Latin

Чорний обеліск - 15

Total number of words is 4457
Total number of unique words is 2096
27.6 of words are in the 2000 most common words
39.5 of words are in the 5000 most common words
46.3 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
— От несподіванка!—кажу я.— Так рано! Та ще й у неділю!
Спочатку я думав, що то якийсь злодій товчеться в конторі о п’ятій годині ранку, але, зійшовши вниз, побачите там Різенфельда.
— Ви, мабуть, помилилися,— кажу я.— Сьогодні ж вихідний. Навіть біржа не працює. Що ж тоді казати про нас, скромних трударів? Чи, може, десь пожежа? Чи вам треба грошей для «Червоного млина»?
Різенфельд хитає головою.
— Просто дружні відвідини. В мене пересадка по дорозі з Лоне до Ганновера. Щойно приїхав, і треба цілий день чекати. Навіщо в такий час іти до готелю? Кава й у вас є. А що поробляє чарівна дама, яка живе напроти? Вона рано встає?
— Он воно що!—кажу я.— Виходить, вас пригнала сюди пристрасть! Ви ще такі молоді! Поздоровляю вас! Однак вам не пощастило. В неділю її чоловік завжди дома. Він атлет і майстер кидати ножі.
— Чемпіон світу з кидання ножів — я,— незворушно заявляє Різенфельд.— Особливо тоді, коли до кави дають ще й шматок сала і чарку горілки.
— Ходімо нагору. Правда, в моїй комірчині ще не прибрано, але там я зможу приготувати вам каву. А поки закипить вода, ви, якщо захочете, гратимете на піаніно.
Різенфельд одмахується,
— Я залишусь тут. Мені подобається така мішанина: середина літа, ранкова прохолода і надмогильні пам’ятники. Вона викликає апетит і додає життєрадісності. До того ж, тут стоїть горілка.
— Нагорі в мене є набагато краща.
— Мені досить і такої.
— Гаразд, як хочете, пане Різенфельд!
— Чого ви так кричите?—питає Різенфельд.— Я ж зл цей час не оглух.
— Дуже радий, що бачу вас, пане Різенфельд,— відповідаю я ще голосніше і розкотисто сміюся.
Не можу ж я йому пояснити, що своїм криком сподіваюсь збудити Георга і дати йому зрозуміти, що трапилось. Наскільки мені відомо, різник Вацек поїхав учора на якийсь з’їзд націонал-соціалістів, і Ліза скористалася цією нагодою, щоб переспати ніч в обіймах свого коханця. Різенфельд, сам того не знаючи, сидить, наче вартовий, перед дверима спальні. Ліза може вибратись тільки крізь вікно.
— Гаразд, тоді я принесу вам каву сюди,— кажу я і біжу сходами нагору. Там я беру «Критику чистого розуму», обв’язую її мотузкою, спускаю вниз і розгойдую перед Георговим вікном. Водночас пишу кольоровим олівцем на клаптику паперу: «Різенфельд у конторі», роблю в записці дірку і спускаю її по мотузці на том Канта. Потім стукаю Кантом кілька разів у вікно, і незабаром звідти з’являється лиса Георгова голова. Він подає мені знак. Ми розігруємо коротку пантоміму. Я даю ііому зрозуміти, що ніяк не спекаюсь Різенфельда. Викинути ж його геть я не можу: надто залежить від нього те, чи матимемо ми свій насущний хліб.
Я тягну назад «Критику чистого розуму» і спускаю донизу свою пляшку горілки. Гарненька повна ручка випереджає Георга — вона ловить її і затягує всередину. Хтозна, коли Різенфельд піде. А коханці тим часом дуже голодні після безсонної ночі. Тому я спускаю ще й масло, хліб та шматок ліверної ковбаси. Витягши нагору мотузку, я помічаю, що вона замащена на кінці губною помадою. В кімнаті Георга ніби хтось зітхає—то з пляшки вибивають пробку. Ромео і Джульєтта на якийсь час урятовані.
Пригощаючи Різенфельда кавою, я зиркаю у вікно і помічаю Генріха Кроля, що крокує подвір'ям. Крім інших своїх цінних якостей, цей комерсант-патріот має ще звичку рано вставати. Він зве це: «Підставляти груди божій природі». Звичайно, «бога» він уявляє собі не лагідною казковою істотою з довгою бородою, а прусським фельдмаршалом.
Він браво трясе Різенфельдові руку. Різенфельд далеко не в захваті від зустрічі.
— Не турбуйтесь про мене,— каже він.— Я тільки випю кави і трошки подрімаю, поки треба буде йти.
— Як же так можна! Такий несподіваний і дорогий гість!—Генріх обертається до мене.— У нас немає свіжих булочок для пана Різенфельда?
— Спитайте про це у вдови пекаря Нібура або в своєї матері,— відповідаю я.— Здається, що в нашій республіці пекарні в неділю не працюють. Нечувана розхлябаність! В кайзерівській Німеччині було інакше.
Генріх кидає на мене сердитий погляд і коротко питає:
— Де Георг?
— Я не ангел-хранитель вашого брата, пане Кроль,— відповідаю я біблійською фразою знову голосно, щоб повідомити Георга про ще одну небезпеку.
— Ви не ангел-хранитель, але службовець моєї фірми! Тому прошу вас належним чином відповідати мені.
— Сьогодні неділя. А в неділю я не службовець. Тільки з власної волі, задля палкої любові до своєї професії і пошани до володаря Оденвальдських заводів я спустився сюди сьогодні так рано. Навіть неголений, що ви, можливо, й помітили, пане Кроль.
— От бачите,— гірко каже Генріх Різенфельдові.— Через це іми й програли війну. Через розхлябаність інтелігенції і через євреїв.
— І через велосипедистів,— докінчує Різенфельд.
— Чому через велосипедистів?—здивовано питає Генріх.
— А чому через євреїв?—у свою чергу питає Різенфельд. Генріх збентежено дивиться на нього.
— А, ви жартуєте, — знехотя каже нарешті він.— Я збуджу Георга.
— Я б цього не робив,— голосно заявляю я.
— Прошу не давати мені порад!
Генріх підходить до дверей. Я не тримаю його. Георг мусив би бути глухий, коли б і досі не замкнувся на ключ.
— Нехай собі спить,— каже Різенфельд.— Мені не хочеться так рано заводити довгі розмови.
Генріх зупиняється.
— Чому б вам не прогулятись на божу природу з паком Різенфельдом?—питаю я.— А коли повернетесь, усі вже встануть, на сковороді шкварчатиме яєчня з салом, для вас спеціально спечуть свіжих булочек, похмуре царство смерті буде прикрашене букетом свіжих гладіолусів, і Георг уже сидітиме тут, поголений і напаханий одеколоном.
— Хай мене бог боронить!— бурмоче Різенфельд.— Я краще залишусь тут і посплю.
Я безпорадно стискаю плечима. Очевидно? мені таки не пощастить спровадити його звідси
— Про мене, то й залишайтесь. А я тим часом піду складати хвалу богові.
Різенфельд позіхає.
— Я й не знав, що тут так шанують релігію. Ви кидаєтесь ім’ям бога, як камінцями.
— В тім то й лихо! Ми всі стали надто інтимні з ним. Бог завжди був найближчим другом кайзерів, генералів і політиків. А ми не сміли навіть ім’я його вимовити. Однак я йду не молитись, а тільки- грати на органі. Ходімо зі мною!
Різенфельд одмахується од мене. Більше я нічого не можу вдіяти. Доведеться Георгові самому давати собі раду. Єдине, що я ще здатен зробити, це піти з дому — можливо, тоді й він піде. Про Генріха я не турбуюсь: Різенфельд якось уже спекається його.

Місто вмите росою. До початку відправи ще більше, як дві години. Я повільно бреду вулицями і почуваю себе якось незвичайно. Вітер теплий і такий ніжний, ніби долар учора не піднявся, а впав на двісті п'ятдесят тисяч марок. Якусь хвилю я стою, замислено втупившись очима у спокійну річку, потім переводжу погляд на вітрину фірми «Бо:; і сини», яка випускає гірчицю. Гірчицю виставлено на вітрині в мініатюрних бочечках.
Хтось б є мене по плечу, і, отямившись, я обертаюся. Позаду стоїть високий, худий чоловік із запухлими очима. Це Герберт Шерц, Водяна Чума.
Я сердито зиркаю на нього й питаю:
— Добрий ранок чи добрий вечір? Ви вже встали чи ще не лягали спати?
Герберт відригує таким перегаром, що в мене виступають сльози на очах.
— Значить, ще не лягали,— вирішую я.— І не соромно вам? Що спричинилось до цього? Жарт, серйозність, іронія чи простий відчай?
— Відзначав дату,— каже Герберт.
Я не люблю кепкувати з прізвищ. Але Гербертове так і проситься для дотепу.
— Киньте жарти![7],— кажу я.
— Дату,— самовдозолено повторює Герберт,— свого вступу в члени союзу. Довелось пригощати керівників.— Якусь мить він мовчки дивиться на мене, потім з тріумфом випалює: — Союз стрільців «Фронтові товариші». Розумієте?
Я розумію. Герберт Шерц — колекціонер союзів. Інші люди збирають поштові марки чи пам’ятки війни, а Герберт — союзи. Він уже член більш ніж десяти союзів — не тому, що йому треба так багато розваг, а тому, що він палко любить смерть і пов’язані з нею пишноти. Герберт має дивну примху: він мріє, щоб після смерті йому влаштували найпишніший у місті похорон. Та оскільки він не може залишити на це доволі грошей і не має родичів, які б оплатили похорон, то й вирішив стати членом усіх існуючих союзів. Він знає, що кожен союз, коли помирає його член, приносить вінок з написом,— така його перша мета. Крім того, за домовиною завжди йде делегація від союзу із своїм прапором—на це Герберт теж розраховує. Він прикинув, що вже тепер може сподіватися на два вози вінків, а це ж іще не кінець. Гербертові ледве минуло шістдесят, і він має досить часу, щоб вступити ще в якісь союзи. Він, звичайно, член Союзу співаків Бодо Ледергозе, хоч не проспівав там жодної ноти. Він не активний його член, а співчуваючий, так само, як і в союзі шахістів «Слава коневі», в союзі гравців у кеглі «Всі дев’ятки» і в союзі любителів тераріумів і акваріумів «Pretophyllum scalare», куди я його привів, сподіваючись, що за це він замовить собі в нас надмогильний пам’ятник. Але Герберт нічого не замовив. Тепер, виходить, йому вдалось вступити і в Союз стрільців.
— Хіба ви були коли-небудь солдатом?—питаю я.
— Навіщо? Я член союзу і цього досить. Що, чиста робота? Шварцкопф сказиться від люті, коли дізнається про це.
Шварцкопф — Гербертів конкурент. Два роки тому, довідавшись про Гербертову пристрасть, він жартома заявив, що хоче перевершити його. Шерц щиро повірив цьому, і Шварцкопф задля розваги справді вступив у кілька союзів, аби подивитись, як Герберт реагуватиме. Але з часом гін попав у власні тенета: йому це припало до вподоби, і тепер він сам збирає союзи — не так відверто, як Шерц, а потаємно, крадькома; така нечесна конкуренція завдає Шерцеві чималого клопоту.
— Шварцкопф не так легко казиться,— зауважую я, щоб подражнити Герберта.
— Цього разу сказиться! Адже тут ідеться не тільки про вінок і прапор— за труною крокуватимуть члени союзу в мундирах...
— Мундири заборонено,— поблажливо кажу я.— Ви забули, що ми програли війну? Вам треба було вступити в союз поліцаїв: їм ще дозволено носити мундир.
Я бачу, що Шерц намотав собі на вус мої слова, і тому не здивуюся, коли він через кілька місяців стане співчуваючим членом союзу поліцаїв «За міцні кайдани». Але поки що він заперечує мені:
— До того часу, як я помру, мундири давно вже дозволять носити. Інакше як же бути з інтересами вітчизни? Не будемо ж ми завжди поневолені!
Я дивлюсь на його брезкле обличчя з червоними жилками. Дивно, до чого тільки не можна приліпити слово «поневолення». Я гадаю, що був поневоленим, коли носив солдатський мундир.
— Крім того,— кажу я,— за труною цивільного, безперечно, не дозволять іти в парадній формі з шаблею, каскою і протигазом. Це робиться лише тоді, коли помирає кадровий військовий.
— За моєю труною теж ітимуть, як пообіцяв президент.
— Пообіцяв? Чого п’яному не наобіцяють!
Герберт ніби не чує моїх слів.
— І не тільки це,— шепоче він.— Головне, що буде салют над могилою!
На його невиспаному обличчі—зловтішний тріумф.
Я сміюсь йому в вічі.
— Салют? Чим? Пляшками з зельтерською водою? Адже в нашій любій вітчизні зброю заборонено! За Версальською угодою, пане Шерц. Так що годі вам мріяти про салют!
Але Герберт не бентежиться. Він хитро хитає головою:
— Що ви там знаєте! У нас уже давно існує таємна армія. Чорний рейхсвер!—Він хихикає.— Я матиму салют! Через кілька років усе буде так, як і колись. Загальна військова повинність і армія. Інакше як же нам жити?
Вітер приносить з-за рогу міцний запах гірчиці, а річка раптом ніби кидає на вулицю сріблом. Сходить сонце. Шерц чхає.
— Шварцкопфа остаточно переможено,— самовдоволено заявляє він.— Президент обіцяв мені, що його ніколи не приймуть у союз.
— Він може вступити в Союз ветеранів важкої артилерії,— кажу я.— Тоді над його могилою стрілятимуть з гармат.
Праве око у Шерца нервово сіпнулось, але він одмахується:
— Це все жарти. В місті існує тільки Союз стрільців. Ні, Шварцкопфові кінець. Завтра я зайду до вас оглянути надмогильні пам’ятники. Треба ж на чомусь зупинитися.
Він вибирає собі пам’ятник, відколи я працюю у фірмі. За це його й прозвали Водяною Чумою. Герберт—вічна фрау Нібур. Він ходить від нас до Гольмана й Клоца, а звідти до Штайнмайєра, торгується цілими годинами і все-таки нічого не купує. Ми вже звикли до таких типів: чимало людей, особливо жінок, відчувають дивну насолоду в тому, що за життя замовляють собі домовину, саван, купують місце на цвинтарі і надмогильний памятник, але Герберт і серед них чемпіон. Місце на могилу він, нарешті, купив собі півроку тому — на піщаному сухому пагорку, з якого відкривається чудовий краєвид. Герберт буде там повільніше й пристойніше гнити, ніж у нижній, вогкій частині цвинтаря. І він пишається цим. Щонеділі після обіду він наливає термос кави, бере складаний стільчик, пакунок кренделів і чудово проводить там час, спостерігаючи, як росте плющ. Але замовленням пам’ятника він ще й досі манить усі фірми, як погонич, що крутить морквиною перед мордою осла. Як ми не біжимо, але спіймати його не можемо. Герберт ніяк не вирішить. Він завжди боїться прогавити якусь новинку — електричний дзвінок у домовині, телефон чи щось інше.
Я неприязно дивлюсь на нього. Швидко він одплатив мені за гармати!
— Ви нічого не дістали нового?—поблажливо питає він.
— Нічого, що вас могло б зацікавити... за винятком хіба... але це вже майже продано,— відповідаю я, запалившись раптом помстою і торговельним азартом.
Герберт клює.
— Що саме?
— Це не для вас. Просто-таки чудова річ, але вважайте, що продана.
— Та що саме?
— Склеп. Витвір мистецтва. Шварцкопф надзвичайно зацікавився...
Шерц сміється.
— У вас немає в запасі давніших вигадок?
— Ні. Така річ говорить сама за себе. Це своєрідний посмертний клуб. Шварцкопф має намір заповісти в духівниці, аби щороку в день його смерті там влаштовували поминки. Це буде ніби щороку новий похорон. У склепі все пристосовано до цього: зроблено лавки, вікна засклено різнобарвним склом. Після молитви можна буде ще й трохи закусити. Що, важко буде перевершити Шварцкопфа? Вічні поминки, тим часом як на інші могили ніхто вже й не погляне!
Шерц знову сміється, однак уже не зовсім щиро. Я не звертаю уваги на його сміх. Сонце кидає од річки невагоме бліде срібло.
Шерц перестає сміятися.
— Значить, у вас є такий склеп?—питає він уже занепокоєно, як справжній колекціонер, котрий боїться, щоб часом не прогавити чудової нагоди.
— Забудьте про нього! Шварцкопф його майже купив.
—Краще гляньте на качок на річці! Яке в них барвисте пір’я!
— Я не люблю качок. Вони відгонять болотом. То я прийду подивлюся на ваш склеп.
— Не поспішайте. Побачите його, коли він стоятиме там, де його поставить Шварцкопф,— на кладовищі.
Шерц знову сміється, але цього разу вже вимушено.
Я теж сміюсь. Ніхто з нас не вірить іншому, але кожен спіймався на гачок: Шерц — повіривши в Шварцкопфа, а я — в те, що цього разу він не вислизне з наших рук.
Я йду далі. З «Альтштедтер Гоф» несе запахом тютюну й пива, з якого вивітрився весь хміль. Я заходжу на задній двір. Тут панує цілковитий мир. В промінні ранкового сонця хропуть ті, що до безтями напилися суботнього вечора. Навколо їхніх ротів дзижчать мухи. Над ними здіймається хмара перегару од вишнівки, ялівцевої й хлібної горілки, наче віє запашний пасат із острова, де ростуть прянощі. З листя дикого винограду спускаються на павутинках павуки і гойдаються над їхніми обличчями, як акробати на трапеціях, а в бороді одного цигана, ніби в бамбукових заростях, заплутався жук. Ось він, втрачений рай, велике братерство, принаймні, хоч уві сні.
Я зиркаю на Гердине вікно. Воно відчинене.
— Допоможіть! — зненацька каже хтось із тих, що сплять на землі. Каже спокійно, тихо й безнадійно — не кричить, і саме тему цей голос пронизує мене, ніби якийсь променевий удар. Допоможіть, думаю я. Що ми ще гукаємо, як не це,— чутно, нечутно, завжди?

Відправа скінчилась. Начальниця віддає мені платню. Вона така мізерна, що її не варто було б і брати, але я не можу відмовитись: це образило б начальницю.
— Я послала Вам на сніданок пляшку вина,— каже начальниця.— У нас немає більше нічого, чим би ми могли вам заплатити. Але ми молимось за вас.
— Дякую,— відповідаю я.— А звідки у вас таке чудове вино? Воно ж теж коштує гроші.
Посмішка освітлює її зморщене безкровне обличчя кольору слонової кістки — такі обличчя бувають у черниць, каторжників, хворих і шахтарів.
— Ми одержуємо його в подарунок. У місті є один побожний торговець винами. Його дружина довго лікувалась у нас. Відтоді він щороку посилає нам кілька ящиків вина.
Я не допитуюсь, чому він це робить, бо раптом згадую, що поборник бога Бодендік теж снідає тут після відправи, і тому поспішаю, щоб урятувати хоч трохи вина.
Пляшка, звичайно, вже наполовину порожня. Верніке теж тут, але він п’є тільки каву.
— Пляшку, з якої ваша милість так щедро налили собі вина, начальниця послала мені в рахунок платні,— звертаюсь я до Бодендіка.
— Я знаю,— каже вікарій,— та хіба ви, бравий безбожнику, не апостол терпимості? Тому дайте своїм друзям спокійно попробувати краплю вина. Вам зашкодить, коли ви самі вип’єте на сніданок цілу пляшку.
Я не відповідаю. Церковник сприймає це як слабість і відразу ж переходить у наступ.
— Ну, як там із страхом перед життям?—питає він, з насолодою ковтаючи вино.
— Що таке?
— Із страхом перед життям, що так і пре з кожної клітинки вашого тіла, як...
— Як ектоплазма,— допомагає йому Верніке.
— Як піт,— докінчує Бодендік, котрий не довіряє науці.
— Коли б у мене був страх перед життям, то я став би щирим католиком,— заявляю я, тягнучи до себе пляшку.
— Дурниці. Коли б ви були щирим католиком, то не мали б страху перед життям.
— Те, що ви кажете,— звичайнісінька казуїстика отців церкви.
Бодендік регоче.
— Що ви знаєте, юний варваре, про духовний світ наших отців церкви?
— Достатньо, щоб не слухати, як вони цілими роками ведуть суперечку про те, чи був у Адама й Єви пуп чи ні.
Верніке посміхається. Бодендік кривиться.
— Неуцтво і банальний матеріалізм, як завжди, виступають у спілці,— кидає він у наш бік.
— Не зневажайте науки,— відповідаю я.— Що б ви робили, коли б у вас був гострий приступ апендициту, а поблизу виявився б лише один лікар — першокласний, але атеїст? Молилися б чи покликали б нехристя робити операцію?
— І те й інше — нехристь мав би нагоду вислужитись перед богом. Я бачу, ви ще новачок у діалектиці.
— Ви взагалі не повинні звертатись до лікаря,— кажу я.— Коли це божа воля, то вам слід було б помирати, а не пробувати змінити її.
Бодендік одмахується від мене.
— Зараз почнеться розмова про добру волю і божу могутність. Спритні гімназисти старших класів гадають, що можуть спростувати нею все церковне вчення.
Він добродушно підводиться. Його лице пашить здоров’ям. Верніке і я здаємось хирлявими в порівнянні з цим чванькуватим попом.
— Благословенний сніданок,— каже він.— А тепер мені ще треба йти до інших своїх парафіян.
Ми не реагуємо на слово «інших». Бодендік виходить.
— Ви не помітили, що священики й генерали здебільшого живуть страшенно довго?— питаю я Верніке.— їх не гризуть сумніви й турботи. Вони часто бувають на свіжому повітрі, вони влаштовані на все життя, їм не треба думати. Одні мають катехізис, а другі — військовий устав. Це зберігає молодість. До того ж, і ті й ті користуються великою пошаною. Одні мають доступ до бога, а другі — до кайзера.
Верніке запалює сигару.
— А чи помітили ви ще, яку перевагу має вікарій у суперечці?— питаю я.— Ми повинні поважати його віру, а він нашу невіру — ні.
Верніке пускає дим у моєму напрямку.
— Він вас сердить, а ви його ні.
— Отож бо й є!—кажу я.— І це мене ще більше сердить!
— Він знає це, тому й такий упевнений.
Я виливаю собі все вино. Його залишилось ледве півтори чарки — решту випив поборник бога. Вино добре— «Форстер-Єзуїтенгартен», урожаю 1915 року. Таке вино треба пити тільки ввечері, з дамою.
— А вас?—питаю я.
— Мене все це не стосується,— відповідає Верніке.— Я своєрідний регулювальник духовного життя. Я пробую трохи навести порядок на цьому роздоріжжі, але за самий рух не відповідаю.
— А я завжди почуваю себе відповідальним за все на світі. Може, я просто психопат?
Верніке вибухає образливим сміхом.
— Ви, мабуть, хотіли б бути ним! Але це не так просто! Ви зовсім нецікаві. Цілком нормальна посередня людина.
Я виходжу на головну вулицю. Від ринку повільно рухається колона демонстрантів. Дехто з тих, хто зібрався поїхати в неділю за місто, у світлих костюмах, з дітьми, пакуночками з їжею, велосипедами й різними яскравими-ганчірками, ще розгублено метушаться, ніби чайки на тлі чорної хмари; та ось колона наблизилась і загородила всю вулицю.
Це демонстрація інвалідів війни, які протестують проти своїх жалюгідних пенсій. Спереду в колясці їде обрубок людини—тільки голова й тулуб, рук та ніг немає. Тепер уже не можна побачити, чи ця людина була колись висока на зріст чи низька. Навіть по плечах не визначиш, бо руки ампутовано так високо, що нема до чого причепити протези. Голова в обрубка кругла, очі карі, жваві, він носить вуса. Хтось, очевидно, щодня піклується про нього: він поголений, волосся й вуса підстрижені. Його коляску — власне, просто дошку на коліщатах — тягне однорукий. Обрубок сидить дуже прямо, пильнуючи, аби не впасти. За ним їдуть по три в ряд коляски безногих — з великими колесами на гумових шинах, які інваліди крутять руками. Шкіряні фартухи, що прикривають місця- де мають бути ноги, сьогодні відстебнуті. Видно кукси. Штани довкола них старанно підкочені.
Далі йдуть інваліди на милицях. їхні химерні криві постаті часто можна бачити на вулиці: прямі милиці, а між ними трохи навскіс висить тіло. Ще далі рухаються сліпі та одноокі. Чути, як вони намацують дорогу білими костурами. На руках у них жовті пов’язки з трьома крапками. У зовсім сліпих ті самі знаки, що забороняють їхати проти руху або позначають глухі кути,— три чорні диски. Багато інвалідів несе плакати. Сліпі теж несуть, хоч ніколи вже не зможуть їх прочитати. «Отак нам віддячилася батьківщина»— написано на одному. «Ми помираємо з голоду»— на іншому.
Обрубкові в колясці засунуто за комір паличку з папірцем. На ньому написано: «Моя місячна пенсія дорівнює одній марці золотом». Між двома іншими колясками майорить біле полотнище: «У наших дітей немає молока, немає м’яса, немає масла. Хіба ми за це воювали?»
Інваліди — найстрашніші жертви інфляції. Їхні пенсії так знецінились, що на них уже майже нічого не купиш. Час од часу уряд підвищує пенсії, але з таким запізненням, що того ж дня вони виявляються знову в кілька разів меншими. Долар росте божевільними темпами: він піднімається вже не на тисячі чи десятки тисяч щодня, а на сотні тисяч марок. Позавчора він коштував ще мільйон двісті тисяч, а вчора — мільйон чотириста тисяч. Сподіваються, що завтра він досягне двох мільйонів, а в кінці місяця—десяти. Робітники одержують тепер платню двічі на день — вранці й після обіду, і щоразу їм влаштовують перерву на півгодини, щоб вони встигли побігти до крамниці; коли б вони чекали до вечора, то втратили б стільки, що їхні діти залишилися б голодні. Та й так вони набивають шлунки будь-чим, аби тільки не відчувати голоду.
Колона рухається набагато повільніше за машини. За нею стовпились автомобілі любителів недільних пікніків. Дивний контраст: сіра, майже безлика маса жертв війни мовчки сунеться вулицею, а за нею повільно рухаються машини тих, хто розбагатів завдяки війні. Машини гурчать, пирхають, нетерпляче їдучи по п’ятах за вдовами убитих, які разом з дітьми замикають колону,— худі, голодні, обшарпані й злякані. А в машинах виблискують розкішні літні туалети — білосніжне полотно, шовк. Ті, що розкинулися на сидіннях, — круглолиці, гладкі — ніяковіють від того, що вскочили в таку халепу. Пішоходам на тротуарах легше: вони просто відводять погляд і тягнуть за собою дітей, які весь час зупиняються і просять пояснити, що таке каліки. Хто може, звертає в бічні вулиці.
Сонце стоїть високо і пече немилосердно. Інваліди починають пітніти. По їхніх безкровних обличчях котиться нездоровий піт. Зненацька за ними лунає автомобільний сигнал. Один із власників машин не витримав: він хоче виграти кілька хвилин і пробує випередити колену по тротуару. Всі інваліди обертаються. Вони нічого не кажуть, а тільки розтягуються і перепиняють шлях. Тепер, щоб проїхати, машині довелося б давити їх. У ній сидить молодий чоловік у світлому костюмі та солом’яному брилі і дівчина. Він робить кілька безглуздих, розгублених жестів і запалює сигарету. Кожен із інвалідів, ідучи повз машину, зиркає на нього. Не з докором, ні,— він дивиться на сигарету, міцний аромат якої розноситься по вулиці. Це дуже дорога сигарета, а жоден із демонстрантів уже не може дозволити собі часто палити. Тому вони хочуть принаймні понюхати тютюнового диму.
Я йду слідом за колоною до церкви божої матері. Там стоять два нацисти в мундирах і тримають великий плакат:
«Ходіть до нас, камради! Адольф Гітлер допоможе вам!»
Колона обходить навколо церкви.
Ми сидимо в «Червоному млині». Перед нами пляшка шампанського. Вона коштує два мільйони марок — стільки, як безногий інвалід з сім’єю одержує пенсії за два місяці. Шампанське замовив Різенфельд.
Він примостився так, щоб було видно весь танцювальний майданчик.
— Я знав це з самого початку,— каже він,— але хотів побачити, як ви дуритимете мене. Аристократи не живуть напроти контор надмогильних пам’ятників та ще й у таких будинках!
— Для такої світської людини, як ви, це на диво помилковий висновок,— кажу я.— Ви ж повинні знати, що аристократи зараз майже тільки там і живуть. До цього спричинилась інфляція. Палацам настав кінець, пане Різенфельд. А хто й має палац, то здає його по кімнатах. Гроші, які дістались у спадок, розтанули. Королівські високості живуть у мебльованих кімнатах, полковники, що колись бряжчали шаблями, тепер скрегочуть зубами, ставши страховими агентами, графині...
— Годі!—перебиває Різенфельд.— Мені аж сльози навертаються на очі! Не треба більше нічого пояснювати. Але про фрау Вацек я знав з самого початку. Я тільки розважався, дивлячись на ваші невдалі спроби обдурити мене.
Він стежить за Лізою, яка танцює з Георгом фокстрот. Я не нагадую йому про те, як він назвав Лізу француженкою з ходою стрункої пантери — боюсь, що оденвальдський Казанова тоді відразу порве з нами стосунки, а нам конче потрібна партія граніту.
— Зрештою, це не зменшує її принадності,— примирливо заявляє Різенфельд.— Навпаки, ставить її ще вище. Така породиста жінка, і з самої гущі народу! Ви тільки гляньте, як вона танцює! Ніби... ніби...
— Струнка пантера,— допомагаю я.
Різенфельд скоса зиркає на мене.
— Ви часом трохи розумієтесь на жінках,— бурмоче він.
— Навчився од вас!
Він п’є за моє здоров’я. Мої слова підлестили йому, хоч він і сам не здогадується про це.
— Я хотів би вас щось спитати,— кажу я.— У мене таке враження, що дома, в Оденвальді, ви спокійний обиватель і зразковий батько. Ви якось показували нам фотографії трьох своїх дітей і обсадженого трояндами будинку, на стіни якого заради принципу не вжили жодного куска граніту, що я, як невдалий поет, високо ціную; чому ж тоді, ледь виїхавши з дому, ви обертаєтесь на справжнього короля нічних клубів?
— Щоб дома з більшою насолодою бути обивателем і батьком,— не задумуючись, відповідає Різенфельд.
— Поважна причина. Але чому б завжди не бути ним?
Різенфельд посміхається.
— Це мій злий дух. Роздвоєність людської вдачі. Ви про таке не чули?
— Не чув? Та я сам найкращий зразок цього!
Різенфельд образливо регоче, десь так, як вранці Верніке.
— Ви?
— Таке буває і в області духовного життя,— пояснюю я.
Різенфельд ковтає вина й зітхає:
— Дійсність і фантазія! Вічна гонитва, вічний розлад! Або,— додає він з іронією, опанувавши себе,— у вас, як у поета,— пристрасть і задоволення її, бог і тіло, космос і клозет...
На щастя, у цю мить в оркестрі знову вступають труби, і Георг з Лізою повертаються з танцювального майданчика. Ліза просто чарівна в крепдешині абрикосового кольору. Різенфельд, після того, як він дізнався про плебейське походження Лізи, визначив нам кару — ми всі повинні бути його гостями в «Червоному млині». Зараз він вклоняється Лізі:
— Прошу на танго, шановна пані. Не маєте нічого проти?
Ліза на голову вища за Різенфельда, і ми сподіваємось цікавого видовища. Однак, на наш подив, виявилось, що гранітний кайзер вміє чудово танцювати танго. І не тільки аргентінське, а й бразільське і, очевидно, ще кілька інших. Він кружляє по паркету навколо розгубленої Лізи, як ковзаняр-фігурист.
— Як ти себе почуваєш?—питаю я Георга.— Не ббри це близько до серця. Мамона проти почуття! Кілька днів тому мені також довелось вислухувати нотації з цього приводу. Від тебе теж, і в дуже пікантному становищі. Як Ліва вранці вибралась із твоєї кімнати?
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Чорний обеліск - 16
  • Parts
  • Чорний обеліск - 01
    Total number of words is 4540
    Total number of unique words is 2111
    27.4 of words are in the 2000 most common words
    37.4 of words are in the 5000 most common words
    43.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 02
    Total number of words is 4623
    Total number of unique words is 2223
    27.8 of words are in the 2000 most common words
    40.4 of words are in the 5000 most common words
    47.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 03
    Total number of words is 4694
    Total number of unique words is 1943
    31.6 of words are in the 2000 most common words
    43.3 of words are in the 5000 most common words
    50.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 04
    Total number of words is 4467
    Total number of unique words is 1912
    30.8 of words are in the 2000 most common words
    42.7 of words are in the 5000 most common words
    49.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 05
    Total number of words is 4569
    Total number of unique words is 1938
    30.7 of words are in the 2000 most common words
    43.8 of words are in the 5000 most common words
    50.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 06
    Total number of words is 4642
    Total number of unique words is 2110
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    42.7 of words are in the 5000 most common words
    49.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 07
    Total number of words is 4448
    Total number of unique words is 2124
    27.9 of words are in the 2000 most common words
    39.8 of words are in the 5000 most common words
    45.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 08
    Total number of words is 4408
    Total number of unique words is 1919
    29.2 of words are in the 2000 most common words
    40.3 of words are in the 5000 most common words
    46.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 09
    Total number of words is 4476
    Total number of unique words is 1942
    30.8 of words are in the 2000 most common words
    43.6 of words are in the 5000 most common words
    49.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 10
    Total number of words is 4502
    Total number of unique words is 2092
    28.1 of words are in the 2000 most common words
    39.2 of words are in the 5000 most common words
    45.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 11
    Total number of words is 4500
    Total number of unique words is 1869
    31.6 of words are in the 2000 most common words
    43.4 of words are in the 5000 most common words
    49.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 12
    Total number of words is 4555
    Total number of unique words is 1971
    30.8 of words are in the 2000 most common words
    42.3 of words are in the 5000 most common words
    49.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 13
    Total number of words is 4466
    Total number of unique words is 2042
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    41.5 of words are in the 5000 most common words
    48.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 14
    Total number of words is 4437
    Total number of unique words is 1827
    30.9 of words are in the 2000 most common words
    42.4 of words are in the 5000 most common words
    49.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 15
    Total number of words is 4457
    Total number of unique words is 2096
    27.6 of words are in the 2000 most common words
    39.5 of words are in the 5000 most common words
    46.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 16
    Total number of words is 4592
    Total number of unique words is 1873
    30.6 of words are in the 2000 most common words
    42.2 of words are in the 5000 most common words
    49.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 17
    Total number of words is 4512
    Total number of unique words is 1832
    31.8 of words are in the 2000 most common words
    43.9 of words are in the 5000 most common words
    50.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 18
    Total number of words is 4595
    Total number of unique words is 1938
    30.6 of words are in the 2000 most common words
    44.5 of words are in the 5000 most common words
    51.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 19
    Total number of words is 4615
    Total number of unique words is 1942
    31.2 of words are in the 2000 most common words
    44.6 of words are in the 5000 most common words
    51.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 20
    Total number of words is 4674
    Total number of unique words is 2022
    29.8 of words are in the 2000 most common words
    42.3 of words are in the 5000 most common words
    48.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 21
    Total number of words is 4484
    Total number of unique words is 1810
    32.1 of words are in the 2000 most common words
    45.5 of words are in the 5000 most common words
    51.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 22
    Total number of words is 4612
    Total number of unique words is 1867
    32.4 of words are in the 2000 most common words
    44.9 of words are in the 5000 most common words
    51.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 23
    Total number of words is 4466
    Total number of unique words is 2031
    28.9 of words are in the 2000 most common words
    40.9 of words are in the 5000 most common words
    47.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 24
    Total number of words is 4297
    Total number of unique words is 2184
    26.2 of words are in the 2000 most common words
    37.1 of words are in the 5000 most common words
    44.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 25
    Total number of words is 4169
    Total number of unique words is 2147
    20.6 of words are in the 2000 most common words
    31.7 of words are in the 5000 most common words
    37.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 26
    Total number of words is 49
    Total number of unique words is 44
    43.0 of words are in the 2000 most common words
    49.8 of words are in the 5000 most common words
    56.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.