Latin

Пушкін Олександр. Вибране - 09

Total number of words is 3956
Total number of unique words is 2158
25.5 of words are in the 2000 most common words
37.0 of words are in the 5000 most common words
44.8 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
ads place
А нині все забулось, Таню, Потьмарилось.
Лиха пора!
І недолуга я, й стара!
Минулось...» — «Розкажи-но, няню, Хоч
дещо про минулі дні;
Кохала ти кого чи ні?»
XVIII
«І, годі, Таню! Я ж бо й знати Про те
кохання не могла;
А то б свекруха, злая мати,
Зо світу білого звела».
«Та як же ти вінчалась, няню?»
«Так, певно, Бог велів. Мій Ваня Пізніш,
як я, побачив світ, —
Мені ж було тринадцять літ.
Приймали тижнів зо два сваху, А далі
батько навпростець Велів зряджати під
вінець.
Я гірко плакала зо страху;
З плачем і косу розплели,
З піснями в церкву повели.
XIX
І от серед сім’ї чужої...
Та ти не слухаєш, либонь!»
«Ах, няню, серце в неспокої,
У грудях мов пече вогонь.
Я плакать, я ридать готова!» «Дитя моє,
ти нездорова; Помилуй, Господи, спаси!
Чого ти хочеш, попроси... Скроплю
свяченою водою, — Гориш ти...» —
«Нянечко моя, Не хвора, ні — кохаю я!»
«Дитя моє, Господь з тобою!» — І
хрестить Таню молоду Вона, щоб
одвернуть біду.
XX
«Кохаю», — Таня шепотіла Сама,
здавалось, не своя. «Недужа ти, голубко
мила!» «Облиш мене: кохаю я!»
А місяць під німим склепінням Томливим
облива промінням Красу її поблідлих
рис,
І сльози, й хвилі довгих кіс,
І насупроти героїні Стареньку на
низькім стільці З тривоги тінню на
лиці,
У тілогрійці та в хустині;
І світ, що навкруги дрімав,
Натхненник-місяць осявав.
І серцем Таня залітала У невідому
далечінь...
Враз думка в голові постала... «Іди, саму
мене покинь.
Подай перо мені й чорнило Та стіл
присунь; добраніч, мила, Прощай!» — І от
сама вона, їй ніч присвічує ясна.
Обпершись ліктем, Таня пише, Євгеній, як
живий, в очах.
В необміркованих рядках Любов її
невинна дише.
І от закінчено листа...
А хто ж, Татьяно, прочита?
XXII
Красунь я бачив неприступних, Холодних,
чистих, як зима, Неутомленних,
непідкупних, Незрозумілих для ума;
Я дивувався з їх пишноти,
Із їх природної чесноти,
І, признаюсь, од них тікав І над бровами
їх читав Слова, що в пеклі біля входу:
Навік зречись надій усіх.
Будить любов біда для них, Жахать людей
їм любо зроду. Мабуть, на берегах Неви
Подібних дам стрічали й ви.
XXIII
Вигадниць я ще й інших знаю Із
самолюбством крижаним;
Ні шум хвали, ні зойк одчаю Не
потривожать серця їм,
І що ж помітив я, на диво?
Вони, жахаючи примхливо Несмілу молоду
любов,
Її приваблюють ізнов Жалем, хоча б і
лицемірним, Хоча б ласкавістю речей Та
ніжним поглядом очей, —
І в засліпінні легковірнім Коханець
знов марнує дні У любій серцю метушні.
XXIV
А чим же більший гріх Татьяни? Чи тим, що
в щирості своїй Вона не відає омани І
вірить витворові мрій?
Чи тим, що хитрощів не знає, Тим, що без
роздуму кохає,
Тим, що довірлива вона І що уява вогняна
Заполонила розум жвавий,
Що своєвільна голова Її всякчасно
порива,
А серце і палке, й ласкаве? Невже не
здатні ви простить Душі, що юністю
кипить?
XXV
Кокетка холодно міркує, Татьяна любить,
як дитя,
І щире серце офірує66 Для молодого
почуття.
Вона не каже: слід заждати, Щоб
пристрасті ціну підняти,
В тенета вірно упіймать; Спочатку слід
покепкувать, Надією, розчаруванням
Помучить серце, далі знов Огонь
ревнивий влити в кров;
А то, упившись раюванням,
Невольник пута розірве,
Про щастя мріючи нове.
XXVI
Іще утруднення я бачу:
Щоб честь отчизни врятувать, Татьянин
лист я, мій читачу,
В перекладі повинен дать. Вона-бо зле
по-руськи знала, Журналів наших не
читала,
І для думок та почуттів їй бракувало
рідних слів.
Отож писала по-французьки... Ну що ж!
Признатись я готов: Жіноцтва нашого
любов Не розмовляє ще по-руськи,
Вживати гордий наш язик Поштову прозу
ще не звик.
XXVII
Я знаю: дам хотять навчити Читать
по-руськи. Просто жах! Хіба ж їх можна
уявити З «Благонамеренньїм»67 в руках!
Пошлюсь на вас, мої поети:
Чи то ж не всі, кому несете Ви полум’я
чуттів своїх І вірші, писані за гріх,
Кому ви серце присвятили, — Чи то ж не
всі вони підряд Своєї мови звук і склад
Калічать в спосіб дуже милий, Чи здавна
звуки слів чужих Не стали рідними для
них?
XXVIII
Не дай нам Боже стріть на балі Чи між
гостей на рундуці
Семінариста в жовтій шалі Чи академіка
в чепці!
Як без усмішки уст рум’яних,
Я граматично бездоганних Російських
речень не люблю. Можливо, на біду мою,
Красунь теперішніх порода,
Щоб журналістам догодить,
Нас до граматики привчить;
На віршування вийде мода;
Та я... до того що мені?
Я вірний буду давнині.
XXIX
Легке, недбале лепетання, Вимови огріхи
дрібні І досі будять хвилювання І серце
радують мені;
Розкаятись я не при силі,
Що галліцизми серцю милі,
Як літ юнацьких помилки,
Як Богдановича рядки.
Та годі. Лист пора дівочий У віршовий
укласти лад.
Я слово дав, — і що ж? Назад Тепер би
взяв його охоче.
Я знаю: ніжного Парні69 Перо не в моді в
наші дні.
XXX
Мій друже, що журбу й Бенкети70 На лірі
вславив золотій,
Я б попросив тебе, поете, Допомогти в
біді моїй:
Щоб ти на милозвучні співи Моєї
пристрасної діви Чужинні переклав
слова.
Де ти? Прийди: свої права Передаю тобі з
уклоном...
Шкода! Між скель, в самотині, Забувши
похвали гучні,
Над фінським тінявим затоном Він
бродить, і душа його Не чує поклику
мого.
XXXI
Татьянин лист передо мною;
Мов скарб, його я бережу,
Читаю потайно з журбою І кожним словом
дорожу.
Хто ніжність їй таку навіяв, Палких
чуттів недбалий вияв?
Хто їй навіяв ту бредню,
Безумну серця маячню,
Чар небезпечний і принадний?
Не розумію я. Подам Лише блідий
переклад вам, Картини список
недоладний, Фрейшіца71 гармонійний звук
З-під боязких учнівських рук.
Лист
Татьяни до Онєгіна
Я вам пишу — чи не доволі?
Що можу вам іще сказать?
Тепер, я знаю, в вашій волі Мене
презирством покарать.
Та як мене в нещасній долі Хоч пожаліти
ви ладні,
То відгукнетеся мені.
Спочатку я мовчать хотіла; Повірте:
сором свій од вас Я б заховала
навсякчас,
Коли б надія хоч бриніла
Лиш раз на тиждень, в певний час,
У нашім домі стріти вас,
Щоб тільки слухать вашу мову, Слівце
сказати, — а за тим
Все думать, думать об однім І зустрічі
чекати знову.
Та ви гордуєте людьми,
Вам на селі і тяжко, й душно,
А ми... нічим не славні ми,
Хоч вам і раді простодушно.
Нащо ви прибули до нас?
У самоті села глухого Ніколи б я не
знала вас,
Не знала б я страждання цього. Душі
дівочої тривогу З часом приборкавши
(хто зна?), Могла б я з іншим шлюб узяти І
стала б дітям добра мати І вірна мужеві
жона.
Не ти!.. Ні, серцем полюбила Лише тебе
навіки я!
Так вища раДа присудила...
То воля неба: я твоя;
Життя мойого всі години — Порука
зустрічі одній;
Сам Бог послав тебе, єдиний, Повік ти
охоронець мій.
У снах мені ти привиджався, Незримий,
душу ти палив,
Твій дивний зір мене томив,
Твій голос в серці відбивався Давно...
ні, то було не в сні!
Ти увійшов, і я впізнала,
Вся обімліла, запалала, Шепнула: він
явивсь мені!
Чи правда ж: я тебе вчувала,
Зо мною вів розмову ти,
Коли я бідним помагала Або молитвою
втішала Тривожні муки самоти?
JQ6a крізь морок занімілий Не ти, неначе
привид милий,
У цю хвилину промайнув І став тихенько
в узголов’ю?
Не ти з відрадою й любов’ю Слова надії
тут шепнув?
Хто ти: чи ангел мій ласкавий, Чи
спокуситель мій лукавий: Розвій ці
сумніви до дна.
Таж, може, все це марні болі, Душі
дівочої мана!
І зовсім інший вирок долі... Але дарма!
Тобі свою Віднині душу доручаю,
Перед тобою сльози ллю, Твого
заступництва благаю... Ти уяви: я тут
сама,
Ніхто мене не розуміє,
В знемозі думка туманіє,
І порятунку вже нема.
Я жду тебе: єдиним зором Надії в серці
оживи,
Чи сон гнітючий мій урви,
На жаль, заслуженим докором!
Кінець! перечитать боюсь... На серці
сором, страх і мука... Але ні з чим я не
таюсь,
І ваша честь мені порука...
XXXII
Татьяна то зітхне, то охне; Дрижить
листок в її руці; Облаточка рожева
сохне На гарячковім язиці.
К плечу голівкою склепилась. Легка
сорочка опустилась Із прехорошого
плеча...
Вона того й не поміча,
Що місяць гасне. Там долина Крізь пару
сяє. Там струмок Заграв, як срібло; там
ріжок Пастуший будить селянина. Світає:
люд устав уже,
Моїй Татьяні байдуже.
Вона зорі не помічає,
Сидить з похиленим чолом І до листа не
прикладає Печатки з вирізним гербом.
Уже Пилипівна похила Тихенько двері
відчинила,
Несе їй на підносі чай.
«Пора, дитя моє, вставай!
Та ти, красунечко, готова!
О пташко ранняя моя!
А вчора як злякалась я!
Та, слава Богу, ти здорова!
Журба нічна майнула в світ,
Лице твоє як маків цвіт».
XXXIV
«Ах! няня, прошу, будь ласкава...» «Та
добре, серце, все зроблю!»
«Не думай... бачиш-бо, ця справа.
Підозри... Не відмов, молю!»
«Мій друже, Бог тобі порука!» «Отож
пошли тихенько внука... Листа до О... ну,
знаєш ти... Сусіда... потай віднести,
Не говорити там ні слова, Мовчати про
моє ім’я...»
«Кому ж, голубонько моя?
Стара вже я, пустоголова!
Багато є сусідів тих,
Мені й не полічити їх».
XXXV
«Та й недогадлива ти, няню!» «Тепер я,
друже, нешвидка,
Стара; тупіє розум, Таню;
А то, бувало, я метка:
Словечка панського одного...»
«Ах, няню, що мені до того?
Що в розумі мені твоїм?
Ідеться ж об листі оцім Онєгіну...» —
«Ну, зрозуміла.
Не гнівайсь, ластівко моя,
Кажу ж — тепер безтямна я... Чого ж ти
знову поблідніла?» «Ні, няню, то
здається лиш... Пошли ж онука, та
скоріш!»
XXXVI
Та день минув без відповіту, Минає
другий — знов нема. Бліда, одягшись ще
до світу, Татьяна жде його, німа.
Надвечір Ленський приїжджає. «А де ж
ваш приятель? — питає Хазяйка. — Він
давно вже був, Неначе зовсім нас забув».
Татьяна вся аж затремтіла. «Сьогодні
він приїхать мав, — Старенькій
Ленський одказав, — Та, певно, пошта
забарила». Татьяна опустила зір,
Немов почувши злий докір.
XXXVII
Смеркало; самовар вечірній Шипів
дрімотним голоском; Вилися випари
прозірні Попід китайським чайником.
Під Ольги білою рукою Вже лився цівкою
густою Напій пахучий у чашки,
І хлопчик подавав вершки. Татьяна край
вікна стояла,
На шиби дмухала, сумна, —
І на туманнім склі вона Коханий вензель
рисувала
Прегарним пальчиком своїм;
Все О та Є спліталось в нім.
XXXVIII
Але душа у неї нила І сліз був повен
млосний зір.
Враз тупіт!.. Кров їй заніміла.
Ось ближче... В’їхали у двір... Євгеній!
«Ах!» — Як тінь пташини, Татьяна скок у
другі сіни,
Там на подвір’я, далі в сад Летить;
поглянути назад Не сміє; миттю
перемчала Куртини, мостики, лужок,
Алею липову, лісок,
Кущі бузкові поламала І врешті з
віддихом тяжким На лаву, над струмком
дзвінким
XXXIX
Упала...
«Тут він! тут Євгеній!
0 боже! що подумав він!»
Таїть вона в душі стражденній Надію, як
живлющий плин;
Вона тремтить і наслухає,
Чи не надходить? Ні, немає!
В саду служниці, на грядках. Збирали
ягоди в кущах
1 по наказу всі співали.
(В наказі тім була мета,
Щоб то лукаві їх уста
У співанках розвагу мали,
Не ївши панських ягідок:
Сільської мудрості зразок!)
Пісня дівчат
Дівоньки, красунечки, Душеньки,
подруженьки, Розгуляйтесь, дівоньки,
Розгуляйтесь, краснії! Заведіть ви
пісеньки, Пісні заповітної,
Заманіть ви парубка Та й до кола нашого.
Як заманим парубка,
Як набачим здалеку, Розбіжімось,
дівоньки,
Та обсипмо вишнею, Вишнею, калиною,
Спілою малиною.
Не ходи ти підслухом,
Де співають дівоньки,
Не ходи ти назирцем,
Де гуляють краснії!
XL
До всього на землі недбала, Байдуже
слухаючи спів, Татьяна нетерпляче
ждала, Щоб трепет серця занімів, Щоб
ніжні щоки не горіли.
Та перса бурно тріпотіли,
І жар на лицях не згасав,
А все ясніш, ясніш палав. Отак метелик
нещасливий, До рук узятий пустуном,
Тріпоче райдужним крилом; Так часом
зайчик полохливий Дрижить в густій
озимині, Стрільця уздрівши вдалині.
XLI
Нарешті дівчина зітхнула І з лави
підвелась, сумна;
Пішла, та тільки-но звернула Між липи, —
враз, як тінь грізна, З блискучим зором
проти неї Євгеній став серед алеї, —
І, ніби в полум’ї страшнім,
Вона спинилась перед ним.
Та їх наступної розмови Переказать не
годен я,
Бо затяглася річ моя;
Тож відпочити слід, панове, Зітхнути
повними грудьми:
Іще зустрінемося ми.
ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
La morale est dans la nature des choses.
Necher
I. II. III. IV. V. VI.
VII
Що менше жінку ми кохаєм,
То більше ми до серця їй І то вірніш її
вловляєм У згубне плетиво надій.
Колись розпуста схолодніла В науці
любощів гриміла,
Про славу власну скрізь гула І, не
любивши, мед пила.
Але поважна ця забава Годилась лиш
мавпам старим В минулім віці голоснім:
Ловласів підупала слава Як і червоний
закаблук Та пишні кучері перук.
Кому не нудно лицемірить,
Казать по-різному одно,
В тім намагатися завірить,
Що вже відоме всім давно,
Стрічать ті самі перепони, Перемагати
забобони,
Яких нема, відколи світ,
У дівчинки в тринадцять літ!
Кого не вимучать погрози, Благання,
клятви, вданий страх, Записки на шести
листах,
Сплітки, омани, персні, сльози, Дозор
тіток і матерів І дружба докучна мужів!
IX
Євгеній думав так от саме.
Він на світанку літ своїх
Був жертва пристрастей без тями
І серця заблудів палких.
З колиски відцаний дозвіллю,
Тим зачарований на хвилю І
розчарований у цім,
Бажанням томлений палким І втомним
відцаний утіхам, Ловивши в шумі й
тишині Душі зітхання неясні І позіхи
глушивши сміхом, —
Так змарнував він вісім літ.
Так стратив свій найкращий цвіт.
X
В красунь він більш не залюблявся, Лиш
залицяючись на мить; Відмовлять —
хутко розважався,
А зрадять — привід одпочить.
Він їх шукав без оп’яніння,
А залишав їх без тужіння, Забувши і
любов, і злість. Достоту так байдужий
гість За карти ввечері сідав До столу, а
кінчиться гра, — Він ‘іде повагом з
двора, Спокійно дома засинає, Нездатний
вранці сам сказать, Де буде вечір
гостювать.
XI
Та лист од скромної Татьяни Мого героя
зворушив:
Дівочий порив полум’яний Рої думок у
нім збудив;
Згадав він Тані личко миле, Таке бліде
та посмутніле,
І заглибивсь, як у затон,
В солодкий і безгрішний сон. Можливо,
знов полуменисту Спізнав він бурю
почуттів,
Та ошукати не хотів Її душі довіру
чисту.
Тепер ми в сад перелетім,
Де стрілася Татьяна з ним.
XII
Хвилину-дві вони мовчали, Тоді Онєгін
ближче став
І каже: «Ви мені писали,
Не відмовляйтесь. Я читав Душі невинне
сповідання, Любові чистої признання;
Одвертість ваша — чарівна;
У серці підняла вона Чуттів колишніх
вир яскравий; Та вас не хочу я хвалить
І вам повинен тут зложить Признання
також нелукаве;
Прийміть же сповідь і мою:
Себе на суд вам оддаю.
XIII
Коли б життя в домашнім колі Навік
замкнути я хотів;
Коли б щасливий вирок долі Отцем і
мужем буть велів;
Коли б родинності картину Злюбив я на
одну хвилину, —
То, вірте, тільки б вас одну Узяти марив
за жону.
Скажу без лесток мадригальних: Свій
ідеал найшовши знов,
Лише б із вами я пішов,
Як з другом днів моїх печальних, І,
склавши вам любов до ніг, Щасливий був
би... скільки міг!
XIV
Та я не створений для раю,
Йому чужа душа моя;
Сама довершеність ви, знаю;
Що ж! — вас не вартий зовсім я. Повірте
(совість в тім порука),
З одруженням нам буде мука.
Я, хоч і як любив би вас,
Як звикну — розлюблю в той час; Зачнете
плакать: ваші сльози До серця не
дійдуть мого,
А роздратують лиш його. Подумайте ж, які
нам рози В дарунок Гіменей прирік,
Ще й не на день і не на рік!
XV
На світі гіршого немає,
Аніж родина, де жона
Тужливо мужа виглядає, Щодня самотня і
сумна;
Де чоловік, ціну їй знавши, Хоч
проклинає долю завше, Щораз похмурий,
мовчазний, Ревнивий, зимний і лихий!
Такий от я. Невже шукали Того ви серцем
молодим,
Коли мені з чуттям таким, Розумно й
просто так писали? Чи вам такий судив
кінець Суворий долі рішенець?
XVI
Літа і мрії —* вічна втрата; Душі тепер
не воскресиш...
Я вас люблю любов’ю брата І, може бути,
ще ніжніш. Послухайте ж мене без гніву:
Не раз іще зчарують діву Принади
легкокрилих мрій, Так лист переміняє
свій Берізка з кожною весною. Судило,
певно, небо так. Полюбите ви знов;
однак... Учіться володіть собою, —
Як я, вас розуміть не всім? Біда в
недосвіді такім».
XVII
Так говорив Євгеній строго. Спинивши
віддих, мовчазна, Крізь плач не бачивши
нічого, Ту мову слухала вона.
Він руку їй подав. Печально (Як то
говорять, машинально) Татьяна сперлась
і пішла,
Не звівши томного чола.
Пішли під садом, обіч поля; З’явились
разом, і нічим За те не докоряли їм:
Сільська віддавна має воля Свої вигоди
та права,
Як і погордлива Москва.
XVIII
Читач мій згодиться зо мною,
Що дуже мило учинив Наш друг із Танею
сумною;
Не вперше тут він появив Дух
благородний і правдивий,
Хоча ніколи люд злостивий Не визнавав у
нім того:
І друзі, й вороги його (А це одно й те
саме, може)
Його ганьбили й так і сяк;
З нас має ворогів усяк, —
Від друзів порятуй нас, Боже!
Ох, друзі, друзі! Недарма Про них і
забуття нема.
XIX
А що? Та так. Я присипляю Думки порожні і
смутні;
В дужках лише додати маю:
Нема найгидшої брехні,
Що склав наклепник, раб чорнила, А
світська чернь благословила, Нема
беззубих епіграм,
Дурниць із брудом пополам,
Які ваш друг, узявши слово Серед
шанованих людей,
З незлобним полиском очей Не повторив
би випадково;
А втім, за вас він завжди сам,
Він любить вас, він... рідний вам!
Гм! Гм! Шановний мій читачу, Здорова
ваша вся рідня? Дозвольте: хочеться вам,
бачу, -Почуть від мене цього дня,
Що, власне, означає рідні.
Тут справи зовсім очевидні:
Нам треба рідних огрівать, Любити
ніжно, шанувать І, як ведеться у народі,
Під час Різдва у них бувать,
Або листом поздоровлять,
Щоб на ввесь рік сказати: годі! Що я їм,
що вони мені!..
Тож дай їм, Боже, довгі дні!
XXI
Зате любов красунь вабливих Певніша,
знаємо, бува:
Над нею й серед бур шумливих Ви
зберігаєте права.
Звичайно, так. Та вихор моди,
Та примхи людської природи,
Та світських осудів ріка...
А мила стать, як пух, легка.
Та й те: дружина чеснотлива Кориться
мужеві всякчас,
І відлітає вмить од Нас Коханка ваша
незрадлива,
Як перемінлива весна:
Любов’ю грає сатана.
XXII
Кого ж любить? Кому нам вірить? Хто нас
не зрадить хоч один?
Хто все ладен на світі мірять
Послужливо на наш аршин?
Хто наклепів про нас не сіє?
Хто нас голубить і жаліє?
Хто не вбачає наших вад?
Кому з нас кожен завжди рад? Примар
шукачу невгамовний, Свої ви сили
бережіть,
Себе самого лиш любіть, Читачу мій
вельмишановний. Для серця кращої мети,
їй-богу, в світі не знайти!
XXIII
Що сталося по тій розмові?
Ах, це не тяжко відгадать! Безумні
пориви любові Не перестали хвилювать
Душі, що прагнула страждання. Від
безнадійного кохання Татьяна ще палкіш
горить; Вночі від неї сон летить;
Здоров’я, цвіт життя і сила, Дівочий
спокій, ясний сміх Пропали, не вернути
їх.
І меркне Тані юність мила:
Так буря отіняє день,
Що повен сонця і пісень.
XXIV
Нещасна від печалі в’яне, Блідніє,
гасне і мовчить.
Ніщо не знаджує Татьяни, Нічим душі не
зворушить. Похитуючи головою,
Сусіди шепчуть між собою: Пора, пора вже
заміж їй!..
Та годі. Слід мені мерщій Любов щасливу
змалювати, Щоб звеселити вам серця,
Хоч мимохіть нещасна ця Мене пече, як
біль утрати,
Простіть мені: я так люблю Татьяну
дорогу мою!
XXV
Любивши Ольжині принади Все в більшій
пристрасті палкій, Був Ленський
підкоритись радий Такій неволі
чарівній.
Він з нею вічно. У покої Вони сидять
надвечір двоє;
Вони уранці, в холодку,
Під руку ходять по садку.
І що ж? В закоханні сп’янівши Від
соромливих почуттів, Вряди-годи він
тільки смів, Зичливу посмішку зловивши,
їй кучері перебирать Чи край одежі
цілувать.
XXVI
Читав він Ользі вечорами
Добропоучливий роман,
Де автор знає більше тями В природі, як
Шатобріан, Сторінок дві чи три, одначе
(Там і невинна річ, неначе Та серцю
дівчини страшна), Почервонівши, він
мина. Сховавшись од людського шуму,
Вони за шахматним столом Сидять з
нахмуреним чолом, Запавши у глибоку
думу,
І Ленський пішкою ладью Бере з
недогляду свою.
XXVII
До себе вернеться,— і вдома Слугує
Ользі він своїй.
Летючі аркуші альбома Ретельно
прикрашає їй:
Сільські малює краєвиди, Надгробний
камінь, храм Кіпріди —* І ліру з ніжним
голубком Виводить фарбами й пером;
Чи на листах, де хтось признання У
вічній дружбі залишив,
Він пише декілька рядків,
Безмовну пам’ятку кохання, Крилатих
мрій тривалий слід,
Той самий через кілька літ.
XXVIII
Не раз ви, певно, розглядали Сільської
панночки альбом,
Що подруги його списали З кінця, з
початку і кругом.
Сюди, на зло шкільній науці,
З поправним віршем у розлуці, Рядки,
римовані так-сяк,
Наляпані на дружби знак.
На першому листку стрічаєш: Qu’e'crirez-vous
sur ces tablettes?*;
І підпис: t. a. v. Annette**;
А на останнім прочитаєш:
«За мене любить хто міцніш,
Нехай напише тут пізніш».
XXIX
Там двоє серць є неодмінно,
Квітки і факел біля них;
Там заприсягся хтось невинно Любить до
гроба днів своїх; Армійський там піїта
хвацький Черкнув експромта по-вояцьки.
Що ви напишете на цих листках? (фр.). Вся
ваша Аннета (фр.).
В такий альбом, признаюсь вам, Писати
радий я і сам,
Щасливий думкою одною,
Що, хоч дурницю там скажу, Ласкавий
погляд заслужу І що з усмішкою лихою
Ніхто не буде міркувать,
Чи я мастак дотепувать.
XXX
Та ви, що прикрашали доти Бібліотеку
сатані,
Альбоми дивної пишноти, Тортури
віршників страшні,
Ви, що оздобив вас моторний Толстого
пензель чудотворний Чи Баратинський
освятив, — Нехай би вас Господь спалив!
Коли високосяйнадама Мені in-quarto19 свій
дає —
І дрож, і злість із серця б’є, Жорстока,
вбивча епіграма В душі клекоче через
край, —
А мадригали їм давай!
XXXI
Не мадригали Ленський пише На спомин
Ользі молодій;
Його перо любов’ю дише,
Чуже дотепності черствій;
Що лиш побачить, що почує Про Ольгу, —
він про те й віршує: І, тільки правдою
жива,
Ріка елегій виплива.
Так ти, Язиков невгамовний,
В натхненні пориву свого Оспівуєш
хтозна-кого,
І знай: елегій том коштовний Колись
тобі твій власний шлях Покаже в
запальних рядках.
XXXII
Та тихше! Чуєш? Критик строгий Наказує
зірвати нам Елегії вінок убогий І нашій
братії співцям Кричить: «Та
перестаньте плакать І про одне й те
саме квакать, Жаліти, що було колись!
Покинь! До інших тем берись!» «Гаразд.
Ти, певне, нам покажеш Сурму, личину та
кинджал І мислей мертвий капітал
Побожно воскресить накажеш:
Чи правда, друже?» — «Зовсім ні!»
«Пишіть-но оди лиш мені,
XXXIII
Як їх писали в літа давні,
Як те заведено колись...»
«Писати оди лиш прославні!
Та годі, друже, схаменись! Згадай-но, що
сказав сатирик! Хіба «Чужоїтями» лірик
Миліший для смаків твоїх За наших
віршників сумних?»
«Та все в елегії нікчемне;
Мета у ній така дрібна;
А в оді все — височина І
благородство...» — Надаремне Я б
заперечував тобі:
Нащо сварити дві доби!
XXXIV
Прихильник слави і свободи,
У вируванні дум своїх,
Писав би Володимир оди,
Та Ольга не читала їх.
Поети слізні таємничі,
Коханим ви читали в вічі Свої писання?
Гомонять,
Що втіхи кращої не знать.
Блажен, хто в сміливості скромний Читає
ніжний утвір свій Пісень обранці
неземній,
Красуні чарівливо-томній! Блажен... хоч,
може, — хто те зна — Про інше думає
вона.
XXXV
Та я свої рядки примхливі,
Що в гармонійний злиті рій,
Читаю тільки няні сивій,
З дитинства подрузі моїй,
Чи після довгого обіду Свого поважного
сусіду За полу у кутку зловлю Й
трагедією там давлю Або (тут жарти
залишаю)
У нападі нудьги та рим Ходжу над озером
моїм,
Качок полохаючи зграю:
Почувши гармонійний спів,
Вони злітають з берегів.
XXXVI. XXXVII
А що ж Онєгін? Не гнівіться! Терпіння
вашого прошу:
Я вам докладно, як годиться,
Весь день його тут опишу. Анахоретом
живши в домі,
Вставав улітку він о сьомій І, в одіж
вдягшися легку,
Рушав під гору, на ріку;
Там, як співець Гюльнари знаний20. Сей
Геллеспонт перепливав,
А потім каву випивав,
Журнал гортаючи поганий,
І одягався...
XXXVIII. XXXIX
Дозвілля, книги, сон глибокий, Діброва,
струмінь лісовий,
А часом — личко чорнооке І поцілунок
молодий,
Слухняний кінь дзвінкокопитий, Обід
доволі розмаїтий,
Та пляшка світлого вина,
Та самота і тишина, —
Святе життя мого героя;
До нього він нечутно звик, Забувши дням
чергу й лік Ясною літньою порою,
А місто й друзів занедбав,
Як і марноту їх забав.
XL
Але північне наше літо, Карикатура
теплих зим,
Майне — й нема, хоч гордовито Ми і
ховаємося з цим.
Вже в небі осінь повівала,
Вже рідше сонечко блищало І до ущербу
день ішов,
Таємна глибочінь дібров З печальним
шумом оголялась,
На ниви налягав туман,
Гусей крикливих караван На південь
тягся; наближалась Нудна, безрадісна
пора:
Стояв листопад край двора.
XU
Горить зоря в імлі холодній;
На нивах праці шум замовк;
Удвох з вовчихою голодний Виходить на
дорогу вовк;
Його почувши, кінь тривожний Хропе — і
мчиться подорожній, Аж вітер забиває
дух;
На ранішній зорі пастух Корів не гонить
по долині,
І в час південний на лужок Не кличе їх
його ріжок;
З піснями діва у хатині Пряде, і, праці
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Пушкін Олександр. Вибране - 10
  • Parts
  • Пушкін Олександр. Вибране - 01
    Total number of words is 3891
    Total number of unique words is 2224
    24.9 of words are in the 2000 most common words
    36.5 of words are in the 5000 most common words
    43.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 02
    Total number of words is 3935
    Total number of unique words is 2200
    23.9 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    42.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 03
    Total number of words is 3943
    Total number of unique words is 2030
    23.5 of words are in the 2000 most common words
    35.4 of words are in the 5000 most common words
    43.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 04
    Total number of words is 3853
    Total number of unique words is 1960
    25.1 of words are in the 2000 most common words
    36.8 of words are in the 5000 most common words
    43.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 05
    Total number of words is 3928
    Total number of unique words is 2300
    20.9 of words are in the 2000 most common words
    31.4 of words are in the 5000 most common words
    37.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 06
    Total number of words is 3986
    Total number of unique words is 2340
    21.5 of words are in the 2000 most common words
    32.0 of words are in the 5000 most common words
    38.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 07
    Total number of words is 3894
    Total number of unique words is 2291
    21.5 of words are in the 2000 most common words
    32.1 of words are in the 5000 most common words
    38.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 08
    Total number of words is 3881
    Total number of unique words is 2234
    23.0 of words are in the 2000 most common words
    34.0 of words are in the 5000 most common words
    40.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 09
    Total number of words is 3956
    Total number of unique words is 2158
    25.5 of words are in the 2000 most common words
    37.0 of words are in the 5000 most common words
    44.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 10
    Total number of words is 3867
    Total number of unique words is 2287
    22.8 of words are in the 2000 most common words
    33.4 of words are in the 5000 most common words
    41.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 11
    Total number of words is 3858
    Total number of unique words is 2210
    24.2 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    41.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 12
    Total number of words is 3929
    Total number of unique words is 2200
    24.1 of words are in the 2000 most common words
    34.5 of words are in the 5000 most common words
    41.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 13
    Total number of words is 3802
    Total number of unique words is 2029
    22.1 of words are in the 2000 most common words
    33.4 of words are in the 5000 most common words
    40.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 14
    Total number of words is 2516
    Total number of unique words is 1528
    17.4 of words are in the 2000 most common words
    27.6 of words are in the 5000 most common words
    32.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.