Гамлет, принц датський - 3

Слово честі, що...
Гамлет
Допхалися на ослах...
Полоній
Найкращі у світі актори, чи до трагедій, чи до комедій, історичних драм, пасторальних ідилій, вистав ідиліко-ко-мічних, історико-ідилічних, трагіко-історичних, трагіко-коміко-істо-рико-ідилічних драм з додержанням і без додержання правила трьох єдностей. Ні Сенека в них не дуже важкий, ні Плавт не надто легкий. Чи грати за правилами, чи без них-кращих акторів не знайти.[46]
Гамлет
О Єфаю, судіє ізраїльський, що за скарб ти мав!
Полоній
Що за скарб мав він, принце?
Гамлет
А от:
    Одну дочку, одну красу
    Він милував, він доглядав.
Полоній
(убік)
Все про мою дочку.
Гамлет
Хіба не правда моя, старий Єфаю?
Полоній
Як це ви мене зовете Єфаєм, то в мене є дочка, і я її милую й доглядаю.
Гамлет
Ні, не так.
Полоній
Як же, принце?
Гамлет
А так:
    Судилась доля, все в божій волі,-
а далі самі знаєте:
    І вийшло так, як і ждав усяк.
Перший вірш цієї побожної пісеньки сказав би вам більше. Та урвім, бо, бачите, йде моя розвага.
Входять четверо чи п'ятеро акторів.
Вітаю вас, панове; вітаю всіх. Я радий вас бачити живими, здоровими. Привіт вам, друзі. Еге, старий друзяко! Ти геть змінився, відколи я тебе бачив. З якого це городу привіз ти цю бороду? Ба, моя панно, моя молода крале! Мати божа! Вашій честі, відколи ми бачились востаннє, стало ближче до неба на цілий підбор. Моліть бога, щоб ваш голос не втратив золотого дзвону, як щербатий червінець. Вітаю вас, панове. Ми враз, мов ті французькі сокольничі, кинемось на перше, що вздримо; буде в нас вистава на славу. Ну-бо, покажіть нам зразок вашого мистецтва. Нум патетичний монолог!
1-й актор
Якого вам, ласкавий пане?
Гамлет
Раз я чув від тебе монолог, що ніколи не йшов на сцені; а як і йшов, то хіба один раз. Бо п'єса, пригадую, не вподобалась натовпу - то був кав'яр не для загалу. Але,- як на мене та ще декого, чия думка в таких справах гучніша за мою,- то була чудова п'єса, до ладу скомпонована, написана і просто і майстерно. Пригадую, казали, ніби віршам бракує перцю на присмаку змісту, ніби авторові бракує високого стилю, але вважали, що задум правильний, в ньому відчувається розум і смак, і завдяки цьому користі й краси в п'єсі набагато більше, ніж прикраси. [47] Особлизо мені полюбивсь один монолог, оповідання Енея Дідоні; а надто те місце, де він розказує про Пріамову згубу. Як не вивітрилося з твоєї пам'яті, почни з цього вірша... Стривай, стривай...
«Запеклий Пірр, мов той гірканський звір...»
Не так, але починається з Пірра.
«Запеклий Пірр, якого панцер чорний
І заміри нагадували ніч,
Коли ховався він в коні зловіснім,-
Лячну й похмуру стать свою обарвив
Іще страшніше. З ніг до голови
Тепер він в багреці, у ризі з крові
Батьків і матерів, синів і дочок,
Засмажених чадним пожаром вулиць,
Який присвічує зловісним сяйвом
Царя убивцям. Пірр в огні й шалу,
Облиплий варом кров'яним, з очима,
Що світять, мов карбункули, шукає
Пріама древнього...»
От кажи далі.
Полоній
Ій-богу, принце, добре. З належним виголосом і чуттям міри.
1-й актор
«...І от знаходить:
Цар марно боре греків; ветхий меч,
Руці противний, непідвладний волі,
Там ляже, де впаде. В нерівну прю
Мчить на Пріама Пірр; підносить руку;
Лише від свисту лютого меча
Старий схилився. Троя, мов жива,
Почувши вимах той, чоло вогненне
До ніг схиляє й гуркотом страшним
Слух Пірру полонить. Глянь, Піррів меч,
Навислий на велебного Пріама
Молочну голову, застиг в повітрі.
Як кат мальований, так Пірр стояв
І, мов утративши до чину волю,
Не рухався.
Але як перед бурею ми бачим
Завмерле небо, хмари непорушні,
Безвітря сторожке й земний окіл
Німий, мов смерть, та розчахне враз землю
Страшенний грім, так, повагавшись, Пірра
Повстала мста до діла кличе знов.
Не падали і молоти циклопів,
Для Марса вічний панцер куючи,
[48]
Лютіше, ніж кривавий Піррів меч Пріама вразив.
Пріч, згинь, Фортуно-блуднице! Боги!
Всім вашим сонмом збавте ви їй власть,
Строщіть їй в колесі обіддя й спиці,
А маточину ввергніть з гір небесних
У Тартар до чортів!»
Полоній
Це задовге.
Гамлет
Це потребує цирульника, як і ваша борода... Будь ласка, кажи далі. Йому б гопки втяти чи сороміцького почути, а то засне. Кажи далі, про Гекубу.
1-й актор
«А хто, хто зрів царицю, вбиту горем!..»
Гамлет
«Царицю, вбиту горем»?
Полоній
Це добре: «цариця, вбита горем»,- добрий вислів.
1-й актор
«Босоніж біга, ллє в огонь наосліп
Болючі сльози, замість діадеми
Ганчірка на чолі; а замість шат,
Округ усохлих многоплідних чресел,
Верета, напнута в жаху розпуки.
Хто б бачив це, той язиком чумним
Посіяв замах би на власть Фортуни!
Якби ж боги дивилися на неї,
Коли їй на очу скажений Пірр
Злим тішивсь ділом, сікши труп царя,
То зойк страшний, що вирвавсь у Гекуби,-
Як смертне їх зворушує хоч трохи,-
Залив би слізьми жар очей небесних
І збурив би богів».
Полоній
Гляньте, як він змінився на виду, а в очах сльози. Будь ласка, годі.
Гамлет
Гаразд; потім дочитаєш мені решту. Ласкавий пане, чи не доглянете ви, щоб за акторів добре подбали? Та, чуєте, щоб поводилися з ними як годиться, бо ж вони - короткі літописи нашого часу. Ліпше вам по смерті придбати лиху епітафію, ніж ганебний поголос від них за життя.
Полоній
Я, принце, вшаную їх по заслузі.
Гамлет
Хай, йому дідько, чоловіче, далеко краще! Як кожного шанувати по заслузі, то хто ж мине різок? Ушануйте їх по вашій власній честі й гідності. Чим меншого вони варті, тим більше заслуги у вашій гостинності. Проведіть їх.
[49]
Полоній
Ходіть, панове!
Гамлет
Прямуйте за ним, друзі. Завтра в нас вистава.
(Стиха, до 1-го актора)
Чуєш, старий друже: чи можете ви зіграти «Убивство Гонзаго»?
1-й актор
Можна, ясний принце.
Гамлет
Це буде нам завтра на вечір. Чи могли б ви, як буде потреба, вивчити кільканадцять віршів, які я напишу й приточу туди, чи ні?
1-й актор
Можна, ясний принце.
Гамлет
От і гаразд. Рушай за тим паном, та гляди, щоб ваші з нього не кпили.
Полоній та актори виходять.
Друзі мої добрі, я покину вас до вечора: будьте в Ельсінорі як удома.
Розенкранц
Ласкавий принце мій!
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Гамлет
Хай вам щастить!.. От я й на самоті.
Що за нікчема я, мерзенний раб!
Чи не мені в наругу цей актор,
В химері чистій, в мареві чуття,
Так підкорив свій дух своїй уяві,
Що, мрією пойнятий, зблід лицем,
В очу сльоза, достоту вбитий горем,
Зламався голос, все єство убралось
В одежу вигадки? А через що?
Через Гекубу!
Що він Гекубі, що йому Гекуба,
Щоб побиватись так? Що б він вчинив,
Якби таку, як я, він мав причину?
Рікою сліз він затопив би сцену.
Потряс би глядачів громохким словом,
Поверг би винних в безум, чистих в жах,
Згнітив би нетямущих, скам'янив би
Всі вуха й очі, душі і серця.
А я,
Ледащо, тугодум, безверхий бевзь,
Тюхтій оспалий, ні на що не здатний,
Марнію і мовчу; мовчу й за батька,
У кого владу та життя так підло
Украдено. Невже я боягуз?
Хто назове падлюкою мене?
[50]
Розколе череп мій? За ніс потягне?
Обсмиче бороду й між вічі кине?
Назве безпечно підлим брехуном?
Хто схоче? Га!
Клянусь, я стерпів би; бо ж голуб'ячі
У мене печінки, нема в них жовчі,
Щоб кривду пригірчить; а то б давно
Я б стервом гадячим кормив шулік
Всього околу. Блудний гад, кривавий!
Підступний, злий, безчесний, сласний гаде!
О помсто!
Ет, йолоп я! Таки хоробрий з біса
Я, батька вбитого коханий син,
Якого небо й пекло кличуть мстити,
Що словом серце влегшую, мов шльондра,
Та ще, немов перекупка, клену!
Тьху! Тьху, гидота! Де ж мій дівся розум?
Чував я, що запеклі лиходії,
В театр попавши, так мистецтвом гри
Вражалися, що тут же признавались
Вселюдно в злочинах. Убивство мовить
Без язика напрочуд красномовно.
Хай ці актори перед дядьком грають
Подібне щось до смерті батька; я ж,
Я з нього не зведу очей; я вп'юсь
Аж до живого: ледве він здригнеться,
Я знатиму, що далі. Ну, а привид -
Диявол, може? Має ж силу біс
Прибрати милий образ. Може, він
Мене, ослаблого в борні з журбою,-
А над такими душами він дужчий,-
Обманює для згуби. Ні, потрібне
Певніше опертя. Вполюю я
Виставою сумління короля.
(Виходить)
[51]
 
 
ДІЯ ТРЕТЯ
 
СЦЕНА 1
Кімната в замку.
Входять король, королева, Полоній, Офелія, Розенкранц і Гільденстерн.
Король
І не змогли хоч якось манівцями
Дізнатись, що попутало його,
Збентеживши отак зненацька спокій
Свавільним, небезпечним маячінням?
Розенкранц
Він визнає, що сам не свій зробивсь,
А через що, сказать ніяк не хоче.
Гільденстерн
Промацати себе він не дає
І випорсає з спритністю безумця,
Як тільки до признання ми його
Підводимо.
Королева
А як він вас прийняв?
Розенкранц
Так чемно, як належить.
Гільденстерн
Та дуже силувано в поведінці.
Розенкранц
Скупий питати, а відповідати
Готовий радо.
Королева
Чи не закликали
Його ви до розваг?
Розенкранц
Випадком, пані,
Ми на шляху до замку перегнали
Якихсь акторів, мовили про них
Йому, і він аж наче звеселивсь,
Почувши це. Вони вже при дворі,
І я гадаю, вже на цей їм вечір
Загадано виставу.
Полоній
Чиста правда;
Величностям він вашим передав
Запрошення почути й подивитись.
Король
Із щирим серцем. Вельми рад я чути.
Що він схиливсь до цього.
[52]
Спонукуйте його, панове, й далі
Ви до розваг.
Розенкранц
Все зробимо як слід.
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Король
Гертрудо люба, нас також облиште;
Ми потай Гамлета позвать веліли,
Щоб він, мов ненароком, тут спіткав Офелію.
А я й Полоній, з наміром найкращим,
Побачимо, небачені, їх зустріч
І непохибно зможемо дізнатись,
Вважаючи на поведінку принца,
Чи не нудьга любовна, чи не тим
Він мучиться.
Королева
Я вам корюсь.
(До Офелії)
Голубко,
Бажала б я, щоб саме в вашій вроді
Ховалася причина всіх шаленств
Мойого Гамлета. Чесноти ваші,
Я сподіваюсь, виправлять його
На радість вам обом.
Офєлія
Якби ж то, пані.
Королева виходить.
Полоній
Гуляй тут, доню. Ви ж, мій володарю,
Зі мною звольте бути.
(До Офелії)
Вдай, немов
Читаєш щось із книжки, і тому
На самоті. Усі ми варті гани,
Бо часто ми подобою й лицем
Святим та божим підсолодимо
Самого чорта.
Король
(убік)
Ох, правдиво надто!
Якраз в моє сумління ляпас влучив!
О, не такі гидкі в повії щоки,
Намащені циноброю й білилом,
Як вчинок мій, фарбований словами,
Який важкий тягар!
[53]
Полоній
Вже, чую, йде; ховаймося, мій пане.
Король і Полоній виходять. Входить Гамлет.
Гамлет
Чи бути, чи не бути - ось питання.
Що благородніше? Коритись долі
І біль від гострих стріл її терпіти,
А чи, зітнувшись в герці з морем лиха,
Покласти край йому? Заснути, вмерти -
І все. І знати: вічний сон врятує,
Із серця вийме біль, позбавить плоті,
А заразом страждань. Чи не жаданий
Для нас такий кінець? Заснути, вмерти.
І спати. Може, й снити? Ось в чім клопіт;
Які нам сни присняться після смерті,
Коли позбудемось земних суєт?
Ось в чім вагань причина. Через це
Живуть напасті наші стільки літ.
Бо хто б терпів бичі й наруги часу,
Гніт можновладця, гордія зневаги,
Відштовхнуту любов, несправедливість,
Властей сваволю, тяганину суду,
З чесноти скромної безчесний глум,
Коли б він простим лезом міг собі
Здобути вічний спокій? Хто стогнав би
Під тягарем життя і піт свій лив,
Коли б не страх попасти після смерті
В той край незнаний, звідки ще ніхто
Не повертався? Страх цей нас безволить,
І в звичних бідах ми волієм жити,
Ніж линути до не відомих нам.
Так розум полохливими нас робить,
Яскраві барви нашої відваги
Від роздумів втрачають колір свій,
А наміри високі, ледь зродившись,
Вмирають, ще не втілившись у дію.
Але тихіш! Офелія! Згадай
Мої гріхи в своїй молитві, німфо.
Офелія
Як вам жилося, принце, всі ці дні?
Гамлет
Уклінно дякую: гаразд, гаразд.
Офелія
У мене, принце, є від вас дарунки,
Що я давно вернути прагну вам;
Візьміть, будь ласка, їх.
[54]
Гамлет
Та я ж нічого
Не дарував вам зроду.
Офелія
Ні ж бо, принце,
Ви добре знаєте, були дарунки,
Ще й запашні слова їх обгортали,
Стократ дорожчими робивши їх;
Та витхнувсь аромат. Душа не йме дарів,
Як той, хто дав їх, приязню збіднів.
Візьміть же, принце, їх.
Гамлет
Ха, ха! Ви чесна?
Офелія
Принце!
Гамлет
Ви гарна?
Офелія
Що ваша милість має на увазі?
Гамлет
Що коли ви чесна й гарна, то негоже вашій чесноті вдаватися в розмови з вашою красою.
Офелія
Хіба в краси може бути краще товариство, ніж чеснота?
Гамлет
Авжеж. Адже влада краси швидше зробить із чесноти звідницю, ніж сила чесноти перетворить красу на свою подобу. Колись це був парадокс, та наш час його стверджує. Колись я вас кохав.
Офелія
Ви й мене примусили в це повірити.
Гамлет
Даремно повірили. Прищеплювати нам чесноту - марне діло, однаково гріхом тхнутиме. Я вас не кохав.
Офелія
Тим більше я була ошукана.
Гамлет
Іди в черниці. Нащо тобі плодити грішників? Сам я більш-менш чесний, та й то міг би закинути собі дещо таке, що краще було б моїй мамі й не родити мене на світ. Я дуже пихатий, мстивий, честолюбний. До моїх послуг стільки гріхів, що я не можу ні охопити їх думкою, ні змалювати в уяві, ні знайти час на те, щоб їх здійснити. Пощо таким, як я, плазувати межи небом і землею? Ми всі затяті пройдисвіти: не вір нікому з нас. Іди собі в черниці. Де твій батько?
Офелія
Удома, принце.
Гамлет
Хай за ним замкнуть двері, щоб він удавав блазня тільки в своїй хаті. Прощайте.
Офелія
О небеса, згляньтесь над ним!
Гамлет
Як ти віддасися, я дам тобі в посаг ось яку напасть: [55] коли б ти навіть була цнотлива, як лід, і чиста, як сніг, однак не втечеш від поговору. Тож іди собі в черниці! Прощай. Але як тобі конче забагнеться заміж, то віддайся за дурня. Бо розумні добре знають, яких страховищ ви з них робите. У черниці! І хутчіше. Прощай.
Офелія
О сили небесні, зціліть його!
Гамлет
І про ваше малювання та підмальовування я чував. І чував чимало. Бог дав вам одне обличчя, а ви робите собі інше. Ходите то вихилясом, то наче пава, і сокочете манірно, і божі створіння неподобно прозиваєте, і свою розпусність видаєте за наївність. Іди собі, з мене годі. Ви мене й так звели з глузду. Кажу тобі, у нас більш не буде шлюбів. Ті, що вже побрались, хай усі, крім одного, живуть, а інші зостануться при самих собі. Отже, в черниці!(Виходить)
Офелія
О, що за дух знеміг! Меч, розум, мова -
Солдата, вченого і царедворця;
Надія й цвіт прекрасної держави,
Шляхетності свічадо і взірець,
З якого приклад брали,- все пропало!
А я, нужденніша за всіх жінок,
Що упивалась медом клятв його,
Дивлюсь, як цей величний, гордий розум,
Мов дзвін розколотий, задеренчав;
Як незрівнянний молодості образ
Розбивсь об безум. Горе, я від плачу
Не сліпну! Що я бачила, що бачу!
Входять король і Полоній.
Король
Кохання? Ні, не в тім його недуга;
В його словах хоча й замало складу,
Але нема й безумства. Щось та зріє
В його душі, пригніченій журбою.
Зродитись може в ньому і таке,
Чого боятись слід. Про всяк випадок
Я рішення поквапного дійшов,
А саме: в Англію хай їде він
Данину недоплачену справляти,
І, може, море, та нові країни,
Та зміна вражень витиснуть йому
Те, що в душі сидить, над чим б'ючись
Думки змінили і його самого
До невпізнання. Як вам наша думка?
[56]
Полоній
Це буде добре. Я, проте, гадаю,
Почин і джерело нудьги тієї
В відтрученім коханні.
(До Офелії)
Що там, дочко?
Не переказуй, що казав принц Гамлет:
Ми чули все. Чиніть, ласкавий пане,
Як воля ваша. Та, як згодні ви,
Хай по виставі королева-мати
Попросить сина їй повісти смуток,
Відверто поговорить з ним. А я,
Коли дозволите, краєчком вуха
Піймаю все. Як їй не пощастить,
Шліть в Англію його або замкніть,
Де радить мудрість вам.
Король
Хай так. Негоже,
Що шал вельможних ходить без сторожі.
Виходять.
 
СЦЕНА 2
Зала в замку.
Входять Гамлет і три актори.
Гамлет
Проказуйте монолог, будь ласка, так, як я вам показував, легко й невимушено, а не горлайте, як часто ви, актори, робите. Бо тоді краще вже хай мої вірші виголосить оповісник на майдані. Не пиляйте повітря руками - отак. Легше, легше. Адже в потоці, в бурі, сказати б: у самому смерчі монологу вам треба знайти міру й дотримуватися її, щоб надати йому плавності. Ох, мені душу вивертає, коли я слухаю, як дебелий кеп у перуці шматує той сердешний монолог так, щоб аж вуха позакладало стоячій публіці, яка нічого не тямить, крім нерозбірливих пантомім та вереску. Випарити б різками отакого лобуря, що пнеться перевершити самого Термаганта, переіродити Ірода. Уникайте, будь ласка, цього.
1-й актор
Будьте певні, ваша честь.
Гамлет
Але дивіться, щоб не вийшло надто мляво. Покладайтесь на здоровий глузд. Погоджуйте жест зі словом і слово з жестом. Особливо пильнуйте, щоб не переступати меж натуральності. Адже всяка надмірність перечить мистецтву гри, що й раніш і тепер мала й має на меті держати дзеркало перед природою,[57] показувати чесноті її власне лице, гидоті - її справжній образ і кожному віку й стану - їхній вигляд і відбиток. Якщо тут переборщити чи, навпаки, недодати, то невігласа це розвеселить, але розумного засмутить. А судження одного такого має для вас переважити думку решти глядачів. Ох, траплялися мені актори,- і я бачив їхню гру і чув їм хвалу, та ще й високу,- що ні голосом, ні ходою не нагадували, прости господи, ні християн, ні язичників, ні будь-кого іншого. Вони ходили, мов на ходулях, і ревли, мов бугаї, так що я вже дивувався, який це партач-поденник природи їх змайстрував. Надто вже потворними зображували вони людей.
1-й актор
Сподіваюсь, принце, що ми вже дечого такого позбулись.
Гамлет
То позбудьтеся й решти! А ті, що грають комічні ролі, хай кажуть не більше, ніж їм написано. Адже дехто з них сміється лише для того, щоб найдурніші серед глядачів і собі реготали за ним. А тим часом якийсь важливий епізод вистави проходить повз їхню увагу. Гидке видовище і свідчить про вельми вбогу амбіцію того блазня, що таке витіває. Ну, йдіть, приготуйтесь.
Актори виходять.
Входять Полоній, Розенкранц і Гільденстерн.
Ну що, мій пане? Чи король бажає послухати цю виставу?
Полоній
І королева теж, і то зараз же.
Гамлет
Звеліть акторам поквапитись.
Полоній виходить.
А ви, двоє, чи не помогли б їх поквапити?
Розенкранц і Гільденстерн
Аякже, принце.
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Гамлет
Гораціо!
Входить Гораціо.
Гораціо
Я тут, до ваших послуг.
Гамлет
Мій друже, ти правдивіший за всіх,
Кого мені пізнати випадало.
Гораціо
Мій принце!
Гамлет
То не лестощі, о ні.
Якого з тебе ждать мені пожитку,
[58]
Коли тебе годує й одяга
Єдиний статок - добрий гумор твій?
Пощо лестити злидарю? Нехай
Язик медвяний лиже чванькуватість,
Коліно гнуче гне свої суглоби,
Щоб запобігти ласки. Чуєш, друже?
Відколи вільна в виборі своєму
И розважлива душа моя, відтоді
Ти є її обранцем. Ти страждаєш,
Проте страждань твоїх ніхто не бачить.
Приймаєш ти дари й удари долі
Із вдячністю. Блаженний той, у кого
У згоді розум і гаряче серце,
Хто дудкою покірною не стане
В устах у вередливої Фортуни.
О, хто не в рабстві в пристрасті своєї?
Вкажи - й того носитиму я в серці,
Назавжди він заволодіє ним,
Так, як і ти. Та годі вже про це.
Сей вечір буде королю вистава;
Одна в ній сцена смерть мойого батька
Відтворить так, як я тобі повів.
Як гратимуть її, ти, будь ласкав,
Мойого дядька, мов меткий ловець,
Пильнуй; якщо з глибин його душі
Не зрине на поверхню гріх тяжкий,
То, значить, нам являвся сам диявол
І в мене помисли брудні, мов кузня
Вулканова. Слідкуй і примічай.
Я теж уп'юсь йому в лице очима;
Що бачили, ми потім порівняєм
І дійдем висновку.
Гораціо
Гаразд, мій принце.
Якщо ж вину свою він приховає,
Неначе злодій,- я плачу за кражу.
Гамлет
Вони вже йдуть на виставу. Я мушу знов прикинутися божевільним. Сідай.
Датський марш. Сурми і литаври.
Входять король, королева, Полоній, Офелія, Розенкранц, Гільденстерн та інші придворні в супроводі варти, що несе смолоскипи.
Король
Як ся має наш небіж Гамлет?
[59]
Гамлет
Чудово, їй-богу, живлюсь, як той хамелеон: їм повітря, начинене обіцянками. Навіть каплуна так не відгодовують.
Король
Ця відповідь недоладна, Гамлете. Вона мене не стосується, Гамлете.
Гамлет
А мене й поготів.
(До Полонія)
Добродію, ви, чув я, колись грали в університеті?
Полоній
Грав, ласкавий принце, і мав славу доброго актора.
Гамлет
І кого ж ви грали?
Полоній
Юлія Цезаря. Мене вбивали в Капітолії. Брут мене убивав.
Гамлет
Брутальне діло - вбити таке капітальне теля... Актори готові?
Розенкранц
Так, принце, ждуть лиш знаку від вас.
Королева
Ходи сюди, мій сину, сядь край мене.
Гамлет
Ні, ласкава пані, тут є сильніший магніт.
Полоній
(до короля) Еге-ге! Чуєте?
Гамлет
Панно, можна мені лягти вам на коліна?
(Лягає до ніг Офелії)
Офелія
Ні, принце.
Гамлет
Я хотів сказати: головою вам на коліна?
Офелія
Можна, принце.
Гамлет
Ви гадаєте, я мав на увазі щось негоже?
Офелія
Нічого я не гадаю, принце.
Гамлет
Чудова думка - лягти між дівочих ніг.
Офелія
Що ви сказали, принце?
Гамлет
Нічого.
Офелія
Вам весело, принце?
Гамлет
Кому, мені?
Офелія
Вам, принце.
Гамлет
О боже, та задля вас я ладен бути фіглярем. Що людині робити, як не веселитися. Он, гляньте, яка радісна моя мати, хоч минуло хіба дві години, як умер мій батько.
[60]
Офелія
Ні, тому вже двічі два місяці.
Гамлет
Так давно? Ну, коли так, то хай дідько ходить у чорному, а я буду в соболях. Господи! Два місяці як умер - і ще не забули? То можна сподіватися, що пам'ять про велику людину переживе її аж на півроку. Але, мати божа, краще б їй будувати церкви, а то поглине її забуття, мов того коника-стрибунця, якому епітафія «Плач без кінця, забуто стрибунця!».
Сурми. Починається пантоміма. Входять обнявшись два актори - король і. королева. Вона стає навколішки, виявляючи йому свою відданість. Він підводить її і схиляє їй голову на плече. Потім лягає серед квітів і засинає. Вона залишає його. Незабаром входить отруйник, знімає з нього корону, цілує її, вливає у вуха королю отруту й виходить. Повертається королева, бачить мертвого короля й жестами зображує розпач. Отруйник, у супроводі двох чи трьох осіб, увіходить знову, вдаючи, що поділяє її горе. Труп виносять. Отруйник спокушає королеву дарами. Вона якийсь час ніби обурюється, але врешті приймає його залицяння. Виходять.
Офелія
Що це значить, принце?
Гамлет
Ет, це підступне лиходійство, що значить - потаємний злочин.
Офелія
Може, це нам показали зміст п'єси?
Входить Пролог.
Гамлет
Дізнаємось від цього молодця. Актори не вміють берегти таємницю й усе розплещуть.
Офелія
Він розкаже, що нам показали?
Гамлет
Еге, і що ви йому покажете. Не соромтесь показати, а він не посоромиться розказати.
Офелія
Ви жартун, негідний жартун. Я краще слухатиму п'єсу.
Пролог
І нас, і цю виставу
Вам складено в забаву,
Послухайте ласкаво.
(Виходить)
Гамлет
Це пролог чи напис на каблучці?
Офелія
Це вступ, але короткий.
Гамлет
Як жіноче кохання.
Входять два актори, що зображують короля й королеву.
Актор-король
Вже тридцять раз об'їхав Феб круг сфери
Нептунових глибин, ланів Церери,
[61]
І місяць тридцять по дванадцять раз
Світив огнем позиченим і гас,
Відколи Гіменей з'єднав нам руки,
Аби серця не відали розлуки.
Актор-королева
Хай сонце й місяць тридцять років знов
З небес глядять на палахку любов!
Та горе нам - ти так змарнів з недуги,
Став на здоров'я й сили недолугий,
Що я журюсь. Хай я журюсь сама;
Тобі, мій пане, в тім журби нема.
Бо в жінки страх з любов'ю в повній згоді:
То їх нема, а то їх змірять годі.
Ти знаєш здавна, як кохаю я;
Мій страх великий, як любов моя.
В палкім коханні і пусте жахає.
Хто все бере до серця, той кохає.
Актор-король
Покину, люба, скоро я тебе...
Мене не носить тіло заслабе.
А ти живи на білім світі гоже,
Шановна, люблена; зустрінеш, може
Собі до пари ще...
Актор-королева
Мовчи, ні слова!
Така любов - це зрада вже готова.
Із другим хай господь мене поб'є!
Це лиш для тих, хто першого уб'є.
Гамлет
(убік)
Полин, полин!
Актор-королева
Коли йдемо ми, жони, вдруге в шлюб -
Не другий муж, а ниций зиск нам люб.
Я б ще раз мужа вмерлого убила,
Якби на ложі другого пестила.
Актор-король
Я вірю: серцем ти заприсяглась,
Та добрий намір міниться всякчас.
У пам'яті всі наміри в неволі:
Народженням міцні, диханням кволі.
Зелений плід на дереві висить,-
Достигнувши ж, нетрушений злетить.
Ніхто так зле не платить борг нікому,
[62]
Як той, що завинить собі самому;
Клянеться він, коли з жаги пала,-
Жага минула - і клятьба сплила.
І втіха й горе в навіснім буянні -
Руйнівники, до себе невблаганні;
Де більше радощів, там більше й лих;
Всміхнеться плач, і враз заплаче сміх.
Цей світ несталий, тож нема в тім дива,
Що, як талан, така й любов мінлива:
Талан з любов'ю, з таланом любов.
І хто кого веде - на це відмов!
Багатий впав - і друзі геть від нього,
Бідак піднявсь - і друзі край порога.
Любов за таланом біжить свій пруг:
Хто в шані й силі, всякий тому друг,
А хто на друзів покладеться в скруті,
Той зможе тільки ворогів набути.
Але вертаю мову знов на путь:
Бажання й доля в розбраті живуть
І трощать впень найкращу нашу гадку;
Початок - наш, кінець - в руці випадку:
Гадаєш ти не йти більш до вінця,
Та вмре твій муж,- а з ним і думка ця.
Актор-королева
Не дай земля мені плодів, твердь - світла!
Геть втіхи дня, сни ночі з мого житла!
Надію й віру розпач хай потне!
Проказо самоти, врази мене!
Недоля зла, що вічно грозить щастю,
Нехай мій дім і плід поб'є напастю!
Моїй гризоті вік не знать кінця,
Як, повдовівши, стану до вінця!
Гамлет
А що, як вона зламає клятву?
Актор-король
Це клятва клятв. Лиши мене тут, мила;
Втомився я, за день ослабла сила;
Відновить сон її.
(Засинає)
Актор-королева
Спочинь ві сні:
Хай лихо нас мине на довгі дні!
(Виходить)
Гамлет
Пані, чи вам до вподоби вистава?
Королева
Ця жінка, по-моєму, забагато обіцяє.
[63]
Гамлет
О, вона додержить слова.
Король
Ви знаєте зміст? У нім нічого образливого?
Гамлет
Ні, ні. Тільки жартують, труять жартома. Ні словечка образливого.
Король
Як зветься п'єса?
Гамлет
«Мишоловка». Чому така назва? Це фігурально. П'єса зображує вбивство, вчинене у Відні. Гонзаго - ім'я герцога, його дружина - Баптіста. Зараз побачите. Мерзенна історія. Та що нам з того? Вашої величності і нас, у кого сумління чисте, це не стосується. Хай ґедзається коростява шкапа, а нам не свербить.
Входить актор - Луціан.
Це такий собі Луціан, небіж королів.
Офелія
3 вас добрий хор, принце.
Гамлет
Я міг би говорити за вас і за вашого коханого, коли б мені бачити, як ті ляльки фліртують.
Офелія
Ви гострий, принце, гострий.
Гамлет
Вам довелось би постогнати, щоб затупити моє вістря.
Офелія
Що далі, то гірше.
Гамлет
Хто збирається заміж, має знати, що у подружньому житті саме так і буває. Починай, душогубе! Кинь отак безбожно викривлятись і починай. Ну! «І кряче ворон, кличучи до помсти».
Луціан
Рука тверда, мисль чорна, смертний сік
І слушний час - ніхто не взна повік.
Труйзілля, в північ збиране й закляте,
Троїсто чумлене вогнем Гекати,
Страшною спілкою природи й чар
Згуби життя самому пеклу в дар!
(Вливає отруту в ухо сонному)
Гамлет
Він труїть його в саду, щоб самому посісти трон. Ім'я герцога Гонзаго. Ця повість дійшла до нас, написана добірною італійською мовою. Зараз ви побачите, як убивця-домагається кохання в Гонзагової дружини.
Офелія
Король встає.
Гамлет
Га, злякався холостого пострілу?
Королева
Що з вашою величністю?
[64]
Полоній
Припиніть виставу!
Король
Світла мені! Ходімо геть!
Усі
Світла, світла, світла!
Всі, крім Гамлета й Гораціо, виходять.
Гамлет
Поранений олень реве і тікає,
Здоровому - все ніпочім.
Один собі спить, поки другий чуває,
І держиться світ наш на тім.