LatinEach bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
Сто років самотності - 38
Total number of words is 4508
Total number of unique words is 1809
33.4 of words are in the 2000 most common words
45.5 of words are in the 5000 most common words
53.1 of words are in the 8000 most common words
Крісто Бедойя повернувся до вітальні, де Дівіна Флор щойно розчахнула вікно. «Звичайно ж, ніякого дощу не було, – розповів мені Крісто Бедойя. – Була майже сьома, і крізь шибки бризкали промені сонця». Він знову спитав у Дівіни Флор, чи певна вона, що Сантьяго Насар не увійшов до будинку через парадні двері. Цього разу дівчина вже не була така певна, як спершу. Він спитав у неї, де Пласіда Лінеро, і Дівіна Флор відповіла, що хвилину тому поставила для неї каву на нічний столик, але не будила її. Так було завжди: господиня прокидалась о сьомій, пила каву, а тоді спускалася вниз розпорядитися щодо сніданку. Крісто Бедойя подивився на годинник: було 6.56. Він вирішив піднятися на другий поверх, аби переконатися, що Сантьяго Насара в домі немає.
Двері до його кімнати були замкнені зсередини, бо Сантьяго Насар вийшов через спальню матері. Крісто Бедойя не лише знав цей дім, як свій власний, але й був тут своєю людиною, отож не вагаючись він штовхнув двері до спальні Пласіди Лінеро, щоб пройти до суміжної. Крізь слухове віконце соталася смужка запорошеного світла, і вродлива жінка, яка спала в гамаку, лежачи на боці й поклавши під щоку долоню, мов юна наречена, мала в собі щось нереальне. «То було наче видіння», – сказав мені Крісто Бедойя. Якусь мить він дивився на неї, зачарований її красою, а тоді, намагаючися ступати тихо, перейшов кімнату, проминув ванну і заглянув до спальні Сантьяго Насара. Ліжко було нерозібране, на кріслі лежав акуратно складений костюм для верхової їзди, а на ньому – сомбреро вершника. На підлозі стояли чоботи й лежали остроги. Ручний годинник Сантьяго Насара на нічному столику показував 6.58. «Раптом я подумав, що, може, він повертався сюди по револьвер», – розповів мені Крісто Бедойя. Але відсунувши шухлядку нічного столика, він побачив, що «магнум» там. «Ніколи не доводилося мені стріляти, – розповів мені Крісто Бедойя, – але тут я вирішив узяти револьвер, щоб віднести його Сантьяго Насарові». Він заткнув його собі за пояс, під сорочку, і лише після вбивства з'ясував, що револьвер був незаряджений. У ту мить, як він засував шухляду, у дверях з'явилася Пласіда Лінеро з чашечкою кави в руці.
Святий боже! – вигукнула вона. – Як ти мене налякав.
Крісто Бедойя теж злякався. Тепер він побачив її при світлі у халаті з золотими жайворонками, з розпатланим волоссям, і чари розвіялись. Він пояснив їй трохи збентежено, що зайшов подивитися, чи немає вдома Сантьяго Насара.
Він пішов зустрічати єпископа, – сказала Пласіда Лінеро.
Єпископ проїхав не зійшовши на берег, – мовив Крісто Бедойя.
Так я й думала, – сказала вона. – Ото син вражої матері!
І замовкла, бо раптом помітила, що Крісто Бедойя якось дивно відвертається від неї, ніби хоче щось сховати. «Нехай простить мені бог, – розповіла Пласіда Лінеро в розмові зі мною, – але я побачила його таким збентеженим, що подумала, чи не прийшов він красти». Вона спитала, що з ним таке. Крісто Бедойя розумів, що поведінка його має здаватися підозрілою, але в нього не стало духу сказати їй правду.
Я ж бо не спав ні хвилини, – пояснив він.
І пішов без дальших слів. «Так чи так, – розповів мені Крісто Бедойя, – а вона завжди уявляла, що її грабують». На майдані він зустрів отця Амадора, той повертався до церкви з усіма регаліями для відправи, яка так і не відбулася, але священик сказав, що він не може зробити для Сантьяго Насара чогось іншого, крім помолитися за спасіння його душі. Крісто Бедойя знову звернув до пристані, коли почув, як його кличуть від крамниці Клотільди Арменти. У дверях стояв Педро Вікаріо, розкуйовджений, мертвотно-блідий, в розхристаній сорочці, з закасаними до ліктів рукавами. У руці він тримав ножа з грубим лезом, якого сам зробив собі з пилки. Це уже не вперше він отак хизувався в ці останні хвилини, досі вірячи, що хтось перешкодить йому вчинити злочин, і Крісто Бедойя збагнув, що за його зухвалою поведінкою ховається якесь розпачливе, хоч, може, і неусвідомлене бажання.
Крістобаль, – крикнув Педро, – скажи Сантьяго Насарові, що ми тут чекаємо на нього і збираємось його вбити!
Крісто Бедойя зробив би йому велику послугу, якби перешкодив виконати свою погрозу. «Коли б я тоді вистрелив з револьвера, Сантьяго Насар лишився б живий», – сказав він у розмові зі мною. Та Крісто Бедойя похолов від страху на саму думку про це, а надто після того, як стільки наслухався про страшну руйнівну силу бронебійної кулі.
Я тебе попереджаю, що Сантьяго озброєний револьвером, який прострілює наскрізь автомобіль! – крикнув він у відповідь.
Педро Вікаріо знав, що то неправда. «Сантьяго ніколи не мав при собі зброї, коли виходив не в костюмі для верхової їзди», – сказав він у розмові зі мною. Та в усякому разі він був готовий зустріти його й озброєним, якщо вже прийняв рішення змити ганьбу своєї сестри.
Мертві не стріляють! – крикнув Педро.
Пабло Вікаріо теж з'явився в дверях, такий самий блідий, як і брат. Він мав на собі піджак від свого святкового костюма, а в руці тримав загорнутий у газету ніж. «Якби не різниця в одежі, – розповів мені Крісто Бедойя, – я нізащо не збагнув би хто з них хто». З-за спини Пабло Вікаріо виглянула Клотільда Армента і крикнула Крісто
Бедойї, щоб поквапився, бо в цьому містечку боягузів, мабуть, тільки він здатен перешкодити душогубству.
Усе, що сталось, починаючи від тієї миті, відбувалося в усіх на очах. Збуджені криками люди, які поверталися від пристані, спинялися на майдані, щоб подивитись на вбивство. Крісто Бедойя запитав у кількох знайомих про Сантьяго Насара, але ніхто не бачив його. У дверях клубу він зіткнувся з полковником Ласаро Апонте і розповів йому про те, що відбулося перед крамницею Клотільди Арменти.
Цього не може бути, – сказав полковник Апонте, – бо я звелів їм іти спати.
Я щойно бачив їх обох з різницькими ножами, – сказав Крісто Бедойя.
Такого не може бути, бо я забрав у них ножі, перед тим як наказав їм іти спати, – мовив алькальд. – Певне, ти їх бачив ще до цього.
Я бачив їх дві хвилини тому, і кожного з різницьким ножем, – сказав Крісто Бедойя.
А чорт! – вилаявся алькальд. – То виходить, вони повернулися з іншими ножами.
Він пообіцяв негайно вжити заходів, але спершу зайшов до клубу замовити на вечір столик для гри в доміно, а коли вийшов, злочин уже стався. Після розмови з полковником Крісто Бедойя припустився єдиної серйозної помилки, яка виявилася фатальною: він подумав, що в останню мить Сантьяго Насар вирішив поснідати в нас, не перевдягаючись, і пішов шукати його до нашого дому. Він швидко рушив берегом річки, запитуючи в кожного зустрічного, чи не бачили, щоб тут проходив Сантьяго Насар, але ніхто не міг сказати йому чогось певного. Крісто Бедойя не стривожився, бо до нашого будинку вели й інші дороги. Проспера Аранго, сільська чепуруха, стала благати його, щоб він допоміг її батькові, який конав на порозі свого дому, нечутливий до швидкоплинного єпископського благословення. «Я бачила його, як ішла на пристань, – розповіла мені моя сестра Марго, – і вже тоді він мав обличчя мерця». Крісто Бедойя затримався на чотири хвилини, з'ясовуючи стан хворого, й пообіцяв повернутися згодом, якщо буде нагальна потреба, але згаяв ще три хвилини, допомагаючи Проспері Аранго віднести старого до спальні. Коли він знову вийшов на вулицю, то почув далекі крики і йому здалося, ніби десь на майдані ляскають хлопавки. Він спробував побігти, але йому заважав револьвер за поясом. Завернувши за останній ріг, він упізнав зі спини мою матір, яка майже волочила за руку малого сина.
Луїсо Сантьяго, – крикнув він їй, – де твій хрещеник?
Моя мати на мить обернулася – обличчя її було зарошене слізьми.
Ой, сину! – відповіла вона. – Кажуть його зарізали!
Так воно й було. Коли Крісто Бедойя кинувся був шукати Сантьяго Насара, той саме зайшов у дім Флори Мігель, своєї нареченої, що стояв якраз за рогом, де Крісто бачив свого друга востаннє. «Мені навіть на думку не спало, що він там, – розповів Крісто Бедойя в розмові зі мною, – бо ті люди ніколи не вставали раніше полудня». Він лише повторив чутку, яка ходила в містечку, ніби вся та родина спить до дванадцятої години дня за наказом Нагіра Мігеля, наймудрішого чоловіка в арабській громаді. «Через те Флора Мігель, хоч і була не дуже юна, виглядала, як троянда», – вважає Мерседес. Насправді ж, хоч вони й відмикали двері свого дому досить пізно, як і багато інших, проте були люди ранні й працьовиті. Батьки Сантьяго Насара і Флори Мігель домовилися одружити своїх дітей. Сантьяго Насар не перечив і ще підлітком пообіцяв батькові, що виконає його волю, бо дивився на одруження так само практично, як і Ібрагім Насар. Флора Мігель справді мала досить квітучу зовнішність, але їй бракувало грації, бракувало розважливості, вона була весільною матір'ю майже для всіх своїх однолітків, отож ця угода стала для неї наче даром провидіння. їхні заручини були дуже прості, без урочистих візитів, без сердечних тривог. Весілля відкладали кілька разів і нарешті призначили на найближче Різдво.
Того понеділка Флора Мігель прокинулася разом з першими гудками єпископського пароплава і скоро довідалася, що близнюки Вікаріо чатують на Сантьяго Насара з наміром убити його. Моїй сестрі-черниці, єдиній людині, яка розмовляла з нею після нещастя, вона сказала, що навіть не пригадує, хто саме сказав їй про це. «Але о шостій ранку про це знали геть усі», – розповіла вона моїй сестрі. Однак їй видалося неймовірним, що Сантьяго Насара можуть убити. Скоріше його захочуть силоміць одружити з Анхелою Вікаріо, щоб повернути їй утрачену честь, – подумала Флора Мігель і відчула себе зганьбленою й приниженою. Тим часом як півмістечка зійшлося на пристань зустрічати єпископа, вона сховалась у своїй спальні і, плачучи від люті, заходилася складати у скриньку листи, що їх Сантьяго Насар надсилав їй, коли вчився в середній школі.
Проходячи повз будинок Флори Мігель, Сантьяго Насар завжди проводив ключами по металевих жалюзі вікон, навіть коли знав, що в домі нікого немає. Отож і того понеділка Флора Мігель чекала, коли він з'явиться, тримаючи в пелені шкатулку з листами. Сантьяго Насар не міг бачити її з вулиці, зате вона побачила його крізь металеві грати ще до того, як він дряпнув по ній ключами.
Заходь, – сказала Флора Мігель.
Жодна людина, навіть лікар, ніколи не заходила в той будинок о 6.45 ранку. Сантьяго Насар тільки-но розлучився з Крісто Бедойєю біля крамниці Джаміля Шаюма, і навколо нього на майдані було стільки людей, що просто незбагненно, як це ніхто не помітив, що він зайшов у дім своєї нареченої. Слідчий шукав бодай одну особу, яка б це бачила, і шукав не менш наполегливо, аніж я, але так нікого й не знайшов. На берегах аркуша 382 свого протоколу він написав червоним чорнилом: Фатальність робить нас невидимими. Бо ж увійшов Сантьяго Насар у парадні двері на очах у всіх і при тому не робив нічого, щоб зайти непоміченим. Флора Мігель чекала на нього у вітальні, зелена від люті, в одній зі своїх недоречних суконь з жабо, які мала звичай одягати в урочистих випадках.
На, візьми, – сказала вона, тицьнувши скриньку йому до рук. – І нехай тебе вб'ють!
Сантьяго Насар був такий ошелешений, що не втримав скриньки, і його листи, написані лише з почуття обов'язку, розсипались на підлозі. Він рушив був за Флорою Мігель до спальні, але вона зачинила двері й накинула защіпку. Він постукав кілька разів і став її кликати, надто гучно для такої ранньої пори, і на його крики збіглася вся родина.
Усіх їх, однокровних і нсоднокровних, малих і великих, набиралося аж чотирнадцять. Останнім зайшов Нагір Мігель, батько – з фарбованою бородою і в бедуїнському бурнусі, що його привіз із батьківщини і завжди вдягав удома. Я бачив його багато разів: був він величезний на зріст, стриманий і розважливий, але найдужче мене вражало те, як усі завжди схилялися перед його авторитетом.
Флоро, – покликав він дочку своєю мовою. – Відчини двері.
Нагір Мігель увійшов до доччиної спальні, а вся родина тим часом глибокодумно споглядала Сантьяго Насара. Він стояв у вітальні навколішки, підбирав з підлоги листи і складав їх у скриньку. «Так наче відбував покуту», – розповідали мені. Через кілька хвилин Нагір Мігель вийшов зі спальні, зробив знак рукою, і родина зникла.
Він заговорив до Сантьяго Насара – теж арабською мовою. «Я зрозумів одразу: він не має найменшого уявлення про те, що я йому кажу», – розповів мені Нагір Мігель. Наприкінці він спитав у нього, знизивши голос, чи відомо йому, що брати Вікаріо збираються його вбити. «Він зблід і так розгубився, що мені стало ясно, він не прикидається», – розповів Нагір Мігель у розмові зі мною. Як йому здалося тоді, поведінка Сантьяго Насара свідчила не так про страх, як про розгублений подив.
Ти краще знаєш, мають вони підстави чи ні, – сказав старий. – Та хай там як, а тобі лишається одне з двох: або ти сховаєшся тут, бо це твій дім, або вийдеш з моєю рушницею.
Я не розумію ні дідька, – сказав Сантьяго Насар.
То було єдине, що він спромігся сказати і сказав це
іспанською мовою. «Він здався мені мокрим пташеням», – розказував мені Нагір Мігель. Він мусив узяти в нього з рук скриньку, бо той не знав, куди її поставити, щоб відчинити двері.
їх буде два проти одного, – сказав Нагір Мігель.
Сантьяго Насар вийшов на майдан. Люди розташувалися там, як під час параду. Всі бачили, як він вийшов, і всі розуміли, що йому вже усе відомо. Бо він так хвилювався, аж не міг знайти дорогу до свого будинку. Кажуть, ніби хтось крикнув з якогось балкона: «Не туди, турку, звертай до старої пристані!» Сантьяго Насар озирнувся, хто це кричить. Джаміль Шаюм гукнув йому, щоб біг ховатися до його крамниці, і зайшов узяти свою мисливську рушницю, та не міг пригадати, куди поклав патрони. З усіх боків Сантьяго Насарові щось кричали, і він кілька разів обернувся туди-сюди, оглушений стількома голосами водночас. Було очевидно, що він спочатку рушив до дверей чорного ходу свого будинку, але раптом помітив, що парадні двері прочинені.
Іде, – сказав Педро Вікаріо.
Обидва побачили його водночас. Пабло Вікаріо скинув піджак, поклав його на табурет і розгорнув газету, де був ніж у формі ятагана. Перед тим, як вийти з крамниці, обидва, не змовляючись, перехрестилися. Тоді Клотільда Армента схопила Педро Вікаріо за сорочку і крикнула Сантьяго Насарові, щоб тікав, бо його хочуть убити. Її пронизливий крик перекрив усі інші. «Спочатку він злякався, – розповіла мені Клотільда Армента, – бо не втямив, ні звідки йому кричать, ні хто саме». Та коли він побачив Клотільду Арменту, то побачив і Педро Вікаріо, який штурхнув її ліктем, аж вона впала на землю, і наздогнав брата. Сантьяго Насар був за п'ятдесят метрів від свого будинку, коли кинувся бігти до дверей парадного входу.
П'ятьма хвилинами раніше на кухні Вікторія Гусман розповіла Пласіді Лінеро про те, що знали уже всі. Пласіда Лінеро була жінка з міцними нервами і ніяк не виявила своєї тривоги. Вона спитала у Вікторії Гусман, чи та застерегла її сина, і куховарка збрехала, сказавши, що тоді, як він спускався пити каву, вона ще нічого не знала. У той самий час, миючи підлогу в залі, Дівіна Флор побачила, як Сантьяго Насар увійшов у парадні двері і корабельними сходами піднявся до спалень. «То було дуже чітке видіння, – розповіла мені Дівіна Флор. – Він був у білому костюмі і щось тримав у руці, я не роздивилась як слід, що саме, але, здається, букет троянд». Отож коли Пласіда Лінеро спитала в неї про сина, Дівіна Флор заспокоїла її:
Він піднявся до своєї кімнати хвилину тому, – сказала вона.
У ту мить Пласіда Лінеро побачила конверт на підлозі, але й не подумала підняти його і довідалася про те, що в ньому було, тільки багато пізніше, коли посеред сум'яття трагедії хтось показав їй ту записку. Крізь прочинені двері вона побачила братів Вікаріо, які бігли до будинку з ножами в руках. Від того місця, де стояла, вона могла бачити їх, але не бачила свого сина, який біг до дверей під іншим кутом. «Я подумала, вони хочуть удертися в дім і вбити його тут», – розповіла мені вона. Отож Пласіда Лінеро кинулась до дверей і зачинила їх. Вона якраз брала двері на засув, коли почула крик Сантьяго Насара і нажахане гупання кулаками у двері, але подумала, що то він вийшов на балкон своєї спальні і звідти обкладає лайкою братів Вікаріо. Вона пішла нагору допомогти синові.
Сантьяго Насарові лишалося кілька секунд, щоб ускочити в дім, коли двері перед ним зачинилися. Він кілька разів ударив у них кулаками й одразу обернувся, ставши зі своїми ворогами віч-на-віч, беззбройний. «Я злякався, коли побачив його перед собою, – розповів мені Пабло Вікаріо, – бо він видався мені вдвічі більшим, ніж був насправді». Сантьяго Насар наставив руку, відбиваючи перший удар Педро Вікаріо, який напав на нього справа з прямим ножем.
Сучі виродки! – крикнув Сантьяго Насар.
Ніж угородився в долоню правої руки, пройшов крізь неї і занурився в бік. Усі почули, як він зойкнув від болю.
Ой, мамо!
Своєю дужою рукою різника Педро Вікаріо витяг ніж і завдав другого удару, майже в те саме місце. Дуже дивно, що ніж вийшов назовні чистісінький, – заявив Педро Вікаріо слідчому. – Я вдарив його принаймні тричі, але на ножі не з'явилося жодної краплі крові». Після третього удару Сантьяго Насар скоцюрбився, склавши на животі руки, болісно мекнув, як молодий бичок, і спробував обернутися до них спиною. Тоді Пабло Вікаріо, який був зліва з кривим ножем, завдав йому єдиного удару в поперек, і тугий струмінь крові забризкав убивці сорочку. «Його кров пахла, як він», – розповів мені Пабло. Діставши уже три смертельні рани, Сантьяго Насар знову обернувся до братів лицем і сперся спиною на двері рідної домівки, вже не виявляючи найменшого опору, так наче хотів тільки, щоб вони добили його обидва порівну. «Він більше не кричав, – розповів Педро Вікаріо слідчому. – Навпаки, мені здалося – він сміється». І тоді обидва стали машинально штрикати його по черзі, мов хотіли приколоти до дверей. Пливучи за течією, яка підхопила їх потойбіч страху, вони навіть не чули криків усього містечка, нажаханого тим злочином. «Я почував себе так, немов скачу верхи на коні», – посвідчив на допиті Пабло Вікаріо. Але незабаром обидва отямились від того забуття, бо геть змучились, і їм раптом здалося, що Сантьяго Насар не впаде ніколи. «Хай йому всячина, кузене, – розповів мені Пабло Вікаріо. – Ти навіть не уявляєш, як це важко – вбити людину!» Намагаючися завдати останнього смертельного удару, Педро Вікаріо спробував поцілити в серце, але вдарив майже під пахву, як робив, коли цілив у серце свиням. Насправді Сантьяго Насар не падав тільки тому, що вони підтримували його, приколюючи до дверей. Охоплений розпачем, Пабло Вікаріо полоснув ножем по животу, і з якимось лунким виляском кишки вивалилися назовні. Педро Вікаріо хотів зробити те саме, але руку йому скорчило від жаху, і він лише криво різонув по стегну. Сантьяго Насар ще якусь мить стояв, спираючись на двері, аж поки побачив власні нутрощі, лискучі й голубі під сонцем, а тоді впав навколішки.
Пласіда Лінеро довго шукала сина у спальнях, гукала його й чула якісь крики, але то кричав не Сантьяго Насар. Нарешті вона виглянула у вікно й побачила на майдані близнюків Вікаріо, що бігли до церкви. За ними гнався Джаміль Шаюм зі своєю рушницею, з якою ходив полювати на ягуарів, гналися й інші араби, неозброєні, і Пласіда Лінеро подумала, що небезпека минула. Тоді вийшла на балкон спальні і побачила Сантьяго Насара під дверима – долілиць у поросі, він силкувався підвестися з калюжі власної крові.
Скоцюрбившись і перехилившись на бік, він таки зіп'явся на ноги і пішов у стані передсмертної агонії, підтримуючи руками кишки.
Він здолав понад сто метрів, обходячи весь будинок, щоб дістатися до дверей чорного ходу. Розум йому ще цілком не затьмарився, і він не пішов вулицею, бо так було далі, а звернув у сусідній будинок. Пончо Ланао, його дружина та п'ятеро дітей нічого не знали про те, що відбулося за двадцять кроків від дверей їхнього дому. «Ми чули крики, – розповіла мені дружина Пончо Ланао, – але гадали, що то вітають єпископа». Вони саме сіли снідати, коли побачили, як у двері зайшов Сантьяго Насар, забризканий кров'ю, підтримуючи руками нутрощі. Пончо Ланао розповідав мені: «Я ніколи не міг забути, як жахливо смерділо від нього лайном». Але Археніда Ланао, найстарша дочка, запевняла, що Сантьяго Насар, як і завжди, ступав з гідністю, не заточуючись, і що його сарацинське обличчя з розпатланими кучерями було вродливіше, ніж будь-коли. Проходячи повз стіл, він усміхнувся сусідам і через спальні рушив до задніх дверей їхнього дому. «Ми сиділи паралізовані страхом», – розповіла мені Археніда Ланао. Моя тітка Венефріда Маркес скребла рибу, сидячи на подвір'ї свого будинку по той бік річки, і раптом побачила, як він спускається східцями старої пристані, упевнено звертаючи до свого будинку.
Сантьяго, сину, – крикнула вона йому, – що з тобою?
Сантьяго Насар упізнав її.
Мене вбили, пані Вене, – сказав.
Він спіткнувся на останній сходинці, але тут-таки зіп'явся на ноги. «Навіть акуратно обтрусив землю, яка налипла йому на кишки», – розповіла мені тітка Вене. Потім крізь двері чорного ходу, відчинені з шостої ранку, зайшов у свій дім і впав долілиць на кухні.
З іспанської переклав
Віктор ШОВКУН
ОПОВІДАННЯ
Чудесна клітка Балтасара
Клітка була готова. Балтасар підвісив її, як завжди, до піддашшя. І ще до обіду про ту незвичайну клітку знали всі. Стільки людей зійшлося подивитись на неї, що біля хати утворився справжній натовп, і Балтасар змушений був зняти клітку і замкнути свою столярну майстерню.
Треба поголитись, – сказала Балтасарові Урсула, його жінка. – Заріс, як той пустельник.
Голитись краще зранку, – сказав Балтасар.
Він не голився вже два тижні, коротке, цупке волосся стовбурчилося, як грива у мула. Загалом він був схожий на злякане хлопча. Але це тільки здавалося. В лютому Балтасару минуло тридцять, жив він з Урсулою вже чотири роки, проте не одружувався з нею, не мав дітей; життя навчило його бути насторожі. І зараз йому аж дивно було, що ця його клітка усім видалася такою гарною. Він майстрував клітки з дитинства, і ця відрізнялась від інших хіба тим, що над нею йому довелося посидіти більше.
То спочинь трохи, – сказала жінка. – 3 такою бородою однаково нікуди не підеш.
Але відпочити не вдалось. Мусив кілька разів підводитися з гамака й показувати клітку сусідам. Досі Урсула не звертала на клітку уваги. Вона лише сердилась, що чоловік ради тієї клітки занедбав на два тижні роботу, погано спав, уві сні крутився, щось бурмотів, а про те, що треба голитись, взагалі забув. Але вона перестала сердитись, побачивши готову клітку. Коли Балтасар прокинувся після сієсти, випрасувані Урсулою штани й сорочка вже лежали біля нього на лаві, а клітка стояла на столі в їдальні. Урсула мовчки розглядала її.
Скільки за неї дадуть? – спитала вона.
Не знаю, – відповів Балтасар. – Я правитиму тридцять песо, може, дадуть двадцять.
Проси п'ятдесят, – сказала Урсула. – Ти багато недосипав за ці п'ятнадцять днів. Крім того, вона досить велика. Здається, це найбільша клітка, яку я будь-коли бачила.
Балтасар сів голитись.
Гадаєш, дадуть п'ятдесят песо?
Це дрібниця для дона Хосе Монтіеля, а клітка варта таких грошей, – сказала Урсула. – А просити треба шістдесят.
Гаряче марево оповило дім. Перший тиждень квітня. Настирливе сюрчання цикад немовби робило спеку ще нестерпнішою. Балтасар вдягнувся, прочинив двері, щоб провітрити хату. До їдальні ввійшли діти.
А чутка про клітку ширилася. Доктор Октавіо Хіральдо, старий лікар, задоволений життям, але втомлений своєю роботою, під час обіду тільки й думав про Балтасарову клітку. Він сидів поруч з дружиною-інвалідом на внутрішній терасі, де в спеку накривали на стіл; тут стояло багато горщиків з квітами і дві клітки з канарками. Дружина лікаря кохалася в птахах і ненавиділа котів, які могли загризти її пташок. Цього вечора, йдучи до хворого, лікар думав про дружину, і тому по дорозі додому зайшов до Балтасара подивитись на клітку.
В хаті було багато людей. Величезне шатро з дроту, виставлене для огляду на стіл, – з трьома відділеннями всередині, з коридорами, їдальнею і спальнею, з трапеціями в просторому залі для пташиних розваг, – шатро це скидалося на модель гігантської фабрики штучного льоду. Лікар уважно оглянув клітку, не торкаючись її руками. Він подумав, що й справді ця річ заслуговує на таку славу, і що про таку клітку вони з дружиною досі могли тільки мріяти.
Це – казка, – сказав він захоплено. Серед дітвори знайшов очима Балтасара і додав, ніжно дивлячись на нього: – Ти міг би бути неабияким архітектором.
Балтасар почервонів.
Дякую.
Це щира правда, – підтвердив лікар. Огрядний, з ніжною і гладенькою шкірою, пещеними руками, він нагадував вродливу молоду жінку. Говорив він як священик під час проповіді.
Сюди навіть не треба садити пташок, – лікар підняв клітку перед очима публіки, наче продавав її. – Досить повісити її серед дерев, і вона сама заспіває.
Він знову поставив клітку на стіл і сказав:
Гаразд, я беру її.
Вона продана, – сказала Урсула.
Син дона Хосе Монтіеля просив зробити її якомога швидше, – додав Балтасар.
Лікар набундючився.
Він дав тобі модель?
Ні, – сказав Балтасар. – Сказав тільки, що хоче велику клітку, як ця, для двох іволг.
Лікар глянув на клітку.
Але вона не годиться для іволг.
Чому ж, докторе, – сказав Балтасар, підходячи до столу. Діти оточили клітку. – Тут усе враховано, – він вказав на відділення всередині. Потім постукав по клітці кісточками пальців, і вона озвалася глибокими акордами.
Це найміцніший дріт, який тільки можна знайти, і кожна ланка припаяна зсередини і зовні, – сказав Балтасар.
Вона годиться навіть для папуги, – втрутився хтось із дітей.
Саме так, – сказав Балтасар.
Лікар похитав головою.
Нехай так, але ж він не дав тобі моделі. Він не домовився ні про що, крім того, що ти зробиш велику клітку для іволг. Чи не так?
Так, – сказав Балтасар.
То в чому ж річ, – сказав лікар. – Одне – велика клітка для іволг, і зовсім інше – ця клітка. Нема ніяких доказів, що це саме та, яку тобі замовляли.
Але ж це таки вона, – сказав спохмурнілий Балтасар. – Тому я її й зробив.
Лікар нетерпляче переступив з ноги на ногу.
Ти можеш зробити іншу, – сказала Урсула чоловікові. Потім, звертаючись до лікаря: – Ви ж можете почекати.
Я обіцяв жінці принести клітку сьогодні, – сказав лікар.
Дуже шкодую, докторе, – сказав Балтасар, – але не можна продавати вже продану річ.
Лікар знизав плечима. Дивився мовчки на клітку, витираючи хусткою спітнілу шию; невідривно, як дивляться на пароплав, що зникає в далекому мареві.
Скільки тобі дали за неї?
Балтасар мовчки глянув на Урсулу.
Шістдесят песо, – сказала вона.
Лікар не зводив погляду з клітки.
Вона дуже гарна, – зітхнув. – Надзвичайно гарна. – І рішуче попрямував до дверей, обмахуючись хусткою й намагаючись забути про клітку.
Монтіель дуже багатий, – сказав він.
Правду кажучи, Монтіель не був такий багатий, як здавалося, але був ладен на все, щоб стати багатим. Байдужий до новини про чудесну Балтасарову клітку, Монтіель відпочивав у своїй господі, повній всякого добра. Дружина Монтіеля після обіду позачиняла двері й вікна – її гризла думка про смерть. Години дві лежала вона з розплющеними очима в півтемній кімнаті, поки Хосе Монтіель відбував сієсту. Нараз почулися голоси, крики, гамір. Дружина Монтіеля відчинила двері в залу й побачила Балтасара з кліткою в руках серед гурту збуджених людей. Балтасар був у білому, чисто поголений, тримався скромно, але з гідністю, як звичайно поводяться бідні, коли приходять до багачів.
Яка чудесна річ! – радісно вигукнула дружина Хосе Монтіеля, вводячи Балтасара до господи. – Я нічого подібного не бачила в житті! – І додала, дивлячись на стовпище біля дверей: – Несіть клітку до кімнати. Бач що робиться, наче на півнячий бій прийшли.
Балтасар не був чужий у господі Хосе Монтіеля. Кілька разів, знаючи його старанність і сумлінність, Балтасару доручали тут дрібну столярну роботу. Але він ніколи не почував себе добре серед багачів. Він часто думав про них, про їхніх негарних, сварливих жінок, про їхні жахливі хвороби, і завжди відчував до них щось схоже на жалість. У Балтасара терпли ноги, коли він заходив до тих пишних покоїв.
Дома Пепе?
І він поставив клітку на стіл.
У школі, – сказала жінка. – Він скоро прийде. – І додала: – Монтіель купається.
Насправді ж Хосе Монтіель не мав часу на купання. Він похапцем розтирався камфорним спиртом, щоб швидше вийти подивитись, що трапилось. Монтіель був дуже обережною людиною, настільки обережною, що навіть спав, не вмикаючи електричного вентилятора: краще чути, що робиться в домі.
Аделаїда! – гукнув він. – Що там таке?
Іди глянь, яка чудесна річ! – крикнула йому жінка.
Хосе Монтіель – огрядний, волохатий, з рушником на
шиї – висунув голову з дверей спальні.
Що це?
Клітка Пепе, – сказав Балтасар.
Жінка розгублено глянула на нього.
Чия?
Пепе, – повторив Балтасар і обернувся до Хосе Монтіеля: – Пепе замовив її мені.
Нічого не трапилось в цей момент, але Балтасар раптом відчув себе так, наче відчинили двері в лазню. Хосе Монтіель вийшов в трусах із спальні.
Пепе! – гукнув він.
Двері до його кімнати були замкнені зсередини, бо Сантьяго Насар вийшов через спальню матері. Крісто Бедойя не лише знав цей дім, як свій власний, але й був тут своєю людиною, отож не вагаючись він штовхнув двері до спальні Пласіди Лінеро, щоб пройти до суміжної. Крізь слухове віконце соталася смужка запорошеного світла, і вродлива жінка, яка спала в гамаку, лежачи на боці й поклавши під щоку долоню, мов юна наречена, мала в собі щось нереальне. «То було наче видіння», – сказав мені Крісто Бедойя. Якусь мить він дивився на неї, зачарований її красою, а тоді, намагаючися ступати тихо, перейшов кімнату, проминув ванну і заглянув до спальні Сантьяго Насара. Ліжко було нерозібране, на кріслі лежав акуратно складений костюм для верхової їзди, а на ньому – сомбреро вершника. На підлозі стояли чоботи й лежали остроги. Ручний годинник Сантьяго Насара на нічному столику показував 6.58. «Раптом я подумав, що, може, він повертався сюди по револьвер», – розповів мені Крісто Бедойя. Але відсунувши шухлядку нічного столика, він побачив, що «магнум» там. «Ніколи не доводилося мені стріляти, – розповів мені Крісто Бедойя, – але тут я вирішив узяти револьвер, щоб віднести його Сантьяго Насарові». Він заткнув його собі за пояс, під сорочку, і лише після вбивства з'ясував, що револьвер був незаряджений. У ту мить, як він засував шухляду, у дверях з'явилася Пласіда Лінеро з чашечкою кави в руці.
Святий боже! – вигукнула вона. – Як ти мене налякав.
Крісто Бедойя теж злякався. Тепер він побачив її при світлі у халаті з золотими жайворонками, з розпатланим волоссям, і чари розвіялись. Він пояснив їй трохи збентежено, що зайшов подивитися, чи немає вдома Сантьяго Насара.
Він пішов зустрічати єпископа, – сказала Пласіда Лінеро.
Єпископ проїхав не зійшовши на берег, – мовив Крісто Бедойя.
Так я й думала, – сказала вона. – Ото син вражої матері!
І замовкла, бо раптом помітила, що Крісто Бедойя якось дивно відвертається від неї, ніби хоче щось сховати. «Нехай простить мені бог, – розповіла Пласіда Лінеро в розмові зі мною, – але я побачила його таким збентеженим, що подумала, чи не прийшов він красти». Вона спитала, що з ним таке. Крісто Бедойя розумів, що поведінка його має здаватися підозрілою, але в нього не стало духу сказати їй правду.
Я ж бо не спав ні хвилини, – пояснив він.
І пішов без дальших слів. «Так чи так, – розповів мені Крісто Бедойя, – а вона завжди уявляла, що її грабують». На майдані він зустрів отця Амадора, той повертався до церкви з усіма регаліями для відправи, яка так і не відбулася, але священик сказав, що він не може зробити для Сантьяго Насара чогось іншого, крім помолитися за спасіння його душі. Крісто Бедойя знову звернув до пристані, коли почув, як його кличуть від крамниці Клотільди Арменти. У дверях стояв Педро Вікаріо, розкуйовджений, мертвотно-блідий, в розхристаній сорочці, з закасаними до ліктів рукавами. У руці він тримав ножа з грубим лезом, якого сам зробив собі з пилки. Це уже не вперше він отак хизувався в ці останні хвилини, досі вірячи, що хтось перешкодить йому вчинити злочин, і Крісто Бедойя збагнув, що за його зухвалою поведінкою ховається якесь розпачливе, хоч, може, і неусвідомлене бажання.
Крістобаль, – крикнув Педро, – скажи Сантьяго Насарові, що ми тут чекаємо на нього і збираємось його вбити!
Крісто Бедойя зробив би йому велику послугу, якби перешкодив виконати свою погрозу. «Коли б я тоді вистрелив з револьвера, Сантьяго Насар лишився б живий», – сказав він у розмові зі мною. Та Крісто Бедойя похолов від страху на саму думку про це, а надто після того, як стільки наслухався про страшну руйнівну силу бронебійної кулі.
Я тебе попереджаю, що Сантьяго озброєний револьвером, який прострілює наскрізь автомобіль! – крикнув він у відповідь.
Педро Вікаріо знав, що то неправда. «Сантьяго ніколи не мав при собі зброї, коли виходив не в костюмі для верхової їзди», – сказав він у розмові зі мною. Та в усякому разі він був готовий зустріти його й озброєним, якщо вже прийняв рішення змити ганьбу своєї сестри.
Мертві не стріляють! – крикнув Педро.
Пабло Вікаріо теж з'явився в дверях, такий самий блідий, як і брат. Він мав на собі піджак від свого святкового костюма, а в руці тримав загорнутий у газету ніж. «Якби не різниця в одежі, – розповів мені Крісто Бедойя, – я нізащо не збагнув би хто з них хто». З-за спини Пабло Вікаріо виглянула Клотільда Армента і крикнула Крісто
Бедойї, щоб поквапився, бо в цьому містечку боягузів, мабуть, тільки він здатен перешкодити душогубству.
Усе, що сталось, починаючи від тієї миті, відбувалося в усіх на очах. Збуджені криками люди, які поверталися від пристані, спинялися на майдані, щоб подивитись на вбивство. Крісто Бедойя запитав у кількох знайомих про Сантьяго Насара, але ніхто не бачив його. У дверях клубу він зіткнувся з полковником Ласаро Апонте і розповів йому про те, що відбулося перед крамницею Клотільди Арменти.
Цього не може бути, – сказав полковник Апонте, – бо я звелів їм іти спати.
Я щойно бачив їх обох з різницькими ножами, – сказав Крісто Бедойя.
Такого не може бути, бо я забрав у них ножі, перед тим як наказав їм іти спати, – мовив алькальд. – Певне, ти їх бачив ще до цього.
Я бачив їх дві хвилини тому, і кожного з різницьким ножем, – сказав Крісто Бедойя.
А чорт! – вилаявся алькальд. – То виходить, вони повернулися з іншими ножами.
Він пообіцяв негайно вжити заходів, але спершу зайшов до клубу замовити на вечір столик для гри в доміно, а коли вийшов, злочин уже стався. Після розмови з полковником Крісто Бедойя припустився єдиної серйозної помилки, яка виявилася фатальною: він подумав, що в останню мить Сантьяго Насар вирішив поснідати в нас, не перевдягаючись, і пішов шукати його до нашого дому. Він швидко рушив берегом річки, запитуючи в кожного зустрічного, чи не бачили, щоб тут проходив Сантьяго Насар, але ніхто не міг сказати йому чогось певного. Крісто Бедойя не стривожився, бо до нашого будинку вели й інші дороги. Проспера Аранго, сільська чепуруха, стала благати його, щоб він допоміг її батькові, який конав на порозі свого дому, нечутливий до швидкоплинного єпископського благословення. «Я бачила його, як ішла на пристань, – розповіла мені моя сестра Марго, – і вже тоді він мав обличчя мерця». Крісто Бедойя затримався на чотири хвилини, з'ясовуючи стан хворого, й пообіцяв повернутися згодом, якщо буде нагальна потреба, але згаяв ще три хвилини, допомагаючи Проспері Аранго віднести старого до спальні. Коли він знову вийшов на вулицю, то почув далекі крики і йому здалося, ніби десь на майдані ляскають хлопавки. Він спробував побігти, але йому заважав револьвер за поясом. Завернувши за останній ріг, він упізнав зі спини мою матір, яка майже волочила за руку малого сина.
Луїсо Сантьяго, – крикнув він їй, – де твій хрещеник?
Моя мати на мить обернулася – обличчя її було зарошене слізьми.
Ой, сину! – відповіла вона. – Кажуть його зарізали!
Так воно й було. Коли Крісто Бедойя кинувся був шукати Сантьяго Насара, той саме зайшов у дім Флори Мігель, своєї нареченої, що стояв якраз за рогом, де Крісто бачив свого друга востаннє. «Мені навіть на думку не спало, що він там, – розповів Крісто Бедойя в розмові зі мною, – бо ті люди ніколи не вставали раніше полудня». Він лише повторив чутку, яка ходила в містечку, ніби вся та родина спить до дванадцятої години дня за наказом Нагіра Мігеля, наймудрішого чоловіка в арабській громаді. «Через те Флора Мігель, хоч і була не дуже юна, виглядала, як троянда», – вважає Мерседес. Насправді ж, хоч вони й відмикали двері свого дому досить пізно, як і багато інших, проте були люди ранні й працьовиті. Батьки Сантьяго Насара і Флори Мігель домовилися одружити своїх дітей. Сантьяго Насар не перечив і ще підлітком пообіцяв батькові, що виконає його волю, бо дивився на одруження так само практично, як і Ібрагім Насар. Флора Мігель справді мала досить квітучу зовнішність, але їй бракувало грації, бракувало розважливості, вона була весільною матір'ю майже для всіх своїх однолітків, отож ця угода стала для неї наче даром провидіння. їхні заручини були дуже прості, без урочистих візитів, без сердечних тривог. Весілля відкладали кілька разів і нарешті призначили на найближче Різдво.
Того понеділка Флора Мігель прокинулася разом з першими гудками єпископського пароплава і скоро довідалася, що близнюки Вікаріо чатують на Сантьяго Насара з наміром убити його. Моїй сестрі-черниці, єдиній людині, яка розмовляла з нею після нещастя, вона сказала, що навіть не пригадує, хто саме сказав їй про це. «Але о шостій ранку про це знали геть усі», – розповіла вона моїй сестрі. Однак їй видалося неймовірним, що Сантьяго Насара можуть убити. Скоріше його захочуть силоміць одружити з Анхелою Вікаріо, щоб повернути їй утрачену честь, – подумала Флора Мігель і відчула себе зганьбленою й приниженою. Тим часом як півмістечка зійшлося на пристань зустрічати єпископа, вона сховалась у своїй спальні і, плачучи від люті, заходилася складати у скриньку листи, що їх Сантьяго Насар надсилав їй, коли вчився в середній школі.
Проходячи повз будинок Флори Мігель, Сантьяго Насар завжди проводив ключами по металевих жалюзі вікон, навіть коли знав, що в домі нікого немає. Отож і того понеділка Флора Мігель чекала, коли він з'явиться, тримаючи в пелені шкатулку з листами. Сантьяго Насар не міг бачити її з вулиці, зате вона побачила його крізь металеві грати ще до того, як він дряпнув по ній ключами.
Заходь, – сказала Флора Мігель.
Жодна людина, навіть лікар, ніколи не заходила в той будинок о 6.45 ранку. Сантьяго Насар тільки-но розлучився з Крісто Бедойєю біля крамниці Джаміля Шаюма, і навколо нього на майдані було стільки людей, що просто незбагненно, як це ніхто не помітив, що він зайшов у дім своєї нареченої. Слідчий шукав бодай одну особу, яка б це бачила, і шукав не менш наполегливо, аніж я, але так нікого й не знайшов. На берегах аркуша 382 свого протоколу він написав червоним чорнилом: Фатальність робить нас невидимими. Бо ж увійшов Сантьяго Насар у парадні двері на очах у всіх і при тому не робив нічого, щоб зайти непоміченим. Флора Мігель чекала на нього у вітальні, зелена від люті, в одній зі своїх недоречних суконь з жабо, які мала звичай одягати в урочистих випадках.
На, візьми, – сказала вона, тицьнувши скриньку йому до рук. – І нехай тебе вб'ють!
Сантьяго Насар був такий ошелешений, що не втримав скриньки, і його листи, написані лише з почуття обов'язку, розсипались на підлозі. Він рушив був за Флорою Мігель до спальні, але вона зачинила двері й накинула защіпку. Він постукав кілька разів і став її кликати, надто гучно для такої ранньої пори, і на його крики збіглася вся родина.
Усіх їх, однокровних і нсоднокровних, малих і великих, набиралося аж чотирнадцять. Останнім зайшов Нагір Мігель, батько – з фарбованою бородою і в бедуїнському бурнусі, що його привіз із батьківщини і завжди вдягав удома. Я бачив його багато разів: був він величезний на зріст, стриманий і розважливий, але найдужче мене вражало те, як усі завжди схилялися перед його авторитетом.
Флоро, – покликав він дочку своєю мовою. – Відчини двері.
Нагір Мігель увійшов до доччиної спальні, а вся родина тим часом глибокодумно споглядала Сантьяго Насара. Він стояв у вітальні навколішки, підбирав з підлоги листи і складав їх у скриньку. «Так наче відбував покуту», – розповідали мені. Через кілька хвилин Нагір Мігель вийшов зі спальні, зробив знак рукою, і родина зникла.
Він заговорив до Сантьяго Насара – теж арабською мовою. «Я зрозумів одразу: він не має найменшого уявлення про те, що я йому кажу», – розповів мені Нагір Мігель. Наприкінці він спитав у нього, знизивши голос, чи відомо йому, що брати Вікаріо збираються його вбити. «Він зблід і так розгубився, що мені стало ясно, він не прикидається», – розповів Нагір Мігель у розмові зі мною. Як йому здалося тоді, поведінка Сантьяго Насара свідчила не так про страх, як про розгублений подив.
Ти краще знаєш, мають вони підстави чи ні, – сказав старий. – Та хай там як, а тобі лишається одне з двох: або ти сховаєшся тут, бо це твій дім, або вийдеш з моєю рушницею.
Я не розумію ні дідька, – сказав Сантьяго Насар.
То було єдине, що він спромігся сказати і сказав це
іспанською мовою. «Він здався мені мокрим пташеням», – розказував мені Нагір Мігель. Він мусив узяти в нього з рук скриньку, бо той не знав, куди її поставити, щоб відчинити двері.
їх буде два проти одного, – сказав Нагір Мігель.
Сантьяго Насар вийшов на майдан. Люди розташувалися там, як під час параду. Всі бачили, як він вийшов, і всі розуміли, що йому вже усе відомо. Бо він так хвилювався, аж не міг знайти дорогу до свого будинку. Кажуть, ніби хтось крикнув з якогось балкона: «Не туди, турку, звертай до старої пристані!» Сантьяго Насар озирнувся, хто це кричить. Джаміль Шаюм гукнув йому, щоб біг ховатися до його крамниці, і зайшов узяти свою мисливську рушницю, та не міг пригадати, куди поклав патрони. З усіх боків Сантьяго Насарові щось кричали, і він кілька разів обернувся туди-сюди, оглушений стількома голосами водночас. Було очевидно, що він спочатку рушив до дверей чорного ходу свого будинку, але раптом помітив, що парадні двері прочинені.
Іде, – сказав Педро Вікаріо.
Обидва побачили його водночас. Пабло Вікаріо скинув піджак, поклав його на табурет і розгорнув газету, де був ніж у формі ятагана. Перед тим, як вийти з крамниці, обидва, не змовляючись, перехрестилися. Тоді Клотільда Армента схопила Педро Вікаріо за сорочку і крикнула Сантьяго Насарові, щоб тікав, бо його хочуть убити. Її пронизливий крик перекрив усі інші. «Спочатку він злякався, – розповіла мені Клотільда Армента, – бо не втямив, ні звідки йому кричать, ні хто саме». Та коли він побачив Клотільду Арменту, то побачив і Педро Вікаріо, який штурхнув її ліктем, аж вона впала на землю, і наздогнав брата. Сантьяго Насар був за п'ятдесят метрів від свого будинку, коли кинувся бігти до дверей парадного входу.
П'ятьма хвилинами раніше на кухні Вікторія Гусман розповіла Пласіді Лінеро про те, що знали уже всі. Пласіда Лінеро була жінка з міцними нервами і ніяк не виявила своєї тривоги. Вона спитала у Вікторії Гусман, чи та застерегла її сина, і куховарка збрехала, сказавши, що тоді, як він спускався пити каву, вона ще нічого не знала. У той самий час, миючи підлогу в залі, Дівіна Флор побачила, як Сантьяго Насар увійшов у парадні двері і корабельними сходами піднявся до спалень. «То було дуже чітке видіння, – розповіла мені Дівіна Флор. – Він був у білому костюмі і щось тримав у руці, я не роздивилась як слід, що саме, але, здається, букет троянд». Отож коли Пласіда Лінеро спитала в неї про сина, Дівіна Флор заспокоїла її:
Він піднявся до своєї кімнати хвилину тому, – сказала вона.
У ту мить Пласіда Лінеро побачила конверт на підлозі, але й не подумала підняти його і довідалася про те, що в ньому було, тільки багато пізніше, коли посеред сум'яття трагедії хтось показав їй ту записку. Крізь прочинені двері вона побачила братів Вікаріо, які бігли до будинку з ножами в руках. Від того місця, де стояла, вона могла бачити їх, але не бачила свого сина, який біг до дверей під іншим кутом. «Я подумала, вони хочуть удертися в дім і вбити його тут», – розповіла мені вона. Отож Пласіда Лінеро кинулась до дверей і зачинила їх. Вона якраз брала двері на засув, коли почула крик Сантьяго Насара і нажахане гупання кулаками у двері, але подумала, що то він вийшов на балкон своєї спальні і звідти обкладає лайкою братів Вікаріо. Вона пішла нагору допомогти синові.
Сантьяго Насарові лишалося кілька секунд, щоб ускочити в дім, коли двері перед ним зачинилися. Він кілька разів ударив у них кулаками й одразу обернувся, ставши зі своїми ворогами віч-на-віч, беззбройний. «Я злякався, коли побачив його перед собою, – розповів мені Пабло Вікаріо, – бо він видався мені вдвічі більшим, ніж був насправді». Сантьяго Насар наставив руку, відбиваючи перший удар Педро Вікаріо, який напав на нього справа з прямим ножем.
Сучі виродки! – крикнув Сантьяго Насар.
Ніж угородився в долоню правої руки, пройшов крізь неї і занурився в бік. Усі почули, як він зойкнув від болю.
Ой, мамо!
Своєю дужою рукою різника Педро Вікаріо витяг ніж і завдав другого удару, майже в те саме місце. Дуже дивно, що ніж вийшов назовні чистісінький, – заявив Педро Вікаріо слідчому. – Я вдарив його принаймні тричі, але на ножі не з'явилося жодної краплі крові». Після третього удару Сантьяго Насар скоцюрбився, склавши на животі руки, болісно мекнув, як молодий бичок, і спробував обернутися до них спиною. Тоді Пабло Вікаріо, який був зліва з кривим ножем, завдав йому єдиного удару в поперек, і тугий струмінь крові забризкав убивці сорочку. «Його кров пахла, як він», – розповів мені Пабло. Діставши уже три смертельні рани, Сантьяго Насар знову обернувся до братів лицем і сперся спиною на двері рідної домівки, вже не виявляючи найменшого опору, так наче хотів тільки, щоб вони добили його обидва порівну. «Він більше не кричав, – розповів Педро Вікаріо слідчому. – Навпаки, мені здалося – він сміється». І тоді обидва стали машинально штрикати його по черзі, мов хотіли приколоти до дверей. Пливучи за течією, яка підхопила їх потойбіч страху, вони навіть не чули криків усього містечка, нажаханого тим злочином. «Я почував себе так, немов скачу верхи на коні», – посвідчив на допиті Пабло Вікаріо. Але незабаром обидва отямились від того забуття, бо геть змучились, і їм раптом здалося, що Сантьяго Насар не впаде ніколи. «Хай йому всячина, кузене, – розповів мені Пабло Вікаріо. – Ти навіть не уявляєш, як це важко – вбити людину!» Намагаючися завдати останнього смертельного удару, Педро Вікаріо спробував поцілити в серце, але вдарив майже під пахву, як робив, коли цілив у серце свиням. Насправді Сантьяго Насар не падав тільки тому, що вони підтримували його, приколюючи до дверей. Охоплений розпачем, Пабло Вікаріо полоснув ножем по животу, і з якимось лунким виляском кишки вивалилися назовні. Педро Вікаріо хотів зробити те саме, але руку йому скорчило від жаху, і він лише криво різонув по стегну. Сантьяго Насар ще якусь мить стояв, спираючись на двері, аж поки побачив власні нутрощі, лискучі й голубі під сонцем, а тоді впав навколішки.
Пласіда Лінеро довго шукала сина у спальнях, гукала його й чула якісь крики, але то кричав не Сантьяго Насар. Нарешті вона виглянула у вікно й побачила на майдані близнюків Вікаріо, що бігли до церкви. За ними гнався Джаміль Шаюм зі своєю рушницею, з якою ходив полювати на ягуарів, гналися й інші араби, неозброєні, і Пласіда Лінеро подумала, що небезпека минула. Тоді вийшла на балкон спальні і побачила Сантьяго Насара під дверима – долілиць у поросі, він силкувався підвестися з калюжі власної крові.
Скоцюрбившись і перехилившись на бік, він таки зіп'явся на ноги і пішов у стані передсмертної агонії, підтримуючи руками кишки.
Він здолав понад сто метрів, обходячи весь будинок, щоб дістатися до дверей чорного ходу. Розум йому ще цілком не затьмарився, і він не пішов вулицею, бо так було далі, а звернув у сусідній будинок. Пончо Ланао, його дружина та п'ятеро дітей нічого не знали про те, що відбулося за двадцять кроків від дверей їхнього дому. «Ми чули крики, – розповіла мені дружина Пончо Ланао, – але гадали, що то вітають єпископа». Вони саме сіли снідати, коли побачили, як у двері зайшов Сантьяго Насар, забризканий кров'ю, підтримуючи руками нутрощі. Пончо Ланао розповідав мені: «Я ніколи не міг забути, як жахливо смерділо від нього лайном». Але Археніда Ланао, найстарша дочка, запевняла, що Сантьяго Насар, як і завжди, ступав з гідністю, не заточуючись, і що його сарацинське обличчя з розпатланими кучерями було вродливіше, ніж будь-коли. Проходячи повз стіл, він усміхнувся сусідам і через спальні рушив до задніх дверей їхнього дому. «Ми сиділи паралізовані страхом», – розповіла мені Археніда Ланао. Моя тітка Венефріда Маркес скребла рибу, сидячи на подвір'ї свого будинку по той бік річки, і раптом побачила, як він спускається східцями старої пристані, упевнено звертаючи до свого будинку.
Сантьяго, сину, – крикнула вона йому, – що з тобою?
Сантьяго Насар упізнав її.
Мене вбили, пані Вене, – сказав.
Він спіткнувся на останній сходинці, але тут-таки зіп'явся на ноги. «Навіть акуратно обтрусив землю, яка налипла йому на кишки», – розповіла мені тітка Вене. Потім крізь двері чорного ходу, відчинені з шостої ранку, зайшов у свій дім і впав долілиць на кухні.
З іспанської переклав
Віктор ШОВКУН
ОПОВІДАННЯ
Чудесна клітка Балтасара
Клітка була готова. Балтасар підвісив її, як завжди, до піддашшя. І ще до обіду про ту незвичайну клітку знали всі. Стільки людей зійшлося подивитись на неї, що біля хати утворився справжній натовп, і Балтасар змушений був зняти клітку і замкнути свою столярну майстерню.
Треба поголитись, – сказала Балтасарові Урсула, його жінка. – Заріс, як той пустельник.
Голитись краще зранку, – сказав Балтасар.
Він не голився вже два тижні, коротке, цупке волосся стовбурчилося, як грива у мула. Загалом він був схожий на злякане хлопча. Але це тільки здавалося. В лютому Балтасару минуло тридцять, жив він з Урсулою вже чотири роки, проте не одружувався з нею, не мав дітей; життя навчило його бути насторожі. І зараз йому аж дивно було, що ця його клітка усім видалася такою гарною. Він майстрував клітки з дитинства, і ця відрізнялась від інших хіба тим, що над нею йому довелося посидіти більше.
То спочинь трохи, – сказала жінка. – 3 такою бородою однаково нікуди не підеш.
Але відпочити не вдалось. Мусив кілька разів підводитися з гамака й показувати клітку сусідам. Досі Урсула не звертала на клітку уваги. Вона лише сердилась, що чоловік ради тієї клітки занедбав на два тижні роботу, погано спав, уві сні крутився, щось бурмотів, а про те, що треба голитись, взагалі забув. Але вона перестала сердитись, побачивши готову клітку. Коли Балтасар прокинувся після сієсти, випрасувані Урсулою штани й сорочка вже лежали біля нього на лаві, а клітка стояла на столі в їдальні. Урсула мовчки розглядала її.
Скільки за неї дадуть? – спитала вона.
Не знаю, – відповів Балтасар. – Я правитиму тридцять песо, може, дадуть двадцять.
Проси п'ятдесят, – сказала Урсула. – Ти багато недосипав за ці п'ятнадцять днів. Крім того, вона досить велика. Здається, це найбільша клітка, яку я будь-коли бачила.
Балтасар сів голитись.
Гадаєш, дадуть п'ятдесят песо?
Це дрібниця для дона Хосе Монтіеля, а клітка варта таких грошей, – сказала Урсула. – А просити треба шістдесят.
Гаряче марево оповило дім. Перший тиждень квітня. Настирливе сюрчання цикад немовби робило спеку ще нестерпнішою. Балтасар вдягнувся, прочинив двері, щоб провітрити хату. До їдальні ввійшли діти.
А чутка про клітку ширилася. Доктор Октавіо Хіральдо, старий лікар, задоволений життям, але втомлений своєю роботою, під час обіду тільки й думав про Балтасарову клітку. Він сидів поруч з дружиною-інвалідом на внутрішній терасі, де в спеку накривали на стіл; тут стояло багато горщиків з квітами і дві клітки з канарками. Дружина лікаря кохалася в птахах і ненавиділа котів, які могли загризти її пташок. Цього вечора, йдучи до хворого, лікар думав про дружину, і тому по дорозі додому зайшов до Балтасара подивитись на клітку.
В хаті було багато людей. Величезне шатро з дроту, виставлене для огляду на стіл, – з трьома відділеннями всередині, з коридорами, їдальнею і спальнею, з трапеціями в просторому залі для пташиних розваг, – шатро це скидалося на модель гігантської фабрики штучного льоду. Лікар уважно оглянув клітку, не торкаючись її руками. Він подумав, що й справді ця річ заслуговує на таку славу, і що про таку клітку вони з дружиною досі могли тільки мріяти.
Це – казка, – сказав він захоплено. Серед дітвори знайшов очима Балтасара і додав, ніжно дивлячись на нього: – Ти міг би бути неабияким архітектором.
Балтасар почервонів.
Дякую.
Це щира правда, – підтвердив лікар. Огрядний, з ніжною і гладенькою шкірою, пещеними руками, він нагадував вродливу молоду жінку. Говорив він як священик під час проповіді.
Сюди навіть не треба садити пташок, – лікар підняв клітку перед очима публіки, наче продавав її. – Досить повісити її серед дерев, і вона сама заспіває.
Він знову поставив клітку на стіл і сказав:
Гаразд, я беру її.
Вона продана, – сказала Урсула.
Син дона Хосе Монтіеля просив зробити її якомога швидше, – додав Балтасар.
Лікар набундючився.
Він дав тобі модель?
Ні, – сказав Балтасар. – Сказав тільки, що хоче велику клітку, як ця, для двох іволг.
Лікар глянув на клітку.
Але вона не годиться для іволг.
Чому ж, докторе, – сказав Балтасар, підходячи до столу. Діти оточили клітку. – Тут усе враховано, – він вказав на відділення всередині. Потім постукав по клітці кісточками пальців, і вона озвалася глибокими акордами.
Це найміцніший дріт, який тільки можна знайти, і кожна ланка припаяна зсередини і зовні, – сказав Балтасар.
Вона годиться навіть для папуги, – втрутився хтось із дітей.
Саме так, – сказав Балтасар.
Лікар похитав головою.
Нехай так, але ж він не дав тобі моделі. Він не домовився ні про що, крім того, що ти зробиш велику клітку для іволг. Чи не так?
Так, – сказав Балтасар.
То в чому ж річ, – сказав лікар. – Одне – велика клітка для іволг, і зовсім інше – ця клітка. Нема ніяких доказів, що це саме та, яку тобі замовляли.
Але ж це таки вона, – сказав спохмурнілий Балтасар. – Тому я її й зробив.
Лікар нетерпляче переступив з ноги на ногу.
Ти можеш зробити іншу, – сказала Урсула чоловікові. Потім, звертаючись до лікаря: – Ви ж можете почекати.
Я обіцяв жінці принести клітку сьогодні, – сказав лікар.
Дуже шкодую, докторе, – сказав Балтасар, – але не можна продавати вже продану річ.
Лікар знизав плечима. Дивився мовчки на клітку, витираючи хусткою спітнілу шию; невідривно, як дивляться на пароплав, що зникає в далекому мареві.
Скільки тобі дали за неї?
Балтасар мовчки глянув на Урсулу.
Шістдесят песо, – сказала вона.
Лікар не зводив погляду з клітки.
Вона дуже гарна, – зітхнув. – Надзвичайно гарна. – І рішуче попрямував до дверей, обмахуючись хусткою й намагаючись забути про клітку.
Монтіель дуже багатий, – сказав він.
Правду кажучи, Монтіель не був такий багатий, як здавалося, але був ладен на все, щоб стати багатим. Байдужий до новини про чудесну Балтасарову клітку, Монтіель відпочивав у своїй господі, повній всякого добра. Дружина Монтіеля після обіду позачиняла двері й вікна – її гризла думка про смерть. Години дві лежала вона з розплющеними очима в півтемній кімнаті, поки Хосе Монтіель відбував сієсту. Нараз почулися голоси, крики, гамір. Дружина Монтіеля відчинила двері в залу й побачила Балтасара з кліткою в руках серед гурту збуджених людей. Балтасар був у білому, чисто поголений, тримався скромно, але з гідністю, як звичайно поводяться бідні, коли приходять до багачів.
Яка чудесна річ! – радісно вигукнула дружина Хосе Монтіеля, вводячи Балтасара до господи. – Я нічого подібного не бачила в житті! – І додала, дивлячись на стовпище біля дверей: – Несіть клітку до кімнати. Бач що робиться, наче на півнячий бій прийшли.
Балтасар не був чужий у господі Хосе Монтіеля. Кілька разів, знаючи його старанність і сумлінність, Балтасару доручали тут дрібну столярну роботу. Але він ніколи не почував себе добре серед багачів. Він часто думав про них, про їхніх негарних, сварливих жінок, про їхні жахливі хвороби, і завжди відчував до них щось схоже на жалість. У Балтасара терпли ноги, коли він заходив до тих пишних покоїв.
Дома Пепе?
І він поставив клітку на стіл.
У школі, – сказала жінка. – Він скоро прийде. – І додала: – Монтіель купається.
Насправді ж Хосе Монтіель не мав часу на купання. Він похапцем розтирався камфорним спиртом, щоб швидше вийти подивитись, що трапилось. Монтіель був дуже обережною людиною, настільки обережною, що навіть спав, не вмикаючи електричного вентилятора: краще чути, що робиться в домі.
Аделаїда! – гукнув він. – Що там таке?
Іди глянь, яка чудесна річ! – крикнула йому жінка.
Хосе Монтіель – огрядний, волохатий, з рушником на
шиї – висунув голову з дверей спальні.
Що це?
Клітка Пепе, – сказав Балтасар.
Жінка розгублено глянула на нього.
Чия?
Пепе, – повторив Балтасар і обернувся до Хосе Монтіеля: – Пепе замовив її мені.
Нічого не трапилось в цей момент, але Балтасар раптом відчув себе так, наче відчинили двері в лазню. Хосе Монтіель вийшов в трусах із спальні.
Пепе! – гукнув він.
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Сто років самотності - 39
- Parts
- Сто років самотності - 01Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4250Total number of unique words is 208524.2 of words are in the 2000 most common words35.3 of words are in the 5000 most common words40.9 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 02Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4305Total number of unique words is 236924.2 of words are in the 2000 most common words35.0 of words are in the 5000 most common words41.2 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 03Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4519Total number of unique words is 223828.5 of words are in the 2000 most common words40.0 of words are in the 5000 most common words46.5 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 04Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4489Total number of unique words is 217927.6 of words are in the 2000 most common words38.5 of words are in the 5000 most common words45.5 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 05Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4339Total number of unique words is 224127.2 of words are in the 2000 most common words38.0 of words are in the 5000 most common words45.8 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 06Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4258Total number of unique words is 225525.5 of words are in the 2000 most common words37.8 of words are in the 5000 most common words44.9 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 07Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4322Total number of unique words is 222125.5 of words are in the 2000 most common words37.4 of words are in the 5000 most common words44.5 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 08Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4038Total number of unique words is 212524.5 of words are in the 2000 most common words37.0 of words are in the 5000 most common words44.1 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 09Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4384Total number of unique words is 226225.2 of words are in the 2000 most common words35.4 of words are in the 5000 most common words43.0 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 10Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4300Total number of unique words is 214126.3 of words are in the 2000 most common words38.0 of words are in the 5000 most common words45.9 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 11Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4156Total number of unique words is 207025.8 of words are in the 2000 most common words37.8 of words are in the 5000 most common words44.7 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 12Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4158Total number of unique words is 210227.4 of words are in the 2000 most common words38.8 of words are in the 5000 most common words45.8 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 13Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4261Total number of unique words is 209327.2 of words are in the 2000 most common words40.0 of words are in the 5000 most common words47.1 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 14Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4347Total number of unique words is 209827.7 of words are in the 2000 most common words40.4 of words are in the 5000 most common words47.4 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 15Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3893Total number of unique words is 206026.0 of words are in the 2000 most common words37.6 of words are in the 5000 most common words44.5 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 16Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4218Total number of unique words is 229124.5 of words are in the 2000 most common words35.9 of words are in the 5000 most common words42.2 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 17Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4272Total number of unique words is 227725.4 of words are in the 2000 most common words36.5 of words are in the 5000 most common words42.4 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 18Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4350Total number of unique words is 222927.5 of words are in the 2000 most common words39.0 of words are in the 5000 most common words45.6 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 19Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3926Total number of unique words is 196528.0 of words are in the 2000 most common words40.4 of words are in the 5000 most common words48.0 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 20Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4513Total number of unique words is 208526.6 of words are in the 2000 most common words38.3 of words are in the 5000 most common words45.0 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 21Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4394Total number of unique words is 219125.3 of words are in the 2000 most common words35.9 of words are in the 5000 most common words42.1 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 22Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4040Total number of unique words is 206826.9 of words are in the 2000 most common words39.2 of words are in the 5000 most common words45.1 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 23Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4490Total number of unique words is 228525.0 of words are in the 2000 most common words36.2 of words are in the 5000 most common words42.5 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 24Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 3880Total number of unique words is 210525.4 of words are in the 2000 most common words36.2 of words are in the 5000 most common words43.4 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 25Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4037Total number of unique words is 206426.2 of words are in the 2000 most common words38.1 of words are in the 5000 most common words45.5 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 26Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4407Total number of unique words is 222425.7 of words are in the 2000 most common words37.4 of words are in the 5000 most common words44.0 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 27Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4178Total number of unique words is 221721.6 of words are in the 2000 most common words32.2 of words are in the 5000 most common words39.2 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 28Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4078Total number of unique words is 219124.7 of words are in the 2000 most common words35.6 of words are in the 5000 most common words42.5 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 29Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4363Total number of unique words is 228125.9 of words are in the 2000 most common words38.4 of words are in the 5000 most common words44.6 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 30Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4212Total number of unique words is 200427.9 of words are in the 2000 most common words40.0 of words are in the 5000 most common words47.0 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 31Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4086Total number of unique words is 191729.6 of words are in the 2000 most common words42.1 of words are in the 5000 most common words48.7 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 32Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4229Total number of unique words is 191728.9 of words are in the 2000 most common words41.4 of words are in the 5000 most common words48.2 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 33Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4487Total number of unique words is 202328.7 of words are in the 2000 most common words39.9 of words are in the 5000 most common words46.2 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 34Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4401Total number of unique words is 202629.4 of words are in the 2000 most common words41.5 of words are in the 5000 most common words48.0 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 35Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4447Total number of unique words is 195229.6 of words are in the 2000 most common words42.2 of words are in the 5000 most common words49.2 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 36Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4550Total number of unique words is 217126.0 of words are in the 2000 most common words37.7 of words are in the 5000 most common words44.6 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 37Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4585Total number of unique words is 208029.3 of words are in the 2000 most common words42.2 of words are in the 5000 most common words49.3 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 38Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4508Total number of unique words is 180933.4 of words are in the 2000 most common words45.5 of words are in the 5000 most common words53.1 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 39Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4219Total number of unique words is 191131.5 of words are in the 2000 most common words44.5 of words are in the 5000 most common words52.0 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 40Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4397Total number of unique words is 208529.9 of words are in the 2000 most common words43.1 of words are in the 5000 most common words50.6 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 41Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4413Total number of unique words is 199430.3 of words are in the 2000 most common words42.3 of words are in the 5000 most common words49.6 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 42Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4372Total number of unique words is 207528.8 of words are in the 2000 most common words40.4 of words are in the 5000 most common words47.8 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 43Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 4281Total number of unique words is 225225.9 of words are in the 2000 most common words37.3 of words are in the 5000 most common words43.6 of words are in the 8000 most common words
- Сто років самотності - 44Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.Total number of words is 675Total number of unique words is 52723.2 of words are in the 2000 most common words32.1 of words are in the 5000 most common words39.0 of words are in the 8000 most common words