Latin

Сад Гетсиманський - 21

Total number of words is 4600
Total number of unique words is 2068
29.3 of words are in the 2000 most common words
39.9 of words are in the 5000 most common words
45.9 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
ads place
Андрій маячів у гарячці, напівпритомний. Маячів, але не втрачав свідомості остаточно. Він лежав у кутку, а над ним побивалися товариші — лікар професор Литвинов, Давид, Руденко. Не добившись лікарської допомоги ззовні, вони рятували самі, як могли, Андрія. Литвинов, хоч був і терапевт з вузького профілю, але в цих умовах міг бути й за хірурга, тільки, на жаль, мав він лише самі голі руки. Проте він з тими голими руками зробив дещо. Він намацав зламане ребро, на щастя це було одне з крайніх, і, як міг, направив його, потім зробив з мокрого рушника моргулю й підібгав її під грудну клітку та й прив'язав другим рушником.. Проробивши цю операцію, вони (товариші) притримували перев'яз весь час на зміну, щоб не сповзав, вартували терпляче й безкінечно, прикладали до чола холодні компреси. Андрій то приходив до свідомості, то знову впадав у забуття. Крім зламаного ребра, йому було наступлено й пошкоджено грудну клітку взагалі, прим'ято легені й він відкашлював кров'ю. Коли б не це, то саме ребро не вибило б його так з колії.
Литвинов мацав Андрієві груди, слухав клекіт у них — і тільки зітхав. Щоб повергнути такого атлета в гарячку, треба було піднести великий, дуже великий келех гіркої! А Петровський дивився, не відводячи очей, і беззвучно ворушив безкровними, старечими губами...
 
Могутня порода й твариняча живучість брали гору. Скоро Андрій зринув зовсім з гарячкового хаосу, як з дна моря, й вже тримався на поверхні. Ним володіло страшенне бажання жити. Жити! Встояти в цій боротьбі. Перемогти. Перемогти за всяку ціну! Ще недавно він хотів кинутися зі сходів сторч головою і втекти від мук, а тепер, коли переступив уже був через рису, за якою смерть, він хотів жити. І не від страху перед смертю, а від страшної зненависті хотів жити.
Гарячка остаточно спала, прийшов звірячий апетит, і Андрій пожував усі шкоринки, які тільки були, лишившись від пайок, що їх йому зберігали товариші за всі дні.
Він весь час лежав у кутку, і його вже не зганяв наглядач, бо не міг зігнати, щоб він не порушував тюремного режиму. Вся камера переживала його лихо й співчувала йому. Хіба-що тільки один Узуньян не міг приховати мстивих чортиків у очах, злорадів, що Андрій умирає... Але не вмерши в перший день, Андрій взагалі вже не мав наміру умирати. Чіплявся за життя беручкими руками. А душа його випростувалася сильна й загартована. Непокірна його душа.
Три дні вязні викликали лікаря і безрезультатно. А на четвертий день лікар з'явився. Десь уранці, після роздачі чаю, відчинилася кормушка й у камеру заглянула людина в пенсне і в білосніжному халаті, тримаючи слухове приладдя в руках — тонюньку гумову рурочку. Померехтівщи люстерками пенсне, людина спитала по-російськи, злегка сюсюкаючи:
— Кто сдєсь бальной?
— Ось лежить у кутку, — промовив Охріменко, зрадівши: — зайдіть! Будь ласка, зайдіть.
— Пускай падайдьот.
— Зайдіть, бо він не може встати.
— Нічєво, нічєво, пускай падайдьот! — обірвав лікар Охріменка грубо.
— Та ви людина чи?! — визвірився Голіят. Та тут Охріменка спинив Андрій:
— Нічого, не хвилюйтесь. Я от зараз...
Перемагаючи біль і млость, Андрій встав з допомогою Давида, а тоді, одсторонивши його рукою, підійшов до дверей.
— Я «бальной».
— Ви бальной? Хорошо. Что с вамі?
— Ребро зламали.
— Гдє же ви єво сламалі?
— Не я зламав, а мені зламали.
— Упалі?
— Ні, кинули!.. Стрибали!.. Гасали!..
— Гм... Єто хорошо. І что же ви хотітє?
— Як то? (Андрієві заклекотало в грудях). Без сторонньої лікарської допомоги.
— Кто ваш слєдователь?
— Сергєєв.
— Ага... А ви показанія давалі?
Від несподіванки Андрій похитнувся. Не міг знайти слова, тільки клекотав легенями. Подивився якусь мить мовчки в блискуче пенсне, поворушив губами, а тоді, так і не знайшовши потрібного слова спазматичне хлипнув горлом і раптом харкнув у те пенсне кров'ю.
Лікар шпарко гримнув лядою кормушки, закрив її перелякано, а Андрій поточився, трохи не впавши. Його не підтримав ніхто, бо всі були приголомшені фіналом лікаревої візити. Серед цієї загальної розгубленості Андрій доплентався до свого місця й ліг. Заплющив очі й так лежав. Йому стало до всього байдуже.
Так скінчилася лікарева візита.
«Помічник смерті», — промовив хтось пригноблено, все ще дивлячись на кормушку, не ймучи собі віри.
Всі були певні, що Андріїв вчинок дорого йому обійдеться, що його зараз заберуть з камери і, якщо не розстріляють зразу, то доб'ють, додавлять чобітьми.
Але нічого не сталося. Може, тому, що лікар занадто мала фігура, а може, тому, що слідчому не входило в план добивати зараз Андрія, бо він йому потрібен, бо він був величезним капіталом, на якому слідчий мав зробити кар'є-ру. Кара прийде, але згодом. Це буде занесено Андрієві в загальний рахунок, обтяжуючи протокол обвинувачення реальним злочином. Далебі, слідчий тішиться з цієї нагоди, десь потираючи руки. Власне, такої думки був Андрій і не хвилювався. Він дуже добре знав логіку цієї костоправні, як знав і те, що тут лікарів у звичайному розумінні слова не існує. Це лиш помічники слідчого. «Показанія давалі?»
Він хотів поділитися цими своїми думками з товаришами, але подумав і стримався. Навіщо. Після інциденту з лікарем ніхто не приходив тягти його на цундру, але щось занадто часто хтось підходив до дверей, і зазирав у вовчок, і слухав біля дверей. Андрій міг іти на парі, що то хтось підходить спеціально дивитися та прислухатися до нього. Може, навіть слідчий. Може, начальник тюрми чи начальник групи. Хтось, хто хоробливо цікавився, як почувається його жертва. Аж геть вже згодом, як візити до вовчка припинилися, Андрій тихо, знічев'я, так, щоб розважити товаришів, ніби між іншим, пильнуючи, щоб не пришили йому камерної агітації, розповів, як сім років тому десь... в «румунській Сигуранці»... «один божевільний юнак» змагався з лікпомом. Він змагався взагалі тоді з цілим сонмом слідчих тієї «Сигуранци», доводжений ними до крайнього ступеня нервового напруження й відчаю, розгадуючи тваринячим своїм інстинктом всі підступи своїх мучителів. Він в боротьбі за своє існування викував свою думку, як лезо бритви, й розпорював нею, як хірург ланцетом, всі ходи слідчих, зводячи всі старання їхні нанівець, глузуючи з них. З тією його аналітичною думкою, з тим його шаленим спротивом людини, що боролась за життя й за честь свою й своїх ближніх, всі найгеніальніші слідчі, що знали по кілька мов, не могли дати ради. Ані залякування, ані моральні тортури, ані провокації не могли ані притупити його зброї, ані зломити. І от тоді з'явився лікпом. Це була білява мовчазна дівчина з великими, ніби трохи переляканими очима, в білосніжному халаті. Вона приходила щодня з скринькою повною медикаментів, відкривала кормушку і, наливши якоїсь рідини в чарочку, простягала мовчки її юнакові. Вона тримала чарочку в ніжній дівочій руці й промовляла тихим, непевним голосом:
— Бром.
В'язень потребував брому, бо бачив, що йде до божевілля від пекельної нервової перенаснаги. Але він помітив за спиною дівчини, геть далеко в коридорі, начальника відділу, що пильно дивився в спину лікпома, а ще помітив, що рука в дівчини тремтить і що очі її занадто печальні. Думка шалено трепетала, шукаючи виходу. Не взяти не можна, бо доберуть іншого способу, взяти й випити — теж не можна, бо інстинкт бив на сполох, що в тій чарочці його згуба. Замах на його інтелект, на його розум. Тоді в'язень, усміхнувшись до дівчини, брав чарочку й перехиляв її в рот, удаючи, що ковтнув. А як кормушка закривалася й печальні великі очі зникали, в'язень носив рідину в роті по камері доти, доки не переконувався, що за ним вже ніхто не стежить, і потім виливав її в парашу. Після тієї рідини в роті ще довго лишався паскудний, неприємний присмак. То був не бром. Власне, то був бром, але з якоюсь підступною домішкою. Доводилось довго полоскати рота, доки той присмак зникав. Так повторювалося з дня в день. Іноді кормушку відкривав начальник групи й лагідно питав:
— Ну, як справи, як ви почуваєтесь? — і посміхався самими очима.
— Дякую, — відповідав в'язень чемно й теж посміхався привітно.
Минали дні, і «бром» не діяв. Тоді з'явилися цигарки. Власне, їх видавали й раніше весь час, щодня по десять штук — арештантська пайка. І були вони досить добрі. Цигарки для в'язня — то велика радість, то найдорожча річ у світі. Але одного дня ті цигарки змінили трохи свій вигляд і смак. Назовні ніби було все в порядку і треба було надзвичайної чуйності й пильності, щоб щось помітити. Але арештант одразу помітив, що щось не гаразд. З одного боку ті цигарки ніби були трохи підмочені чимсь масним, а тоді просушені. В'язень дивився на рудуваті підпливи й думав про печальні очі лікпома. «А може, то випадково, десь підмокли в скринях?» Припалив обережно одну, набрав у рот диму й випустив. Паскудно. Нехай полежать. Чекав на кращі. Другого дня цигарки дано такі самі, з рудуватими підпливами. Третього — теж. Тепер щодня стали давати припсовані цигарки. Десь, видно, зіпсувалася ціла фабрика. В'язень кришив цигарки дрібно й викидав геть у парашу, а сам курив «бички», які випадково знаходив у вбиральні.
Але він не тільки кришив цигарки й викидав до параші, а ще й просив щодня в чергового добавки цигарок і їх йому давано з радістю, таких самих, з рудими підпливами.
А лікпом, не припиняючи своїх візит з чарочкою брому й бачачи в'язня в доброму здоров'ї, вже робила здивовані очі.
Кінчилося все тим, що старший слідчий, викликавши його на допит, розкричався несамовито з невідомої причини й назвав його «останньою сволоччю».
На тлі цієї Андрієвої новели недавня візита лікаря не потребувала ні для кого коментарів з його отим:
«Показанія давалі?»
Лиш Азік спитав знічев'я:
— Так де ж це було? І хто був той хитрий в'язень?
— Це було в румунській Сигуранці, а в'язень — був такий...
— А хіба там були лікпоми?
—                                   Напевно, були! — ствердив Охріменко авторитетно і засміявся: — От мерзавці! Фашистська сволота!
 І Азік і всі інші прекрасно знали, що не про Сигуранцу мова, але спробуй тут заперечити, що Сигуранца не «фашистська сволота». Всі в душі потішалися з Азіка і на рахунок Сигуранци надавали смертоносних реплік, не згадуючи й словом про недавню візиту лікаря з його «показанія давалі?», так, ніби його й не було в природі.
Андрій мав відпустку. Гримання засувів і біганина в коридорі його не обходили. Він лежав цілісінькі дні й думав про свою справу. Як довго ще ця його епопея триватиме? І що там роблять брати?.. І що там могла втнути Катерина?.. А може ж, то не Катерина? Та тільки ж... Раптом пригадував деякі подробиці, на які натякав слідчий, а потім Сафигін. Лише хтось вхожий до їхньої родини міг знати про ті подробиці — це міг бути тільки хтось свій! Тільки свій! І от... Після того як йому поставили вимогу завербувати братів до фабрикованої військової організації, підозріння до них відпадає. То тоді, значить... Ах, як це боляче!.. Невже вона могла втнути щось? Вона могла зробити це з глупоти, з наївності. Вона жінка... Вона могла стати жертвою провокації або шантажу Сафигіна тощо. Адже ж вона секретар райвідділу НКВД.
На душі паскудно... Але що ж, буває... Думав журливо й зітхав, — вона жінка. Хотів викреслювати її геть з пам'яті, але не міг. Викреслював живосилом і — не міг. Бо вірив і не вірив. Гарячкове думав, передумував — вірив і не вірив...
Може, вона має до нього якийсь жаль? Може, помилилася в нападі вірності органам, в яких працює, і тепер уже немає вороття? Перестаралась, служачи вірою й правдою «урядові й партії». Може... Все буває... Та тільки ж от не вміщається в серці, щоб щось могла втнути його Катерина...
Від думок ломило скроні. Потім вир думок погасав і приходила тиха журба. Добре. Нехай. Він уже за всіх покутуватиме. Він упреться і стоятиме до загину. А вони — нехай будуть щасливі... Андрій вже не мечеться серцем, а лежить у забутті. Хтось ніжно грає журну сонату Бетховена, огортає жалем і мрією змучене серце.
 
«Ах, хто ж то так прекрасно грає?!»
Ніхто не грає. Андрій розплющує очі й дивиться по камері. В стіні гудуть вентилятори. Зарудний розповідає тихим голосом про Петропавлівську фортецю, в якій він сидів, і всі його оповідання слухають, як фантастичну казку. Оповідання про легендарну, овіяну жаскою славою, найстрашнішу в колишній царській імперії Петропавлівську фортецю. І видається те оповідання в'язням тюрми країни соціалізму — найкращої в світі країни, що повстала на руїнах найреакційнішої імперії — неправдоподібним... А Зарудний розповідає... Вони сиділи в казематі, справжні політичні в'язні, посаджені Сатрапами Миколи Романова за спротив системі. Камери їхні не закривалися, й вони ходили один до одного в гості, грали в шахи й преферанс, дискутували, писали книги, читали книги, дістаючи їх легальне з волі. Вони мали й бібліотеки. Вони не їли тюремних харчів, якщо не хотіли, а діставали харчі з волі... Обід, приносив на замовлення наглядач з ресторану. Обід. Чудесний Людський обід. Вони мали побачення. Вони писали листи... Вони кричали на тюремну адміністрацію й лякали її голодівками... їх тюремники боялися... А головне — обід! Обід можна було не їсти тюремний...
— А який був обід?!
— Який був обід?..
Краснояружський облизується. Всі просять описати обід.
Зарудний описує обід... Шніцелі... Голубці або пельмені... Солодке...
Ні, це неможливо! І це неправдоподібно! Цього ніколи не було.
— Не може бути! — каже Краснояружський, не втримавшись. — Не може бути, бо якби були такі тюрми, то всі б з волі пішли жити до тюрми. Пішли б з ентузіазмом! Всі б пішли. І я б перший пішов! На все життя. Й писав би хвалебні оди тим, хто такі тюрми для нас здобував би. Бо це ж соціалізм! Ви брешете, товаришу доценте! Скажіть, що ви брешете.
Занудний схиляє голову й каже, зітхнувши тихо:
— Так, друзі мої... я брешу. Хай це буде казка... Це казка, друзі мої...
І марево зникає. Марево золотого Ельдорадо, ім'я якому Петропавлівська фортеця, зникає, а натомість виступає дійсність з хмарами роздушених блощиць по стінах, із сопухом, із звалищем пітних тіл, з нервовим тремтінням від найменшого шереху за дверима, з проклятим вовчком, з розчавленим фізично Андрієм, з пекельним голодом, з вовчими вогниками в очах...
В камері весь час рух. Менший вдень, більший вечорами й ночами. Когось беруть, когось приводять.
Приходько й Литвинов, попідписувавши «двохсотку», пішли на трибунал. Тільки тепер виявилося, що вони по одному ділу. Перед тим як іти на трибунал, їх гарненько поголили, звеліли причепуритись, а ще — перед тим як йти на трибунал, їх викликав слідчий, був дуже чемний, напував їх молоком і частував цигарками, та все попереджав, щоб вони ж трималися так, як і на допитах, і все підтвердили, щоб не підвели. І їм це буде зараховано. Їм буде легка кара, як людям, що довели свою лояльність, щиросердно розкаявшись та признавши всі свої провини, — цебто за те, що зразу й так легко «розкололись». Найбільше що їм буде, запевняли радісно Приходько й Литвинов, йдучи на трибунал, — їм дадуть по п'ять років. Так запевнив слідчий чесним словом.
Теорія Литвинова тріумфувала. Теорія про те, що ліпше дістати п'ять років і вижити, аніж бути роздавленим і загинути.
Виходячи й прощаючись, Литвинов гаряче тиснув усім руки, а особливо Давидові, й зі сльозами на очах шепотів:
— Ах, послухайте мене, юначе! Ви молодий, і мені вас шкода. Послухайте мене...
Вони пішли. Пішли на трибунал, окрилені чесним словом слідчого. Всі були певні, що вони чисті, як кришталь, і бажали їм щастя. І бажали їм витривалості, перенести ті п'ять років, уготованих їм невідомо за що, і вернутися назад до своїх рідних, до людей взагалі зі своїм таким щирим і добрим серцем. .Ніхто вже їм не клав на карб, що вони так ганебно «розкололися».
А надвечір... А надвечір повернувся інженер Ляшенко й приніс із «брехалівки» вістку, що
П р и х о д ь к а, й  Л и т в и н о в а, й  ц і л у г р у п у — в с ю  ї х н ю  «о р г а н і з а ц і ю» 
п р и р е ч  е н о  д о  р о з с т р і л у  та що Литвинов умер від розриву серця на місці.
Це було приголомшуюче... Отак от їх і не стало...
Камера сорок дев'ята лишилася прекрасного оповідача всесвітньої літератури й першорядного лікаря.
Всі були безмежно пригноблені й не дивились одне на одного — теорія професора Литвинова трагічно скрахувала. І всі, хто мав надію, як і ті нещасні, зів'яли, немов спаралізовані.
Давид сидів коло Андрія й тихо гладив його руку.
Ніхто не проронив ні слова, почувши трагічну вістку, лише Азік, сполотнівши, промовив:
— Цього не може бути...
А Давид видушив з горла якось по-дитячому, з трагічним протестом:
— Ах, професоре, професоре!.. — і сидів коло Андрія, й тихо гладив його руку. Горнувся до нього всією душею.
Теорія Литвинова й Азікова карта була бита, а Андрій дістав ще раз підтвердження, що поза тією лінією, яку він обрав і на яку поставив Давида, немає рятунку. Він потис мовчки Давидову руку, немов хотів повторити вже сказане колись: «Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незламаною душею, аніж повзати на колінах і вмерти двічі — морально й фізично. Але в першім варіанті ще є шанс взагалі не вмерти».
— Давиде! Ви ще маєте шанс... — прошепотів Андрій. І хоч він не скінчив думки, але Давид його зрозумів і сприйняв його слова, як і потиск руки, всією своєю фанатичною юнацькою душею, відповівши на потиск гарячим потиском. Він прийняв Андрієву філософію безповоротно. Якщо він перед тим почав був вагатися від тортур та від постійних умовлянь Литвинова, то тепер те все одвіялось, як пружина від сильного подуву вітру. І так само одвіялися всі найменші сумніви та невільні шукання компромісів у Андрієвій душі.
У них немає вибору. В кожного, хто хоче зберегти свою душу й тим перемогти, немає вибору. І не може бути ніяких компромісів.
 
Ребро погано заживало, в грудях грали пищики, сила прибувала мляво, а Андрій вже готувався душею до нового туру ходіння по модерному пеклу. Але його ще не кликали, хоч кожної хвилі, без сумніву, могли покликати. В очікуванні нового виклику Андрій перебирав усі варіанти спротиву, готуючись до всіх можливих метод морального наступу на нього, до всіх можливих «матеріалів», зібраних проти нього, до всіх можливих доносів та свідчень. Не все ж триватиме биття, прийде час, коли його торпедуватимуть різними «речовими доказами», «свідченнями однодумців», навіть очними ставками. Він уже знав про існування спеціальних штатних т. зв. «очкарів», тобто підставних свідків, які виступають проти упертих і затятих «ворогів народу», даючи такі свідчення, які потрібні за планом слідчих, щоб таким чином довести провину в'язня, а воднораз довести й уперту його «злісну» боротьбу проти органів пролетарського правосуддя» та «революційної охорони», за що належиться подвійна кара.
Але про нього, мабуть, забули. Не кликали. І те сказати — в цім комбінаті проходить безкінечний потік людей, веремія, хаос, так що його могли й забути.
Та його не забули.
В дверях з'явилося четверо оперативників з брезентом. Ніхто не говорив «на Ч», лише один сказав: «Де? тут, которий хворий?.. До лікаря!» — і всі посміхнулись. .
Звикши, очевидно, що в таких випадках не обходиться без баталії, всі четверо зайшли до камери й приступили до Андрія. Андрій ще не встиг зорієнтуватися, як його взяли за руки й за ноги й потягли в коридор. Та він і не опирався. В коридорі його поклали на брезент і понесли, як в лантуху, скалозублячи між собою. Лежати було страшенно незручно, брезент черкав об підлогу, крім того, від перегибу його шарпнув страшенний біль, і Андрій, не витримавши, закричав:
— Стійте, чортові сини! Я сам піду.
— Нічого, — промовив котрийсь безобидно й діловито, — лежи, який приткий! Ще находишся, дурню!
Але Андрій все повторював свою вимогу, лаючи своїх носіїв на чім світ. Та те не допомагало.
— Нам приказано тебе принести, — промовив той самий голос, — значить, ми должні принести, лежи й не дригайся!
Але, знісши на п'ятий поверх, вони все-таки його пустили і він пішов по коридору власними ногами, а оперативники йшли за ним з брезентом і спостерігали з чисто спортивним інтересом — впаде чи не впаде?
Не впав. Власними ногами зайшов у двері, на які йому показано, і опустився за ними на стілець, не чекаючи запрошення, — тут він закашлявся, і, боячись, щоб з горла не пішла кров, задер лице вгору й закривсь руками. Голова йшла обертом!
Хтось підійшов, взяв за волосся й поклав його голову на бильце стільця, а тоді підніс шклянку до уст. Андрій звів голову — перед ним стояв кремезний чолов'яга в уніформі, в руках тримав шклянку, обмазану з одного краю кров'ю.
— Кінчаєшся? — промовив чолов'яга, посміхнувшись. — Пий.
Андрій машинально взяв шклянку, й надпив з неї, й, вертаючи шклянку, побачив за спиною кремезного чолов'яги свого слідчого Сергєєва.
— Ну-с, — сказав чолов'яга, — так як же діла, товаришу Чумак, га? Я бачу, що ти хочеш від нас здезертирувати до Адама. Хіба тобі так тут погано?
— Добре, — сказав Андрій байдуже, так само машинально, як перед тим пив воду. Він дивився на Сергєєва й чекав початку нової чи, вірніше, продовження старої комедії. Чолов'яга пішов зі шклянкою до столу, а на його місці стояв Сергєєв. Він стояв і мовчки дивився в Андрієве обличчя з неозначеним виразом — не то іронічно, не то сумно. Стояв, заклавши руки за спину, й ворушив бровами.
— Ну от, — промовив Сергєєв нарешті, — не хотів зі мною жити мирно — маєш тепер іншого слідчого. Прошу любить і жалувать. — І посміхнувся іронічно. — Аж тепер ти оціниш, кого ти втратив у моїй особі. Ти глянь, брат, якого тобі чорта дали замість мене! — Засміявся. Постояв ще якусь мить, спостерігаючи, яке вражіння справили його слова на Андрія, й відійшов до вікна. Вражіння його слова не справили ніякого.
Сергєєв відійшов з-перед очей до вікна, і тоді Андрій побачив, що це не та кімната, де він бував раніше, а інша. А перевівши погляд до столу, побачив, що за ним сидить людина дійсно відмінного вигляду. Не подібна, правда, до чорта, але могутньої будови, широкогруда й широкоплеча, з кулачищами, мов глечики, з вольовим, твердим обличчям, з крилатими чорними бровами. Людина сиділа й дивилася мовчки на Андрія. Дивилася пильно енергійними карими очима, не моргаючи. В тім погляді Андрій відчув колосальну вольову силу, й по ньому перебігла неприємна хвилька — не острах, а така собі неприємна хвилька, щось подібне до безнадії, смутку чи нудьги. А чолов'яга дивився й мовчав. І Сергєєв мовчав, дивився собі у вікно.
Відчинилися двері, й увійшла Нечаєва. Та сама легендарна Нечаєва. Вона сьогодні була якась печальна, надзвичайно бліда, з особливо виразними синцями під очима, розсіяна. Так, ніби мала на душі якесь тяжке горе, що заступило їй увесь світ. Дійшовши до столу, Нечаєва обернулася й наставилася очима на Андрія. Вона довго дивилася на нього втомлено. Помалу втому заступила цікавість:
— Хто це? — нерішуче спитала вона в чолов'яги за столом
— Чумак же знаменитий, — відповів за нього Сергєєв.
— Чумак?! — здивувалась Нечаєва. Придивилась, мружачи очі, ніби короткозора. — А-а, дійсно... Гм...
Підійшла до Андрія, постояла, подивилась ще, нічого не сказала, вернулася до столу, взяла цигарку, постукала мундштуком об ніготь розсіяно й закурила. Довго захлиналася димом. Нарешті знизала плечем і пішла собі. «Нудьгує руда фурія».
— От, бачиш, — обернувся Сергєєв, — тебе вже добрі люди не впізнають, а ти ще опираєшся. Ех ти...
Андрій думав про Нечаєву, й йому здавалося, що ті «люди» вже самі себе не впізнають. На те скидається.
Після сказаної фрази Сергєєв пішов геть теж. А проходячи повз Андрія, зробив щось на зразок реверансу, показуючи рукою до столу:
— Прошу любить і жалувать.
— Та-ак... — сказав чолов'яга нарешті, витримавши довгу павзу після того, як Сергєєв зник. — Ну, давай, брат, знайомитись. Мене звуть Донець. Гарне прізвище?. Козацьке, брат. Ти от інженер, а нічорта не знаєш; от, приміром, не знаєш, що всі прізвища на «ко» — то все шантрапа і смерди, смердячого походження, а котрі не на «ко» - як, от моє, то це все козацького славного роду. Хоча ти теж — Чумак, ну, от і добре, значить, ми обидва козацького роду. Бачиш, нам і бог велів дружити, жити в мирі й згоді. Чи не так?
Слідчий говорив доброю й інтелігентною українською мовою, лише підкреслено грубо.
Андрій мовчав. Він дивився на свого нового слідчого з козацьким прізвищем, слухав його прекрасну українську мову й думав, що цей Донець таки, мабуть, справді козацького, та ще й доброго роду. Расовий. Щось у ньому було від якогось рєпінського персонажа з картини «Запорожці пишуть листа...» Може, брови, густі, смоляні, як воронове крило. В когось саме на тій картині такі брови є. А може, кулак, грубезний і жилавий, і манера класти його на стіл. В когось там такий самий кулак є. Він мав приємний голос, а інтонація його мови милувала вухо. — Андрій спіймав себе на цьому. «Е, брат, в тебе безнадійно націоналістична душа, й годі її переробити!» Мимоволі, мабуть, через ту мову, через ту інтонацію, з якої дихала степова сила його землі, він просякався довірою до цієї людини. А Донець, ніби відчувши вражіння, яке справляв, говорив ще проникливіше, ще виразніше, граючи найтоншими нюансами своєї вимови, ніби й сам своєю мовою милувався. Бавився. І милував Андрієве вухо полтавським акцентом, з йорго божественним «ль». Він говорив про те, що вони ж обидва робітничого походження і мусять мати спільну мову й спільні інтереси, що він — Андрій — даремно дає себе роздушити замість того, щоб знайти форму порозуміння, адже ж ту форму знайти можна: що вони швидко закінчать цю прикру справу на Андрієву користь, треба лиш викласти всі карти на стіл щиро й знайти пристійний вихід з дурної ситуації, яку сам він — Андрій — через свою упертість ускладнив і т. д. І все навертав до однієї точки — до взаємної довіри, до дружніх стосунків. Питання Андрієвої справи, обвинувачення тощо, як і питання його братів, слідчий не торкався, лише ходив навколо. Натомість налягав на питання другорядні — питання їхніх стосунків.
Андрій слухав і мовчав. Він вчувався в душу цієї людини й намагався її розгадати, перш ніж щось говорити.
А слідчий намагався прозирнути його наскрізь своїми блискучими, енергійними очима. Повторивши кілька разів запитання, чи згоден він жити в дружбі, і не добившись відповіді, Донець замовк. Зайшла павза. Нахмурившись, слідчий якось посірів, примружився і, витримуючи довжелезну павзу, закурив. А потім зітхнув, стримуючи себе, посміхнувся іронічно й заговорив по-російськи. І вже далі говорив тільки по-російськи, так, ніби він української мови й не знав взагалі Володів він російською мовою так само досконало. Андрій вслухався здивовано й не міг вловити навіть натяку на те, що ця людина недавно так гарно говорила по-українськи, та ще з таким полтавським «ль», і що ця людина «козацького роду». Говорила вона, мов расовий москвич. Жодного натяку на якийсь акцент. Власне, з цієї мови, енергійної й карбованої, з мови загарбників і володарів його землі, відчув, що перед ним сидить непересічний, глибоко певний себе робітник «органів революційної законності». І вже з інтонації відчувалося, що ця людина говорить від імені диявольської системи, вважаючи себе вірним і авторитетним її стовпом. Він говорив знов про те саме, але вже з іншим відтінком, надаючи словам іншого звучання. Чемного на зовні, але категоричного й погрозливого своєю суттю. І говорив уже не на «ти», а на «ви», надаючи тим своїй мові сухого, підкреслено офіційного тону.
— От. І що ж ви мені нарешті на це скажете? — закінчив Донець.
Андрій мовчав. Довго. Нарешті Андрій зітхнув і меланхолійно, задумливо промовив:
— Дозвольте слово мовити.
— Говори.
Андрій подумав про Сергєєва і чомусь так, як це вже було раз, не в силі перемогти бажання поглумитися, промовив меланхолійно-меланхолійно, з павзами:
— Дозвольте... блощицю.. вбити...
— Га?! Де?
— Ось, виповзла з черевика...
Слідчий спалахнув. Нахмурився. Зрозумів, що Андрій з нього глузує. Закусив губу.
— Гм, — скривився в саркастичну посмішку Донець. — Я бачу, найшла коса на камінь. Ну що ж, — зітхнув, — тим гірше для тебе. — І враз рубнув долонею по столу:
— Я тобі не Сергєєв! Ти це затям. — І нагнувшись вперед, запалахкотів очима. — Я не Сергєєв! І вже з-під моєї руки ти не вийдеш живий, чуєш? — Він стиснув величезний свій кулак і поклав його аж на край столу. — Вибирай — або-або; «Не митьєм, так катаньєм». Не схочеш по-доброму, так поповзеш рачки. Пойняв? Гм... Що ти собі думаєш?
І засміявся злобно, презирливо:
— Революціонера з себе корчиш... Наївний, смішний і жалюгідний романтик. Ти смішний романтик. А я реаліст. Чув? Блощицю ти можеш роздушити, але пам'ятай, що твоя доля в моїх руках і та твоя доля — то доля отієї самої блощиці. Чув?
— Чув. (Меланхолійно).
— Ич ти! Глузуєш? Добре. Так от слухай, що я тобі скажу. Ти зараз підеш до камери, бо з таким героєм, як ти є от зараз, мало потіхи мати справу, вичухуйся. А потім ми матимемо «разговор». А тим часом ти все добре обміркуй і прикинь. Ти так легко не вискочиш від мене не те що на волю, а навіть в смерть. Я тебе розмотаю, як повісмо ниток, якщо ти не здасишся. «Коли ворог не здається, його знищують», затям! Подумай! приготуйся до «або-або». Цебто, або ти здасишся і ми справу полагодимо по-хорошому, подружньому. Або — я тобі докажу, що я козацького роду.
Андрій дійсно посміхнувся.
— Чого посміхаєшся?
— Але ж ми умовилися, що я теж козацького роду.
— Що ти цим хочеш сказати?
— Нічого, — промовив Андрій меланхолійно. — Лише те, що мені б теж випадало довести, що я козацького роду. Таким чином, з вашого «або-або» виходить зачароване коло.
--- Добре. Тоді не буде ніякого «або-або», а лише буде одно — ти здасишся. І я тобі за це ручусь.
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Сад Гетсиманський - 22
  • Parts
  • Сад Гетсиманський - 01
    Total number of words is 4555
    Total number of unique words is 2082
    29.5 of words are in the 2000 most common words
    40.9 of words are in the 5000 most common words
    46.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 02
    Total number of words is 4576
    Total number of unique words is 2120
    27.8 of words are in the 2000 most common words
    39.1 of words are in the 5000 most common words
    45.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 03
    Total number of words is 4231
    Total number of unique words is 2036
    29.6 of words are in the 2000 most common words
    40.3 of words are in the 5000 most common words
    45.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 04
    Total number of words is 4548
    Total number of unique words is 2129
    25.6 of words are in the 2000 most common words
    36.5 of words are in the 5000 most common words
    42.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 05
    Total number of words is 4389
    Total number of unique words is 2052
    28.9 of words are in the 2000 most common words
    40.5 of words are in the 5000 most common words
    46.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 06
    Total number of words is 4426
    Total number of unique words is 2081
    27.6 of words are in the 2000 most common words
    38.9 of words are in the 5000 most common words
    44.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 07
    Total number of words is 4491
    Total number of unique words is 2018
    25.4 of words are in the 2000 most common words
    36.8 of words are in the 5000 most common words
    44.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 08
    Total number of words is 4332
    Total number of unique words is 2086
    26.3 of words are in the 2000 most common words
    36.6 of words are in the 5000 most common words
    43.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 09
    Total number of words is 4488
    Total number of unique words is 2120
    26.4 of words are in the 2000 most common words
    38.1 of words are in the 5000 most common words
    45.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 10
    Total number of words is 4461
    Total number of unique words is 2156
    26.0 of words are in the 2000 most common words
    36.4 of words are in the 5000 most common words
    43.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 11
    Total number of words is 4479
    Total number of unique words is 2087
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    38.7 of words are in the 5000 most common words
    44.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 12
    Total number of words is 4645
    Total number of unique words is 1974
    29.9 of words are in the 2000 most common words
    41.9 of words are in the 5000 most common words
    47.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 13
    Total number of words is 4419
    Total number of unique words is 1830
    32.2 of words are in the 2000 most common words
    43.4 of words are in the 5000 most common words
    49.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 14
    Total number of words is 4441
    Total number of unique words is 1956
    29.5 of words are in the 2000 most common words
    42.2 of words are in the 5000 most common words
    48.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 15
    Total number of words is 4562
    Total number of unique words is 1938
    31.2 of words are in the 2000 most common words
    42.8 of words are in the 5000 most common words
    49.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 16
    Total number of words is 4513
    Total number of unique words is 2000
    30.1 of words are in the 2000 most common words
    41.9 of words are in the 5000 most common words
    48.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 17
    Total number of words is 4609
    Total number of unique words is 2064
    26.4 of words are in the 2000 most common words
    37.7 of words are in the 5000 most common words
    44.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 18
    Total number of words is 4387
    Total number of unique words is 1994
    29.4 of words are in the 2000 most common words
    41.5 of words are in the 5000 most common words
    46.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 19
    Total number of words is 4553
    Total number of unique words is 2073
    28.9 of words are in the 2000 most common words
    40.3 of words are in the 5000 most common words
    46.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 20
    Total number of words is 4391
    Total number of unique words is 2195
    24.5 of words are in the 2000 most common words
    34.7 of words are in the 5000 most common words
    41.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 21
    Total number of words is 4600
    Total number of unique words is 2068
    29.3 of words are in the 2000 most common words
    39.9 of words are in the 5000 most common words
    45.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 22
    Total number of words is 4538
    Total number of unique words is 2048
    28.0 of words are in the 2000 most common words
    39.3 of words are in the 5000 most common words
    45.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 23
    Total number of words is 4324
    Total number of unique words is 2091
    24.7 of words are in the 2000 most common words
    35.1 of words are in the 5000 most common words
    41.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 24
    Total number of words is 4447
    Total number of unique words is 2120
    26.9 of words are in the 2000 most common words
    38.3 of words are in the 5000 most common words
    44.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 25
    Total number of words is 4497
    Total number of unique words is 2103
    25.4 of words are in the 2000 most common words
    35.1 of words are in the 5000 most common words
    41.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 26
    Total number of words is 4536
    Total number of unique words is 2055
    24.8 of words are in the 2000 most common words
    35.9 of words are in the 5000 most common words
    40.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 27
    Total number of words is 4545
    Total number of unique words is 2155
    25.3 of words are in the 2000 most common words
    34.9 of words are in the 5000 most common words
    40.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 28
    Total number of words is 4588
    Total number of unique words is 2055
    30.0 of words are in the 2000 most common words
    42.3 of words are in the 5000 most common words
    48.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 29
    Total number of words is 4354
    Total number of unique words is 2117
    26.6 of words are in the 2000 most common words
    36.4 of words are in the 5000 most common words
    43.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 30
    Total number of words is 4493
    Total number of unique words is 2129
    27.1 of words are in the 2000 most common words
    38.0 of words are in the 5000 most common words
    44.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 31
    Total number of words is 4524
    Total number of unique words is 2022
    31.6 of words are in the 2000 most common words
    43.6 of words are in the 5000 most common words
    48.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 32
    Total number of words is 4276
    Total number of unique words is 1928
    28.7 of words are in the 2000 most common words
    38.3 of words are in the 5000 most common words
    45.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 33
    Total number of words is 4600
    Total number of unique words is 1999
    29.7 of words are in the 2000 most common words
    40.0 of words are in the 5000 most common words
    45.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 34
    Total number of words is 4367
    Total number of unique words is 2077
    26.3 of words are in the 2000 most common words
    37.5 of words are in the 5000 most common words
    43.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 35
    Total number of words is 4382
    Total number of unique words is 1836
    29.8 of words are in the 2000 most common words
    41.0 of words are in the 5000 most common words
    47.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 36
    Total number of words is 4572
    Total number of unique words is 2027
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    40.4 of words are in the 5000 most common words
    46.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 37
    Total number of words is 4574
    Total number of unique words is 2029
    28.5 of words are in the 2000 most common words
    40.8 of words are in the 5000 most common words
    46.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 38
    Total number of words is 4649
    Total number of unique words is 1948
    32.1 of words are in the 2000 most common words
    43.7 of words are in the 5000 most common words
    50.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 39
    Total number of words is 4363
    Total number of unique words is 2209
    27.0 of words are in the 2000 most common words
    37.8 of words are in the 5000 most common words
    44.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Сад Гетсиманський - 40
    Total number of words is 3705
    Total number of unique words is 2080
    23.2 of words are in the 2000 most common words
    33.5 of words are in the 5000 most common words
    39.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.