Latin

Чорний обеліск - 17

Total number of words is 4512
Total number of unique words is 1832
31.8 of words are in the 2000 most common words
43.9 of words are in the 5000 most common words
50.4 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
Кнопф блискавично зникає в темних сінях сеого будинку. З контори чути тихий сміх. То Ліза й Георг дивляться на виставу.
— Купа гною з галунами,— хрипко хихотить Ліза.
Хтось із них з гуркотом перевертає стілець, і нарешті двері до Георгових покоїв зачиняються. Різенфельд якось подарував мені пляшку голландського джину, велівши вживати його, коли буде важко на серці. Тепер я витягаю її. На чотиригранній пляшці блищить етикетка: «Фрізький джин, ван П. Бокма, Люварден». Я відкриваю її і наливаю собі велику чарку. Джин міцний, пахучий. Ось хто не буде ображати мене.




XVIII




Трунар Вільке вражено дивиться на відвідувачку.
— Чому ви не візьмете дві маленькі?—питає він.— Вони коштуватимуть не набагато дорожче.
Жінка хитає головою.
— Вони повинні лежати разом.
— Але ж ви можете поховати їх у одній могилі,— втручаюсь я.— Тоді вони й лежатимуть разом.
— Ні, це не те.
Вільке чухає потилицю.
— Що ви на це скажете?—питає він мене.
Жінка втратила двох дітей. Обоє померли того самого дня. Вона хоче не тільки поставити для них спільний надгробок, але й поховати їх у спільній,— так би мовити, подвійній — домовині. Тому я й привів до контори Вільке.
— Для нас це все просто,— кажу я.— Надгробки з двома написами трапляються дуже часто. Бувають навіть родинні надгробки з шістьма — вісьмома написами.
Жінка киває.
— Саме так я й хочу! Вони повинні лежати разом. Вони завжди були разом.
Вільке виймає з кишені жилета теслярський олівець.
— Це буде якась химерна труна. Надто широка. Майже квадратова — діти ж іще дуже малі. По скільки їм років?
— По чотири з половиною.
Вільке малює олівцем труну.
— Виходить квадратовий ящик,— каже, нарешті, він.— Адже ви не хочете...
— Ні,— перебиває його жінка,— вони повинні лежати разом. Вони близнята.
— Можна й близнятам зробити гарні маленькі домовинки, покриті білим лаком. Форма буде краща. А отака коротка труна на двох здаватиметься незграбною.
— Мені це байдуже, — вперто каже жінка. — У них була колиска на двох, візочок на двох, а тепер має бути й труна на двох. Вони повинні лежати поряд.
Вільке знову малює. Але й тепер виходить тільки квадратовий ящик, хоч Вільке й прикрашає віко завитками плюща. Якби труна була для дорослих, вона б не здавалась такою незграбною. А діти надто малі. Вільке вдається до останнього аргументу.
— Не знаю, чи таке дозволено,— каже він.
— А чому це може бути не дозволено?
— Та якось воно незвичайно.
— А хіба звичайно, щоб двоє дітей помирало того самого дня?—питає жінка.
— Це правда, особливо, коли вони ще й близнята, — Вільке раптом зацікавлюється.— В них і хвороба була та сама?
— Так,— різко відповідає жінка.— Та сама. Вони народились після війни, коли нічого було їсти. Близнята — а в мене й для одного не вистачало молока...
Вільке нахиляється вперед.
— Та сама хвороба!—Очі його спалахують. У ньому прокинулась справжня наукова цікавість.— Кажуть, що з близнятами таке трапляється частіше. По астрології...
— Ну, то як з труною?—питаю я. По жінці видно, що вона не має ніякого бажання вести далі розмову на тему, яка так захопила Вільке.
— Я можу спробувати,— каже трунар.— Але не знаю, чи таке дозволено. Як на вашу думку?—питає він мене.
— Можна спитати в конторі кладовища.
— А що скаже священик? Діти як охрещені?
Жінка якусь мить вагається, потім каже:
— Один католиком, а другий лютеранином. Ми так домовились. Мій чоловік католик, а я — лютеранка. Тому ми й вирішили поділити близнят.
— Тобто як—одну дитину охрестили католиком, а другу — лютеранином?— перепитує Вільке.
— Еге ж.
— Того самого дня?
— Того самого дня.
Така химерність людської долі викликає у Вільке нову хвилю цікавості.
— Звичайно, в двох різних церквах?
— Звичайно,— нетерпляче кажу я.— Як же інакше? Тепер...
— А як ви їх розрізняли?—перебиває мене Вільке.— Вони ж були схожі одне на одного?
— Схожі,— відповідає жінка.—Як дві краплі води.
— Я так і думав! Як же їх можна розрізнити, особливо малими? Ви могли це? З самого їхнього народження?
Жінка мовчить.
— Тепер це все одно,— кажу я, роблячи Вільке знак кінчати розмову.
Однак Вільке охоплений науковою цікавістю і тому не зважає на почуття.
— Не все одно,— заперечує він.— їх же треба поховати! Одного по-католицькому, а другого — по-лютеранському. Ви знаєте, котрий із них католик?
Жінка мовчить. Вільке ще більше розпалюється.
— Ви думаєте, що зможете влаштувати два похорони водночас? Якщо буде подвійна труна, то мусить бути й одночасний похорон. Тоді треба кликати двох священиків— католика й лютеранина! А вони, напевно, відмовляться! Вони ревнивіші до свого бога, ніж ми до своїх жінок.
— Вільке, це вас зовсім не стосується,— кажу я, наступаючи йому під столом на ногу.
— А близнятам як!— вигукує Вільке, не звертаючи на мене уваги.— Католик буде водночас похований по-лютеранському, а лютеранин—по-католицькому! Ви. уявляєте, яка це буде плутанина! Ні, в подвійній труні їх ховати не можна. Треба робити дві окремі. Тоді кожна релігія матиме свою труну. Священики зможуть стати один до одного спиною і освятити могилу.
Вільке, певно, вважає, що одна релігія — отрута для іншої.
— Аз священиками ви вже домовилися?—питає він.
— Чоловік пішов домовлятися,— відповідає жінка.
— Це справді дуже цікаво...
— То ви зробите подвійну труну? — перебиває його жінка.
— Та зроблю, але кажу ж вам...
— Скільки вона коштуватиме?
Вільке чухає потилицю.
— А коли Бона має бути готова?
— Якнайшвидше.
— Значить, її треба зробити позачергово. Доведеться працювати цілу ніч.
— Скільки вона коштуватиме?— повторює жінка.
— Це я вам скажу, коли вже буде готова труна. Задля науки я дорого не візьму. Але й не прийму її назад, коли вам не дозволять так ховати.
— Дозволять.
Вільке здивовано поглядає на жінку.
— Звідки ви знаєте?
— Коли священики не захочуть освятити могилу, ми поховаємо без них,— рішуче каже вона.— Діти завжди були вкупі і повинні залишитись укупі.
Вільке киває головою
— Отже, домовились. Труну я обов’язково зроблю. Але назад її не прийму.
Жінка витягає з сумочки чорний шкіряний гаманець з нікельованим замочком.
— Візьмете завдаток?
— Та вже так заведено. На дошки.
Жінка очікувально дивиться на нього.
— Мільйон,— трохи зніяковіло каже Вільке.
Жінка відлічує йому згорнуті в кілька разів асигнації.
— Адреса...
— Я піду з вами,— перебиває її Вільке:— Візьму мірку. Хочу, щоб вийшла гарна домовина.
Жінка киває головою і переводить погляд на мене.
— А надгробок? Коли ви його привезете?
— Коли хочете. Взагалі їх ставлять через кілька місяців після похорону.
— А зараз не можна?
— Чому ж ні. Але краще почекати. За деякий час могила осяде, і тоді його все одно доведеться переставляти.
— Он як,— каже жінка. Повіки в неї на мить ніби затремтіли.— Все-таки ми хочемо мати надгробок зараз. А не можна... не можна поставити його так, щоб він не осів?
— Для цього довелося б ще до похорону робити спеціальний фундамент під надгробок. Ви згодні на таке?
Жінка киває.
— Нехай на могилі будуть їхні імена. Щоб вони не лежали просто так. Краще, щоб відразу було вибито на пам’ятнику імена.
Вона дає мені номер місця на цвинтарі.
— Я хочу заразом розрахуватися,—каже вона.—Скільки він коштує?
Жінка знову витягає шкіряний гаманець. Трохи зніяковівши, як і Вільке, я називаю ціну.
— Тепер усе рахується мільйонами й мільярдами,— додаю я.
Дивно: інколи з того, як людина складає гроші, можна побачити, чесна й порядна вона чи ні. Жінка розгортає асигнацію за асигнацією і кладе їх на стіл побіч взірців граніту й вапняку.
— Ми відкладали гроші їм на школу,— каже вона.— Тепер їх уже давно не вистачило б на це... а на похорон ще якраз вистачить.
— Про це не може бути й мови!—каже Різенфельд.— Ви взагалі маєте уявлення, скільки коштує чорний шведський граніт? Його привозять із Швеції, юначе, і платять за нього не векселями в німецьких марках, а іноземною валютою! Шведськими кронами! У нас його залишилось лиш кілька брил, для друзів! Останні. Вони серед інших каменів — все одно що блакитні діаманти серед коштовностей. Один я даю вам за вечір з фрау Вацек, але два! Ви збожеволіли? З таким же успіхом я міг би вимагати від Гінденбурга, щоб він став комуністом!
— Чудова думка!
— Отож! Будьте скромні і не намагайтесь витягнути з мене більше, ніж ваш хазяїн. Оскільки ви одночасно й посильний фірми і директор контори, то вам нічого дбати про підвищення.
— Безперечно, нічого. Я роблю це тільки з любові до граніту. Навіть з платонічної любові. Сам я не буду вже його продавати.
— Не будете?— перепитує Різенфельд, наливаючи собі чарку горілки.
— Не буду. Я надумав змінити професію.
— Знову?—Різенфельд ставить своє крісло так, щоб бачити Лізине вікно.
— Цього разу насправді.
— Підете вчителювати?
— Ні,— кажу я.— Стільки наївності в мене вже немає. І самовпевненості теж. Ви часом не знаєте якогось місця? Ви ж скрізь буваєте.
— Якого саме?—байдуже питає Різенфельд.
— Та все одно. Аби десь у великому місті. Хай навіть розсильним у газеті.
— Залишайтесь тут,— каже Різенфельд.— Вам личить ця робота. Мені бракуватиме вас. А чому ви хочете йти?
— Я й сам не можу вам цього пояснити. Коли б міг, то не відчував би, що конче мушу піти звідси.
— Боже мій! — каже Різенфельд.— Вас ще буде тягти сюди.
— Безперечно. Тому я й хочу піти звідси.
Різенфельд раптом здригається, ніби схопився мокрою
рукою за електричний провід. Це Ліза вмикає в своїй кімнаті світло і підходить до вікна. Очевидно, вона не бачить нас у темній конторі і спокійно знімає блузку. Під блузкою на ній немає нічого.
Різенфельд голосно сопе.
— О небо, які груди! Можна поставити на них пляшку пива, і вона не впаде!
— Теж непогана думка!—кажу я.
Очі в Різенфельда палають.
— Фрау Вацек завжди так робить?
— Вона досить-таки безтурботна. Адже її звідси ніхто не може побачити, крім нас, звичайно.
— Чоловіче добрий,— каже Різенфельд,— і ви хочете відмовитись від такого місця? Не будьте ослом.
— Хочу,— кажу я.
Різенфельд, ніби вюртемберзький індієць, крадеться до сікна, тримаючи в одній руці чарку, а в другій — пляшку з горілкою.
Ліза розчісує коси.
— Я колись хотів бути скульптором,—каже Різенфельд, не зводячи погляду з вікна.— Як би зараз це було до речі! От чорт, скільки можна прогавити в житті!
— Ви хотіли б бути скульптором по граніту?
— При чому тут граніт?
— Тому що модель швидше постаріла б, ніж ви зробили б з граніту скульптуру, такий він твердий,— кажу я.— З вашим темпераментом ви могли б працювати хіба що з глиною. Інакше після вас залишились би тільки незакінчені твори.
Різенфельд аж стогне. Ліза скинула спідницю, але відразу ж вимкнула світло і вийшла до іншої кімнати. Хазяїн Оденвальдських заводів ще деякий час стоїть, припавши до вікна, потім обертається.
— Вам легко,— бурчить він.— У вас не сидить демон. А щонайбільше ягня.
— Мерсі,— кажу я.— У вас теж сидить не демон, а цап. Що ви ще скажете?.
— Ви не передасте від мене листа?—питає Різенфельд.
— Кому?
— Фрау Вацек! А кому ж?
Я мовчу.
— Я пошукаю для вас роботу,— каже він.
Я мовчки дивлюсь на нього. Я залишусь вірним Георгові, як нібелунг, коли навіть це коштуватиме мені майбутнього.
— Я зробив би це для вас і задарма,— лицемірно каже Різенфельд.
— Я знаю. Але навіщо вам писати листа? Це ніколи не допомагає. До того ж ви сьогодні їдете. Відкладіть цю справу на тоді, як знову завітаєте сюди.
Різенфельд допиває свою горілку.
— Може, вам це здасться смішним, але такі речі ніхто не любить відкладати.
В цю мить двері Вацекового будинку відчиняються, і на вулицю виходить Ліза. На ній вузький чорний костюм і черевики на височезних каблуках. Таких каблуків я ще ніколи не бачив. Різенфельд помічає її одночасно зі мною. Він хапає зі столу свого капелюха і кидається надвір.
— Яка нагода!
Я бачу, як він вилітає на вулицю. За мить він уже галантно крокує побіч Лізи, тримаючи капелюха в руках, Ліза двічі озирається навколо. Потім обоє зникають за рогом. Я міркую, чим це все скінчиться. Георг Кроль, звичайно, потім розповість мені. Можливо, цей улюбленець долі вимантачить у нього ще один пам’ятник із шведського граніту.
Подвір’ям іде трунар Вільке.
— Ви б не прийшли сьогодні ввечері до мене?—питає він у вікно.
Я погоджуюсь, бо й сподівався, що він запросить мене.
— Бах теж буде?—питаю я.
— Аякже. Ось я несу йому цигарки.
Ми сидимо в майстерні Вільке серед стружок, домовин, горщиків з геранню і горщиків з клеєм. Пахне смолою і ялиновим деревом. Вільке теше віко на домовину близнятам. Він вирішив безкоштовно вирізати на ній гірлянду квітів і навіть покрити її сусальним золотом. Коли його щось зацікавлює, то він не думає про заробіток. А випадок з близнятами зацікавив його.
Курт Бах сидить на лакованій чорній труні, окованій під бронзу, а я — на дорогій домовині з натурального дуба, на якій витравлено магові узори. В нас є пиво, ковбаса, хліб і сир. Ми вирішили посидіти у Вільке аж запівніч. Трунаря десь між дванадцятою й першою годинами опановує меланхолія, сонливість і страх. Це для нього найважча пора. Як не дивно, він тоді боїться духів, і канарка, яка висить у нього, в великій клітці над верстатом, не може замінити йому людське товариство. Вільке занепадає духом, говорить про безцільність людського життя і налягає на чарку. Ми вже не раз знаходили його вранці п’яного в майстерні, у вимощеній стружками великій труні, з якою йому чотири роки тому дуже не пощастило. Цю труну було виготовлено для велетня з цирку Бляйхфельда, який під час гастролів у Верденбрюці помер наглою смертю, наївшись на вечерю лімбурзького сиру, італійської сухої ковбаси, крутих яєць із солдатським хлібом та добре хильнувши горілки,— тільки здалось, що помер, бо поки Вільке, незважаючи на духів, цілу ніч майстрував йому труну, той раптом, зітхнувши, підвівся із свого смертного ложа і, замість того, щоб, як годилося б, відразу повідомити Вільке, допив горілку і ліг спати. Наступного дня він заявив, що не має грошей і, крім того, не замовляв собі труни,— доказ, проти якого нічого було заперечити. Цирк поїхав, а домовина так і залишилась у Вільке, бо ніхто не признавався, що замовляв її. Після того Вільке на деякий час зробився ще більшим песимістом. Найдужче сердився трунар на молодого лікаря Вюльмана, вважаючи, що це він у всьому винен. Вюльман був на фронті два роки помічником лікаря і став відтоді трохи авантюрником. Йому доводилось так багато лікувати в госпіталі напівмертвих і на три чЕерті мертвих піхотинців, не відповідаючи ні перед ким за їхню смерть та за їхні неправильно зрослі кістки, що він, врешті, набув цікавого досвіду. Тому вночі він ще раз прокрався до велетня і дав йому якийсь укол — адже він у госпіталі не раз бачив, що мертві воскресали,— і велетень справді відразу ж ожив. Відтоді Вільке мимоволі відчував антипатію до Вюльмана, яку той пізніше не міг перемогти навіть тим, що завжди посилав родичів померлих до Вільке. Для Вільке труна велетня стала постійною пересторогою не легковажити, і мені здається, що він тільки через це пішов з матір’ю близнят до неї додому: трунар хотів сам побачити чи діти часом не ожили і не катаються вже на своїх дерев’яних конях. Гордість Вільке не витримала б, якби, крім непроданої труни велетня, у нього залишилась ще й квадратова домовина близнят, як доказ його трунарської бездарності. Найбільше сердило Вільке у випадку з велетнем те, що йому не довелося з ним як слід побалакати. Він усе простив би велетневі, коли б міг одержати в нього інтерв’ю про потойбічний світ. Адже той кілька годин був усе одно що мертвий, а Вільке — тому що він любить науку і тому що він боїться духів — багато дав би за відомості про потойбічний світ.
Куртові Баху, дитині природи, все це байдуже. Він — член берлінського товариства атеїстів, яке взяло собі за девіз слова: «Втішайся цим життям, як можеш, бо потойбічне — лиш мана». Дивно, що, незважаючи на це, Курт Бах став скульптором для потойбічного світу — витісує ангелів, конаючих левів та орлів. Правда, він не думав, що робитиме це, бо коли був молодший, то вважав себе мало не другим Мікельанджело.
Канарка співає. Світло не дає їй заснути. Вільке шарудить рубанком. У відчинене вікно заглядає ніч.
— Як ви себе почуваєте?—питаю я Вільке.— Духи ще не стукають до вас?
— Та ось-ось почнуть. Ще ж тільки пів на дванадцяту. В таку пору я почуваю себе дуже неприємно, так, ніби в мене розкішна борода і я гуляю по вулиці в декольтованій жіночій сукні.
— Станьте атеїстом,— радить Курт Бах.— Коли людина ні в що не вірить, вона ніколи не почуває себе дуже погано. І не почуває себе смішною.
— Але й не почуває себе добре,— каже Вільке.
— Можливо. Але вже безперечно не так, ніби має розкішну бороду, а гуляє по вулиці в декольтованій жіночій сукні. Так я почуваю себе тільки тоді, коли вигляну вночі у вікно — а там небо з зірками віком у мільйони світлових років, і я повинен вірити, що над ним сидить якась вища істота, котру обходить, що вийде з Курта Баха.
Дитя природи спокійно одрізує собі шмат ковбаси і заходжується їсти. Вільке стає ще неспокійніший. Скоро вже північ, а в цей час він не любить таких розмов.
— Холодно, правда ж?—питає він.— Уже осінь.
— Залиште вікно в спокої, — кажу я, бачачи, що Вільке хоче його зачинити. — Це вам нічого не допоможе, духи проникають і крізь скло. Гляньте краще на акацію надворі!
Це справжня Ліза Вацек серед інших акацій. Чуєте, як у ній шумить вітер? Як зальс у шовкових спідницях молодої жінки. Але колись її зрубають, і ви будете робити з неї труни...
— Акація на труни не годиться. їх роблять з дуба, ялини, червоного дерева...
— Ну гаразд, гаразд, Вільке! Є ще там у пляшці трохи горілки?
Курт Бах подає мені пляшку. На лампочку налітає жук. Вільке здригається і мало не втинає собі пальця.
— Що то було? — злякано питає він.
— Заспокойся, Альфреде,— кажу я.— Це не посланець з того світу, а всього лиш жук-гнойовик, що пнеться до сонця,— воно втілене для нього в лампочці на сто свічок, що горить у флігелі по Гакенштрассе 3. Буденна драма з тваринного життя.
Між нами домовлено, що десь від пів на дванадцяту до першої ми звемо Вільке на «ти». Він тоді почуває себе безпечніше. Після першої ми знову переходимо на «ви».
— Не розумію, як можна жити без релігії,— каже Вільке Куртові Баху. — Що ж тоді робити, коли вночі прокинешся під час грози?
— Влітку?
— Звичайно, влітку. Взимку ж не буває грози.
— Випити чогось холодненького,— відповідає Курт Бах,— і спати далі.
Вільке хитає головою. Опівночі він не тільки боїться духів, а й стає дуже побожний.
— Я знав чоловіка, який у грозу ходив до публічного дому,—кажу я.— Його саме в такі хвилини й тягло туди. Взагалі він був імпотентний — тільки в грозу все мінялось. Коли він помічав грозову хмару, то миттю хапав телефонну трубку, щоб попередити Фріцці. Літо двадцятого року було найкращою порою в його житті, тоді грози траплялись майже щодня. А часом і по чотири-п’ять разів на день.
— А що він тепер робить?—питає Вільке, в якого відразу прокидається науковий інтерес.
— Його вже немає,— кажу я.— Помер під час останньої грози в жовтні двадцятого року.
Вітер стукає дверима в будинку напроти. Дзигарі на баштах б’ють дванадцяту годину. Вільке прикладається до пляшки.
— А чи не піти нам погуляти на цвинтар?—каже безбожник Бах. Іноді він буває досить-таки безжальний.
Від страху вуса у Вільке наїжачуються. У вікно завіває вітер.
— І це називаються друзі!— докірливо каже він. І раптом знову злякано питає: —Що то було?
— То надворі пробігла пара закоханих. Відпочинь трохи, Альфреде. Попоїж. Духи не люблять, коли люди їдять. У тебе шпротів немає?
Вільке зиркає на мене, як собака, котру вдарили, коли вона задовольняла свою природну потребу.
— Знайшов час нагадувати мені про це! Про мої невдачі в коханні, про самотність у розквіті сил.
— Ти жертва своєї професії,— зауважую я.— Не кожен може це сказати про себе. Починай супе. Так у вищому світі називають вечерю.
Ми беремось за ковбасу та сир і відкорковуєм пляшки з пивом. Канарка одержує листок салату і заливається радісним щебетом, не думаючи про те, чи вона в щось вірить чи ні. Курт Бах задирає вгору своє землистого кольору обличчя і принюхується.
— Пахне зірками, — заявляє він.
— Що? — Вільке ставить пляшку в стружки. — Що ти
знову вигадав?
— Опівночі світ пахне зірками.
— Облиш свої жарти! І як тільки людина може жити, коли вона ні в що не вірить та ще й базікає таке?
— Хочеш навернути мене в свою віру? — питає Курт.— Ти, вимагателю царства небесного?
— Ні, ні! Або, про мене, таки хочу. Там, здається, щось зашаруділо?
— Так,— каже Курт.— Кохання.
Знадвору знову чути обережні кроки. Ще одна пара закоханих зникає серед лісу надгробків. Видно тільки, як біліє в темряві сукня дівчини.
— Чому люди так міняються, коли помирають?—питає Вільке.— Навіть близнята.
— Тому що вони тоді вже не спотворені,— відповідає Курт Бах.
Вільке перестає жувати.
— Чим?
— Життям,— каже атеїст.
Вільке опускає вуса і жує далі.
— Не базікали б ви дурниць у такий час! Чи для вас немає нічого святого?
Курт Бах беззвучно сміється.
— Бідолахо! Завжди тобі треба за щось триматися.
— А тобі?
— Мені теж.
Його очі на землистому обличчі блищать, мов скляні. Курт Бах завжди замкнутий, скромний скульптор із скромними мріями, але часом у нього прориваються прообрази цих мрій, якими вони були двадцять років тому, і тоді він раптом стає запізнілим фавном з багатою уявою.
На подвір’ї знов чути шурхіт, шепіт і легкі кроки.
— Два тижні тому в саду відбулась справжня баталія,— каже Вільке.— Якийсь слюсар забув вийняти з кишені інструменти, і в найбурхливішу мить дама вкололась шилом. Вона скочила на ноги, схопила з хреста бронзовий вінок і стукнула ним свого механіка по голові. Ви хіба не чули?—питає він мене.
— Ні.
— Вінок насунувся йому аж на вуха, так що він ніяк не міг його скинути. Я ввімкнув світло і спитав, що сталося. Переляканий хлопець кинувся навтіки з вінком на голові, ніби римський сановник. Ви не помітили, що одного бронзового ЕІнка бракує?
— Ні.
— Так от. Він помчав, ніби за ним гнався осиний рій. Я вийшов у сад. Дівчина ще стояла і дивилась на свою руку. «Кров!—вигукнула вона.— Він уколов мене! У таку хвилину!» Я побачив на землі шило і зметикував, що сталося. «Так недовго дістати й зараження крові,— сказав я, піднімаючи шило.— Це небезпечно! Палець можна було б перев’язати, а от зад не перев’яжеш. Навіть якщо він такий гарний». Дівчина почервоніла.
— Як ти міг побачити це в темряві?— питає Курт Бах.
— Було місячно.
— При місяці теж цього не можна побачити.
— Зате можна відчути, — заявляє Вільке. — Отже, дівчина почервоніла. Вона стояла і тримала сукню так, щоб не торкатися до неї тілом. Сукня була світлого кольору, а криваві плями важко виводити. «У мене є йод і пластир, і я вмію мовчати,— мовив я.— Ходімо!» Вона пішла зі мною в майстерню і зовсім не злякалася.— Вільке обертається до мене. — Цим ваш сад і гарний, — захоплено каже він. — Хто може любитися серед надгробків; той не боїться й домовини. Отак і вийшло, що після йоду, пластира і ковтка портвейну домовина велетня знадобилась.
— Стала альтанкою для кохання? —питаю я, щоб з'ясувати все до кінця.
— Джентльмен втішається й мовчить,— відповідає Вільке.
Саме в цю мить з-за хмари визирає місяць. Білі мармурові пам’ятники на подвір’ї сяють у його світлі, полискують чорні гранітні хрести, а поміж них ми бачимо чотири пари закоханих — дві на мармуровому ложі, а дві — на гранітному. Несподівано освітлені, вони на мить завмирають на місці — їм залишається тільки або втекти, або цілком ігнорувати зміну обставин. Втеча не зовсім безпечна: хоч чкурнути можна в одну мить, однак є загроза дістати нервовий шок.
Закохані роблять найрозумніше. Вони озираються, задерши голови, як олені, потім спиняють погляд на єдиному освітленому вікні — нашому, хоч воно вже й до цього було освітлене, і завмирають, наче їх там витесав Курт Бах. Невинна картина щонайбільше смішна, як і Бахові скульптури. Однак тут місяць знову ховається за хмару, і ту частину саду закриває темрява, тільки обеліск ще освітлений. Але хто це там стоїть, що то за блискучий водограй? Це негідник Кнопф знову мочиться, ніби брюссельська статуя, яку знає кожний солдат, котрий отримував у Бельгії відпустку.
Надто далеко, аби щось зробити. Та й бажання в мене сьогодні такого немає. Навіщо реагувати на це, як хатня господарка? Адже я сьогодні після обіду вирішив кинути цю роботу, і тому життя в мені струмує тепер з подвійною силою, я відчуваю його скрізь: у запаху стружок, у місячному сяйві, в кроках і шарудінні в саду, в чудовому слові «вересень», у своїх руках, котрі можуть рухатись і брати все, в очах, без яких усі музеї світу були б порожні, в привидах і духах, у тому, що все на світі минає, в нестримному бігові землі повз Кассіопею і Плеяди, у мріях про безмежні чужі сади під чужими зірками, про посади у великих чужих газетах і про рубіни, котрі зараз у землі зростаються у червоне сяйво,— я відчуваю його, і це не дає мені шпурнути в Кнспфа порожньою пляшкою з-під пива.
У цю мить дзигарі на башті б’ють першу годину ночі.
Час духів минув, ми знову можемо звертатись до Вільке на «ви» і або пити далі, або пірнути в сон, як у шахту, в котрій є і вугілля, і трупи, і білі соляні поклади, і засипані діаманти.




XIX




Вона сидить засмучена у своїй кімнаті, в кутку біля вікна.
— Ізабело,— кажу я.
Вона не відповідає. Її вії тремтять, ніби крильця в метелика, коли його, живого, діти наколюють на голку.
— Ізабело, я прийшов, щоб забрати тебе.
Вона злякано здригається і тулиться до стіни, напружена, як струна.
— Ти вже не впізнаєш мене? — питаю я.
Вона не рухається. Тільки не зводить з мене очей — насторожених, потемнілих.
— Тебе прислав той, що видає себе за лікаря, — шепоче Ізабела.
Це правда. Мене прислав Верніке.
— Він не посилав мене,— кажу.— Я прийшов сюди потай. Ніхто не знає, що я тут...
Вона поволі відхиляється од стіни.
— Ти теж мене зрадив.
— Я не зраджував тебе. Я просто не міг дістатися до тебе. Ти ж не виходила.
— Я не могла вийти,— шепоче Ізабела.— Вони стояли надворі і чекали на мене: хотіли схопити мене. Вони дізнались, що я тут.
— Хто?
Ізабела дивиться на мене і не відповідає. Яка ж вона худенька, думаю я. Яка худенька і самотня в цій порожній кімнаті! Вона не має навіть себе самої, свого визначеного Я. Вона — як граната, розірвана на тисячу осколків, в чужій, грізній країні незбагненного жаху.
— Ніхто не чекає на тебе,— кажу я.
— Чекає.
— Як ти знаєш?
— По голосах. Хіба ти не чуєш їх?
— Ні.
— Голоси знають усе. Ти їх не чуєш?
— То вітер, Ізабело.
— Хай,— покірно каже вона.— Про мене, хай буде вітер. Якби тільки від цього не було так боляче.
— Від чого?
— Від того, що тебе пиляють. Могли б же різати, так було б швидше. Однак вони пиляють,— тупо, повільно, так повільно, що все зростається знову. Тоді вони починають усе спочатку, і так без кінця. Пиляють м’ясо, а еоно зростається, і тому все починається спочатку.
— Хто?
— Голоси.
— Голоси не можуть пиляти.
— Ці можуть..
— Де вони пиляють?
Ізабела робить рух, ніби їй страшенно боляче. Потім кладе руки на таз.
— Вони хочуть випиляти це місце. Щоб у мене ніколи не було дітей.
— Хто?
— Ті, що надворі. Вона каже, що народила мене. І тепер хоче повернути назад у себе. Пиляє й пиляє. А він міцно тримає мене.— Ізабела тремтить.— Він... той, що в ній...
— У ній?
Ізабела стогне.
— Не кажи цього... вона хоче мене вбити... я не повинна знати про це...
Я підходжу до неї, обминаючи крісло з бляклим узором троянд, імітацію щасливого життя, котре невідомо чому стоїть у цій порожній кімнаті.
— Про що ти не повинна знати?
— Вона хоче вбити мене. Мені не можна спати. Чому нікого немає коло мене? Все доводиться робити самій. Я так стомилась,— скаржиться вона, беззахисна, як пташка.— Я горю і не можу спати, я така стомлена. Але хіба може спати людина, коли вона горить і нікого немає коло неї? І ти теж мене залишив.
— Я не залишав тебе.
— Ти розмовляв з ними. Вони підкупили тебе. Чому ти не тримав мене? Голубі дерева й срібний дощ. Але ти не хотів. Ніколи! А ти б міг урятувати мене.
— Коли?—питаю я, відчуваючи, як щось у мені тремтить; я не хочу цього, однак воно тремтить, кімната вже не здається стійкою і надійною, і стіни теж ніби тремтять і складаються вже не з цегли, цементу й тинку, а з коливань, сконцентрованих коливань більйонів ниток, які тягнуться від обрію до обрію, а ось тут скупчились, утворюючи чотирикутну тюрму з страшних мотузок від шибениць, у яких б’ється туга і страх перед життям.
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Чорний обеліск - 18
  • Parts
  • Чорний обеліск - 01
    Total number of words is 4540
    Total number of unique words is 2111
    27.4 of words are in the 2000 most common words
    37.4 of words are in the 5000 most common words
    43.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 02
    Total number of words is 4623
    Total number of unique words is 2223
    27.8 of words are in the 2000 most common words
    40.4 of words are in the 5000 most common words
    47.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 03
    Total number of words is 4694
    Total number of unique words is 1943
    31.6 of words are in the 2000 most common words
    43.3 of words are in the 5000 most common words
    50.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 04
    Total number of words is 4467
    Total number of unique words is 1912
    30.8 of words are in the 2000 most common words
    42.7 of words are in the 5000 most common words
    49.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 05
    Total number of words is 4569
    Total number of unique words is 1938
    30.7 of words are in the 2000 most common words
    43.8 of words are in the 5000 most common words
    50.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 06
    Total number of words is 4642
    Total number of unique words is 2110
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    42.7 of words are in the 5000 most common words
    49.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 07
    Total number of words is 4448
    Total number of unique words is 2124
    27.9 of words are in the 2000 most common words
    39.8 of words are in the 5000 most common words
    45.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 08
    Total number of words is 4408
    Total number of unique words is 1919
    29.2 of words are in the 2000 most common words
    40.3 of words are in the 5000 most common words
    46.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 09
    Total number of words is 4476
    Total number of unique words is 1942
    30.8 of words are in the 2000 most common words
    43.6 of words are in the 5000 most common words
    49.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 10
    Total number of words is 4502
    Total number of unique words is 2092
    28.1 of words are in the 2000 most common words
    39.2 of words are in the 5000 most common words
    45.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 11
    Total number of words is 4500
    Total number of unique words is 1869
    31.6 of words are in the 2000 most common words
    43.4 of words are in the 5000 most common words
    49.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 12
    Total number of words is 4555
    Total number of unique words is 1971
    30.8 of words are in the 2000 most common words
    42.3 of words are in the 5000 most common words
    49.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 13
    Total number of words is 4466
    Total number of unique words is 2042
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    41.5 of words are in the 5000 most common words
    48.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 14
    Total number of words is 4437
    Total number of unique words is 1827
    30.9 of words are in the 2000 most common words
    42.4 of words are in the 5000 most common words
    49.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 15
    Total number of words is 4457
    Total number of unique words is 2096
    27.6 of words are in the 2000 most common words
    39.5 of words are in the 5000 most common words
    46.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 16
    Total number of words is 4592
    Total number of unique words is 1873
    30.6 of words are in the 2000 most common words
    42.2 of words are in the 5000 most common words
    49.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 17
    Total number of words is 4512
    Total number of unique words is 1832
    31.8 of words are in the 2000 most common words
    43.9 of words are in the 5000 most common words
    50.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 18
    Total number of words is 4595
    Total number of unique words is 1938
    30.6 of words are in the 2000 most common words
    44.5 of words are in the 5000 most common words
    51.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 19
    Total number of words is 4615
    Total number of unique words is 1942
    31.2 of words are in the 2000 most common words
    44.6 of words are in the 5000 most common words
    51.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 20
    Total number of words is 4674
    Total number of unique words is 2022
    29.8 of words are in the 2000 most common words
    42.3 of words are in the 5000 most common words
    48.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 21
    Total number of words is 4484
    Total number of unique words is 1810
    32.1 of words are in the 2000 most common words
    45.5 of words are in the 5000 most common words
    51.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 22
    Total number of words is 4612
    Total number of unique words is 1867
    32.4 of words are in the 2000 most common words
    44.9 of words are in the 5000 most common words
    51.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 23
    Total number of words is 4466
    Total number of unique words is 2031
    28.9 of words are in the 2000 most common words
    40.9 of words are in the 5000 most common words
    47.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 24
    Total number of words is 4297
    Total number of unique words is 2184
    26.2 of words are in the 2000 most common words
    37.1 of words are in the 5000 most common words
    44.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 25
    Total number of words is 4169
    Total number of unique words is 2147
    20.6 of words are in the 2000 most common words
    31.7 of words are in the 5000 most common words
    37.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 26
    Total number of words is 49
    Total number of unique words is 44
    43.0 of words are in the 2000 most common words
    49.8 of words are in the 5000 most common words
    56.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.