Latin

Трикутний Капелюх - 03

Total number of words is 4074
Total number of unique words is 2039
28.1 of words are in the 2000 most common words
38.9 of words are in the 5000 most common words
44.8 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
необхідне, та й годі, а сеньйори, гості
його, були живим уособленням
шляхетності й делікатності. В ті часи,
коли доводилося сплачувати понад
п’ятдесят різних податків церкві та
державі, такий кмітливий селянин, як
мірошник, мав тільки зиск, заручившись
прихильністю рехідорів, каноніків,
ченців, писарів та інших впливових
осіб. Ось чому подейкували,буцім
дядько Лукас {так звали мірошника)
заощаджував за рік великі гроші саме на
тому, що всіх пригощав.
«Може, ваша милість віддасть мені
старенькі двері від зламаного
будинку?» — казав він одному. «Ваша
честь,— звертався він до іншого,—
накажіть, щоб мені зменшили подушне...
прибутковий податок, торговий...» —
«Ваша велебність, можна нарвати в
монастирському саду листя для моїх
шовкопрядів?» — «Ваша світлість, чи не
дозволите привезти трохи дровець з
вашого лісу?» — «Ваша превелебність,
черкніть кілька слів, щоб мені
дозволили нарубати трохи дерев у
сосняку». — «Будьте ласкаві, ваша
милість, складіть мені безкоштовно
прохан- нячко».— «Цього року я не зможу
внести арендну плату».— «Сподіваюся,
справа буде вирішена на мою користь».—
«Сьогодні я одному чоловіку надавав
ляпасів, та гадаю, що до в’язниці
мусить піти він, бо ж то він мене довів
до нестями».— «А чи не зайва у вашої
милості ота дрібничка?» — «А це вам
потрібне?» — «Ви не позичите мені
мула?» — «Чи завтра ваш візок не буде
вільний?» — «Можна послати по вашого
віслюка?..»
І так без кінця й краю, повсякчас, і на
всі ці прохання незмінною була
великодушна і некорислива відповідь:
«Будь ласка!»
Отже, тепер ви бачите, що дядькові
Лукасу аж ніяк не загрожувало
зубожіння.
IV
ЖІНКА (ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД)
Останньою і, мабуть, найголовнішою
причиною, через яку міська знать
частенько навідувалася вечорами до
дядька Лукаса, було... те, що духовні та
світські особи, починаючи з самого
сеньйора єпископа і самого сеньйора
корехідора, могли тут досхочу
милуватися одним з найпринадніших,
найвишуканіших, найчарівніших
створінь, які будь-коли виходили з рук
творця, або, як його іменували
Ховельянос та й уся наша школа
«офранцужених» , «верховного єства».
Створіння це звалося... сенья Фраскіта.
Треба вам сказати, що сенья Фраскіта,
законна дру^ жина дядька Лукаса, була
порядною жінкою і це добре знали всі
вельможні відвідувачі млина. Скажу
більше: ніхто з них не наважувався
дивитися на неї закоханими очима чи з
якимись нечистими помислами.
Милувалися нею — ото й тільки,
оточували її увагою (треба гадати, при
чоловікові) і ченці, і кабальєро, і
каноніки, і урядовці; вони схилялись
перед нею, як перед чудом краси, що
робить честь своєму творцеві. А вона —
пустунка, ко* кетка, справжнє чортеня,
кожного розворушить, навіть
найзажуренішого. «Але ж і гарненьке
створіння!» — частенько казав сам
доброчесний прелат. «Справжня
еллінська статуя»,— докидав
ерудит-адвокат, почесний член Академії
історії. «Та це сама Єва!»^—не міг
стриматися настоятель
францисканського монастиря. «Прегарна
жіночка!» — захлинався полковник.
«Змія, сирена, чортиця!»— додавав
корехідор. «Проте вона жінка добра,
ангел, чисто дитина, дівча невинне»,—
погоджувалися зрештою всі, коли,
попоївши досхочу винограду чи горіхів,
поверталися до остогидлих в своїй
одноманітності домашніх вогнищ.
Дівча невинне, тобто сенья Фраскіта,
мала вже близько тридцяти років. Вона
була висока на зріст, ставна, пишна,
навіть трохи занадто пишна для свого
зросту. Схожа була на збільшену Ніобею,
щоправда, бездітну, на жінку-Геркулеса,
на римську матрону,— таких ще й досі
можна зустріти в Трастевере. Проте
більш за все вражала жвавість,
легкість, життєрадісність, зграбність
цієї могутньої жінки. Щоб справді бути
схожою, як твердив академік, на статую,
їй бракувало монументального спокою.
Вона гнулася, як тростинка, крутилась,
як флюгер, кружляла в танці, наче дзига.
Обличчя її було ще рухливіше і тому ще
менш скульптурне. Особливо прикрашали
його п’ять ямочок: дві на одній щоці,
одна на другій, ще одна, зовсім
маленька, в лівому кутику завжди
усміхнених уст, і остання, найбільша з
усіх,— посередині округлого
підборіддя. Додайте до цього лукаві
погляди, підморгування,
найрізноманітніші повороти голови, які
так пожвавлювали її мову, і ви матимете
уяву про це гарне, принадне личко, яке
завжди пашіло здоров’ям і радістю.Ні
сенья Фраскіта, ні дядько Лукас не були
андалуз- цями: вона була наваррка, а він
— мурсівць. У п’ятнадцять років Лукас
потрапив у місто до єпископа,
попередника теперішнього, і був у нього
напівпажем, напівслугою. Покровитель
готував Лукаса на служителя церкви і,
мабуть, саме з цією метою, аби
забезпечити необхідний для отримання
сану прибуток, заповів йому млин. Проте
Лукас, котрий на час смерті його
преосвященства був ще тільки
послушником, того ж дня зрікся
духовного сану і пішов у солдати, бо
йому більше кортіло побачити світ і
пошукати різних пригод, ніж служити
обідню чи молоти зерно. В 1793 році він
брав участь у війні в Західних
Піренеях, будучи ординарцем доблесного
генерала дона Вентури Каро, ходив на
штурм фортеці Кастільйо Піньйон, потім
довгий час служив у північних
провінціях і, зрештою, вийшов у
відставку. В Естельї Лукас
познайомився з сеньєю Фраскітою, що
звалася тоді просто Фраскітою; він
покохав її, одружився і привіз до
Андалузії, на свій млин, котрому
судилося стати свідком мирного і
щасливого перебігу їхнього життя в цій
долині сліз і сміху, якою є наш світ.
Сенья Фраскіта, переселившись з
Наварри в цю глушину, не схотіла
перейняти жодного з андалузьких
звичаїв і дуже відрізнялася від
місцевих жінок. Одягалася вона
простіше, вбрання її було легше і
вишуканіше; вона часто милася й не
заважала сонцю та вітру пестити її
оголені руки і шию. Вбиралася вона
майже так само, як вельможні пані —
жінки на картинах Гойї, або як королева
Марія-Луїза, от тільки спідниця в неї
була завширшки не півкроку, а цілий
крок і трохи короткувата, так що можна
було бачити її маленькі, стрункі ноги;
комір сенья Фраскіта носила круглий і
відкритий, за мадрідською модою,в
Мадріді вона зупинялася зі своїм
Лукасом на два місяці, проїздом з
Наварри до Андалузії; волосся в неї
було зібране вгору у високу зачіску,
яка ще дужче підкреслювала чарівність
точеної шиї і голови; сережки з
підвісками прикрашали маленькі вух;а, а
тонкі пальці її згрубілих, але чистих
рук були внизані перснями. І останнє:
голос сеньї Фраскіти переливався всіма
тонами, наче звуки мелодійного
музичного інструмента, а її веселий
сміх розсипався срібними передзвонами,
як благовіст у великодню ніч.
Тепер намалюємо портрет дядька Лукаса.
ЗОЧОЛОВІК (ЗОВНІШНІЙ вигляд І
ВНУТРІШНІЙ СВІТ)
Дядько Лукас був потворніший за Піціо
Такий він був завжди, а тепер, коли йому
стало під сорок, він споганів ще більше.
Проте мало таких симпатичних і
приємних людей пустив творець у світ.
Покійний єпископ був у захваті від
жвавого, кмітливого, дотепного хлопця і
впросив його батьків, які теж були
пастирями, але не людських душ, а
звичайнісіньких овець, віддати Лукаса
йому на виховання. Та юнак змінив
семінарію на казарму, як тільки помер
його преосвященство. Генерал Каро
відзначив Лукаса серед цілої армії,
зробивши його своїм денщиком,
довіреним слугою в походах* Коли
зрештою кінчилася військова служба
дядька Лукаса, він так само легко
полонив серце сеньї Фраскіти, як свого
часу завоював прихильність генерала і
прелата. Наваррка, котра вступила тоді
в свою двадцяту весну і на котру
накидали оком усі парубки Естельї (а
деякі з них були багатенькі), не змогла
встояти перед іскрометними дотепами,
веселими витівками, перед очицями цієї
гострої на язик закоханої мавпи, перед
лукавою і водночас ніжною усмішкою
цього мурсійця, такого відважного,
такого красномовного, такого
розважливого, який зміг урешті
задурити голову не тільки своїй
жаданій, але й її батькам.
І тоді, і в роки, про які ми
розповідаємо, Лукас був невисокий на
зріст (в усякому разі, порівняно зі
своєю жіночкою), трохи згорблений, дуже
смаглявий, безбородий, носатий,
капловухий і рябий. Зате рот у нього був
правильний, а зуби бездоганні. Можна
сказати, що лише зовні цей чоловік був
грубий і потворний; та досить було
зазирнути в нього хоч трохи глибше, як
розкривалися його достоїнства, і
починалися ці достоїнства з зубів.
Потім ішов голос •—* бентежний,
гнучкий, принад^ ний, інколи мужній і
владний, інколи — м’який і солодкий
(коли треба було про щось просити) —- і в
тому, і в іншому випадку важко було
встояти проти цьогоголосу. Спочатку
діяв на вас голос, потім — те, що він
промовляв: а промовляв він усе доречно,
розумно, дотепно, переконливо... І,
нарешті, душа дядька Лукаса була мужня,
щира, чесна, мав він здоровий глузд, був
допитливий, мав гостре внутрішнє чуття
людей і обставин, багатий досвід; з
глибоким презирством ставився Лукас до
неуків, до якого б суспільного стану
вони не належали, а дар іронії, жарту,
сарказму робив його схожим, в очах
академіка, на дона Франсіско де Кеведо
— тільки дещо спрощеного.
Такий був зовнішній вигляд і
внутрішній світ дядька Лукаса.
VI
ТАЛАНТИ ПОДРУЖЖЯ
Отож сенья Фраскіта шалено кохала
дядька Лукаса і вважала себе
найщасливішою жінкою у світі, бачачи,
як палко він любить її. Дітей у них не
було, як ми вже знаємо, і кожне з них
присвятило себе найзворушливі- шим
турботам та піклуванню про другого, але
їхня сердечна взаємна щирість ніколи
не мала сентиментального,
солодкаво-нудотного характеру, як це
майже завжди буває у бездітного
подружжя. Навпаки, їхні стосунки
відзначалися простотою,
життєрадісністю, жартами і взаємною
довірою, немов у дітей, що разом
бавляться, розважаються і люблять одне
одного, як свою душу, та ніколи про це не
говорять і навіть не усвідомлюють
своїх почуттів.
Не було ще на світі мірошника краще
зачесаного, краще вбраного, краще
нагодованого і наділеного теплішим
хатнім затишком, ніж дядько Лукас!
Жодна жінка мі-» рошниїіа, ба навіть
королева, не могла бути оточена більшою
увагою, більшою щирістю, більшим
піклуванням, ніж сенья Фраскіта! І,
нарешті, не було ще такого млина, де
вдалося б знайти стільки необхідних,
корисних, приємних, потішних і навіть
зайвих речей, як на тому, що стане
місцем дії майже всієї цієї історії!
Значною мірою сприяла цьому сенья
Фраскіта — чепурна, хазяйновита,
сильна і здорова наваррка; вона любила
і вміла готувати, шити, вишивати,
прибирати, варити варення, прати,
прасувати, білити, чистити мідний
посуд, місити тісто, ткати, плести
панчохи, співати, танцювати, грати на
гітарі та клацати кастаньєтами, грати в
бриску і в туте 1 і ще багато, багато
чого — всього й не перелічити. Не менше
сприяв цьому й дядько Лукас: він умів і
любив молоти зерно, обробляти землю,
полювати, ловити рибу, при нагоді міг
бути теслею, ковалем, каменярем,
допомагав жінці у всіх домашніх
клопотах, умів читати, писати, лічити і
т. д. Не кажучи вже про інші його
незвичайні таланти...
. Наприклад, дядько Лукас, як і його
жінка, кохався па квітах і був такий
досконалий садівник, що шляхом
різноманітних схрещувань примудрявся
виводити нові сорти. Були в нього і
природяеені здібності інженера-
будівельника. І він довів це,
збудувавши греблю, лотоки та сифон, що
потроїло кількість води на млині. Він
навчив свого собаку танцювати,
приручив змію і вивчив папугу
викрикувати час за сонячним
годинником, який спорудив на стіні;
згодом папуга навчився сповіщати
точний час навіть у хмарні дні та вночі,
І нарешті, біля млина був город з
садочком, де вирощувалися
найрізноманітніші фрукти і овочі;
ставок, обсаджений жасминовими
кущами,— влітку в ньому купалися
дядько Лукас і сенья Фраскіта; був ще
великий сад, теплиця для екзотичних
рослин, колодязь, дві ослиці, на яких
подружжя їздило до міста чи
навколишніх сіл; курник, голубник,
пташник, розплідник для шовкопрядів,
вулики, куди бджоли зносили нектар, що
збирали з квітів жасмину, невеличкі
давильня та винний погріб; пекарня,
ткацький верстат, кузня, столярна
майстерня... Усе це вміщалося в будинку,
де було вісім кімнат, та на двох
фанегах2 землі і оцінювалося в десять
тисяч реалів.
VII
ОСНОВА ЩАСТЯ
Воістину шалено кохали одне одного
мірошник та його жінка, і навіть можна
було подумати, що вона кохала його
більше, ніж він її, хоч був він такий
бридкий, а вона така гарна. Кажу це тому,
що сенья Фраскіта завжди ревнувала
дядька Лукаса і вимагала в нього
пояснень, коли він затримувався в місті
чи в сусідніх селах, куди їздив по
зерно, тим часом як дядько Лукас навіть
тішився, спостерігаючи, як упадають
біля сеньї Фраскі- ти сеньйори, котрі
частенько навідувалися до млина; він
пишався цим і радів, що їм вона
подобається так само, як йому; і хоч
розумів, що деякі з них у глибині душі
заздрять йому, плекають до неї цілком
земні почуття і навіть охоче віддали б
усе що завгодно, аби вона була менш
порядною жінкою, все ж таки він залишав
її саму без страху на цілі дні і ніколи
не питав, що вона робила і хто приходив,
коли його не було.
Звичайно, це не означало, що кохання
дядька Лукаса було не таке палке, як
кохання сеньї Фраскіти. Просто він
більше вірив в її доброчесність, ніж
вона в його вірність; він глибше знав
її, знав, як щиро дружина любить його і
як береже свою гідність. А головне — це
означає, що дядько Лукас, подібно до
шекспірівських героїв, був справжній
чоловік, людина цілісних почуттів;
вільний від вагань, він або вірить, або
вмирає, любить чи вбиває і не визнає
поступовості в переході від найвищого
щастя до повної його втрати.
Одно слово, він був мурсійський Отелло
в альпарга- тах і в шапці — такий
постає він перед нами в першому акті
п’єси, кінець якої може бути й
трагічний..
Проте навіщо ці похмурі ноти в такій
веселій пісеньці? Нащо зловісні
блискавиці в такому ясному небі? Нащо
мелодраматичні пози в жанровій
картині?
Зараз ви про це дізнаєтесь.
VIII
ЧОЛОВІК В ТРИКУТНОМУ КАПЕЛЮСІ
Стояв місяць жовтень, друга година
пополудні.
Великий церковний дзвін кликав до
вечерні, а це означ чало, що усі
найповажніші люди в місті вже
пообідали«
Духовні особи прямували до вівтарів, а
люди мир-« ські — до своїх альковів, щоб
поспати після обіду, особли-* во ті, хто
із службового обов’язку, як-от
урядовці, труди-« лися весь ранок.
Тому було дуже дивно, що в такий
незручний через сильну спеку час для
прогулянок вирушив з міста висо-
кородний сеньйор корехідор власною
персоною в супроводі одного лише
альгвасила ,— так, саме він, бо сплутати
його з кимось іншим ні вдень, ні вночі
не можна було ніяким чином, завдяки
його трикутному капелюху неосяжних
розмірів, пишному яскраво-червоному
плащу та дуже характерній особливості
його не зовсім звичайного зовнішнього
вигляду...
До речі, ще й нині б немало людей, які з
повним знанням справи могли б
розповісти про яскраво-червоний плащ і
трикутний капелюх. Я сам, як і всі, що
народилися в цьому місті протягом
останніх років владарювання дона
Фердінанда VII, чудово пам’ятаю оті
спорохнявілі знаки влади,— вони висіли
на цвяху, що був єдиною прикрасою голої
стінки в старій занедбаній вежі
будинку його ясновельможності (вежа ця
призначалася в мій час для дитячих
забавок онуків корехідора); чорний
капелюх висів угорі, червоний плащ —
нижче під ним; вони здавалися привидом
абсолютизму, саваном корехідора,
запізнілою карикатурою на його владу,
подібно до тих, що вуглем
і суриком креслили на стінах
хлопчаки-конституціона- лісти 1837 року
— саме такими ми тоді були, коли
сходилися в цій вежі. Ті речі висіли,
немов пугало для горобців, а колись же
вони були пугалом для людей.
Що ж до згаданого вище не зовсім
звичайного зовнішнього вигляду
сеньйора корехідора, то, як кажуть, був
він згорблений — ще більше, ніж дядько
Лукас. Майже горбатий, зросту нижче
середнього, миршавий, хворобливий; ноги
мав вигнуті на зразок арки, а ходу — sui
generis (тобто він погойдувався з боку на
бік і ззаду наперед); про таку ходу може
дати уявлення лише безглуздий вираз —
«шкутильгати на обидві ноги». Зате
обличчя його, як розповідають, з
великими темними очима, в яких
палахкотіли гнів, свавілля і хтивість,
було правильне, хоч і дуже зморщене
через повну відсутність як передніх,
так і кутніх зубів, і мало той
зеленувато-смаглявий колір, яким
відзначаються майже всі кастільці.
Тонкі й рухливі риси обличчя свідчили
зовсім не про високий злет душі
корехідора, а якраз навпаки — таїли в
собі хитрість і злобну підступність, а
вираз якогось
аристократично-розпусного
самовдоволення свідчив про те, що цей
чоловік замолоду мав великий успіх у
жінок, незважаючи на криві ноги та горб.
Дон Еухеніо де Суньїга-і-Понсе де Леон
(так звали його ясновельможність)
народився в Мадріді в знатній родині.
Років йому було десь близько
п’ятдесяти п’яти, з них чотири роки
він пробув на посаді корехідора того
самого міста, про яке йде мова, де він і
одружився невдовзі після свого
прибуття з дуже родовитою сеньйорою,
про яку ми скажемо свого часу.
Панчохи дона Еухеніо (єдина частина
його вбрання, за винятком черевиків,
яка не була схована під широчезним
яскраво-червоним плащем), були білого
кольору, а черевики — чорні з золотими
пряжками. Та коли спека у відкритому
полі змусила його скинути плащ, то під
ним виявилися пишне батистове жабо,
саржовий камзол сизого кольору з
вишитими гладдю зеленими гілочками,
короткі чорні шовкові штани,
величезний каптан з того ж краму, що й
камзол, багато оздоблена коротка шпага,
жезл з китицями і чудові замшеві
рукавички солом’яного кольору, яких
корехідор ніколи не надягав, а завжди
тримав у руці як ознаку свого високого
становища.
Альгвасила, який простував за
сеньйором корехідором на відстані
двадцяти кроків, звали Гардунья *, і він
цілком виправдовував своє ім’я. Худий,
спритний, цей чоловік, ідучи, встигав
дивитися вперед, назад, праворуч і
ліворуч одночасно. Довга шия,
відразливе маленьке обличчя, руки, наче
батоги, робили його схожим і на тхора,
коли той вистежує свої жертви, і на
мотузку, якою їх зв’язують .
Той корехідор, що перший звернув на
нього увагу, сказав, не замислюючись: «З
тебе вийде справжній альгва- сил...» І
він був альгвасилом уже при чотирьох
корехідо- рах.
Гардунья мав сорок вісім років; носив
він теж трикутний капелюх, менший,
правда, ніж у його сеньйора (бо,
повторюємо, капелюх корехідора був
поза всяким порівнянням), чорний плащ,
чорні панчохи — взагалі він ходив у
всьому чорному; жезл у нього був без
китиць, а замість шпаги — щось подібне
до рожна.
Оте чорне опудало було схоже на тінь
свого вичепуре^ ного хазяїна.«НО-О,
ДОВГОВУХА!»
Де б не проходили корехідор та його
прихвостень, селяни кидали роботу,
знімали шапки і вклонялися до землі,—
правда, більше від страху, ніж з
поваги,— а потім тихесенько
перемовлялися.
Ранувато зібрався сьогодні сеньйор
корехідор до сеньї Франскіти!
Раненько... і сам! — докидали інші, бо
звикли бачити його під час таких
прогулянок у чиємусь товаристві.
Слухай, Мануелю, чого це він іде
сьогодні до на- варрки сам? —
звернулася одна жінка до свого
чоловіка, який віз її на крупі ослиці.
І вона промовисто штурхнула чоловіка в
бік.
Не верзи дурниць, Хосефо! — присадив її
чоловік, щира душа.— Сенья Фраскіта не
з таких...
А хіба я що... Та сеньйор корехідор з
таких, він дуже навіть може закохатися
в неї... Я чула, що з усіх, хто вчащає на
млин, лише цей баламут-мадрідець має
лихі наміри...
А ти звідки знаєш, баламут він чи ні? —
зацікавився чоловік.
Та не про себе я кажу... Як на мене, то я б
вже його провчила, як наспівувати мені
про чорні очі, хай би він й сто разів був
корехідор!
Жінка, що говорила, була вкрай негарна.
Та хай їм, люба, господь з ними! — сказав
Мануель [(так звали чоловіка).—Дядько
Лукас не така людина, він би не
стерпів... Знаєш, який Лукас у гніві!..
Ну, а якщо він не проти? — хитро
примружила око тітка Хосефа.
Дядько Лукас — порядна людина...—
заперечив селянин,— а порядна людина
ніколи на це не піде...
Може, й твоя правда... Та хай їм! На місці
б сеньї Фраскіти я...
Но-о, довговуха! — крикнув чоловік, щоб
покласти край розмові.
Ослиця припустила риссю, і про що вони
говорили далі, вже не було чути.В
АЛЬТАНЦІ ПІД ЛОЗАМИ
Саме тоді, коли селяни перемивали їм
кісточки і кланялися сеньйорові
корехідору, сенья Фраскіта' поливала з
лійки і старанно подмітала кам’яну
долівку альтанки, яка була для неї та її
чоловіка чимось на зразок сіней чи
передпокою, і розставляла півдюжини
стільців у най- затишнішому куточку
альтанки під густим дашком з
виноградного листу, а дядько Лукас
виліз нагору і зрізав там найстигліші
грона винограду, вправно складаючи їх у
кошик.
Отож так, Фраскіто,— кидав згори слова
дядько Лукас.-— Сеньйор корехідор
закоханий в тебе, і в нього лихі
наміри...
Я давно вже тобі про це кажу,—
відгукнулася на- варрка.—...Та цур йому!
Обережно, Лукасе, ще впадеш!
Не бійся, я добре тримаюся... Ще ти дуже
подобаєшся сеньйорові...
Та годі тобі! — урвала його сенья
Фраскіта.—• Я сама добре знаю, кому
подобаюся, а кому ні! Якби ж я так само
добре знала, чому це я тобі не
подобаюсяі
Отаке! Бо дуже негарна...— відповів
дядько Лукас.
Гляди мені... Хай я негарна, та як вилізу
на альтанку, то доброго даси сторчака...
Скоріш я не дам тобі злізти вниз, з’їм
отут живцем...
Ой лишенько! А як зійдуться мої
кавалери та побачать нас там, угорі,—
скажуть, що то дві мавпи!..
А так і є, бо ти прегарненька
мавпочка-кривляка, та й я схожий на
мавпу зі своїм горбом...
Що дуже мені подобається...
Ну, тоді тобі має бути миліший горб
корехідора, бо він більший за мій...
О, вже пішло-поїхало! Сеньйоре дон
Лукас... годі ревнувати!..
Ревнувати до оцього старого нікчеми?
Навпаки, я дуже радий, що він у тебе
закохався!..
Чому це?
А тому, що в самому гріху вже криється
відплата. Ти ніколи його не полюбиш, а
тим часом справжній корехідор — то я!
Диви, який честолюбець! А уяви собі, що я
полюблю його... Чого тільки не буває на
світі!
Це мене теж не дуже турбує...
А чому?
Бо тоді ти вже не будеш ти; а коли ти не
будеш такою, як є, краще сказать, такою,
за яку я тебе маю, то начхати мені, куди
б тебе чорти не потягли!
Ну, гаразд, а що б ти зробив тоді?
Я? Та хіба я знаю!.. Бо і я ж тоді стану
інший, не такий як тепер; я навіть не
можу собі уявити, що буде...
А чого це ти станеш інший? — наполягала
сенья Фраскіта; вона кинула підмітати і
стояла тепер, взявшись у боки й задерши
голову догори.
Дядько Лукас почухав потилицю, ніби
силкуючись вишкребти звідти щось глибо
комудре, і, збліднувши, промовив якось
особливо серйозно:
А тому стану інший, що зараз я вірю в
тебе, як у самого себе, і все моє життя в
цій вірі. Тому для мене зневіритися в
тобі — все одно, що вмерти чи
перетворитися в іншу людину; я став би
жити зовсім інакше; мені здається, я
народився б удруге, з іншим нутром. Не
знаю, що б я тоді з тобою зробив... Може,
засміявся б і відвернувся... Може, удав
би, що навіть не знаю тебе... А може... Ой,
теж знайшли розвагу — псувати собі
настрій без усякої причини! Хай в тебе
закохуються хоч усі корехі- дори на
світі! Що нам до того! Хіба ж ти не моя
Фраскіта?
Так, варваре! — відповіла наваррка,
сміючись від щирого серця.— Я — твоя
Фраскіта, а ти мій любий Лукас,
страшніший за пугало, проте розумніший
за всіх на світі, добріший за хліб,
коханий мій... Ой, який же ти любий мені,
от злізеш униз — побачиш! Отримаєш
штурханів і шпичаків більше, ніж маєш
волосин на голові. Але тихо! Що я бачу?
Сеньйор корехідор прямує сюди, сам-
один... І так рано!.. Щось він надумав...
Мабуть, ти мав рацію!..
Стривай, не кажи йому, що я тут нагорі.
Він хоче освідчитися тобі,— гадає, що я
сплю після обіду, і можна мене пошити в
дурні!.. Хай я потішусь, слухаючи, що він
тобі казатиме.
З цими словами дядько Лукас передав
кошик своїй дружині.
Ловко придумав! — вибухнула сміхом
сенья Фраскіта.— Чортів мадрідець! Ач,
думає, що й для мене він корехідор! Ось
він, вже придибав... Гардунья, напевне,
теліпається десь позаду, сховався в
якомусь яркув затінку... Яке
зухвальство! Сховайся у винограді,
посміємося досхочу...
Сказавши це, чарівна наваррка почала
наспівувати фанданго — воно вже стало
для неї таким же звичним, як і пісні її
краю,
XI
ОБЛОГА ПАМПЛОНИ
Бережи тебе боже, Фраскіто...—
півголосом промовив корехідор,
навшпиньки заходячи до альтанки в
густу тінь виноградного листу.
Рада вас бачити, сеньйоре корехідор! —
невимушено відповіла вона, вклоняючись
раз за разом,— Ваша ясновельможність
прийшли так рано! Та ще в таку спеку!
Сідайте, сідайте, ваша
ясновельможність! Ось тут, у холодочку.
Чому ж ваша ясновельможність не
зачекали на решту сеньйорів? Місця для
них уже приготовані... Сьогодні ми
чекаємо на самого єпископа, він обіцяв
моєму Лукасу, що прийде покуштувати
перший виноград з наших лоз. Як себе
почуває ваша ясновельможність? А як
поживає ваша сеньйора?
Корехідор збентежився. Така жадана
зустріч віч-на-віч з сеньєю Фраскітою
здавалася тепер йому сном, а може, й
пасткою, яку наготувала йому лиха доля,
щоб ввергнути в безодню гіркого
розчарування.
Не так уже й рано... Вже, мабуть, пів на
четверту...— Тільки й спромігся він
видушити з себе у відповідь.
Цієї миті пронизливий крик папуги
розітнув повітря,
Чуєте, чверть на третю,— сказала
наваррка, пильно позираючи на мадрідця.
Корехідор замовк, наче спійманий на
гарячому злочинець, коли йому нічого
сказати на свій захист.
А Лукас? Спить? — запитав він згодом.
(Тут ми мусимо звернути увагу читача на
те, що корехідор, як і всі беззубі люди,
говорив нерозбірливо, шамкотів, ніби
жував власні губи).
Напевне ж спить! — відповіла сенья
Фраскіта.—
О цій порі він ладен заснути де
завгодно, хоч на краю провалля...
Ну, то... хай спить!..— вигукнув старий,
збліднувши ще дужче.— А ти, моя люба
Фраскіто, вислухай мене... послухай...
іди-но сюди... Сідай тут, біля мене. Маю
багато чого тобі сказати...
От я й сіла,— відповіла жінка
мірошника, ставлячи ослінчик прямо
перед корехідором.
Вона сіла, заклала ногу за ногу,
нахилилася вперед, сперлася ліктем на
коліно і підперла свіже гарне личко
долонею; сидячи так, Фраскіта ледь
похитувала головою; грала усіма
п’ятьма ямками на щічках, ясніла
посмішкою, втупивши спокійні очі в
корехідора й чекаючи освідчення його
ясновельможності — як Памплона чекала
бомбардування.
Бідолашний розкрив уже рота щось
сказати, та так і вастиг, вражений цією
сліпучою красою й блиском жіночої
чарівності; вражений цією пишною
жінкою з алебастровою шкірою, її
осяйною посмішкою, синіми глибокими
очима,— жінкою, яка наче зійшла з
картини Рубенса.
Фраскіто!..— промимрив, нарешті,
уповноважений короля враз охриплим
голосом. Його зблякле спітніле лице,
наче приклеєне прямо до горба, було
вкрай розгублене.— Фраскіто!..
Та Фраскіта, хто ж іще! — озвалася дочка
Піренеїв.— То що?
Усе, чого забажаєш...— з безмежною
ніжністю відказав старий.
Чого забажаю...— повторила жінка
мірошника.— Ваша милість уже знає. Я
хочу, щоб ваша милість призначили мого
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Трикутний Капелюх - 04
  • Parts
  • Трикутний Капелюх - 01
    Total number of words is 3392
    Total number of unique words is 2017
    16.5 of words are in the 2000 most common words
    26.1 of words are in the 5000 most common words
    32.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Трикутний Капелюх - 02
    Total number of words is 3700
    Total number of unique words is 2154
    21.4 of words are in the 2000 most common words
    30.9 of words are in the 5000 most common words
    37.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Трикутний Капелюх - 03
    Total number of words is 4074
    Total number of unique words is 2039
    28.1 of words are in the 2000 most common words
    38.9 of words are in the 5000 most common words
    44.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Трикутний Капелюх - 04
    Total number of words is 3964
    Total number of unique words is 1885
    31.7 of words are in the 2000 most common words
    42.7 of words are in the 5000 most common words
    48.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Трикутний Капелюх - 05
    Total number of words is 4073
    Total number of unique words is 1899
    30.6 of words are in the 2000 most common words
    41.9 of words are in the 5000 most common words
    49.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Трикутний Капелюх - 06
    Total number of words is 3992
    Total number of unique words is 1852
    28.1 of words are in the 2000 most common words
    38.5 of words are in the 5000 most common words
    45.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Трикутний Капелюх - 07
    Total number of words is 3966
    Total number of unique words is 1944
    30.1 of words are in the 2000 most common words
    42.1 of words are in the 5000 most common words
    47.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Трикутний Капелюх - 08
    Total number of words is 3821
    Total number of unique words is 2193
    22.7 of words are in the 2000 most common words
    33.8 of words are in the 5000 most common words
    40.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Трикутний Капелюх - 09
    Total number of words is 4071
    Total number of unique words is 2084
    28.2 of words are in the 2000 most common words
    39.4 of words are in the 5000 most common words
    45.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Трикутний Капелюх - 10
    Total number of words is 4066
    Total number of unique words is 2127
    26.7 of words are in the 2000 most common words
    38.1 of words are in the 5000 most common words
    44.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Трикутний Капелюх - 11
    Total number of words is 4120
    Total number of unique words is 2070
    29.5 of words are in the 2000 most common words
    39.9 of words are in the 5000 most common words
    47.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Трикутний Капелюх - 12
    Total number of words is 4014
    Total number of unique words is 2018
    28.4 of words are in the 2000 most common words
    39.5 of words are in the 5000 most common words
    45.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Трикутний Капелюх - 13
    Total number of words is 2458
    Total number of unique words is 1530
    25.5 of words are in the 2000 most common words
    35.3 of words are in the 5000 most common words
    41.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.