якась боротьба, в якій я і програю, і виграю, бо втрачу спогади, але знайду спокій. В ці хвилини мені здавалося, що в мене вистачить сили й відваги, щоб відбити всі атаки.
Та ось двері тихо прочинились, і до їдальні ввійшла Анелька.
Коли я побачив її, в мене зашуміло в голові, похололи кінчики пальців. Жінка, яка в цю мить стояла переді мною, називалася, правда, пані Кроміцькою, але в неї були милі, дорогі риси й невимовна чарівність моєї колишньої Анельки. В тому хаосі, що зчинився в моїй голові, один голос звучав гучніше за інші: «Анелька! Анелька! Анелька!» А вона чи то не помітила мене одразу, чи вважала за когось іншого,- бо я стояв спиною до світла. Тільки коли я підійшов до неї, вона звела очі й стала мов укопана. Не можу навіть описати того виразу переляку, збентеження, хвилювання й покірності, який з’явився на:її обличчі. Вона так сильно зблідла, що я злякався, щоб вона не зомліла. Коли я потискав їй руку, мені здалося, ніби я стискаю шматочок льоду. Всього я сподівався, але не такої зустрічі. Ще хвилину тому я міг би присягнутись, що, вітаючись зі мною, Анелька якимсь чином дасть мені відчути, що тепер вона пані Кроміцька. А тим часом усе було зовсім інакше! Переді мною стояла схвильована, злякана моя колишня Анелька. Це я зробив її нещасною, я був винен, страшенно винен перед нею, а вона в цю мить дивилась на мене так, наче сама просила прощення. Колишнє кохання, каяття і жаль охопили мене з такою силою, що я зовсім утратив голову. Я насилу переборов себе, щоб не схопити її, не притиснути до грудей, не почати заспокоювати словами, які говорять тільки дорогій людині. А моє серце було переповнене ними. Я був такий схвильований, такий приголомшений несподіваною, неймовірною появою замість пані Кроміцької Анельки, що тільки стискав їй руку, неможучи промовити й слова. Та все ж треба було щось сказати, тому я, зібравши рештки самовладання, спитав приглушеним, наче не своїм голосом:
– Хіба тітка не говорила тобі, що я приїду?
– Тітка… говорила…- насилу відповіла Анелька.
І ми обоє знову замовкли. Я розумів, що годиться говорити далі, запитати про здоров’я матері і її власне, однак не мав сили це зробити. Я від усієї душі хотів, щоб хто-небудь прийшов і виручив нас обох. І ось зайшла тітонька з молодим лікарем Хвастовським, молодшим сином управителя, який уже з місяць лікує пані Целіну. Анелька враз відійшла до столу й почала наливати чай, а я привітався й завів розмову з тіткою. За цей час я вже взяв себе в руки, і ми сіли пити чай.
Тепер я запитав, як почуває себе пані Целіна. Тітка, відповідаючи мені, весь час посилалась на молодого лікаря, а той увертався до мене з тим відтінком поблажливого презирства, з яким новоспечений дипломований фахівець розмовляє з профанами, і водночас як демократ, котрий старанно оберігає свою гідність навіть тоді, коли ніхто й не хоче його принизити – відповідає людині, яку вважає аристократом. Він здався мені дуже самовпевненим і, зрештою, я говорив з ним ввічливіше, ніж він зі мною. Це трохи розважило мене й дало можливість упорядкувати свої думки, що весь час плутались, коли я дивився на Анельку. Інколи я поглядав на неї через стіл і з якимсь відчаєм подумки повторював собі: «Ті самі риси, те саме тонке обличчя й волосся над чолом; це та ж сама Анелька, майже дівчинка! Те саме кохання, те саме щастя, тільки вже не моє, вже назавжди втрачене!…» Була в цьому, відчутті й велика відрада, змішана з великим болем. Анелька вже трохи опанувала себе, але все ще була ніби злякана. Я наважився кілька разів звернутись до неї, запитуючи про її матір, щоб якось підбадьорити її. Це мені певною мірою пощастило зробити. Вона навіть сказала: «Мама буде рада побачити тебе». Я не повірив цьому, але її голос слухав з заплющеними очима, він був для мене приємнішим за найкращу музику. Ми розмовляли дедалі все більш невимушено. Тітка була в чудовому настрої, по-перше, тому, що я приїхав, а по-друге, що вона вже побувала в Клари, й та пообіцяла дати концерт. Повертаючись від Клари, тітка зустріла на сходах двох дам, патронес інших добродійних товариств. Вони запізнились, це дуже тішило тітку. Вона розпитувала мене про Клару, яка справила на неї чудове враження. В кінці сніданку я, відповідаючи па запитання, змушений був розповісти дещо про свої подорожі. Тітка дивувалася, що я побував аж в Ісландії, і, розпитавши мене, як там живуть люди, сказала:
– Хіба що з відчаю можна поїхати туди.
– Мені справді було тоді дуже тяжко,- відповів я.
А пелька глянула в ту мить на мене, і знову я помітив у її очах переляк і покірність. У мене так заболіло серце! Якби її рука здавила його, я б не відчував страшнішого болю. Чим більше я був підготовлений до того, що вона зустріне мене з холодним, тріумфальним виглядом, з якоюсь зловтіхою, з погірдливим усвідомленням своєї вищості, тим більше мене зворушувало й водночас пригнічувало її ангельське співчуття. Всі мої розрахунки, всі передчуття обманули мене. Я думав, коли б вона навіть не захотіла, щоб я бачив у ній пані Кроміцьку, то їй це не вдасться, вона тільки відштовхне мене тим і викличе в мене неприязнь до себе, а втім, вона не була навіть схожа на заміжню жінку. Мені зараз доводилось нагадувати собі, що вона одружена, проте це викликало в мене не відразу, а невимовну печаль.
У мене така вдача, що під час душевних страждань я люблю роз’ятрювати свої рани, хотів зробити це й зараз – завести розмову про її чоловіка. Однак не зміг; мені здалося, що це було б жорстокістю й профанацією наших почуттів. І замість цього я висловив бажання про відати пані Целіну. Анелька вийшла спитати її, чи зможе вона мене прийняти, і, повернувшись через хвилину, сказала:
– Мама просить тебе зайти зараз.
Ми пішли вдвох у другу половину будинку, і тітка з нами. Мені хотілося сказати Анельці щось приємне, щоб її заспокоїти, але заважала тітчина присутність; однак я подумав, що, може, краще буде, коли саме при ній я скажу Анельці те, що хочу. Отож я зупинився біля дверей пані Целіни й промовив:
– Дай мені руку, люба моя сестричко…
Анелька простягла мені руку. Я відчував, що вона мені вдячна за це слово «сестричко», що в неї камінь з душі звалився, і своїм щирим потиском руки вона хоче сказати мені: «Будемо друзями, простимо одне одному все!»
– Бачу, що між вами буде злагода,- буркнула тітка, дивлячись на нас.
– Буде, буде! Він такий добрий! – вигукнула Анелька.
І справді, в цю хвилину моє серце було сповнене доброти. Ввійшовши до кімнати пані Целіни, я привітався з нею дуже сердечно, а вона відповідала мені трохи вимушено; видно було, що якби вона не боялась образити тітку, то говорила б зі мною зовсім холодно. Однак я не звинувачую її за це; в неї було надто багато підстав ображатись на мене. А може, вона вважає, що і в продажу маєтку я теж певною мірою винен, бо якби свого часу повівся інакше, всього цього могло б і не статися.
Пані Целіна дуже змінилась. Останнім часом вона вже не підводиться з крісла на коліщатках, у якому її в гарну погоду вивозять у сад. Її завжди худорляве обличчя тепер так змарніло, що стало як воскове. Видно, що колись вона була дуже вродливою і все життя була дуже нещаслива.
Я став розпитувати її про здоров’я і висловив надію, що животворний вплив весни відновить її сили. Пані Целіна слухала мене, сумно посміхаючись і похитуючи головою; потім з очей її покотилися дві великі сльози, яких вона не витирала.
– Ти знаєш, що Глухів продано? – звернулась вона до мене.
Напевно, думка про це не залишала її ні на хвилину, це були її довічне горе, її постійна гризота, її нещастя.
Почувши материне запитання, Анелька враз спалахнула. То був неприємний рум’янець – рум’янець роздратування й сорому. А я відповів:
– Знаю. Може, це ще можна виправити, тоді ще нічого не втрачено, а якщо не вдасться виправити, то треба покоритися волі божій.
Анелька глянула на мене з вдячністю, а пані Целіна сказала:
– Я вже не обманюю себе.
Хоч це була неправда, вона ще сподівалась. Вона не відводила очей від моїх губів, чекаючи слова, яке зміцнило б її таємну надію, а я, бажаючи бути великодушним до кінця, промовив:
– Кожен мусить підкорятись необхідності, і важко когось за це звинувачувати, але, з другого боку, я вважаю, люба тітонько, що немає на світі таких перешкод, яких не можна було б перебороти витривалістю й відповідними засобами.
І я почав розповідати, що чув про випадки, коли продаж був визнаний недійсним через неправильно оформлену купчу. Відверто кажучи, це була неправда, але я бачив, що мої слова – просто цілющий бальзам для серця пані Целіни. Крім того, посередньо я виступав на захист Кроміцького, хоч і не називав його. До речі, ім’я його ні разу ніхто при мені теж не назвав.
Та все ж треба сказати правду. Великодушність тільки почасти диктувала мені мої слова, головним же чином я говорив усе це для того, щоб завоювати Анельчину симпатію й показати себе перед нею добрим і благородним.
Анелька теж була мені вдячна, бо коли ми з тіткою нарешті вийшли, вона побігла за нами й, простягнувши до мене руки, сказала:
– Дякую тобі за маму.
У відповідь я мовчки взяв її руку й поцілував.
Тітка теж була зворушена моєю добротою. Розставшись з нею, я запалив сигару й попрямував у сад, щоб на самоті розібратися в своїх враженнях і впорядкувати думки. Але в саду зустрів молодого лікаря Хвастовського, який вийшов на свою ранкову прогулянку. Оскільки мені хотілося прихилити до себе всіх у Плошові, я підійшов до нього й почав розпитувати про здоров’я пані Целіни, підкреслюючи свою повагу до його знань та авторитету. Я бачив, що це дуже лестило його самолюбству, він скоро забув про свою демократичну пильність, перестав наїжуватись при кожному слові й почав розповідати мені про хворобу Анельчиної матері з якимсь захопленням, притаманним молодим адептам науки, яких ще не отруїли сумніви. Він щохвилини вживав латинські терміни, наче розмовляв з іншим лікарем. Його кремезна постать, упевненість у словах і поглядах справили на мене гарне враження, я побачив у ньому представника тієї нової, зовсім не подібної до «геніїв без портфеля» генерації, про яку мені стільки розповідав Снятинський. Прогулюючись довгими алеями парку, ми врешті завели одну з так званих «інтелігентних розмов», які полягають головним чином у перерахуванні авторів і назв книжок. Те, що Хвастовський знає, він знає, напевне, грунтовніше від мене, але я за своє життя прочитав більше і цим, здається, дуже здивував його. Іноді він поглядав на мене майже вороже, наче вважав, що людина, яку він зараховував до аристократів, привласнює чужі права, якщо вона дозволяє собі знати такі-то книжки чи таких-то авторів. Зате я викликав його прихильність своїм вільнодумством. Щоправда, мій лібералізм полягає в тому, що я припускаю все, бо у всьому сумніваюсь, однак уже тільки те, що людина з моїм багатством і становищем у світі не стала реакціонером, заприязнило мене з молодим радикалом. Під кінець нашої розмови ми вже ставились один до одного, як люди, що цілком порозумілись і знайшли спільну мову.
Гадаю, що з часом лікар Хвастовський вважатиме мене винятком із загального правила. Я вже давно помітив, що в Польщі так само, як кожен шляхтич має «свого» єврея, на якого не поширюється його неприязнь до всіх євреїв, так і кожен демократ має «свого» аристократа, до якого відчуває особливу симпатію.
Перед тим як ми розійшлись, я спитав Хвастовського про його братів. Він розповів, що один з них відкрив бровар у Плошові, про це я вже знав раніше з тітчиного листа; другий має у Варшаві книгарню, де продають підручники; а третього, який закінчив комерційну школу, Кроміцький взяв своїм помічником на схід.
– Найкраще йдуть справи у броварника,- сказав молодий лікар,- але всі ми працюємо завзято й, може, чогось досягнемо. Яке щастя, що батько втратив маєток; інакше були б ми glebae adscripti38, сиділи б кожен у своєму сільці й, може, врешті ще й розорилися б, як батько.
Незважаючи на те, що думки мої не просто були зайняті, а поглинуті чимось іншим, мені було досить цікаво слухати лікаря. Отже, подумав я собі, ці люди не надто «рафіновані», але й не животіють у неуцтві. Виявляється, що в Польщі є люди, здатні щось робити, які становлять здорову ланку між розквітом культури й варварством. Може, такі суспільні верстви утворюються тільки в великих містах і весь час поповнюються синами збіднілої шляхти, що, маючи міцні м’язи й нерви, через необхідність засвоюють міщанську традицію праці. Я мимоволі пригадав, як одного разу Снятинський кричав мені вслід на сходах: «З вас уже нічого путнього не вийде, з ваших дітей ще можуть бути люди; але вам треба спершу розоритись, бо інакше й ваші внуки не візьмуться за роботу!» А от сини Хвастовського взялися за неї і прокладають собі дорогу в світ тільки власними руками. Якби в мене не було багатства, я теж мусив би якось давати собі раду і, може, розвинув би в собі ту енергію, якої мені завжди бракувало в житті.
Лікар скоро попрощався зі мною, він мав відвідати пацієнта в Плошові. То був молодий студент варшавської духовної семінарії, син плошівського селянина. В нього була остання стадія туберкульозу. Тітка поселила його у флігелі й щодня провідувала разом з Анелькою. Довідавшись про це, я теж пішов до нього і, понад усяке сподівання, побачив замість умираючого чоловіка юнака з худорлявим, але рум’яним обличчям, енергійного й життєрадісного. Проте лікар казав, що це останній спалах лампади. Молодого ксьондза доглядала його мати, яка з вдячності до тітки вилила на мене такий потік благословінь, що я міг у ньому втопитись.
Анелька не прийшла того дня провідати хворого; вона весь час сиділа біля матері. Я побачив її лише під час обіду, на якому була й пані Целіна – її привозять щодня обідати в кріслі. Те, що Анелька весь день не відходила від матері, було цілком природно, але мені здалося, ніби вона уникає зустрічі зі мною. Наші стосунки мають поступово якось налагодитись, хоч спочатку ми будемо почувати себе ніяково й вимушено. Анелька така чутлива, вразлива й добра, що не зможе залишатись байдужою до становища, в якому ми опинились, крім того, їй не вистачає великосвітського досвіду, який допомагає зберігати зовнішню невимушеність у найскладніших ситуаціях. Така витримка з’являється з віком, коли починають висихати живі джерела почуттів і душа стає приземленою.
Що стосується мене, то я дав зрозуміти Анельці: не відчуваю до неї ні образи, ні ненависті,- так підказало мені серце. Я вирішив ніколи не говорити з нею про минуле, тому сьогодні не шукав нагоди порозмовляти з нею віч-на-віч. Під час вечірнього чаю ми розмовляли на загальні теми, про те, що чувати в нас і за кордоном. Тітка розпитувала мене про Клару, яка дуже її зацікавила; я розповів усе, що знав про неї; розмова непомітно перейшла взагалі на артистів. Тітка вважає артистів людьми, яких Господь бог створив для того, щоб було кому іноді влаштовувати благодійні вистави й концерти на користь бідних. Я ж твердив, що артист, якщо серце в нього чисте й сповнене любові до мистецтва, а не марнослав’я, може бути найщасливішою людиною в світі, бо весь час стикається з чимось нескінченним, ідеально прекрасним. З життя приходить всіляке зло, мистецтво ж приносить лише щастя. Це моє глибоке переконання, підтверджене досвідом. Анелька мене підтримала, я тому й записую цю розмову, що мене вразило одне її зауваження, просте, але для мене дуже значуще. Коли ми говорили про радість, яку дає мистецтво, вона сказала: «Музика дає найбільшу втіху». В її словах я відчув мимовільне признання, що вона нещаслива й усвідомлює це. Хоча в мене й раніше не було в цьому ніякого сумніву.
Хіба таке обличчя буває в щасливої жінки? Вона ще погарнішала, з виду ніби спокійна, навіть весела, однак не світиться тією радістю, що випромінюється з душі, в ній помітна якась зосередженість. Удень я завважив, що в Анельки шкіра на скронях ледь жовтавого відтінку слонової кості. І весь час дивився на неї з невимовною втіхою, я наче пригадував її собі і з якимсь дивним, дразливим і водночас солодким почуттям упевнювався, що це те саме обличчя, ті самі довгі вії, ті самі очі, які здаються чорними, хоч вони й не чорні, ті самі притінені пушком губи. Я не міг насититись цим перетворенням спогадів на реальну дійсність. В Анельці є для мене щось невимовно привабливе. Якби я навіть раніше ніколи її не бачив, а її поставили б переді мною серед тисячі найпрекрасніших жінок і звеліли вибрати одну з них, я знаю, що підійшов би просто до Анельки й сказав: «Оце моя обраниця!» Може, на світі є й вродливіші жінки, а для мене жодна з них так не відповідає тому типові жінки, який кожен чоловік береже в своїй уяві. Гадаю, що Анелька помічає, як я захоплено милуюсь нею.
З Плошова я виїхав у сутінки. Я був настільки поглинутий враженнями цього дня, а мої попередні міркування й надії були настільки зруйновані, що я й досі неспроможний розібратися в самому собі. Я сподівався зустріти пані Кроміцьку, а зустрів Анельку. Пишу про це ще раз. Тільки бог знає, чим це може скінчитися для нас обох. Думаю про це з почуттям величезного щастя і якоїсь невпевненості. Бо теоретично я мав слушність, надіючись, що після одруження в Анельці відбудуться психологічні зміни, які обов’язково відбуваються в кожній жінці, і міг сподіватися, що вона хоча б натякне мені, ніби вона рада, що вибрала не мене. Жодна інша жінка не відмовила б собі в задоволенні таким способом потішити своє самолюбство… А я, знаючи себе, свою вразливість і нервовість, ладен був присягнутись, що після цього повернувся б додому, сповнений гіркоти, іронії, гніву, але зцілений. Насправді ж усе сталось інакше, зовсім інакше! В цієї жінки таке безмірно добре серце, в ній стільки простодушності, що звичайна мірка людської доброти виявилася для неї замалою. Що тепер буде, що станеться зі мною, я не хочу й думати. Життя моє могло плисти ясною й спокійною рікою в те море, до якого спливає все, а тепер воно водоспадом рине в безодню. Та нехай буде, як буде. В найгіршому випадку я буду дуже нещасний. Але й раніше з цією порожнечею в душі я не спочивав па трояндах. Не пам’ятаю, хто, здається, мій батько, казав, що з кожного життя має щось вирости – такий закон природи. Що ж, якщо має вирости, то виросте. Адже навіть у пустелі приховані життєдайні сили піднімають із надр землі вгору пальми в оазисах.

21 квітня

Вважається, що я живу в Варшаві, але чотири дні підряд я провів у Плошові. Пані Целіні покращало, а ксьондз Латиш позавчора вмер. Лікар Хвастовський назвав його хворобу «ідеальним процесом туберкульозу легенів» і насилу приховує своє задоволення від того, що з точністю майже до години визначив кінець цього «ідеального процесу». Ми відвідали хворого за дванадцять годин перед його смертю. Він жартував з нами й був сповнений надії, бо температура впала, а вона зменшилась тому, що його організм ослаб. Вчора вранці ми сиділи з Анелькою на ганку, коли прийшла мати бідолашного хлопця й почала розповідати про його смерть, як про це розповідають селяни, в яких горе змішується з покірністю перед тим, що сталось. У моєму співчутті до неї була й цікавість, бо досі я мало спілкувався з простими людьми й мало приділяв їм уваги. Якою прекрасною мовою розмовляють вони! Я намагався запам’ятати слова старої селянки, щоб потім записати їх. Вітаючись з нами, вона спершу вклонилася в ноги мені й Анельці, а потім, затуливши очі долонею, заголосила:
– О, Ісусе рідний, о, свята діво Маріє! Помер мій неборачок, помер! Захотів до господа бога піти, а не залишитися з матір’ю й батьком. Не порятували його й турботи наших панів. Даремно йому вино давали, йому й те вино не помогло. О, господи милостивий, о, Ісусе Христе!
В її голосі звучало щире материнське горе, але мене вразило, що в тих зойках і голосіннях звучало щось схоже на обрядовий наспів. Раніше я ніколи не чув, як селянки оплакують смерть близьких, однак можу ручитися, що всі вони так само голосять, ніби дотримуючись якоїсь сільської традиції.
Анелька зі слізьми на очах і з властивим лише жінкам співчуттям почала розпитувати селянку про те, як усе це сталося, розуміючи, що тій буде легше, коли вона виговориться. І справді, бабуся охоче почала розповідати.
– Коли ксьондз зі святими дарами пішов від нього, я йому й кажу: «Чи ти помреш, чи не помреш, на це воля божа! Ти гарно підготувався до смерті, а тепер спи». Він сказав: «Гаразд!» – і задрімав, я також, бо, нехай Господь бог простить мені на слові, три ночі перед тим і очей не заплющила. Тільки після перших півнів прийшов мій старий, розбудив мене, ми сидимо удвох, а він усе спить і спить. Я й кажу старому: «Ой, чи не помер він?» А старий мені: «Може, й помер!» Доторкнувся до нього, а він прокинувся й промовив: «Мені краще». Полежав трошки спокійно і, дивлячись у стелю, став посміхатися. Коли я це побачила, мене зло взяло, я й кажу: «Це ти, рудий, з мого горя смієшся?» А то він до смерті своєї всміхався, бо потім почав важко дихати, бідолашненький, і тільки й дожив до світанку.
Вона знову заголосила, потім попросила, щоб ми пішли поглянути на небіжчика, бо вона вже його обрядила, і «він такий гарний, мов картинка». Анелька хотіла було піти з нею, але я її затримав; до речі, стара через хвилину вже забула про своє бажання й стала розповідати, які вони бідні. Чоловік її колись був заможним господарем, але все майно пішло па те, щоб вивчити сина. Сусіди купували в них морг за моргом, а тепер залишилась тільки хата, а землі зовсім немає. Тисячу двісті карбованців витратили. Думали, що на старості поживуть біля сина, а його Господь забрав. Бабуся з чисто селянською покірністю пояснила нам, що вони з чоловіком уже вирішили: відразу після похорону підуть старцювати! Здавалося, що це її зовсім не лякає; вона говорила про це навіть ніби з якимсь прихованим задоволенням, побоювалась тільки, щоб у волосній управі не було тяганини зі свідоцтвом, яке їй для чогось було потрібне. В її розповіді тисячі конкретних подробиць перемішувались із звертанням до Ісуса й пресвятої Богородиці зі слізьми й голосінням.
Анелька побігла в дім і за хвилину повернулася з грішми, які хотіла віддати бабусі, але в мене виникла інша думка, яка здалася мені доречною. Я зупинив Анельку й звернувся до бабусі:
– Отож ви витратили тисячу двісті карбованців на те, щоб вивчити сина?
– Авжеж, ясновельможний пане. Думалося, коли він стане священиком, то будемо жити разом з ним у плебанії, але бог послав нас не в плебанію, а під костьол жебрати.
– То я вам подарую тисячу двісті карбованців. Заведіть собі нове господарство й живіть спокійно в своїй хаті.
Я хотів одразу виконати свою обіцянку, але не мав з собою грошей; вирішив узяти потрібну суму в тітки й звелів бабусі прийти через годину. Вона була така приголомшена, що якийсь час мовчки дивилась на мене, широко розкривши очі, потім з криком упала мені до ніг. Та мені вдалося досить швидко позбутися її, бо вона квапилась побігти до чоловіка й сповістити йому добру новину. Ми лишилися з Анелькою самі, вона теж була схвильована й спершу не знаходила потрібних слів; аж потім почала повторювати:
– Який же ти добрий! Який же ти добрий!
Але я стенув плечима і сказав Анельці таким тоном, паче йшлося про якусь звичайнісіньку справу:
– Люба моя Анелько, я вчинив це зовсім не через доброту й не заради тих людей, яких уперше бачу. Я зробив це тому, що ти їх жалієш, і мені хотілося зробити тобі щось приємне. Інакше я відбувся б якою-небудь дрібного подачкою.
Я сказав щиру правду. Ті люди обходили мене не більше, ніж будь-який жебрак; я так само легко дав би їм удвічі або втричі більше, щоб порадувати Анельку. І сказав я це навмисне, чудово розуміючи, що такі слова, сказані жінці, означають дуже багато, хоч вони висловлені не в формі освідчення, але насправді це майже освідчення в коханні. Це однаково, що сказати їй: «Для тебе я зробив би все, бо ти для мене – все». Жодна жінка на світі не може відкинути таке признання й не має права образитись. А мені ще й тому хотілося сказати так Анельці, що я саме так відчував. Я тільки пом’якшив приховане значення моїх слів тим, що промовив їх таким тоном, ніби йшлося про звичайнісіньку річ. Проте Анелька зрозуміла значення моїх слів, бо опустила очі й не знала, що відповісти. Нарешті, помітно збентежена, сказала, що їй треба йти до матері, й залишила мене самого.
Я добре розумію, що, поводячись так, вселяю в Анельчину душу чужі їй, тривожні думки. Разом з тим мені дивно, що хоч, з одного боку, я відчуваю докори сумління і боюся порушити спокій істоти, за яку я віддав би своє життя, то з другого – це викликає в мене якусь хижу радість, наче я задовольняю властиві людині руйнівні інстинкти. Переконаний я і в тому, що ніяке усвідомлення заподіяного зла, ніякі докори сумління тут не допоможуть. У мене надто сильний темперамент, щоб я умів і міг стримати себе перед непереборною, невимовною привабливістю цієї жінки. Тепер я справді, мов той індіанець, який, попавши у водоспад, склав весла й здався на волю хвиль. Я навіть не задумуюсь над своєю виною, над тим, що все могло бути інакше, що мені треба було тільки простягти руку до цієї жінки, про яку я тепер кажу собі: «Для кого варто жити, якщо не для неї? Кого варто кохати, як не її?» Я впадаю в детермінізм, і мені часто здається, що інакше й не могло бути, що ця моя життєва непристосованість підготовлена цілими поколіннями, які вже давно вичерпали свій запас життєвих сил,- що я був і буду таким, яким мусив і мушу бути, що мені не лишається нічого іншого, як скласти весла.
Сьогодні вранці я був з тіткою й Анелькою на похороні молодого семінариста. Погода весь час стоїть гарна; похорон відбувся рано і не втомив моїх дам, бо до костьолу й до цвинтаря від нас недалеко. Дивний вигляд має така сільська похоронна процесія на чолі з ксьондзом, за яким їде віз з трупою, а далі йде великий натовп селян і селянок. Усі співають похмурі погребальні пісні, схожі на якусь халдейську музику. Чоловіки й жінки, що йдуть у кінці процесії, розмовляють між собою якимись сонними, протяглими голосами, починаючи розмову словами: «Ох, любі ви мої!» Ці слова я чув щохвилини. Дивно було також бачити на похороні яскраві хустки на головах у дівчат. Ми йшли до костьолу горобиновою алеєю; коли процесія виходила на сонячні галявини між деревами, ці жовті, червоні, блакитні хустки аж палали на сонці й надавали всій процесії такого веселого вигляду, що якби не ксьондз, не віз із труною і не запах ялівцю, можна було б подумати, що це не похорон, а весілля. Я помітив також, з яким задоволенням люди в селі йдуть за труною. Взагалі смерть не справляє на них ніякого враження; може, вони уявляють її тільки якимсь вічним святом? Коли ми стояли над викопаною ямою, я бачив на їхніх обличчях лише зосереджену увагу до церемонії і цікавість; ані сліду роздумів над невблаганним кінцем, за яким починається щось страшне й невідоме. Я глянув на Анельку в ту мить, коли вона нахилилась, щоб кинути жменю піску на труну. Вона була трохи бліда, на її виразному обличчі, якраз освітленому сонцем, можна було читати, як у книзі. Я міг би присягнутись, що в цю хвилину вона думала про власну смерть. Мені ж здалася якоюсь аж дикою і потворною думка, що це обличчя, таке виразне, сповнене розквітлої молодості, про яку свідчив і пушок над губою, і ці довгі вії, і вся його неповторна чарівність, могло колись зблякнути, застигнути, зникнути у вічному мороці.
Вы прочитали 1 текст из Украинский литературы.
Следующий - Без Догмата - 14
  • Части
  • Без Догмата - 01
    Общее количество слов 3839
    Общее количество уникальных слов составляет 2276
    18.2 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    27.9 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    33.7 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 02
    Общее количество слов 4252
    Общее количество уникальных слов составляет 2164
    23.7 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    34.8 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    41.0 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 03
    Общее количество слов 4630
    Общее количество уникальных слов составляет 1941
    28.5 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    40.3 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    45.6 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 04
    Общее количество слов 4586
    Общее количество уникальных слов составляет 1970
    30.8 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    43.0 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    50.0 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 05
    Общее количество слов 4656
    Общее количество уникальных слов составляет 1955
    33.2 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    45.5 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    52.0 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 06
    Общее количество слов 4696
    Общее количество уникальных слов составляет 2104
    30.5 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    41.4 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    48.1 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 07
    Общее количество слов 4743
    Общее количество уникальных слов составляет 2061
    29.6 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    42.4 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    48.9 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 08
    Общее количество слов 4781
    Общее количество уникальных слов составляет 1931
    31.8 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    42.8 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    49.6 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 09
    Общее количество слов 4836
    Общее количество уникальных слов составляет 2024
    31.8 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    44.4 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    51.4 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 10
    Общее количество слов 4748
    Общее количество уникальных слов составляет 1859
    33.3 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    45.4 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    52.9 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 11
    Общее количество слов 4699
    Общее количество уникальных слов составляет 1934
    29.2 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    40.8 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    47.9 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 12
    Общее количество слов 4799
    Общее количество уникальных слов составляет 2044
    31.5 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    43.6 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    49.9 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 13
    Общее количество слов 4741
    Общее количество уникальных слов составляет 1979
    32.9 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    46.9 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    53.4 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 14
    Общее количество слов 4689
    Общее количество уникальных слов составляет 2030
    31.4 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    43.5 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    50.9 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 15
    Общее количество слов 4769
    Общее количество уникальных слов составляет 2079
    32.5 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    44.5 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    51.4 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 16
    Общее количество слов 4782
    Общее количество уникальных слов составляет 1916
    32.2 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    46.4 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    52.6 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 17
    Общее количество слов 4825
    Общее количество уникальных слов составляет 1926
    32.0 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    44.0 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    51.0 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 18
    Общее количество слов 4609
    Общее количество уникальных слов составляет 2070
    29.8 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    40.8 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    47.8 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 19
    Общее количество слов 4781
    Общее количество уникальных слов составляет 1896
    32.4 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    43.3 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    50.5 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 20
    Общее количество слов 4743
    Общее количество уникальных слов составляет 1900
    33.0 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    45.8 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    53.6 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 21
    Общее количество слов 4817
    Общее количество уникальных слов составляет 1897
    33.5 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    46.6 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    52.9 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 22
    Общее количество слов 4874
    Общее количество уникальных слов составляет 1927
    32.4 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    45.0 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    52.6 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 23
    Общее количество слов 4866
    Общее количество уникальных слов составляет 1910
    33.2 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    46.1 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    52.9 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 24
    Общее количество слов 4841
    Общее количество уникальных слов составляет 1868
    35.1 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    47.9 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    55.1 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 25
    Общее количество слов 4834
    Общее количество уникальных слов составляет 1940
    32.5 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    44.6 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    52.3 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 26
    Общее количество слов 4721
    Общее количество уникальных слов составляет 1849
    33.9 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    45.3 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    52.3 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 27
    Общее количество слов 4821
    Общее количество уникальных слов составляет 1773
    35.6 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    47.5 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    54.4 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 28
    Общее количество слов 4787
    Общее количество уникальных слов составляет 1769
    35.7 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    48.0 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    55.8 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Без Догмата - 29
    Общее количество слов 2311
    Общее количество уникальных слов составляет 1128
    38.8 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    49.9 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    57.5 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов