Latin

Пушкін Олександр. Вибране - 04

Total number of words is 3853
Total number of unique words is 1960
25.1 of words are in the 2000 most common words
36.8 of words are in the 5000 most common words
43.8 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
ads place
Настала ніч. Ніхто в безладді Очей
безсонних не змикав; Шуміли, тислись
без упину;
Про чудо кожен щось казав;
І юний муж свою дружину В світлиці
тихій забував.
Та тільки місяць за горою Помалу на
світанку зник, Зайнявсь тривогою новою
Весь Київ. Шум, виття і крик Усюди чути.
І кияни На мурах дивляться згори...
І бачать: в ранішнім тумані Стоять за
річкою шатри,
Щити загравами палають;
У полі вершники гасають, Кругом
здіймають чорний прах;
Ідуть вози, горять заграви Од вогнищ
димних на горбах. Біда: йдуть печенігів
лави!
Тим часом віщий Фінн, владар Таємних
духів і примар,
В своїм пустельному роздоллі,
На самоті спокійно ждав,
Щоб день, призначений від долі, Давно
завбачений, настав.
У глушині степів пекучих,
За дальнім пасмом диких гір, Вітрів
оселі, бур гримучих,
Куди і відьми смілий зір Пірнути в
пізній час боїться, — Долина чарівна
таїться,
І двоє в ній джерел біжить:
Це хвилею тече живою,
В камінні весело дзюрчить,
Те ллється мертвою водою;
Вітри у дивній тиші сплять, Весняний
холодок не віє, Столітні сосни не
шумлять,
Не в’ються птиці, лань не сміє Таємну
воду хвилювать;
Два духи від початку світу,
На лоні миру без привіту, Дрімучий
берег той глядять...
Із глеками двома пустими З’явивсь
пустельник перед ними; Попрокидались
вартові,
І позникали десь далеко.
А він, схилившись у траві,
У воду затопляє глеки;
Набрав ущерть, і геть пропав, Помчався
скільки стало духу В долину, де Руслан
лежав В крові, без пам’яті, без руху;
Старий над рицарем стоїть,
І збризнув мертвою водою,
І засіяли рани вмить,
І труп чудесною красою Процвів; водою
він живою Тоді героя окропив, —
І чує сил нових пркплив,
Тремтить снагою молодою,
Встає Руслан, на день ясний Поглянув
спраглими очима;
Мов тінь якась, мов сон жахний, Пройшла
минувшина незрима.
Та де Людмила? Він один!
Спахнуло серце й завмирає. Підвівся
витязь: Фінн старий Його зове і обіймає:
«Прийшла година, сину мій! Блаженства
час тебе чекає —
І жде тебе кривавий вир;
Ти вдариш зброєю грізною,
На Київ зійде тихий мир, —
І буде люба знов з тобою.
Візьми обручку чарівну,
І доторкнись чола Людмили,
І зникнуть чар таємних сили,
Вона прокинеться засну;
Настане мир, нещастя згине.
Хай доля вас повік не кине! Прощай же,
друже, не смутись! Лише по той бік
домовини Мене зустрінеш ти колись!»
Сказав і зник. Увесь пройнявшись Палким
піднесенням німим, Руслан, новим життям
зайнявшись, Здіймає руки вслід за ним...
Затихло все на видноколі!
Руслан один в пустельнім полі;
Із Чорномором за сідлом Басує кінь
нетерпеливо,
І скаче, розпустивши гриву;
Вже князь готовий, і верхом Летить
живий він і здоровий Через поля, через
діброви.
Тим часом горе і ганьба У Києві під час
облоги!
На ниви дивиться юрба,
Безсила з туги і знемоги,
Стоїть на мурах і шпилях І жде небесної
покари;
Несмілий стогін у домах,
Немов страшні нависли хмари; Коло дочки
чоло схилив Князь Володимир на молитві,
І смілий гурт богатирів З рядами
відданих князів Уже готується до битви.
Світало. Орди ворогів Уранці рушили з
горбів;
Завзятці, з’єднані в дружини,
Як хвилі, линуть із долини І до стіни
міської йдуть;
У місті сурми загриміли,
Бійці зійшлися, полетіли Назустріч
раті навісній,
Зустрілись — і почався бій. Почувши
смерть, заграли коні;
І дзвін мечів, і стукіт броні;
Із свистом хмара стріл знялась, Рівнина
кров’ю залилась;
Як вихор, вершники помчались, Загони
всі перемішались,
І дружно почали рубать Бійці там
супротивну рать;
Там піший з вершником зійшлися; Там
кінь наляканий пронісся;
Там руський пав, там печеніг;
Той наступає, той відбіг;
Того звалили булавою;
Того уражено стрілою;
Цей стоптаний конем лежить, Щитом
придушений, мовчить...
І бій триває аж до ночі;
Перемогти немає сил!
За купами кривавих тіл Бійці зімкнули
млосні очі,
І був міцний їх сон тяжкий;
І часом лиш на полі битви Лунав то
стогін голосний,
То руських витязів молитви.
Зникала тінь серед заграв, Срібніла
хвиля в прохолоді,
І день непевний уставав На
затуманеному сході.
Ясніла гір та нив краса,
І прокидались небеса.
Повите чаром супокою, Дрімало поле
після бою;
Та зникнув сон: ворожий стан З тривогою
умить здійнявся, Вояцький крик ізнов
розтявся; Холоне серце у киян;
Біжать безладними рядами І бачать: ген
між ворогами Блищить у латах, як в огні,
Чудесний воїн на коні,
Грозою йде, кругом рубає,
І сурмить, і орлом літає...
То був Руслан. Як Божий грім, Напав він
ворога неждано;
Він мчить із карликом німим Серед
наляканого стану.
І де просвище грізний меч Або проскаче
кінь сердитий, Злітають голови із плеч,
І ворог падає убитий;
За мить єдину ратний луг Укритий тьмою
тіл кривавих, Живих, роздушених,
безглавих, Списами й купами кольчуг.
На трубний звук, на голос бою Дружини
вершників-слов’ян Помчали навздогін
герою, Зійшлись... Хай гине бусурман!
Злякалось військо печенігів; Завзятці
степових набігів Прудких скликають
скакунів,* Перечити не сміють долі,
І з диким стогоном у полі Біжат^ від
київських мечів,
На люту віддані поталу; їх сонми
руський меч разить; Святкує Київ...
Повен шалу,
По місту богатир летить;
В десниці гострий меч тримає;
І сяє спис, немов звіздар;
З кольчуги кров йому стікає;
З шолома звисла борода;
Летить окрилений, в надії,
По стогнах шумних в княжий дім. Народ,
здивований з події, Зібрався з криком
голосним, —
І князя радість оживила.
В безмовний терем він прибіг,
Де в дивнім сні лежить Людмила; Князь
Володимир біля ніг В знесиленні стояв
похилий.
Він був один. На брань послав Він друзів
у поля криваві.
І лиш Фарлаф, що втік від слави, Від
грізних бойових заграв,
Де смерть літає невблаганна,
На варті край дверей стояв.
Та тільки він пізнав Руслана,
В нім кров застигла, зір погас, Завмер в
устах безсилий глас,
І вже коліна він схиляє...
Покара зрадника чекає!
Але в Руслановій руці Обручка, Фінна
дар всесилий; Провів він нею по лиці
Давно заснулої Людмили...
І чудо: молода княжна Звела, зітхнувши,
світлі очі! Здавалось, нібито вона
Довжезній дивувалась ночі; Здавалася,
що сонна тінь З’явилась їй пори нічної,
І миттю пізнає — це він!
І князь в обіймах чарівної.
Огонь у серці знов ожив,
Руслан не бачить, не вчуває... Князь
Володимир ізрадів,
Ридає й любих обіймає.
Чим закінчу цей довгий спів?
Ти угадаєш, друже милий!
Погас старого князя гнів;
Фарлаф упав до ніг Людмили І всіх
одверто сповістив Про сором свій, про
лиходійство; Позбутий сили
чародійства,
Був карло взяГгий у двірець;
І, щоб відзначить бід кінець, Князь
серед гридниці ясної Бенкет родинний
учинив.
Діла давноминулих днів,
Казки старовини глухої.
ЕПІЛОГ
Отак, на лоні супокою,
Згадавши призабуті сни,
Я славив лірою дзвінкою Перекази
старовини.
Співав і забував обиди Сліпого щастя й
ворогів,
Зрадливі пустощі Доріди,
І сміх дурних балакунів.
На крилах вигадки стрілоїр Здіймався
розум в височінь;
Тим часом хмарою густою Гроза тяжку
прослала тінь...
І гинув я... Охоронитель Моїх колишніх
буйних днів,
0 дружбо, ніжний утішитель Моїх
страшних душевних снів! Ти ублагала
непогоду;
Ти серцю повернула мир;
Ти зберегла мені свободу,
Моєї юності кумир!
Забутий світом і юрбою,
Я кинув невські береги,
Я бачу вже перед собою Кавказьких
височин сніги.
1 там над горами крутими,
На схилах темних верховин, Чуттями
вражений німими,
Я споглядаю ряд картин Природи
дико-чарівної;
Душа, як і раніш, весь час
В обіймах думи вогняної —
Та жар поезії погас.
Дарма шукаю я вражіння: Пройшла пора
співучих слів, Пора кохання, дивних
снів, Пора сердечного горіння! Короткий
день утіхи зник,
І геть сховалася навік Натхнення
тихого богиня...
КАЗКИ
іфо frndaka і }m(faf
Жив старий зі своєю старою Біля самого
синього моря.
І жили у старенькій землянці Рівно
тридцять літ ще й три роки. Старий ловив
неводом рибу,
А стара свою пряжу пряла.
Якось в море закинув невід, —
Витяг невід із баговинням.
Як закинув невід удруге, —
Витяг невід з травою морською.
Як закинув невід утретє, —
Витяг рибку одну-єдину,
А та рибка була — золотою.
Почала його рибка благати,
Людським голосом умовляти: «Відпусти
мене, старче, в море!
Дам за себе багатий викуп:
Відкуплюся всім, чим захочеш!»
Здивувався старий і злякався: Тридцять
літ ще й три роки рибалив — Та не чув
він від риби ні слова. Відпустив золоту
він рибку,
Слово лагідне мовив до неї:
«Ти пливи собі з Богом, рибко,
Мені відкуп твій не потрібен;
Повертайся у синєє море,
І гуляй собі там на просторі».
Повернувся старий до старої,
Розповів про дивнеє диво:
«Я сьогодні спіймав був рибку, Золота,
не проста була рибка; Говорила людською
мовою,
В море синє додому просилась, Заплатити
за це обіцяла: Відкупалась усім, що я
схочу.
Не посмів з неї викуп узяти;
Я за так відпустив її в море».
Як напала стара на старого:
«Бевзь і йолоп ти недолугий!
Не зумів з рибки викуп узяти!
Хоч би взяв ти із неї ночви,
Бо вже наші давно розкололись».
Знов до моря старий повернувся; Море
синє злегенька заграло. Золоту він
покликав рибку, Припливла рибка, тихо
спитала: «Що, ти, старче, від мене
хочеш?» Уклонившись, старий відповів
їй: «Пані рибко, будь ласка, змилуйсь!
Стара мене лає щосили,
Ні життя, ні спокою не маю:
Нові ночви, їй, бачте, потрібні; Каже —
наші давно розкололись». Золота
відказала рибка:
«Не сумуй, іди собі з Богом.
Будуть ночви у вас новенькі».
Повернувся старий до старої —
У старої — ночви новенькі.
А стара іще дужче картає:
«Бевзь і йолоп ти недолугий!
Ночви випросив — чи не дурень? Чи
багато ці ночви варті? Повернися, дурню,
до рибки, Уклонися, випроси хату».
Знов до моря старий повернувся
(Помутніло синєє море).
Золоту знову кличе рибку, Припливла
рибка, тихо спитала:
«Що, ти, старче, від мене хочеш?»
Уклонившись, старий відповів їй: «Пані
рибко, будь ласка, змилуйсь! Іще дужче
стара мене лає,
Ні життя, ні спокою не маю:
Хоче хату сварливая баба».
Золота відказала рибка:
«Не сумуй, іди собі з Богом.
Хату я вам також подарую».
Він пішов до землянки своєї —
А землянки і сліду немає;
Дім чудовий, ясна світлиця З димарем
цегляним біленьким І дубові ворота
тесані.
А стара сидить під віконцем,
Та ще дужче старого лає:
«Бевзь і йолоп ти недолугий!
Хату випросив — чи не дурень?
Повернися, вклонися рибці:
Не хочу я бути селянкою,
Хочу бути ясною панянкою.
Знов до моря старий повернувся
(Неспокійне синєє море).
Золоту викликає він рибку, Припливла
рибка, тихо спитала: «Що, ти, старче, від
мене хочеш?» Уклонившись, старий
відповів їй: «Пані рибко, будь ласка,
змилуйсь! Мене лає стара, як здуріла,
Ні життя, ні спокою не маю:
Вже не хоче бути селянкою,
Хоче бути ясною панянкою.
Золота відказала рибка:
«Не сумуй, іди собі з Богом».
Повернувся старий до старої.
Що ж він бачить? Високий терем. А на
ґанку стара — не впізнати: Тілогрійка
на ній із соболя,
На потилиці шапка парчева,
Із перлин намисто на шиї,
На руках золоті каблучки,
Чобітки на ногах червоні.
Навкруги — запопадливі слуги;
Вона б’є, за чуби їх хапає.
І говорить старий до старої: «Здрастуй,
барине, ясна панянко! Певно, ти хоч
тепер вдовольнилась». А стара
закричала на нього,
На конюшню служити послала.
Тиждень, другий спокійно минає — Іще
дужче стара напосілась;
Знов до рибки старого послала.
«Йди до моря, вклонися рибці:
Не хочу я бути панянкою,
Хочу вільною бути царівною».
Тут злякався старий — це не жарти: «Ти,
стара, блекотою об’їлась?
Ні ступить, ні сказати не вмієш!
Усе царство своє насмішиш ти».
Розлютилася баба ще дужче,
І як ляпне старого по пиці.
«Чи тобі сперечатись зі мною?
Із дворянкою преясною?
Йди до моря, коли тобі кажуть;
Сам не підеш — іти примусимо».
Що ж — старий вирушає до моря
(Почорніло синєє море).
Золоту викликає рибку,
Припливла рибка, тихо спитала: «Що, ти,
старче, від мене хочеш?». Уклонившись,
старий відповів їй: «Пані рибко, будь
ласка, змилуйсь!
В мене знову стара бунтує:
Вже не хоче панянкою бути,
Хоче стати царицею вільною».
, Золота відказала рибка:
«Не сумуй, іди собі з Богом!
Добре! Стане вона царицею!»
От вертає старий до старої.
Перед ним стоять царські палати.
У палатах стару він бачить,
За столом його баба — цариця, Служать
їй дворяни, бояри, Наливають їй вина
заморські;
Вона пряником смачним заїдає; Навкруг
неї — грізна сторожа,
На плечах сокири тримають.
Як побачив старий — злякався!
Він старій у ноги вклонився І промовив:
«Грізна царице!
Певно, ти хоч тепер вдовольнилась». Не
сказала стара ані слова,
Геть з очей прогнати веліла.
Тут підбігли бояри й дворяни, Почали
штовхати старого. Нагодилася миттю й
сторожа,
Ледь сокирами не порубала.
А народ над ним насміхався:
«Так тобі, баламуте, й треба!
Це тобі наперед наука:
Не сідай не в свої ти сани!»
Знову тиждень, другий минає,
Іще дужче баба здуріла.
За старим посилає придворних,
Відшукали його, привели їй.
І сказала стара старому:
«Знову йди, поклонися рибці.
Не царицею бути вільною —
Хочу бути володаркою морською Щоб жила
в Океані-морі,
Щоб служила золота мені рибка, Щоб була
на побігеньках у мене».
Старий не посмів заперечить,
Не відважився мовити слово.
Знову йде до синього моря,
Бачить — буря чорна на морі:
Піднялися сердитії хвилі,
Так і ходять, шумлять і виють. Золоту
викликає рибку, Припливла рибка, тихо
спитала: «Що, ти, старче, від мене
хочеш?» Уклонившись, старий відповів
їй: «Рибко, змилуйся наді мною!
Що робити з триклятою бабою? Не царицею
хоче вже бути,
А володаркою морською.
В Океані-морі щоб жити,
Щоб сама ти їй, рибко, служила, Щоб була
на побігеньках у неї». Не сказала
нічого рибка,
А хвостом по воді сплеснула І сховалась
у морі глибокім.
Так нічого старий не діждався,
До старої знов повернувся — Ілянув — а
перед ним землянка, На порозі стара
убога,
А перед нею — ночви розбиті.
тфо Золотого півника,
Десь-то, в тридев’ятім царстві,
В тридесятім володарстві Жив-був
славний цар Дадон.
Змолоду, посівши трон,
Розважався він війною,
Для сусідів був грозою,
А на старість захотів Одпочити від
боїв,
З упокоєм їсти-пити;
Тут сусіди ну водити На царя за раттю
рать,
Шкоди й лиха завдавать.
Щоб кінці землі своєї Від наруги від
тієї Боронити день при дні,
Цар війська держав грізні.
Воєводи не дрімали,
Та ніяк не потрапляли:
Ждуть із півночі, аж на —
Суне з півдня рать буйна;
Збудуть там — недобрі гості Морем
сунуться; зо злості Навіть плакав цар
Дадон,
Навіть забував і сон.
Де вже тут спокійно жити!
От, щоб горю пособити,
Вдався він до мудреця,
Зорезнавця і скопця.
Шле до нього він з поклоном.
От мудрець перед Дадоном Став, торбину
розв’язав, Золотого півня дав.
«Посади оцю ти птицю, — Проказав
мудрець, — на шпицю; Золот-півник всі
краї Пильнуватиме твої:
Як не ждать нізвідки лиха, — Буде
пташка мирна й тиха,
А як тільки б відкілясь Ворогів орда
взялась,
Чи війна б де починалась,
Чи яка біда складалась, — Закричить мій
співунець, Підійнявши гребінець,
І повернеться до того Місця лютого й
страшного».
Цар, як теє зачував,
Гори злота обіцяв Зорезнавцеві
старому.
Мовив: «Я слузі такому,
Як для себе, без жалю Все віддам і все
зроблю».
Став же півник той на шпиці, Стереже
його границі,
Скоро тільки щось не так — Подає
тривоги знак,
Наче зо сну, стрепенеться,
Повернувшись, озоветься, Закричить:
«Кири-ку-ку! Царствуй лежма на боку!»
І сусіди присмирніли,
Воювати вже не сміли.
Отаких-то цар Дадон їм наставив
перепон.
Рік і два спливає мирно,
Півник наш сидить сумирно. Тільки ж
якось цар Дадон Чує крик і шум крізь
сон.
«Царю! Батьку милостивий! —
Воєвода стогне сивий. — Встань,
велителю! Напасть!» «Що таке? Заснуть не
дасть! — Цар крізь позіхи до нього. —
Га? Хто там? Чого й до чого?» Воєвода ж не
мовчить:
«Наш когутик знов кричить, Страх і шум
по всій столиці». Цар до вікон, зирк —
на шпиці Б’ється півник-вістовник,
Повернувся в східний бік.
Вже ж тут годі зволікатись:
«Всі на коні! Гей, рівнятись!» Цар до
сходу шле війська, Старший син за
ватажка. Півник тут угамувався.
Стихло все, Дадон здрімався.
От минуло вісім днів,
А не чуть про вояків:
Як проходить оборона? —
Не сповіщено Дадона. Золот-півень в
крик уп’ять, — Цар нову скликає рать,
Сина меншого із нею Шле правицею своєю.
Півник знов сидить, притих,
А вістей нема від них.
Знову вісім днів минає;
Люд боїться, сну не знає; Золот-півень в
крик уп’ять, — Цар скликає третю рать,
Сам уже стає на чолі,
Хоч не як-то й вірить долі.
От ідуть та йдуть війська,
Путь-доріженька тяжка.
Ні ворожої ж то сили,
Ні побою, ні могили Вдалині не вирина.
Мислить цар: ну й дивина!
От і восьмий день минає.
Цар у гори прибуває І з усім своїм
полком Опинивсь перед шатром.
Все німе, як на картині,
Круг шатра; в тісній долині Рать побита
скрізь лежить.
До шатра Дадон спішить...
Ой, якії страховини!
Перед ним його два сини Без шоломів і
щитів На землі. Меча встромив Один
одному у груди, їхні коні — як приблуди
На столоченій траві,
На кривавій мураві...
Цар у плач: «Ох, соколята!
Що за доля розпроклята!
Вже не тішитись на вас!
Ох! Настав мій смертний час!» Плаче цар,
бійці ридають,
Аж долини всі здригають,
Аж тремтить усе нутро Гір високих...
Враз шатро Відслонилось — і дівиця,
Шамаханськая цариця,
Наче ясная зоря,
Тихо вийшла до царя.
Як нічна змовкає птаха Перед сонцем, —
так бідаха Перед нею занімів —
Цар забувся про синів.
А вона перед Дадоном Усміхнулась — і з
поклоном За правицю узяла І в шатро
його ввела.
Там за стіл його саджає Та
частує-пригощає І кладе на відпочин Між
гаптованих тканин.
Цілий тиждень, як годину, їй покірний до
загину,
В любий здавшися полон, Бенкетує цар
Дадон.
Аж нарешті він по всьому Каже війську
йти додому.
Сам красуню забира І рушає, бо пора.
Перед ним чутки, як птиці, Носять правду
й небилиці.
Біля міста, край воріт Люди збіглись на
привіт.
Всяк летить прудким погоном За царицею
й Дадоном.
Цар Дадон вітає всіх.
Гульк — із натовпів людських,
В сарачинській шапці білій,
Наче лебідь посивілий,
Друг його, старий звіздар.
«А, добридень, — каже цар, —
Як живеш і що нам скажеш? Підійди-но, що
накажеш?»
«Царю, — в відповідь мудрець, — Треба
скласти нам кінець.
Як тобі я прислужився,
Ти сказав, ще й побожився:
Все тобі я без жалю,
Як для себе, ізроблю.
Подаруй мені дівицю, Шамаханськую
царицю...»
Цар поглянув, сам не свій:
«Що ти, — каже, — навісний!
Чи нечиста, може, сила В тебе розум
затемнила?
Що за біс тебе опав?
Я не криюсь, обіцяв,
Та таке вже не годиться...
І нащо ж тобі дівиця?
А чи знаєш ти, хто я?
Воля царська тут моя —
Хочеш золота дзвінкого?
Чи коня мого прудкого?
Чи півцарства, хочеш, дам?» «Не цікаво
теє нам.
Подаруй мені дівицю, Шамаханськую
царицю», — Так відказує мудрець.
Плюнув цар: «На тебе грець! Як таке, не
дам нічого!
Мучиш сам себе, старого! Одійди, як
хочеш жить!
Ну~бо, діда відтягніть!»
Дід почав був сперечатись,
Та не з кожним слід змагатись: Цюкнув
цар його жезлом Просто в лоб. Упав
мішком Бідолаха. Вся столиця
Іздригнулась, а дівиця Хи-хи-хи та
ха-ха-ха!
Не боїться, бач, гріха.
Цар, лихе забувши слово, Усміхнувся їй
медово.
От в’їздить до міста він... Раптом чує
тихий дзвін, —
І, як стій, серед столиці — Півник,
зринувши зо шпиці, Над царем залопотів
І йому на тім’я сів, Стрепенувся, в
тім’я клюнув Та й з очей... Униз посунув
З колісниці цар Дадон, Відійшов на
вічний сон.
А цариця десь поділась,
Наче й зовсім не родилась. Казка
вигадка, проте Щось тут, браття, не
пусте!
%іЗкя тфо попа і його тііммт їїашк/
Жив собі піп,
Околоту сніп.
Пішов піп по ринку Чи не купить яку
дешевинку. Назустріч йому Балда Іде,
навкруги погляда.
«Здоров, попе-борода.
Чого так рано схопився,
По що спорядився?»
Піп йому: «Шукаю служника такого, Не
вельми ціною дорогого,
Щоб знав і коні доглядати,
І шить, і варить, і майструвати». Балда
відказав:
«Служитиму рік тобі славно,
Щиро, ще й дуже справно За три щиглі
тобі в лоб од мене.
А їсти буду ячмінь варений».
У попа від тих слів Зразу лоб засвербів,
Затряслася з ляку борода,
А проте піп подумав: не біда!
Каже піп Балді: «Добре, згода!
Не вийде з того обом нам шкода.
Іди ж до двору мого ти,
Покажи, який ти до роботи».
Живе Балда в поповім домі,
Спить собі на соломі, їсть за чотирьох,
Працює за сімох.
Ще з ночі в нього все ходором ходить,
Виоре нивку, заскородить,
Піч затопить, усе зготує, закупить,
Яєчко спече та сам і облупить.
Попадя Балдою не нахвалиться, Попівна
без Балди сохне і печалиться, Попеня
зове його татком;
Кашу зварить, бавиться з дитятком.
Тільки піп Балду не любить,
Ніколи його не приголубить,
За розплату думає частенько.
Дні минають, уже й строк близенько. Піп
не їсть, не п’є, ночі не спить.
Лоб йому заздалегідь тріщить.
От він попаді признається:
«Так і так, що робить зостається?»
Бистрий розум жіночий До усяких
хитрощів охочий, —
Каже попадя йому стиха:
«Ось ми як того позбудемось лиха:
Загадай ти роботу Балді таку,
Що ніхто б не зробив на людськім віку,
Тим ти і лоб захистиш від побою,
І рахунки свої закінчиш з Балдою».
Тут зробилося попові веселіше,
Поглядає він на Балду сміливіше,
Став він, гукає до Балди:
«Вірний мій слуго, а йди-но сюди! Слухай:
чорти мені подать велику Підписалися
платити довіку.
Луччого прибутку не бажати,
Та недоплатників за три роки багато. Як
наїсися ячменю свого ти,
Іди виправ подать із бісоти».
Балда, не чувши ніякого горя,
Пішов та й сів край берега моря;
Там узяв він мотузку крутити Та кінець
її в морі мочити.
От вилазить з моря старий Біс,
Каже: «Який тебе вітер заніс?» —
«Та от мотузкою хочу море морщить Та
вас, прокляте плем’я, корчить».
Впала Бісові на серце туга:
«Скажи, за що така нам наруга?» —
«Як за що? Почали ви нас гнівити,
Податі не хочете платити.
Добра ж тут буде нам утіха,
Вам, собакам, не утекти від лиха». —
«Балдонько, зажди ще час-годину,
Матимеш подать за всю нашу родину.
Постривай, вишлю свого внука».
Балда мислить: «Чортика обдурить не
штука!» Виринуло те бісенятко,
Занявчало, як голодне кошенятко:
«Здоров, Балдо-селючок, здоров!
А по яку-то ти подать прийшов?
Жодних податей чортячому народу Не
доводилося платити зроду.
Ну, та дарма, — бери, лишень умова З
нашого обопільного слова,
Щоб надалі уникнути нам горя:
Хто скоріше з нас оббіжить круг моря,
Той і подать візьме сповна;
У мішку там готова буде вона».
Засміявся Балда лукаво:
«Ех, ти ж, нерозумна прояво!
Де тобі змагатись зо мною,
Зо мною, з самим Балдою?
От уже послали супостата!
Пожди лишень мого меншого брата».
Пішов Балда в близький лісок,
Спіймав двох зайчиків та в мішок.
Знов до моря він приходить,
Чортеня край моря знаходить.
Держить Балда одного зайку за вуха: «От
тепер ти нашої музики послухай!
Ти, чортенятко, іще хлопченятко,
Супроти мене і зовсім малятко.
Змагатись зо мною — часу даремна трата.
Ану, дожени спочатку мого брата.
Раз, два, три! Ну-бо швидко!»
Побігли вони, ледве видко, —
Чортеня по березі морському,
А заїнько в ліс додому.
От, море все обкруженявши,
Висунувши язик, мордочку піднявши,
Прибігло бісеня, задихаючись.
Мокре геть, лапкою втираючись,
Мислить: «Нічим Балда собі не
зарадить!»
Зирк — а Балда свого братика гладить. '
Братику, — каже, — любий та милий,
Утомивсь, бідолашний! Відпочинь,
наберись сили!»
Чортик отетерів,
Хвостика підібгав, геть присмирнів,
До братика боком заходить.
«Почекай, — шепоче, — принесу зараз
подать». Пішов чортик до діда, каже:
«Біда! Перегнав мене менший Балда!»
Старий чорт узяв тут думати думу,
А Балда наробив такого шуму,
Що все море замутнилось,
Хвилями так і розходилось.
Вилізло чортеня. «Годі, — кричить, —
Подать тобі принесемо вмить.
Тільки слухай: бачиш цього дрюка?
Кинути його нехитра штука,
А хто далі цей дрюк закине,
П\цать візьме тієї ж хвилини.
Що ж? Боїшся ти ручки пошкодить?
Чого ж ти ждеш?» — «Та он хмарка
надходить. Закину на неї твого дрюка.
А тоді почнеться вам, чортам, наука».
Побігло бісеня до діда старого
Розказати про Балдину перемогу.
А Балда знов море розтривожує Та чортам
мотузкою загрожує.
Вилізло чортеня. «Стривай, — пищить, —
Буде тобі подать умить!..» —
«Ні, — каже Балда, —
Тепер мені черга припада,
Умову я сам призначу,
Задам тобі, враженя, задачу —
Побачимо, яка в тебе сила.
Дивись, он там сива кобила,
Кобилу підійми-но ти,
Спробуй хоч трохи з нею на спині пройти.
Піднесеш кобилу — подать твоя,
Не піднесеш кобили — то буде вже моя».
Бідолашний біс Під кобилу підліз.
Та натужився,
Та напружився,
Підняв кобилу, два кроки ступнув,
На третім упав, ніжки простягнув,
А Балда йому: «Дурненьке, дурне ти,
Нічим ви, чорти, мене не поб’єте!
Ти й руками не підняв кобилу,
А я ось ногами покажу свою силу».
Верхи Балда на кобилу сів,
Проскакав верству, аж куряву збив.
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Пушкін Олександр. Вибране - 05
  • Parts
  • Пушкін Олександр. Вибране - 01
    Total number of words is 3891
    Total number of unique words is 2224
    24.9 of words are in the 2000 most common words
    36.5 of words are in the 5000 most common words
    43.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 02
    Total number of words is 3935
    Total number of unique words is 2200
    23.9 of words are in the 2000 most common words
    35.5 of words are in the 5000 most common words
    42.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 03
    Total number of words is 3943
    Total number of unique words is 2030
    23.5 of words are in the 2000 most common words
    35.4 of words are in the 5000 most common words
    43.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 04
    Total number of words is 3853
    Total number of unique words is 1960
    25.1 of words are in the 2000 most common words
    36.8 of words are in the 5000 most common words
    43.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 05
    Total number of words is 3928
    Total number of unique words is 2300
    20.9 of words are in the 2000 most common words
    31.4 of words are in the 5000 most common words
    37.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 06
    Total number of words is 3986
    Total number of unique words is 2340
    21.5 of words are in the 2000 most common words
    32.0 of words are in the 5000 most common words
    38.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 07
    Total number of words is 3894
    Total number of unique words is 2291
    21.5 of words are in the 2000 most common words
    32.1 of words are in the 5000 most common words
    38.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 08
    Total number of words is 3881
    Total number of unique words is 2234
    23.0 of words are in the 2000 most common words
    34.0 of words are in the 5000 most common words
    40.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 09
    Total number of words is 3956
    Total number of unique words is 2158
    25.5 of words are in the 2000 most common words
    37.0 of words are in the 5000 most common words
    44.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 10
    Total number of words is 3867
    Total number of unique words is 2287
    22.8 of words are in the 2000 most common words
    33.4 of words are in the 5000 most common words
    41.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 11
    Total number of words is 3858
    Total number of unique words is 2210
    24.2 of words are in the 2000 most common words
    35.0 of words are in the 5000 most common words
    41.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 12
    Total number of words is 3929
    Total number of unique words is 2200
    24.1 of words are in the 2000 most common words
    34.5 of words are in the 5000 most common words
    41.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 13
    Total number of words is 3802
    Total number of unique words is 2029
    22.1 of words are in the 2000 most common words
    33.4 of words are in the 5000 most common words
    40.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Пушкін Олександр. Вибране - 14
    Total number of words is 2516
    Total number of unique words is 1528
    17.4 of words are in the 2000 most common words
    27.6 of words are in the 5000 most common words
    32.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.