Latin

Пушкін Олександр. Вибране - 12

Total number of words is 3929
Total number of unique words is 2200
24.1 of words are in the 2000 most common words
34.5 of words are in the 5000 most common words
41.4 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
ads place
ніби частокіл.
Та Ларіна, щоб не платити Прогонів,
надто дорогих,
На шкапах їхала своїх,
І дівчина могла зажити Нудьги
дорожньої до дна:
Сім день промучилась вона.
XXXVI
Та вже близенько. Перед ними
Білокамінної Москви,
Як жар, хрестами золотими Старі
поблискують церкви.
Ах, друзі! З радістю якою Побачив я
перед собою Півколо кам’яних домів,
Церков, чертогів і садів!
Як часто у гіркій розлуці,
Печаль стрічаючи нову,
Я думав потай про Москву!.. Москва... О,
скільки в цьому звуці Для серця
руського злилось!
О, скільки спогадів зійшлось!
XXXVII
Ось гай розрісся кучерявий,
Петровський замок свій фронтон
Над ним підносить, гідний слави.
Даремно ждав Наполеон, Сп’янілий від
бряжчання криці, Коліноклонної столиці
З ключами древнього Кремля;
Ні, не пішла Москва моя З похиленою
головою.
Не свято, не гостинний дар — Вона
готовила пожар Нетерпеливому герою.
Відсіль, забувши лік годин, Дивився на
пожежу він.
XXXVIII
Прощай, старої свідку слави,
Петровський замку. Ну! Не стій. Вперед!
Уже стовпи застави Біліють; от і по
Тверській Провінціальний повіз
мчиться. Мелькають скрізь баби,
крамниці, Будки, хлоп’ята, ліхтарі,
Двірці, сади, монастирі,
Бухарці, візники, городи,
Купці, халупи, мужики,
Бульвари, башти, козаки,
Аптеки, магазини моди,
Леви камінні при домах І зграї галок на
хрестах.
XXXIX. XL
Отож добрались до притулку, Проїхавши
чималий світ;
Близ Харитонія в завулку Звернули сани
до воріт Старого дому. Без пишноти Живе
тут хора на сухоти Московська тітка. До
дверей Біжить, стрічаючи гостей,
Старий слуга старої пані,
В подертім каптані калмик.
Лунає привітальний крик Княжни на
ветхому дивані.
З плачем старенькі обнялись,
І речі бистрі полились.
XLI
«Княжно, mon ange!»' — «Pachette!»24 —
«Аліно!»
«Ну, хто б подумав?» — «Як давно!»
«Надовго? Серденько! Кузино!
Сідай — та дивно ж як воно! їй-богу,
сцена із романа...»
«А це дочка моя, Татьяна».
«Ах, і не віриться мені —
Немов я все це бачу в сні...
А пам’ятаєш Грандісона?»
«Як, Грандісон?.. а, Грандісон!
Та де ж він? Все неначе сон!»
«В Москві, неподаль Симеона;
Кутю таки у мене їв;
Недавно сина він женив.
XLII
А той... та все пізніш розкажем... Гаразд?
Усій її рідні Ми Таню завтра ж і
покажем,
Шкода, несила вже мені,—
Ох, волочу насилу ноги!
Та ви замучені з дороги,
Ходімо разом одпочить,
Зморилась... в грудях так болить...
Нелегко нині вже й радіти,
Отак, голубонько моя...
Вже ні на що не здатна я...
Старому гидко в світі жити...»
І тут, з утомою в очах, Закашлялась вона
в сльозах.
XLIII
Татьяні серце зворушила Ласкавість
хорої; та їй Нова домівка все ж немила,
Самотній мрійниці сільській. Під
шовком ніжної запони Вона в солодкім
сні не тоне,
І рано-вранці передзвін, Предтеча
трудових годин,
Її з постелі підіймає.
Сідає Таня край вікна. Поволі дніє; та
вона Ланів дідизних не вбачає; Сіріють
тільки крізь туман Конюшня, кухня та
паркан.
XLIV
І от від ранку аж до ночі Татьяну возять
там і там, Щоб лінощі її дівочі Явить
бабусям та дідам.
Куди лиш повіз їх прибуде — Ласкаві
зустрічі усюди, Хліб-сіль, розмова
гомінка. «Велика Таня вже яка!
Чи я ж давно тебе хрестила?
— А я за уші наскубла!
— А я медяника дала!
— А я так на руках носила!»
І хором сиві гомонять:
«Ох, як же то роки летять!»
XLV
Та в них не видно переміни; Усе в них на
старий взірець:
У тітоньки княжни Поліни Той самий
тюлевий чепець;
Все білиться Лукер’я Львівна,
І бреше все Любов Петрівна, Іван
Петрович все дурний, Семен Петрович все
скупий,
В Авдотьї Карпівни від шлюбу Той самий
друг, мосьє Фінмуш, Той самий шпіц, той
самий муж; А він все член ретельний
клубу, Глухий і смирний жінчин гість, За
двох так само п’є та їсть.
XLVI
їх дочки Таню обнімають. Розквітлі
грації Москви Спочатку мовчки
оглядають Татьяну з ніг до голови;
Вона здається їм чудною,
Худою надто та блідою, Провінціального
взірця,
А втім, гарненькою з лиця;
Тоді, скорившися природі,
До себе приязно ведуть, Цілують,
серденьком зовуть,
І роблять зачіску по моді,
І ніжно повіряють їй Дівочих таємниці
мрій,
XLVII
Секрети юного кохання,
Надії, пустощі дрібні.
Скрашає їхнє лепетання Легенька
домішка брехні.
Тоді, в одплату за довіру,
І Таню просять душу щиру Одкрити без
вагання їм.
А Таня, наче в сні чуднім,
Думками десь далеко лине,
Не розуміє їхніх слів,
І тайну власних почуттів, Страждань і
щастя скарб єдиний
У серці криючи своїм,
Його не ділить ані з ким.
XLVIII
Татьяна слухає в вітальні Гостей
розмови голосні,
Та все слова такі загальні,
Такі утерті та нудні;
Нема ні серця, ні уяви,
Усе байдуже, нецікаве,
І навіть наклепи у них Чуттів
позбавлені живих.
Шкода вже й розуму шукати,
Не те що там великих дум;
Не посміхнеться томний ум,
Не вгріє серця й жарт крилатий. Бо й
дурощів смішних нема В цім панстві, де
нудьга сама!
XLIX
Архівні юнаки юрбою На Таню споважна
зорять І неприхильно між собою Про неї
стиха гомонять;
Один якийсь блазнюк печальний В ній
бачить образ ідеальний І потай в
метушні людській Елегію складає їй.
Якось у тітоньки нудної До неї
Вяземський підсів І зацікавити зумів.
Про ймення панночки нової, Свій
поправляючи парик,
Тоді питається старик.
L
А там, де Мельпомена виє Протяжним
голосом своїм,
Де плащ мішурний багрянів Перед
збіговищем людським, Де тихо Талія
дрімає І на плескання не зважає,
Де Терпсіхорі лиш одній Глядач дивує
молодий (Про це ви спомин бережете, Як я,
панове, бережу),—
На дівчину, усім чужу,
Не поверталися лорнети Ревнивих паній
і знавців Із лож блискучих та з рядів.
LI
Її привозять і в зібрання. Задуха,
гомін, шум і сміх, Музики грім, свічок
блищання, Мелькання, вихор пар легких,
Красунь прозорчасті убори, Людьми
ущерть залиті хори, Півколо панночок і
дам, —
Усе вражає очі там.
Тут франти появляють чари — Своє
нахабство, свій жилет І неуважний свій
лорнет.
Сюди відпущені гусари Спішать прибути,
прогриміть, Заполонить і полетіть.
LII
Зірок багато єсть у ночі,
Багата на красунь Москва,
Але найбільше вабить очі Сріблиста
зірка ранкова.
Але вона, перед котрою
Я мовкну з лірою дзвінкою, Зорею
ранньою, ясна,
Блищить серед красунь одна. Як
по-небесному гордливо Землі торкається
вона!
Як від грудей пашить весна!
Як очі дивляться томливо!..
Та годі, годі; перестань:
Ти заплатив безумству дань.
LIII
Шум, метушіння, сміх, уклони, Галоп,
мазурка, вальс... А там, Між двох тіток,
біля колони, Чужа усім людським очам,
Татьяна дивиться й не бачить, Що серцю
суєта ця значить! їй душно тут... Вона в
думках Перелітає по полях Туди, де
бідні поселяни,
Де самотинності куток,
Де світлий котиться струмок, Де квіти,
де її романи,
Де в тінях липових алей Ввижався він у
тьмі ночей.
LIV
Так мисль її далеко бродить: Забуто й
світ, і пишний бал; Очей тим часом не
відводить Якийсь од неї генерал.
Лукаво тітоньки моргнули І ліктем Таню
підштовхнули,
І кожна прошептала їй: «Ліворуч
подивись мерщій!» «Ліворуч? Де? А що там
саме?» «Та що вже є, туди поглянь.. Он,
недалечко тих-от пань... Там поруч двоє з
орденами...
Недавно увійшов він в зал...»
«Хто — він? товстий той генерал?»
LV
ТУг переможниці Татьяні Ми
поздоровлення складім І знов ходу свою
в романі На путь колишню повернім...
До речі, тут сказати маю:
Про друга юного співаю І дивину його
химер.
Благослови ж мене тепер,
О музо епосу висока!
І, з вірним посохом в руці,
Не дай зійти на манівці.
Доволі! Скінчена морока!
Віддав я класицизму честь, —
Хоч пізно трохи, заспів єсть.
ГЛАВА ВОСЬМА
Fate thee well, and if for ever, Still for ever, fare thee well.
Byron
I
В ті дні, коли в садах Ліцея Я
безтурботно розцвітав,
Читав охоче Апулея,
А Ціцерона не читав,
В ті дні, при співах лебединих,
В повитих тайною долинах,
Край вод прозорчастих мені
З’явилась муза навесні.
В студентській келії проміння Враз
засіяло: муза в ній Відкрила юний
бенкет свій, Забави вславила дитинні,
Діла славетні давнини І серця
трепетного сни.
II
І світ зустрів її зичливий;
Нас перший успіх окрилив; Помітив нас
Державін сивий І край труни
благословив.
III
І я, закон єдиний мавши, Примхливу волю
почуттів,
З юрбою мислі поділявши,
Я музу пустотливу ввів На бенкет, в шум
сперечок вічних, Грозу дозорів
опівнічних;
І їм веселої пори Вона несла свої дари
І, як вакханочка, сміялась,
Гучний вела при чаші спів,
І молодь одлетілих днів До неї палко
залицялась,
А я пишався, що знайшов Такої подруги
любов.
IV
Та присудила доля мстива Мені вигнання
— муза вслід.
Не раз, було, ласкава діва, Німотний
ділячи похід,
Мене таємно чарувала!
Не раз вона зо мною мчала Вночі, в
кавказькій стороні, Немов Ленора, на
коні!
Не раз на берегах Тавріди Вона мене у
тьмі нічній Водила слухать шум
морський, Немовчний шепіт Нереїци,
Глибокий, вічний шум валів, Прославний
гімн отцю світів.
V
І, занедбавши гомін дальній Столичних
бенкетів і втіх,
В глухій Молдавії печальній По вбогих
шатрах кочових Вона зо мною гостювала,
І серед диких дика стала,
Забула мову там богів,
На степовий змінивши спів,
На дивний звук чужого слова... Та все
змінилося по тім,
І от вона в саду моїм —
Журлива панна повітова,
З сумною думою в очах,
З французьким томиком в руках.
VI
Тепер веду я музу вперше На світський
раут гомінкий;
В ревнивім остраху завмерши, Дивлюсь на
чар її сільський. Крізь ряд тісний
аристократів, Військових франтів,
дипломатів І гордих дам пливе вона;
От сіла й стежить, мовчазна,
За блискотливою юрбою, Мельканням
суконь і речей, Ходою вільною гостей
Перед хазяйкою стрункою,
Живими рамами мужчин Круг дам, немов
округ картин.
VII
їй до вподоби лад бадьорий
Олігархічних вільних слів,
І холод гордощів суворий,
І суміш років та чинів.
Та хто ж ото в юрбі шумливій Стоїть,
туманний, мовчазливий? Для всіх
здається він чужим. Мигтять обличчя
перед ним,
Як надокучні сни щоденні.
Чи сплін, чи самолюбства біль На цім
обличчі? Як, відкіль?
Хто він такий? Невже Євгеній? Невже це
він?.. Так, справді він.
— Давно прибув з чужих країн?
VIII
Той самий він, чи вгамувався?
Чи грає й досі дивака?
Яких іще там рис набрався?
Чи переміна з ним яка?
Чим нині з’явиться? Мельмотом,
Космополітом, патріотом, Гарольдом,
квакером, чи знов Ще іншу маску він
знайшов,
Чи буде так собі людина,
Як от, приміром, ви та я? Принаймні думка
ось моя: Набридла мода старовинна І всі
ті вибрики смішні...
— Знайомі ви? — І так, і ні.
IX
— Чому ж бо так ви неласкаво Про нього
мислите, скажіть?
Чи не тому, що без угаву Ми звикли все і
всіх судить,
Що сміливість душі палкої Для
себелюбності дрібної Образлива або
смішна,
Що вільна думка нам страшна, Що надто
часто ми розмови Ладні вважати за діла,
Що дурість легковажна й зла,
Що розум наш — пустоголовий І що
нікчемність лиш одна По зросту нам і не
чудна?
X
Блажен, хто в юності був юний, Блажен,
хто в слушний час дозрів, Хто
несподіванки фортуни З літами стерпіти
зумів;
Хто в сни химерні не вдавався, Хто з
черню світською братався, Хто в
двадцять літ бенкетував,
А в тридцять — посаг добрий взяв; Хто в
п’ятдесят боргів позбувся, Приватні й
інші заплатив;
Хто слави, грошей і чинів Спокійно,
повагом добувся,
Про кого казано весь вік:
N. N. прекрасний чоловік.
XI
Та сумно, що, як привид милий, Минулась
молодість ясна,
Що ми всякчас її дурили,
Що зрадила і нас вона;
Що наші смілі сподівання,
Що наші світлі поривання Зотліли рано,
за весни,
Мов листя мокре восени.
Нестерпно, як перед тобою Самих обідів
довгий ряд,
А все життя — немов обряд,
І ти статечно за юрбою Ідеш, чужий її
думкам І дріб’язковим почуттям.
XII
У гаморі людського суду Нестерпно (річ
ясна така)
Серед розсудливого люду Придбати славу
дивака, Безумця, гідного покари,
Чи сатанічної почвари,
Чи навіть демона мого.
Онєгін (знов черга його), Убивши друга
на дуелі, Доживши марно, без трудів До
двадцяти шести років,
Літа пройшовши невеселі Без служби, без
жони, без діл, Не знав, де діти решту сил.
XIII
Заволоділа ним рухливість,
Жага небачених країв (Болюча, визнаймо,
властивість, Свідомий хрест одинаків).
Покинув він спадкові ниви, Дібровний
морок мовчазливий, Де тінь скривавлена
за ним Ходила з присудом німим,
І подорож почав без цілі В якімсь
тривожнім почутті;
Та, як і все у цім житті,
І мандри стали вже немилі; Отож прибув
оригінал,
Як Чацький, з корабля на бал.
Нараз усі захвилювались,
Шептання виповнило зал...
До господині наближались У парі дама й
генерал.
Була вона не гомінлива,
І не холодна, й не кваплива,
Без гри зухвалої в очах,
Без нарочитості в речах,
Без тих-от витівок манірних,
Без мавпування рис чужих...
Вона була з-поміж усіх Зразком усіх
чеснот добірних,
Du сошше іі faut...* (Даруй, Шишков:
Російських слів я не знайшов).
XV
До неї тислись дами ближче,
Бабусі посміхались їй;
Мужчини кланялися нижче,
Ловили зір її ясний,
Панни проходили тихіше,
І задирав за всіх пишніше І носа, й
плечі генерал,
Що з нею увійшов на бал.
Ніхто б не міг її назвати Прекрасною; а
водночас Ніхто б не зважився із нас
Отих прикмет у ній шукати,
Що світський Лондон недарма Взиває
vulgar’*. (Сил нема...
XVI
Люблю я дуже це от слово,
Та сил нема його віддать;
У нас воно лунає ново,
І хто зна, чи йому лунать.
Воно б годилось в епіграму...)
Та далі річ про нашу даму.
В красі байдужній край стола Вона
розмову почала Із Ніночкою Веронською,
Із Клеопатрою Неви.
Напевне, згодилися б ви,
Що Ніна зимною красою Її затьмарить не
могла,
Хоч і затьмарлива була.
XVII
«Невже ж то,— думає Євгеній:
— Невже вона? Та справді... Ні...
Як! Зросла в тиші староденній...»
І свій лорнет у метушні Він обертає
знову й знову На ту, чию ходу і мову,
Чиє лице немовби знав».
«Ти б, князю, часом не сказав,
Хто то в береті малиновім З послом
іспанським там сидить?» Князь
усміхнувся мимохіть:
«Ага! Зустрітися б давно вам! Стривай,
вас познайомлю я».
«Та хто ж вона?» — «Жона моя».
XVIII
«То ти жонатий? Річ неждана! Давно?» —
«Та близько двох років». «Хто жінка?» —
«Ларіна».
«Татьяна?» «Знайома?» — «Я в сусідстві
жив». «О, то ходімо ж!» — Князь
підходить І до дружини він підводить
Під руку родича свого.
Княгиня, вбачивши його,
Відчула дивне хвилювання, Повита
трепетом палким,
Та жодним поглядом своїм Не виявила
почування:
Зберігся в неї рівний тон,
Смаку хорошого закон.
XIX
їй-богу, так! І не здригнулась,
Не стала рада, ні сумна...
Брова — і то не ворухнулась,
Не стисла навіть уст вона.
Було її обличчя знане,
Але від давньої Татьяни Не залишилось і
слідів.
Зайти в розмову він хотів І — і не міг.
Вона спитала,
Чи він давно прибув, чи ні,
Чи був у рідній стороні;
Тоді поглянула, недбала,
На мужа — і майнула вмить... Немов
прикутий він стоїть.
XX
Невже та сама це Татьяна,
Кому в недавні дні оті,
В початку нашого романа,
В глухій, далекій самоті, Обравши путь
добролюбиву, Читав він проповідь
зичливу,
Та, від якої він листа І досі інколи
чита,
Де все одверте, все на волі,
Та дівчинка... Чи це вві сні?..
Та дівчинка, кого в ті дні Зневажив він
в смиренній долі,— Невже вона була це з
ним, Спокоєм дивна чарівним?
Він їде з рауту тісною,
У думи вдавшися чудні.
То сум, то мрії серце в нього Тривожать
у спізнілім сні. Прокинувся; слуга
приносить Листа: князь N. уклінно
просить Його на вечір. «Боже мій!
До неї! — Буду!» — і мерщій Він пише
відповідь квапливу. Що з ним? Немов мана
якась! Що за тривога полилась У душу
зимну та ліниву?
Досада? Гордощі? Чи знов Турбота юності
— любов?
XXII
Онєгін лічить знов години І вечора
тривожно жде.
Та от десяту б’є; він лине,
Летить по сходах, а не йде,
І тихо до княгині входить; Татьяну він
саму знаходить,
І мовчки декілька хвилин Вони сидять.
Німує він,
Собі дивуючись. Похмурий, Ніяковий,
найти слова Він не уміє. Голова Думок
ховає натиск бурний. Уперто він зорить:
вона Сидить спокійна і ясна.
XXIII
Приходить муж. Він уриває Цей
неприємний tete-a-tete25.
З Онєгіним він починає Якийсь
пригадувать бенкет.
Вони сміються. Входять гості.
От сіль їдка тонкої злості Розмову
приправляє їм.
У тому гомоні легкім Не почувалось
ошуканства,
З манірним і пустим лицем, Торкалися
поважних тем,
Без вічних істин, без педантства,
І вільність не здавалась там Страшною
нічиїм ушам.
XXIV
Тут був, одначе, цвіт столиці,
І знать, і модності зразки,
І кілька дурнів, як годиться,
І всюдисущі диваки;
Були там досить літні дами В чіпцях, із
пишними квітками; Панянок декілька
було.
Що гордо хмурили чоло;
Тут був посол, що з розумінням Про речі
говорив значні;
Був у пахучій сивині Старик, що в дусі
старовиннім Дотепно й тонко жартував.
Наш вік од цього вже відстав.
XXV
Був епіграм збирач завзятий, Сердитий
на усе й на всіх:
На те, що чай холоднуватий,
На дамські зачіски, на сміх,
На згадку про роман туманний,
На вензель, двом сестрицям даний, На
зміст журналів, на війну,
На сніг і на свою жону.
Тут був Проласов, між знайомих Низької
підлості взірець,
Що притупив по всіх альбомах, St.-Priest,
тонкий твій олівець; ,
В дверях стояв диктатор бальний, Немов
малюночок журнальний, Рум’яний
вербний херувим,
З лицем недвижним і німим,
І, геть засушений крохмалем, Чужих
країв нахабний птах Будив усмішку на
устах Величним рухом, надто дбалим, — І
всі, ззирнувшися, йому Оцінку склали
тим німу.
XXVII
Але Онєгіна манила Татьяна вечір весь
одна,
Не давня дівчинка несміла,
На вдачу проста і сумна,
А можновладна ця княгиня,
А неприступна ця богиня Пишновеличної
Неви.
О люди! Всі на вдачу ви,
Як ваша прабабуся Єва:
Що дане вам — не вабить вас; Лукавий
змій зове всякчас До забороненого
древа:
Вам яблук звідти подавай,
Без цього вам і рай — не рай.
XXVIII
Як відмінилася Татьяна!
Як твердо в роль свою ввійшла!
Як надокучливого сана Манери скоро
прийняла!
Хто б упізнав дівчатко миле У гордій
цій, свідомій сили. Законодавиці балів?
І він-бо серце їй палив!
Вона про нього в пітьмі ночі, Коли не
прилітав Морфей, Гадала потай від
людей,
На місяць томні звівши очі,
І марила, що вдвох підуть Вони верстати
скромну путь!
XXIX
Коханню кожен вік, підвладний; Але
незайманим серцям Воно живлюще і
відрадне,
Як буря весняним полям: Дощами
пристрасті їх миють, Вони оживлюються,
спіють —
І подих зрошує живий І цвіт, і овоч
золотий.
Та в віці пізньому, безплоднім, На
повороті наших літ Любов кладе
мертвотний слід: Так осінь повівом
холодним В болото обертає луг І оголяє
ліс навкруг.
XXX
Шкода й казати: наш Євгеній Татьяну
любить, як дитя;
В тривозі й ревності шаленій Він їй
присвячує життя.
Забувши розум, він щоранку Вбігає до
скляного ґанку,
Іде під накриттям склепінь;
За нею всюди він, як тінь;
Щасливий він, коли пухнатий Боа накине
на плече,
Руки діткнеться гаряче, Хустинку
встигне їй подати Чи владним порухом
очей Розсуне пишний полк ліврей.
XXXI
Вона його не помічає,
Хоч би розпався він у прах. Спокійно
вдома зустрічає,
Слів зо три скаже у гостях, Уклоном
часом тільки стріне, Не поговорить і
хвилини: Кокетства в ній нема й сліда —
Так вищий світ заповіла. Онєгін
бліднуть починає,— їй чи не видно, чи не
жаль;
Уже йому тяжка печаль, Либонь, сухоти
навіває.
Всі шлють його до лікарів,
А ті — на води з цих країв.
XXXII
А він не їде; він зарані Ладен до
прадідів писать,
Що буде скоро; а Татьяні Хоч би там що
(така їх стать);
А він упертий, не здається,
Іще надія в серці б’ється;
Хоча недужий він, рука Перо за дужих
двох стиска, Любовне пишучи визнання.
Хоч у листах не без причин Користі мало
бачив він,
Та, видно, стерпіти страждання Євгеній
більше сил не мав.
От що княгині він писав.
Лист
Онєгіна до Татьяни
Я знаю все: образить вас Моя печальна
таємниця.
Яким презирством загориться Ваш
погляд, гордий повсякчас! Чого я хочу? І
для чого Відкрию душу вам свою?
Для сміху, може, ще й лихого,
Я тільки привід подаю!
Випадком вас колись зустрівши, В вас
іскру ніжності вловивши,
Я їй повірити не смів:
Не дав зростати звичці любій; Свою
набридлу волю в шлюбі Я втратити не
захотів.
Іще одно нас розлучило... Нещасна
жертва, Ленський впав... І все, що серце
полюбило,
Від серця геть я відірвав;
Чужий усім, на самотині Я думав: воля й
супокій Замінять щастя. Боже мій!
Як помиливсь, як мучусь нині!
Ні, бачити щохвилі вас,
Ходити вслід, як тінь незрима, Ваш
усміх, погляд повсякчас Ловить
жадібними очима,
Ваш голос чути, розуміть Усю
довершеність безкраю,
У муках перед вами мліть,
Блідніти й гаснуть... о мій раю!
Та не для мене це: щомить Слідкую марно
я за вами;
Життя іде, життя летить,
А я розтрачую без тями Від долі
визначені дні.
Вони вже й так тяжкі мені.
Я знаю: довго не страждати, Земна
кінчиться путь моя,
Та мушу вранці певність мати, Що вас
удень зустріну я...
Боюсь: в мольбі моїй смиренній Побачить
ваш суворий зір Підступні хитрощі
мерзенні —
І чую гнівний ваш докір.
Коли б ви знали, як жахливо Таїти
пристрасну любов,
Палать — і розумом гнівливо Бентежну
гамувати кров;
Хотіть коліна вам обняти
І, припадаючи до ніг Мольби, признання
виливати, Все, все, що висловити б міг, —
А навіч холодом жорстоким І мову, й
погляд повивать, Спокійно з вами
розмовлять, Дивитися веселим оком!..
Та годі вже: з собою сам Не встою більше
в боротьбі я; Нехай мана — моя надія,
Та віддаюсь на волю вам.
XXXIII
Вона мовчить. Послання друге, Послання
третє — все дарма, Вона мовчить. Він,
повен туги,
В зібрання їде. Там сама Вона назустріч.
Загадкова,
Не промовляє ані слова.
У! холодом яким страшним Ця постать віє
перед ним!
Мов заніміли, мов камінні,
Її погордливі уста!
Євгеній поглядом чита:
Де жалощі, зніяковіння?
Де сльози? їх нема й слідів!
На цім обличчі тільки гнів...
XXXIV
Та, може, острах потаємний, Щоб світ і
муж не догадав Про той дівочий пал
даремний, Про все, що лиш Онєгін знав...
Надій нема! Він од’їжджає, Своє
безумство проклинає, —
І хоче знову, як колись,
Життя шумливого зректись,
І в кабінеті мовчазному Згадав він, як
нудьга за ним Гонилась привидом
грізним
У світі шумному й пустому,
За комір, бідного, взяла І в темний
закут затягла.
XXXV
Він одцає без перебору Увагу Гіббону,
Руссо,
Манзоні, Гердеру, Шамфору, Madame de Stael,
Біша, Тіссо, Скептичного читає Беля,
Читає твори Фонтенеля,
Читає й наших мудреців,
Усе приймаючи без слів:
І альманахи, і журнали,
Що мудро вміють нас повчать, Де так
тепер мене корять І де високі мадригали
Стрічав недавно я собі:
Е sempre bene*, далебі.
* І що ж, чудово (італ.).
І що ж? Очима він читає,
А думи линуть геть відтіль; Самотню
душу огортав Солодких марев ніжний
біль. Поміж рядками ненароком Духовним
він читає оком Рядки незримі. Тільки їм
Дається він єством усім.
То нерозгадані подання Затьмареної
давнини,
Чудні, незрозумілі сни, Погрози темні,
віщування,
Чи казки таємничий зміст,
Чи діви молодої лист.
XXXVII
І от поволі западає Він у бездумний
тихий сон, Уява перед ним метає Свій
різнобарвний фараон26.
То бачить він: юнак знайомий Лежить в
заметі нерухомий, Немов заснув оце
тепер,
І чути голос: що ж? умер!
То бачить ворогів отруйних,
Наклепників, тхорів лихих,
І коло зрадниць молодих,
І лиця давніх друзів буйних,
То дім сільський — і край вікна Сидить
вона... і все вона!..
XXXVIII
Він так оддався цим тенетам, Що мало в
безум не запав Чи навіть не зробивсь
поетом...
Ото б то нас обдарував!
А справді: жертва магнетизму,
Російських віршів механізму Він ледве
не осяг в ті дні На диво дивнеє мені.
Скидавсь він сильно на поета, Як при
каміні сам один Курникав idol mio* він Або
солодке Benedetta27,
І в полум’я, мов крізь туман, Ронив
пантофлю чи роман.
XXXIX
Дні мчались; голубливим летом Тепло
лилося крізь етер;
І не зробився він поетом,
Не збожеволів, не помер.
Весна живить його; уперше, Покої
замкнені відперши,
Де зимував він, як бабак, Зрадівши з
весняних ознак,
Він ранком ясним виїжджає Прудкими
кіньми на Неву.
Кору стемнілу льодову Золотить сонце;
струмінь грав Із-під забруднених
снігів.
Куди ж бо їхати велів
XL
Онєгін мій? Це діло знане,
Ви угадали; справді так:
До неї знову, до Татьяни,
Наш непоправний мчить дивак. Ввіходить,
на мерця похожий. Немає ні душі в
прихожій.
Він далі, двері відчинив
Одні і другі. Що ж уздрів,
Що сильно так його вражає? Княгиня
перед ним одна, Сидить неприбрана,
сумна, Листа задумано читає,
І по лицю її стіка Гарячих, тихих сліз
ріка.
XLI
Хто б сліз її на самотині В цю бистру
мить не розгадав! Хто б Тані бідної в
княгині, Смутної Тані не пізнав!
Німий од каяття й тривоги,
Упав Онєгін їй у ноги;
Вона здригнулась і мовчить.
І на ОнєгІна зорить Без дивування і без
гніву.
Його пригаслий, тьмяний зір, Благання і
німий докір Вона збагнула. Просту діву,
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Пушкін Олександр. Вибране - 13
  • Parts
  • Пушкін Олександр. Вибране - 01
    Total number of words is 3891
    Total number of unique words is 2224
    24.9 of words are in the 2000 most common words
    36.5 of words are in the 5000 most common words
    43.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 02
    Total number of words is 3935
    Total number of unique words is 2200
    23.9 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    42.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 03
    Total number of words is 3943
    Total number of unique words is 2030
    23.5 of words are in the 2000 most common words
    35.4 of words are in the 5000 most common words
    43.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 04
    Total number of words is 3853
    Total number of unique words is 1960
    25.1 of words are in the 2000 most common words
    36.8 of words are in the 5000 most common words
    43.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 05
    Total number of words is 3928
    Total number of unique words is 2300
    20.9 of words are in the 2000 most common words
    31.4 of words are in the 5000 most common words
    37.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 06
    Total number of words is 3986
    Total number of unique words is 2340
    21.5 of words are in the 2000 most common words
    32.0 of words are in the 5000 most common words
    38.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 07
    Total number of words is 3894
    Total number of unique words is 2291
    21.5 of words are in the 2000 most common words
    32.1 of words are in the 5000 most common words
    38.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 08
    Total number of words is 3881
    Total number of unique words is 2234
    23.0 of words are in the 2000 most common words
    34.0 of words are in the 5000 most common words
    40.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 09
    Total number of words is 3956
    Total number of unique words is 2158
    25.5 of words are in the 2000 most common words
    37.0 of words are in the 5000 most common words
    44.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 10
    Total number of words is 3867
    Total number of unique words is 2287
    22.8 of words are in the 2000 most common words
    33.4 of words are in the 5000 most common words
    41.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 11
    Total number of words is 3858
    Total number of unique words is 2210
    24.2 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    41.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 12
    Total number of words is 3929
    Total number of unique words is 2200
    24.1 of words are in the 2000 most common words
    34.5 of words are in the 5000 most common words
    41.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 13
    Total number of words is 3802
    Total number of unique words is 2029
    22.1 of words are in the 2000 most common words
    33.4 of words are in the 5000 most common words
    40.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 14
    Total number of words is 2516
    Total number of unique words is 1528
    17.4 of words are in the 2000 most common words
    27.6 of words are in the 5000 most common words
    32.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.