Latin

Байки - 6

Общее количество слов 3043
Общее количество уникальных слов составляет 1560
25.7 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
35.6 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
41.7 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
– А ти нащо? – вона його спитала.
– Я? – обізвавсь Будяк. –
Я, серденько, не проста штука,
Я – степовий козак!
Мені колючка, як шаблюка,
Щоб ворогів страшить,
Щоб всім було спокійно жить.
Вам більш нема ніякої роботи –
Цвісти, пахтіть, а не колоти.
– Не все ж колоть і Будякам, –
Троянда каже, – треба й нам,
Щоб Крученії Паничі боялись
І до Троянди не чіплялись.
Сунеться який біс –
Йому колючка в ніс,
Щоб не забувся,
Як слід Троянду шанувать,
А не знічев'я обвивать.
– Хіба! – сказав Будяк і усміхнувся.
Скомпонував я сей примір
Для наших любих дочок;
Нехай вони його змотають у клубочок,
Як кажуть панночки, на сувенір.
[1893]
КІТ І БАБА
У одному селі була
Весела Баба Шелестиха.
– Аби я добренько жила,
А більш копи не буде лиха! –
Шуткуючи, було, і скаже, і моргне:
– Дивіться ла мене! –
Всім весело, як Шелестиха скаче, –
Не треба нам того, хто плаче,
Сльозами коровай ле бгать...
Весела Баба, .що казать!
Раз на святках пішла куму провідать,
Погостювать і пообідать,
В бесед і серце звеселить,
Дулівочки ловить,
А на лотуху
Варенуху.
Оставсь у хаті Кіт хазяйнувать,
Щоб мишам волі ле давать;
Сидів він цілий день лід лавою даремно,
Аж локіль стало темно,
А бісова мишва ліде не шелестить;
Розсердивсь ла таку дурницю,
Нюхнув угору – щось пахтить;
Він скочив ла лолицю
І з миски ковбасу під припічок поніс;
«Жди тих мишей, – подумав, – хай їм біс!
Се, певно, корисніше буде,
Недаром же смакують люде...»
Аж двері рип у хату із сіней –
Вернулась Баба із гостей;
Як глянула – аж здивувалась,
Не думала, не сподівалась,
Щоб збожеволів Кіт, –
Хіба пристріт!
Швиденько свічку засвітила,
Сама на лаві сіла;
Під припічком мурло сидить,
А Баба головою хить та хить
І ну хазяїна журити:
– Так от як ти почав робити!
За те, що жив в теплі, в добрі...
Гай-гай! Сміятимуться кури,
Кричатимуть в дворі:
Ледащо. Кіт, злодюга мурий,
Знущається над Бабиним добром...
Його із хати помелом!... –
А Кіт ковбаску уминає,
Неначе й не до його річ?
Бабуся знов: – І сорому немає!
Ковбаски захотів, який панич...
Се не панич, се чортова, нахаба,
Се капость, се позор, а: не користь... –
Дудукає п'яненька Баба,
А мурий їсть собі та їсть.
Що ж. помоглось од Бабиної, казки?
Занапастив кільце ковбаски,
До половини, може, зїв,
А то порвав і розкришив.
До прикладу я хочу так сказати:
Де треба настрашить, там нічого в кутку,
Як кажуть, прясти на, тонку
І теревені розпускати.
[1892-1893]
ЛЕВ НА ОБЛАВІ
Жили у гущині глибокого байрака
Страшенний Лев, всесвітній Лис,
Бурлака Вовк і наш Сірко-собака,
Що із села помандрував у ліс
І розбишакою зробився, –
З людьми, чи що, не вжився.
Побратались вони, щоб по-сусідськи жить,
Ніколи шкоди не чинить;
Умовились гуртом робити
Облаву потайну
І, хто добуде що, – все нарівно ділити;
Лев був за старшину.
Улучив Лис годиноньку щасливу,
У верболозі притаївсь
І якось там козу дурну і полохливу
Піймати умудривсь.
Упоравсь молодець проворний
І звістку другим дав як слід;
Зраділи всі, що Лис такий моторний,
Що буде їм вечеря і обід.
Не гаючись, вони зійшлись на гору,
І каже Лев: – Я зараз поділю;
Глядіть, щоб не було ніякого тут спору,
Бо перекору не терплю!
Беру я першу четвертину,
По уговору – се моя;
І другу теж собі кладу частину,
Бо хто між вами дужчий? – Я!
І третю слід мені... Не мовте ні словечка:
Я – Лев, а не плоха овечка!
Четверту ж хто торкне або нюхне,
Той знатиме, як дратувать мене!.. –
І очі витріщив, і грива стала диба:
Ану, мов, огризнись...
«Нехай тобі і озеро, і риба», –
Подумали усі – та й розійшлись.
І я там був, і придивлявся,
І кривду вилаять хотів, –
Лев заричав, а я злякався
І приказку десь загубив.
[1892-1893]
КУНДЕЛЬ
У полі тихому жив у норі Хом'як;
На самоті скучав він, неборак!
Подивиться кругом – багато поля
Комусь дала щаслива доля;
І глянуть весело, і любо походить,
Не те що у норі сидіть.
Он двір стоїть багатиря гладкого,
Неначе городок;
Чого нема у його?
Будинок і садок...
Надумався Хом'як себе розвеселити –
І насадив маленький квітничок.
Порозцвітали гарно квіти:
Нагідочки, красолі і мачок,
Барвінок стелиться, і рута зеленіє;
Подивиться Хом'як – аж серденько радіє.
Де взявся Кундель із двора...
Гасаючи по полю, –
Бодай би він не знав добра, –
Накинувся на тиху долю.
– А що се ти тут наробив?
А нащо квітничок розвів? –
Загавкав Кундель навіжений.
Аж затрусивсь Хом'як смиренний:
За що, про що, чого напав?..
– Я думав, щоб... – Хом'як казать почав, –
Щоб горенько було чим розважати...
– Ти думав?! – Кундель став гарчати. –
А чи дозволено ж вам думать, Хом'якам,
Неначе тим розумним головам? –
Злякавсь ще більш Хом'як, аж серце холодіє,
А Кундель гав та гав: – Так знай же ти про те:
Коли в дворі цвіте,
То за двором ніхто цвісти не сміє! –
По квітничку собака поскакав,
Усе понівечив і потоптав.
Став бідненький Хом'як і плакать, і тужить:
– Ой квіти, мої діти!
Нащо ж я вас кохав?
Нащо вас доглядав?
Хто ж розважатиме заплаканую долю? –
Аж дивиться – іде по полю
Висока Правдонька і стала перед ним.
– Чого ти журишся? – вона спитала тихо. –
Чи плачеш ти за ким,
Чи скоїлося лихо? –
– Був квітничок у мене, а тепер...
Он глянь, як Кундель навтішався! –
Хом'як до неї обізвався
І лапкою сльозу утер, –
Хоч би ти, матінко, як-небудь настрашила,
Щоб унялась собача сила...
– Ох! – каже Правдонька. – І я його боюсь,
Бо Кундель, бач, який здоровий, мов скотина;
Зустрінусь, аж трушусь, –
Нехай його страшить лиха година!
Бодай би Кундель той пропав!
На Хом'яка нагнав таке він лихо,
Що той і приказку у норку заховав,
Аби, як кажуть, лихо тихо.
[1892-1893]
СКОРОБАГАТЬКО
Десь на шляху, біля діброви,
У хаті чепурній шинкарочка жила;
Про біле личко, чорні брови
Далеко чутка йшла.
Один купець – забув, як звати, –
Із ярмарку багато грошей віз
І до шинкарчиної хати
Він привернув і з воза зліз.
Вишнівочка-первак, хазяйка чорноброва,
Та ще к тому веселая розмова
Забавили його,
І він забув й погонича свого.
Шинкарка язиком, як на цимбалах, грає,
Купець, прицмокуючи, п'є,
Погонич все на клунок поглядає,
Бо догадавсь, яке добро там є.
У хаті жарти, сміх; погонич пильно слуха
Та й думає: «Багатим всюди рай».
А біс йому в обидва вуха
Все шепче: – Утікай!
Багатирем ти станеш, будеш паном,
Розкошуватимеш весь вік... –
І розум в голові покривсь чудним туманом...
Погнав він коненят і десь у полі зник.
Одумався гуляка, вийшов з хата;
Туди-сюди – було та загуло...
Купець заметушивсь... – Рятуйте! – став кричати,
А рятувать і нікому було.
Побіг він, плачучи, шукати вітра в полі;
Нема ні чутки, ні сліда.
Не сподівався він такої злої долі,
Не снилася йому така біда.
Літали в полі скрізь і вітра не піймали...
Рибалки шапочку край берега найшли,
І хвилі їм нічого не сказали,
До моря горе понесли.
За днями дні летіли і минали;
Пристарілось і те, що змолоду цвіло;
Багато деяких пісень переспівали;
Постало те, чого і не було.
Скоробагатько по горі скотився,
У городі на ноги став, –
На пустирі будинок уродився
І всіх причарував.
Меди і вина щастя розливало,
Скоробагатько панував,
Усе йому кувало і плескало,
І чорт дітей, як кажуть, колихав.
Як бджоли на той мед, злітались городяне,
І ласо їли всі, і солодко пили,
Розумником його зробили громадяне,
Хоч казочку про шапочку й плели...
Що язики! Не вимовчать ніколи,
А добрі пироги
Не вороги:
Не слід цураться хліба й солі.
Хотів сказать ще більше я,
Та перебила доленька моя.
– Даремна, – каже, – річ, і рот тобі замажуть,
Сиди собі, не лізь,
Бо золотий обушок, люди кажуть,
Відчинить двері скрізь.
[1892-1893]
ТРАНДАФИЛЬ І СВИНЯ
Свиня пропхалась у садок;
Усюди треба їй, ледачій,
Усунуть свій зажерливий роток,
Бо сказано – Свиня і робить по-свинячи;
В багні куйовдилась, ще й на квітник прийшла
Між квітами пориться;
А посередині Трандафиль там цвіла,
Хороша, повна – любо подивиться.
Свиня до неї тиць – і кинулась назад, –
Знайшла понура клад –
Обиду превелику:
Трандафиль поколола пику.
– Такую погань держать у садку, –
Промовила Свиня, – та ще й на квітнику!
Що з того, що пахтить, коли у пику коле? –
Похрюкала і побрела у поле.
Так ясна правда для брехні,
Як та Трандафиль для Свині,
І перекір, і закарлючка;
Хороший чоловік усім
І друг, і побратим,
Поганому ж – колючка.
[1892-1893]
ВЕДМЕДИК
На муріжку, серед двора,
Гуляла дітвора;
Гостинчики переглядала,
Що матінка понадавала.
– Нум у ведмедика гулять! –
Сусідній Хлопчик став казать.
– Нум, нум! – всі почали кричати.
– Ведмедиком, лежати буду я, –
Вигадує Хлоп'я, –
Гарчатиму на вас, мов хочу похапати,
А ви кажіть мені: «Ведмедику, цить, цить
У рот гостинчики потрошечку кладіть. –
Послухали, усі докупи, збились
І у ведмедика гуляти заходились.
Лежить Ведмедик і гуде,
А дітвора у рот йому кладе.
Потрошку та по половинці,
Пооддавали, всі гостинці.
– Тепер ви кидайтесь Ведмедика побить, –
Навчає Хлопчик, – віточки, беріть! –
І діти віточки побрали,
Ведмедика ганяти стали.
Ведмедик хитрий скік та скік,
Туди-сюди і, сміючись, утік.
Ведмедика нема, гостинчики пропали,
І діти матері жаліться стали:
– Ведмедик, мамо, обдурив,
Гостинчики поїв... –
А в оченятах слізочки блищали...
– А нащо ж ви йому давали? –
Сказала мати їм. –
Так вам і слід, дурним:
Ото з дурлигою не знайтесь
І у ведмедика не грайтесь!
Так іноді і ми, як дітвора,
Дурієм, ніде правди діти:
Ведмедикам надаємо добра,
А самі плачемо, як діти.
[1892-1893]
ВАРЕНИКИ
Веселий господар Дем'ян
Любив гостей на бесіду скликати.
Він був багатший від усіх селян,
Всього доволі мав, було ним шанувати.
Вподобався йому найбільше Клим,
Земляк хороший, що т казати,
На все умів розумну раду дати,
Усі дружили з ним.
Прийшов він раз обідать до Дем'яна,
А у Дем'яна «отрава добрая була:
І маслечко, і сало, й сметана, –
Гаразд, як кажуть, піч варила і пекла.
Поставили на стіл вареників макітру
І пляшку – свашку всі «мирян.
– А нум, мірошнику, молоть без вітру,
Сказав, шуткуючи, Дем'ян. –
Попереду – підмажемо колеса,
Щоб млин не торохтів
І шестірня довготелеса
Не дряпала боків. –
Всесвітня свашка поклонилась,
І чарочка перчівочки вродилась.
– Ну, по сій мові, – каже Клим, –
Дай, боже, здрастувать усім! –
1 прийнялись мірошники молоти:
Дем'ян кладе, а Клим товче;
Від дружної роботи
Аж маслечко по бороді тече.
– Ох, важко! – Клим сказав. – Перемололи дуже
Не лізе більше, кіш малий...
– Ану, – озвавсь Дем'ян» – потіш мене, мій друже
Ось глянь – вареничок бокастенький який...
– Хіба один... – промовив Клим ліниво,
Посилкувався і змолов.
– От бач, один проліз щасливо –
Ну, ще! – Дем'ян благає знов.
– Ой, схаменися, друже милий! –
Аж стогне Клим. – Немає сили,
Я намоловся досхочу...
Не силуй, братику, бо утечу!
– Нехай наш ворог утікає! –
Дем'ян товче своє. –
Он на весіллі тісно як буває,
А прийде старшина – і місце є...
Щоб вовка ми у лісі не боялись –
Голубчику, ковтни ти старшину!.. –
Мірошники зареготались.
– Для тебе, – каже Клим, – ковтну, –
І ще ум'яв один вареник.
– Ну, се вже, – каже, – побіденик,
Всі заставки запер,
Хоч хто не влізе вже тепер.
– А може, хоч звершечку ляже?
Дем'ян йому лукаво каже,
Вареничок узяв
І на тарілочку поклав.
– Послухай, – каже Клим, – ти справді вже глузуєш!
Схотів, щоб я п'ятами накивав?..
– Тривай! – гуде Дем'ян. – Недобре шеретуєш!
І хапнув Клима за рукав...
Схопився Клим і дременув із хати
І у Дем'яна годі гостювати.
І переказував Дем'ян, і сам просив,
А Клим і слухать не хотів.
Се байка вам, писаки,
Письменства рідного невдатні раки!
Не пхайте через лад тулеників своїх,
Коли не хочуть їх,
Коли, мовляв, дороги їм не гладять,
Бо часом і вони завадять
І одіб'ють мирян,
Як ті вареники, що пхав Дем'ян.
[1892-1893]
ЯСЛА
Був на селі козак Кирило Яловець,
Щасливий, дякуючи долі:
Хазяйство добре мав і повний гаманець,
Всього було доволі;
І ще одно він щастя мав –
Розумну жінку бог послав;
Без неї чоловік – неначе блин без масла,
Як примовляє кум Гордій.
От заходився раз Кирило мій
Плести у хаті ясла.
На що, на що – на се дотепний був,
Ще і лози червоної добув,
Щоб виплітать уперемежку
І на краях зробить мережку.
Радіє він – плете,
Не думає про те,
Що ясла будуть на півхати –
Такі, що й в двері не пропхати.
Він, може б, так і не робив,
Та хтось із-за угла мішком його прибив.
– От ясла втяв! Таких ніхто не має!
Чи так? – у жінки він питає.
А Мотря каже: – Так-то так,
Та тільки з хати як? –
Кирило засміявсь: – Ми знайдемо дорогу
Покличем кума на підмогу. –
А жінка знов йому: – Торох!
Як по стіні горох...
Ти ж роздивися – ясла на півхати!
Куди ж їх винести? Стіну рубати? –
І справді: кинулись нести –
Бодай було б і не плести –
Ніяк не вилізуть із хати!
Прийшлося ясла розбирати,
У клуню однести
І наново плести.
Роби розумно, кажуть люде,
Не так, як робить Яловець,
Міркуй про те, що з того буде,
Який кінець.
[1892-1893]
ДІДОК У ЛІСІ
Пішов Дідок у ліс по дрова;
Не забарився в'язку нарубать,
Та як її на плечі взять:
Осика – не полова!
Як не мостивсь, як не ладнав,
А оберемка не підняв.
Сердега сів, схилився
Та й зажурився.
Згадалось все йому – і давня давнина...
А де тепер вона?..
Минулось все, неначе снилось;
Далеко десь туманом вкрилось,
Не буде знов;
Прожив той вік, мов поле перейшов,
Квітчастеє, веселе та зелене...
Ох, доле, доле!.. А тепер...
Дідок сльозу утер.
– Забула десь і тая смерть про мене, –
Зітхнувши тяжко, він озвавсь
І за вірьовку знов узявсь;
Аж чує – щось по листях шелеснуло,
Холодним вітриком дихнуло...
Коли глядить –
Страшенна Смерть близесенько стоїть...
Дідок оторопів – і рученьки помліли,
І причувається, неначе із могили:
– Я недалечко йшла,
На той світ душу провела,
Аж чую – тут і ти озвався. –
Сердега так перелякався,
Що аж тремтить; якби молодший був,
То, може б, дременув.
– Звиняйте, тіточко, я... теє... вашу ласку,
Щоб помогли мені піднять на плечі в'язку,
Як не во гнів се буде вам.
Буває трудно, гірко нам
На світі тую лямку терти,
А все-таки ми боїмось умерти:
Живий живе гада,
І смерть – найгіршая біда.
[1892-1893]
ГАВА І ЛИСИЦЯ
Літаючи по дворах, Гава
Шматок ковбаски добула;
Хоч кажуть, що вона дурна роззява,
А до крадіжки здатная була.
От узяла та й полетіла,
Щоб недалечко, у ярку,
На самоті поснідать до смаку:
Усе було, ще ковбаси не їла.
«Спасибі, – думає, – розумним головам,
Що в світі потрудились,
Усячину робить навчились;
Поміж людьми, як кажуть, добре й нам:
Що-небудь можна роздобути».
Не вспіла Гава носом ткнути,
Аж і Лисичка тут стоїть
І жалібно квилить:
– Голубко кумонько! Тебе я ждала-ждала
Аж плакала, як виглядала,
Щоб голосочок твій почуть,
Хоч на хвилиночку про горенько забуть...
Ти, може, серденько, того й не знаєш
Як гарно, любо як співаєш –
І соловейко так не втне...
Розваж хоч трошечки мене! –
Прийшлось роззявитись дурному горлу:
– Кра! кра! – а ковбаса додолу,
Лисичка хап – і у кущі мерщій, –
Оддячила кумі своїй!
Прокракала, роззява, огляділась –
Чортма куми, і снідання «ема...
– А щоб ти, – каже, – подавилась,
Лукавая кума!
Прилащиться підлиза хоч до кого:
Солодкії слова
Приманюють великого й малого, –
То вже така дурниця світова;
Про се розумні знають люде,
Та що ж ви будете робить:
Хто маже – не скрипить, –
Так, мабуть, і довіку буде.
[1892-1893]
ЛЕВ I КОМАР
Десь там, не в нашій стороні,
Під височенною горою,
Серед діброви в гущині
Вечірньою добою,
Поївши добре, Лев лежав
І гордовито поглядав.
Здоровий сам, кудлата грива,
На пиці широченний ніс, –
Не тільки миша полохлива,
Злякався б навіть і сам біс.
Близенько на вербі Комарики дрімали,
Тихенько нічки дожидали.
Один Комарик молодий
Розхвастався перед старими.
– Он, – каже, – як розтягся біс рудий!
Господарює над дурними,
Бо нікому його провчить...
От я ні кришки не боюся,
Аж сміх бере, як подивлюся,
Що перед ним усяка твар тремтить. –
На се озвавсь Комар старенький:
– Гай, гай! Раденький, що дурненький!
Дурне й базікання твоє;
Лев – сила, пан на всю діброву,
Захоче – і хвостом уб'є
Не тільки комара – корову. –
Комарик молодий своє дзинчить:
– Мене не настрашить,
Нехай хоч як хвостом молотить;
Нехай він сім корів покотить,
А я от зараз полечу,
Дам йому лиха до плачу. –
Комарик молодий спустився
І дратувати заходився.
Лев головою покрутив;
Комар йому на лобі сів,
Лев лапою тернув по пиці,
Бо вже були такі дурниці;
Комар круть-верть – на ніс присів, –
Лев клацнув, не вловив;
Комар ще гірше умудрився
І в усі опинився.
Схопився Лев, хвостом крутнув,
На всю діброву кашлянув,
Аж галки крику наробили,
У лозах десь вовки завили,
І пугач пугать став;
Повитріщались з ляку сови,
І бідний зайчик драла дав
Аж на кінець діброви, –
А в'їдливий Комар своє робив.
Лев і стрибав, і по траві качався,
І у кущі ховався,
Із сили вибивсь, аж упрів,
Не знав, що діяти з собою...
Комар сховався, Лев упав
І довго, лежачи, стогнав,
Неначе воював з великою бідою.
А на вербі сміються угорі
Ледачі Комарі.
– Ну, молодець! – гукнув Комар старенький.
Утяв! Дарма що молоденький!
Химерна баєчка пригодна і для нас:
Чого, подумаєш, на світі не буває!
Маленьке лихо в інший час
І значним людям докучає.
[1892-1893]
ЧАБАН І КОМАР
У холодочку, під вербою,
Приліг Чабан спочить;
Кийок поклав під головою,
Собака у ногах лежить, –
Не боязко, заснути можна сміло:
Отара стишилась, лінується ходить,
Бо дуже сонечко пригріло,
І хоч би що – собака не проспить.
Заснув Чабан; а лишенько не спало:
Гадюка вилізла з трави; сичить...
Комар углядів, жалко стало,
І Чабана він кинувся будить;
Гудів-гудів, аж крилечки помліли,
А той не чує – спить;
Комар присів на лоб; щоб з усієї сили:
Свій гострий носик устромить.
Чабан прокинувся – аж перед ним Гадюка,
Він києм – бух! – і витяглась зміюка;
Пропав би був Вівчар,
Та визволив Комар.
Куди ж він з переляку дівся?
Отож-то й що! Чабан Гадюку вбив,
А Комара, що прислужився
І впору розбудив,
Спросоння тріснув так, що аж прилип до лоба.
Така-то за добро шаноба!
Як перед більшим менший чоловік
До правди повернуть язик
Одважиться, по стародавній мові,
Що хлібець їж,
А правду ріж,
Того й гляди – утнуть, як Комарові.
[1892-1693]
ПЕРЛИ І СВИНІ
Надворі, якось опівдні,
Заможний чоловік насипав на рядні
Чимало Перлів просушити,
Бо в скрині почали жовтіти.
– Гляди! – озвався через тин
Кум Северин. –
Як доберуться Свині – потокмачать! –
Хазяїн засміявсь, любив він шуткувать.
– Їм не судилося сього добра вживать,
Так хоч нехай побачать. –
Не в «добрий час промовив неборак,
Бо вийшло онде як:
Добрались Свині, всe «порозкидали,
З землею Перли помішали,
Поживи не знайшли,
Похрюкали й пішли,
А другі їм назустріч: – Що, сестриці,
Поласували добре там?
Пожива буде й нам?
– Та де там, – кажушь, – все дурниці,
Насипано блискучих камінців;
Нам тільки клопоту хазяїн наробив,
Ми перерили все – хоч би тобі «гнилиця...
Вертайтеся, бо нічим поживиться.
Свята старовино! Про тебе я згадав;
Правдивії слова твої не.вмерли,
І я промовлю їх, щоб світ не забував:
Коли ти маєш Перли,
То й розум май
І перед Свинями не розсипай.
[1892-1893]
ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ ГЛІБОВ
БАЙКИ
Видавництво «Дніпро»
Редактор
О.З. КАГАРЛИЦЬКА
Художник
Ю. І. КРИГА
Художній редактор
В.В. МАШКОВ
Технічний редактор
Г. Г. ПОДГУРСЬКИЙ
Коректор
А. В. КУДРЯВЦЕВА
Видавництво «Дніпро», 252601, Киів-МСП, Володимирська, 42.
Глібов Л. I.
Г54 Байки. – К.: Дніпро, 1979, – 174 с. ІСБН
До збірки ввійшло краще з творчої спадщини видатного українського поета Л. І. Глібова (1827-1893) –
його байки, що здобули широку популярність у народі.
70403-015
Г – – – – – – – – – – – – – – – – – – 15-79 4702590100 У1
М205(04) – 79
Вы прочитали 1 текст из Украинский литературы.
  • Части
  • Байки - 1
    Общее количество слов 3837
    Общее количество уникальных слов составляет 1628
    26.5 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    36.1 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    41.7 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Байки - 2
    Общее количество слов 3755
    Общее количество уникальных слов составляет 1687
    26.5 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    36.1 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    42.2 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Байки - 3
    Общее количество слов 3566
    Общее количество уникальных слов составляет 1683
    25.6 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    34.2 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    41.5 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Байки - 4
    Общее количество слов 3698
    Общее количество уникальных слов составляет 1745
    26.6 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    36.4 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    41.5 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Байки - 5
    Общее количество слов 3610
    Общее количество уникальных слов составляет 1726
    24.7 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    33.7 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    40.0 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов
  • Байки - 6
    Общее количество слов 3043
    Общее количество уникальных слов составляет 1560
    25.7 слов входит в 2000 наиболее распространенных слов
    35.6 слов входит в 5000 наиболее распространенных слов
    41.7 слов входит в 8000 наиболее распространенных слов
    Каждый столб представляет процент слов на 1000 наиболее распространенных слов