Latin

Пушкін Олександр. Вибране - 07

Total number of words is 3894
Total number of unique words is 2291
21.5 of words are in the 2000 most common words
32.1 of words are in the 5000 most common words
38.5 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
ads place
Ніхто світла в церкві божій не бачить,
Лиш король те чув і те бачив;
Із палат своїх він виходить Та й іде він
сам в церкву божу.
Став на паперті, двері відчиняє... Серце
стислося йому від жаху,
Та велику він творить молитву І
спокійно в церкву божу ввіходить.
Тут він бачить дивне видіння:
На помості валяються трупи,
Поміж них кров струмками хлюпоще, Як
потоки дощові осінні,
Кров по кісточки йому доходить.
Горе! В церкві турки і татари,
Та ще й зрадники ті, богуміли6.
На амвоні сам султан безбожний, Держить
він наголо шаблю,
Кров по шаблі свіжа струмує Од вістря
по саму рукоятку.
Короля пойняв раптовий холод:
Тут же бачить він отця і брата.
Що отець від султана праворуч,
Опустився старий на коліна,
Подає йому свою корону;
А ліворуч, теж на колінах,
Його син, Радивой окаянний,
Бусурманською чалмою повитий (З тою
самою мотузкою, що нею Задушив він
нещасного батька),
Край поли у султана цілує,
Мов холоп той, фалангою7 битий.
і
І султан безбожний усміхнувся, Взяв
корону, розтоптав ногами Та й промовив
тоді Радивою:
«Будь у Боснії моїй можновладцем, Для
гяур-християн беглербеєм»8.
І відступник б’є чолом султану,
Тричі діл скривавлений цілує.
І султан своїх слуг покликав І сказав:
«Дать каптан Радивою9,
Та не з бархату каптан, не парчевий,
А здеріть на каптан Радивою Шкуру з
рідного його брата».
Бусурмани короля оточили,
Роздягли догола його всього,
Ятаганом йому шкіру розпороли,
Стали дерти руками й зубами.
Оголили м’ясо і жили І до самих костей
обідрали,
Одягли вони шкурою Радивоя.
Заволав тоді мученик до Бога: «Правий
Боже, заслужив я кари!
Плоть мою віддай на розтерзання, Тільки
душу помилуй, Іісусе!»
При тім імені церква задрижала,
Все зненацька затихнуло, померкло, —
Зникло все — немов і не бувало.
І король навпомацки із церкви Якось
вибрався в тьмі глибокій І з молитвою
на вулицю вийшов.
Було тихо. З високого неба Місяць біле
освітлював місто.
Враз метнулась із-за міста бомба10,
І пішли бусурмани на приступ.
* * *
Час, милий друже, час! душа спокою
просить Летять за днями дні, і кожна
мить відносить Частинками буття, - ами
усе ждемо,
Що завтра житимем, та мить — і помремо.
На світі щастя де? Є спокій лиш та воля.
Давно малюється мені принадна доля:
Давно, знебулий раб, замислив я втекти В
далеке селище труда і чистоти.
* * *
...Зноводвідавя землі куточок той, де я
відбув у вигнанні два роки непримітних.
Вже десять літ з тих пір пройшло й
чимало для мене одмінююся в житті, і
сам, підвладний спільному закону, я
одмінився теж — та знову тут минувшина
жива мене проймає і, видається, вчора ще
блукав в оцих я пущах.
Ось домок опальний, де бідна няня при
мені жила, уже її нема — вже за стіною
не чую я важких старечих кроків,
Ані її дозору кропіткого.
Ось горб лісистий, над яким, бувало,
сидів я непорушно й задивлявсь на
озері, замислюючись сумно про інші
береги, про інші хвилі...
Між злотних нив і пасовиськ зелених
воно широко стелиться й синіє, через
його недовідомі води пливе в човні
рибалка й тягне свій убогий волок. В
берегах похилих розсіялися села. Там за
ними прокривлений вітряк надсилу крила
ворочає при вітрі...
На розміжжі дідівських володінь при
місці тім, де вгору піднімається
дорога, дощами зрита чисто, три сосни
стоять — одна навідлі, інші двоє
близенько в парі. Тут, коли повз них я
переїздив при місячному світлі,
знайомим шумом шерех їх вершин мене
привітував. По тій дорозі тепер поїхав
я й перед собою побачив знову їх. Вони
ті самі ж, той самий їх знайомий вуху
шерех, — та коло прикорнів їх
постарілих (де здавна все було мов
пустка голо) тепер маленька пуща
розрослась, сім’я зеленая. Кущі
товпляться під тінню їх, мов діти. А
здаля стоїть один похмурий їх товариш,
немов бурлак старий. Йому навкіл, як і
раніше — пустка.
Драстуй, роде, мені не знан та молод! Вже
не я побачу твій могутній пізній
розквіт, коли переростеш моїх знайомих
і голову стару заслониш їм од віч
прохожого. Та хай онук мій почує ваш
привітний шум, коли, вертаючи із
дружньої розмови, він пройде мимо вас у
пітьмі вночі і пригада про мене.
* * *
В осінні дні, коли готовий Я на дозвіллі
віршувать,
Мені ви радите, братове,
Роман мій далі посувать.
Ви кажете і недаремно,
Що не годиться, ба й нечемно, Урвавши
оповіді звук,
Її мерщій давати в друк.
Що мав своєму я герою Дружину хоч яку
знайти,
Чи у труну його звести,
Та й попрощатися з юрбою
Осіб роману дійових. І вивести на
світло їх.
Ви кажете: «По божій волі Іще живе
Онєгін твій.
Отож іди вперед поволі,
Півсонні лінощі розвій.
Зі слави, як статечні люди,
Збирай оброк хвали й огуди,
Малюй і франтів городських,
І милих панночок своїх,
Війну і бал, палац і хату,
І келью... і гарем,
Бери тим часом день за днем Із публіки
помірну плату,
За том карбованців по п’ять —
Легеньке мито, що й казать».
* * *
Отці пустинники і жони непорочні,
Щоб серцем залітать у селища заочні,
Щоб покріплять його і гамувати кров,
Зложили господу багато молитов.
Та ні одна із них мене так не втішає,
Як та, що з вірою священик промовляв У
сумовиті дні великого поста;
Частіше все мені приходить на уста Те
слово, що мені упалі живить сили.
Владико днів моїх! Неробства дух
похилий, Любоначалія, страшного, ніби
змій,
І марнословія не дай душі моїй.
Та дай побачити гріхи мої й облуди,
Щоб я на ближнього не накидав огуди,
І дух смиренності, й терпіння, і любов,
І чистоту мені даруй, о боже, знов.
Exegi monumentum*
Я пам’ятник собі воздвиг
нерукотворний,
Тропа народна там навіки пролягла,
Олександрійський стовп, в гордливості
незборний, Йому не досягне чола.
Ні, весь я не умру, я в лірі жити буду,
Від праху утече нетлінний заповіт, —
І славу матиму, допоки серед люду
Лишиться хоч один піїт.
Про мене відголос пройде в Русі
великій,
І нарече мене всяк сущий в ній язик,
І гордий внук слов’ян, і фінн, і нині
дикий Тунгус, і друг степів калмик.
І довго буду тим я дорогий народу,
Що добрість у серцях піснями викликав,
Що в мій жорстокий вік прославив я
Свободу І за упалих обставав.
Виконуй божеське, о музо, повеління,
Огуди не страшись, вінця не вимагай,
Спокійна завжди будь на кривди й на
хваління І в спір із дурнем не вступай.
* Я воздвиг пам’ятник (лат.).
ЄВГЕНІЙ ОНЄПН
Роман у віршах
Petri de vanite il avait encore plus de cette espece d’orgueil qui
fait avouer avec la meme indifference les bonnes comme les mauvaises
actions, suite d’un sentiment de superiorite, peut-etre imaginaire.
Tire d’une lettre particulie're*
He світ хотівши звеселити У гордості
його пустій,
Поруку б я хотів явити,
Тебе гіднішу, друже мій,
Гіднішу мислей величавих,
Душі, де мрія розцвіта,
Де в шатах простих, нелукавих Живе
поезія свята;
Та що ж — лиш кілька глав пістрявих
Тобі в дарунок я зібрав,
Напівсмішних, напівпечальних,
Простонародних, ідеальних,
Недбалий плід моїх забав,
Хвилин натхнення бистрольотних,
Зів’ялих рано літ моїх,
Досвідчень розуму холодних
І серця записів гірких.
ГЛАВА ПЕРША
І жити квапиться, і почувать спішить.
77. Вяземський
І
«Мій дядько чесний без догани,
Коли не жартом занеміг,
Небожа змусив до пошани І краще
вигадать не міг,
Воно й для інших приклад гожий;
Але яка нудота, боже,
При хворім день і ніч сидіть,
Не покидаючи й на мить!
Яке лукавство двоязике —
Напівживого розважать,
Йому подушку поправлять,
Журливо подавати ліки,
Зітхать і думку берегти:
«Коли ж візьмуть тебе чорти!»
II
Так у пилюці, на поштових Гадав
гульвіса молодий,
Що з волі Зевса прав спадкових Набрав
по всій рідні своїй11.
Людмили друзі та Руслана2!
З героєм нашого романа Без передмов, у
цей же час Дозвольте познайомить вас.
Онєгін, — друг мій, я зазначу, —
Родивсь на берегах Неви,
Де народились, може, й ви,
Чи вславилися, мій читачу.
Гуляв і я там в давні дні:
Та північ вадила мені.
Три бали він давав щороку І все за
вітром розпустив.
Життя Онєгіну сприяло:
Madame його гляділа дбало,
А там Monsieur узяв до рук, —
І всім на втіху ріс малюк. Monsieur ГАЬЬе,
француз убогий, Щоб хлопчик сил не
витрачав, Всього, жартуючи, навчав,
В моралі був не дуже строгий, Так-сяк за
пустощі корив І в Літній сад3 гулять
водив.
IV
Коли ж юнацьких літ бурхливих Прийшла
Євгенію пора.
Пора надій і мук щасливих, Француза
прогнано з двора. Дістав Онєгін мій
свободу, Остригся під останню моду,
Як dandy4 той причепуривсь І в колі вищому
з’явивсь.
Він по-французьки, як годиться, Міг
розмовляти і писать, Мазурку легко
танцювать,
Умів незмушено вклониться; Тож присуд
був йому один: Люб’язний і розумний
він.
В розмові гострого слівця,
З ученим виглядом знавця В поважних
справах німувати І викликати усміх дам
Огнем нежданих епіграм.
VI
Латинь із моди вийшла нині; Отож, як
правду говорить,
Він знав доволі по-латині, Щоб епіграфи
розуміть, Поміркувать об Ювеналі6,
В кінці листа черкнути vale\
З Вергілія7 процитувать Умів сяк-так
рядків із п’ять, Копатись він не мав
охоти У хронології тяжкій,
Та завжди в пам’яті своїй Часів
колишніх анекдоти Від Ромула8 до наших
днів Держав для всіх напоготів.
VII
Високої не мавши сили Життя натхненню
присвятить, Не міг він, хоч і як ми
вчили, Хорей од ямба9 відрізнить. Гомера
лаяв, Феокріта;
Зате читав Адама Сміта10 І сильний був
економіст,
Тобто доводити мав хист,
На чім держава багатіє,
І чим живе, і як вона Бува без золота
міцна,
Коли продуктом володіє.
На все те батько не зважав І, знай,
маєтки заставляв.
Всього, що знав іще Євгеній,
У повісті не ознаймиш;
Та в чому він був справжній геній, Що
знав з усіх наук твердіш,
Що вибрав трохи чи не зроду,
Як труд, як муку й насолоду,
Чим виповняв він по краї Нудьгу і
лінощі свої, —
Була наука милування,
Яку прославив ще Назон11,
За що скінчив, як марний сон,
В Молдавії, в краю вигнання,
У чужодальній стороні Блискучі та
бентежні дні.
IX
X
Як рано міг він хитрувати, Ховать надію,
ревнувать, Зневіру й віру викликати,
Здаваться хмурим, умлівать, Являтись
гордим і слухняним, Холодним бути,
полум’яним! Як він томливо німував,
Як пломенисто промовляв, Які листи
писав недбалі!
В одній меті, з одним чуттям, Як забував
себе він сам!
Як очі й ніжні, і зухвалі Умів звести і
опустить Чи послухняні сльози лить!
Як він умів новим здаватись, Вражать
невинність жартома,
В готовий розпач удаватись, Годити
силами всіма,
Як він належної хвилини Передсуд
юності невинний Умом і пристрастю
боров,
Як чатував він на любов,
Молив і вимагав признання, Як, серця
вчувши перший звук, Добитися без довгих
мук Умів таємного стрівання, —
І, досягнувши милих прав, Уроки в тиші
їй давав!
XII
Як рано міг він хвилювати Серця кокеток
записних!
Коли ж хотілось покарати Йому
суперників своїх, —
Як він отруйно лихословив!
Які пастки на них готовив!
Та ви, володарі дружин, —
Був з вами другом завжди він: Його любив
і муж лукавий, Фобласа12 давній ученик,
І недовірливий старик,
І рогоносець величавий,
Що шанував, як то і слід,
Себе, жону і свій обід.
XII. XIV
Іще в постелі він, бувало:
Йому записочки несуть. Запросини? Та ще
й чимало:
На трьох вечірках просять буть, Там
буде бал, там іменини.
Куди ж гульвіса наш полине? Почне він
як? Дарма питать! Усіх він встигне
облітать.
Тим часом в ранішнім уборі, Надівши
модний болівар12, Онєгін їде на бульвар
І там гуляє на просторі,
Аж поки про обідній час Брегет* не
нагадає враз.
XVI
Вже темно: в сани він сідає. «Агей!» —
зачувся крик гучний. Морозним сріблом
одливає Широкий комір бобряний.
Блискучий любленець химерин, Жде у Talon13
його Каверін14. Ввійшов: і корок геть
летить, Вина комети струм кипить**,
Roast-beef чекає їх сочистий І трюфлі,
розкіш юних днів, Французьких гордість
кухарів,
І страсбурзький пиріг пашистий 'Між
сиром лімбурзьким живим І ананасом
золотим.
Ще спрага келихів жадає Залить гарячий
жир котлет,
А дзвін брегета сповіщає,
Що вже почавсь новий балет. Театру злий
законодавець І перемінливий ласкавець
Найчарівливіших актрис, Почесний
завсідник куліс,
Онєгін наш уже в театрі,
Де всяк, щоб вільність показать, За
entrechat15 ладен плескать, Свистіти Федрі,
Клеопатрі,
Моїну викликать — аби Його почули між
юрби16.
XVIII
Чудовий край! Колись там, щирий І
незрадливий волі син,
Гримів Фонвізін17, бог сатири,
І запозичливий Княжнін18;
Там Озеров хвалу народну І сліз данину
благородну З Семеновою19 поділяв;
Там наш Катенін20 воскрешав Корнеля21
геній величавий;
Там вивів Шаховський22 їдкий Своїх
комедій жвавий рій,
Там і Дідло23 домігся слави,
Там, там, у присмерках куліс, Минали дні
мої колись.
XIX
О де ви, де, мої богині?
Скажіть — ті самі ви в цей час,
Чи іншим довелося нині
Змінить, не замінивши, вас?
Чи знов почую вас у хорі?
Чи славу руській Терпсіхорі24 Складу за
пломенистий літ?
А чи побачу інший світ,
Чужі та нецікаві лиця,
І, глянувши, сумний поет,
Крізь розчарований лорнет,
Як та дрібнота веселиться, Безмовно
буду позіхать Та про минуле споминать?
XX
В театрі повно; ложі сяють; Партер і
крісла, все кипить:
В райку25 і плещуть, і гукають, —
І от завіса вже шумить.
Осяяна, напівефірна,
Смичкові владному покірна,
Між німф, струнка і вогняна, Стоїть
Істоміна26. Вона На ‘дній нозі посеред
кола Кружляє звільна — і за мить Легкий
стрибок, і вже летить, Летить, як пух від
уст Еола,
То вигне стан свій, то зів’є,
І ніжкою об ніжку б’є.
XXI
Всі плещуть. Наш Онєгін входить, Іде
поміж рядами сам,
Лорнет подвійний свій наводить На ложі
незнайомих дам;
Всі яруси окинув зором,
Все бачив; лицями, убором Загал його
роздратував;
Уклін мужчинам він оддав,
А далі погляд гордовитий
На сцену знехотя звернув,
Одвівши очі, позіхнув,
І каже: «Всіх пора змінити!
Балети я терпів як зло,
Та вже набрид мені й Дідло27!»
XXII
Іще амури, біси, гноми На сцені скачуть
і шумлять;
Ще слуги з марної утоми На шубах у
прихожій сплять;
Іще не кинули плескати,
Шипіти, кашляти, гукати,
Іще і в залі, й на дворі Блищать мигтючі
ліхтарі;
Померзлі ще басують коні,
І кучери навкруг огнів Зібрались, лаючи
панів,
Та, щоб зігріться, б’ють в долоні,
А вже Онєгін знов у путь, — Вбрання до
балу надягнуть.
XXIII
Як змалювати вам, панове,
Той самотинний кабінет,
Де вихованець мод зразковий Вершить
свій мудрий туалет?
Все, що на вигадки безкраї Купецький
Лондон виробляє,
Щоб через Балтику свій крам За сало й
ліс возити нам,
Все, що в Парижі смак голодний, Про
зиски дбаючи всякчас,
На втіху створює для нас,
На примхи, на блищання модне, — Все мав,
добірності взірець,
Літ вісімнадцяти мудрець.
Люльки янтарні з Цареграда,
Фарфор і бронза на столі
І — ніжним почуттям відрада — Парфуми
в чистім кришталі, Гребінки, пилочки
предивні,
І рівні ножиці, й нерівні,
І щіточки на сто ладів Для нігтів, також
для зубів.
Руссо28 (на пам’ять він прийшов нам)
Гнівився, що поважний Грім29 Смів
чистить нігті перед ним, Химерником
прекрасномовним. Захисник вольності і
прав Тут права сердитись не мав.
XXV
Людина славна бути може
І дбать про нігті разом з тим:
Хто вік сучасний переможе?
Царює звичай над усім.
Євгеній мій, Чадаєв30 другий, Боявшись
осуду й наруги,
В своїй одежі був педант
І те, що ми назвали франт31. Щоденно він
по три годині Перед свічадом пробував,

Зате ж і вигляд потім мав,
Як у пафоської32 богині,
Коли під чоловічий лад Вона вдяглась на
маскарад.
XXVI
Явивши перед ваші зори Ряд туалетних
таємниць,
Я міг би тут його убори Намалювати до
дрібниць;
Воно було б, щоправда, сміло, Хоч
малювати — наше діло,
Та панталони, фрак, жилет Не чув
по-руському поет;
Проте покаюсь перед вами,
Що склад моїх пісень і книг Рябіть не
так би густо міг Іноплеменними словами,
Хоч я й копався на віку В Академічнім
словнику.
XXVII
Та це, сказати б, не до діла:
На бал ми краще поспішім, Куди карета
полетіла
З моїм героєм молодим.
Перед померклими домами По сонній
улиці рядами Карет подвійні ліхтарі
Горять, як промені зорі,
І райдуги на сніг наводять;
У гроні плошок золотім Сіяє
блискотливий дім,
В яскравих вікнах тіні ходять,
Мелькають профіті голів
І дам, і модних диваків.
XXVIII
Онєгін в сінях покойових; Швейцара
мимо, як стріла, Злетів по сходах
мармурових, Волосся він змахнув з чола,
Ввійшов. Навкруг юрба велика; Гриміть
стомилася музика;
Усе в мазурці проліта;
Навколо й шум, і тіснота; Дзвенять
кавалергарда33 шпори; Літають ніжки
милих дам;
Вабливим навздогін слідам —
То строгі, то ласкаві зори,
І глушить рев скрипок гучних Шептання
модниць чарівних.
XXIX
За днів юнацького буяння Від слова бал
я шаленів: Найкраще місце для
признання, Для потай даваних листів.
0 ви, чоловіки статечні! Прийміть
поради ці доречні:
Я залюбки вам поможу
1 де в чому остережу.
Та й вам, матусі, допоможе Суворий
погляд крізь лорнет34 На ваших Мері та
Аннет,
А то... а то рятуй нас, Боже!
Тому про все це я пишу,
Що сам давно вже не грішу.
XXX
Шкода, у втіхах та в марноті Найкращі
дні мої спливли! Проте коли б не дань
чесноті, Любив би й досі я бали.
Люблю я молодість безумну,
І тиск, і радість многошумну,
І дам обдуманий наряд;
Люблю їх ніжки; та навряд Чи пар хоч три
на всю Росію Найти струнких жіночих
ніг.
Ах, довго я забуть не міг Дві ніжки!..
Серцем я старію, Холону, — ай тепер вони
Мені тривожать тихі сни.
Коли ж і де, в якій пустині, Безумче, ти
забудеш їх?
Ах, ніжки, ніжки! Де ви нині? Де мнете
квіти лук ясних?
Під східним пещені промінням, Ви на
снігу, для вас чужиннім, Не відпечатали
слідів:
Любили ніжних килимів Ви голубливе
дотикання.
Чи не для вас я забував Жадобу слави,
шум забав,
І отчий край, і край вигнання? Та зникло
щастя те в очах,
Як слід легкий ваш у лугах.
XXXII
Діани перса, щічки Флори Скрашають,
друзі, нам життя! Одначе ніжка
Терпсіхори Сильніш хвилює почуття.
Вона, віщуючи зарання Непорівнянне
раювання, Умовною красою вмить Нам
серце може запалить. Люблю її, моя
Ельвіно,
Під довгим накриттям столів, Весною на
шовку лугів,
Зимою на краю каміна,
На тлі паркету світлянім,
На узбережжі кам’янім.
XXXIII
Згадав я час перед грозою:
Як заздрив морю я тоді,
Що мчалось лавою живою Лягти під ноги
молоді!
Як прагнув разом з бурунами
Діткнутись милих ніг устами! Ніколи у
кипучі дні На золотій моїй весні Не
прагнув я з таким тремтінням Ні уст
рум’яних, ніби цвіт,
Ні вкритих розами ланіт35,
Ні перс, хвильованих томлінням; Ніколи
рій бажань палких Так не терзав грудей
моїх!
XXXIV
І другий спогад миготливий Перебігає у
думках:
Держу я стремено щасливе...
І ніжку чую я в руках;
І знов кипить моя уява,
Знов сила дотику ласкава В холоднім
серці палить кров, Росте печаль, росте
любов!..
Та, ліро! Струнами гучними Про
гордовитих не дзвони!
Не варті пристрастей вони,
Ані пісень, натхненних ними! Слова і зір
привабниць тих Оманливі... як ніжки їх.
XXXV
Що ж мій герой? Утоми повний, Додому
швидко полетів, —
А Петербург непогамовний Під
барабанний стук ожив.
Встає купець, візник чвалає, Прудкий
рознощик поспішає,
Із глеком охтенка36 спішить,
І під ногами сніг рипить. Збудився
ранок благодатний.
Із коминів прозорий дим Стовпом
зростає голубим;
1 пекар, німець акуратний,
У ковпаку, як і всякчас,
Вже відкривав свій васісдас37.
XXXVI
Але, стомившися від балу, Зробивши ніч з
годин ясних,
Ще спить, розкинувшись недбало, Дитя
розкошів та утіх.
Опівдні встане, і готову Дорогу починає
знову,
І днів пістрява маячня Та сама й завтра,
і щодня.
А чи щасливий був Євгеній, Розцвівши
вільно, без тривог, Серед блискучих
перемог,
У насолоді кожноденній?!
Чи марно він серед забав Хвороб і
острахів не знав?
XXXVII
Ні: почуття пригасли юні;
Докучив рано світський шум; Недовго
вабили красуні Нудьгу його всякчасних
дум; Лукаві зради натомили,
І друзі, й дружба обманили;
Та й справді, вічно він не міг Beef-steaks та
страсбурзький пиріг Шампанським
пінним обливати І сипать дотепів слова,
Коли боліла голова;
А хоч і був гультяй завзятий,
Та розлюбив він під кінець І чвари, й
шаблю, і свинець.
Недуга, що її причину Давно пора б нам
відшукать,
Подоба англійського спліну,
Нудьга, по-нашому сказать,
Його взяла в свою облогу: Застрелитись
він, слава Богу,
Не міг наважитись ніяк,
Та до життя утратив смак.
Як Child-Harold38, похмурий, томний, Він
увіходив у салон;
Ні шум пліток, ані бостон,
Ані зітхання — знак нескромний, — Ні
млость у зорі молодім Його не вабили
нічим.
XXXIX. XL. XLI
XLII
Химерниці великородні!
Йому ви навівали сон.
Воно ж і правда, що сьогодні Докучить
може вищий тон.
Хоча, буває, певна дама Тлумачить Сея чи
Бентама39,
Та їх розмова, як на глум, Нестерпний,
хоч невинний шум. А ще й такі ж то
непорочні,
Такі вони величні всі У тому розумі й
красі,
Такі завбачливі і точні,
Такі суворі до мужчин,
Що й вигляд їхній родить сплін.
І ви, красунечки грайливі,
Що бистро об нічній порі Несуть вас
коні густогриві Повз петербурзькі
ліхтарі, —
І вас покинув мій Євгеній.
Утіхи зрадивши шалені,
Він, позіхаючи, засів У себе вдома,
нагострив Перо тонке, хотів писати, —
Та здався труд йому нудним,
І все кінчилося нічим,
І не ввійшов він в цех затятий Людей, що
змовчу я про них,
Бо сам належу до таких.
XLXV
Тоді, в душевній порожнечі, Неробством
мучений тяжким, Узявсь до хвальної він
речі — Живитись розумом людським;
Загін книжок розставив гарно, Читав,
читав, а все намарно: Там дурість, там
облудна тьма; Там змісту, честі там
нема;
На все накладено вериги40;
І застара старовина,
І пристаріла новина.
Лишив він, як жіноцтво, книги,
І їх запилені ряди
Закрив тафтою41 назавжди.
XLV
Зненавидівши марнослів’я І світські
приписи дрібні,
Його зустрів і полюбив я. Припали до
душі мені І мрій жадоба мимовільна,
І своєрідність непохильна,
І ум, холодний та їдкий;
Він був похмурий, я — лихий; Обидва
пристрасті ми знали, Обох життя гнітило
нас;
В серцях огонь юнацький згас; Обох
підступно чатували Злоба Фортуни42 і
людей,
Як тільки в світ прийшли ми цей.
XLVI
Хто жив і мислив, зневажає Людське
поріддя мимохіть,
Хто почував, той муку знає —
За днями вмерлими тужить:
Йому чуже зачарування,
Йому гадюка споминання Влива трутизну
каяття.
Це часто додає життя І чару дивного
розмові.
Мене бентежив попервах Онєгін різкістю
в словах,
Та все прощав я дивакові:
І жарти з жовчю пополам,
І злість похмурих епіграм.
XLVII
Як часто літньою порою,
Коли прозоре та ясне Нічне склепіння
над Невою І лоно вод лежить скляне,
Не відбиваючи Діани,
Згадавши давніх літ романи, Згадавши
молоду любов,
Чутливі, безтурботні знов, Диханням
ночі голубливим Німотно упивались ми.
Як в ліс зелений із тюрми Колодник лине
в сні щасливім,
Так ми у мріях золотих До днів летіли
молодих.
XLVIII
У тузі споминів щоденній, Обпершись
легко на граніт, Стояв задумливо
Євгеній,
Як описав себе піїт43-Навколо тиша, ніч
погожа, Лиш озивалася сторожа,
F6
H6
b
œ
Ô
H6
R
Š
¾
ø
F
º
ò
*
b
È
ø
œ
â
ö
B
~
`
À
¾
æ
.
d
Ô
Та на Мільйонній44 стук коліс Раптово
виникав і ріс;
Лиш човен з веслами легкими По
задрімалій плив ріці,
І душу надили гребці Піснями вольними
своїми... Та спів Торкватових октав45 Іще
б солодше чарував!
XLIX
Адріатична срібна хвиле,
0 Бренто46! Ні, побачу вас,
1 голос ваш чудовно-милий Почую я в
натхнення час! Святий він внукам
Аполлона; По гордій лірі Альбіона Мені
знайомий, рідний він. Блаженством
любосних годин Я упиватимусь на волі
З венеціанкою вночі,
По тихих водах пливучи В
таємно-мовчазній гондолі,
І серце щасне заспіва Петрарки47 й
любощів слова.
L
Чи дочекаюсь я свободи? Пора, пора! Той
час наспів!
Броджу над морем, жду погоди, Маню
вітрила кораблів.
Коли, змагаючися з морем, Його
розпуттям неозорим Помчуся, сповнений
жага? Пора покинуть береги Мені ворожої
стихії,
І там, де ясно мерехтить Моєї Африки
блакить,
Зітхати по смутній Росії,
Де я страждав, де я любив,
Де серце я похоронив.
LI
Ми вдвох з Онєгіним хотіли В далеких
побувать краях;
Та примхи долі повеліли Йому на інший
стати шлях.
Без батька він тоді зостався. Перед
Онєгіним зібрався Неситих кредиторів
рій.
З нас має кожен розум свій: Євгеній,
позвів не любивши, Усе, що в спадщину
дістав, їм добровільно передав,
По тій утраті не жалівши, —
А може, чув він оддаля,
Що дядька кличе вже земля.
LII
Що ж? Управитель сповіщає Його писанням
жалібним,
Що дядько смерті виглядає І
попрощатись хоче з ним. Листа
проглянувши сумного, Євгеній рушив у
дорогу, Валдайську слухаючи мідь,
І позіхав заздалегідь,
Приготувавшися лукаво Заради грошей до
оман (Цим і почав я свій роман), — Та
смерть уже скінчила справу; Застав він
дядька на столі,
Як дань, приречену землі.
LIII
В покоях челядь метушилась; Щоб честь
покійному віддать,
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Пушкін Олександр. Вибране - 08
  • Parts
  • Пушкін Олександр. Вибране - 01
    Total number of words is 3891
    Total number of unique words is 2224
    24.9 of words are in the 2000 most common words
    36.5 of words are in the 5000 most common words
    43.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 02
    Total number of words is 3935
    Total number of unique words is 2200
    23.9 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    42.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 03
    Total number of words is 3943
    Total number of unique words is 2030
    23.5 of words are in the 2000 most common words
    35.4 of words are in the 5000 most common words
    43.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 04
    Total number of words is 3853
    Total number of unique words is 1960
    25.1 of words are in the 2000 most common words
    36.8 of words are in the 5000 most common words
    43.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 05
    Total number of words is 3928
    Total number of unique words is 2300
    20.9 of words are in the 2000 most common words
    31.4 of words are in the 5000 most common words
    37.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 06
    Total number of words is 3986
    Total number of unique words is 2340
    21.5 of words are in the 2000 most common words
    32.0 of words are in the 5000 most common words
    38.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 07
    Total number of words is 3894
    Total number of unique words is 2291
    21.5 of words are in the 2000 most common words
    32.1 of words are in the 5000 most common words
    38.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 08
    Total number of words is 3881
    Total number of unique words is 2234
    23.0 of words are in the 2000 most common words
    34.0 of words are in the 5000 most common words
    40.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 09
    Total number of words is 3956
    Total number of unique words is 2158
    25.5 of words are in the 2000 most common words
    37.0 of words are in the 5000 most common words
    44.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 10
    Total number of words is 3867
    Total number of unique words is 2287
    22.8 of words are in the 2000 most common words
    33.4 of words are in the 5000 most common words
    41.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 11
    Total number of words is 3858
    Total number of unique words is 2210
    24.2 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    41.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 12
    Total number of words is 3929
    Total number of unique words is 2200
    24.1 of words are in the 2000 most common words
    34.5 of words are in the 5000 most common words
    41.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 13
    Total number of words is 3802
    Total number of unique words is 2029
    22.1 of words are in the 2000 most common words
    33.4 of words are in the 5000 most common words
    40.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 14
    Total number of words is 2516
    Total number of unique words is 1528
    17.4 of words are in the 2000 most common words
    27.6 of words are in the 5000 most common words
    32.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.