Latin

Пушкін Олександр. Вибране - 05

Total number of words is 3928
Total number of unique words is 2300
20.9 of words are in the 2000 most common words
31.4 of words are in the 5000 most common words
37.9 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
Бісеня тут до діда біжить,
«Переміг нас Балда!» — криком кричить.
Чорти подумали, погадали.
Повний мішок податі зібрали,
Балді принесли — забирай — сказали.
Іде Балда, несе, аж зігнувся,
А піп, як побачив, — ужахнувся,
За попадею ховається.
Од ляку корчиться-здригається.
Балда його відшукав,
Віддав подать, про плату йому нагадав.
Що ж піп робити має?
Лоба він підставляє.
Раз йому Балда щигля дав —
Підскочив піп, стелі дістав;
Удруге Балда щигля дав —
Мову людську піп утеряв;
Утретє Балда щигля дав —
Старий геть з розуму спав.
А Балда похитав з докором головою: «Не
вганяв би ти, попе, за дешевиною!»
ПОЕЗІЯ
Юо bftyta к$шн%ка
Арісте! Й ти в юрбі служителів Парнаса!
Ти хочеш осідлать упертого Пегаса;
За лаврами спішиш на небезпечний шлях І
строгу критику стрічаєш у боях!
Арісте, вір мені, покинь перо й чорнило,
Забудь струмки, ліси, смутні оті могили,
В холодних співанках любов’ю не палай;
Щоб не злетіть з гори, мерщій униз
чвалай!
Без тебе віршників доволі єсть і буде;
їх твори видадуть — і цілий світ
забуде. Можливо, і тепер, відрікшись від
утіх,
З дурною музою в нарадах потайних У
домі, що прийняв Мінервику егіду1,
Хтось пише тайкома нову «Телемахіду».
О, бійся талану безглуздих співаків,
Що убивають нас вагою пишних слів!
Несправедливості потомства суд не
знав:
На Пінді лаври є, та й кропива буває.
Страшись безславності! — Ну що, як
Аполлон, Почувши, що і ти поліз на
Гелікон, Золотокудрою хитне лиш
головою І надарить тебе — спасеною
лозою?
Та що? Ти хмуришся, мов хочеш відказать!
«Будь ласка, не втручайсь і зайвих слів
не трать; Як я наважився, то вже не
відступаю,
Судила доля так, я ліру обираю.
Хай гудить світ мене, — зречусь його
тенет; Кричи, ганьби чи лай, — а я таки
поет».
Арісте, не поет, хто римувати вмів І,
скриплячи пером, паперу не жаліє:
Хороші вірші, бач, складніша річ писать,
Ніж Вітгенштейнові французів побивать.
В той час, як Дмитрієв, Державін,
Ломоносов, Співці уславлені, краса і
гордість росів,
І розум живлять нам, і вчать зичливо
нас, —
0 скільки гине книг в появи самий час!
Писання голосні Рифматова, Графова Із
Бібрусом тяжким гниють у Глазунова;
Ніхто їх не згада, щоб ту бредню читать,
Прокляття Фебове на них немов печать!
Скажім, діставшися на Гелікон щасливо,
Поетом можеш ти назваться справедливо:
Ласкаво читачі тебе тоді приймуть.
Чи не гадаєш ти, що зразу потечуть
1 ріки золота до тебе, поруч слави,
Що вже тримаєш ти на відкупі держави,
Червінці в кованих шкатулках бережеш
І, лежма на боку, їси собі та п’єш?
Ні, рід письменницький, мій друже, не
багатий; Розкішні, з мармуру будовані
палати І скрині золота не суджені йому:
Землянка півсліпа, горище у диму —
Ото палац його, ото блискучі зали.
Поетів — хвалять всі, годують — лиш
журнали; Фортуни колесо не котиться до
них;
Руссо нагим родивсь — нагим навіки
стих; Постелю з жебраком Камоенс
розділяє;
Костров занедбаний у злиднях помирає,
Хреста чужа рука поставила над ним;
Життя їх — ряд страждань, гримуча слава
— дим.
Тепер ти про свою задумався дорогу.
«Одначе, — скажеш ти, — всіх судячи так
строго, Усе картаючи, як Ювенал новий,
Ти на поезію тут виклав погляд свій;
А чом же сам, на муз не жартома сердитий,
Ти віршами прийшов зо мною говорити?
Що сталося тобі? Безумний ти чи я?»
Арісте, почекай, ось відповідь моя.
В якомусь-то селі, серед мирян поштивих,
Спокійно проживав, до кіс дійшовши
сивих,
В миру з сусідами, шановний панотець,
Що по околиці прославивсь як мудрець,
От якось він ішов п’яненький із
гостини,
Бо на весіллі був, а там не без чарчини.
Попалися йому назустріч мужики.
«Послухай, батюшко, — сказали простаки,
—' Нам, грішним, розтлумач — ти ж пить
забороняєш І ненастанно всіх
тверезості навчаєш, —
Ми вірили тобі; та що ж ти нині сам...»
«Послухайте, — сказав священик
мужикам, —
Як в церкві вас учу, так вам і слід
чинити,
А з мене прикладу ви, друзі, не беріте».
Так само і мені доводиться сказать;
Не хочу виправдань для себе я шукать:
Щасливий, хто живе спокійно, без
турботи,
До віршів жодної не маючи охоти,
Своїми одами журналів не тягчить І над
експромтами по тижню не сидить!
Не любить він сягать до верховин
Парнаса,
Він не шукає муз та бистрого Пегаса;
Рамаков не прийде йому труїти світ;
Щасливий, друже, він, — тому, що не піїт.
Та досить цих розмов — боюсь тобі
докучить І сатиричними писаннями
замучить.
Чи за пораду ти подякуєш мені?
Признайся, друже мій: писатимеш чи ні?..
Роби хоч сяк, хоч так, а я скажу у вічі,
Що слава — добра річ, а спокій — кращий
вдвічі.
Щоіїниуя е/ітіфвот
Все в казковому мовчанні;
Впав на пагорб дим нічний;
У хмарок яснім убранні Ходить місяць
молодий.
Бачу: ліра на могилі Спочиває в тихім
сні,
Часом звуки легкокрилі,
Мов дрімоти співи милі В мертвій
чуються струні.
Бачу: горлиця на лірі,
В розах кубок і вінець...
Спочиває, друзі, в мирі Любострастя тут
мудрець. Подивіться: на порфірі Оживив
його різець!
Мовить він: «Старий я, сивий, — Сам же в
дзеркало зорить. —
Дайте ще хоч день щасливий!
Нам не вічно, леле, жить!»
Ліру взяв свою уроче,
Аж нахмурилась брова,
Про війну співати хоче,
Про любов лише співа.
Тут готується природі Борг останній
заплатить.
Дід танцює в хороводі,
Просить келихи налить.
Круг закоханця старого Діви в’ються у
танку;
Прагне в часу він скупого Мить украсти
ще п’янку.
От і музи, і харити В гроб улюбленця
звели;
Ігри й танці, співи й квіти Вслід за ним
туди пішли...
Зник поет, як насолода,
Як любові сон легкий.
Смертний, — каже нам природа, —
Безтурботно щастя пий; Утішайся,
утішайся, Кубок повно наливай, Палом
ніжним утомляйся І при чаші спочивай!
$ода і вино
Люблю в жароту опівденну Вологу
черпать із струмка Чи, в тінь
сховавшися зелену, Дивитись, як тече
ріка.
Коли ж вино в краї поскаче У пінній чаші
круговій, Признайтесь, друзі,— хто не
плаче, Благословляючи напій?
Хай буде прбклят той зухвалий, Хто в
непрощенний гріх запав — Вино, що нам
боги послали,
З водою прісною змішав!
Хай буде рід його проклятий!
Хай силу втратить випивать Чи, келих
зважившись підняти, Лафіт з
цимлянським розрізнять!
Чи чули ви за гаєм в час нічний Співця
журби, співця свого кохання? Коли в
полях стелилося мовчання, Сопілки звук
і простий і сумний Чи чули ви?
Стрічали ви в безлюдній тьмі лісів
Співця журби, співця свого кохання?
Сліди від сліз, чи усміх дожидання,
Чи тихий зір, що з туги потемнів, —
Стрічали ви?
Зітхнули ви, почувши в пізній час
Співця журби, співця свого кохання?
Коли юнак, ховаючи ридання, Померклі
очі підіймав до вас, — Зітхнули ви?
$легія
Наслідування
Я бачив смерть; вона в мовчанні сіла
Біля порога тихого мого;
Я бачив гроб; відкрився вхід його: Душа
померкла й заніміла... Покину друзів я
своїх,
І днів життя мого гірких Ніхто вже й
сліду не помітить,
І милий погляд не одвітить На
передсмертний погляд мій.
Прощай, життя земне, де темрява доріг
Над урвищем мені лежала,
Де віра в чорні дні мене не утішала,
Де я любив, де не любить не міг!
Прощай, світило дня, прощай, небес
завісо, Німої ночі мла, світання ніжний
час,
Знайомі пагорби, струмка пустельний
глас, Безмовність таємнича лісу І все...
прощай в останній раз.
А ти, котра була мені у світі богом,
Предметом сліз німих, суддею серця
строгим, Прощай! минуло все... Огонь
згасає мій,
В холодну сходжу я могилу,
І морок смерті крижаний Страждання всі
прийме, усю жагу і силу.
А ви, моїх товаришів Дедалі рідший гурт
прекрасний! Скажу вам: «Друзі! я
любив!..»
І дух мій у знемозі згасне.
До неї ви тоді підіть,
Скажіть: поглинутий він тьмою...
Можливо, що вона в ту мить Зітхне над
урною сумною.
Щоіїудфення
0 квіти мрій,
Де ваші чари? Чом, світе мій, Зайшов за
хмари? Навік погас Веселий час,
1 в самотині,
0 чорні тіні,
Лиш бачу вас.
Все заніміле, Навколо ніч. Похолоділи,
Вмить відлетіли Юрбою пріч Любові мрії.
Та ще горять Палкі надії,
1 сну печать Душа леліє. Любов, любов,
Почуй благання: Щоб стрів я знов У сні
кохання, Уяви гру
І ніжну втому, — Нехай умру У сні
легкому.
Юо Чаадаева
Любові, слави і надії Недовго тішив нас
обман, Забави зникли молодії,
Як сон, як вранішній туман.
Та в нас киплять іще бажання, Під тиском
влади роковим Душею, серцем молодим
Вітчизни чуєм заклинання.
Ждемо ми з млостю уповання Хвилини
вільності святі,
Як ждуть коханці молоді' Хвилину
ніжного кохання.
І поки, юні, живемо,
І поки в серці сподівання,
Мій друже, краю віддамо Душі прекрасні
поривання!
Товариш, вір, зійде вона,
Зоря принадливого щастя, Росія
збудиться від сна І на руїнах
самовластя Напише наші імена!
Дарма б оспівував я ваші іменини,
Хоч вашу похвалу хотілось би здобуть.
Не стали кращою ви в день Єкатерини
Тому, що кращою ніяк не можна буть.
Село
Вітаю я тебе, пустельний мій куток,
Притулок творчості, спокою і роботи,
Де ллється днів моїх невидимий струмок
На л‘оні щастя без турботи!
Я твій — я проміняв цірцей порочний
двір, Бенкети голосні, розваги та омани
На мирний шум дібров, ланів спокійний
шир, На тихі роздуми й дозвілля
пожадане.
Я твій — люблю цей сад густий,
Де холодок і пишні квіти,
Де в воду дивляться кущів зелених віти,
Ці скирти на лугах, в гаю потік
дзвінкий. Встають мені в очах картини
ворухливі: Простори двох озер, блакитні
та мінливі,
Де парус мовчазний біліє рибаків,
За ними пагорки, барвисті сіножаті,
Хати в далі голубуватій,
Худоби череда на берегах струмків,
Овини у диму і вітряки крилаті;
На всьому слід достатків і трудів.
Я тут, позбавлений порожнього жадання,
Вчусь в істині блаженство здобувать І
вільним розумом закони визнавать,
Безтямної юрби минати нарікання,
З прихильністю мольбі вчувати боязкій
І зневажать злочинців рій Та дурнів,
славою звеличених неправо. Запитую вас
тут, оракули віків!
І в самотину величаву Ваш голос чутно
долетів;
Він гонить лінощі недбалі,
Труда запалює вогні,
І творчі радощі й печалі В душевній
зріють глибині.
Але жахлива мисль тут душу отемняє:
Милуючись на красний світ,
Друг роду людського печально помічає
Усюди неуцтва тяжкий, ганебний гніт.
Тут панство дике та бездільне,
До стогону глухе, чуже людській мольбі,
В розкошах виросле, безчуле і
свавільне, Лозою лютою привласнило
собі І працю, і майно, і долю хлібороба.
За плугом не своїм, під канчуком панів,
Злиденний раб іде, прикутий до ланів
Велінням панської жадоби.
Тут кожен у ярмі довічному росте,
Бажання криючи, зрікаючись надії,
Краса дівоча тут цвіте,
Щоб тішились розпусні лиходії.
Підпора молода потомлених батьків,
Бадьорі їх сини, товариші трудів,
З-під стріхи рідної ідуть собою множить
Челядницьку юрбу знесилених рабів.
О, коли б голос мій умів серця
тривожить! Чому в душі моїй горить
даремний жар І не припав мені витійства
грізний дар?
0 друзі! Чи впаде тяжке ярмо з народу,
У прах повалене десницею царя,
1 над вітчизною щасливої свободи Чи
зійде хоч колись осяяна зоря?
Серед зелених вод, що пе?стують Тавріду,
На вранішній зорі я бачив Нереїду.
Сховавшись між дерев, дихнуть я ледве
смів: Напівбогиня та край тихих берегів
Грудьми, за лебедя білішими, зринала І
піну з кіс важких струмками вижимала.
* * *
Поволі рідшає хмарок легкий туман. І
осріблила ти і спорожнілий лан,
І води стишені, і півзаснулі гори,
Далекий друже мій, сумна вечірня зоре!
Люблю, як блимаєш в небесній вишині;
Забуті думи ти пробуджуєш в мені:
Я й досі вечір той погожий пам’ятаю,
Як ти зіходила в далекім, любім краї,
Де запахущий мирт долинами поріс,
Тополі сплять гнучкі, чорніє кипарис,
І плещуть солодко гучні таврійські
води. Там, серед тихої та мирної
природи,
В дозвіллі мрійному текли за днями дні.
Там юна дівчина в нічній далечині Тебе
уважливо між інших зір шукала І іменем
своїм подружкам називала.
Юо Овідія
Овідію, живу близ тихих берегів,
Куди колись приніс ти батьківських
богів В суворе заслання, де попіл свій
зоставив.
І твій жалібний плач місця оці
прославив. Ще ліри ніжний глас кругом
не занімів; Живе ще пісня тут, де ти
життя скінчив. Малюють ті пісні в моїй
ясній уяві Пустелю пахмурну, поета у
неславі, Туманний звід небес, простори
снігові,
В теплі коротких днів дозвілля лугові.
Колись захоплений сумною ліри грою,
Я серцем жив своїм, Овідію, з тобою:
Я бачив човен твій в обіймах злих валів,
Прип’ятий якорем до диких берегів,
Де кара жде співця кохання і відради.
Без тіні там лани, горбки без винограду.
Народжені в снігах для подвигів війни,
Жорстокі Скіфії холодної сини,
За Істром здобичі, ховаючись, чекають І
села кожну мить навалами лякають.
Ніщо не спинить їх: в воді вони пливуть
І по льоду дзвінкім безбоязно ідуть.
Тобі (дивуйсь, Назон, ти долі цій
мінливій), Що з юних літ не дав себе
війні зрадливій,
І що троянди звик вживати для прикрас,
В безжурних пестощах провадити свій
час, — Шолом важкий тобі прийдеться
одягти,
Близ ліри мирної сталевий меч тримати.
Ні діти, ні жона, ні звуки дружніх слів,
Ні музи лагідні, минулих радість днів
Вигнаного співця не переймуть печалі.
Даремно грації пісні твої вінчали,
Даремно юнаки напам’ять знають їх:
Ні слава, ні літа, ні скарги, ані сміх,
Октавія ніщо зворушити не може;
І вкриє забуття твоє старече ложе.
В країні рідній ти вшанований мистець,
Вітчизни варварів незнаний пожилець,
Ти мови рідної навкруг тепер не чуєш;
І в дружньому листі свій сум важкий
тамуєш: «О, поверни мені славетний край
батьків
І мирні затінки уславлених садків!
0 друзі, Августу несіть моє прохання!
1 длань погрозливу відхилить хай
благання! Якщо надалі я зазнаю гнів
богів
І рідних бачити не випаде країв, —
Пом’якшуючи рок покірливим благанням,
Поблизу Рима я бажав би поховання».
Чия душа черства з презирством до харит
Сумну нудьгу твою і сльози докорить?
Хто в гордощах лихих читає без хваління
Елегії оці, — вінець твого творіння,
Де ти безсилий зойк нащадкам передав?
Суворий слов’янин, я сліз не проливав,
Та розумію їх. Вигнанець самовільний,
До світу, до життя, до себе
неприхильний, -В замисленні сумнім я
нині побував В країні мовчазній, де вік
ти сумував.
Я мрії відживив і образи похмурні Твої
збудили тут, Овідій, співи журні,
Малюнок їх сумний очима я звіряв;
Але надій моїх той погляд не втішав.
Вигнання зле твоє приваблювало очі,
Що звикли до снігів похмурої півночі.
Тут сяє довший час небес ясних блакить
І бурі снігові живуть коротку мить.
Цих скіфських берегів недавній гість
чудовий, Син півдня, виноград ясніє
пурпуровий.4 Туманний грудень вже на
півночі луги,
Мов килими, кладе пухнастії сніги;
Зима буяла там, та начебто весною Тут
сонечко ясне світило наді мною;
І молодим зелом рябів зів’ялий луг;
Лани розложисті здіймав вже ранній
плуг; Легкий вітрець подув диханням
схолоднілим; Та ще прозорий лід над
озером стемнілим Ті хвилі стишені
кришталем покривав, Бажання боязке
поета я згадаю,
Той день, відзначений окриленим
натхненням, Коли, в розгубленні, ти звав
новим іменням Застиглі хвилі вод,
незнаний краєвид:
І перед мною тут, здавалось, через лід
Майнула тінь твоя і жалібнії звуки
Летіли віддаля, як тоскний зойк
розлуки.
Ти не сумуй! Цвіте Овідія вінець!
На жаль, серед юрби загублений співець,
Для нових поколінь залишуся незнаний,
Загине геній мій безсилий, безталанний
Зі славою на день, без радості життя!..
Шукаючи мене, крізь роки забуття,
Нащадок пізній мій у цім далекім краї
Близ праху славного самотній слід
пізнає. Покинувши сумну країв далеких
сінь,
Прилине вдячлива моя до нього тінь.
І звеселить мене той спогад його
рідний.
Повік лишиться хай переказ заповідний:
Як ти, схиляючись під тягарем життя,
Не в славі — у біді тобі був рівний я.
Тут, розливаючи свої північні співи,
Блукав я в ті часи, як на дунайські ниви
Великодушний грек свободу закликав,
Та пісні тій ніхто із друзів не вчував;
Проте лани чужі, горбки й діброви
вільні І музи мирнії до нас були
прихильні.
Не прикидайся, друже мій, Супернику
широкоплечий: Тобі звук ліри не
страшний І томні елегійні речі.
Дай руку: не ревнивий ти,
Я звик у лінощах цвісти, Твоя красуня
розум має;
Я бачу все і не гнівлюсь: Вона JIaypa, кожен
знає,
Та я в Петрарки не годжусь.
Лемноський бог тебе скував Для
Немезіди рук залізних,
Кинджале месницький, підпоро вольних
прав, Останній судіє усіх тиранів
грізних.
Де Зевсів грім мовчить, де сплять мечі
законів, Ти правий суд несеш і правий
гнів,
Таїшся ти в підніжжі тронів,
У згортках дорогих шовків.
Мов кари меч, мов блискавка богів,
Ти в диких оргіях жахаєш лиходія, —
І він тремтить і полотніє Між святкових
огнів.
Ти скрізь його найдеш: в наметі бойовім,
На суші, на морях, за вірними замками,
На ложі пристрасті, у храмі,
В сім’ї і в натовпі людськім.
Під гордим Кесарем шумує Рубікон,
Державний Рим упав, повалено закон, —
Та блиснув ти в руках завзятця:
І Кесар падає, і мармури колон Тирана
кров’ю багряняться.
Син бунту дикого, ганьбований стократ,
— Бенкетом тішачись кривавим,
Над трупом вольності безглавим Устав
потворний, лютий кат.
Він жертви рокував похмурому Аїду Во
ім’я помсти, крові й зла, —
Та вища воля принесла Тебе і діву
Евменіду.
0 Занде праведний! Життя своє скінчив
На ешафоті ти страшному;
Але безсмертний, чесний гнів У труні
сховано німому.
В твоїй Германії щодень і кожну мить Ти
кару злій віщуєш силі, —
І на торжественній могилі Кинджал без
напису горить.
* * *
Хто бачив край, де розкішшю природи
Оживлені діброви і луги,
Де весело шумлять і грають води
1 пестять тихомирні береги,
Де на узгір’я, посланці негоди,
Не падають похмурливі сніги?
Скажіть мені, кому цей край знайомий,
Де я любив, вигнанець невідомий?
Чудова земле, любленко Ельвіни,
До тебе линуть почуття мої!
Я пам’ятаю скелі й верховини,
Я пам’ятаю світлі ручаї,
І тінь, і шум — і красні ті долини,
Де тихо, серед мирної сім’ї,
Живуть татари в дружбі обопільній,
В розмовах жваві, у роботі пильні.
Все там живе, усе очам відрада:
Сади татар, і села, і міста,
Відбилася у водах скель громада,
Гойдає судна синява густа,
Здаля чутно дзвінки й ревіння стада,
Янтар міцний на лозах вироста...
І видиться могила Мітрідата,
Де заходу упала тінь крилата.
І там, де мирт сумний край урни квітне,
Чи крізь ліси побачить знов мені
Склепіння скель і моря блиск блакитний,
І небеса, як радощі, ясні?
Чи шум життя затихне, непомітний?
Чи знов моїй воскреснути весні?
Чи повернусь я під солодкі тіні,
Щоб відпочить душею в самотині?
* * *
Я пережив свої бажання,
Я розлюбив юнацькі сни; Лишилися мені
страждання, Порожні вицвіти весни.
Під бурями лихої долі Зів’яв квітучий
мій вінець;
Живу в самотнім, вічнім болі І жду: чи
прийде мій кінець?
Так восени, як хижим свистом Зима з-за
гаю засвистить,
Один — на дереві безлистім Листок
запізнений тремтить.
Повірнице моїх сердечних дум,
0 ти, чий голос ніжний та недбалий
Смиряв чуття, що в серці бушували,
1 часом веселив печальний ум,
Моя ти вірна і мрійлива ліро.
Учись постерігать прикмети й
віщування. Пастух і хлібороб
привчаються зарання,
На небо глянувши в передвечірній час,
Вгадати, що за день чекає завтра нас:
Чи благодатний дощ остудить поле
зранку,
Чи виноград поб’ють морози на
світанку.
Як білі лебеді на озері яснім Тебе
вітатимуть ячанням голосним,
Як сонце ввечері закриє хмара сива, —
Знай: од солодких снів дівчат розбудить
злива Або шумливий град, і ранній
селянин,
Косить зібравшися буйне зело долин,
На заповідану не вирушить роботу І
знову в святкову затопиться дрімоту.
десята Заповідь
Добра чужого не бажать Мені наказуєш
ти, боже; Отож чиню я все, як гоже,
Та як жагою керувать?
Я друга скривдить не бажаю, Не хочу я
його села,
Не треба і його вола,
На все спокійно поглядаю:
І дім, і скот його, і раб Для мене марна
благостиня. Але коли його рабиня
Прекрасна... Господи, одваб! Або коли
його дружина — Небесний ангел красоти,

О боже праведний! прости,
Хоч заздрість і тяжка провина. Як серцю
можна наказать?
Як мрій позбутись полум’яних? Хто може
не кохать коханих? Хто раю може не
бажать? Дивлюся, млію і зітхаю,
Але обов’язку корюсь,
Я серце потурать боюсь, Мовчу... і
потайки страждаю.
Скарбниче світлих мрій, що в гущині
зеленій Мене одвідуєш, як добросердний
геній,
0 спомине, малюй мої минулі дні,
Місця укохані, для ока чарівні,
Ліси, де я любив, де пристрасть
розросталась, Де юність первісна із
отроцтвом зливалась,
1 де, з природою у злагоді ясній,
Я знав поезію, і щастя, й супокій.
Веди, веди мене під лип гіллястих тіні,
Що милі відцавна моїй свавільній ліні,
На берег озера, на мирний схил горбів!..
Хай знов побачу я і килими лугів,
І ветхі дерева, і сонячну долину,
І пишних берегів улюблену картину,
І в тихім озері, на лоні хвиль дрібних,
Спокійних лебедів, і гордих і ставних.
Нехай співає там хтось інший про війну,
Я скромно возлюбив живу цю тишину І,
слави відректись примарної готовий,
Вам, Царського Села заквітчані діброви,
Віднині присвятив свої неголосні,
В дозвіллі мирному народжені пісні.
Щасливе юності незнання Збентежив
геній мій лихий, Моє навіки існування
Він підкорив душі своїй. Дивитися його
очима Я на життя відтоді став,
З його словами неясними Улад мій голос
зазвучав.
На світ я глянув оком ясним І
здивувався в тишині;
Невже здавався він мені Таким величним
і прекрасним? Чого у нім я, молодий,
Шукав, жадобою повитий? Кого, в огні
юнацьких мрій,
Я не стидавсь боготворити?
І на людей я погляд звів,
Пиху побачив і мерзоту, Побачив
судців-шахраїв І рідну злочину глупоту.
Перед юрбою боязких, Жорстоких,
суєтних, холодних Безсилий голос
благородних І правда викликає сміх.
Я згоден —• мудрі ви, народи! Пощо
свободи вільний клич? Стадам навіщо дар
свободи? їх різать, стригти, — певна
річ! їх спадщина із роду в роди — Ярмо
із брязкальцем та бич.
Не буду я тужить по розах, Зів’ялих
ранньої пори;
До серця й виноград на лозах, Що в
гронах визрів край гори, Краса долин, що
тішить зори
Під осінь, повну ясноти,
Продовгуватий і прозорий,
Як діви юної персти.
Фонтанові ^aximapadcbkoto палацу
Фонтане любощів живий!
Приніс я в дар тобі дві рози.
Люблю немовчний гомін твій І поетичні
чисті сльози.
Твій срібний пил свіжить мені Чоло
студеною росою.
Ах, лийся, лийсь передо мною,
Дзвени, дзвени про давні дні!
Фонтане любощів'печальний!
Я також мармур твій питав;
Хвалу почув країні дальній;
Та про Марію ти мовчав...
Світило пишного гарему!
Невже забуто промінь твій?
Чи про Марію та Зарему Всю повість
виткано із мрій?
І, може, тільки сну тремтіння,
Міви пристрасної пал —
Скороминущі ті видіння,
Душі неясний ідеал?
Юо Яінкова
(Михайлівське, 1824)
Віддавна радісний союз Серця поетів
сполучає:
Вони жерці єдиних муз;
Один вогонь їх осяває;
Хай різні їм судились дні, Натхнення —
спільна їх корона. Клянуся пам’яттю
Назона: Язиков, рідний ти мені.
На Дерптську вийшов би дорогу Давно я
вранці, друже мій,
І до гостинного порогу Поніс
мандрівницький свій кий,
І повернувся б, мов оживши Від чару
безтурботних днів,
В розмовах серце звеселивши Під твій
натхненно-вільний спів. Та злобно грає
мною щастя: Давно літати мушу там,
Куди повіє самовластя,
А де спинюсь — не знаю сам. — То
гонений, то у вигнанні Марную я закуті
дні.
Поете, зваж на це послання, Здійсни
надії чарівні.
В селі, де жив Петрів обранець, Царів,
цариць любимий раб,
Сам з роду царського вигнанець,
Завзятий предок мій, арап,
Де, забуваючи бенкети І пишний двір
Єлизавети,
У темнім липовім гаю Він думав,
хилячись до Лети,
Про дальню Африку свою.
Я жду тебе. Тебе зі мною В сільськім
обійме шалаші Мій брат по крові, по
душі, Пустун, помічений тобою;
І муз окрилений пророк,
Наш Дельвіг теж нас не покине — І наша
трійця в ті хвилини . Прославить
вигнання куток. Сторожу пильну ми
обманим, Восхвалим вольності дари,
Бенкетів сяйвом полум’яним
Серед вечірньої пори Серця ми будем
розважати. І слухать віршів передзвін,
І стуком чар, шипінням вин Нудьгу
зимову проганяти.
* 2 *
В журнальну вдавшись тяганину, Зоїл, що
сон всім навіва,
В чорнильний опіум влива Скаженого
собаки слину.
Присвячено М.М. Раєвському
Ainsi, triste et captif, та lyre toutefons S’eveillait...*
В той час, як світу, мов кумир, Гробниця
Байрона сіяє І хору європейських лір
Близ Данте тінь його вчуває,
Мене хвилює інша тінь,
Що без пісень і без ридання Із ешафота в
дні страждання В могильну канула
глибінь.
Співцю дібров, любові й миру Я хочу
квіти принести, Незнану оживити ліру,
Співаю. Чує він і ти.
Знов піднялась натомлена сокира І
кличе жертву чергову.
Співець готов; його мрійлива ліра
Востаннє пісню ллє нову.
Уранці страта, втіха для народу;
Та ліра юного співця Про що співа?
Співає про свободу:
Не відмінилась до кінця!
«Вітаю я тебе, моє світило!
Твій лик небесний я вславляв,
Коли він з іскри запалав,
Коли ти в бурі заясніло.
Я славив твій священний грім.
Коли він розметав зганьбовану твердиню
І влади древньої гординю Пустив у
полум’я і дим;
Я бачив громадян, синів твоїх одвагу,
Я чув їх братський заповіт, Великодушну
їх присягу І самовладності
безтрепетний одвіт.
Я бачив, як вали могутні Усе крушили в
бурній млі,
І вогняний трибун прорік часи майбутні,
Нове народження землі.
Вже цвів твій геній в благостині,
Уже в безсмертний Пантеон
Вигнанців-страдників ішли священні
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Пушкін Олександр. Вибране - 06
  • Parts
  • Пушкін Олександр. Вибране - 01
    Total number of words is 3891
    Total number of unique words is 2224
    24.9 of words are in the 2000 most common words
    36.5 of words are in the 5000 most common words
    43.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 02
    Total number of words is 3935
    Total number of unique words is 2200
    23.9 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    42.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 03
    Total number of words is 3943
    Total number of unique words is 2030
    23.5 of words are in the 2000 most common words
    35.4 of words are in the 5000 most common words
    43.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 04
    Total number of words is 3853
    Total number of unique words is 1960
    25.1 of words are in the 2000 most common words
    36.8 of words are in the 5000 most common words
    43.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 05
    Total number of words is 3928
    Total number of unique words is 2300
    20.9 of words are in the 2000 most common words
    31.4 of words are in the 5000 most common words
    37.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 06
    Total number of words is 3986
    Total number of unique words is 2340
    21.5 of words are in the 2000 most common words
    32.0 of words are in the 5000 most common words
    38.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 07
    Total number of words is 3894
    Total number of unique words is 2291
    21.5 of words are in the 2000 most common words
    32.1 of words are in the 5000 most common words
    38.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 08
    Total number of words is 3881
    Total number of unique words is 2234
    23.0 of words are in the 2000 most common words
    34.0 of words are in the 5000 most common words
    40.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 09
    Total number of words is 3956
    Total number of unique words is 2158
    25.5 of words are in the 2000 most common words
    37.0 of words are in the 5000 most common words
    44.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 10
    Total number of words is 3867
    Total number of unique words is 2287
    22.8 of words are in the 2000 most common words
    33.4 of words are in the 5000 most common words
    41.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 11
    Total number of words is 3858
    Total number of unique words is 2210
    24.2 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    41.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 12
    Total number of words is 3929
    Total number of unique words is 2200
    24.1 of words are in the 2000 most common words
    34.5 of words are in the 5000 most common words
    41.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 13
    Total number of words is 3802
    Total number of unique words is 2029
    22.1 of words are in the 2000 most common words
    33.4 of words are in the 5000 most common words
    40.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 14
    Total number of words is 2516
    Total number of unique words is 1528
    17.4 of words are in the 2000 most common words
    27.6 of words are in the 5000 most common words
    32.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.